КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

КОВАЛЕВИЧ Варвара Василівна

УДК 168.521

МЕХАНІЗМИ СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ ДЕТЕРМІНАЦІЇ

ПІЗНАВАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ В АСТРОНОМІЇ

09.00.09 – філософія науки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Національному інституті

стратегічних досліджень при Президентові України.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор

Крисаченко Валентин Семенович,

Національний інститут стратегічних

досліджень при Президентові України,

завідувач відділу

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Соловей Леонід Антонович,

Київський національний університет

будівництва і архітектури, професор

кафедри філософії;

кандидат філософських наук, доцент

Костєв Володимир Михайлович,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка, доцент

кафедри філософії та методології науки.

Провідна установа:

Центр гуманітарної освіти НАН України,

кафедра філософії науки та культурології, м. Київ.

Захист відбудеться “25” квітня 2005 р. о 14 годині

на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.17 у

Київському національному університеті імені Тараса Шевченка

за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 327.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

(01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58)

Автореферат розісланий “24” березня 2005 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.О.Шашкова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Питання соціальної природи пізнавального процесу належить до числа найважливіших дослідницьких проблем сучасної епістемології. Якісні зміни, що відбулися за останні десятиріччя в характері розвитку науки, поставили задачі вдосконалення системи і форм організації наукових досліджень, їх планування і прогнозування, покращення управління наукою, підвищення ефективності науково-дослідних розробок тощо.

Розв’язання названих завдань припускає комплексний підхід до аналізу багатьох питань, що виникають у зв’язку з цим. Зокрема, актуальною залишається проблема формування і розробки теорії розвитку науки на основі сучасної філософії науки, фундаментальні принципи і закони якої визначають головні концептуальні та методологічні орієнтири досліджень у цій галузі. Теорія науки немислима без дослідження проблеми соціальної детермінації науки, оскільки для того, щоб ефективно управляти нею необхідно ретельно вивчити і проаналізувати ті закономірності, яким підпорядковується розвиток даної форми людської діяльності в цьому її аспекті.

Тому серед питань, пов’язаних із розвитком науки, проблема соціальної детермінації наукового пізнання, аналіз і розкриття механізмів соціокультурного впливу на динаміку науки як знання, діяльності й соціального інституту – одна з центральних у сучасній епістемології в даний час. Із переконанням можна зазначити, що жоден авторитетний методологічний напрям не обходить її стороною.

Особливо яскраво соціокультурна детермінація наукового пізнання проявляється в астрономії. Знання про особливості організації та еволюції Всесвіту протягом тривалої історії людства відігравали важливу духовно-практичну і, водночас, прикладну функцію: з одного боку, вони виступали і виступають наріжним каменем наукового світогляду, з іншого – виконують специфічні функції в географії, мореплавстві, космонавтиці, природокористуванні тощо. Внаслідок цього аналіз особливостей пізнавального процесу в даній сфері теоретичного освоєння реальності набував евристичного значення для розуміння функціонування науки в суспільстві загалом.

Серед зарубіжних авторів, ідеї яких мали вплив на дослідження і висновки дисертанта, слід, в першу чергу, назвати Дж. Бернала, Т.Куна, К.Поппера, О.Нейгебауера, А.Паннекука, А.Койре, Л.Торндайка, П.Фейерабенда та інших. Серед російських – П.Гайденко, В.Купцова, В.Ільїна, І.Рожанського, В.Швирьова, С.Микулинського, О.Никифорова, В.Рабиновича. Серед українських філософів – В.Найдиша, Б.Кузнецова, П.Дишлевого, В.Андрущенка, В.Крисаченка, М.Ожевана, І.Добронравової, Л.Сидоренко, В.Чуйка, Л.Губерського, Л.Солов’я, В.Костєва, С.Кримського, М.Поповича, В.Рижка та інших. У дисертації використано також роботи астрономів та істориків астрономії: М.Коперніка, Г.Галілея, Дж.Бруно, І.Кеплера, В.Амбарцумяна, В.Гінзбурга, Г.Гур?єва, Ю.Білого та інших.

Знайдений і теоретично зафіксований німецькою класичною філософією факт соціально-історичної детермінації пізнання, прямо або побічно визначив появу цієї теми в науці ХХ століття. Радикальність даного теоретичного відкриття осмислювали: О.Шпенглер, Е.Гуссерль, М.Шелер, М.Вебер, К.Мангейм, М.Фуко, М.Серрес, К.Поппер, Т.Кун, І.Лакатош, представники унікалістської і контекстуалістської різновидів історіографічного емпіризму, кумулятивісти, екстерналісти та інтерналісти.

Широкий спектр поглядів і підходів, представлений в сучасній світовій філософсько-методологічній літературі з досліджуваної проблеми, не може розглядатися як завершений, прозорий і однозначний. Плідні ідеї, що розвиваються такими відомими дослідниками як О.Мамчур, В.Стьопін, Х.Альвен, далекі ще від відповіді на ключове питання проблеми соціальної детермінації наукового пізнання – специфіки взаємозв’язку науки і культури, особливості обумовленості науки культурою.

