ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Імені ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

МУСІЄНКО Ірина Володимирівна

УДК 94(477.85)„194/195”:323.281

ПОЛІТИЧНІ РЕПРЕСІЇ КОМУНІСТИЧНОГО РЕЖИМУ НА ПІВНІЧНІЙ БУКОВИНІ Й ХОТИНЩИНІ В 40–50-х рр. XX ст.

07.00.01 – Історія України

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Чернівці – 2005

Дисертацією

є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії України Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Міністерства освіти та науки України.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор БРИЦЬКИЙ Петро Павлович,

Чернівецький національній університет імені Юрія Федьковича, кафедра історії України

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор ЮРІЙ Михайло Федорович,

Чернівецький торговельно-економічний інститут Київського національного

торговельно-економічного університету, завідувач кафедри соціально- економічних наук

кандидат історичних наук, професор ЧЕРНЕГА Петро Макарович

Національний педагогічний університет імені М. Драгоманова, завідувач кафедри історії слов’ян і українознавства

Провідна установа: Інститут історії України НАН України,

відділ історії Другої світової війни

(м. Київ)

Захист відбудеться “___”_________2005 р. о ____ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 76.051.06 у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича (58012, м. Чернівці, вул. Кафедральна, 2, корп. 14, ауд. 18 )

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (58012, м. Чернівці, вул. Л.Українки, 23).

Автореферат розісланий “___”_________2005 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Т.Я. Лупул

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. ХХ століття виявилося одним з найбільш складних і кривавих в історії України. У той же час воно ознаменувалося об’єднанням більшості українських етнічних земель у межах УРСР. Однак це об’єднання, яке об’єктивно відповідало віковічним прагненням українства до Соборності, відбулося в добу сталінізму й для керівництва СРСР мало зовсім інший зміст і мету, а саме: розширення меж радянської імперії на захід, зміцнення тоталітарної системи шляхом експлуатації людських і природних ресурсів приєднаних територій. Споконвічні українські землі Північна Буковина та Хотинщина стали одним із перших об’єктів зовнішньої експансії сталінського режиму. Одним з основних інструментів реалізації процесу інкорпорації західноукраїнських земель до політичної та економічної системи СРСР були масові політичні репресії проти реальної та “потенційної” опозиції.

У радянській історіографії проблема об’єднання українських земель висвітлювалася переважно однобічно. Перш за все підкреслювалися позитивні сторони цього процесу, в той же час факти застосування масових політичних репресій свідомо замовчувалися. Архіви, що знаходилися в розпорядженні спецслужб, були недосяжними для істориків. Актуальність праці визначається й тим, що вона є одним з небагатьох досліджень політичних репресій на регіональному рівні. Процес утвердження тоталітарної системи на території Північної Буковини та Хотинщини хоча і йшов за виробленим і апробованим на решті території СРСР сценарієм, однак він мав тут і вагомі регіональні відмінності, що детермінувалися низкою суб’єктивних і об’єктивних факторів. Питання політичних репресій на території регіону є невід’ємною, проте досі не вивченою ланкою новітньої історії України. Запропоноване дослідження, що виконане на широкій базі закритих раніше для науковців документів, повинно заповнити цю прогалину.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках комплексної наукової програми, затвердженої постановами Президії Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України про підготовку й видання багатотомної науково-документальної серії книг “Реабілітовані історією”; є складовою частиною наукової програми кафедри історії України Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича “Актуальні питання історії, історіографії та культури України ХVII–ХХ ст.” (номер державної реєстрації 0199U001874).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є відображення на основі наукового аналізу архівних джерел та узагальнення здобутків історіографії цілісної картини становлення й функціонування тоталітарного режиму в регіоні, розкриття причин і наслідків політичних репресій. Реалізація цієї мети передбачає вирішення наступних завдань:

– довести, що масові репресії стали одним з найважливіших чинників утвердження і функціонування в краї комуністичної системи;

– проаналізувати законодавчу базу, ідеологічне забезпечення цих злочинних дій як частини широкомасштабної державної політики;

– визначити особливості процесу становлення репресивно-каральної системи в регіоні, висвітлити завдання, спрямованість і хід масових політичних репресій, способи фабрикації та фальсифікації справ, охарактеризувати етапи здійснення цієї політики;

– висвітлити роль і значення українського національно-визвольного руху; показати внесок у його розвиток буковинців і бессарабців; встановити форми й методи боротьби з ним тоталітарного режиму;

– розкрити регіональні особливості репресивної політики, визначити напрямки та масштаби репресій;

– обґрунтувати та узагальнити наслідки здійснення репресивної політики, встановити чисельність, етнічний склад, соціальну та конфесійну структуру репресованих;

– показати, що ґрунтовне й всебічне вивчення проблем історії тоталітаризму є необхідною умовою для подолання його наслідків у всіх сферах життя суспільства.

Об’єктом дослідження є політика комуністичного режиму на Північній Буковині та Хотинщині, приєднаних до УРСР у 1940 р.

Предметом дослідження визначені політичні репресії тоталітарного режиму проти населення краю в 1940–1941 та 1944–1953 рр.

