НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

Капітанська Сніжана Анатоліївна

УДК 340.0

ПРАВОМІРНА БЕЗДІЯЛЬНІСТЬ

ЯК ФОРМА ПРАВОВОЇ ПОВЕДІНКИ

12.00.01 – теорія та історія держави і права;

історія політичних і правових учень

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2005

Дисертацією

є рукопис

Ро-бо-та ви-ко-на-на

в На-ці-о-на-ль-ній ака-де-мії вну-т-рі-шніх справ Укра-ї-ни, МВС Укра-ї-ни

Науковий керівник

доктор юридичних наук, професор

Мурашин Олександр Геннадійович,

Національна академія внутрішніх справ України, професор кафедри теорії держави і права

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор

Бисага Юрій Михайлович,

Ужгородський національний університет, завідувач кафедри конституційного права та порівняльного правознавства

кандидат юридичних наук, доцент

Бобровник Світлана Василівна,

Київський університет права, проректор

Провідна

установа

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра теорії та історії держави і права, Міністерство освіти і науки України, м. Київ

Захист відбудеться 21 квітня 2005 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.009.01 Національної академії внутрішніх справ України за адресою: 03035,

м. Київ, пл. Солом’янська, 1

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії внутрішніх справ України за адресою: 03035, м. Київ, пл. Солом’янська, 1

Автореферат розісланий “21” квітня 2005 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради О.Б. Горова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Серед найважливіших проблем, що постали перед юридичною наукою і практикою в процесі побудови в Україні громадянського суспільства і правової держави, є проблема правової поведінки особи.

В юридичній науці не приділялося належної уваги формам правової поведінки, зокрема, особливостям правомірної бездіяльності. Протягом багатьох років розвивалася теорія соціально-правової активності особи, що спрямована на побудову ідеальних моделей поведінки, без урахування особливостей української соціально-правової дійсності.

Пасивна правова поведінка у вітчизняній правовій науці переважно досліджувалася у формі протиправної бездіяльності. Правомірна бездіяльність як правовий феномен не виступала предметом спеціальних досліджень в межах загальної теорії права, і лише деякі її аспекти вивчалися на рівні галузевих юридичних наук. Це призвело до того, що бездіяльність за своїми ознаками й функціональними можливостями зазвичай прирівнюється до дії. Складається враження про відсутність відмінності між ними у сфері правового регулювання суспільних відносин.

Оскільки суспільні відносини постійно ускладнюються, спостерігається зростання пасивних правомірних форм поведінки. Чередування дій та бездіяльності пояснюється різноманітністю соціальних цілей, шляхів і засобів їх досягнення, зміною методів правового регулювання і наданням суб’єктам різних правових можливостей. Соціальна значимість правомірної бездіяльності безсумнівна, вона виходить за рамки особистих інтересів людини, яка бездіє, через те, що час від часу зачіпає права й законні інтереси інших осіб, суспільства й держави в цілому.

Актуальність обраної теми визначається не тільки недостатнім рівнем її наукової розробки. Дослідження правомірної бездіяльності одночасно сприяє розкриттю факторів, що формують життєву позицію, особистісне сприйняття чинної правової системи та визначають лінію правової поведінки особи. Це дає змогу доповнити існуючі знання і дані, отримані в процесі вивчення правомірної поведінки, виявити невирішені, спірні питання і, таким чином, сприяти подальшому розвитку теорії правової поведінки, змінити негативний погляд науковців на проблеми пасивної правомірної поведінки як пристосовницької або нігілістичної, розробити заходи щодо забезпечення такого виду правомірної бездіяльності, як дотримання заборон, заохотити і стимулювати активну правомірну поведінку.

Проблема правової поведінки особи є багатоаспектною і це обумовило необхідність вивчення і узагальнення робіт вітчизняних учених та зарубіжних авторів – юристів, філософів, соціологів, психологів, різноманітного теоретичного матеріалу, законодавства.

Фундаментальні основи теорії правової і, зокрема, правомірної поведінки розробили: О.П. Алейнікова, М.Г. Александров, С.С. Алексєєв, А.Я. Вишинський, М.М. Вопленко, І.А. Єсіпова, Р.Т. Жеругов, В.М. Казаков, С.М. Кожевніков, В.М. Кудрявцев, В.В. Лазарев,
О.А. Лукашева, М.С. Малеїн, А.В. Міцкевич, Є.К. Нурпеїсов, В.В. Оксамитний,
Р.К. Русинов, І.С. Самощенко. Серед інших учених, дослідження яких стосувалися проблем правової або правомірної поведінки можна назвати В.К. Бабаєва, Ж.Д. Бусурманова,
А.Б. Венгерова, В.І. Гоймана, О.Ф. Граніна, Ю.І. Гревцова, В.П. Казімірчука, Д.А. Керімова, А.М. Колодія, О.Є. Лейста, Р.З. Лівшица, М.І. Матузова, Є.В. Назаренко, В.С. Нерсесянца, М.Ф. Орзіха, О.Д. Тихомирова, О.Ф. Фрицького, В.М. Шафірова, Н.В. Щербакову.

