ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА

КОЖОЛЯНКО Олександр Георгійович

УДК 398.332.4 (477.85=161.2)

КАЛЕНДАРНІ ЗИМОВІ СВЯТА ТА ОБРЯДИ УКРАЇНЦІВ БУКОВИНИ

Спеціальність 07.00.05 – Етнологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Івано-Франківськ – 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі етнології, античної та середньовічної історії Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент

Боднарюк Богдан Михайлович,

Чернівецький національний університет

імені Юрія Федьковича,

докторант кафедри етнології, античної та середньовічної історії

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Франко Оксана Омелянівна,

Львівський національний університет

імені Івана Франка,

професор кафедри етнології

доктор історичних наук, доцент

Марчук Василь Васильович,

Прикарпатський національний університет

імені Василя Стефаника,

доцент кафедри історії України

Провідна установа: Київський національний університет імені

Тараса Шевченка, кафедра етнології та краєзнавства

Захист відбудеться 14 березня 2005 р. о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К. 20.051.05 Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (76025, м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 57)

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 57).

Автореферат розіслано3 лютого 2005 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради І.Я. Райківський

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В українців Буковини впродовж тисячоліття сформувалася система календарного відзначення ритмів змін у природі через певні свята та супроводжуючі їх обряди. Зимові календарні свята українців Буковини мають давню дохристиянську язичницьку основу з нашаруваннями християнських свят після прийняття і утвердження християнства на українських землях.

Крізь призму традиційних зимових свят простежується вшанування предків, виховання поваги і любові до родичів, односельців і взагалі до людей, звернення уваги і пошанування основних та допоміжних господарських занять – землеробства, скотарства, бджільництва, релігійно-ритуальна символіка сонця, вогню, води. Зимові свята супроводжувались піснями, словесними побажаннями, пригощаннями, народно-театральними драматичними сценками та розвагами. З кінця ХІХ ст. в силу різних причин у зимовій календарній обрядовості утверджується християнська символіка і обрядовість.

Зимові календарні свята та обряди українців Буковини в основних рисах подібні до зимових свят в інших регіонах України. Разом з тим, на Буковині відмічається багато специфічних елементів обрядодій, які мають певну варіантність у межах рівнинної зони (Прутсько-Дністровське межиріччя), передгірної зони (Серетсько-Прутське межиріччя та Причеремоський район) і гірської зони (Буковинська Гуцульщина).

В зимових календарних обрядах втілились найважливіші риси економічного і соціального життя, психологія та моральні засади українців, що формувались протягом багатьох століть і тисячоліть.

В умовах урбанізаційних процесів, що переживає з середини ХХ ст. і до наших днів українське суспільство, багато звичаїв і обрядів, які мали позитивне морально-виховне навантаження, в обрядовій практиці сьогодення втрачені частково або повністю. Значною мірою тут дало про себе знати атеїстичне спрямування ідеології в час існування радянського ладу в Україні, а також ворожа по відношенню до народних свят позиція християнської релігії. Призабуті в життєвій практиці українців Буковини значення і символіка як цілих комплексів зимових свят, так і окремих їх елементів. Давні традиційні символи замінені християнськими. Не знайшла належного висвітлення до цього часу наукова проблематика зимових календарних свят українців Буковини і в етнологічних дослідженнях.

Дослідження календарних зимових свят та обрядів українців Буковини є актуальним у світлі завдань етнологічної науки незалежної України із з’ясування витоків і підґрунтя існування українського етносу, витоків його духовної культури.

Тому проблема наукового вивчення, відтворення, розробки наукових рекомендацій і практичних сценаріїв традиційних зимових свят на основі давніх зразків або певних традиційних елементів обрядодій є особливо актуальною.

Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає у вивченні витоків, характерних рис та процесу змін зимової календарної обрядовості українців Буковини.

У дисертації поставлені наступні завдання:

-

-

-

-

-

-

Об’єкт дослідження – українське населення Буковини (Чернівецької області України) в процесі святкування зимових календарних свят.

Предмет дослідження. Календарні свята та обряди українців Буковини. Передріздвяна, різдвяна, новорічна та водохрещенська обрядовість.

Хронологічні рамки дослідження визначено періодом другої половини ХІХ – початком ХХІ ст. Нижня межа хронологічних рамок визначається часом широкого і активного функціонування традиційних зимових календарних свят та обрядів. На початок ХХІ ст. під впливом історичних, соціально-економічних та культурних умов відмічені суттєві зміни як у змісті, так і у формах проведення зимових календарних свят українцями Буковини.

Для визначення витоків традиційних зимових обрядів автор звертався до джерельних матеріалів і більш раннього періоду.

Територія дослідження. Територією дослідження є Буковина як історико-етнографічний регіон України, який виділяється за природно-географічними, соціально-економічними умовами та культурним розвитком населення. Кордони Буковини включають Прутсько-Дністровське межиріччя та Буковинське Поділля – рівнинну зону (сучасні Кіцманський, Заставнівський, Новоселицький, частина Хотинського районів Чернівецької області), Серетсько-Прутське межиріччя – Буковинське Передгір’я – передгірну зону (сучасні Глибоцький, Герцаївський, Сторожинецький, частина Кіцманського та Вижницького районів Чернівецької області), Буковинську Гуцульщину – гірсько-карпатську зону (сучасні Путильський і частина Вижницького районів Чернівецької області).

