НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М. КОРЕЦЬКОГО

КОСТІВ Михайло Васильович

УДК 342.9.07

АДМІНІСТРАТИВНА ПРАВОСУБ`ЄКТНІСТЬ

ЮРИДИЧНИХ ОСІБ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЇЇ РЕАЛІЗАЦІЇ

В АДМІНІСТРАТИВНО-ДЕЛІКТНИХ ВІДНОСИНАХ

Спеціальність 12.00.07. –

теорія управління; адміністративне право

і процес; фінансове право; інформаційне право.

А в т о р е ф е р а т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ — 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі проблем державного управління та адміністративного права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.

Науковий керівник доктор юридичних наук,

член-кореспондент АПрН України

КУБКО Євген Борисович,

головний науковий співробітник відділу

теорії держави і права Інституту держави

і права ім. В.М. Корецького НАН України

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

ГОЛОСНІЧЕНКО Іван Пантелійович,

завідувач кафедри конституційного та

адміністративного права Національного

транспортного університету;

кандидат юридичних наук, доцент

ЛУК’ЯНЕЦЬ Дмитро Миколайович,

завідувач кафедри кримінально-адміністративних

дисциплін Української академії банківської справи

Провідна установа — Київський національний економічний університет,

юридичний факультет, м. Київ.

Захист відбудеться 23 грудня 2005 р. о 1700 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .236.03 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту.

Автореферат розіслано 21 листопада 2005 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Т.І. Тарахонич

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. На сучасному етапі для забезпечення розвитку України як правової, соціальної держави необхідне реформування всієї системи державного управління, в тому числі і проведення адміністративної реформи. Сучасні принципи й умови адміністративної діяльності та її правового регулювання потребують наукового переосмислення. Особливо це стосується адміністративної правосуб`єктності юридичних осіб. Ця проблематика актуалізується також прийняттям нових кодифікованих нормативних актів, зокрема, Кодексу адміністративного судочинства України, а спеціальні комплексні дослідження адміністративної правосуб`єктності юридичних осіб в нових умовах фактично відсутні, у всякому разі малочисельні.

Значну увагу теорії юридичної особи як суб`єкта господарювання приділяли вчені-цивілісти та вчені представники науки господарського права, оскільки поняття і ознаки юридичної особи містить Цивільний кодекс України і частково Господарський кодекс України. Обґрунтуванню теорії юридичної особи присвячували свої дослідження відомі вчені, як представники теорії держави і права, так і представники галузевих наук: С.М. Братусь, С.С. Алєксєєв, А.В. Венедиктов, О.С. Іоффе, О.С. Красавчиков, В.В. Копейчиков, В.С. Нерсесянц, О.Ф. Скакун, А.В. Міцкевич, Р.О. Халфіна та інші.

В нових умовах розвитку цивільного і господарського права окремими питаннями правосуб`єктності юридичних осіб займались такі вчені: Н.О. Саніахметова, Д.М. Бахрах, Ю.П. Битяк, О.В. Дзера, Н.С. Кузнєцова, Л.В. Коваль, Р.А. Калюжний, Ю.О. Тихомиров, В.К. Мамутов, Я.М. Шевченко, В.С. Щербина. Питання адміністративної правосуб’єктності юридичних осіб висвітлювались у працях вчених-адміністративістів: В.Б. Авер’янова, О.Ф. Андрійко, І.П. Голосніченко, Є.В. Додіна, В.К. Колпакова, Є.Б. Кубко, Д.М. Лук’янця, В.М. Марчука, В.Ф. Опришко, Ю.С. Шемшученка.

Адміністративна правосуб`єктність юридичних осіб залишається предметом наукових дискусій, науковці трактують її по-різному, тому вважаємо слушним подати у нашому дослідженні узагальнене визначення адміністративної правосуб’єктності. До сьогодні в юридичній науці не виявлені усі ознаки адміністративної правосуб`єктності юридичних осіб, які б у сукупності дали змогу, з одного боку, чітко відмежувати її від інших видів правосуб`єктності юридичних осіб, а з іншого – охопити усі аспекти участі юридичної особи в управлінських адміністративно-правових відносинах. Тому ми з`ясуємо особливості реалізації адміністративної правосуб`єктності окремих видів юридичних осіб, а саме: державних органів, суб`єктів підприємницької діяльності та об`єднань громадян.

Передусім ми обгрунтуємо визнання державних органів юридичними особами та дослідимо і проаналізуємо поширену наукову позицію про те, що адміністративна правосуб`єктність державних і громадських організацій виражається у компетенції їх органів. Оскільки досі в юридичній науці всебічно не з`ясовані ознаки адміністративної правосуб`єктності підприємства, які б у сукупності давали змогу, з одного боку, чітко відмежувати її від інших видів правосуб`єктності підприємства (цивільної, трудової тощо), а з другого – охопити усі аспекти участі підприємства в управлінських адміністративно-правових відносинах, то ми приділимо особливу увагу даному питанню у дослідженні. Ми також з`ясуємо суть і зміст адміністративної правосуб`єктності структурних підрозділів організацій, підприємств, установ, державних і громадських органів. Також вважаємо за доцільне проаналізувати співвідношення правосуб`єктності трудового колективу із адміністративною правосуб`єктністю організації-юридичної особи, особливо зважаючи на сучасну активну участь трудових колективів у виробничих, господарських та управлінських відносинах.

В рамках адміністративної правосуб`єктності юридичних осіб ми виділяємо спеціальну і виключну правосуб`єктність, тому у даному дослідженні ми обґрунтуємо критерії їх виділення і розмежування та визначимо їх зміст, поняття і значення. На підставі чинного законодавства стосовно сфер і напрямів діяльності та правових обмежень і обов`язків юридичних осіб ми виділимо і проаналізуємо широкий перелік видів спеціальної і виключної адміністративної правосуб`єктності юридичних осіб.

