НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ АРХЕОГРАФІЇ ТА ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВА

ім. М.С. ГРУШЕВСЬКОГО

КОВАЛЬЧУК Володимир Миколайович

УДК 94 (093) 477. 8 (1942 – 1945)

ДЖЕРЕЛА З ІСТОРІЇ МЕРЕЖІ

ОУН (б) І ЗАПІЛЛЯ УПА НА ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИХ

УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ

у другій половині 1942 – на початку 1945 рр.

07.00.06 – історіографія,

джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі джерел з новітньої історії України Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України.

Науковий керівник: доктор історичних наук, старший науковий співробітник

Брехуненко Віктор Анатолійович,

Інститут української археографії та

джерелознавства ім. М.С. Грушевського

НАН України, завідуючий відділом

історії і теорії археографії та

споріднених джерелознавчих наук

Офіційні опоненти: доктор історичних наук

Литвин Сергій Харитонович,

Національна академія оборони України

кафедра історії, начальник;

кандидат історичних наук

Патриляк Іван Казимирович,

Київський національний університет ім.

Тараса Шевченка, історичний факультет,

асистент

Провідна установа: Інститут історії України НАН України,

відділ історії України періоду Другої світової війни

Захист відбудеться “31 ” березня 2005 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.228.01 в Інституті української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України (01001, Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4)

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України (01001, Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4)

Автореферат розісланий “ 28” лютого 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Песчаний О.О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Непересічною віхою в історії українського національно-визвольного руху стала діяльність ОУН (б) і Запілля УПА, зокрема на Волині та Поліссі (за термінологією ОУН – північно-західних українських землях) (далі – ПЗУЗ). Останнє, як видозмінена, доповнена і розширена мережа ОУН (б), пристосована для забезпечення потреб УПА, проіснувало орієнтовно з жовтня 1943 року до липня 1944 року.

На третій конференції ОУН (б), що відбулася 17 – 23 лютого 1943 року, було вирішено перейти від конспіративних політичних до збройних методів боротьби з німецькою та радянською (у разі її поновлення) владами. Таке рішення стало каталізатором еволюції мережі ОУН (б) взагалі і на ПЗУЗ зокрема. Ця мережа почала стрімко розширюватися і перетворилася в Запілля УПА, яке охоплювало вільні від окупантів лісисті території, фактично контрольовані УПА. Працівники Запілля УПА були покликані проводити агітаційно-пропагандивну роботу, координувати й здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення УПА людськими і матеріально-технічними ресурсами. А відтак функціонування як мережі ОУН (б) в цілому, так і Запілля зокрема потребує ґрунтовного дослідження. Без цього історіографічний образ УПА буде залишатися збідненим, суттєво викривленим.

Однак до сьогодні в історіографії домінує тенденція зосереджувати увагу переважно на військово-політичних аспектах діяльності ОУН (б). Натомість функціонування мережі ОУН (б) та Запілля УПА, у тому числі на ПЗУЗ, так і не стало предметом спеціального дослідження. У зв’язку з цим, набуває особливої актуальності саме ґрунтовне джерелознавче вивчення порушеної проблеми, проведення якого дасть змогу створити необхідне підґрунтя для глибоких конкретно-історичних студій. Важливість докладних студій над історією мережі ОУН (б) і Запілля УПА зумовлюється ще й тим, що діяльність українських повстанців як така зазнала просто таки невимірної фальсифікації на догоду політичним чинникам.

Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний дисертантом напрямок дослідження є складовою наукових планів відділу джерел з новітньої історії України (тема: „Джерела з історії національно-визвольного руху в Україні XX століття”).

Мета дослідження полягає в тому, щоб з’ясувати інформативний потенціал джерел з історії діяльності мережі ОУН (б) та Запілля УПА на ПЗУЗ у другій половині 1942 – на початку 1945 рр.

Досягнення мети передбачає розв`язання наступних завдань:

- з’ясувати закономірності формування первісної джерельної бази дослідження діяльності мережі ОУН (б) і Запілля УПА;

- дослідити специфіку діловодства та архівної справи в Запіллі УПА;

- визначити особливості подальшого фондоутворення;

- провести класифікацію документального масиву джерел;

- з`ясувати інформативний потенціал документальних джерел;

- проаналізувати інформативні можливості періодики (оунівської, упівської, радянської, Рейхскомісаріату „Україна”);

- встановити місце мемуарів у структурі джерельної бази;

- визначити ступінь репрезентативності актуалізованої джерельної бази в цілому;

- простежити основні закономірності функціонування референтур.

Об`єктом дослідження є джерела про діяльність мережі ОУН (б) і Запілля УПА на ПЗУЗ.

Предметом дослідження є інформативний потенціал джерел з історії діяльності мережі ОУН (б) та Запілля УПА.

Методологічну основу дослідження формує комплекс методів, застосування яких дозволяє глибоко проникнути в специфіку історичного джерела як феномену та з’ясувати інформативні можливості конкретної сукупності джерел. Використано методи: аналізу та синтезу, сходження від абстрактного до конкретного й навпаки, формулярний аналіз, історико-генетичний, історико-порівняльний методи. При цьому вузловим пунктом дослідження стало формування репрезентативної джерельної бази.

