Південноукраїнський державний педагогічний університет

імені К. Д. Ушинського (м. Одеса)

МАРиЧЕВА Анастасія Вікторівна

УДК 159. 923.2

ТИПОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ МЕХАНІЗМІВ

САМОКОНСТИТУЮВАННЯ СУБ'ЄКТА

19.00.01 - загальна психологія, історія психології

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Одеса – 2005

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у Таврійському національному університеті імені В.І.Вернадського Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: | доктор психологічних наук, професор Каліна Надія Федорівна, Таврійський національний університет імені В.І.Вернадського, завідувач кафедрою глибинної психології та психотерапії.

Офіційні опоненти: | доктор психологічних наук, професор, член-кореспондент АПН України Татенко Віталій Олександрович, головний науковий співробітник Інституту соціальної та політичної психології АПН України (м. Київ);

кандидат психологічних наук Сергєєва Алла Володимирівна, Південноукраїнський державний педагогічний університет імені К.Д.Ушинського (м. Одеса), доцент кафедри загальної та диференціальної психології.

Провідна установа: |

Інститут психології АПН України ім. Г.С. Костюка, м. Київ. |

Захист відбудеться “ 17 " грудня 2005 року о 12.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 41.053.03. у Південноукраїнському державному педагогічному університеті імені К.Д. Ушинського (м.Одеса) за адресою:

65008, м. Одеса, вул. Старопортофранківська, 26.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Південноукраїнського державного педагогічного університету імені К.Д. Ушинського (м.Одеса) за адресою:

65008, м. Одеса, вул. Старопортофранківська, 26.

Автореферат розісланий “ 12 " листопада 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Цибух Л.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Частота звертання різних напрямків психологічної науки до терміну суб’єктність дозволяє говорити про формування особливого напряму, в просторі якого феномени культури, політики, психології, історії, мистецтва, мовознавства послідовно апелюють до самототожності індивіда. Дотепер феномени, що відносяться до поля суб’єктності, залишаються не більше ніж термінами, що вказують на існування в суб'єкті деякого ядра, завдяки якому він одержує свою якісну особисту своєрідність, що відрізняє його від інших людей. Питання становлення і розвитку суб’єктності, які виступають як один з багатообіцяючих дослідницьких пріоритетів сучасної вітчизняної і зарубіжної глибинної психології, розглядаються як в класичних, так і некласичних типах наукової раціональності, що пояснюється впливом на психологічну науку ідей екзистенціальної і постмодерністської філософії, який дедалі посилюється. Так, дослідження, які стали доступними в даний час, проведені в руслі екзистенціального підходу до сучасної психологічної антропології М. Хайдеггером, Ж. П. Сартром, Л. Бінсвангером; у руслі Его-психології А. Фрейд, О. Кернбергом; у теорії об'єктних відносин М. Кляйн, М. Балінтом, Х. Кохутом; у руслі структурно-аналітичної і постмодерністської парадигм Ж. Лаканом, Р. Самюелзом, Ж. Дельозом, Ф. Гваттарі, а також багатьма іншими авторами, взаємозбагачуються традицією вітчизняної психології суб'єкта, сформованою працями В. А. Татенка, Т.М. Титаренко і доповненою науковими працями А. Ф. Бондаренка, Л. Ф. Бурлачука, Е. А. Донченко, Н.Ф. Каліної, С.Д. Максименка, О.Я. Чебикіна, Н.В. Чепельової і ін.

Практична діяльність глибинного психолога потребує надійного інструментарію, за допомогою якого відбувається адекватна діагностика проблем і труднощів психологічного характеру, зумовлених специфічними особливостями суб’єктності індивіда. Таким чином, наступною складовою актуальності даного дослідження, заснованою на необхідності експлікувати типологічні особливості функціонування психологічних механізмів самоконституювання суб'єкта, є необхідність збагачення психологічного інструментарію розробкою теоретичних і практичних нововведень для консультативної і психотерапевтичної практики.

Зв'язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження тісно пов'язане з науковими розробками кафедри глибинної психології і психотерапії Таврійського національного університету їм. У. І. Вернадського в рамках наукової теми "Свідомі і несвідомі детермінанти самоконституювання суб'єкта" (номер держрегистрації 23452U564). Автор досліджував процес самоконституювання суб’єкта та психологічні механізми, що його детермінують.

Мета дослідження - створення типології психологічних механізмів самоконституювання суб'єкта на базі суб'єктного, екзистенціального і структурного підходів.

Для досягнення мети дослідження були поставлені наступні завдання:

1. Експлікувати і описати сутнісні підсумки дослідження проблеми конституювання суб’єктності особистості у вітчизняній суб'єктній парадигмі і зарубіжних напрямках глибинної психології.

2. Здійснити теоретичний синтез уявлень про процес самоконституювання суб'єкта в суб'єктній, екзистенціальній і структурно-аналітичній парадигмах.

3. Виявити основу для створення типології психологічних механізмів самоконституювання суб'єкта і створити типологію суб’єктності на основі особливостей функціонування психологічних механізмів суб'єктної активності, які визначають тип психологічного механізму самоконституювання суб'єкта, та виявити основні закономірності у формуванні суб’єктності залежно від нормального, порушеного або скомпенсованого функціонування.

4. Створити психодіагностичну методику визначення типів психологічних механізмів самоконституювання суб'єкта.

5. Здійснити експериментальне підтвердження підстави для створення типології психологічних механізмів самоконституювання суб'єкта, а також виявити їх загальні, вікові і гендерні особливості залежно від нормального, порушеного та скомпенсованого функціонування.

Об'єкт дослідження - процес самоконституювання суб'єкта.