На сучасному етапі, з переходом до ринкової економіки та розвитком підприємництва на основі різних форм власності, більшість науковців та юристів-практиків, зокрема, В.А. Колпаков, Л.В. Коваль, Д.М. Лук`янець, Ю.П. Битяк, В.В. Зуй, Д.М. Овсянко, В.С. Четвериков, А.П. Альохін, Є.В. Додін та інші, вважають доцільним визнати юридичних осіб суб’єктами адміністративної відповідальності. Відтак, ми дослідимо особливості реалізації адміністративної правосуб`єктності юридичних осіб в адміністративно-деліктних відносинах та обґрунтуємо необхідність удосконалення законодавчого регулювання адміністративної відповідальності юридичних осіб.

Отже, на сьогодні важливість вивчення адміністративної правосуб`єктності юридичних осіб зумовлена тим, що наукові дослідження з даної тематики не здійснювались зовсім або ж вивчались лише окремі аспекти даної проблеми. Тому за умов впровадження економічної, політичної, правової, а особливо адміністративної і судової реформ в сучасній Україні та з врахуванням новітніх змін законодавства виникла потреба дослідження ряду нових правових положень і аспектів даної проблематики, формулювання нових юридичних понять, розкриття їх суті і змісту, з`ясування їх ролі і практичного значення, уточнення змісту і вироблення правильного розуміння певних юридичних категорій, розв`язання певних правових колізій і спростування існуючих наукових суперечностей, а також заповнення прогалин у законодавчому врегулюванні адміністративної правосуб`єктності юридичних осіб.

Вказані питання і аспекти розглядуваної проблематики свідчать про актуальність теми даного дисертаційного дослідження як з теоретичних позицій, так і з огляду на потребу удосконалення діючого законодавства і ефективізацію практики його застосування.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота здійснювалася у зв’язку з темами наукових досліджень відділу проблем державного управління та адміністративного права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України “Проблеми удосконалення державного управління на етапі адміністративної реформи в Україні” (номер державної реєстрації 0101U001011), “Проблеми адміністративно-правового забезпечення реформування державного управління в Україні” (номер державної реєстрації 0102U001602).

Мета і завдання дослідження. Метою даного дисертаційного дослідження є визначення адміністративної правосуб`єктності як властивості юридичних осіб суб’єктів адміністративно-деліктних відносин, а також вироблення поняття адміністративної правосуб`єктності та особливостей її реалізації.

Для досягнення означеної мети вирішувались наступні завдання:

- сформулювати поняття адміністративної правосуб`єктності юридичних осіб, розкрити її суть та зміст;

- проаналізувати елементи правосуб`єктності, визначити співвідношення правоздатності і дієздатності юридичної особи та місце деліктоздатності у змісті правосуб`єктності, а також з`ясувати зміст і суть адміністративної деліктоздатності юридичних осіб та обґрунтувати визнання її самостійним елементом адміністративної правосуб`єктності юридичних осіб і визначити її практичне значення;

- дослідити відмінність вини юридичної особи від вини фізичної особи та подати власне визначення поняття вини юридичної особи;

- запропонувати перелік видів адміністративних стягнень, застосовуваних до юридичних осіб з врахуванням їх специфіки, на відміну від фізичних осіб, а також дослідити питання строків накладення і застосування адміністративного стягнення щодо юридичної особи;

- проаналізувати тенденції сучасного законодавства щодо встановлення адміністративної відповідальності юридичних осіб та  виробити конкретні пропозицій з його удосконалення, а також рекомендацій щодо ефективного механізму його практичного застосування;

- виявити особливості реалізації адміністративної правосуб`єктності окремих видів юридичних осіб, а саме державних органів, суб`єктів підприємницької діяльності та об`єднань громадян;

- визначити поняття, суть і зміст та співвідношення правоздатності і компетенції державних органів та органів суб`єктів підприємницької діяльності і об`єднань громадян, встановити обсяг адміністративної правосуб`єктності структурних підрозділів юридичних осіб і трудових колективів юридичних осіб;

- виділити види адміністративної правосуб`єктності юридичних осіб, визначити їх зміст, поняття і значення та класифікувати їх за певними критеріями;

- на підставі отриманих результатів обґрунтувати та сформулювати пропозиції щодо вдосконалення законодавчого врегулювання адміністративної правосуб`єктності юридичних осіб, а також рекомендації щодо ефективного механізму її практичної реалізації.

Об`єктом дослідження є правові відносини деліктного характеру, в яких юридичні особи виступають в якості суб’єктів адміністративного права і реалізують свою адміністративну правосуб`єктність.

Предметом дослідження є правові норми, що закріплюють адміністративну правосуб`єктність юридичних осіб та особливості їх реалізації в адміністративно-деліктних правовідносинах, а також правові механізми забезпечення деліктоздатності юридичних осіб.

Методологічною основою дослідження стали загальнонаукові і спеціальні методи наукового пізнання: діалектичний, системний, структурно-функціональний, порівняльно-правовий, метод аналізу і метод синтезу, формально-логічний (метод дедукції і метод індукції), методи тлумачення юридичних норм, узагальнення юридичної практики тощо.

Основним серед сукупності даних методів при написанні дисертації був діалектичний метод наукового пізнання, який використовувався при дослідженні елементів правосуб`єктності у цілому та адміністративної правосуб`єктності юридичних осіб, у т.ч. деліктоздатності, у єдності і тісному взаємозв`язку з правосуб`єктністю у цілому та адміністративною правосуб`єктністю юридичних осіб і взаємозумовленістю ними; при дослідженні. особливостей реалізації адміністративної правосуб`єктності окремих видів юридичних осіб.

