Міністерство освіти і науки України

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Ковальова Наталя Олександрівна

УДК 82.2У

Структурні, логіко-семантичні і функціональні типи допустових речень у сучасній науковій мові

10.02.01 - українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Дніпропетровськ - 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі прикладної лінгвістики та етнології Донбаської національної академії будівництва і архітектури Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: | кандидат філологічних наук, професор

Намакштанська Інна Єгорівна,

Донбаська національна академія будівництва і архітектури, завідувач кафедри прикладної лінгвістики та етнології

Офіційні опоненти: | доктор філологічних наук, професор

Поповський Анатолій Михайлович,

Дніпропетровська юридична академія МВС України, професор кафедри українознавства

кандидат філологічних наук, доцент

Вінтонів Михайло Олексійович,

Донецький національний університет, доцент кафедри української мови

Провідна установа: | Рівненський державний гуманітарний університет,

кафедра української мови,

Міністерство освіти і науки України

Захист відбудеться “28” квітня 2005 року о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.051.05 Дніпропетровського національного університету за адресою: 49050, м.Дніпропетровськ, вул. Наукова 13, корп. 1, філологічний факультет, ауд. 804.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету за адресою: 49050, м. Дніпропетровськ, вул. Казакова, 6.

Автореферат розісланий “25„ березня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради М.С. Ковальчук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Допустовість являє собою складну семантико-синтаксичну категорію, яка відображає логічні відношення зворотної зумовленості між двома субстанціями реальної чи уявної дійсності або двома ознаками, діями, станами однієї субстанції. Складний характер допустових відношень неодноразово відзначали дослідники синтаксичного ладу різних мов, зокрема З.А. Гетьман, Р.М. Гречишникова, Н.О. Донець, Л.Т. Жукова, Н.Є. Кухаревич, І.Є. Намакштанська, Т.Г. Печінкіна, К.П. Стемковська та ін. Аналіз деяких класифікаційних ознак допустових речень на українському мовному матеріалі знаходимо у працях О.К. Безпояско, І.Р. Вихованця, О.Т. Волоха, К.Г. Городенської, Н.В. Гуйванюк, С.Я. Єрмоленко, А.П. Загнітка, М.У. Каранської, М.Ф. Кобилянської, В.І. Кононенка, В.М. Русанівського, І.І. Слинька, К.Ф. Шульжука, І.Г. Чередниченка та ін.

На жаль, належного опрацювання семантичної структури допустових речень з урахуванням взаємозв’язку його лексико-граматичної, семантико-синтаксичної та логічної структури на матеріалі текстів українського наукового, зокрема науково-суспільного мовлення на сьогодні в українському мовознавстві немає.

Необхідно зазначити, що різні підходи до вивчення вираження допустовості одиницями різних рівнів (синтагма, просте речення, складнопідрядне речення, надфразна єдність) дозволили дослідникам з'ясувати, у першу чергу, роль сполучників, прийменників та займенників у допустовому реченні, релевантність актуального членування речення під час формування допустової семантики. Об’єктом вивчення семантики були насамперед складнопідрядні допустові речення. При зіставленні допустових відношень з умовними, причиновими і протиставними зверталася увага на такий класифікаційний поділ, як допустові речення вільної і зв’язаної структур, частководопустової і загальнодопустової семантики та ін. Відсутність у низці мовознавчих робіт комплексного розгляду мовних і позамовних засобів формування семантики допустового речення визначило актуальність цього дисертаційного дослідження.

Науково-суспільне мовлення за своєю жанровою нерівнорядністю і неодновимірністю належить до тих феноменів, у яких знаходять реалізацію найскладніші процеси ускладнення сучасної думки, в яких найбільшою мірою віддзеркалюються тенденції ускладнення думки, її синкретизації. Речення допустової семантики найадекватніше і найповніше уможливлюють поєднання неспівмірних / невзаємозумовлених, з одного боку, і взаємозворотних, з другого боку, думок. Дослідження цих процесів у науково-суспільному мовленні, що є сьогодні одним з найбільш динамічних, постає надзвичайно важливим, оскільки дозволяє простежити механізми ускладнення реченнєвої структури внаслідок реалізації в них різних типів логічних моделей сучасної думки.

Усе це засвідчує актуальність нашого дослідження як для теоретичної, так і для прикладної лінгвістики. Роботу здійснено на ґрунті комплексного вивчення теоретичних та функціональних особливостей української наукової мови і з’ясування місця в ній семантико-синтаксичних структур допустовості, окреслення їхньої регулярності / нерегулярності, системності / асистемності, простеження структурних, логіко-семантичних і функціональних особливостей таких утворень, вияву їхнього співвідношення з однотипними / неоднотипними утвореннями. Аналіз семантичної структури допустового речення акцентував важливість врахування комплексу екстралінгвістичних факторів, від яких залежить формування структур допустової семантики, та простеження навантаження у цих процесах відповідних лексико-граматичних засобів.

Актуальність дослідження зумовлена, таким чином, відсутністю в українській мові повного опису змістової структури допустового речення у співвідношенні з відображуваним у ньому судженням, складу семантичних компонентів, спрямованості та типів смислових відношень між ними. Важливість такого аналізу семантичної структури речення визначається як загальними лінгвістичними пошуками смислової організації різних мовленнєвих одиниць (речення-висловлення, надфразної єдності, тексту), так і потребами їх використання під час вивчення української мови на філологічних факультетах вищих навчальних закладів, а також при вивченні української мови як іноземної, простеження специфіки науково-суспільної мови.

