одеський регіональний інститут

ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

національної академії державного управління

ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

КЛИМЕНКО Наталія Григорівна

УДК 351.82:332.146

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ

ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНУ

25.00.02 – механізми державного управління

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

ОДЕСА – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України.

Науковий керівник – доктор економічних наук, професор

АМОСОВ Олег Юрійович,

Харківський регіональний інститут державного

управління Національної академії державного

управління при Президентові України, перший

заступник директора

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор, член-

кореспондент УААН

АМБРОСОВ Володимир Якович,

Харківський національний технічний університет

сільського господарства Міністерства аграрної полі-

тики України, завідувач кафедри обліку і аудиту;

кандидат наук з державного управління,

МИКОЛАЙЧУК Микола Миколайович,

Одеський регіональний інститут державного

управління Національної академії державного

управління при Президентові України, начальник

навчально-методичного управління

Провідна установа – Гуманітарний університет “Запорізький інститут

державного та муніципального управління”, ка-

федра державного управління та адміністративно-

го менеджменту, м. Запоріжжя

Захист відбудеться 12 травня 2005 р. о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 41.863.01 Одеського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України за адресою: 65009, м. Одеса, вул. Генуезька, 22, к. 212.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Одеського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управ- ління при Президентові України (65009, м. Одеса, вул. Генуезька,22).

Автореферат розісланий 6 квітня 2005р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Т.М. Безверхнюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Розвиток і вдосконалення ринкових відносин у сучасному суспільстві характеризується динамічністю та дієвістю державного управління. Глобалізаційні процеси, що відбуваються у світі, мають не лише позитивні, але й негативні наслідки і можуть сприяти поглибленню міжрегіональних диспропорцій як на мега, так і на мезорівнях. Політика, яка ґрунтується на підтримці економічно конкурентноспроможних регіонів, як правило, призводить до поглиблення диспропорцій та соціальних суперечностей. Разом з тим, необхідність активізації розвитку регіонів вважається вимогою часу, найважливішим компонентом лібералізації їх стабільного економічного зростання.

Отже, політика регіонального розвитку має розглядатись, з одного боку, у безпосередньому зв`язку з процесом реформування державного управління в напрямку підвищення його ефективності та посилення децентралізації, а з іншого – відповідно до загальної економічної та соціальної стратегії, наявних ресурсів, інституційної структури та правової бази кожної країни. У цьому відношенні особливої актуальності набуває активізація інноваційно-інвестиційних процесів на регіональному рівні та впровадження дієвих механізмів щодо їх державного регулювання.

Актуальність теми дослідження визначається зміною регулюючого впливу механізмів державного управління на інвестиційні процеси від сприяння та стимулювання до стримування відповідно до стадій економічного циклу при одночасній підтримці інноваційної діяльності. Перед державним управлінням стоїть завдання створити умови для розвитку інноваційно-інвестиційних процесів в їх нерозривній єдності.

Актуальність теми дисертаційної роботи зумовлена посиленням інтеграційних процесів, спрямованих на входження України до Європейського співтовариства, а також впливом зовнішньоекономічних чинників.

Стан наукової розробки проблеми. Регіональні аспекти інноваційного та інвестиційного розвитку висвітлюють у своїх працях П. Бубенко, М. Бутко, М. Василенко, О. Гуриненко, М. Гусаков, М. Дацишин, О. Затолокін, В. Максимов, А. Мерзляк, В. Міщенко, В. Московкін, О. Новиченко, О. Олійник, Ю. Перевалов, О. Пилипяк, М. Плахтій, С. Романюк, О. Румянцев, С. Слухай, Л. Шайбакова, І. Школа, І. Юрій та ін.

Особливо плідними для розробки теми дисертації виявилися ідеї та теоретичні узагальнення, пов’язані з осмисленням механізмів регулювання та управлінням економічними системами (В. Бодров, І. Галиця, М. Герасимчук, С. Захарін, В. Осецький).

Предметом глибокого наукового аналізу стали: досвід розробки та реалізації держаної інноваційно-інвестиційної політики інших країн (О. Мрінська, С. Чоботар, Л. Шаборкіна); проблеми зміцнення потенціалу регіонів та подолання соціально-економічних диспропорцій регіонального розвитку (З. Варналій, М. Герасимчук, І. Лукінов); системне управління інтелектуальною власністю, науково-технічна політика в Україні (М. Вачевський, І. Жиляєв, В. Іванов, М. Іванов, Р. Іванух, Г. Калитич, Л. Колосова, А. Пантюхіна, В. Рижих, О. Цвєтков); інвестиційні процеси у глобальному середовищі (Б. Губський, Н. Чеснокова); інноваційні соціальні технології державного і муніципального управління (В. Іванов, О. Канюка, В. Патрушев, Л. Шремф); системний аналіз напрямків інноваційного та інвестиційного розвитку підприємств (О. Біловодська, С. Бреус, Н. Гнатюк, В. Гніденко, О. Зінченко, Н. Гончарова, А. Даниленко, Т. Дорошенко, А. Золотарьов, Є. Кузькін, І. Волик).

Разом з тим питанням удосконалення механізмів державного регулювання розвитку регіону в умовах євроінтеграції приділяється ще недостатньо уваги.

Таким чином стан розробки даної проблеми свідчить не лише про нагальну необхідність, а й про реальну можливість комплексного теоретичного опрацювання питань інноваційно-інвестиційного розвитку регіону та вдосконалення механізмів державного регулювання як сутнісних складових даного процесу.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в межах комплексного наукового проекту “Державне управління та місцеве самоврядування”, що реалізується в Національній академії державного управління при Президентові України як складова частина досліджень кафедри економічної теорії та фінансів Харківського регіонального інституту державного управління за темою “Основні напрямки підвищення ефективності діяльності органів державної влади щодо соціально-економічного розвитку регіону” (державний реєстраційний номер 0104U000088).