Теоретико-методологічну основу дослідження становлять принципи об’єктивності, системності та історизму, які зумовлюють вивчення й узагальнення інформації на основі науково-критичного аналізу всього комплексу джерел та літератури стосовно предмета дослідження. Відповідно до мети і завдань пошуку використовувалися загальнонаукові та спеціальні методи історичного пізнання: комплексного аналізу, порівняльно-історичний, типологічний, структурно-функціональний. При написанні дисертації широко застосовувався метод безпосередніх етнографічних спостережень, опитування.

Наукову новизну роботи визначають мета, предмет та завдання дослідження. Вперше календарні зимові свята та обряди українців Буковини досліджено як етнокультурне явище, що відображає форму втілення етнічної свідомості, загальноукраїнські риси та певні особливості, сформовані на основі історичного, соціально-економічного та культурного розвитку краю.

На основі використання різноманітних джерел показано витоки календарних зимових свят та обрядів українців Буковини, охарактеризовані основні складники передріздвяної, різдвяної, новорічної та водохрещенської обрядовості.

Вперше в дисертації, на основі буковинського етнологічного матеріалу, показана специфіка зимової календарної обрядовості українців Буковинського краю.

Новизна наукових результатів даної роботи полягає також у тому, що поряд з розглядом зимових календарних свят українців, визначенням загальноукраїнських та локальних рис розглядається питання взаємозв’язку і взаємовпливу у сфері духовної культури найбільш чисельних етнічних груп краю – молдован та румунів.

Введено до наукового обігу новий фактологічний матеріал, отриманий в результаті етнологічних експедиційних спостережень етнографічної експедиції Чернівецького національного університету.

Практичне значення роботи. Дисертація дає матеріал для теоретичного узагальнення витоків, розвитку та причин змін зимової календарної обрядовості українців Буковини в результаті впливу історичних, соціально-економічних, природно-географічних та культурних факторів.

Матеріали і висновки дисертації можна використати в розробці фундаментальних досліджень з походження українців та їх духовної культури, а також у лекційній роботі як один з переконливих аргументів автохтонності українців та давності їх проживання на терені Буковини.

Результати дослідження можуть бути використані етнографічними та краєзнавчими музеями при формуванні експозицій і фондів, при влаштуванні музейних виставок.

Висновки та матеріали дисертації передбачається використати при публікації багатотомного наукового видання “Етнографія Буковини” та при створенні “Буковинського етнологічного атласу”.

Подані у дослідженні матеріали зимових календарних свят та сценарії в додатку можуть мати практичне застосування для відновлення і відтворення окремих елементів календарної обрядовості українців, що зникли з обрядової практики в останні десятиліття, та поширення їх через репертуари фольклорних колективів, а також при організованому проведенні зимових свят і обрядів у громадах, трудових колективах, навчальних закладах.

Апробація роботи. Окремі розділи і весь текст дисертації були обговорені на засіданнях кафедри етнології, античної та середньовічної історії Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича (протокол №3, 19 жовтня 2004 р.; протокол № 4, 3 листопада 2004 р.), засіданні науково-видавничої ради Буковинського етнографічного товариства (протокол № 2, 12 травня 2004 р.), засіданні кафедри всесвітньої історії Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника (8 грудня 2004 р.).

Основні положення дисертації виносилися на обговорення на декількох міжнародних, всеукраїнських та регіональних конференціях: Міжнародній науковій конференції “Археологія та етнологія Східної Європи: крок молоді у ХХІ ст.” (м. Одеса, 2003 р.); ІІ Міжнародному науковому конгресі українських істориків “Українська історична наука на сучасному етапі розвитку” (м. Кам’янець-Подільський, 2003 р.); VI Міжнародному науковому семінарі “Черезовські читання” (м. Чернівці, 2004 р.); Міжнародному науковому семінарі “Кайндлівські читання” (м. Чернівці, 2004 р.); Міжнародному науковому конгресі “Археологія та етнологія Східної Європи: крок молоді у ХХІ ст.” (м. Донецьк, 2004 р.), історико-краєзнавчих конференціях молодих дослідників, студентів та науковців “Буковина – мій рідний край” (м. Чернівці, 2002, 2003, 2004 рр.).

Основні положення і висновки дисертації вміщені у 15 публікаціях, з яких 11 у фахових виданнях.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку джерел та літератури (363 позиції), додатку (сценарії свят, фотоілюстрації, картосхеми). Загальний обсяг праці становить 238 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У “Вступі” обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету і завдання роботи, визначено об’єкт та предмет дослідження, окреслено його територіальні та хронологічні межі, охарактеризовано джерельну базу, зазначено наукову новизну, практичне значення, апробацію та структуру дисертації.

У першому розділі “Джерела та історіографія дослідження календарних зимових свят і обрядів” проаналізовано сучасний стан наукової розробки теми та охарактеризовано джерела, які автор використав для досягнення мети і виконання завдань, поставлених у дисертаційній роботі.

