Київський національний університет

імені Тараса Шевченка

Коршук Роман Миколайович

УДК 323.1:329.11(470+471)

ОСОБЛИВОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕЇ

В ПОЛІТИЧНИХ КОНЦЕПЦІЯХ

УКРАЇНСЬКОГО ТА РОСІЙСЬКОГО КОНСЕРВАТИЗМУ

23.00.01 – теорія та історія політичної науки

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

КИЇВ – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Київському національному

університеті імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: кандидат філософських наук, доцент

Кляшторний Микола Данилович,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

доцент кафедри політичних наук

Офіційні опоненти: доктор політичних наук, професор

Варзар Іван Михайлович,

Київський національний педагогічний

університет імені М.П. Драгоманова,

професор кафедри політології

кандидат філософських наук,

старший науковий співробітник

Андрос Євгеній Іванович,

Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України,

провідний науковий співробітник відділу

філософської антропології

Провідна установа: Київський національний університет

будівництва і архітектури,

кафедра політичних наук, МОН України, м. Київ

Захист відбудеться 10 жовтня 2005 р. о 14 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 26.001.41 у Київському національному

університеті імені Тараса Шевченка за адресою:

01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, к. 330.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці

імені М.О. Максимовича Київського національного університету

імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий 8 вересня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Постригань Г.Ф.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Становлення та розвиток незалежної України зумовило актуалізацію питань ідейно-політичного забезпечення її державотворення. Особливо актуальної ваги набуває дослідження національної ідеї – одного з головних чинників державотворення, становлення ідейно-світоглядних, духовних і моральних цінностей українського народу. Національна ідея є тим елементом державотворення, без втілення якої в життя, наповнення реальним змістом, нація нездатна сконсолідуватися, самоусвідомити себе єдиним цілим, визначити своє місце і роль в процесі історичного розвитку. Історія людства протягом останніх століть є перш за все історією становлення модерних націй та національних держав і, відповідно, тріумфу національних ідей.

Утвердження національної ідеї в сучасних умовах зіткнулося з рядом проблем, вирішення яких передбачає, перш за все, творче використання культурного і політичного надбання минулих поколінь. Особливо актуальним, у зв’язку з цим, постає дослідження національної ідеї в спадщині представників основних ідейно-політичних напрямків української політичної думки, зокрема в концепціях українського консерватизму. Як зазначав визначний дослідник української політичної думки І. Лисяк-Рудницький, серед чотирьох основних напрямків вітчизняної політичної думки (мається на увазі народництво, консерватизм, націоналізм, комунізм) саме консерватизм, найслабший і найменш підтримуваний в масах, зробив найбільший інтелектуальний внесок протягом минулого століття. Завдяки працям визначних теоретиків цього напрямку В. Липинського, С. Томашівського, В. Кучабського український консерватизм, з його ідеями державної незалежності, територіального патріотизму, мирного співіснування націй, вніс вагомий вклад в формування національної ідеї.

Враховуючи те, що Україна тривалий час входила до складу Російської (пізніше радянської) імперії, а на даний момент є сусідом Росії, українська державність, свідомість українського народу і політична думка приречені на певний вплив з боку північного сусіда, що, в свою чергу, робить особливо актуальним, також, визначення головного вектору російського розвитку на близьку і більш віддалену перспективу. Дана обставина вимагає порівняльного аналізу українського та російського консерватизму в контексті формування національної ідеї, виявлення витоків, змісту, спільних та відмінних рис у поглядах консервативних діячів обох народів щодо національної ідеї. Адже російський консерватизм, його представники М. Данилевський, К. Леонтьєв, П. Астаф’єв, В. Соловйов, К. Побєдоносцев, Л. Тіхоміров, І. Ільїн, І. Солонєвич, М. Трубецький, П. Сувчинський, П. Савицький, В. Ільїн, Г. Флоренський, Л. Карсавін та інші своїми політичними поглядами та ідеями, зокрема розумінням національної ідеї, справили значний (якщо не найбільший) вплив на історичний та політичний розвиток Росії (особливо в епоху, що передувала революції 1917 року), а також в деякій мірі і на розвиток України.

Найбільшої уваги в дослідженні розвитку національної ідеї в українському та російському консерватизмі заслуговує період другої половини XIX – першої половини XX століття. Даний часовий відрізок є періодом інтенсивного формування модерних націй в обох народів. Звичайно, процес формування української та російської нації проходив в різних умовах. Крім того, саме в цей період український та російській консерватизм як національні модифікації консервативної ідеології досягли своєї зрілої форми. Першу половину ХІХ століття ми можемо визначити як “золотий вік” російського консерватизму, як в інтелектуальному доробку, так і в політичній практиці. Що стосується України, то найбільш розвинений інтелектуальний доробок консервативної ідейно – політичної течії припадає на першу половину ХХ століття. Відповідно національна ідея в творчості консервативних мислителів обох народів в даний період набуває концептуального оформлення.