Предмет дослідження - психологічні механізми самоконституювання суб'єкта.

Теоретичний аналіз проблеми і мета даного дослідження дозволили сформулювати наступні гіпотези:

1. Конституювання суб’єктності особистості здійснюється за допомогою означування (експлікації значення) і затвердження суб'єкта як тієї сутності, яку він бажає. При цьому означуються неусвідомлювані аспекти існування особистості. Самоконституювання суб'єкта відбувається в процесі зіставлення власної унікальної сутності тому, хто їй не відповідає, тобто Іншому, і ґрунтується на здатності артикуляції відмінностей.

2. Конституювання суб’єктності здійснюється шляхом функціонування психологічних механізмів самоконституювання суб'єкта. Нормальне протікання даних процесів приводить до розширення меж досвіду суб'єкта, тобто до його розвитку; при дисфункції психологічних механізмів самоконституювання суб'єкта конституювання суб’єктності є засобом відновлення цілісності його досвіду, що була порушена внаслідок

виникнення конфліктуючих уявлень про себе, які порушують ідеальність Я-образа суб'єкта.

3. В результаті конфлікту формується екзистенціальне а priori як проект цілісності суб'єкта, яка повинна бути ним досягнута, і афективне переживання певної модальності, що актуалізується в ситуаціях, схожих з ситуацією конфлікту. Екзистенціальне а priori, володіючи сенсотворчою функцією, визначає спосіб опанування проблемної ситуації, що реалізовується за допомогою дії психологічних механізмів самоконституювання суб'єкта.

4. Специфічні особливості у функціонуванні психологічних механізмів самоконституювання суб'єкта задають тип суб’єктності особистості, який зумовлює форму взаємодії суб'єкта з реальністю. Виявлення цієї форми дозволить ефективно визначити справжню актуальну психологічну проблему особистості і спосіб її розв'язання.

Методи дослідження. Для вирішення поставлених даним дисертаційним дослідженням задач були використані методи відповідно до методології екзистенціальної, структурної і суб'єктної парадигм, а саме: теоретичний аналіз літератури і систематизація одержаної інформації; метод валідізації феноменологічних експлікацій; метод психоаналізу на основі методології екзистенціального психоаналізу Ж.П.Сартра; глибинно-орієнтована бесіда; психодіагностичні методики діагностики рівня суб'єктивного контролю (УСК) Дж. Роттера, тест-опитувальник екстраверсії-інтроверсії А. Айзенка і опитувальник особистості Т. Лірі, а також методика-опитувальник типу психологічного механізму самоконституювання суб'єкта (ОТиСк), що була розроблена нами в межах дисертаційного проекту. Для обробки одержаних даних і графічної презентації результатів був використаний комп'ютерний пакет статистичних програм STATISTICA.

Теоретико-методологічною основою дослідження виступають положення суб'єктної парадигми, що є методологічною базою вітчизняної психології суб'єкта, зокрема, уявлення про суб'єкта як про систему, що саморозвивається, покликану реалізувати всі аспекти свого потенціалу, а саме концепція суб’єктності ( С. Д. Максименко, Г. С. Костюк, В. А. Татенко, Т.М. Титаренко, Н.Ф. Каліна і ін.). Вищезгадані положення були зіставлені з основними концептуальними уявленнями глибинно-психологічної парадигми про суть і функції неусвідомлюваного психічного, розглянутими З. Фрейдом , А. Фрейд, М. Кляйн, Л. Бінсвангером, Ж.П. Сартром, Ж. Лаканом та ін.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:

- вперше було сформовано уявлення про природу і функціонування психологічних механізмів формування суб’єктності особистості, які мають джерелом свого походження несвідомі тяжіння особистості, формуються в залежності від суспільного буття особистості та мають нормальне, порушене і компенсаторне функцюювання; про існування типології психологічних механізмів самоконституювання суб'єкта, яка визначається дією психологічних чинників, що детермінують їх формування та рівень функціонування; про етапи, умови і форми процесу самоконституювання, що залежать від способу, який обирає особистість для вирішення конфлікту між несвідомими тяжіннями та суспільними нормативами;

- уточнене уявлення про роль культури і її мовних засобів в процесі самоконституювання суб'єкта, що полягає в специфіці його самоототожнювання і самооцінювання, а також про неусвідомлювану детермінацію процесу самоконституювання суб'єкта, що залежіть від ступеню ефективності знайденого компромісу між несвідомими тяжіннями та суспільними нормативами;

- одержало подальший розвиток уявлення про неусвідомлювані психічні механізми, відповідальні за формування специфічних індивідуальних рис суб'єкта, і про можливості їх класифікації як про фактор, що забезпечує ефективність діагностування процесу конституювання особистості на відповідному віковому етапі та збагачує підхід щодо розв’язування проблем та ускладнень, що мають психологічну природу.

Теоретичне значення роботи визначається тим, що на основі психологічного аналізу теоретичних уявлень про природу суб'єкта, запропонованих глибинно-психологічною, екзистенціальною і суб'єктною парадигмами, сформовані концептуальні уявлення, що описують круг феноменів, які відносяться до специфіки процесу самоконституювання суб'єкта. Це дозволило виявити типологічні особливості функціонування даних механізмів, що знайшло віддзеркалення у відповідній класифікації. На підставі даної класифікації створений діагностичний інструмент для виявлення порушень або специфічних особливостей протікання процесу самоконституювання суб'єкта.

