КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Лактіонова Анна Валеріївна

УДК 165.152

НОРМАТИВНІСТЬ В КОНСТИТУЮВАННІ
ЛІНГВІСТИЧНИХ ОДИНИЦЬ:
ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ

спеціальність 09.00.01 — онтологія,
гносеологія, феноменологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філософських наук

Київ — 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії філософського факультету
Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор
Лой Анатолій Миколайович,
Київський національний університет
імені Тараса Шевченка,
завідувач кафедри філософії.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор,
Жоль Костянтин Костянтинович,
Подільський державний
аграрно-технічний університет,
професор кафедри філософії та культурології.
кандидат філософських наук,
Мінаков Михайло Анатолійович,
Національний університет
"Києво-Могилянська академія",
доцент кафедри філософії та релігієзнавства.

Провідна установа: Центр гуманітарної освіти НАН України, м. Київ.

Захист відбудеться 19 грудня 2005 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.27 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці імені М.О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий "_17_" листопада 2005 року

Учений секретарспеціалізованої вченої ради Н.В. Караульна

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідженняАктуальність теми дослідження. Філософія ХХ-го століття відбулася під знаком лінгвістичного повороту, який зачепив всі страти філософського знання – зокрема, онтологію, теорію пізнання, антропологію, філософію мови, філософську логіку та ін. На противагу колишнім уявленням про мову як знаряддя спілкування (інформаційну знакову систему) в сучасній філософії проблематика мови визначається передусім мовленням як сферою здійснення мови. У зв’язку з таким зсувом акцентів на передній план філософського аналізу мови виходять онтологічні, епістемологічні і нормативні питання.

Мова як цілісний об’єкт філософського аналізу диференціюється за лінгвістичними сутностями, яким на рівні структурного аналізу відповідають лінгвістичні одиниці (окремий клас функціонально означених лінгвістичних сутностей, придатних для вираження завершеної думки – пропозиції, речення, висловлювання, твердження і т.ін.). А предметом філософського аналізу мови стає передусім дослідження онтологічного й епістемологічного аспектів здійснення лінгвістичних сутностей у вигляді лінгвістичних одиниць як фактів мовлення, де особливим предметом інтересу є епістемологічний статус останніх, а також притаманна їм нормативність (імпліцитні норми), якою забезпечується їхнє конституювання.

Проблема співвідношення між нормативною і фактуальною складовими знання лише реактуалізується у сучасній епістемології "після лінгвістичного повороту" та етиці. Типологічне віднесення лінгвістичних одиниць до власних норм здійснюється у процесах їхньої оцінки, в результаті якої встановлюється можливість для лінгвістичної одиниці мати фактичне значення. Такі процеси здійснюються на підставі конститутивного місця і функції нормативності (по відношенню до лінгвістичних одиниць), які й досліджуються у дисертації у зв’язку з оцінкою та її модусами.

Ступінь наукової розробки проблемиСтупінь наукової розробки проблеми. Дисертаційне дослідження є спробою філософського аналізу структур конституювання і здійснення лінгвістичних (мов-них) одиниць як фактів мовлення у зв’язку з їхньою імпліцитною епістемічною нормативністю за допомогою засобів філософського аналізу мови.

Засади такого аналізу в сучасній філософії було закладено, передусім, внаслідок "лінгвістичного повороту", "усвідомленого" у ХХ столітті більшістю загальних філософських дисциплін і традицій (зокрема, аналітичною і комунікативною). Цей "поворот" пов’язаний з методологічними (і навіть предметними) трансформаціями у теорії пізнання, логіці, філософії науки, філософії свідомості, етиці та ін. і полягає у врахуванні контекстів мовного вираження теоретичної аргументації й мовленнєвого здійснення тверджень у дисциплінарних дослідженнях, що тягне за собою необхідність залучення і переосмислення в їхніх межах загальних категорій та спеціальних аналітичних концепцій і підходів філософії мови (які розробляли Д.Девідсон, П.Стросон, П.Грайс та ін.).

Роль і місце нормативних структур мови і мовлення у людській культурі і пізнанні філософськи осмислювалася ще за часів Античності (у працях Аристотеля, Платона, софістів, скептиків, неоплатоніків та ін.). Нового імпульсу тематика "слова" набула за доби християнського Середньовіччя (Августин, Ф.Аквінський, номіналісти, реалісти й концептуалісти). Як інструмент науково-натуралістичного освоєння світу, мовні питання стали предметом уваги за Нового Часу (Ф. Бекон, Дж. Локк, Дж. Берклі, Д. Юм, Т. Гоббс, Р. Декарт, Б. Спіноза, Г. Лейбніц). Посилення уваги до мовної проблематики відбувається зі становленням позитивізму (1-го, 2-го та 3-го), а також неокантіанських теорій, утилітаризму (І. Бентам, Дж.Ст. Мілль) і прагматизму ІІ пол. ХІХ – поч. ХХ ст. (Ч.С. Пірс, В. Джеймс, Дж. Дьюї). Філософія мови у сучасному розумінні була започаткована представниками Віденського кола, а також оксфордської та кембриджської шкіл на поч. ХХ ст. (М. Шлік, О. Нейрат, Ф. Вайсман, В. Крафт, Г. Фейгл, К. Гедель, Р. Карнап, Г. Райхенбах, Ф. Франк, Е. Нагель, Гемпель, А. Айєр, Дж.Мур, Ч.Віздом, Дж.Остін, Дж.Серл та ін.), у її витоків знаходяться доробки таких логіків як Г. Фреге, Б. Рассел, Л. Вітгенштейн, семіотика Ч. Морріса, дослідження Львівсько-Варшавської школи (К. Айдукевич, А. Тарський, Т. Котарбінський та ін.), активно розвивалася представниками неопрагматизму (У. Куайн, Н. Гудмен, А. Голдман, Р. Рорті, Х. Пат-нем та ін.).

