Четвертий розділ “Еволюція балканізмів у дієслівній системі” присвячено аналізові змін таких балканізмів у переселенських болгарських говірках, як творення форм майбутнього часу, втрата інфінітива, да-конструкції та балканський кондиціонал.

Розвиток дієслова у болгарській мові відбувався шляхом розбудови системи. Часовий вимір дейктичного контексту граматикалізується за допомогою розгалуженої системи часових форм.

Час у своїй семантичній сутності дейктичний і визначений, подібно до артикля, вказівного займенника чи прислівника; він може бути анафоричним чи об’єднувати дейксис і анафору. Час, пов’язаний з дейктичною темпоральною референцією щодо моменту чи інтервалу часу, виникає внаслідок граматикалізації дейктичної темпоральної референції. При цьому словник і граматика темпоральної референції й денотації моделюється за зразком просторової референції й денотації. Ситуації в часі розташовані так само, як фізичні об’єкти – у просторі; свідченням чого є накладання у багатьох мовах засобів вираження просторових і часових значень. Останнє часто є підставою для твердження про похідність темпорального значення від локативного.

Відмінності між темпоральністю й модальністю, відповідно, – між часом і видом не завжди чітко окреслено в граматичних описах, особливо стосовно майбутнього часу. Граматисти не дійшли єдності щодо того, чи майбутній час у своїй основі – первісному вживанні – можна вважати граматичним часом. Морфологічно, синтаксично й семантично допоміжне дієслово ще у болгарській мові є близьким до модальних допоміжних дієслів трябва, мога ‘повинен, може, треба’ та ін. Тому думки граматистів розділилися стосовно того, чи майбутній час є темпоральною чи модальною формою. Думки дослідників сходяться на тому, що існує чимало випадків уживання форм майбутнього часу, які передають модальність, а не темпоральність.

Історики болгарської мови розглядають появу складних форм вираження майбутнього часу, утворених за допомогою форм дієслова, що відповідає укр. хотіти, рос. хотеть, як балканізм, але балканізм, засвідчений у болгарській мовній практиці ще до початку нового періоду розвитку болгарської мови, – у пам’ятках ХШ – Х1У ст. Давні пам’ятки вказують на два способи конструювання форм майбутнього часу: а) використання простих форм теперішнього часу доконаного й недоконаного виду, згодом – лише доконаного виду; б) використання описових форм: допоміжне дієслово з не до кінця елімінованою модальністю у поєднанні з інфінітивом, носієм основного значення. Зауважимо, що в текстах частота використання форм допоміжного дієслова ще у складі форм майбутнього часу продовжує зростати від Паїсія (у якого це допоміжне дієслово вживається з нередукованим коренем хощ) до наших днів, хоча відтворити цей процес за допомогою статистики дуже складно.

Утворення і вживання форм майбутнього часу у досліджуваних говірках суттєво не відрізняється від уживання в літературній мові. Допоміжним дієсловом у формах майбутнього часу в досліджуваних говірках може бути лексема ши, ше, ша, шъ, ш, жа, жъ, же, жи, к’е, ки та деякі інші, які ще називають граматичними частками: Котката си мий учити с кракъ – ше има гости ‘Кішка миє очі лапкою – будуть гості’ (Куб); Скору ша бъди В’елигден ‘Незабаром буде Великдень’ (З); Ки видиш ‘Побачиш’ (Кат); нерідко в говірці функціонує 3-4, іноді 5 часток.

У деяких випадках форми майбутнього часу синонімічні до да-конструкцій з тряба (да), що зафіксовано у мовленні того ж мовця: Сънуаш жена гола, ше умр’е мъш; Сънуаш жена гола, тр’aба да умр’е мъш ‘Якщо тобі сниться гола жінка – помре чоловік’ (З).

Частовживані дієслова внаслідок компресії в говірках мають еліптичні форми: шийш або жийш відповідно до літературного ще дойдеш, ще идеш: шимо (= ще идемо); шида, шейа, кида (= ще ида) тощо: Шейа на клайанца за уда ‘Піду до колодязя по воду’ (Т); Кида до Жората ‘Піду до Жори’ (Кат); Хай шейм ду нас ‘Ходімо до нас’; Шейдим ду д’aдуту, да ше земим парити ‘Ходімо до діда, візьмемо гроші’; Ко н’aма дъш, шейдим ф кино ‘Якщо не буде дощу, підемо в кіно’ (Є.). Таким чином, ці аналітичні конструкції в говірках перетворюються в синтетичні.

Да-конструкції вживаються при творенні заперечних форм майбутнього часу. Як і в літературній мові, це словосполучення няма да+дієслово: Закоту ондзи н’aма да му дад’е риза (Р); Ко н’aма да прав’aт годи, прав’aт гул’aму свършени (Кр); Н’aма дъ измътът пил’ънцъ (Чш). У заперечних формах дієслів майбутнього часу пропуск частки да зафіксовано в говірці с. Кубей: Ша мине отпр’aде ти ч’ерна котка – н’aма варви рабутата ‘Якщо перебіжить [дорогу] чорний кіт, не поталанить в роботі’; Койту си ша мине от пр’aде ти с праз’ен казан – н’aма варви рабутата... ‘Якщо перейде дорогу хтось з порожнім відром, не пощастить в роботі’ (Куб); у літературній мові в цих випадках вживається конструкція з няма да.

