УКРАЇНСЬКА ІНЖЕНЕРНО-ПЕДАГОГІЧНА АКАДЕМІЯ

КЕРНИЦЬКИЙ Олександр Михайлович

УДК 371.2:355.233.21+354

МЕТОДИКА ФОРМУВАННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ

ГОТОВНОСТІ КУРСАНТІВ-ЛЬОТЧИКІВ

ДО ЛЬОТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

13.00.02 – теорія та методика навчання з технічних дисциплін

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Харків – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському інституті Військово-Повітряних Сил

імені Івана Кожедуба, Міністерство оборони України, м. Харків.

Науковий керівник | доктор педагогічних наук, доцент Ягупов Василь Васильович, Науково-методичний центр військової освіти Міністерства оборони України, начальник центру, м. Київ.

Офіційні опоненти: | доктор педагогічних наук, професор Стефаненко Павло Вікторович, Донецький національний технічний університет, декан факультету спеціальної підготовки, м. Донецьк;

кандидат педагогічних наук Синельник Ірина Василівна, Національний технічний університет “Харківський політехнічний інститут”, доцент кафедри фізики, м. Харків.

Провідна установа | Інститут педагогіки та психології професійної освіти АПН України, відділ дидактики професійної освіти, Міністерство освіти і науки України, м.Київ.

Захист відбудеться “15” лютого 2005 р. о 15.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К .108.01 в Українській інженерно-педагогічній академії за адресою: 61003, м. Харків, вул. Університетська, .

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Української інженерно-педагогічної академії за адресою: 61003, м. Харків, вул. Університетська, .

Автореферат розісланий “ ” січня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Плохіх В.В. 

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність і доцільність дослідження. Широкомасштабне реформування Збройних Сил України (ЗСУ), що відбувається сьогодні, має важливе державне і соціальне значення. Сучасний стан їх розвитку та реалії ХХІ ст. вимагають якісно нових підходів до підготовки військовослужбовців, особливо офіцерського складу, налагодження та впровадження сучасних педагогічних, організаційних і соціально-психологічних технологій, які могли б забезпечити ефективне розв’язання завдань цього реформування. Ці проблеми постають абсолютно в іншому аспекті у руслі вимог Воєнної доктрини України, Стратегічного оборонного бюлетня України на період до 2015 року, змін у Законі України “Про Збройні Сили України”, якими передбачено створення нового виду ЗСУ – Повітряних Сил.

У зв’язку з цим виникає необхідність дослідження низки психолого-педагогічних проблем підготовки військових фахівців, серед яких важливе місце займає проблема формування психологічної готовності курсантів до майбутньої льотної діяльності.

Така необхідність зумовлена: надзвичайним зростанням ролі людського фактора в сучасних війнах і специфічними вимогами до професії військового льотчика; застосуванням принципово нових форм і методів воєнної боротьби для досягнення політичних цілей на геополітичному рівні; безпосередньою участю українських військових льотчиків у підготовці та проведенні миротворчих операцій в різних регіонах світу, активною участю ЗСУ у програмі “Партнерство заради миру” тощо.

Саме недостатня психологічна готовність до керування технічними системами літака у різноманітних умовах польоту згідно з дослідженнями науковців (Р.М. Макаров, М.І. Махмутов, В.П. Лук’янов) призводить до низької професійної надійності льотного складу (у 80% випадків).

За статистичними даними, в авіації 80-85% аварій і катастроф відбуваються з вини людини. Тільки за 3 місяці 2004 року у світі сталося 13 аварій і катастроф (у тому числі 10 – з вини пілотів), в яких загинуло 124 людини. У Військово-Повітряних Силах (ВПС) людський фактор найбільш виражений, бо льотна діяльність пілота, як правило, постійно відбувається в екстремальних умовах.

Аналіз льотної діяльності, яка кваліфікується як операторська діяльність по управлінню надзвичайно складними ергономічними системами, переконує, що сучасні можливості авіаційної техніки обумовлюють необхідність науково обґрунтованого формування особистісних, індивідуально-психологічних, психо-фізіологічних і фізичних якостей військових льотчиків.

Вивчення наукових джерел показало, що існують певні дослідження з проблем підготовки фахівців до професійної діяльності, зокрема льотчиків. Проте проблема формування психологічної

готовності майбутніх військових льотчиків у ВПС ЗСУ до льотної діяльності залишається нерозв’язаною.

Актуальність проблеми формування особистості майбутнього військового пілота, потреба суттєвого підвищення рівня теоретичної та тренажерної підготовки курсантів, необхідність їх оптимального переведення у практичну площину в процесі льотної практики у вищому військовому навчальному закладі (ВВНЗ) і на цій основі психологічного загартовування майбутніх військових льотчиків зумовили вибір теми дослідження – “Методика формування психологічної готовності курсантів-льотчиків до льотної діяльності ”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № від 15 грудня 1997 року “Про створення єдиної системи військової освіти”, НДР “Розробка методологічних основ кадрової політики в Збройних Силах України на період до 2015 року”, тематичного плану наукових досліджень кафедри військової педагогіки і психології Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Психолого-педагогічні основи навчання і виховання” (РК № 0101U002547).

Тема дисертації затверджена вченою радою Харківського інституту Військово-Повітряних Сил імені І.Кожедуба (ХІ ВПС) 24 липня 2003 р., протокол № і узгоджена в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні 25 травня 2004 року, протокол № 5.

Об’єкт дослідження – процес навчання курсантів-льотчиків пілотуванню літаків у вищому військовому навчальному закладі.