Хронологічні межі дисертації. Нижня хронологічна межа дисертації сягає серпня 1942 року, часу відновлення діяльності на Поліссі осередків ОУН (б) після хвилі переслідувань членів організації, яка прокотилася по ПЗУЗ у 1941 році. Вибір верхньої межі зумовлений тим, що саме на початку 1945 року масштаб організаційної мережі різко меншає, а інтенсивність праці її структур послаблюється, насамперед через діяльність радянських репресивно-каральних органів і „чистки” організаційного активу.

Ступінь розробки проблеми.

Феномен діяльності мережі ОУН (б) та Запілля УПА зокрема на ПЗУЗ в історіографії заторкувався лише епізодично. Відповідні джерелознавчі дослідження як такі не проводилися взагалі і справа обмежилася лише підготовчою роботою, як-от: укладення загальних анотованих покажчиків деяких архівних фондів Кокін С. Анотований покажчик документів з історії ОУН і УПА у фондах Державного архіву СБУ. – Київ, 2000. – Вип. 1; Фонди з історії Української повстанської армії в державних архівосховищах України. – Київ, 1999. – Вип. 1; Фонди з історії Української повстанської армії в державних архівосховищах України (1941 – 1957 рр.). – Київ, 2000. – Вип. 2. , оглядів джерел з історії діяльності українського національно-визвольного руху Марчук І. Джерела з історії українського національно-визвольного руху на Волині в 1941 – 1945 роках у фондах Державного архіву Рівненської області // Український визвольний рух. – Львів, 2003. – № 1. – С. 30 – 33., археографічних публікацій Волинь і Полісся: УПА та Запілля, 1943 – 1944: Документи і матеріали. – Київ – Торонто: Літопис УПА, 1999. – Т. 2 (Літопис УПА. Нова серія); Матеріали та документи Служби Безпеки ОУН (Б) у 1940-х рр. – Київ, 2003; Сергійчук В. ОУН – УПА в роки війни. Нові документи і матеріали. – Київ, 1996; Сергійчук В. Десять буремних літ. Західноукраїнські землі в 1944 – 1953 роках. – Київ: Дніпро, 1998; Волинь і Холмщина 1938 – 1947 рр.: польсько-українське протистояння та його відлуння. Дослідження, документи, спогади. – Львів, 2003; Білас І.Г. Репресивно-каральна система в Україні. Суспільно-політичний та історико-правовий аналіз: У 2-х кн. – Кн. 2. – Київ, 1994; Обвиняет земля. Организация украинских националистов: документы и материалы. – Москва, 1991; Історія застерігає. Трофейні документи про злочини німецько-фашистських загарбників та їхніх пособників на тимчасово окупованій території України в роки Великої Вітчизняної війни. – Київ, 1986; Інформації шефа р[озвідчо]-і[нформаційного] в[ідділу] надрайону „Коліно” [ВО „Богун”] „Зими” (від 31. 10. і 14. 11. [1943 р.]) // Український історичний журнал. – 1994. – № 5. – С. 108, 111; Марчук І. Невідомі документи Народно-Визвольної Революційної Організації // Архіви України. – 2001. – № 4/5. – С. 166–177; Отчет работы СБ за период с 01. 01. по 01. 10. 1945 г. на территории главного округа „Москва“ // (15. 11. 2004); Омельчук Ю. „Відправа“ // Пост імені Ярослава Галана. Памфлети. Статті. Нариси. – Львів, 1967. – С. 280–295;.