Методи дослідження визначаються метою роботи, характером досліджуваної проблеми та особливостями джерельної бази дисертації. Для розв’язання дослідницьких завдань використано методи аналізу й синтезу (під час вивчення джерел і літератури), порівняльно-історичний (для вивчення загальних закономірностей та зв’язків історичних подій), статистично-аналітичний (для аналізу різних за характером і значенням кількісних показників), проблемно-хронологічний (для викладу історичного матеріалу) та інші методи, поєднання яких сприяло вивченню й осмисленню невідомих до цього часу фактів, реалізації нових підходів у процесі аналізу й інтерпретації тогочасних подій.

Методологічна основа дослідження ґрунтується на універсальних принципах історизму та наукового об’єктивного підходу до висвітлення теми, діалектичного розуміння історичного процесу, неупередженого підходу до складних явищ суспільного життя.

Хронологічні рамки роботи обумовлені предметом дослідження й охоплюють два часових відрізки – довоєнний (липень 1940 – червень 1941 рр.) і післявоєнний (1944–1953 рр.). Нижня межа відповідає часу входження Північної Буковини й Хотинщини до СРСР, а верхня – смерті Й. Сталіна і початку процесу десталінізації. Саме в цей час проходила перша (початок 40-х рр.) та друга (повоєнні роки) “радянізації” краю, одним з основних напрямків здійснення яких стали масові репресії. У ці роки розгорнулася національно-визвольна боротьба українства й репресивна політика режиму набула найбільших масштабів і жорстокості. Період румунської окупації часів війни залишився поза межами дослідження, бо діяльність радянського режиму в цей період у краї була припинена.

Територіальні рамки дослідження окреслені межами історичного регіону Північної Буковини й Хотинщини (Чернівецька область). Визначення територіальних меж зумовлене існуванням регіональних особливостей встановлення й функціонування радянської влади в краї; інтересом науковців, громадськості, буковинської діаспори до історії регіону та створенням у Чернівцях і за кордоном центрів буковинознавства. Історія краю, етнічний та конфесійний склад його населення мали суттєві відмінності від інших регіонів України, в тому числі від сусідніх західних областей.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в історіографії, на основі узагальнення її попередніх досягнень, залучення нових документів, що тривалий час знаходилися в спецфондах державних і відомчих архівів СБУ та МВС, здійснено комплексне й цілісне дослідження загальної картини утвердження на Північній Буковині та Хотинщині комуністичного режиму, визначальною ознакою якого стали політичні репресії. Вперше всебічно проаналізовано функціонування репресивно-каральної системи в краї, розкрито методи боротьби каральних органів із реальною і “потенційною” опозицією; відтворено картину основних каральних акцій та депортацій населення; показано роль і місце національно-визвольного руху та форми боротьби з ним комуністичного режиму. Виявлено та охарактеризовано основні напрямки й масштаби репресивної політики, її регіональні особливості та узагальнені (також у авторських таблицях) кількісні показники втрат різних груп населення області внаслідок масових репресій. З’ясовано особливості репресивних заходів щодо представників етнічних меншин та релігійних конфесій; досліджено наслідки репресій та їхній вплив на суспільно-політичні, економічні та культурні процеси в області. Висновки, зроблені на основі залучення нових архівних документів, дозволяють скорегувати окремі суб’єктивні оцінки політики радянського режиму в краї, а також усунути хронологічні, фактологічні та статистичні неточності, які існували в науковій літературі.

Практичне значення одержаних результатів визначається тим, що узагальнення та документи, вперше залучені в науковий обіг, будуть цінними під час підготовки нових наукових праць, лекційних курсів з історії України та краєзнавства; фактичний матеріал та висновки можуть увійти до тому науково-документальної серії книг “Реабілітовані історією” по Чернівецькій області, а також включені до музейних експозицій. Використання результатів дослідження сприятиме патріотичному вихованню молоді.

Положення й висновки дослідження поглиблюють і збагачують новими підходами й узагальненнями історію регіону як невід’ємної складової України; розкривають і обґрунтовують загальні закономірності та виокремлюють низку регіональних особливостей функціонування комуністичної тоталітарної системи; сприяють встановленню демографічних втрат унаслідок репресій; допомагають побороти метастази тоталітарного мислення та осмислити роль і значення українського національно-визвольного руху.

Особистий внесок здобувача полягає в проведенні основного обсягу пошукової роботи, доборі, обробці та узагальнені матеріалів, формулюванні наукових положень і висновків роботи. Опубліковані статті, в яких викладаються основні положення наукової роботи, виконані здобувачем самостійно. Одна з опублікованих статей написана у співавторстві з І. П. Фостієм, де здобувачу належить аналіз історіографії проблеми та архівно-слідчої справи І. Карбулицького (30%).

Апробація результатів дисертації. Основні положення дослідження обговорені на засіданнях кафедри історії України Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича та кафедри історії науки і техніки Національного технічного університету “Харківський політехнічний інститут”; оприлюднені на IV Буковинській Міжнародній історико-краєзнавчій конференції, присвяченій 125-річчю заснування Чернівецького національного університету (5 жовтня 2000 р.) та на V Міжнародному Конгресі україністів (серпень 2002 р.).

