НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ОБОРОНИ УКРАЇНИ

Колєчкін Вадим Петрович

УДК 94(100) “1939/1945”:355.489

Боротьба за панування у повітрі в боях на Правобережній Україні в період 23.12.1943—28.02.1944

20.02.22—Військова історія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті історії України НАН України.

Науковий керівник: доктор історичних наук, старший науковий співробітник Лисенко Олександр Євгенович, Інститут історії України НАН України, завідуючий відділом історії України періоду Другої світової війни.

Офіційні опоненти: - доктор історичних наук, професор Кучер Володимир Іванович, Інститут політичних етнонаціональних досліджень НАН України, головний науковий співробітник відділу етноісторичних досліджень;

- кандидат історичних наук, доцент Макаров Володимир Дмитрович, Національна академія оборони України, доцент кафедри історії війн та воєнного мистецтва.

Провідна установа: - Національна академія Служби безпеки України, м.Київ

Захист відбудеться “ 13 ” грудня 2005 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради

К 26.709.04 Національної академії оборони України (03049, м.Київ-49, Повітрофлотський проспект, 28).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національної академії оборони України

(03049, м.Київ-49, Повітрофлотський проспект, 28).

Автореферат розісланий ” 13 ” листопада 2005 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Корнієнко В.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Період Другої світової війни і донині залишається однією з найактуальніших тем історичної науки. Одним з головних чинників перемоги антигітлерівської коаліції у Другій світовій війні стало завоювання панування у повітрі. Характер Другої світової війни як “війни двигунів” проявився тут найбільш яскраво. Проте в боях пройшли випробування не тільки конкретні зразки бойової техніки, але й рівень промислового виробництва певної країни, її інтелектуальний потенціал, здатність суспільства виховувати професійно підготовлених пілотів і командирів. Таким чином, з’ясувати причини перемоги неможливо без комплексного аналізу багатьох факторів, що впливають на перебіг боротьби за панування у повітрі. Головний зміст дисертаційного дослідження полягає у порівнянні концепції будівництва ВПС у СРСР і Німеччині 1940-х рр. та засобів реалізації їх потенціалу в ході боїв за Україну. Не випадковим є вибір для дисертаційного дослідження періоду зимової кампанії 1943-1944 рр. на Правобережній Україні, оскільки її перебіг значною мірою визначав хід боротьби на Україні. З військово-історичної точки зору актуальність теми полягає у можливості на основі залучення до наукового обігу невідомих донині фактів здійснити комплексний аналіз подій Великої Вітчизняної, її складної діалектики, принципів взаємодії різних родів військ у досягненні перемоги над ворогом. З точки зору історії України важливим є об’єктивне висвітлення подій ІІ світової війни, які відбувалися на території нашої країни, всебічне вивчення участі громадян республіки у бойових діях та їх внеску у перемогу над ворогом, який декларував намір абсолютно змінити обличчя континенту шляхом повного викорінення цілих етнічних груп і народів. З огляду на людський вимір історії актуальним є вивчення морально-психологічних аспектів збройного протистояння, які є складним випробуванням для всіх його учасників.

Зв'язок з науковими програмами, темами, планами. Дисертація виконувалася у рамках планової теми відділу історії України періоду ІІ Світової війни Інституту історії України НАН України "Трансформація національно-політичних, економічних та культурних процесів під впливом воєнних подій 1930-х--середини 1940-х рр.". Шифр теми 0101U000624.

Об’єктом дослідження є бойові дії авіації у період Другої світової війни. Предметом дослідження стали авіаційний сектор ВПК Німеччини й СРСР, технічні характеристики літаків, військово-теоретичні концепції застосування авіації, а також тактичні принципи використання авіаційних частин і з’єднань.

Хронологічні межі дослідження охоплюють кінець 1943 – поч.1944 рр. – період формування передумов перелому в ході повітряної боротьби на радянсько-німецькому фронті на користь радянських ВПС. Географічні рамки дослідження охоплюють територію Правобережної України, на якій здійснювалися наступальні операції 1, 2, 3 і 4-го Українських фронтів у цей період.

Мета і завдання дослідження. На основі вивчення архівних джерел та наукової літератури здійснити комплексне відтворення й аналіз дій радянської авіації проти німецької і союзної їй авіації у перший період боїв за Правобережну Україну (24 грудня 1943—28 лютого 1944 р.). Відповідно до поставленої мети вирішувалися наступні дослідницькі завдання:

1) з’ясувати стан джерельного забезпечення теми та наукової розробки її в історіографії;

2) визначити основні фактори, що впливали на бойові дії авіації у боях на Правобережній Україні у період з 23.12.1943 по 28.02.1944;

3) розкрити характерні особливості дій авіації ворогуючих сторін в операціях на Правобережній Україні у період 23.12.1943-28.02.1944;

4) виявити основні тенденції та закономірності у розвитку теорії і практики застосування авіації на прикладі боротьби за панування у повітрі над Правобережною Україною в зимовій кампанії 1943-1944 рр.;

5) дати порівняльний аналіз потенціалу авіаційної промисловості воюючих сторін, а також технічних характеристик літаків;