Окремі розрізнені й локальні фрагменти діяльності мережі ОУН (б) та Запілля УПА на ПЗУЗ розглядали у синтетичних працях з історії ОУН і УПА А. Кентій, А. Русначенко, Д. Вєдєнєєв, П.Содоль, М. Лебедь, П. Мірчук та С. Ткаченко Кентій А. Нариси історії Організації українських націоналістів в 1941 – 1942 роках. – Київ, 1999; Кентій А. Українська повстанська армія в 1942 – 1943 рр. – Київ, 1999; Кентій А. Українська повстанська армія в 1944 – 1945 рр. – Київ, 1999; Русначенко А. Народ збурений: Національно-визвольний рух в Україні й національні рухи опору в Білорусії, Литві, Латвії, Естонії у 1940 – 50-х роках. – Київ, 2002; Вєдєнєєв Д. До питання про тактику дій підпілля ОУН // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Міжвідомчий збірник наукових праць. – Київ, 2002. – Вип.6. – С. 449–457; Содоль П. Українська Повстанча Армія. 1943 – 1949: Довідник I. – Нью-Йорк, 1994; Содоль П. Українська Повстанча Армія. 1943 – 1949: Довідник II. – Нью-Йорк, 1995; Лебедь М. УПА. Українська Повстанська Армія. Її генеза, ріст і дії у визвольній боротьбі українського народу за Українську Самостійну Соборну Державу. Ч. 1: Німецька окупація України. – Дрогобич, 1993; Мірчук П. Українська повстанська армія. 1942 – 1952. Мюнхен, 1953; Ткаченко С. Повстанческая армия: тактика борьбы. – Минск, 2000.. Повніше досліджувана тематика представлена у працях, присвячених певним напрямкам діяльності ОУН (б) та УПА. Так, О. Дмитерко заторкував методи організаційної пропаганди Дмитерко О. Організація усної пропаганди ОУН і УПА (1944 – 1950-і рр.) // Збірник навчально-методичних матеріалів і наукових статей Волинського Державного Університету. – 2002. – Вип. 7. – С. 27–32.. Спробу прокласифікувати листівки ОУН і УПА зробив Ю. Романишин Романишин Ю. Пропагандивна діяльність ОУН – УПА 40 – 50-х рр. XX ст. як факт історії боротьби за незалежність України // Збірник праць Науково-дослідницького центру періодики. – Львів, 2001. – Вип. 9. – С. 222–229. . Л. Шанковський і О. Мартович вивчали підпільні періодичні видання ОУН (б) та УПА Шанковський Л. У.П.А. та її підпільна література. – Філадельфія, 1952. – 19 с.; Martovych O. Ukrainian liberation movement in modern times. – Edinburg, s. a.. Реакція ОУН (б) і УПА на мобілізацію населення до Червоної Армії досліджувалася Ю. Киричуком Киричук Ю. Мобілізація населення західних областей України до ЧА під час німецько-радянської війни та ОУН – УПА // Військово-науковий вісник. – Львів, 2001. – Вип. 3. – С. 47–59; Киричук Ю. Ставлення ОУН – УПА до мобілізації населення західних областей України в ЧА (січень 1944 р. – травень 1945 р.) // Вісник Львівського університету. – Львів, 2000. – Вип. 35/36. – С. 344–353. – (Серія історична).. О. Клименко побіжно зупинився на особливостях формування структури господарської референтури Рівненського обласного проводу ОУН (б) у серпні 1943 року Клименко О.О. Грошові документи ОУН (бофони) 1939 – 1942 років. – Тернопіль, 1999. . Юнацьку мережу при ОУН (б) досліджував Ю. Іщук Іщук О. Ідеологічно-виховна діяльність ОУН (б) серед молоді (1944 – 1954 рр.) // З архівів ВУЧК, ГПУ, НКВД, КГБ. – 2003. – № 1. – С. 224–244. , а діяльність Українського Червоного Хреста – З. Служинська, Ю. Шашков, А. Кравець, Л. Онишко Служинська З., Шашков Ю. Катерина Зарицька – організатор мережі вишколів підпільного Українського Червоного Хреста (УЧХ) // Визвольний шлях. – 2000. – № 5. – С. 57.; Кравець А. Медична служба Української Повстанської Армії у Визвольних Змаганнях 40 – 50-х років // Матеріали наукової конференції „Організація Українських Націоналістів і Українська Повстанська Армія (історія, уроки, сучасність). – Стрий, 1993. – С. 69.; Онишко Л. Організація та діяльність підпільного Українського Червоного Хреста на західноукраїнських землях у 1943 – 1945 роках // Визвольний шлях. – 2004. – № 3. – С. 54–64..

Фактично, єдиним напрямком діяльності мережі ОУН (б) і Запілля УПА на ПЗУЗ, який став об`єктом грунтовних студій, стало функціонування служби безпеки (далі – СБ). Д. Ведєнєєв та В. Єгоров сформували доволі представницьку джерельну базу за рахунок документів з фондів державних управлінь СБУ у м. Києві та Івано-Франківську, а також мемуарів Вєдєнєєв Д., Єгоров В. Меч і Тризуб: Нотатки до історії служби безпеки Організації Українських Націоналістів // З архівів ВУЧК, ГПУ, НКВД, КГБ. – 2000. – № 2/4. – С. 485–503., що дозволило їм рельєфно реконструювати як структуру СБ в цілому, так і окремі напрямки її діяльності на ПЗУЗ.

Деякі аспекти функціонування мережі ОУН (б) і Запілля УПА на ПЗУЗ заторкнуті у працях І. Марчука, М. Руцького, В. Денисюка. І. Марчук визначив структуру однієї з чотирьох округ на ПЗУЗ „Турів” у другій половині 1943 – 1944 рр., уклав перелік псевдонімів деяких працівників місцевої мережі Запілля Марчук І. Воєнна округа (група) „Турів” (виникнення і еволюція) // Воля і Батьківщина. – 1997. – № 3. – С. 39–43. . М. Руцький описав окремі фрагменти роботи організаційно-мобілізаційної референтури у Здолбунівському надрайоні ВО „Богун”, зокрема проведення мобілізації до УПА у навколишніх селах у травні 1944 року), охарактеризував структуру господарської референтури Дубнівського надрайону ВО „Богун” та її підреферентур, діяльність підприємств, з’ясував справжні імена і псевдоніми комендантів СБ Дубнівщини Руцький М. Голгофа. – Нетішин, 1996.. В. Денисюк дослідив окремі аспекти діяльності ОУН (б) на Камінь-Каширщині (ВО „Турів”) Денисюк В. Літопис Камінь-Каширщини. – Луцьк, 2001..