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка теоретичних, методичних і практичних питань вдосконалення механізму державного регулювання інноваційної та інвестиційної діяльності в регіоні.

Відповідно до зазначеної мети, в роботі вирішуються такі задачі:– 

з’ясування історичних етапів розвитку інноваційно-інвестиційної парадигми суспільного відтворення, покладеної в основу механізмів державного управління;– 

опрацювання стратегії “регіоналізації” соціально-економічного розвитку в умовах глобалізації сучасного світу;– 

уточнення змісту регіональної інноваційно-інвестиційної політики та узагальнення основних компонентів сучасних моделей соціально-економічного розвитку та вдосконалення механізмів державного регулювання;– 

визначення ролі органів виконавчої влади та місцевого самоврядування щодо покращення інноваційно-інвестиційного клімату в регіоні;– 

виявлення сутнісних особливостей стану регіональної інноваційно-інвестиційної політики та тенденцій її змін;– 

проведення експертної оцінки соціально-економічної ситуації в Північно-Східному регіоні Україні та ефективності діяльності органів державного управління;– 

обґрунтування механізмів та чинників вдосконалення інноваційно-інвестиційної політики в регіоні.

Об’єкт дослідження – регіональна інноваційно-інвестиційна політика.

Предмет дослідження – механізми реалізації інноваційно-інвестиційної політики в регіоні.

Методи дослідження. Для досягнення визначеної мети у дисертації використано такий комплекс методів дослідження: єдності історичного і логічного – при аналізі генезису та розвитку інноваційно-інвестиційної парадигми суспільного відтворення; аналізу і синтезу – при узагальненні змісту регіональної інноваційно-інвестиційної політики та особливостей стратегії “регіоналізації” соціально-економічного розвитку в умовах глобалізації сучасного світу; порівняльного аналізу, індукції та дедукції – при дослідженні моделей соціально-економічного розвитку та інвестиційної політики окремих країн; експертного опитування та експертних оцінок – при обробці результатів соціологічного дослідження; статистично-економічний – при аналізі результативності сучасної інноваційно-інвестиційної політики регіонального розвитку в Україні та ін.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в обґрунтуванні нових напрямів та розробці пропозицій щодо вдосконалення механізмів державного регулювання інноваційною та інвестиційною діяльністю в регіоні. Вона конкретизується в наступних наукових положеннях.

У дисертації вперше:

? на основі здійсненої систематизації етапів еволюції інноваційно-інвестиційних концепцій та з урахуванням до історичного розвитку світової економічної думки (меркантилізм, класична політична економія, маржиналізм, монетаризм) з’ясовано напрямки поступового посилення впливу механізмів державного регулювання у цій сфері;

? доведено, що дієвим засобом забезпечення національної безпеки в умовах глобалізації сучасного світу виступає стратегія регіоналізації, яка передбачає реалізацію сукупності ефективних механізмів впливу органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування на процеси руху капіталів з метою забезпечення пропорційного та гармонійного розвитку регіональної соціально-економічної системи, нової якості управлінських і соціальних послуг;

? визначено основні принципи взаємодії органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування регіону стосовно забезпечення ефективної державної політики (субсидіарності, вибірковості і послідовного визначення пріоритетів, взаємоузгодженості та поєднання державних і місцевих інтересів, партнерства, інтеграції та акумулювання державних ресурсів, невтручання органів виконавчої влади у справах, що належать до компетенції органів місцевого самоврядування) та сучасні шляхи її упровадження (підвищення ролі регіону у прискоренні НТП, раціональне використання історично-культурного потенціалу, вплив на ринкову інфраструктуру, підприємницьку та ділову активність, підтримка розвитку профільних виробництв, збалансованість економічного і соціального розвитку, раціональне розміщення продуктивних сил у системі “держава – регіон” та ін.);

· розроблено комплекс механізмів державного регулювання інноваційно-інвестиційного розвитку регіонів, який включає фінансово-економічний, нормативно-правовий, інституційно-організаційний, інформаційно-ресурсний та потрібнісно-мотиваційний, а також узагальнено їх основні змістовні характеристики.

Удосконалено:

· методологію програмно-цільового управління регіональним інноваційно-інвестиційним процесом з урахуванням тенденцій розвитку сучасного інформаційного суспільства в напрямку якісно нового інноваційно-інформаційного суспільства, здатного ефективно відповідати на суспільні потреби та забезпечувати стабільний розвиток соціально орієнтованої економіки;

· методи стимулювання інвестиційної діяльності суб’єктів господарювання на підставі використання математичних моделей.

Дістало подальшого розвитку:

· уточнення змісту інноваційно-інвестиційної моделі регіонального розвитку з використанням досвіду шведської моделі "держави добробуту", що має широкі перерозподільні функції, німецької – “соціального партнерства”, французької – "дирижизму", італійської – “кооперативізму” та британської – “дерегулювання”;

· інноваційно-інвестиційна складова політики держави, яка враховує регіональний чинник і формується на таких засадах: системність та комплексність регіонального інвестування, підпорядкованість інвестицій вимогам ринку та попиту населення, оптимальність термінів та вартості інвестицій, оптимізація програм за прибутком і ризиком, пріоритетність у розвитку перспективних технологічних напрямків та інноваційних проектів, які забезпечують вирішальний вплив на ефективність та конкурентоспроможність економіки регіону, формування міжрегіонального ринку інновацій, організаційно-правове забезпечення у розвитку національної інфраструктури з дієвим регіональним компонентом та ін.

