КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

КРЕДІСОВ Вячеслав Анатолійович

УДК 33.13(477)

РОЗВИТОК ПІДПРИЄМНИЦТВА У СУЧАСНИХ

ТРАНЗИТИВНИХ ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМАХ

Спеціальність 08.01.01 – Економічна теорія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі економічної теорії економічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий консультант: доктор економічних наук, професор

Базилевич Віктор Дмитрович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедрою економічної теорії, декан економічного факультету

Офіційні опоненти:

академік НАН України, доктор економічних

наук, професор

Пахомов Юрій Миколайович,

Інститут світової економіки і міжнародних

відносин НАН України, директор

доктор економічних наук, професор,

Заслужений діяч науки і техніки України

Ковальчук Трохим Тихонович, Інститут з

аконодавства Верховної Ради України, перший

заступник директора

доктор економічних наук, професор Філіпенко

Антон Сергійович, Інститут міжнародних відносин

Київського національного університету імені

Тараса Шевченка, завідувач кафедрою світового господарства

і міжнародних економічних відносин

Провідна установа:

Київський національний економічний університет, Міністерство освіти і науки України, кафедра політичної економії обліково-економічних факультетів

Захист відбудеться “25” березня 2004 року о 14 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 26.001.13 Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 03022, м.Київ, вул. Васильківська, 90-А, к.203.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 03033, м.Київ, вул. Володимирська, 58, к.12.

Автореферат розісланий “21” лютого 2004 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Мазур І.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертаційного дослідження обумовлена дією чотирьох основних груп чинників. Перша з них пов’язана зі зростаючим залученням України до процесу глобалізації світової економіки, активною рушійною силою якої є підприємництво. Друга група чинників викликана специфікою соціально-економічних умов, за яких Україна проводить ринкові трансформації у своїй економіці. Чинники третьої групи пов’язані з необхідністю координації діяльності вітчизняних підприємців з діяльністю іноземних бізнесменів на сучасних світових ринках. І, нарешті, четверта група — це чинники, які обумовлені відставанням методологічного та теоретичного забезпечення робіт з вироблення державних програм становлення і розвитку підприємництва, здатного високоефективно використовувати задіяні ним суспільні ресурси. Наявність такого відставання відчутно проявилася в процесі практичного проведення ринкових реформ.

Перша група чинників, що вплинула на вибір теми дисертаційного дослідження, пов’язана зі зростаючою інтеграцією України у міждержавні та міжрегіональні потоки фінансових і матеріальних ресурсів. Так, лише протягом 1999—2003 рр. обсяг експортно-імпортних операцій зріс на 83,8— з 28,2 до 51,74 млрд дол. США. Для успішної інтеграції України у світове господарство дуже важливо вивчити досвід макроекономічної поведінки ринкових держав. Адже в ньому запрограмовані алгоритми дій уряду щодо створення суспільного середовища, сприятливого для підприємницької діяльності. Тому завданням наукового дослідження стає виявлення алгоритмів їх пристосування до конкретного суспільно-економічного середовища.

Друга група чинників виникла тому, що сучасний етап проведення ринкового реформування перехідних економік відбувається в умовах системної, економічної та фінансової кризи. Зокрема, на становленні та розвитку підприємництва вкрай негативно відбивається низький рівень платоспроможного попиту на промисловому і споживчому ринках, слабкі конкурентні позиції абсолютної більшості виробників, відсутність розвинутої ринкової інфраструктури (насамперед інформаційної бази) та професійно підготовлених кадрів керівників. Усі ці проблеми обумовлюють пошук механізмів, які здатні сприяти їх вирішенню.

Третя група чинників виникає як результат існуючої глибокої суперечності між об’єктивними вимогами підприємницького самоуправління та рівнем професійної підготовки кадрів керівників, які не мають науково-обґрунтованого досвіду підприємницьких дій в умовах нестабільного суспільно-економічного середовища. Тому нагальною потребою практики є опанування та впровадження сучасних підприємницьких технологій. З їх допомогою підприємці спроможні діяти на конкурентних світових та вітчизняних ринках, а також здатні налагодити ефективну діяльність своїх підприємств та пропонувати клієнтам конкурентоспроможні продукти та послуги.

Четверта група чинників, що обумовила актуальність проведеного дисертаційного дослідження, тісно пов’язана зі ступенем дослідження проблем ринкового середовища взагалі та підприємницької діяльності зокрема у вітчизняній економічній науці. Незважаючи на те, що в 90-х роках в Україні з’явилося кілька десятків робіт, присвячених різним аспектам підприємництва, можна констатувати, що сьогодні відчувається потреба в працях, у яких були б комплексно розглянуті теоретико-методологічні та практичні сторони підприємницької діяльності в умовах специфічного українського суспільно-економічного середовища.

Існуючу літературу з питань підприємництва можна умовно поділити на три класи — перекладені російською та українською мовою праці іноземних авторів, праці вчених та практиків з республік колишнього СРСР та роботи українських авторів. До першого класу входять праці таких відомих учених-економістів, як А. Сміт, Ж.Б. Сей, А. Маршалл, Й. Шумпетер, П. Друкер та ін. Роботи цих авторів присвячені розкриттю сутності підприємницької діяльності в загальному, фундаментальному розумінні. Що стосується конкретних напрямів підприємницької діяльності, то вони здебільшого присвячені характеристиці технології проведення окремих підприємницьких операцій, складанню бізнес-планів, а не методологічній розробці підприємницьких досліджень.