Аналіз дослідженої літератури показав, що акцент робиться переважно на проблемах активної поведінки – правомірної дії. Бездіяльність вивчається лише на рівні галузевих юридичних наук (А.С. Горєлік, О.С. Йоффе, Г.К. Матвєєв, П.М. Панченко, М.Д. Сергієвський, М.С. Таганцев, А.А. Тер-Акопов, М.С. Тімашев, Г.В. Тімейко, Р.А. Ханнанов,
М.Д. Шаргородський).

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є складовою частиною наукових досліджень Національної академії внутрішніх справ України (“Пріоритетні напрямки наукових досліджень Національної академії внутрішніх справ України на 2001–2005 роки” від 5 квітня 2001 р.).

Дисертація виконана у відповідності з “Тематикою пріоритетних напрямів фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2002–2005 роки” та “Тематикою пріоритетних напрямів дисертаційних досліджень на період 2002–2005 роки”, затверджених наказом МВС України від 30 червня 2002 р. № 635.

Мета і завдання дослідження. Метою даної роботи є розробка теоретичних основ правомірної бездіяльності як форми правової поведінки та розкриття її практичної значимості. Реалізація поставленої мети зумовила постановку та розв’язання таких завдань:

проаналізувати й узагальнити існуючі в науковій літературі підходи та запропонувати власний погляд на проблему правомірної поведінки;

сформулювати власне, авторське визначення правомірної бездіяльності;

розробити юридичну модель правомірної бездіяльності: визначити її об’єкт, об’єктивну сторону, суб’єкт та суб’єктивну сторону;

визначити ступінь корисності правомірної бездіяльності для суспільства;

визначити і класифікувати види правомірної бездіяльності;

проаналізувати правові підстави правомірної бездіяльності;

визначити місце й роль правомірної бездіяльності в механізмі реалізації права та в забезпеченні законності й правопорядку;

виявити ступінь і шляхи впливу громадської думки на вибір суб’єктом права пасивного варіанта правомірної поведінки.

Об’єктом дослідження є правова поведінка суб’єктів права.

Предметом дослідження є правомірна поведінка у формі бездіяльності.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертації становить система загальнонаукових та спеціально-наукових методів, що забезпечили об’єктивний аналіз досліджуваного предмета. З урахуванням специфіки теми, мети і завдань дослідження автор застосував такі з них: а) при дослідженні двох протилежних форм правової поведінки: дії і бездіяльності застосовано діалектичний метод; б) у процесі виведення закономірностей та найважливіших аспектів правомірної бездіяльності, її природи використано логічний метод. При аналізі теоретичних праць і визначенні ключових понять роботи застосовано категорії і прийоми формальної логіки: поняття, доказ, спростування, аналіз, синтез, аналогія, порівняння, узагальнення тощо. При співставленні правомірної та протиправної бездіяльності за їх сутнісними ознаками застосовано метод порівняння. Для створення нових наукових понять (правомірна бездіяльність) та доповнення вже існуючих (правомірна поведінка) використано метод узагальнення; в) при виділенні шляхів нормативно-правового регулювання правомірної бездіяльності у процесі аналізу окремих правових норм застосовано метод індукції; г) у процесі виявлення та аналізу заподіюючих властивостей бездіяльності використано метод дедукції, коли загальні наукові положення про причинність було застосовано для дослідження конкретного явища; за допомогою цього методу визначено місце і роль правомірної бездіяльності у забезпеченні правопорядку й законності; д) при розробленні складу правомірної бездіяльності та типологізації її видів використано системно-структурний метод; є) при аналізі українського законодавства використано нормативно-догматичний метод; ж) при аналізі понять “вчинок”, “поведінка”, “дія”, “бездіяльність” застосовано системний метод, що полягав у залученні категоріального апарату теорії систем.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертація є першим у теорії права вітчизняним комплексним дослідженням проблеми правомірної бездіяльності.

Запропоновано низку теоретичних положень та висновків, що виносяться на захист:

1. Уточнено та розвинено поняття правомірної поведінки, у відповідності з яким вона визначається як домінуюча в суспільстві соціально-цінна, корисна або прийнятна поведінка (дія чи бездіяльність), що регулюється за допомогою норм права, охороняється державою і виявляється у формах реалізації права.

2. Запропоновано авторське визначення правомірної бездіяльності як опосередкованої правом пасивної соціально значимої поведінки уповноважених або зобов’язаних суб’єктів, яка визначається статичністю, має переважно свідомо-вольовий характер і є умовою настання корисних або прийнятних правових наслідків.

3. Побудовано юридичну модель правомірної бездіяльності і визначено її об’єкт (найбільш значимі суспільні відносини, які не порушуються внаслідок правомірної бездіяльності), об’єктивну сторону (невчинення передбачених правом суспільно значущих дій, наслідки вчинку, зв’язок між бездіяльністю і наслідком, де бездіяльність виступає умовою можливих наслідків), суб’єкт (особи наділені правами й обов’язками), суб’єктивну сторону (переважно свідомо-вольовий характер: утримання від дій, гальмування активності й стримуючі мотиви).

4. Визначено ступінь корисності правомірної бездіяльності для суспільства, а саме: доведено, що правомірна бездіяльність може мати суспільно корисний характер (дотримання заборон і реалізація пасивних прав) та суспільно-прийнятний характер (невикористання суб’єктивних прав або використання деяких пасивних прав).

5. Визначено і класифіковано види правомірної бездіяльності.