Мета дисертаційного дослідження полягає у визначенні структурних, логіко-семантичних і функціональних типів речень допустової семантики з простеженням їхнього статусу в науковій мові.

Досягнення поставленої мети передбачає необхідність розв’язання таких конкретних завдань:

1)

2)

3)

4)

5)

6)

Методами дослідження були метод внутрішньосистемного, функціонального і формально-граматичного опису лінгвістичних одиниць, метод компонентного аналізу, метод трансформаційного аналізу структурно-семантичної організації речення та аналогій, знайшли застосування в роботі і прийоми кількісно-статистичних підрахунків, за допомогою яких простежувалися найбільш репрезентативні моделі речень допустової семантики в науковому мовленні. З-поміж загальнонаукових методів були використані методи дедукції та індукції і методи аналізу і синтезу. Використано також логіко-семантичний аналіз речення, що ґрунтується на простеженні специфіки співвідношення речення і думки.

Об’єктом дисертаційного дослідження є різні структурно-семантичні типи допустових речень.

Предметом безпосереднього аналізу виступають основні семантичні компоненти допустового речення, їх лексико-граматичне вираження та функціональна спрямованість, яка засвідчена в українському науковому, зокрема науково-суспільному мовленні.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційної роботи пов’язана з дослідженнями, які здійснюються на кафедрі прикладної лінгвістики та етнології Донбаської національної академії будівництва і архітектури у межах комплексної програми вивчення процесів становлення і розвитку сучасної української мови на матеріалі різножанрових текстів. Кафедральна тематика “Лінгвометодичне дослідження стилістичних особливостей наукового та офіційно-ділового текстів. Головні напрямки досліджень та вивчення у технічному ВНЗ народознавства” К-4-04-01, № 0100 U 002852; 01.2001-12.2005.

Наукова новизна дисертації полягає у тому, що вперше в українській лінгвістиці організація змісту допустового речення досліджується з урахуванням комплексу екстралінгвістичних та лінгвістичних засобів його формування, а також з простеженням залежності від складу та номінативних і комунікативних характеристик семантичних компонентів. При аналізі семантичної структури речення для кожного семантичного компонента визначається характер співвідношень між його значенням, лексико-граматичним вираженням і функціональним спрямуванням. Аналіз логіко-семантичних, структурних і функціональних різновидів допустових речень на матеріалі суспільних текстів здійснюється вперше. Такий підхід до вивчення допустових речень дозволив виділити серед них функціонально-семантичні типи, що розрізняються як за кількістю семантичних компонентів, так і за неоднорідністю складних смислових відношень, постанням різного спектру синкретичних площин, що характеризуються різним спектром свого вияву.

Теоретичне значення дисертації визначається тим, що вперше в українському мовознавстві визначено структурні, логіко-семантичні і функціональні типи речень допустової семантики з простеженням їхньої специфіки у науково-суспільних текстах та окресленням репрезентативності односуб’єктних та двосуб’єктних структур. У дослідженні з’ясовано закономірності функціонально-семантичного і формально-граматичного варіювання суб’єкта й об’єкта у структурі допустового речення і прокоментовано специфіку внутрішньомодельних і міжмодельних модифікацій і трансформацій речень допустової семантики.

За складом семантичних компонентів усі допустові речення було поділено на безсуб'єктні, моносуб'єктні, полісуб'єктні та речення змішаної структури. Урахування неоднорідності змісту допустових відношень, що встановлюються в реченнях без суб'єкта, з одним або більшою кількістю суб'єктів (найчастіше – з двома), зумовив необхідність дослідження процесу формування семантичної структури речень кожної групи, що і здійснюється у цьому дослідженні.

Вирішення поставлених у дисертації завдань на матеріалі аналізу наукової мови, репрезентованої текстами монографій, підручників, навчальних посібників і статей із наукових збірників і періодичних видань з історії, філософії, політології, психології, логіки, соціології, економіки, літературознавства і мовознавства, дозволило визначити семантичну структуру наявних в українській науковій мові односуб'єктного та двосуб'єктного допустових речень й описати засоби їхнього формування та вираження.

Практичне значення дослідження мотивується можливістю застосування його результатів при викладанні курсу сучасної української літературної мови в загальноосвітній і вищій школі, опрацюванні спецкурсів і спецсемінарів з проблем синтаксичної семантики і функціонального синтаксису, стилістики наукового мовлення, при викладанні курсу української мови у фаховій сфері. Матеріали дослідження знайдуть своє застосування і в суто прикладних аспектах – при викладанні курсу наукового мовлення в неспеціальній аудиторії. Результати дослідження можна використати також при викладанні української мови як іноземної та при укладанні навчальних посібників з української наукової мови.

Особистий внесок здобувача. Усі результати аналізу структурних, логіко-семантичних і функціональних особливостей речень допустової семантики в науково-суспільному мовленні з простеженням специфіки односуб’єктних і двосуб’єктних утворень отримані особисто здобувачем. При цьому вперше окреслено наявність спільних площин між односуб’єктними і двосуб’єктними реченнями, специфіка міжмодельних співвідношень.