Публікації. Основний зміст, результати й висновки дисертації викладено в п’яти статтях у фахових наукових збірниках.

Структура дисертації обумовлена метою, завданнями, характером роботи та отриманими результатами. Вона складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури (680 найменувань) та додатків (31 одиниця). Загальний обсяг роботи становить 282 сторінки, із яких основна частина складає 180 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, її зв'язок з науковими програмами, визначено мету та завдання, об’єкт і предмет наукового пошуку, окреслено територіальні та хронологічні рамки, розкрито наукову новизну одержаних результатів, теоретичне та практичне значення, методологічні засади та методи дослідження, вказані форми апробації та структура дисертації.

У першому розділі “Історіографія та джерельна база дослідження” аналізується стан наукової розробки теми, подано характеристику використаних джерел.

Початок дослідження проблеми сталінського тоталітаризму та масових репресій у СРСР був покладений західними вченими в кінці 30-х рр. XX ст. Відомі зарубіжні дослідники Л. Беладі, Т. Краус, А. Авторханов, З. Бжезінський, Х. Арендт, Р. Саліван, К. Фрідріх, К. Поппер, Ф. Хайек, Ж. Россі, Р. Конквест, С. Коен та інші до кінця 80-х рр. XX ст. займали пріоритетні позиції у вивченні цієї теми. Хвилю дискусій викликала “Чорна книга комунізму” С. Куртуа. Значний внесок у розробку проблеми зробили науковці українського зарубіжжя – Г. Костюк, О. Субтельний, З. Книш, П. Мірчук, В. Косик. Особливу цінність для дослідження теми становить праця відомих істориків української діаспори “Буковина: її минуле й сучасне”. Західні вчені провели значну аналітичну роботу, однак повного уявлення про сутність радянської тоталітарної системи та специфіку її функціонування в різних регіонах через відсутність доступу до архівних джерел досягти не змогли.

Вітчизняну історіографію даної проблеми можна поділити на кілька етапів – перш за все радянська історіографія, що, у свою чергу, складається з трьох періодів: доба сталінізму (20-ті – початок 50-х рр.); часи “відлиги” (початок 50-х – середина 60–х рр.); доба “застою” (середина 60-х – перша половина 80-х рр.); пострадянська “перебудовна” історіографія (друга половина 80-х – початок 90-х рр.); українська історіографія часів незалежності (початок 90-х рр. XX – початок XXI ст.). Значний інтерес через наявність серйозних фахових досліджень представляє також сучасна російська історіографія.

Радянська історіографія доби сталінізму доволі обмежена і складається з праць колишніх соратників Й. Сталіна – М. Бухаріна, Л. Троцького та інших, які обвинувачували “вождя” у відході від марксизму й ленінізму, встановлені в країні деспотичного режиму. У часи “відлиги” з’явилися перші спроби переосмислити політичні процеси, які відбувалися в країні в попередні роки. Однак владні структури тримали пошук науковців під жорстким цензурним контролем. У цей період не було опубліковано жодної спеціальної праці, присвяченій сталінській тоталітарній системі. У добу “застою” спостерігалися намагання реставрації ідеології сталінізму й утвердження неосталінізму, тому на розробку теми політичних репресій було накладено табу.

Лише із середини 80-х рр., з початком “перебудови”, стало можливим наукове вивчення політичних репресій сталінського тоталітаризму. Вагомий внесок у розробку цієї теми зробили відомі дослідники Р. Медвєдєв, О. Ципко, Н. Гордон, Е. Клопов, Ю. Давидов, Д. Волкогонов, К. Гаджиєв, Ю. Ігрицький, І. Кондаков та інші. Важливе значення мають праці російських вчених В. Зємскова та М. Бугая, які досліджували історію спецпоселень та ГУЛАГу. Цінні матеріали з історії репресій на території СРСР містять видання російського товариства “Меморіал”. У статтях О. Кокуріна та М. Петрова детально розкривається історія каральних органів СРСР. Поняття “політична юстиція” та обґрунтування її сутності розроблені в монографії В. Кудрявцева та А. Трусова. Величезний фактичний матеріал зібрано та узагальнено у двотомнику “История советских репрессий” Ю. Стецовським.

Однак метастази сталінізму продовжують існувати, свідченням чого стала публікація праць В. Жухрая та Б. Курашвілі, де стверджується, що “більшість арештованих органами НКВС були звичайними кримінальними злочинцями”, а сталінізм названий “великим явищем світової історії”.

Лише після здобуття Україною незалежності українські науковці отримали реальну можливість дослідити історію встановлення й особливості функціонування тоталітарного режиму в республіці, з позицій українських національних інтересів висвітлити проблеми національно-визвольного руху. Одним із перших дослідників сталінського терору в Україні став Ю. Шаповал, у працях якого подана загальна характеристика діяльності сталінської системи, розкрита боротьба режиму з “українським буржуазним націоналізмом”. Детальним аналізом методів більшовицьких репресій відрізняються роботи С. Білоконя. Політика сталінського режиму стосовно української інтелігенції відображена в доробках С. Кульчицького, Г. Касьянова, В. Даниленка, І. Лучаківської, І. Кожукало, О. Замлинської, О. Рубльова і Ю. Черченка. Примусове виселення громадян, масові депортації стали темою дослідження І. Винниченка.

