КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

КАПТЮРОВА Олена Вячеславівна

УДК 811.111’367.628

ВИГУКИ СУЧАСНОЇ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ

(СИСТЕМНИЙ ТА ДИСКУРСИВНИЙ АСПЕКТИ)

Спеціальність 10.02.04 - германські мови

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі англійської філології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор Бєлова Алла Дмитрівна, , завідувач кафедри англійської філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Левицький Андрій Едуардович, професор кафедри теорії і практики перекладу з англійської мови Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

кандидат філологічних наук, доцент Білинський Михайло Емільович, доцент кафедри англійської філології Львівського національного університету імені Івана Франка.

Провідна установа: Одеський національний університет імені І.І.Мечникова, кафедра лексикології і стилістики англійської мови.

Захист відбудеться “23” ГРУДНЯ 2005 р. о 10.00 год. На засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.11 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м.Київ, бульвар Шевченка, 14.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (м.Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий “21” листопада 2005р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради д.філол.н. І.В.Смущинська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Вигуки як лексико-граматичний клас одиниць, що мають своєрідне значення, відбивають дійсність нерозчленовано, не відокремлюючи емоційне від раціонального, є характерним елементом певної сфери мовлення, тісно пов’язаним з паралінгвістичними, невербальними засобами. Така природа вигуків зумовлює їхнє особливе місце в системі частин мови. Вони виконують важливі функції у мовленні, в них виразно виявляється прагматичне значення, оскільки вони безпосередньо відображають прагматичний тип інформації. Ідеї нерозривного взаємозв’язку процесів, що відбуваються в людській пам’яті, і процесів, що детермінують утворення вигуків і їхнє розуміння, визначають загальну орієнтацію сучасної лінгвістики на всебічне вивчення комунікативно-прагматичних аспектів мовних явищ, серед яких вигуки посідають окреме місце. Проте статус вигуків як частини мови, їхній склад, ознаки та функціонування у мовленні ще остаточно не визначені. Між тим саме системний підхід до дослідження вигуків дозволяє повніше описати їхні семантичні та функціональні властивості, встановити зв’язки між елементами мовної системи та об’єктивною дійсністю, виявити умови їх мовної реалізації. Це також дає змогу виявити участь вигуків у процесі мовлення, проаналізувати, як ці своєрідні одиниці мови використовуються мовцем та адресатом, як вони взаємодіють у процесі комунікації, в різних ситуаціях спілкування; визначити їхнє місце в дискурсі, оскіль-ки дискурс, з однього боку, пов’язаний з прагматичною ситуацією, моделюється типовими ситуаціями, а з іншого – повернений до ментальних процесів учасників комунікації, тобто до різних правил і стратегій породження та розуміння мовлення в тих чи інших умовах та сприйняття дійсності. Автор дослідження висловлює вдячність докторові філологічних наук професорові Людмилі Михайлівні Медведєвій за цінні поради і настанови як наукового керівника на перших етапах роботи над дисертацією у 1990-1993 рр.

Актуальність дослідження зумовлена відсутністю системних досліджень прагматичних особ-ливостей вигуків сучасної англійської мови, які відіграють значну роль у вираженні індивіду-ального, суб’єктивного ставлення мовця до ситуації, до об’єктивного світу, у вираженні почуттів та волевиявлень мовця. Наявні описи вигуків сучасної англійської мови недостатньо виявляють їхню специфіку і роль у комунікації, не дають повної уяви про особливості їхнього функціону-вання, закономірність вживання і місце в дискурсі. Актуальність дослідження полягає і в тому, що наочно підтверджується теорія безперервності розвитку мови і відкритості частин мови як грама-тичних класів, які постійно поповнюються новими одиницями не тільки за рахунок різних слово-творчих процесів, а й за рахунок збагачення новими значеннями уже існуючих мовних одиниць.

Зв’язок роботи з науковими темами. Дисертаційна робота виконувалась у системі досліджень Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, зокрема в контексті планової теми: “Актуальні проблеми філології” (державний реєстраційний номер 02 БФ 044-01).

Метою дослідження є розгляд комунікативно-прагматичних особливостей вигуків сучасної англійської мови, їхнього місця в дискурсі, а також показ збагачення лексико-граматичного класу вигуків за рахунок одиниць різної структури, що в мовленні є вигуковими висловленнями, набуваючи здебільшого значення мовленнєвого кліше.

Для досягнення поставленої мети дисертант прагне розв’язати такі завдання:

розглянути дискусійні питання, пов’язані з природою вигуків та їхнім статусом у граматичній системі сучасної англійської мови;

проаналізувати специфіку вигуків з конвенційно-обумовленим та контекстуаль-но-обумовленим прагматичним значенням;

описати вигуки у контексті мовленнєвих актів та дискурсу, виявити притаманні їм значення;

виявити наявність/відсутність прагматичного варіювання та прагматичного син-кретизму вигуків;

охарактеризувати відношення прагматичного узгодження та прагматичного неузгодження вигуків, враховуючи особливості інтеракціональних ходів комунікантів, що має важливе значення для виявлення закономірностей міжособистісного спілкування.

Об’єктом дослідження є вигуки англійської мови, що використовуються в англомовній комунікації.

Предметом дослідження є комунікативно-прагматичне значення вигуків та їхні дискурсивні особливості.

