ХАРКІВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ

ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

Ма Цзиньган

УДК 796.5.06:078(510)

організацІйно–методичні основи розвитку

спортивно–оздоровчого туризму в китаї

24.00.02 – фізична культура,

фізичне виховання різних груп населення

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук

з фізичного виховання і спорту

Харків–2005

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Харківській державній академії фізичної культури, Державний комітет України з питань фізичної культури і спорту.

Науковий керівник: кандидат медичних наук, старший науковий співробітник

Булашев Олександр Якович,

Харківська державна академія фізичної культури,

професор кафедри зимових видів спорту, велоспорту і туризму.

Офіційні опоненти: доктор біологічних наук, професор

Клименко Анатолій Іванович,

Харківська державна академія фізичної культури,

професор кафедри біологічних основ фізичного виховання і спорту;

кандидат педагогічних наук, доцент

Худолій Олег Миколайович,

Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди,

завідувач кафедри теорії і методики фізичного виховання.

Провідна установа: Львівський державний інститут фізичної культури і спорту,

кафедра туризму, Державний комітет України з питань фізичної культури і спорту, м. Львів.

Захист відбудеться 19.05. 2005 р. о 1500 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.862.01 в Харківській державній академії фізичної культури за адресою: 61022, м. Харків-22, Клочківська, 99.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківської державної академії фізичної культури (61022, м. Харків-22, Клочківська, 99).

Автореферат розіслано 15 апреля 2005 г.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради _________________ В.С. Ашанін

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. На даний час у Китаї розроблено й визначено стратегію уряду країни “Про розвиток фізичної культури і спорту на період з 2001 по 2010 роки”. У цей період будуть проведені найважливіші економічні реформи, що дозволить підняти на новий, більш високий, рівень фізичну культуру і спорт. Передбачається збільшити кількість громадян, які постійно займаються фізичною культурою і спортом, до 40% від загальної чисельності населення (1млрд. 200 млн.), у зв’язку з чим необхідно в містах і сільській місцевості створити умови для реалізації цієї програми.

Ставиться питання про подальше удосконалювання відпочинку громадян, зокрема через заняття туризмом. (Дун Шінчуан, 2003; Ван Гуйджун, 2003).

Практична реалізація цих завдань пов'язана з обґрунтуванням теоретичних положень про структуру, пропорції і форми територіальної організації туристського господарства.

Назріла необхідність у комплексних природно-територіальних дослідженнях кожного адміністративного району, провінцій Китаю з метою відпочинку, тому що провінція є базовою територіальною одиницею державної системи вивчення природних умов і ресурсів природокористування. Одним із шляхів планомірної індустрії відпочинку (туризму) є пізнання її основних характерних рис, просторових зв'язків, відносин з іншими елементами довкілля, а також внутрішньої структури і різних форм її прояву.

У цьому аспекті спортивно-оздоровчий туризм (СОТ) набуває пріоритетного значення. Заняття СОТ – це проста й зручна форма широкого залучення громадян країни в активні тренування для підвищення фізичної підготовленості, що дозволяє вирішити завдання щодо розвитку масової фізичної культури.

Існуючі в даний час у Китаї форми туризму створюють протиріччя між реальною величиною фізичних навантажень при заняттях тільки екскурсійним туризмом і їх бажаним рівнем у раціональній моделі СОТ. При впровадженні СОТ досить ефективно реалізуються не тільки специфічні функції фізичної культури: освітні, прикладні, спортивні, але й рекреативні й оздоровчо-реабілітаційні.

СОТ має велике значення для фізичного, естетичного, трудового, морального, патріотичного виховання, як засіб пізнання навколишнього середовища і людини в природних умовах. Усе це досягається порівняно простими і доступними засобами: походи, подорожі, екскурсії, прогулянки, туристські зльоти та змагання (А.Х. Абуков, 1978; О.Я. Булашев, В.І. Нечаєв, А.С. Ровний, 2003 та ін.).

СОТ – один із наймасовіщих видів активного відпочинку і спорту, дозволяє охопити широкі маси населення без яких-небудь соціальних і вікових обмежень.

Для того, щоб освоїти з метою туризму величезну за розмірами, неповторну за різноманітними природними ландшафтами і пам'ятниками територію Китаю, необхідно диференційовано оцінити все різноманіття території країни, варто виділити туристські зони для широкого розвитку усіх форм пізнавально-оздоровчо-спортивного туризму (Сун Дмін, 1994; Чжен Пен, 1999; Лін Уанчжу, 2000; Ло Дзінай, Джан Шулін, 2000).

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослі-дження з теми дисертації виконувалися в період з 2001 по 2004 р.р. відповідно до Зведеного плану НДР Державного комітету України з питань фізичної культури, спорту і туризму (номер держреєстрації 0102U002644) за темою 2.1.12 „Активний туризм” а також відповідає змісту програми “Стратегія розвитку фізичної культури і спорту в Китаї на 2001–2010 р.р.”

Мета дослідження. Розробка організаційно-методичних і наукових основ щодо створення у Китаї ефективного спортивно-оздоровчого туристського комплексу на основі спеціалізованої програми розвитку.

Завдання дослідження:

1. На підставі вивчення досвіду, накопиченого в державах СНД і сучасного стану туризму в Китаї, розробити напрямки і визначити передумови розвитку СОТ в Китаї.

