ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені В.Н. КАРАЗІНА
КАРПЧУК НАТАЛІЯ ПЕТРІВНА
УДК 811.111’42
АДРЕСОВАНІСТЬ В ОФІЦІЙНОМУ ТА НЕОФІЦІЙНОМУ АНГЛОМОВНОМУ ДИСКУРСІ
(комунікативно-прагматичний аналіз)
Спеціальність 10.02.04 – германські мови
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук
Харків – 2005
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі англійської філології Волинського державного університету імені Лесі Українки Міністерства освіти і науки України.
Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент
ОЛІКОВА МАРІЯ ОЛЕКСАНДРІВНА,
Волинський державний університет
імені Лесі Українки,
кафедра англійської філології
Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор
ШВАЧКО СВІТЛАНА ОЛЕКСІЇВНА,
Національний університет внутрішніх
справ, філія у м. Суми,
кафедра іноземних мов, професор
кандидат філологічних наук, доцент
ТРИЩЕНКО ІРИНА В’ЯЧЕСЛАВІВНА
Київський національний університет
імені Тараса Шевченка,
Інститут філології, кафедра теорії та
практики перекладу з
англійської мови, доцент
Провідна установа: Запорізький державний університет,
кафедра теорії та практики перекладу,
Міністерство освіти і науки України,
м. Запоріжжя
Захист відбудеться 27.01.2005 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.051.16 Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за адресою: 61077, Харків, пл. Свободи, 4, ауд. 7-75.
З дисертацією можна ознайомитися у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за адресою: 61077, Харків, пл. Свободи, 4.
Автореферат розісланий 20.12. 2004 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради МАРТИНЮК А.П.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Реферована дисертаційна робота присвячена проблемі вивчення категорії адресованості в офіційному та неофіційному англомовних дискурсах. Услід за О.П. Воробйовою адресованість розуміємо як категорію дискурсу, яка відображає спрямованість останнього на передбачуваного адресата комунікації; орієнтація на гіпотетичного адресата задає конкретну модель інтерпретації дискурсу та є семантичною базою текстової рецепції. Під терміном “адресат” розуміємо особу/особи, якій/яким автор надсилає своє послання, заздалегідь орієнтуючись на її/їх уявні загальні характерні риси при побудові повідомлення, яке повністю розуміється цією особою/особами і викликає в неї/них фізичну, ментальну чи емоційну реакцію. Отже адресованість – це орієнтація адресанта на уявного адресата.
Адресат – кінцева ланка комунікативного ланцюга, об’єкт мовленнєвого впливу. Адресант свідомо будує своє повідомлення відповідно до концептуальної та емоційно-оціночної моделі адресата, яка й визначає вибір специфічних мовленнєвих засобів та побудову дискурсу в цілому. Оформлення дискурсу з урахуванням соціально-психологічної моделі адресата сприяє тому, що інформація дискурсу адекватно сприймається адресатом, а це означає, що дискурс виконує своє комунікативне завдання.
Вивчення природи та прагматичних властивостей адресованості проводиться як вітчизняними, так і зарубіжними лінгвістами у межах семасіології (О.С. Кубрякова, М.В. Нікітін) лінгвістики та семантики художнього тексту (І.В. Арнольд, Н.Д. Арутюнова, О.П.Воробйова, І.Р. Гальперін, Є.А. Гончарова, В.А. Кухаренко, Г.М. Молчанова, З.Я. Тураєва), теорії художнього мовлення (В.В. Виноградов, Г.В. Степанов), літературознавства, літературознавчої та філософської естетики, семіотики (Р. Барт, М.М. Бахтін, У. Еко, В. Ізер, Р. Інгарден, Ю.М. Лотман, Ю.С.Степанов), проте реалізація категорії адресованості в офіційному та неофіційному дискурсі досі залишається поза увагою лінгвістів.
Актуальність роботи визначається важливістю такої категорії дискурсу як адресованість, аналіз засобів передачі якої дає змогу реконструювати образ передбачуваного адресата як офіційного, так і неофіційного дискурсу. Комунікативно-прагматичне вивчення адресованості в офіційному та неофіційному дискурсах корелює із загальною тенденцією сучасної лінгвістики, спрямованої на дослідження функціонального аспекту мови, на розвиток теорії дискурсу, на дальше вивчення лінгвістичної інтерпретації “фактора адресата”. Принцип антропоцентризму є однією з основ сучасної лінвістики. Відповідно до нього, вся організація вербальних повідомлень вивчається у контексті мовленнєвої діяльності адресанта й адресата. Наукове завдання роботи полягає не лише у з’ясуванні процесу рецепції та взаємодії реального адресата й дискурсу, а в тому, щоб виявити за допомогою яких мовних та мовленнєвих механізмів, засобів та прийомів втілюється в дискурсі його орієнтація на передбачуваного адресата.
Зв’язок роботи з науковими темами. Дисертація виконана в межах наукової теми “Семантичні, соціолінгвістичні та прагматичні особливості мовних одиниць”, яка розробляється кафедрою англійської філології Волинського державного університету імені Лесі Українки (тема затверджена радою Волинського державного університету, протокол №9 від 25.05.1998 року).
Мета дослідження – з’ясування адресантно-адресатних відношень у міжсуб’єктній інтеракції, які зумовлюють вибір адресантом стратегій текстотворення, та моделювання адресата офіційного та неофіційного дискурсів.
Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких конкретних завдань:
- розробити модель адресата та його типологію для окремих жанрів як офіційного, так і неофіційного дискурсу;
- з’ясувати залежність інформативного наповнення, композиційно-прагматичної структури та оцінного аспекту офіційного та неофіційного дискурсів від комунікативної компетенції адресата, його індивідуально-особистісних та соціально-ситуативних характеристик;
- описати стратегії мовленнєвої поведінки адресанта виділених типів дискурсу з огляду на орієнтацію на передбачуваного адресата;
- визначити роль та специфіку взаємовідношення адресанта й адресата в міжсуб’єктній інтеракції в межах офіційного та неофіційного дискурсів;
- побудувати моделі міжсуб’єктної інтеракції в обох типах дискурсу.
Об’єктом дослідження обрано тексти сучасних англомовних законодавчих актів та науково-технічних статтей (офіційний дискурс), сучасних англомовних анекдотів (неофіційний дискурс).
Предметом дослідження є комунікативно-прагматичні особливості категорії адресованості в офіційному та неофіційному дискурсах.
Матеріалом дослідження слугували 100 вступних статей сучасного англійського законодавчого дискурсу, 100 вступних статей сучасної англійської науково-технічної статті та 300 сучасних англійських анекдотів (загальним обсягом 1050 сторінок).
Методологічною основою даного дослідження є синтез комунікативного та прагматичного підходів, що дають змогу вивчати дискурс через його орієнтацію на адресата. Дискурс розуміємо як такий, що утворюється в конкретних комунікативних, соціальних та прагматичних ситуаціях, кінцевою ланкою процесу формування та передачі інформації є адресат. Комунікативно-прагматичний принцип уможливлює з’ясування співвідношення адресант – дискурс – адресат та вивчення особистісних факторів мовного спілкування, їх відображення у дискурсі.
Методи дослідження. У роботі використовуються описовий та порівняльний методи, метод моделювання за допомогою комунікативних блоків, методи структурного та прагматичного аналізу, стилістичний аналіз, елементи статистичного аналізу. Сукупність перерахованих вище методів дозволяє з’ясувати соціальні ролі комунікантів, комунікативно–прагматичні наміри адресанта, міжособистісні стосунки учасників комунікації, вплив адресанта на інформаційну та світоглядну систему адресата.
Наукова новизна дослідження полягає в комплексному підході до побудови моделі адресата офіційного та неофіційного дискурсів. В роботі вперше здійснено порівняльний аналіз категорії адресованості офіційного та неофіційного дискурсів; з’ясовано особливості міжсуб’єктної інтеракції в межах обох типів дискурсу; проаналізовано фактори , що зумовлюють особливості адресованості офіційного та неофіційного дискурсів, їх залежність від моделі уявного адресата та типологічних характеристик адресатів; побудовано моделі адресата обох типів дискурсу.
Наукова новизна одержаних результатів може бути узагальнена у наступних положеннях, що виносяться на захист:
1. Моделі адресата як офіційного так і неофіційного дискурсів, що орієнтовані на комунікативну компетенцію адресата, його індивідуально-особистісні та соціально-ситуативні характеристики, співпадають за такими типами адресата: гіпотетичний, реальний, інтелектуально-логічний, національний/позанаціональний, “позастатевий” адресат, адресат-доросла людина та розрізняються за соціально-ситуативними й індивідуально-особистісними характеристиками: адресат-професіонал в офіційному дискурсі та емоційно-інтуїтивний “загальнопрофесійний” адресат, який диференціюється за віком та статтю у неофіційному дискурсі.
2. Тип інформації, композиційна будова, оцінний аспект і офіційного, і неофіційного дискурсів детермінуються типом адресата. Адресованість офіційного дискурсу інтелектуально-логічному/субординованому адресату/адресатові-професіоналу визначає переважання змістово-фактуальної інформації, раціональної оцінки, жорстку композиційну модель. Адресованість неофіційного дискурсу емоційно-інтуїтивному/інтелектуально-логічному/“рівному” адресатові зумовлює переважання змістово-підтекстової та змістово-концептуальної інформації, емоційної оцінки, вільну композиційну модель, її редукцію та експансію.
3. Адресант застосовує однакові стратегії (продукційні та стилістичні) для побудови як офіційного, так і неофіційного дискурсів, які актуалізуються в різних типах дискурсу по-різному, а саме: продукційні стратегії адресанта офіційного дискурсу реалізуються в експліцитно вираженій змістово-фактуальній (або змістово-концептуальній) інформації, жорсткій композиційній будові, а стилістичні – у передачі раціональної оцінки. Продукційні стратегії адресанта неофіційного дискурсу реалізуються у великому обсязі змістово-підтекстової та змістово-контекстуальної інформації, в узуальній композиційній моделі, а стилістичні – в передачі емоційної оцінки.
4. Тип ситуації, співвідношення комунікативної компетенції та індивідуального когнітивного простору адресанта й адресата визначає тип відносин між комунікантами, а саме: домінування сильного адресанта в законодавчому дискурсі та домінування сильного адресанта чи рівність адресанта й адресата в науково-технічній статті (офіційний дискурс); рівність адресанта й адресата в дискурсі анекдоту (неофіційний дискурс).
5. Моделі комунікації в межах і офіційного, і неофіційного дискурсів поєднують однакові складові (адресант, адресат, текст, ситуація), проте характеризуються їх різним втіленням. Модель офіційного дискурсу охоплює адресанта-професіонала, адресата-професіонала, текст, ситуацію професійного спілкування. У моделі офіційного дискурсу адресат поділяється на адресата-професіонала/адресата-непрофесіонала/адресата-ретранслятора/автоадресата. У моделі неофіційного дискурсу відбувається постійна трансформація адресата в адресанта у ситуації розваги.
Теоретична значущість дисертації полягає в антропоцентричному системному підході до проблеми адресованості, оскільки цей фактор є одним із провідних параметрів, які обумовлюють варіативність мовної організації дискурсів різних типів. Результати дослідження є певним внеском у розробку теорії функціонально-стильової стратифікації мови, а також у лінгвістику тексту, аналіз дискурсу, інтерпретацію тексту.