Предмет дослідження – формування психологічної готовності курсантів-льотчиків до льотної діяльності у вищому військовому льотному навчальному закладі в процесі тренажерної підготовки.

Мета дослідження – науково обґрунтувати теоретичні і методичні основи формування психологічної готовності курсантів-льотчиків до льотної діяльності, розробити методику формування психологічної готовності до керування технічними системами літака засобами тренажерної підготовки та експериментально перевірити її ефективність під час льотної практики.

Гіпотеза дослідження. Ефективність майбутньої льотної діяльності курсантів-льотчиків значно підвищиться за умови застосування в процесі тренажерної підготовки науково обґрунтованої особистісно орієнтованої методики формування їхньої психологічної готовності до керування технічними системами літака. Творче її формування на основі теорії поетапного формування розумових дій, проблемного та модульного навчання в процесі виконання квазіпрофесійної діяльності під час льотної практики на основі суб’єкт-суб’єктної взаємодії між курсантом та інструктором дозволить забезпечити надійність знань, навичок і вмінь пілота щодо керування технічними системами літака у різноманітних умовах польоту.

Задачі дослідження:

1) провести теоретичний аналіз філософської, психолого-педагогічної, спеціальної літератури з проблеми формування психологічної готовності фахівців до професійної діяльності та визначити сучасний стан такої готовності у майбутніх військових пілотів до льотної діяльності;

2) визначити сутність, зміст і критерії оцінювання психологічної готовності курсантів до льотної діяльності;

3) обґрунтувати теоретичні основи формування у майбутніх військових пілотів психологічної готовності до льотної діяльності;

4) розробити методику формування психологічної готовності курсантів-пілотів до керування технічними системами літака у процесі тренажерної підготовки під час проходження ними льотної практики;

5) експериментально перевірити ефективність методики формування психологічної готовності курсантів-льотчиків до льотної діяльності засобами тренажерної підготовки в процесі їхньої льотної практики;

6) розробити комплекс навчально-методичних матеріалів для науково-педагогічних працівників, льотчиків-інструкторів щодо формування психологічної готовності курсантів до льотної діяльності засобами тренажерної підготовки, впровадження у навчально-виховний процес (НВП) ВВНЗ концепції особистісно орієнтованого навчання.

Методологічну основу дослідження становлять положення про: теорію науко-вого пізнання, системний підхід до аналізу досліджуваних об’єктів (В.Г. Афанасьєв, І.В. Блауберг, Т.А. Ільїна та інші); єдність психіки і діяльності (Л.С. Виготський, О.М. Леонтьєв, К.К. Платонов, С.Л. Рубінштейн); особистість як активного суб’єкта діяльності, пізнання й спілкування (В.П. Андрущенко, І.А. Зязюн, В.Г. Кремень та інші); розвиток як основний спосіб існування людини в процесі різних форм взаємодії (Б.П. Бітінас, Л.С. Виготський, Г.С. Костюк, С.Л. Рубінштейн та інші); структурно-функціональний підхід до аналізу педагогічних явищ (П.К. Анохін, С.У. Гончаренко, М.С. Каган та інші); погляд на людину як на суб’єкт її життєдіяльності (І.Д. Бех, Н.Г. Ничкало, О.Я. Савченко та інші); специфіку людської діяльності, її детермінованість об’єктивними та суб’єктивними чинниками (К.О. Абульханова-Славська, О.Г. Асмолов та інші); особистісно орієнтований і діяльнісний підходи до навчання і виховання (І.Д. Бєх, В.В. Рибалка, В.В. Ягупов та інші).

У дослідженні враховані: ідеї та установки, що висвітлені в державних нормативних документах України з проблем освіти, у тому числі військової; положення психологічної та педагогічної науки про особливості підготовки та професійної діяльності льотчиків (Д.В. Гандер, Н.Д. Завалова, Р.М. Макаров та інші).

Теоретичну основу дослідження становлять досягнення педагогіки, психології, висновки сучасних міждисциплінарних досліджень (філософських і психолого-педагогічних), положення сучасної психолого-педагогічної науки про: теоретичні та методичні основи військового навчання (О.В. Барабанщиков, В.В. Ягупов та інші); оцінювання професійної готовності майбутніх фахівців (М.І. Дяченко, Л.Ф. Железняк та інші); методичну діяльність (О.Е. Коваленко, П.В. Стефаненко та інші); педагогічні системи (В.П. Беспалько, Т.О. Дмитренко, О.Г. Романовський та інші); підходи до оцінювання ефективності та якості підготовки фахівців (С.І. Архангельський, Ю.К. Бабанський, С.П. Бочарова та інші); особливості взаємодії людини-оператора та машини в системі “людина-техніка” (С.В. Альошин, Б.Ф. Ломов та інші); педагогічні аспекти психологічної підготовки фахівців (О.П. Макаревич, В.В. Ягупов та інші); психологічні особливості професійної підготовки військових льотчиків (П.А. Корчемний, В.В. Лапа та інші); психолого-педагогічні аспекти тренажерної підготовки (В.Г. Кодола, Р.М. Макаров, К.К. Платонов та інші); сучасні концепції навчання (особистісно орієнтоване навчання, проблемне та модульне навчання, теорія поетапного формування розумових дій та ін.).

Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань використовувався комплекс методів теоретичного та емпіричного дослідження.

Теоретичні: аналіз теоретичних джерел з проблем вищої військової школи, професійної підготовки фахівців у ВВНЗ; класифікація та систематизація теоретичних і експериментальних даних; професіографічний аналіз діяльності військових льотчиків; моделювання їхньої професійної підготовки; метод проектів; конкретизація теоретичного знання; індукція та дедукція; порівняльний аналіз.