Незначні вкраплення, які стосуються ОУН (б) на ПЗУЗ, містяться у працях деяких зарубіжних дослідників. Так, Т. Царевська і П. Аптекар зробили спробу стисло оглянути пропагандивну роботу формацій ОУН (б), зокрема на Тернопільщині Царевская Т. Украинские повстанцы алкоголь не потребляют! ОУН – УПА: от пропаганды террора к террору пропагандой // Родина. – 1999. – № 7. – С. 71; Аптекарь П. НКВД против расшитых сорочек. Внутренние войска и национальное движение в Западной Украине // Родина. – 1999. – № 8. – С. 126–130.. О. Валаханович дослідив діяльність підпілля ОУН (б) на території Південної Білорусі у 1944 – 1948 роках Валаханович І. Підпілля ОУН на території Біларусі в 1944 – 1945 рр. // Військово-історичний альманах. – 2002. – № 1. – С. 58–59.. З. Ковалевський став автором кількох цінних суджень з приводу формування Народно-Визвольної Революційної Організації Ковалевський З. Польське питання у повоєнній стратегії УПА // Україна. Наука і культура. – Київ: Знання, 1993. – Вип. 26–27. – С. 210.. Д. Бурдз встановив взаємозв’язок між почастішанням випадків виявлення радянською стороною місць перебування активу ОУН (б) в тому числі на ПЗУЗ у 1944 – 1948 рр. і посиленням використання НКДБ СРСР жінок з цього середовища як агентури Бурдз Д. „Москальки“: женщины-агенты и националистическое подполье на Западной Украине, 1944 – 1948 // . 11. 2004). .

У радянській історіографії переважна більшість сюжетів мала публіцистичне забарвлення. При цьому, неозброєним оком видно, як джерельна інформація часто-густо висмикувалася з контексту. Основним напрямком історичних побудов радянських дослідників була гіперболізація позаконфронтаційного комплексу стосунків ОУН (б) та УПА з німцями (В. Замлинський, В. Бєляєв, М. Рудницький, В. Небесний, автори збірки за редакцією М. Івасюти) Замлинський В. Тавровані презирством народу. – Київ, 1974. – 96 с.; Бєляєв В., Рудницький М. Під чужими прапорами. – Київ, 1958. – 112 с.; Небесний В. ОУН – ярмарок по продажу шпигунів. – Львів, 1962. – 56 с.; Правду не здолати. – Львів, 1974.. Шукаючи докази для підтвердження думки Д. Мануїльського про „дивне оунівське підпілля” Мануїльський Д. Українсько-німецькі націоналісти на службі у фашистської Німеччини. – Київ: Українське державне видавництво, 1946., окремі автори вкрай упереджено трактували сутність переговорів представників ОУН (б) з німцями 1944 року Галан Я. Чому немає ймення // Пост імені Ярослава Галана. Памфлети. Статті. Нариси. – Львів, 1973. – Кн. 3. – С. 10. (ці перемовини мали суто тактичний характер). Однак, попри суттєву тенденційність, деякі дослідження, зокрема Л. Грицьківа і С. Герасименка, як і Ю. Омельчука Герасименко С.Г., Грицьків Л.Г. Вирок виносить народ. – Київ, 1970. – 142 с.; Омельчук Ю. Там само. – С. 280–295.; Омельчук Ю. Змова [про зрадницькі дії українських буржуазних націоналістів у 1941 – 1944 рр. на Ровенщині]. – Львів, 1967. , цінні тим, що в них фрагментарно заторкнуті обставини створення на Волині у липні 1944 року НВРО, йдеться про суперечності у середовищі повстанських керівних кіл, які проявилися у вересні – жовтні 1944 року через це.

У цілому ж, більшість проблем, пов’язаних з історією мережі ОУН (б) та Запілля УПА на ПЗУЗ, потребують ґрунтовного дослідження.

Джерельна база дисертації включає в себе документальні джерела, мемуари (23 позиції) і періодику (29 назв). Серцевиною джерельної бази є масив документальних джерел, у рамках якого ключова роль належить документам, що постали внаслідок діловодства мережі ОУН (б) і Запілля УПА. Іншу групу утворюють радянські документи. Актуалізована сукупність джерел сформована за рахунок урахування наявних археографічних публікацій (див. поклик 3), а також проведення цілеспрямованої евристики в українських архівосховищах, у процесі якої виявлено близько 700 невідомих раніше документів, а також спогади І. Литвинчука. Загалом документальну складову формують майже 1000 документів, які відклалися насамперед у фондах Центрального державного архіву вищих органів державної влади (ЦДАВО), Центрального державного архіву громадських об’єднань (ЦДАГО), Державних архівів Рівненської та Волинської областей (ДАРО, ДАВО), Державного архіву служби безпеки України (ДА СБУ). Детальніше про це буде сказано далі.