6) співставити концепції будівництва ВПС Німеччини і СРСР та їх вплив на перебіг бойових дій;

Методи дослідження. Для досягнення мети і завдань дослідження використовувалися як спеціальні методи воєнно-історичної науки так і загальнонаукові методи. Засобами історичної реконструкції вдалося визначити передумови, головні етапи і з максимально можливою достовірністю відтворити хід боротьби радянських ВПС з німецько-угорсько-румунською авіацією під час першого етапу визволення Правобережної України, уточнити її результати і наслідки. Завдяки використанню компаративної методики виявлено та розкрито фактори, які впливали на характер боротьби за панування у повітрі, визначено та проаналізовано характерні риси та особливості бойового застосування авіації в операціях на Правобережній Україні взимку 1943-1944 рр., виявлено роль і місце бойового досвіду кампанії у розвитку військового мистецтва. Статистичні методи забезпечили належну організацію й аналіз цифрового матеріалу.

Також у дисертації використовувалися такі загальнонаукові методи, як аналіз і синтез, порівняння, узагальнення, структурний, системний підхід. Джерелознавчі методи дозволили опрацювати й подати характеристики документальної бази дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше у вітчизняній історіографії на основі порівняльного аналізу нових архівних документів, мемуарів, загальних та спеціальних праць з історії бойових дій авіації у боях на Правобережній Україні у зимовій кампанії 1943-1944 рр. здійснено спробу з максимально можливою достовірністю розкрити перебіг подій, результати і наслідки бойових дій авіаційних підрозділів; запропоновано уточнені рамки та періодизацію бойових дій у зимово-весняній кампанії 1943-1944 р.; відтворено картину Новоукраїнської наступальної операції 12-19.01.1944 та бойових дій на Нікопольському плацдармі у січні 1944 р.; висвітлено участь 9-го ВАК ППО у Корсунь-Шевченківській операції. Здобувач переглядає усталені погляди на ефективність бойових дій радянської та німецької авіації у боях за українське Правобережжя, дає власну загальну оцінку наслідків і значення комплексу операцій для перебігу війни. У дослідженні систематизовані та уточнені показники втрат авіації обох сторін у кампанії. Автором проаналізовано не тільки те нове, що з’явилося у стратегії, оперативному мистецтві і тактиці у ході боротьби за панування у повітрі в боях на Правобережній Україні 23.12.1943-28.02.1944, але й розкрито роль, місце та характерні риси й особливості застосування авіаційних підрозділів у наступальних операціях, подано оцінку вирішення питань всебічного забезпечення бойових дій в складних погодних та оперативних умовах.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані при проведенні подальших воєнно-історичних наукових розробок, досліджень з питань розвитку воєнного мистецтва, проблематики Другої світової і Великої Вітчизняної війни. Положення та висновки дисертації можуть бути впроваджені у навчально-виховний процес курсантів та слухачів ВВНЗ України шляхом їх використання на заняттях з воєнно-історичних дисциплін. Результати дисертації можуть бути впроваджені в систему гуманітарної освіти ЗС України та військово-патріотичного виховання допризовної молоді. Автором розроблені практичні рекомендації щодо використання досвіду, набутого авіацією ворогуючих сторін у боях на Правобережній Україні у 1943-1944 рр. в практиці сучасного військового будівництва.

Апробація результатів дисертації. Основні аспекти і положення дисертаційного дослідження оприлюднені в науковому повідомленні, виголошеному автором на ІІ Всеукраїнській конференції “Україна напередодні і в роки Другої світової війни (1939-1945)”(Кривий Ріг, 2002), міжнародній науковій конференції "Незабутні сторінки історії нашого народу"(Київ, 2004). Дисертація обговорена і схвалена на засіданні відділу історії України періоду Другої світової війни історії України НАН України.

Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження викладені у 5-ти опублікованих працях: 3-х статтях автора у наукових фахових виданнях, 2-х статтях у популярному журналі “Авиация и время”.

Структура дисертації обумовлена метою та завданням дослідження. Робота складається зі вступу, п’яти розділів, висновків (разом 207 сторінок), списку джерел та літератури (91 найменування), 4 додатків, 2 схем, 27 таблиць. Повний обсяг дисертації 260 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ПРАЦІ

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертаційного дослідження, його актуальність, наукову новизну та практичне значення, викладено мету і завдання роботи визначено її хронологічні та географічні рамки.

У розділі “Стан наукової розробки проблеми” міститься аналіз вітчизняної та зарубіжної наукової літератури, подано характеристику джерел і методів історичного дослідження, використаних для виконання поставлених завдань.