2. Створити схему туристсько-географічного районування території Китаю для впровадження і розвитку різних видів СОТ в усіх регіонах країни.

3. Дати оцінку ландшафтам туристсько-географічних зон, особливостям клімату, наявності пам'ятників природи, архітектурним, археологічним та іншим історичним спорудам з погляду їхньої перспективності для рекреації і цілей СОТ.

4. Розробити оптимізовану модель структури й організації СОТ в Китаї, а також проекти положень і установок, що регламентують розвиток і подальше функціонування системи спортивно-оздоровчого туризму.

Об’єкт дослідження – спортивно-оздоровчий туризм і стан його розвитку в країнах Східної Європи і в Китаї.

Предмет дослідження – передумови і перспективи розвитку СОТ в Китаї.

Методи дослідження. Для вирішення установленого завдання в роботі використовувалися методи теоретичного і практичного дослідження: аналіз документів та літератури, картографічний і оцінюючий, опитування та анкетування.

Наукова новизна обумовлена вибором теми дослідження, яка вперше розробляється в Китаї, змістом цілей і науково-теоретичних завдань для розвитку СОТ в Китаї. Якщо розглядати наукову новизну в регіональному аспекті, то вона не має аналогів у всіх країнах Азії, за винятком азійської частини Росії.

Вперше для Китаю здійснений історичний аналіз досвіду роботи в системі СОТ в країнах Східної Європи, виявлено й доведено соціально-економічну значущість упровадження нового виду активного відпочинку і спорту в Китаї. Уперше, на підставі вивчення природнокліматичних умов регіонів країни, розроблено схему туристсько-географічного районування Китаю, а також уперше визначено райони й досліджено можливості розробки орієнтовних маршрутів до основних і найбільш популярних видів СОТ.

Практичне значення роботи полягає в тому, що матеріали дисертації можуть бути в певній мірі використані для розробки соціологічних, історичних, економічних, медико-біологічних та інших планів досліджень у сфері туристської діяльності.

Результати досліджень реалізовані в створенні авторської програми оптимізованої моделі структури й організації СОТ в Китаї.

Матеріали дисертації можуть враховуватися при формуванні планів соціально-економічного розвитку регіонів, а також напрямків Державної політики у сфері оздоровлення населення та активного відпочинку громадян Китаю.

Результати досліджень можуть бути використані в процесі викладання дисциплін і курсів “Спортивний туризм”, “Оздоровчо-пізнавальний туризм”, “Введення в спеціальність”, “Гід-провідник, інструктор туристської групи”, “Організація туристської діяльності у сфері спортивно-оздоровчого туризму”. Розробки з теми дисертації впроваджено в навчальний процес підготовки студентів факультету фізичного виховання педагогічного університету, інституту фізичної культури та клубу туристів провінції Хубей в Китаї, а також для студентів Харківської державної академії фізичної культури, що підтверджується відповідними актами впровадження.

Особистий внесок здобувача полягає в підборі, обробці, систематизації й аналізі матеріалів щодо розвитку СОТ в країнах Східної Європи (Україна, Росія, Білорусь), а також трактуванні історичних передумов і сучасного стану туризму в Китаї. Проведено роботу по систематизації культурно-історичних і природних пам'ятників і об'єктів Китаю з метою рекреації і СОТ. На підставі методики туристсько-географічного районування України створено схему туристсько-географічного районування Китаю й подано клімато-географічну оцінку ландшафтів різних регіонів країни. Розроблено оптимізовану модель структури й організації СОТ в Китаї.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи у вересні 2003 року були обговорені і схвалені на нараді в департаменті альпінізму Головного державного управління Китаю з фізичної культури і спорту, а також у Хебейському інституті фізичної культури (м. Шіцьзянжуан).

Основні положення дисертаційної роботи висвітлено у доповідях і повідомленнях на різноманітних наукових зібраннях:

V Міжнародна наукова конференція “Молода наука Харківщини” (м. Харків, 2003),

VI Міжнародна наукова конференція студентів та аспірантів “Фізична культура, спорт та здоров’я” (м. Харків, 2003),

VIII Міжнародна наукова конференція “Молода спортивна наука України” (м. Львів, 2004).

Результати окремих етапів роботи заслухувалися на теоретичних семінарах і наукових конференціях кафедри зимових видів спорту, велоспорту і туризму Харківської державної академії фізичної культури.

Публікації. По темі дисертації здобувачем опубліковано 6 статей у спеціалізованих наукових виданнях, затверджених ВАК України, та тези.

Структура й обсяг дисертаційної роботи. Робота складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, списку літератури та додатків. Дисертаційна робота викладена на 234 сторінках, ілюстрована 9 малюнками, 21 таблицями та 19 рисунками. Список використаної літератури складає 270 джерел, з яких 42 іноземні.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність і ступінь дослідженості обраної проблеми, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, методи та етапи дослідження, розкрито наукову новизну і практичне значення, особистий внесок здобувача, представлено сферу апробації результатів дослідження.

У першому розділі “Туризм на сучасному етапі розвитку суспільства” висвітлено форми, типи та види туризму і їхній основний зміст. Подано характеристику, визначено місце, роль і значення СОТ в житті суспільства, проаналізовано історичні передумови становлення туризму та його сучасний стан у Китаї.