Термінологія. В українській історичній науці прийнято позначати частину ОУН, яка перебувала під керівництвом Степана Бандери, різними абревіатурами (ОУН (б), ОУН (Б), ОУНСД та ін.) Стародубець Г. ОУН (б) в українському національно-визвольному русі на Волині в роки Другої світової війни (1941 – 1943 рр.). – Тернопіль, 2002; Вєдєнєєв Д. Служби безпеки українських націоналістичних організацій. 1920 – 1950-і рр. // Пам’ять століть. – 2003. – № 1. – С. 59–69; Вовк О. До питання постання УПА під проводом ОУНСД // Український історик. – 1995. – Кн. 1–4. – С. 141.. З огляду на усе це дисертант використовує найуживанішу абревіатуру „ОУН (б)“. У зв’язку з тим, що в джерелах широко використовувалися криптоніми, псевдоніми та закодовані назви адміністративних одиниць, у тексті дисертації поруч із закодованою формулою подається в дужках з’ясоване прізвище особи чи назва встановленої адміністративної одиниці. Якщо ж розшифрувати криптонім чи псевдонім не вдалося, то вживалася нерозшифрована форма. Оскільки в структурі Запілля УПА існували „райони“ (частина з них, до всього, має аналогічні назви з сучасними районами Рівненської та Волинської областей), поняття „район“ вживається назагал у тогочасному значенні, як адміністративна ланка Запілля. Кожне відхилення від цієї норми спеціально обумовлюється. Для позначення цивільної організаційної структури ОУН (б), що функціонувала у період інтенсивної діяльності УПА, використовується офіційне для повстанців поняття – „Запілля УПА”. Вживати поняття „підпілля“ було б неправомірно, оскільки воно має вужче семантичне наповнення.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше в історіографії предметом спеціального джерелознавчого дослідження стали джерела з історії діяльності мережі ОУН (б) і Запілля УПА на ПЗУЗ у другій половині 1942 – на початку 1945 рр. Проведено широкомасштабну архівну евристику в українських архівосховищах, внаслідок якої сформовано самодостатню джерельну базу дослідження порушеної проблеми. При цьому з’ясовано особливості діловодства і архівної справи УПА, канали і специфіку формування сучасного масиву документальних джерел, рух фондоутворення. Зроблено комплексний джерелознавчий аналіз документальних джерел. Проаналізовано особливості висвітлення діяльності ОУН (б) та Запілля УПА на ПЗУЗ в повстанській, німецькій і радянській пресі. Вперше зроблена спроба докладно дослідити інформативний потенціал мемуарів стосовно проблеми. Встановлено, що джерельна база дослідження діяльності мережі ОУН (б) і Запілля УПА на ПЗУЗ визначається доволі широким видовим діапазоном, високою репрезентативністю і дозволяє ґрунтовно дослідити проблему, особливо функціонування господарської та суспільно-політичної референтур. Окремо відстежені інформаційні прогалини. Простежено еволюцію організаційної мережі ОУН (б) і її адміністративного апарату, досліджено особливості функціонування останнього в різні проміжки часу. Визначено еволюцію інтенсивності, методи роботи і компетенцію референтур. Розшифровано представницьку низку криптонімів, псевдонімів.

Практичне значення роботи полягає в тому, що її результати можуть вибути використані при дослідженні функціонування мережі ОУН (б) та Запілля УПА на решті українських земель, підготовці синтетичних праць з історії ОУН та УПА, українського національно-визвольного руху в цілому, розробці шкільних та вузівських підручників з новітньої історії України.

Апробація дослідження. Результати дослідження оприлюднювалися на: III-ій Міжнародній науковій конференції „Соціально-гуманітарні науки на початку III тисячоліття: досягнення, проблеми, перспективи” (25 – 27 квітня 2002 р., м. Хмельницький), Міжнародній науковій конференції „Українська Повстанська Армія. До 60-річчя створення” (10 жовтня 2002 р., м. Львів), Міжнародній науковій конференції „Українська археографія й джерелознавство: надбання та перспективи” (20 – 22 травня 2004 р., м. Хмельницький), Міжнародній науковій конференції „Українці: світова нація перед викликами ХХІ століття” (20 – 21 січня 2005 р., м. Київ).

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, 5-и розділів, висновків (всього 213 сторінок основного тексту), списку використаних джерел і літератури (20 сторінок, 329 позицій), 3-х додатків (63 сторінки).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі розкрито сутність і загальний стан наукової розробки теми, визначено хронологічні рамки, об’єкт, предмет, завдання, методи, наукову новизну та практичне значення дослідження.

З’ясовано, що джерела з історії мережі ОУН (б) у джерелознавстві не належали до ретельно досліджуваних напрямків.

У першому розділі „Формування первісного масиву документальних джерел з історії мережі ОУН (б) і Запілля УПА та його сучасний стан”, який складається з чотирьох підрозділів, з’ясовуються: а) особливості утворення документальної складової первісної джерельної бази, б) специфіка початкового архівування документів, в) закономірності подальшого фондоутворення, г) оцінка втрат, вплив втрат на структуру потенційної джерельної бази.

У першому підрозділі досліджується діловодство та архівна справа ОУН (б) та УПА на ПЗУЗ. Встановлено, що документи продукувалися на всіх щаблях організаційної мережі, починаючи від найвищого -– Центральний провід ОУН (б) – і закінчуючи найнижчим станичним. Кожен із рівнів (Центральний провід, Головна Команда УПА, проводи областей (країв), округ (надрайонів), районів, кущів (підрайонів), станиць репрезентували провідники, яким підпорядковувалися референти як місцеві керівники окремих напрямків діяльності.