У роботі над дисертацією автор використовував нариси історії окремих повітряних армій -- книги С.Давтяна “Пятая воздушная”, Б.Губіна і В.Кисельова “Восьмая воздушная”, колективні праці “17-я воздушная в боях от Сталинграда до Вены” і “2-я воздушная армия в боях за Родину”;праці з історії радянських ВПС періоду Великої Вітчизняної війни і загальної історії радянських ВПС -- колективна праця “Советские Военно-Воздушные силы в Великой Отечественной войне”, книги М. Кожевникова “Командование и штаб ВВС Советской армии в Великой Отечественной войне” та І. Тимоховича “В небе войны”; праці з історії ІІ Світової і Великої Вітчизняної війни, насамперед багатотомні “История Великой Отечественной войны” та “История Второй мировой войны”, аналітична праця “Потери вооруженных сил СССР в войнах и конфликтах с 1917 по 1989 гг.”; видання, присвячені авіаційним аспектам військового мистецтва, зокрема серія книжок “Тактика в боевых примерах.”. Встановлено, що всі радянські публікації мають кілька суттєвих вад: в них практично не відображені дії німецького авіаційного командування; неможливо скласти повне уявлення про німецькі авіаційні угруповання; відсутні дані про реальний рівень втрат як радянської, так і німецької авіації. Тому скласти цілісне враження про боротьбу в повітрі у будь-який період Великої Вітчизняної війни на основі цих видань неможливо.

Історіографія Люфтваффе представлена нарисами історії окремих німецьких частин та підрозділів, зокрема дослідженнями Ф.Фаста та Б.Барбаса, присвяченими 52-ій ескадрі винищувачів, Г.Адерса та В.Хельда (про 51-у ескадру винищувачів), В.Діеріха (55-та ескадра бомбардувальників), О.Бруттінга (про кращих німецьких бомбардувальників) та багатьма іншими; узагальнюючими працями з історії повітряної війни західнонімецького історика М.Фойхтера та східнонімецького історика О.Грьолера. Більшість цих праць для дисертанта виявилися недосяжними. Тому здобувач виклав узагальнену характеристику всього масиву інформації на основі аналізу кількох книжок російського “дослідника” історії Люфтваффе Михайла Зефірова і збірника “Чёртова дюжина асов Люфтваффе” (упорядники – В.Обухович, С.Кульбака), що є компіляціями з західноєвропейських досліджень та інформації з мережі Internet. Аналізуючи ці публікації, можна зробити висновок, що загальний тон та масив інформації, що переважає в західних виданнях, майже не змінився з часів “холодної війни” між СРСР та США і фактично продовжує повторення пропагандистських штампів того часу.

Базовими джерелами для написання даної роботи стали документи з фондів Архіву Міністерства оборони Російської Федерації. Звіти про бойові дії штабів 2-ої, 5-ої, 8-ої та 17-ої повітряних армій радянських Військово-Повітряних сил та 9-го винищувального авіаційного корпусу протиповітряної оборони, які зберігаються у фондах Архіву Міністерства оборони Російської Федерації. Звіти штабів повітряних армій складалися щомісячно і містили в собі дані про склад повітряної армії, базування полків, дивізій та корпусів повітряної армії; короткі зведення про наземну ситуацію; розвіддані про склад та базування авіаційних частин противника; загальний опис бойових дій з нарисом окремих, найбільш характерних, бойових епізодів; загальну оцінку дій радянської авіації; загальну оцінку дій авіації противника; дані про втрати повітряної армії; дані про кількість знищених пілотами армії літаків противника, наземної техніки, живої сили та тяглової сили. У звіті армії також містяться узагальнена інформація про роботу тилових служб армії за відповідний період. Крім того, у фонді 5-ої повітряної армії зберігається узагальнений звіт про її участь в операціях радянських військ, який дозволяє уточнити цифровий матеріал про результати бойової роботи особового складу армії. У фонді 2-ої повітряної армії зберігається звіт про чисельний склад армії, склад і базування частин повітряної армії. З фонду 9-го ВАК ППО у дисертації використано звіт про участь частин авіакорпусу в Корсунь-Шевченківський операції. В радянській літературі також згадується про участь в блокуванні німецького угруповання під Корсунь-Шевченківським 10-го ВАК ППО, але під час вивчення фонду з’ясувалося, що 10-й ВАК ППО участі в операції не брав. Важливим джерелом інформації стали спогади учасників бойових дій, авіаційних командирів: генералів авіації С.Красовського , С.Гречка, Б.Смирнова, Б.Єрьоміна, радянських асів І.Кожедуба, К.Євстигнєєва, М.Скоморохова, А.Ворожейкіна, І.Федорова, А.Кожевнікова, В.Шевчука тощо, а також щоденник ветерана 2-ої повітряної армії Т.Лядського. Більшість мемуарів несе сліди суб’єктивної оцінки подій з боку авторів, що суттєво знижує цінність багатьох праць. Слід також відзначити, що людська пам’ять не завжди зберігає подробиці фронтового життя. Тому дисертант не зміг у повному обсязі залучити до праці інтерв'ю полковників у відставці М.Каліхова та Г.Цивільова, майора у відставці І.Адаменка.

Значною проблемою став пошук достовірної інформації про склад, базування та втрати німецьких ВПС на Правобережній Україні. Цю проблему було вирішено з допомогою світової комп’ютерної мережі Internet: сайтів “Luftwaffe homepage” дослідника М.Холма і любителя авіаційної історії Т.Вуда, де зосереджені дані з історії Люфтваффе, відомості про чисельність підрозділів, перемоги німецьких пілотів. Це дало можливість реконструювати загальний перебіг події за джерелами обох сторін. На жаль, з великої кількості спогадів німецьких пілотів та авіаційних командирів на російську мову переведені лише мемуари кращого німецького штурмовика Ганса-Ульріха Руделя, що мають відверто суб’єктивний характер.