Методи дослідження. Методи, що використані у дисертації, зумовлені природою аналізованого об’єкта та предмета дослідження. В основу було покладено індуктивно-дедуктивний метод, спрямований на накопичення мовного матеріалу – вигуків, використання яких у конкретних висловленнях є прагматично обумов-леним, і їх наступного аналізу – з метою встановлення закономірностей вибору мовцем відповідних вигуків у конкретних ситуаціях мовленнєвого спілкування, а також метод дискурс-аналізу, що характеризується загальною спрямованістю дослідження на багатобічне, комплексне вивчення складного багатомірного цілого мовного спілкування, яке є об’єктом лінгвістичного аналізу в руслі прагмалінг-вістичного підходу: принципи та прийоми описового аналізу, метод контекстуально-ситуативного та контекстуально-семантичного аналізу, елементи зіставного та кількісного аналізів, метод аналізу словникових дефініцій, а також методи і прийоми актомовленнєвого аналізу.

Наукова новизна дослідження полягає в комплексному аналізі, системному описові вигуків сучасної англійської мови як частини мови, їх комунікативно-прагматичних особливостей з урахуванням їхньої семантики, місця в логіко-семантичній організації висловлення, паралінгвістичних засобів, що їх супровод-жують, виявленні функціональної переорієнтації мовних одиниць з урахуванням польового підходу до частин мови. В роботі виявляється специфіка прагматичної інформації англійських вигуків. Новим є вивчення конвенційно-обумовлених та контекстуально-обумовлених прагматичних значень вигуків, їхнього прагматичного варіювання і прагматичного синкретизму, а також встановлення дискурсивних особливостей вигуків з урахуванням відношень прагматичного узгодження/ неузгодження та особливостей інтеракціональних ходів у процесі спілкування.

Наукова новизна результатів роботи може бути узагальнена в таких положеннях, що виносяться на захист:

Вигуки сучасної англійської мови є самостійною частиною мови, пере-бувають поза основними частинами мови як клас одиниць, що має своєрідний зміст і має семантику, яка може не залежати від контекстного оточення, ситуації.

Вигуки є одним з найбільш гетерогенних класів мовних одиниць, які об’єднують слова, словосполучення та речення фразеологізованого характеру. Зазначені одиниці переходять до класу вигуків як готові мовленнєві одиниці, втрачаючи при цьому свою членимість, ресемантизуються і десемантизуються, набуваючи значення цілісного вигукового висловлення. Вони зрозумілі кожному членові мовного колективу і належать до метакомунікативних засобів мови.

Вигуки, які мають власну іллокутивну силу, становлять окремий мовленнє-вий акт. Вони можуть виконувати функцію організації комунікації, а саме використовуватися для встановлення мовленнєвого контакту, його підтримання й розмикання. Вигуки як окремий мовленнєвий акт можуть входити до складного мовленнєвого акту, до того ж іллокутивна сила вигукового мовленнєвого акту може домінувати над іллокутивною силою пояснюваль-ного мовленнєвого акту.

Прагматичні особливості вигуків визначаються їх здатністю реалізувати основні, первинні, і вторинні, похідні, прагматичні значення. Вигуки з конвенційно-обумовленим прагматичним значенням є, в основному, адресатно-орієнтованими, в той час як вигуки з контекстуально-обумовленим прагматичним значенням – адресантно-орієнтованими. Вигуки з конвенційно-обумовленим прагматичним значенням відповідають, як правило, основним, прямим значенням вигуків. Вигуки з контекстуально-обумовленим прагматичним значенням мають низку значень, які реалізуються тільки в контексті й співвідносяться з прагматичним суб’єктом, виражаючи його емоції та почуття, реакції на зміст висловлення.

Вигукам властива синхронна й потенційна прагматична багатозначність, зумовлена їх здатністю реалізувати кілька прагматичних значень у різних й одних і тих самих мовленнєвих контекстах функціонування. Потенційна прагматична багатозначність вигуків зумовлюється можливістю їх прагматичного варіювання. Іллокутивна сила вигуків однієї групи може транспонуватися в іншу групу, що й спричиняє прагматичний синкретизм.

Відношення прагматичного узгодження з іншими одиницями висловлення і, ширше, дискурсу властиві різним типам вигуків в різних за своєю іллокутивною силою висловленнях. Прагматичне узгодження мовних засобів є важливим для вираження інтенції мовця, ступеня впливу висловлення на адресата, додержання принципу кооперативності спілкування, зв’язку з етикетною стороною спілкування. Прагматичне неузгодження пов’язане з непрямими, похідними прагматичними значеннями вигуків, сприяє перегляду змісту мовних одиниць. Прагматичне узгодження й прагматичне неузгодження зумовлюється не тільки комунікативно-прагматичними типами висловлень, а й інтеракціональними ходами учасників спілкування.

