МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ІВАНА ФРАНКА
КРИВОРУЧКО ЮРІЙ ЗЕНОВІЙОВИЧ
УДК 130.2+316.32
ЦІННІСНИЙ ЗМІСТ І ПРИНЦИПИ СТРУКТУРУВАННЯ МОЛОДІЖНОГО РУХУ
В ПРОЦЕСІ ДЕМОКРАТИЧНИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ В УКРАЇНІ
Спеціальність 09.00.03 – соціальна філософія
та філософія історії
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філософських наук
Львів – 2005
Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі філософії Львівського національного універ-ситету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України
Науковий керівник – Карась Анатолій Феодосійович,
доктор філософських наук, доцент,
Львівський національний університет
імені Івана Франка,
завідувач кафедри філософії
Офіційні опоненти: Скотний Валерій Григорович,
доктор філософських наук, професор,
ректор Дрогобицького державного педагогічного
університету імені Івана Франка (м. Дрогобич).
Олексюк Мирон Мирославович,
кандидат філософських наук, доцент,
Львівський юридичний інститут МВС України,
начальник кафедри соціальних дисциплін (м. Львів).
Провідна установа – Київський національний університет імені Тараса Шевченка,
кафедра філософії
Захист відбудеться “8” грудня 2005 р. о 15. годині на засіданні спе-ціалізованої вченої ради Д 35.051.02 при Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул. Університетська, 1, головний корпус, філософський факультет, ауд. 301, тел. 296-41-47.
Із дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (79005, м. Львів, вул. Дра-гоманова, )
Автореферат розіслано “7” листопада 2005 року.
Учений секретар спеціалізованої вченої ради
кандидат філософських наук, доцент О. Б. Сінькевич
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Умови, за яких входять в життя сучасні молоді люди, відзначаються небувалим динамізмом. Ідейні і політичні устої у тому регіоні, де ми живемо, ще недавно видавались непорушними, встановленими на віки, але вони зруйнувалися буквально “на наших очах”. У країнах колишнього соціалістичного табору впали тоталітарні за своєю сутністю режими і майже всюди їм на зміну прийшли ті чи інші форми демократичного правління, почало формуватися громадянське суспільство. Величезну роль у цьому відіграла демократично налаштована молодь. Це вона першою вийшла на площу у Празі, щоб почати “оксамитову революцію”. Це вона виступила в перших шеренгах борців проти кривавого правління Чаушеску. Це вона, беззбройна, пролила свою кров на вулицях Москви у дні серпневого 1991р. заколоту і розпочала голодування у Києві, змусивши уряд прислухатися до її вимог. Молодь залишалася активним ядром суспільства у його домаганні громадянських свобод в Україні і відіграла подекуди ключову роль у демократизації соціально-політичного життя за останні роки.
Однак донедавна молодіжний рух не розглядався як такий, що має специфічні риси і характеристики, обумовлені не тільки віковими, а й соціальними і особливо ціннісними впливами. Тому він мало фігурував у соціально-філософському аналізі суспільних процесів; не враховувалася його специфічна роль у перетворенні суспільства, молодість розглядалася переважно як стадія підготовки людини до активної життєдіяльності, а не як її органічна складова. Звідси поширювались переконання, що молодь повинна бути переважно об'єктом виховного впливу, а не повноцінним діячем усіх соціальних процесів.
Проте й сьогодні залишається поза увагою дослідників власне соціальна якість молоді як особливої одиниці суспільного життя з її ціннісними характеристиками. Отже, актуальність теми дисертаційного дослідження обумовлена передусім сучасними проблемами розвитку громадянського суспільства в Україні та необхідністю з’ясування місця і ролі в ньому молодіжних рухів, організацій та ініціатив.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації є складовою частиною наукових досліджень кафедри філософії Львівського національного університету імені Івана Франка, зокрема, наукової програми: “Громадянське суспільство як здійснення свободи: соціальні, релігійні і правові аспекти” (реєстраційний номер 0103U006795), що передбачає й з’ясування проблем молодіжного руху як важливого чинника структурування громадянського суспільства України. Окрім того тема дисертації пов’язана з державними програмами розвитку суспільно-гуманітарної освіти й вписується у рамки Зведеного плану НДР Міністерства України у справах молоді і спорту.
Ступінь розробленості проблеми. Зміни, які відбуваються у новій українській державі, викликали нові підходи до аналізу і вирішення багатьох соціальних проблем, пов’язаних з молодіжним рухом. Зокрема, особливий інтерес для теми нашого дослідження становлять праці В. Абрамова, С. Безрука, К. Балабанова, М. Багмета, М. Бояновської, В. Боровика, О. Булавіна, Б. Гаєвського, Е. Головахи, А. Вишняка, О.Зворикіна, С. Дмитрієвої, О. Ковлера, І. Кона, К. Лузика, І. Мартинюка, О. Мискевича, М. Михальченка, В. Ребкало, В. Смирнова, Л. Сохань, О. Стояна, М. Титми, В. Табачковського, А. Чередниченка, Н. Черниш, Ю. Юркевича, Е. Якуби у яких розглядаються особливості соціальної трансформації українського суспільства, розкривається сутність громадянської активності особи, зміст та фактори, які обумовлюють її формування.