Емпіричні: вивчення й оцінювання сучасного стану підготовленості військових льотчиків; спостереження; бесіди; анкетування; експертна оцінка; узагальнення досвіду організації льотної підготовки; узагальнення незалежних характеристик; метод самооцінки; вивчення результатів професійної підготовки військових льотчиків; педагогічний експеримент.

Методи математичної статистики.

Організація дослідження. Дослідження проводилося в три етапи.

Перший етап (1998-2000) – вивчення філософської, психологічної та педагогіч-ної літератури з проблеми дослідження; аналіз військового досвіду з проблем льотної діяльності льотчиків; вивчення і професіографічний опис службової діяльності військових льотчиків й визначення основних компонентів їхньої психологічної готовності.

Другий етап (2000-2003) – визначення проблем психологічної готовності військо-вих льотчиків, обґрунтування основних її компонентів, від яких залежить успіш-ність їх льотної діяльності; формулювання гіпотези, визначення завдань, обґрунту-вання методики дослідження, добір його методів й визначення загальної методики; діагностування стану психологічної готовності курсантів до майбутньої льотної діяльності; систематизація і узагальнення результатів, отриманих у процесі теоре-тичного аналізу та дослідної роботи; обґрунтування методики формування в майбутніх льотчиків психологічної готовності до льотної діяльності засобами тренажерної підготовки; розробка навчально-методичних матеріалів для проведення занять за цією методикою та експериментальна перевірка її ефективності в процесі льотної практики.

Третій етап (2003-2004) – математична обробка отриманих експериментальних даних; формулювання загальних висновків дослідження; визначення напрямів впровадження основних положень дисертації в НВП; формулювання методичних рекомендацій льотчикам-інструкторам щодо оптимізації підготовки курсантів під час льотної практики.

Експериментальна база дослідження. Дослідну роботу було здійснено в Харківському інституті ВПС імені Івана Кожедуба, у військовій частині А-4104. У дослідженні взяло участь 259 курсантів, 75 офіцерів інституту та військових частин.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що: – 

вперше на основі інтеграції теорії поетапного формування розумових дій, проблемного та модульного навчання, концепції особистісно орієнтованого навчання розроблено теоретичні та методичні основи формування психологічної готовності майбутніх військових льотчиків до керування технічними системами літака засобами тренажерної підготовки, визначено критерії її оцінювання та теоретично обґрунтована методика формування цієї готовності в курсантів у процесі льотної практики; 

дістали подальшого розвитку методи та форми навчання курсантів-льотчиків пілотуванню літаком на основі синтезу специфічних процесуальних принципів при моделюванні польотів під час теоретичної та тренажерної підготовок; загальна технологія формування психологічної готовності військових льотчиків до професійної діяльності в частинах ВПС; 

удосконалено методи діагностування рівнів розвитку основних компонентів психологічної готовності майбутніх військових льотчиків до льотної діяльності.

Теоретичне значення дослідження полягає в науковому обґрунтуванні особистісно орієнтованої методики формування психологічної готовності майбутніх військових льотчиків до професійної діяльності засобами тренажерної підготовки і визначенні умов її формування у процесі льотної практики.

Практичне значення дослідження полягає в конкретній реалізації результатів дисертаційного дослідження у підготовці офіцерів для ВПС, а також у розробці навчально-методичних посібників “Основи авіаційної психології” (у співавторстві), “Морально-психологічне забезпечення операцій Збройних Сил України” й навчального посібника “Військове навчання та виховання” (у співавторстві) та їх впровадженні у військово-навчальний процес ХІ ВПС.

На основі одержаних експериментальних даних і висновків розроблено науково-методичні рекомендації для науково-педагогічних працівників (НПП), офіцерів управління ВВНЗ щодо вдосконалення навчальних програм підготовки військових фахівців, вивчення професійно-орієнтованих дисциплін, курсів педагогіки, військової педагогіки, обґрунтування спецкурсів і спецсемінарів з особистісно орієнтованих методик професійної підготовки курсантів.

Основні положення дослідження можуть бути використані для подальшого обґрунтування теоретичних і методичних основ підготовки офіцерів ВПС.

Впровадження результатів дослідження. Комплекс навчальних, навчально-методичних і методичних матеріалів щодо теоретичної, тренажерної та психологічної підготовки майбутніх військових льотчиків, що був розроблений в процесі дисертаційного дослідження, впроваджено у підготовку курсантів льотного факультету ХІ ВПС (довідка № 200 від 15 березня 2004 року), професійну підготовку курсантів і льотчиків-інструкторів в/ч А-4104, м. Чугуїв (довідка № 441 від 23 березня 2004 року).

Особистий внесок здобувача в одержанні наукових результатів полягає в здійсненні аналізу загальних теоретико-методичних основ формування психологічної готовності майбутніх військових льотчиків до професійної діяль-ності; у теоретичному обґрунтуванні та експериментальній перевірці особистісно орієнтованої методики формування психологічної готовності курсантів до льотної діяльності засобами тренажерної підготовки в процесі їхньої льотної практики та її методичному забезпеченні; в удосконаленні змісту основних компонентів психологічної готовності військових льотчиків до професійної діяльності, створенні методичних розробок щодо формування операційного компоненту психологічної готовності курсантів до льотної діяльності в процесі льотної практики.

У працях, написаних у співавторстві, дисертанту належать обґрунтування сучасних підходів до навчання особового складу підрозділів ВПС; теоретичних основ організації психологічної підготовки у ВПС; педагогічних умов створення виховного середовища у навчальних авіаційних базах під час льотної практики курсантів; теоретико-методичних основ морально-психологічного забезпечення бойових дій особового складу підрозділів ВПС.

