Логінов Олександр Володимирович

УДК 342.922 + 342.95

Адміністративно-правове ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

інформаційноЇ БЕЗПЕКИ ОРГАНІВ

виконавчої влади

12.00.07 – теорія управління; адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2005

Дисертацією

є рукопис

Робота виконана в Національній академії внутрішніх справ України, Міністерство внутрішніх справ України

Науковий керівник:

кандидат юридичних наук, професор ЗАХАРОВ Віталій Федорович,

Національна академія внутрішніх справ України, професор кафедри адміністративної діяльності

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, доцент БЕРЛАЧ Анатолій Іванович, Університет „Україна”, завідувач кафедри адміністративного та фінансового права

кандидат юридичних наук, професор ГІЖЕВСЬКИЙ Володимир Казимирович, Університет економіки та права „КРОК”, проректор, декан юридичного факультету

Провідна установа Національна академія державної податкової служби України, Державна податкова служба України, м. Ірпінь

Захист відбудеться 25 травня 2005 р. о 1400 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.03 в Національній академії внутрішніх справ України за адресою: 03035, м. Київ, пл. Солом’янська, 1

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Національної академії внутрішніх справ України за адресою: 03035, м. Київ, пл. Солом’янська, 1

Автореферат розісланий 25 квітня 2005 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Є.Д. Лук’янчиков

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. З огляду на стабільний розвиток демократичних процесів, помітне налагодження соціально-політичної та економічної ситуації в країні існуючий стан інформаційного забезпечення державного управління як одного з елементів системи забезпечення інформаційної безпеки держави потребує значного покращення.

Входження України до євроатлантичних структур, прагнення вступу до Всесвітньої торговельної організації, а також намагання створити регіональну систему безпеки, яка стала б основою загальноєвропейської системи безпеки, потребують дієздатної системи органів виконавчої влади. Причому дана система повинна відповідати вимогам сьогодення, тобто при її моделюванні має застосовуватись сучасна методологія дослідження динамічних об’єктів. Серед цілої гами цих елементів чільне місце посідають питання правового та організаційного забезпечення інформаційної безпеки органів виконавчої влади. Таким чином, інформаційне забезпечення органів виконавчої влади є одним із складових елементів загальної системи забезпечення державного управління, а з урахуванням того, що Українська держава потребує застосування саме вказаної системи заходів, розроблення теоретичних і практичних питань адміністративно-правового регулювання, набуває неабиякого значення.

Передусім потребують уваги теоретичні питання інформаційного забезпечення як такого, що є життєво необхідним для сильної держави та її сталого розвитку. Слід зазначити, що на сьогодні становлення ефективної державної влади є пріоритетним напрямом в загальній стратегії розвитку України, водночас інформаційне забезпечення органів виконавчої влади є його основою і має розглядатися як один з основних. Більш того, аналіз спеціальної літератури, а також масивів практичної інформації дає змогу говорити про відсутність єдиної концепції підходу до інформаційного забезпечення системи органів виконавчої влади. Відсутність чітко розробленої парадигми національної безпеки значно ускладнює прийняття доктрини інформаційної безпеки України, яка має базуватись на Конституції України та Законі України від 19 червня 2003 р. „Про основи національної безпеки України”. Це призводить до прийняття хибних управлінських рішень або неможливості реалізації вже прийнятих, несформованості іміджу України як впливової держави на європейському просторі, не завжди вірному інформаційному супроводу тих чи інших вагомих подій.

Частими залишаються випадки неефективного використання сил і засобів органів виконавчої влади в процесі забезпечення їх інформаційної безпеки. Все це потребує запровадження змін у структурі центральних органів виконавчої влади відповідно до пріоритетних напрямів та першочергових завдань діяльності Кабінету Міністрів України з чітким визначенням та недопущенням дублювання їх функцій.

Досі відсутня цілісна система поглядів на захист інформаційного суверенітету держави, що відповідними чином позначається на рівні реалізації конституційних прав і свобод громадян, суспільства і держави в інформаційні сфері.

Невирішеною сьогодні залишається проблема забезпечення органів виконавчої влади своєчасною достовірною інформацією, яка є необхідною для прийняття рішень в сфері державного управління. Акцентуємо увагу на тій обставині, що у ст. 17 Конституції України прямо зазначено: „забезпечення інформаційної безпеки — одна з найважливіших функцій держави, справа всього народу”.

При проведенні дослідження використовувалися теоретичні та практичні доробки таких вчених, як: В.Б. Авер’янов, І.В. Арістова, О.М. Бандурка, Д.М. Бахрах, Д.А. Бекерська, К.І. Бєляков, А.І. Берлач, Ю.П. Битяк, М.С. Вертузаєв, Л.К. Воронова, В.Д. Павловський, В.М. Паращук, В.К. Гіжевський, І.П. Голосніченко, С.Т. Гончарук, М.В. Гуцалюк, О.М. Джужа, Є.В. Додін, О.Г. Додонов, М.М. Дорогих, В.Ф. Захаров, І.І. Зіма, Ю.В. Іщенко, Р.А. Калюжний, Л.В. Коваль, І.П. Козаченко, В.К. Колпаков, Я.Ю. Кондратьєв, О.П. Корєнєв, М.В. Корнієнко, В.А. Лаптій, В.Г. Лихолоб, В.А. Ліпкан, О.В. Негодченко, Н.Р. Нижник, М.І. Ніколаєв, В.І. Олефір, О.І. Остапенко, В.П. Пєтков, В.М. Плішкін, В.Є. Постульга, Г.Г. Почепцов, О.П. Рябченко, О.В. Соснін, Ю.А. Тихомиров, М.М. Тищенко, Г.А. Туманов, А.Д. Урсул, В.О. Фомін, М.П. Хрипков, В.С. Цимбалюк, В.І. Шакун, В.О. Шамрай, М.Я. Швець, Ю.С. Шемшученко, В.К. Шкарупа та ін.