Практичне значення одержаних результатів дослідження та їх можливість використання в управлінській практиці регіональних органів державної влади та місцевого самоврядування полягають у науковій обґрунтованості конкретних механізмів, інструментів та дієвих засобів щодо упровадження інноваційно-інвестиційного розвитку ринку. Застосування рекомендацій дисертації буде сприяти підвищенню ефективності суспільного господарства, досягненню суттєвих економічних та соціальних ефектів. Матеріали дисертаційної роботи можуть бути використані при підготовці підручників, навчальних посібників, курсів лекцій, методичних рекомендацій, які стосуються сфери науки державного управління та сучасних механізмів державного управління.

Результати наукового дослідження впроваджувались дисертантом у навчальному процесі Харківського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України при перепідготовці та підвищенні кваліфікації державних службовців.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею. Отримані в ній науково обґрунтовані результати в сукупності вирішують конкретне наукове завдання з удосконалення механізмів державного регулювання сучасної інноваційно-інвестиційної моделі розвитку регіону.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації було оприлюднено і схвалено на ІІІ і IV міжнародних наукових конгресах "Державне управління та місцеве самоврядування" (Харків, 2003, 2004), на Міжнародній науково-практичній конференції "Современная парадигма укрепления российской государственности: сущность, тенденции, проблемы и пути их решения (Курск, 2004), інших наукових і науково-практичних конференціях: "Реформа державної служби: здобутки та проблеми" (Харків, 2001); "Бюджет та фінансовий контроль у державному управлінні" (Харків, 2002); "Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз" (Київ, 2002) та ін.

Публікації. Основний зміст дисертації відображено в одинадцяти публікаціях: 5 статтях у збірниках наукових праць, включених до затвердженого ВАК України переліку наукових фахових видань, в яких можуть публікуватися результати дисертаційних робіт на здобуття наукових ступенів доктора і кандидата наук з державного управління; 4 публікації в матеріалах науково-практичних конференцій та 2 публікації в інших наукових збірниках. Загальний обсяг публікацій становить 3,2 обл. - вид. арк.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Повний обсяг дисертації 238 сторінок. Список використаних джерел налічує 275 найменувань (22 сторінки), додатки становлять 9 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується вибір та актуальність теми дисертації, визначається стан наукової розробки проблеми, з’ясовується зв’язок дослідження з науковими програмами, планами, темами, розкривається його мета, завдачі, об’єкт, предмет, методи, формується наукова новизна отриманих результатів, визначається їх практичне значення та особистий внесок здобувача, наводяться відомості про апробацію результатів дослідження, публікації, структуру та обсяг дисертації.

Перший розділ “Наукові засади регіональної інноваційно-інвестиційної політики” містить аналіз генезису та розвитку інноваційно-інвестиційної парадигми суспільного відтворення, стратегії “регіоналізації” соціально-економічного розвитку в умовах глобалізації сучасного світу, змістовних характеристик поняття регіональної інноваційно-інвестиційної політики та сучасних моделей соціально-економічного розвитку.

Становлення інноваційно-інвестиційної моделі суспільного відтворення у процесі історичного розвитку економічної думки свідчить про докорінну зміну ролі держави в регулюванні економічними процесами. Зокрема, впровадження ідей меркантилізму (Г. Скаруффі, У. Стаффорд, Т. Мен, А. Монкрет’єн) призводить до перенесення акцентів від регулювання відносин у сфері обігу (ранній етап) до регулювання відносин у сфері виробництва (пізній етап), а також від заборони вивезення грошей за кордон, обмеження імпорту, високого мита на імпортовані товари, державної монополії на торгівлю валютою до створення сприятливих умов для розвитку зовнішньої торгівлі, впровадження протекціонізму в економічній політиці держави, зняття жорстких обмежень на імпорт товарів та вивезення грошей, застосування керівного принципу: купувати дешевше в одній державі та продавати дорожче в іншій.

Класичною політичною економією (В. Петті, П. Буагільбер, Ф. Кене, А. Сміт, Д. Рікардо, А. Тюрго, С. Сісмонді, Ж.-Б. Сей та ін.) захищаються ідеї часткового втручання держави в економічні процеси, використання організаційного та правового механізмів впливу на суспільне відтворення: обмеження непродуктивного споживання; створення сприятливих умов для розвитку стратегічних галузей економіки; інвестиції держави у сферу виробництва засобів виробництва; сприяння створенню якісно нових виробництв для формування та задоволення зростаючих соціальних потреб населення тощо.

Маржиналізм (В. Джевонс, К. Менгер, Л. Вальрас, А. Маршалл, Дж. Кларк, Ф. фон Візер, Е. Бем-Боверк) – характеризується виваженою кредитно-грошовою політикою держави спрямованої на захист національних інтересів, законодавчого забезпечення інвестицій у промисловість, запобігання імпорту товарів, ат підтримки підприємницької ініціативи.

Головним інструментом економічної політики держави для управління сукупним попитом кейсіанство (Дж. Кейнс, Дж.-Р. Хікс, А. Хансен, П. Самуельсон) вважає державний бюджет, у т.ч. збільшення витратної його частини. Захищається ідея, що без активного втручання держави в соціально-економічні відносини стабільний розвиток суспільства не є можливим. Позитивними здобутками стають: зниження "стихійності" у ринкових відносинах (держзамовлення та ін.); нарощування державних інвестицій у пріоритетні галузі; стимульований економічний розвиток тощо.

Згідно з монетаризмом (М. Фрідмен, Ф. Хаєк, Р. Хоутрі, К. Віксель, Л. фон Мізес, Р. Кейган, Д. Фенд, Р. Селден, Д. Мейзельман), держава стимулює пропозицію інвестиційних ресурсів шляхом зниження ставок оподаткування, скорочення бюджетних видатків та зменшення обсягів бюджетного фінансування державного сектора економіки тощо.