Практичне значення даної дисертаційної роботи полягає в створенні типології психологічних механізмів самоконституювання суб’єкта, яка дозволяє проводити якісну експрес-діагностику, істотно доповнюючи наявні в психологічній традиції уявлення про типи особистісної організації і характерології суб'єкта, акцентуючи увагу дослідника на глибинних основах здійснюваної суб'єктом активності стосовно навколишньої дійсності і власного внутрішнього досвіду. Крім того, спираючись на запропоновану нами типологію, здійснено прогноз особистісного розвитку досліджуваних для якісного корегування порушень зумовлених специфікою їхньої психологічної конституції.

Створена психодіагностична методика, за допомогою якої розв'язується задача виявлення типологічних особливостей психологічних механізмів самоконституювання суб'єкта, які впливають на формування певного типу суб’єктності особистості.

Результати дослідження впроваджені у формі лекцій та групових тренінгових занять у системі професійної підготовки психологів в Таврійському національному університеті ім. В.І. Вернадського (Акт про впровадження № 1 від 18.04.2005.), застосовуються в роботі фахівців благодійного фонду „Рідний Крим” (Акт про впровадження № 4/71 від 14.04.2005.), використовуються для розробки рекламних заходів і роботи з клієнтами співробітниками ООО Альтернатива 7 (Акт про впровадження № 27 від 01.03.2005.).

Особистий внесок автора полягає в уточненні і доповненні методологічного пояснювального потенціалу суб'єктної, структурної і екзистенціальної парадигм щодо ролі неусвідомлюваних психологічних механізмів, що детермінують активність суб'єкта у взаємодії з навколишньою реальністю; в розробці психодіагностичної методики, яка дозволяє визначити тип психологічного механізму самоконституювання суб'єкта і, таким чином, виявити причини психологічних проблем суб'єкта як до, так і після надання психоаналітичної терапевтичної допомоги, а також в зборі, аналізі та інтерпретації одержаних даних.

Надійність і вірогідність одержаних результатів дослідження забезпечена теоретико-методологічним обґрунтуванням його вихідних положень; конгруентним рівнем теоретичного аналізу досліджуваної проблеми; використовуванням взаємодоповнюючих методів і методик, адекватних його меті, предмету, об'єкту і задачам; репрезентативністю вибірки піддослідних; з'єднанням кількісного і якісного аналізу емпіричних даних; використовуванням адекватних і сучасних методів математичної статистики.

Апробація роботи. Основні положення і результати дисертаційного дослідження доповідалися та обговорювалися на міжнародних науково-практичних конференціях (Алушта 2001, 2002, 2004), на науково-методичному семінарі факультету психології Південноукраїнського державного педагогічного університету імені К. Д. Ушинського (Одеса, 2005), на професорсько-викладацьких конференціях Таврійського національного університету імені В.І.Вернадського (Сімферополь, 2001 – 2005). Робота обговорювалася на методологічних семінарах і засіданнях кафедри глибинної психології і психотерапії Таврійського національного університету їм. У. І. Вернадського (Сімферополь, 2001 – 2005).

Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження відображено у 5 публікаціях, 4 з них у фахових наукових виданнях України.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, що містить 130 назв, у тому числі 32 іноземними мовами, 28 малюнків, 32 таблиць. Загальний обсяг роботи - 197 сторінок, основний зміст - 175 сторінок.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження; визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, методи дослідження; розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи; наведені дані про апробацію основних положень дослідження, його результатів і публікацій за темою дисертації.

Перший розділ "Теоретико – методологічні основи дослідження проблеми конституювання суб’єктності особистості” містить 4 підрозділи, в яких розглядаються методолого-теоретичні аспекти досліджень проблеми конституювання суб’єктності в процесі самоконституювання суб'єкта в суб'єктній, екзистенціальній і структурно-аналітичній парадигмах. Показано, що вітчизняна психологічна наука останнім часом орієнтована на розробку нових теоретико-методологічних принципів дослідження психічної реальності, яка розглядається як така, що саморозвивається, де пріоритет віддається принципу суб'єкта, за яким феномени людської життєдіяльності розглядаються з тієї точки зору, що суб'єкт шукає такі форми активності, які б давали йому можливість повної самореалізації ( С. Д. Максименко, Г.С. Костюк, В.А. Татенко, Т.М. Титаренко, Н.Ф. Каліна і ін.).

Наголос на розгляд неусвідомлюваних детермінант у формуванні суб’єктності особистості в процесі самоконституювання суб'єкта робиться глибинно-орієнтованими психологічними підходами і такими авторами, як З. Фрейд, А. Фрейд, М. Кляйн, Л. Бінсвангер, Ж. П. Сартр, Ж. Лакан. Зарубіжна психологічна наука головним чином використовує глибинну парадигму при розгляді проблеми суб’єктності або ототожнює феномен суб’єктності з феноменом ідентичності, пояснюючи її формування і розвиток тим, що розрізнені цілісні патерни поведінки в процесі розвитку індивіда зливаються і утворюють інтегровану особистість, яка в результаті такої інтеграції знаходить стабільне відчуття “Я”.

Проаналізувавши феномени, що відносяться до смислового змісту поняття “Я”, ми виділили сім основних його атрибутів або аспектів, у який увійшли: інтегративність змістів психічної реальності, що виражається у відчутті зв'язаності, стабільності, цілісності; несуперечність цих змістів; самототожність як відмінність від інших; співвіднесенність з іншими як самовизначення за допомогою зворотного зв'язку, одержаного від них; самоцінність як переживання власної позитивності незалежно від оцінки інших людей; самопричинність як здатність робити вільний вибір, незважаючи на тиск соціального оточення, і активно досягати наміченої мети; саморозвиток як здатність творчої переробки дій зовнішньої реальності, переміщення результатів подібної переробки у внутрішній план, а також активне перетворення об'єктивної зовнішньої реальності відповідно до внутрішнього досвіду.