Серед останніх основоположних праць з аналітичної епістемології, в межах яких розглядаються питання епістемічної лінгвістичної нормативності, – "Знання і його межі" Т. Вільямсона (T."Knowledge and its limits", Оxford, 2000). Автор пропонує оригінальну концепцію нормативності, в межах якої доводить, що статус "норми" може мати лише "знання". Це проблематизує саме "знання" у якості "обгрунтованої істинної думки" (justified true belief) і веде його до припущення про можливість інтерпретації знання як "особливого ментального стану" його суб’єктивного носія. Звідси, "норма" постає як така, на думку Т. Вільямсона, лише за умови її [особливої ментальної] "засвідченості" (тобто, деякого специфічного модусу переконаності). На розвитку і переосмисленні цієї концепції засновується запропонована нами у представленій дисертації концепція норми як "правила свідчення".

Іншим важливим джерелом є праця Р.Брендома "Артикуляція аргументів. Вступ до дедуктивізму" ("Articulating Reasons. Introduction to Inferentialism", London, Cam2000), у якій розглядаються основні характеристики мовної нормативності, встановлюється "інтерналізм" характеру епістемічних норм лінгвістичних одиниць (якби норма була "екстерналістською" у її відношенні до своєї лінгвістичної одиниці, то її природа, її ідентичність не залежала б від цієї лінгвістичної одиниці).

Представлена у дисертації експлікація визначальної ролі нормативності для здійснення лінгвістичних одиниць у мовленні засновується не лише на узагальненні сучасних уявлень про неї, а й на результатах конструктивної критики безпосередніх теоретичних попередників цієї проблематики та порівняльного розгляду функціонування нормативності у паралельних філософських дисциплінах і напрямках.

Так, у неокантіанських концепціях (А. Тренделенбург, Е. Гартман, В. Віндель-банд, Г. Ріккерт і ін.) нормативність осмислюється у значенні, функціонально подібному до представленого у дисертації, але – у принципово іншому ракурсі. Адже у неокантіанських теоріях рівень мови ще не виступає у статусі самодостатнього – як необхідний чинник у ланцюгу пізнання.

На відміну від неокантіанців, ми прагнемо осмислити не саму нормативність як таку (взагалі), а саме нормативність лінгвістичних одиниць.

У сучасній етиці проблема нормативності постає у зв’язку з проблемою оцінки (у працях Х. Сіджуіка, Р. Хеара, Ч. Стівенсона та ін.). Так само – крізь призму оцінки – осмислюється норма і у сучасній філософії мови (Дж. Серл, Дж. Остін, Х. Патнем, Р. Ларсен, Г. Сігал та ін.). Обидва підходи працюють з лінгвістичними одиницями. Однак, з точки зору етики, проблема лінгвістичних одиниць постає як питання розгляду мовного втілення оцінювання, з яким співвідноситься певна нормативність. Поряд з цим у філософії мови аналіз лінгвістичних одиниць здійснюється шляхом оцінювання їх значення, результатом чого може виступити концептуалізація певних норм для них.

На відміну від етико-лінгвістичних підходів, ми покладаємо саму нормативність (у її регулятивній функції) у якості критерію оцінювання лінгвістичних одиниць. Адже саме нормативністю задаються умови можливості останніх.

З іншого боку, з точки зору сучасних етиків та філософів мови, лінгвістичні одиниці постають як факти мовлення як результат їх оцінювання. Зокрема, через оцінювання кореспондентності їх змісту реальності лінгвістичні одиниці набувають фактичного значення. На противагу цьому ми обгрунтовуємо, що саме норма конституює лінгвістичну одиницю як факт мовлення. І саме норма є й критерієм оцінки лінгвістичної одиниці, а отже – й засадою приписування останній фактуального значення. Також, поняття норми є предметом деонтологічної логіки (насамперед, у працях фон Врігта). Однак у її межах досліджується, загалом, лише формальний аспект нормативності. На противагу цьому у нашій роботі норми розглядаються в епістемологічному ключі і мають для лінгвістичних одиниць (як "сутностей") онтологічне значення.

У сучасній комунікативній філософії (Ю. Хабермас, К.-О. Апель та ін.) норми для лінгвістичних одиниць задаються, виходячи з прагматичного комунікативного контексту. Однак у такому тлумаченні вони набувають "екстерналістського" (зовнішнього) по відношенню до самих лінгвістичних одиниць характеру, за яким вони можуть бути поєднані у спільний клас з усіма експліцитними нормами, утворивши, таким чином, деякий "фон". На противагу цьому ми аналізуємо імпліцитні (а отже – "інтерналістські") епістемічні норми, властиві певним типам лінгвістичних одиниць та їх конкретним прикладам.