Наявний документальний масив дозволив докладно з’ясувати характерні особливості документообігу тільки за період з жовтня 1943 р. до липня 1944 р. Стосовно діловодства в інші часи, то маємо лише фрагментарні звістки. Ключовою ознакою діловодства стало те, що походження та базові особливості інформаційного наповнення більшості документів визначалися спеціальними інструкціями, наказами, формулярами та взірцями. З‘ясовані функції у документообігу різних видів розпорядчої (інструкції, формуляри, взірці, накази, розпорядження), звітної (звіти, інформації, списки, щоденники) і внутрішньогалузевої (запотребування, чеки-вимоги, поквітування, поденні і зведені відомості, видаткові ордери, зошити прибутків і видатків, плани заготівель, прохання, повідомлення) документації. Досліджено, у рамках яких саме елементів ділової сітки (комендатури, суспільно-політичні, організаційно-мобілізаційні, господарські референтури, референтури СБ) вищезгадані документи продукувалися. На прикладі документів СБ виявлені відмінності у діловодстві СБ у військових округах. Також з‘ясовано, що назви функціональних одиниць мережі Запілля УПА у різних округах не були ідентичними. Приміром, у ВО „Турів” структури, аналогічні референтурам СБ у ВО „Заграва”, називалися дільницями Української Служби Порядку (УСП). До всього, еволюціонували назви референтур на всьому обширі ПЗУЗ.

Зі змісту інструкцій ОУН (б), за 1943 і 1946 рр., у різних структурах ОУН (б) і Запілля УПА функціонували окремі архівні осередки. Вони де-факто були канцеляріями при місцевих комендантах і референтах. Існувала вертикальна підпорядкованість канцелярій (у рамках кожної з референтур). Система архівів (структури Української пресової служби) в УПА була пов`язана з архівними осередками Запілля, принаймні з вересня 1943 до січня 1944 р. – один примірник кожного документа того чи іншого відділу УПА надсилався до того архіву в Запіллі, який територіально розташовувався найближче до нього. Однак відтворити первісний склад архівів Запілля УПА неможливо, що не дає змоги окреслити склад первісного масиву документів, поява яких стала наслідком діловодства в ОУН (б) і Запіллі УПА.

У другому підрозділі, присвяченому дослідженню процесу формування комплексу документів радянсьих чинників, встановлено, що суб’єктами документотворення були: радянські партизанські з’єднання та загони, республіканські та обласні штаби партизанського руху, органи КП(б)У, відділи СМЕРШ і політуправління 1-го Українського фронту, армійські відділи, НКДБ УРСР (обласні та районні управління). Рух документів здійснювався знизу догори за ознакою підпорядкування зі спеціальною для кожного різновиду періодичністю. Існували формуляри документів та правила архівування цих документів.

У третьому підрозділі з’ясовано, що починаючи з січня 1944 р. відбувалося масштабне вилучення повстанської документації ОУН (б) і Запілля УПА учасниками радянських партизанських з`єднань М. Наумова, Я. Шкрябача, В. Бегми, О. Федорова, загону ім. Хрущова Рівненського партизанського з‘днання № 2 „За Родину”, Київського партизанського загону, оперативно-чекістською групою з`єднання С. Ковпака. 1944 – 1945 роками датовані маргіналії, залишені на полях документів представниками відділів контррозвідки СМЕРШ, розвідки навчальних рот дивізій і полків 1-го Українського фронту, груднем 1944 – квітнем 1945 рр. датовані помітки внутрішніх військ НКВС і НКДБ. Як правило, спеціальні уповноважені цих структур у процесі сортування виявлених чи захоплених документів на їхніх пачках проставляли дату і свій підпис. „Трофейні” документи, які могли становити особливий інтерес, учасники відділів контррозвідки СМЕРШ і управлінь НКВС УРСР в областях і районах перекладали на російську мову, копіювали і разом з супровідною запискою надсилали для свого центрального керівництва. Однак достеменно встановити повний перелік вилучених повстанських документів для того, щоб порівняти його з сучасним станом джерельної бази, неможливо, оскільки, по-перше, не виявлено усіх списків таких документів, а по-друге, – і це головне – у віднайдених списках міститься перелік лише тих документів, які були важливі з погляду укладачів таких списків, тим паче, що ці укладачі довільно переказували їхні назви. Напрямок перевезення захоплених документів також став одним з факторів процесів фондоутворення повстанських джерел у центральних (ЦДАВО, ЦДАГО) і місцевих (ДАРО, ДАВО) архівах.

Сучасний стан документальних масивів України з‘ясовується у четвертому підрозділі. Фонди 3833, 3836, 3837, 3838, 3967 ЦДАВО акумулювали найбільшу сукупність документів – передусім це розпорядча документація відділів при ГК УПА, звітність комендантів і референтів з округ „Заграва” і „Турів”. У фонді 3838 зосереджені найраніші з виявлених документів – звіти зі Столинської округи за липень 1942 – січень 1943 рр. Низка рідкісних документів з ГО № 22 за липень-серпень 1944 р., тобто вже після кардинальних змін у мережі Запілля УПА, також віднайдена саме тут, у фонді 3837.

Основу документації справ 338–386 фонду 57 ЦДАГО становить внутрішньоглузева документація – документи політичних (недатовані пропагандивні матеріали, тексти вишколів) і господарських (зведені відомості, чеки-вимоги) референтур. Однак є тут звіти комендантів районів ВО „Турів” за жовтень-листопад 1943 р. і документи з Костопільського надрайону ВО „Заграва”, зокрема щоденники.