Формування аспектів суб’єктності включає проходження суб'єктом трьох етапів: розмежування феноменів Я і феноменів світу (вибудовування меж між зовнішньою і внутрішньою реальностями), координацію уявлення про “Я” з віддзеркаленням цього уявлення у феноменах світу, зіставлення власного уявлення про “Я” тому, що йому суперечить. Базовими умовами розгортання процесу самоконституювання суб'єкта є наявність неусвідомлюваних бажань і прагнень суб'єкта, що оформляються у внутрішньому досвіді як переживання нестачі в чому-небудь, наявність культурних соціальних директив про необхідність ідеальної цілісності “Я” і наявність частково усвідомленого проекту реалізованої цілісності як цінності або значення буття суб'єкта, що є структурою, яка конституює суб’єктність особистості. У цьому контексті “травматична подія”, що лежить в основі психологічної проблеми особистості, є нестачею - “пропуском” в досвіді суб'єкта, відсутнім аспектом значення події, що відбулася, який оформляється як симптом, що заповнює деяку порожнину в символічній структурі світу суб'єкта, дозволяючи тим самим сформувати збитковий аспект суб’єктності замість повної її відсутності. Таким чином, невротичний симптом може входити в структуру суб’єктності особистості.

Вищезазначене дає можливість визначити, що форму конституювання суб’єктності визначає спосіб, яким досягається хиткий компроміс між неусвідомлюваним вабленням суб'єкта і символічними культурними нормативами (що було одною з проблем що розглядалися в роботах Ж. Лакана та Ж. П. Сартра), таким чином самоконституювання суб'єкта відбувається перед обличчям Іншого за допомогою придбання ним уявної та символічної ідентифікацій, де перша - наслідування Іншому на рівні подібності (або ідеального Я), а друга - ідентифікація з унікальністю Іншого (з Я-Ідеалом). Неможливість такого компромісу виявляється в таких феноменах порушення суб’єктності, як: втрата підстав або критеріїв оцінки подій світу, переживання суб'єктом процесу фрагментації особи (психоз); втрата легітимності образу Я, що примушує суб'єкта симулювати суб’єктність, встановлюючи помилковий порядок ідентифікації (невроз); стагнація формування суб’єктності, що може виражатися в ригідності суб’єктності, неможливості її корекції на адекватнішу реальності. Основними формами протікання процесу самоконституювання суб'єкта є: психотичне конституювання на рівні Реальної екзистенції суб'єкта, невротичне конституювання на рівні Уявної феноменології “Я” суб'єкта і перверсивне конституювання за допомогою привласнення суб'єктом пріоритетного місця на рівні Символічної соціальної структури.

Другий розділ “Типологія психологічних механізмів самоконституювання суб'єкта” містить чотири підрозділи, в яких описуються основні принципи створення типології психологічних механізмів самоконституювання суб'єкта і їх феноменологічний прояв, типологічні особливості і риси суб’єктності особистості як результат функціонування психологічних механізмів самоконституювання суб'єкта.

В процесі конституювання власної суб’єктності суб'єкт проходить ряд кризових моментів, що характеризуються використовуванням психологічних механізмів суб'єктної активності (функцюювання яких було визначене та детально описане В. А. Татенко в парадигмі суб’єктної психології), і формуванням смислових конструктів, що відображають наступні аспекти суб’єктності: 1. Автентичність - відчуженість; 2. Диференційованість - аморфність; 3. Стенічність - астенічність; 4.Самоконтроль- інфантильність; 5. Актуалізуємість - залежність; 6. Самоприйняття - нарциссичність; 7. Адаптивність - стагнованість.

Психологічні механізми суб'єктної активності діють спільно в цілісному акті взаємодії суб'єкта з реальністю задля задоволення наявної потреби. Цей акт, з точки зору глибинного психолога, включає етапи усвідомлення бажання і його опредмечування, активний пошук умов для його задоволення і оцінку вірогідності останнього, подолання виникаючих перешкод, оцінювання повноти задоволення, збереження або витіснення значущої інформації, одержаної в акті взаємодії з навколишньою реальністю. В результаті функціонування кожного механізму формується відповідний аспект суб’єктності. Таким чином, суб’єктність відтворюється і підтримується кожним актом активності суб'єкта.

Ми вважаємо, що джерелом активності суб'єкта є ситуація конфлікту між неусвідомлюваними бажаннями в задоволенні фундаментальних потреб і соціальними директивами відносно того, які потреби, в якій формі і яким способом “належить” задовольняти. Кожен виток ціннісно-смислової спіралі розвитку особи представлений сумісним функціонуванням всіх механізмів суб'єктної активності і є цілісним актом взаємодії суб'єкта з навколишньою реальністю, що реалізовується за допомогою психологічного механізму самоконституювання суб'єкта. Аналіз феноменів функціонування механізмів суб'єктної активності показав, що в їх основі лежать чотири чинники, що характеризують прояв активності суб'єкта стосовно навколишньої реальності в цілому і його відношення з Іншим, зокрема: чинник активності\пасивності лежить в основі механізмів суб'єктної активності самопотенцюювання і самоапперцепції; чинник відмінності\тотожності лежить в основі механізмів суб'єктної активності самозапитування і антиципуючого самополагання; чинник адекватності\неадекватності оцінювання лежить в основі механізмів суб'єктної активності самовизначення і самооцінювання; чинник соціопатії\соціальної бажаності лежить в основі механізмів суб'єктної активності самозапитування і самоактуалізації. Поєднання даних чотирьох чинників, в основі яких лежить дисфункція відповідних механізмів суб'єктної активності, формує шість типів механізмів самоконституювання суб'єкта: механізми самоопредмечування, самооцінювання і самоформування (є базовими) і механізми самоототожнювання, самопред'явлення, самосхвалення(є компліментарними, що будуються на основі базових).

