МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАРПЕНКО ВІТАЛІЙ ЛЕОНІДОВИЧ

УДК 658.589:338.242 (477)

ФОРМУВАННЯ МОТИВІВ І СТИМУЛІВ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Спеціальність 08.06.01 – економіка, організація і

управління підприємствами

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Хмельницький – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Хмельницькому національному університеті Міністерства освіти і науки України

Науковий керівникКандидат технічних наук за спеціальністю 08.00.28, доцент

Йохна Микола Антонович,

Хмельницький національний університет

Міністерства освіти і науки України,

проректор з міжнародних зв’язків

Офіційні опоненти | доктор економічних наук, професор

Богиня Дем’ян Петрович,

Інститут економічного прогнозування

Національної академії наук України, м. Київ,

головний науковий співробітник

відділу економічної теорії

кандидат економічних наук, доцент

Бойко Руслан Васильович,

Хмельницький національний університет

Міністерства освіти і науки України,

доцент кафедри маркетингу

Провідна установа | Національний університет “Львівська політехніка” Міністерства освіти і науки України, кафедра менеджменту організацій

Захист відбудеться 23 вересня 2005 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 70.052.01 у Хмельницькому національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 29016, м. Хмельницький, вул. Інститутська, 11, зал засідань вченої ради.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Хмельницького національного університету Міністерства освіти і науки України за адресою: 29016, м. Хмельницький, вул. Кам’янецька, 110.

Автореферат розісланий 18 серпня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Скринник Н.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Активізація інноваційних процесів для України є надзвичайно важливим завданням, оскільки саме інновації сьогодні визначають темпи загального економічного розвитку. Однак, поки що у державі не створено ефективного механізму управління цими процесами. Не сформовано чітких рекомендацій щодо того, яким має бути механізм стимулювання інноваційної діяльності, на яких теоретико-методологічних засадах його необхідно будувати, яких підходів необхідно дотримуватися при формуванні системи стимулів і як процес зовнішнього стимулювання підкріпити внутрішніми мотивами, формуючи у вищого менеджменту підприємств мотиваційні преференції до інноваційної діяльності. Тому розроблення теоретико-методичних і науково-практичних аспектів активізації інноваційної діяльності вітчизняних підприємств, зокрема, акціонерного типу, в межах розвитку вітчизняної школи менеджменту представляє як науковий, так і практичний інтерес.

Проблеми інноваційної діяльності були і є предметом наукового інтересу багатьох відомих вчених. Значний внесок у розвиток інноваційної теорії зробили В. Джевонс, Д. Вольф, К. Маркс, А. Сміт, Л. Вальрас, Дж. Хікс, Й. Шумпетер, П. Ромер, Ф. Агійон, П. Хоувіт, М. Портер, Ч. Джонс, М. Кондратьєв, М. Туган-Барановський та ін. Дослідженням різноманітних аспектів перебігу інноваційних процесів в сучасних умовах займається і значна кількість науковців пострадянського простору, які, серед ряду інших, ставлять перед собою завдання напрацювання рекомендацій для активізації інноваційної діяльності. Зокрема, слід вказати на роботи В. Александрової, Г. Андрощука, Ю. Бажала, Д. Богині, С. Биконі, А. Гальчинського, В. Геєця, Б. Данилишина, Г. Дмитренка, В. Дорофієнка, С. Ільяшенка, М. Йохни, В. Колосюка, А. Колота, М. Крупки, О. Лапко, Ю. Морозова, Г. Паламаренко, М. Пашути, Н. Подольчака, С. Покропивного, В. Рихтюка, О.Смірнова, В. Стадник, Д. Стеченка, Е. Уткіна, Р. Фатхутдінова, Л. Федулової, В. Хаустова, В. Чижова та інших.

Аналіз економічної літератури показав, що ціла низка теоретико-методологічних аспектів, які стосуються формування ефективного мотиваційного механізму інноваційної діяльності, досі ще не отримала належного вирішення, особливо у питаннях, що стосуються управління акціонерними підприємствами зі значною часткою державної власності. Необхідність створення дієвого мотиваційного механізму, який би формував мотиваційні преференції вищого менеджменту вітчизняних підприємств та стимулював його активність у руслі завдань інноваційного розвитку економіки України, і обумовила вибір теми дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано згідно з планом науково-дослідних робіт Хмельницького національного університету в межах теми “Теоретичні та практичні аспекти формування системи менеджменту в умовах трансформаційної економіки” (затверджена на засіданні науково-технічної ради університету, протокол №5 від 4 грудня 2002 року).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є подальший розвиток методології управління інноваційною діяльністю, спрямований на створення ефективного механізму мотивації і стимулювання інноваційно-активної поведінки суб’єктів господарювання.

Для досягнення поставленої мети у ході підготовки дисертації необхідно було вирішити такі завдання:

- визначити роль інноваційних чинників у забезпеченні поступального економічного розвитку України;

- дослідити сутність і складові мотиваційного процесу в контексті інноваційної діяльності;

- дослідити інноваційну активність та умови інноваційної діяльності вітчизняних підприємств у період становлення ринкових відносин;

- оцінити дієвість форм і методів стимулювання інноваційної діяльності підприємств, що застосовуються в Україні, та визначити напрямки їх вдосконалення;

- розробити методичні рекомендації щодо формування мотиваційного механізму інноваційної діяльності підприємства з використанням концептуальних підходів неоінституціональної економічної теорії;

- сформувати систему збалансованих показників для стимулювання інноваційно-активної поведінки вищого менеджменту підприємств;

- розробити методичні рекомендації щодо вдосконалення організаційної культури вітчизняних підприємств у контексті завдань інноваційного розвитку.