Туризм варто визначати як особливий вид діяльності в умовах подорожей у вільний від основної роботи час для задоволення потреб людини у фізичному і моральному розвитку, пізнанні навколишнього середовища, відпочинку з використанням різнобічних засобів туризму в досягненні поставлених цілей: оздоровчих, науково-дослідних, професійно-прикладних, спортивних.

Типи і види туризму різноманітні. У залежності від обраної ознаки розроблено кілька класифікацій.

Всесвітня туристська організація (ВТО) усі форми туризму поділяє на: лікувальний, рекреаційний, екскурсійний, науковий, діловий, етнічний туризм.

Журнал “Русский турист” за 1998 рік дає дещо іншу класифікацію: за ступенем організованості, за віковою ознакою, за видом рухової діяльності, за метою, за соціальною ознакою. В іншій класифікації (Ю.М. Федотов, І.Є. Востоков, 2002) типи туризму підлягають за цільовими функціями, мотивами і результатами занять.

Існуючі форми і типи туризму можна розділити на дві основні групи: спортивно-оздоровчий (активно-руховий туризм, що удосконалює і розвиває рухові здібності, уміння і навички) і „пасивний” туризм (як правило, пізнавальний, не пов'язаний з рухами).

Оздоровчий вплив кожного з типів туризму на організм людини далеко не однаковий і вимагає спеціально організованих заходів. Завдання оздоровлення, що пов’язане зі збільшенням рухової активності населення, може вирішуватися за допомогою туризму, активного відпочинку в природному середовищі (В.М. Сергєєв, 1987; В.М. Платонов, 1988).

Спортивно-оздоровчий туризм спрямований на досягнення цільової функції зміцнення здоров'я, постійне удосконалювання в подоланні природних перешкод, придбання комплексу знань і навичок, необхідних для свідомого і безпечного перебування в природному середовищі і безаварійному переміщенні людини по пересіченій місцевості зі складним рельєфом.

Види СОТ визначаються за характером маршруту, способами та засобами пересування: пішохідний, лижний, гірський, водний, велосипедний, автомото-, спелео- і вітрильний туризм.

Теорія оздоровчої фізичної культури (ТОФК) може забезпечити визначений аспект стану благополуччя за допомогою засобів фізичного виховання.

Поєднання теорії оздоровчої фізичної культури й організаційних можливостей туризму дозволить створити науково обґрунтовану систему оздоровчого туризму.

Організація і підготовка походів – це комплекс різноманітних і послідовних заходів, системне виконання яких, забезпечить досягнення поставлених цілей, вирішення виховних, освітніх і спортивних завдань при максимальному оздоровчому ефекті й повній безпеці походу (О.Я. Булашев, 1999; О.Я. Булашев, В.І.Нечаєв, А.С. Ровний, 2003).

Для створення теорії оздоровчого туристського походу необхідно провести імітаційне моделювання для визначення найбільш раціональних варіантів застосування фізичних вправ і факторів навколишнього середовища, а також досягнення оздоровчої мети туристського походу та експериментальної перевірки обґрунтованості теоретичних положень (Н.Д. Граєвська, 1975; Ю.Л. Шальков, 1987; М.М. Амосов, Я.А. Бреде, 1989; А.І. Аппенянський, 1990; В.Д. Кряжев, 1990).

Спортивно-оздоровчий туризм – явище багатогранне, тому що за широтою спектру позитивного впливу на людину важко знайти інший кращий вид відпочинку і спорту.

З глибини століть дійшли відомості про Сима Цзяня (народ. у 145 р. до н.е.), подорожі якого сприяли об'єднанню багатьох областей своєї країни в період династії Хань. У його описах представлені долини рік Янцзи і Хуанхе, озера Тайху. Найдавніший дипломат Чжан Цянь у 138 – 126 р.р. до н.е. пройшов з Китаю в Середню Азію й у своїх працях описав степи і пустелі Центральної Азії, гірські системи Паміру та Тянь-Шаню, ріки Сирдар'ю й Амудар'ю. Глибокий слід в історичній та географічній літературі залишили Фа Сянь, Сюань Цзан, Сюй Ся-ке. Вже в більш пізніший час багато уваги приділяли дослідженню Центральної Азії, Тибету П.П. Семенов-Тяньшанський, В.А. Обручев, П.К. Козловський і багато інших (А.Г. Банников, Г.Е. Грумм-Гржимайло, 1948; В.Т. Зайчиков, 1955; П.К. Козлов, 1956; І.П. Магідович, 1957; А.М. Кондрашов, 1973; А.Д. Дикарьов, А.В. Луніна, 1989; Г.Ф. Шаповал, 1999; М.Д. Дорджиєв, Г.С. Усикін, 2000).

Становлення і розвиток сучасного туризму почалося після утворення нового Китаю в 1949 році. Починаючи з 1951 року в ряді центральних провінцій були створені державні бюро подорожей в основному по обслуговуванню закордонних китайців. У 1954 році в Пекіні для обслуговування іноземних громадян відкривається Міжнародне бюро подорожей Китаю (МБПК) з філіями в Шанхаю, Ханчжоу, Гуанчжоу, Ханькоу, Нанкіні й інших містах країни.