Практична цінність дослідження полягає в можливості використання його фактичного матеріалу, основних положень та висновків у викладанні стилістики англійської мови (розділ “Стилістика тексту”), у спецкурсах із прагматики та комунікативної лінгвістики, інтерпретації тексту, теорії та практики перекладу, а також на практичних заняттях з англійської мови при проведенні стилістичного, лексичного, інтерпретативного та комунікативно-функціонального аналізів текстів, у наукових дослідженнях студентів та аспірантів.
Особистий внесок дисертанта полягає в уточненні поняття „модель адресата”, в аналізі адресантно-адресатних відношень у міжсуб’єктній інтеракції в межах офіційного та неофіційного дискурсів, узагальненні даних про типологію адресата, у побудові моделі адресата як офіційного, так і неофіційного дискурсів та з’ясуванні її типологічних властивостей, виділенні диференційних та інтегративних типів адресата в обох моделях.
Апробація роботи. Результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри англійської філології Волинського державного університету імені Лесі Українки (1999-2002 р.) , на щорічних наукових конференціях факультету міжнародних відносин ВДУ ім. Лесі Українки (2002-2004 р.), на 7-ій Міжнародній конференції “Досвід розробки та застосування САПР в мікроелектроніці” (Славсько, Україна, 18-22 лютого 2003 р.), на Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих вчених “Актуальні проблеми філології” (Дніпропетровськ, 2003), на ХІІІ Міжнародній науковій конференції “Мова та культура” ім проф. Сергія Бураго (Київ, 28 червня – 2 липня, 2004).
Публікації. Основні положення дисертації відбито у 9 публікаціях автора: 7 статтях у фахових виданнях України та тезах 2 конференцій.
Обсяг та структура роботи. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, трьох розділів із висновками до кожного, загальних висновків, списків використаної літератури та джерел ілюстративного матеріалу.
У вступі обґрунтовується вибір теми та її актуальність, визначається мета й завдання, формулюється робоча гіпотеза, розкривається теоретична та практична цінність роботи, наводяться основні положення, що виносяться на захист.
У першому розділі аналізуються основні властивості та категоріальна сутність дискурсу як одиниці мови у порівнянні з поняттям „текст”. У межах функціонально-прагматичного підходу дискурси поділяються на офіційні та неофіційні. Визначаються основні критерії моделювання гіпотетичного адресата та його типологічні властивості; з’ясовуються комунікативні та прагматичні механізми адресованості дискурсу та їх роль у продукуванні офіційного та неофіційного дискурсів.
У другому розділі на прикладі вступних статей законодавчого дискурсу та науково-технічної статті, розглядаються особливості міжсуб’єктної інтеракції в межах офіційного дискурсу, реалізація стратегій текстотворення, аналіз яких дає змогу побудувати модель адресата та з’ясувати її типологічні особливості.
У третьому розділі пропонується модель міжсуб’єктної інтеракції в межах дискурсу анекдоту, розглядаються особливості стратегій текстотворення, аналіз яких сприяє побудові моделі адресата неофіційного дискурсу.
У загальних висновках підбиваються підсумки дослідження, окреслюються перспективи дальшого опрацювання проблеми.
Загальний обсяг дисертації – 218 сторінок (обсяг основного тексту – 189 сторінок). У дисертації подано 16 схем, один додаток; бібліографія містить 251 найменування, список джерел ілюстративного матеріалу налічує 11 позицій.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
Розділ 1. “Теоретико-методологічні принципи вивчення міжсуб’єктної інтеракції адресанта й адресата в офіційному та неофіційному дискурсі”. Беручи до уваги різноманітні піходи у трактуванні поняття “дискурс” (Н.Д. Арутюнова, А.Д. Бєлова, В.Г. Борботько, Т.А. ван Дейк, В.О. Звегінцев, О.Т. Ішмуратов, В.В. Красних, О.С. Кубрякова, К.Я. Кусько, Г.Г. Почепцов, І.С. Шевченко та інші), дискурс розуміємо як вербалізовану у тексті комунікативну інтеракцію адресанта й адресата, яка відбувається у певних комунікативних, соціальних та прагматичних ситуаціях і спрямована на здійснення когнітивного, емоційного чи інтелектуального прагматичного впливу на адресата. У роботі розглядаємо дискурс як процес і як вербалізований продукт цього процесу, тому при аналізі конкретних письмово зафіксованих фрагментів дискурсу звертаємося до терміну „текст”, який трактуємо як матеріальне втілення дискурсу, його елементарну одиницю. Тип дискурсу розуміємо як клас об’єднаних загальною комунікативною метою текстів, які застосовуються в типових ситуаціях спілкування, мають однакову прагматичну установку та спільні лінгвостилістичні риси.
До офіційних відносимо інституційні дискурси, за допомогою яких здійснюється спілкування в офіційній та діловій сферах, тобто тексти офіційно-ділового стилю (до цього типу належать також наукові дискурси), у межах яких адресант і адресат взаємодіють з урахуванням статусної ролі один одного. Офіційні дискурси, референтним простором яких є об’єктивна реальність, призначені для передачі спеціальної, наукової інформації з метою її засвоєння, збереження адресатом та використання на практиці. Їм властива інформативна комунікативна інтенція.
