Сучасна цивілізація в середині 50-х рр
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
Луцький Іван Михайлович
УДК 340.12
СПРАВЕДЛИВІСТЬ ЯК ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВА ЗАСАДА УКРАЇНСЬКОГО ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ
Спеціальність: 12.00.12 - філософія права
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Київ - 2005
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі філософії права та юридичної логіки Національної академії внутрішніх справ України, МВС України.
Науковий керівник
доктор юридичних наук, професор,
дійсний член (академік)
Академії правових наук України,
заслужений юрист України
Костицький Михайло Васильович
Конституційний Суд України, суддя
Офіційні опоненти:
доктор юридичних наук, кандидат філософських наук, професор
Козловський Антон Антонович
Чернівецький національний університет ім. Ю.Федьковича,
завідувач кафедри теорії і історії держави і права
доктор філософських наук, професор
Скуратівський Віталій Андрійович
Національна Академія державного управління при Президентові України,
завідувач кафедри соціальної та гуманітарної політики
Провідна установа
Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, м. Київ
Захист відбудеться 4 липня 2005 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.01 в Національній академії внутрішніх справ України за адресою: 03035, м. Київ, пл. Солом’янська, 1.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії внутрішніх справ України за адресою: 03035, м. Київ, пл. Солом’янська, 1.
Автореферат розісланий 1 червня 2005 р.
Учений секретар
спеціалізованої вченої ради Л.І.Казміренко
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Справедливість є однією з найважливіших філософсько-правових категорій, смислове значення якої тісно взаємопов’язане із демократією, рівністю, свободою, відповідальністю та системою правових норм і державним устроєм. Зміст означеної категорії певною мірою безпосередньо і опосередковано віддзеркалює правовідносини у державі, суспільно-політичні, соціально-економічні і соціокультурні умови життєдіяльності суспільства, тенденції його розвитку. В сучасному українському державотворенні процес інституалізації справедливості, свободи і відповідальності знаходиться в стадії становлення. Європейська форма демократії – це продукт цілеспрямованої діяльності, що базувалася на філософсько-правовому принципі справедливості. У цій площині сучасна демократія може проявлятися як реалізація філософії справедливості. Видається, що справедливість має сама власну логічну структуру, яка проникає в кожне право, незалежно від його наближеності до ідеї абсолютної справедливості. Звичайно, це не означає, що таке прагнення до справедливості в українському державотворенні завжди і без перешкод реалізується. Нечітка політична структурованість суспільства, нерозвиненість приватних інтересів, недосконала правова база підприємницької діяльності, дифузність і розпливчастість правосвідомості громадян, зокрема, розуміння справедливості, свободи і відповідальності не дозволяють їх відстоювати через правові механізми та владні структури.
Зміни, що відбулися в державно-правовій системі України, зробили актуальним питання про удосконалення демократії з позиції ідеї справедливості. Українські політики, майже без винятку, демонструють державотворчу ідеологію, захищають демократію, свободу, інтереси народу, соціальну справедливість і демонструють на словах свою відданість народу та відповідальність перед ним. Але, як свідчать факти, все це, на жаль, часто закінчується лише в публічних висловлюваннях. Насправді майже всі провідні політичні сили, їх лідери, коли опиняються при владі, відверто ігнорують інтереси народу, соціальну свободу і справедливість, і дбають перед усім про своє збагачення, залишаючись безкарними. Слід зазначити, що згідно соціологічних досліджень Українського центру економічних і політичних досліджень ім. О.Разумкова 79% опитаних виборців оцінювали владу, керовану Л.Кучмою, як авторитарну і недемократичну, 67% вказували, що влада не професійна, 88% назвали владу корумпованою, 83% визнали її залежність від олігархів і 88% визнали владу байдужою до інтересів народу. Згідно висновків В.Ворони, директора Інституту соціології Національної академії наук України, ще в 90-х роках ХХ ст. тільки офіційні доходи 10 відсотків найбагатших українців перевищують дохід 10 відсотків найбідніших більше, як у 12 разів. Це і є, природно, не тільки постійним джерелом напруженості, конфліктності, але навіть і ворожості в суспільстві. Зниження рівня прибутків більшості громадян, безробіття, втрата соціальних пільг, які надавалися раніше державою, стали знаковими для сучасного державотворення.
Указані вище явища надають проблемі справедливості в державотворенні особливої актуальності. Демократичний характер влади і права мусять базуватися на філософсько-правовому принципі справедливості. У філософії права часто зустрічаємо думку, що справедливість є мірою демократії.
Для сучасного українського суспільства філософсько-правова концепція справедливості, має стати однією із засад демократії та громадянського суспільства, становлення соціально орієнтованих держави і права в Україні. Справа ще й у тому, що сучасна ситуація реформування державно-правового устрою (зокрема, політично-правова реформа) породжує низку життєво важливих проблем, які наполегливо вимагають свого розв’язання у концептуальному дискурсі справедливості.
Нова парадигма розуміння демократії і правової держави містить нові цінності, серед яких свобода особистості, відповідальність і справедливість складають їх основу. Сучасні українські вчені вважають, що в понятті соціальної справедливості розкриваються уявлення індивіда чи соціальної групи, класу про суспільні порядки які відповідають їх інтересам чи протилежні їм.