З метою удосконалення керівництва туризмом у 1964 році в Китаї було створено Державне управління у справах туризму. Кількість осіб іноземних туристів з 1978 р. по 1998 р. зросло з 1,81 млн. до 63,48 млн. чоловік, а здобуток від галузі піднявся з 269 млн. до 12,6 млрд. доларів. Слід зазначити, що дотепер основний натиск робиться на притік іноземних туристів. У той же час стратегія розвитку фізичної культури і спорту в країні до 2010 року передбачає залучення до 40 % населення Китаю в заняття спортом і туризмом.

У другому розділі “Методи й організація досліджень” подано загальну характеристику методів дослідження: теоретичного і порівняльно-історичного аналізу науково-методичної літератури. Для вивчення туристських природно-антропогенних ресурсів застосовувався картографічний метод разом з описово-географічним, порівняно-географічним та оцінювальним. Анкетування й опитування проводилися з метою одержання відомостей про розуміння суті СОТ, про відношення до цього виду активного відпочинку і спорту визначеної частини китайської молоді (студентів) та необхідності його розвитку в Китаї. Для оцінки використані методи математичної обробки.

У третьому розділі “Шляхи розвитку спортивно-оздоровчого туризму в Китаї” здійснено аналітичний огляд становлення і розвитку СОТ в країнах Східної Європи, визначено програмно-нормативні, організаційні й науково-методичні основи його розвитку в Китаї.

У світовій практиці СОТ являє собою унікальне суспільне явище, про що свідчить те, що при мінімальній підтримці держави він успішно може існувати в складних економічних умовах. Цьому сприяє висока доступність, у тому числі й матеріальна, спортивного туризму для всіх категорій і вікових груп населення, а також придатність більшої частини території багатьох країн для туристських заходів (М.А. Балабін, 1977; А.Х Абуков, 1978; П.І. Істомін, В.І. Симаков, 1986 та ін.).

Одним з найважливіших факторів, що впливають на розвиток, функціонування і масовість СОТ є його система організації та управління. Особливо важливий оптимальний вибір організаційних форм для регіону (провінції, повіту), де необхідно враховувати весь комплекс місцевих особливостей розвитку СОТ.

Будь-яке удосконалювання, тим більше в сфері організаційної структури та управління, вимагає ретельного аналізу недоліків попередніх систем.

У результаті проведеного аналізу можна зробити висновок, що у сфері соціально-орієнтованих духовно-оздоровчих технологій будувати організаційно-управлінську систему необхідно на базі змішаної форми взаємин, що включає симбіоз громадської організації, держави та підприємницької навколоспортивної туристської діяльності, спрямованої на розвиток туристського руху. Така система відносин припускає, що ідеологія розвитку руху залишається цілком за суспільною структурою, а базове фінансування, пільгове оподатковування й координація функцій – за державою. При цьому роль підприємницьких технологій законодавчо не повинна бути вище суспільної і державної.

Пропорції між цими трьома умовними співзасновниками на право прийняття ключових рішень повинні виходити з основного принципу, а саме: скільки б коштів не одержав туристський рух від держави або від бізнесу, інтелектуальний продукт, викликаний рухом, завжди повинен залишатися за своєю сукупністю більш значимим. І тільки такий підхід дозволяє будь-якій соціально корисній самодіяльній і творчій справі, яким є СОТ, отримати максимально ефективну технологію розвитку. Подібний підхід стосується не тільки вибору принципів у системі організації та управління, але й цілком може застосовуватися для системи підготовки кадрів, у рішенні питань власності при створенні спортивно-оздоровчих центрів.

Для вирішення питань організації і впровадження СОТ в Китаї на підставі аналізу багаторічного досвіду щодо становлення й удосконалювання усіх видів спортивного туризму в країнах Східної Європи ми розробили проекти класифікації й організаційно-управлінської структури для цілеспрямованого розвитку в країні потенційно значущого виду спорту й активного відпочинку, яким є СОТ.

На наш погляд, доцільно створити федерацію спортивно-оздоровчого туризму, як керівний, організаційний і методичний всекитайський центр цього перспективного виду спорту та відпочинку, а потім ввести її в структуру Головного державного управління Китаю з фізичної культури і спорту, тому що ряд проблем СОТ необхідно вирішувати на державному рівні і за допомогою держави (Ю.М. Кокорев, 1982; В.І. Істомін, В.І. Тімаков, 1986).

Основними принципами і напрямками розвитку СОТ в Китаї повинні стати:

- створення цілісної системи взаємодії людини і природного середовища її проживання, що дозволяє гармонійно вирішувати завдання оздоровлення населення і збереження природи засобами туризму;

- відповідність соціальної значимості, ефективності і масовості туризму, ступеня державної підтримки в цій галузі і створення умов, що забезпечують його швидкий розвиток;

- виділення в першу чергу масових туристських заходів похідного і змагального характеру для дітей та молоді, що активно використовують природне середовище найбільш доступних туристських регіонів країни, якими є провінції Північного сходу, Центральної і Південно-східної частини Китаю;

- міжвідомчий принцип управління та розвитку СОТ, що дозволяє включити вікові й соціальні групи населення: дітей, школярів, студентів, сиріт, людей з обмеженими життєвими можливостями, а також сім’ю в цілому;

- оптимальне поєднання державних, суспільних і приватних витоків та інтересів, реалізованих, можливо, у формі змішаного спів-засновництва при створенні матеріальної бази, системи підготовки кадрів, реалізації інформаційних систем;

- максимальне наймасовіше залучення потенційних аматорів подорожей за місцем проживання, роботи, відпочинку.