Соціально-філософський аналіз моделей формування особи як суб’єкта культури розглядають: В. С. Болгаріна, О. М. Бондаренко, Е. Р. Боринштейн, Д. Дембіцький, Т. І. Захарова, А. А. Кавалеров, Н. В. Караульна, В. Корженко, Л. Кривега, В. В. Лісіцин, С. А. Лозниця, Н. Г. Макаренко, І. Мотринець, В. І. Муляр, І. В. Огієнко, Ю. І. Терещенко, В. Ф. Тертична, Т. Тюріна, О. В. Харченко, Т. В. Цимбал, І. І. Чхеайло, О. Яременко. Ми також вважали за доцільне скористатися недостатньо відомою у сучасній Україні науковою спадщиною Г. Ващенка, ідеї та погляди якого на суть виховного процесу та соціалізацію молоді орієнтують на виявлення персоналістичного потенціалу особи, а також працями І. Мірчука та О. Кульчицького.
Проблеми формування національної самосвідомості, зокрема молоді, досліджують: М. Багмет, І. Д. Бех, С. Л. Борисюк, М. Бояновська, М. Г. Братасюк, С. ГрабовськийГрабовський С., М. Кушнір, В. ЛісовийЛісовий В., І. Мартинюк, С. О. Мофа, О. Петрунько, Н. Й. Черниш та інші.
Природу цінностей загалом і зокрема свободи людини у сучасному українському суспільстві розглядають: Бичко І.В., Бичко А.К., Бенько А., Горбач Н.Я., Гнатишин Я., Іоненко І. Р., Єленський В. Є., Журавський В.С., Кавалеров А.А., Мовчан В. С., Мухін І. М., Олексюк М.М., Панченко Л. М., Перебенесюк В.П., Подолянко Л. А., Ручка А.А., Рябчук М., Скотний В. Г., Скринник М. А., Танчер В. В., Хоменко С. М. та інші.
Аналізові формування та розвиткові молодіжного руху та організацій в Україні присвятили свої праці: Балабанов К., Безрук С., Голобуцька Т., Голобуцький О., Коляка І., Колесников М.П., Кравченко Д. Г., Кулік В., Мартинюк І., Немирівський Я., Леник В., Островський П., Свершко О., Шуст Н.Б.,та інші.
Окремо слід виділити праці вчених Українського науково-дослідного інституту проблем молоді (УНДІПМ). Достатньо назвати праці В. Бебика, М. Головатого, В. Ребкало, В. Головенька, О. Корнієвського, В. Якушика, В. Цибульника, а також В. Литвина, О. Матвієнка, М. Пашкова, Н. Трегубової та інших науковців, які досліджують джерела, генезу, сучасний розвиток молодіжного руху України, взаємини між молодіжними організаціями, їхні стосунки з політичними партіями тощо.
Однак досі немає дослідження, у якому б комплексно, із застосуванням категоріального апарату філософської науки досліджувалися б принципи ціннісного структурування молодіжного руху в Україні, аналізувався його соціальний зміст як у тоталітарному, так і в перехідному періоді від тоталітаризму до демократії, і надто – розглядалася роль у громадянському суспільстві. Практично відсутні дослідження, в яких ці проблеми розглядались би із урахуванням екзистенційно-особистісного підходу до самоздійснення молоді.
Мета й основні завдання дослідження випливають із необхідності простежити становлення і розвиток молодіжного руху в Україні, з’ясувати його ціннісний зміст і національні особливості, розкрити основи структурування, виявити роль молодого індивіда у цьому русі, встановити основні ціннісні орієнтації, дослідити форми взаємодії “індивід – молодіжний рух” у процесі становлення громадського суспільства в Україні.
Зважаючи на актуальність та недостатнє опрацювання проблеми, дисертант поставив такі завдання:
§ показати причини неможливості існування вільного молодіжного руху в тоталітарній системі, проаналізувати комплекс загальносоціальних умов і факторів, що обумовили крах тоталітарної моделі молодіжного руху, призвели до багатоваріантності самовизначення молоді;
§ довести, що молодіжний рух є обов’язковим і невід’ємним чинником формування громадянського суспільства;
§ здійснити експлікацію ідеї громадянського суспільства та з’ясувати особливості її вияву у молодіжному русі;
§ розкрити ключову роль у молодіжному русі індивіда по відношенню до молодіжного колективу (партії, об’єднання, товариства);
§ дослідити взаємовплив індивідуальних і групових цінностей, виходячи із аналізу екзистенційно-особистісних особливостей самоздійснення молоді, яке передбачає не лише соціалізацію, але й повноцінну персоналізацію особи;
§ показати особливості ціннісних орієнтацій та мотиви і джерела їх становлення;
§ виокремити національну ідею як чинник суспільного прогресу й фактор державної незалежності України, проаналізувати місце цієї ідеї у молодіжному середовищі;
§ проаналізувати сутність державної молодіжної політики, виявити її прорахунки, акцентувати увагу на інших здобутках та упущеннях в молодіжному русі на сучасному етапі.
Об’єктом дослідження дисертаційної роботи є процес розвитку молодіжного руху, його стан на етапі формування громадянського суспільства в Україні.
Предметом дослідження є виявлення ціннісних орієнтирів самоздійснення молоді у контексті молодіжного руху та розкриття особливостей його організаційного структурування у процесі демократичних перетворень в Україні.