Саме тому, дослідження національної ідеї в політичних концепціях українського та російського консерватизму, означеного періоду, набуває актуальності. Більше того, це має значимість з точки зору майбутнього формування україно-російських взаємовідносин.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України” та відповідної науково-дослідної теми філософського факультету 01БФ041-1 “Філософська та політологічна освіта в Україні на перетині тисячоліть”.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розкриття сутності поняття національної ідеї в політичних концепціях представників української та російської інтелектуальної еліти консервативного напрямку другої половини ХІХ – першої половини ХХ століття.

Відповідно до поставленої мети та з урахуванням необхідності забезпечення виходу на новий рівень теоретичного осмислення проблеми у дисертації вирішуються наступні основні задачі:

простежити еволюцію становлення феномену національної ідеї, виходячи з історичної ретроспективи та досвіду окремих країн Європи та Америки в XVIII – XIX столітті;

здійснити аналіз поняття “національна ідея”, з’ясувати його зміст та сутність;

простежити еволюцію змісту національної ідеї в політичній спадщині представників українського консервативного напрямку другої половини XIX – першої половини XX століття;

виявити особливості розвитку змісту національної ідеї в творчості діячів російського консерватизму другої половини XIX – першої половини XX століття;

виявити відмінні риси національної ідеї в політичних концепціях представників українського та російського консерватизму.

Об’єктом дисертаційного дослідження є консерватизм як ідейно-політична течія в його національних (українському та російському) варіантах.

Предметом дисертаційного дослідження виступають особливості національної ідеї в концепціях українського та російського консерватизму.

Методи дослідження. Дисертацію виконано на засадах комплексного підходу до застосування методів дослідження. Зокрема, було використано такі основні методи: системний – для розгляду українського та російського консерватизму як цілісних систем; структурно-функціональний – для аналізу національної ідеї як складної структури, що складається з певних елементів із відповідними функціями; порівняльний – для виявлення відмінних рис та характеристик поняття “національна ідея” в інтерпретації українських і російських консерваторів; метод каузального аналізу – для розкриття конкретно-історичних обставин формування національної ідеї в українському та російському консерватизмі.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертаційне дослідження є однією з перших в Україні робіт, де здійснено системний аналіз витоків, етапів формування, змісту та суті національної ідеї в творчій спадщині представників української та російської політичної думки консервативного напрямку, виокремлено загальні риси української та російської національної ідеї в консервативній інтерпретації.

Суттєву наукову цінність мають наступні моменти дослідження:

1. Запропоноване авторське бачення поняття “національна ідея”, зміст якої складають процеси самопізнання та самоствердження нації, що формуються на основі усвідомлення себе як єдиного цілого, її самоідентифікації через спільність історичної долі та культури і напрямлені на вольове об’єднання нації заради досягнення спільної мети. Національну ідею, як поняття, доцільно розглядати в єдності трьох основних складових:

усвідомлення спільного минулого, походження, спільної історії, спільних етнічних та культурних моментів;

усвідомлення майбутнього – мети нації, її мрії, місії;

чинник соціальної дії, зумовлений усвідомленням спільного минулого та майбутнього.

Всі три складові взаємопов’язані та нерозривні.

Національна ідея має “локальну” та “універсальну” площини. “Локальна” площина національної ідеї спрямована на вирішення внутрішніх проблем нації (відродження національної культури, об’єднання нації в єдину державу, здобуття державності тощо). “Універсальна” площина визначає роль та місце нації в розвитку людства або його частини. “Локальна” та “універсальна” площини взаємопов’язані, друга органічно випливає з першої.

2. Дістало подальшого розвитку вивчення зв’язку між змістом національної ідеї та ментальними рисами народу. Доведено, що на формування національної ідеї в найважливішій мірі впливають ментальні особливості народу. Відтак, українська ідея – це насамперед ідея персоналістська. Персоналістський характер української ідеї виявляється в тому, що основною цінністю в ній є особа як виразник громадянського інтересу. Погляди українських консервативних мислителів є близькими до європейської традиції. На відміну від української, в російській консервативній традиції трактування національної ідеї основну роль відіграє колективістський (общинний) елемент. Російська ідея ґрунтувалася на уявленнях про Росію як органічну єдність, основною характеристикою якої є перевага загального над особистісним. Росія уявлялась як своєрідний замкнутий “мир”, община, побудована на єдності інтересів. На думку російських консервативних діячів, дана риса національної ідеї відрізняє її від європейських націй і є запорукою міцності російської держави.

3. На новому науковому рівні здійснено порівняльний аналіз змісту національної ідеї в українському та російському консерватизмі через призму співвідношення сучасного та минулого. Показано, що в “локальній” площині російська ідея мислиться російськими консерваторами як ідея збереження сучасного на основі минулого. Основне призначення російської ідеї вбачається в консолідації суспільства та збереженні сучасного стану російського суспільно-політичного життя. Особливо яскраво дані риси національної ідеї виступають у творчості російської консервативної політичної думки другої половини ХІХ століття. В збереженні існуючого ладу, в його “охранітєльствє”, в підкресленні особливого шляху Росії, бачили консерватори призначення російської ідеї. Натомість українські консерватори розглядали національну ідею як ідею подолання сучасного на основі минулого.