Матеріалом для дослідження стала авторська картотека допустових речень, яка сформована на основі суцільної вибірки з сучасних підручників, навчальних посібників, статей із наукових збірників і періодичних видань з історії, філософії, політології, психології, логіки, соціології, економіки, літературознавства і мовознавства. Вибір джерел для лінгвістичного аналізу зумовлений тим, що текстам суспільно-гуманітарної тематики найбільшою мірою властивий полеміко-критичний характер викладу, який зумовлює високу частотність речень із допустовою семантикою. Із 13058 сторінок друкованого тексту дібрано 4075 допустових речень. Крім того, розроблено спеціальну комп’ютерну програму маркування структури допустового речення.

Апробація роботи. Основні положення дисертації викладені у виступах і доповідях на реґіональній науково-методичній конференції “Проблеми функціонування й викладання української мови у вищих навчальних закладах” (Донецьк, 2000); другій Міжнародній науково-методичній конференції “Наука і освіта: проблеми освіти вищої школи” (Київ, 2001); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Проблеми загальномовної та ареальної семантики” (Луганськ, 2001); конференції, присвяченій 15-річному ювілею кафедри української мови та народознавства ДонНАБА “Актуальні науково-методичні проблеми дослідження української мови та українознавства” (Слов’яногірськ, 2001); третій Міжнародній міждисциплінарній науково-практичній конференції “Сучасні проблеми науки та освіти” (1-9 травня 2002 р., м.Ужгород); Міжнародній науковій конференції, присвяченій Дням слов’янської писемності і культури “Соціокультурні аспекти професійно-ділового спілкування” (23-25 травня 2003 р., м. Воронеж); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Корпоративна культура організацій XXI століття” (28-29 травня 2003 р., м. Краматорськ).

Основні положення дисертації та уся дисертація загалом обговорювалися на засіданнях кафедри прикладної лінгвістики та етнології Донбаської національної академії будівництва і архітектури та викладені у 15 публікаціях, 5 з яких уміщено у фахових виданнях.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатка, в якому описується комп’ютерна програма розпізнавання речень допустової семантики в текстових площинах. Загальний обсяг роботи – 195 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано мету та завдання, вказано на джерела і методи їх опрацювання, визначено об’єкт і предмет аналізу, розкрито наукову новизну роботи, її теоретичну та практичну цінність, зазначено положення, які виносяться на захист, охарактеризовано рівень апробації досліджуваної проблеми.

Перший розділ "Лінгвістична інтерпретація структури і семантика допустового речення", що складається з семи підрозділів, містить опис критеріїв обраного в дослідженні підходу до аналізу семантичної структури допустового речення. Здійснюється їх зіставлення з іншими критеріями, на основі яких проведено спостереження над формуванням загальної допустової семантики.

Використання різноманітних критеріїв при вивченні вираження допустовості одиницями різних синтаксичних рівнів (синтагма у недопустовому реченні, прості речення, складні речення, надфразна єдність) дозволило дослідникам допустових відношень простежити роль засобів зв’язку (І.Р.Вихованець), "фразеологічних засобів відтворення" (Р.М. Гречишникова), займенникових слів (Л.С.Естріна), релевантності порядку частин речення і різних синтаксичних структур у формуванні загальної допустової семантики ( І.І. Слинько, І.Г. Чередниченко, А.П. Загнітко та ін. ).

Об'єктом уваги більшості лінгвістів, як правило, є синтаксична організація допустового речення і семантика засобів зв’язку (М.Я. Плющ, А.В. Богомолова, М.Ф. Воробйова, І.І. Слинько та ін.), а також логічна організація допустового речення (І.Є. Намакштанська, Р.М. Гречишникова, Т.Г. Печінкіна, Н.І. Формановська та ін.). Детальний аналіз допустових відношень у російській науковій мові здійснила І.Є. Намакштанська за такими мовними параметрами: логічна форма судження, синтаксична структура висловлення, вживання засобів зв’язку, використання додаткових засобів зв’язку, лексичні співвідношення, можливість або неможливість, обов’язковість або необов’язковість поширення допустового висловлення синтаксичними структурами з іншою семантикою. За І.Є. Намакштанською Намакштанская И.Е. Семантическая структура односубъектного уступительного предложения в современном русском языке: Дисс. ... канд. филол. наук. – М., 1980. – 170 с., дослідження семантичної структури речення доцільно починати з розгляду змістової організації речення у співвідношенні з елементною структурою закладеного в ньому логічного судження.

У реферованій дисертації вперше поставлено завдання простежити процес формування семантичної структури українського допустового речення та його залежність від комплексу змістоорганізувальних екстралінгвістичних факторів і системи мовних засобів вираження. До екстралінгвістичних чинників зараховуємо мовленнєву ситуацію; логіку відношень, що втілюються в одній із форм мислення – відповідному типі судження; цільову спрямованість інформації, що стимулює прагматичний аспект повідомлення. Внаслідок логіко-семантичного аналізу в реченні виділено глибинну структуру судження та семантичні компоненти, які підпорядковуються йому.

На базі власного наукового спостереження та опрацювання спеціальної наукової літератури вважаємо, що загальна специфіка семантичної структури односуб’єктних та двосуб’єктних допустових речень полягає в тому, що в односуб’єктних реченнях один семантичний суб’єкт характеризується за двома зворотно зумовленими ознаками, діями або відношеннями з об’єктом (об’єктами). У двосуб’єктному реченні два суб’єкти кваліфікуються з боку двох предикатів за ознаками або відношеннями з об’єктом (об’єктами).

Крім того, семантична структура речення містить також систему відношень між семантичними компонентами. Її дослідження на матеріалі односуб’єктного та двосуб’єктного допустового речення дозволило нам вичленувати дві семантичні мікроструктури. Семантичні типи допустових речень, що встановлюються при взаємодії цих мікроструктур, є невід’ємними складовими елементами семантичної структури допустового речення.