Вивчення філософсько-правової категорії справедливості розпочато в Україні відносно недавно і воно ще не охоплює ні цілісного бачення існуючої діяльності, ні істотних взаємозв’язків із поняттям свободи, відповідальності і рівності як фундаментальних основ сучасного державотворення.
Орієнтація української політичної еліти на філософсько-правові цінності західноєвропейської демократії, права громадянського суспільства в такій ситуації актуалізують проблему соціальної справедливості, яка стала в правосвідомості європейських народів загальновизнаною цінністю. Нехтування ідеєю соціальної справедливості, ігнорування її як складової правосвідомості українського народу призвели до кризових наслідків суспільного розвитку, зокрема, це стосується подій у зв’язку з виборами Президента України в листопаді - грудні 2004 р.
Сучасна українська держава і право потребують філософсько-правового осмислення в контексті концепції справедливості. В науковій літературі простежується своєрідна оцінка влади і правових відносин, що склалися в наслідок перехідної доби, розбудовчого періоду після проголошення державного суверенітету і наміченої політичної реформи, спрямованої на утвердження демократії.
Актуальність даної дисертації пов’язується і з тим, що в загальному комплексі філософської проблематики категорія “справедливість” виявляє здатність бути аксіологією демократичності держави і рівня розвитку громадянської культури.
Актуальність цього дослідження також зумовлена недостатнім вивченням існуючого суспільно-політичного устрою в Україні філософією права. Останнім часом вийшли наукові праці за авторством В.Бабкіна, О.Бандури, В. Бачиніна, С.Бистрицького, І.Бузановського, О.Гвоздіка, О.Данільяна, О.Дергачова, К.Жоля, В.Журавського, О.Зайця, В.Зайчука, М.Козюбри, Л.Кравченка, А.Козловського, О.Копиленка, М.Костицького, В.Кузнєцова, В.Ляшенко, С.Максимова, О.Манохи, О.Мироненка, М.Панова, Л.Петрової, Ю.Римаренка, О.Скрипнюка С.Сливки, В.Сокуренка, Б.Чміля, В.Шкоди та ін., які сприяють осмисленню демократизаційних процесів в Україні і мають важливе значення для подальшого їх дослідження.
Стали доступними, завдяки перекладу, не тільки праці класиків, але й роботи Г.Йонаса, Ф.Гаєка, Г.Л.А.Гарта, О.Гіоффе, Р.Дворкіна, Т.Оноре, П.Рікера, Дж.Ролза, Р.Токарчика, Л.Фуллера, Р.Циппєліуса та інші, присвячені питанням справедливості.
Актуальність досліджуваної проблеми значною мірою зумовлена, крім того, ще одною, суто практичною потребою, яка визначається наполегливими пошуками концептуальних філософсько-правових ідей, цінностей, які б набули визначального значення у гармонізації суспільно-політичного й соціально-економічного життя.
Зв'язок теми з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження узгоджується з загальнодержавною програмою “Концепція сталого розвитку України” і “Комплексною програмою вдосконалення роботи з кадрами та підвищення авторитету міліції на 1999 - 2005 рр”. Основні питання дисертації спрямовані на вдосконалення курсу філософії права, що викладається в НАВСУ та Івано-Франківському інституті будівництва, економіки і права.
Мета і завдання дисертаційного дослідження. Метою дисертації є наукове дослідження філософсько-правової категорії справедливості як засади українського державотворення.
Реалізація мети передбачає виконання низки завдань:
1)
визначення історичних, соціокультурних і філософських передумов формування ідеї справедливості в європейській традиції;
2)
визначення поняття справедливості як категорії у вітчизняній науці філософії права, розкриття її змісту;
3)
виявлення та аналіз колізій між демократією і справедливістю в сучасній українській практиці;
4)
визначення характеристик анахронічних уявлень про справедливість (зокрема, про патерналізм держави) та визначення шляхів їх подолання;
5)
виявлення перспектив розвитку категорії справедливості в майбутньому розвитку української держави.
Об’єктом дослідження є справедливість як категорія філософії права.
Предметом дослідження є справедливість як головна засада розбудови української правової держави в період підготовки і проведення конституційної реформи та гострої соціально-політичної кризи, зокрема, під час виборів Президента України (2004 р.).
Методи дослідження. Методологічна база дисертаційного дослідження базується на загальних і філософських принципах пізнання. Серед них:
-
порівняльний метод – при оцінці розуміння справедливості в Україні та європейських країнах;
-
системний метод – при висвітленні питань зв’язку і прояву ідеї справедливості в правосвідомості українського народу, окремих його соціальних груп, впливу цієї ідеї на право та державотворення;
-
логічний метод – при оцінці наукових концепцій та доктрин і при викладі тексту дисертації (зокрема, такі складові логічного методу, як аналіз і синтез, класифікація і типологізація, конкретизація і узагальнення тощо);
-
метод історичного аналізу і синтезу (як різновид логічного) – при аналізі генезису ідей соціальної справедливості.
Ці методи, поєднані з принципами об’єктивності, детермінізму, плюралізму та аксіологічного аналізу дали змогу виявити цілісну картину розуміння категорії справедливості в свідомості українських громадян та тих, хто здійснює влади.