Основне призначення національної ідеї вбачалось в подоланні бездержавного становища української нації. Кінцевим пунктом цього процесу є відродження національної культури та національної держави.

4. Виявлено нові аспекти в розумінні українськими та російськими мислителями релігійних, містичних та есхатологічних складових національної ідеї. Обґрунтовано, що порівняно з поглядами українських консерваторів, розуміння російськими консерваторами національної ідеї переважали релігійні, містичні та есхатологічні моменти. Російська ідея в творчості консервативних діячів мала яскраво виражений містичний характер. Містичний зміст російської ідеї обумовлює і таку характеристику як есхатологічність. Роздуми про кінцеву долю людства і світу, Царство Боже на землі, боротьбу Христа та антихриста проходять червоною ниткою в творчості російських консервативних діячів. Аналізуючи розвиток людства, вони бачили в ньому риси царства антихриста і, відповідно, покладали на Росію місію в досягненні кінцевого пункту земної історії людства і настання Царства Божого на землі. Містицизм та есхатологізм поєднуються з такою рисою російської ідеї як теократизм. Теократичний характер російської ідеї виражається в єдності самодержавства та православ’я, в освяченні релігією царської влади та підпорядкуванні церкви державі. Російське самодержавство розглядається як таке, що має божественний характер, а російський самодержець – це божественний символ російської нації, своєрідний намісник бога на землі.

5. Поглиблено аналіз етнонаціонального компонента національної ідеї в українському та російському консерватизмі. З’ясовано, що характерною рисою української національної ідеї є моноцентризм. Українські консерватори вбачають сенс національної ідеї у відродженні української нації, її культури, здобутті власної державності. Україна ніколи не була імперією і, відповідно, в українській національній ідеї не ставилось завдання легітимізації поліцентричного, наднаціонального об’єднання. Російська ідея мала поліцентричний, наднаціональний характер. Наднаціональний зміст російської ідеї обумовлювався розвитком російської держави, як держави імперської, яка з’єднала силою зброї велику кількість націй та етносів. Перед консервативною думкою постало питання легітимізації імперської сутності російської держави, окреслення змісту російської ідеї, як ідеї, яка повинна з’єднати воєдино народи, що входять до складу імперії. Від так національна ідея лише тоді зможе виконати своє призначення, коли буде виступати саме як ідея наднаціональна, поліцентрична. Наднаціональний характер російської ідеї зумовлювався моральним обов’язком російської держави щодо неросійських народів імперії.

6. Дістало подальшого обґрунтування відмінність у трактуваннізмісту поняття “місія” українським та російським консерватизмом. Доведено, що розуміння поняття “місія” в трактуванні представників російської консервативної думки дозволяє зазначати, швидше, не стільки про місію Росії, скільки про формулу “Росія – всесвітній месія”. Поняття “месія” має на увазі лише одну місію, місію, що передається від одного народу до іншого. Росія виступає богообраним народом, спадкоємницею імперій минулого (насамперед візантійської) і, відповідно, спадкоємницею вищої історичної місії. Українські консерватори трактували місію нації як певну роль в історичному розвитку людства, головною особливістю якої є те, що виконання цієї ролі, водночас, не виключає також і інші ролі, їх виконання різними народами. Місія України є “позитивною”, спрямованою на гармонійний розвиток людства.

Теоретичне та практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що дана робота являє собою певний доробок подальшого філософського, політологічного та історичного дослідження національної ідеї, її витоків, сутності та змісту процесів, пов’язаних з її формуванням і розвитком у різних народів та в політичній спадщині діячів консервативного напрямку в українській та російській політичній думці.

Зміст та результати дисертаційного дослідження можуть бути використані в навчально-виховному процесі у вищій школі, при підготовці спецкурсів та нормативних курсів з історії політичної думки та політології.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертаційної роботи було оприлюднено на таких науково-теоретичних і науково-практичних заходах:

науково-практичних конференціях викладачів, докторантів, аспірантів та студентів філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Дні науки – 2002”, “Людина, світ, культура – 2004” та “Дні науки – 2005”;

науково-теоретичних семінарах аспірантів філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка у 2003-2004 роках.

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження відображено автором у 3 статтях у фахових виданнях з політичних наук та 3 тезах наукових конференцій.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 184 сторінки. Список використаних джерел містить 184 найменувань обсягом 14 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У “Вступі” подається загальна характеристика дисертаційного дослідження: обґрунтовується актуальність обраної теми, зазначається її зв’язок з існуючими програмами науково-дослідницької діяльності, формулюється об’єкт і предмет дослідження, його основна мета та відповідні завдання і необхідна для їх реалізації методологія. Висвітлюється наукова новизна, теоретико-практичне значення та апробація одержаних результатів, вказується кількість авторських публікацій з досліджуваної тематики, а також коротко розкривається структура рукопису.

