ГЕ Микола Миколайович

Російський живописець

Народився 27 лютого 1831 p. у Воронежі в родині українського поміщика. Коли йому було три місяці, померла мати. Кріпачка-няня замінила йому матір, до цієї жінки він на все життя зберіг любов і дяку.

Малювати почав ще навчаючись у Першій київській гімназії. Закінчивши її у 1847 p., спочатку вступив на фізикоматема-тичний факультет Київського університету Св. Володимира, а згодом продовжив навчання у Петербурзькому університеті. У 1850 р. перейшов до Академії мистецтв, яку закінчив у 1857 р. У 1856 р. вперше виставив своє полотно «Ахіллес оплакує Патрокла». Робота, за яку він одержав малу золоту медаль, проте, нічим особливим не вирізнялася серед написаних в академічному стилі картин.

У картині «Сауль у Аендорської чаклунки» (1857) художник постав у зовсім новій іпостасі. Ця робота, виконана від впливом К. Брюллова, виявила вміння автора драматизувати відомі античні сюжети, зробила його ім’я відомим широкому загалу.

М. Ге подорожував по Італії, де ознайомлювався з шедеврами італійських митців. Саме в Італії зародилася ідея створення картини на відомий біблійний сюжет «Тайна вечеря» (1868). У цьому полотні на перший план виходить не епізод з Євангелія, а суто земні, людські переживання Христа. За цю роботу рада професорів Петербурзької Академії мистецтв присудила художнику звання професора, що за регламентом було вище за звання академіка. Картину було виставлено в Академії, і тисячі мешканців столиці мали нагоду ознайомитися з шедевром художника.

На початку 70-х років у творчості М. Ге відбувається якісний злам, викликаний участю у Товаристві пересувних художніх виставок. Для першої виставки цього товариства М. Ге підготував у 1873 р. історичне полотно «Петро І допитує царевича Олексія»..

Глибоким психологізмом позначені і наступні картини художника «Катерина II у гроба Єлизавети Петрівни» (1874) і «Пушкін у селі Михайлівському» (1875).

З 1876 р. М. Ге оселяється на хуторі Іванівському Бахмацького повіту Чернігівської губернії. На деякий час він відходить від мистецтва й опікується справами чернігівського земства, проте на початку 80-х років знову звертається до живопису. Його творчість отримує новий імпульс, пов’язаний із дружбою з Л. Толстим.

Серед картин, написаних в Україні, — «Вихід Христа з учнями у Гефсіманський сад» (1899), «Що є істина?» (1890), «Совість» (1891), «Суд синедріону» (1892), «Голгофа» (1870, 1878), «Розп’яття» (1894), портрети М. Костомарова (1870, 1878), О. Герцена (1878), Л. Толстого (1884), М. Габаєвої (1886), Н. Петрушкевич (1893), «Автопортрет» (1892). Писав художник і українських селян («Дівчина-українка. Портрет А. Г. Слюсаренко», 1875), у 80-ті роки — «Старий селянин», а на початку 90-х років — «Хлопчик-українець»; етюди «Світанок. Хутір Іванівський», «Сутінки. Україна» (обидві 90-ті роки). Разом з іншими художниками організував виставку картин, кошти від продажу яких було передано на спорудження пам’ятника М. Гоголю в м. Ніжині.

Помер 13 червня 1894 р. У с. Шевченко (колишній хутір Іванівський) Чернігівської області встановлено пам’ятник художнику.