За суб’єктивним критерієм виділено такі види:

1) за суб’єктами (бездіяльність індивідуальних і колективних суб’єктів);

2) за внутрішнім психологічним ставленням: за ступенем усвідомлення (усвідомлена і неусвідомлена), за формою суб’єктивного ставлення (навмисна, випадкова), за найбільш типовими домінуючими мотивами (правомірна бездіяльність обумовлена відповідальним ставленням до виконання обов’язків, страхом перед покаранням, егоїстичними інтересами, байдужістю тощо).

За об’єктивним критерієм виділено такі види:

1) за сферами існування: за сферами життя суспільства й держави (зовнішня і внутрішня), за правовими сферами (у сфері правотворчості, правореалізації, у правоохоронній сфері), за галузевою приналежністю (у сфері конституційного, цивільного, кримінального, адміністративного, трудового права тощо);

2) за зовнішнім проявом: за характером пасивної поведінки (нездійснення дозволених чи заборонених дій); за ступенем суспільної значимості (соціально корисна і соціально прийнятна); за характером можливої і належної поведінки (обов’язок бездіяльності чи право на бездіяльність); за соціальними наслідками (позитивні чи прийнятні наслідки); за способами прояву (невтручання, мовчання, невикористання); за характером (проста, складна, інформаційна, фізична, змішана).

6. На основі аналізу законодавства доведено, що правомірна бездіяльність може виступати предметом правової оцінки і правового регулювання. Таке регулювання здійснюється двома шляхами: зобов’язання (право однозначно вказує, що суб’єкту необхідно бездіяти – забороняє шкідливу дію); дозвіл (право надає суб’єкту можливість обрати пасивний варіант правомірної поведінки: використати пасивне суб’єктивне право або взагалі відмовитись від використання суб’єктивного права).

7. Розкрито місце і роль правомірної бездіяльності в механізмі правореалізації та забезпеченні законності й правопорядку та обґрунтовано такі висновки:

а) правомірна бездіяльність може виявлятися у формах: дотримання заборон, виконання пасивних обов’язків, використання пасивних прав, невикористання в активній формі суб’єктивних прав;

б) правомірна бездіяльність є одним із засобів забезпечення законності, вона створює необхідну передумову реалізації прав і свобод – безперешкодність;

в) вимоги законності реалізуються правомірною бездіяльністю у таких ракурсах: здійснення прав і свобод людиною не повинно порушувати прав і свобод інших осіб відповідно до принципу “дозволено все, що прямо не заборонено законом”; державні органи та посадові особи, керуючись принципом “дозволено лише те, що прямо передбачено в законі”, не можуть перевищувати наданих їм повноважень і, тим самим, перешкоджати реалізації громадянами своїх прав, свобод і законних інтересів.

8. Виявлено шляхи впливу громадської думки на вибір особою пасивного варіанта поведінки. Здійснено аналіз мотивів невикористання суб’єктивних прав громадянами, зокрема, причини абсентеїзму та деполітизації населення, недовіри до владних структур, невикористання права на звернення за захистом до правоохоронних органів, невикористання права на працю, освіту, на створення сім’ї тощо.

Практичне значення одержаних результатів. Теоретичні положення, узагальнення та висновки, що містяться в дисертації, можуть бути використані:

при удосконаленні й доповненні програми курсу “Загальна теорія держави та права”, спецкурсу “Актуальні проблеми теорії держави та права”, передусім розділів, що стосуються проблем правової поведінки;

у правотворчій діяльності при розробці й удосконаленні законодавства;

у процесі правозастосовчої практики для визначення меж правомірного діяння або бездіяльності;

у процесі правовиховної роботи, для підвищення рівня правової та політичної культури громадян України.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації викладені та обговорені на:

міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів “Актуальні проблеми правознавства очима молодих вчених” (м. Хмельницький, 2002 р.);

міжнародній науковій конференції молодих учених “Другі осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, 2003 р.);

міжнародній науково-практичній конференції “Реформування правової системи України: проблеми і перспективи розвитку в контексті європейських інтеграційних процесів” (м. Київ, 2004 р.);

міжнародній науково-практичній конференції “Запорізькі правові читання” (м. Запоріжжя, 2004 р.).

Окремі зі сформульованих у дисертації пропозицій використовувалися автором у навчальному процесі під час проведення практичних і семінарських занять з теорії держави і права.

Публікації. Основні положення дисертації відображено у семи наукових статтях, п’ять з яких опубліковано у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України.

Структура дисертації обумовлена метою та предметом дослідження. Робота складається зі вступу, двох розділів, що містять сім підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації – 220 сторінок, з них основного тексту – 189 сторінок, список використаних джерел – 19 сторінок (237 найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, зв'язок з науковими програмами, планами, темами; висвітлюються його мета і завдання, об’єкт, предмет та методи дослідження; визначаються наукова новизна та практичне значення одержаних результатів; наводяться відомості про апробацію та публікацію результатів дослідження і структуру роботи.

Розділ 1 “Правомірна бездіяльність: соціально-правова природа, кваліфікація та проблеми класифікації” складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Поняття, ознаки та сутність правомірної поведінки як виду правової поведінки” з’ясовується сутність основних понять, що використовуються в роботі: “вчинок”, ”поведінка”, “правомірність”.