Методологія дослідження спирається на творчий доробок провідних фахівців з історії авіації Другої світової війни колишнього Радянського Союзу, України, країн близького і далекого зарубіжжя. Це праці І.Тимоховича, М.Кожевникова, П.Бойкова, В.Ільїна, В.Антипова, О.Булаха, М.Холма, Т.Вуда, М.Скоморохова, М.Чернецького, Г.Зиміна, К.Бергстрьома, Д.Хазанова, В.Макарова тощо. Основою дослідження став компаративний підхід. Саме цей принцип дозволяє наблизитися до більш об’єктивного характеру дослідження. Водночас він дає можливість узгодити між собою загальнонаукові та спеціальні методи вивчення історичного матеріалу. Для ілюстрації взаємодії і взаємозалежності базових факторів дисертант дотримувався певної схеми побудови дисертаційного дослідження, виклавши передісторію кампанії, хід бойових дій, їх головні результати та наслідки. Результати операції подані у додатках у вигляді таблиць з цифровими даними.

Другий розділ “Радянські та німецькі ВПС 1943-1944 рр. у контексті розвитку авіаційної техніки та військового виробництва” присвячений аналізу технічної та промислової політики протиборствуючих сторін напередодні кампанії. Дисертант наголошує, що важливим підґрунтям перемоги радянських ВПС у зимовій кампанії 1943-1944 рр стало збільшення виробництва бойових літаків радянською промисловістю. Протягом 1943 р. ВПС СРСР отримали від промисловості 33100 літаків і ще 6140 – від союзників. Постачання нової техніки дозволило протягом року відмовитися від використання старих типів літаків і переозброїти всі частини ВПС, які діяли на головних напрямках радянсько-німецького фронту. Керівництво радянського ВПК зробило ставку на надмасове виробництво бойових літаків на базі наявних промислових технологій та потужностей. Це дозволило випередити німецькі ВПС за кількістю літаків, що не поступалися німецьким у бойових якостях.

Німецька авіаційна промисловість у 1943 р. перебувала у стадії зміни виробничої політики. Вона різко збільшила виробництво літаків-винищувачів, але не змогла задовольнити потреби фронту. Удари англо-американської авіації не змогли істотно зменшити виробництво німецьких літаків, але необхідність розосередження потужностей уповільнила його зростання. Хоча у 1943 р. було вироблено 9587 винищувачів, їх кількості не вистачало Люфтваффе для боротьби як на радянському, так і на західноєвропейському напрямах. Проблему скорочення виробництва ударних літаків вирішували багатоцільові FW-190, Me-210 i Me-410. Але цей процес відбувався надто повільно і Люфтваффе не встигало пристосовуватись до змін у стратегічній ситуації.

Радянським авіаконструкторам вдалося знайти вдале співвідношення між бойовими якостями літаків та технологічним рівнем промислових підприємств, що дозволило на застарілій виробничій базі налагодити виробництво зразків бойової техніки, які не поступалися німецьким літакам у боях на висотах до 4000 м. За рахунок форсування двигунів вдалося покращити льотні якості і винищувачів Як-1, Як-7б, Як-9, Ла-5. Були вдосконалені літаки Bell Р-39 ”Aircobra”—найбільш поширені в СРСР імпортні винищувачі. Співробітництво фірми-виробника з Льотно-Дослідним інститутом ВПС дозволило скоротити розрив у бойових якостях між Р-39 і Ме-109 до тієї межі, коли навіть не дуже досвідчені радянські пілоти могли компенсувати його відповідною тактикою.

Люфтваффе наприкінці 1942 р. отримали так звану “стандартизовану” модель винищувача Ме-109G6. Завдяки змінним модифікаційним комплектам літак мав різноманітні можливості. Але це вело до збільшення ваги літака і погіршення льотних якостей. Оптимальною для Ме-109 була висота в 5500-6500 м, в той час як на радянсько-німецькому фронті більшість повітряних боїв відбувалася на висоті до 4000 м. Таким чином, кращі льотні характеристики німецького винищувача фактично припадали на той діапазон висот, де в них не було потреби. “Фокке-Вульф”-190 мав гірші якості, ніж Ме-109, через більшу вагу. Певний шанс на перемогу давали німецьким пілотам лише несподівані атаки зі швидким виходом вниз або вгору. Таким чином, хоча німецькі літаки в технічному відношенні були більш досконалими конструкціями, вони не могли повністю розкрити свій потенціал.