Об’єктом дослідження є мотиви і стимули інноваційної діяльності промислових підприємств в умовах становлення ринкових відносин.

Предметом дослідження є теоретико-методичне забезпечення формування мотиваційного механізму інноваційно-активної поведінки підприємства.

Теоретико-методологічну основу дослідження склали: нормативно-правова і законодавча база, яка регулює інноваційну діяльність суб’єктів господарювання в Україні, неоінституціональна економічна теорія, сучасні мотиваційні концепції, а також праці сучасних зарубіжних та вітчизняних науковців у сфері управління інноваційними процесами на макро- та мікрорівні.

Методи дослідження. Дослідження закономірностей та тенденцій розвитку інноваційних процесів в Україні здійснювалось на основі використання системного, комплексного, економічного і причинно-наслідкового аналізу, ситуаційного підходу, групування, графічного моделювання, соціологічних опитувань, методики фокус-груп, експертної оцінки, ранжирування. Опрацювання даних здійснювалося з використанням математичного апарату, реалізованого за допомогою програмного продукту “1С Бухгалтерія”, а також табличного редактора Microsoft Excel.

Інформаційною базою досліджень є статистичні дані Державного комітету статистики України, законодавчі акти, Укази Президента України, періодичні видання, наукові збірки, монографії та наукові видання вітчизняних і зарубіжних вчених, фінансова звітність промислових підприємств м. Хмельницького, результати анкетних опитувань та експертних досліджень (інтерв’ю), здійснених автором.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у використанні положень неоінституціональної економічної теорії для обґрунтування мотиваційного механізму інноваційної діяльності на макро- та мікрорівнях, а також у нових підходах до формування інноваційно-активної поведінки вищого менеджменту та рядових працівників вітчизняних підприємств із застосуванням таких інструментів стратегічного та оперативного менеджменту як збалансована система показників, фокус-групи та інтрапренерство.

Зокрема, найбільш вагомими теоретичними та практичними результатами, що характеризують новизну дослідження і особистий внесок здобувача, є:

вперше:

– використано положення неоінституціональної економічної теорії для розроблення мотиваційного механізму інноваційної діяльності промислових підприємств, що дало змогу виділити проблему агентських відносин і розмежувати мотиваційні впливи на підприємство як суб’єкт ринку і на вищий менеджмент як суб’єкт агентських відносин;

– розроблено модель мотивації поведінки топ-менеджерів залежно від інституційних чинників, ресурсних та організаційних обмежень;

– адаптовано методику Balanced ScoreCard для збалансування мотиваційних переваг власників підприємства і менеджерів різних рівнів і формування на підприємстві механізму мотивації і стимулювання інноваційної діяльності;

удосконалено:

– методичні підходи до стимулювання зростання освітньо-кваліфікаційного рівня працівників підприємства (як основи інноваційної діяльності) через введення низки коефіцієнтів, що відображають їх зусилля з підвищення професійної майстерності та участь у роботі проектних команд;

дістали подальшого розвитку:

– понятійний апарат інноваційного менеджменту, зокрема, такі його елементи як “мотиваційний процес”, “мотивація суб’єкта ринкових відносин до інноваційної діяльності”, “мотиваційний механізм інноваційної діяльності”, які уточнені та доповнені з позицій неоінституціональної економічної теорії та завдань інноваційного розвитку підприємства;

– критеріальна база оцінювання результатів інноваційної діяльності вищого менеджменту підприємств у розрізі функціональних сфер управління;

– концепція партисипативного управління у контексті формування інноваційно-активної поведінки працівників;

– методика використання фокус-груп з метою виявлення можливості узгодження мотиваційних переваг вищого та середнього рівнів менеджменту щодо інноваційної діяльності;

– методичні підходи і рекомендації щодо формування організаційно-економічних засад інтрапренерства.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що вони вдосконалюють механізм мотивації і стимулювання інноваційної діяльності на промислових підприємствах завдяки розвитку та ефективному поєднанню сучасних інструментів стратегічного та оперативного управління – збалансованої системи показників, фокус-груп, інтрапренерства.