Зважаючи на сучасний стан розробленості теми, актуалізується потреба виконання дослідження для визначення особливостей адміністративно-правового забезпечення інформаційної безпеки органів виконавчої влади.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тематика дисертаційного дослідження пов’язана з Комплексною програмою профілактики злочинності на 2001–2005затвердженою Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. за № /2000. Дисертація виконана відповідно до пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень МВС України, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ України на період 2001–2009 pp. (наказ МВС України № ), планів науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ України за 2002–2004 рр. Робота спрямована безпосередньо на подальшу реалізацію положень Концепції адміністративної реформи в Україні.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у всебічному вивченні стану адміністративно-правового забезпечення інформаційної безпеки органів виконавчої влади, розробці пропозицій щодо формування ефективної системи забезпечення інформаційної безпеки органів виконавчої влади всіх рівнів і виробленні на основі цього пропозицій, спрямованих на удосконалення адміністративного законодавства України у даній сфері.

Реалізація поставленої мети зумовила необхідність вирішень завдань спрямованих на:

— дослідження змісту понять „інформація”, „інформаційна безпека” та „інформаційне суспільство” відповідно до сучасної адміністративно-правової парадигми;

— дослідження поняття „правова інформація” та його структури;

— розкриття сутності та змісту понять „інформаційний простір України” та „інформаційно-правовий простір України”;

— дослідження об’єктів інформаційного забезпечення функціонування органів виконавчої влади;

— визначення завдань та повноважень Кабінету Міністрів України, центральних та місцевих органів виконавчої влади щодо забезпечення інформаційної безпеки;

— здійснення класифікації інформації, що обертається в системі органів виконавчої влади;

— окреслення загроз інформаційній безпеці органів виконавчої влади;

— визначення структури та компетенції органів виконавчої влади у сфері забезпечення їх внутрішньої інформаційної безпеки;

— визначення особливостей реалізації адміністративно-правових та організаційних форм і методів у сфері забезпечення інформаційної безпеки органів виконавчої влади;

— окреслення теоретичних та практичних напрямів удосконалення адміністративно-правового та організаційного забезпечення інформаційної безпеки органів виконавчої влади.

Об’єктом дослідження виступає інформаційна безпека органів виконавчої влади.

Предметом дослідження є закономірності адміністративно-правового забезпечення інформаційної безпеки органів виконавчої влади.

Методи дослідження. Відповідно до мети і завдань дослідження в роботі застосовувався загальнонауковий діалектичний метод пізнання соціальних явищ у сферах дії держави та права. Цей метод сприяв об’єктивній оцінці стану інформаційного забезпечення органів виконавчої влади. Формально-юридичний метод використовувався при дослідженні змісту та структури адміністративно-правових норм, що регулюють відносини інформаційного забезпечення функціонування органів виконавчої влади. Логіко-семантичний метод сприяв поглибленню понятійного апарату. Догматико-юридичний метод аналізу норм чинного законодавства дозволив виявити в ньому прогалини та недоліки, сформулювати пропозиції щодо удосконалення правових норм у сфері забезпечення інформаційної безпеки органів виконавчої влади.

Нормативно-правовою базою дослідження є Конституція України, Закони України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України та інші підзаконні нормативні акти.

Наукова новизна одержаних результатів визначається як самою постановкою проблеми, так і підходом до її дослідження. У дисертації запропоновано новий підхід до розв’язання проблеми адміністративно-правового та організаційного забезпечення внутрішньої інформаційної безпеки органів виконавчої влади. Новизна дослідження пов’язана не лише з обранням і комплексною розробкою проблеми, а головним чином – із обґрунтуванням нових положень, що можуть вплинути на розвиток теорії і практики адміністративного права.

У результаті проведеного дослідження сформульовано низку концептуальних положень, що мають важливе теоретичне та практичне значення, зокрема:

уперше:

— сформульовано авторське визначення поняття „внутрішня інформаційна безпека органів виконавчої влади”;

— здійснено якісну характеристику загроз інформаційній безпеці органів виконавчої влади шляхом детального дослідження понять „інформаційна боротьба”, „інформаційне протиборство”, що дало змогу виокремити атрибутивні ознаки та встановити кореляційні зв’язки між існуючими поняттями;

— запропоновано авторську класифікацію загроз інформаційній сфері органів виконавчої влади;

дістали подальшого розвитку:

— пропозиції щодо необхідності створення підсистеми органів виконавчої влади управління національною інформаційною сферою;

— обґрунтування положень, спрямованих на реалізацію завдань Концепції адміністративної реформи в Україні. З цією метою пропонується виділити Державний департамент з питань зв’язку та інформатизації зі складу Міністерства транспорту та зв’язку, створивши на його базі Міністерство інформації України;

— пропозиції щодо необхідності ліквідації різновиду центральних органів виконавчої влади – центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом. Для підтвердження приналежності до виконавчої гілки влади пропонується змінити їх назву на „спеціальні органи виконавчої влади”;

— пропозиції щодо необхідності прийняття доктрини інформаційної безпеки України, яка повинна стати основним системоутворюючим фактором у процесах становлення системи інформаційної безпеки органів виконавчої влади;

уточнено:

— особливості реалізації адміністративно-правових та організаційних форм і методів у сфері забезпечення інформаційної безпеки органів виконавчої влади;

— коло існуючих проблем, які виникають в сфері забезпечення внутрішньої інформаційної безпеки органів виконавчої влади та визначено напрями їх розв’язання;

— місце та роль Національної академії внутрішніх справ України у підготовці та перепідготовці фахівців з інформаційної безпеки.