Неофіційні дискурси – це тексти масової комунікації, які функціонують за межами офіційної сфери, тобто в неофіційному, буденному спілкуванні, зокрема анекдоти та чутки; це особистісні дискурси, у яких адресант і адресат будують свою інтеракцію, враховуючи власні погляди, особисті переконання. Референтним простором неофіційних дискурсів є суб’єктивний образ об’єктивної дійсності, сконструйований адресантом згідно з власними естетичними канонами. Їх прагматична установка – передача емоційно-естетичної інформації адресатові з метою його розваги, естетичної насолоди. Цьому типу дискурса властива, перш за все, активізуюча комунікативна інтенція. В офіційних дискурсах аналізуємо лише інтродуктивні комунікативні блоки, що сприяє рівнозначному дослідженню їх адресованості в порівнянні з адресованістю дискурсу анекдоту, що характеризується лаконічністю форми.
Виходячи із нашого розуміння дискурсу, розглядаємо його як взаємодію адресанта й адресата за допомогою тексту з урахуванням ситуації, в умовах якої протікає комунікація. Саме ситуація – як фрагмент об’єктивно існуючої екстралінгвальної реальності – є першопричиною породження дискурсу. Ситуація створює мотив, який втілюється в інтенції адресанта, останній для її реалізації прогнозує уявного адресата, що, у свою чергу, дає змогу адресантові адекватно побудувати дискурс як у композиційному плані, так і в плані та типу інформації та його оцінного аспекту. Задля досягнення комунікативного ефекту адресант змушений (усвідомлює це чи ні), формулюючи конкретне висловлювання, вирішувати водночас такі проблеми: 1) побудова моделі гіпотетичного адресата; 2) моделювання власних відносин із адресатом; 3) прогнозування реакцій адресата.
Дискурс, як зазначає І.М. Колєгаєва, – це надперсональне повідомлення, орієнтоване на дворівневий характер читацької аудиторії: перехідний особистісний (охоплює адресатів однакових поколінь) та трансчасовий надособистісний (охоплює адресатів різних поколінь та різних історичних епох). Приналежність до офіційної чи неофіційної комунікації детермінує особливості трансісторичного існування дискурсу, що забезпечується побудовою адекватної моделі адресата, яка визначає формально-змістову специфіку кожного типу дискурсу. За основу роботи обрано комунікативну типологію адресата, запропоновану О.П. Воробйовою, згідно з комунікативно-текстовими параметрами адресата, його соціально-типологічними та індивідуально-особистісними властивостями.
Модель абстрактного, уявного адресата розуміємо як втілення найзагальніших рис ідеального адресата, спроможного зрозуміти і експліцитний, й імпліцитний зміст дискурсу. У нашому дослідженні трактуємо модель адресата як структуру, що складається із трьох рівнів:
1) перший рівень – комунікативна компетенція адресата, до складу якої входять граматична, дискурсивна, стратегічна та соціолінгвістична компетенції;
2) другий рівень – індивідуально-особистісний, що характеризується характером сприйняття адресата (інтелектуально-логічне/емоційно-інтуїтивне);
3) третій рівень – соціально-ситуативний, представлений статусно-рольовим аспектом особи адресата.
Адресант при породженні дискурсу завжди спирається на модель адресата. Розглядаючи лише письмово зафіксовані дискурси, вважаємо, що адресант є не лише “рівним” адресатові, але й певною мірою домінує. Під домінантністю розуміємо інтерактивну сутність асиметричних комунікативних відносин, яка реалізується в комунікації за допомогою комунікативних стратегій адресанта й адресата. Домінування адресата проявляється у тому, що завдяки односторонньому зв’язку писемної комунікації він нав’язує адресатові свою волю в конкретних спеціально-професійних (офіційні дискурси) чи лінгвістичних та культурологічних (неофіційні дискурси) межах.
Інтенція адресанта, а саме: з одного боку, бажання показати своє ставлення до викладених фактів, а з іншого – викладати факти таким чином, щоб адресат міг зрозуміти, про що йдеться, відображається у виборі певних комунікативних стратегій. Як і Г.Г.Почепцов, стратегію розуміємо як ефективні шляхи досягнення комунікативних цілей, тобто як певну загальну інструкцію, характер якої залежить від інтенції адресанта, від типу дискурсу. Всі стратегії текстотворення є адресатоорієнтовані; адресант обирає такі стратегії, які дають змогу найповніше донести інформацію гіпотетичному адресатові. Адресант обирає такі стратегії, які дають змогу найповніше донести інформацію гіпотетичному адресатові. Так, продукційні стратегії допомагають адресантові обрати адекватну композиційну модель дискурсу та сприяють вибору між експліцитною та імпліцитною інформацією; стилістичні стратегії уможливлюють передачу оцінного аспекту дискурсу.
Розділ 2. “Реалізація категорії адресованості в офіційному дискурсі”. Ааналізуються фактори, що зумовлюють особливості адресованості вступної статті законодавчого дискурсу (далі - ЗД) та вступу науково-технічної статті (далі - НТС) як офіційних дискурсів. Згадані малі тексти відображають усі лінгво-стилістичні особливості як ЗД, так і НТС, й орієнтуються на ту ж модель адресата, що й макротексти.