Дотепер у досліджуваних говірках функціонують складені форми майбутнього часу. Майбутнє в минулому з шт’aх да, шт’ех да и к’еш (киш) да (у говірці с. Тернівки): Фч’ера шт’aх да гу направа, но ни мой ‘Хотів це зробити вчора, але не можу’ (Є); К’еш да ида на пазаро, ма немам пари ‘Хотів піти на базар, але немає грошей’ (Т). Здебільшого ці конструкції мають семантику необхідності і тому синонімічні конструкціяям з треба, повинен.

У говірці с. Тернівка збереглася і переповідна форма майбутнього часу, яка має форми, зумовлені специфікою допоміжного дієслова – к’ел, або кил відповідно до літературного щял: Той к’ел да дойде утр’е ‘Він хотів приїхати завтра’; Те кили да дойдат на гост’е ‘Вони хотіли прийти в гості’ (Т). У говірках балканського типу в цих конструкціях вживається допоміжне дієслово щял, щели, але у мовленні ці форми виявляються рідко: Шт’aл да го направа, ми н’aмам вр’еме ‘Хотів це зробили, але немає часу’ (Я).

“Майбутній у минулому” (бъдещето в миналото) є найпоширенішим способом вираження в говірках умовного значення. Ця часова форма – кондиціонал балканського типу чи балканський кондиціонал (за З. Голомбом) – передає умовне значення конструкціями складних форм майбутнього часу, напр.: Аку б’еши ни казал, шт’ахми да д’ейдим да видим ‘Якби ти нам сказав, ми б прийшли, щоб побачити’ (Р); Ний шт’ахми дъ йдим, ку б’еши ни казал; ‘Ми б прийшли, якби ти сказав’(Я).

Поява нових синтетичних форм умовного способу в літературній мові, на думку болгарських дослідників, зумовлює витіснення старих форм. Це насамперед модальне вживання форм теперішнього часу вторинних дієслів недоконаного виду із суф. -а-, -я-, -ва-, -ава-, -ява (ядвам, търпявам); цей процес не відзначений у досліджуваних говірках. Функції старого умовного способу значною мірою взяли на себе футуральні форми: майбутній, майбутній в минулому, теперішній час і імперфект від дієслів доконаного виду, минулий попередній, а почасти – і перфект; тобто 6 з 9 дієслівних часових форм беруть на себе функції умовного способу. У досліджуваних говірках умовну семантику виражають, як правило, щях да – конструкції (балканський кондиціонал).

Розвиток аналітизму в болгарській мові зумовив структурні зміни в синтаксисі, зокрема, появу аналітичного вираження інфінітива, високу частотність вживання й різноманітність значень да-конструкцій. Втрата інфінітива була одним із відчутних серед балканізаційних процесів; синтаксичне навантаження інфінітива перебрали на себе да-конструкції.

Конструкції з да у сучасній болгарській мові різноманітні і високочастотні. За походженням болгарські да-конструкції поділяються на два види: відінфінітивні і невідінфінітивні. Перші заміщують староболгарский інфінітив, супін і дієприслівникові конструкції: це підрядні речення, що поєднуються з головним сполучником да чи складним сполучником з компонентом да: преди да (час), за да, да не би да (мета), без да (спосіб дії), макар да, колкото і да, както і да (допустовість), дали да, як да, який да (об’єкт) та ін. Другі входять до складу простих речень – питальних, спонукальних, окличних, що мають, як правило, модальний відтінок. У цих реченнях да є модальною часткою, а самі речення найчастіше виражають бажання, намір, волевиявлення, заклик, запрошення, прохання, попередження, згоду, замилування, невизначеність, необхідність. Да-конструкції із семантикою наказовості передають останню різкіше, ніж форми імперативу; ця строгість наказу зумовлена припущенням мовця, що слухач не бажає чи не схильний виконати наказ, пор.: Моля ти, подай ми молива! и И да ми подадеш молива, че... Водночас да-конструкції можуть передавати інтимність, дещо зневажливе ставлення адресанта до адресата. Це притаманне і досліджуваним говіркам: Дъ ми пузичиш д’есит гривни ду нид’ел’тъ ‘Чи не позичив би ти мені десять гривень до неділі’ (Чш). Нерідко частка да в таких конструкціях заступається частками шъ, ша чи жъ, жа: Ти жъ съ засматр’aш!= Да съ засматр’aш! ‘Ти ще будеш заглядатись’ (С).

Ю.С.Маслов, продовжуючи напрямок думок Г.Вайганда, З.Голомба, називає болгарські словосполучення да+ особова дієслівна форма (імператив) кон’юнктивом, а да – формативом болгарського кон’юнктива.

У досліджуваних говірках зустрічаються да-конструкції з лексемою тряба (літ. трябва); тексти діалектного мовлення свідчать, що значення необхідності, обов’язковості може бути виражене тільки за допомогою частки да і без лексеми трябва: Ала ли с’ч’ас дъ си цапъм ръчичкити? ‘Чи я зараз повинна вимазати свої ручки?’ (Чш). Да-конструкції з цим значенням вживається у стверджувальних реченнях, які є синонімічними як до трябва да- конструкцій, так і до форм імперативу: Аз жъ идъ на ч’еркувътъ, а пък ти дъ (= трябва да) свъриш кашичкъ, чи дъ (=трябва да) гъ уставим дъ истини, чи дъ (= трябва да) нараниш сичкити гъдинки, дъ ( = трябва да) ги извикъш ‘Я піду до церкви, а ти звари кашу (=повинен зварити), постав, щоб вона прохолола, нагодуй худобу і поклич їх’. Висока частотність тряба да-форм у досліджуваних говірках свідчить, на наш погляд, про існування в болгарській мові когнітивної категорії необхідності, яка може бути формально виражена різними засобами.