Практичне значення одержаних результатів. Практичне значення результатів дослідження полягає у виробленні дисертантом науково обґрунтованих пропозицій щодо необхідності прийняття доктрини інформаційної безпеки України та внесення змін і доповнень до указів Президента України та постанов Кабінету Міністрів України, що визначають компетенцію органів виконавчої влади в інформаційній сфері.

Окремі положення дисертації можуть бути використані при:

— впровадженні в життя Концепції адміністративної реформи України та Концепції реформи адміністративного права України, що стосується інформаційного забезпечення функціонування системи органів виконавчої влади;

— при вивченні курсу „Адміністративне право України” та спецкурсів в навчальному процесі юридичних навчальних закладів;

— при підготовці підручників і навчальних посібників для магістрів, студентів, слухачів і курсантів вищих навчальних закладів України юридичної спеціалізації.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювались і були схвалені на спільних засіданнях кафедри адміністративної діяльності та кафедри адміністративного права Національної академії внутрішніх справ України. Результати дисертаційного дослідження доповідалися на:

— міжнародній науково-практичній конференції „Сучасні проблеми управління” (м. Київ, Національний технічний університет України „Київський політехнічний інститут”, 27-28 листопада 2003 р.);

— міжнародній науково-практичній конференції „Реформування правової системи України: проблеми і перспективи розвитку в контексті європейських інтеграційних процесів” (м. Київ, Національна академія управління, 28-29 квітня 2004 р.);

— науково-практичній конференції „Забезпечення прав людини та громадянина в умовах реформування політичної та правової системи України: тези доповідей науково-практичної конференції” (м. Київ, Національна академія внутрішніх справ України, 12-13 травня 2004 р.).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження дістали відображення у глосарії, п’яти наукових статтях, три з яких опубліковані у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації зумовлена метою та логікою дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, що містять десять підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Обсяг дослідження – 192 сторінки, без урахування списку використаних джерел (198 найменувань) та 4 додатків (на 5 сторінках).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, її зв’язок з науковими програмами, планами і темами, визначено об’єкт і предмет, мету і завдання дослідження, його методологічну основу, окреслено наукову новизну та основні положення, що виносяться на захист, визначено практичне значення отриманих результатів, а також вказано форми апробації і впровадження одержаних результатів.

Розділ 1. „Поняття та зміст інформаційного забезпечення органів виконавчої влади” складається з чотирьох підрозділів, в яких досліджуються поняття та зміст інформаційної сфери українського суспільства, правової формації як об’єкту адміністративно-правового регулювання, визначено коло об’єктів та суб’єктів інформаційного забезпечення функціонування системи органів виконавчої влади, а також здійснена класифікація інформації, що функціонує в системі органів виконавчої влади України.

У першому підрозділі „Поняття та зміст інформаційної сфери українського суспільства” досліджується зміст поняття „інформація” в етимологічному, нормативно-правовому та доктринальному аспектах. При розгляді вказаного поняття як загальносистемного явища здійснено спробу його дослідження у гносеологічному та онтологічному аспектах.

Виходячи з мети і завдань, визначених у підрозділі, поставлено за мету дослідити складовий елемент поняття „інформація” – інформаційну сферу. Наголошується, що в умовах сьогодення інформаційна сфера стає системоутворюючим чинником життя суспільства і держави, активно впливаючи на стан політичної, економічної, оборонної та інших складових безпеки країни, а у більшості випадків і поглинаючи їх.

Наступним елементом поняття „інформація”, який піддається детальному аналізу, виступає „інформаційне суспільство”, головними складовими якого є: інформаційна економіка, індустрія інформаційних послуг, сучасні інтелектуальні інформаційні технології та технології зв’язку, значний потенціал науки, матеріально-технічне забезпечення різноманітних послуг. Виконані дослідження дали змогу визначити головні тенденції розвитку інформаційного суспільства в Україні, що з певністю дозволяє констатувати необхідність перегляду уявлення про інформаційне середовище та його місце в суспільстві.

Наголошується, що реалізація заходів, спрямованих на удосконалення рівня розвитку інформаційного суспільства в нашій країні, залежить від стану впровадження у життя державної політики інформатизації, пріоритетні напрями якої закладені у Національній програмі інформатизації України.

Викладені у підрозділі положення дали змогу зробити висновок, що національна інформаційна сфера України – це єдиний інформаційний простір, який формується державними органами, громадськими, політичними та соціальними організаціями, а також громадянами й функціонує з урахуванням правових, організаційних, науково-технічних, економічних, фінансових, методичних, гуманітарних та моральних засад з урахуванням вимог та завдань національної інформаційної безпеки України.

У другому підрозділі „Поняття та зміст правової інформації як об’єкта адміністративно-правового регулювання” підкреслюється, що право можна розглядати як частину інформаційної структури системи управління.