Системний метод наукового пізнання надав можливість дослідити адміністративну правосуб`єктність юридичних осіб, як з точки зору її співвідношення з правосуб`єктністю і адміністративною правосуб`єктністю як єдиним цілим, так і її внутрішній зміст, а також сутність її складових елементів (правоздатності, дієздатності і деліктоздатності), їх співвідношення і особливості.

Порівняльно-правовий метод наукового пізнання використовувався при дослідженні адміністративної правосуб`єктності юридичних осіб у порівнянні з правосуб`єктністю і адміністративною правосуб`єктністю; при дослідженні елементів правосуб`єктності та визначенні їх співвідношення.

Метод аналізу і метод синтезу використовувалися при аналізі та виявленні взаємозалежності і взаємозумовленості елементів правосуб`єктності, зокрема при визначенні місця деліктоздатності у змісті правосуб`єктності; при аналізі особливостей реалізації адміністративної правосуб`єктності окремих видів юридичних осіб.

Метод тлумачення юридичних норм дозволив дослідити особливості реалізації адміністративної правосуб`єктності окремих видів юридичних осіб; при дослідженні видів адміністративної правосуб`єктності юридичних осіб; при дослідженні адміністративної деліктоздатності юридичних осіб.

Широко застосовувались філософські категорії: форма і зміст, загальне і часткове, явище і суть, якість і кількість тощо. Досліджуване явище аналізувалось як з точки зору його співвідношення із зовнішнім середовищем як єдиним цілим, так і його внутрішнього змісту, його складових елементів, їх властивостей і функцій. Емпіричним способом пізнання виступали праці радянських, російських та українських науковців, сучасне законодавство України, а також Російської федерації та європейських держав.

Наукова новизна дисертації полягає у тому, що вперше в українській юридичній науці здійснено комплексне дослідження адміністративної правосуб`єктності юридичних осіб, обґрунтовано її поняття та встановлено її елементи, класифіковано її види, виявлено особливості реалізації адміністративної правосуб`єктності окремих видів юридичних осіб, а саме державних органів, суб`єктів підприємницької діяльності та об`єднань громадян, а також особливості реалізації адміністративної правосуб`єктності юридичних осіб в адміністративно-деліктних відносинах.

Наукова новизна даної дисертації полягає у наступних висновках, положеннях, рекомендаціях:

уточнено поняття адміністративної правосуб`єктності юридичних осіб як здатності бути учасниками адміністративних правовідносин, а саме, брати участь у правовідносинах, що виникають у сфері державного управління, шляхом реалізації суб`єктивних прав і юридичних обов`язків;

науково обґрунтовано співвідношення елементів адміністративної правосуб`єктності юридичних осіб та визнано деліктоздатність її самостійним елементом, з`ясовано її практичне значення, а також сформульовано розуміння мети, функцій, ознак та підстав адміністративної відповідальності юридичних осіб у нових умовах;

обґрунтовано висновок щодо особливостей реалізації адміністративної правосуб`єктності окремих видів юридичних осіб, а саме державних органів, суб`єктів підприємницької діяльності та об`єднань громадян;

доведено необхідність виділення спеціальної і виключної адміністративної правосуб`єктності юридичних осіб, визначення їх змісту, поняття і значення, а також запропоновано класифікацію видів спеціальної адміністративної правосуб`єктності: податкової, реєстраційної, ліцензійної, патентної, митної, статистичної, кадрової, санітарно-епідеміологічної, екологічної, протипожежної та правосуб`єктності у сфері бухгалтерського обліку і фінансової звітності, охорони праці, обігу цінних паперів, стандартизації і сертифікації, метрології, та здійснення їх класифікації на загальні і необов`язкові (факультативні) види, а також видів виключної адміністративної правосуб`єктності окремих юридичних осіб: банків, інвестиційних фондів і компаній, благодійних організацій, страхових організацій, товарних бірж тощо;

дістало подальший розвиток положення про відмінність вини юридичної особи від вини фізичної особи та визначення поняття вини юридичної особи як сукупного суб`єктивного ставлення до правопорушення фізичних осіб, які входять до складу юридичної особи-порушника або перебувають з нею в іншому правовому зв`язку і трудова діяльність чи управлінські повноваження яких пов`язані з вчиненням протиправного діяння;

здійснена спроба дати додаткову характеристику переліку видів адміністративних стягнень, застосовуваних до юридичних осіб з врахуванням їх специфіки, на відміну від фізичних осіб, а саме: попередження, штраф, конфіскація, безоплатне вилучення незаконно добутих продуктів господарської діяльності, зупинення діяльності юридичної особи (певного виду діяльності), анулювання дозволу (ліцензії), припинення юридичної особи, та висновок щодо їх класифікації на основні і додаткові;

сформульовано пропозиції щодо вдосконалення законодавчого врегулювання адміністративної правосуб`єктності юридичних осіб і зроблено рекомендації щодо ефективного механізму її практичної реалізації, а також подано пропозиції з удосконалення діючого законодавства щодо встановлення адміністративної відповідальності юридичних осіб і рекомендації щодо ефективного механізму його практичного застосування.