Припускаємо, що спрощення дієслівної системи в болгарських переселенських говірках супроводжується збільшенням частотності тряба да-конструкцій. З дієсловом искам ‘хотіти’ (заперечна форма ни шта) зафіксовано менше випадків вживання; зрідка відзначено й архаїчну форму йиштам: Хаз’aину на бугайу йиштати да плати пари на мене ‘Власник цього бугая хотів заплатити мені гроші’ (В).

Заперечні конструкції, що передають заперечення дії, названої дієсловом, утворюються шляхом лексикалізації заперечної частки не з наказовою формою модального дієслова. Ці конструкції відомі на значній частині південнослов’янського діалектного континууму; ареал їх уживання збігається, на думку М.Івіч, з ареалом утрати форм простого майбутнього часу.

Як показали К. Мірчев та І. Гилибов, конструкція з недей (з не + імператив від дея ‘робити’), яка спершу поєднувалася з іменним об’єктом, згодом почала виступати як формальний субститут не мози в дієслівних заборонних конструкціях на сході болгарського мовного континууму.

Конструкції да + форма теперішнього часу дієслова поширені в центральній частині ареалу функціонування заперечних конструкцій – це західноболгарські, македонські, штокавські говори, а також частина рупських говірок.

У досліджуваних говірках зафіксовано заперечні конструкції лише з недей, що може вживатись як з дієсловом, так і без нього: Нид’ей гу барай (НІ); Н’ед’aй барай ‘Не чіпай’ (С); Недейте ‘Не смійте’ (Т); Н’ед’aй, ни триба ‘Не смій, не треба’(Куб); зафіксовано також випадки вживання у заперечних конструкціях дієслів, запозичених з російської мови + да і без да: Н’е нада да плачиш ‘Не плач’; Н’е нада тва да права ‘Не роби цього’(З).

Таким чином, дослідження да-конструкцій показало, що сполучення да з дієсловом у теперішньому часі входить у ряд синтаксичних конструкцій, відомих на значній частині південнослов’янського діалектного континууму, ареал яких можна порівняти лише з ареалом поширення описових форм майбутнього часу з хотіти. Да-конструкції в болгарській мові вживаються тоді, коли дія в підрядному реченні має модальну характеристику. Основною функцією да-конструкцій є вираження волі мовця, його бажання. Да поступово стає компонентом усіх видів речень, надаючи їм модального значення.

Болгарські говірки в Україні зберегли майже всі модальні відтінки да-конструкцій. У записаних текстах їх зафіксовано 513, з яких 318 входять до складеного дієслівного присудка, а 195 утворюють підрядні речення, імператив, спонукальні речення та заперечні форми майбутнього часу. Складений дієслівний присудок найчастіше утворюється за допомогою дієслів тр’aба, нач’ена, утивам, мойа. При цьому конструкції з тряба значно частіше використовуються у мовленні, компенсуючи витіснені з ужитку складні дієслівні форми із значенням необхідності, обов’язковості.

Пропуск да фіксуємо в двох випадках – в заперечній формі майбутнього часу та в складеному дієслівному присудку, де другим є дієслово даде: А млад’ожа ф тва вр’еме крад’е булката и мажъ и тр’aба дад’е рубли за нейа (З), а також у складі заперечної форми майбутнього часу (у говірках с. Вільшанка, Кубей): За гудина др’aка тъй са размножи, чи врапч’е н’aма профъркне (В); Ша мине отпр’aд’е ти ч’ерна котка – н’aма варви рабутата; Сиди мума на сандъку – н’aма са ужени (Куб).

Формування балканських форм майбутнього часу оцінюється як більш ранній загальнобалканський процес, в той час як поширення конструкцій з да є більш пізнім і більш вузьким, хоча досить стійким процесом. Цю стійкість виявляють і досліджувані болгарські говірки.

Така стійкість да-конструкцій зумовлена, на нашу думку, високою частотністю їх уживання у мовленні, модальністю та цінністю основної інформації, яку передають за допомогою цієї конструкції.

П’ятий розділ “Лексичні балканізми та їх динаміка” розкриває механізми динаміки балканізмів іншого структурного рівня – лексики. Балканізми цього рівня включають широке коло лексем, які є загальнобалканськими, що постали внаслідок культурної взаємодії етносів на Балканах. Незважаючи на походження – грецьке, тюркське, балкано-латинське, слов’янське чи субстратне, такі лексеми кваліфікують як загальнобалканські або балканізми.