З початком ринкових перетворень у країнах СНД розпочалися дослідження і проблем підприємництва. Цим питанням присвячені праці російських учених Г.Я. Горфінкеля, А.А. Динкіна, Е. Красникової, А.Б. Крутика, Ю.М. Осипова, В.В. Радаєва, В.Г. Урчукіна та ін. Роботи названих авторів тією чи іншою мірою відображають проблеми фундаментальних засад підприємництва, міжнародних аспектів підприємницької діяльності. Їх зміст становлять методологічні та практичні підходи до вирішення підприємницьких проблем, що використовуються в країнах з розвинутою ринковою економікою — США, Німеччині, Японії тощо. У більшості випадків відсутня адаптація цих практичних підходів до специфіки перехідної економіки.

Останнім часом в Україні також з’явилася низка робіт вітчизняних учених, які присвячені різноманітним сторонам підприємництва. Серед вітчизняних дослідників необхідно відзначити В.Д. Базилевича, О.О. Бєляєва, В.Г. Бодрова, З.С. Варналія, А.С. Гальчинського, В.М. Гейця, А.С. Гриценка, П.С. Єщенка, М.І. Долішного, Б.Є. Кваснюка, Т.Т. Ковальчука, Г.Н. Климка, В.О. Мандибуру, С.В. Мочерного, Ю.М. Пахомова, В.С. Савчука, В.О. Сизоненка, М.Н. Узунова, О.А. Устенка, А.А. Чухна, А.С. Філіпенка, А.В. Шегду та ін. У роботах цих авторів висвітлюються проблеми фундаментальних засад підприємництва, підприємницької логістики, підприємницького менеджменту, підприємницької поведінки. Безпосередньо питанням комплексного дослідження власне підприємництва присвячена обмежена кількість праць. В Україні ще мало проводилося наукових досліджень, присвячених теорії, методології та практиці підприємницької діяльності в умовах специфічного вітчизняного ринкового середовища, результати яких стали б основою організації підприємницької діяльності на українських підприємствах та базою для підготовки національної політики розвитку підприємництва. Зазначені обставини пояснюють актуальність і своєчасність розроблення теми дисертаційного дослідження.

Зв’язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до плану науково-дослідних робіт, є складовою теми наукового дослідження № 01 БФ 040-01 „Теорія і практика соціально-економічного розвитку України в умовах ринкових перетворень” (реєстраційний номер 0101U06977), що розробляється колективом кафедри економічної теорії економічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, де виконувалася дисертація. Особистий внесок автора полягає у порівняльному дослідженні суспільних та інституційних умов становлення та відтворення підприємництва в сучасних транзитивних економічних системах.

Метою дослідження є розроблення методологічних засад та механізму здійснення підприємницької діяльності в сучасних умовах країн з перехідною економікою. Для досягнення цієї мети автор поставив перед собою такі завдання:— 

розробити основні методологічні положення щодо природи та об’єктивної необхідності підприємницької діяльності як окремої складової ділової активності суб’єктів господарювання в умовах становлення ринкового механізму самоуправління;— 

розробити й уточнити понятійний апарат підприємництва для потреб вітчизняної теорії та практики та розкрити зв’язок між категоріями "ринок", "бізнес", "підприємницька діяльність", "вільний ринок", "регульований ринок";— 

визначити основні етапи становлення підприємницької діяльності, показати їх взаємозв’язок з рівнем розвитку ринкового середовища в країнах з транзитивною економічною системою;— 

розробити методологію виявлення механізму розв’язання проблем використання підприємницьких можливостей для власного саморозвитку та самовдосконалення;— 

дослідити еволюцію підприємницької діяльності у світовій практиці та специфіку її становлення і розвитку в країнах з транзитивною економічною системою;— 

проаналізувати об’єктивні суперечності між підприємництвом та державним управлінням в сучасних умовах;— 

розглянути стан, особливості та суперечності становлення підприємницького середовища в країнах з транзитивною економічною системою;— 

розкрити роль досвіду ринкових держав у здійсненні підприємницьких заходів у сучасній українській економіці;— 

розробити алгоритм здійснення інституційних заходів державними структурами, які вповноважені забезпечувати сприятливі умови для підприємництва;— 

проаналізувати механізм впливу існуючих у країнах з транзитивною економічною системою соціально-економічних умов на результативність підприємницької діяльності;— 

розробити алгоритми самовдосконалення та саморозвитку підприємництва в сучасних умовах;— 

узагальнити практичний досвід здійснення ефективної підприємницької діяльності в країнах з транзитивною економічною системою та у світі:— 

розкрити складові процесу управління підприємницькою діяльністю;— 

розробити практичні рекомендації щодо узгодження підприємницьких принципів управління з практичною діяльністю державних структур як на загальнодержавному, так і на місцевому рівнях;— 

розробити для підприємницьких структур методичні рекомендації щодо здійснення заходів для виходу на світові ринки.

Об’єктом дослідження є суспільно-економічні процеси становлення ринкового середовища в країнах з транзитивною економічною системою.

Предметом дослідження є методологічні й теоретичні проблеми становлення та розвитку інституту підприємництва в країнах з транзитивною економічною системою, а також обґрунтування шляхів його ефективного використання для подальшого стійкого економічного зростання.