Третій розділ “Розвиток військово-теоретичних поглядів на проблему боротьби за панування у повітрі напередодні битви за Правобережну Україну” присвячений аналізу стратегії, оперативного мистецтва і тактики протиборствуючих сторін. Оцінка ситуації, що склалася на фронтах ІІ світової, спонукала радянське командування завдати головний удар в зимовій кампанії 1943-1944 р. на Правобережній Україні. Це дозволяло визволити важливу в економічному відношенні територію і вийти на підступи до Центральної і Південної Європи. В наступальних операціях взяли участь 1, 2, 3 і 4 Українські фронти, підтримані відповідно 2-ою ПА ( командуючий армією – генерал авіації С.А. Красовський), 5-ою ПА (ком. -- ген. авіації С. К. Горюнов), 17-ю ПА (ком. – ген. авіації В.А. Судєц) та 8-ою ПА (ком. – ген. авіації Т.Т. Хрюкін), які мали 2600 бойових літаків. В тилу Українських фронтів базувалися 9-ий і 10-ий ВАК ППО, що мали 290 літаків-винищувачів, а також Скадовська група ВПС ЧФ (до 100 бойових літаків). Радянським військам протистояли німецька група армій “Південь” і група армій “А”, румунські та угорські з’єднання, які підтримував 4-ий Повітряний флот генерал-полковника О. фон Деслоха , 1-ий румунський АК, окремі угорські частини -- загалом до 1500 бойових літаків. Німецьке командування широко маневрувало силами, концентруючи на найбільш важливих напрямках до 60 – 70% 4-го ПФ. Загальні сили 4-го ПФ скорочувалися внаслідок відведення частин до Німеччини, кількість винищувачів було явно недостатньою для стримання радянської ударної авіації. Враховуючи, що німецьке командування сумнівалося у можливості радянського наступу, можна вважати, що ситуація складалася на користь радянських військ.

Головним стратегічним завданням німецької авіації в боях Другої світової війни стало забезпечення ведення бойових дій наземними військами. Основним засобом досягнення цієї мети вважалося знищення ворожої авіації на землі та в повітрі, удари по ворожих комунікаціях, промислових центрах. Важливим завданням була підтримка наземних військ на полі бою та під час розвитку наступу. В той же час на авіацію практично не покладалося завдання захисту військ від ударів ворожої авіації. Вважалося, що завоювання панування в повітрі вже є гарантом недоторканості власних наземних сил. В результаті у складі німецьких ВПС переважала ударна авіація. В умовах наступального характеру війни така структура ВПС виправдовувала себе і сприяла перемогам німецької армії в 1941-1942 рр. Коли ж стратегічна ініціатива перейшла до Радянської армії і радянських ВПС, безпосередня підтримка наземних військ на полі бою і їх захист від атак радянської авіації ставали для Люфтваффе найважливішим завданням. Але застаріла структура не давала змоги впоратись з цим завданням, оскільки наявних винищувачів просто не вистачало. Вимогою часу стало оновлення форм взаємодії авіації з наземними військами і створення масової штурмової авіації, що зробило б підтримку Вермахту щільнішою та більш ефективною. Але перегляд концепції розпочався у Люфтваффе занадто пізно – наприкінці 1943 р., що стало одним з чинників поразок і Люфтваффе, і Вермахту. Фатальною була спроба німецького командування утримати Кримський півострів, де базувалися до 200 німецьких та румунських бойових літаків, яких так не вистачало на Правобережжі.

Головним стратегічним завданням радянських ВПС стала безпосередня підтримка наземних військ. Основою для завоювання панування у повітрі вважалося кількісне зростання винищувальної авіації. Головним засобом підтримки наземних військ вважалася ударна авіація – штурмова та бомбардувальна. Але, якщо на початку війни частка бомбардувальників переважала, то у 1944 р. кількість штурмовиків перевищила кількість бомбардувальників. Таким чином, акцент в застосуванні авіації був зміщений на підтримку військ на полі бою та дії в ближньому тилу військ противника. Цьому ж сприяла і система взаємодії авіаторів з наземними військами. Хоча авіація вважалася самостійним видом Збройних сил, ефективність зусиль радянської авіації оцінювалася не стільки за кількістю повітряних перемог, скільки за загальним успіхом наступальних чи оборонних операцій Червоної армії. На початку війни обмеження самостійності та ініціативи ВПС призводили до тяжких втрат від німецької авіації, а послаблення авіаційної підтримки незмінно вело до невдач у наземних операціях. Але з ростом чисельності винищувачів і покращенням їх підготовки панування у повітрі поступово переходило до радянських ВПС.

Наприкінці 1943 р. організаційні структури Люфтваффе і радянських ВПС були подібними. Найнижчою бойовою одиницею у винищувачів вважалася пара літаків. З двох пар утворювалася ланка, з трьох ланок – ескадрилья, три ескадрильї утворювали полк (у німців – групу). З трьох-чотирьох полків утворювалася дивізія (ескадра). Дивізії чи ескадри об’єднувалися у корпуси. З корпусів складалася повітряна армія ( ВПС СРСР) або повітряний флот (Люфтваффе). У той же час розвиток ситуації на фронтах спричинила певні відмінності, викликані зміною співвідношенням сил на користь ВПС СРСР. Так, головною оперативною одиницею в Люфтваффе вважалася група літаків, в радянських ВПС -- авіаційна дивізія. Німецькі повітряні флоти не були оперативно підпорядковані відповідним групам армій, а відповідали за свої дії тільки перед Верховним командуванням Люфтваффе. Люфтваффе і вермахт були пов’язані лише координаційним зв’язком. На початку війни це дозволяло німецьким ВПС володіти ініціативою навіть за чисельної переваги противника. Тому німецьке командування у зимовій кампанії 1943-1944 рр. традиційно прагнуло за рахунок інтенсифікації вильотів створювати локальну перевагу на певній ділянці фронту в окремі дні.