Досліджень, спеціально присвячених філософсько-методологічному аналізу специфіки взаємозв’язку астрономії і культури, особливостям детермінації астрономії культурою, практично дуже мало. Це праці В.Казютинського, І.Шкловського, А.Єремєєвої. Серед епістемологів, астрономів, істориків науки обговорюється широке коло моделей і підходів до аналізу цього процесу, проте дотепер немає адекватного концептуального розуміння особливостей обумовленості астрономії культурою, недостатньо проаналізовано і не виявлено передумови, що існують у культурі та вказують на необхідності розкриття конкретно-історичної детермінації астрономії. Недостатньо вивчено механізми і розроблено типологію такої детермінації.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційне дослідження виконувалося в межах науково-дослідницького проекту Національного інституту стратегічних досліджень при Президентові України “Гуманітарний розвиток України: стан та перспективи”, НДР №0104 u 000898.

Мета й завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає у виявленні механізмів соціокультурної детермінації пізнавального процесу в астрономії. Постановка мети обумовила вирішення таких дослідницьких завдань: –

виявити особливості соціокультурної детермінації пізнавального процесу в астрономії у різні історичні періоди її розвитку (стародавній світ, середньовіччя, доба Відродження та Новий час);–

проаналізувати взаємозв`язок астрономії та астрології із стародавнього світу до Нового часу;–

визначити специфіку соціокультурної детермінації пізнавального процесу в астрономії у період коперніканської революції;–

розглянути проблему соціокультурної детермінації астрономії в її еволюційні періоди розвитку, що відбувалися до і після коперніканської революції та революцій ХХ століття;–

охарактеризувати місце і роль зовнішніх чинників у розвитку революцій в астрономії у ХХ столітті;–

дослідити виміри соціокультурної детермінації пізнавального процесу на теоретичному та емпіричному рівні організації знання в астрономії.

Об’єкт дослідження: пізнавальний процес в астрономії.

Предмет дослідження: механізми соціокультурної детермінації пізнавального процесу в астрономії.

Методи дослідження. Дослідження базується на принципах об’єктивності, системності, порівнянності, методологічного і світоглядного плюралізму. Автор прагнув ураховувати всі класичні та новітні дослідження вітчизняних і зарубіжних філософів, методологів, істориків науки, астрономів, які вплинули на існуючий спектр підходів до соціокультурної детермінації природознавства.

Основними методами дисертаційного дослідження виступають діалектичний, герменевтичний, історичний, структурно-функціональний і компаративний. За допомогою діалектичного методу проаналізовано динаміку механізмів соціокультурної детермінації пізнавального процесу в астрономії у різні історичні періоди її розвитку та специфічні особливості сучасного етапу цього розвитку. За допомогою структурно-функціонального та історичного методів здійснено аналіз взаємозв`язку астрономії та астрології у стародавньому світі, середньовіччі, Відродженні та Новому часі. На основі герменевтичного та історичного методів проведено дослідження специфіки соціокультурної детермінації астрономії у революційні та еволюційні періоди її розвитку. Компаративний метод допоміг здійснити порівняльний аналіз закономірностей соціокультурної детермінації теоретичного та емпіричного рівнів астрономічного пізнання.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертаційному дослідженні дається нове бачення концепції соціокультурної детермінації астрономії. З цією метою здійснено систематичний аналіз механізмів соціокультурної детермінації пізнавального процесу в астрономії і доведено, що дія цих механізмів визначається взаємодією внутрішніх і зовнішніх факторів розвитку і функціонування астрономії.

Наукова новизна дисертаційної роботи розкривається в таких теоретичних положеннях:–

охарактеризовано світоглядно-побутову функцію астрономічного знання у вигляді інкорпорування астрологією, що як специфічна форма світогляду і прогностично-онтологічний інгредієнт культури суспільства, істотно визначала розвиток астрономії з давніх часів до Нового часу. Астрологічна функція астрономічного знання визначається екзистенціальними цінностями людського життя. При цьому астрономія, переважно, виступає необхідним емпіричним базисом для потреб астрології; –

проаналізовано внутрішньонаукові та соціокультурні чинники, під істотним впливом яких формувалася і розвивалася революція в астрономії ХVІ століття. Ці чинники були пов’язані з нездатністю астрономії справитися з технічними задачами обчислення положень планет і прецесії, прогнози яких, одержувані за допомогою системи Птолемея, ніколи повністю не відповідали найвдалішим спостереженням, а також особливо актуальною практичною значущістю додатків астрономії для потреб хронології та навігації, затвердженням норм і цінностей світської культури, виникненням моністичної доктрини природи, трансформацією поглядів на природу і статус емпіричного знання, формулюванням ідеалів експериментальної, дослідної науки, створенням адекватного математичного апарату;–

досліджено внутрішньонаукові та соціокультурні чинники, під релевантною дією яких здійснювалися революції в астрономії ХХ століття. Нееволюційний характер досліджуваної астрономічної реальності та спектральна обмеженість техніки астрономічних спостережень аж до 40-х років минулого століття були істотними причинами кризової ситуації в астрономії. Ці дві аномалії трансформувалися в революції під істотним впливом соціокультурних факторів: якісно нового рівня розвитку технології, обумовленої науково-технічною революцією, поглиблення філософсько-методологічних підстав астрономії, трансляції в астрономію концептуальних і методологічних ідей та підходів сучасної фізики;–

обґрунтовано, що першорядна роль соціокультурних факторів у розвитку теоретичної астрономії визначається: стилем мислення в динаміці культури, філософсько-методологічними принципами, методами ідеальних конструктів і математичного моделювання, комунікативною взаємодією з потенціалом базової парадигми епохи, інших наук, в першу чергу, лідерів природознавства – фізики, хімії, математики, світоглядними універсаліями як підставою культури; –

доведено, що на розвиток емпіричного знання астрономії соціокультурні чинники, як правило, впливають технологічним і економічним рівнем розвитку епохи. Окремі чинники, наприклад, технологія, можуть надавати різний за ступенем і часом, але іноді й істотний вплив безпосередньо на розвиток емпіричної астрономії. Вплив теоретичного знання на емпіричне, опосередковується наступними соціокультурними показниками: теоретико-методологічними передумовами і засадами фундаментальних наук; філософсько-методологічними орієнтаціями наукового пізнання в астрономії, що мають вплив на характер інтерпретації емпіричного матеріалу; характером і напрямом предметно-перетворювальної діяльності людини.