Теоретико-методологічна основа дослідження. При вирішенні завдань, поставлених у дисертації, автор керувався принципами об’єктивності та солідаризму. Принцип об’єктивності передбачає правдивий, неупереджений і всебічний аналіз процесу суспільного розвитку в усій його повноті, мінливості і послідовності. Принцип солідаризму покликаний адекватно до потреб самоздійснення людини врахувати спільне прагнення молодих людей до творчого самовияву і неприйняття тиску чи насильства. Автор керувався також принципом історизму як одним з основних методологічних засад, що лежить в основі аналізу явищ соціокультурного світу. Дослідження ґрунтується на феноменологічній методології в аспекті визначення ролі свідомих і несвідомих інтенцій на самоздійснення особи та змістовне розрізнення його ціннісних рівнів. Важливими були також настанови персоналістичної філософської школи. Плідними стали ідеї морально-етичного плану І. Канта, В. Соловйова, М. Шелера, П.Теяр де Шардена, В. Франкла, Е. Фромма, М. Ріделя.
Щодо визначення суті громадського суспільства, здобувач ґрунтується на наукових працях Е. Геллнера, Ю. Габермаса, Дж. Кіна, А. Селігмана, Дж. Макліна, А. Карася, А. Колодій, М. Михальченка, В. Нолла, М. Патей-Братасюк, Ігора і Ярослава Паськів, М. Рябчука.
Наукова новизна дослідження полягає у тому, що в ньому вперше з соціально-філософського погляду обґрунтована концепція ціннісного становлення та структурування молодіжного руху в процесі демократичних перетворень в Україні. На основі цього в дисертації:
§ узагальнено розуміння соціального і національного компонентів молодіжного руху в Україні, визначено взаємозалежність між формуванням громадянського суспільства та молодіжного руху, встановлено, що в цілому молодіжний рух сучасної України відроджувався на основі потреб вільного самоздійснення особи, вписаних у культурно-історичну традицію відстоювання української політичної незалежності;
§ доведено, що саморозвиток та самоздійснення молодого індивіда відбувається в умовах взаємодії макро- і мікросередовища, і перебуває під впливом екзистенційної інтенції творчого самовияву особи;
§ доведено, що остаточний перехід від тоталітаризму до громадянського суспільства неможливий без громадської активності молоді, зорієнтованої на персоналізацію молодої особи на підставі потреб її вільного самоздійснення ;
§ встановлено, що самоздійснення молодої особи перебуває під впливом її світоглядних та ціннісних орієнтацій, але визначається передусім інтенцією на суспільне визнання власної участі та ролі в наявному соціальному середовищі;
§ обґрунтовано, що інтенція до самоздійснення через суспільне визнання індивіда лежить в основі потреб персоналізації людини і визначається стихійною і почасти свідомою її спрямованістю на виявлення власних здібностей і пошук “сродної праці”;
§ встановлено, що неповнота соціалізації особи, як і її надмірність, викликані відсутністю або корупцією соціальних та політичних умов для персоналізації, що вносить фрустраційні та девіантні мотиви у поведінку молодих людей у соціальному середовищі;
§ обґрунтовано, що складовою частиною суспільно-позитивної персоналізації молодої особи є її спрямованість на публічно відкрите ціннісне самовизначення і водночас залучення до активного громадянського суспільства;
§ встановлено, що неприйняття насильства у молодіжному середовищі перетворюється у проблему сприйняття чи несприйняття певного ґатунку ідей та цінностей, які вже латентно функціонують у суспільстві, і які молода людина може некритично, чи, навпаки, надмірно критично, засвоювати у процесі соціалізації;
§ доведено, що перешкоди до екзистенційного самовизначення молодої людини стають передумовою до ескапістських форм активності, а також сприяють асоціальним видам організованої поведінки;
§ встановлено, що сукупність соціальних ролей, запропонованих наявним соціальним буттям суспільства, не вичерпує мотивів на самоздійснення особи та її персоналізацію; доведено, що серед основних мотиваційних чинників, які впливають на залучення молоді до громадської активності є її участь в організаційних формах молодіжного руху;
§ обґрунтовано, що типологія молодіжних організацій пов’язана з формами самоактуалізації молоді на основі її ціннісного сприйняття свободи; встановлено, що серед цінностей, які культивуються у молодіжному середовищі, організаційно провідними є ті, що зорієнтовані на визнання свободи, правдивості, толерантності і національної перспективи;
§ запропоновані сутнісні орієнтири державної молодіжної політики, показано її значення для розвитку молодіжного руху в Україні.
Теоретичне і практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що у дисертації містяться практичні рекомендації щодо подальшого функціонування молодіжного руху, вирішення проблем молоді, пропонуються рекомендації для політичних партій та об’єднань у процесі їх роботи з молоддю.
Наукові висновки дослідження можуть бути використані у практичних підходах державних структур до молодіжного середовища, при розробці державних і відомчих культурно-виховних програм, а також для масової популяризації соціально-конструктивних світоглядних орієнтацій особи, що сприяють подоланню соціально-економічної кризи в Україні. Додаткове практичне значення висновків дисертації стосується перспектив розвитку громадянського суспільства в Україні в аспекті врахування потенціалу ціннісних орієнтацій молоді.