Наголошується, що для суб’єктів правовідносин важливе насамперед значення інформації, розуміння того, що передається в нормативно-правовому акті. При вивченні змісту правової інформації пріоритетними напрямами залишаються дослідження семантичного і прагматичного аспектів інформації. Основна ідея семантичного аспекту правової інформації полягає у можливості виміру предметного значення правових норм, розглянутих як судження. Окреслений аспект дає змогу вимірювати інформативність будь-якого правового акта тільки по відношенню до юридичної поінформованості конкретного суб’єкта права.

В результаті аналізу різноманітних аспектів правової інформації зроблено висновок, що вона являє собою відображення розмаїття статистичних, семантичних і прагматичних аспектів суспільних відносин. При цьому, виступаючи об’єктивним чинником, виявляє себе зовні тільки в процесі взаємодії суб’єктів права. В останньому випадку ми отримуємо значущу інформацію, що завжди включена у прагматичні відносини: суб’єкт – інформація – ціль.

Пропонується під організаційно-правовою інформацією в системі органів виконавчої влади розуміти відображене розмаїття статистичних, семантичних і прагматичних аспектів суспільних відносин, перетворених людьми з позицій усвідомлених ними потреб, інтересів і цілей, виражене зовні в специфічних формах.

У третьому підрозділі „Об’єкти та суб’єкти інформаційного забезпечення функціонування органів виконавчої влади” вказується, що об’єктом державного управління національною інформаційною сферою є інформаційний простір України.

Вивчення національного законодавства дає змогу зробити висновок про відсутність у ньому легального визначення понять „інформаційний простір України” та „інформаційно-правовий простір України”. Зміст вказаних термінів розкривається через поняття „інтеграція”, „сумісність”, „єдність” організаційно-правових, методичних, технічних і телекомунікаційних засобів, що використовуються у процесі інформатизації.

Формування інформаційного простору України передбачає вирішення такого кола завдань: 1) створення системи єдиного інформаційного простору України як суверенної держави; 2) взаємодія цієї системи зі світовими відкритими мережами, тобто інтеграції України в міждержавному інформаційному просторі. З огляду на це пропонується звернути увагу Кабінету Міністрів України на той факт, що державна інформаційна політика повинна бути соціально-технологічною.

Під час визначення ролі суб’єктів інформаційного забезпечення органів виконавчої влади послідовно проаналізовано коло завдань та функцій їх діяльності у досліджуваній сфері. Вивчено зміст інформаційного забезпечення вказаної системи крізь призму діяльності Кабінету Міністрів України та урядових комітетів.

До центральних органів виконавчої влади, невід’ємною частиною діяльності яких є інформаційне забезпечення органів виконавчої влади, віднесені: 1) міністерства; 2) державні комітети (державні служби); 3) центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом (центральні органи виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через відповідних міністрів).

При визначені компетенції кожного з цих суб’єктів в інформаційній сфері проаналізовано їх відповідні загальні і спеціальні повноваження.

З метою виконання положень Концепції адміністративної реформи в Україні пропонується виділити Державний департамент з питань зв’язку та інформатизації зі складу Міністерства транспорту та зв’язку України, створивши на його базі Міністерство інформації України.

Видається доцільним ліквідувати загалом такий вид органів, як центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом. Що ж до існуючих на цей час таких органів, то їх – після суттєвого скорочення кількості – необхідно перетворити на окремий вид органів виконавчої влади, але без віднесення їх до категорії „центральних”. Водночас, для підтвердження їх приналежності до виконавчої гілки влади можна було б запропонувати таку їх назву – „спеціальні органи виконавчої влади” (скорочено — СОВВ).

Окремо проаналізовано загальні та спеціальні повноваження місцевих органів виконавчої влади в інформаційній сфері.

При розгляді змісту діяльності органів виконавчої влади, спрямованої на внутрішнє інформаційне забезпечення, сформульовано пропозиції щодо необхідності створення структурованої системи інформаційного забезпечення органів виконавчої влади.

У четвертому підрозділі „Класифікація інформації в системі органів виконавчої влади” вказується, що оскільки управлінська інформація є визначеним результатом відображення соціальної дійсності, а також дійсності природної в тій мірі, в якій вона перебуває в межах суспільної людської діяльності, було визнано, що інформацію варто класифікувати насамперед залежно від ступеня її співвіднесення з дійсністю, з реальними процесами, які виникають у ній.

В результаті розглянуто різноманітні класифікації інформації вищого органу виконавчої влади на прикладі діяльності Управління стратегії розвитку інформаційних ресурсів та технологій Департаменту зв’язків з Верховною Радою України та моніторингу інформації Секретаріату Кабінету Міністрів України та Прес-служби Кабінету Міністрів України.

Залежно від суб’єкта досліджено аналітичну, прогнозну, довідкову, ознайомлювальну та рекомендаційну інформацію.

Потоки різних видів соціально-економічної інформації, що циркулюють в органах виконавчої влади, класифікуються за: періодичністю виникнення і передачі (п’ятирічна, річна, піврічна тощо); ступенем взаємозв’язку (характеризується кількістю усіх видів інформації, що надходить до органів виконавчої влади, взаємозалежних з даним конкретним видом повідомлень, зведень); ступенем сталості (розглядається тривалий проміжок часу, протягом якого інформація зберігає своє значення); структурою (основна – вся офіційна, допоміжна – вся неофіційна і кількісна); методами утворення (формування інформації на основі аналізу діяльності суб’єктів і об’єктів управлінського впливу, у ході дослідження всіх масивів інформації, що надходить по даному питанню, аналізу стану справ у різних сферах громадського життя); закріпленням та втіленням в матеріальні форми (візуальна, документальна, звукова) та за багатьма іншими ознаками.