Теоретичне і практичне значення наукового дослідження полягає в новому баченні концепції соціокультурної детермінації астрономії. Отримані результати сприятимуть засвоєнню ідей соціокультурної детермінації в астрономії та ствердженню плюралістичності, багатокомпонетності, нелінійності нового стилю мислення в науці.

Практичне значення пов`язане із можливістю використання концепції соціокультурної детермінації в методологічних розробках із широкого кола науково-теоретичних, філософських проблем. Епістемологічний аналіз механізмів соціокультурної детермінації пізнавального процесу в астрономії дозволяє: здійснити реконструкцію динаміки і зростання знання про Всесвіт, а також механізми соціокультурного впливу на астрономію; на конкретному науковому матеріалі обґрунтованіше й ефективніше розробляти і заглиблювати філософію та історію науки, епістемологію, гносеологію і культурологію; оптимізувати процес вивчення і викладання історії астрономії і природознавства у навчальних закладах; використовувати результати дослідження у викладанні нормативних філософських дисциплін, зокрема, філософії і методології науки, концепцій сучасного природознавства, релігієзнавства, прогностики, в розробці спецкурсів та спецсемінарів “Астрологія як феномен культури”, “Філософські проблеми астрономії”.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною роботою. Висновки й положення наукової новизни зроблено автором на основі результатів, отриманих у процесі дослідження.

Апробація результатів дослідження. Основні ідеї дисертації доповідались автором на міжнародних і республіканських наукових конференціях, семінарах, круглих столах – “Трансформація вузівської освіти на рубежі ХХ-ХХІ століть” (Миколаїв, травень, 2000), “Традиції слов’янської освіти: шлях крізь сторіччя” (Миколаїв, травень, 2001); “Дослідження штучних супутників Землі і природних об`єктів, які зближуються із Землею й іншими тілами Сонячної системи, з використанням наземних телескопів” (Миколаїв, травень, 2004); “ХІ Всеукраїнські педагогічні читання “Василь Сухомлинський і сучасність: особистість в оточуючому середовищі”” (Миколаїв, вересень, 2004); “ІІ Всеукраїнське наукове зібрання з подальшого розвитку ідей В.І.Вернадського “Пріоритети еколого-економічного розвитку України”” (Миколаїв, жовтень, 2004); на науково-методичному семінарі кафедри філософських наук Миколаївського державного університету імені В.О.Сухомлинського (травень, 2003).

Основні ідеї дисертації було апробовано у розробці методичних рекомендацій, у читанні лекцій і проведенні семінарів для студентів Вітебського державного медичного інституту та Миколаївського державного університету імені В.О.Сухомлинського. Роботу було апробовано на теоретичному семінарі кафедри філософії і методології науки Київського національного університету імені Тараса Шевченка у 2004 році.

Публікації. За матеріалами досліджень, представлених у дисертації, опубліковано 7 наукових праць, з яких – 3 статті у фахових наукових виданнях, що відповідають вимогам ВАК України, четверо тез виступів на науково-практичних конференціях і семінарах.

Структура дисертаційної роботи обумовлена логікою дослідження, що визначається поставленими метою та завданнями. Дисертація включає вступ, два розділи, що складаються із 7 підрозділів, висновки, список літератури. Основна частина роботи будується у відповідності з поставленими завданнями. Обсяг роботи – 163 сторінки основного тексту, бібліографія містить 339 джерел і представлена на 23 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність вибору теми, характеризується рівень розробки даної проблеми у науковій, філософській літературі, визначаються об`єкт, предмет і мета дослідження, формулюються основні положення дисертації і те нове, що вносить дисертант у дослідження проблеми, характеризується методологічна основа роботи, визначається теоретичне і практичне значення, форми апробації результатів дисертаційної роботи, ії структура.

Перший розділ – “Взаємозв’язок астрономії і астрології в різні історичні епохи” – присвячений розгляду специфіки (характеру, ролі, ступеня, масштабів) взаємовпливу астрології й астрономії в давні часи, Середньовіччя, епоху Відродження і в Новий час.

У розділі доводиться, що важливим фактором розвитку астрономії із старовини до Нового часу була астрологія. І, навпаки, астрономія виступала для астрології матеріалом для теоретико-прогностичних її конструкцій. Відтак, протягом вищезгаданого історичного періоду астрологія істотна зв’язуюча ланка між культурою і астрономією; астрономія та астрологія були єдиним пізнавальним цілим; еволюціонував характер взаємодії і взаємозв’язку астрономії і астрології.

Показано, що еволюція цих взаємостосунків йшла у напрямі звільнення астрономії від впливу астрології і навпаки. Остаточне розмежування астрономії та астрології стало можливим тільки в XVII-XVIII століттях.