Вірогідність і аргументованість отриманих результатів дослідження забезпечувались теоретико-методичною обґрунтованістю його вихідних положень, послідовною реалізацією особистісного, системного й діяльнісного підходів; використанням комплексу методів дослідження, адекватних його об’єкту, предмету, меті й завданням; репрезентативністю вибірки; поєднанням кількісного та якісного аналізу одержаних результатів, обґрунтуванням отриманих даних за допомогою методів математичної статистики; реалізацією основних розробок і рекомендацій у процесі підготовки курсантів та позитивними наслідками їх впровадження.

Апробація результатів дослідження. Хід і основні результати дослідження доповідалися і були схвалені на таких міжнародних, всеукраїнських і міжвузівських наукових, науково-практичних і науково-методичних конференціях: “Основні напрями виховання військової інтелігенції у сучасних умовах” (Харків, 2002), “Управління великими соціальними системами та гуманітарно-технічна еліта” (Харків, 2003), “Патріотичне і гуманістичне виховання військової інтелігенції: сутність, взаємозв’язок, стан, проблеми” (Київ, 2003), “Виховання в контексті соціальної адаптації студентства” (Харків, 2003), “ Гуманітарно-технічна еліта та управління великими соціальними системами” (Харків, 2004).

Результати дослідження були апробовані в процесі читання лекцій, проведення семінарських і практичних занять з навчальних дисциплін “Теорія льотної експлу-атації навчального літака”, „Льотна експлуатація навчального літака”, “Тренажерна підготовка на тренажерах”, “Психологія”, “Педагогіка”, керівництва курсовими та дипломними роботами курсантів, організації та проведення їхньої льотної практики.

Публікації. Основні результати дослідження відображено в 17 публікаціях, у тому числі: 1 навчальний посібник (у співавторстві), 4 методичних посібники (3 у співавторстві), 6 статей у провідних наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України, 6 статей і тез у збірниках матеріалів конференцій.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (289 найменувань, з них 7 _іноземними мовами) і додатків на 94 сторінках. Повний зміст роботи викладено на 224 сторінках. Робота містить 23 таблиці на 24 сторінках та 5 рисунків на 5 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність теми дослідження, проаналізовано загальний стан розробленості проблеми в науковій теорії, визначено об’єкт, предмет, мету та гіпотезу дослідження, розкрито його наукову новизну, теоретичне і практичне значення, викладено форми апробації та впровадження його результатів у практику, їх вірогідність.

У першому розділі дисертації – “Формування психологічної готовності пілотів до льотної діяльності як психолого-педагогічна проблема” – проведено аналіз стану розробленості проблеми формування психологічної готовності пілотів до льотної діяльності в психолого-педагогічній, спеціальній літературі, визначено на основі особистісного, системного та діяльнісного підходів теоретичні засади професійної підготовки курсантів-льотчиків, проаналізовано військовий досвід з проблем організації НВП у авіаційному ВВНЗ; проведено професіографічний опис службової діяльності офіцерів-льотчиків і визначено основні компоненти їх діяльності.

Аналіз літератури (Д.В. Гандер, В.Г. Кодола, В.Л. Маріщук та інші), дисертацій-них досліджень і практики професійної діяльності офіцерів-льотчиків показав, що в організації їх професійної підготовки у ВВНЗ є багато проблем, які виникли через недоліки у науково-методичному забезпеченні професійної діяльності та підготовки.

З метою визначення компонентів їх службової діяльності і тим самим, виділення напряму подолання суперечності між тим, до чого готують курсантів у ВВНЗ і тим, що необхідно в професійній діяльності військових льотчиків, проведено професіографічний аналіз їх діяльності. Результатом виконання цього завдання стало обґрунтування моделі професійної діяльності офіцера-льотчика у вигляді двох модулів – модуля компетенції і модуля компетентності, яка водночас може бути еталоном його професійної діяльності і метою професійної підготовки.

На основі аналізу наукових джерел (П.А. Корчемний, Р.М. Макаров, В.В. Ягупов та інші) та експрес-опитування військових льотчиків, проведеного у військах, визначено, що структуру професійної діяльності військового льотчика складають такі компоненти: діагностичний, орієнтовно-прогностичний, конструктивно-проектувальний, організаційний, практично-реалізаційний (технологічний), комунікативно-стимулюючий, аналітично-оцінний, дослідницько-творчий.

Згідно з висновками досліджень науковців у галузі авіаційної психології та педагогіки (Д.В. Гандер, Н.Ф. Лук’янова, Б.Л. Покровський, В.О. Пономаренко, Д.І. Шпаченко та інші) психологічна готовність до льотної діяльності – це інтегральна властивість і складне психологічне утворення особистості військового пілота, що проявляється як психічний стан його готовності до льотної діяльності та забезпечує оптимальне функціонування психіки й надійність знань, навичок і вмінь керування технічними системами бойового літака у різноманітних умовах польоту.

У структурі цієї готовності виділено мотиваційний, когнітивний, операційний, емоційно-вольовий компоненти та професійно-важливі якості особистості військового пілота. На основі розроблених критеріїв визначені рівні психологічної готовності курсантів до льотної діяльності. Розкрито зміст кожного компонента та проведено оцінювання ступеню їх розвитку при традиційному змісті, формах і методах практичної підготовки курсантів.

Одним з важливих засобів формування психологічної готовності льотного складу є тренажерні системи, ефективність застосування яких розкрито в працях В.О. Пономаренка, Н.М. Рудного, В.Г. Кузнєцова та інших. За даними Р.М. Макарова, тренажерна підготовка має коефіцієнт кореляції з реальною льотною діяльністю 0,6-0,76 в залежності від типу тренажера.