Методи дослідження базуються на системному загальнотеоретичному осмисленні проблем підприємницької діяльності. При вирішенні поставлених завдань використовувалися методи аналізу і синтезу, індукції й дедукції. За допомогою використання принципів історичного й логічного виявлено об’єктивну необхідність виникнення та закономірності становлення практики підприємницької діяльності в ході еволюції ринкових відносин у країнах з транзитивною економічною системою.

Аналіз механізму підприємницької діяльності в дисертації проводиться на основі використання методів якісного і кількісного аналізу та методу порівняння. Застосування методу порівняння сприяло виявленню специфіки формування підприємницьких відносин у національних економіках постсоціалістичних країн, а також на його основі були зроблені оцінки щодо послідовності та завершеності проведених у них ринкових реформ.

Закономірності становлення та розвитку підприємницької діяльності в країнах з транзитивною економічною системою розглядаються в динаміці, на базі діалектичного методу. Це дало змогу зробити узагальнення стосовно повноти розвитку підприємницького середовища та напрямів його впливу на можливості відтворення інституту підприємництва.

Інформаційною базою дослідження стали законодавчі та нормативні акти з питань підприємництва, аналітичні матеріали Інституту економічних досліджень та політичних консультацій, Інституту стратегічних досліджень. Використано також статистичні дані Державного комітету статистики України та інших урядових відомств.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у теоретичному узагальненні та обґрунтуванні методологічних засад і підходів у пошуку шляхів розв’язання проблем розвитку підприємницької діяльності в країнах з транзитивною економічною системою.

У дисертації отримані науково обґрунтовані результати, які становлять важливий напрям у формуванні наукової концепції підприємницької системи:— 

дана класифікація етапів і визначена їх специфіка щодо становлення підприємницької діяльності в умовах конкретно-історичного ринкового середовища в країнах з транзитивною економічною системою. Показано, що правильно сплановані та проведені заходи з підтримання підприємництва служать дієвим засобом зменшення економічних ризиків у діяльності підприємств і державних органів влади в умовах дії конкурентного механізму господарювання;— 

з’ясовано і теоретично обґрунтовано об’єктивний взаємозв’язок державного управління підприємництвом із загальним розвитком ринкових відносин. Показано, що підприємницька діяльність діє як чинник пом’якшення та розв’язання суперечності між економічними інтересами суспільства та виробника. Розбіжність їхніх загальноекономічних інтересів, що притаманна процесу суспільного відтворення в усіх моделях організації економічного життя, набуває специфічних форм прояву в рамках існуючих у країнах із транзитивною економічною системою суспільно-економічних відносин. Це впливає як на теорію, так і на практику підприємницької діяльності. Надмірні податкові стягнення на тлі стрімко зростаючої заборгованості підприємств та держави між собою та перед робітниками, обумовили появу нових форм традиційної розбіжності інтересів виробників та суспільства: виробники зацікавлені не тільки в отриманні прибутку за вироблену та реалізовану продукцію, а й у пошуку таких механізмів її продажу, які дали б змогу їм уникнути обтяжливого оподаткування та гарантували б сплату споживачем ціни за поставлену продукцію. За таких умов наукові дослідження концентруються на пошуках нових моделей проведення національної підприємницької політики;— 

розкрито природу суперечностей між економічними інтересами підприємця та державних структур, що дає змогу не тільки підвищити ефективність управління на рівні окремих підприємств, а й допомагає державним органам влади різних рівнів, використовуючи адміністративні та економічні важелі, розробляти ефективні шляхи реалізації загальнонаціональних та регіональних інтересів;— 

вперше в категоріальний апарат підприємництва введені нові визначення сутності "ринку", "регульованого ринку", "бізнесу" та "підприємницької діяльності", які покладені в основу розробки теорії обґрунтування та методології дослідження підприємницького механізму їх здійснення. Ринок — це сфера не лише взаємовідносин між споживачами та виробниками, а й дій урядових структур та домашніх господарств, які мають спільну мету: взаємоузгодити та реалізувати свої специфічні економічні інтереси. Теорія і практика формування їх ринкової стратегії потребує наукових методів дослідження чинників зовнішнього та внутрішнього підприємницького середовища. Проведене системне дослідження забезпечує вироблення рекомендацій для визначення й прийняття ринкової стратегії досягнення найвищих кінцевих результатів у діяльності названих суб’єктів ринку;— 

розроблено методологічні підходи дослідження підприємництва в умовах країн з транзитивною економічною системою, які включають сукупність основних принципів, методів, форм та етапів їх організації та проведення. Ця методологія відображає внутрішню логіку аналізу та вирішення проблем підприємництва шляхом аналізу дії чинників макро- та мікроекономічного середовища;— 

вперше визначено теоретично ринкове інституційне середовище в країнах з транзитивною економічною системою, окреслена його специфіка, суперечності та вплив на механізм здійснення та відтворення підприємницької діяльності. Розроблені методологічні принципи проведення досліджень проблем підприємництва в країнах з транзитивною економічною системою передбачають сувору послідовність етапів і заходів щодо їх розв’язання;— 

запропонована методологія виявлення ринкових можливостей підприємництва. Вона спирається на вироблені якісні експертні оцінки дії зовнішніх та внутрішніх чинників підприємництва. Велике значення цієї методології обумовлене низьким рівнем підприємницької підготовки більшості керівних кадрів підприємств у країнах з транзитивною економічною системою;— 