Перший розділ дисертації – “Теоретико-методологічні засади дослідження національної ідеї” – присвячено огляду літератури з теми дослідження та аналізу світового досвіду щодо розробки проблеми національної ідеї.

Постановка проблеми національної ідеї пов’язана з працями та поглядами представників світової філософської та політичної думки, зокрема Й. Г. Фіхте, Г. В. Ф. Гегеля, Дж. Мацціні, Я. Колара, Ф. Палацького, Т. Масарика, А. Міцкевича, А. Беверіджа, М. Бубера. Серед сучасних західних авторів, погляди та ідеї яких були використані при написанні дисертаційного дослідження, варто відзначити І. Берліна, М. Гроха, Дж. Ергаля, Б. Андерсона, Д. Е. Сміта, Е. Гелнера, представників української діаспори І. Лисяка-Рудницького, Р. Шпорлюка. В середовищі російських науковців проблему національної ідеї досліджували В. Мєжуєв, Л. Авдєєва, Б. Балуєв, Г. Бєлов, В. Богокін, Н. Гаврюшин, В. Гусєв, К. Долгов, А. Дугин, Б. Аникин, О. Аникин, І. Іосіфова, І. Цимбаєв, А. Королькова, В. Косік, М. Маслін, В. Агамян, Б. Гросул, В. Інтенбєрг, А. Твардовська, А. Сівак, В. Нарсесянц, Є. Рачин, Є. Троіцький.

В Україні відповідну проблематику досліджують Є. Андрос, О. Забужко, Ю. Вільчинський, І. Варзар, Ю. Римаренко, Ф. Канак, С. Трибач, М. Лук, М. Кармазіна, Г. Касьянов, Р. Кісь, О. Кресів, В. Потульницький, В. Солдатенко, В. Крижанівський, Ю. Левенець, О. Шморгун, А. Наконечний, А. Фартушний, П. Ситник, А. Дербак, В. Кремень, В. Медведчук, І. Пасько, Я. Пасько, Ю. Канигін, З. Ткачук, В. Кириченко, А. Коцур, М. Мандрик, А. Вінницька, В. Берладяну-Берладник, Г. Гончарук, О. Кіхно, М. Головатий, Н. Хамітов, Є. Нахлін, Д. Павличко, Л. Лук’яненко, М. Томенко, В. Леонтович, А. Черненко, А. Сопільник, М. Кляшторний, О. Салтовський, В. Лісовий, І. Мойсеїв, С. Гелей.

Захищено п’ять кандидатських дисертацій: М. Розумного “Культурно-історичний контекст становлення української ідеї”, О. Тимошенко “Національна ідея як головний фактор національного відродження України”, Б. Яськіва “Релігія в контексті генези української національної ідеї”, І. Немчинова ““Русська ідея” як парадигма російської історіософії”, А. Наконечного “Національна ідея як інтегративний чинник у суспільно-політичному житті України (друга половина ХІХ – перша половина ХХ століття)”. Однак, не дивлячись на значні наукові здобутки в розробці даної проблематики, на сьогоднішній день є цілий ряд питань, які потребують дослідження та викликають гострі дискусії. Це, перш за все, питання змісту національної ідеї, її сутності. Недостатньо вивчено творчу спадщину консервативних мислителів, їх погляди на національну ідею, зокрема, П. Куліша, С. Томашівського та В. Кучабського. Потребує порівняльного аналізу питання з’ясування особливостей російської та української ідеї в творчості української та російської інтелектуальної еліти. Дані обставини змушують до ґрунтовного розгляду вищезазначених проблем.

Проаналізувавши світовий досвід у питанні формування національної ідеї, автор доходить висновку, що виникнення поняття “національна ідея” слід пов’язувати з модерним розвитком національних рухів та боротьбою народів за самовизначення, і в історичній ретроспективі, починати відлік від часу Великої французької революції. Французька революція є точкою відліку формування більшості модерних націй. Саме поняття “національна ідея” без феномену “нація” позбавлене сенсу. Однак, певні моменти та риси, які характерні для поняття “національна ідея” були присутні в окремих народів до французької революції.

Аналіз розвитку поняття національної ідеї в концепціях діячів різних національних спільнот (зокрема, французького, німецького, італійського, чеського, польського та американського досвіду) доводить, що їх об’єднує ототожнення національної ідеї із самоусвідомленням певної етнічної маси єдиним цілим. Наголос на формуванні самосвідомості, на значенні культури (“життєвого світу”), її неповторності та месіанських мотивах проходить крізь праці діячів, які так чи інакше справили вплив на формування національних ідей. Саме акцент на цих ідеалістичних моментах національної ідеї переважає в її розумінні серед діячів багатьох країн.

Можна з певністю стверджувати, що національна ідея відповідає на питання: “хто ми такі?” (мається на увазі походження нації, її етнічне коріння та відмінності від інших) та “яке наше призначення?” (місія нації, її мрія).

Таким чином, національну ідею слід розглядати як ідею самопізнання та самоствердження нації, яка формується на основі усвідомлення нею себе як єдиного цілого, її самоідентифікації через спільність історичної долі та культури і спрямована на вольове об’єднання нації заради досягнення спільної мети.