Важливе місце в сучасній українській історіографії посідають проблеми вивчення історії ОУН-УПА, якій присвячені ґрунтовні дослідження О. Реєнта, В. Сергійчука, І. Муковського, О. Лисенка, М. Коваля, І. Біласа, А. Кентія, Б. Яроша. Праці науковців В. Єленського, Ю. Вільхового, О. Бажана, Ю. Данилюка, В. Барана, О. Лисенка є помітним кроком на шляху правдивого відображення історії протистояння тоталітарної системи та релігійних конфесій. У рамках реалізації державної програми з видання книг серії “Реабілітовані історією” виходять журнал “З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ”, окремі томи та праці за областями, що містять багатий фактологічний матеріал.

Вивчення функціонування репресивно-каральної системи на території Північної Буковини та Хотинщини проводилося лише за окремими аспектами. До цієї проблематики зверталися науковці Чернівецького національного університету П. Брицький, Т. Марусик, В. Холодницький, Б. Білецький та Н. Мизак.

Аналіз літератури засвідчив, що узагальнюючих наукових досліджень, присвячених вивченню політичних репресій сталінської доби на Північній Буковині та Хотинщині, в історіографії немає. Окремі опубліковані статті не дають повного уявлення про ці процеси й тому назріла необхідність дослідити проблему всебічно й комплексно.

У процесі підготовки дисертації були використані архівні документи партійно-державних органів СРСР та УРСР, які знаходяться в Центральному державному архіві громадських об’єднань України (ЦДАГОУ), Державному архіві Чернівецької області, Державних архівів Чернівецького обласного управління Служби Безпеки України та Міністерства Внутрішніх Справ.

Документи Центрального державного архіву Міністерства оборони Російської Федерації (ЦАМО РФ), районних військкоматів Чернівецької області доповнюють картину репресій проти інакомислячих у Червоній армії.

У документах ЦДАГОУ, в протоколах засідань Політбюро й секретаріату ЦК КП(б)У (фонд 1) міститься інформація про боротьбу радянських партійних і каральних органів з ОУН-УПА, у тому числі й у Чернівецькій області. Форми й методи боротьби каральних органів з українським підпіллям розкривають документи, що зберігаються в Особливих папках Чернівецького обкому КП(б)У.

Важливим джерелом з вивчення історії функціонування радянських каральних органів є архівно-слідчі справи репресованих. Усього в процесі роботи в архіві СБУ опрацьовано більше двох тисяч архівно-слідчих справ. Проблема масових депортацій населення досліджена на підставі опрацювання архівно-слідчих справ на виселені родини, що зберігаються в Державному архіві ЧОУ МВС України.

У Державному архіві Чернівецької області проаналізовані матеріали, які розкривають методи й хід проведення “радянізації” області (фонд Р-3). Фонд 1 містить документи обкому партії про організаційну та ідеологічну діяльність партійних органів, про заходи щодо боротьби проти ОУН. У окремому фонді знаходяться близько 11 тисяч справ на осіб, що пройшли протизаконну процедуру “фільтрації”. З документів фондів Уповноважених Рад у справах УПЦ і релігійних культів одержана важлива інформація про становище конфесій на території області та переслідування за релігійні переконання. У фондах Р-38, Р-43, Р-50, Р-52, Р-47 містяться керівні документи з правових питань, матеріали про репресії за порушення Указу від 26 червня 1940 р.

Опублікованих джерел за темою дисертації досить мало, вони значною мірою стосуються загальноукраїнської історії і досить нерівноцінні з наукової точки зору. Серед збірників документів, присвячених історії ОУН-УПА, в тому числі й на Буковині, високим фаховим рівнем вирізняються багатотомний “Літопис УПА”, а також збірки, підготовлені В. Сергійчуком та С. Кокіним. Великий фактологічний матеріал міститься в книгах “Депортації. Західні землі України кінця 30-х – початку 50-х рр.: Документи, матеріали, спогади”, “Літопис Нескореної України”. “Чорна книга України” розкриває злочини тоталітарної системи проти українства від 1917 р., однак її наукова цінність значно знижується через відсутність посилань на архіви.

Опрацювання всіх груп джерел, особливо архівних документів, які вводяться в науковий обіг уперше, створило необхідну джерельну базу для дослідження репресивної політики в краї на тлі загальноукраїнської історії та для встановлення її регіональних особливостей.