розроблено та обґрунтовано алгоритм здійснення підприємницьких заходів на різноманітних ринках у країнах з транзитивною економічною системою. Виокремлено елементи такого алгоритму, які включають: а) розроблення підприємницької стратегії; б) планування заходів з упровадження наміченої стратегії; в) економічне обґрунтування ефективності підприємницьких заходів; г) організацію й управління втіленням намічених заходів у практику; д) вироблення механізму управління відхиленнями в показниках підприємницької діяльності та запропоновано методи попередження типових помилкок, які пов’язані з обмеженими можливостями запропонованого алгоритму, а також зі змінами внутрішнього і зовнішнього (правового, політичного, соціального, економічного, демографічного й природного) середовища;— 

вперше розроблено наукову методологію аналізу проблем підприємницької діяльності, що побудована на якісних методах аналізу низки вимог стосовно структури та послідовності, обсягу та історичних умов здійснення ринкових перетворень у суспільстві з транзитивною економічною системою;— 

запропоновано нові концептуальні підходи до проведення дослідження шляхів розвитку підприємництва на регіональному рівні при розробленні заходів щодо створення місцевого ринкового середовища. Ці підходи мають стати найбільш поширеними в сучасних умовах країн з транзитивною економічною системою, а отримані результати покликані сприяти формуванню та ефективному використанню ринкових методів місцевого самоуправління;— 

розроблено методику здійснення системного дослідження підприємництва на макро- та мікрорівні, яка включає механізм здійснення специфічного рівневого аналізу, визначення цілей дослідження, вибору методів дослідження, розроблення підприємницької стратегії та визначення її економічної ефективності;— 

розроблено методичні рекомендації відносно реалізації принципів підприємницької діяльності в умовах ринкового середовища в країнах з транзитивною економічною системою. Окреслено функціональні взаємозв’язки між суспільними секторами, що впливають на підприємництво — їх функції та напрями діяльності, а також їх роль у плануванні та в конкретній підтримці підприємницької діяльності в ринкових умовах.

Практичне значення роботи полягає в тому, що узагальнення, які викладені автором розвивають концепцію підприємницької діяльності в умовах сучасної економіки України, сприяють утвердженню підприємницьких принципів управління підприємствами і становленню ринкових відносин.

Результати дослідження, практичні висновки та пропозиції, зокрема щодо принципів відносин між підприємцями і митними співробітниками, шляхів удосконалення митного оформлення вантажів, адаптування українського законодавства до європейських норм ураховані Радою підприємців України при Кабінеті Міністрів України під час підготовки проектів постанов до набрання чинності Митного Кодексу України (з 01.01.2004 р.), а також проекту Закону України “Про внесення змін у Митний Кодекс України” та інших законодавчих і нормативних актів (довідка № 177/4-03 від 09.10.2003 р.). Дослідження проблем ринкової економіки були враховані при розробленні програм діяльності Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, сприяли підвищенню ефективності співпраці урядових структур з бізнесовими колами України на різних рівнях її здійснення (довідка № 7619 від 26.12.2003 р.). Наукові розробки, використані Українським союзом промисловців і підприємців, сприяли впровадженню ринкових механізмів господарювання в усі галузі національної економіки, забезпеченню її зростання і підвищення ефективності (довідка № 01.04-1738 від 25.12.2003 р.). Неодноразові виступи на засіданнях постійно діючого круглого столу “Безпека економічних трансформацій” Національного інституту стратегічних досліджень Адміністрації президента України суттєво сприяли теоретичному обґрунтуванню шляхів практичного вирішення проблем розвитку національного підприємництва, формуванню сприятливого клімату для національного товаровиробництва, розробленню стратегічних програм економічного розвитку, підвищенню ролі громадських об’єднань підприємців у ринковій економіці (довідка № 293/23 від 14.01.2004 р.). Результати дослідження використовуються у навчальному процесі економічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, зокрема при викладанні навчальних курсів “Економічна теорія”, “Економіка фірми”, “Основи менеджменту”, “Інноваційний розвиток”, а також при створенні методичного забезпечення навчального процесу.

Результати дослідження лягли в основу вироблення концепції діяльності Всеукраїнського громадського об’єднання підприємців „Нова формація”, головою правління якої є автор. У цій ролі автор у 1998—2004 рр. постійно виступав ініціатором проведення дослідження і обговорювання проблем ринкової стратегії підприємців спільно з іншими громадськими українськими об’єднаннями, а також подібними їм структурами за участі фахівців з Росії, Польщі, США, ФРН тощо.

Особистий внесок здобувача. Усі основні наукові дослідження за темою дисертації здійснені автором одноосібно. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертації використані лише ті ідеї й положення, які є результатом особистих досліджень здобувача.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні та методологічні положення дисертаційного дослідження лише за останні п’ять років доповідались автором більше ніж на 50 міжнародних та українських наукових конференціях і семінарах, засіданнях круглих столів, громадських слуханнях, засіданнях різноманітних державних комітетів, інших форумах. Це підтверджено програмами, опублікованими матеріалами наукових конференцій, статтями, інтерв’ю і коментарями в періодичних виданнях (відображено в списку опублікованих за тематикою дисертації праць).