Типологічні особливості психологічних механізмів самоконституювання суб'єкта виявляються в наступному: специфіку вибудовування меж між зовнішньою і внутрішньою реальністю визначає психологічний механізм самоопредмечування самоконституювання суб'єкта; специфіку тестування реальності (ступінь її адекватності) визначає психологічний механізм самооцінювання самоконституювання суб'єкта; специфіку підтримки балансу в системі "внутрішня суб'єктивна реальність - зовнішня об'єктивна реальність" визначає психологічний механізм самоформування самоконституювання суб'єкта; специфіку самооцінки суб'єкта залежно від зовнішніх обставин визначає психологічний механізм самоототожнювання самоконституювання суб'єкта; специфіку розвитку меж "Я" шляхом отримання зворотного зв'язку визначає психологічний механізм самопред'явлення самоконституювання суб'єкта; специфіку самооцінки залежно від ступеня реалізації ідеального проекту суб'єкта визначає психологічний механізм самосхвалення самоконституювання суб'єкта.

В результаті порушення функції шести механізмів самоконституювання суб'єкта формуються шість типів суб’єктності: інверсна, нарциссична, інфантильна, симбіотична, похідна, відчужена. Інверсна суб’єктність характеризується тим, що внутрішня реальність суб'єкта-носія даного типу суб’єктності будується на противагу зовнішній в процесі проектування і інтроекування спроектованого змісту, внаслідок чого суб'єкт виявляється замкнутим у власному суб'єктивному світі, де оточуючі мають функцію віддзеркалення його власних очікувань і потрібні остільки, оскільки додають статус реальності власному фантазматичному світу суб'єкта.

Нарциссична суб’єктність характеризується тим, що суб'єкт обмежує пошукову активність по відношенню до об'єктів реальності, замінюючи їх власними фантазматичними об'єктами. Таким чином, на Я суб'єкта починає тиснути навколишня реальність, яка виступає як непідвладна і не прогнозована, а тому негативна. Це приводить до наростання напруги в психічному апараті, яке дестабілізує його функціонування, що викликає інфляцію власного Я; це дозволяє суб'єкту створити рятівну ілюзію про власну могутність, що захищає від реальності, яка вторгається в його внутрішній світ. Інфантильна суб’єктність характеризується тим, що суб'єкт-носій даного типу суб’єктності, як правило, проявляє психопатичну або депресивно-нарциссичну симптоматику, пов'язану з відмовою враховувати соціальні обмеження, де в першому випадку він демонструє активне неприйняття будь-яких соціальних обмежень, а в другому вимушений з ними миритися за допомогою психологічного захисту, спрямованого на формування і підтримку реактивного утворення.

Симбіотична суб’єктність характеризується тим, що внутрішня реальність будується суб'єктом на противагу зовнішньої за допомогою некритичного інтроекування якостей людей, які здійснюють турботу про суб'єкта, що дозволяє останньому створити рятівну ілюзію про власну силу. Особливість даного типу суб’єктності полягає у тому, що самооцінка суб'єкта знаходиться в залежності від зовнішніх обставин, а внутрішня реальність будується за допомогою інтроекції зовнішньої, що обумовлює прояв депресивно-нарциссичної і параноїдної симптоматики. Похідна суб’єктність характеризується тим, що суб'єкт некритично інтроекує об'єкти зовнішньої реальності, ідентифікуючи з ними зміст внутрішнього досвіду, що приводить до розвитку "помилкового Я" і породжує надмірну напругу в психічному апараті, що виявляється у високому рівні особової тривожності. Це може компенсуватися схильністю до здійснення компульсивних дій або дій, спрямованих на протифобічне відреагування. Особливість даного типу суб’єктності полягає у тому, що особистість, яка володіє ним, потребує глядача для визначення власних меж, що виявляється в істеричній демонстративній симптоматиці. Відчужена суб'єктність характеризується нестійкістю самооцінки суб'єкта із зміною станів завищення і заниження останньої, що залежить від ступеня реалізації ідеального проекту суб'єкта. Суб'єкт схильний ідеалізувати людей, що маніфестують якості компетентності і влади, і за допомогою ідентифікації з ними підвищувати власну самооцінку, потім знецінюючи їх. Згодом відчуття самоповаги підтримується суб'єктом за допомогою мазохистичної підлеглості авторитетам, де він відмовляється від власної індивідуальності задля відчуття захищеності і стабільності. Агресивність, що виникає по відношенню до них, як правило, переробляється за принципом реактивного утворення, а тривога, пов'язана з фантазіями про покарання за агресивність, знижується за допомогою дій компульсивного характеру.

Таким чином, розроблена нами типологія психологічних механізмів самоконституювання суб'єкта заснована на особливостях функціонування психологічних механізмів суб'єктної активності при вибудовуванні суб'єктом меж між зовнішньою і внутрішньою реальностями при опосередкуванні даного процесу культурними і соціальними чинниками.