Перший підрозділ “Джерела” розкриває документальну базу дослідження, яку становлять архівні та музейні матеріали. Зокрема з матеріалів Державного архіву Чернівецької області почерпнуто відомості про вірування буковинців другої половини ХІХ - ХХ ст. та про заборону певних традиційних календарних свят і супроводжуючих їх обрядів, які не узгоджувались з християнською вірою (новорічні маланкування, водіння кози під час зимових свят тощо). З фонду №1 (Окружне управління Буковини) використано матеріал про вказівки Галицького губернаторства зі Львова щодо заборони таємних організацій на Буковині на початку ХІХ ст. та про підтримку священиків у справі навернення до християнської церкви мешканців гірської місцевості Буковини, які не відвідували церкви і святкували календарні свята “за поганським звичаєм”. З фонду №29 (Австрійська військова адміністрація на Буковині) з метою показу перманентності наступу християнства на дохристиянські вірування і обряди використано матеріал, в якому йдеться про визначення гонорару від військової адміністрації особам, які будуть відвідувати християнські церкви та відмовляться від поганських обрядів та ін.

Найбільше документальних матеріалів використано з фонду №320 (Митрополія Буковини). Це ряд скарг селян до Окружного управління Буковини на утиски священиків та заборону святкувати народні свята, циркуляри православної консисторії Буковини про заборону влаштовувати торгові ярмарки в святкові дні християнського календаря, які збігалися з давніми традиційними народними святами, та про заборону народних гулянь у певні календарні свята.

У фондах Чернівецького краєзнавчого музею зберігається новорічно-різдвяна святкова атрибутика (підсвічники-трійці, що використовувались під час Святої вечері, макітри – посуд для розтирання маку для приготування основної різдвяної страви – куті, череп’яні миски для святвечірніх страв, одяг, маски дійових осіб новорічних маланочних обрядодій тощо).

У Чернівецькому художньому музеї зосереджені матеріали образотворчого характеру (фотографії, картини, рисунки), де зображено святкові новорічні обрядодії буковинців, предмети декоративно-прикладного мистецтва, пов’язані з зимовою календарною обрядовістю тощо).

Матеріали Чернівецького музею народної архітектури та побуту: хатнє начиння (свічники, миски, чарки тощо), предмети вбрання та облаштування учасників новорічно-різдвяно-водохрещенських обрядів (одяг дійових осіб зимових календарних народних театральних вистав – костюми діда, баби, цигана, циганки, ангелів, царя Ірода, пастуха, батоги-гарапники, ритуальні макогони-булави тощо) дали можливість провести дослідження атрибутики зимових календарних свят.

В етнографічному музеї Чернівецького національного університету зберігається найбільша в Україні колекція новорічно-маланкових масок, новорічного обрядового одягу, (цигана, солом’яного ведмедя, кози тощо). Також у цьому музеї зберігаються обрядові снопи-Дідухи (один з с. Валява Кіцманського району, другий з с. Іспас Вижницького району), які використовувались під час Святої вечері та зберігались на покуті в хаті впродовж зимових календарних свят; зірки-світильники колядників та світла маланкуючих. Великою є збірка матеріалів польових етнографічних спостережень, фото- та відеоілюстративного матеріалу, який стосується зимової календарної обрядовості. Ця колекція зібрана під час роботи етнографічної експедиції ЧНУ з дослідження календарної обрядовості у різних населених пунктах Буковини (Вашківці, Великий Кучурів, Тисівці, Снячів, Кам’яна, Буденець, Нижні Петрівці, Клинівка, Красноїльськ, Бояни, Ревкалівці та ін.), а також при відтворенні студентами-істориками та студентами-педагогами ЧНУ у 2002-2003 рр. давніх обрядодій зимових календарних свят (Різдва та Маланки) під час проведення свят та конкурсу колядок в Чернівецькому національному університеті ім. Юрія Федьковича.

Використано також матеріали Російського етнографічного музею (м. Санки-Петербург): описи новорічної Маланки та речовий матеріал (одяг ряджених – діда і баби, маланочне обрядове світло-півмісяць) з с. Магала, що в Нижньому Буковинському Попрутті. Ці матеріали є частиною колекції (колекція №1121) етнографічної збірки Ф.Вовка, які йому вдалося зібрати за дорученням Етнографічного відділу Руського музею Імператора Олександра ІІІ під час експедиції на Буковину у 1904 р. та передати на зберігання до цього музею. У фондах цього музею є фотографічний матеріал про святкування зимових календарних свят у буковинському селі Клішківці. Ця колекція фотографічного матеріалу (фототека №6545) була отримана Руським етнографічним музеєм від Державного інституту проектування сільського і колгоспного будівництва УРСР в м. Києві у 1947 р.

В дисертації використано також матеріали Центрального історичного архіву України у Львові (фонд 146 – Галицьке Губернаторство). Це, зокрема, вказівки губернських урядовців Окружному управлінню Буковини на початку ХІХ ст. посилити вимоги церкви до селян, які рідко відвідують церкви і сповідують язичницькі звичаї.