Публікації. Основні наукові положення дисертаційного дослідження викладені автором у публікації наукових праць, в тому числі в індивідуальній монографії, розділах книг, брошурі, багатьох наукових статтях, у тому числі в більше ніж 20 фахових виданнях загальним обсягом авторського матеріалу понад 50 друкованих аркушів.

Обсяг і структура дисертаційної роботи. Дисертаційна робота складається із вступу, 5 розділів, підрозділів, висновків, списку використаних джерел (302 найменувань) на 16 сторінках, 11 додатків. Повний обсяг дисертації складає 419 сторінок, у тому числі 33 таблиці і 10 рисунків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено мету і завдання, сформульовано об’єкт, предмет і методи дослідження, визначено наукову новизну та вказано на практичне значення отриманих результатів.

У розділі І „Методологія та теоретичні засади аналізу перехідних економік” досліджені основні концептуальні підходи до характеристики трансформаційних економік, які становлять теоретичне підґрунтя для аналізу умов формування системи підприємництва, розкриваються теоретичні моделі формування суспільних умов для становлення підприємництва, виділяється взаємозв’язок підприємницької діяльності з економічним зростанням.

Потреба реалізувати переваги підприємництва у забезпеченні суспільно-економічного розвитку зумовлює постійні наукові пошуки шляхів його формування та розвитку. Серед досліджень механізму реалізації домінуючої ролі підприємництва у перехідній економіці можна виділити два основні напрями:— 

новий інституціоналізм, який включає теорії прав власності, трансакційних витрат, політичного вибору тощо;— 

неокласики, які прагнуть поєднати використання ринкових механізмів саморегулювання із застосуванням важелів державного регулювання з метою усунення вад ринку.

До основних методологічних проблем перехідного періоду, на яких зосереджують свою увагу зарубіжні та вітчизняні вчені-економісти, можна віднести такі:— 

макроекономічна стабілізація, яка покликана вирішити проблему надмірної грошової маси, що виникла внаслідок кризи збанкрутілої соціалістичної економіки;— 

лібералізація цін, торгівлі й виробництва, реструктуризація (приведення структури національного виробництва у відповідність до структури реальних суспільних потреб);— 

приватизація й створення "ефективного власника";— 

інституційна реформа, що покликана забезпечити оформлення суспільних засад підприємництва: прав власності, свободу контрактів, відповідальність учасників ринку тощо.

У розділі окреслено відмінності між дослідницькими підходами в економічній теорії щодо визначення важливості окремих завдань, черговості та швидкості їх розв’язання:— 

для формальної неокласичної теорії, заснованої на моделі загальної рівноваги, перехід від централізованої до ринкової системи — це перехід від одного рівноважного стану до іншого, який би перевершував перший за критерієм Парето-оптимальності;— 

посткейнсіанці підкреслюють активну самостійну роль грошей і процента як передавальної ланки від вартісних змінних до реальних економічних процесів. Вони рекомендують державі активно втручатися у фінансову сферу і пропонують жорстке регулювання діяльності фінансових посередників;— 

для еволюційної теорії характерний еволюціонуючий мікропідхід, в якому поєднуються "навчання на досвіді" і природний відбір: завдяки цьому відбувається відсів тих, хто не зміг навчитися на досвіді, а також обґрунтовується трактування перехідного підприємства як особливого типу фірми (не соціалістичної і не капіталістичної), цільовою функцією якої є виживання за умов значної невизначеності;— 

неоінституційні теорії перехід від централізовано-планової економіки до ринкового господарства пов’язують із процесом масової формальної приватизації. Нейтралізуючи такі негативні явища приватизації, як обман контрагента на основі асиметрично розподіленої інформації, а також економлячи на трансакційних витратах завдяки корпоративній інтеграції, можна закласти в основу української інституційної системи підприємництва принципи демократичного і конкурентного характеру.

У розділі показано методологічне значення для дослідження проблем становлення підприємництва, яке мають напрацьовані неокласиками й інституціалістами інструменти економічного аналізу проблем перехідної економіки. До цих інструментів відносять формальні моделі, статистичні (у тому числі економетричні) дослідження, аналіз окремих випадків упровадження підприємництва і дослідження результатів масових опитувань. Ураховуючи отримані ними результати, потрібно брати до уваги, наскільки вони застосовні до українських інституційних реалій (у тому числі особливості української етнічної культури й менталітету).

До історичних уроків, які потрібно враховувати при виробленні заходів для переходу до підприємницького способу господарювання, можна віднести ті спроби реформування соціалістичної централізованої планової системи, які робилися в СРСР у другій половині 60-х років у вигляді вдосконалення соціалістичного господарського механізму на мікрорівні — розширення господарської самостійності основної виробничої ланки — підприємства, перехід від "формального" до "повного" госпрозрахунку. Проте, оскільки управління народним господарством на макрорівні по суті залишалося командно-адміністративним, це, зрештою, і визначило неуспіх зазначених "пропідприємницьких" заходів.

Певним наближенням до підприємницьких засад господарювання став курс на перебудову, розпочатий у народному господарстві у квітні 1985 р. Залежно від спрямування проведених на той час заходів можна виділити два етапи:

перший — зорієнтований на використання незадіяних технологічних та організаційних резервів в існуючій системі соціалістичної планової економіки (1985—1987 рр.);

другий — зорієнтований на модернізацію командно-адміністративної системи господарювання на засадах ринкового соціалізму (1988—1991 рр.). Проголошене оновлення соціалізму на основі демократизації всього суспільного життя певною мірою прискорило перехід до ринкового реформування країни.