Емпіричною базою є дані Українського центру економічних і політичних досліджень ім. О.Разумкова, Інституту соціології Національної академії наук України та узагальнення приведені в періодичній пресі, опити депутатів різних рівнів та жителів сіл і міст західного регіону України (більше тисячі осіб).
Інформаційну базу дослідження становили Конституція України; національне і зарубіжне законодавство; спеціальна література з філософії і теорії права, галузевих правових наук, соціології та філософії, політології; матеріали судів загальної юрисдикції та Конституційного Суду України.
Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в тому, що:
-
вперше в українському правознавстві досліджено вплив сучасного розуміння справедливості на політичні і державотворчі процеси в Україні;
-
узагальнено різноманітні соціологічні та інші дослідження і показано, як проходила кристалізація суспільної справедливості в українському суспільстві останні роки та як це зумовлювало потребу політично-правових змін в Україні;
-
показано зв’язок розвитку розуміння справедливості на рівні суспільної свідомості з оцінкою таких процесів, як приватизація, демократизація, народоправство;
-
вперше показано зв’язок зростання правової свідомості, розуміння справедливості та трансформації практики законодавчої і судової влади;
-
в контексті європейської орієнтації України досліджено вплив інтеграційних та глобалістичних процесів на формування справедливого правового регулювання, зокрема, в сфері земельних відносин;
-
показано перспективи розвитку окремих аспектів категорії соціальної справедливості в наступному реформуванні української державно-правової системи.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що отримані автором результати і вироблені підходи можуть бути застосовані:
-
в діяльності виконавчих і представницьких органів державної влади, зокрема, регіональних, при вирішенні питань приватизації землі і промислових об'єктів, при визначенні пріоритетних напрямків розвитку окремих населених пунктів, зон, регіонів, сфер виробництва, обслуговування, туризму;
-
виборчими комісіями і органами виконавчої влади при підготовці і проведенні виборів до парламенту та органів місцевого самоврядування у березні 2006 р., а також при підготовці наступних виборів до органів державної влади;
-
в подальшій дослідницькій роботі над проблемами українського державотворення, реформування системи виконавчої влади та місцевого самоврядування;
-
у навчально-методичному забезпеченні курсу філософії права, теорії держави і права, історії держави і права України, тем, присвячених сучасній українській державі, політично-правовій реформі і змінам української Конституції в 2004 р., поняттю і характеристикам держави і права, природного і позитивного права тощо.
Апробація роботи здійснена на науково-методичних і теоретичних семінарах Івано-Франківського інституту права, економіки і будівництва, в діяльності автора як депутата Івано-Франківської міської та обласної рад, у рішеннях цих рад з питань пріоритетного розвитку територій, приватизації і паювання землі, визначенні позицій цих рад щодо виборів Президента в Україні в жовтні - грудні 2004 р., на конференціях:
-
всеукраїнській науково-практичні конференції “Приватна освіта на межі століть: перші підсумки, проблеми перспективи” (4 грудня 2001 р., м.Київ);
-
міжнародній науково-практичні конференції “Проблеми гуманітарної підготовки працівників ОВС в умовах європейської інтеграції” (11-12 квітня 2002 р., м.Івано-Франківськ);
-
XIV міжнародній науково-практичні конференції “Формування стратегії розвитку регіону на інноваційній основі” (13-14 травня 2004 р., м. Івано-Франківськ).
Головні положення дисертації знайшли втілення при читанні автором курсу філософії права на правничому факультеті Івано-Франківського інституту права, економіки та будівництва.
Публікації. Результати дисертації опубліковано в п’яти наукових статтях (три з них – у виданнях, визначених ВАК України як профільні), навчальних посібниках та монографії автора.
Структура дисертації зумовлена специфікою об’єкту, предмету і методики дослідження. Дисертація складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури. Повний обсяг роботи складає 192 сторінок друкованого тексту, в тому числі 17 сторінок списку використаної літератури (243 найменувань).
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі дається загальна характеристика дисертаційного дослідження: обґрунтовується актуальність теми, визначаються ступінь наукової розробленості обраної теми, об'єкт, предмет, методологічна основа, мета і завдання дослідження. Показана наукова новизна, теоретичне і практичне значення роботи, внесок здобувача в дослідження проблеми справедливості, приведено положення, які виносяться на захист, названо кількість публікацій по темі дисертації, відомості про структуру та обсяг роботи.
Розділ І. "Теоретичні та історичні основи філософсько-правової ідеї справедливості" присвячений висвітленню особливостей становлення ідеї справедливості від античних часів до сьогодення та поняття, змісту, форм і видів справедливості як категорії філософії права. У підрозділі 1.1. "Поняття, зміст, форми і види справедливості" автор показує як категорія справедливості пов'язана із свідомістю, як вона виступає мірою соціальної оцінки дій, поведінки людей та діяльності інституцій. Дається характеристика зрівнюючої та відплатної справедливості, показується, що справедливість є одночасно і філософською і правовою категорією. Показано також зв’язок справедливості із релігійними віруваннями і теологічними доктринами.