Практичне значення одержаних результатів. Практичне значення дисертаційного дослідження визначається такими чинниками:

- викладені у ньому положення і висновки можуть слугувати вихідним матеріалом для подальших досліджень наукових і практичних проблем щодо адміністративної правосуб`єктності юридичних осіб;

- висунуті пропозиції можуть бути використані для удосконалення законодавства стосовно адміністративної правосуб`єктності юридичних осіб, зокрема щодо адміністративної відповідальності юридичних осіб, щодо врегулювання окремих видів спеціальної і виключної адміністративної правосуб`єктності юридичних осіб, а також щодо встановлення особливостей реалізації адміністративної правосуб`єктності окремих видів юридичних осіб, а саме державних органів, суб`єктів підприємницької діяльності та об`єднань громадян;

- висновки і розроблені автором рекомендації можуть застосовуватись для підвищення ефективності реалізації на практиці адміністративної правосуб`єктності юридичних осіб, зокрема у діяльності органів державної влади і управління та у судовій практиці, а також у функціонуванні суб`єктів підприємницької діяльності та об`єднань громадян;

- матеріали і висновки дисертаційного дослідження можуть використовуватись у навчальному процесі при викладанні таких дисциплін, як "Адміністративне право", "Державне будівництво", "Державна і кооперативна служба", "Конституційне право України", "Цивільне право", "Господарське право", "Господарське процесуальне право", "Трудове право" та деяких інших, а також при підготовці і виданні відповідних навчальних посібників, підручників, курсів.

Матеріали дисертації використовувались здобувачем під час проведення лекційних та семінарських занять з адміністративного права, державної і кооперативної служби, конституційного права України у Львівській комерційній академії.

Апробація результатів дослідження. Основні положення, висновки і рекомендації дисертації оприлюднено у доповідях на наукових конференціях: "Становлення і розвиток правової системи України" (Київ, 21 березня 2002 р.; тези опубліковані), "Проблеми кодифікації законодавства України" (Київ, 14 травня 2003 р.; тези опубліковані), "Стратегія соціально-економічного розвитку України і формування механізмів зростання" (Львів, 15—16 квітня 2003 р., тези опубліковані), а також на науково-практичному семінарі "Проблеми організації діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в умовах адміністративної реформи" (Львів, 24 жовтня 2003 р., тези опубліковані).

Публікації. Основні результати дослідження викладені у восьми наукових працях – шести статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях та двох тезах доповідей на конференціях.

Структура дисертації зумовлена метою та завданням дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, в яких об`єднано дванадцять підрозділів, загальних висновків, списку використаних джерел.

Основний обсяг дисертації становить 186 сторінок та 16 сторінок займає список використаних джерел (197 найменувань). Загальний обсяг дослідження – 202 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, зв’язок з науковими програмами, планами, темами, сформульовано його мету і завдання, визначено його об`єкт і предмет, подано методологічну основу дослідження, обґрунтовано наукову новизну та практичне значення одержаних результатів дослідження, подані відомості про апробацію та публікації результатів дослідження, його структуру та обсяг.

У розділі 1 "Теоретичні засади адміністративної правосуб`єктності юридичних осіб" досліджується правова природа юридичної особи, а саме її поняття і ознаки, зміст і значення юридичної особи як суб`єкта адміністративного права, а також поняття та елементи адміністративної правосуб`єктності юридичних осіб.

У підрозділі 1.1. "Правова природа юридичної особи" для дослідження адміністративної правосуб`єктності юридичних осіб насамперед з`ясовується поняття і ознаки самої юридичної особи. Зміст поняття юридичної особи становить сукупність ознак, які являють собою ті умови діяльності колективного утворення, за наявності яких воно стає самостійним носієм прав і обов`язків, тобто юридичною особою, суб`єктом правовідносин. Дисертантом встановлено, що всі ознаки юридичної особи можна поділити на дві великі групи. До першої належать істотні ознаки, які мають засадничий характер, оскільки саме їх сукупність дає нам можливість визначити організацію як суб’єкта права і саме їх наявність чи відсутність дозволяє відрізнити юридичну особу від інших суб`єктів правових відносин. Вони носять загальний характер і існують завжди незалежно від виду і організаційно-правової форми юридичної особи. Такими істотними ознаками юридичної особи є організаційна єдність і відокремленість майна. Організаційна єдність це надана законом юридична можливість в межах встановлених організаційно-правових форм існування юридичної особи визначати і встановлювати систему внутрішніх зв’язків елементів, які утворюють її конструкцію, з метою забезпечення їх єдності і можливості організації виступати суб’єктом правових відносин, тобто реалізовувати свою правосуб”єктність. Ступінь відокремленості майна визначає межі, в яких організація шляхом володіння, користування та розпорядження реалізовує свою правосуб’єктність. Визначений ступінь чи міра даної майнової відокремленості є основою правосуб’єктності. Без наявності відокремленого майна організація не може бути самостійною, не зможе вчиняти будь-яких юридично важливих діянь, досягати поставленої перед нею мети, відповідати за своїми зобов’язаннями. Відтак, ми вважаємо, що майнова відокремленість є основою, фундаментом, який забезпечує правову здатність, а організаційна єдність, є механізмом, засобом, способом реалізації здатності виступати самостійно, тобто бути суб’єктом правових відносин.

Однією з найважливіших функцій майнової відокремленості є забезпечення можливості організації як реального суб’єкта правових відносин нести майнову відповідальність за власними зобов’язаннями. Законодавець відносить майнову відповідальність до категорії здатності (якості), а не її ознаки. Здатність виступати від власного імені також є не ознакою, а сутністю дієздатності юридичної особи як самостійного суб’єкта правових відносин. Відтак, ми вважаємо, що самостійна майнова відповідальність та здатність виступати від власного імені не є істотними ознаками юридичної особи, тими обов’язковими конструктивними елементами, які в своїй сукупності відрізняють одних суб’єктів права від інших. Це необхідні властивості будь-якого самостійного учасника правових відносин.