Цінним джерелом з проблеми календарної обрядовості українців є “Велесова книга”, “Повість минулих літ” та інші писемні матеріали, де міститься матеріал про дохристиянську релігію та календарну обрядовість на українських теренах від середини І тис. до н.е. до межі І-ІІ тисячоліть н.е.

Перед дослідником постає проблема не тільки отримати, з вище вказаних писемних джерел, окрему потрібну інформацію, але й критичного аналізу подій та явищ глибокої давнини. Тільки при такому підході стає можливим оцінка різних сторін явищ і процесів, які відбувались у культурному розвитку українців протягом досить тривалого часу. Це важливо для вирішення питання достовірності інформації про явище та при спробі реконструкції певних обрядів і свят.

Незважаючи на те, що в міру наближення до сучасності роль і значення археологічних матеріалів зменшується, при розробці даного питання важливим було використання археологічних матеріалів з досліджень буковинських археологів Б. Тимощука, Л. Михайлини, С. Пивоварова, Ю. Мисько та російських археологів Б. Рибакова, І. Русанової.

Проведена пошукова робота дала можливість виявити значну кількість нових документів, які введені в науковий обіг вперше. Проведений аналіз джерельної бази засвідчує, що у своїй сукупності зазначені у дисертації групи джерел складають комплексне документальне забезпечення проблеми, а їхнє використання дає можливість досягти мети дисертаційного дослідження.

Для комплексного висвітлення досліджуваної проблеми використано цілий ряд друкованих джерел: етнографічні праці українських, австрійських та румунських етнографів другої половини ХІХ – поч. ХХ ст.

Другій підрозділ “Історіографія” стосується розробки проблематики календарної обрядовості українців у наукових дослідженнях. Історіографію досліджуваної теми умовно можна поділити на чотири групи. До першої слід віднести праці українських вчених другої половини ХІХ - початку ХХ ст. Ю.Федьковича, Г. Купчанка, Є. Ярошинської, В. Козарищука, Ф. Вовка, О. Монастирського, в яких знайшла своє відображення календарна зимова обрядовість буковинців. До другої групи можна віднести праці австрійських істориків та етнологів Р.Ф. Кайндля, Ф. Вікенгаузера, Й. Полєка, Бідермана, Е. Фішера, де міститься матеріал як про календарну обрядовість взагалі, так і про дохристиянські вірування буковинців, зокрема, що збереглися у другій половині ХІХ ст. в календарній обрядовості зимового циклу.

Третю групу складають праці румунських етнографів С.Ф. Маріана, І. Сбієри, Л. Боднареску, Є. Нікулаіце-Воронки, О. Горовея, в яких поряд з розглядом календарних свят румунів подається порівняльний матеріал про зимові календарні свята українців Буковини.

Окремо проаналізовано праці українських етнографів діаспори, які далеко від України (О. Воропай у Німеччині, С. Килимник у Канаді, В. Шаян у Англії) змогли зібрати і проаналізувати багатющий фактологічний матеріал про вірування і календарну обрядовість українців та опублікувати з цих питань низку праць: “Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис” (О. Воропай), “Український рік у народних звичаях в історичному освітленні” (С. Килимник), “Віра предків наших” (В. Шаян).

Значне зацікавлення серед дослідників духовної культури українців взагалі і календарної обрядовості зокрема спостерігається з 70-х рр. ХХ ст., коли цією проблематикою почали займатись О. Курочкін, В. Скуратівський, К. Кутельмах, Р. Кирчів, М. Глушко, В. Борисенко, Г. Кожолянко, І. Чеховський та ін. Вони досліджували окремі свята зимового календарного циклу або окремі аспекти зимової календарної обрядовості українців.

У цьому розділі з’ясовується стан етнографічного вивчення календарних свят українців Буковини у взаємозв’язку зі ступенем наукової розробки цієї проблеми в Україні та поза її межами загалом.

Зимова календарна обрядовість українців Буковини – одна з небагатьох тем в українській етнологічній науці, яка ще не стала предметом окремого наукового дослідження, проведеного на основі буковинського та загальноукраїнського фактологічного матеріалу. Порівняно з рівнем з’ясування етнологічних особливостей інших явищ духовної культури українців, календарна обрядовість українців висвітлена в науковій науці значно менше.

На сучасному етапі розвитку української етнології дослідження зимової календарної обрядовості в Україні зорієнтовано перш за все на з’ясуванні фольклорного супроводу календарних свят (прислів’я, приказки, повір’я, ворожіння) та народно-театральних сцен (вертепу, Маланки тощо).

Отже, можна констатувати, що з проблематики традиційної календарної обрядовості українців Буковини нагромаджено багато літератури, яка торкається різних аспектів досліджуваної теми. Проте ця література не є системною і не охоплює проблеми в цілому. Обставини склалися таким чином, що до цього часу як в українській, так і зарубіжній історіографії не було написано спеціальних робіт, які б розкрили характер і особливості зимової календарної обрядовості українців Буковини.