У підрозділі 1.2. "Антична філософсько-правова думка про справедливий устрій і право" показується, що ідея справедливості у еллінів стає значимою, описується в таких епічних творах Гомера як "Іліада" і "Одіссея". Вона знаходить свій розвиток в творах Аристофана, Фукидіда, Протагора.
Значна увага ідеї справедливості була присвячена Платоном і Аристотелем. Зокрема, Платон досліджував справедливість в діалогічних трактатах "Держава" і "Закон", та ув'язував справедливість із діяльністю держави та її інституцій. Ідеальна держава за Платоном є справедливою тоді, коли виробляє закони, спрямовані на гармонізацію світобудови та єдність суспільства.
Аристотель в аналізі справедливості переорієнтовується з держави на людину, якій потрібно жити згідно з розумом і мораллю та не змушувати перетворювати владну силу на примус до громадян; сенс справедливої держави відкривається через законодавство, яке покликане утримувати людину в системі доброчинної поведінки.
Плотін вважав, що справедливість можлива лише в ідеальній державі, в якій воєдино з'єднані Благо як найвище призначення держави, Світовий розум і Світова думка.
Піфагорійці пов'язували справедливість із рівністю міри покарань за однакові злочини.
Подальшого розвитку ідея справедливості набула у мислителів і юристів Стародавнього Риму. Зокрема, Цицероном справедливість ув'язувалась із республіканським устроєм Риму, який неминуче трансформувався в монархічний, імперський. Це на думку мислителя, приводило до втрати справедливості. Практика римського Сенату та діяльність римських юристів послужила основою перенесення розумувань про справедливість з світоглядної в практичну площину, в зміст норм приватного і публічного права.
Можна підтримати думки дослідників римської епохи про те, що занепад права, нівелювання справедливості і було однією з головних причин падіння цієї імперії.
Підрозділ. 1.3. “Розвиток ідеї справедливості в період Відродження та Просвітництва” присвячений висвітленню питання про зв'язок ідеї справедливості із особливостями такого періоду розвитку Європейської цивілізації як епоха Відродження. Вона почалася в середині ХІV століття і тривала до початку ХVІІ століття, тобто два з половиною століття. За цей час було в науковий і культурний обіг залучено ідеї, художню, філософську, наукову спадщину античного періоду, в тому числі повернуто ідею справедливості. Якщо в період середньовіччя домінувало теологічне розуміння справедливості, то тепер воно було доповнене гуманістичним.
Поряд із Колюччо, Салютаті, Леонардо Бруні, Піко дела Мірандола, особливої уваги заслуговує такий мислитель Відродження, як Ніколо Мак’явеллі. Він був прихильником сильної одноособової влади і ставив особисту диктатуру державця, правителя нового типу вище від права, справедливості, закону і моралі.
Просвітництво починається з ХVІІ ст. вслід за Відродженням характеризується не тільки оволодінням античною спадщиною, але переосмисленням її, виробленням на цій основі нових ідей та поширенням їх для значного кола не лише "аристократів духу", але й середніх верств.
Саме в цей час з'являються твори Френсіса Бекона, Баруха Спінози, Шарля-Луї Монтеск’є, Джона Локка, Жан-Жака Руссо та інших, в яких справедливість ув'язується із природнім станом людини та "суспільним договором" як основою держави, з розподілом влади та верховенством права.
Ідея справедливості, досліджена в епоху Просвітництва, розвивається геніальними німцями, мислителями доби класичної німецької філософії – Й.Г.Фіхте, Ф.В.Й.Шеллінгом, Л.Фейєрбахом і особливо І.Кантом та Г.Ф.В.Гегелем. Власне вони заклали основи сучасного філософського розуміння справедливості.
Підрозділ 1.4. “Новітня філософсько-правова думка про справедливість” присвячений розвитку ідеї справедливості з ХІХ століття до сьогодення. Цей період характеризується втіленням ідеї справедливості в практику державно-правового будівництва нових держав (США) та в національно-визвольні програми борців за незалежність в Європейських та інших країнах. З другого боку, ідеї справедливості все більше значення набувають при реформуванні чинних державних інституцій і права.
В підрозділі приводяться міркування щодо ідеї справедливості таких вчених як Ю.Габермас, О.Хьоффе, Дж.Ролз, Ф.А.Гаєк, Р.Дворкін, Х.Л.А.Харт, Л.Фуллер, П.Рікер та ін. Характерною рисою трактатів мислителів цього періоду, зокрема щодо ідеї справедливості, є раціоналізм і практичність, спроба "матеріалізувати" справедливість в етичних і правових нормах.
Звичайно, в цей період розвивалося і марксистсько-ленінське трактування справедливості. Але класовий підхід та економічна детермінованість робили її неповноцінною та дискримінаційною.
Значну увагу ідеям справедливості приділялося в працях українських мисливців та юристів, зокрема у Т.Шевченка, М.Драгоманова, І.Франка, П.Юркевича, Б.Кістяківського, С.Дністрянського, В.Винниченка, В.Липинського, М.Грушевського та ін. Домінуючим аспектом справедливості у творах вказаних авторів була національна незалежність як реалізація справедливості та творення самостійної справедливої і правової української держави. Практика будівництва української незалежної, а пізніше – радянської – держави відбивала прагнення української незалежницької та націонал-комуністичної еліти до розбудови справедливих суспільства і держави. За це і одні, і другі були піддані жорстоким репресіям.