Вміст фонду Р–30 ДАРО складають насамперед накази (комендантів, суспільно-політичних, організаційно-мобілізаційних та господарських референтів, референтів зв’язку ВО „Богун“ і „Заграва“), звіти (провідників (комендантів) і референтур надрайонів, районів (теренів) і кущів ВО „Заграва”, а також голів сільських управ) та інформації, передусім за вересень 1943 – травень 1944 рр. Фонд містить рідкісні звіти провідників районів різних округ ПСК за листопад 1944 – січень 1945 рр. У фонді Р–1021 ДАВО відклалися здебільшого господарські внутрішньогалузеві документи – залучники, запотребування, видаткові ордери, а також листи. Ідентифікація документів цього фонду, подібно до споріднених джерел з фонду 57 ЦДАГО, утруднена, оскільки вони підібрані таким чином, що у них практично не вказується походження і дата. Особливістю фонду 13 ДА СБУ є наявність там протоколів допитів, причому як з оунівського, так і з радянського боку. Певну кількість документації, як і у випадку з фондом Р–30 ДАРО, становлять копії документів, захоплених в ОУН (б), перекладені на російську мову і підписані співробітниками регіональних управлінь НКВС УРСР. Схожа документація, але підготовлена вже керівними структурами – НКВС УРСР і СРСР, державним управлінням по боротьбі з бандитизмом при МВС УРСР і СРСР – перебуває на зберіганні у низці справ фонду Р–9401 Державного архіву Російської Федерації і 38650 Російського державного військового архіву.

Процес фондоутворення, з огляду на засекреченість усіх документів, здійснювався у 1950-х -– 80-х рр., а в ДАРО тривав навіть у середині 1990-х рр. Інформативніші документи (політичного і військового відділів при ГК УПА і УПА -– Північ, головних округ № 33 (ПСК і ПЗК), 44, протоколи допитів вищого керівництва округ) були зосереджені у ДА СБУ. Документи керівництва ГК УПА, якому були підзвітні коменданти і референти на усіх рівнях відклалися передусім у ДАРО і ЦДАВО. Також у ЦДАВО більшою мірою відкладена документація керівництва ВО „Заграва” і її низових теренів. У ЦДАГО збережені документи, які репрезентують ряд низових теренів ВО „Турів”. Найбільш представницька сукупність джерел, що відноситься до різнорівневого діловодства у рамках ВО „Богун”, зосереджена у ДАРО. У кожному фонді будь-якого з архівів компактні відкладення документів якогось одного різновиду радше мають характер вкраплень, ніж є закономірністю.

Дослідження історії мережі ОУН (б) і Запілля УПА ускладнюється тим, що деякі комплекси документів безповоротно втрачені, а частина поки що не доступна для дослідників. Крім звітів і деяких пропагандивних матеріалів, практично відсутні документи за другу половину 1942 – першу половину 1943 рр. Бракує звітів з ГК УПА, надрайонів Запілля ВО „Турів”, тоді як накази коменданта цієї ВО представлені досить добре. Практично відсутні документи з ВО „Тютюнник”.

Другий розділ – „Структура та основні закономірності інформаційного потенціалу документального корпусу джерел” – складається з двох підрозділів. У першому з них проведено класифікацію документальнх матеріалів. Здійснене групування повстанських письмових джерел з історії ОУН (б) і Запілля УПА за: 1) видами (видова класифікація), 2) територіальним походженням, 3) адміністративним походженням, 4) хронологічною репрезентативністю, 5) функціональними групами.

Актуалізовано 16 видів розпорядчої (взірці, інструкції, формуляри, накази, розпорядження, тимчасові правила, зарядження, призначення, правильники, вказівки, методичні вказівки, залучники, узгіднення, форми, додатки, комунікати), 11 видів звітної (звіти, інформації, вістки, додатки до вісток, повідомлення, повідомлення про випадки, донесення, огляди збройних і суспільно-політичних подій, відомості з терену, списки, щоденники) і 23 види внутрішньогалузевої документації (запотребування, чеки-вимоги, поквітування, дозволи, відомості, зведені відомості, плани заготівель, книги обліку прибутків і видатків, норми видачі, видаткові ордери, звернення, прохання, посвідки, розписки, промови, вказівки до промов, програми свят, програми гутірок, вишколи, реферати, викази, протоколи, ділове листування).

Територіальне походження документів можна встановити практично завжди. Однак у розпорядчих та внутрішньогалузевих документах часто відсутні підпис автора, орган продукування чи дата. Встановлено, що 45,8 % документів походять з мережі ОУН (б) і Запілля УПА центральної та північної частин сучасної Рівненської області та південних районів Республіки Білорусь, 19,8 % – з мережі, яка розташовувалася у південних регіонах сучасної Рівненської області та північній частині сучасної Тернопільської області, 13,5 % – в межах сучасної Волинської області.

За хронологічною ознакою документальні матеріали розподілені нерівномірно. Виявлено 6 документів за липень-січень 1942 р., 527 документів за 1943 р., 222 документи за 1944 р., 5 документів за 1945 р., дату 67-и джерел визначити не вдалося. У цілому наймасовішими зі збережених виявилися документи за вересень (10,1 %), жовтень 1943 р. (17,2 %), листопад (12,9 %) і грудень (11,4 %) 1943 р.