Національна ідея як поняття являє собою єдність трьох основних складових: перша – усвідомлення спільного минулого, походження, спільної історії, спільних етнічних та культурних моментів; друга – усвідомлення спільного майбутнього – мета нації, її мрія, місія; третя – чинник соціальної дії, зумовлений як усвідомленням спільного минулого, так і усвідомленням єдиної для всієї нації мети в майбутньому. Всі три складові взаємопов’язані та нерозривні.

Світовий досвід доводить, що більшість національних ідей мають “локальну” та “універсальну” площини. “Локальна” площина національної ідеї передбачає вирішення внутрішніх проблем нації (відродження національної культури, об’єднання нації в єдину державу, здобуття державності тощо). “Універсальна” площина визначає місце та роль нації в світовому історичному процесі розвитку людства або його частини. “Локальна” та “універсальна” площини взаємопов’язані, друга випливає з першої.

Національна ідея складає духовну вісь національної культури. Її відмінність від інших елементів культури полягає в тому, що вона створюється діяльністю певних верств, груп, еліти, перш за все, духовної та інтелектуальної. Народні маси, соціальні спільноти прямої участі в створенні національної ідеї не беруть, проте їхні інтереси, уявлення є поживним ґрунтом для її формування.

В історії української політичної думки проблема національної ідеї, її змісту, шляхів її втілення та сил, які здатні реалізувати національну ідею, впровадити її в життя, стояла дуже гостро. Важливість даної проблеми насамперед пов’язана з історичним розвитком української нації, з процесами національного відродження. Це питання вирішували в своїх працях М. Костомаров, Т. Шевченко, М. Драгоманов, І. Франко, Ю. Бачинський, Л. Українка, М. Міхновський, М. Грушевський, В. Винниченко М. Чубинський, І. Багряний, М. Хвильовий, Д. Донцов, М. Сціборський, Ю. Липа, С. Бандера та інші. Ґрунтовний аналіз теоретичної спадщини вказаних діячів підводить нас до логічного висновку, що їхня творчість, попри значні розбіжності в розумінні української ідеї, просякнута наголосом на важливості національної самоідентифікації, усвідомленні мети української нації та шляхів її досягнення.

Другий розділ “Розвиток національної ідеї в українському консерватизмі” присвячений аналізу змісту національної ідеї в політичній спадщині представників українського консервативного напрямку, починаючи з “Історії Русів” і закінчуючи творчістю В. Кучабського.

Проаналізувавши розвиток українського консерватизму, можемо стверджувати, що стосовно ХIX століття варто вести мову про певні консервативні тенденції, а ніж про консерватизм як структуровану ідейно-політичну течію. Це було пов’язано з історичними умовами, в яких діячам консервативного спрямування довелося жити та діяти як в Наддніпрянській, так і в Західній Україні. Більшість з них у своїй діяльності не змогли вийти за межі пасивних форм захисту культурних традицій та територіально-державницького патріотизму. Вони не створили цілісної програми національного відродження. Саме цим ми можемо пояснити факт слабкого впливу діячів консервативного напрямку на суспільну свідомість порівняно з представниками інших ідеологічних течій. Хоча діяльністю на культурній ниві вони, все ж таки, внесли свою частку в процес національного відродження.

Однак на цьому тлі були й певні винятки. Це стосується, перш за все, невідомого автора “Історії Русів”, П.Куліша, діячів Головної Руської Ради, які в своїй творчості торкалися питання національної ідеї, її змісту та характерних рис. Національну ідею діячі консервативного руху пов’язували з ідею відродження та захисту національної культури (життєвого світу), а в політичній площині з ідеєю автономізму, не заперечуючи при цьому думку про можливість здобуття Україною в далекому майбутньому незалежності. Важливим складником національної ідеї, на їх думку, було самоусвідомлення українцями себе як єдиного цілого. Вирішальну роль в процесі самоусвідомлення повинно було відіграти відродження традицій, мови, національної культури, історичної пам’яті народу. Однією з провідних ідей була думка про вирішальну роль еліти у формуванні та наповненні національної ідеї реальним змістом. Робився наголос на духовній основі національної ідеї, її етичності (П. Куліш).

Якісно новий етап розвитку українського консерватизму пов’язаний з подіями першої половини ХХ століття в українській історії, а саме з розпадом російської та австро-угорської імперій і з поразкою українських визвольних змагань 1917-1920 років. Основну роль тут зіграли роздуми над причинами поразки української нації в визвольний боротьбі. Український консерватизм як суспільно-політична течія кристалізувався, його ідеологи зуміли створити чіткі та змістовні програми розвитку політичного життя. Саме на цей період припадає інтелектуальний розквіт українського консерватизму як політичної доктрини.