Теоретична значимість дослідження визначається його конкретним внеском у розробку теоретичних проблем функціонування мови, зокрема, внеском у розробку теорії висловлення; вивчення явищ прагматичного варіювання й прагматичного синкретизму, прагматичної багатозначності вигуків та їхнього місця в дискурсі. Результати проведеного дослідження здаються важливими з точки зору подальшого розвитку теорії частин мови, зокрема такого лексико-граматичного класу одиниць, як вигуки. В роботі доведено, що вигуки як особливий розряд мовленнєвих знаків об’єднуються в окрему частину мови внаслідок прагматичного характера їхньої семантики. Виявлені особливості вигуків уявляються істотними з точки зору комунікативної граматики, граматики мовлення, яка “надбудовується” над граматикою мови, етикетизації спілкування.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення дисертаційного дослідження можуть бути використані в курсі теоретичної граматики сучасної англійської мови, функціональної морфології, прагматичного синтаксису, в спецкурсах з проблем мовленнєвого спілкування, мовлєннєвого етикету та у викладанні курсу англійської мови. Результати, що були одержані в процесі дослід-ження, можуть стати в нагоді під час укладання словників англійської мови, зокрема в тлумаченні семантики вигуків, у дослідженнях міжкультурної комунікації, що набуває все більшої актуальності в наш час.

Матеріалом дослідження слугували понад 6100 висловлень, в яких вживання вигуків є прагматично мотивованим. Ці висловлення, що були зібрані методом су-цільної вибірки з художніх творів англійських та американських письменників ХХ - ХХI сторіч загальним обсягом 10940 сторінок та 7 художніх кінофільмів, становлять діалогічне мовлення персонажів, тобто репрезентоване усне мовлення. Всього проаналізовано 863 вигуки, які включені до глосарія в кінці роботи і перевірені за наявними англійськими лексикографічними джерелами.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження оприлюднені автором у доповідях і виступах на міжнародних та українських наукових, науково-практичних конференціях, нарадах: “Прагматичні аспекти функціонування мовних одиниць” (Воронеж, 1991), “Функціональний підхід у теоретичному й практичному мовознавстві” (Мінськ, 1991); на наукових конференціях Інституту філології “Семіотика культури тексту в етнонаціональних картинах світу” (Київ, 2004) та “Філологія в Київському університеті: Історія та сучасність”, присвячена 200-річчю від дня народження М.О.Максимовича (Київ, 2004).

Публікації. Основні результати дисертації опубліковані у 6 статтях і 1 тезах конференції.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списків використаної літератури, лексикографічних джерел, джерел матеріалу дослідження, 3-х додатків.

У вступі обгрунтовується актуальність, зв’язок роботи з науковими темами, накреслюється мета і конкретні завдання роботи, методи дослідження, наукова новизна дослідження, практичне значення, зазначаються результати дисертації, подається список публікацій.

У першому розділі розглядаються дискусійні питання про природу й статус вигуків у системі частин мови, їхні структурні особливості, їхній онтологічний статус: взаємодію з іншими частинами мови, їх особливість на рівні мовлення; коротко розглядається теорія мовленнєвих актів та дискурс-аналіз; місце вигуків в аспекті мовленнєвої діяльності.

У другому розділі аналізуються вигуки з конвенційно-обумовленим прагматич-ним значенням, а саме вигуки-директиви й вигуки-експресиви; вигуки з контекстуально-обумовленим прагматичним значенням; прагматичне варіювання та прагматичний синкретизм вигуків.

У третьому розділі розглядається місце вигуків у дискурсі, їхні дискурсивні особливості; прагматичні зв’язки з іншими компонентами дискурсу; аналізуються відношення прагматичного узгодження/неузгодження, а також особливості інтерак-ціональних ходів у процесі спілкування.

У висновках підбиваються підсумки проведеного дослідження й накреслюють-ся шляхи подальших наукових розробок.

Загальний обсяг дисертації становить 230 сторінок комп’ютерного тексту, обсяг основного тексту 183 сторінки, бібліографія включає 300 публікацій, список лексикографічних джерел – 17, список джерел ілюстративного матеріалу - 36. У додатках подається загальний перелік вигуків, які аналізуються в дисертації; а також перелік конвенційно-обумовлених та контекстуально-обумовлених вигуків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Розділ 1 “Вигуки в граматичній системі сучасної англійської мови”. Принципи виділення частин мови, зокрема вигуків, основи їх класифікації лишаються спірними питаннями в сучасній лінгвістиці. Їх розглядали російські, українські та західноєвропейські лінгвісти: М.В.Ломоносов, О.О.Потебня, О.М.Пешковський, О.О.Шахматов, Л.В.Щерба, В.В.Виноградов, О.С.Кубрякова, Л.А.Булаховський, І.Р.Вихованець, О.І.Германович; Ф.Амека, Ш.Баллі, Ж.Вандрієс, А.Вежбицька, Е.Гоффман, С.Грінбаум, К.Еліх, О.Єсперсен, С.Карцевський, Р.Квірк, Дж.Ліч, Г.Пауль, Й.Свартвік, Г.Суїт, Л.Теньєр, Д.Уїлкінс, Т.Уортон, В.Ціммер та інші. Проте граматична природа вигуків визначається неоднозначно. Є кілька точок зору на природу й статус вигуків: 1) вигуки перебувають поза поділом слів за частинами мови, оскільки є різнорідними за своїм складом синтаксичним класом; 2) вигуки є частиною мови, але посідають в системі частин мови особливе місце; 3) вигуки є частиною мови, але належать до “часток мови” поряд з приймен-никами й сполучниками; 4) вигуки входять до кола частин мови, до розряду повнозначних слів, всередині яких посідають особливе місце, здатні номінувати, мати лексичне значення і виконувати певні синтаксичні функції; 5) вигуки є реченнєвими дейктичними одиницями, емоційними відповідниками судження, відображенням емоційної реакції мовця на позамовну ситуацію і є периферією мовленнєвої системи. Найбільш прийнятною є точка зору Л.В.Щерби та вчених-англістів, що вигуки англійської мови за сукупністю диференціюючо-інтегруючих ознак семантичного й синтаксичного характеру є окремою частиною мови.