У вітчизняній філософії логіко-філософський аналіз мови має значну й розроблену традицію формально-логічного її аналізу (А.А. Івін, Є.Є. Лєдніков, Н.М. Пе-ре-вєр-зєв, В.А. Смірнов, О.Д. Смірнова, В.В. Целіщев, М.В. Попович, А.Т. Ішмуратов, А.Є. Кон-верський та ін.), в межах якої нормативність фігурує у її формальному чи деонтологічному сенсі. В епістемологічно та філософсько-науково орієнтованих напрямах норми мовного вираження пов’язувалися, загалом, лише з аналізом відношення між знанням і фактом, знанням і практикою (П.В. Копнін, В.С. Стьопін, С.Б. Кримський, В.А. Рижко). Специфічні для нашого дослідження етичні виміри нормативності досліджував О.Г. Дробницкий. Нарешті, найбільшого і найадекватнішого нашим завданням ступеня розробленості проблематика мовної нормативності у вітчизняній науці набула у теоретичній лінгвістиці та лінгвістичній філософії (Н.Д. Ару-тю-но--ва, В.Н. Телія та ін.).

Однак проблематика пошуку "зв’язки" між загальними і прикладними дослідженнями лінгвістичної нормативності, зокрема – зв’язку між її епістемічною та мовною функціями, а також з’ясування її гносеологічного та онтологічного статусу у зв’язку з її "лінгвістичними" аспектами – специфіка нашого крос-дисциплінарного підходу до аналізу філософських аспектів нормативності лінгвістичних одиниць.

Таким чином, темою дисертаційного дослідження є філософська специфіка нормативності лінгвістичних одиниць. Її розробка спирається не лише на результати попередніх досліджень (як зазначено вище), але на нові підходи до проблематики мови, мовлення й нормативності, де основним завданням стає експлікація концепту норми для лінгвістичної одиниці у світлі її оцінювання та існування як факту мовлення.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темамиЗв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація в межах Комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Наукові проблеми державотворення України" (Науковий керівник академік НАН України Губерський Л.В.), НДР №01БФ041-01 "Філософська та політологічна освіта в Україні на перетині тисячоліть".

Мета дослідженняМетою дослідження є експлікація визначальної ролі нормативності для здійс-нення лінгвістичних одиниць у мовленні і конкретизується у таких завданнях:

розглянути засадничу роль поняття факту, норми, оцінки в формуванні концепту лінгвістичної одиниці;

дослідити характер осмислення співвідношення нормативності і оцінювання в історії філософії;

показати на основі аналізу комунікативної філософії роль соціальних актів визнання в формуванні нормативності мовлення;

розглянути здійснення регулятивної функції нормативності з точки зору дотичності філософії мови і етики;

розкрити вплив нормативності на використання суб’єктом мовлення лінг-вістичних одиниць;

показати, що запропонована концепція лінгвістичних одиниць визначає підстави для інтерпретації їх значень.

Об’єкт дослідженняОб’єктом дослідження є нормативність лінгвістичних одиниць.

Предмет дослідженняПредметом дослідження є конститутивна і регулятивна функції норм лінгвістичних одиниць та місце нормативності у мовленнєвому здійсненні останніх.

Методологічні засади дослідження визначаються діапазоном поставлених дослідницьких завдань. Окрім загальноаналітичних методів наукового дослідження понять та їх систем, таких як порівняння, абстрагування, ідеалізація, формалізація, аналіз і синтез, гіпотетико-дедуктивний метод і моделююче узагальнення, використовувалися й методи, характерні для напрямів філософії, спеціальних для предметного поля дослідження (логічного аналізу мови, філософії мови, аналітичної філософії тощо), а також методи міждисциплінарного синтезу й філософського узагальнення фундаментальних принципів. Для здійснення історико-філософського аналізу контексту розвитку проблематики дослідження використовувалися порівняльно-аналітичні методи, методи герменевтичної інтерпретації та конструктивної критики. А для розробки основних концептуальних гіпотез та обгрунтування відповідних результатів застосовувалися, зокрема, методи структурно-функціонального аналізу, а також основні принципи транс-ценденталістської методології здійснення онтологічних та теоретико-пізна-валь-них досліджень та логіко-філософський аксіоматичний метод.

Джерельна база дослідженняДжерельна база дослідження. У дисертації автор спирається на найновіші з основоположних праць з аналітичної епістемології (Т. Вільямсон) і філософської логіки (Р.Брендом), виконаних представниками провідних історичних центрів дослідження лінгво-філософської проблематики (оксфордська та кембриджська школи). Також до конструктивного аналізу залучалися праці вітчизняних і зарубіжних представників шкіл аналізу мови і знання (неопозитивістські та логічні класичні джерела). Порівняльний огляд проблематики нормативності здійснювався на фоні огляду класичних праць британських емпіристів, раціоналістів, а також неокантіанців та представників сучасної комунікативної філософії, прагматизму та аналітичної етики.

Також, у роботі було використано матеріали профільних наукових центрів та матеріалів, опублікованих у мережі Інтернет.

Наукова новизна дослідженняНаукова новизна дослідження полягає у здійсненій експлікації визначальної ролі і місця нормативності для здійснення лінгвістичних одиниць у мовленні, їх конституювання і оцінювання. Загальні висновки роботи сформульовано у положеннях, які виносяться на захист:

встановлено, що завдяки наявності імпліцитної епістемічної нормативності в структурі лінгвістичної одиниці остання самоконституюється і здійснюється як факт ("квант") мовлення;

показано, що прагматичний (трансцендентальний, комунікативний) контекст та експліцитні норми (правила мови) лінгвістичних одиниць є їх загальним фоном і необхідною умовою функціонування мови, але не конститутивною умовою їх можливості;

показано, що оцінювання лінгвістичних одиниць відбувається на підставі їхніх імпліцитних норм і є здійсненням регулятивної функції цих норм;

обгрунтовано, що норма лінгвістичної одиниці уможливлює вибір суб’єктом мовлення відповідної лінгвістичної одиниці серед інших, альтернативних їй типів;

доведено, що інтерпретація значення лінгвістичної одиниці є переглядом можливостей її здійснення в певному прагматично-комунікативному контексті із врахуванням загальнолінгвістичного фону на засаді її епістемічної норми, яка є фундаментальною гіпотезою про можливість цієї лінгвістичної одиниці.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатівТеоретичне та практичне значення одержаних результатів поширюється на сфери сучасних розробок штучного інтелекту в межах комп’ютерних наук, семантичних досліджень в межах лінгвістики, побудови логічних систем природної та штучних мов, розвитку комунікативної теорії мови, розв’язання онтогносеологічних ускладнень в межах філософської логіки. Також, одержані результати можуть бути використані як основа для академічного навчального курсу.