Оперативне застосування радянської авіації цілком логічно випливало з загальної стратегічної концепції застосування ВПС. З одного боку, радянська авіація вважалася самостійним видом Збройних сил, з іншого – її головним завданням було сприяння наземним військам. Формою взаємодії, яка відповідала обом умовам стало оперативне підпорядкування повітряних армій командуючим фронтів. На відміну від німецької авіації, командуючий повітряною армією мав виконувати накази командуючого фронтом і відповідав перед ним за виконання завдання. На нижчих щаблях організаційної структури здійснювалася лише взаємодія між окремими арміями та авіаційними корпусами і дивізіями. Слід зазначити, що оперативне мистецтво радянських ВПС мало недоліки. Так, не до кінця була вирішена проблема прикриття великих танкових з’єднань, дій на приморських напрямках, організації широкого маневру авіаційними з’єднаннями.

Тактика застосування винищувачів у Люфтваффе в загальних рисах була сформована ще в 1939-40 рр. Німці перейшли до розподілу функцій в групі та ешелонування по висоті. На початку війни пілоти Люфтваффе найчастіше сполучали “вільне полювання” з вильотами на повітряний бій. Проте з 1943 р. в лідери винищувальної авіації вийшли “чисті мисливці”, які стали визначати розвиток тактичних прийомів у німецьких ВПС. Але ефективність “мисливських” дій німецької винищувальної авіації знизилася. Протягом 1943 р. радянські пілоти засвоїли так звану “етажерку” – ешелонований по висоті бойовий порядок з розподілом функцій у групі. У результаті вони суттєво зменшили власні втрати і одночасно збільшили втрати супротивника. Німецькі пілоти активно шукали способи протидії “етажерці”. Але взимку 1943-1944 рр. погані метеоумови відібрали у них головний козир – свободу маневру. Тому лише наприкінці лютого 1944 р. вони змогли випробувати нові тактичні знахідки. 26 лютого 1944 р. винищувачі 5-ої ПА зазнали несподіваної поразки. Але погана погода не дозволила німецьким пілотам продовжувати експерименти. І радянська, і німецька ударна авіація в умовах поганої погоди змушені були відмовитися від найбільш складних для виконання тактичних прийомів (зокрема від атак з “кола”). Найчастіше групи радянських та німецьких штурмовиків середнього рівня підготовки виконували один захід на ціль з розрахунком найшвидшого відходу на свою територію. Бомбардувальники діяли ще простіше, завдаючи ударів з горизонтального польоту в один захід. Розповсюдженими були “мисливські” дії одиночних літаків або дрібних груп бомбардувальників.

Одним з ключових чинників, який визначив успішний характер бойових дій радянської авіації на Правобережній Україні, став бойовий дух радянських пілотів. Визволення радянської території, незважаючи на тяжкі втрати, сприяло піднесенню загального настрою радянських авіаторів, а зменшення втрат і поповнення бойових рахунків зміцнювало в них віру у свої сили і стверджувало у думці про кінцеву перемогу над Люфтваффе. За таких умов переважна більшість їх шукала будь-яку можливість, аби допомогти наземним військам якомога швидше розбити противника. Особливо сприяла зміцненню бойового духу зміна у ставленні досвідчених пілотів і авіаційних командирів до виховання молодих пілотів. На кінець 1943 р. склалася система поступового введення у бій пілотів-новачків, яка компенсувала прискорений характер їх навчання під час війни.

З протилежного боку мала місце певна недооцінка німецькими пілотами значення дій в інтересах наземних військ. У той час, коли Вермахт відступав, у Люфтваффе явно економили сили. Водночас, констатувати суттєве падіння бойового духу німецьких пілотів не має підстав. Головною причиною загальної пасивності німецької авіації залишалися оперативно-тактичні погляди на роль авіації, які залишилися незмінними з початкового періоду ІІ світової війни. Вони виробили у німецьких авіаторів звичку розглядати значення власної боротьби в повітрі як щось самоцінне і незалежне від успіхів наземних військ. Такі міркування сприяли загальній поразці вермахту на Правобережжі. На гірше змінилося і ставлення німецьких пілотів та командирів до виховання молодого поповнення. На початку війни молоді пілоти виходили добре вишколеними з училища, довчалися у тренувальних центрах, довго не вступали у бій з противником, звикаючи до бойової діяльності. За два роки війни ситуація змінилася і тепер командування Люфтваффе змушене було поповнювати авіачастини недонавченими пілотами, що не сприяло якості бойової роботи.