Отже, аналіз організації значення допустового речення з урахуванням екстралінгвістичних (логічних та комунікативних) чинників його формування і мовних засобів висловлення дозволяє розглянути семантичну структуру речення на рівні системи взаємопов’язаних компонентів, що виконують у реченні конкретні семантичні функції, і семантичних мікроструктур із конкретними типами допустових відношень.

У другому розділі дисертації "Типи семантичних компонентів односуб'єктного та двосуб'єктного допустового речення, особливості їх вираження і семантичних функцій”, що складається з трьох основних підрозділів, розглядається система значень і функціональна спрямованість компонентів семантичної структури, аналізуються властивості їхнього лексико-граматичного вираження.

У першому підрозділі „Компонентна схема семантичної структури речення” подається компонентна схема односуб’єктного та двосуб’єктного допустового речення, яка віддзеркалює оптимальний кількісний склад семантичних компонентів та показує спрямованість їхніх відношень. Залежно від кількості семантичних компонентів схеми можуть бути тричленними і багаточленними (чотиричленними і п’ятичленними). Тричленна компонентна схема включає один суб’єкт і два предикати. Її можна подати у вигляді трикутника, на вершині якого знаходиться суб’єктний компонент (S), а біля основи – предикати: предикат першого порядку (P1), який відображає ознаку або стан суб’єкта і включає до свого складу граматичний присудок простого допустового речення або присудок головного речення (у складному реченні), і предикат другого порядку (P2), що включає присудки додаткового речення (у складному реченні) або прийменниково-іменні сполучення, дієприкметниковий чи дієприслівниковий звороти простого допустового речення. Наприклад, у реченні Кількість перекладів, хоч вона, безперечно, й має своє значення, в цьому випадку не відіграє важливої ролі (З-1, 308) суб’єкт “кількість перекладів” характеризується предикатом першого порядку “не відіграє важливої ролі” і предикатом другого порядку “має своє значення”. Графічно це можна зобразити так:

Багаточленні односуб’єктні компонентні схеми свідчать про зв’язок суб’єкта з одним або двома об’єктами і можуть бути подані так:

Наприклад: Незважаючи на малочисельність і роз’єднаність, українська інтелігенція першої половини ХІХ ст. справила визначальний вплив на піднесення національної свідомості українського народу (І-1, 386).

Наприклад: На той час Франко ще мало вирізнявся серед тогочасних галицьких письменників, хоча по-своєму відтворював традиції рукописної літератури, які посіли в українському письменстві досить помітне місце (З-1, 195).

Чотиричленна компонентна схема характерна для двосуб’єктних допустових речень, в яких відображаються відношення суб’єктів з двома предикатами. Компонентна схема таких речень може містити:

а) два суб’єкти і два предикати

Наприклад: Державні заготівельні ціни залишалися на рівні 1928р., хоча ціни на промислову продукцію зросли у 20 разів (Л-10, 673);

б) два суб’єкти, два предикати і один об’єкт

Наприклад: Звичайно, вся ця українська еміграція на північ винародилася, та й була вона, певно, не надто великою, хоч сліди ії в російській мові полишились надовго (О-1, 182);

в) два суб’єкти, два предикати і декілька об’єктів

Хоча сучасники цей анонімний твір сприймали як автентичну історію, а не як щось художнє, найдужче вплинув він таки на красне письменство (Л-3, 28).

На основі аналізу односуб’єктних та двосуб’єктних допустових речень за їхнім компонентним складом зроблено висновок про те, що для компонентної схеми односуб’єктного та двосуб’єктного допустового речення найбільш релевантними, характерними й оптимальними є один або два семантичні суб’єкти, предикат першого порядку, предикат другого порядку й один або більше семантичних об’єктів.

У другому підрозділі “Засоби лексико-граматичного вираження семантичних компонентів речення” досліджено способи лексико-граматичного вираження семантичних компонентів і визначено явища асиметрії між компонентним складом семантичної структури речення і синтаксичною формою його вираження. Звертається увага на те, що семантичний суб’єкт у реченні може повторно експлікуватися за допомогою особових займенників, поєднань із вказівними займенниками і через введення синонімічних еквівалентів.

Виділяються також різні варіанти граматичного вираження семантичного суб’єкта. Класифікація лексико-граматичних засобів вираження суб’єкта в односуб’єктному та двосуб’єктному реченнях за семантичними, граматичними і функціональними ознаками дозволяє визначити: а) загальні семантичні елементи-семеми, що служать критерієм для виділення окремих лексико-семантичних груп (автор – його вчення), граматичні категорії (власні імена, живі й неживі істоти), що виявляються у взаємозв’язку з семантичними характеристиками (явище ізосемії) або у зміщенні щодо них (відсутність явища ізосемії); вплив семантики лексичних одиниць на вираження функціональних можливостей суб’єкта.

Третій підрозділ “Функціональна спрямованість семантичних компонентів” присвячений опису функціональної спрямованості семантичних суб’єктів, предикатів і об’єктів. Виділено два взаємопов’язаних аспекти семантичної функції – номінативний (найменування субстанції, що описується, або виражених в реченні її ознак і дій) і комунікативний (вираження узагальненої форми суб’єкта та об’єкта), простежено зумовленість функцій суб’єкта й об’єкта функціями предикатів, відзначено також передбачуваність функцій об’єкта у функціях суб’єкта. Виявлено, що найбільш частотними для суб’єкта є семантичні функції агенса, детерміната, пацієнса, посесора та екзисцієнса.