Визначена основа для встановлення меж правомірної поведінки. Виділені основні причини правомірної поведінки, серед яких: правосвідомість та правова культура; усвідомлення людиною того, що її права і свободи гарантовані законами та практикою їх застосування; свобода вибору, яка полягає в можливості діяти за власним розсудом та без будь-якого втручання; існування таких взаємовідносин влади й особи, коли особа постає як рівноцінний партнер держави, який бере участь у прийнятті рішень, може здійснювати контроль за діяльністю держави та її органів тощо.

У результаті дослідження і критичного аналізу поглядів науковців щодо правомірної поведінки було виділено всі висвітлені в юридичній літературі ознаки останньої. Автор пропонує включити до визначення дві додаткові ознаки: правомірна поведінка домінує в суспільстві; відповідає загальноправовим цінностям і тому є не лише значимою, а й цінною для суспільства. У відповідності з цим правомірну поведінку можна визначити як домінуючу в суспільстві соціально цінну, корисну або прийнятну поведінку (дії чи бездіяльність), що регулюється за допомогою норм права, охороняється державою і виявляється у формах реалізації права.

У підрозділі 1.2. “Підстави класифікації та види правомірної поведінки, їх особливості” виділяються підстави класифікації правомірної поведінки відповідно до цілей і завдань дослідження та наводяться її види для з’ясування місця правомірної бездіяльності у структурі правомірної поведінки.

Наявні в юридичній літературі розробки класифікації правомірної поведінки, в основі яких лежать різні критерії, дають можливість класифікувати її: за суб’єктами (правомірна поведінка індивідуальних та колективних суб’єктів), за різновидами юридичних фактів (юридичні вчинки, юридичні акти), за формами реалізації правових норм (виконання, дотримання, використання, застосування), за суб’єктивною стороною, залежно від характеру мотивів (маргінальна, конформістська, звичайна, активна), за об’єктивною стороною (дії, бездіяльність), за ступенем соціальної цінності (суспільно корисна, суспільно прийнятна), за предметом правового регулювання (правомірні діяння у сфері конституційного, адміністративного, фінансового, трудового, сімейного права тощо).

Досліджується співвідношення протилежних одне одному понять: соціально-правова активність і правомірна бездіяльність. Аналізуються відмінності між ними та їх взаємозв’язок. Дисертант доводить, що, на відміну від соціально-правової активності, соціальна пасивність у спеціальній юридичній літературі постійно трактується як негативне явище. Але через складність і різноманітність форм життєдіяльності людей, їх поведінки в суспільстві не можна зробити однозначний висновок про абсолютну позитивність активної і негативність пасивної поведінки. Зміст багатьох суспільних відносин полягає саме в утриманні від дій, зокрема, небезпечних для інших суб’єктів права.

У підрозділі 1.3. “Бездіяльність як форма правомірної поведінки, її юридична кваліфікація” автор доводить, що під поняття поведінки підпадають не тільки дії, а й утримання від вербальних і фізичних дій. Поведінка, як більш широка категорія, ніж діяльність, включає в себе й активний, і пасивний стан будь-якої особи.

Дослідження складу (юридичної моделі) правомірної бездіяльності дало змогу визначити її об’єкт, об’єктивну сторону, суб’єкт і суб’єктивну сторону.

Об’єктом правомірної бездіяльності є суспільні відносини, які не порушуються внаслідок правомірної бездіяльності.

Об’єктивна сторона правомірної бездіяльності включає в себе: власне правомірну бездіяльність, суспільно значущі наслідки вчинка, зв’язок між бездіяльністю і наслідком. При бездіяльності особа перебуває у стані відносного фізичного спокою, що містить у собі можливість перетворення в дію. Бездіяльність статична, тривала в часі, розглядається як стан, позиція особи, яка не вчиняє суспільно значимі дії. При аналізі об’єктивних ознак правомірної бездіяльності необхідно враховувати конкретну ситуацію, в якій поведінка набуває юридично значимого характеру, а також права й обов’язки, якими була наділена особа. При цьому нормативні ознаки є первинними в порівнянні з фактичними, через відсутність зовні виражених учинків, а часом і наслідків. У цьому випадку потрібне точне визначення способу здійснення правомірної бездіяльності – невтручання, нерозголошення, невикористання тощо.

У рамках розгляду питання про наявність чи відсутність причинного зв’язку між правомірною бездіяльністю і наслідками аналізується поняття “причинність”, яка припускає активний початок, рух, дію. У правомірній бездіяльності відсутній активний момент. При бездіяльності наслідки можуть і не настати. Часом вони мають випадковий, непередбачуваний характер, через те що між пасивним діянням і наслідками, що настали, як правило, знаходяться дії інших суб’єктів або дії природних чи технічних сил. А оскільки причина завжди безпосередньо пов’язана з наслідком, правомірна бездіяльність не може безпосередньо викликати результат. Вона виступає в ролі умови можливих наслідків (які не можуть породити явище, а, супроводжуючи причини у просторі та часі, забезпечують їх розвиток, необхідний для виникнення наслідку).