Життєздатність, подальше удосконалювання і практична значимість оптимізованої системи управління СОТ буде залежати від того, наскільки послідовно і цілеспрямовано буде проводитися всіма державними й суспільними структурами політика всілякого сприяння впровадження та розвитку його в країні.

Наукове значення теорії спортивно-оздоровчого туризму визначається необхідністю вироблення поглядів, уявлень, ідей, спрямованих на з'ясування, тлумачення й узагальнення фактів, які мають відношення до СОТ – соціально значимому явищу сучасного суспільства.

Роль теорії спортивно-оздоровчого туризму не обмежується узагальненням досвіду, накопиченого в ході його розвитку, а пов'язана з перенесенням цього досвіду в нові умови, із творчою переробкою досягнень минулого. З наукового погляду очевидні правомірність і необхідність розвитку теорії цього сучасного виду людської діяльності.

Розробка науково-методичних основ СОТ призводить до виділення його, як самостійного предмета дослідження, що має істотне науково-практичне значення, зумовлене бурхливим розвитком туризму взагалі і СОТ зокрема.

Проведені дослідження дозволяють виділити кілька напрямків, що охоплюють науково-методичні основи розвитку СОТ в Китаї:

- спортивно-оздоровчий туризм у системі оздоровлення і фізичної культури;

- виховні й пізнавальні функції туризму;

- місце туристських нормативів у спортивній класифікації країни й у системі спортивно-масової роботи;

- організація й управління спортивно-оздоровчим туризмом;

- організація роботи щодо безпеки туристських заходів;

- географічні аспекти розвитку спортивно-оздоровчого туризму;

- основні проблеми розробки, випуску й експлуатації туристського інвентарю і спорядження.

У четвертому розділі “Туристсько-географічне районування Китаю” наводяться дані про культурно-географічну спадщину туристських можливостей Китаю, подано фізико-географічна оцінку туристських зон країни для цілей СОТ, наведено методологічні прийоми рекреаційної оцінки природних умов цих зон.

Топографія Китаю надзвичайно різноманітна. Гористість – одна з головних рис території країни. Близько 65 % площі займають гори, плато і узвишшя.

На півночі й північному заході Китаю простираються величезні пустелі: кам'янисто-піщані пустелі Гобі – близько 2 млн. кв. км, Алашань – 1 млн. кв. км, піщана пустеля Такла-Макан, розташована в Таримській западині на висоті 800 – 1300 метрів, площею близько 320 тис. кв. км.

Загальна довжина рік сягає близько 220 тис. км, при цьому басейни більше 1,5 тис. рік перевищують 1000 кв. км.

Кліматичні умови різних районів країни сильно відрізняються один від одного через велику та складну за рельєфом територію.

Китай володіє величезним природно-культурним потенціалом для всілякого і масового розвитку усіх видів туризму. Особливо сприятливі умови по всій території країни для культивування спортивно-пізнавально-оздоровчого туризму. У Китаї знаходяться численні природні, історичні, архітектурні й археологічні пам'ятники, які представляють інтерес для туристів (М. Шервуд, 1931; Ліін Джігуан, Джан Тьячан, 1985; Ван Гуйджун, 2003 та ін.).

Рекреаційне природокористування є важливим елементом господарювання багатьох країн, приклад яких свідчить, що розвиток цієї галузі дає можливість одержувати значний ефект в економічному, соціальному й екологічному планах.

Розробка наукових основ раціонального використання природних умов і рекреаційних ресурсів є важливою складовою соціальної політики Китаю.

Метод, розроблений О.Я. Булашевим із співавторами, використаний для оцінки природних умов Китаю з метою спортивно-оздоровчого туризму. Він полягає в оцінці компонентів природного середовища, що дає можливість визначити категорію складності подоланих протяжних і локальних перешкод, коефіцієнт перепаду висот та автономності. Оцінка окремих компонентів природи дозволяє перейти до регіональних оцінок, на підставі яких ми розробили схему туристсько-географічного районування Китаю (Б.М. Ліханов, 1973; В.С. Преображенський, 1975).

Для розвитку СОТ в Китаї необхідна комплексна багатофакторна оцінка території країни (рельєф, гідромережа, клімат, транспорт, щільність населення, екскурсійні об'єкти), на основі якої можна у всіх туристсько-географічних зонах розробити за видами спортивного туризму, що культивуються, маршрути всіх категорій складності, у тому числі і для пізнавально-оздоровчого туризму.

В дисертації проведено туристсько-географічне районування Китаю:

- систематизовано наявну географічну (рельєф місцевості, гідрографія, клімат, щільність населення, наявність і ступінь розвитку транспортних шляхів, природні, історичні, археологічні, архітектурні й інші пам'ятники і визначні пам'ятки) інформацію з районів (процес постійний);

- виявлено територіальні закономірності розвитку СОТ;

- визначено туристські функції зон, районів для культивування і розвитку в них різних форм і видів СОТ;

- одержано цілісне уявлення про стан, фактори і перспективи розвитку СОТ в усіх регіонах території;

- дано порівняльну характеристику зон таі районів і використовувати отримані результати для планування та управління СОТ.