Стосовно постання низки лексем-балканізмів точаться суперечки, причина яких полягає у недостатності свідчень про автохтонні мови. Внаслідок поглибленого етимологічного аналізу лексики загальнобалканської й карпатської локалізації, кваліфікованої як лексика субстратного походження, виявлено точні фонетичні, морфологічні й лексичні відповідники у різних тюркських, монгольських і тунгусо-маньчжурських мовах і діалектах у функції як загальних назв, так і онімів. Це ж стосується і деяких слів слов’янського походження – праслов’янських *balta *magula *gard та деяких ін., які, на думку деяких румунських дослідників, мають субстратне походження. Похідні болгарські лексеми пеперуда, пеперуна, пеперуга, перперица, върколак, вълколак ‘вампір, мара’, руда ‘м’яка вовна’, ‘вівця з м’якою вовною’ пояснюють то як запозичення з грецької чи з албанської, то з арумунської мов, а в арумунській і албанській – то як запозичення з грецької, то із старогрецької чи латинської.

Важливе значення для розв’язання цих проблем має ареалогія, зокрема полімовні атласи (загальнослов’янський, карпатський), та виконані в ареалогічному ключі дослідження Г.Клепікової, М.Толстого, В.Усачової, Й. Дзендзелівського, Я.Сятковського та ін. Зазначимо, що описи цими та іншими дослідниками ареалів лексем лелик, буба, копил, баник, ватра, доста, пазити, сночі, чала та деяких інших можуть бути доповнені свідченнями із обстежених нами переселенських болгарських говірок в Україні. Сьогодні найповніший список балканізмів подала В.Будзішевська у книзі “Slownik baіkanizmуw w dialektach Macedonii Egejskiej” (Warszawa, 1983), синтезувавши інформацію доступних фольклорних та діалектологічних джерел. Майже половину з балканізмів словника В.Будзішевської зафіксовано і в болгарських переселенських говірках України (вміщено у Додатку 2 дисертації).

До балканізмів, що функціонують у досліджуваних говірках, належать: бъклица ‘прикрашена різьбою дерев’яна фляга, з якої пригощають вином, запрошуючи на весілля, або під час свят’, бенка ‘родимка, родима пляма’, джибри ‘залишки від вичавленого винограду’, джоб ‘кишеня’, дувар ‘мур’, дюлгер ‘тесляр’, зюмбюл ‘гіацинт’, ерген ‘неодружений чоловік; парубок’, калугер ‘чернець’, камила ‘верблюд’, керемида ‘черепиця’, кокал ‘кістка’,, комшия ‘сусід’, крин ‘лілея’, кромид ‘цибуля’, ламя ‘чудовисько, змія’, магаре ‘віслюк’, магданоз ‘петрушка’, магьосник ‘чарівник’, маймуна ‘мавпа’, манджа ‘їжа, страва’, махала ‘квартал; куток села’, мустаци ‘вуса’, нишан ‘мітка, знак; слід’, пирон ‘цвях’, ракия ‘горілка’, синджир ‘ланцюг’, стафиди ‘родзинки’, стомна ‘глечик для води’, стомах ‘шлунок’, сурвакам ‘поздоровляти з Новим роком, злегка б’ючи гілкою по спині’, топ ‘гармата; м’яч’, трандафил ‘троянда’, харесвам ‘подобатися’, хора ‘люди’, хоро ‘народний танець’, чадър ‘парасолька’, чеиз ‘посаг’, шамар ‘ляпас’, юмрук ‘кулак’ та ін.

Значення цих лексем знають, як правило, усі діалектоносії досліджуваних говірок, але більшість з них належить до рідковживаних, застарілих. Частина балканізмів зафіксована тільки у складі усталених словосполучень, деякі з них можна реконструювати внаслідок аналізу онімів (напр., лексема балан фінкціонує як загальна назва тільки в говірці с.Криничне, а в інших говірках тільки як кличка собак (Кр, НІ, НТ, С) або як прізвище – Балан (Куб); у структурі прізвищ та прізвиськ збереглися лексеми абаджия (Абажи), арабаджия (Арабаджи, Арабажиев), киосе, куруч, пехливан (Пеливан) та ін.).

Лексичні балканізми звужують валентність, втрачають словотвірний потенціал і, як правило, мають субститути – відповідні російські (рідше українські) лексеми. Так, замість лексеми кавардисам все частіше вживається російське жаря, замість вапцвам, боядисам – крася, замість хагъл, агъл, дам, сая – сарай , замість копеле – байструк та ін. У досліджуваних говірках зафіксовано низку балканізмів, відсутніх у словнику В.Будзішевської. Це, як правило, запозичення з турецької, або за посередництва турецької – лингерка ‘лист для випічки хліба’, кауш ‘назва дерев’яного черпака для курбана’; назви їжі – плакета, писмедя, джандра, назви одягу – гутъ, кават та ін.

До загальнобалканської лексики субстратного походження, на думку П.Асенової, належать лексеми: балан ‘тварина з білою плямою на чолі’, ватра ‘вогонь, пламінь, очаг, дошка над вогнем’, грив ‘сірий, сивий, попелястий, плямами – про тварину’, скрум ‘щось горіле, горіла вовна’, струнга ‘місце доїння овець’.

Не важко помітити, що усі ці лексеми входять до семантичного поля вівчарської термінології – назви тварин за їх зовнішніми ознаками, будівлі, для їх утримання, продукти переробки молока, предмети побуту пастухів та ін. Етимологія загальнобалканських лексем залишається неясною, оскільки вони можуть не мати відповідників у споріднених мовах, за наявності паралелей у сусідніх мовах. До таких лексем належать: бач ‘вівчар, сировар’, урда ‘різновид овечого сиру’, шут ‘безрогий’ та ін.