Вигуки пов’язані з емоційною, чуттєвою стороною життя людини, їхнє конкретне значення виявляється, як правило, у висловленні й пов’язане з інтенцією мовця. Вони відбивають дійсність у нерозчленованих уявленнях і поєднують емоційне й раціональне.

Вигуки не мають спеціальних морфологічних показників, крім незмінюваності. О.Єсперсен зазначав, що до вигуків належать різнорідні явища, які об’єднуються здатністю їх бути самостійними висловленнями. За складом вигуки поділяються на первісні, непохідні (primary) і похідні, вторинні (secondary). Вперше це розмежування зробив німецький вчений В.Вундт у ХІХ ст., і з того часу більшість вчених визнає цей поділ. Структурно вони є різнорідними і генетично пов’язані з: 1) короткими емоційними викриками, що супроводжуються реакцією індивіда на зовнішні підраз-ники різного характеру (ah, oh, alas, eh, heigh); 2) повнозначними частинами мови (good, come, look, well); 3) словосполученнями (good morning, thank you, excuse me, so long); 4) різними реченнями фразеологізованої структури (how do you do). Проте всі вони характеризуються семантичною неподільністю, є цілісними одиницями, незва-жаючи на складений характер й навіть роздільнооформленість. Серед них виділяються дві структурні групи: 1) однослівні вигуки, до яких входять первісні, непохідні вигуки типу bah, chut, ouch, tut, й непервісні, похідні вигуки типу cool, bet, damn, greetings, indeed; 2) вигуки, що складаються з двох і більше слів типу my God, blast it, see you, good egg, catch me doing that. Семантичні зв’язки у таких словосполученнях й реченнях дуже тісні, значення випливає з усього словосполучення чи речення. Закріпленість порядку слів у них, особливо ритміко-інтонаційна оформленість у процесі комунікації, викликають у ряді випадків ресемантизацію лексем, які входять до вигукового словосполучення чи речення, що й спричиняє їх перехід до класу вигуків. Процес переходу до класу вигуків тривалий, і не всі одиниці, які в дискурсі виконують роль вигукових висловлень, вже перейшли в цей лексико-граматичний клас. Слід відзначити, що зарубіжні лінгвісти, як правило, аналізують лише однослівні вигуки, які є ядром функціонально-семантичного поля вигуків, а периферія, до якої відносять вторинні вигуки, що складаються з словосполучень і речень фразеологізованої структури, і які, на нашу думку, доцільно назвати вигуковими висловленнями, залишаються поза їх увагою.

Вигуки взаємодіють з іншими частинами мови, які, функціонуючи в певних синтаксичних структурах – словах, словосполученнях і реченнях окремих типів, можуть набувати нових властивостей, що й сприяє переходові цих мовних одиниць до складу іншої частини мови: шляхом конверсії, універбації (good-bye), зрощення (alright > all right), а також за рахунок фразеологічних сполучень.

Вигуки як слова, що несуть переважно прагматичну інформацію, саме в процесі функціо-нування тісно взаємодіють з іншими лексико-граматичними класами слів на семантичному, морфологічному й синтаксичному рівнях. На семантичному рівні вони можуть набувати значення, властиві іншим частинам мови за ознаками емо-ційності, волевиявлення, оцінності; на морфологіч-ному – за ознакою незмінюванос-ті; на синтаксичному – за ознакою: “функція: член речення – вставний”.

Вигуки, як правило, функціонують в контексті експресивних мовленнєвих актів. Як істотний компонент мовленнєвого спілкування вони використовуються для вираження суб’єктивно-модальних значень, різних емоційних реакцій, акцентуван-ня, посилення інтенсивності і зрозумілі кожному членові мовного колекиву.

Розділ 2 “Комунікативно-прагматичні значення вигуків”. Мовленнєвий акт і контекст зв’язані між собою, причому мовленнєвий акт залежить від контексту. Проте виділяються мовленнєві акти, яким властива контекстна незв’язність. Якщо розуміння мовленнєвого акту можливе без звернення до сусідніх висловлень, то такий мовленнєвий акт є мовним стереотипом, що типізовано виражає інтенцію, тоді носієві мови для його розпізнавання й розуміння контекст не потрібний. Прагматичне значення такої одиниці є конвенційно-обумовленим. Але якщо мовленнєва інтенція виражається контекстуально, а семантика висловлення і його інтенціональний смисл розрізняються, то прагматичне значення такої одиниці є контекстуально-обумовленим (oh!, ah!, wow!).

Вигуки з конвенційно-обумовленим прагматичним значенням, до яких належать мовні формули, значення яких є зрозумілим і без контексту, поєднують загальномовне й прагматичне значення: ahoy!, bravo!, blymy! Вони, як правило, вживаються в умовах неофіційного спілкування або ж у професійних жаргонах, в яких виконують наказову функцію. Серед них виділяються вигуки-директиви й вигуки-експресиви.