Розширення самостійності підприємств в умовах монополізму державної власності та зростання товарного й фінансового дефіциту не супроводжувалося позитивними результатами: підприємства не стали заінтересованими в удосконаленні виробництва. Тому проведені заходи з побудови в СРСР ринкового соціалізму не могли забезпечити появу активного суб’єкта ринку — підприємця.

Застосований у роботі історичний підхід дав змогу зробити аргументований висновок, що питання виживання й розвитку України безпосередньо пов’язано з успіхом становлення підприємництва. Проте внаслідок низки як об’єктивних, так і суб’єктивних причин в українській економічній літературі ще не викристалізувалися чіткі погляди щодо можливого шляху розвитку української економічної системи. Зокрема, українські економісти повинні зробити обґрунтований вибір найсприятливішої для України ринкової моделі розвитку — англо-американської, континентально-європейської чи євразійської. У цій справі українське суспільство не може когось сліпо копіювати чи виконувати чиїсь вказівки, а має виробити виважену й чітко структуровану концепцію довгострокового прогнозування й короткострокового планування та побудови української суспільно-економічної перспективи, у тому числі й розвитку підприємництва

У роботі проаналізовано основні теоретичні концепції становлення національного ринку, а також виборювання Україною свого власного місця на світовому ринку. У цьому зв’язку набуває актуального значення аналіз місця, ролі й перспектив входження економіки України у світове господарство. Розроблення українськими економістами цього питання вимагає від них особливої відповідальності, адже раціональні за своєю сутністю, але реалізовані без урахування специфіки українських суспільно-економічних умов, поради іноземних спеціалістів замість очікуваної користі від просування до ринку завдають суспільному господарству значних збитків.

Втіленню у життя національних інтересів щодо розвитку підприємництва перешкоджають негативні наслідки, зумовлені як загальною незбалансованістю структури суспільного виробництва, так і відсутністю вільних, доступних для українських товарів ринків. Це спричинене колоніальним статусом України, що протягом десятків і десятків років непомітно виснажували економіку республіки.

Проведений у першому розділі аналіз показав, що справжньою причиною соціально-економічних негараздів для української держави стала та ситуація економіко-політичного хаосу, яка склалася на тлі дилетантських розмов про необхідність переходу до ринку. Зокрема, для здійснення ринкового реформування агропромислового комплексу немає ні відповідної ринкової інфраструктури, ні відповідних засобів технічного озброєння, ні достатньої кількості потрібних кваліфікованих кадрів. Для розвитку підприємництва у цій галузі надзвичайно важливе значення має проблема власності на землю, яка покликана забезпечити не лише вирішення економічних питань, а й забезпечити раціональність використання земельних ресурсів в інтересах українського народу.

Негативні наслідки для становлення підприємництва дає існуюча тенденція до руйнації когнітивних підсистем суспільства — науки та освіти, які випали з пріоритетних галузей фінансування. Без них Україна перетворюється на третьорядну державу, сировинний придаток, місце для застосування найбрудніших технологій, джерело дешевої робочої сили. У підготовлених українським урядом програмах виходу з економічної кризи, які були прийняті за роки незалежності, так і не знайшлося місця для реальних заходів прискорення науково-технічного прогресу (окрім примарних сподівань на потік зарубіжних інвестицій у галузі, які його забезпечують).

Зроблений у першому розділі аналіз нових історичних умов для ринкового реформування, що склалися завдяки утворенню української національної держави, свідчить, що забезпечити перехід підприємців до якісно нового використання суспільних ресурсів, до соціально-економічного прогресу можна лише у разі мобілізації існуючих в Україні інноваційних чинників. Це, насамперед, екологічно чисті та “безлюдні” технології, створення та застосування у виробництві “штучної” робочої сили — “інтелектуальних” робото-технічних систем, біотехнологій, новітніх систем інформатики, формування цивілізованого ринку тощо.

У другому розділі „Умови виникнення та становлення підприємництва в перехідних економіках” виходячи з природи поняття підприємництва робиться аналіз існуючих соціально-економічних умов, що склалися в перехідних економіках. Зокрема, виділяються особистісні якості підприємця, котрий характеризується здатністю на ініціативній та інноваційній основі в особливий спосіб з’єднувати чинники виробництва з тим, щоб у перспективі отримати додатковий прибуток. Серед цих якостей центральне місце займають: здатність ухвалювати нестандартні новаторські рішення не тільки в стандартних, а й, особливо, у невизначених ситуаціях; уміння генерувати нові виробничі й комерційні ідеї, оцінювати їх перспективність з погляду отримання додаткового прибутку; спроможність оперативно впроваджувати інновації з метою отримання додаткового прибутку; аналізувати інформацію й робити правильні з позиції ринкової кон’юнктури ризикові висновки стосовно ефективної поведінки на ринку.

У розділі обґрунтовуються відмінності між підприємництвом та бізнесом, які відображають дві моделі підприємницької поведінки: перша модель — “бізнесова” — зорієнтована на перетворення задіяних фірмою ресурсів у капітал. Ця модель передбачає виконання низки послідовних дій підприємця з метою використання існуючих можливостей, щоб отримати від наявних ресурсів суспільно нормальний прибуток. Друга модель — “інноваційно-підприємницька” — передбачає використання сприятливих можливостей для якісного розвитку умов використання ресурсів фірми з метою отримання надприбутку.