У дисертації констатується, що сучасний стан психологічної готовності курсантів до льотної діяльності свідчить про недостатню ефективність її формування у ВВНЗ. Причинами цього є незадовільний стан професійної освіти у державі взагалі та недоліки в організації НВП, зокрема у ХІ ВПС.

Основними умовами ефективного формування психологічної готовності курсантів-льотчиків до льотної діяльності визначені такі: своєчасне оновлення і вдосконалення складових НВП; якісна організація НВП та забезпечення в ньому єдності теоретичної, тренажерної та льотної підготовок курсантів; оптимальне дотримання гуманістичної парадигми їхньої підготовки; творче застосування особистісного, діяльнісного підходів у професійній підготовці; застосування дидактичного моделювання змісту підготовки курсантів у вигляді квазіпрофесійної діяльності в процесі їх практичної підготовки; підтримання між НПП та курсантами творчої суб’єкт-суб’єктної взаємодії; оптимальне сполучення традиційних методів навчання з сучасними активними методами навчання.

У другому розділі – “Складові психологічної готовності курсантів до льотної діяльності та методика їх формування” – дано педагогічну характеристику складових психологічної готовності курсантів до льотної діяльності, обґрунтовано загальну методику її формування та визначено методичні основи формування операційного компоненту психологічної готовності курсантів-льотчиків до льотної діяльності засобами тренажерної підготовки в процесі їх льотної практики.

У розділі розкрито основні складові психологічної готовності курсантів до льотної діяльності (мотиваційний, когнітивний, операційний, емоційно-вольовий компоненти та професійно важливі якості особистості) та подано основні етапи методики їх формування у військових льотчиків. Це – попередній етап (профорієнтація й відбір, первинна військово-професійна підготовка курсантів); основний етап (професійна підготовка майбутніх військових льотчиків); етап адаптації молодих льотчиків до військово-професійної діяльності у військах.

Для оптимальної реалізації цієї методики необхідна ефективна педагогічна система підготовки курсантів до льотної діяльності, сутність якої має полягати в цілеспрямованій змістовній діяльності командування, НПП і курсантів з формування всебічної готовності останніх до особистісної та професійної самоактуалізації у військово-професійній діяльності. Принципи, зміст, форми, методи та способи функціонування цієї системи мають бути підпорядковані загальній меті формування особистості військового льотчика та враховувати закономірності формування його особистості у ВВНЗ.

Педагогічна система підготовки майбутніх військових льотчиків – це сукупність організаційних структур, управлінських заходів, специфічних процесуальних принципів, змісту, методів, організаційних форм і різноманітних засобів формування психологічної готовності та професійно значущих якостей військових пілотів, методів і критеріїв оцінювання їх особистісної, професійної та психологічної готовності до льотної діяльності у військах. В її складі _методика формування психологічної готовності курсантів до льотної діяльності, в основу якої покладена дидактична технологія, що сприяє оптимальній реалізації основних педагогічних заходів по формуванню психологічної готовності до льотної діяльності у військах. Основною концепцією її побудови є особистісно орієнтоване навчання. Водночас її ефективності сприяє творче використання ідей, методів і принципів проблемного та модульного навчання, а також теорії поетапного формування розумових дій.

Модель дидактичної технології формування психологічної готовності курсантів до льотної діяльності – це еталонне уявлення про їх навчання та професійну підготовку, їх конструювання в умовах ВВНЗ й доведення до рівня практичного використання та втілення. Вона визначає цілі, основи організації та проведення НВП стосовно її оптимального формування.

Головною метою технології, її провідним завданням є формування психологічної готовності курсантів до льотної діяльності через цілеспрямовано створені педагогічні ситуації (умови). Вона реалізується через професійно-орієнтовані дисципліни, систему інформаційно-виховного впливу особистості НПП на особистість курсанта; має власну концепцію, мету, принципи, зміст, етапи, засоби та форми суб’єкт-суб’єктної взаємодії учасників військово-навчального процесу. Зміст етапів технології формування психологічної готовності курсантів до льотної діяльності викладено в табл. 1.

Таблиця 1

Зміст етапів технології формування психологічної готовності

курсантів до льотної діяльності

Проблемно-предметна фаза | Ціннісно-регуляційна фаза

установчо-мотиваційний

етап | змістово-пошуковий

етап | контрольно-смисловий

етап | адаптивно- перетворюючий

етап | системно-узагальнюючий

етап | контрольно-рефлексивний

етап

Модуль 1 | Модуль 2

тема 1 | тема 2 | тема 3 | льотна практика | експертне оцінювання

Основними складовими цієї моделі є цільовий, стимулюючо-мотиваційний, змістовий, процесуальний, контрольно-регулювальний, оціночно-результативний і суб’єкт-суб’єктний компоненти.

Змістовий компонент містить два навчальних модулі, а саме: “Система формування професійної надійності льотного складу”; “Формування психологічної готовності курсантів до льотної діяльності”.

Перший модуль (14 годин) включає адаптовану теоретичну підготовку, де вивчаються проблеми професійної підготовки військових льотчиків, формування їхньої професійної надійності, психологічної готовності до льотної діяльності.

Другий модуль (42 години) при моделюванні польотів на тренажері літака включає: спеціальні ситуаційні завдання, що розроблені для польотів у простих і складних метеоумовах, в очікуваних і екстремальних умовах (у різних варіантах інформаційного поля, при відмовах пілотажно-навігаційних приладів і систем літака, у ліміті і дефіциті часу, в умовах впливу стресу); комплексні.