У розділі 4 дисертант розглянув дії авіації у Житомирсько-Бердичевській, Кіровоградській, Новоукраїнській, Корсунь–Шевченківській та Рівненсько-Луцькій операціях. Наступ Червоної Армії розпочався 24 грудня 1943 р. на ділянці 1 Українського фронту. Мета операції була подвійна: розгромити німецькі війська і одночасно просунутися лівим флангом до рубежу Христинівка-Звенигородка-Шпола на з’єднання з 2 Українським фронтом. Хід операції можна розподілити на два етапи: 24.12.1943—10.01.1944 – успішний наступ радянських військ; 10-24.01.1944 -- контратаки Вермахту на вінницькому напрямі. 2 Український фронт провів Кіровоградську наступальну операцію. Бойові дії під Кіровоградом також розподілені на два етапи: 5-10.01.1944 -- розгром німецьких військ під Кіровоградом; 10-19.01.1944 -- Новоукраїнська наступальна операція. Активні дії радянської авіації сприяли успішному наступу Червоної армії. Головними цілями для радянських авіаторів залишалися німецькі війська на полі бою, комунікації та аеродроми, ворожі літаки. Німецька авіація з початку радянського наступу завдавала бомбоштурмових ударів по наступаючих радянських частинах, вела боротьбу з групами радянських штурмовиків та бомбардувальників, атакувала радянські механізовані з’єднання. Активність авіації дозволяла компенсувати нестачу артилерійських боєприпасів і слабкість артилерійського вогню. В результаті наступу радянські війська просунулися вперед на 100-200 км, знищивши значну кількість живої сили і бойової техніки німців. У той же час не було виконане одне із завдань операції – ліквідація миронівсько-звенигородського виступу. Радянська авіація загалом досягла переваги над ворогом. Так, січневі бойові втрати І Авіакорпусу Люфтваффе в районі Кіровограду сягнули 96 літаків, небойові -- 67. Бойові втрати 5-ої ПА за цей же період становлять 50 літаків, небойові -- 16 літаків. Пілотами 2-ої ПА за січень-місяць було виведено з ладу 219 німецьких літаків VIII німецького Авіакорпусу при втраті 142 власних.

Радянське командування наприкінці січня 1944 р. вирішило здійснити окрему операцію проти німецьких військ під Корсунь-Шевченківським. Кількість літаків на початок наступу у 2-ій та 5-ій ПА становила 1062. Крім того, 3.02.1944 радянське командування залучило до бойових дій 46 винищувачів 9-го ВАК ППО. З самого початку операції дії радянської авіації були ускладнені погодою. Ударна авіація та винищувачі змушені були діяти дрібними групами та окремими екіпажами. Найважливішим завданням авіації стали удари по німецьких військах на полі бою, резервах, розвідка ближніх німецьких тилів. 2-га ПА до 29 січня атакувала німецькі танки і піхоту на Вінницькому напрямі. На початку битви під Корсунем діяло до 600 літаків 4-го ПФ Люфтваффе. Для цього німцям довелося майже припинити авіаційну підтримку своїх військ на Нікопольському плацдармі. Найбільш напруженим для авіаторів виявився період від 29.01 до 4.02.1944, протягом якого відбулося до 120 повітряних боїв. З 4 лютого погодні умови на ділянці 5-ої ПА погіршилися. Епіцентр бойових дій перемістився на ділянку 2-ої ПА. Німецькі війська змогли впритул наблизитися до оточеного угруповання. Проте зосередження зусиль всієї авіації на боротьбі з німецьким танками дозволило відбити німецькі атаки проти кільця ззовні. Прорив здійснено 17-18.02.1944 силами оточених військ. Серед головних причин прориву – відсутність авіаційної підтримки радянських військ внаслідок поганої погоди.

Досліджуючи перебіг операції, дисертант дійшов висновку, що радянські ВПС лише в окремих випадках змогли повністю завадити німецьким наземним військам виконати їхні завдання, хоча загалом радянська авіація, незважаючи на погодні обмеження, змогла утримати перевагу в повітрі. Навіть невдалий повітряний бій 26 лютого не зміг суттєво вплинути на ситуацію. Співвідношення втрат знову склалося на користь радянських авіаторів. Люфтваффе втратило до 160 літаків у боях та до 40 – в аваріях та катастрофах, у той час як радянські втрати становили 75 літаків збитими і 48 – з небойових причин.

Наступальні операції 3 і 4 Українських фронтів дисертант виділив у окремий розділ ”Авіація в боротьбі за Нікопольський плацдарм”. Бойові дії у січні 1944 р. на Нікопольському плацдармі також відбувалися у кілька етапів: 1.01--12.01.1944 -- підготовка до операції; 10—16.01.1944 -- наступ; 16--19 січня -- німецькі контратаки; після 19 січня -- оперативна пауза. У підготовчий період операції на криворізько-херсонському напрямі діяли значні сили німецької та румунської авіації. Але з початком битви за Кіровоград більшість німецьких авіачастин були зосереджені під Кіровоградом. На початку січня активність радянських повітряних армій обмежувалася погодними умовами. Пілоти 17-ої і 8-ої ПА атакували наземні війська та комунікації німців, виконували розвідувальні вильоти, прикривали радянські війська та ударну авіацію. Наступ розпочався 10.01.1944 на 3 Українському фронті і 12.01.1944 – на 4 Українському. Покращення погоди дозволило радянським ВПС завдати по німецьких військах масованих ударів, але прорив оборони не був здійснений. 16.01.1944 активні бойові дії припинилися і розпочалася підготовка до нової наступальної операції. У період 30.01-2.02.1944 3 і 4 Українські фронти здійснили прорив ворожої оборони. До 8.02.1944 був ліквідований нікопольський плацдарм німців, а німецько-румунські війська опинилися під загрозою оточення. Шаленими контратаками до 17.02.1944 німці утримували коридор, по якому вивели напівоточені війська.