Вигуки-директиви вживаються в директивних мовленнєвих актах, актах спонукання, в яких мовець висловлює свою волю, спрямовану на виконання певної дії. Враховуючи сферу вживання, виділяються групи одиниць за колом діяльності, за об’єктом діяльності, за суб’єктом діяльності. Вони функціонують як: 1) військові на-кази й команди (shoulder arms); 2) морські команди (all hands on deck); 3) спортивні команди (ready, steady, go); 4) команди й розпорядження, що використовуються в деяких професійних жаргонах і під час спільної трудової діяльності: а) у кіно й на радіо (action); б) у цирку (allez); в) під час спільної праці, піднятті вантажів тощо (heave ho); г) під час спільного співу, танців тощо (all together now). Зазначені вигуки об’єднуються в одну групу, оскільки їхньою іллокутивною силою є лаконіч-не вираження рішучої волі мовця, який не припускає заперечення, і має, як правило, вищий соціальноий статус.

Другу групу становлять вигуки з іллокутивною силою спонукання до дії, які об’єднуються спільною іллокутивною метою – спонукання слухача виконати волю мовця. Вони характерні для неофіційних ситуацій спілкування комунікантів симетричного й асиметричного соціального стату-су і поділяються на спонукання до: 1) дії (come on); 2) швидшого виконання розпочатої дії, швид-шого її завершення (shake a leg); 3) дії, які вживаються у звертаннях до дітей (hush-a-bye-bye). Відмінність цих двох груп вигуків полягає в ступені категоричності висловлення, ситуації спілку-вання комунікантів. Всі вигуки цих груп належать до наказових, імперативних мовленнєвих актів.

До вигуків-директивів належать і одиниці з іллокутивною силою спонукання до припинення дії. Вони поділяються на підгрупи вигуків зі значенням: 1) вимоги мовця залишити його у спокої (Bertie, lay off, lay off! For pity's sake, lay off); 2) припинення вчинення дії (basta); 3) прохання не поспішати (Hold it! They're still in the hall, we might be able to hear something); 4) припинення розмови на певну тему, вимоги замовкнути (Ssshh! There’s someone moving inside. You’ll have to go). Іллокутивною силою наступної групи директивних вигуків є попередження, застереження. (One! Two! Look out!). Більша частина одиниць цих груп стилістично маркована.

Іллокутивною метою наступної групи є вираження жалю, співчуття, чуйного ставлення до чужого горя, страждання, спроба своїм співчутливим ставленням заспокоїти, полегшити його, вселити адресатові бадьорість, упевненість (Now come…you must not feel sorry for yourself).

Окремими мовленнєвими актами є вигуки, які містять згоду на щось. Це є: 1)стверджувальна відповідь, позитивна реакція на певну ситуацію, дозвіл (May I borrow your paper? – By all means); 2) вираження взаємної домовленості, згоди (I’ll handle it. – Okay); 3) вираження однаковості думки, одностайності (You do not usually take this class? – Quite correct).

Вигуки з іллокутивною силою заперечення, незгоди поділяються на дві підгрупи: 1. Вигуки, що виражають заперечну відповідь на прохання, пропозицію, ввічливу й емфатичну відмову, заборону (Will you lend me Ј5? – Nothing doing). 2. Вигуки, що виражають незгоду, розбіжність, несходження думки мовця з думкою співрозмовника (What kind of someone else? – Some kind of fink. – Rubbish).

В англійській мові іллокутивна сила директивних мовленнєвих актів нерідко інтенсифікується або вигуком, або вигуком у поєднанні з іншими засобами інтенсифікації: Oh, my dear Lord, do wait a minute!

Важливу роль у мовленні виконують вигуки- експресиви, що є складовою частиною експресивних мовленнєвих актів, які, виражаючи емоційний стан, вклю-чають формули соціального етикету. Мовленнєвий етикет диктує норми мовлен-нєвої поведінки.

Серед формул мовленнєвого етикету виділяються: 1. Вигуки-привітання [greeting], які вживаються як самостійно, так і як засіб організації мовленнєвого спілкування. Вжите самостійно, привітання виконує функцію простого акту ввічливості: good afternoon/day/evening/morning; hello, hi, how do you do та інші. Вигуки-привітання об’єднуються спільним прагматичним значенням, утворюючи прагмасемантичні ряди, під якими розуміються ряди вигуків, що перебувають між собою у відношеннях семантичної тотожності, але розрізняються сферами й умовами вживання в мові: Good afternoon – Hello – Hi.

2. Вигуки-привертання уваги [attention attractant]: hey, hi there, attention, I say, listen та інші. Вони використовуються для встановлення й відновлення мовлен-нєвого контакту як із знайомими, так і з незнайомими, для підтримання контакту або стимулювання уваги.

3. Вигуки-заповнювачі пауз [pause filler]: m…er…, you know та інші. Вживаючи їх, мовець виграє час, обмірковуючи зміст висловлення і одночасно даючи змогу співрозмовникові зрозуміти, що висловлення ще не завершене.

4. Вигуки-прощання [farewell]. Серед них виділяються вигуки, які безпосе-редньо вживаються під час прощання: bye, і вигуки, які є одночасно і привітаннями, і прощаннями hello, hi.