Особистий внесок здобувача Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною роботою. Висновки й положення наукової новизни одержані автором самостійно.

Апробація результатів дисертаціїАпробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення й висновки дисертаційного дослідження доповідались та обговорювались на засіданнях кафедри філософії, аспірантських семінарах філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, окремі висновки та положення знайшли своє відображення у доповідях на академічних наукових конференціях: "Гуманітарна експертиза" (Центр гуманітарної освіти НАН України, м. Київ, жовтень 2003 р.), "Людина–Світ–Культура" (Київський національний університет імені Тараса Шев-ченка, м. Київ, квітень 2004 р.), "Философия природы и практическая философия" ("Центр практической философии", м. Київ, жовтень 2004 р.).

ПублікаціїПублікації. Основний зміст дисертаційного дослідження відображений у шести публікаціях – чотирьох статтях, що були вміщені у фахових виданнях, затверджених ВАК України, та двох тезах, опублікованих у матеріалах конференцій.

Структура дисертаціїСтруктура дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох роз-ділів, висновків, списку використаних джерел (178 позицій, з них — 71 іно-зем-ними мовами). Об-сяг основ-но-го тексту дисертації стано-вить 157 стандартних сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовується актуальність теми дослідження, характеризується ступінь наукової розробки проблеми, формулюється мета і завдання роботи, визначаються методи та наукова новизна дисертації, її теоретичне і практичне значення, наводяться дані про публікації та апробацію наукових досліджень.

У першому розділі "Статус і функції нормативності" розглядається засаднича роль понять факту, норми, оцінки в формуванні концепту лінгвістичної одиниці, на прикладах з історії філософії переосмислюється співвідношення між нормативністю й оцінюванням, аналізується роль соціальних актів визнання в формуванні нормативності мовлення на основі аналізу комунікативної філософії, обгрунтовується необхідність і дається варіант відповіді на фундаментальне питання про епістемологічний статус лінгвістичних одиниць у його зв’язку з їх імпліцитною епістемічною нормативністю, дається формальне визначення норми лінгвістичної одиниці у вигляді правила "свідчення".

У першому підрозділі "Поняття "норма", "факт", "оцінка" як методологічна база аналізу лінгвістичних одиниць" визначається окремий клас функціонально означених лінгвістичних сутностей, придатних для вираження завершеної думки, який називається лінгвістичними одиницями. Подається опис окремих типів таких сутностей, серед яких пропозиція, речення, твердження і судження. Типи лінгвістичних одиниць визначаються як об’єкт дослідження у широкому розумінні.

Лінгвістичні одиниці виражають факти про реальність і є фактами мови. Для пізнання основною проблемою стає встановлення співвідношення між реальністю і фактами як її описами. Доступний пізнанню факт виражається як зміст відповідної лінгвістичної одиниці. Описуючи таким чином реальність за допомогою фактів, ми здійснюємо моделююче переведення реальності у фактуальність з метою пізнання.

Можливість мовної репрезентації фактів є принциповою для їх пізнавальної функції. У мові факти виражаються за допомогою лінгвістичних одиниць – факт є змістом лінгвістичної одиниці як функціонально-композиційного елемента мови, як певного цілого. Розуміння мови як цілісного феномена вимагає сформованого уявлення про її внутрішню диференціацію за лінгвістичними сутностями.

Змістовне наповнення лінгвістичних одиниць встановлюється у відповідності до їхніх сутнісно визначених функціональних можливостей, логічну структуру і роль (конститутивно-регулятивну) яких ми позначаємо за допомогою поняття нормативності лінгвістичних одиниць.

Роль конститутивної функції норм є принциповою, нею уможливлюються лінгвістичні одиниці, а регулятивною функцією задається критеріальне забезпечення їх оцінки. Таким чином, мова постає як цілісний (конститутивно-регулятивний) нормативний інструмент пізнавального опису реальності за допомогою фактів, виражених лінгвістичними одиницями.

Норми для лінгвістичних одиниць у своїй конститутивній функції мають епістемічний сенс, а їхній характер є інтерналістським. Тобто статус норми як умови можливості лінгвістичної одиниці забезпечується суттєвим внутрішнім зв’язком, який має місце між цією нормою та її лінгвістичною одиницею. Ця пов’язаність є внутрішнім відношенням між ними, яке їх взаємно визначає – одне через інше, і vice versa.

Епістемічні норми лінгвістичних одиниць описують обставини їх епістемічної дозволеності. Нормативність лінгвістичної одиниці уможливлює її наявність у суб’єкта мовлення. Нормою лінгвістичної одиниці забезпечується можливість суб’єкта мовлення здійснити цю лінгвістичну одиницю.