Відповідно до цілі й задач методики, крім традиційних, застосовуються проблемно-пошукові методи навчання. Наприклад, на заняттях на тренажері програється ситуація, коли під час польоту виникає пожежа всередині двигуна. Курсанти знайомляться з діями екіпажу, їх наслідками, аналізують ситуацію, проектують різні варіанти розв’язання проблеми, пропонують найбільш доцільні для обговорення, спільно шукають правильне рішення, моделюють вихід із ситуації що склалася на тренажері. При цьому важливе значення має стиль міжособистісної взаємодії НПП (інструктора) і курсанта, курсанта і курсанта. НПП стає організатором самостійного навчального пізнання курсантів, їхньої взаємодії з навчальним матеріалом, один з одним і з інструктором. Такий підхід і алгоритм актуалізує їхні знання, навички й уміння, дозволяє самостійно знаходити шляхи вирішення конкретних дидактичних завдань, виявляти нетрадиційне мислення, загартовує психіку до впливу стрес-факторів льотної діяльності.

Під час вирішення комплексних завдань (послідовне чи одночасне введення двох або більше відмов обладнання чи систем літака) моделюються аварії та катастрофи бойових літаків, що мали місце в реальній льотній практиці. Курсанти повинні знайти помилкові дії пілота й обґрунтувати можливі варіанти виходу із ситуації. Потім на тренажері літака відтворюється маршрут, умови польоту тощо.

Льотчик-інструктор, комбінуючи ступені складності відмов, створюючи ситуації, що вимагають пошуку та прийняття рішення в умовах ліміту часу, нестачі інформації та інших стрес-факторів, формує у курсантів психологічну готовність. Усе це забезпечує оптимальне функціонування їх психіки та надійність знань, навичок і вмінь у різноманітних умовах польоту.

Форми організації навчально-виховного процесу – лекції, практичні та тренажерні заняття, ділові ігри. Технічні засоби навчання визначаються етапом підготовки й метою заняття. На першій фазі – стенди-імітатори, плакати, карти. На другій – плакати, стенди, стенди-імітатори, тренажер літака Л-39.

Принципи навчання: врахування життєвого і професійного досвіду курсанта, його життєвих цінностей та настанов; індивідуалізація як стратегія процесу його навчання; формування індивідуального стилю діяльності; інтеграція індивідуальної роботи з іншими формами навчальної діяльності; вивчення індивідуальних особливостей курсантів; професійна спрямованість – формування практичних навичок і вмінь керування технічними системами літака та здійснення на цій основі цілеспрямованого психологічного загартовування.

Крім загальних педагогічних принципів навчання, застосовуються специфічні процесуальні принципи, які розкривають сутність професійної діяльності пілотів (принцип суворої регламентації та часового лімітування освоюваних дій; принцип додаткового психофізіологічного навантаження на тлі основної діяльності; принцип ритмічного зростання психофізіологічного навантаження; принцип комплексного формування професійно важливих якостей).

Особливості технології. Процес навчання будується на діалозі НПП (інструктора) і курсанта, курсанта і курсанта на основі суб’єкт-суб’єктної парадигми та спрямований на спільне конструювання навчальної діяльності курсанта. Завдання тренажерної підготовки виконуються в процесі квазіпрофесійної діяльності на підґрунті складання переліку реальних проблемних ситуацій з практики пілотування літаків. Особлива увага приділяється альтернативним способам рішення проблемних ситуацій, врахуванню можливих ускладнень у керуванні технічними системами літака в польоті.

Оцінювання рівнів сформованості психологічної готовності курсантів до льотної діяльності при розв’язанні квазіпрофесійних завдань льотної практики проводилось експертами за параметрами, що були визначені згідно з висновками досліджень науковців у галузі авіаційної психології та педагогіки на основі виділення педагогічного та психологічного аспектів при встановленні критеріїв оцінювання рівня психологічної готовності льотного складу до професійної діяльності: інтерес до льотної діяльності; якість підготовленості до занять; якість засвоєння програми тренувань на тренажерах; швидкість формування вмінь та навичок, їх міцність; координація рухів; реакція на відхилення та відмови; дії при особливих випадках.

У третьому розділі – “Педагогічний експеримент і його результати” – визначено організаційно-методичні основи експериментального дослідження, способи обробки та аналізу отриманих результатів. Головну увагу приділено формуючому експерименту та інтерпретації його результатів, визначено напрями впровадження основних положень дисертації у НВП.

У педагогічному експерименті брали участь 38 курсантів-льотчиків, із них – 12 курсантів експериментальної групи (ЕГ), 5 експертів із офіцерського складу, які не менше 5 років керують льотною практикою курсантів. Він складався з низки таких послідовних фаз: вибір ЕГ та двох контрольних груп (КГ); проведення занять за інноваційною методикою в ЕГ у межах існуючого НВП, додаючи теоретичну частину технології факультативно, практичну частину _у межах тематичного плану підготовки, але змінюючи форми й методи проведення занять під час теоретичної та тренажерної підготовки; цілеспрямована організація льотної практики на основі нашої методики; консультування курсантів ЕГ щодо цілей, сенсу, принципів, змісту, методик і форм психологічної підготовки до польотів, проведення вправ ідеомоторного та аутогенного тренування, мобілізація курсантів до активних практичних дій під час льотної підготовки; оцінювання експертами рівнів сформованості психологічної готовності курсантів до льотної діяльності при розв’язанні квазіпрофесійних завдань льотної практики під час тренажерної підготовки (курсантів усіх груп після закінчення експерименту).