Адекватне осмислення сучасних молодіжних проблем дозволить прогнозувати тенденції, що складаються у молодіжному русі, полегшить задачу вироблення ефективних соціально-управлінських рішень у сфері молодіжної політики. Основні положення дисертації можуть бути використані для читання спецкурсів, при написанні узагальнюючих робіт, навчально-методичних посібників із різних проблем соціальної філософії, історії тощо.
Особистий внесок здобувача. Зібрано відомості про молодіжний рух України як в історичному аспекті, так і на сучасному етапі. Вивчена статутна і програмно-нормативна діяльність молодіжних організацій та розроблена їх класифікація. Окрім того, автор особисто: брав участь у розробці Закону України “Про молодіжні організації”, статутні та програмні документи ряду молодіжних організацій міжнародного, всеукраїнського та регіонального рівнів; організовував, консультував та керував робочими органами з утворення низки організацій та асоціацій молодіжного спрямування; очолював молодіжні організації міжнародного (Світовий Конгрес Українських Молодіжних Організацій), всеукраїнського (Фонд “Молода Україна”) та регіонального (Західно-Український Молодіжний Конгрес та ін.) рівнів. Представляв молодіжний рух України на Міжнародних форумах, працював у центральних органах державної влади в галузі молодіжної політики: 1998–2001 рр. – секретар комітету Верховної Ради України з питань молодіжної політики, з 1999 р. по цей час – член Національної Ради з питань молодіжної політики при Президентові України, з 2003 р. – заступник голови Національної Ради Молодіжних Організацій України, з 2004 р. – заступник голови Українського Національного Комітету Молодіжних Організацій.
Концепція, зміст, висновки дисертації і тексти опублікованих статей розроблено і викладено здобувачем особисто.
Апробація результатів дисертації. Основні положення, висновки та рекомендації, які становлять теоретичну і практичну основи дисертаційної роботи, оприлюднені на таких науково-практичних конференціях та міжнародних форумах (частина яких відбувалася за організаційної участі автора): VІ Світовий Конгрес Українських Молодіжних Організацій (22–23 серпня 1999 р., м. Київ, Український дім); “Громадянське суспільство як здійснення свободи: центрально-східноєвропейський досвід” (Львів, 1997); Форум молоді Тернопільщини (19 жовтня 1999 р., м. Тернопіль, Академія Народного Господарства); Конференція Західно-Українського Молодіжного Конгресу (1999 р., м. Львів, Львівський національний університет ім. І.Франка); Форум Молоді Львівщини (1999 р., м. Львів, Львівський державний академічний театр опери та балету ім. С.Крушельницької); Всеукраїнський Форум молоді (1999 р., м. Київ, Національний Палац “Україна”, за участю Президента України); Участь в офіційній делегації України на Олімпійських Іграх в м. Сідней (Австралія), серія лекцій про стан молодіжної політики в Україні. (вересень 2000 р.); Круглий стіл “Роль молоді в побудові громадянського суспільства України” (2000 р., м. Рівне); Всеукраїнський семінар “Роль молодіжного руху в контексті новітнього державного розвитку України” (29 червня – 2 липня 2000 р., м. Львів); Конференція Західно-Українського Молодіжного Конгресу “Молодь за майбутнє” (9 грудня 2000 р., м. Львів, Львівський державний академічний театр опери та балету ім. С.Крушельницької, за участю віце-прем’єр Міністра України з питань гуманітарної політики); Парламентські слухання з питань молодіжної політики (2000 та 2001 рр., м. Київ, Верховна Рада України); V Світовий Конгрес Українських Молодіжних Організацій (16–17 серпня 2001 р., м. Київ, Український дім); Світовий Форум Українців (18 серпня 2001 р., м. Київ, Національний Палац “Україна”, за участю Президента України, Голови Верховної Ради України та Прем’єр-Міністра України); “Громадянське суспільство і соціальні перетворення в Україні” (Львівський національний університет імені Івана Франка, грудень 2001р.). Всеукраїнський семінар “Основи та інституції громадянського суспільства” (5–6 жовтня 2002 р., м. Львів); Національні збори молоді “Молодь – Європа – Майбутнє” (2003 р., м. Київ); “Звітна наукова конференції Львівського національного університету ім. І.Франка” (Львів, 2003 р.). Міжнародний семінар “Інституції громадянського суспільства: роль церкви” спільно з Фондом Конрада Аденауера (вересень 2003 р., м. Львів); Міжнародний семінар “Вибори та виборчий менеджмент” спільно з Фондом Зайделя та інститутом Політичної Освіти (жовтень 2003 р., м. Київ); Міжнародний семінар “Ширша Європа – політика сусідства: нова “залізна завіса” або нові шанси для країн зі спільними кордонами” (23–26 жовтня 2003 р., м. Київ); “Соціальні проблеми сучасного державотворення та їх вплив на правоохоронні органи України. Науково-практична конференція” (Львів, 7.10.2003р.). Генеральна Асамблея УНКМО (квітень 2004 р., м. Київ, Міністерство Молодіжної політики України).