У другому розділі “Політичні репресії 1940–1941 рр. як засіб реалізації процесу інкорпорації Північної Буковини й Хотинщини до політичної і економічної системи СРСР” проаналізовано причини, завдання, хід і особливості масових політичних репресій у перший (довоєнний) період встановлення радянської влади на території області. Доведено, що політичні репресії були характерною ознакою політики радянського керівництва й одним з головних інструментів здійснення “радянізації” приєднаних земель. Становлення комуністичного режиму супроводжувалося створенням карально-репресивних органів та установ політичної юстиції. Правова система, що була введена в області, повністю копіювала радянську модель з усіма її характерними рисами – порушеннями прав людини, статей Конституції та Кримінального Кодексу.

За короткий час в краї була сформована політична система радянського зразка та вибудовано на місті зруйнованої румунської адміністрації радянські адміністративні органи. Встановлено монополію комуністичної партії на державну владу, будувалася партійно-радянська ієрархія. Насаджування диктату ВКП(б) йшло паралельно із забороною діяльності всіх партій, профспілкових, культурницьких, національних та громадських організацій, що існували тут до 1940 р. У розділі подана характеристика цих партій і на підставі раніше не досліджених архівних джерел виявлені особливості репресій проти їхніх членів, а також проти колишніх румунських службовців.

“Радянізація” економіки краю, ліквідація приватної власності, націоналізація, яка перетворилася на відверте пограбування частини населення, – всі ці заходи втілювалися в життя також із застосуванням репресивної політики. Арешт, табір (а в деяких випадках і розстріл), виселення родини, – такою була доля представників заможних верств населення. Неефективність соціалістичного методу господарювання влада намагалася компенсувати жорсткою централізацією і примусом. Найяскравішим проявом адміністрування стало прийняття Указу Президії ВР СРСР від 26 червня 1940 р., за яким лише в 1940 р. до кримінальної відповідальності як “прогульників” і “літунів” у області було притягнуто 1 363 особи.

Партійні органи поставили під свій жорсткий контроль усі сфери суспільного життя Північної Буковини й Хотинщини. Надзвичайно наполегливо насаджувалися комуністична ідеологія, культ “вождя всіх народів”, радянська символіка. Критичні висловлювання, навіть анекдоти та прояви неповаги до портретів “вождів” визнавалися “антирадянською агітацією” і карались як кримінальний злочин за статтею 54-10 КК УРСР.

Неврегульованість питань кордонів між СРСР і Румунією стала причиною чисельних вимушених порушень кордону громадянами обох країн, через що на лаві підсудних опинилося 1603 особи і 3 015 членів їхніх родин було виселено. На підставі документів, що публікуються вперше, встановлені основні мотиви нелегальних переходів кордону, досліджено спроби групових проривів кордону, зокрема трагедію біля с. Біла Криниця (квітень 1941 р.).

Єдиною силою, що готувалася до активного опору тоталітарному режиму, була ОУН, яка на той час діяла в глибокому підпіллі. Аналіз архівно-слідчих справ репресованих у 1940–1941 рр. членів і провідників ОУН – В. Кулишіра, П. Запатичного, Г. Маника, В. Пелешатого та інших дозволив з’ясувати структуру й напрямки діяльності ОУН, число репресованих членів організації, головні методи боротьби каральних органів з українським національно-визвольним рухом.

Найжахливішим злочином сталінського режиму проти населення Північної Буковини та Хотинщини стали масові депортації, що були проведені в травні–червні 1941 р. Детально досліджено правову базу, мету і спрямованість цього виду репресій. Найбільша передвоєнна акція з депортації населення відбулася в ніч з 13 на 14 червня. Цей день “Х” був визначений НКВС СРСР на підставі постанов ЦК ВКП(б) і РНК СРСР днем одночасного масового виселення “контрреволюційного елемента” з республік Прибалтики, Західної України, Західної Білорусії та Молдавії. Акція ретельно готувалася в умовах абсолютної секретності й результати її вражаючі – з території краю було депортовано 2 279 сімей (7 720 осіб).

Виконанню всіх планів сталінського керівництва з “радянізації” області завадила німецько-радянська війна. Одним з першочергових завдань каральних органів стала евакуація 2 385 в’язнів, що перебували у в’язницях на території області. Переважну більшість з них вивезли або етапували пішим порядком на схід, а 222 особи – розстріляли. Хвилею чисток та політичних репресій була охоплена також і армія. З 21 633 призовників Чернівецької області 28,6 % було “відсіяно за соціальною ознакою і з політико-моральних міркувань”. Частина тих, хто встигли вдягнути військову форму, стали жертвами фальшивих обвинувачень у проведенні “антирадянської агітації” та “зраді Батьківщині”. Згідно із Директивою НКО СРСР від 20 липня 1941 р. всі “західники” знімалися з фронту й відправлялися в “трудову“ армію, де багато з них загинули.

Отже, за перший період “радянізації” в краї було репресовано близько 11 тис. громадян, з яких, за далеко неповними даними, 1 421 осіб загинуло. Північна Буковина й Хотинщина перетворилися на територію, де репресії стали одним з головних інструментів реалізації процесу інкорпорації регіону до політичної та економічної системи СРСР, де громадяни жорстоко переслідувалися за політичні погляди, за соціальною, етнічною і конфесійною ознаками. Репресивні акції 1940–1941 рр. викликали підйом національно-визвольної боротьби цих і наступних років.