Складність вирішення питань генези цієї лексики спонукає до її докладнішого розгляду, хоча їй присвячено чимало спеціальних праць Б.В.Кобилян-ського, Й.О.Дзендзелівського, П.Ю.Гриценка, Й.Ю.Пуйя, В.М.Куриленка, Т.О.Ястремської, Г.П.Клепікової, Ж. Бошняковича, А.Габовштяка, Я.Подоляка, Г.Городиської, З.Голомба, І.Кнєжи, Б.Шкліфова та ін.; зауважимо, що ця лексика дає цінну інформацію для вивчення колонізаційних рухів, зокрема “валаської” колонізації в Карпатах.

Традицію займатися вівчарством болгари зберегли і в умовах проживання в Україні, використовуючи для випасу цілинні степи і луки. Вівчарство завжди важило більше, ніж різновид господарської діяльності: це був елемент культури, певною мірою – і світогляду. Ймовірно, це зумовило збереження цих давніх традицій. Серед вівчарської лексики досліджуваних говірок чимало балканізмів: коч, хазман, дзвиска, шили, струнга, сая, турма, сурия, фандачка, хагъл, сайвант, курбан, кулестра, кърлига, колиба, каварма та ін.

Значення багатьох з цих лексем молодь вже не знає, причиною чого є редукція складних форм традиційної культури: згортання і трансформація відгонного вівчарства, деактуалізація розрізнення багатьох денотатів та ін. Тобто, у сферах номінації, пов’язаної з традиційною культурою, зміни зумовлені насамперед позамовними чинниками, лежать у площині реалій. Це не зміни власне внутрішньомовні, як спостерігаємо на граматичному рівні, а зміни, в основі яких лежить динаміка позначуваної позамовної дійсності.

Висновки

1. Функціонуючи майже два сторіччя в інослов’янському безартиклевому оточенні, болгарські говірки в Україні зберегли аналітизм граматичної структури, основні типи балканізмів у граматичній системі. Зокрема, в іменній системі – це вживання артикля, енклітичних форм займенників (посесивного дативу), подвійного додатка. Виявилося, що архаїчний шар говірок і сьогодні більше “балканізований”, ніж сучасна літературна мова метрополії, на що вказує насамперед гіперичне вживанні артикля, особливо в атрибутивних сполученнях, у великій кількості гіперичних дейктичних форм. Стабільність вираження категорії означеності / неозначеності притаманна говіркам тих сіл, які утворюють ареали компактного проживання і менше зазнали інослов’янського впливу, зокрема яскравіше виявлена у мовленні старшого покоління. Для архаїчного шару говірок (мовлення старших діалектоносіїв) характерне частіше, ніж в літературній мові, вживанням артикля в анафоричній і дейктичній функціях, що виказує консервативність говірок у районах компактного проживання.

2. Універсальна семантична категорія означеність – неозначеність у широкому спектрі включає різноманітні експлікації, зокрема в іменній та дієслівній сферах (артикль, займенники, репризи, темпоральні форми).

3. Різноманітні підходи до проблем, пов’язаних із морфологічними категоріями, виражає складність самого поняття “морфологічна категорія”, яка полягає у відсутності повної симетрії між мовою і мисленням, в наявності різних можливостей для передачі змісту та у складному характері взаємодії морфологічних категорій з іншими елементами структури мови.

4. При відтворенні засобами мови позамовної дійсності тільки частина досвіду, мисленнєвих утворень граматикалізується у мові, створюючи систему граматичних понять, які обов’язково беруть участь у процесі синтезу висловлення. При побудові речення болгарською мовою мовець робить вибір між означеністю / неозначеністю суб’єкта й об’єкта. Ці аспекти досвіду, які фіксує граматичний лад болгарської мови, граматично ігноруються російською й українською мовами; такими ж необов’язковими вони стають і в досліджуваних говірках.

5. Граматикалізація названих аспектів досвіду в болгарській мові при її відсутності в інших слов’янських мовах свідчить про суттєві зрушення, що мали місце у мовній свідомості носіїв балканослов’янських діалектів. Питання про причини таких змін залишається одним із найбільш дискусійних і нерозв’язаних у славістиці й балканістиці. Зміни у мовній свідомості відбуваються і в досліджуваних говірках, що може бути схарактеризоване як дебалканізація: поступова втрата балканізмів – мовних рис, спільних для мов балканського мовного союзу. У досліджуваних говірках внаслідок їх функціонування у східнослов’янському безартиклевому середовищі усталені діалектні норми функціонування артикля руйнуються в мовленні середнього і молодшого покоління; не виявляють тенденції до вживання з артиклем власні назви. Водночас кількісна форма, формальним показником якої є закінчення -а, що збігається з закінченням родового відмінка, у досліджуваних болгарських говірках, на відміну від мови метрополії, не виявляє виразних ознак руйнування. Не властива досліджуваному діалектному континууму і вторинна аналітизація займенникових форм, що характерна для мови метрополії. Енклітичні форми займенників у досліджуваних говірках вживаються рідше, ніж повні займенникові форми. Посесивний датив зберігає своє стійке вживання тільки з назвами родичів, виступаючи в ролі детермінатора.