Особливої уваги в процесі формуючого експерименту надавалося формуванню операційного компонента психологічної готовності. Це пов’язано з тим, що практично-реалізаційний (технологічний) компонент професійної діяльності військового льотчика (згідно з експертним опитуванням) зайняв в ієрархії важливості вищий щабель. Також відгуки експертів про підготовленість молодих офіцерів-льотчиків, результати тренажерної підготовки випускників свідчили про його недостатню сформованість по відношенню до інших компонентів.

Алгоритм вибору статистичних критеріїв проводився за загальною класифікацією завдань дослідження й методів їх розв’язання шляхом застосування методів математичної статистики. Рівень статистичної значимості розбіжностей – 5%. Для статистичного обґрунтування результатів експертної оцінки застосовувався дисперсійний аналіз.

Усі операції, що пов’язані з добором експертів, проведенням експертизи, опрацюванням даних експертних вимірювань, здійснені з урахуванням держстандартів, рекомендацій щодо застосування методів теорії ймовірності й математичної статистики в педагогічній теорії та практиці.

Результати експертного оцінювання курсантів ЕГ та обох КГ на контрольно-рефлексивному етапі наведені на рис.1.

Фактором впливу на рівень сформованості психологічної готовності курсантів до льотної діяльності у процесі навчання було обрано експериментальну методику, яка застосовується під час їхньої підготовки. Під її дією вивчалася відмінність результативної ознаки (рівень психологічної готовності до льотної діяльності при розв’язанні квазіпрофесійних завдань).

Розв’язання завдання щодо оцінювання ефективності методики подано у вигляді такого алгоритму: обчислення середнього значення суми балів для кожної групи; визначення загального середнього значення для трьох груп; визначення факторної, загальної і випадкової дисперсій; визначення кореляції, яка показує, як впливає на формування психологічної готовності курсантів до льотної діяльності методика, котра використовується в експерименті (дорівнює 0,68, що за шкалою вимірювання коефіцієнта кореляції означає високий ступінь залежності).

За допомогою дисперсійного аналізу проведено об’єктивне оцінювання достовірності отриманого висновку, що полягає у перевірці наявності суттєвих розбіжностей між груповими середніми за критерієм Снедекора (Fc). Проведено порівняння ефективності даної методики з традиційним навчанням у ХІ ВПС. Для цього визначено величину нормованих різниць середніх значень для кожної групи. Нами отримані такі дані: T1 = 7,49 (порівнювались ЕГ й перша КГ); T2 =10,18 (порівнювались ЕГ й друга КГ).

Отримані дані відповідають умові T>tтаб, тобто відповідні середні групові значення суттєво відрізняються. Отримані нерівності переконливо свідчать про те, що більш ефективною є методика, за якою відбувається підготовка ЕГ. Результати обчислень свідчать, що курсанти ЕГ показали результати, котрі статистично значимо відрізняються від результатів КГ.

При аналізі виконаних польотних завдань випробуваними обох КГ були характерні такі загальні помилки: вони у 55% випадків, при введені відмов на етапі зльоту, тривалий час не могли прийняти правильне рішення, а 24% прийняли невірне рішення; на етапі польоту по маршруту у 27% випадків не помічали відмов, що складні для виявлення; на етапі зниження у 28% випадків пізно виявляли відмову, порядок дій був неправильним (29%); на етапі посадки у 66% випадків не могли своєчасно зреагувати на відмову, у 26% прийняте рішення було неправильним.

Крім того, у 72% випробуваних мала прояв генералізована форма напруженості, спостерігалися зростання кількості помилкових дій і рішень (42%), що свідчить про недостатній рівень їхньої психологічної готовності до польоту.

Випробувані ж ЕГ вчасно ідентифікували відмови у 88% випадків, приймали вірне рішення (82%) та здійснювали правильний порядок дій (78%). Лише у 26% випробуваних ЕГ спостерігалась імпульсивна форма напруженості перед початком польотів на тренажерах, яка швидко минала. Дії в особливих випадках були чіткими та впевненими. Якість засвоєння програми тренувань, швидкість формування вмінь та навичок, їх міцність були високими. Це обумовлено тим, що у курсантів цієї групи сформована психологічна готовність як до нештатних ситуацій, так і до дій щодо їх розв’язання.

Рівні сформованості психологічної готовності курсантів до льотної діяльності (за результатами експертного оцінювання): ЕГ – високий рівень _ 33,3% (перша КГ – 15,3%, друга КГ – 15,3%), середній – 58,3% (53,7% та 46,1% відповідно), низький – 8,4% (30,7% та 38,4% відповідно).

За всіма показниками, що досліджувались, курсанти ЕГ мали кращі результати. Вони підтверджують гіпотезу дослідження, реальність даних навчання за методикою формування психологічної готовності курсантів до льотної діяльності засобами тренажерної підготовки, надійність наслідків проведеного дослідження.

ВИСНОВКИ

1. Діагностування сучасного стану психологічної готовності майбутніх військових пілотів до льотної діяльності показало, що він не повною мірою відповідає вимогам модернізації Військово-Повітряних Сил ЗСУ.

Основні причини такого стану: криза професійної освіти у державі взагалі та військової освіти, зокрема; відсутність концептуальних підходів до підготовки курсантів-льотчиків; недоліки в науково-методичному забезпеченні професійної діяльності й підготовки військових льотчиків Військово-Повітряних Сил, відсутність сучасних інноваційних технологій такої підготовки; гальмування на шляху гуманізації підготовки курсантів, поглиблення фундаментальних знань, впровадження активних методів навчання, диференціації змісту навчання за видами майбутньої професійної діяльності; криза військово-авіаційної психології та педагогіки.