Відповідність лінгвістичної одиниці власній епістемічній нормі є запорукою можливості для неї бути коректною чи некоректною. Відповідність лінгвістичної одиниці власній нормі забезпечує не коректність цієї лінгвістичної одиниці, а її можливість бути коректною чи некоректною, її придатність до аналізу в термінах коректності.

Питання про коректність лінгвістичної одиниці, з позиції екстерналізму, відсилає до проблеми обґрунтованості лінгвістичної одиниці. В інтерналізмі ж — обґрунтування лінгвістичної одиниці є внутрішньо притаманною їй функцією. Тут епістемічні норми є самими принципами, що уможливлюють лінгвістичні одиниці, необхідно супроводжуючи їх.

Епістемічні норми відрізняються від експліцитно висловлених норм. Останні лише регулюють свої об’єкти, а перші — конституюють їх. Експлікація епістемічних норм актуалізує їхню регулятивну функцію. Лінгвістичні одиниці можливі завдяки власним епістемічним нормам, які конституюють їх, але наявні лінгвістичні одиниці не тільки конституюються, але й регулюються своїми нормами (в тому числі, епістемічними). Адже, дозволяючи лінгвістичні одиниці, норми дозволяють і той "нормативний фон", який супроводжує лінгвістичні одиниці і забезпечує не лише їхню можливість, але й їхню коректність.

Норми як конститутивні правила не є конвенціями. Вони необхідно залучаються при здійсненні кожної лінгвістичної одиниці відповідно до її типу.

Норми як конститутивні правила і критерії оцінювання лінгвістичних одиниць супроводжуються (як "фоном") іншими умовами, властивими цим одиницям (експліцитними правилами мови, прагматичним контекстом). Врахування "фону" є важливим, адже норма сама по собі не завжди є очевидною і, взагалі кажучи, не має бути такою. Отже, щоб перевірити справжність норми лінгвістичної одиниці, необхідно брати до уваги й інші умови здійснення лінгвістичної одиниці за цією нормою, оскільки у протилежному випадку унеможливлюється процедура контролю за виконанням умов, які задаються нормою.

Конститутивні правила (норми) самі по собі не визначають необхідних умов для здійснення лінгвістичних одиниць, які конституюються цими правилами. При порушенні правил, та/або невиконанні інших умов лінгвістична одиниця здійснюється помилково, але саме її здійснення не руйнується (оскільки це здійснення завжди так чи інакше пов’язане з нормою). Викривлення здійснення лінгвістичної одиниці може бути звичайною практикою, і тут необхідна певна чутливість до відмінностей між виконанням правила і його порушенням.

Далі у роботі дається і роз’яснюється формальне визначення норми лінгвістичної одиниці зі змістом р — правило С (правило "свідчення"), де С ("свідчення") — це влас-на нормативна умова партикулярної лінгвістичної одиниці.):

Норма лінгвістичної одиниці зі змістом р: р задовольняє С

де С має пропозиційний вигляд.

Правило С є конститутивним для лінгвістичної одиниці: здійснення лінгвістичної одиниці зі змістом р є легітимним [тут за допомогою поняття легітимності виражається примусово-обов’язковий характер конститутивного правила], тільки якщо р задовольняє С. Суб’єкт здійснення лінгвістичної одиниці імпліцитно осягає правило С, подібно до того, як на практиці імпліцитно завжди є відомими правила гри чи мови. Зазвичай, суб’єкти мовлення чутливі до імпліцитного правила "свідчення", адже воно імпліцитно осягається при мовному здійсненні (застосуванні) лінгвістичної одиниці. (Тому для цієї норми їм вже не потрібне слово "свідчення"). Отже, нормою лінгвістичної одиниці є "свідчення" того, що здійснюється нею.

Іноді хибні лінгвістичні одиниці начебто мають сенс (є осмисленими). У подібних випадках ми говоримо, що лінгвістична одиниця не є "засвідченою". Норма як конститутивне правило є умовою, яка дозволяє лінгвістичну одиницю, але не є умовою осмисленості лінгвістичних одиниць (умовою наявності у них сенсу).

"Свідчення" р для лінгвістичної одиниці зі змістом р не поширюється на інші лінгвістичні одиниці (навіть на ті, які тотожні їй за змістом).

Розгляд за правилом "свідчення" не передбачає того, що ми завжди маємо свідчення для лінгвістичної одиниці р. Це протистоїть антиреалістичним теоріям значення, для яких вирішальним є поняття умов змісту лінгвістичної одиниці для її здійснення.

При розгляді за правилом "свідчення" тільки невиконання правила "свідчення" заперечує наявність лінгвістичної одиниці.

Всі інші норми, які стосуються лінгвістичної одиниці, є сукупністю: 1) спе-ци-фіч-но--го "фонового" оточення [тобто, семантичні, синтаксичні, граматичні, фонетичні норми і т. п.] правила С та 2) взагалі неспецифічних міркувань прагматичного контексту (які не входять суттєвим чином до нормативного оформлення лінгвістичної одиниці).

На противагу уявленню про те, що зміст лінгвістичної одиниці визначається як факт через оцінку, а норму лінгвістичної одиниці можна визначити, експлікуючи критерії оцінки, у представленому дослідженні висувається і обгрунтовується гіпотеза про первинність і необхідність попередньої наявності встановленої норми лінгвістичної одиниці для здійснення оцінки значення її змісту — тобто, стверджується пріоритет імпліцитної епістемічної нормативності (у викладеному вище розумінні) перед фактуальним здійсненням лінгвістичних одиниць, з яким вона пов’язується у процесах встановлення значення шляхом оцінювання.