Розділ ІІ. “Закладення політичних, економічних і правових засад української державності та проблеми справедливості” присвячений аналізу реалізації ідеї справедливості в сучасному українському державотворенні, різних його аспектах.
Підрозділ 2.1. "Загальні філософські проблеми становлення української державності" присвячений висвітленню світоглядних та методологічних питань переходу України від провінції тоталітарної радянської імперії до сучасної демократичної української держави. Показано, що для забезпечення послідовності правового прогресу в Україні потрібно знаходити та встановлювати оптимальні співвідношення між його різними структурними ланками – приватним правом в економіці, громадянським і політичним “правом” – в суспільній сфері.
Підрозділ 2.2. "Демократизація в Україні і справедливість" описує особливості зародження і розвитку ідей справедливості української незалежності і самостійності в радянські часи, зокрема в період Горбачовської "перебудови", 90-х роках ХХ століття. Стверджується, що ідеї справедливості були підґрунтям Декларації про державний суверенітет 1990 р. та Акту проголошення незалежності 1991 р.
Автор стверджує, що із демократизацією як вимогою змін в політичній сфері нерозривно пов’язано відновлення почуття справедливості, зокрема, щодо монопартійної радянської системи (як несправедливої). Наслідком цього було вилучення з Конституцій СРСР і УРСР статі 6 про ”керівну і спрямовуючу роль КПРС”. Тобто демократизація відродила почуття справедливості в політичній сфері, а останнє викликало конституційні зміни.
Показуються проблеми втілення ідеї справедливості при формуванні представницьких органів, виборах Президента України, творенні органів місцевого самоврядування.
В підрозділі 2.3. "Справедливість і приватизація" показано проблеми, які мають місце при переході в Україні від планової економіки до ринкової. За 15 років цього переходу майже повністю державна економіка на 2/3 стала приватною. Однак, цей в цілому позитивний процес (як тенденція) має і негативну сторону, яка полягає в несправедливому заволодінні колишніми об'єктами державної власності, "непрозорою" приватизацією цілих галузей, суперечливим правовим регулюванням, корупцією і хабарництвом.
План уряду Ю.Тимошенко проревізувати 29 найкрупніших об’єктів гірничорудної, металургійної та нафтогазової промисловості та енергетики є спробою повернути приватизацію цих об’єктів в русло законності і справедливості. Тисячі об’єктів, приватизовані нечесно, несправедливо і незаконно, можуть так і лишитися у власності нечесних ділків та олігархів.
Сьогодні уряд правовими і політичними засобами намагається забезпечити справедливість при приватизації тих об'єктів, які ще залишились.
Підрозділ 2.4. "Правові засоби формування справедливих відносин в аграрній сфері" присвячений висвітленню питань, які пов'язані із постійним користуванням, орендою та приватизацією землі, лісу і інших об'єктів природи, які були загальнонародною власністю українського народу, а тепер передаються у користування і власність не тільки юридичних, але й фізичних осіб. Дається аналіз розвитку аграрного законодавства за період з 1990 р. по 2005 р. та вказується, що відтермінована "повна" приватизація землі мусить проходити у справедливий спосіб, під контролем громадськості, не так як це мало місце з приватизацією індустріальних об'єктів.
Питання реформування земельних відносин, власності, цін на землю в Україні необхідно розглядати в контексті світових тенденцій з урахуванням принципу справедливості. Україна в цілому та її окремі регіони сьогодні вже не можуть існувати в умовах економічної автаркії. Головним типом економічної практики, в тому числі в агарній сфері, стає фінансово-правове регулювання, яке послідовно підкорює собі відносини власності.
Крім впливу на земельні відносини фінансово-кредитних, ринкових взаємин, великий вплив мають і глобалізаційні процеси.
На даний час у нас заборонено продавати землю сільськогосподарського призначення іноземцям. Ще впродовж чотирьох років земля не буде товаром, як це витікає з політичної угоди між Соціалістичною партією України та “Нашою Україною”, укладеною у в листопаді 2004 р. однак, якщо Україна дотримає європейської орієнтації, це питання може бути серйозно проревізовано.
В Україні, де більше половини населення або проживає в сільській місцевості, або пов’язано з нею через родинні зв’язки, наявністю в неї дачних та садово-огородних ділянок, справедлива ревізія відповідно до чинного законодавства неправедно отриманих олігархами та ділками ділянок землі є і соціальною потребою, і критерієм довіри до нової влади.
У підрозділі 2.5. "Справедливість як засада реформування діяльності правоохоронних органів і судів" показується якою несправедливою щодо українського народу була система правоохоронних органів в радянський період і як вона була відчужена і протиставлена народові, покликана виконувати функцію не так охорони, як репресії.
Нове законодавство в Україні щодо діяльності правоохоронних органів кардинально міняє зміст і характер їх діяльності, переорієнтовуючи із "боротьби" не "охорону".
Серйозні недоліки в роботі правоохоронних органів, зокрема міліції, причетність їх до антизаконних діянь, навіть організація і виконання таких тяжких злочинів, як розбої, грабежі, вбивства сильно підривають довіру до цих органів. Перевід їх діяльності в русло справедливості і законності потребує серйозних зусиль не лише держави, але й суспільства.