Правові наслідки правомірної бездіяльності стосовно основних її форм можуть бути як позитивними, так і негативними. Правомірна бездіяльність у вигляді невикористання суб’єктивних прав не призводить до їх припинення, але іноді може викликати небажані наслідки для самої особи (сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові), а також для суспільства в цілому (правовими наслідками нез’явлення на вибори до органів державної влади і місцевого самоврядування певної кількості виборців є визнання виборів такими, що не відбулися). Правові наслідки дотримання заборон є позитивними, оскільки в момент реалізації пасивного обов’язку одночасно відбувається реалізація суб’єктивних прав і законних інтересів інших суб’єктів права.

При встановленні суб’єкта правомірної бездіяльності необхідно з’ясувати, чи була наділена особа суб’єктивними правами та юридичними обов’язками, встановленими нормативним або договірним шляхом. В окремих випадках суб’єкти правомірної бездіяльності конкретизовані у правових нормах (свідок, потерпілий – при відмові давати показання).

Суб’єктивна сторона правомірної бездіяльності включає в себе соціально-психологічну спрямованість особи на правомірну бездіяльність і психічне ставлення особи до своєї поведінки та її наслідків. Правомірна бездіяльність являє собою складний вольовий акт, психічна сторона якого набуває активного характеру, особливо при відмові від злочинного діяння. Вольові зусилля придушують зовнішню активність, і діяння виявляється у свідомій затримці руху. На вибір пасивного варіанта поведінки також впливають установки та мотиви правомірної бездіяльності. Отже, правомірна бездіяльність переважно контролюється свідомістю (за виключенням випадків, коли вчинок формально відповідає нормам права і загальноправовим принципам, але здійснюється без усвідомлення його юридичної природи, наприклад, якщо особа не переслідує юридичних цілей та не передбачає правових наслідків діяння).

Отже, правомірна бездіяльність має такі ознаки: 1) пасивний стан, позиція особи;
2) суб’єктами такої поведінки є уповноважені й зобов’язані особи; 3) конкретність бездіяльності (невчинення дій); 4) суспільна значимість (корисна або прийнятна);
5) підконтрольність юрисдикції держави; 6) переважно свідомо-вольовий характер; 7) наявність позитивних або прийнятних правових наслідків.

Загалом правомірна бездіяльність розуміється як опосередкована правом форма пасивної соціально значимої поведінки уповноваженого або зобов’язаного суб’єкта, яка визначається статичністю, має переважно свідомо-вольовий характер і є умовою настання корисних або прийнятних правових наслідків.

У підрозділі 1.4. “Класифікація правомірної бездіяльності” досліджений зв’язок правомірної бездіяльності з фактичною і процесуальною формами поведінки. Зазначено, що до фактичної форми поведінки людини окрім “матеріальних дій” належить також матеріальна бездіяльність, а саме: 1) здійснення пасивних суб’єктивних прав;
2) нездійснення суб’єктивних прав, що тягне за собою матеріальні наслідки; 3) виконання пасивних юридичних обов’язків (дотримання заборон); 4) правомірне невиконання юридичних обов’язків (невиконання незаконного наказу). До процесуальної форми поведінки належить інструментальна бездіяльність: набуття пасивних прав і обов’язків та захист своїх прав і законних інтересів (відмова давати показання).

Правомірна бездіяльність класифікована за такими підставами:

І. За суб’єктивним критерієм:

1) за суб’єктами: бездіяльність індивідуальних (фізичні особи, спеціальні суб'єкти) чи колективних (держава, державні органи, колективні утворення, громадські об'єднання) суб'єктів;

2) за внутрішнім психологічним ставленням:

за ступенем усвідомлення: усвідомлена або неусвідомлена (безпам'ятність, непоінформованість, відсутність достатніх навичок);

за суб’єктивним ставленням до своєї пасивної правомірної поведінки: навмисна чи випадкова;

за найбільш типовими, домінуючими мотивами: бездіяльність, обумовлена свідомим, відповідальним ставленням до виконання правових обов'язків, бездіяльність, заснована на почутті страху перед можливим покаранням, на прагненні бути таким як усі, на егоїстичних інтересах, особистій вигоді, байдужості, бездіяльність, що виявляється як соціальний протест тощо.

ІІ. За об’єктивним критерієм:

1) за сферами існування:

за сферами життя суспільства і держави можна виділити зовнішню (міжнародно-правову) і внутрішню (внутрішньодержавну) правомірну бездіяльність;

за правовими сферами: бездіяльність у сфері правотворчості, правореалізації, у правоохоронній сфері;

за галузевою належністю: бездіяльність у сфері конституційних, цивільно-правових, кримінально-правових, адміністративних, трудових відносин тощо;

2) за зовнішнім проявом:

за характером пасивної поведінки: бездіяльність, яка реалізується шляхом нездійснення дозволених дій (при невикористанні суб'єктивних прав) або нездійснення заборонених дій (при дотриманні заборон);

за ступенем суспільної значимості: соціально корисна і соціально прийнятна.

за характером можливої і належної поведінки (обов’язок бездіяльності чи право на бездіяльність);

за соціальними наслідками (позитивні чи допустимі наслідки);

за способами прояву (невтручання, мовчання, невикористання);

за характером (проста, складна, інформаційна, фізична, змішана).