Структура дисертації: праця складається із трьох розділів, кожний з яких поділений на два підрозділи, висновків і списку використаних джерел, що охоплює 255 найменувань. Загальний обсяг роботи становить 185 сторінок, з них 175 – основного тексту.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У “Вступі” обґрунтована актуальність теми дослідження, визначений ступінь наукової розробленості, сформульовані мета і завдання, визначені теоретико-методологічні засади, розкрита наукова новизна і практичне значення дисертації, висвітлено форми апробації головних ідей та результатів роботи.
У першому розділі “Від тоталітаризму до національної держави, демократії і громадянського суспільства” із посиланням на праці Дж. Джентіле, Х. Ортеги-і-Гасета, Г. Арендт, К. Фрідріха та З. Бжезинського аналізується поняття тоталітаризму. У підрозділі за назвою “Молодь України в умовах тоталітарної системи”, дисертант виходить з того, що тоталітаризм у соціальній сфері визначається: офіційною ідеологією, яка охоплює всі аспекти людського існування і яку кожен повинен сповідувати; єдиною масовою партією, ієрархічно організованою, керованою, як правило, однією людиною і тісно пов’язаною з державною бюрократією; системою терористичного поліційного контролю, спрямованою не тільки проти “ворогів” режиму, але й проти довільних суспільних груп; монопольним контролем за засобами масової комунікації, у тому числі й за пресою, радіомовленням, кінематографом; централізованим контролем за усією економікою країни. Спираючись на дослідження українських вчених, автор показує, що початок тоталітарного режиму в Україні покладений знищенням Української Народної Республіки і перетворенням України у складову частину “нової” російської комуністичної держави.
Обґрунтовано, що у тоталітарному, комуністичному суспільстві лише на перший погляд фіксується висока активність молоді; частина молоді діє неусвідомлено чи під примусом, є заляканою і політично й світоглядно розгубленою. Наприклад, ще у 20–30-х роках в Україні діяло немало молодіжних рухів – політичних, просвітніх, спортивних. В їх рамках оформився певний набір ціннісних уявлень, які набули культурного значення й “експлуатувалися” комуністично-соціалістичною ідеологією: жертовність щодо “своїх” і непримиренність до “чужих”; поклоніння героям, особливо полеглим; прагнення до соціальної рівності, причому базованої не на правовій громадянській основі, а на моральності тощо. У радянській країні не допускалося існування несанкціонованих молодіжних об’єднань, а ті, що легалізовувались, носили жорстко централізований характер, при наявності такого будь-яка ініціатива “знизу” повинна була обов’язково отримувати санкцію “згори”. Командно-адміністративна система виробила такий механізм політичної соціалізації молоді, який повніше всього визначається терміном “мобілізація”, тобто втягненням і приведенням особи в активний стан для вирішення потрібних партії і державі політичних завдань, які приймалися вузьким колом осіб, нерідко, невідомим суспільству.
У другому підрозділі “Молодь як соціальна група; роль молоді в усуненні тоталітарної політичної системи” дисертант вважав за необхідне ввести низку понять, що дають можливість проводити аналіз на теоретичному рівні. У дисертації відзначається, що використання терміну “соціальна група” постає евристично доречним ще й тому, що існує закон (виведений у біології) про співвідношення (відповідність) структури і функції: якщо існує структура, то вона виконує певні функції. Коли розглядаємо молодь в якості соціальної групи, то повинні підходити до неї не лише з позиції того, що це кількісна сукупність, але й з позиції, що вона є частина соціального організму, і для неї притаманні певні функції. Іншими словами, маємо запитувати про те, як постає молодь на тлі соціального цілого, яку роль вона у ньому відіграє? Саме цим методологічним наголосом термін “соціальна група” відрізняється від таких термінів, як колектив, сукупність, маса.
Що ж до хронологічних рамок зародження молодіжних об’єднань в Україні, тобто соціальних молодіжних груп, то їх джерела, на погляд дисертанта, беруть початок із давніших часів, і основою їх слід вважати так звані ініціації. Науковці виділяють кілька етапів розвитку молодіжного руху в Україні. Український молодіжний рух зароджувався у процесі формування громадських структур, які з’явилися досить давно, приблизно у ХV–ХVІ ст. Однак масове зародження громадських молодіжних структур в Україні розпочалося лише з 60-х років ХІХ століття і було пов’язане з діяльністю громад. У розділі підкреслено, що молодіжний рух в Україні формувався на основі тривалих традицій громадського (зокрема сільського) самоврядування. Спираючись на документальні дані, автор наголошує, що в Україні з 40-х років ХІХ ст. до кінця 1916 року діяло 2643 самодіяльних молодіжних організацій.
До кризи українського молодіжного руху спричинився радянський тоталітаризм, тому цілком слушно, досліджуючи тенденції українського молодіжного руху в період краху тоталітарної системи і переходу до громадянського суспільства, говорити не про розвиток, а радше про відродження українського молодіжного руху і молодіжних організацій. Однак, це не значить, що в умовах тоталітаризму радянська молодь була лише слухняною виконавицею волі партії і влади. У дисертації показано, що за першої ж нагоди молодь ставала в оборону своїх інтересів. Період з 1990 року фахівці вважають переломною віхою у формуванні нового громадянського суспільства, закладанням бази для його подальшого розвитку, а молодіжний рух характеризують таким, що перейшов у якісно нову, національно-демократичну фазу свого розвитку. Запропоновано характеристику молоді у громадсько-діяльному, психологічному, соціально-політичному та етичному аспектах самоздійснення.