Розділ 2. „Загальна характеристика загроз інформаційній безпеці органів виконавчої влади” складається з двох підрозділів, присвячених дослідженню поняття та змісту інформаційної безпеки, а також визначенню загроз інформаційній безпеці органів виконавчої влади.

У першому підрозділі „Поняття та зміст інформаційної безпеки” зазначається, що забезпечення ефективного використання накопичених суспільством інформаційних ресурсів можливе за рахунок створення розвинутого і захищеного інформаційного середовища. Цій меті слугує організація функціонування системи інформаційної безпеки, складовими компонентами якої є сама інформаційна безпека як об’єкт управління органами виконавчої влади, система забезпечення інформаційної безпеки, тобто суб’єкт управління, зв’язки між ними, а також внутрішнє та зовнішнє середовище.

З метою визначення змісту поняття „інформаційна безпека” та суті його предмету здійснено дослідження цього поняття у доктринальному та нормативно-правовому аспектах. З огляду на відсутність у науковій літературі (Р.А. Калюжний, Ю.А. Фісун, О.Г. Додонов, А.А. Тер-Акопов, В.А. Ліпкан, М.П. Хрипков) єдиного консолідованого погляду на зміст поняття „інформаційна безпека” здійснено відповідну класифікацію позицій науковців.

Виконані дослідження дали змогу зробити висновок, що інформаційна безпека не може розглядатися лише як окремий стан. Вона має враховувати майбутнє, отже є не станом, а процесом. Таким чином, інформаційну безпеку слід розглядати крізь органічну єдність ознак, таких, як стан, властивість, а також управління загрозами і небезпеками, за допомогою якого забезпечується обрання оптимального шляху їх усунення і мінімізації впливу негативних наслідків. Одним з механізмів гарантування даного процесу є ефективно функціонуюча система органів виконавчої влади, яка є суб’єктом і об’єктом забезпечення інформаційної безпеки одночасно.

Інформаційна безпека є характеристикою стабільного, стійкого стану органів виконавчої влади, яка при впливі внутрішніх та зовнішніх загроз та небезпек зберігає суттєво важливі характеристики для власного існування. В результаті визначено ознаки, за допомогою яких можна описати дану систему.

Окрема увага в роботі приділяється окресленню проявів інформаційної безпеки і самого процесу її забезпечення.

До рівнів забезпечення інформаційної безпеки органів виконавчої влади відносимо: нормативно-правовий – закони, нормативно-правові акти; адміністративний – дії загального характеру, яких вживають органи виконавчої влади; процедурний – конкретні процедури забезпечення інформаційної безпеки; програмно-технічний – конкретні технічні заходи забезпечення інформаційної безпеки.

Система ціннісних орієнтирів тієї чи іншої країни в області інформаційної безпеки дістає своє вираження в державній інформаційній політиці. Аналіз Закону України від 19 червня 2003 р. „Про основи національної безпеки України”, Концепції адміністративної реформи України та інших нормативно-правових актів дав змогу здобувачеві окреслити напрями діяльності органів виконавчої влади по забезпеченню внутрішньої інформаційної безпеки.

У другому підрозділі „Характеристика загроз інформаційній безпеці органів виконавчої влади” вказується, що загрози інформаційній безпеці, з одного боку, є організаційним компонентом системи органів виконавчої влади, з іншого – слугують індикатором ефективності її функціонування.

Даний підрозділ присвячений розгляду поняття „інформаційна боротьба”, його співвідношенню з іншими спорідненими поняттями, такими, як „інформаційна війна”, „інформаційне протиборство”, виокремленню атрибутивних ознак та встановленню кореляційних зв’язків між існуючими поняттями.

Найбільшою загрозою на сучасному етапі розвитку українського суспільства є інформаційні війни (гуманітарні та технічні). Намагання у повній мірі усвідомити усі грані поняття „інформаційна війна” пов’язане із несформованістю загальної теорії національної безпеки та її понятійного апарату.

Окреме місце відведено здійсненню порівняльного аналізу понять „інформаційна війна” і „інформаційне протиборство” з метою виокремлення ознак, що споріднюють і різнять їх.

Інформаційна війна, інформаційне протиборство та інформаційна боротьба є проявами одного більш широкого поняття — загрози інформаційній безпеці, і зокрема інформаційній безпеці системи органів виконавчої влади.

Найбільшу загрозу інформаційним ресурсам органів виконавчої влади, які можуть спричинити небажаний вплив на інформаційну систему, а також на інформацію, яка зберігається в ній представляють: розкриття інформаційних ресурсів; порушення їх цілісності; збій в роботі самого обладнання.

Через чисельність видів загроз інформаційній безпеці органів виконавчої влади була здійснена спроба їх виокремлення з урахуванням існуючих напрацювань щодо питань класифікації загроз національній безпеці. Види загроз розглядаються за такими класифікаційними ознаками: джерелами походження; ступенем гіпотетичної шкоди; повторюваністю вчинення; сферами походження; ймовірністю реалізації; рівнем детермінізму; значенням; характером реалізації; ставленням до них; об’єктом впливу тощо.

Звичайно, дана класифікація не претендує на універсалізм, втім здобувач намагався продемонструвати багатоманітність і неоднаковість, багатошаровість і певну нескінченість загроз та небезпек інформаційній безпеці системи органів виконавчої влади.