Отже, незважаючи на певні відмінності в поглядах зазначених вчених, можна наполягати на тому, що суттєвим фактором соціально-економічного зростання у сучасному світі стають інвестиції, регулювання обсягів, спрямування яких здійснюється через сферу грошово-кредитного обігу. Разом з тим, набуває чинності комплексна модернізація суспільного виробництва на основі технологічного застосування досягнень науки. З'являються тенденції щодо становлення та розвитку інноваційно-інвестиційної моделі суспільного відтворення.

У дисертації аналізується процес глобалізації, який перетворився в сутнісну закономірність світового господарського розвитку. Він не скасовує інші закономірності, властиві світовій економіці, а вступає з ними в складну, часом суперечливу взаємодію. Важливим засобом колективного захисту від небезпек глобалізації виступає стратегія регіоналізації.

Регіональна політика держави передбачає поступове вирівнювання існуючих відмінностей між економічними й соціальними рівнями розвитку окремих регіонів, зважаючи на їхні історичні, демографічні, природно-ресурсні відмінності, а також досягнення міжрегіональної збалансованості перебудови технічного потенціалу регіону в напрямку створення відповідних інноваційних структур;

Дієвими орієнтирами, які здатні сприяти інноваціям та надходженню інвестицій в, соціально-економічну сферу регіону, можна вважати:

- забезпечення конкурентноздатності завдяки поєднанню та використанню неоднакових умов господарської діяльності;

- регіональну інтеграцію як противагу домінуючій моделі глобальної інтеграції;

- перехід від економіки використання ресурсів до економіки їх системного відтворення;

- орієнтацію на виробничу інноваційно-інвестиційну модель з акцентом на розвиток міжгалузевого високотехнологічного матеріального виробництва;

- формування інфраструктури, створення розгалуженої системи суспільних інститутів, які обслуговують зовнішньоекономічну діяльність та беруть на себе певну міру відповідальності тощо.

Загальним для європейських моделей соціально-економічного розвитку (німецька, британська, французька, італійська та ін.), які активно формувалися протягом XX ст. і прийняли своєрідні форми після другої світової війни, є пошук певних "синтетичних" цілей економічного прогресу та соціальної солідарності. Їх інституціональною опорою служить громадянська соціальна, правова держава, а найбільш адекватним вираженням у сфері управління економікою – концепція соціального ринкового господарства. Післявоєнному європейському ринковому суспільству вдалося трансформувати свої інститути в напрямку створення соціально орієнтованого, економічно ефективного варіанта змішаної економіки. Найважливішим принципом європейської моделі став демократичний комунікативізм, як спосіб державного управління процесами глобальних змін на основі переговорів і консенсусу, що дозволяє не нагромаджувати та консервувати соціальні суперечності, а вирішувати їх.

Разом з тим, не можна не помітити істотних розходжень моделей розвитку окремих європейських країн. Особливо помітною є традиційна розбіжність між "британською" і "континентальною" моделями.

Здійснений в дисертаційному дослідженні аналіз дозволяє зробити висновок, що нова модель соціально-економічного зростання держави, в основі якої закладається інноваційний тип суспільного поступу, передбачає інше змістовне навантаження понять науково-технічного прогресу і науково-технічного розвитку. Виникають нові вагомі пріоритети: добробут громадян, умотивована інтелектуалізація виробничої діяльності, упровадження високих та інформаційних технологій, екологічна безпека тощо. Дана модель потребує застосування нової фінансово-кредитної політики, задіяння ефективних механізмів стимулювання інновацій, розширення можливих меж наукомістких та суттєве скорочення природоексплуатуючих галузей, оптимального залучення до виробництва та послуг малого і середнього бізнесу, розвитку венчурного підприємництва.

У другому розділі “Результативність та дієвість механізмів сучасної інноваційно-інвестиційної політики регіонального розвитку” з’ясовується стан регіональної інноваційно-інвестиційної політики в Україні та тенденції її змін на прикладі Харківської області, презентується експертна оцінка соціально-економічної ситуації у Північно-Східному регіоні України та ефективності діяльності органів державного управління.

В цілому інвестиційну діяльність в Харківській області (регіоні) можна вважати задовільною, якщо мати на увазі окремі тенденції щодо зростання обсягів виробництва та наближення до позитивного зовнішньоторговельного балансу. Переважна більшість інвестицій спрямовується у виробничу сферу, що створює додаткові можливості для розвитку економіки регіону. Дані зовнішньоекономічного обороту свідчать про певний вплив інвестування на розвиток зовнішньоекономічної діяльності підприємств.

Значна роль в активізації інвестиційної діяльності в регіоні належить іноземним партнерам. Основними формами залучення прямих іноземних інвестицій є грошові внески, рухоме та нерухоме майно, реінвестування доходів.

Процес інвестування в регіоні має характеризується як припливом, так і відтоком. З одного боку, негативним можна вважати сам факт вилучення коштів іноземними інвесторами, з іншого спостерігається поступове уповільнення його темпів. Це пояснюється і загальноекономічними чинниками фіскально-монетарної політики, випадково-ринковими факторами і соціальними чинниками, тобто низькою сприйнятливістю підприємств до інвестиційних пропозицій, комунікативно-культурними перепонами, невиваженістю PR-політики підприємств-реціпієнтів і органів регіонального управління.

Економічний зміст сприятливого інноваційно-інвестиційного клімату в регіоні визначається такими чинниками: вигідним геополітичним розташуванням регіону; відновленими зв’язками з окремими промисловими ринками; відносною політичною стабільністю; високим рівнем освіти та пропозицією висококваліфікованої праці; наявністю різнопрофільної економіки ринку; відносною енергетичною незалежністю; безпрецедентно високим рівнем насиченості всесвітньовідомими науковими школами, інженерними традиціями та новими технологіями.