При визначенні туристських зон країни враховувалися показники і характеристики різної спрямованості, що дозволило виділити п'ять туристсько-географічних зон, що мають у своєму розпорядженні велику кількість екскурсійних об'єктів державного і місцевого значення (табл. 1).

Таблиця 1

Туристсько-географічні зони Китаю

№ з/п | Назва зони | Площа

(тис. кв. км) | Провінції; авт. р-ни; особ. адм. р-ни | Екскурсійні об’єкти | Населення (млн. чол) | державні | місцеві

1 | Північно-західна зона | 2376

39 | 3 | 4 | 34 | 2 | Південно-західна зона

(Цинхай-Тибетське нагір’я) | 1940

7,5 | 2 | 2 | 31 | 3 | Північно-східна зона | 1347

132,5 | 4 | 11 | 64 | 4 | Центрально-східна зона | 1770

515 | 15 | 49 | 241 | 5 | Південно-східна зона | 1458

347 | 12 | 48 | 220 |

У залежності від фізико-географічних показників, кліматичних факторів, наявності і значущості природних, історичних, культурних пам'ятників, визначних пам'яток та ін., туристські зони можуть виконувати різні функції культурно-прикладного та спортивно-оздоровчого характеру.

Кожний функціональний напрямок характеризується пріоритетними цілями, які є головними при проведенні туристських заходів: оздоровлення, спорт або пізнання (підвищення культурного рівня).

Усі виділені зони в більшому або меншому ступені мають у своєму розпорядженні можливості для виконання всіх зазначених функцій.

Комплексна оцінка всіх компонентів природного середовища Китаю в перспективі може бути використана для початкового визначення складності туристських спортивних маршрутів, а надалі послужить підставою для розробки еталонних маршрутів для створення “Переліку класифікованих маршрутів Китаю”.

У п'ятому розділі “Перспективи розвитку спортивно-оздоровчого туризму в Китаї” подано стратегію розвитку фізичної культури, спорту і туризму в Китаї на 2001 – 2010 р.р., де розкривається можливість поліпшення стану здоров'я населення країни шляхом широкого впровадження в життя і побут китайського народу фізичної культури, спорту і туризму. Не вимагаючи значних витрат з боку держави, туризм, особливо пізнавальний, оздоровчий, спортивний, не має серйозних обмежень для осіб будь-якого віку, соціального стану і віросповідання. Використання досвіду країн Східної Європи в Китаї допоможе уникнути багатьох помилок періоду становлення цього руху й у відносно нетривалий термін впровадити у своїй країні СОТ.

Китай – єдина країна у світі, розташована в зоні шести кліматичних поясів. З них помірний, помірно-теплий і субтропічний пояси займають більшу частину Китаю і це – ідеальні умови розвитку усіх видів спортивно-оздоров-чого туризму в цьому регіоні (В.І. Ганопольський, 1986; К.М. Рябінін, 1996; Чжан Пен, 1999).

У даний час СОТ у Китаї знаходиться в стадії зародження і, безсумнівно, маючи багаті географічні ландшафти, насичені природно-культурними пам'ятниками, у майбутньому одержить широке розповсюдження.

Для пішохідного туризму привабливі й сприятливі території, розташовані на північному сході країни, у центральній, східній і південній частинах Китаю, де середні температури липня в межах +18°– +28° С, а терміни проведення походів збільшуються з півночі на південь. Рельєф місцевості рівнинно-гористий з багатою рослинністю: від тайги на північному сході до субтропічних лісів на півдні.

Для лижного туризму більше всього підходять північний і північно-східний регіони країни з тривалим сніжним зимовим періодом і температурою від –18° до –30° з південного сходу на північний захід. Гірничо-тайговий рельєф нагадує Уссурійську тайгу Росії.

Для занять гірським туризмом у Китаї є унікальні гірські масиви планети: Цинхай-Тибетське нагір'я назване “дахом світу” і розташоване на південному заході Китаю із середньою висотою більше 4 тис. м над рівнем моря (інші хребти і вершини перевищують 5 – 6 тис. м) – найбільше і найсуворіше в кліматичному відношенні нагір'я світу. Найважливішими горами Китаю є також Алтай, Тянь-Шань, Каракорум, Гімалаї та інші. Усе це дає можливість здійснювати гірські маршрути від простих до вищих категорій складності.

Для водного туризму можна використовувати більш 5000 рік, басейн яких складає 2/3 території країни. Тільки басейни двох найбільших рік світу – Янцзи (5800 км) і Хуанхе (5464 км) займають площу більше 2,5 млн. кв. км й розташовані в 20 провінціях та автономних районах Китаю.

Уся країна, особливо її східна частина, має досить густу мережу автомобільних доріг різного класу, що важливо й для автомототуризму і для розвитку велосипедного туризму.

Для вітрильного туризму прекрасними полігонами є акваторії морів: Бохайського (внутрішнього), а також Жовтого, Східно-Китайського і Південно-Китайського морів басейну Тихого океану. Можливе використання для вітрильного туризму також найбільших озер країни. Вісім з них мають площу більше 2000 кв. км, а дев'ять озер – від 250 кв. км до 2000 кв. км.

Для того, щоб мати уявлення, яке місце в житті китайської молоді займає туризм взагалі і спортивно-оздоровчий туризм зокрема, яке їхнє ставлення до цього виду активного відпочинку і спорту, ми провели анкетування китайських студентів.