Як прощання використовують вигуки-побажання добра, вдачі: all the best, bon voyage; вигуки-попередження, що містять прохання бути уважним, обережним: take care; вигуки-вказівки на наступну зустріч: till tomorrow/the next time та інші. Об’єднуються вони спільною іллокутивною силою прощання і вживаються з метою припинити мовленнєву взаємодію.

5. Вигуки-вибачення [apology]: I’m sorry, pardon me, excuse me; до них належать: вигуки, в яких міститься визнання своєї провини: my fault; вигуки-прохання не ображатися: no hard feelings; вигуки, в яких міститься обіцянка не повторювати своїх слів, дій: I won’t do/say it again.

6. Вигуки-подяка [gratitude]. Вони є невід’ємною частиною мовленнєвого етикету: thank you/thanks, ta, you shouldn’t have тощо. Дотримання максими скромності, що входить до принципу ввічливості [Л.А.Кисельова, G.Leech], визначає семантичний зміст пропозиції мовленнєвого акту-відповіді на подяку: it’s no trouble, it’s nothing, that’s OK, no problem тощо.

7. Окремою групою є висловлення з іллокутивною силою привітання [congratulation]. До них належать не тільки привітання, але й такі ритуалізовані жанри, як тости, подяки, співчуття, запро-шення тощо: Merry Christmas, Happy birthday (to you), welcome тощо. Благопобажання виконують різні функції в мовленнєвому спілкуван-ні: 1) завершення мовленнєвої взаємодії разом з прощан-ням або замість нього – all the best; 2) побажання добра, успіху під час привітання з святами чи якимись подіями в житті, або успіху в розпочатій справі; побажання смачного тощо: bless you.

Вигуки-тости близькі за своєю іллокутивною силою до благопобажань. За семантикою пропозиційного змісту вони поділяються на підгрупи зі значенням: 1)побажання добра, здоров’я, успіху присутнім: cheers, our health, your health тощо; 2) симпатії, добрих почуттів до присутніх: good luck тощо; 3) побажання успіху відсутнім: absent friends; 4) спогадів про минуле: to the good past; 5) пропозиції випити до дна: bottoms up; 6) пропозиції підняти останній тост: one for the road.

Вигуки англійської мови з контекстуально-обумовленим прагматичним значенням є адре-сантно-орієнтованими, їхнє значення завжди залежить від конкретного контексту чи конкретної ситуації їх вживання. Певну роль у цьому процесі відіграють паралінгвістичні засоби [Г.В.Кол-шанський, Т.Уортон]. Прикладом є вигук oh, один з найпоширеніших в сучасній англійській мові, у якого нами було виділено 48 значень. Всі вони є логічним розширенням його основного, загального значення – вираження різних почуттів, емоцій, яке й є для всіх об’єднувальним.

Вигуки з контекстуально-обумовленим значенням, виражаючи майже увесь спектр людських емоцій, поділяються на дві великі групи: 1. Вигуки, що виражають позитивні емоції і 2. Вигуки, що виражають негативні емоції.

1. Вигуки, що виражають позитивні емоції, включають широке коло приємних почуттів й переживань: 1) радості, захоплення: My! Don’t they look nice!; 2) підне-сення, натхнення: … he rubs hands gleefully: “Hooray!”; 3) збудження, радісного хвилювання: Wow! Of course that would be marvelous!; 4) симпатії: That heathery, salty, fresh smell. Oh – lovely, lovely; 5) полегшення: Whew! That alters the case a bit; 6) задоволення Oh, very well, very well.

2. Вигуки, що виражають негативні емоції й переживання. Їхня іллокутивна сила змінюється від бентеження, нервозності до огиди, відчаю. Серед них виді-ляються такі, що передають: 1) жаль, хвилювання, неспокій, каяття, розчарування: …sighs: “Well, we were civilized and happy once.”; 2) неприємні почуття, відчуття: Phew! I say, this is awful, hell!; 3) збентеження, нервозність: … nervously: “Ah! Yes, I know…”; 4) неспокій, хвилювання, знервованість: Hell! What a policy?; 5) розчарування: My God! I’ve been screaming with boredom at you for months and months; 6) зне-важання, презирство: By Jove! That fellow smells a rat!; 7) огиду: Ugh! I’d just as soon marry a – a ferret; 8) фізичний і душевний біль, страждання: Oh, Jesus, it hurts! і Oh, you were so bad to me; 9) обурення: Ha! I’m not a tame cat; 10) прикрість, гнів: ...disgust: “By Jar! Drunk again!”; 11) злорадість, безжалісність: ...with devilry: “Ah-h-h! You've done your hair up ...; 11) відчай: Oh dear! Oh dear! Nothing ever happens to me that happens to other people.