До другої групи необхідних ознак юридичної особи належать індивідуалізуючі ознаки, за допомогою яких ідентифікується організація, тобто які визначають статус юридичної особи, а не саму юридичну особу. Їх значення полягає в тому, що саме за допомогою їхньої сукупності відрізняють одну юридичну особу від іншої. Такими індивідуалізуючими ознаками є, зокрема: наявність установчих документів, державна реєстрація, найменування, організаційно-правова форма, місцезнаходження, наявність органів юридичної особи, печатки і штампи, наявність банківських рахунків і бухгалтерського балансу. Саме індивідуалізуючі ознаки наповнюють змістом конструкцію істотних ознак.

Підрозділ 1.2. "Юридична особа як суб`єкт адміністративного права" присвячений визнанню юридичної особи суб`єктом адміністративного права, що є необхідною передумовою участі її в адміністративних правовідносинах, тобто реалізації нею адміністративної правосуб`єктності. Притому необхідно розмежовувати поняття “суб’єкт адміністративного права” і “суб’єкт адміністративних правовідносин”, оскільки суб’єкт адміністративного права має потенційну здатність вступати в адміністративні правовідносини, а суб’єкт адміністративних правовідносин – це фактичний учасник правових зв’язків у сфері управління, тобто він обов’язково в них бере участь. Отже, правовими відносинами не вичерпуються можливості реалізації правосуб’єктності. Відтак, поняття “суб’єкт права” характеризує, так би мовити, статику реалізації права, а поняття “суб’єкт правовідношення” – його динаміку.

Обов’язків суб’єкт адміністративно-правових відносин – орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування або його посадова особа, оскільки ці відносини завжди за своїм характером є владними. В адміністративно-правовій науці під органом виконавчої влади визнається частина державного апарату (організація), яка має власну структуру та штат службовців і в межах встановленої компетенції здійснює від імені і за дорученням держави функції державного управління в економічній, соціально-культурній, адміністративно-політичній сферах суспільного життя. Близькими за своєю роллю у сфері публічної влади до органів виконавчої влади є органи місцевого самоврядування. Головна відмінність адміністративно-правового статусу об`єднань громадян від адміністративно-правового статусу державних органів полягає у тому, що у відносинах з іншими суб’єктами права і між собою ці об`єднання виступають виключно від власного імені і не мають державно-владних повноважень.

Серед суб’єктів адміністративного права особливе місце посідають підприємства і установи. Вони вступають в адміністративно-правові відносини з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування з приводу: здійснення державної реєстрації; ліцензування окремих видів діяльності; здійснення оперативного та бухгалтерського обліку результатів роботи; ведення статистичної звітності; сплати податків; дотримання вимог і норм охорони навколишнього природного середовища; дотримання законодавства про працю, правил безпеки на виробництві, протипожежної та екологічної безпеки, санітарно-гігієнічних норм тощо.

Детальніше особливості реалізації адміністративної правосуб`єктності державних органів, суб`єктів підприємницької діяльності та об`єднань громадян, а також вказані види адміністративної правосуб`єктності юридичних осіб дисертант розглянув у розділі 2 даного дослідження.

У підрозділі 1.3. "Поняття та елементи адміністративної правосуб`єктності юридичних осіб" з`ясовується поняття правосуб`єктності, під якою розуміють здатність особи мати права і обов’язки та реалізовувати їх у встановленому порядку. Притому не можливо бути суб’єктом права взагалі, не маючи жодної галузевої правосуб’єктності, тому правосуб’єктність як реальне правове явище має галузевий характер. Відтак, дисертант узагальнює викладене в юридичній літературі поняття адміністративної правосуб’єктності як потенційної здатності мати права і обов’язки у сфері державного управління (адміністративна правоздатність), реалізовувати надані права і обов’язки у сфері державного управління (адміністративна дієздатність), та наявності суб’єктивних прав і обов’язків. Під адміністративною правосуб’єктністю юридичних осіб дисертант розуміє їх здатність бути учасниками адміністративних правовідносин, а саме, брати участь у правовідносинах, що виникають у сфері державного управління, шляхом реалізації суб’єктивних прав і несення обов’язків.

Дисертант виділяє три елементи правосуб`єктності: правоздатність, дієздатність і деліктоздатність, досліджує їх зміст і співвідношення, притому надаючи самостійного значення деліктоздатності. Обсяг дієздатності юридичної особи залежить від мети і завдань, для реалізації яких вона створена і які закріплені в її статуті. Завдяки дієздатності може бути здійснений правовий статус юридичних осіб. Однак, дієздатність слід розглядати не як складову частину правового статусу, а як особливу якість правосуб’єктності, яка служить умовою реалізації прав і обов’язків юридичних осіб. Здатність особи відповідати за здійснення деліктів (правопорушень) не охоплюється змістом дієздатності, а становить зміст самостійної категорії – деліктоздатності, оскільки дієздатність розглядається як визнана законом здатність здійснювати тільки правомірні дії з метою набування, здійснення, зміни або припинення прав або обов’язків. Тому дисертант вважає, що деліктоздатність є самостійним елементом адміністративної правосуб`єктності юридичних осіб.

У розділі 2. "Види адміністративної правосуб`єктності юридичних осіб та її реалізація" досліджуються класифіковані за певними критеріями види адміністративної правосуб`єктності юридичних осіб, їх зміст, поняття і значення, а також особливості реалізації адміністративної правосуб`єктності державних органів, суб`єктів підприємницької діяльності та об`єднань громадян.