Відбулися значні зміни щодо розумінні національної ідеї в українському консерватизмі. Національна ідея була остаточно поставлена на державницькі позиції, позиції здобуття незалежності. Діячі консервативного напрямку В. Липинський, С. Томашівський, В. Кучабський пов’язували національну ідею з ідеєю здобуття та утвердження української держави, наголошуючи, що однією з засад об’єднання нації повинен стати територіальний патріотизм. З їх точки зору ідея самостійної держави повинна об’єднати всіх представників українського народу, не дивлячись на соціальні, релігійні та етнічні відмінності. Утвердження української державності мислителі консервативного спрямування пов’язували з утворенням політичної нації. Державницькій ідеї надається першість перед політичними програмами і українські політичні сили в своїй діяльності повинні керуватися саме цими принципами. Провідну роль у формуванні та утвердженні національної ідеї повинна відіграти національна еліта. Наголос на ролі еліти в політичному житті був зумовлений аристократичним характером українського консерватизму.

Однак, консервативні мислителі не обмежувались “локальним” баченням національної ідеї, наголошуючи на місії України, її ролі в історії людства як своєрідного інтегруючого чинника між європейським Сходом і Заходом. Вони вважали, що місія української нації повинна бути “позитивною,” спрямованою на розвиток всього людства. В їх розумінні національна ідея набувала етико-гуманістичного звучання. З погляду представників українського консерватизму Україна, лише здобувши незалежність, буде здатна виконати свою історичну місію.

В третьому розділі, “Характерні риси національної ідеї в російському та українському консерватизмі” досліджується становлення та розвиток поняття національної ідеї в творчості діячів російського консерватизму другої половини XIX – першої половини XX століття. На основі попереднього матеріалу, проаналізовано відмінні риси національної ідеї в політичних концепціях українського та російського консерватизму

Російський консерватизм як ідейно-політична течія мав свої особливості, зумовлені історичним розвитком Росії. Консерватори XIX – початку XX століття виходили з тези про непорушність самодержавної влади як “повивальної бабки” суспільно-політичного життя Росії. В розробці своїх теоретичних концепцій консерватизм в Росії був органічно пов’язаний з православною церквою, оскільки грунтувався на релігійних догматах. Переважна більшість російських консерваторів, зокрема представники “охранітельного” напрямку К. Леонтьєв, П. Астаф’єв, К. Побєдоносцев, Л. Тихомиров, будували свої погляди, виходячи з уварівської тріади “Православ’я, самодержавство, народність”.

Зміст російської національної ідеї в її “локальній” площині російські консерватори бачили в збереженні та непорушності тих основ суспільно-політичного життя, що сформувалися в процесі історичного розвитку. Вони вважали, що самодержавство та православ’я є відображенням російського духу, російського національного характеру.

Російська ідея, на думку консерваторів, повинна спиратися, перш за все, на етичний, духовний принцип (В. Соловйов). Це допоможе їй стати над класовими та національними інтересами.

Російська національна ідея в консервативній традиції виступала в трьох іпостасях: як ідея державницька (“локальна” площина), як ідея національно-цивілізаційна та, як ідея вселюдськості, що є виразом божого провидіння (“універсальна” площина).

В “універсальній” площині представники російської консервативної політичної думки ототожнювали національну ідею з особливою місією Росії в світовій історії, яка полягала в тому, що російський народ, російська держава є носієм певних універсальних духовних цінностей, завдяки яким вона зможе не лише зберегти свій унікальний характер, але й стати своєрідним каталізатором відродження (перш за все духовного) людства. Російська національна ідея як втілення божого задуму набуває містичного та есхатологічного характеру. Особливість шляху Росії консерватори пов’язували з специфічними історичним, культурними та релігійними обставинами.

Падіння монархії в 1917 році та утвердження більшовицької диктатури привело до значної трансформації консервативного світогляду. Зникнення самодержавства позбавило консерватизм охоронної функції. Монархічна ідея збереження самодержавства трансформувалась в ідею її реставрації. В силу обставин політична думка російського консерватизму могла розвиватися лише за кордоном, в еміграції. Відповідно певних змін зазнало і розуміння національної ідеї російськими консервативними діячами.

Російські консерватори оцінювали революцію як національну трагедію. Тому основним змістом національної ідеї, на їх думку, повинно бути духовне оновлення Росії, приведення її суспільно-політичного устрою у відповідність з російським національним духом. Недивлячись на певні розбіжності, представники ліберального (І. Ільїн) та традиціоналістського (І. Солонєвич) напрямків російської консервативної думки бачили національне начало у відновленні монархії та поверненні православній церкві її ролі в суспільстві. Вони, зовсім не ідеалізуючи дореволюційний устрій Росії, наголошували, що запорукою реставрації та міцності монархії повинно стати приведення її у відповідність з істинним народним духом.

Представники євразійства М. Трубецький, П. Сувчинський, П. Савицький, В. Ільїн, Г. Флоренський, Л. Карсавін вважали, що основним змістом російської ідеї є утворення особливого культурного типу “Росія –Євразія” та виявлення закладених в ньому внутрішніх потенцій. Саме культурне єднання, яке органічно випливає з географічної та історичної єдності, дасть змогу реалізувати російську ідею.