У другому підрозділі "Проблема значення оцінки в історії філософії" на прикладах з історії філософії демонструються проблеми співвіднесення нормативного і фактуального шляхом оцінки у філософських вченнях, що передували "трансцендентальному повороту" у філософії, а також наводяться історичні приклади попереднього аналізу концептуального контексту оцінки, необхідного для розв’язання проблеми єдності значення предикатів оцінки. Так, Т.Гоббс і Дж.Локк показали, що інтенсіональні і каузальні визначення предикатів оцінки свідчать про її відносність. Б.Спіноза за допомогою функціонального визначення значення предикатів оцінки вийшов на поняття природної норми, якою визначається результат оцінювання. Д.Юм через апеляцію до інтуїтивного схоплення зазначеної проблеми акцентував увагу на тому, що якщо співставити "оцінку" і "думку", то цій парі понять відповідатиме пара "суще" і "належне". І.Кант увів оцінку до модусу формальної належності. І.Бентам і Дж.Міль пов’язали "оцінку" і "користь".

Розглянуті у підрозділі аспекти визначення процесів оцінки створили контекст сучасного розуміння ролі і місця поняття оцінки у зв’язку між нормативним і фактуальним, у якому часто генезис норми, загалом, через оцінку з факту, однак, поєднується із зазначенням необхідності попередньої наявності у такому висновуванні елементів "належності" (нормативності), що йому передують.

У третьому підрозділі "Статус нормативності у неокантіанських теоріях" розглядається клас філософських вчень "після трансцендентального повороту" (але ще до "лінгвістичного повороту"), у яких нормативність передує у порядку обгрунтування відповідності між уявленнями ("фактами"— у розумінні неокантіанців) і реальністю, яка встановлюється шляхом оцінювання цих уявлень. Завданням цього підрозділу було порівняльне з’ясування функцій і значення нормативного у його відношенні до фактуального шляхом оцінки на рівні уявлень з метою наступний трансляції виявлених суттєвих відношень на рівень мовних відношень (рівень нормативного визначення лінгвістичних одиниць).

В А.Тренделенбурга норма відкривається у факті завдяки розкриттю цілі останнього і, як "законоподібність", повертає нас до всезагального статусу фактів. Отже, ціль передбачає елементи, задані фактично. Річ характеризується як зовнішній факт. Ціль визначає річ в ідеальному сенсі. Ціль як дещо якісне, як норма, тут є первинною.

Е.Гартман описав поняття "норма", "факт", "оцінка", засновуючись на висновках з розгляду особливостей функціонування людської свідомості та психічних процесів. Формально-логічно, об’єктивна реальність навантажується необхідністю при її усвідомленні в суб’єктивному мисленні. Якщо наукові результати оцінюються лише за ступенем їхньої достовірності, то їх цінність знижується пропорційно їхній віддаленості від фактів, що вимагають пояснення. Однак при визначенні цінності треба зважати ще й на ступінь важливості, яку мають результати у порівнянні з іншими предметами пізнання. Тобто, тут цінність виступає як регулятивна функція норми й відтак уможливлює оцінку.

В міркуваннях В. Віндельбанда цінність стає нормою, a дійсність зображується через своє відношення до норми. Загальнозначущість оцінки не є фактичною, а має ідеальний характер, тобто вона не є такою, якою є, а є такою, якою має бути. Ідеальний характер оцінки не є необхідністю, заснованою на примусі і неможливості чогось іншого, а виступає необхідністю, що полягає в належності, не дозволяє інше, тобто – нормативністю, подібною до нормативності в обстоюваному нами сенсі, але, щоправда, лише на рівні уявлень.

У Г. Риккерта норми визначаються за функцією і місцем: на онтологічному рівні вони є цінностями, на методологічному – формами власного визнання, як судження – оцінками, в статусі реальності – фактами. Філософія як "наука" встановлює норми, відносячи фактичні об’єкти до цінностей і таким чином безпосередньо виявляючи своє відношення до цінностей (при цьому до складових частин об’єктів, які виражаються, додаються нормативні елементи).

Таким чином, неокантіанські автори визначають нормативність, виходячи або із деякої метафізичної фундуючої її основи (цінності, цілі тощо), або з її функціональних модусів (які ототожнюються з "оцінкою", "фактом") по відношенню до свідомості та дійсності, або й з огляду на лише формальну належність. Однак ними не береться до уваги визначеність норм їхньою імпліцитною включеністю до мовних структур (лінгвістичних одиниць), якими суттєво опосередковуються будь-які "факти" чи уявлення у їхньому відношенні до оцінюючої свідомості.

Поряд з цим неокантіанські теорії проторували шлях для "прагматичного повороту" у трансценденталістській філософії – трансцендентальної прагматики і комунікативної філософії.

У четвертому підрозділі "Трансформація поняття нормативності в комунікативній філософії" розглядаються концепції мовленнєвої нормативності, у яких суттєво враховуються наслідки "лінгвістичного повороту" (на прикладах вчень Ю. Хабермаса і К.-О. Апеля) шляхом введення до порядку визначення мовленнєвої нормативності прагматичного контексту та паралельного такому введенню прагматичного мовленнєвого унормування – у зворотному зв’язку між таким контекстом і мовою, що забезпечується структурами здійснення мовою своєї комунікативної функції.