Аналіз досліджуваного матеріалу показав, що в односуб’єктному допустовому реченні суб’єкт завжди двофункціональний, а в двосуб’єктному – однофункціональний. При описі функцій суб’єкта першою визнається та з них, яка пов’язана з характеристикою суб’єкта з боку предиката першого порядку, а другою – та, яка зумовлюється семантикою предиката другого порядку. Найбільш частотними для семантичного суб’єкта в односуб’єктному реченні є поєднання комунікативних функцій: двох агенсів, детермінантів, каузаторів, пацієнсів або екзисцієнса-детермінанта, каузатора-детермінанта, пацієнса-агенса або агенса-пацієнса, пацієнса-детермінанта, посесора-детермінанта тощо. Водночас кожний із суб’єктів двосуб’єктного речення може виконувати одну із вказаних функцій, і тоді можна побудувати співвідносні пари функцій двох суб’єктів.

Суб’єктно-об’єктні відношення в семантичних мікроструктурах фіксують різні види статичного або динамічного зв’язку між суб’єктом і об’єктом, зокрема, порівняння і взаємодію, сприяння або протидію. Залежно від характеру зв’язку між суб’єктом й об’єктом, що визначається семантикою предикатів, останній (останні) може (можуть) характеризуватися такими комунікативними функціями: детермінативною, каузативною і пацієнсною, функцією посесора й адресата позитивного або негативного ставлення до суб’єкта.

Дослідження значень, наявних у допустових реченнях семантичних мікроструктур, дозволило прослідкувати їхнє співвідносне функціонування. Так, якщо одна мікроструктура виражає значення каузального впливу суб’єкта на об’єкт, то інша може містити характеристику конкретної ознаки суб’єкта, всупереч якій суб’єкт має здатність впливати на об’єкт; каузального впливу суб’єкта на об’єкт, всупереч чому суб’єкт характеризується нездатністю впливати на різні інші об’єкти.

У третьому розділі “Семантичні типи допустових відношень в односуб'єктному та двосуб’єктному реченні”, що охоплює сім основних підрозділів, описано процес і засоби формування семантичних типів допустовості, визначення яких вимагає комплексного врахування значень співвідносних мікроструктур, і різноманітності їхніх змістових відношень. Релевантними для формування семантичних типів є і засоби зв’язку, які вносять свої семантичні значення у смислові відношення між мікроструктурами.

Виходячи з первинності смислових відношень між мікроструктурами і другорядності семантики засобів зв’язку, враховуючи також значення кожної мікроструктури і способи її лексико-граматичного вираження, виділяємо в односуб’єктних та двосуб’єктних реченнях такі семантичні типи допустових відношень:

1. Вираження зворотної зумовленості при порівнянні компонентів суб’єкта або суб’єкта та об’єкта за їх загальними й індивідуальними ознаками або сферами функціонування.

Цей семантичний тип формується при характеристиці суб’єкта за багаточленністю і неоднорідністю його складу (порівнюються складові компоненти суб’єкта) – в односуб’єктному реченні, а також при порівняльному зіставленні суб’єктів або суб’єкта з одним або двома об’єктами – у двосуб’єктному реченні. Наприклад: Хоча декор книги певним чином зв’язаний з мистецтвом італійського відродження, він передусім відображає природу України і споріднений з художнім оформленням інших рукописних книг першої половини і середини XVI ст. з Волині та Галичини (Д-1, 125).

Порівняння суб’єкта з об’єктом, що виражається в першій мікроструктурі, протиставляється характеристиці його схожості з іншим об’єктом, наявній у другій мікроструктурі.

Лексико-граматичне вираження предикатних компонентів, релевантних у формуванні значення допустовості, розглядалося в порівняльному плані, що дозволило виділити такі ряди лексичних поєднань:

Важливими для реалізації допустової семантики є також семантичні

актуалізатори: загалом, передусім, але, зрештою, насправді, проте, все ж, разом з тим, в той же час, що посилюють зіставлення значень взаємодіючих мікроструктур і вживаються переважно у другій мікроструктурі.

2. Вираження неможливості, недостатності, обмеженості або відсутності певних дій і ознак суб’єкта (перша мікроструктура) за наявності реальних або можливих передумов, що сприяють їх вияву (друга мікроструктура).

Суб’єкти в односуб’єктному та двосуб’єктному реченнях можуть характеризуватися шляхом заперечення в них певних якостей і дій або за недостатньою силою їх вияву. Цій характеристиці суб’єкта, що передається у першій мікроструктурі, протиставляється інформація другої мікроструктури – про наявність передумов, що сприяють вияву повноти обсягу і сфери поширення недостатніх або відсутніх конкретних характеристик цього ж самого (односуб’єктне речення) або іншого (двосуб’єктне речення) суб’єкта.

Серед семантичних конкретизаторів і актуалізаторів найбільш частотними виявляються такі корелятивні пари: ніколи – завжди, вже – але, ще – але. У вираженні допустових відношень беруть участь також такі засоби зв’язку, як сполучники і прийменники.

3. Вираження позитивної характеристики суб’єкта при недостатності передумов або наявності основи, що є перешкодою для появи цієї характеристики.