У підрозділі 2.1. "Види адміністративної правосуб`єктності юридичних осіб" дисертант виділяє спеціальну і виключну правосуб`єктність юридичних осіб та класифікує їх на певні види. У теорії права, крім галузевої правосуб`єктності, розрізняють також спеціальну правосуб`єктність за певним колом правовідносин у рамках даної галузі права. Адміністративні правовідносини здійснюються у різних сферах державного управління, за якими можна виділити підгалузі чи інститути адміністративного права, відповідно до яких дисертант вважає можливим виділення окремих видів спеціальної правосуб`єктності юридичних осіб. Притому пропоновані види правосуб`єктності юридичних осіб не становлять самостійних (галузевих) видів правосуб`єктності, оскільки існують в межах адміністративної правосуб`єктності.

Пропонується в рамках адміністративної правосуб`єктності юридичних осіб виділити такі види спеціальної правосуб`єктності (спеціальні види адміністративної правосуб`єктності): податкову, реєстраційну, ліцензійну, патентну, митну, статистичну, кадрову, санітарно-епідеміологічну, екологічну, протипожежну правосуб`єктність, а також правосуб`єктність у сфері бухгалтерського обліку і фінансової звітності, охорони праці, обігу цінних паперів, стандартизації і сертифікації, метрології тощо.

Названі види спеціальної правосуб’єктності юридичних осіб можна розділити на дві групи: перша – загальні види адміністративної правосуб’єктності, до яких належать податкова, у сфері бухгалтерського обліку і фінансової звітності, реєстраційна, статистична, кадрова, працеохоронна, протипожежна, санітарно-епідеміологічна, екологічна; друга – необов’язкові (факультативні) види адміністративної правосуб’єктності, до яких належать ліцензійна, патентна, митна, у сфері стандартизації і сертифікації, метрології, обігу цінних паперів та інші. Загальними видами правосуб’єктності володіють всі юридичні особи без додаткового дозволу, вона випливає з вимог закону (як обов’язкова), оскільки такі види правосуб`єктності є необхідними і невід`ємними умовами існування та функціонування юридичних осіб. Для необов’язкової (факультативної) правосуб’єктності необхідний додатковий дозвіл (адміністративний акт).

Крім спеціальної правосуб`єктності юридичних осіб, вважається за доцільне виділити виключну адміністративну правосуб`єктність окремих юридичних осіб, зважаючи на конкретні мету і предмет їх діяльності, зокрема, такі її види, як правосуб`єктність банків, інвестиційних фондів і компаній, благодійних організацій, страхових організацій, товарних бірж тощо. Правовий інститут виключного виду діяльності означає, що дозвіл здійснювати певний вид діяльності водночас є забороною на здійснення інших видів підприємницької діяльності. Крім прямої вказівки на заборону суміщення певного виду діяльності з іншими видами підприємницької діяльності законодавство може містити перелік видів діяльності, якими суб`єкт, що спеціалізується на діяльності виключного виду, не вправі займатись.

Відмінність виключної адміністративної правосуб`єктності юридичних осіб від спеціальної полягає у наступному:

1) Необхідною умовою здійснення юридичною особою виключних видів діяльності є спеціальний дозвіл з боку держави, чого не вимагається при спеціальній правосуб`єктності.

2) Виключна правосуб`єктність передбачає пряму вказівку в законі на ті види підприємницької діяльності, якими юридична особа не вправі займатись. Натомість, спеціальна правосуб`єктність ґрунтується на вільному волевиявленні засновників юридичної особи, які при створенні відповідного суб`єкта самі визначають мету і види подальшої діяльності.

3) Виключна правосуб`єктність виражається у тому, що заняття виключними видами діяльності дозволено лише конкретним юридичним особам, а відтак заборонено усім іншим юридичним особам.

Адміністративна правосуб’єктність є необхідною умовою функціонування юридичних осіб у взаємовідносинах з державними органами. Так, без загальної спеціальної правосуб`єктності юридична особа не може функціонувати взагалі, факультативна спеціальна правосуб`єктність юридичних осіб дає їм можливість виконувати окремі необхідні для них функції, а виключна правосуб`єктність юридичних осіб передбачає здійснення конкретних виключних видів діяльності.

У підрозділі 2.2. "Особливості реалізації адміністративної правосуб`єктності окремих видів юридичних осіб" досліджуються особливості реалізації адміністративної правосуб`єктності державних органів, суб`єктів підприємницької діяльності та об`єднань громадян.

Адміністративна правосуб`єктність державних органів і об`єднань громадян виражається у компетенції їх органів, тобто в сукупності прав та обов’язків, що надаються їм для виконання відповідних функцій. Розрізняють загальну і спеціальну право- і дієздатність органів державного управління. Загальна правоздатність виражається у наданій органам можливості здійснювати управлінську діяльність в межах їх компетенції. Спеціальна правоздатність доповнює загальну і виражається у можливості органів здійснювати специфічні завдання чи функції управління. Загальна і спеціальна правоздатність органів управління знаходить свій вираз в їх загальній чи спеціальній дієздатності.

Адміністративна правосуб`єктність суб`єктів підприємницької діяльності відрізняється у підприємств з різним правовим становищем відповідно до різних організаційно-правових форм і форм власності. Усі підприємства незалежно від їх організаційно-правової форми володіють загальною правосуб`єктністю, яка визначається встановленим для всіх підприємств, незалежно від форм власності, загальним адміністративно-правовим режимом діяльності. Різні організаційно-правові форми недержавних підприємств володіють особливою адміністративною правосуб`єктністю, яка визначається відповідними нормативними актами. Деякі недержавні підприємства володіють і спеціальною адміністративною правосуб`єктністю, яку вони отримують від органів виконавчої влади, як правило, на підставі ліцензії на здійснення певних (ліцензованих) видів діяльності або спеціального дозволу.