У третьому розділі “Репресивно-каральна політика комуністичного режиму щодо буковинців і бессарабців у 1944–1953 рр.” досліджується другий етап утвердження радянської влади на території Північної Буковини й Хотинщини. Зокрема, вивчені політичні репресії щодо буковинців і бессарабців на завершальному етапі війни у Червоній армії, справи проти яких фабрикувалися на підставі доносів та незаконних методів ведення слідства. Про це свідчить той факт, що переважна частина вихідців з Північної Буковини й Хотинщини, репресованих у Червоній армії (близько 200 осіб), нині реабілітована.

Перебування громадян СРСР за кордоном у часи Другої світової війни наочно продемонструвало різницю в рівні життя та відмінності суспільно-політичного устрою в країнах Європи та в СРСР не на користь останнього. Втрата ізольованості радянського суспільства від світу могла стати каталізатором прагнення до змін у власній державі. Щоб не допустити цього, каральні органи посилили терор, відреагувавши відкриттям великої кількості кримінальних справ за сфальсифікованими обвинуваченнями в пособництві окупаційній владі та шпигунстві. 11 тисяч буковинців та бессарабців, які поверталися додому з таборів чи примусових робіт, пройшли через принизливу систему перевірки – “фільтрації”.

У 1946–1947 рр. край охопив голод, однією з основних причин якого стала безжалісна заготівельна політика. Влада використала цю трагедію для зламу опору одноосібного селянства суцільній колективізації. Заможних селян обкладали завищеними планами держпоставок, ті, хто не справлявся, притягалися до кримінальної відповідальності за ст. 58-1 КК УРСР і засуджувалися до 5–10 років позбавлення волі з конфіскацією майна. В 1951 р. питання з “куркулями” вирішили остаточно шляхом їхнього виселення.

У повоєнні роки основний удар сталінської системи був спрямований проти інтелігенції, оскільки саме вона мала найвищий рівень національної самосвідомості. Місцева буковинська інтелектуальна еліта довірою влади не користувалася, обвинувачувалася в “українському буржуазному націоналізмі, підлягала повному контролю, ідеологічному “вихованню”, зазнавала кримінальних переслідувань. Серед репресованих буковинських інтелігентів були завідувач кафедри географії Чернівецького Учительського інституту Н. Чернюк, піаністка і фольклористка О. Тимінська-Василашко, педагог і письменник І. Карбулицький та інші.

Молоді, як майбутньому країни, радянська влада приділяла особливу увагу. Вся виховна робота була спрямована на прищеплення молодому поколінню комуністичної ідеології та формування ворожості до ідеї державності України. Боротьба з “українським націоналізмом” у студентському середовищі велася з опорою на каральні органи, що регулярно звітували про розкриття ними молодіжних “антирадянських організацій” – як реально існуючих, так і вигаданих. Ці справи фальсифікувалися каральними органами на основі доносів провокаторів і свідчень, отриманих із застосуванням протизаконних методів слідства. Усього в 1944–1953 рр. на території області з політичних мотивів було засуджено 77 студентів та учнів шкіл.

У 40–50-х рр. на першій план вийшла національна складова репресивної політики, і в цей період переслідувань зазнали також і представники етнічних меншин, особливо єврейської, цькування якої розгорнулося в ході кампанії боротьби з космополітизмом.

Вперше на підставі нових документів всебічно проаналізовано форми й методи боротьби тоталітарного режиму проти духовенства та віруючих. У повоєнні часи в регіоні каральними органами було засуджено 240 представників різних релігійних конфесій, а 632 Свідка Єгови виселено.

Отже, у 1944–1953 рр. на території Північної Буковини та Хотинщини проходив процес утвердження тоталітарної системи, завершилася “радянізація”. Хоча репресивно-каральна система в ці роки досягла суттєвих успіхів у справі нищення українського руху, переслідування інтелігенції, релігійних та етнічних груп, однак цей час мав важливе значення для розвитку традицій боротьби за демократію та національне визволення.

У четвертому розділі “Боротьба комуністичного режиму з українським національно-визвольним рухом на Північній Буковині та Хотинщині в середині 40-х – на початку 50-х рр. XX ст. ” предметом аналізу стало протистояння комуністичного режиму та українських національних сил. Велику увагу приділено законодавчій базі, яка забезпечувала правове підґрунтя для розгортання репресивних акцій проти ОУН-УПА. Лише в 1946-1947 рр. було прийнято 40 відповідних постанов. Доведено, що наступ на український національний рух вівся в усіх сферах – правовій, ідейно–політичній, військовій, економічній. З’ясовані характерні риси та напрямки боротьби репресивно–каральної системи з ОУН-УПА, вивчені її головні форми і методи. Показано основні заходи каральних органів, спрямовані на розкол повстанців: оголошення амністії тим, хто вийде з повинною; використання розколу в самій ОУН і знищення з допомогою СБ оунівських кадрів.