Третій розділ „Емпіричне дослідження психологічних механізмів самоконституювання суб'єкта” містить п'ять підрозділів, в яких розглядаються основні принципи конструювання і стандартизації методики-опитувальника типів психологічних механізмів самоконституювання суб'єкта (ОТиСк) і її психометричні характеристики, наведений опис організації і проаналізовані результати експерименту, представлений порівняльний аналіз загальних особливостей психологічних механізмів самоконституювання суб'єкта (ПМСС) в групах з їх нормальним функціонуванням, дисфункцією і компенсацією, а також описані вікові і гендерні особливості психологічних механізмів самоконституювання суб'єкта. Емпіричне дослідження ПМСС проводилося протягом трьох років на трьох вибірках випробовуваних із різними соціально-демографічними характеристиками. Вибірка А складалася з 120 піддослідних віком від 18 до 54 років різної професійної приналежності і рівня освіти, з них 52 чоловіка та 68 жінок. Вибірка Б складалася із 56 студентів другого курсу кафедри фізичної реабілітації ТНУ їм. В.І.Вернадського віком від 18 до 22 років, з них 33 чоловіка та 23 жінки. Вибірка В складалася з 50 педагогів, що працюють у вузах і середніх школах м. Сімферополя, віком від 42 до 48 років, з них 36 жінок і 14 чоловіків. Всього було досліджено 226 піддослідних. Для обробки одержаних даних ми використовували непараметричний статистичний метод рангової кореляції Спірмена і статистичний метод факторного аналізу. Метод психоаналітичної бесіди використовувався для дослідження феноменології суб’єктності і неусвідомлюваної детермінації активності суб'єкта.

Методична проблема виявлення психологічних характеристик ПМСС і способів їх реалізації була вирішена за допомогою розробленої нами методики: ОтиСк-тест-опитувальник, до кінцевого варіанту якого увійшли дві паралельні форми, що містять по 48 питань, відповідно до вимог стандартизації, при цьому при їх створенні враховувалися ліво- і правосторонні зсуви, ступінь симетрії і розкиду, відповідність властивостям функції нормального розподілу ознаки. Ретестова надійність даного запитальника була перевірена за допомогою методу рангової кореляції R Спірмена. Первинний опит був проведений 23.10.2003, повторний 02.06.2004 (інтервал склав 32 тижні). Дискримінативна надійність затверджень опитувальника обчислювалася по алгоритму чотирьохклітинної кореляції.

Для кожного пункту опитувальника був розрахований -коефіцієнт Пірсона. Обчислення показників надійності за внутрішньою узгодженістю опитувальника здійснювалося методом розщеплювання. Конвергентна і дискримінантна валідність методики визначалася на основі кореляцій з показниками наступних тестів: 1. Методика діагностики рівня суб'єктивного контролю (УСК) Дж. Роттера; 2. Тест-опитувальник екстраверсії-інтроверсії А. Айзенка; 3. Особистісний опитувальник Т. Лірі. Одержані результати свідчать про те, що розроблений опитувальник збалансований в своїх частинах, надійний і внутрішньо узгоджений психодіагностичний інструмент.

Здійснений нами факторний аналіз одержаних даних підтвердив залежність наявності психологічних механізмів самоконституювання суб'єкта в загальній вибірці від чинників, що лежать в їх основі. Кожний з означених чинників був представлений в групах норми, дисфункції і компенсації ПМСС таким чином:

Таблиця 1

Представленість чинників в трьох групах вибірки А

Чинники | Група норми | Група дисфункції | Група компенсації | Відмінності-тотожності

(самовизначення) | має перевагу | невиражений | має перевагу | Активності-пасивності та Адекватності-неадекватності оцінювання

(тестування реальності) | має перевагу | невиражений | невиражений | Адекватності-неадекватності оцінювання (самооцінки адекватної або соціально бажаної) | невиражений | має перевагу | невиражений | Соціопатії-соціальної бажаності (самоконституювання або невротизованості) | невиражений | має перевагу | має перевагу | Встановлено, що випробувані, які відносяться до групи норми (41,7% від загальної вибірки), автентичні своїм переживанням, відкриті новому досвіду без фіксації на попередніх негативних переживаннях, мають сформовані межі Я.

Даній групі випробовуваних властиві самосприйняття і самоконтроль, не залежні від соціальних директив і табу, вони не стурбовані соціальною бажаністю. Найчастіше в даній групі зустрічаються психологічні механізми самоформування, самовизначення і самоототожнювання.

Провідним аспектом, що визначає формування типів суб’єктності даної групи, виступає виділення відмінностей і зіставлення власної індивідуальності з навколишньою (соціальною) реальністю, що формує суб’єктність, протилежну інфантильному, інверсному і симбіотичному типам. Така представленість ПМСС пояснюється тим, що самореалізація глибинної автентичної природи людської істоти можлива при яскраво вираженій спрямованості на розвиток внутрішньої суб'єктивної реальності і її зіставленні знеособленому нормованому соціуму тільки без втрати прямого і зворотного зв'язку з ним.

Випробовувані, які відносяться до групи дисфункції психологічних механізмів самоконституювання суб'єкта (34% від загальної вибірки), мають неадекватний (завищений і занижений) рівень домагань у сфері самореалізації. У даній групі найбільша дисфункція стосується базових механізмів самооцінювання і самоформування і компліментарного механізму самосхвалення. Отже, нарциссична складова суб’єктності позначеної групи випробовуваних є основним аспектом, що приводить до дисфункції механізмів самоконституювання. Для даної групи характерними є такі типи суб’єктності, як нарциссична, інфантильна і відчужена.