При формуванні цього семантичного типу односуб’єктного та двосуб’єктного речення характеристика одного суб’єкта за його ознаками, діями і за ставленням до об’єкта, що наявна в першій мікроструктурі, протиставляється негативній ознаці чи дії того ж самого або іншого суб’єкта, яка перешкоджає наявності позитивних характеристик суб’єкта (суб’єктів) чи є недостатньою підставою для їх вияву (друга мікроструктура).

Зіставлення значень аналізованих семантичних мікроструктур виявило, що позитивна характеристика суб’єкта, виражена в першій мікроструктурі, може обмежуватися внаслідок вираження у другій мікроструктурі: а) відсутності у суб’єкта необхідної конкретно названої ознаки; б) наявності в нього негативних ознак-перешкод; в) недостатності функціонального значення суб’єкта та ін. При вираженні позитивної характеристики суб’єкта через його відношення з об’єктом (об’єктами) обмеження або недостатність цієї характеристики зумовлюється такими чинниками: а) наявністю різних факторів-перешкод для їх зв’язків або дій; б) неповнотою обсягу суб’єкта, що впливає на об’єкт; в) наявністю ознаки суб’єкта, що перешкоджає суб’єктно-об’єктним зв’язкам; г) неповнотою сили впливу суб’єкта на об’єкт.

4. Вираження результату дії суб’єкта, протилежного очікуваному.

Особливість допустових односуб’єктних та двосуб’єктних речень, що входять до цього семантичного типу, полягає в тому, що дії суб’єктів, які описані в них, відбуваються почергово за конкретною послідовністю: часовою, фазовою або за поетапністю розвитку. Але дві дії не просто змінюють одна одну, а перебувають у відношеннях зіставлення, тобто попередній дії протиставляється наступна, що являє собою не логічний результат її, а результат, протилежний очікуваному.

Протилежний очікуваному результат дії суб’єкта зазвичай виражається переважно у першій мікроструктурі і може з’явитися внаслідок: а) певного підходу суб’єкта до з’ясування суті об’єкта (друга мікроструктура) і спотвореного висновку, що його зробив суб’єкт внаслідок такого вивчення (перша мікроструктура); б) суб’єктивної оцінки суті суб’єкта (друга мікроструктура) і реальної об’єктивної характеристики його (перша мікроструктура); позитивної дії суб’єкта (друга мікроструктура) і несподіваних негативних наслідків цієї дії (перша мікроструктура).

Отже, допустові відношення, що формуються між семантичними мікроструктурами односуб’єктного та двосуб’єктного речення, фіксуються в українському науково-суспільному мовленні чотирма семантичними типами. Визначення зв’язку семантичних типів допустових відношень з компонентною схемою речення в її функціональних варіантах дозволяє подати семантичну структуру речення не тільки через комплекс номінативних і комунікативних характеристик семантичних складників, але й за складною системою відношень між ними.

У загальних висновках формулюються основні результати проведеного дослідження:

1. Семантична структура речення має компонентні схеми, що відображають оптимальний склад її семантичних компонентів і напрямок відношень між ними. Найбільш характерними за складом компонентів є схеми: один або два семантичні суб’єкти, предикат першого порядку, предикат другого порядку й один або більше семантичних об’єктів.

2. Кожний семантичний компонент характеризується конкретним значенням, яке співвідноситься з відповідним йому поняттям і постає носієм тих ознак, що входять до структури останнього.

3. Значення семантичних компонентів взаємопов’язані і взаємозумовлені.

4. Засоби лексико-граматичного вираження семантичних компонентів мають загальні граматичні, семантичні та функціональні ознаки, що зумовлює можливість їхньої систематизації і класифікації.

5. Аналіз засобів лексико-граматичного вираження семантичних предикатів дозволяє описати синтаксичні форми предикатів першого і другого порядків і виділити семантичні групи лексики, що виражає ці предикати.

6. Засоби граматичної реалізації предикатів мають свої особливості: в односуб’єктному реченні предикат першого порядку характеризується меншою різноманітністю засобів лексико-граматичного вияву, ніж предикат другого порядку, – він або збігається з присудком, або буває семантично ширшим від нього. Предикат другого порядку може виражатися: а) дієслівним або іменниковим сполученнями; б) дієприслівниковим зворотом; в) дієприкметниковим зворотом або поєднанням з прикметником; г) прийменниково-іменниковим поєднанням.

У двосуб’єктному реченні наявні власні особливості, що полягають у тому, що: а) обидва предикати збігаються з граматичними присудками; б) один предикат корелює з присудком, а другий виражається згорнутим предикатом, реалізуючись на граматичному рівні сполученнями з прийменниками “незважаючи на”, “при усій”, “попри...”; в) один предикат збігається з граматичним присудком, а інший виражається сполученням з модальними словами типу “можна”, “не можна”, “доцільно”, “слід” тощо. Аналіз засобів лексико-граматичного вираження семантичного об’єкта вимагає обов’язкового урахування змістових суб’єктно-об’єктних відношень, окреслених такими типами: об’єкт – частина суб’єкта; суб’єкт – об’єкта; об’єкт – породження суб’єкта; суб’єкт – субстанція, що випробовує на собі вплив об’єкта; об’єкт – адресат відношення, спрямованого з боку суб’єкта, тощо.

7. Семантичні компоненти допустового речення характеризуються певною функціональною спрямованістю на відображення субстанцій, явищ або ознак об’єктивної дійсності (номінативна функція компонента) і на відображення функціональної ролі у процесі взаємозв’язку, спілкування і взаємодії (комунікативна функція компонента).