2. Психологічна готовність до льотної діяльності – це інтегральна властивість і складне психологічне утворення особистості військового пілота, що проявляється як психічний стан його готовності до льотної діяльності та забезпечує оптимальне функціонування психіки й надійність знань, навичок і вмінь керування технічними системами бойового літака у різноманітних умовах польоту. Її структура включає мотиваційний, когнітивний, операційний, емоційно-вольовий компоненти та професійно-важливі якості його особистості.

3. Основними етапами формування психологічної готовності майбутніх військових пілотів до льотної діяльності є: попередній етап (профорієнтація й відбір, первинна військово-професійна підготовка курсантів); основний етап (професійна підготовка у ВВНЗ); етап адаптації молодих офіцерів до служби у військах.

4. Дидактична технологія формування психологічної готовності курсантів до льотної діяльності – це теоретично обґрунтована, практично орієнтована система, яка забезпечує особистісний і професійний розвиток та саморозвиток майбутнього військового льотчика й на основі якої здійснюється його всебічне психологічне загартовування. Основною концепцією її побудови є особистісно орієнтоване навчання. Водночас, її ефективності сприяють творче використання ідей, методів і принципів проблемного та модульного навчання, теорії поетапного формування розумових дій.

5. Дидактична технологія, що покладена в основу експериментальної методики, класифікується таким чином: за рівнем застосування _локальна (модульна); за філософською основою _неопрагматична, гуманістична; за основним фактором розвитку _психогенна; за концепцією засвоєння _формування розумових і практичних дій; за орієнтацією на особистісні структури майбутнього льотчика _розвиток операційної, мотиваційної, інтелектуальної та емоційно-вольової сфер особистості курсанта, розвиток творчих здібностей; становлення й формування військово-професійної, льотної спрямованості; за характером змісту _навчальна, військово-професійна; за типом управління _система малих груп, консультант, старший товариш і наставник; за організаційними формами _індивідуально-групова; за підходом до курсанта _особистісно орієнтована, співробітництво (суб’єкт-суб’єктна технологія); за провідним методом _проблемна, проблемно-пошукова, діалогічна; за напрямом модернізації _активізація та інтенсифікація теоретичної й тренажерної підготовки курсантів, методичне удосконалення і дидактичне реконструювання матеріалу; за категорією _курсанти-льотчики.

Критеріями психологічної готовності курсантів до льотної діяльності при розв’язанні квазіпрофесійних завдань льотної практики є інтерес до льотної діяльності; якість підготовленості до занять; якість засвоєння програми тренувань на тренажерах; швидкість формування вмінь та навичок, їх міцність; координація рухів; реакція на відхилення та відмови; дії при особливих випадках.

6. Центральними постатями сучасної особистісно орієнтованої методики формування психологічної готовності курсантів до льотної діяльності є суб’єкти викладання й учіння. Керівна роль належить суб’єкту викладання – льотчику-інструктору, який повинен поєднувати у своїй діяльності виховну, розвивальну, навчальну функції, функцію психологічної підготовки.

7. Обґрунтована особистісно орієнтована методика формування психологічної готовності майбутніх військових пілотів до керування технічними системами літака засобами тренажерної підготовки є дієвою, ефективною й особистісно спрямованою та може бути рекомендована й для інших категорій особового складу ВПС.

Кількісними показниками кращої результативності функціонування експериментальної методики у порівнянні з традиційним навчанням є різниця в експертних оцінках щодо діяльності курсантів експериментальної та контрольних груп при виконанні квазіпрофесійних завдань під час льотної практики, що мають статистичну значущість. Коефіцієнт кореляції, який показує, як впливає на формування психологічної готовності курсантів до льотної діяльності методика, що використовується в експерименті, дорівнює 0,68.

Дані обчислень свідчать про те, що курсанти експериментальної групи показали результати, які статистично значимо відрізняються від результатів контрольних груп. Випробувані експериментальної групи вчасно ідентифікували відмови у 88% випадків, вірно приймали рішення (82%) та здійснювали правильний порядок дій (78%). Прояв різних форм напруженості був значно меншим. Дії в особливих випад-ках були чіткими та впевненими. Якість засвоєння програми тренувань, швидкість формування вмінь та навичок, їх міцність були високими. За всіма показниками, що досліджувались, курсанти експериментальної групи мали кращі результати.

Рівні сформованості психологічної готовності курсантів до льотної діяльності: експериментальна група – високий рівень _33,3% (перша контрольна група – 15,3%, друга контрольна група – 15,3%), середній – 58,3% (53,7% та 46,1% відповідно), низький – 8,4% (30,7% та 38,4% відповідно).

8. Хід і результати формуючого експерименту підтвердили основні умови ефек-тивного функціонування даної методики у ВВНЗ. Це – інтеграція всіх складових навчально-виховного процесу, всіх його ланок і підсистем у руслі сучасної парадигми військової освіти; створення у ВВНЗ педагогічно спрямованого гуманного виховного середовища; забезпечення єдності теоретичної та практичної підготовки курсантів; вдосконалення всієї навчально-матеріальної бази інституту згідно з профілем підготовки випускників на основі нової техніки та озброєння, сучасних тренажерів; застосування дидактичного моделювання змісту підготовки курсантів у вигляді квазіпрофесійних творчих завдань; підтримання між науково-педагогічним і командним складом та курсантами творчої суб’єкт-суб’єктної взаємодії; чітке дотримання специфічних принципів, методів і форм підготовки спеціалістів у ВВНЗ авіаційного профілю; оптимальне сполучення традиційних методів навчання у вищій школі з сучасними активними методами навчання, особистісно орієнтованими технологіями навчання і