Таким чином, в результаті здійсненого аналізу загроз інформаційній безпеці органів виконавчої влади та виходячи з мети і завдань дисертаційного дослідження сформульовано авторське визначення поняття „внутрішня інформаційна безпека органів виконавчої влади”.

Розділ 3. „Теоретичні та практичні аспекти адміністративно-правового та організаційного забезпечення інформаційної безпеки органів виконавчої влади” складається з чотирьох підрозділів, присвячених дослідженню теоретичних аспектів функціонування системи інформаційної безпеки органів виконавчої влади, особливостей реалізації адміністративно-правових та організаційних форм і методів у сфері забезпечення інформаційної безпеки органів виконавчої влади, формулюванню пропозицій щодо розробки Доктрини інформаційної безпеки України та окресленню напрямів удосконалення організаційно-правових форм забезпечення інформаційної безпеки органів виконавчої влади.

У першому підрозділі „Теоретичні аспекти функціонування системи інформаційної безпеки органів виконавчої влади” наголошується, що інформаційна безпека забезпечується проведенням єдиної державної політики національної безпеки в інформаційній сфері, системою заходів економічного, політичного і організаційного характеру, адекватних загрозам та небезпекам національним інтересам особи, суспільства та держави в інформаційній сфері.

Основу даної системи складають органи, сили та засоби забезпечення інформаційної безпеки, які реалізують сукупність адміністративно-правових, інформаційно-аналітичних, організаційно-управлінських, та інших заходів, спрямованих на забезпечення стійкого функціонування системи органів виконавчої влади.

Під системою забезпечення інформаційної безпеки пропонується розуміти сукупність інформаційно-аналітичних, теоретико-методологічних, адміністративно-правових, організаційно-управлінських, спеціальних та інших заходів, спрямованих на забезпечення стійкого розвитку об’єктів інформаційної безпеки, а також суб’єктів які її забезпечують.

Виходячи зі змісту дослідження об’єктами системи забезпечення інформаційної безпеки України виступають: інтереси органів виконавчої влади в інформаційній сфері; система органів виконавчої влади, а також їх компетентні особи і відносини між ними (суспільні відносини в інформаційній сфері); власне система забезпечення інформаційної безпеки України.

У підрозділі детально визначено та проаналізовано мету, завдання та функції системи забезпечення інформаційної безпеки органів виконавчої влади.

Особливість реалізації функцій забезпечення інформаційної безпеки полягає у тому, що кожний орган держави здійснює власну діяльність на базі використання інформаційної інфраструктури суспільства, виробляє і споживає інформаційні ресурси, має певні відносини із громадянами і як власник інформаційних ресурсів і тих, що складають інформаційну інфраструктуру, має вживати певні дії по забезпеченню збереження ресурсів і безпеки функціонування інформаційних і телекомунікаційних систем, мереж зв’язку, систем управління.

Реалізація окреслених положень особливим чином відображається на прикладі здійснюваної концепції „Електронного Уряду” (e-government).

У другому підрозділі „Особливості реалізації адміністративно-правових та організаційних форм і методів у сфері забезпечення інформаційної безпеки органів виконавчої влади” вказується, що під адміністративно-правовою формою забезпечення інформаційної безпеки Кабінету Міністрів України, центральних та місцевих органів виконавчої влади необхідно розуміти: однорідну діяльність цих органів по забезпеченню інформаційної безпеки, через яку реалізуються їх функції; основні, конкретні, здійснювані в межах певних правових, організаційних та організаційно-правових рамок дії цих органів, їх посадових осіб, за допомогою яких реалізується їх компетенція.

Названі форми поділяються на адміністративно-правові та не правові (організаційні та організаційно-правові).

При здійсненні органами виконавчої влади своїх функцій щодо забезпечення внутрішньої інформаційної безпеки важливу роль відіграють методи забезпечення інформаційної безпеки.

Виходячи з мети та завдань дослідження зосереджено увагу на особливостях застосування адміністративного примусу, як адміністративно-правового методу забезпечення інформаційної безпеки органів виконавчої влади. До адміністративно-примусових заходів відносяться:

заходи адміністративного попередження (вказані заходи реалізуються, наприклад, у вигляді здійснення планових, позапланових перевірок та проведення радіочастотного моніторингу; цільових інспекційних перевірок);

заходи адміністративного припинення (адміністративно-запобіжні заходи). Найбільш поширеними заходами адміністративного припинення у сфері забезпечення інформаційної безпеки органів виконавчої влади виступають письмові розпорядження, приписи або тимчасове припинення дії ліцензії;

заходи відповідальності за порушення адміністративно-правових установлень – накладення стягнень за порушення нормативно-правових положень (ст.ст. 144, 145, 147, 1483, 1484 Кодексу України про адміністративні правопорушення); застосування заходів адміністративного впливу по відношенню до юридичних осіб за порушення нормативно-правових положень (наприклад, анулювання ліцензії на використання радіоелектронних засобів).

Окрема увага приділяється дослідженню організаційних (управлінських) методів за допомогою яких здійснюються відповідні форми організаційної діяльності органів виконавчої влади: методи опису і класифікації; методи дослідження причинних зв’язків; аналітичні методи пізнання і дослідження стану суспільної свідомості в сфері інформаційної безпеки; метод критичних сценаріїв; метод дихотомії.

У третьому підрозділі „Теоретичні аспекти розробки Доктрини інформаційної безпеки України” наводиться цілий ряд заперечень проти необхідності прийняття проекту Концепції національної інформаційної політики України, розробленої Державним комітетом інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України.