Із матеріалу першого розділу робиться висновок, що за умов тоталітарного режиму справжній молодіжний рух, тобто такий рух, який виникає з ініціативи молоді і слугує її інтересам, розходиться із інтересами держави і не має реальних умов для існування. Без багатоманітної системи молодіжного руху не може існувати сильне демократичне, громадянське суспільство.
У другому розділі “Самоздійснення особи у молодіжному русі” піддано аналізу явище свободи як чинника соціальних дій молоді. Цьому зокрема присвячено перший підрозділ: “Свобода самоздійснення як чинник структурування соціальних дій молоді”.
Для філософського осмислення особливостей молодіжного руху принципове значення має ступінь свободи особи, який залежить від усвідомлення реальної соціальної ролі молоді та форм її впливу на суспільні умови життя. У розділі обґрунтовується, що рівень суспільно-політичної активності молоді свідчить про рівень її потреб і розуміння свободи. Важливе значення в усвідомленні свободи та перетворенні її у внутрішню потребу належить нормам, цінностям і формам функціонування сфери публічного життя конкретного суспільства, і пов'язаного з нею громадянського простору держави. Передусім це стосується усієї мережі або сітки ціннісних значень (пріоритетів), поширюваних у суспільстві засобами освіти, культури, масової інформації тощо. Свобода перестає бути абстрактним поняттям і перетворюється у сукупність конкретних ціннісних значень (пріоритетів) саме через інтерпретацію її у публічній сфері, де вона набуває реальних ціннісних ознак свобод політичної й громадянської. В аналізі даного питання дисертант приєднується до міркувань І. Іоненко, згідно з якими виділяється трансцендентальна, особистісна і ситуаційна компоненти свободи. Завдяки існуванню трансцендентальної компоненти мають сенс особистісна і ситуаційна свободи. Особистісна ж свобода не може якимось чином впливати на трансцендентальну компоненту, тому молода людина не може за своїм бажанням прийняти або відмовитись від свободи. Підкреслюється, що соціальність, як природний стан людського самоздійснення, формується передовсім навколо вияву свободи і не підлягає редукції ні до суто економічних (речових) інтересів, ні до суто політичних цінностей влади або держави. Тому виявлення свободи молодої особи в напрямі реалізації її творчого потенціалу, здібностей, які поєднують громадські, суспільні й особисті інтереси, – неодмінна умова існування громадянського суспільства. Звернено увагу, що нерідко негативне ставлення влади до неформальних об’єднань обумовлюється саме тим, що їх підозрюють у прагненні створити так звані “паралельні структури”. Проте одним із законів існування неформальних груп є прагнення до об’єднання задля збереження особистісного волевиявлення, власного “я”.
У другому підрозділі “Індивід як цінність громадянського суспільства і головний чинник молодіжного руху” обґрунтовано, що молодіжний рух, як форма присутності у громадянському суспільстві, можливий лише за наявності правових гарантій усіх рівнів свободи для кожного члена суспільства. Водночас для повноцінного розвитку молодь потребує залучатися до молодіжного руху, зокрема до різних вільно обраних молодіжних товариств. Тобто, свобода особи, як і свобода існування молодіжного руху, це фундамент демократії, головний фактор існування молодіжного руху і повноцінного громадянського суспільства. Автономія індивіда – це соціальний і культурний феномен. У нинішній Україні особа, її право на самоздійснення є стратегічною метою і громадянського суспільства, і держави.
Аналіз умов виявлення свободи молодої особи при включенні її в соціальну діяльність використаний у дисертації для докладного розгляду основних аспектів взаємовпливів молодої особи та соціального середовища. Відзначаючи міру впливу громадських, психологічних, соціально-політичних та етичних чинників на особу, здобувач виявляє домінуючу роль молодіжних громадсько-політичних організацій та об’єднань, які найбільше сприяють вихованню громадянських цінностей і суспільної відповідальності. У розділі доводиться, що формування повноцінної індивідуальності неможливе без участі у молодіжному колективному середовищі.
Самоздійснення молодої особи, як принцип включення молодого індивіда в систему суспільних чи групових стосунків, створює можливості по-іншому осмислити екзистенційні проблеми. По-перше, під таким кутом зору соціальну активність молодої особи можна розглядати як результат втілення її сутнісних сил, а це важливо для входження, залучення молоді в існуючі сфери суспільної діяльності молодіжного руху. Другим важливим моментом цього процесу є те, що молодь виступає як активний творець суспільного життя, а не лише як його результат, у конкретному молодіжному об’єднанні. По-третє, такий спосіб включення юнаків і дівчат у систему суспільних відносин виявляє усвідомлену, вільну і, що дуже важливо, зацікавлену участь у формуванні суспільства завдяки розкриттю власних потенцій (здібностей, потреб, інтересів, цілей, ідеалів, волі, розуму тощо).
У розділі враховано, що молодіжній масовій свідомості особливо властиве прагнення до самоутвердження, до виявлення власного “я”. Така властивість молодіжної свідомості призводить нерідко і до надмірної фетишизації певних явищ духовної сфери минулого, і до абсолютизації різних гасел і вимог. Усе це свідчення несталості, нестійкості, певної розмитості масової свідомості молоді, яка, фактично, знаходиться у процесі визрівання, становлення і розвитку. Тому зрозуміло, що свідомість можна спрямовувати в необхідне русло. Від того, яким чином це робимо, залежатиме, якою буде наша молодь – чи виросте національно свідомий будівник незалежної України, чи байдужий, аполітичний спостерігач.