Таким чином, завдяки своєму детермінуючому впливу на хід економічного прогресу підприємництво виступає одним з ключових інститутів ринкової економіки, а підприємець —головним суб’єктом економічної діяльності й ринкових відносин. Підприємництво — це особлива інноваційна форма бізнесу, яка, маючи на меті отримання надприбутку, забезпечує економічно обґрунтовану динаміку якісного й кількісного зростання для всього суспільного відтворення. Включаючи інноваційний момент, підприємництво завжди породжує невизначеність, тому ризик є невід’ємним елементом підприємництва.

Якщо звичайний бізнес, зорієнтований на отримання середнього прибутку, у кращому випадку може лише утримати досягнутий соціально-економічний рівень, то підприємництво, з його націленістю на якісне поліпшення умов ділового життя, виконує також важливі соціальні функції, зокрема функції створення нових робочих місць, поповнення державного й місцевого бюджетів більшими виплатами податків із зростаючого прибутку тощо. Стосовно сучасних країн з транзитивною економічною системою важлива роль підприємництва полягає також у тому, що в процесі свого становлення й постійного розширення воно створює умови для формування середнього суспільного прошарку, який є гарантом соціальної, економічної й політичної стабільності суспільства з розвиненою ринковою економікою.

Недостатньо повна характеристика підприємницької діяльності склалася тому, що в українське радянське законодавство термін "підприємництво" ввійшов за ознакою економічної реалізації права приватної власності, а не за ознакою особливих засобів і способів досягнення його мети — надприбутку. За такого визначення сучасний підприємець постає як організатор бізнесу, що має у своєму розпорядженні необхідний капітал для придбання засобів виробництва і найму робочої сили. Тому ця однотипність власності і схожість приватного характеру діяльності стали основою для ототожнення звичайного бізнесмена із бізнесменом-підприємцем як в українській, так і в зарубіжній економічній літературі.

Отже, підприємництво у сучасному розумінні цього слова є історичним феноменом, що виникло як рушійна сила формування інноваційного ринкового суспільства, побудованого на основі інституту приватної власності, ринкової економіки й вільної конкуренції, яка підтримується й захищається силою держави.

Як суспільний інститут, підприємництво є відкритою системою, що постійно взаємодіє із зовнішнім середовищем, яке утворюють чинники з низкою особливих властивостей у їх дії: взаємозалежність, складність, динамічність, невизначеність.

Основні групи чинників зовнішнього середовища підприємництва: економічне середовище, науково-технічний прогрес, політичне й правове середовище, соціально-культурні умови, демографічне і природно-географічне середовище. Усі ці чинники тією або іншою мірою справляють стимулюючий або обмежуючий вплив на відтворення підприємництва.

Внутрішнє середовище включає ті умови виробництва й реалізації продукції (послуг), які піддаються регулюванню з боку підприємства в процесі внутрішньофірмового планування та управління. До них належать структура підприємства, його мета і завдання, технології виробництва та люди з їх здібностями, потребами і кваліфікацією.

Підприємницька діяльність здійснюється в певних організаційних рамках: відкриті і закриті акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ), виробничі кооперативи, державні й муніципальні унітарні підприємства, торговельні заклади, товарні біржі, комерційні банки, фондові й валютні біржі тощо. Ефективними для певного місця й часу повинні бути визнані ті форми підприємництва, які дають змогу максимально результативно використати наявний виробничий апарат, виробничу і соціальну інфраструктуру, трудові, інтелектуальні й природні ресурси, існуючі економічні, насамперед ринкові, та правові відносини.

Ефективну реалізацію своїх потенціалів мале й середнє підприємництво можуть здійснити лише у взаємодії одне з одним. Значущість малого підприємництва визначається тим фактом, що воно здійснює виробничо-господарську діяльність у таких сферах економіки, які вимагають високої міри динамізму й оперативної реакції на зміну смаків і потреб споживачів. Воно сприяє розширенню поля конкуренції і створює умови, що протидіють концентрації власності в руках вузької групи олігархів і монополізації у галузях і сферах діяльності великих корпорацій.

У роботі розкрито особливості формування ефективного організаційно-господарського механізму підприємництва, який, наприклад у великих корпораціях, забезпечує створення системи управління інноваційним відтворенням підприємницького типу. Відтворення підприємництва загалом, як і будь-якого виду його діяльності, включає такі види циклів, кожна фаза яких потребує вироблення своєї стратегії й тактики діяльності: діловий цикл; життєвий цикл товару (товарної групи); життєвий цикл виду підприємництва; життєвий цикл підприємства (фірми). Виділення циклів у підприємництві систематизує аналіз його можливостей з метою скорочення загальної тривалості циклу, модифікації товару й ринку тощо, що надзвичайно важливо для вироблення підприємницької стратегії.

Набутий досвід ринкових перетворень доводить, що державна участь потрібна там і тоді, де і коли ринковий механізм саморегулювання неспроможний на належному рівні розв’язати проблеми суспільного відтворення. Тому вже з самого початку визначення стратегії перехідної економіки важливо виявити не лише переваги, а й недоліки державної й приватно-ринкової систем господарювання з тим, щоб нейтралізувати властиві їм недоліки й приростити переваги.