Оцінка правомірної бездіяльності потребує диференційованого підходу з точки зору соціальної корисності. Вона є безперечно корисною, коли йдеться про дотримання заборон та реалізацію пасивних прав (невиконання злочинного наказу, право бути обраним). Таке свідоме утримання від дій здійснюється в інтересах більш позитивного і корисного розвитку тих чи інших відносин. Та за певних обставин правомірна бездіяльність не приносить користі й навіть може завдати шкоди, тобто є суспільно прийнятною: невикористання суб’єктивних прав (права на звернення до правоохоронних органів, права на створення сім’ї) або використання деяких пасивних прав (відмова давати показання, страйк). У даних випадках правомірна бездіяльність вчиняється з метою виявлення свого ставлення до певних суспільних явищ.

Розділ 2 “Організаційно-правові аспекти регулювання правомірної бездіяльності. Її функціонування” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Проблеми нормативно-правового регулювання правомірної бездіяльності” обґрунтовується положення про те, що різноманітні прояви і види правомірної бездіяльності також можуть виступати предметом аналізу, правової оцінки і правового регулювання. Право або обов’язок правомірної бездіяльності завжди носять нормативний характер, випливають із норм закону або підзаконного нормативного акта.

На основі аналізу чинного законодавства України було виділено два основні напрями, за якими здійснюється нормативно-правове регулювання правомірної бездіяльності:

1) установлення обов’язку бездіяльності – заборона шкідливої дії;

2) установлення права на бездіяльність – надання можливості обрати пасивний варіант поведінки: а) можливість не використовувати суб’єктивні права, б) можливість використовувати пасивні суб’єктивні права.

По-перше, законодавець пов’язує корисну правомірну бездіяльність із реалізацією забороняючих норм. При дотриманні заборон їх реалізація відбувається поза правовідносинами, тому що відсутня взаємодія між уповноваженою та зобов’язаною особою.

По-друге, закон надає особі права в уповноважуючих нормах. Законодавець іноді формулює конкретну норму, що дозволяє бездіяльність (наприклад, кредитор має право не приймати від боржника виконання його обов'язку частинами), а іноді встановлює такі норми, лише за змістом яких зрозуміло, що можливість пасивної поведінки також існує або мається на увазі (наприклад, норми, які стосуються прав людини і громадянина згідно з Конституцією України). Серед норм, що дозволяють бездіяльність, можна назвати норми, які передбачають: пасивне виборче право, право на страйк, право на відмову давати показання, право на невиконання злочинного наказу, право не доводити свою невинуватість у вчиненні злочину, обставини крайньої необхідності, що викликані зіткненням двох обов’язків (у подібній ситуації особа попереджує заподіяння більшої шкоди шляхом невиконання будь-якого іншого обов’язку).

Відмова від суб’єктивного права полягає у використанні пасивних правових можливостей. У змісті суб’єктивного права наявне не тільки право на вимогу, а й право на відмову від вимоги, адже метою поведінки може бути й відмова від задоволення будь-якої потреби за об’єктивними чи суб’єктивними причинами. Отже, правовий вибір є невід’ємним елементом структури правомірної бездіяльності як форми правової поведінки.

Підрозділ 2.2. “Роль правомірної бездіяльності у забезпеченні правопорядку і законності”.

Звернення до різних видів правомірної бездіяльності залежно від способів регулювання пояснюється вирішальним значенням правомірної поведінки взагалі й пасивної її форми, зокрема, у формуванні законності й правопорядку.

Дотримання заборон є одним із засобів забезпечення законності, умовою безперешкодної реалізації суб’єктивних прав. Суб’єкт свідомо відмовляється від реалізації своїх власних інтересів, відмінних від суспільних, і тим самим не ставить перешкод їх задоволенню. В деяких випадках дозвіл реалізується правомірною бездіяльністю інших осіб: до змісту зобов’язуючої норми входить пасивний обов’язок утримання від дій, з метою створення умов для використання права іншими учасниками правовідносин. З іншого боку, при використанні права суб’єкт одержує благо, цінність, задоволення особистих інтересів. При цьому він не повинен перешкоджати задоволенню інтересів іншими особами, а також суспільних інтересів (інакше відбудеться зловживання правом).

Законність включає в себе не тільки вимогу конкретної поведінки, а й саму таку поведінку. Вимоги законності реалізуються правомірною бездіяльністю у таких ракурсах:
1) здійснення прав і свобод людиною не повинно порушувати прав і свобод інших осіб, відповідно до принципу “дозволено все, що прямо не заборонено законом”; 2) державні органи та посадові особи, керуючись принципом “дозволено лише те, що прямо передбачено в законі”, не можуть перевищити наданих їм повноважень і, тим самим, перешкодити реалізації громадянами своїх прав, свобод і законних інтересів.

Отже, правомірна бездіяльність є гарантом свободи особи в суспільстві. Безперешкодна реалізація прав і свобод особи можлива лише в умовах режиму законності. Система ж суспільних відносин, що складається в результаті, й утворює правопорядок.

У підрозділі 2.3. “Громадська думка і правомірна бездіяльність” аналізуються основні моменти, які характеризують співвідношення правомірної бездіяльності й громадської думки, а саме: можливість боротьби з правопорушеннями за допомогою громадської думки, особливості громадянської свідомості населення та особливості його політичної участі. Беручи до уваги те, що особа є членом суспільства, зрозуміло, що при виборі варіанта поведінки, при задоволенні потреби вона орієнтується на думку своєї родини, колективу, соціальної групи. Тому ефективними формами боротьби проти порушень правових норм можуть бути громадський осуд чи неприйняття протиправних дій. Корисну ж поведінку можуть стимулювати громадське схвалення і підтримка.