Проблемною залишається і діяльність судів до рішень, яких в більшій мірі ніж до актів інших державних органів громадськість прикладає еталон справедливості. І як показує практика багато рішень цьому еталону не відповідають.
Певні зрушення в цьому плані пов'язані із позицією Конституційного Суду України, який в кількох свої рішеннях справедливість поставив вище від закону, та грудневих рішеннях Верховного Суду України при вирішенні справ про вибори Президента коли Суд став на платформу верховенства права (а не закону) і справедливості.
Діяльність Президента, Парламенту, Уряду, судової влади останні місяці відроджує надію на відновлення справедливості в діяльності правоохоронних органів і судів.
Проведене автором дисертаційне дослідження дозволяє зробити такі висновки:
1.
Справедливість є універсальна світоглядна категорія, яка конкретизується в рамках філософії права, виступає каталізатором творення новітніх держави і права в Україні. Правова справедливість виступає реальною і належною мірою суспільних відносин, яка реалізовується в юридичній процесуальній формі. Справедливість є проявом розумності суспільного життя, наскрізною соціальною чеснотою, важливим критерієм оцінки суспільства, держави та її інституцій.
2.
Ідеї справедливості держави, права, суспільного порядку започатковуються в античні часи. Платон виводив справедливість зі людської душі. Аристотель пов’язував справедливість з людською діяльністю (наприклад, торгівлею): щоб обмін був справедливий, має існувати загальний критерій цінності. У римлян справедливість вважалася невід’ємною стороною держави, її управлінських структур, законності як підстави діяльності Сенату, консулів, преторів, зв’язку провінцій і метрополії та ін.
Спадкоємцем античного періоду розвитку філософсько-правової категорії справедливості була епоха Відродження. Справедливість в цей час трактується, з одного боку, як прояв людського духу та його зв’язку із трансцендентним, з другого – ув’язується із такими видами людської діяльності як продукування товарів, аграрні взаємини, управлінська діяльність і судочинство.
Новітнє трактування справедливості ув’язує концепцію справедливості з возданням за заслуги, винагородою, насущною соціальною потребою рівності. Такий підхід до справедливості робить її невід’ємною складовою верховенства права (поряд із свободою, рівністю, відповідальністю, правовою стабільністю).
3. Становлення сучасної української держави, розбудова її інститутів, творення права, реформування різних сфер суспільного життя нерозривно пов’язане із категорією справедливості.
Перебування українського народу впродовж століть у складі чужих держав, розчленування між ними єдиного народного “тіла” з перших днів відновлення української держави як компенсацію за попередню несправедливість, стимулювали загострене почуття справедливості, можливо навіть гіперболізоване, щодо “власної” держави, органів влади, їх діяльності, щодо права.
4. Внаслідок складних і суперечливих метаморфоз із демократичним змістом державно-правових реформ, які надавали представникам “партії влади” впродовж 1991-2004 рр. можливість привласнити левову частку державного майна та фінансово збагатитись, парламентська більшість, яка в січні 2005 р. створилася не лише за рахунок колишньої опозиції, але і її опонентів, водночас набуває політичної респектабельності, в її публічному дискурсі з’явилася впевненість у переможній ході політичних реформ.
Набутий за часів українського державотворення імунітет до опозиційної критики попередні парламентська більшість, Президент і його оточення, виконавча влада за допомогою підвладних їм засобів масової інформації приймали у відповідності зі своїми корпоративними економічними і політичними інтересами законодавчі та підзаконні правові акти щодо приватизації індивідуальних об’єктів, землі, санаторіїв і будинків відпочинків, тощо. Спекулятивна публічна політика, що прикривалася демократією і ринковою економікою, на словах реконструювала державно-політичний устрій відповідно до української державницької традиції, а практично реконструювала владні органи держави у відповідності до логіки попередньої формації тоталітарного характеру.
5. У політичній позиції попередніх керівників української держави, відповідно і в їх філософсько-правовій орієнтації практично використовувалися виключно предикати загальної оцінки стану демократії і ринкової економіки стосовно діяльності влади “добре” і “погано”, які вони ідентифікували із власним статусом, тому діяльність опозиції оцінювала вкрай “погано”. Цим визначався той факт, що філософсько-правова категорія справедливості у світогляді представників як більшості, так і опозиційної меншості не мала оцінюючого контексту для характеристики існуючих норм Конституції України, та норм, якими передбачається доповнити Основний закон внаслідок політичної реформи.
Державницький, економічний, громадянський і політичний контекст оцінки існуючого права в Україні та його усвідомлення на різних рівнях соціальної організації проявляється не на рівні буденної свідомості, а має раціональний рівень і має бути обгрунтованим.
6. Зв’язок категорії “справедливість” з поняттями демократії і ринкової економіки означає відповідність державного устрою і правової системи та економічної сфери ідеальному нормативу принципу справедливості. Дух цього принципу є раціональним і емоційно-вольовим, водночас він потаємний і відкритий, вимогливий і дієвий. Згідно нього, держава має своїм обов’язком забезпечити кожному громадянину гідний рівень життя.