Крім цих двох груп, серед вигуків з контекстуально-обумовленим значенням виділяються: 1. Вигуки, що виражають різні психічні стани, приємні чи неприємні для людини: 1) здивування: Dear me, you are smart; 2) несподіваність, сюрприз, рап-товість як приємні, так і неприємні: Here's a whacking letter from the family solicitor. “Great Heavens! Seventy! Two hundred!” і “Their father's dead - heart failure.” - “I say!”; 3) схвильованість: Ah, if sleep was to you a presage of horror!; 4) нетерпіння: Well, you'll have to call at his office. – Oh, dear! Where is his office?; 5) сумнів: Poor Katherina! Pretending you don't care about anything now but the music. Нumph!; 6) пе-реляк, страх: Great heavens, man, you don't mean to say you sent her for a throat operation!; 7) втому: Oh, but I am sleepy!; 8) безпорадність: Oh, dear, dear, you do look a sight, Dad. I don't know who looks the worst, you or this room; 9) невіру: Any Jiggings can see that she's a bit gone on our friend – (freezingly) Indeed!; 10) спогади про вже прожите: Ah, that reminds me… 2. Вигуки, які виражають прохання, з модифікацією іллокутивної сили від вираження простого бажання до наполегливого прохання і прагнення запобігти проханню: Ah! I wish you would fall in love; ...rather embarrassed and touched: “No, please, please! До них належать і вигуки з іллокутивною силою: 3. Запрошення, виклику: Come, now; isn't there anything you feel you'd like to say. 4. Іронії: They think that now, sir, no more trouble from them. – Indeed і сарказму: Free England! Ha! 5. Сміху: That's the best - ha ha ha. 6. Глузування: He turns again, angrily mocking at her: “Ha! ha! ha! What are you laughing at? 7. Зверхності: На. Here's a league o'youth. 8. Докору: Come on, you can do better than that! 9. Побоювання: Eh? Eh? What's that? 10. Справдження передчуття: “Aha!” said Uncle Vernon in a triumphant whisper. 11. Застереження: Hullo! You mustn't neglect this, you know. 12. Погрози: “Then there is something between you and this fellow?” (dangerously, but without moving) “I beg your pardon!” 13. Протесту: Oh! But - I beg pardons - there's some mistake – I – 14. Прокляття: Oh, hell! Why are we fighting again? 15. Лайки: Perhaps you can tell me what the deuce I've come for?

Вигукам властиві прагматичні відношення, характерні й для інших повнозначних слів. Вони можуть утворювати прагмасемантичні ряди, а також антонімічні пари. Для них особливо характерна внутрішньослівна антонімія, тобто енантіосемія. Проте на відміну від загальномовної енантіосемії в прагматиці, крім контексту, велику роль відіграють інтонація, жест, які разом з контекстом визначають прагматичне значення вигуків.

Однією з важливих особливостей вигуків англійської мови є їхня здатність до прагматичного варіювання, що пов’язане з потенційною й синхронною прагматич-ною багатозначністю вигуків. Прагматичне варіювання відбувається в результаті прагматичного транспонування вигуків, тобто пов’язане з реалізацією функції, що є для них первинною. Прагматичне варіювання в основному властиве вигукам з конвенційно-обумовленим значенням, оскільки вони, як правило, є однозначними мовними одиницями. Але за певних ситуацій в контексті вони можуть прагматично варіювати, не змінюючи свого первісного значення, а лише варіюючи його залежно від середовища спілкування, емоційного забарвлення.

Прагматичне варіювання вигуків пов’язане в деяких випадках з їх позиційним варіюванням. Так, вигуки now, now then передують, як правило, висловленням, що виражають питання, пропозицію, прохання, а після зухвалого висловлення думки чи наміру стоять у постпозиції.

Вигукам властивий і іллокутивний синкретизм, тобто здатність виражати одно-часно кілька прагматичних значень. Це явище нерідко спостерігається при транспо-нуванні іллокутивної сили одиниць мовленєвого етикету однієї групи в іншу: Excuse me. What time will you be checking out today? Так, за допомогою вигуку excuse me мовець, з одного боку, привертає увагу адресата, а з другого, просить пробачення за те, що забирає увагу й час. Таким чином, за прагматичного синкретизму відбувається поєднання первісного прагматичного значення з вторинним.

У розділі 3 “Дискурсивні особливості вигуків” розглядається місце вигуків у дискурсі, типи прагматичних зв’язків вигуків з іншими компонентами дискурсу, зокрема відношення прагматичного узгодження і прагматичного неузгодження, а також особливості інтеракціональних ходів у процесі спілкування. Сучасне мово-знавство спрямоване на усвідомлення функціональної специфіки мовних одиниць, виявлення їхнього місця в дискурсі, в якому враховується вплив на спілкування багатьох позамовних чинників, серед яких на перший план висуваються соціальні та антропологічні параметри комунікації. А оскільки вигуки виконують важливу роль у різних фазах мовленнєвого спілкування, то в дискурсі стає важливим вибір відпо-відного вигуку залежно від мети висловлення й способу її досягнення.

Мовленнєва комунікація являє собою двоплановий процес: комунікативний і метакомунікативний. У метакомунікативному аспекті процес мовленнєвої комуніка-ції, як відомо, дістає трифазний розвиток: встановлення мовленнєвого контакту, його підтримання й розмикання. Мовною складовою значної частини метакомунікативних сигналів є вигуки, які, набуваючи власної іллокутивної сили, можуть бути використані у різних фазах мовленнєвого спілкування. Початок дискурсу визначає тематичну, інтенціональну спрямованість, задає межі його можливої інтерпретації і визначає тональність, вводить у певний можливий світ, пов’язані з ним культурні смисли, знання, вірування, загальний пресупозиційний фонд [М.Л.Макаров].