На підставі джерел, що публікуються вперше, досліджено репресивні акції щодо керівного складу Буковинського проводу ОУН, бійців куреня “Лугового”, сотень “Криги”,”Перебийноса” та інших формувань, що діяли на території краю, а також щодо “пособників” повстанців та їхніх родин. Під час військово-чекістських операцій в краї загинуло 1613 членів ОУН-УПА. Проаналізовано зміну тактики ОУН-УПА протягом першого і другого періоду її діяльності (1944–1946 та 1947–1950 рр.). Доведено, що тактика індивідуального терору, до якої вдавалися повстанці, була безплідною і шкідливою.

Показано, що боротьба з національно–визвольним рухом, яка в досліджуваний період стала першочерговим завданням каральних органів, мала безкомпромісний і надзвичайно жорстокий характер та проводилася з порушеннями закону. Широко застосовувалися протизаконні провокативні заходи: для компрометації ОУН створювалися спецзагони, практикувалися несанкціоновані розстріли, взяття заручників, масовий терор проти населення, фабрикація справ проти непричетних до ОУН осіб.

Доведено, що не зважаючи на визнання права націй на самовизначення, основою внутрішньої політики комуністичного режиму було придушення національно-визвольного руху.

Важливим завданням каральних органів були репресії щодо родин членів і “пособників” ОУН і УПА – постачальників одягу, продуктів харчування, ліків та інформації для оунівської мережі. Основними видами покарань, що застосовувалися до цієї групи населення, стали засудження за обвинуваченням у “пособництві” ОУН та виселення. Проаналізовано документи, на підставі яких проводили масові виселення родин членів і “пособників” ОУН, вивчені хід і наслідки цих акцій. Найбільш масштабною акцією стала операція, проведена 25–26 жовтня 1947 р., коли з території Північної Буковини й Хотинщини було депортовано 636 родин (1 706 осіб). Усього в 1944-1950 рр. з території Чернівецької області виселили 1 333 родини (3 773 особи) членів сімей учасників та “пособників” ОУН. Авторські таблиці демонструють статистичні данні про депортованих у кількох розрізах – розподіл за роками та районами Чернівецької області, за категоріями виселених, за місцем виселення.

Протягом 1944–1950 рр. каральним органам вдалося ліквідувати збройний опір членів ОУН-УПА і загнати їх у глибоке підпілля. Поразка національно-визвольного руху була обумовлена кількома чинниками як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру, однак ця боротьба мала виняткове значення для згуртування буковинців і бессарабців навколо ідеї самостійної України та для виховання їхньої національної свідомості.

Дослідження та аналіз умов, ходу, методів утвердження сталінського тоталітаризму на землях Північної Буковини та Хотинщини, діяльності на цих теренах радянської репресивно-каральної системи дали можливість зробити наступні висновки:

1. Масові репресії 40-х – початку 50-х рр. XX ст. на Північній Буковині й Хотинщині були одним із найважливіших чинників утвердження й функціонування тоталітарної системи, засобом реалізації політики сталінського керівництва на “радянізацію” області.

2. Аналіз законодавчої бази та ідеологічного забезпечення політичних репресій засвідчує, що вони стали невід’ємною складовою державної політики й виконували кілька функцій – політичну, ідеологічну, каральну, економічну.

3. На різних етапах здійснення каральної політики щодо окремих категорій репресованих змінювалися пріоритети у співвідношенні між основними напрямками репресій. У 1940–1941 рр. першочерговим завданням каральних органів стало очищення області від реальної чи “потенційної” опозиції і переслідування громадян за соціальним статусом або політичні переконання, а також забезпечення економічних планів – проведення націоналізації та постачання безоплатною робочою силою військово-промислового комплексу. В 1944–1953 рр. на перший план виходить боротьба з ОУН-УПА, придушення інакодумства в середовищі інтелігенції та етнічних меншин, переслідування за релігійні переконання.

4. Виняткове значення, яке надавали каральні органи боротьбі з українським національним рухом, свідчить про те, що саме в ньому вони бачили головну загрозу для існування комуністичного режиму. З іншого боку, для українства єдиним шляхом позбавлення від національного й соціального гноблення, масових репресій, гарантом його фізичного виживання як етносу могла бути лише незалежна українська держава, в боротьбі за яку в досліджуваний період постраждало багато свідомих українців, у тому числі й буковинців та бессарабців. Для придушення українського національного руху комуністична система використовувала всю міць своєї репресивно-каральної системи, застосовуючи методи, що мали провокативний і протизаконний характер.

5. Незважаючи на загальні тенденції, характерні для всієї України, політичні репресії в краї мали свою регіональну специфіку, яка визначалася геополітичним становищем, поліетнічним складом населення, існуванням різних релігійних конфесій, розгалуженими родинними та іншими зв’язками громадян із закордоном, високою національною свідомістю буковинців і бессарабців та їхнім прагненням до Соборної незалежної України. Важливе місце в діяльності спецслужб посідало переслідування за релігійні переконання та репресії проти представників етнічних меншин.