У підрозділі 1.1 “Роль астрології в розвитку давньої астрономії” дисертант підкреслює, що на стародавньому Сході жрецький характер давньосхідної культури і науки істотно визначав тип зв’язку між астрономією і астрологією. Зв’язок цей був найбезпосереднішим і тісним. Астрономічні пізнання та астрологічна практика по суті були нероздільні у своєму розвитку. Цементуючою основою цієї єдності виступали запити матеріальної суспільної практики, складовою і об’єктивно невід’ємною частиною якої була практика релігійна, яка вимагала строгого виконання астрального культу, що мав життєво важливе ритуальне значення.

Причини такої ситуації полягали в тому, що на стародавньому Сході ще не було такої науки: як діяльності, направленої на пізнання законів об’єктивної дійсності для задоволення запитів суспільної практики; в гносеологічному плані - як самостійної і самодостатньої форми суспільної свідомості, відмінної від усіх інших форм і видів діяльності (за предметом, формою та метою відображення).

Тому і астрономія не була ще теоретичною, абстрактно-ненаглядною наукою, а лише сукупністю наочних емпіричних знань, що в тісній єдності з астрологічними побудовами були синкретичною цілісністю, специфічною пізнавальною єдністю. У цій єдності астрологія виконувала роль своєрідної теоретичної області, що тлумачила різні взаємозв’язки спостережуваних астрономічних даних як між собою, так і між земними подіями. Завдяки астрології на астрономію значною мірою розповсюджувався престиж релігії і матеріального забезпечення, що сприяло розвитку науки про зірки.

У стародавній Греції з’являються елементи теоретичної астрономії, завдяки чому виникає відносна самостійність астрономії по відношенню до астрології. Становлення астрономії як науки істотно детермінувалося розвитком загальнофілософських уявлень про будову Всесвіту і розробкою суворих математичних методів для опису руху небесних тіл (сферичної геометрії і тригонометрії). У результаті виникнення теоретичної астрономії більш раціоналізувалася (в порівнянні зі стародавнім Сходом) пізнавальна цілісність астрономії і астрології. Важливим чинником, що забезпечив раціоналізацію даної цілісності, а також пов’язуючою ланкою між елементами цієї цілісності (астрономією і астрологією), виступала філософія як найяскравіший і характерний виразник абстрактно-раціонального та умоглядно-логічного характеру всієї античної науки, як специфічна форма інституціоналізації всього старогрецького знання.

Розгляд еволюції зростання самостійності астрономії по відношенню до астрології продовжується у підрозділі 1.2. “Вплив астрології на розвиток астрономії в Середні віки і Відродження”. Астрономія, як і раніше, розвивалася в тісному зв'язку з астрологією, утворюючи єдине пізнавальне ціле, що являло собою схоластико-спостережну діяльність, що не зводиться ні до простого ремесла, ні до традиційної схоластики реального середньовіччя. Новою пов’язуючою ланкою і посередником між елементами цього цілого стало християнство, в особі якого астрологія знайшла об’єктивно могутнього союзника, оскільки християнський і астрологічний світогляди мали істотні загальні точки зіткнення.

Християнство, з одного боку, канонізувало взаємозв’язок астрономії і астрології як пізнавальної цілісності, а з другого боку, – вело до подальшого зростання відносної самостійності астрономії внаслідок того, що християнське та астрологічне світобачення розходилися у низці серйозних питань. Так, астрологи вважали волю Бога незмінною, оскільки в рухах небесних світил немає нічого довільного і безладного. Така теза суперечила християнству, бо вела до заперечення чудес, без віри в які втрачала всяке значення молитва, заснована на зверненні до Бога з проханням змінити природний хід подій, відмінити природні закони. Тому християнські богослови, на відміну від астрологів, вважали волю Бога абсолютно вільною, тобто здатною у будь-який момент змінити звичний рух небесних світил і скоювати всякого роду чудеса.

Середньовіччя пориває з традиціями античної культури, “готуючи” перехід до абсолютно іншої культури Відродження. Підтвердженням виступає значний прогрес астрології, алхімії, ятрохімії, натуральної магії, що мають “експериментальний статус”. Будучи інтегрованими воєдино, ці моменти й обумовлювали амбівалентність середньовічної культури, яка для розвитку науки мала принципове значення. Справа в тому, що, гальванізуючи навички роботи з конструкціями, вирощеними в античній натурфілософії, що ідеалізуються, саме в цей період дослідницьке мислення направляє свою роботу “в русло досягнення практичних ефектів”. А це складало вирішальну умову можливості оформлення наукового природознавства. Підкреслимо, саме умова, бо безпосередньо науковому природознавству не було призначено оформитися в епоху середньовіччя. Перешкодою тому служила низка причин.

Середньовічна культура не вважала природу самодостатньою, тобто керованою природними об'єктивними законами. Споглядальний, теологічно-текстовий характер пізнавальної діяльності, що був настільки самодостатнім, міцно вкоріненим у культурі, що навіть ще за часів Галілея виступав могутнім світоглядним фактором, стримуючим прогрес досвідної науки. Напівмістичний характер “досвідченої діяльності” в науці. Якісний характер знання. Середньовічна наука не підвладна поняттю кількості, і саме в цьому полягає її корінна відмінність від сучасної науки.