Основними рисами громадянської свідомості населення України є такі:

у значної частини громадян соціологи зафіксували тенденцію ухилення від участі в суспільному житті. Це виявляється, наприклад, у абсентеїзмі (тобто ухиленні виборців від участі у виборах до представницьких органів влади). Причини й мотиви такої поведінки можуть бути різноманітними: незацікавленість політичними проблемами, невіра в можливість щось змінити, упередженість, побоювання, що будь-які заходи не будуть ефективними, пасивний протест проти недосконалої виборчої системи, недемократичного законодавства, політичного режиму чи форми правління;

в українському суспільстві живуть настрої незадоволення станом справ у життєво важливих сферах суспільного життя (зростанням рівня цін, забрудненням навколишнього середовища, зростанням рівня злочинності, безробіття), а також настрої незадоволеності соціальним порядком. Закономірним результатом таких настроїв є втрата довіри до влади, зниження її авторитету, зникнення відчуття безпеки, песимістична оцінка майбутнього. Недовіра до законодавчого органу викликає сумніви у справедливості правових норм. Недовіра до правоохоронних органів призводить до невикористання суб’єктивного права на звернення до них.

Серед інших причин невикористання прав можна назвати: відсутність у переважної частини населення вмінь і навичок користування ними, недостатню поінформованість про свої права, і, відповідно, відсутність автоматичної реакції на порушення права.

Правомірна бездіяльність існує також у вигляді пристосовництва до нестабільних соціальних умов, наприклад, отримання статусу безробітного (тобто невикористання права на працю) дає право на допомогу і включення періоду безробіття до трудового стажу.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснене теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання, що полягає в комплексному дослідженні правомірної бездіяльності як форми правової поведінки та формулюванні пропозицій щодо вирішення розглянутих проблем.

Зокрема, для стимулювання суспільно корисної правомірної бездіяльності у вигляді дотримання заборон, а також для запобігання проявам прийнятної, але небажаної правомірної бездіяльності у вигляді невикористання прав, пропонуються такі першочергові заходи:

1. Удосконалення правового поля (налагодженої системи законодавчого, передусім конституційного, регулювання суспільних процесів) шляхом виділення юридичних обов’язків громадян і посадових осіб. Систематичне вивчення громадської думки дозволяє визначити, наскільки життєвими і прогресивними є правила поведінки, що впроваджуються.

2. Активізація участі особи в підготовці та прийнятті важливих політичних і правових рішень, створення сприятливих умов для побудови громадянського суспільства, наприклад, створення правового режиму, що сприяє розвитку позитивної активності суб’єктів, для їх ініціативної діяльності у різних сферах. При цьому більш конкретно має розглядатися питання про створення адекватних соціальних і політичних умов, рівних можливостей для кожної людини.

3. Підвищення ефективності роботи по правовому вихованню населення з метою підвищення рівня правової свідомості та правової культури, без чого неможливе ані створення правової держави, ані оновлення правової культури українців. Необхідне також налагодження належної системи правової інформації в державі.

4. Зміна правозастосовної політики держави в бік розвитку заохочувального правозастосування.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Капітанська С.А. Правомірна бездіяльність і соціально-правова активність: аспекти співвідношення // Наук. вісн. Нац. акад. внутр. справ України: Зб. наук. праць. – К. – 2003. – Вип. 2. – С. 129–137.

2. Капітанська С.А. Правомірна бездіяльність: проблеми юридичної кваліфікації // Наук. вісн. Нац. акад. внутр. справ України: Зб. наук. праць. – К. – 2004. – Вип. 2. – С. 57–65.

3. Капітанська С.А. Роль правомірної бездіяльності у забезпеченні законності і правопорядку // Вісн. Одес. ін-ту внутр. справ. – О. – 2004. – № 3. – С. 89–95.

4. Капітанська С.А. Класифікація правомірної бездіяльності // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004. – Вип. 25. – С. 56–62.

5. Капітанська С.А. Підстави бездіяльності у праві (теоретичний аспект) // Підприємництво, господарство і право. – № 10. – 2004. – С. 32–36.

6. Капітанська С.А. Роль правомірної поведінки в процесі реалізації громадянами суб’єктивних прав та виконання юридичних обов’язків // Вісн. Хмельн. ін-ту регіонального управл. і права: Зб. наук. праць. – Хмельницький: 2002. – Спецвип. №1. – С.18–19.

7. Капітанська С.А. Причини правомірної поведінки. // Вісн. Запоріз. держ. ун-ту. – Запоріжжя: Запоріз. держ. ун-т, 2004. – №1. – С.47–49.

АНОТАЦІЯ

Капітанська С.А. Правомірна бездіяльність як форма правової поведінки. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. – Національна академія внутрішніх справ України. – Київ, 2005.

Дисертація присвячена дослідженню специфічної форми правової поведінки – правомірної бездіяльності, її місця у структурі правової поведінки та в механізмі правового регулювання, аналізу її природи, ознак, форм прояву та зв’язків з іншими правовими і неправовими явищами. Виділено підстави класифікації правомірної бездіяльності та розкрито деякі її види. Визначено шляхи нормативно-правового регулювання правомірної бездіяльності та наведено приклади такого регулювання із законодавства України. Розкрито роль правомірної бездіяльності у забезпеченні законності й правопорядку та зв’язок правомірної бездіяльності з громадською думкою.