Ю.Хабермас вважає, що нормативність виявляється у скерованості нормами, якою передбачається, що або діючий суб’єкт, який ними керується, дотримується таких норм інтенціонально, або що такі норми здаються йому справедливими (тобто здатні витримати свій статус при їх обговоренні у "невимушеній та необмеженій дискусії"). Обидві альтернативи видаються нам проблемними, оскільки модус скерованості деякими нормами передбачає значущість цих норм, а значущість має, у свою чергу, бути забезпечена їх обґрунтованістю, яку неможливо встановити заздалегідь. Обидва варіанти керування нормами, відтак, є гіпотетичними ідеалізаціями, оскільки передбачають у якості умови скерованості нормами певні контрфактичні очікування.

К.-О. Апель вважає, що мова передбачає "розуміння", умов можливості якого можна дійти через "трансцендентально-герменевтичну рефлексію" в необмеженій комунікативній спільноті. А оцінка значення лінгвістичних одиниць має спиратися на прийняте слововживання. Так взаєморозуміння через мову стає апріорі значущості висловлювань, де таке взаєморозуміння, по-перше, є наслідком застосування мови, а по-друге – ним забезпечується можливість актуальності, дозволеність лінгвістичних одиниць. Однак, на нашу думку, дозволеність лінгвістичних одиниць визначається певним способом їх побудови. Отже, це лінгвістичні одиниці мають бути такими, щоб взаєморозуміння стало наслідком їх застосування. Для цього не достатньо одного лише дотримання норм слововживання (граматичних, фонетичних, лексичних і т. д.). Лінгвістичні одиниці задаються своїми епістемічними нормами, які їм внутрішньо властиві і забезпечують їх можливість – можливість їх застосування, яке призводить до взаєморозуміння.

Таким чином, ми не можемо погодитись зі зведенням засад мови до її прагматичного контексту, яке, на наш погляд, несе у собі небезпеку заперечення повноцінності мови як самодостатньої системи в цілому, і повноцінності лінгвістичних одиниць, як її конкретних елементів, зокрема.

Прагматичний контекст становить необхідну умову функціонування мови (мовлення), але не визначає її вичерпно. Власне, він лише виступає необхідним "фоном" для їх функціонування.

У другому розділі "Нормативність і модуси оцінки" розглядаються проблеми нормативного регулювання практичного застосування лінгвістичних одиниць (проблема вибору коректної лінгвістичної одиниці відповідного типу, проблема нормативного приписування лінгвістичним одиницям значень та можливості їх інтерпретації) у зв’язку з результатами аналітичного розгляду специфіки типу і видів лінгвістичних одиниць, в яких здійснюється оцінювання (на прикладах з теорії мовленнєвих актів), а також дослідження специфічних аспектів проблематики нормативності, представлених у сучасній етиці й філософії мови.

У першому підрозділі "Точки перетину етики і лінгвістичних досліджень" розглядаються специфічні аспекти проблематики нормативності, представлені у сучасній етиці і філософії мови в рамках аналізу понять належного та фактичного, а також засобів їх співвіднесення шляхом відповідних їхній специфіці модусів оцінювання, з метою уточнення місця і ролі нормативності, притаманної лінгвістичним одиницям, що здійснюються (у т.ч. в етичному дискурсі), на фоні лінгво-філософського принципу інтерпретації етично належного, виходячи виключно з аналізу форм його мовного вираження (на прикладах концепцій Дж. Мура, Г. Сіджуіка, П. Х. Ноуелл-Смита, Дж. Серля та ін.).

Доводиться, що запропонована методологія аналізу нормативності лінгвістичних одиниць, що спирається на пріоритет норми (у її конститутивній та регулятивній функціях), є застосовною також і в контексті етичного дискурсу лінгвістичної філософії.

Здійснений у цьому контексті розгляд варіантів тлумачення концепту "оцінка" дає підстави зробити висновок про те, що, незважаючи на об’ємне семантичне поле, в якому діє це поняття, та відмінні семантичні значення різних оцінок, не обов’язково засновувати оцінювання лінгвістичної одиниці на аналізі її змістовної істинності чи хибності (подібно до кваліфікації вчинків як "добрих" чи "поганих"). Навпаки, попередньо необхідно обґрунтувати оцінювання нормою, яка є внутрішньо притаманною тому, що оцінюється (і тому сама не вимагає подальших обґрунтувань). У цьому випадку оцінка вже не буде лише зовнішнім регулятором модусу вжитку лінгвістичної одиниці, але діятиме як регулятивна функція норми, що імпліцитно міститься в лінгвістичній одиниці як факті мови, яким виражається зміст думки.

У другому підрозділі "Комунікативний підхід до аналізу значення оцінки" розглядається специфіка типу і видів лінгвістичних одиниць, в яких здійснюється оцінювання (на прикладах з теорії мовленнєвих актів).

Англійська філософська школа післямурівського періоду провела розрізнення між концептуальним аналізом і лінгвістичним аналізом значення і поставила своїм завданням визначення умов використання і комунікативних цілей мовленнєвих актів. Поряд з цим й аналітична філософія розпочала аналіз мови науки, заклала початки лінгвістичній філософії, поставила завдання концептуального, семантичного, логічного і прагматичного аналізу мови взагалі, а також лінгвістичних одиниць, які містили слова-оцінки, зокрема. Таким чином, вже у 70-ті роки прихильники теорії мовленнєвих актів наголошували, що основне розрізнення між дескриптивним значенням і значенням оцінки (в широкому сенсі) зводиться до розрізнень в іллокутивній силі відповідних висловлювань.