Результати виконаної роботи знайшли практичне застосування в управлінні інноваційною діяльністю промислових підприємств Хмельницької області, зокрема, ВАТ “Термопластавтомат” (акт про впровадження від 30 грудня 2004 р.), ВАТ “Укрелектроапарат” (довідка про впровадження від 1 лютого 2005 р.). Окремі результати дисертаційної роботи використовуються у навчальному процесі при викладанні дисциплін “Економіка й організація інноваційної діяльності” та “Інноваційний менеджмент” (акт про впровадження від 13 січня 2005 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею, в якій викладено авторський підхід до вирішення завдань формування механізму мотивації і стимулювання інноваційної діяльності промислових підприємств. Основні наукові положення, розробки, висновки та рекомендації, які виносяться на захист, одержані автором самостійно. Внесок автора у колективні наукові роботи конкретизовано у списку публікацій.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації доповідалися та обговорювалися на міжнародних, національних та регіональних науково-практичних конференціях і семінарах, в тому числі: на ІІ Міжнародній конференції студентів та молодих учених “Управління розвитком соціально-економічних систем: глобалізація, підприємництво, стале економічне зростання” (9-12 грудня 2002 р., м. Донецьк), І Міжнародній науково-практичній конференції “Проблемы современной экономики и институциональная теория”, 27-28 січня 2003 р., м. Донецьк), П Міжнародній науково-практичній конференції “Розвиток соціально-економічних відносин в умовах трансформації економіки України” (17-18 квітня 2003 року, м. Хмельницький); III Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми планування виробництва в умовах переходу до ринку” (1-3 жовтня 2004 року, м. Алушта), ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Проблемы современной экономики и институциональная теория”, 17-18 березня 2005 р., м. Донецьк), П’ятій Міжнародної науково-практичної конференції “Мотивація інноваційно-інвестиційної діяльності підприємств та ринку праці в контексті інтеграції України до ЄС” (18-21 травня 2005 р., м. Хмельницький).

Публікації. Найсуттєвіші теоретичні і практичні результати дисертаційного дослідження опубліковані в 10 працях у наукових журналах та збірках, в тому числі в 9 – у фахових виданнях загальним обсягом 4,7 д. а., з яких 4 роботи загальним обсягом 1,7 д.а. належить особисто автору. Загальний особистий внесок автора складає 2,8 д. а.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Роботу викладено на 214 сторінках комп’ютерного тексту, що містить 20 таблиць, 21 рисунок. Список використаних джерел налічує 161 найменування (на 12 сторінках). Сім додатків викладено на 18 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено мету та завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження; сформульовані наукова новизна та висновки щодо практичного значення одержаних результатів, описано форми їх апробації та використання.

У першому розділі – “Теоретико-методологічні основи мотивації і стимулювання інноваційної діяльності підприємства” розглянуто генезис теорій інноваційного розвитку, розкрито теоретичні засади та сутність економічного зростання інноваційного типу, проаналізовано особливості інноваційної діяльності як об’єкта управління, визначено принципи та методологію дослідження мотиваційного механізму інноваційної діяльності.

Аналіз наукових публікацій з питань управління інноваційними процесами показав, що інтенсивність цих процесів у сучасних умовах обумовлюється чинниками ендогенного характеру, сукупність яких формує стимули і мотиви, що спонукають суб’єктів ринку до створення та впровадження новацій. До складу таких чинників сучасні науковці відносять й інституційні, підкреслюючи вагомість впливу сформованого в суспільстві інституційного середовища на економічну поведінку підприємства як суб’єкта ринкових відносин. З огляду на це за методологічну основу дослідження взято неоінституціональну економічну теорію, яка пояснює вибір суб’єктами управління стратегії і тактики поведінки керованих ними підприємств, в тому числі у сфері інноваційної діяльності, з врахуванням інституційних чинників.

У ході досліджень категорійного апарату неоінституціональної економіки визначено, що інституції – це встановлені законодавством (формальні) та сформовані спонтанно у суспільстві в процесі його історичного розвитку (неформальні) правила економічної поведінки, а також інстанції та процедури, які забезпечують дотримання цих правил всіма економічними суб’єктами через використання стимулів, винагород і покарання. В період становлення ринкових відносин, коли формальні інституції радикально змінюються, наростає невідповідність між формальною та неформальною складовими інституційного середовища, оскільки стереотипи поведінки, закладені у свідомості людей, змінюються значно повільніше, ніж зміни у законодавчому полі. Нові стереотипи поведінки керівників підприємств формуються переважно з позицій економічного раціоналізму, який обумовлює вибір тих управлінських рішень, що забезпечують більшу вигідність кінцевих результатів. Теоретично обґрунтовано, що в колі цього вибору знаходиться й інноваційна діяльність, форми і напрямки якої обираються з погляду економічної доцільності і комерційної вигоди як для суб’єкта господарювання загалом, так і для його вищого менеджменту. З метою полегшення вибору напряму інноваційної діяльності та форм і способів її стимулювання зроблено класифікацію інновацій за певними ознаками – причиною появи, змістом, інтенсивністю інноваційних змін, часовим горизонтом цілей інноваційної діяльності.

Дослідження сутності інноваційної діяльності як об’єкта управління дало змогу доповнити понятійний апарат інноваційного менеджменту такими елементами як “мотиваційний процес”, “мотивація суб’єкта ринкових відносин до інноваційної діяльності”, “інноваційно-активна поведінка працівників”, які сформульовані з врахуванням положень неоінституціональної економічної теорії та з огляду на завдання інноваційного розвитку підприємства. Мотивацію суб’єкта ринкових відносин до інноваційної діяльності визначено як сукупність внутрішніх і зовнішніх рушійних сил, що формують у нього мотиваційні преференції до використання інновацій як основного засобу здобуття конкурентних переваг. Мотиваційними преференціями визначено те, чому суб’єкт прийняття рішень надає перевагу за наявності вибору із кількох альтернатив. Інноваційно-активною визначено таку поведінку працівників, яка передбачає їх високу ініціативність щодо участі у вирішенні проблем підприємства, пов’язаних із створенням та впровадженням нововведень, що вдосконалюють ті чи інші сторони його діяльності і відповідають завданням інноваційного розвитку.