Стан регіональної інвестиційно-інноваційної політики та тенденції її змін підтверджуються результатами проведеного соціологічного дослідження. Зокрема, економічна ситуація в регіоні впродовж січня 2003 – жовтня 2004 рр. визначається експертами як така, що має усталені ознаки стабільності і супроводжується динамікою зростання. Найважливішим фактором покращання економічної ситуації виступає виважена державна макроекономічна політика. Вона сприяє зростанню рівня виробництва конкурентноздатної продукції на промислових підприємствах.

Найсуттєвішими заходами для подальшого покращання економічної ситуації в країні визнається зниження податків на вітчизняних виробників. Важливим кроком у цьому напрямку було запровадження єдиної ставки оподаткування фізичних осіб. Крім того, за результатами проведеного моніторингу, відзначається важливість розвитку економічного співробітництва з країнами ЄС, Росією та країнами СНД. Ці дії, на думку респондентів, дозволять підвищити рівень надходжень до центрального та місцевих бюджетів, збільшити загальний рівень добробуту громадян та створити нові робочі місця. Однак актуальною проблемою залишається посилення боротьби з корупцією.

За пріоритетні напрямки спрямування місцевих бюджетних коштів для поліпшення соціально-економічної ситуації в Північно-Східному регіоні експертами визначається: підтримка системи безкоштовного медичного обслуговування, розвиток сільського господарства, створення нових робочих місць та поліпшення роботи комунального господарства.

Домінуючим настроєм серед населення регіону вважається пристосування, що свідчить про намагання людей адаптуватися до існуючої системи соціально-економічних відносин, сподівання на покращання своїх життєвих умов та рівня життя.

Головні важелі влади в регіоні зосереджені, на думку опитаних, в руках голів районних та обласної державних адміністрацій. Разом з міськими та селищними головами, вони користуються довірою у населення. Більшість політичних партій продовжують залишатися поза межею політичних інтересів громадян.

Що стосується ролі місцевих органів влади, то йдеться передусім про формування інноваційних спроможностей регіонального розвитку та розвитку людського потенціалу, а також розвитку транскордонного та прикордонного співробітництва і підвищення інвестиційної привабливості регіонів.

У дисертації робиться спроба довести, що ключовими питаннями, які потребують вирішення, є:–

створення умов для активного залучення населення до прийняття управлінських рішень щодо розвитку територій; –

формування мотивів і стимулів ефективного використання регіонами їх ресурсного, виробничого, науково-технічного, інтелектуального й культурного потенціалу та подолання дезінтеграційних процесів у міжрегіональних відносинах; –

запровадження комплексного підходу з боку держави до вирішення регіональних проблем, а також чітких і дієвих форм та методів державного управління територіальним розвитком.

Основною метою регіональної політики держави є забезпечення економічного зростання, демократизація суспільного життя, досягнення нової якості життєвого рівня населення на основі створення умов гармонійного та збалансованого розвитку регіонів.

Організація управління регіоном (областю) має ґрунтуватись на принципах самофінансування, самозабезпечення, самовідтворення, матеріальної зацікавленості, еквівалентності товарообміну з містами, районами і підприємствами, які знаходяться на території регіону.

Третій розділ “Вдосконалення механізмів інноваційно-інвестиційної політики в регіоні” присвячено дослідженню поліварінтності політики щодо стимулювання залучення іноземних інвестицій, особливостей програмно-цільового управління регіональним інвестиційним процесом, основних компонентів інноваційно-інвестиційної моделі регіонального розвитку за трансформаційних перетворень в України.

Проведений аналіз свідчить, що основними формами та дієвими інструментами стимулювання інвестиційної діяльності можна вважати:

· фінансово-кредитні стимули (безпроцентні та пільгові кредити, інвестиційні гарантії);

· забезпечення умов для стабільного соціально-економічного зростання (досягнення європейських стандартів якості життя, забезпечення зайнятості громадян, розвиток соціальної інфраструктури;

· податкове стимулювання (зменшення ставки податку до мінімальних розмірів, податкові угоди з іншими країнами, зняття податків на реінвестиції, безмитний імпорт обладнання й сировини, прискорена амортизація;

· стимулювання інфраструктурного забезпечення (надання землі, будівель і споруд у безкоштовне користування або за пільговими цінами, субсидії за користування електроенергією, транспортні пільги;

· стимулювання конкретних інвестиційних проектів (гранти за цільовим фінансуванням ресурсо- та природозберігаючого обладнання, фінансуванням проектів, орієнтованих на підвищення кваліфікації кадрів та покращення умов праці, сприяння в проведені техніко-економічних обґрунтувань проектів);

· протекціоністські заходи (тарифи та нетарифні засоби);

Стратегічною метою регіональної соціально-економічної політики є підвищення життєвого рівня населення на основі раціонального використання наявного потенціалу, принципово нових підходів до розвитку продуктивних сил, поліпшення екологічної безпеки. Вона може реалізовуватись через програми реструктуризації промисловості, енергозабезпечення та енергозбереження, приватизації, підтримки підприємництва, розвитку агропромислового комплексу, демонополізації та розвитку конкуренції, житлового будівництва тощо.

У свою чергу, регіональна інвестиційна політика це система довгострокових цілей, основних напрямів і заходів для забезпечення інвестиційної діяльності в інтересах економічного та соціального розвитку території.

Довгострокову інвестиційну програму можна вважати дієвим інструментом програмно-цільового управління щодо втілення засад соціально-економічного розвитку з урахуванням основних напрямків зростання ВВП, збільшення надходжень до бюджету, створення додаткових робочих місць та ін.