Проведений аналіз досліджуваних малих текстів дає змогу стверджувати, що ЗД та НТС – це дискурси влади та домінантності. Однак в ЗД влада та домінантність співпадають, адже в основі ЗД лежить наказ, що зумовлює існування “сильного” явно домінуючого адресанта, комунікативна компетенція якого завжди є більшою, та “пасивного” слабкого субординованого адресата, комунікативна компетенція якого є меншою від авторської, чи рівною їй (але ніколи не більшою). Явна домінантність колективного адресата імплікує асиметричність рольових відносин. В основі НТС лежить переконання, що зумовлює поєднання адресантом рис “сильного” та “слабкого” комуніканта та наявність “активного” адресата. Комунікативна компетенція явно домінуючого адресанта більша за комунікативну компетенцію адресата; комунікативна компетенція приховано домінуючого адресанта є меншою чи рівною комунікативній компетенції адресата. Явна чи прихована домінантність сильного або слабкого адресанта зумовлює реалізацію спілкування між комунікантами в асиметричній чи, відповідно, симетричній ситуації. Адресант й адресат взаємодіють через письмово зафіксований текст у конкретній ситуації, зумовленій професійними потребами адресата. Однак в НТС адресат є завжди лише професіоналом. У ЗД адресат може бути й непрофесіоналом, тому модель комунікації в межах ЗД охоплює (окрім адресата-професіонала) адресата-непрофесіонала й адресата-ретранслятора, який доносить непрофесіоналові законодавчу інформацію у спрощеній формі. У ході опрацювання офіційного дискурсу адресат-професіонал (у ЗД – адресат-професіонал-ретранслятор) стає автоадресатом. Важливою типологічною рисою і ЗД, і НТС є наявність лише одного “об’єктивного” фрейма, в межах якого ситуація дискурсу репрезентується як така, що має реального референта, а це слугує засобом формування в адресата впевненості в абсолютній вірогідності наданої інформації й пропонує адресатові єдино можливу інтерпретацію дискурсу.
Для оптимальної подачі інформації адресант застосовує продукційні стратегії, які реалізуються в експліцитному вираженні змістово-фактуальної інформації, а в НТС - в імпліцитному вираженні змістово-концептуальної інформації (у ЗД змістово-концептуальна інформація може бути відсутня). Проте змістово-концептуальна інформація розцінюється інтелектуально-логічним адресатом обох жанрів як нерелевантна. Уся інформація вступу і ЗД, і НТС репрезентується у малому обязі (2-3 абзаца), що забезпечує активізацію уваги адресата на основних моментах повідомення. Окрім цього, продукційні стратегії адресанта ЗД та НТС реалізуються у стереотипній жорсткій композиційній моделі (де “ІТ” – індикатори тексту, “ІКБ” – інтродуктивний комунікативний блок, “ОКБ” – основний комунікативний блок, “ЗКБ” – заключний комунікативний блок), а саме:
„ІТ + ІКБ + ОКБ + ОКБn” у законодавчому дискурсі та
„ІТ + ІКБ + ОКБ + ОКБn + ЗКБ” у науково-технічній статті,
у використанні підрядних речень (The general maritime law is insofar the basis of maritime law of the United States as the rules and regulations adopted by the principle maritime nations of the world have become international in effect. The CS series is a national project whose major participants are the Ministry of Post and Telеcommunications, NTT and the National Space Development Agency (NASDA) of Japan), інфінітивних (to prove the offence, to review the problems, to minimize the contribution), дієприкметникових зворотів (the problem faced in the past, as distinguished from adultery), що уточнюють, додатково пояснюють інформацію адресатові. Така структура та повтор одного й того ж терміна (The crimes of adultery and fornication are easily distinguishable from rape, for rape is the having of carnal knowledge of a woman with force and against her will), часте застосування різноманітних протиставних, допустових сполучників та вставних слів (However, when modern control theory was first introduced <…>; I will try in the following to review <…>. <...> as it has been adopted by the laws and usages thereof) гарантують повне та однозначне розуміння адресатом і ЗД, і НТС.
Іллокутивна ціль ЗД та НТС – донести спеціальну інформацію адресатові-професіоналу – та їхній перлокутивний ефект – спонукати адресата до практичного застосування інформації – досягається застосуванням лексичних одиниць в їх прямих значеннях, а саме:
· нейтральної лексики (world, effect, matter, person, experience, to become, to admit, to play, to carry),
· книжної лексики (intercourse, vow, , to neglect, challenges, to emphasize ), carnal, cohabitation
· термінів (the general maritime law, maritime jurisdiction, admіralty, advanced design methods for chemical reactor design),
· номенклатурної лексики (the Civil Code, American admiralty court, the Ministry of Post and Telеcommunications, the National Space Development Agency (NASDA) of Japan).
У подачі денотативного змісту реалізуються стилістичні стратегії, які забезпечують переважання раціональної оцінки і в ЗД, і в НТС. Явно домінуючий адресант ЗД примушує адресата дати позитивну аксіологічну оцінку його повідомленню. Адресат НТС дає повідомленню як позитивну, так і негативну аксіологічну оцінку, хоча адресант з позиції явної/прихованої домінантності завжди намагається спонукати адресата позитивно оцінити його послання.
Добір продукційних та стилістичних текстових стратегій детермінується моделлю гіпотетичного адресата та її типологічними властивостями. Аудиторія в офіційній комунікації загалом однорідна, бо інтенційно заданими адресатами офіційних дискурсів є носії певних спеціальних, професійних, наукових знань. Отже, адресованість є точною. При побудові моделі адресата ЗД достатньо враховувати лише перехідно-особистісний рівень надперсональної адресованості. Модель адресата НТС враховує не лише особистісну, але й трансчасову частину аудиторії, адже загальнокультурний тезаурус адресатів змінюється зі зміною поколінь.
На рівні комунікативної компетенції моделі адресата офіційного дискурсу виділяємо гіпотетичного/реального/субординованого адресата. До складу комунікативного рівня моделі адресата НТС входять: “рівний” та “сильний” адресат. Індивідуально-особистісний рівень моделей адресата офіційного дискурсу представлений інтелектуально-логічним типом адресата. До соціально-ситуативного рівня моделей адресата офіційного дискурсу входять: “віковий” (доросла людина), “позастатевий” адресат-професіонал/автоадресат. ЗД адресується й непофесіоналу, якому допомагає адресат-ретранслятор; адресат-непрофесіонал диференціюється за віком (адресат-доросла людина/підліток/дитина), статтю (гендерний адресат), характеризується національною приналежністю (національний адресат).