Здійснений аналіз основних положень проекту Концепції національної інформаційної політики України дозволив зробити висновки про те, що остання визначає тільки суть національних інтересів України в інформаційній сфері та представляє собою перелік першочергових завдань у сфері забезпечення інформаційної безпеки, які вже сьогодні вимагають свого вирішення.

Отже, сьогодні склалися об’єктивні передумови розробки нового документа у сфері інформаційної безпеки – доктрини інформаційної безпеки України. Цей документ повинен носити комплексний характер і бути основним системоутворюючим фактором у процесах становлення системи інформаційної безпеки України, і , зокрема, інформаційної безпеки органів виконавчої влади.

Важливе значення при формуванні доктрини інформаційної безпеки України повинні відігравати загальні принципи її побудови. До таких пропонується відносити принципи: 1) конституційності; 2) ієрархічної залежності; 3) несуперечності формування доктрини інформаційної безпеки України. До специфічних принципів формуванні доктрини інформаційної безпеки України можна віднести наступні: 1) принцип змінності доктрини; 2) принцип комплексності розробки доктрини; 3) принцип цілеспрямованості; 4) принцип реалізованості; 5) принцип моделювання процесів забезпечення інформаційної безпеки органів виконавчої влади.

Результатом виконаних досліджень стало формулювання науково-обґрунтованих положень щодо змісту та структури пропонованої доктрини.

У четвертому підрозділі „Напрями удосконалення організаційно-правових форм забезпечення інформаційної безпеки органів виконавчої влади” вказується, що сучасний стан інформаційної безпеки систем органів виконавчої влади свідчить про недоліки в роботі доволі громіздкої системи органів, на які покладено завдання щодо формування і впровадження національної інформаційної політики.

Основні напрямами діяльності органів виконавчої влади у сфері забезпечення їх інформаційної безпеки мають бути спрямовані на: вдосконалення системи фінансування робіт з реалізації завдань Національної програми інформатизації з коштів державного бюджету; виконання в рамках Національної програми інформатизації проекту „Електронний Уряд” та запровадження його елементів з урахуванням необхідності забезпечення захисту його серверів; впровадження механізмів централізованого контролю та координації створення відомчих (у тому числі місцевих органів виконавчої влади) інформаційно-аналітичних систем з метою забезпечення їх сумісності в рамках інтегрованої автоматизованої системи інформаційно-аналітичного забезпечення системи державного управління; надання державної підтримки розробці та виробництву в Україні засобів зв’язку та інформаційних мереж з власним програмним продуктом тощо.

Окрема увага приділяється питанням створення програми підготовки (перепідготовки) державних службовців для освоєння ними новітніх інформаційних технологій, отримання знань і практичних навичок щодо захисту інформації в органах виконавчої влади. Реалізацію останнього напряму пропонується покласти на Національну академію внутрішніх справ України.

Пропонується організаційно-правову систему органів виконавчої влади у сфері забезпечення їх внутрішньої інформаційної безпеки розглядати з трьох функціональних рівнів: перший (стратегічний рівень); другий (тактичний рівень); третій (оперативний рівень).

ВИСНОВКИ

1. Спеціальні повноваження у сфері інформаційного забезпечення системи органів виконавчої влади мають наступні міністерства: Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України; Міністерство закордонних справ України; Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій; Міністерство внутрішніх справ України; Міністерство оборони України; Міністерство юстиції України; Міністерство транспорту та зв’язку України. Враховуючи зростання протягом останніх років обсягу інформації та інформаційних потоків в суспільстві та у сфері функціонування органів виконавчої влади пропонується створити Міністерство інформації України з делегуванням йому повноважень Міністерства транспорту та зв’язку України в інформаційній сфері та сфері зв’язку.

2. Спеціальні повноваження у сфері інформаційного забезпечення системи органів виконавчої влади мають наступні центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом: Служба безпеки України; Головне управління державної служби України; Державний комітет статистики України; Національна комісія з питань регулювання зв’язку України.

3. Інформаційну безпеку слід розглядати крізь органічну єдність ознак, таких як стан, властивість, а також управління загрозами і небезпеками, за якого забезпечується обрання оптимального шляху їх усунення і мінімізації впливу негативних наслідків, зокрема у сфері інформаційної діяльності органів виконавчої влади.

4. Виходячи зі змісту дослідження об’єктами впливу інформаційної зброї можуть бути: інформаційно-аналітичні системи, інформаційно-технічні системи, які включають канали та засоби зв’язку органів виконавчої влади; інформаційні ресурси; державні засоби масової інформації, а також психіка конкретного співробітника органу.

5. Під поняттям „внутрішня інформаційна безпека органів виконавчої влади” пропонується розуміти процес управління загрозами та небезпеками, що виходять зсередини України, за якого органам виконавчої влади всіх рівнів гарантується прогресивний розвиток власних інформаційних інтересів, забезпечується впровадження новітніх технологій у цій сфері з метою наповнення її достовірною інформацією та реалізуються заходи технічного захисту інформації, з метою усунення можливостей її викрадення або несанкціонованого поширення.

6. Виходячи зі змісту та призначення, мети, завдань та функцій системи забезпечення інформаційної безпеки органів виконавчої влади, структура даної системи, повинна мати наступний вигляд.

Стратегічний рівень управління здійснюваний Кабінетом Міністрів України у межах, передбачених Конституцією України та Закону України „Про основи національної безпеки України”.