Однієї тільки астрології, включеної до складу християнської культури середніх століть і Відродження достатньо, щоб поруйнувати звичне уявлення про сумовиту однорідність цієї грандіозної більш ніж тисячолітньої епохи, з одного боку. З іншого боку, і це головне, – однієї тільки астрології, включеної до складу християнської культури, достатньо, щоб усвідомити: будь-яка віра (православна або віра у вплив зірок на людину) шукає знання і підтвердження і, як така, вона не може знаходитися осторонь від розвитку науки. Остання дає будь-якій релігії (будь-якій формі релігійного світогляду) розуміння світу як цілого, в якому все взаємозв'язано і взаємозалежно.

Одним з найважливіших досягнень епохи Відродження був перехід на новий рівень до античних наук і мистецтв, переосмислення природи та людини, повернення до антропокосмічного розуміння світу як єдиного живого організму, тіло якого складається з зірок, подібно до того як наше тіло складається з атомів. Парацельс був одним з яскравих представників цих досягнень. Для нього астрологія – наука, оскільки астрологічний символізм не надуманий уявою та фантазією, і не винайдений штучно, а з'явився закономірним результатом колосальної за масштабами багатовікової спостережливої і обчислювальної практики, в процесі якої було встановлено чітку й однозначну залежність між визначеною констеляцією небесних тіл і її благотворним або неблаготворним впливом на реальні земні події. Виявлення подібних емпіричних закономірностей-залежностей призвело спочатку стародавніх вавілонян, а згодом давніх греків, до ідеї гороскопу, складання якого - це рішення математичної задачі з обчисленням положення конкретних планет, Сонця і Місяця по відношенню один до одного, Зодіакальних сузір'їв, найяскравіших зірок Зодіаку – на будь-який довільний відрізок часу – в майбутнє або минуле.

Спираючись на антропокосмічне бачення світу, магіко-алхімічні уявлення про природу, ідею абсолютної світової гармонії і необхідності, Парацельс будує унікальну систему, що базується на християнській Вірі, Молитві та Уяві. В цій системі він вбачає медичну астрологію як особливий тип раціональності, доводячи її релевантність для змісту і повноти наукової картини світу, стилю мислення, ідеалів і норм дослідницької діяльності.

До Нового часу наука і ненаука утворювали самодостатнє смислове і стилістичне ціле. Межі між “трансцендентним” та “іманентним” як такої не було. Або, якщо вона і була – то у світосприйманні: іманентне було пронизане непізнанним – все було “повно богів” і божественного впливу. Світосприймання з часів Солона до ХVІІ-ХVІІІ століть можна виразити більш всього так: “і дух, і розум, розповсюджуючись по членах світового тіла, повідомляють цій вічній громаді життєву силу”. Астрологія представляла собою яскравий зразок неочевидного світобачення. Вона була “периферією середньовічного універсалізму”.

Отже, в християнській культурі середньовіччя і Відродження продовжувалося зростання відносної самостійності астрономії по відношенню до астрології, які, як і раніше, були єдиним пізнавальним цілим, але в ньому все наполегливіше і впевненіше проглядався новий природничонауковий зміст. Останнє ще залишалося переверненим із ніг на голову, разом з “тим вже точніше уловлювало дозріваючі соціальні та філософські передумови діяльності М.Коперника, І.Кеплера, Дж.Бруно, Г.Галілея, які поступово поставили цей зміст із голови на ноги.

Підрозділ 1.3. “Вплив астрології на розвиток астрономії в Новий час” стосується осмислення того, що характер взаємозв’язку між астрономією і астрологією кардинально міняється. Істотною межею зміни, що відбулася, з’явилося виникнення і становлення нової експериментально-орієнтованої науки як соціального інституту, яка інкорпорувала астрономію, вирішивши, таким чином, суперечку між християнством та астрологією, і за права володіння астрономією, і впливи на неї, і щодо статусу і самостійності астрономії.

Науковий експеримент, спостереження, ставши основними методами отримання і розвитку наукового знання, призвели до появи наукової астрономії. Домінування астрології над астрономією закінчилося. Головними чинниками, що зумовили цей процес, були:

затвердження детерміністської картини світу на основі уявлення про природний хід подій, а також норм і цінностей світської, секулярної науки і культури, економічний підйом буржуазного суспільства;

перехід від магіко-символічного підходу середньовіччя в розумінні природи до природничонаукового мислення у ХVII столітті;

виникнення нового стилю наукового мислення, що затверджувало ідеали і норми експериментальної, дослідної науки, широке використання математичних і теоретичних методів, особливо – ідеалізації, абстрагування, моделювання, філософського осмислення пізнавальних традицій, що склалися;

формування у ХVII столітті нових політичних і соціальних умов, у зв’язку з чим зростає прикладна значущість наукового знання, а окультні потреби, що давали астрології силу в минулі сторіччя, почали слабшати;

обґрунтовування геліоцентризму і поява разом з християнською антропогеоцентричною доктриною світу – нової моністичної інтерпретації.

Із часу Галілея і Ньютона астрономія та астрологія стають рівноправними партнерами, між якими відразу позначилася чітка демаркація: астрономія досліджує матеріальні алгоритми динаміки і взаємозв'язку космічних об'єктів і явищ. Астрологія ж, маючи більш давню історію і більш солідну концептуальну базу, виявляє теж цілком матеріальні алгоритми впливу космічних процесів на події земні. Очевидно, що значення перших алгоритмів наближає розуміння інших.