Розділ 3. “Реалізація категорії адресованості в неофіційному дискурсі”. Проводиться аналіз адресантно-адресатних відносин у комунікації на матеріалі сучасного англійського анекдоту, які зумовлюють особливості адресованості дискурсу анекдоту (далі - ДА).
Анекдот – мала форма, якій притаманні основні категорії тексту, а саме: інформативність, інтегративність, текстоутворення, фактор адресата. Лінгвокреативна функція дискурсу анекдоту націлює на нове усвідомення об’єктів, що подаються у формі їх несерйозного гумористичного бачення. Анекдот як неофіційний дискурс – самотрансляційна форма комунікації, за допомогою якої люди об’єднують свої інтелектуальні потенції для розваги, зняття психологічної напруги (Г.Г.Почепцов); це міжсуб’єктна інтеракція, яка функціонує за межами офіційної сфери, де закони влади та домінантності не діють. Наявність демократичної схеми комунікації неофіційного дискурсу зумовлює існування сильного адресанта та активного, сильного адресата. Такі рівні рольові відносини імплікують наявність симетричної ситуації спілкування (хоча асиметричність рольових відносин не є винятком).
У межах ДА адресант і адресат взаємодіють через текст (анекдот) у ситуації, зумовленій потребами адресата в емоційному відпочинку, розвазі, релаксації. Адресат, отримавши анекдот, стає адресантом й предає його наступному адресатові і так далі. Однак існують ситуації, коли адресат не має наміру передати анекдот далі, у такому разі трансляція анекдоту припиняється. Для повного розуміння анекдоту, отримання естетичної насолоди та адекватної реакції індивідуальний когнітивний простір адресата повинен бути ідентичним індивідуальному когнітивному простору адресанта, тобто вони мають колективний когнітивний простір. Адресант і адресат мають рівну комунікативну компетенцію, володіють знаннями про умови ситуації анекдоту, що й забезпечує розуміння адресатом підтексту жарту. Анекдот – ігрова комунікація, в якій адресантові відводиться роль актора, а адресатові – глядача. Для гри характерне відмежування від повсякденного життя: анекдот ніби “підглядає” за реальністю, гіперболізує деякі її елементи. ДА завжди розповідає про “іншого”, на чиєму життєвому досвіді вибудувано моральні настанови, виражені обов’язково в завуальованій формі. Як правило, анекдот – це передача в позитивній формі негативного прототипу: у гумористичній формі змальовується побутова/політична ситуація, яка викликає осуд громадськості. Адресант залучає адресата до своїх переконань, імпліцитно нав’язує свої погляди. Вважаємо, що адресант інтуїтивно переконаний у справедливості певного положення, яке імпліцитно присутнє в анекдоті. Підтекст виникає внаслідок властивій людській свідомості звички пов’язувати викладене вербально з набутим особистим або соціальним досвідом. Власне, підтекст багатьох анекдотів загалом такий: не роби так, а то, щонайменше, пошиєшся в дурні (чи зазнаєш покарання). Наприклад:
Two soldiers met together. “It’s too bad, Ted. You said you wouldn’t give away that secret I told you. But I heard it from another man from your unit.” “I didn’t give it away, Tom. I exchanged it for another”.
Ставлення адресанта до адресата як до рівноправного комунікативного партнера, здатного абсолютно точно зрозуміти дискурс, зумовлює добір продукційних стратегій, що реалізуються у великому обсязі імпліцитної змістово-підтекстової та змістово-концептуальної інформації анекдоту, сміховий ефект ДА завжди прямо пропорційний обсягу підтексту. Продукційні стратегії адресанта зумовлюють побудову анекдоту за узуальною моделлю, а саме:
(ІКБ) + ОКБ1 + (ОКБ2) + (ОКБ3) + ЗКБ
(ЗКБ є обов’язковим у ДА, адже у ньому міститься пуант анекдоту, що, викриваючи суперечності дійсності, провокує в адресата сміх); редукцію та експансію текстової моделі, застосування різноманітних стилістичних прийомів (еліпсису ( “Have you ever appeared a witness before?” “Yes, your Honor”. “In what suit?” “In my blue, serge ), антитези (Prof. – In case of an accident, what is better than presence of mind? Student – Absence of body), розрядки (A prospective draftee who knew he would have to go to Viet Nam was about to commit suicide by jumping into water off Brooklin Bridge in New York. “Hold on, boy”, he was stopped by a young man. “Let’s talk things over. Maybe you’ll change your mind then”. They talked for half an hour. Then they both jumped off the bridgе) тощо), які забезпечують зв’язність ДА як “актуалізуючої прози” (термін Н.Д. Арутюнової). Усі перераховані засоби (окрім власне функції розваги) мають на меті концентрацію уваги адресата, сприяють логічному відтворенні анекдоту.
Адресант передає в ДА завуальовані моральні настанови, спонукаючи адресата дати позитивну аксіологічну оцінку дискурсу. Мета ДА – емоційно вплинути на адресата – визначає добір стилістичних стратегій, що реалізуються в таких поетичних засобах, як
· метафора (“We shall go to the bottom – mercy on us, how my head swims!” “Well, soldier”, said a seaman, “you’ll never go to bottom while your head swims”),
· гіпербола (“…And then I regained consciousness. I was swimming in a sea of blood…” “But you told before you couldn’t swim”),
· перифраз (“Pessimist: Marriage is a three-ring circus… Engagement ring, wedding ring and suffering”. “Pessimist’s Answers: Marriage? – Declaration of War. Divorce? – Declaration of Peace. Alimony? – Taxation without Representation”),
· порівняння (“A bride wears white,” said the speaker, “as a symbol of happiness, for her wedding day is the most joyful in her life”),
· каламбур (“I spent last summer in a very pretty city in Switzerland.” “Berne?” “No, I almost froze”),
· фразеологічні звороти (“So you are the new girl,” said the young smart aleck to the new waitress in his hotel. “What shall we call you?” “Pearl, sir.” “The Pearl of Great Price?” “No, sir, the Pearl cast before swine”) тощо.