Запропоновано висновки стосовно заходів із забезпечення корисної правомірної бездіяльності у вигляді дотримання заборон, а також щодо запобігання прийнятних проявів правомірної бездіяльності у вигляді невикористання суб’єктивних прав.

Ключові слова: правомірність, правомірна поведінка, правомірна бездіяльність, правова пасивність, пасивний юридичний обов’язок, пасивне суб’єктивне право, дотримання заборон, використання пасивних прав, невикористання суб’єктивних прав, невтручання, ненадання, утримання.

АННОТАЦИЯ

Капитанская С.А. Правомерное бездействие как форма правового поведения. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01. – теория и история государства и права; история политических и правовых учений. – Национальная академия внутренних дел Украины. – Киев, 2005.

Диссертация посвящена исследованию специфической формы правового поведения – правомерного бездействия. Обосновывается положение о том, что любое поведение человека может проявляться и в форме действия, и в форме бездействия. Посредством раскрытия понятия и признаков правомерного поведения, а также его классификации стало возможным показать место правомерного бездействия в структуре правового поведения. В работе проанализированы подходы к определению правомерного поведения, на основании которых уточняется и дополняется его понятие.

Исследуя юридическую природу правомерного бездействия, автором выделены характерные признаки, на основании которых предлагается определение правомерного бездействия. Правомерное бездействие рассматривается как опосредованное правом, пассивное, социально значимое поведение уполномоченных или обязанных субъектов, которое характеризуется статичностью, носит сознательно-волевой характер и является условием наступления полезных или приемлемых правовых последствий.

Построена юридическая модель правомерного бездействия и дана характеристика ее элементов: объекта и объективной стороны, субъекта и субъективной стороны.

Устанавливается, что в некоторых случаях правомерное бездействие является безусловно полезным для общества (когда речь идет о соблюдении запретов и реализации пассивных прав), а иногда бывает приемлемым, но нежелательным (неиспользование субъективных прав или использование некоторых пассивных прав).

Определены и классифицированы виды правомерного бездействия по субъективному и объективному критерию. По субъективному критерию выделены следующие виды: 1) по субъектам; 2) по внутреннему психологическому отношению: по степени осознания, по форме субъективного отношения, по наиболее типичным доминирующим мотивам. По объективному критерию выделены такие виды: 1) по сферам существования: по сферам жизни общества и государства, по правовым сферам, по отраслевой принадлежности; 2) по внешнему проявлению: по характеру пассивного поведения; по степени общественной значимости; по характеру возможного и должного поведения; по социальным последствиям; по способам проявления.

На основе анализа законодательства доказано, что правомерное бездействие может выступать предметом правовой оценки и правового регулирования. Такое регулирование осуществляется двумя путями: обязыванием (право однозначно указывает, что субъекту необходимо бездействовать – запрещает вредное действие); дозволением (право дает субъекту возможность выбрать пассивный вариант правомерного поведения. В рамках второго пути регулирования возможны два варианта: а) разрешение активно не использовать субъективные права или б) наделение пассивными субъективными правами.

Раскрыта роль правомерного бездействия в механизме правореализации и в обеспечении законности и правопорядка. В соответствии с этим обоснованы следующие положения: а) правомерное бездействие может проявляться в формах: соблюдения запретов, исполнения пассивных обязанностей, неиспользования в активной форме субъективных прав; б) правомерное бездействие является одним из способов обеспечения законности, оно создает необходимую предпосылку реализации прав и свобод – беспрепятственность;
в) требования законности реализуются правомерным бездействием в таких ракурсах: осуществление прав и свобод человеком не должно нарушать прав и свобод других людей в соответствии с принципом “разрешено все, что не запрещено законом”; должностные лица и государственные органы, руководствуясь принципом “разрешено лишь то, что прямо предусмотрено в законе”, не могут превысить данные им полномочия и тем самым воспрепятствовать реализации гражданами своих прав, свобод и законных интересов.

Выявлены пути влияния общественного мнения на выбор лицом пассивного варианта поведения. Осуществлен анализ мотивов неиспользования субъективных прав гражданами, а именно: причины абсентеизма и деполитизации населения, недоверия к властным структурам, неиспользования права на обращение за защитой в правоохранительные органы, неиспользование права на труд, на создание семьи.

Ключевые слова: правомерность, правовое поведение, правомерное поведение, правомерное бездействие, правовая пассивность, пассивная юридическая обязанность, пассивное субъективное право, соблюдение запретов, использование пассивных прав, неиспользование субъективных прав, невмешательство.

THE SUMMARY

S.Kapitanska. The lawful inaction as a form of a legal behavior. – The Manuscript

Thesis for scientific candidate’s degree, 12.00.01 – Theory and History of the State and Law; History of the Political and Legal Studies. – National Academy of Internal Affairs of Ukraine. – Kiev, 2005.

Thesis is devoted to a special kind of legal behavior such as the lawful inaction, its place and role in the structure of law behavior and in the mechanism of legal control. The lawful inaction’s nature,