Опитування проводилося в 2002 році серед студентів, що навчаються у вищих навчальних закладах м. Харкова (Національний університет ім. В.М. Каразіна, Політехнічний університет, Аерокосмічний університет, Академія фізичної культури). У 2003 році опитування проведено в Китаї в адміністративному центрі провінції Хебей місті Шицзяньжуанє серед студентів факультету фізичного виховання педагогічного інституту, інституту фізичної культури, а також технологічного й економічного університетів у місті Ханчжоу провінції Чжецзян.

З 168 опитаних у Харкові (у тому числі 107 чоловіків і 61 жінок) і з 1918 осіб у Китаї (у тому числі 966 чоловіків і 952 жінок) знають і чули про існування активного відпочинку, яким є спортивно-оздоровчий туризм: у Харкові 89,8 %, у Китаї – 65,6 %. Не можуть що-небудь сказати: у Харкові – 17,8 %, у Китаї – 34,4 % респондентів. Активному відпочинку, тобто екскурсії, прогулянці та подорожі, надають перевагу 82,2 % і лише 17,8 % схильні до пасивного відпочинку (читання книг, перегляд телепередач, відвідування театрів).

Подобається і дуже подобається туризм 81,5 % харківських респондентів і 79,1 %, що проживають на момент опитування в Китаї; не подобається, байдужний, не можуть відповісти згідно 18,5 % і 20,9 % опитаних.

За привабливістю туризму 54,2 % відзначили його оздоровчу функцію; 50 % – розважальну; спілкування з природою – 28,6 %; придбання практичних навичок – 24,4 %; популярність цього виду відпочинку і спорту – 17,2 %, не можуть відповісти – 4,8 %.

Більшість (51,9 %) опитаних воліють подорожувати пішки в горах, джунглях, пустелі, тайзі; на велосипедах – 39,9 %; подорожі по воді на човнах, плотах, катамаранах подобаються 28 %; на автомобілях – 24,4 %; на мотоциклах і на лижах – 20,2 %; вітрильний спорт привабливий для 16,6 % респондентів.

Природні умови рідного краю дуже подобаються 41,7 % опитаних; не звертають уваги – 42,2 %; не подобаються – 13,7 % і не можуть відповісти – 2,4 % респондентів.

Хотіли б навчатися теоретичним і практичним основам спортивно-оздоровчого туризму 66,1 %; не виявляють такого бажання 14,3 %, а 19,6 % не можуть відповісти.

Більшість опитаних (53,6 %) цікавляться літературою по туризму, географії і супутніми відеоматеріалами; не виявляють інтересу до таких джерел спеціальної інформації – 16,1 % і затрудняються що-небудь сказати – 30,3 %.

Стримує наших респондентів відправитися в подорож у вільний від навчання та роботи час: відсутність вільного часу – 49,4 %. відсутність організатора (інструктора) – 41,9 %; велика зайнятість навчанням – 37,5 %; недолік матеріальних засобів – 36,3 %; відсутність знайомих досвідчених туристів – 27,4 %; відсутність необхідного спорядження – 22 %; слабке здоров'я – 21,4 %; мало туристського досвіду – 19,6 %. Затрудняються що-небудь сказати – 5,4 %.

Впровадження СОТ в країні органічно вписується в основні положення “Концепції розвитку фізичної культури і спорту в Китаї до 2010 року” – охопити до 40 % населення країни фізичною культурою і спортом і здійснити комплексні заходи для зміцнення здоров'я громадян усієї країни.

Масовий розвиток СОТ в Китаї вже в найближчій перспективі, на наш погляд, може дати свої позитивні результати у вирішенні проблеми робочих місць, зміцненні здоров'я населення, підвищенні продуктивності праці і культурного рівня населення (Су Венчан, 1998; Лю Вей, 1999; Хи Гуанзей, 1999).

У проекті Програми розвитку спортивно-оздоровчого туризму в Китаї до 2010 року визначено мету і завдання; зазначено основні принципи її реалізації та напрямки його розвитку; подано його нормативно-правове забезпечення; обґрунтовано необхідність інформаційно-рекламної і видавничої діяльності; запропоновано механізм реалізації цієї програми.

Висновки

Отримані в ході досліджень результати дають можливість для таких загальних висновків:

1. Аналіз літературних джерел, узагальнення досвіду спортивно-оздоровчого туризму в країнах Східної Європи і сучасний стан розвитку туризму в Китаї дозволили виявити відсутність наукових розробок щодо функціонування в країні подібного виду активного відпочинку і спорту, яким є спортивно-оздоровчий туризм. Подібна обставина, враховуючи соціальну значущість туристського руху, спрямованого на масовий активний відпочинок, оздоровлення, соціальну адаптацію, духовний і фізичний розвиток різних шарів населення країни, виявила необхідність розробки організаційно-методичних основ й завдань досліджень.

2. Виявлено й визначено соціально-економічну значущість спортивно-оздоровчого туризму в Китаї. Масовий розвиток нового виду активного відпочинку і спорту в країні вже в найближчі 5–10 років дозволить отримати свої позитивні результати: підвищити рівень здоров’я, продуктивність праці, культурний рівень, прилучити через туризм до здорового способу життя і прикладному, активному відпочинку й спорту не тільки своїх громадян, а й іноземних туристів.