Другий розділ – “Соціокультурна детермінація теоретичного та емпіричного рівнів астрономічного пізнання в революційні й еволюційні періоди його розвитку” присвячений розгляду астрономічних революцій (ХVI і ХХ століть) і еволюційних етапів розвитку астрономії, а також з’ясуванню особливостей (схожості і відмінності, характеру і ступеня) соціокультурної детермінації цих типів знання.

У дисертації показано, що такі періоди пов’язані з істотною зміною характеру, ролі й ступеня дії різних соціокультурних чинників на астрономію.

У підрозділі 2.1. “Соціокультурна детермінація астрономії в період Коперніканської революції” акцент робиться на тому, що передреволюційна (кризова) ситуація в астрономії в ХVІ столітті виникла і сформувалася в результаті діалектичної взаємодії і взаємозв’язку внутрішньонаукових чинників із соціокультурними. Перша група факторів пов’язувалася з нездатністю астрономії вирішити ті технічні завдання обчислення положень планет і прецесії, прогнози яких, одержувані за допомогою системи Птолемея, ніколи повністю не відповідали найвдалішим спостереженням. Друга група чинників визначалася особливо актуальною практичною значущістю додатків астрономії для потреб хронології і навігації, трансформацією поглядів на природу і статус емпіричного знання, його функцій і ролі в пізнанні астрономічної реальності. У свою чергу, це виявилося можливим завдяки створенню адекватного математичного апарату, що відповідав потребам астрономії, зокрема, математики змінних величин, основи якої заклав І.Кеплер: тригонометричних формул і функцій (тригонометричних таблиць), введення десяткових дробів і логарифмів та інших методів дослідження.

Криза в астрономії ХVІ століття завершилася революцією завдяки істотному впливу соціокультурних чинників: затвердження норм і цінностей світської, секулярной науки й культури, економічний підйом якої в епоху Відродження був безсумнівним; виникнення поряд із християнською антропогеоцентричною – нової моністичної доктрини природи; формулювання нового стилю наукового мислення, що утверджувало ідеали й норми експериментальної, дослідної науки, широке використання математичних і теоретичних методів, особливо ідеалізації, абстрагування, моделювання, розгляд образу реальності в контексті цілісної картини світу, філософського осмислення сформованих пізнавальних традицій; роботам Г.Галілея та І.Ньютона з динаміки; вдосконалювання технології будівництва телескопів; видання атласів зоряного неба у ХVІІ столітті; відкриття астероїдів; створення Дж.Бруно навчання про нескінченне, що знімало антиномію небесного-мирського.

Асиміляцію парадигматичної теорії доцільно пов'язувати з моментом її остаточного узгодження з комплексом уявлень (наукових, світоглядних, методологічних тощо) культурного тла. Після цього здійснюється реінтерпретація минулої історії науки на змістовній основі новації, що вписується (інтеґрується) у контекст переконань наукового співтовариства. Геліоцентризмові для такого вписування-інтеґрації треба було близько трьох століть. Стільки часу треба було історії, культурі й науці, щоб підготувати людство до сприйняття чотирьох ідей: місце людини у світі може бути зовсім іншим, тобто відмінним від того, яке показав Клавдій Птоломей; принципової різниці між земним і небесним (космічним) світом не існує; людина живе на одній із рядових планет; два фундаментальні світоглядні принципи – руху небесних тіл по колах і простоти природи – явно реалізуються і втілюються в астрономії.

Підрозділ 2.2. “Роль соціокультурних чинників у розвиту революцій в астрономії в ХХ столітті” присвячений аналізу кризової (аномальної) ситуації в астрономії минулого століття, яка була пов’язана з тим, що астрономія в цілому, незважаючи на окремі винятки, була статична. Астрономи досліджували застиглу, нерозвинену картину Всесвіту, яка спостерігалася в практично одній вузькій спектральній смузі – оптичній смузі світла і, відповідно, єдино розвиненою була лише оптична астрономія.

Нееволюційний характер досліджуваної астрономічної реальності принципово суперечив еволюційному характеру всього природознавства. Причини такої ситуації полягали в рівні астрономічної техніки для спостережень, що відображала технологічний стан суспільства того часу. Спектральна обмеженість техніки астрономічних спостережень аж до 40-х років минулого сторіччя була істотною причиною кризової ситуації в астрономії.

У результаті революцій в астрономії ХХ століття змінилася теоретична модель (картина світу): доктрина Гершеля-Кептейна (Чумацький Шлях утворює весь Всесвіт, а Сонце знаходиться недалеко від його центру), замінена парадигмою Шеплі-Хаббла (наша Галактика має лінзоподібну форму, а Сонце видалено від її центру на відстань приблизно 50-ти тисяч світлових років).

Революції в астрономії ХХ сторіччя модернізували також стиль мислення і деякі принципи пізнавальної діяльності. Трансформація останніх відбувалася значною мірою через трансляцію в астрономію нових дослідницьких підходів і технологій, а також концептуальних і методологічних новацій з наук, що займають позицію лідера (фізики, кібернетики, радіоелектроніки, автоматики).

В еволюційні періоди розвитку астрономії соціокультурні чинники мають, як правило, опосередкований вплив. Але в сучасній астрономії зовнішні фактори можуть виступати і як відносно безпосередні детермінанти розвитку. Сучасні технології, наприклад, дозволяють будувати найскладніші й дорогі телескопи (оптичні, рентгенівські, радіо, нейтринні) та створювати інші прилади для спостережень, обчислювально-вимірювальну техніку.