Випробовувані, які відносяться до групи компенсації психологічних механізмів самоконституювання суб'єкта (40% від загальної вибірки), демонструють спрямованість на соціальне схвалення, залежність від авторитетів і прагнення їм наслідувати; інтерес до професійної сфери опосередкований місцем, яке суб'єкти в ній займають. У даній групі порушення у функціонуванні відноситься до базових механізмів самооцінювання і самовизначення і до компліментарного механізму самоототожнювання. Отже, провідним аспектом, що визначає формування типів суб’єктності даної групи, виступає нездатність вибудовувати межі власного Я без злиття з об'єктом, що додає їм форму. Для даної групи характерними є такі типи суб’єктності, як нарциссична, інверсна і симбіотична.

Група дисфункції психологічних механізмів самоконституювання суб'єкта представлена випробовуваними, що мають нарциссичний, інфантильний і відчужений типи суб’єктності, а група, що успішно компенсувала дисфункцію психологічних механізмів самоконституювання суб'єкта, представлена випробовуваними, що мають нарциссичний, інверсний і симбіотичний типи суб’єктності. Отже, для того, щоб відбулася компенсація, необхідна наявність соціального Іншого, спираючись на ідеальний образ якого, суб'єкт дістане можливість сформувати власне Я.

Групи дисфункції і компенсації психологічних механізмів самоконституювання суб'єкта мають характерний тип кореляції: зворотну кореляційну залежність між самоконтролем-інфантильністю і актуалізуємостю-залежністю, що може бути інтерпретоване як загальна закономірність при порушенні нормального функціонування ПМСС.

Феноменологічно дана закономірність виглядає як підміна автентичного акту самоконституювання інфантильною відмовою враховувати соціальні обмеження або перевагу невротичної соціальної залежності для задоволення потреби в контролі.

Аналіз вікових особливостей психологічних механізмів самоконституювання суб'єкта показав, що нормальне функціонування ПМСС на вікових інтервалах, що вивчаються, не залежить від вікових особливостей суб'єкта, за умови, що механізм був сформований. Дисфункція ПМСС не залежить від вікових особливостей суб'єкта, оскільки закладається в ранньому дитинстві і характеризує нерозвиненість механізмів ПМСС суб'єкта. Компенсація ПМСС залежить від вікових особливостей суб'єкта і пов'язана зі згодою з обмеженнями, що накладаються на суб'єкта соціальними нормами і директивами.

Загальні закономірності вікових особливостей функціонування ПМСС такі: у віці 18-24 років, по-перше, функція самоконтролю є захисним механізмом, який в гіпертрофованому вигляді порушує нормальне функціонуванні ПМСС, по-друге, актуалізація потенціалу особистості необхідно проходить етап зіставлення суб'єкта суспільним нормам і правилам; у віці 42-48 років або спостерігається сформований компроміс між актуалізацією свого потенціалу і самоконтролем, або стагнація розвитку особистості внаслідок відмови від даного компромісу.

Стосовно гендерних особливостей психологічних механізмів самоконституювання суб'єкта виявлено, що нормальне функціонування ПМСС має гендерну специфіку, що полягає в різниці між способом самооцінювання себе суб'єктом: специфіка самооцінювання жінки відповідає рисам, характерним для істероїдного і депресивного – депресивно-мазохистичного типу особової організації, для чоловіків же характерні в самооцінюванні риси параноїдного – обсесивно-компульсивного та істероїдно-депресивного типу особистісної організації. Дана специфіка, напевно, також має культурну обумовленість, пов'язану із стереотипами “чоловічого” і “жіночого”, що склалися в суб'єкті. Дисфункція ПМСС має гендерну специфіку, яка полягає в способі реакції суб'єкта на існуючі соціальні стереотипи щодо гендерних характеристик, де суб'єкт або слідує ним тотально, або реалізує поведінку, характерну для представника протилежної статі, причому вказані патерни характеризують спосіб самовизначення суб'єкта. Компенсація ПМСС має гендерну специфіку, що полягає в різниці реакції на існування соціальних норм і правил, при підпорядкуванні яким жінка характеризується активністю і імпульсивністю при взаємодії з навколишньою реальністю, а чоловік пасивністю і обсесивно-компульсивними рисами при цій взаємодії. У разі відкидання соціальних норм і правил поведінкові патерни у представників протилежних гендерних груп міняються. На відміну від дисфункції, де зачіпається область самовизначення суб'єкта, компенсація виражається на поведінковому рівні і зачіпає область самопред'явлення суб'єкта навколишнім людям.

Загальні закономірності гендерних особливостей функціонування ПМСС полягають в способі реакції суб'єкта на існуючі соціальні стереотипи щодо гендерних характеристик “чоловічого” і “жіночого” в суб'єкті, на існування соціальних норм і правил, при підпорядкуванні яким: жінка характеризується розвиненою функцією самоконтролю і імпульсивністю в поведінці, що служить розрядкою для неусвідомлюваних бажань і ваблень, які нею пригнічуються, позитивна самооцінка при цьому підтримується за допомогою ідеалізації значущого Іншого і ідентифікації з ним за нарциссичним або опорним типом; чоловік характеризується відмовою від самоконтролю і інфантильною поведінкою, при якій він реалізує неусвідомлювані бажання і ваблення, а виникаюча при цьому тривога з приводу покарання або відчуження значущими іншими зменшується за допомогою здійснення компульсивних дій або використовуванням обсесивних думок, позитивна самооцінка підтримується шляхом ідеалізації власного Я, при цьому оточуючі використовуються як нарциссичне розширення Его суб'єкта для підтримки ілюзорного образу власної грандіозності.

При існуванні протесту проти соціальних норм і правил: жінка характеризується патерном, властивим для суб'єкта чоловічої статі, який приймає соціальні нормативи, а чоловік характеризується патерном, властивим для суб'єкта жіночої статі, який приймає соціальні нормативи.