В третьому розділі “Ціннісні особливості структурування молодіжного руху” зазначається, що в Україні ще не склалося громадянське суспільство у його традиційному розумінні. У першому підрозділі “Цінності громадянського суспільства у молодіжному середовищі та в молодіжних організаціях” обґрунтовується, що процес засвоєння молоддю культурно-історичних та національних цінностей відбувається на індивідуальному рівні не прямо і цілеспрямовано, а непослідовно й драматично. У цілому цінності характеризуються як соціально-нормативні регулятори суспільного життя і поведінки молоді, і як фундаментальні норми – моральні, законодавчо-правові, релігійні тощо. Дисертант намагався вирішити питання ціннісних орієнтирів молоді на основі сучасних підходів до регулятивів людської діяльності, серед яких суттєве значення належить смислам. Пропонується шість різновидів смислових структур (за Д.А. Леонтєвим), які виявляють ціннісний профіль активної особи: 1) особистісний смисл; 2) смислова настанова; 3) мотив; 4) смислова диспозиція; 5) смисловий конструкт; 6) особистісна цінність. Молодий індивід “занурений” у багатоманіття різнотипних смислових структур і при цьому кожний смисл сам по собі є унікальним, бо за ним стоїть неповторність кожної конкретної ситуації. Водночас існує потреба віднайти й такі смисли, які були б відповідні до типових, повторюваних ситуацій, а зрештою й таких, які б відповідали загальній ситуації "присутності людини у світі". Саме такі смисли постають як цінності. Звідси, важливими є й історична тяглість людських норм життя, і культурний контекст їх здійснення, і усталені форми самоврядування громад, і, особливо, набуті у громадах форми демократичного врегулювання відносин, норми розв’язання проблем соціальної взаємодії, прийнятті настанови на пошанування гідності людини та публічні знаки соціальної самоповаги. В дисертації докладно розглядаються сучасні підходи до класифікацій цінностей, до визначення їх ролі в житті особи та суспільства, але при тому увага зосереджується на ролі цінностей в молодіжному русі. Як випливає із попереднього аналізу, саме молодіжні структури, що саморозвивалися, стали результатом вибору певної системи цінностей. Цінності ж завжди є наслідком творчої, тобто вільної, цілеспрямованої діяльності кожного юнака чи дівчини, однак неодмінно лише в контексті тієї чи іншої молодіжної організації.
Доведено, що серед нових цінностей на чільне місце виступає національний фактор, що охоплює духовні орієнтації, які відображають етнічну своєрідність національної молодіжної культури.
У другому підрозділі “Особа в системі молодіжних угруповань та молодіжного руху сучасної України” на основі широкого статистичного і соціологічного матеріалу досліджується типологічна палітра молодіжних організацій. Як засвідчує досвід молодіжного руху за останні п’ятнадцять років, соціально-політична активність юнаків і дівчат значною мірою пов’язана саме з національно-культурним життям: національно-культурне відродження в найбільшій мірі визначається відношенням молодих людей до проблем мови, освіти, історії народу, мистецтва і релігії. Дисертант висловлює переконання, що спільною цінністю, яка здатна консолідувати молодь усієї держави, є національна ідея. Стверджується, що саме участь у молодіжних об’єднаннях сприяє формуванню серед молоді таких цінностей, як чесність, порядність, повага до інших членів суспільства.
У розділі проаналізовано негативні тенденції серед молоді ї зокрема у молодіжному русі України. Встановлено, що велика кількість пасивної молоді, на жаль, навіть не знає про існування більшості молодіжних організацій і партій, не кажучи уже про особливості їх цілей та програми.
У цілому показано, що молодіжний рух з 1988 до 2004 рр. перетворився в потужну силу формування громадянського суспільства України. Водночас, з’явилася загроза (з другої половини 1990 років) політизації молодіжного середовища через перетворення організованої молоді у політично-партійні структури, сателітні до певних партій, що основною метою ставлять здобуття політичної влади і державних посад. Така тенденція, ініційована політиками і державними службовцями, перешкоджатиме процесові молодіжної консолідації на догоду владним амбіціям керівників організацій. Це зокрема стає причиною того, що центр безпосередньої молодіжної ініціативи зміщується у неформальне середовище. Обґрунтовано, що функціонування молодіжних організацій базується на діалектичній єдності власних і громадських інтересів.
У третьому розділі також піддається аналізу різноманітна діяльність сучасних молодіжних організацій України і робиться висновок, що, незважаючи на складнощі періоду розбудови української державності, процес відродження та становлення якісно нового молодіжного руху продовжується – молодь усе більше вливається в молодіжний рух і дедалі виразніше і наполегливіше відстоює власні громадянські і загальносуспільні інтереси.
У “Висновках” дисертації, на основі вивчення ціннісних орієнтацій структурування молодіжного руху України, запропоновані такі узагальнення:
1. Ціннісний зміст молодіжного руху визначається вибраними молодою людиною формами громадської, культурної і соціально-політичної активності, спрямованої передусім на самоздійснення молодої людини, виявлення її творчого потенціалу. Тому молодіжний рух треба розуміти ширше ніж сукупність молодіжних організацій або як громадську чи соціальну активність молоді, спрямовану винятково на приватні інтереси.