З урахуванням сутності мотивації інноваційної діяльності визначено принципи досліджень процесу мотивації та його складових – принципи системності і комплексності. Їх дотримання дає змогу виявити сукупність чинників, що обумовлюють мотиваційні переваги об’єкта управління, визначити взаємозв’язки між ними і наслідки їх дії, а значить, сформувати відповідне стимулююче середовище для активізації інноваційної діяльності вітчизняних підприємств.

У другому розділі – “Дослідження мотивів та стимулів інноваційної діяльності підприємств” проведено аналіз ефективності господарювання підприємств Хмельницької області різних форм власності і зроблена спроба оцінити результативність їх інноваційної діяльності. Аналіз фінансових результатів їх діяльності показав збиткову роботу протягом останніх років підприємств усіх форм власності, крім приватних. Переважна кількість підприємств є збитковими впродовж тривалого часу їх функціонування, що свідчить, з одного боку, про напрацювання ними тіньових схем ведення бізнесу, а з іншого – про нехтування інноваційними чинниками формування конкурентних переваг. Причому така ситуація характерна для усіх галузей і форм власності.

Зважаючи на те, що найбільший внесок у економічну розбудову України можуть зробити підприємства, які випускають наукоємний продукт, об’єктами подальшого дослідження обрали підприємства машинобудівної галузі акціонерного типу, економічна поведінка яких визначається мотиваційними преференціями не лише власників, а й менеджерів вищого рівня.

Аналіз діяльності промислових підприємств Хмельницької області показав, що має місце негативна динаміка інноваційної активності – з 2002 по 2004 рік число підприємств, що впроваджували інновації, зменшилося (з 27 до 19); частка інноваційно-активних підприємств у 2002 р. складала 2,2% від загальної їх кількості; у 2004 р. ще менше – 1,4% (табл.1).

Таблиця 1

Динаміка впровадження новацій на промислових підприємствах Хмельницької області

Показники | Роки | Темп зміни показника, 2004/2002,% | 2002 | 2003 | 2004

Кількість підприємств, що впроваджували новації, од. | 27 | 17 | 19 | 70,4 | Загальна кількість промислових підприємств, од. | 1249 | 1335 | 1375 | 110,1 | Частка інноваційно-активних підприємств у загальній кількості, % | 2,2 | 1,3 | 1,4 | 63,6 | Обсяг інноваційних витрат,

т. грн. | 11827 | 16883 | 10805 | 91,4 | - т.ч. на: придбання засобів виробництва | 8647 | 11184 | 7104 | 82,2 | - технічну підготовку виробництва | 2351 | 4427 | 2408 | 102,4 | - придбання нематеріальних активів | 19,7 | 138,5 | 84,8 | 430,5 | - дослідження і розробки | 486,1– | 897,3 | 184,6 | - інші | 323,2 | 1133,5 | 310,9 | 96,2 | Водночас обсяги інноваційних витрат підприємств, що впроваджували новації, значно зменшились. Аналіз їх структури показав, що інноваційні витрати в основному спрямовувались на залучення інновацій, створених іншими (придбання засобів виробництва і нематеріальних активів). Фінансування власних досліджень складало у 2002 р. біля 4% загального обсягу інноваційних витрат, у 2003 р. взагалі не мало місця, а у 2004 р. знову зросло до 8%. Основна маса коштів (88,1%) була використана на придбання технічних засобів виробництва і технологічну підготовку їх до запуску у виробництво.

Така переорієнтація уваги вітчизняних підприємств на придбання інновацій може бути свідченням того, що, з одного боку, можливості підприємств області створювати власні інноваційні продукти вичерпалися, а з іншого – через відсутність дієвих стимулів до інноваційної діяльності з боку зовнішнього середовища. Останній висновок потребував аналізу, по-перше, державних інструментів регулювання та стимулювання інноваційної діяльності, а по-друге, дослідження структури мотивації та мотиваційних преференцій керівників та спеціалістів підприємств.

Аналіз програм підтримки інноваційної діяльності та Закону України “Про інноваційну діяльність” показав, що всі стимулюючі заходи стосуються підприємства як ринкового агента, а не менеджера. Оскільки має місце їх ототожнення, то податкові та інші фінансові пільги не містять дієвих стимулів для вищого менеджменту підприємств. Це спричиняє опортунізм у поведінці топ-менеджерів, який проявляється у заниженні цілей і завищенні ресурсних потреб, що збільшує можливості отримання внутрішньої ренти впродовж дії контракту. Існуюча в Україні система винагороди топ-менеджерів здебільшого не стимулює до роботи на перспективу.

З метою визначення можливості використання світового досвіду стимулювання вищого менеджменту було проаналізовано поширені на Заході системи його винагород. Аналіз показав, що вони спрямовують вищих менеджерів на досягнення зростання ринкової вартості керованих ними підприємств. Це є ефективним в умовах розвиненого ринку і відповідає інтересам корпоративних власників, оскільки засобом зростання цієї вартості у ринкових умовах є передусім активна і цілеспрямована інноваційна діяльність, яка забезпечує отримання конкурентних переваг. Тому існуючі у країнах США і Західної Європи системи стимулювання топ-менеджменту переважно є такими, що стимулюють інноваційну діяльність. Умови ж перехідного періоду, які склались в Україні, деформують об’єктивну дію ринкових законів, що особливо характерно для акціонерних товариств зі значною часткою державної власності. Специфіка управління ними вимагає формування мотиваційного механізму, який би не опирався на опціонні програми, привабливість яких в умовах неврегульованості правового середовища є неочевидною (як для власників, так і для менеджерів), а враховував інтереси усіх основних зацікавлених груп, в т.ч. міноритарних акціонерів. Його дія має бути націлена передусім на вищий менеджмент підприємства і враховувати його внесок у розвиток підприємства на інноваційних засадах.