До суттєвих компонентів інноваційно-інвестиційної моделі регіонального розвитку для упровадження органами місцевої влади за умов трансформаційних перетворень, можна віднести: технопарки; бізнес-інкубатори; національні фінансово-кредитні установи; іноземні інвестиції; внутрішні інвестиції; обробну промисловість (зокрема сільськогосподарської продукції); машинобудування; інші галузі народного господарства.

Для активного впровадження результатів наукових досліджень у соціальну сферу та економіку регіону необхідно надати регіональній інвестиційній політиці інноваційного спрямування, що має включати форми і методи стимулювання науково-технічної активності, активізації взаємодії науки і виробництва з метою широкого втілення розробок у кінцевий виробничий результат: нові конкурентноспроможні, високоліквідні види продукції та технологічні процеси. Регіональна інноваційна політика повинна передбачати удосконалення економіко-правової бази, інформаційної та інших складових інноваційної діяльності.

Вирішення проблем відновлення і розвитку виробничого потенціалу країни не може бути забезпечено лише використання локальних інновацій, а потребує переходу як окремих суб’єктів, так і української економіки в цілому до інноваційної моделі розвитку.

Сучасний підхід має базуватись на уточненні пріоритетів основних елементів ланцюжка “наука - виробництво - споживання” та їх змістовного навантаження.

У зв’язку з цим можна наполягати на тому, що сьогодні новизна споживчих властивостей є не менш важливою, ніж наукова або технічна. Відтак, якщо раніше у межах проблеми прискорення науково-технічного прогресу основний акцент ставився на динамічному, взаємообумовленому розвитку науки і техніки, то з переходом до нових умов господарювання, відбувається поступова переорієнтація на безпосереднє задоволення конкретних потреб (людей, виробництва і т. ін.).

Отже, інноваційна діяльність, на відміну від науково-технічної, не зводиться до простого практичного використання нововведень, її кінцевий продукт - інновація - завжди повинна бути орієнтована на конкретну потребу. Необхідним у цьому процесі стає підвищення ролі споживання, тобто забезпечення тісної інтеграції не тільки науки і техніки, але й споживання. Саме така постановка питання і передбачається інноваційною моделлю розвитку, перехід до якої обумовлює необхідність здійснення відповідних перетворень.

У дисертації обґрунтовується найбільш ефективні механізми державного регулювання інноваційно-інвестиційного розвитку регіону (фінансово-економічний, нормативно-правовий, інституційно-організаційний, інформаційно-ресурсний, потрібнісно-мотиваційний).

Можна наполягати на тому, що основними сферами впливу державного управління щодо забезпечення політики інноваційно-інвестиційного розвитку регіону є такі: 1) розробка та застосування механізмів довгострокового інвестування; 2) запровадження дієвих заходів підтримки спеціальних економічних зон, які мають ґрунтуватись на використанні досвіду окремих країн світу; 3) здійснення системного розвитку виробництва та послуг, який стосується суб’єктів господарювання усіх форм власності та розмірів (крупні, середні, малі); 4) задіяння ефективних фіскальних заходів, забезпечення дієвої політики легалізації тіньових доходів населення та конверсії некримінальних тіньових капіталів; 5) проведення сучасної інформаційно-ресурсної політики, забезпечення інноваційного спрямування інвестиційних процесів шляхом створення відповідних стимулів та інфраструктури; 6) перехід від визначення пріоритетних напрямків науково-технічної діяльності за технологічними ознаками, які нині встановлюються законодавством, до більш гнучкої системи впровадження критеріїв відбору технологій та інноваційних проектів за їх функціональними ознаками (тобто залежно від того, які стратегічно важливі питання соціально-економічного розвитку вони вирішують) та ін.

ВИСНОВКИ

Результати дослідження узагальнено в таких положеннях і висновках:

1. Починаючи з середини ХХ ст. не лише з’являється дихотомія “глобалізація – регіоналізація”, де закладено суперечливість шляхів подальшого розвитку зовнішніх зв’язків, руху інвестицій тощо, а нарощується потенціал двох історичних тенденцій, які багато в чому визначають панораму сучасного світового устрою: відцентрова (роз’єднувальна), що пов’язана з регіоналізацією та доцентрова (об’єднавча), що обумовлена глобалізацією. Це, зокрема, призводить до того, що регіони в окремих країнах стають “центрами зростання” у глобалізованому світі і потребують впливу механізмів державного регулювання.

2. Реальні зміни, що відбуваються в сучасному суспільстві, вимагають опрацювання нової моделі соціально-економічного розвитку держави, що має на меті: підтримку галузей економіки, які ґрунтуються на так званих “високих технологіях” та безпосередньо задовольняють потреби громадян; орієнтацію виробництва не на масового споживача, а на специфічні потреби окремих індивідів, тобто на невеликі за місткістю ринки; створення сприятливих умов для потужного розгортання малих та середніх підприємств; упровадження дієвих механізмів перманентної модернізації життя людей щодо надання якісних товарів та послуг у їх різноманітності.

3. Перехід до інноваційно-інвестиційної моделі соціально-економічного розвитку регіону вимагає впровадження дієвих заходів державної економічної та фіскальної політики. Проте, фіскальна політика, на відміну від монетарної, має низку суттєвих недоліків, головним серед яких можна вважати нерівномірність податкового тиску, обтяжливого для легального бізнесу. Це потребує впровадження механізмів вирівнювання умов оподаткування доходів і майна з одночасною легалізацією доходів та посиленням контролю щодо відповідності витрат доходам.