Зроблений у дисертаційній роботі історіографічний та джерельний аналіз свідчить про те, що дана тематика потребує подальшого висвітлення в українській історіографії. Її ґрунтовна наукова розробка залишається одним з важливих завдань сучасної етнологічної науки.

Другий розділ дисертації “Різдвяна обрядовість” складається з трьох підрозділів: “ Свята та обряди передріздвяного періоду”, “Різдвяна Свята вечеря”, “Колядування й різдвяні ряження”.

У першому підрозділі “Свята та обряди передріздвяного періоду” йдеться про визначення часу початку передріздвяного календарного святкового циклу. Аналіз наявних джерел вказує, що передріздвяний період святкувань починався в українців Буковини з відзначення поминальної “Дідівської суботи” та свята Дмитрія, коли завершується хліборобський сезон. Ще на початку ХХ ст. у селах Буковинського Попруття та Буковинського Передгір’я під час поминальної “Дідівської суботи” в церкві проводились поминальні богослужіння з панахидами, а на гробах за давньою традицією відбувались поминальні обіди.

Від свята Кузьми і Дем’яна, яке в давні часи було святом пошанування вогню та ковальської справи, і до Різдва повсюдно на Буковині проводились молодіжні вечорниці, де хлопці і дівчата готувались до свят Різдва і Нового року (вивчали колядки та щедрівки, розподіляли ролі вертепних сценок, готували обрядовий одяг тощо).

Передріздвяний період супроводжує Пилипівський піст.

???????? ???????? ? ?????????????? ??? ?????????? ??????? ???????? (???????????? ????? ???????? ? ???? ????????? ??????????, ?????????????? – ???????? ????? ???? ? ?????), ??? завершує перший місяць передріздвяного циклу.

На Буковині в передріздвяний період важлива роль відводилась святу Катерини, яке називали святом “дівочої долі”. За народним повір’ям, кожний має свою Долю, визначену йому Богом.

Великим зимовим святом, особливо важливим для молоді, є день Андрія. У християнській релігії цей день вважається днем мученицької смерті одного з дванадцяти апостолів Христа. В давнину цей день був молодіжним святом ворожінь, замовлянь та готувань до Різдва Сонця.

Свято Андрія вважалось рубіжним святом, відповідно йому відводилась особлива роль у народній метеорології українців Буковини.

? ????? ???? і до кінця ХІХ ст. ?? ????? ???????и “???????”. Під час святкування молодь взаємно себе причаровувала, вірила в магічні дії і слова, вірила в доброго бога Калиту. Молодь вірила, що саме цього бога можна умовити, привернути до себе піснями, обрядодіями, ритуалами. У дохристиянські часи це зимове свято було святом шукання пари для шлюбу, для створення сім’ї.

? ?????????? ???????????? ?? ????? ??????? ?????? ?????????, ????? “??????” ????? ????????, ? ?????????? ???? “??????”. ????? “??????”, ?????? ?????????, ???’????? ? ?????? ? ? ???? ????????, ???? ????????????? ???????? ????? ?? ?????????? ?? ????? ????? ???????-???????? ????????, ???????? ???? ??? – ?????? ? ?????; ????? - ?????? ????????? ????.

?? ??????????????? ??????? ??????????? ?? ???? ?????? ?????? ????? – ????? ???????. ??? ??????? ?? ???????? ??? ????????????? ???????? ?????????? ?? ??????. ????????? ????? ? ????? ????? ??????? ????? ???????і, ???????? ?????? ? ????????? ???? ???????????? ???? ???????. ????? ? ????? ???? ? ??? ???? ???????????? ????? ??????, яке ???? ?? ???? ???????? ??яв ??????, а також ???? ? ??????? ??? ? ?????.

У другому підрозділі “ Різдвяна Свята вечеря” зазначається, що різдвяні свята були в числі найбільших річних свят. В давні часи українці відзначали під час Корочуна-Різдва-Коляди народження нового Сонця, початок нового річного кола. З введенням християнства до цього свята долучилось християнське – відзначення народження Ісуса Христа. З плином часу староукраїнські і християнські відзначення Різдва поєднались між собою, взаємно доповнюючись.

Назви “Свята”, “Тайна”, “Багата” вечеря пов’язуються з анімістичним світоглядом давніх українців, які вірили, що в різдвяну ніч таємно з неба сходить до людей Бог багатства й добробуту, відповідно його потрібно умилостивити жертвоприношенням у вигляді вечері – жертв рослинного світу. Під час Святої вечері важливу роль відігравали 12 страв, серед яких головною була кутя, та сніп-Дідух, в якому перебували духи дідів-предків – благодійників роду та сім’ї. На Буковині Дідуха ще називали Колядою.

Різдвяні свята пов’язані однією спільною ідеєю – пошануванням Сонця і “сонячних” богів, а за християнським змістом – відзначенням народження спасителя Ісуса Христа.

Третій підрозділ “Колядування й різдвяні ряження” розкриває зміст і значення різдвяних поздоровлень і побажань через спеціальні пісні-колядки, святкові обходи та маскування.