3. На підставі аналізу багаторічного досвіду щодо становлення, розвитку й удосконалення всіх видів спортивного туризму в країнах Східної Європи розроблено проект оптимізованої організаційно-управлінської структури – федерації туризму. Створення федерацій (департаментів) спортивно-оздоровчого туризму при Головному державному управлінні Китаю з фізичної культури та спорту і на місцях дозволить оперативно вирішувати багато організаційних, методичних і практичних питань та цілеспрямовано розвивати в країні такий вид спорту і активного відпочинку, яким є СОТ.

4. Аналіз існуючої системи туризму в Китаї (в основному розважального й екскурсійного) дозволив зробити висновок, що вона недостатньо вирішує завдання рухової активності населення. Програми туристських установ передбачають заходи, в яких відпочиваючому відводиться роль пасивного глядача, при цьому виникає суперечність між реальною величиною фізичних навантажень при заняттях тільки екскурсійним туризмом і їх бажаним рівнем в раціональній моделі СОТ. В той же час Китай, маючи багаті географічні ландшафти, насичені природно-культурними пам’ятниками, при оптимальному виборі організаційних форм для кожного регіону (провінції, повіту), може широко розповсюджувати СОТ.

5. На підставі вивчення природнокліматичних умов Китаю проведено рекреаційну оцінку природного середовища і створено схему туристського районування країни. Оцінка окремих компонентів природи дозволила перейти до регіональних характеристик виділених нами п’яти туристсько-географічних зон і здійснити комплексну багатофакторну оцінку території країни (рельєф, гідро мережа, клімат, транспорт, щільність населення, наявність екскурсійних об’єктів), що дає змогу в усіх туристсько-географічних зонах розробити маршрути за видами туризму, що культивуються, в тому числі і для спортивно-оздоровчого.

6. Запропоновано основні напрямки, що охоплюють науково-методичні основи розвитку СОТ в країні:

- спортивно-оздоровчий туризм в системі оздоровлення і фізичної культури;

- виховні, пізнавальні і прикладні функції СОТ;

- місце туристських нормативів у спортивній класифікації країни і в системі спортивно-масової роботи;

- організація та управління спортивно-оздоровчим туризмом;

- організація профілактичної роботи щодо безпеки туристських заходів;

- географічні й рекреаційні аспекти розвитку спортивно-оздоров-чого туризму;

- основні проблеми розробки й експлуатації туристського інвентарю й спорядження.

7. У дисертаційній роботі представлено узагальнення й нове рішення проблеми організаційно-методичного забезпечення розвитку СОТ в Китаї для різних груп населення. В дослідженнях реалізовано й втілено підтвердження оптимізованої моделі структури й організації диференційного підходу проведення багатоденних походів для всіх видів туризму.

8. На сучасному етапі найбільш ефективним напрямком роботи щодо розвитку СОТ в Китаї є розробка маршрутів і організація одно-, двох- та багатоденних (6–10 днів) походів, які сприяють укріпленню здоров’я й фізичному удосконаленню, мають пізнавальне, прикладне і культурне значення.

9. Розроблено Програму розвитку спортивно-оздоровчого туризму в Китаї до 2010 р., в якій передбачено комплексні заходи щодо її впровадження та об’єднання зусиль державних органів виконавчої і законодавчої влади всіх рівнів, органів міського саморегулювання, туристсько-спортивних громадських об’єднань, всіх зацікавлених організацій і окремих громадян. Реалізація Програми буде більш вдалою та дійсною при прийнятті законодавчих актів в Китаї: закон „Про соціальній туризм”, закон „Про туристську ренту”.

10. Окремі результати досліджень (значення СОТ в житті сучасного суспільства, досвід становлення і розвитку СОТ в країнах Східної Європи і його аналіз, а також схема туристсько-географічного районування Китаю; її ландшафтна оцінка й оптимізована модель структури й організації спортивно-оздоровчого туризму в Китаї) можуть бути використані як методологічна основа для розробки соціологічних, історичних, економічних, медико-біологічних та інших планів досліджень туристської діяльності, в тому числі і при реалізації „Стратегії Китаю про розвиток фізичної культури і спорту на період з 2001 по 2010 роки”.

СПИСОК РОБІТ, ЩО ОПУБЛІКОВАНІ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Булашев А.Я., Ма Цзиньган. К вопросу туристско-географического районирования Китая // Слобожанський науково-спортивний вісник. – Харків: ХДАФК, 2003. Вип. 6. – С. 156 159.

2. Ма Цзиньган. Туристские ресурсы Китая: их роль и значение для развития спортивно-оздоровительного туризма в стране // Физическое воспитание студентов творческих специальностей: Зб. наук. пр. під ред. Єрмакова С.С. – Харків: ХХПІ, 2003. № 7. – С. 74 80.

3. Булашев А.Я., Ма Цзиньган. Методика рекреационной оценки при-родных комплексов Китая для целей спортивно-оздоровительного туризма // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: Зб. наук. пр. під ред. Єрмакова С.С. – Харків: ХХПІ, 2003. № 24. С. 123 130.

4. Ма Цзиньган. Перспективы развития спортивно-оздоровительного туризма в Китае // Матеріали конференції. V Міжнародна наукова конференція студентів та аспірантів “Фізична культура, спорт та здоров’я”. – Харків: ХДАФК, 2003. С. 59 60.

5. Ма Цзиньган. Оптимизированная модель структуры