Сучасна астрономія істотно залежить від розвитку ракетної техніки і космонавтики, електроніки й автоматики, фінансових інвестицій, освітніх і політичних технологій і програм. Значний вплив на сучасну астрономію мають концептуальні та методологічні підходи сучасної фізики, філософсько-методологічна рефлексія астрономічних проблем.

У розгляді проблеми соціокультурної детермінації теоретичного й емпіричного в астрономії дисертант виходив з: відносності виділення в системі наукового знання теоретичного й емпіричного рівнів; конкретно-історичного характеру розуміння теоретичного та емпіричного; того, що теоретичне й емпіричне взаємодоповнюють один одного (тому будь-яка інтерпретація емпіричних даних неможлива без залучення теоретичних знань як самої астрономії, так і багатьох інших наук) і, одночасно, є відносно самостійними утвореннями в структурі науки.

У підрозділі 2.3. “Детермінація зовнішніми чинниками теоретичного рівня астрономії” звернено увагу на те, що соціокультурні фактори істотно впливають переважно на розвиток теоретичної астрономії. Особлива роль, при цьому належить сучасній філософії, філософсько-методологічним принципам, методам математичного моделювання, концептуально-методологічним підходам та новаціям інших наук (в першу чергу – фізики). Як приклад, що підтверджує вищеназвану тезу, в роботі розглянуто філософсько-методологічні принципи: відповідності, інваріантності, простоти і наступності, доповнення, системно-структурний. однорідності й неоднорідності.

Наприклад, на ранній стадії своєї еволюції зірка є однорідним утворенням і його склад описується постійними величинами Х і У, що виражають частку Не і Н (гелію і водню) у загальній масі зірки. У сукупності з іншими спостережуваними величинами (радіус зірки, її маса, середня густина, температура, світимість тощо), параметри гелію і водню представляють математичну модель зірки як однорідного утворення. На більш пізній стадії розвитку зірки, коли вона складається з ядра й оболонки, тобто стає неоднорідною, величини Х і У виступають уже як похідні за часом. Стан зірки змінюється, тому що в ній з'являється межа між якісно іншими станами об'єкта, існуючими в рамках зірки як цілого, тобто в ній виникає неоднорідність, двоякісність. Стійкість на базі одноякісності змінюється стійкістю на базі багатоякісності.

Отже, однорідність і неоднорідність як різні аспекти Всесвіту або його частин завжди відносні. Але в процесі пізнання на початковому етапі розвитку теорії на перший план висувається однорідність як свого роду концепція пізнання об'єкту як єдиного, цілісного утворення. У міру розвитку теорії однорідність змінюється неоднорідністю.

Дилема однорідність-неоднорідність в астрономії, швидше за все, розв'язується на основі принципу доповнюваності, який дозволяє уточнити технологію астрономічного аналізу. Згідно з цим принципом, через однорідність виявляються системні властивості об’єкта, а неоднорідність розкриває все внутрішнє багатство структури об’єкта, усю систему його елементів і зв’язків. Іншими словами, через неоднорідність виявляються (висвітлюються) елементарно-структурні властивості й відношення астрономічної реальності й різних її фрагментів.

Таким чином, однорідність і неоднорідність виступають як аспекти, об'єктивні характеристики реального Всесвіту. З позицій однорідності, остання має один набір параметрів і характеристик. Із позицій неоднорідності, Всесвіт має інший набір характеристик, параметрів і властивостей (якостей). Однорідність виявляється в астрономії як своєрідні “умови пізнання”, через неї об'єкт дослідження стає якісно єдиним, нерозчленованим, цілісним тощо.

Підрозділі 2.4. “Закономірності соціокультурної детермінації емпіричного рівня астрономії” містить у собі розгляд питання про те, що на розвиток емпіричної астрономії соціокультурні чинники мають, як правило, опосередкований теоретичним знанням вплив. Найістотнішими зовнішніми показниками, що опосередковують вплив теоретичного знання на емпіричний виступають: теоретико-методологічні передумови (підстави) фундаментальних і прикладних наук; філософсько-методологічні орієнтації астрономів, що впливають на характер інтерпретації емпіричного матеріалу; характер і напрям предметно-перетворювальної діяльності людини; могутня експериментально-наочна та обчислювально-вимірювальна техніка в астрономії, яка, акумулюючи в собі сучасні технології, може мати і відносно безпосередній вплив на розвиток емпіричної астрономії.

На розвиток емпіричного знання астрономії соціокультурні чинники впливають, як правило, технологічним і економічним рівнем розвитку епохи. Окремі фактори, наприклад, технологія, можуть надавати різний за ступенем і часом, але іноді й істотний вплив безпосередньо на розвиток емпіричної астрономії.

Сучасна емпірична астрономія значно залежить від фундаментальних і технічних наук. Досягнення і новації останніх утілюються в науково об`ємні технології і виробництва. Так, завдяки нинішньому стану розвитку науки, техніки і технології астрономічні інструменти проникають углиб Всесвіту на мільярди світлових літ і фіксують там такі об’єкти, які ще півстоліття назад астрономія зовсім не ідентифікувала емпірично, а тільки (іноді!) передбачала теоретично: квазари, пульсари, нейтронні зірки, нестаціонарні і вибухові процеси і т.ін. Іншими словами, такий чинник сучасної культури як технологія істотно впливає на розвиток емпіричної астрономії. Технологія сьогодні є істотною пов’язуючою ланкою між культурою і астрономією.