4. Реорганізація та модернізація механізмів державного управління регіонами розвивається у таких напрямках: від відносин підлеглості підприємств органам державної влади до взаємин партнерства; від розробки планових завдань до організації стимулюючих заходів щодо активізації діяльності у сфері виробництва товарів та послуг; від територіальної замкненості до відкритості в усіх сферах господарської діяльності; від адміністративного втручання у діяльність підприємств стосовно номенклатури товарів і послуг до регулювання виробництва економічними засобами і, можливо, координації окремих замовлень на їх постачання; від контролю за виконанням планових завдань підприємствами до контролю за реальним функціонуванням економічних, ринкових.

5. Перехід до інноваційно-інвестиційної моделі розвитку є складним процесом, який потребує вирішення органами державного управління певної множини важливих задач: створення ефективної законодавчої бази, сприятливих умов для захисту інтересів суб’єктів-новаторів, наукового обґрунтування в обранні пріоритетів стосовно фінансування інновацій та інвестицій, підвищення ефективності господарювання та якісного поліпшення економічного стану окремих підприємств і галузей регіону. Відмова в державній політиці від ситуативного формування чинників економічного зростання у зв’язку з упровадженням нової сучасної моделі розвитку вимагає раціоналізації підходів у спрямованості інвестиційних процесів: на основі створення відповідних стимулів та інфраструктури; задіяння заходів довгострокового інвестування; реалізації ефективної політики легалізації тіньових доходів населення та конверсії некримінальних тіньових капіталів; заохочення комерційних банків до надання кредитів під проекти, які передбачають інноваційну діяльність; опрацювання критеріїв відбору технологій та інноваційно-інвестиційних проектів за їхніми функціональними ознаками, тобто в залежності від впливу на соціально-економічний розвиток.

6. Стимулами, які застосовуються в регіональні політиці для залучення інвестицій в Україну, можуть бути: підтримка політичної стабільності; приведення правової системи до європейських стандартів, зокрема відносно захисту прав власності; зменшення інфляції до припустимого рівня; посилення ролі української валюти у розрахунках на внутрішньому ринку; створення дієвої системи антикризового моніторингу; реальне упровадження ринкових механізмів у соціально-економічній сфері; подолання бюрократизму та корупції у відносинах з іноземними інвесторами.

7. Ключовими аспектами державної регіональної політики є вирівнювання умов та якості життя в країні, стимулювання фінансової спроможності слаборозвинених територій, підтримка стабільності і передбачуваності взаємовідносин у питаннях розвитку та запровадження стандартів, які б гарантували громадянам однакову доступність до державних послуг незалежно від місця проживання. Це вимагає формування мінімальної ресурсної бази, яка включала б місцеві податки й збори та комунальну власність. Необхідно ввести обґрунтовані нормативи відрахувань від загальнодержавних податків на основі диференційованих коефіцієнтів, які враховували б особливості розвитку регіонів.

8. Результативною складовою інвестиційної політики, що сприяє загальному зростанню надходжень іноземних інвестицій, розвитку зовнішньоекономічних зв’язків, формуванню інноваційного клімату, збільшенню поставок високоякісних товарів і послуг на внутрішній ринок та створенню сучасної інноваційно-інвестиційної інфраструктури, можна вважати спеціальний режим інвестиційної діяльності. Він потребує, з одного боку, впровадження надійних ринкових механізмів державного контролю, а з іншого, – стабільності законодавчих та нормативних актів.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Клименко Н.Г. Державна політика покращення інвестиційного клімату в регіоні // Реформа державної служби: здобутки й проблеми: Науковий збірник. –Х.: Вид-во ХарРІ УАДУ, 2001. – С. 134-135.

2. Клименко Н.Г. Результативність інвестиційної політики спеціального режиму інвестиційної діяльності в Харківському регіоні // Актуальні проблеми державного управління: Збірник наукових праць. – Х.: Вид-во ХарРІ УАДУ “Магістр”, 2002. - № 2 (13). – Ч. 2 – С. 171-175.

3. Клименко Н.Г. Економічна сутність та результативність сприятливого інвестиційного клімату в регіоні // Вестник Национального технического университета “ХПИ”: Сборник научных трудов. – Х., – 2002 – Вип. 11-2. С. 183-188.

4. Клименко Н.Г. Фінансовий контроль – засіб державного управління інвестиціями // Теорія та практика державного управління. – Вип. 1: Бюджет та фінансовий контроль у державному управлінні: Матеріали наук.-практ. конференції, 27 листопада 2002 р. – Х.: Вид-во ХарРІ УАДУ “Магістр”, 2003. – С. 158-161.

5. Клименко Н.Г. Результативність інвестиційної політики спеціального режиму інвестиційної діяльності в Харківському регіоні // Економіка розвитку: Науковий журнал. – Х.: Харківський державний економічний університет, 2002. – № 3 (23). – С. 44-47.

6. Клименко Н.Г. Формування інноваційної інфраструктури Харківського регіону //Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз. – Том 1: Матеріали наук.-практ. конференції за міжнародною участю, 29 травня 2002 р. – К.: Вид-во УАДУ, 2002. – С. 287-288.

7. Клименко Н.Г. Механізми управління інвестиційно-інноваційним розвитком регіону // Актуальні проблеми державного управління: Збірник наукових праць. – Х.: Вид-во ХарРІ УАДУ “Магістр”, 2003. – №1 (15). – С. 99-103.

8. Клименко Н.Г. Суперечності інноваційно-інвестиційної політики // Теорія та практика державного управління: Державне управління та місцеве самоврядування: – Вип.2: Тези III міжнародного наук.-практ. конгресу, 26 лютого 2003 р. – Х.: Вид-во ХарРІ УАДУ “Магістр”, 2003. – С. 105-106;

9. Клименко Н.Г. Пільговий режим інвестування в регіональній політиці // Актуальні проблеми державного управління: Збірник наукових праць. –Х.: Вид-во ХарРI НАДУ “Магістр”, – 2004. – №2 (21). – С. 115-119.