Створення справедливої нормативної системи в галузі економіки потребує часу. Сучасна економіка з її приватним і державним секторами склалася на основі несправедливої правової бази та приватизації, яка, за висновками багатьох вітчизняних дослідників, на етапі розбудови української державності перетворилася у величезний рух перерозподілу багатства не лише між соціальними угрупованнями, а між регіонами. На сьогодні в Україні досить чітко прослідковується соціально-економічна несправедливість, сутність якої є наслідком неоднакових стартових можливостей для привласнення частки державного майна і фінансових ресурсів для підприємницької діяльності.
7. Посткомуністична українська спільнота внаслідок несправедливої соціальної політики переживає звільнення з-під опіки органів влади і знаходиться в пошуках себе, змушена інколи дивитися не в майбутнє, а в минуле. Здобуття українським народом державної незалежності є історично справедливим політико-правовим актом. Проте завдання національного державотворення полягає не в тому, щоб прив’язати себе до культурно-мовної ідентичності, а в тому, щоб, по-перше, позбутися компартійного тоталітаризму та його духовного спадку; по-друге, демократизуючи державний устрій і правову систему, свідомо визначити напрямок майбутнього поступу, звільнившись від політичних наслідків минулого, в тому числі й деяких націоналістичних ідей, та зрозуміти й прийняти таке майбутнє, в якому соборність визначатиметься громадянством, а не культурно-мовною самоідентифікацією.
Історичний досвід засвідчує, що найвищою цінністю державно-правової системи є людина з її одвічним прагненням жити у справедливій державі, що характеризується демократією, рівними політичними правами, соціально-орієнтованою ринковою економікою і громадянським суспільством, відповідальним за обрану ним владу. Для українців цей перелік доповнюється ще й прагненням жити у суверенній та незалежній державі. Тому справедливість є ціллю і засобом досягнення і суверенності, і незалежності.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
1.
Луцький І.М. Філософсько-правові аспекти демократії та громадянського суспільства в Україні// Мультиверсум. – К., 2003. – №34. - С.13-23.
2.
Луцький І.М. Ідея справедливої держави у філософсько-правовій думці античної Греції// Мультиверсум . – К., 2003. – №37. - С.45-54.
3.
Луцький І.М. Концептуальні виміри справедливості в сучасному українському державотворенні// Мультиверсум. – К., 2003. - №38. - С.3-13.
4.
Луцький І. Програма з курсу “Філософія” для студентів вузів/ Міністерство освіти України. Івано-Франківський ін-т права, економіки та будівництва. Каф. історії та філософії права. - Івано-Франківськ, 1997. – 18 с.
5.
Луцький І. Правове становище християнства другої доби перед розколом Вселенської Церкви (989-1054 рр.). – Івано-Франківськ, 2000. – 202 с.
6.
Луцький І. Канонічно-правова діяльність релігійних організацій згідно законодавства України . - Івано-Франківськ, 2001. – 122 с.
7.
Луцький І.М. Вплив глобалізації та інтеграційних процесів на формування земельних відносин Карпатського регіону// Науковий вісник Чернівецького торговельно-економічного інституту Київського національного торговельно-економічного університету. – Чернівці, 2003. Вип.2: Економічні науки. – С.42-62.
8.
Луцький І.М. Справедливість як філософсько-правова засада українського державотворення: Монографія. - Івано-Франківськ, 2004. - 200 с.
9.
Луцький І.М. Фінансове забезпечення інноваційної моделі розвитку регіону// Науковий вісник Чернівецького торговельно-економічного інституту Київського національного торговельно-економічного університету. – Чернівці, 2004. Вип.2: Економічні науки. – С.178-186.
АНОТАЦІЯ
Луцький І.М. Справедливість як філософсько-правова засада українського державотворення. - Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.12 – філософія права. – Національна академія внутрішніх справ України. - Київ, 2005.
У дисертації показано, що справедливість є однією найважливіших філософсько-правових категорій, смислове значення якої тісно пов’язано з демократією, рівністю, свободою, відповідальністю, системою правових норм і державним устроєм. На даному етапі українського державотворення категорія справедливості ще не знайшла достатнього усвідомлення на рівні суспільної свідомості (особливо у правлячої верстви) та досить повільно втілюється в практику державного будівництва.
Ідея справедливості як філософської категорії зароджується в античні часи, знаходить свій розвиток у працях Платона, Аристотеля, Плотіна, Цицерона та ін. В період Відродження та Просвітництва європейська цивілізація повертається до ідеї справедливості, розвиває її та адаптує до новочасних обставин. Вперше ідея справедливості як системотворча втілюється в практику державного будівництва в кінці ХVIII ст. в США, пізніше - у Франції, в ХІХ – ХХ ст. - в будівництво незалежних національних держав.
Такими українськими мислителями, як Т.Шевченко, М.Драгоманов, І.Франко, Б.Кістяківський, В.Липинський, М.Грушевський, В.Винниченко та ін., ідея справедливості імплантувалася в програму національного визволення та творення української незалежної суверенної соборної держави.
Ці ідеї розвивалися діячами національно-визвольного руху, передовими українськими інтелігентами другої половини ХХ ст. та почали впроваджуватися в практику державного життя із здобуттям Україною незалежності.