Колядами та різдвяними маскуваннями українці прагнули в магічний спосіб забезпечити багатство, здоров’я кожного члена сім’ї. Звертаючись до богів Неба, Сонця, Місяця, Води, Землі, вони через слова і магічні дії намагалися досягти доброго врожаю в наступному році, приплоду худоби, багато меду від бджіл, щасливого сімейного життя.

На Буковині мали місце колядки філософські (поклоніння сонцю, землі), світоглядно-міфологічні (звернення-заклики до сил природи), сімейні (господареві, господині, дівчині, парубкові, дитині), релігійно-християнські (оповіді про народження, життя, муки і смерть Ісуса Христа).

На Буковинській Гуцульщині колядування супроводжувалось священними танцями – “плясом”, “кругляком”.

Колядування супроводжувалось також театралізованим дійством – “водінням кози”, що в різдвяній обрядодії було символом родючості, урожаю, життєдайної сили. Козу виготовляли з дерева та шкіри або водили живу. Ведучий театралізованої вистави перевдягався в “діда” або “пастуха”.

З появою християнських колядувань поширюється театралізована вистава християнського вертепу. У селах Верхнього Буковинського Попруття та Причеремошшя зустрічалися вертепні обрядодії з вертепною скринькою, подібно сусіднім районам Івано-Франківщини, а у передгірній і рівнинній зонах Буковини переважав живий вертеп – “Іроди”, коли учасники релігійної вистави самі перевдягались в одяг ангелів, царів, пастухів і виконували виставу, пов’язану з релігійним змістом про народження Ісуса Христа.

З дохристиянських часів на терені Буковини мали місце свята, призначені на пошанування верховних богів, богів природи та предків

Третій розділ дисертації “Новорічна та водохрещенська обрядовість” складається з трьох підрозділів: “Щедрий вечір. Новорічні щедрування та ворожіння”, “Новорічна Маланка”, “Водохрещі-Водосвячення”.

У першому підрозділі “Щедрий вечір. Новорічні щедрування та ворожіння” йдеться про корені новорічних святкувань та про обрядодії, пов’язані зі святом Нового року. Українці Буковини вірили, що в ніч перед Новим роком добрий Щедрий Бог сходить на землю до селянського господарства, приєднуючись до духів предків, які знаходяться в хаті у снопі-Дідухові ще від Різдва. Відповідно готується для богів Щедра вечеря, яка включає в себе скоромні страви і пісні. Ця вечеря є жертвою доброму Щедрому Богу.

На Буковинській Гуцульщині в ніч під Новий рік особливо шанують хатню піч, яка в українців з давнього часу, поряд з утилітарною, виконувала й ритуальну роль. Вважалось, що тут знаходяться боги родинного вогнища. В цю ніч піч повинна бути чистою, вимитою. На лежанку печі кали овес, “щоб ситою була”. Також промовляли до неї різні лагідні слова, дякували їй за добру службу протягом року.

На Новий рік проводився обряд “прямої борозни”, коли ряджені (дід або плугатар) тягнули двором плуг, вважаючи, що в такий магічний спосіб забезпечать успішну оранку весною та добрий урожай у наступному році.

Під час новорічних свят здійснювались щедрування, ворожіння і магічні обряди, які мали принести щастя та багатство на весь рік. Серед словесних побажань можна виділити три теми: захист людини від дії злих сил, забезпечення господарського та сімейного добробуту, передбачення майбутнього. Щедрівки присвячуються господареві, господині, парубкові, дівчині. Вранці на Новий рік хата від хати ходили діти-посівальники, як правило, хлопчики, які засівали долівку оселі житнім зерном. Жито вважалося символом родючості та символом життя. Особливо очікували першого посівальника, оскільки він вважався полазником – приносив до хати щастя.

У другому підрозділі “Новорічна Маланка” подається матеріал про новорічну театралізовану обрядову виставу Маланку. Маланкування бере свій початок з дохристиянських часів і було поширене в обрядовості язичницького культу, який передбачав віру людей в богів Природи, духів та душу.

В передгір’ї Буковини група молодих хлопців формувала групу маланкуючих з 8-10 чол. Дійові особи Маланки перевдягались в одяг дівчини Маланки, діда, баби, цигана, жида, лікаря, сільського старости, жандарма, смерті та ін., обличчя покривали масками і в супроводі музик ходили від хати до хати з новорічними віншуваннями. На початку ХХ ст. в цьому регіоні Буковини так звана “Стара Маланка” складалася з двох груп маланкуючих “Диганії” та “Саржі”. Обряд маланкування розпочинався з центрального майдану села, де ввечері перед Новим роком збиралася вся Маланка. Там відбувався перший ритуальний танець, а потім Маланка вирушала вітати господарів зі святом. Особливістю Маланки у селах Верхнього Буковинського Попруття було те, що сценарій обрядодії щорічно змінювався. Одного року імітувались обряди весілля, наступного – родин-хрестин, ще наступного – похорону. Тобто, через маланочні обряди народно-театральним дійством програвався весь життєвий та господарський цикл. У кінці вітальних обходів відбувались турніри-змагання Маланок з різних кутів села або з сусідніх сіл, як правило, це були змагання з перевдягнених у шкури ведмедя хлопців (“боротьба ведмедів”). Закінчувались маланкування також танцем на центральному майдані та колективним обідом.