Тактичний рівень управління здійснюваний центральними органами виконавчої влади (міністерства, Державні комітети та інші центральні органи виконавчої влади, статус яких прирівнюється до Державного комітету України; центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом).

Оперативний рівень управління здійснюваний місцевими органами виконавчої влади, відповідно до Закону України від 9 квітня 1999 р. „Про місцеві державні адміністрації”.

7. Під адміністративно-правовою формою забезпечення інформаційної безпеки необхідно розуміти здійснення, визначеної нормативно-правовими актами, теорією та практикою державного управління однорідної діяльності посадовими та службовими особами органів виконавчої влади, за допомогою якої реалізується їх компетенція по забезпеченню інформаційної безпеки.

Адміністративно-правові форми забезпечення інформаційної безпеки органів виконавчої влади поділяються на правові та не правові (організаційні та організаційно-правові).

До правових форм належать: нормотворча, правореалізаційна та правоохоронна, форми. Неправові форми – організаційні (регламентуюча, матеріально-технічна, ідеологічна, виховна тощо) та організаційно-правові форми (сесії; засідання; збори; місцеві ініціативи; представництво в певних органах чи на певній території; індивідуальна і колективна робота депутатів тощо).

8. Розмаїття правових форм і методів забезпечення внутрішньої інформаційної безпеки органів виконавчої влади обумовлює необхідність у виробленні єдиних нормативної-правових положень щодо реалізації окресленого напряму. Саме таким документом має виступати доктрина інформаційної безпеки України.

Цей документ повинен носити комплексний характер і бути основним системоутворюючим фактором у процесах становлення системи інформаційної безпеки України, і , зокрема, інформаційної безпеки системи органів виконавчої влади. У той же час доктрина інформаційної безпеки не може претендувати на наукове передбачення довгострокових результатів в інформаційній сфері. Вона має розвивати Закон України „Про основи національної безпеки України” стосовно інформаційної сфери.

9. Враховуючи змістовний як науковий, так і практичний потенціал провідного юридичного закладу України – Національної академії внутрішніх справ України, будучи твердо переконаними у необхідності побудови системи внутрішньої інформаційної безпеки органів державного управління, дбаючи про надійний захист прав і свобод людини в Україні, вважаючи за доцільне організацію фахової підготовки та перепідготовки особового складу із забезпечення інформаційної безпеки висловлюємо пропозицію щодо надання Національній академії внутрішніх справ України пріоритетних прав з підготовки та перепідготовки фахівців у галузі забезпечення інформаційної безпеки.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

Логінов О.В. Сучасні проблеми забезпечення інформаційної безпеки в контексті формування системи державного управління // Науковий вісник Юридичної академії МВС України. – 2003. – № 3. – С. .

Логінов О.В. Класифікація загроз та небезпек інформаційній безпеці системи органів державного управління України // Міліція України (науково-практичний збірник). – 2004. – № 8. – С. 12-16.

Логінов О.В. Гносеологічний аспект управління інформаційною безпекою України // Науковий вісник Юридичної академії МВС України. – 2004. – № 2. – С. .

Харченко Л.С., Ліпкан В.А., Логінов О.В. Інформаційна безпека України: Глосарій / За заг. ред. доктора юридичних наук, професора Р.А. Калюжного. – К.: „Текст”, 2004. – 134 с. (внесок здобувача 35%).

Логінов О.В. Деякі аспекти інформаційного забезпечення діяльності Уряду України // Збірник матеріалів ІІ Міжнародної науково-практичної конференції „Сучасні проблеми управління”: Частина 1 / Уклад.: Б.В. Новиков, І.І. Федорова та ін.. – К.: ІВЦ „Політехніка”, 2003. – С. 127-130.

Логінов О.В. Інформаційна безпека: потребнісний та гносеологічний підходи // Забезпечення прав людини та громадянина в умовах реформування політичної та правової системи України: тези доповідей науково-практичної конференції. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2004. – С. .

АНОТАЦІЯ

Логінов О.В. Адміністративно-правове забезпечення інформаційної безпеки органів виконавчої влади. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 – теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. – Національна академія внутрішніх справ України. – Київ, 2005.

Дисертація присвячена дослідженню адміністративно-правових засад забезпечення інформаційної безпеки органів виконавчої влади України. В роботі досліджуються поняття та зміст інформаційної сфери українського суспільства, правова інформація як об’єкт адміністративно-правового регулювання, визначено об’єкти та суб’єкти інформаційного забезпечення функціонування системи органів виконавчої влади, а також здійснено класифікацію інформації, що циркулює у вказаній системі.

В дисертації розглядаються загрози інформаційній безпеці органів виконавчої влади та пропонується їх авторська класифікація. Особлива увага приділяється визначенню мети, завдань, функцій та організаційної побудови системи забезпечення інформаційної безпеки органів виконавчої влади України.

З урахуванням положень чинного законодавства України проаналізовано зміст адміністративно-правових форм і методів забезпечення внутрішньої інформаційної безпеки органів виконавчої влади України.

Практичне значення дисертації полягає у виробленні єдиних підходів, вимог і критеріїв щодо забезпечення внутрішньої інформаційної безпеки органів виконавчої влади, які пропонується врахувати при розробці Доктрини інформаційної безпеки України.

Ключові слова: інформація; інформаційне суспільство; інформаційна безпека; органи виконавчої влади; система забезпечення інформаційної безпеки

АННОТАЦИЯ

Логинов А.В. Административно-правовое обеспечение информационной безопасности органов исполнительной власти. — Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.07 – теория управления; административное право и процесс; финансовое право; информационное