Однак практика українського державотворення має значні проблеми, і вони проявилися в процесі демократизації (як її тіньова сторона), в приватизації державної власності, аграрній реформі, діяльності судових і правоохоронних органів. Автор аналізує наявні проблеми та вказує на можливі шляхи їх вирішення. Європейський вибір України неможливий без втілення ідеї справедливості в українську практику державотворення.
Ключові слова: справедливість, державотворення, громадянське суспільство, демократизація, судочинство, правоохоронна діяльність, приватизація, аграрна реформа, народовладдя.
АННОТАЦИЯ
Луцкий И.М. Справедливость как философско-правовая основа построения украинского государства. - Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.12 – философия права. – Национальная академия внутренних дел Украины. - Киев, 2005.
В диссертации исследуется справедливость как философско-правовая категория, которая тесно связана с демократией, равенством, свободой, ответственностью, системой права, государственным устройством и др.
На современном этапе строительства украинского независимого государства справедливость еще не нашла достаточного осознания на уровне общественного сознания (особенно в правящей верхушке) и очень медленно внедряется в практику государственного строительства.
Идея справедливости как философская категория зарождается в античную эпоху и находит свое развитие в трудах Платона, Аристотеля, Плотина, Цицерона и др. Справедливость связывается с такими институциями как государство, с пользой, этикой, бытием, правосудием, законностью и др.
В период Возрождения и Просветительства европейская цивилизация возвращается к идее справедливости, развивает еe и адаптирует к новым социальным обстоятельствам. С зарождением буржуазного общества справедливость видится как предпосылка построения стабильной экономики, организации производства, обмена и распределения благ в обществе.
В эпоху Просветительства справедливость все больше связывается с правом и законом, которым должны подчинятся все члены общества без исключения.
Впервые идея справедливости как системообразующая внедряется в практику государственного строительства в конце XVIII в. в США, позже – во Франции, а в XIX-XX вв. – в строительстве независимых национальных государств.
И в теории, и в практике этого последнего периода справедливость все больше увязывается с демократией, культурой общества, общечеловеческими гуманистическими ценностями.
Выдающиеся украинские мыслители (Т.Шевченко, М.Драгоманов, И.Франко, Б.Кистяковский, В.Липинский, М.Грушевский, В.Винниченко и др.) реализацию идеи справедливости видели в создании независимого украинского государства. Эти идеи развивались деятелями украинского национально-освободительного движения, прогрессивными украинскими интеллигентами второй половины ХХ в. и начали внедряться в практику государственной жизни независимой Украины.
Однако внедрение идеи справедливости в украинской практике столкнулось с серйозными проблемами, в частности при внедрении народовластья, проведении выборов, в процессе приватизации государственной собственности, при проведении аграрной реформы, реформировании судебных и правоохранительных органов.
Имеет место недостаточное философско-правовое обоснование принципиально нового подхода к государственному и общественному развитию, сохранение тоталитарного, патерналистского отношения значительной части населения к властным структурам и социальным процессам.
Категория справедливость связана с понятием демократии и рыночной экономики и обозначает соответствие государственного устройства, правовой системы и экономической сферы идеальному нормативу принципа справедливости. В соответствии с ним государство обязано обеспечить каждому гражданину равные возможности, одинаковый доступ к общественным благам, единый правопорядок, права и свободы.
Автор анализирует научные проблемы и указывает возможные пути их решения. Европейский выбор Украины невозможен без воплощения идеи справедливости в украинскую практику государственного строительства.
Ключевые слова: справедливость, государственное строительство, гражданское общество, демократизация, судопроизводство, правоохранительная деятельность, приватизация, аграрная реформа, народовластие.
SUMMARY
Lutsky I.M. Justice as a phylosophycal and legal base of the Ukranian state- formation. - Manuscript.
Thesis is presented for a candidate’s law degree by the specialty 12.00.12 –Philosophy of Law. – National Academy of Internal Affairs of Ukraine. - Kyiv, 2005.
The justice is one of the most important philosophical and legal categories, the content definition of which is closely connected with democracy, freedom, responsibility and systems of legal norms and State system. The category “justice” doesn’t yet find quit realizing on the level of social consciousness (especially at the authority) and freely enough is realized in the practice of the state building.
The idea of justice as a philosophical category was born in Antic times, was developed in the research of Platon, Aristotel, Plotin, Tsitseron etc. During the Renaissance and the Age of the Enlightenment the European civilization is back to the idea of justice, develops it and adapts new times circumstances. Firstly the idea of justice as a system-creating idea is realized in the practice of state building in the end of 18th century in the USA, later – in France in 19th-20th centuries in the building of independent national states.
The idea of justice implemented to the program of national liberation and creation of the Ukrainian independent sovereign state by such Ukrainian thinkers as T.Shevchenko, M.Dragomanov, I.Franko, B.Kistyakivsky, V.Lypynsky etc. These ideas were developed by activists of the national liberation move, Ukrainian intellectuals of the second half of 20th century and began to inculcate in the practice of state life when Ukraine has became independent.
But the practice of Ukrainian state building has considerable problems; they were displayed in the processes of democratization and (as its shade side), of privatization of state property, of agrarian reform, police and courts’ activity. The author analyzes current problems and points on the possible ways