У давні часи обряд маланкування завершувався ритуальним купанням дійових осіб Маланки у природному водоймищі – річці, ставку. Ритуальна обрядодія купання Маланки збереглася до наших днів у причеремоських селах Вижниччини.

Більшість дій під час маланкування мала магічний характер. В обрядодіях простежуються риси служби-благання, чаклування добрих сил, ворожіння, спрямовані на підпорядкування таємничих сил. Ряджені щедрувальники-маланкарі уявлялись добрими й злими духами.

У третьому підрозділі “Водохрещі-Водосвячення” досліджується завершальне свято народного зимового календаря. Вечір перед святом Водосвячення називають на Буковині Другим Святвечором або Голодною кутею. За християнською вірою це свято називається Богоявленням, Йорданом.

?????? ???????ї ???? ??????? ?? ??????? ??? ??? ?????? ??????. ??????? ???? ? ????, ?? ??????? ????, ?? ?????????, ???????????? ??? ?????? ??? ?? Б??? ?????????.

На вечерю подавали тільки пісну їжу, з семи страв. Під час вечері виконуються такі ж обряди, як і на Різдво, тільки лаву, де мають сідати, уже не продмухують. Після вечері не проводять обдаровування чи носіння “вечері”. Але ворожать, як і при першій куті. За вечерею також згадуються померлі родичі, висловлюються побажання.

?? ??? ????????? ????????????, ????????????? ???? ??? ????? ???, ??????????? ????????? ?? ????????????. ?осподар додатково до Дідуха вносив ще свіжих колосків пшениці чи жита, а також свіжого сіна. Вносячи до хати сніп жита перед вечерею, господар всіх вітав, потім брав шматочок крейди, яку, за віруваннями, бояться злі сили, скроплює цю крейду свяченою водою і малював (“писав”) хрести на їжі, що була на столі (на куті, на варові, паляницях, якими накриті кутя та вар, на паляниці, якою накрита свячена вода). Потім він промовляв заклинання для відганяння лихих сил з господарства і від худоби. Після цього усі члени сім’ї ???? ???????? ???? ???? ? ????????????, ? ????? ? ??? “?????????” ????.

? ????????’? ???????? ????????? ???????? ????????, ??? ???? ???? ????? ???????????. ???????? ???????? ??? ????? ??????? ???? ??????????, ???? ?????? ?-??? ?????????? ? ???? ?? ?????? ???????? ????? ??????? ??????? ???????? ? ?????? ???????. ??? ?????? ???????????? ??? ??????в ??????? ??? ??????? ?????? ?? ???????, ??????, ????????, що ???о бут? ???????? ??? ???? ??? у ???????????.

????? ?????? ???????? ??????? ?????? – “??????”, ??? ????????? чудодій??? ? яку ?????????? ??? ????-???? ?????????. У християнстві “Трійця” є символом Пресвятої Трійці.

Готувалась “Трійця” з особливими почестями і ритуалом. При цьому здійснювались магічні примовляння з побажанням добра і благополуччя родині й усьому господарству. Коли свічки вже скручені, до них додають різне зілля (обв’язують квітами); так утворюється “Трійця”, схожа на китицю квітів з трьома свічками посередині.

У цей вечір на Буковині діти ходять щедрувати. У Водосвятний святвечір щедрувати вважалось починати краще там, де є новонароджене, недавно хрещене дитя.

Щедрувальників запрошували в хату, де господар їх кропив свяченою водою. За щедрування ґазда виносив пригорщу вівса, намоченого у воді, і висипав його щедрівникові в торбу. Така обрядодія мала забезпечити господарю достатнє зволоження зерна весною і його проростання для отримання наступного врожаю. Щедрівник же давав гілку верби або ліщини, в’язку якої носив з собою під час щедрування. Ця гілочка вважалась чудодійною, оскільки вона принесена дитиною в хату ввечері перед Водосвяттям.

Цього вечора хлопці з колядою ватагами (“партіями”) відвідують і вітають дівчат, які готові “на віддання” (готові вийти заміж).

?????? ??????????? ????????? ? ?????? “????? ????” ? ????? ??????, ??? ????????? ????????, ??????. ?? ???? ????????? ?????гом ???? ? ????, ??????? ??????????, ????????? у ?????? ???????? ???????ях для ??????????? ????????, ????????я ?????????, ??????ювання ?????? ??? ??? ?????? ?? ????????, ?????????? ????????? ??? ????????? ????.

Християнське освячення води відбувається в день свята Водохрещення, після літургії, на річці або озері.

Свято Голодної куті (Водосвяття) так християнізувалось із введенням християнства на українських землях, що окремі елементи отримали цілком новий зміст. І сама назва стала біблійною – Водохрещі, що означає хрестити воду і тим виганяти з неї все лихе, а окремою Службою Божою надавати цій воді цілющих та надзвичайних властивостей.

У “Висновках” підбито підсумки проведеного дослідження і викладено основні його результати, обґрунтовано ряд узагальнюючих положень, які винесені на захист.