6. Комуністичний тоталітарний режим призвів до величезних людських і матеріальних втрат як у цілому в Україні, так і в регіоні. На території Північної Буковини й Хотинщини в досліджуваний період було репресовано з політичних мотивів і нині реабілітовано понад 21 тис. осіб. Одними з найбільш трагічних за наслідками дій каральних органів були масові депортації населення, фабрикації справ проти невинних людей. Політичні репресії мали негативний вплив на всі сфери життя краю, значно загальмували його соціально-економічний і культурний розвиток, змінили соціальну структуру та етнічний склад населення.

7. Вивчення проблем встановлення й функціонування тоталітаризму є необхідною умовою для успішного подолання його наслідків і створення умов, за яких подібні явища більше ніколи не повторювалися.

Основні положення дисертації викладено в наступних публікаціях:

1. Мусієнко І. В. Дисципліна по-сталінськи: міфи й реальність (Указ від 26.06.40 р. і його реалізація в Чернівецькій області в 1940–1941 рр.) // Питання історії України: Збірник наукових статей. – Чернівці: Золоті литаври, 1998. – Т. 2. – С. 250–261.

2. Мусієнко І. В. Політичні репресії проти буковинців і бессарабців у Червоній армії в 1941–1945 рр. // Питання історії України: Збірник наукових статей. – Чернівці: Золоті литаври, 1999. – Т. 3. – С. 304–320.

3. Мусієнко І. Політичні репресії на Північній Буковині та Хотинщині у 1940-1941 рр. // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. – 2000. – № 2–4. – С. 472–485.

4. Мусієнко І.В., Фостій І. П. Іларій Карбулицький – науковець, педагог, громадянин і мученик // Питання історії України: Збірник наукових статей. – Чернівці: Золоті литаври, 2002. – Т. 5. – С. 151–160.

5. Мусієнко І. В. Репресії проти членів румунських політичних партій та організацій на території Чернівецької області у 1940–1941 рр. // Історія України. Маловідомі імена, події, факти (Збірник статей). – Київ, 2002. – С. 611–632.

Анотація

Мусієнко І. В. Політичні репресії комуністичного режиму на Північній Буковині та Хотинщині в 40–50-х рр. XX ст. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01. – Історія України. - Чернівецький національній університет імені Юрія Федьковича . – Чернівці, 2005.

У дисертації вперше в історіографії здійснено комплексний аналіз політичних репресій комуністичного режиму на землях Північної Буковини і Хотинщини в 40–50-х рр. XX ст. Встановлено, що репресивні акції були одним з головних засобів реалізації процесу інкорпорації регіону до політичної та економічної системи СРСР. Проаналізовано причини, спрямованість і хід масових репресій, охарактеризовано функції, основні етапи й методи здійснення репресивної політики. Обґрунтовано висновок, що, не зважаючи на загальні тенденції, характерні для всієї країни, політичні репресії в краї мали свої особливості. Узагальнено статистику політичних репресій, досліджено їхні наслідки, вплив на всі сфери життя регіону.

Ключові слова: депортації, комуністичний режим, національно-визвольна боротьба, ОУН-УПА, “радянізація”, реабілітація, політичні репресії, репресивно-каральна система, сталінізм, тоталітаризм.

Аннотация

Мусиенко И. В. Политические репрессии коммунистического режима на Северной Буковине и Хотинщине в 40–50-х гг. XX ст. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01. – История Украины. – Черновицкий национальный университет имени Юрия Федьковича. – Черновцы, 2005.

В диссертации впервые в историографии на основе обобщения ее достижений, привлечения новых документов, которые находились ранее в спецфондах государственных и ведомственных архивов СБУ и МВД, осуществлен комплексный анализ политических репрессий коммунистического режима на землях Северной Буковины и Хотинщины в 40– 50-х гг. XX ст. Установлено, что репрессивные акции были одним из основных средств реализации процесса инкорпорации региона в политическую и экономическую систему СССР.

Проанализированы особенности функционирования репрессивно-карательной системы в крае. Раскрыты методы борьбы карательных органов с оппозицией, воссоздана картина основных репрессивных акций и депортаций населения, показаны роль и место украинского национально-освободительного движения и формы борьбы с ним коммунистического режима.

Дана характеристика двум основным этапам осуществления репрессивной политики, которые соответствовали этапам реализации курса на “советизацию” региона. На первом этапе, в 1940-1941 гг., основным заданием карательных органов стало преследование граждан за их политические взгляды и по социальным признакам, ликвидация представителей оппозиции – как реальной, так и “потенциальной”, а также обеспечение экономических планов советского руководства – проведение национализации, принудительной коллективизации и поставка бесплатной рабочей силы военно-промышленному комплексу. В 1944-1953 гг. на первый план вышла борьба с украинским национально-освободительным движением, с инакомыслием в среде интеллигенции и этнических меньшинств, преследование за религиозные убеждения.

Изучены региональные особенности политических репрессий в крае, которые определялись геополитическим положением, полиэтническим составом населения, существованием различных религиозных конфессий, разветвленными родственными и иными связями населения с зарубежьем, высокой национальной сознательностью буковинцев и бессарабцев и их стремлением к Соборной независимой Украине. Выяснены особенности