У третьому розділі „Розвиток інститутів ринку та діалектика підприємництва” досліджується інституційна складова підприємницького середовища. Інститути — це формалізовані норми й неформалізовані правила, які визначають і структурують відносини між інституційними суб’єктами громадянського суспільства. Найважливіші інститути підприємництва: власність, договір, право, свобода вибору й дій. Сукупність легітимних суспільних інститутів утворюють інституційне середовище. Воно має вирішальне значення для вибору цілей, ідеології, правил гри, шляхів, моделей, етапів, механізмів соціальних перетворень суспільної системи. Суспільною функцією цього середовища є створення комфортних умов для оптимального розвитку підприємництва країни.

Інституційний підхід до вивчення, моделювання й реформування підприємництва базується на відповідній діяльності основних економіко-правових інститутів ринкової економіки: суб’єктів господарювання та організацій.

Активними інституційними суб’єктами, відносини яких утворюють інституційно-відтворювальну систему підприємництва є: суб’єкти господарювання, наймані працівники, держава, громадські організації, домогосподарства, світове господарство. Принцип балансу інтересів повинен бути імплантований у ті економічні механізми, що регулюють усі відносини й форми їхньої взаємодії: операції, угоди, кооперації, партнерства, оренду, ренту, так само, як і в справедливий розподіл результатів взаємодії: доходи, багатство, вигоди, збитки, втрати, придбання.

Відтворення всієї системи інституційних відносин у підприємництві можливе лише у складі єдиного національного інституційно-відтворювального процесу. У тому числі й саме підприємництво набуває властивості відтворюватися лише за умови, коли воно послідовно вписується у відображену систему взаємодії елементів національного інституційного укладу.

Глибинне значення інституційного укладу полягає в тому, що реальне відтворення підприємництва не лише відповідає інституційному відтворенню й гармонізує з ним, а й стало детермінуючим чинником у розвитку кожного з його елементів — завдяки своїй здатності мобілізовувати суспільні ресурси згідно з принципами раціональності й ефективності.

Інституційні умови підприємництва утворюють своєрідне легітимне тло, на якому відбуваються економічні й соціальні процеси, формуються ресурси й чинники виробництва. Вони визначають суспільний характер відносин між усіма суб’єктами ринкової економіки і спираються на систему відтворювальних відносин як на свій природний базис. Тому інституційні ресурси являють собою ресурсний потенціал відтворення підприємництва в умовах перехідної економіки.

Інституційні ресурси підприємництва за умов перехідної ринкової економіки включають: мету виробництва; форми власності на матеріальні й інтелектуальні умови виробництва, що визначають характер розподілу результатів виробництва; ступінь відкритості економіки; можливість реалізації принципу свободи підприємництва; розмір податкового тягаря; ступінь зрілості та якості економічних механізмів й інституційних чинників економіки; ступінь захищеності природи; рівень моральності та справедливості.

Найважливішими інституційними чинниками суспільного виробництва в умовах ринкової економіки є: капітал (штучний, природний, духовний, інституційний), багатство, робоча сила, підприємницька спроможність населення, природа, держава й наука.

Структурно-функціональний динамізм індустріального та постіндустріального суспільства вимагає мобільності й динамічності двох основних форм власності: приватної й державної, між якими існують різні форми власності. Оскільки в перехідній економіці однією з найважливіших передумов формування ринкового середовища є створення широкого прошарку власників засобів виробництва, то головна увага в процесі ринкових реформ поступово перемістилася на роздержавлення власності.

Приватизація передбачає трансформацію державної власності в приватну з метою забезпечення підвищення ефективності національної економіки. У цьому плані велике значення має відмова держави від права власності на державні підприємства й активи, передання на конкурсній і платній основі приватним компаніям прав на виробництво товарів і послуг.

Для раціонального підприємництва на ринку необхідно здійснити заходи щодо інформаційного, фінансового, юридичного, трудового, транспортного і складського забезпечення цього процесу. Отже, найважливішою умовою успішного функціонування ринку є формування й розвиток його інфраструктури, що забезпечує безперебійне просування товарів від виробників до споживачів. Поняття "ринкова інфраструктура" означає комплекс відповідних складових елементів, що обслуговують підприємництво на ринку. Вони утворюють внутрішню будову ринку і служать засобами підтримання у ньому комерційно-господарських відносин.

Підприємництво як процес завдяки своїй самодіяльній природі може відбуватися лише на засадах самоуправління. Воно відбувається у вигляді органічної взаємодії зовнішнього (інституційного) і внутрішнього середовища, яка забезпечується на основі принципів підприємницького самоуправління.

Основні умови самоуправління підприємництва: наявність прав власності на засоби виробництва, його продукт і дохід; наявність певної сукупності свобод і прав (вибір виду господарської діяльності, планування джерел фінансування, доступ до ресурсів, організація й управління, збут тощо), тобто економічна самостійність; наявність певного економічного середовища, яке забезпечувало б реалізацію перших двох умов — ринково-конкурентний режим господарювання; наявність сприятливого психологічного клімату серед населення; правова захищеність підприємництва; державна підтримка підприємництва у галузі фінансового і матеріально-технічного забезпечення.

Головним принципом підприємницького самоуправління