Елементами адміністративної правосуб`єктності підприємств є компетенція і адміністративна правоздатність, які по-різному характеризують його адміністративну правосуб`єктність. Носієм адміністративної правосуб`єктності підприємства може виступати і його адміністрація, і трудовий колектив. Адміністративна правоздатність адміністрації підприємства як елемент його адміністративної правосуб`єктності виражається у компетенції і реалізується через неї. Адміністративною правосуб`єктністю наділені також структурні підрозділи організацій, підприємств, установ, державних і громадських органів. Обсяг їх адміністративної правосуб`єктності визначається керівництвом відповідного органу.

Особливість адміністративної правосуб`єктності об`єднань громадян полягає у тому, що у відносинах з іншими суб`єктами права і між собою вони виступають виключно від власного імені, не мають державно-владних повноважень, а державне регулювання їх діяльності зводиться лише до того, щоб, по-перше, через норми адміністративного права закріпити повноваження громадських об`єднань у сфері державного управління та, по-друге, створити реальні гарантії їх реалізації.

У Розділі 3. "Особливості реалізації адміністративної правосуб`єктності юридичних осіб в адміністративно-деліктних відносинах" дисертант обґрунтовує, що здатність особи нести юридичну відповідальність за скоєння правопорушення забезпечує реалізацію адміністративної правосуб`єктності юридичних осіб, та досліджує мету і функції та ознаки і підстави адміністративної відповідальності юридичних осіб, склад адміністративного правопорушення юридичної особи, а також сучасний стан законодавчого закріплення адміністративної відповідальності юридичних осіб та шляхи його удосконалення.

У підрозділі 3.1. "Мета та функції адміністративної відповідальності юридичних осіб" визначається, що метою адміністративної відповідальності юридичних осіб є забезпечення дотримання правопорядку (чи контрольованого рівня правопорушень) у сфері державного управління. Адміністративна відповідальність юридичних осіб має реалізовуватись, головно, через правовідновлюючу, компенсаційну функцію. Притому відновленню підлягає не лише порушений правопорядок, а й мають бути компенсовані громадянину, державі і суспільству завдані їм втрати. В окремих випадках компенсаційна функція може поєднуватись з репресивно-карною, коли для юридичної особи-правопорушника настають негативні наслідки, які є примусовим обмеженням, карою (репресією) за скоєне ним протиправне діяння. При такому поєднанні функції практично не можливо розмежувати. Застосування щодо юридичних осіб поряд з компенсаційною і репресивною функціями превентивно-виховної функції можливе лише, коли законодавством передбачено паралельне застосування адміністративної відповідальності юридичних осіб з відповідальністю посадових осіб.

У підрозділі 3.2. "Ознаки та підстави адміністративної відповідальності юридичних осіб" дисертант з`ясовує, що ознаки адміністративної відповідальності юридичних осіб можуть бути розмежовані на дві групи. Одна з них складається з ознак, характерних як для адміністративної відповідальності юридичних осіб, так і для адміністративної відповідальності взагалі: 1) притягнення до адміністративної відповідальності юридичних осіб здійснюється компетентними державними органами і посадовими особами; 2) наслідком притягнення юридичної особи до адміністративної відповідальності є застосування до неї адміністративного стягнення; 3) адміністративні стягнення застосовуються компетентними органами та посадовими особами до порушників (юридичних осіб), які їм безпосередньо не підпорядковані; 4) адміністративна відповідальність юридичних осіб, як і будь-яка адміністративна відповідальність, має встановлюватись законами; 5) підставою адміністративної відповідальності здебільшого виступає адміністративне правопорушення (проступок).

Другу групу становлять специфічні, притаманні лише адміністративній відповідальності юридичних осіб ознаки: 1) суб`єктом відповідальності виступає юридична особа у цілому, а не конкретна її посадова особа, працівник; 2) підставою адміністративної відповідальності для юридичної особи у встановлених випадках може виступати і цивільне правопорушення; 3) адміністративна відповідальність може бути накладена за наявності вини правопорушника, а в окремих випадках i без її врахування.

У підрозділі 3.3. "Склад адміністративного правопорушення юридичної особи" констатується, що переважна більшість адміністративних правопорушень, які можуть бути скоєні юридичною особою, зводиться до недотримання певних правил, яке може виявлятись як в активному порушенні встановлених норм (дія), так i в пасивному невиконанні вимог (бездіяльність). Юридичні особи скоюють правопорушення з формальним та здебільшого з матеріальним складом.

Загальним суб'єктом проступку є правосуб’єктна юридична особа. Статус спеціального суб'єкта адміністративної відповідальності юридична особа може набути двома шляхами: 1) нормативним коли власник уповноважує її займатись якимось спеціальним видом діяльності (будівництвом, торгівлею цінними паперами i т.п.), i на реалізацію цих повноважень вона отримує у компетентного державного органу відповідний дозвіл; 2) фактичним коли юридична особа безпосередньо в результаті своєї діяльності набуває ряд специфічних ознак, передбачених нормативним актом (наприклад, стає монополістом), що надає їй статус спеціального суб'єкта.

Обов`язковим елементом суб`єктивної сторони є вина юридичної особи, яку можна визначити як сукупне суб'єктивне ставлення до правопорушення фізичних осіб, які входять до складу юридичної особи-порушника або перебувають з нею в іншому правовому зв'язку i трудова діяльність чи управлінські повноваження яких пов'язані з вчиненням протиправного діяння. Вина має визначатись за переважаючою волею, під якою передусім слід розуміти волю адміністрації (керівництва) юридичної особи, а саме її уповноважених посадових осіб, а також інших осіб, які мають право давати вказівки в межах юридичної особи та її структурних підрозділів.