8. Комунікативні функції суб’єкта зумовлені його значенням і значенням спрямованих на характеристику суб’єкта або суб’єктів предикатів першого і другого порядку. Завдяки характеристиці суб’єкта з боку двох предикатів в односуб’єктному допустовому реченні він завжди двофункціональний, тоді як у двосуб’єктному реченні суб’єкт здебільшого однофункціональний.

9. Комунікативні функції об’єкта детерміновані його значенням і значенням предиката, що виражає зв’язок об’єкта з одним із суб’єктів (рідше – водночас з обома).

10. Семантичні компоненти у складі допустового речення вступають у складні відношення, унаслідок яких відбувається формування двох семантичних мікроструктур. Організаційним центром кожної семантичної мікроструктури є предикат, що характеризує суб’єкт за ознаками, діями або ставленням до об’єкта (об’єктів). Завдяки взаємодії семантичних мікроструктур допустова семантика речення засвідчена чотирма семантичними типами: вираження зворотної зумовленості при порівнянні компонентів суб’єкта або суб’єкта та об’єкта за їхніми спільними й індивідуальними ознаками або сферами функціонування; реалізація неможливості, недостатності, обмеженості або відсутності певних дій і ознак суб’єкта при наявності реальних або можливих передумов, що сприяють їх вияву; репрезентація позитивної характеристики суб’єкта при недостатності передумов або наявності основи, що є перешкодою для появи цієї характеристики; вираження результату дії суб’єкта, протилежного очікуваному.

11. Взаємозв’язок і взаємозумовленість комунікативних функцій семантичних компонентів дозволяє подати функціонально-семантичні схеми односуб’єктного і двосуб’єктного допустового речення, що відображають їхні компонентні схеми у різних функціональних вимірах.

12. Функціонально-семантичні схеми, побудовані на основі встановлення комунікативних функцій семантичних компонентів, являють собою абстрактні моделі змістової організації допустового речення.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях

1. Куглер Н.О. Декілька зауважень щодо характеристики науково-навчального тексту // Українська мова і література. – 2000. – № 20. – С. 10-11.

2. Куглер Н.О. Функціонування в науково-навчальних текстах синтаксичних конструкцій з допустовою семантикою // Українська мова і література. – 2000. – № 22. – С. 11.

3. Куглер Н.О. До питання щодо напрямів дослідження семантики й семантичної структури речення. // Актуальні проблеми дослідження й викладання гуманітарних дисциплін у нефілологічних ВНЗ. Збірник наукових праць учасників Міжнародної науково-практичної заочної конференції “Духовні цінності – поза межами державних кордонів”. – Макіївка: ДонДАБА, 2000. – С. 36-39.

4. Куглер Н.О. Деякі спостереження над семантичними характеристиками допустового речення. // Лінгвістичні студії: Зб. наукових праць. /Укл.: А. Загнітко (наук. ред.) та ін. – Донецьк: ДонНУ, 2001. – Вип. 7. – С. 140 – 146.

5. Куглер Н.О. Синтаксема суб’єкта допустового речення. // Лінгвістичні студії: Зб. наукових праць./Укл.: А. Загнітко (наук. ред.) та ін. – Донецьк: ДонНУ, 2001.–Вип. 8.– С. 118-122.

6. Куглер Н.О. Семантичні типи допустових відношень у реченнях із прийменником незважаючи на (на матеріалі наукових текстів). // Вісник Луганського державного педагогічного університету ім. Т. Шевченка.– №3 (35). – Березень 2001.– С. 49 – 53.

7. Куглер Н.О. Логічні конструкції допустового речення // Збірник праць реґіональної науково-методичної конференції (15 травня 2002 р.): „Актуальні проблеми мовної освіти у вищих навчальних закладах". – Донецьк, 2002. – С. 20-24.

8. Куглер Н.О. Типи допустових відношень // Лінгвістичні студії. Зб. наукових праць. – Випуск 11. – Донецьк, 2003. – С. 153-158.

9. Куглер Н.А. Сравнительная характеристика русской и украинской речи в процессе обучения студентов профессиональному общению // Материалы Международной научной конференции, посвященной Дням славянской письменности и культуры. – Воронеж, 2003. – С. 107-108.

10. Гапонова Т.М., Куглер Н.О. Засоби навчання професійного спілкування та комунікативної поведінки на заняттях з української мови у технічних вузах // Корпоративна культура організацій XXI століття: Зб. наук. праць / Під заг. ред. Г.Л.Хаєта. – Краматорськ: ДЦМА, 2003. – С. 94-96.

11. Намакштанська І.Є., Куглер Н.О., Гапонова Т.М. Навчання культури професійного мовлення у системі підготовки майбутнього інженера // Корпоративна культура організацій XXI століття: Зб. наук. праць / Під заг. ред. Г.Л. Хаєта. – Краматорськ: ДЦМА, 2003. – С. 101-103.

12. Куглер Н.О. Функціонування в наукових текстах синтаксичних конструкцій з допустовою семантикою // Матеріали реґіональної науково-методичної конференції “Проблеми функціонування й викладання української мови у вищих навчальних закладах.”. – Донецьк, 2000. – С. 11-13.

13. Куглер Н.О. Логіка в допустовому реченні // Сучасні проблеми науки та освіти: Матеріали 3-ї Міжнародної міждисциплінарної науково-практичної конференції, 1-9 травня 2002р. – Ужгород-Харків, 2002. – С. 290.