Вказані засоби апелюють до emotio адресата і зумовлюють домінування емоційної прагматичної оцінки в ДА.
Особливості текстотворення (добір текстових стратегій) детерміновані моделлю адресата та її типологічними властивостями. Аудиторія адресатів неофіційного дискурсу не є зовсім одноріднoю, бо адресати відрізняються за своїми соціальними, психологічними, демографічними характеристиками, життєвим досвідом та поглядами, обсягом активного тезаурусу тощо. Отже, в неофіційному дискурсі комунікація є не точно адресованою. Модель адресата неофіційного дискурсу є гнучкою, тобто враховує дві сходинки надперсональної адресованості дискурсу – перехідно-особистісну та трансчасову надособистісн, адже із плином часу загальнокультурний тезаурус поколінь адресатів розширюється.
На рівні комунікативної компетенції ДА адресується гіпотетичному/реальному / “рівному” адресатові. Індивідуально-особистісний рівень моделі адресата представлений емоційно-інтуїтивним/інтелектуально-логічним адресатом. Соціально-ситуативний рівень моделі адресата ДА представлений “загальнопрофесійним” адресатом, що характеризується національною приналежністю – національний адресат (хоча більшість анекдотів орієнтовані на “позанаціоального” адресата), гендерними – адресат-чоловік/адресат-жінка (хоча більшість анекдотів адресовані “позастатевому” адресатові) та віковими (адресат-дитина/адресат-підліток/адресат-доросла людина) рисами.
ВИСНОВКИ
У дисертації представлено теоретичне узагальнення результатів комунікативно-прагматичного аналізу категорії адресованості, що виражається сукупністю лінгвістичних засобів та прийомів і відрізняється своєю реалізацією в офіційному та неофіційному дискурсах. Головні результати проведеного комплексного дослідження дозволяють зробити такі висновки:
До складу моделі адресата офіційного дискурсу входять такі типи адресата: на рівні комунікативної компетенції – гіпотетичний/реальний/субординований; на індивідуально-особистісному рівні – інтелектуально-логічний; на соціально-ситуативному рівні – віковий, “позастатевий” адресат-професіонал. Адресат-професіонал є одночасно автоадресатом, бо, аналізуючи інформацію офіційного дискурсу, вступає у внутрішній діалог не лише із адресантом, але і з собою, і в такий спосіб створює паралельний текст.
Модель адресата неофіційного дискурсу представлена такими типами адресата: на рівні комунікативної компетенції – гіпотетичний/реальний/“рівний“; на індивідуально-особистісному рівні – емоційно-інтуїтивний та інтелектуально-логічний; на соціально-ситуативному рівні – “загальнопрофесійний”, національний/„позанаціональний”, гендерний/„позастатевий”, “віковий” адресат.
Отже, офіційні та неофіційні дискурси орієнтовані на такі інтегративні типи адресата: гіпотетичний, реальний, інтелектуально-логічний, національний/позанаціональний, “позастатевий” адресат, адресат-доросла людина. Особливості прагматичного впливу офіційного та неофіційного дискурсу зумовлюють також існування диференційних типів адресата. Спонукання до інтелектуальної та практичної діяльності зумовлює орієнтацію офіційного дискурсу на адресата-професіонала, у той час, як неофіційний дискурс передбачає існування емоційно-інтуїтивного “загальнопрофесійного” адресата, що диференціюється за віком та статтю.
Фактор адресата визначає інформативне наповнення, композиційну модель та оціний аспект офіційного та неофіційного дискурсів. Так, адресант офіційного дискурсу добирає продукційні та стилістичні стратегії, які зумовлюють подачу інформації в межах одного об’єктивного фрейма, домінування експліцитно вираженої змістово-фактуальної інформації, побудову дискурсу за стереотипною жорсткою композиційною моделлю, раціональну прагматичну оцінку. Усе це дає змогу обізнаному адресатові-професіоналу адекватно зрозуміти диктумний рівень офіційного повідомлення. Продукційні та стилістичні стратегії адресанта неофіційного дискурсу реалізуються у репрезентації інформації у межах двох фреймів (об’єктивного та суб’єктивного), передачі великого обсягу імпліцитної інформації, зокрема змістово-підтекстової та змістово-концептуальної інформації, побудову дискурсу за узуальною моделлю, емоційній прагматичній оцінці. Зіставлення об’єктивного та суб’єктивного фреймів, модуса та диктума, забезпечує сміховий вплив на адресата.
Фактор адресата й фактор адресанта детермінують особливості міжсуб’ктної інтеракції в межах офіційного та неофіційного дискурсів. Офіційний дискурс характеризується наявністю домінуючого адресанта із вищим комунікативним статусом та більшим індивідуальним когнітивним простором та субординованого адресата. У неофіційному дискурсі адресант і адресат виступають як рівноправні партнери, соціальні бар’єри між якими знижуються, інтимізуються. Комунікативна компетенція та індивідуальний когнітивний простір адресанта й адресата рівні, інтеракція в дискурсі анекдоту передбачає існування сильного адресанта і сильного адресата.