У лінгвістичних одиницях зі словами-оцінками немає місця ані для аналітизму, ані для необхідної істини, а відношення між оцінкою і фактом не можна кваліфікувати як логічні. Цей зв’язок не є також фактичним, оскільки предикати оцінки не здатні мати особливого десигнату, співвідносного з десигнатами інших предикатів. Разом з тим предикати оцінки обумовлюються у своєму використанні наявністю (або можливістю) тих чи інших властивостей предметів і ситуацій. Судження оцінки мають засади і мотиви (і це однаково справедливо для етичних, для естетичних та інших видів міркувань). Але засади оцінки не утворюють зі своїм об’єктами ні логічного, ні наукового зв’язку. Не існує жодної процедури дослідження цінності фактів і ситуацій, що відрізнялася б від дослідження самих цих фактів і ситуацій.

Згідно з прагматичним (іллокутивним) підходом до значення предикатів оцінки, їх значення (тобто те, що залишається після експлікації їх фактичного (дескриптивного) змісту) можна звести до комунікативної мети відповідного мовленнєвого акту. Отже, предикати оцінки самі по собі мають іллокутивну (комунікативну) забарвленість. Крім того, їм притаманна функція, що регулює дії людини, "гальванізує" людину по відношенню до тих об’єктів, які можна регулювати, або які включені до сфери її свідомих дій.

Проте знання комунікативної мети відповідного мовленнєвого акту ще не обгрунтовує самої оцінки і здійснення відповідної лінгвістичної одиниці цього типу. Однак ми вважаємо, що вжиток лінгвістичних одиниць-оцінок (а отже й процес оцінювання) обґрунтувати можливо. І таке обґрунтування забезпечується внутрішньою нормою лінгвістичної одиниці (шляхом визначення її норми за запропонованим нами "правилом свідчення"). У такому тлумаченні оцінка є регулятивною функцією від встановленої для лінгвістичної одиниці (і зокрема, "лінгвістичної одиниці-оцінки") норми.

У третьому підрозділі "Компаративний клас і проблема вибору", враховуючи те, що предикатам оцінки притаманний високий рівень поліфункціональності, ми виходимо на поняття вибору, в якому об’єднуються різноманітні функції і способи використання предикатів оцінки. Отже, встановлення значення оцінки через відношення до норми, потребує розгляду поняття компаративного класу і врахування проблеми вибору. Вибір вимагає стандартизованого орієнтиру. Ми маємо нормативи тільки для тих класів об’єктів, стосовно яких виникає (або в принципі можна уявити) ситуацію вибору. Очевидно, що до таких об’єктів можна віднести й лінгвістичні одиниці. Їхні імпліцитні "норми", як "свідчення" — у вищезазначеному смислі, є внутрішніми підставами для того щоб суб’єкт мовлення міг би зробити вибір на користь здійснення деякої лінгвістичної одиниці, чи утримання від її здійснення на користь іншої. Окрім цих внутрішніх норм, які ми вважаємо умовами можливості здійснення лінгвістичних одиниць, в їх конститутивній функції, існують і інші норми (фонетичні, граматичні, і ін.), які є загальним фоном здійснення лінгвістичної одиниці. Ці зовнішні і внутрішні норми лінгвістичних одиниць взаємозасвідчують слушність їх здійснення. Це вимагає і певної чутливості від суб’єкта мовлення, щоб відрізнити, правильним чи не правильним є здійснення лінгвістичної одиниці, істинною чи хибною є лінгвістична одиниця. Тобто тут наявна регулятивна функція внутрішньої норми лінгвістичної одиниці, яка здійснюється на фоні зовнішніх норм, який також визначає можливість вибору серед альтернативних лінгвістичних одиниць і їх типів. Вибір передбачає оцінку і надає обраній лінгвістичній одиниці в певному смислі "цінність".

У четвертому підрозділі "Факт, норма, оцінка: значення лінгвістичних одиниць" уточнюється представлене нами тлумачення концептів "норма", "факт", "оцінка" і на цій методологічній основі розглядається проблему значення лінгвістичних одиниць.

Значення лінгвістичних одиниць є тим, до чого вони відсилають. Проблема ж того, як вони набувають свої значень (відносини між суб’єктами мовлення і мовою) є предметною сферою прагматики в межах філософії мови. В межах теорії пізнання як аналітичної, так і континентальної філософських традицій двадцятого століття ставиться проблема лінгвістичних значень, у зв’язку з якою ставиться загальніше питання про співвідношення між мовою і реальністю.

Значення не обов’язково уявляти у вигляді сутностей, якими володіють, або до яких мають доступ, і які виражають при спілкуванні. Теорія значення може бути й теорією практичного вжитку.

В теорії значення Д. Девідсона значення лінгвістичних одиниць висвітлюються відповідно ідеї їх істинності, яка визначається згідно з формальною теорією А. Тарського. Застосування теорії істинності для лінгвістичних одиниць корелює з принципами їх інтерпретації. Р.К. Ларсон і Г. Сігал ідуть далі й переглядають концепцію Д. Девідсона, натуралізуючи її в межах семантичної теорії так, що семантичні завдання стають завданнями когнітивних наук.

Коли ми говоримо, ми застосовуємо свої знання певних правил і принципів. Ці знання мають безсвідомий характер. Кількість таких правил і принципів скінченна, а їхня форма — композиційна (тобто, їх комбінування і співставлення є змістовними і утворюють нові значення). В такий спосіб можна зрозуміти, чим є семантичні факти, чому ми здатні робити семантичні судження, завдяки чому ми можемо вступати до комунікації й розуміти інших.

Мова набуває внутрішньої структури в контексті комунікації — в контексті мовлення і розуміння. Ми припускаємо і фіксуємо правила в постійному практичному процесі намагання донести свої думки до інших і збагнути, що? інші намагаються сповістити