У підрозділі 3.4. "Сучасний стан законодавчого закріплення адміністративної відповідальності юридичних осіб та шляхи його удосконалення" дисертант з`ясовує, що питанню адміністративної відповідальності юридичних осіб в Україні присвячено багато законів i підзаконних актів, однак вони не становлять єдиної, цілісної системи, допускають різноманітні тлумачення, вступають у протиріччя між собою. Тому для підвищення ефективності адміністративної відповідальності юридичних осіб необхідно провести принаймні часткову кодифікацію нормативних актів, що її встановлюють. Оскільки адміністративна відповідальність юридичної особи має специфіку, порівняно з адміністративною відповідальністю фізичної особи, пропонується викласти поняття, підстави і умови та суб`єкти притягнення до адміністративної відповідальності та види і порядок накладення адміністративного стягнення на юридичних осіб окремою главою у новому Кодексі України про адміністративні правопорушення або в окремому нормативно-правовому акті.

Необхідно встановити порядок визнання юридичних осіб винними у вчиненні правопорушень. Притому, оскільки, на відміну від адміністративної відповідальності фізичних осіб, адміністративна відповідальність юридичних осіб реалізується, головно, через правовідновлюючу (компенсаційну) і репресивну функції, для забезпечення превентивної функції необхідно адміністративну відповідальність юридичних осіб поєднувати з персональною відповідальністю посадових осіб.

Дисертант пропонує встановити вичерпний перелік видів адміністративних стягнень, застосовуваних до юридичних осіб з врахуванням їх специфіки, на відміну від фізичних осіб, та розділити їх на основні і додаткові, а також встановити їх максимальні розміри. Дисертант вважає доцільним врегулювати питання приюдиції при притягненні юридичних осіб до адміністративної відповідальності, та встановити терміни, протягом яких адміністративне стягнення може розглядатись як приюдиційний факт, а також врегулювати процедуру притягнення юридичної особи до адміністративної відповідальності, та законодавчо систематизувати органи, яким надано право накладати на юридичних осіб адміністративні стягнення.

У дисертації представлено вирішення наукового завдання, яке полягає у тому, щоб з`ясувати поняття адміністративної правосуб`єктності юридичних осіб, розкрити її суть та зміст, дослідити її елементи і, зокрема, підтвердити визнання адміністративної деліктоздатності юридичних осіб самостійним елементом правосуб`єктності та визначити її практичне значення, а також проаналізувати види адміністративної правосуб`єктності юридичних осіб та виявити особливості реалізації адміністративної правосуб`єктності окремих видів юридичних осіб, а саме: державних органів, суб`єктів підприємницької діяльності та об`єднань громадян.

У висновках автор формулює найбільш суттєві результати та положення дисертаційного дослідження, наводить теоретичні узагальнення й нове вирішення наукової проблематики адміністративної правосуб’єктності юридичних осіб та особливості її реалізації в адміністративно-деліктних відносинах.

Адміністративна правосуб’єктність це здатність мати права і обов’язки у сфері державного управління (адміністративна правоздатність), реалізовувати надані права і обов’язки у сфері державного управління (адміністративна дієздатність), та наявність суб’єктивних прав і обов’язків. Під адміністративною правосуб’єктністю юридичних осіб ми розуміємо їх потенційну здатність бути учасниками адміністративних правовідносин, а саме, брати участь у правовідносинах, що виникають у сфері державного управління, шляхом реалізації суб’єктивних прав і несення обов’язків.

Правосуб`єктність включає в себе три елементи: правоздатність, дієздатність і деліктоздатність. Дієздатність є особливою якістю правосуб’єктності, яка служить умовою реалізації прав і обов’язків юридичних осіб. Здатність особи відповідати за здійснення деліктів (правопорушень) не охоплюється змістом дієздатності, а становить зміст самостійної категорії – деліктоздатності, оскільки дієздатність розглядається як визнана законом здатність здійснювати тільки правомірні дії з метою набування, здійснення, зміни або припинення прав або обов’язків. Отже, деліктоздатність є самостійним елементом адміністративної правосуб`єктності юридичних осіб.

Реалізація адміністративної правосуб`єктності державних органів, суб`єктів підприємницької діяльності та об`єднань громадян має певні особливості. Так, адміністративна правосуб`єктність державних органів і об`єднань громадян виражається у компетенції їх органів, тобто у сукупності прав та обов’язків, що надаються їм для виконання відповідних функцій. Адміністративна правосуб`єктність суб`єктів підприємницької діяльності відрізняється у підприємств з різним правовим становищем відповідно до різних організаційно-правових форм і форм власності. Елементами адміністративної правосуб`єктності підприємств є компетенція і адміністративна правоздатність, які по-різному характеризують його адміністративну правосуб`єктність. Носієм адміністративної правосуб`єктності підприємства може виступати і його адміністрація, і трудовий колектив. Адміністративна правоздатність адміністрації підприємства як елемент його адміністративної правосуб`єктності виражається у компетенції і реалізується через неї. Адміністративною правосуб`єктністю наділені також структурні підрозділи організацій, підприємств, установ, державних і громадських органів. Обсяг їх адміністративної правосуб`єктності визначається керівництвом відповідного органу. Особливість адміністративної правосуб`єктності об`єднань громадян полягає у тому, що у відносинах з іншими суб`єктами права і між собою вони виступають виключно від власного імені, не мають державно-владних повноважень, а державне регулювання їх діяльності зводиться лише до того, щоб, по-перше, через норми