ВИСНОВКИ

Результати проведеного дослідження дають підставу стверджувати, що механізми соціокультурної детермінації астрономії ґрунтуються на основі взаємодії внутрішніх і зовнішніх факторів розвитку і функціонування астрономії. Це виявляється специфічним чином на всіх етапах історії розвитку астрономії, в її революційні й еволюційні періоди розвитку, на теоретичному та емпіричному рівні даної науки.

1. Виникнувши і розвиваючись із практичних потреб людей, астрономія надалі інкорпорувалася астрологією, яка була специфічною формою світогляду, особливим типом раціональності й вельми могутнім пластом культури суспільства із старовини аж до Нового часу. Зокрема, вона була найістотнішим інгредієнтом культури, що визначав розвиток астрономії. Астрологічний етап розвитку астрономії був історично обумовленим. У цей час астрономія стає необхідним емпіричним базисом для розвитку і функціонування астрології. Остання виникнула з астролатрії, тобто поклоніння найдавніших народів небесним світилам як богам. В основі астрології лежить певна онтологія і гносеологія: специфічна єдність, нероздільність суб'єкта та об'єкта пізнання, а також глибока ідея про залежність усіх земних процесів від космічних, що знайшла своє відображення у принципі антропокосмізму. Згідно останнього, космос - величезна маса, що володіє колосальною енергією, яку людина може використовувати для своєї користі, що переконливо показала давньосхідна філософія. Але для використання космічної енергії необхідно знати алгоритми її функціонування і впливу на земні події. Астрологія і зайнялася пошуком таких закономірностей, стверджуючи можливість раціонального прогнозу.

2. Унікальність астрології очевидна в зіставленні її з багатьма іншими безвихідними ідеями минулого: алхімією, теплородом, флогістоном, вічним двигуном, ефіром, еліксиром молодості, штучним інтелектом, ідеєю квадратури круга, філософським каменем тощо. Усі ці ідеї, вичерпавши себе, було відкинуто. Все, окрім астрології, яка і сьогодні продовжує займати розум багатьох, не дивлячись на те, що ще в XVII столітті намітився безповоротний перехід від священно-символічного (божественно-містичного) до природно-причинного пояснення всіх явищ.

3. Із старовини до Нового часу, астрономія і астрологія були специфічним пізнавальним цілим. Еволюціонував характер взаємодії і взаємозв’язку астрономії і астрології у різні історичні періоди, а також соціокультурні чинники, що зумовили цю еволюцію: від жорсткої цілісності (пізнавальної єдності) – на стародавньому Сході, до елементів відносної самостійності – в античності, середині століття та епоху Відродження, до повної незалежності астрономії від астрології – у Новий час.

4. Характер зв'язку між астрологією та астрономією змінювався під істотним впливом різних зовнішніх факторів: жрецького характеру науки - на стародавньому Сході; філософії – в античності; християнства – в середні століття і епоху Відродження; експериментально-адаптованої науки як самостійного елемента культури і соціального інституту – у Новий час.

5. Сьогодні у зв'язку з формуванням нового некласичного ідеалу науковості, аналіз минулих форм і станів науки стає особливо актуальним із погляду пошуку нових концептуальних і методологічних підходів до науки в цілому і окремим її фрагментам. Яскраві полемічні думки, висловлювані в сучасній філософсько-методологічній літературі, свідчать про те, що питання про напрями і тенденції, за якими йде формування цього нового некласичного ідеалу науковості (плюралізація, екстерналізація, антифундаменталізація або лібералізація і т.ін., і т.п.), залишається відкритим. І в цій відвертості нам ясно бачиться проблема, суть якої в тому, що між астрологією і наукою немає непрохідної межі, тобто астрологія і наука не є абсолютно несумісними.

6. Кризові (аномальні) ситуації у розвитку астрономії виникають і формуються в результаті взаємодії та взаємозв’язку внутрішньонаукових і соціокультурних чинників. Аналізуються останні, що були релевантними для астрономічних революцій (Коперніканської і ХХ століття). В еволюційні періоди розвитку астрономії вплив соціокультурних чинників, як правило, більш опосередкований. Проте, сучасна астрономія характеризується тим, що зовнішні показники виступають як відносно істотні детермінанти формування новацій і конкретних астрономічних дослідницьких програм.

7. Соціокультурні чинники мають істотний вплив на розвиток теоретичної астрономії. На розвиток емпіричної астрономії зовнішні показники мають, як правило, опосередковану теоретичним знанням дію. Показано, що окремі фактори, наприклад, сучасна технологія – можуть надавати й істотний (різний за ступенем і часом) вплив на розвиток емпіричної астрономії.

Автор добре розуміє, що проведене ним дослідження не дає вичерпних відповідей на всі релевантні питання, що виникали в його процесі. Перш за все, це торкається різноманітності пізнавального процесу в сучасній астрономії і його історичної динаміки. Необхідний подальший розвиток концептуальної і методологічної рефлексії проблем, пов’язаних з соціокультурною детермінацією науки як діяльності, знання і соціального інституту. Оскільки в роботі головна увага приділялася на вплив культури на астрономію, остільки вимагає окремого дослідження проблема впливу астрономії на культуру. Доцільно також більш обґрунтовано розглянути проблему перекладу астрологічних текстів на мову сучасної наукової астрономії. Бажано ґрунтовніше арґументувати і веріфіціювати гіпотезу про те, що астрономія і астрологія