На основі вищеподаного матеріалу автор здійснив порівняльний аналіз національної ідеї в політичних концепція українського та російського консерватизму. Вирішення цього питання є одним з основних завдань даної роботи. Автор зосереджує увагу на проблемах, пов’язаних з особливостями української та російської національної ідеї.

Аналіз розуміння національної ідеї в політичних концепціях українського та російського консерватизму дозволяє зробити висновок, що відмінності в її трактуванні пов’язані, насамперед, з історичними особливостями розвитку двох народів, культурною та ментальною специфікою, з національними особливостями розвитку консервативної ідеології в Україні та Росії. Цим обумовлено те, що українська ідея є ідеєю персоналістською. Російська ідея має общинно-колективістський характер. У “локальній” площині російська ідея в консервативній інтерпретації виступала як ідея збереження сучасного на основі минулого. Українські консерватори розглядали національну ідею як ідею подолання сучасного на основі минулого.

Порівняно з поглядами українських консерваторів у російських консерваторів в розумінні національної ідеї переважали релігійні, містичні та есхатологічні моменти. Це зумовило її теократичний характер.

Характерною рисою української національної ідеї є моноцентризм. Російська ідея мала поліцентричний, наднаціональний характер. У російському консерватизмі трактування національної ідеї мало більш месіаністичне забарвлення в порівнянні з українським. Якщо українські консерватори пов’язували національну ідею, перш за все, із здобуттям незалежної держави та творенням політичної нації, то російські представники консервативної думки наголошували на унікальності власного народу, його “душі” і, відповідно, з цим, більший наголос робили на місії Росії. Хоча, в українському консерватизмі теж присутні месіаністичні моменти.

Українська національна ідея відрізняється від російської самим змістом трактування поняття “місія”. Українські консерватори трактували місію як певну роль в історичному розвитку людства, головною особливістю якої є те, що виконання цієї ролі, водночас, не виключає, також, і інші ролі, їх виконання різними народами. Аналіз розуміння поняття “місія” в трактуванні представників російської консервативної думки дозволяє нам зазначати не стільки про місію Росії, а про формулу “Росія – всесвітній месія”. Поняття “месія” має на увазі лише одну місію, місію, що передається від одного народу до іншого. Росія виступає богообраним народом, спадкоємницею імперій минулого (насамперед візантійської) і, відповідно, спадкоємницею вищої історичної місії. Варто зазначити, що консервативні діячі України та Росії, виходячи з подібних передумов (місія, релігійність, традиції, монархія) у трактуванні національної ідеї, приходили до цілком різних моделей її сутності.

ВИСНОВКИ

Розвиток української нації та держави навряд чи зможе бути ефективним та динамічним без дослідження української національної ідеї. Однак, ще й досі лишаються актуальними і широко обговорюються українською науковою спільнотою проблеми, пов‘язані з національною ідеєю. Для позитивного вирішення даних проблем потрібно, перш за все, врахувати вітчизняний досвід культурної і політичної спадщини минулих поколінь. Крім того, важливою складовою є врахування історичного досвіду сусідніх народів у даному питанні. На формування національної ідеї, окрім культурних та історичних особливостей окремо взятого народу (які відіграють ключову роль), значний вплив справляють, також, ідеологічні погляди тієї інтелектуальної групи, яка береться формувати її принципи і поширює їх в масовій свідомості. Особливий інтерес викликає консерватизм як ідейно-політична течія та його трактування феномену національної ідеї.

Національна ідея є явищем модерної епохи розвитку людства, її виникнення пов’язане із зародженням модерних націй. Основним чинником, що вплинув на цей процес, постають революційні події кінця ХVІІІ – першої половини ХІХ століття та, пов’язаний з ними, рух народів за самовизначення.

Національна ідея розглядається як явище культури, що формується інтелектуальною елітою нації. Поняття “національна ідея”, не дивлячись на певні специфічні особливості конкретної нації, має ряд спільних рис. Це усвідомлення спільної історії, спільних етнічних та культурних умов, мети нації, її мрії, місії як чинника соціальної дії, зумовленого процесами самоусвідомлення та самоствердження. Ці складові взаємопов’язані та нерозривні. Утвердження національної ідеї відбувається в “локальній” та “універсальній” площинах.

Серед ідеологічних течій української політичної думки унікальним явищем постає консерватизм. Найменш підтримуваний в масах, він зробив найбільший інтелектуальний внесок в духовну спадщину минулого століття. Особливе місце серед інтелектуального доробку українських консерваторів займає поняття “національна ідея”. Національну ідею діячі консервативного руху ХІХ століття пов’язували з ідею відродження та захисту національної культури (життєвого світу), а в політичній площині з ідеєю автономізму, не відкидаючи думку про можливість здобуття Україною незалежності в далекому майбутньому. Провідним складником національної ідеї, на їх думку, виступає самоусвідомлення українцями себе як єдиного цілого. Вирішальна роль у формуванні та наповненні національної ідеї реальним змістом належить національній еліті.