Інтеракція в офіційному дискурсі представлена такою моделю: адресант-професіонал, адресат-професіонал/автоадресат, спеціальний (юридичний, науковий) текст, ситуація професійного спілкування. Однак навіть у межах офіційного дискурсу існують диференційні ознаки, а саме: в ЗД, на відміну від НТС, модель адресата охоплює адресата-професіонала/адресата-ретранслятора/адресата-непрофесіонала. Модель інтеракції неофіційного дискурсу включає адресанта, адресата, гумористичний текст, ситуацію розваги, причому відбувається постійна трансформація адресата в адресанта, адже анекдот як неофіційний дискурс – самотрансляційне повідомлення.
Одержані результати свідчать про плідність системного підходу до вивчення реалізації категорії адресованості в офіційному та неофіційному дискурсах та перспективність комунікативно-прагматичних досліджень „фактора адресата” в інших типах дискурсу на матеріалі однієї мови та у порівняльному плані, в прагаматичних, стилістичних та інших аспектах. Уявляється перспективним дослідження адресованості у мовленнєвих актах різних типів дискурсу.
Основні положення дисертації відбито у таких публікаціях автора:
1. Адресованість у науковому дискурсі // Науковий вісник Волинського держ. ун-ту. – 2000. – № 2. – С. 202-205.
2. Адресованість у законодавчому дискурсі // Науковий вісник Волинського держ. ун-ту. – 2001. – №13. – С. 168-172.
3. Адресованість анекдотичного дискурсу // Філологічні студії. – Луцьк: Волинський Академічний Дім, 2001. – № 3. – С. 22-28.
4 Законодавчий дискурс як міжсубєктна інтеракція // Науковий вісник Волинського держ. ун-ту. – 2002. – №5. – С. 142-147.
5. Анекдотичний дискурс як міжсуб’ктна інтеракція // Науковий вісник Волинського держ. ун-ту. – № 1. – 2002. – С. 133-138.
6. Науково-технічна стаття як міжсуб’ктна інтеракція // Науковий вісник Волинського держ. ун-ту. – 2003. – № 8. – С. 222- 226.
7. Роль фактора адресата у побудові науково-технічної статті // Науковий вісник Волинського держ. ун-ту. – 2004. – № 3. – С. 95-99.
8. Модель адресата законодавчого дискурсу // Досвід розробки та застосування приладо-технологічних САПР в мікроелектроніці / Матеріали VII Міжнародної науково-технічної конференції CADSM 2003. – Вид-во Національного ун-ту “Львівська політехніка”. – 2003. – С. 550.
9. Міжсуб’єктна інтеракція дискурсу анекдоту // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції молодих вчених “Актуальні проблеми філології”. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2003. – С. 103-104.
АНОТАЦІЯ
Карпчук Н.П. Адресованість в офіційному та неофіційному англомовному дискурсі (комунікативно-прагматичний аналіз). – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.04 – германські мови. – Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна. – Харків, 2005.
У дисертації вивчаються комунікативно-прагматичні характеристики категорії адресованості в офіційному та неофіційному дискурсах на матеріалі малих текстів, а саме: вступної статті законодавчого дискурсу та вступу науково-технічної статті (офіційний дискурс), дискурсу анекдоту (неофіційний дискурс). У роботі представлено власне трактування поняття „модель адресата” та її типологічні властивості, побудовано моделі адресата офіційного та неофіційного дискурсів та власні моделі міжсуб’єктної інтеракціїх в межах офіційного та неофіційного дискурсів. Адресованість офіційного дискурсу субординованому інтелектуально-логічному адресатові-професіоналу/ автоадресату, що є дорослою людиною, зумовлює добір адресантом продукційних та стилістичних стратегій, що реалізуються у домінуванні експліцитно вираженої інформації, раціональної оцінки, побудові дискурсу за жорсткою композиційною моделлю. Адресованість неофіційного дискурсу „рівному” „загальнопрофесійному” емоційно-інтуїтивному/інтелектуально-логічному адресатові, що диференціюється за віком, іноді за статтю та національністю, визначає добір адресантом продукційних та стилістичних стратегій, що реалізуються в домінуванні імпліцитно вираженої інформації, емоційної оцінки, побудові дискурсу за узуальною моделлю.
Ключові слова: дискурс, тип дискурсу, модель адресата, типологія адресата, комунікативна компетенція, міжсуб’єктна інтеракція, індивідуальний когнітивний простір, домінування/субординація.
АННОТАЦИЯ
Карпчук Н.П. Адресованность в официальном и неофициальном англоязычном дискурсе (коммуникативно-прагматический анализ). – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.04 – германские языки. – Харьковский национальный университет имени В.Н. Каразина. – Харьков, 2005.
Данная диссертационная работа посвящена коммуникативно-прагматическому исследованию категории адрессованности в официальном и неофициальном англоязычном дискурсе.
Анализ адресованности основывается на актуальных для современных исследований понятиях модели адресата, типологии адресата, доминирования и субординиции, коммуникативной компетенции. Проблема адресованности в официальном и неофициальном дискусах коррелирует с общей тенденцией современной лингвистики, направленной на исследование функционального аспекта языка, на развитие теории дискурса, на изучение лингвистической интерпретации “фактора адрессата” в рамках антропоцентричной научной парадигмы. Примененный в работе синтез коммуникативного и прагматического подходов дает возможность изучать дискурс через его ориентацию на адресата, способствует анализу цепочки адресант - дискурс – адресат и изучению личностных факторов языкового общения, их реализации в дискурсе.
Модель адресата рассматривается на 3-х уровнях: на уровне коммуникативной компетенции, на индивидуально-личностном уровне, на социально-ситуативном уровне. В результате проведенного исследования установлено, что модель адресата