6. У досліджуваних говірках нові синтетичні конструкції виявляються і функціонують насамперед на синтаксичному рівні – відмінкові форми спочатку з’являються у складі прийменникових словосполучень; низка синтаксичних конструкцій згодом морфологізувалася. Дебалканізація граматичної структури досліджуваних болгарських переселенських говірок також спочатку виявилася в синтаксисі.

7. Спостерігається нестабільне вживання членних форм і активізація інших детермінативів, у ролі яких виступають вказівні частки (айго, айгу, айга, ая тощо) та лексичні засоби вираження означеності. Парадигматичний рівень демонструє згущення дейктичних елементів в архаїчному шарі говірок, носієм якого залишаються передусім старші діалектоносії, меншою мірою це явище характерне для мовлення молодшого покоління. Руйнування категорії означеності / неозначеності в досліджуваних говірках, на наш погляд, пов’язана з особливостями мовленнєво_мисленнєвої діяльності, їхньою зміною внаслідок мовних контактів.

8. Казки, як різновид діалектного мовлення з вищим ступенем консервації архаїчних форм, зберігають стан болгарської мови донаціонального періоду, виявляюючи найвищу стабільність артиклевих форм. Про існування категорії детермінативності з притаманним їй протиставленням означеність / неозначеність свідчить і фреквентність вживання лексеми един як маркера неозначеності в казках та вказівних займенників як основних детермінативів. Тексти казок свідчать, що категорія детермінативності була тричленною: вказівний займенник – артикль – неозначена форма з един. Тобто, майже всі іменні форми були або означеними, детерміновані (артиклем, вказівним чи присвійним займенником), або неозначеними (з един). Казки зберігають і тричленну систему вказівних займенників: тъ, та, то, те / уно, уна, уне/ айтъ, айта, айто, айте. Наявність архаїчної тричленної займенникової системи в когнітивній структурі вплинула і на формування тричленної системи детермінації; пізніше ця система була трансформована: вказівний займенник – артикль – нульова форма. Чійшійські та твардичанські говірки, що відносяться до ъ-говірок, зберігають цю категорію в найбільш архаїзованій формі.

9. Найбільшу кількість локальних рис відносно літературної норми фіксуємо в о-говірках. Цьому сприяє, мабуть, формальна невизначеність артикля в іменників чоловічого роду, особливо в ненаголошеній позиції, де -у нерідко сприймається носіями говірок як відмінкове закінчення; найбільше локальних відмінностей у вживанні артиклевих форм зафіксовано у сполученнях іменника (росіянізма) з прийменником. Гіперичні форми зустрічаються здебільшого в атрибутивних сполученнях. Наявність безартиклевих та гіперичних форм, особливо в мовленні молодшого покоління (школярів та студентів), свідчить про те, що в безартиклевому середовищі артикль зникає. Тенденція вживання без артикля засвідчена передусім стосовно: 1) росіянізмів, 2) питомих болгарських слів з тим же коренем, що й у російській, 3) питомих лексем, що закінчуються на -та (гробишта, булгуришта), 4) назв родичів, останні в літературній мові в ряді випадків вживаються без артикля.

10. Короткий артикль іменників чоловічого роду нерідко сприймається носіями говору як закінчення. Це більшою мірою характерне для о-діалектів, які виявляють найбільшу нестабільність у вживанні членних форм. Найвищий індекс нестабільності мають прийменникові словосполучення; гіперичні форми найбільшою мірою властиві атрибутивним сполученням. Означений артикль у досліджуваних говірках виконує індивідуалізуючу функцію. Генерична (узагальнююча) функція означеного артикля, на наш погляд, для досліджуваних говірок не характерна. Ця функція властива нульовій формі, частотність уживання якої в досліджуваних переселенських говірках вища, ніж у літературній мові, що зумовлено функціонуванням говорів у безартиклевому східнослов’янському середовищі. Функцію кількісного означення в досліджуваних говірках виконують лексичні маркери – узагальнюючий займенник всички (сички, синки); артикль цієї функції не виконує. Кількісна означенність зникає швидше, ніж дейктична, виражена артиклем, про що свідчать говірки с-ща Старий Крим, де лексема сички вживається дуже рідко.

11. Спостереження показують, що зростає сигніфікативна роль лексики як розпізнавального засобу в загальній інформаційній структурі речення. Якщо аналітизація болгарської мови починалася від заміни деклінаційних форм загальною формою, то в досліджуваних говірках спостерігаємо зворотний процес – спільні форми заміняються деклінаційними. Сьогодні це тільки своєрідні вкраплення в аналітичні конструкції, які залишаються назагал домінуючими у граматичній структурі говірок.

12. Спостереження над болгарськими говірками діаспори показали, що в них не однаковою мірою поширений основний балканістичний інвентар у ділянці фонетики, морфології, словотвору, лексики та синтаксису. У зв’язку з цим слід виділити діалекти з найбільшою стабільністю балканізмів, до яких належать, на наш погляд, болгарські говірки балканського типу з артиклем –ъ. Це говірки сіл Зоря, Виноградівка, Євгенівка, Кирнички, Ярове та інші (Одеська обл.). Говірки вільшанського типу, шуменські та балканські з артиклем-о характеризуються вищим ступенем нестабільності у вживанні артикля. Вони зберігають також більше таких архаїчних елементів у фонетичній, лексичній та граматичній системі, які можна кваліфікувати як слов’янські.