Досліджена у дисертації тематика поки що не дістала належного висвітлення в науковій літературі. Вивченню різноманітних питань, пов’язаних з тематикою роботи, присвячено лише декілька наукових робіт як в українській, так і зарубіжній історіографії. Зважаючи на подібний стан історіографії, для досягнення мети і розв’язання завдань роботи була зосереджена увага саме на опрацюванні та узагальненні інформації, почерпнутої з першоджерел.

Опрацювання архівно-музейних матеріалів, етнографічних та історичних праць українських, австрійських, румунських вчених і періодичних видань дало змогу розкрити характерні риси та особливості календарної зимової обрядовості українців Буковини.

Джерельні матеріали, опублікована література допомогли встановити основні етапи становлення досліджуваної проблеми та нагромадження знань у ній:

1)

2)

3)

З дохристиянських часів і до початку ХХ ст. народна релігія українців Буковини, а окремі її складники і до наших днів, була тісно пов’язана з природою та з господарським річним циклом. –

Досліджений матеріал з календарної обрядовості українців Буковини дозволяє стверджувати, що все-таки календарні зимові свята українців є лише подібними до окремих грецьких і римських свят, що їх витоки і зміст мають власну основу. –

Свята передріздвяного періоду мали на меті дати можливість людині підготуватись до основних свят календарного зимового циклу Корочуна-Різдва-Коляди та Водосвяття і характеризувалися різноманітними ворожіннями, магічними діями, спрямованими на те, щоб привернути щастя, злагоду, добробут у сім’ї.–

Найголовніше українське родинне свято річного циклу – Корочун-Різдво-Коляда - було просякнуте цілком анімістичним світоглядом. Це свято відзначало народження чудодійної сили, що надає могутності й сили природі. –

Сніп-Дідух, який за уявленнями українців Буковини є уособленням місця перебування дідів-предків, опікунів та покровителів роду, був у них до середини ХХ ст. головним атрибутом різдвяної обрядовості. –

Обрядовість та наявність святкових страв на Святу вечерю в українців Буковини відображають давність святвечірнього звичаю й свідчать про те, що для страв використовуються землеробські плоди, відомі ще з давнього часу, а також засвідчують традицію суворого посту, яка не має собі рівних серед інших народів, у тому числі й слов’янських. –

Обряд “водіння кози” під час Різдва та Нового року у рівнинній і передгірній зонах краю можна вважати залишком (пережитком) найдавніших у часі тотемістичних вірувань, пов’язаних з вірою у предка роду – тотема. З розвитком етнічної віри “водіння кози” у рівнинній і передгірній частинах Буковини стало язичницьким пережитком жертовного обряду та магічним засобом для досягнення доброго врожаю, оскільки коза, за уявленнями селянина, пов’язувалася також з ідеєю врожайності поля. На Буковинській Гуцульщині замість кози під час Різдва традиційним було “водити барана”, що пояснюється важливим значенням вівчарства у господарському житті гуцулів.–

У різдвяній обрядовості буковинців виявлено таку особливість, як наявність під час колядувань обрядодій живого вертепу. На Буковині живий вертеп представляють перевдягнені хлопці – дійові особи дохристиянського релігійного дійства закликання, пробудження і зустрічі Нового Сонця (Сонце, Місяць, Зорі, пастухи, воїни тощо), а з кінця ХІХ ст. ще й християнських сценок народження Ісуса Христа (ангели, цар Ірод, три царі, пастухи та ін.).–

Християнський вертеп з вертепною скринькою поширився на Буковині в кінці ХІХ ст. і його наявність відмічена у місцевостях, які межують з Галичиною та Поділлям. –

Буковинські колядки, які широко побутували ще в ХІХ і першій половині ХХ ст., за змістом можна поділити на сімейні, родові та суспільні, відповідно вони складають такі групи: пошанування й звеличування явищ природи (піднесено-хвальні сонцю, зорям, місяцю, дощу, урожаю), магічно-господарські (землеробські, скотарські, для допоміжних промислів), піднесено-хвальні для господаря, господині, хлопців, дівчат, дітей. –

З приходом християнства починається боротьба церкви зі стародавніми дохристиянськими звичаями. Але те, що формувалось віками, що складало частину людського життя і що вийшло з глибини народної мудрості та віри, не вдалося швидко зупинити та замінити. Християнська церква прийняла окремі дохристиянські елементи, вклавши в них християнські ідеали та мораль. –

З впровадженням християнства в текстах колядок з’являються християнсько-релігійні персонажі (Святої Марії, Ісуса, Святого Духа тощо).–

В ХІХ – на початку ХХ ст. християнські коляди витісняють традиційні народно-язичницькі. Лише в Буковинській Гуцульщині відмічено збереження язичницьких коляд до кінця ХХ ст.–

Анімістичні вірування простежуються у найголовнішому українському родинному святі річного циклу – Корочуні-Різдві. –

В давні часи мешканці Буковини відзначали під час свята Корочуна-Різдва народження оновленого Сонця, народження чудодійної сили, що надає могутності й сили природі. –

Святкові обрядодії під час Водосвяття-Водохрещення присвячені святій