2. Український молодіжний рух має давню історію. Зароджувався він у процесі формування громадських структур, які з’явилися у ХV–ХVІ ст.. Це спростовує твердження, яке панувало в радянській філософській літературі про те, що витоки українського молодіжного руху треба виводити лише після більшовицького перевороту 1917 року.
3. У тоталітарному суспільстві, за умов суцільного панування диктатури комуністичної партії в усіх сферах суспільно-політичного життя, існування молодіжного руху як багатоваріантної сукупності різних за своїм ціннісним спрямуванням організацій та об'єднань, так і самого громадянського суспільства, було неможливим саме з огляду на інтенцію самоздійснення і свободи. За умов надмірної ідеологічної та організаційної опіки молодь не могла належним чином усвідомлювати свої особливі громадянські інтереси.
4. Для спілкування, реалізації власних інтересів і потреб, вирішення будь-яких проблем, зокрема і соціальних, молодь добровільно прагне об'єднуватися й об’єднується в організації. Такі організації не мають політичного характеру, оскільки їх головне призначення полягає не в політичній боротьбі за владу. Відтак, через громадську роботу створюються найсприятливіші умови для соціалізації і персоналізації молоді як у її власних, так і загальносуспільних інтересах. Ініціатива молодих, виявлена добровільно, є потужним джерелом розвитку громадянського суспільства.
5. Як переконуємося на досвіді становлення молодіжного руху в Україні (1989–2004 рр.), в основі його структурування лежать національно-культурні цінності українського демократичного відродження, інтенція до свободи і громадянських прав, вивільнення творчості ініціативи молодої людини; Свобода самоздійснення особи має багаторівневий характер персонального та соціального вияву і лежить в основі принципів структурування молодіжного руху. З іншого боку, структурування неформальних молодіжних утворень відбувається за принципом “свободи від” тієї частини суспільства, яка, в міру особливостей сприйняття і виховання, сприймається молодою людиною на рівні примусу і насильства.
6. Демократичні цінності і тенденції у молодіжному русі в Україні мають тривалу історію виборювання свободи, незалежності, права на вільне самоздійснення і великою мірою спричинилися до процесів утвердження незалежної держави та її соціальної і політичної демократизації. Остаточний перехід від тоталітарної спадщини до громадянського суспільства в Україні передбачає таку громадську активність молоді, що зорієнтована на вільну персоналізацію молодої особи.
7. Самоздійснення молодої особи перебуває під впливом її світоглядних та ціннісних орієнтацій, але визначається передусім інтенцією на суспільне визнання власної участі та ролі в наявному соціальному середовищі. Процес персоналізації тісно пов'язаний з проблемами неприйняття насильства у молодіжному середовищі і визначається її екзистенційною здатністю на сприйняття чи несприйняття певного ґатунку ідей та цінностей, які вже латентно функціонують у суспільстві і які молода людина може некритично, чи, навпаки, надмірно критично засвоювати у процесі соціалізації. Неповнота соціалізації особи, як і її надмірність, викликані відсутністю або корупцією соціальних та політичних умов для персоналізації, що вносить фрустраційні та девіантні мотиви у поведінку молодих людей у соціальному середовищі. Водночас, сукупність соціальних ролей, запропонованих наявним соціальним буттям суспільства, не вичерпує мотивів на самоздійснення особи та її персоналізацію.
8. Ядром організаційно-інституційної сфери молодіжного руху є громадські самодіяльні молодіжні організації. Організаційно молодіжний рух складається з таких громадських об’єднань молоді, як молодіжні організації та неформальні ініціативи. Молодіжний рух сучасної України можна поділити на дві групи: за статутними завданнями, тобто за метою активності (політичні, виховні, релігійні, спортивні, мистецькі та інші об’єднання) і за контингентом його учасників (дитячо-юнацькі, студентські, тощо). Окрім того, формально організований рух повсякчас доповнюється неформальними ініціативами та субкультурами молоді.
9. Добровільний молодіжний рух може існувати лише тоді, коли гарантуватиметься кожному юнакові і дівчині право на вільне волевиявлення індивідуальності, тобто на свободу дій, на право вибору. Саме вільна дія передбачає вибір молодою людиною сфери прикладання своїх здібностей, творчих можливостей. Однак вільна дія індивіда є не просто процесом, який здійснюється лише для власного добробуту, але й важливим стимулом для публічної участі в молодіжних структурах.
10. У громадянському суспільстві головною цінністю у молодіжному русі є індивід, що перебуває у солідарних стосунках з іншими. У тоталітарному суспільстві пріоритет надається колективові, у якому індивідуальність стає вторинною. Однак, реалізувати свої потреби молодь може завдяки участі у молодіжному русі й під впливом соціального середовища.
11. Ціннісними домінантами і принципами структурування молодіжного руху в Україні виступають найчастіше загальнолюдські вартості у контекстах громадянських прав і національної культури, що пов’язані з моральними та інтелектуальними можливостями суспільства і здійснення людини. Молодь, об’єднана у молодіжні структури, надає перевагу духовним цінностям, тоді як молодь