13. Завоювання слов’янами Балканського півострова, що розпочалося з середини VІ ст. і тривало приблизно століття, супроводжувалось слов’янізацією балканського субстрату; балканізація відбувалася пізніше, або паралельно з процесом слов’янізації балканського субстрату, про що свідчить загалом слов’янський словниковий склад сучасної болгарської мови та відмінності (аналітизм) граматичної структури.

14. Дослідження дебалканізації болгарських переселенських говірок показує, що різні структурні рівні виявляють неоднаковий ступінь стійкості при міжмовному контактуванні. Нестійкими виявляються ті ділянки мовної структури, які перебувають у фазі становлення, а також “слабкі” ділянки, пов’язані не з особливостями мовної системи, а складністю відтворюваною цими ділянками позамовної дійсності. Різні ділянки діалектної системи неоднаковою мірою зазнають редукції. Найвідчутніших змін зазнає іменник; водночас прикметник, займенник і дієслово меншою мірою зазнають іншомовних впливів.

Найбільш рухливою є лексична система. Але вихід лексичних балканізмів відбувається в досліджуваних говірках іншим шляхом: оскільки лексика жорстко пов’язана з реалією, лексичні балканізми зникають разом з реалією. Так, редукція складних форм традиційної соціонормативної культури супроводжується зменшенням обсягу пастушої терміносистеми. Лексичні балканізми зменшують валентність, втрачають словотвірний потенціал і, як правило, мають субститути – відповідні російські (рідше українські) лексеми. У досліджуваних нами текстах кількість лексем, визнаних як балканізми, незначна – близько 5% від загальної кількості лексем в тексті.

15. Спостереження над змінами у граматичній структурі досліджуваних говірок переконує в тому, що спрацював фактор слабкої ділянки системи. Універсально слабкими ділянками є слова з чисто граматичними функціями – сполучники, прийменники, займенники, артиклі. Внаслідок інтерференції першими зазнають змін категорії пізнього періоду формування, як артикль у болгарській мові. Щодо вживання артикля з власними назвами та назвами родичів мовлення старшого покоління демонструє випереджуючий розвиток; водночас спостережено розвиток лексичних аналітичних засобів позначення спорідненості й утрату відповідних традиційних термінів спорідненості, що відповідає загальним тенденціям розвитку багатьох сучасних європейських мов і діалектів.

У цілому дослідження болгарських переселенських говірок, які впродовж майже двохсотлітнього розвитку зазнавали сильного східнослов’янського впливу, розкривають нові риси універсальних лінгвальних феноменів – міжмовної взаємодії та структурної динаміки лінгвоідіомів.

Список публікацій за темою дисертації

Монографії

1. Дебалканізація болгарських переселенських говірок в Україні. Граматична система. – Одеса: Астропринт, 2003. – 352 с.

Рец.: Коваль-Костинська О.В. //Мовознавство, 2005. – № 1. – С. 99-100.

2. Евгеновка (Арса). Ономастика. Говор. Словарь. – Одеса: Гермас, 2001. – 288 с. Рец.: В.Желязкова // Слов’янський збірник. – Одеса, 2002. – Вип. 1Х. – С. 236 – 241.

Статті

3. Рупские говоры на Украине // Българистични проучвания. – В.-Търново, 1996. Т.2. – С. 111– 114.

4. К вопросу о статусе фракийских говоров болгарских сел юга Украины // Слов’янський збірник. – Одеса, 1997. – Вип. 1 /2. – С. 50– 56.

5. Названията за прозорец в българските диалекти в Южна Украйна // Българите в Северното Причерноморие. – 1997. – Т.6. – С. 455– 463.

6. Этнокультурный аспект исследования лексики болгарской диаспоры // Слов’янський збірник. – Одеса, 1998. – Вип. 3. – С. 55– 61.

7. Субэтническая знаковость говоров болгарской диаспоры юга Украины // Слов’янський збірник. – Одеса, 1998. – Вип. 5. – С. 66– 69.

8. Українізми в болгарських говірках півдня України // Південь України. Одеса: 4 Міжнародний конгрес україністів. – Одеса, 1999. – С. 298– 306.

9. Бессарабия в воспоминаниях академика Александра Теодорова-Балана: К 140-летию со дня рождения //Слов’янський збірник – Одеса, 1999. – Вип. 6 – С. 170– 176.

10. Этническая и субэтническая знаковость говоров болгарской диаспоры юга Украины // Българистични проучвания: Актуални проблеми на българистиката и славистиката. – В. Търново, 2000. – № 6. – С. 97– 109.

11. Овчарската терминология в българските говори: типологична семантико-словообразувателна парадигма // Българите в Северното Причерноморие. – В.-Търново, 2000. – Т. 7. – С. 505– 515.

12. Грецизмы в болгарском говоре п.Ольшанка Кировоградской области // Слов’янський збірник – Одеса, 2000. – Вип. 7. – С. 106– 112.

13. К истории названия села Гюльмен // Записки з загальної лінгвістики. - Одеса, 2001. – Вип. 3 – С. 55 – 65.

14. Грамматическая компрессия при образовании некоторых глагольных форм в болгарских говорах диаспоры // Слов’янський збірник. – Одеса, 2001. – Вип.т 8. – С. 76– 81.