10. Клименко Н.Г. Деякі особливості функціонування органів державного управління в умовах соціальної кризи // Актуальні проблеми внутрішньої політики. - К.: Вид-во НАДУ, 2004. – Вип. 2. – С. 100-104.

11. Клименко Н.Г. Роль органів виконавчої влади та місцевого самоврядування в розробці та реалізації інноваційно-інвестиційної політики // Актуальні проблеми державного управління: Збірник наукових праць. – О.: Вид-во ОРІДУ НАДУ, 2004, – Вип. 4(20). – С.295-303.

АНОТАЦІЯ

Клименко Н.Г. Державне регулювання інноваційно-інвестиційного розвитку регіону. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.02 - механізми державного управління. Одеський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України. Одеса, 2005.

У дисертації досліджено комплекс проблем, пов’язаних з удосконаленням механізмів державного регулювання інноваційно-інвестиційного розвитку регіону, серед яких найбільш ефективними можна вважати фінансово-економічний, нормативно-правовий, інституційно-організаційний, інформаційно-ресурсний та потрібнісно-мотиваційний.

Проведено системний аналіз управлінських аспектів інноваційно-інвестиційної політики, що дозволило опрацювати, розробити та обґрунтувати адекватні заходи та інституціональні засади програмно-цільового управління. Проаналізовано основні форми та дієві інструменти державно-управлінського стимулювання інноваційно-інвестиційної діяльності: фінансово-кредитні стимули (безпроцентні та пільгові кредити, інвестиційні гарантії); забезпечення умов для стабільного соціально-економічного зростання (досягнення європейських стандартів якості життя, забезпечення зайнятості населення, розвиток соціальної інфраструктури, високий індекс людського розвитку та ін.); податкове стимулювання (зменшення ставки податку до оптимальних розмірів, податкові угоди з іншими країнами, зняття податків на реінвестиції, безмитний імпорт обладнання і сировини, прискорена амортизація) тощо.

Ключові слова: інвестиції, інновації, суспільне відтворення, політика “регіоналізації” соціально-економічного розвитку, модель соціально-економічного розвитку, програмно-цільове управління, механізми державного управління.

АННОТАЦИЯ

Клименко Н.Г. Государственное регулирование инновационно-инвестиционного развития региона. Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата наук по государственному управлению по специальности 25.00.02 механизмы государственного управления. Одесский региональный институт государственного управления Национальной академии государственного управления при Президенте Украины. Одесса, 2005.

В диссертации исследован комплекс проблем, связанных с усовершенствованием механизмов государственного регулирования инновационно-инвестиционного развития региона, среди которых наиболее эффективными можно считать финансово-экономический, нормативно-правовой, институционно-организационный, информационно-ресурсный и потребностно-мотивационный.

Проведен системный анализ управленческих аспектов инновационно-инвестиционной политики, что дало возможность разработать и обосновать адекватные меры и институциональные основы программно-целевого управления. Проанализованы основные формы и действенные инструменты государственно-управленческого стимулирования инновационно-инвестиционной деятельности: финансово-кредитные стимулы (беспроцентные и льготные кредиты, инвестиционные гарантии); обеспечение условий для стабильного социально-экономического роста (достижение европейских стандартов качества жизни, обеспечение занятости населения, развитие социальной инфраструктуры, высокий индекс человеческого развития и др.); налоговое стимулирование (уменьшение ставок налога до оптимальных размеров, налоговые соглашения с другими странами, ликвидация налогов на реинвестиции, беспошлинный импорт оборудование и сырье, ускоренная амортизация) и т.п.

В результате проведенного исследования установлено, что для перехода к инновационно-инвестиционной модели развития региона необходимо решить ряд важных задач, а именно: формировать эффективную законодательную базу с целью создания благоприятных условий для субъектов-новаторов и защиты их интересов, научно обосновать выбор приоритетов финансирования инноваций и инвестиций, повысить эффективность положения отдельных предприятий и отраслей региона. отказ от ситуативного формирования показателей экономического роста и переход к осмысленной современной модели обуславливает необходимость направить инвестиционные процессы на путь создания соответствующих стимулов и инфраструктуры; предпринять меры по долгосрочному инвестированию, реализовывать эффективную политику легализации теневых доходов населения и конверсии некриминальных теневых капиталов; привлекать коммерческие банки к предоставлению кредитов под проекты, которые предусматривают инновационную деятельность, разработать критерии отбора технологий и инновационно-инвестиционных проектов по их функциональным признакам, то есть в зависимости от влияния на социально-экономическое развитие региона.

Определено, что ключевыми аспектами государственной региональной политики является выравнивание условий и качества жизни в стране, стимулирование финансовых возможностей слаборазвитых территорий, поддержка стабильности и предсказуемость взаимоотношений в вопросах развития и внедрения стандартов, которые бы гарантировали одинаковую доступность граждан к государственным услугам, независимо от их местожительства. Это требует формирования минимальной ресурсной базы, которая включала бы местные налоги и сборы, коммунальную собственность. Необходимо ввести обоснованные нормативы отчислений от общегосударственных налогов на основе дифференцированных коэффициентов, которые учитывают особенности развития регионов.

Ключевые слова: инвестиции, инновации, общественное воспроизводство, политика “регионализации” социально-экономического развития, модель социально-экономического развития, программно-целевое управление, механизмы государственного управления.

SUMMARY

Klymenko N.G. Public regulation of the region’s innovative – investment development. - Manuscript.

The