Водночас мотиваційний механізм має враховувати те, що значну роль у забезпеченні ефективності інноваційних процесів відіграють менеджери середнього та низового рівнів, які організують реалізацію інновацій. Дослідження структури винагород і мотиваційних преференцій цих категорій працівників показало, що існуючі системи стимулювання швидше націлюють їх на виконання поточних завдань, аніж на створення інновацій, що також не сприяє активізації інноваційної діяльності. Це потребує розроблення додаткових стимулюючих інструментів для менеджерів середнього рівня, дія яких відповідала б завданням інноваційного розвитку.

У третьому розділі – “Формування механізму мотивації і стимулювання інноваційної діяльності підприємств” розроблено методичні рекомендації до створення механізму мотивації і стимулювання інноваційної діяльності, дія якого націлена на усі рівні менеджменту підприємства.

Мотиваційний механізм інноваційної діяльності підприємства визначено як систему зі зворотним зв’язком, яка включає сукупність стимулів, що формують у вищого менеджменту мотиваційні преференції до використання інновацій як основного засобу здобуття підприємством конкурентних переваг, методів оцінювання досягнутих результатів і способів їх врахування у наступних рішеннях для коригування стимулів у разі їх низької ефективності.

Аргументовано доведено, що мотиваційний механізм має включати елементи, що відображають вплив на діяльність вищого менеджменту підприємства певних зацікавлених груп, чиї інтереси повинні враховувати менеджери при прийнятті стратегічних рішень (в т.ч. у сфері інноваційної діяльності). Це – власники контрольного пакету акцій, позиція яких є вирішальною у всіх спірних питаннях, органи влади (як чиновники контролюючих органів, так і законодавці, що можуть лобіювати зміни у законодавстві, створюючи певні пільги підприємству), а також наймані працівники підприємства, які можуть опиратися реалізації інновацій. Залежно від переважання сили впливу кожної із груп, поведінка топ-менеджера, може бути різною. З урахуванням цього запропоновано алгоритм вибору суб’єктом управління економічно раціонального рішення, на який суттєво впливають мотиви, сформовані під впливом зацікавлених груп та інституційного середовища (рис.1).

Для топ-менеджера економічно раціональним буде рішення, яке передусім збільшуватиме його доходи як суб’єкта ринкових відносин. Тому за низької валентності винагороди переважатиме рентоорієнтована поведінка, яка проявлятиметься тим більше, чим толерантнішим є інституційне середовище до проявів зловживання службовим становищем у корисливих цілях. Якщо розмір винагороди не залежатиме суттєво від поліпшення діяльності підприємства (що проявлятиметься у зростанні його ринкової вартості), топ-менеджером розглядатимуться переважно стратегічні альтернативи, націлені на збереження існуючих позицій (це фактично означає стратегію виживання, до якої схильні багато вітчизняних підприємств, про що йшлося раніше).

Результатом переважання рентоорієнтованої поведінки і реалізації стратегії виживання є гальмування темпів розвитку економіки, переведення певної її частини у “тінь”. У разі суттєвої залежності винагороди топ-менеджера від результатів діяльності керованого ним підприємства він буде більшою мірою вмотивований до інноваційно-активної поведінки. Однак напрямок прикладання зусиль залежатиме від показників, якими характеризується ефективність діяльності підприємства і які прийматимуся у як ключові при оцінюванні роботи топ-менеджера його роботодавцями.

З цих міркувань в основу мотиваційного механізму інноваційної діяльності запропоновано покласти методологічний підхід Balanced ScoreCard (BSC). Він передбачає використання у якості інструментів управління реалізацією стратегії підприємства певної сукупності фінансових і не фінансових показників, що оцінюють результати діяльності вищих менеджерів, відповідальних за різні функціональні сфери і служать підставою для визначення їх винагороди. Запропоновано сукупність таких показників формувати з огляду на завдання інноваційного розвитку підприємства, виділивши ті його структурні ланки, від яких повинна надходити ініціатива щодо створення нових продуктів чи процесів. Таким ланками на машинобудівних підприємствах є передусім відділи маркетингу, науково-дослідних і конструкторських робіт (НДДКР), експериментальний, технологічний, служба управління персоналом. Водночас кінцевим результатом комерціалізації нововведення є зростання фінансових показників, частина із яких, що носить характер інтегрованих, повинна слугувати оцінкою роботи вищого рівня менеджменту підприємства. У таблиці 2 наведено приклад формування системи збалансованих показників для вищого рівня менеджменту машинобудівного підприємства і його основних функціональних сфер, що відповідають за створення і реалізацію інновацій.

Основним чинником, який брався до уваги при формуванні сукупності показників, був їх безпосередній зв'язок із результативністю інноваційної діяльності, яка передусім проявляється у зростанні ринкової вартості підприємства. Обґрунтовано також вагомість різних показників з урахуванням сили їх впливу на кінцевий результат. Зважалось також і на те, щоб через систему показників впливати на збільшення прибутковості підприємства і на виплату дивідендів акціонерам.