До 2.02.1944 головні зусилля радянських повітряних армій спрямовувалися на безпосередню підтримку прориву, потім вони перенацілювалися на удари по відступаючому ворогу. Атаки дрібних груп штурмовиків призвели до фактичного припинення перевезень по залізниці Нікополь-Апостолове. Але саме в цей період значно погіршилися метеорологічні умови, що зменшило кількість вильотів радянських літаків. Ворожа авіація в лютому діяла ще пасивніше ніж у січні 1944 р. Фактично німецько-румунські наземні війська залишилися без авіаційної підтримки у найбільш важкий момент битви. 17.02 війська 3 Українського фронту відновили наступ і звільнили м. Кривий Ріг. У результаті операції 3 та 4 Українські фронти визволили важливі індустріальні райони і ліквідували великий плацдарм противника на лівому березі Дніпра, що заважав визволенню Криму. Радянські війська захопили кілька плацдармів на правому березі р. Інгулець, створивши умови для подальшого наступу на півдні Правобережжя. Радянська авіація під час Нікопольсько-Криворізької операції здобула майже абсолютне панування у повітрі. У січні-лютому 1944 р. радянські пілоти зявлялися над полем бою принаймні у 4-5 разів частіше, ніж ворог. Радянські війська навіть за важких метеоумов мали певну авіаційну підтримку, у той час як німці та румуни практично не мали захисту з повітря. Лише після 22.02.1944 на південну ділянку фронту почали повертатися німецькі підрозділи. Але виправити ситуацію німецьким пілотам не вдалося.

ВИСНОВКИ

На підставі опрацьованого комплексу джерел та літератури здобувач дійшов таких висновків та узагальнень:

1. Історіографічний огляд переконує в тому, що, незважаючи на значну кількість наукових та науково-популярних праць з історії авіаційного протистояння над Правобережною Україною взимку 1943-1944 рр., жодна з них повною мірою не відображає досліджуваних подій.

2. Визначальними умовами та факторами, які суттєво вплинули на перебіг боротьби за панування у повітрі на Правобережній Україні, можна вважати такі:

· оптимальна технічно-виробнича політика радянської авіаційної промисловості, спрямована на масове виробництво літаків;

· більш вдала концепція будівництва радянських ВПС, що полягала у комплексному розвитку їх з метою досягнення чисельної переваги над ворогом, за умови одночасного якісного зростання;

· більш адекватна характеру війни стратегія застосування ВПС, що полягала у забезпеченні першочергового виконання завдань, пов’язаних з безпосередньою підтримкою наземних військ;

· зростання оперативної майстерності радянських командирів, яка стала достатньою, щоб успішно використати чисельну перевагу радянської авіації;

· покращення тактичної підготовки радянських пілотів на рівні екіпаж-ескадрилья, що дало можливість компенсувати відставання в оперативній майстерності;

· погодні умови, які не дали можливості німецьким винищувачам застосувати нові тактичні прийоми, що могли нівелювати кількісне і якісне зростання радянських ВПС;

· морально-психологічні особливості ставлення до війни провідних пілотів німецьких ВПС, які сприймали війну як “мисливське” спортивне змагання, розглядаючи свої дії лише у контексті повітряного протиборства, у той час як радянські пілоти оцінювали власні зусилля з точки зору впливу на загальний перебіг війни.

3. Перебіг бойових дій у зимовій кампанії 1943-1944 рр. Дає підстави вважати закономірною перемогу радянських ВПС і Червоної армії. Так, радянська авіація виконала близько 44300 літако-вильотів, приблизно вдвічі перевершивши за кількістю вильотів німецьку авіацію. В ході атак наземних цілей було знищено і виведено з ладу значну кількість ворожих солдатів та бойової техніки. Люфтваффе на Правобережній Україні втратили до 1000 бойових літаків, більше половини з них -- внаслідок ударів радянської авіації. Радянські бойові втрати становлять 420 літаків. Співставлення цих даних дає можливість говорити про перевагу радянської концепції застосування авіації. З іншого боку, радянські наступальні операції на Правобережній Україні у період від 24 грудня 1943 р. до 28 лютого 1944 р. не досягли своєї кінцевої мети – виходу на територію Молдавії і Західної України. Проте внаслідок ліквідації Корсунь-Шевченківського угруповання і Нікопольського плацдарму німецьке командування змушене було відмовитися від ідеї відтворення захисної лінії по Дніпру. Таким чином, стратегічним змістом періоду 24 грудня 1943—28 лютого 1944 р. є завершення “битви за Дніпро”.

4. Комплексне дослідження теми дозволило виявити провідні тенденції та закономірності у розвитку теорії та практики застосування авіації у даний період. Загальною тенденцією, яка проявилася у зимовій кампанії 1943-1944 рр., стало зосередження зусиль як радянської, так і німецької авіації на безпосередній підтримці наземних військ на полі бою. Серед інших тенденцій найбільш рельєфно простежуються такі:

· інтенсивніші дії штурмової авіації обох воюючих сторін порівняно з іншими видами