На основі прведеного теоретичного і емпіричного дослідження можна сформулювати наступні висновки:

1. Суб'єкт – це система, що самодетермінується, саморозвивається і саморегулюється, яка з погляду глибинних аспектів її виникнення, розвитку і функціонування є патернами поведінки, що повторюють дії ранніх об'єктів з навколишньої реальності і ранніх способів взаємодії з ними. Також суб'єкт - це система дискретних ідентифікацій із безліччю інтерпретацій смислу, які були сформовані значущою ситуацією, де остання є ситуацією конфлікту між несвідомими тяжіннями, соціальними нормативами і усвідомлюваним образом власного “Я”.

2. Експліковані і описані сутнісні аспекти проблеми самоконституювання суб’єктності особистості у вітчизняній суб'єктній парадигмі і зарубіжних течіях глибинної психології, відповідно до яких суб'єктність - це ядро особистості, яке складається з ідентифікацій з найзначущішими аспектами свого досвіду, і є утворенням, що формується в процесі самоконституювання суб'єкта за допомогою саморозвитку власного потенціалу, внаслідок чого особистість знаходить самототожність як автентичність суб'єкта власної унікальної суті. Конституювання суб’єктності – це пошук умов або способів існування, де гарантувалася б реалізація потреб суб'єкта і реалізація всіх можливостей його буття. Суб'єкт конституює себе за допомогою артикуляції або символізування Реального, де Реальне, випереджаючи процес символізування, виникає в ньому, частково - як доступне пізнанню. Те, що залишається недоступним, є нестатком Буття (або об'єктом “а”), який порушує цілісніст досвіду і переживається як травматична подія.

3. Переживання травматичної події – це те, що існує на місці порожнини в символічній структурі і є її ретроактивним ефектом. Ретроактивний ефект полягає у тому, що щось сприймається як існуюче спочатку. Спочатку подія сприймається як випадкова травма, як вторгнення Реального, яке не піддається символізуванню, але після того, як воно повторюється, створюється можливість його розуміння, воно вводиться в структуру фантазма як симптом. Фантазм виникає як явище, що дозволяє задовольнити несвідоме бажання; його функцією є конституювання таких рамок, через які суб'єкт сприймає світ як цілісний, стійкий і осмислений, де недолік є прихованим від нього – як загроза порушення цілісності, у тому числі і цілісності “Я” суб'єкта. Симптом є віднесеністю до Іншого і виступає як бажання одержати ідентифікацію, де Інший володіє статусом Я-Ідеала суб'єкта (символічна ідентифікація) і має владу підтвердити нарциссичний образ суб'єкта – ідеальне Я (уявна ідентифікація) або фрустрірувати бажання ідентифікації.

4. Основною умовою процесу самоконституювання суб'єкта є можливість встановлення зв'язку між регістрами Реального і Символічного шляхом означування, артикуляції за допомогою підбору таких означаючих, які відповідають екзистенціальній природі внутрішнього досвіду, якій символізується або артикулюється, що визначається роллю Символічного Іншого в ідентифікації суб'єкта. Базовими умовами розгортання процесу самоконституювання суб'єкта є наявність неусвідомлюваних бажань і прагнень суб'єкта, що оформляються у внутрішньому досвіді як переживання нестачі в чому-небудь, наявність культурних соціальних директив про необхідність ідеальної цілісності “Я” і наявність частково усвідомленого проекту реалізованої цілісності як цінності або сенсу буття суб'єкта.

5. В основу для створення типології психологічних механізмів самоконституювання суб’єкта покладено уявлення, що процес самоконституювання суб'єкта запускається ситуацією конфлікту між потребою в самоактуалізації внутрішнього досвіду суб'єкта і соціальними директивами щодо того, яка частина його досвіду і в якій формі повинна і має право реалізуватися, а яка повинна бути заборонена. Психологічні механізми самоконституювання суб'єкта детермінують спосіб, яким суб'єкт дозволяє або намагається вирішити (якщо механізми не працюють належним чином) даний конфлікт. Таким чином, тип психологічного механізму самоконституювання суб'єкта задають особливості функціонування сукупності механізмів суб'єктної активності, за допомогою яких здійснюється певний етап взаємодії суб'єкта з навколишньою реальністю, внаслідок чого реалізується частина потенціалу, яким володіє суб'єкт, і формується смисловий конструкт, що входить в структуру внутрішнього досвіду суб'єкта. Виявлено, що в основі функціонування сукупності психологічних механізмів суб'єктної активності лежать чотири чинники, які характеризують прояв активності суб'єкта стосовно навколишньої реальності: чинник активності\пасивності, чинник відмінності\тотожності, чинник адекватності\неадекватності оцінювання, чинник соціопатії\соціальної бажаності. Поєднання даних чотирьох чинників формує шість типів механізмів самоконституювання суб'єкта, три з яких є базовими (механізми самоопредмечування, самооцінювання і самоформування) і три - компліментарними (механізми самоототожнювання, самопред'явлення, самосхвалення).

6. Типологічні особливості психологічних механізмів самоконституювання суб'єкта відображають: специфіку побудування меж між зовнішньою і внутрішньою реальністю – їх протиставлення або дифузію (аутистичний відхід від реальності або нескінченний процес проекції - інтроекції); специфіку тестування реальності (ступінь її адекватності); специфіку підтримки балансу в системі "внутрішня суб'єктивна реальність - зовнішня об'єктивна реальність" між гіперрозвитком і колапсом внутрішньої суб'єктивної реальності (шизофренія) і її нівеляцією і поглинанням зовнішньою (соціальною) реальністю (невротичні психічні порушення); специфіку самооцінки суб'єкта залежно