15. Тенденции употребления артикля в болгарских говорах Юга Украины // Слов’янський збірник. – Одеса, 2002. – Вип. 9. – С. 192– 202.

16. Поссесивный датив в болгарских говорах Юга Украины // Мова. Науково-теоретичний часопис з мовознавства. – Одеса: Астропринт, 2002. – № 7. Текст і його складники. – С. 107– 112.

17. Процеси дебалканізації болгарських переселенських говірок в Україні // Слов’янський збірник. – Одеса, 2003. – Вип. 10. – С. 198– 204.

18. Балканизация и инновации в способе языкового мышления (на материале болгарского языка) // Проблеми інтерпретації художнього тексту. – Одеса: Астропринт, 2003. – С. 86– 98.

19. Инновации в грамматической системе болгарских переселенческих говоров юга Украины // Мова. Науково-теоретичний часопис з мовознавства. – Одеса: Астропринт, 2003. – № 8. Рік Росії в Україні. – С. 107– 113.

20. Названия подушки в бессарабских болгарских говорах // Българистични проучвания: Актуални проблеми на българистиката и славистиката. – В. Търново, 2003. – № 9. – С. 234– 239.

21. Вживання артикля з власними назвами в болгарських переселенських говірках // Записки з загальної лінгвістики. – Одеса, 2004. – Вип. 6. – С. 56 – 65.

22. Статус лексеми един в болгарських переселенських говірках України // Лінгвістика. – Луганськ, 2005. – Вип. 3 (1). – С. 66 – 74.

23. Нестабильность употребления членных форм в бессарабских болгарских говорах // Сборник в чест на проф. д-р Ангел Давидов. Материали от Международна научна конференция. Велико Търново, 13-14 декември 2002 г.– Велико Търново: Университетско изд-во “Св.св.Кирил и Методий”, 2004. – С. 366 – 380.

24. Залишки двоїни в слов’янських мовах та діалектах // Записки з українського мовознавста. – Одеса: Астропринт, 2004. – Вип. 6. – С. 34 – 40.

25. Названия домотканой одежды в болгарских говорах юга Украины // Словообразование и номинативная деривация в славянских языках. Тезисы докладов Ш республиканской конференции (5-6 октября 1989). Ч.1. – Гродно, 1989. – С. 162-163.

26. Говорите по-болгарски правильно. Болгарско-русско-украинский диалектный словарь. – Одесса: Маяк, 1991. – 176 с.

27. Специфика болгарских говоров юга Украины // Славянский альманах. – Николаев, 1999. – С. 13 – 17.

28. Концепция этнолингвистического атласа болгарской диаспоры в Украине // Україна і Болгарія: віхи історичної дружби. – Одеса, 1999. – С. 314 – 319.

29. Етнолінгвістична специфіка болгарських говірок вільшанського типу // Археологія і етнологія Схід. Європи. Матеріали і дослідження. – Одеса, 2000. – С. 337 – 351.

30. Архаични лексикални пластове в българските говори в Украйна // Културата на българите в Украйна. – Одеса, 1997. – С. 19 – 20.

31. Архаични елементи в българския говор в Олшанка (Украйна): Етноси и култури на Балканите: Междунар. конф. Резюмета. – София, 2000. – С. 17 – 18.

32. Състояние и перспективи за развитие на българистиката във Филологическия факултет на Одеския национален университет // Българистика, 2001: Доклади от международна работна среща. – София, 2001. – С. 69 – 75.

33. Етнолингвистична граница между гюлменски и твардичански говор // Етноси и култури на Балканите: Резюмета. – София, 2001. – С. 43 – 44.

34. К вопросу об этногенезе болгар в трудах современных болгарских исследователей // Социально-экономические направления развития украино-болгарских отношений в ХХ1 веке. Международная конференция. Одеса - София. – София, 2001. – С. 205 – 209.

35. Названия подушки в гюльменском и твардичанском говорах // Одеська болгаристика. – Вип. 1. – Одеса, 2003. – С. 76 – 79.

36. Текстове от Тарутинско //Одеська болгаристика. – Вип. 1. – Одеса, 2003. – С. 79 – 85.

37. Вживання артикля з назвами родичів в болгарських переселенських говірках // Одеська болгаристика. – Вип. 2. – Одеса, 2004. – C. 63 – 67.

38. Грамматические балканизмы в именной системе болгарских переселенческих говоров // Славянский альманах. – Николаев, 2004. – С. 37– 46.

АНОТАЦІЯ

Колесник В.О. Дебалканізація болгарських переселенських говірок в Україні. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук зі спеціальності 10.02.03 – слов’янські мови. – Інститут мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України. – Київ, 2005.

У дисертації вперше у слов’янському мовознавстві досліджено визначальні риси граматичної структури болгарських переселенських говірок в Україні через призму їх динаміки внаслідок дії внутрішньомовних і позамовних факторів. Функціонування болгарських говірок понад два століття в оточенні інших слов’янських мов з типологічно відмінною граматичною структурою у відриві від діалектного континууму метрополії зумовило трансформацію таких власне балканських рис, як артикль, енклітичні форми займенників, посесивний датив, редуплікація, аналітичний спосіб творення форм вищого ступеня порівняння, форм майбутнього часу дієслів, да-конструкції, балканський кондиціонал та ін. У діалектному мовленні архаїчні риси функціонують послідовніше порівняно