Звітна документація домінувала у першому (липень 1942 -– червень 1943 рр.), другому (липень – вересень 1943 р.), третьому (жовтень 1943 – грудень 1943 р.) і п‘ятому (квітень – червень 1944 р.) з виокремлених проміжків часу, тоді як внутрішньогалузева – у четвертому (січень – березень1944 р.).

Радянські документальні джерела за походженням поділяються на: документи керівництва НКВС СРСР, НКВС УРСР та його місцевих управлінь у Західній Україні, відділів СМЕРШ 1-го Українського фронту, комітетів КП(б)У, радянських партизанських з‘єднань і УШПР, внутрішні документи партизанських і радянських армійських формувань. За видовою ознакою це: накази, постанови, зведення, вказівки, донесення, плани, інструкції, доповіді, звітні картки, доповідні записки, спецповідомлення, інформації, супровідні листи до захоплених документів ОУН (б), переклади цих документів на російську мову, копії з оригіналів, бойові звіти, підсумки бойових дій, бойові донесення, відомості про результати бойових операцій, книги наказів та звітів, шифротелеграми, радіограми, інформації, партійні доповідні, доповідні записки, спецповідомлення, довідки і листи. Хронологічно документи охоплюють 1943 – 1945 рр.

У другому підрозділі досліджуються основні закономірності інформативних властивостей документальних джерел. Розпорядчої документації порівняно зі звітною та внутрішньогалузевою збереглося мало, особливо документів, які унормовували внутрішню структуру звітів (формуляри, взірці, інструкції). Хронологічне представництво наказів вкрай нерівномірне. Зосереджена в них інформація торкається окремих аспектів діловодства і документообігу в Запіллі УПА, функцій та практичної роботи референтур на певному етапі, врегулюванню найважливіших кадрових питань, визначенню кола справ суспільного призначення, що покладаються на організаційний актив.

Хронологічна й територіальна репрезентативність звітної документації значно вища. За діловодним походженням виявлені документи репрезентують як адміністративну вертикаль, так і референтури. Найпоширенішим різновидом звітної документації є звіти. Встановлено періодичність звітування різних ланок організаційної мережі. З’ясовано, що діловодству кожної з трьох округ Запілля УПА були властиві свої особливі формуляри звітів, а в межах округ формуляри на різних щаблях були сталими в один і той же проміжок часу. Еволюція формуляру відбувалася лише в напрямку коригування окремих пунктів звітування. Інформація звітів заторкує надзвичайно широке коло питань: загальна оцінка політичного, військового, соціального і національного становища відповідних теренів, ступінь організаційного впливу і панівні настрої серед населення щодо УПА, прихильників ОУН (м) та інших політичних опонентів, особливості поширення пропагандивної роботи, шкільництво, організація господарської інфраструктури і пунктів зв’язку, діяльність упівських управ, різнопланова співпраця з населенням.

Крім звітів, важливою складовою звітної документації були інформації, відомості з терену, огляди подій, щоденники та списки. Інформації видавалися комендантами і референтами СБ районів й містили оперативні дані про діяльність ворога. Відомості з терену узагальнювали інформації, а огляди подій – відомості з терену. Найбільше інформацій виявлено за вересень 1943 – квітень 1944 рр. Територіально виявлені інформації представляють практично всю територію ПЗУЗ, виявлені відомості з терену натомість походять з надрайонів ВО „Заграва” і „Богун”, огляди подій – з ВО „Богун”.

Списки й щоденники подій належать до неперіодичної документації звітного характеру. Але їхню цінність важко переоцінити, оскільки вони інформативно охоплюють просопографію ОУН (б) і Запілля УПА, особливості документообігу, організаційну роботу посадовців, перебіг подій.

Внутрішньогалузева документація відбиває в першу чергу практику діяльності референтур. Найбільш представницькими є документальні джерела, які походять з господарських референтур, СБ і суспільно-політичних референтур.

Розшифровано представницьку низку псевдонімів і криптонімів, що дозволило локалізувати низку військово-територіальних одиниць ОУН (б) і Запілля УПА.

Документи ОУН (б) і Запілля УПА мають низку інформаційних лакун. Автори намагалися уникати будь-яких важливих масивів цифрових даних (справжні втрати у збройних сутичках, загальна чисельність працівників мережі ОУН (б), Запілля УПА та учасників УПА), практично не відображена координація між структурами Запілля УПА та УПА, діяльність так званих „повстанських республік” і „січей”, управ, ведення лісового господарства.

Встановлено, що інформаційний потенціал радянських документів значно поступається потенціалу документації ОУН (б) і Запілля УПА і обмежується фрагментарними даними, зокрема, про адміністративно-територіальну структуру Запілля УПА, про місця розташування „штабів УПА” і випадки вилучення документів та інших „трофеїв”.

У двох підрозділах третього розділу – „Періодика і мемуари” – аналізуються інформаційні можливості з досліджуваної проблематики мемуарів та преси. У першому підрозділі проаналізовано упівську, оунівську, радянську, польську та німецьку періодику, яка виходила