Оцінка ступеня досягнення встановлених критеріїв дає змогу оцінити ефективність роботи вищого рівня менеджменту підприємства. У разі досягнення запланованого рівня показника він включається у формулу розрахунку премії керівника компанії (Пр):

(1)

де Сі – розмір винагороди, яка буде виплачена в разі досягнення встановленого критерія і-го показника (при перевищенні критерія розмір винагороди пропорційно зростає; при недосягненні критерію – винагорода за ним знімається); аі – вагомість і-го показника у загальній їх сукупності.

Таблиця 2

Система BSC для вищого менеджменту підприємства, спрямована на стимулювання інноваційної діяльності

Рівень управлі-ння | Цілі | Показники | Критерії досягнення (норматив) | Коефіці-

єнт ваго-мості | Генера-льний директор | Зростання ринкової вартості підпри-ємства, підвищення віддачі від вкладеного капіталу | 1. Чиста рентабельність власного капіталу | 10% | 40% | 2. Зростання валового доходу | 12% річних | 15% | 3. Розмір дивідендів на одну акцію | За рішенням зборів акціонерів | 20% | 4.Зростання загальної капіталовіддачі | 5% річних | 25% | Начальник відділу марке-тингу | Зростання обсягу реалізації продукції | 1. Зростання обсягу продажу освоєної продукції | 2% | 45% | 2. Лояльність клієнтів (% повторних придбань) | 98% | 20% | 3. Ефективність рекламної кампанії | 15% | 35% | Заступник генераль-ного директора з виробни-цтва | Ритмічний випуск продукції згідно замовлень; відпо-відність технічних характеристик продукції стандартам ISO 9001 | 1.Частка виробничих витрат у собівартості продукції | Згідно планової калькуляції | 30% | 2.Коефіцієнт якості роботи | 0,98 | 30% | 3.Дотримання термінів виконання робіт | Згідно календар-ного плану | 15% | 4.Відсутність відхилень від плану технічної підготовки виробництва | Згідно плану ТПВ | 15% | 5.Процент використання виробничої потужності | 80% | 10% | Головний конструк-тор | Ефективна інноваційна діяльність | 1.Зростання обсягу продажу за рахунок нових продуктів | 2% | 60% | 2.Ефективність створення інноваційного продукту | 15% | 40%

Начальник відділу кадрів | Підвищення ініціативності і здатності працівників створювати інновації | 1. Процент працівників, що набули нових знань через систему підвищення кваліфікації | 30% щорічно | 25% | 2. Кількість працівників, що беруть участь у роботі проектних команд | 10% від складу ПВП | 35% | 3.Зростання рівня середньої зарплати персоналу | 12% | 20% | 4. Плинність кадрів | 5% | 20% |

З огляду на те, що дієвість мотиваційного механізму інноваційної діяльності забезпечується через поєднання мотивів і стимулів усіх учасників інноваційного процесу сформовано рекомендації для стимулювання інноваційної діяльності інших категорій працівників. В основу рекомендацій покладено концепцію партисипативного управління, яка через використання таких сучасних інструментів управління як фокус-групи та інтрапренерство сприятиме розвитку організаційної культури вітчизняних підприємств з метою формування інноваційно-активної поведінки їх працівників.

З метою апробації запропонованих рекомендацій розроблено сценарій і проведено фокус-групи на діючому підприємстві. Це дало змогу визначити організаційно-економічний механізм інтрапренерства, який може бути запроваджений на ньому і поширений на підприємства різних галузей. Завдяки закладеним у інтрапренерстві стимулам формується мотивація до інноваційно-активної поведінки усіх співробітників підприємства – інженерно-технічних працівників, спеціалістів та робітників. Для підвищення їх здатності до творчої діяльності запропоновано через низку коефіцієнтів ввести залежність їхньої заробітної плати від зростання освітньо-кваліфікаційного рівня та участі у роботі проектних команд.

ВИСНОВКИ

У дисертації зроблено теоретичне узагальнення і запропоновано нове вирішення наукового завдання стосовно розроблення та вдосконалення теоретико-методологічних і практичних рекомендацій з формування ефективного механізму мотивації і стимулювання інноваційної діяльності промислових підприємств. Загальні висновки, сформовані за результатами дослідження, такі:

1. Інтенсивність інноваційних процесів в сучасних умовах обумовлюється переважно чинниками ендогенного характеру, сукупність яких формує стимули і мотиви, що спонукають суб’єктів ринку до створення та впровадження новацій. До складу таких чинників відносяться й інституційні, які суттєво впливають на економічну діяльність підприємства як суб’єкта ринкових відносин, в тому числі у сфері інноваційної діяльності.

2. Аналіз економічної літератури показав, що на сьогодні не знайшли належного висвітлення питання впливу інституційного середовища на інноваційну діяльність підприємств. Недостатня увага до інституційних чинників не сприяла розробленню ефективного механізму мотивації і стимулювання інноваційної діяльності підприємств в Україні, внаслідок чого не може бути реалізована інноваційна модель її розвитку.