14. Намакштанська І.Є., Семенова Л.П., Кровицька О.В., Романова О.В., Куглер Н.О. та ін. Навчальний посібник з наукового мовлення. 2 – е вид. – Макіївка: ДонДАБА, 2001. – 142 с.

15. Гапонова Т.М., Куглер Н.О. Практичний посібник з професійного мовлення для самостійної роботи студентів економічних спеціальностей. – Макіївка: ДонДАБА, 2000. – 60 с.

АНОТАЦІЯ

Ковальова Н.О. Структурні, логіко-семантичні і функціональні типи допустових речень у сучасній науковій мові. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 – українська мова. – Дніпропетровський національний університет, Дніпропетровськ, 2005.

У дисертації здійснено дослідження семантико-синтаксичних структур допустовості, окреслення їхньої регулярності / нерегулярності, системності / асистемності, простеження структурних, логіко-семантичних і функціональних особливостей таких утворень, вияву їхнього співвідношення з однотипними / неоднотипними утвореннями на ґрунті комплексного вивчення теоретичних та функціональних особливостей української наукової мови.

Уперше в українській мові здійснено повний опис змістової структури допустового речення у співвідношенні із відображуваним у ньому судженням, складу семантичних компонентів, спрямованості та типів смислових відношень між ними. Важливість такого опису семантичної структури речення визначається як загальними лінгвістичними пошуками смислової організації різних мовленнєвих одиниць (речення-висловлення, надфразної єдності, тексту), так і потребами їх використання під час вивчення української мови на філологічних факультетах вищих навчальних закладів, а також при вивченні української мови як іноземної.

Ключові слова: допустові речення, логічні відношення, зворотня зумовленість, науково-суспільна мова, односуб’єктне речення, двосуб’єктне речення.

АННОТАЦИЯ

Ковалева Н.А. Структурные, логико-семантические и функциональные типы уступительных предложений в современном научном языке. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 – украинский язык. – Днепропетровский национальный университет, Днепропетровск, 2005.

Аннотируемая работа посвящена исследованию семантико-синтаксических структур уступительности, определению их регулярности, системности, наблюдению структурных, логико-семантичных и функциональных особенностей таких образований.

Впервые поставлена задача проследить процесс формирования семантичной структуры уступительного предложения в украинском языке и его зависимость от комплекса содержательных экстралингвистических факторов и системы языковых способов выражения. К числу экстралингвистических факторов принадлежат речевая ситуация, логика отношений, которые выражаются в одной из форм мышления – соответствующей определенному типу суждения; целевая направленность информации. Вследствие логико-семантического анализа в предложении выделено глубинную структуру суждения и семантические компоненты, которые подчинены ему.

Показано, что общая специфика семантичной структуры односубъектного и двухсубъектного уступительных предложений состоит в том, что в односубъектных предложениях один семантический субъект характеризуется двумя обратно обусловленными признаками, действиями или отношениями в отношении объекта (объектов). В двухсубъектном предложении два субъекта классифицируются двумя предикатами по признакам или отношениями с объектом (объектами).

В односубъектном уступительном предложении субъект всегда имеет две функции, а в двухсубъектном – одну функцию. При описании функций субъекта первой признается та из них, которая связана характеристикой субъекта со стороны предиката первого порядка, а второй – та, которая обусловлена семантикой предиката второго порядка. Наиболее распространенными для семантического субъекта в односубъектном предложении является объединение коммуникативных функций: двух агенсов, детерминантов, каузаторов, пациенсов или экзисциента – детерминанта, каузатора-детерминанта, пациенса-агенса или агенса-пациенса, пациенса-детерминанта, поссесора-детерминанта и т.д. Одновременно каждый из субъектов двухсубъектного предложения может выполнять одну из указанных функций, и тогда можно построить соотносительные пары функций двух субъектов.

Субъектно-объектные отношения в семантических микроструктурах фиксируют различные виды связи: статичную или динамичную связь между субъектом или объектом, в частности, сравнение и взаимодействие, восприятие или противодействие. В зависимости от характера связи между субъектом и объектом, определяющихся семантикой предикатов, объект (объекты) может (могут) характеризоваться различными коммуникативными функциями.

Релевантным для формирования семантических типов уступительных отношений в односубъектных и двухсубъектных предложениях являются и способы связи, привносящие свои семантические значения в смысловые отношения между микроструктурами.

Исходя из приоритета смысловых отношений между микроструктурами и второстепенности семантики способов связи, учитывая также значение каждой микроструктуры и способов ее лексико-грамматического выражения, выделено в односубъектных и двухсубъектных предложениях такие семантические типы уступительных отношений:

1. Выражение обратной обусловленности при сравнении компонентов субъекта или субъекта и объекта по их общим и индивидуальным признакам или сферам функционирования.

2. Реализация невозможности, недостаточности, ограничения или отсутствия определенных действий и признаков субъекта (первая микроструктура) при наличии реальных или возможных предусловий, которые способствуют их выявлению.

3. Выражение позитивной характеристики субъекта при недостаточности предусловий или наличия основы, которая является препятствием для появления этой характеристики.

4. Представление результата действия субъекта, противоположного ожидаемому.

В общих выводах подведены итоги результатов исследования, сформулированы основные обобщения исследованных вопросов.

Ключевые слова: уступительное предложение, логические отношения, обратная обусловленность, общественно-научный язык, односубъектное предложение, двухсубъектное предложение.

ANNOTATION

Kovaleva N.A. Structural, Logico-Semantic and Functional Types of Concessive