Представники українського консерватизму першої половини ХХ століття пов’язували національну ідею з ідеєю здобуття та утвердження української державності на засадах територіального патріотизму. Відродження України мислителі консервативного напрямку пов’язували з утворенням політичної нації та формуванням національної аристократії як основного суб’єкта державотворення.

Консервативні мислителі не обмежувались “локальним” баченням національної ідеї, наголошуючи на місії України – стати інтегруючим чинником європейського Сходу і Заходу.

Представники російської консервативної думки пов’язували національну ідею з особливою місією Росії в світовій історії. На їх думку, російський народ, російська держава є носієм певних універсальних духовних цінностей, завдяки яким вона здатна не лише зберегти свою унікальність, але й стати своєрідним каталізатором духовного відродження людства. Унікальність Росії вони пов’язували з специфічними історичним, культурними, релігійними та географічними особливостями.

Порівняльний аналіз національної ідеї в політичних концепціях українського та російського консерватизму дозволив зробити висновок, що відмінності в її трактуванні пов’язані, насамперед, з історичними особливостями розвитку двох народів, культурними та ментальними відмінностями, а також з певними національними особливостями розвитку консервативної ідеології в Україні та Росії. Українська ідея – персоналістська, моноцентрична. Російська ідея – колективістська, поліцентрична, наднаціональна. Російська ідея в консервативній інтерпретації розглядається як ідея збереження сучасного на основі минулого. Українські консерватори розглядали національну ідею як ідею подолання сучасного на основі минулого.

У розумінні національної ідеї російськими консерваторами переважали релігійні, містичні та есхатологічні моменти, що зумовило її теократичний характер. В українських консерваторів переважають етико-раціоналістичні елементи.

У порівнянні з українським, російський консерватизм вирізняється крайнім месіанізмом. Якщо українські консерватори пов’язували національну ідею, перш за все, із здобуттям незалежної держави та творенням політичної нації як рівної серед рівних, то російські наголошували на унікальності російського народу, його “духу” і наголос робили на спасительній місії Росії.

Дослідження національної ідеї в творчій спадщині представників українського консерватизму сприяє осмисленню української національної ідеї на сучасному етапі розвитку української нації та держави.

Узагальнюючи думки українських консерваторів щодо питання місії України, її призначення, можемо стверджувати, що зміст “універсальної” площини української національної ідеї, місії української нації вони вбачали в утвердженні цінностей європейської цивілізації. Незалежна та сильна Україна, що займає належне їй місце в загальноєвропейському домі та відіграє в ньому провідну роль – ось зміст української місії. Саме так, в першій половині ХХ століття, означили українську місію представники консервативної політичної думки.

Основну роль у формуванні національної ідеї відіграє національна еліта. Утвердження національної ідеї вимагає наявність спільної волі в її реалізації, здатність взяти на себе відповідальність за долю нації. Дана відповідальність покладається, насамперед, на політичну еліту. Українським політикам слід пам’ятати, що саме на них у першу чергу лежить відповідальність за майбутнє української нації. Нація, що не зможе зреалізувати власний потенціал, приречена на зникнення. Видатний представник української консервативної політичної думки С. Томашівський наголошував на існуючому вічному законі відповідальності еліти за власні дії перед сучасними та майбутніми поколіннями. Цей закон повинен стати аксіомою в діяльності сучасних українських політиків в ім’я майбутнього української нації.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ

ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Національна ідея в політичній концепції В’ячеслава Липинського // Політологічний вісник. – 2002. – № 12. – С. 83 – 92.

Російська ідея в політичній спадщині Петра Астаф’єва // Політологічний вісник. – 2003. – № 15. – С. 26 – 35.

Російська ідея в політичній спадщині Костянтина Леонтьєва // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. – В. 68 – 69. – 2004. – С. 47 – 51.

Національна ідея в політичних концепціях українського консерватизму // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. – В. 42 – 45. – 2002. – С. 290 –291.

Національна ідея. Зміст поняття // Актуальні проблеми філософських, політологічних і релігієзнавчих досліджень (до 170 - річчя філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка). Матеріали Міжнародної наукової конференції “ЛЮДИНА – СВІТ – КУЛЬТУРА”. – К., 2004. – С. 747-748.

Погляди Костянтина Побєдоносцева щодо змісту російської ідеї // Міжнародна наукова конференція “Дні науки філософського факультету - 2005” (26-27 квітня 2005 року): матеріали доповідей та виступів. – К., 2005. – Ч. V. – С. 60 – 61.

АНОТАЦІЯ

Коршук Р.М. Особливості національної ідеї в політичних концепціях українського та російського консерватизму. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.01 – теорія та історія політичної науки. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2005.

У роботі досліджуються особливості національної ідеї в трактуванні представників української та російської еліти консервативного напрямку. На основі аналізу світового досвіду встановлено загальні особливості, характерні для поняття “національна ідея”. Проаналізовано еволюцію національної ідеї в українській консервативній політичній думці. Розглянуто розвиток національної ідеї в російському консерватизмі. Виявлено характерні