3. Узагальнення наукових економічних концепцій інноваційного розвитку і теоретичних основ управління поведінкою ринкових суб’єктів дало підстави для формування гіпотези щодо доцільності використання при формуванні механізму мотивації і стимулювання інноваційної діяльності неоінституціональної економічної теорії. З врахуванням її основних положень у дисертації набув подальшого розвитку понятійний апарат системи управління інноваційною діяльністю, зокрема, такі його елементи як “мотиваційний процес”, “мотивація суб’єкта ринкових відносин до інноваційної діяльності” і “мотиваційний механізм інноваційної діяльності”.

4. Аргументовано, що в розвиненій ринковій економіці основними елементами мотиваційного механізму інноваційної діяльності суб’єктів господарювання на макрорівні є формальні і неформальні складові інституційного середовища, які відображаються, з одного боку, у податкових, фінансово-кредитних та інших інструментах, що пом’якшують інноваційні ризики, а з іншого – у забезпеченні дотримання економічними агентами норм чинного законодавства з огляду на сформовані у суспільстві загальноприйняті норми поведінки. Підкреслено, що у період становлення ринкових відносин роль законодавчих норм у формуванні стереотипів підприємницької поведінки є особливо важливою, проте, за умов їх недосконалості та відсутності ефективного контролю за їх виконанням з боку власників, відбувається деформація мотиваційних преференцій вищого менеджменту підприємств, що не сприяє формуванню у них інноваційно-активної поведінки.

5. Теоретично обґрунтовано, що низька ефективність існуючих стимулів до інноваційної діяльності, закладених у Законі України “Про інноваційну діяльність”, а також неспроможність дрібних акціонерів вплинути на поведінку вищого менеджменту підприємств внаслідок відсутності прозорого вторинного фондового ринку в Україні не створює ефективного мотиваційного механізму інноваційної діяльності на макроекономічному рівні, що в свою чергу, не зацікавлює вищий менеджмент підприємства у активізації інноваційної діяльності працівників підприємств.

6. Аргументовано доведено, що мотиваційний механізм має включати елементи, що відображають вплив на діяльність вищого менеджменту підприємства певних зацікавлених груп, чиї інтереси повинні враховувати менеджери при прийнятті стратегічних рішень (в т.ч. у сфері інноваційної діяльності). З урахуванням цього запропоновано алгоритм вибору суб’єктом управління економічно раціонального рішення, на який суттєво впливають мотиви, сформовані під впливом зацікавлених груп та інституційного середовища.

7. Зважаючи на те, що на рівні окремих підприємств важко вплинути на зміну законодавчих норм, які регулюють діяльність ринкових суб’єктів загалом, при створенні системи стимулювання інноваційної діяльності основна увага зверталась на збільшення дієвості стимулів, що можуть застосовуватися власниками щодо найманих менеджерів для формування у них інноваційно-активної поведінки.

8. Аргументовано, що за відсутності розвиненого фондового ринку система стимулювання не може переважно орієнтуватися на опціонні програми, як це має місце у розвинених ринкових економіках. Тому в основу запропонованого мотиваційного механізму інноваційної діяльності покладено методологічний підхід Balanced ScoreСard. Він передбачає формування сукупності показників, що відображають результативність діяльності менеджерів, які відповідають за різні функціональні сфери підприємства, і загалом спрямовують їхні дії на реалізацію обраної стратегії. На відміну від існуючих рекомендацій, які стосуються управління реалізацією загальної стратегії підприємства, сукупність показників сформована з огляду на завдання інноваційного розвитку.

9. Інноваційна діяльність передбачає залучення до процесу розробки та впровадження новації багатьох учасників – від вищого менеджменту, який приймає рішення про реалізацію інноваційного проекту – до робітників, які безпосередньо виконують необхідні роботи, пов’язані з упровадженням нового продукту. З огляду на це у дисертації розроблені методичні рекомендації для збагачення організаційної культури вітчизняних підприємств елементами, що стимулюють інноваційно-активну поведінку їх працівників. В основу рекомендацій покладено концепцію партисипативного управління, реалізація якої забезпечується через використання методики фокус-груп та інтрапренерства. Для підвищення здатності працівників підприємства до творчої діяльності запропоновано через низку коефіцієнтів ввести залежність їх заробітної плати від зростання освітньо-кваліфікаційного рівня та участі у роботі проектних команд.

Впровадження запропонованих рекомендацій на промислових підприємствах акціонерного типу сприятиме формуванню у їх внутрішньому середовищі таких норм поведінки і корпоративних цінностей, які є невід’ємним елементом сучасної організаційної культури і лежать у площині завдань інноваційного розвитку підприємств.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

в наукових фахових виданнях:

1. Карпенко В.Л. Використання методики фокус-груп для визначення організаційно-економічних засад інтрапренерства // Вісник Хмельницького національного університету. Економічні науки. – 2005. – № 4, Ч. 2, Т. 1 – С. .

2. Карпенко В.Л., Йохна М.А. Формування мотиваційного механізму інноваційної діяльності акціонерних товариств // Вісник Хмельницького національного університету. Економічні науки. – 2005. – № 2, Т. 1. – С. 92-97.

Особистий внесок: Розроблення концепції мотиваційного механізму інноваційної діяльності.

3. Карпенко В.Л., Йохна М.А. Методологічні підходи до формування механізму активізації інноваційної діяльності підприємств // Наукові праці Донецького національного технічного університету. Серія: економічна. Випуск 89-2. – Донецьк: ДонНТУ, 2005. – С. 160-165.