У початковій фазі мовленнєвої взаємодії використовуються спеціалізовані вигуки-привітання (hello, welcome), вигуки-атрактанти уваги (attention, hey), метамовленнєві вибачення (excuse me); вигукові речення – етикетні питання про здоров’я, стан справ тощо (how are you?, what gives?).

Мовленнєвий акт як одиниця діяльності, маючи складну структуру, може бути як простим, так і складним. Так, складені мовленнєві акти привітання й інші метамовленнєві акти початку мовленнєвого спілкування можуть поєднуватися з деякими видами репрезентативів і експресивів, характерних для початкової фази мовленнєвої взаємодії. До них належать: 1) питання про стан здоров’я, справ (Hey, guys. How’s it going?); 2) мовленнєвий акт знайомства (Hey. Pleased to meet you.); 3) зауваження (Good evening, it’s a cold night.); 4) пояснення (Hello – I’m Kismine.); 5) вираження радості (Hi – good to see you.); 6) комплімент (Hello, you’re looking so good).

Вигуки, які не мають власної іллокутивної сили, можуть входити до складу мовленнєвого акту початку мовленнєвої взаємодії, модифікуючи його іллокутивну силу (Oh, good evening.- Well! Ah, hello.).

Наступною, центральною фазою спілкування є підтримання мовленнєвої взає-модії, протягом якої комуніканти, реалізуючи стратегії й тактики спілкування, використовують метакомунікативні сигнали, щоб забезпечити прийом повідомлення і підтримати увагу співрозмовника; стимулювати процес комунікації як з боку мовця, так і слухача; встановити зміну черговості ролей мовця й слухача; продемонструвати, що слухач готовий чи бажає сприймати інформацію; прокон-тролювати розуміння повідомлення. Вони поділяються на: 1) сигнали з боку мовця й 2) сигнали з боку слухача. Серед них чимало одиниць, мовною складовою яких є вигуки (Well, you see.. you shouldn’t have told her that you wanted to meet me halfway through your date), що використовуються в основному в початковій позиції апелятивних вигуків/вигукових висловлень, які вживаються в основному в кінці висловлення (Important stories he thinks the public needs to know, eh?). За допомогою їх мовець підтримує і контролює необхідний рівень уваги слухача або слухачів.

Часта зміна тематики в усному мовленні змушує мовця сигналізувати про закінчення однієї теми й початок іншої (I'm just glad we won, that's all).

Метакомунікативні контактовстановлюючі сигнали слухача, що ведуть до зміни мовленнєвого ходу мовця, спрямовані на підхоплення (I wrote him a letter simply telling him that you were coming... – Right, my friend… Quite right!), перебивання й захоплення ініціативи в розмові (“Let’s go, hey. I haven’t got all.” – “Look,” I said. “I don’t feel very much like myself tonight.”).

Розмикання мовленнєвого контакту є ритуалізованою фазою мовленнєвого спілкування з своїм набором стереотипних конвенційних одиниць. Воно нерідко складається з двох актів: передзавершуючого метакомунікативного висловлення й самої формули прощання.

Мовленнєвою складовою передзавершуючих мовленнєвих актів можуть бути вигуки, якими: 1) підкреслюють завершеність теми розмови, досягнення згоди, домовленості (all done, all right, okay); 2) вказують на необхідність попрощатися (I must be off); 3) вибачаються за заподіяну чи заподіювану турботу (I beg your pardon); 4) висловлюють вдячність за “послуги” (прийом, зустріч тощо), а також за увагу адресата (thank you); 5) вказують на можливість нової зустрічі (see you); 6) бажають добра, успіху та інше (all the best).

Спілкування комунікантів відбувається в рамках, обмежених метамовленнєвими актами встановлення й розмикання контакту за допомогою метамовленнєвих актів підтримання метамовленнєвої взаємодії, які є природними одиницями і мають розглядатися в нерозривному зв’язку [Є.Гоффман, Р.Ферс].

Однією з важливих рис прагматичних зв’язків у дискурсі є те, що вони виражаються не од-ним мовним засобом, а їхньою сукупністю. Прагматичне значення вигуків, що входять до складу висловлення як самостійний компонент чи компонент, який модифікує іллокутивну силу вислов-лення, реалізується у синтагматич-ному зв’язку з іншими прагматично значущими компонентами висловлення. У таких випадках має місце залежність знаків, яку Ш.Баллі назвав довільним взаєм-ним обумовленням: форма одного з сполучень знаків вимагає певної форми іншого. Виділяються два типи взаємного обумовлення – формальне й семантичне, з яких перше ґрунтується на нормі мови, а друге – на семантичному узгодженні слів у мовленні [В.Г.Гак]. Таким чином забезпечуєть-ся семантична зв’язність тексту. Але існує ще й суб’єктивне значення, пов’язане з мовцем, яке є третім типом взаємного обумовлення – прагматичним. Ця багатофункціональність допомагає інтегрувати безліч одночасних, але різних процесів, що лежать в основі дискурсу [Д.Шіфрін]. Прагматичними типами взаємного обумовлення є прагматичне узгодження й прагматичне неуз-годження. Узгоджуються 1) одиниці, що використовуються для початку мовленнєвої взаємодії, - привітання і вигуки - етикетне питання про стан справ, здоров’я