Особистий внесок: Критичний аналіз законодавчої бази регулювання інноваційної діяльності в Україні.

4. Карпенко В.Л., Йохна М.А., Стадник В.В. Чинники та результати інноваційної діяльності вітчизняних підприємств в умовах перехідної економіки // Вісник Технологічного університету Поділля. Економічні науки. – 2004. – № 6. – С. 11-17.

Особистий внесок: Аналіз результативності інноваційної діяльності вітчизняних промислових підприємств.

5. Карпенко В.Л. Принципи і методологія формування мотиваційного механізму інноваційної діяльності // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. – 2004. – № 4. – С. 415-421.

6. Карпенко В.Л. Аналіз зарубіжного досвіду планування мотивації інноваційної поведінки вищого менеджменту підприємства // Вісник Технологічного університету Поділля. Економічні науки. – 2004. – № 4, Ч. 1, Т. 2. – С. 97-100.

7. Карпенко В.Л., Йохна М.А. Вплив інституційного середовища на інноваційний розвиток акціонерних товариств // Наукові праці Донецького національного технічного університету. Серія: економічна. Випуск 55. – Донецьк: ДонНТУ, 2003. – С. 57-62.

Особистий внесок: Аналіз мотиваційних преференцій вищого менеджменту акціонерних товариств.

8. Карпенко В.Л., Йохна М.А. Екзогенні та ендогенні фактори активізації інноваційної діяльності підприємств // Вісник Технологічного університету Поділля. Економічні науки. – 2003. – № 2, Т. 1. – С. 92-96.

Особистий внесок: Генезис теорій інноваційного розвитку і визначення ролі ендогенних факторів у активізації інноваційної діяльності.

9. Карпенко В.Л. Державна політика в сфері інновацій // Вісник Технологічного університету Поділля. Економічні науки. – 2002. – № 5, Ч. 2, Т. 3. – С. 38-41.

в інших виданнях:

1. Карпенко В.Л., Йохна М.А. Вдосконалення інституційного середовища як засіб стимулювання інноваційного розвитку акціонерних товариств // В зб. ІІ Міжн. конф. студентів та молодих учених “Управління розвитком соціально-економічних систем: глобалізація, підприємництво, стале економічне зростання”. – Донецьк: ДонНУ, 2002. – Ч. 2. – С. 276-278.

Особистий внесок: Аналіз впливу умов господарювання на інноваційну діяльність акціонерних товариств

АНОТАЦІЯ

Карпенко В.Л. Формування мотивів і стимулів інноваційної діяльності підприємства. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.06.01 – економіка, організація і управління підприємствами. Хмельницький національний університет, 2005.

Дисертацію присвячено розвитку методології управління інноваційною діяльністю, спрямованої на створення ефективного механізму її мотивації і стимулювання.

Розглянуто генезис теорій інноваційного розвитку, проаналізовано особливості інноваційної діяльності як об’єкта управління, теоретично обґрунтовано принципи та методологію дослідження мотиваційного механізму інноваційної діяльності.

Досліджено умови і результати діяльності вітчизняних промислових підприємств. Аргументовано, що відсутність у вищих менеджерів і власників дієвих мотивів і стимулів до інноваційної діяльності значною мірою обумовлена недосконалістю інституційного середовища в Україні, внаслідок чого мотиваційні преференції власників і топ-менеджерів підприємств деформуються у бік рентоорієнтованої поведінки. Показано, що за відсутності розвиненого фондового ринку система стимулювання вищого менеджменту не може орієнтуватися на зростання ринкової вартості підприємств, як це має місце у сталих ринкових економіках.

Запропоновано в основу механізму мотивації і стимулювання інноваційної діяльності вищого менеджменту підприємств покласти методологічний підхід Balanced ScoreCard, адаптований до завдань інноваційного розвитку. Розроблено критерії оцінювання вищого менеджменту у розрізі функціональних сфер управління, які служать основою для виплати винагороди.

Аргументовано, що конкретизація індивідуального внеску менеджерів вищого рівня стимулює їх до його підвищення і спонукає їх до активізації інноваційної діяльності підлеглих. Розроблено практичні рекомендації для реалізації концепції партисипативного управління в контексті стимулювання інноваційної активності працівників підприємств.

Ключові слова: інноваційна діяльність, мотиви і стимули, мотиваційний механізм, інноваційно-активна поведінка, збалансована система показників, партисипативне управління, інтрапренерство.

ANNOTATION

V.L. Karpenko Formation of Motives and Stimuli of Innovative Activity of Enterprise. – Manuscript.

The thesis on getting scientific degree of candidate of economic sciences on specialty 08.06.01 – economics, organization and management of the enterprises. Khmelnitsky national university, Khmelnitsky, 2005.

The thesis is devoted to development of the methodology of management of innovative activity directed to creation of effective mechanism of its motivation and stimulation.

The genesis of theories of an innovative development has been considered, peculiarities of an innovative activity as the object of management has been analyzed, principals and methodology of research of a motivate mechanism of an innovative activity have been theoretically established.

Conditions and results of activity of national industrial enterprises have been investigated. It was reasoned that absence of effective motives and stimuli to an innovative activity concerning top-managers and proprietors is caused by imperfection of institutive environment in Ukraine as a result of it motivate preferences of proprietors and top-managers