НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Могильник Людмила Петрівна

УДК 332.025.12:347.441.14:631.11:635.11

ЕКОНОМІЧНІ ВАЖЕЛІ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТА ПІДТРИМКИ

ЦУКРОБУРЯКОВОГО ПІДКОМПЛЕКСУ

08.02.03 – організація управління, планування і регулювання економікою

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Національному аграрному університеті Кабінету міністрів України

Науковий керівник - | доктор економічних наук, професор

Білик Юрій Дмитрович,

Державний комітет України по земельних ресурсах,

радник голови комітету

Офіційні опоненти: | доктор економічних наук, професор

Кадієвський Володимир Андрійович,

Державна академія статистики, обліку та аудиту,

завідувач кафедри економічної кібернетики

кандидат економічних наук, доцент

Діброва Анатолій Дмитрович,

Національний аграрний університет,

доцент кафедри державного управління

Провідна установа - | Національний науковий центр “Інститут аграрної економіки” УААН, відділ інвестицій, м. Київ

Захист відбудеться „24“ березня 2005 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.004.01 у Національному аграрному університеті за адресою: 03041, м. Київ-41, вул. Героїв оборони, 15, навчальний корпус 3, аудиторія 65

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного аграрного університету за адресою: 03041, м. Київ-41, вул. Героїв оборони, 13, навчальний корпус 4, к.41

Автореферат розісланий “23” лютого 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Балановська Т.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Трансформаційні процеси в економічній системі України спрямовані на створення високорозвиненої соціально орієнтованої ринкової економіки. Перехід від командно-адміністративної системи до ринкової економіки викликав руйнівні процеси, які призвели до національної кризи. Особливо болюче лібералізація економічних відносин позначилися на аграрній сфері, яка виявилася найбільш незахищеною, оскільки застарілі методи управління не спрацьовують в умовах формування ринкової економіки. Саме через це Україна практично втратила свої основні агропродовольчі ринки збуту (країни колишнього СРСР).

Оскільки держава системно не використовувала економічні важелі регулювання цукробурякового підкомплексу, який має стратегічне значення для України, знизився рівень забезпеченості населення цукром власного виробництва та обсяги експорту. Високий рівень зношеності обладнання цукрових заводів, ціновий диспаритет між підкомплексом та промисловими галузями, розвиток інфляційних процесів, руйнування економічних взаємовідносин між виробниками та переробниками, бартеризація призвели до вимивання обігових коштів. Як наслідок, знизилася рентабельність підкомплексу, збільшилася кількість збиткових підприємств, що робить їх малопривабливими для інвесторів та кредитодавців.

Світовий досвід свідчить, що сприятливі умови для ефективного функціонування підприємств цукробурякового підкомплексу створюються при оптимальному поєднанні державних та ринкових важелів регулювання. Ринки цукру розвинутих країн є закритими та повністю регулюються державою. Оптимальними методами впливу на виробництво і реалізацію цукру і цукрових буряків є економічні, оскільки вони не суперечать основним принципам ринкової економіки і ґрунтуються на використанні законів ринку. Економічно розвинені країни-виробники цукру з цукрових буряків застосовують такі інструменти державного регулювання: квотування виробництва, встановлення мінімальних цін, пільгове кредитування, митний захист.

Є підстави вважати, що посилення ролі держави в регулюванні ринку цукру та підтримці виробників, використання світового досвіду формування регульованого національного ринку сприятиме підвищенню продуктивності цукробурякового виробництва на сучасному етапі. Цим питанням присвячені праці відомих вчених О.С. Багатаренка, В.І. Бойка, В.П. Білаша, Ю.Д. Білика, П.П. Борщевського, В.С. Бондаря, П.І. Гайдуцького, В.П. Галушко, М.Я. Дем’яненка, О.С. Зайця, Є.В. Імаса, В.А. Кадієвського, С.М. Кваші, М.Ю. Коденської, В.І. Пиркіна, П.Т. Саблука, О.М. Шпичака, В.В. Юрчишина та інших.

У розробці зазначеної проблеми залишається ряд невирішених теоретичних та практичних питань, які стосуються механізму застосування економічних важелів державного регулювання та підтримки цукробурякового підкомплексу, що насамперед й обумовило актуальність теми дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота підготована відповідно до плану наукових досліджень, що проводяться на кафедрі світового сільського господарства та зовнішньоекономічної діяльності Національного аграрного університету за темою “Ринок землі та її економічна оцінка в умовах переходу України до ринкових відносин” (номер державної реєстрації 0100U003680).

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є наукова розробка й обґрунтування теоретичних і методичних основ процесу формування економічних важелів державного регулювання та підтримки цукробурякового підкомплексу, а також відповідних практичних рекомендацій щодо їх удосконалення.

Відповідно до визначеної мети в дисертаційній роботі були поставлені такі завдання:

-

-

-

-

-

-

Об’єктом дослідження є економічний механізм державного регулювання цукробурякового підкомплексу України.

Предметом дослідження є сукупність теоретичних, методичних і практичних положень державного регулювання та підтримки цукробурякового підкомплексу України.

Методи дослідження. Теоретичною і методологічною основою досліджень формування механізму застосування економічних важелів державного регулювання цукробурякового підкомплексу є основні положення вітчизняної та зарубіжної науки. У процесі досліджень використовувалися різні методи та прийоми: методи теоретичного узагальнення і порівняння для дослідження розвитку теорій державного регулювання економічних процесів; історичний метод для дослідження розвитку цукробурякового підкомплексу і економічних важелів його регулювання. Застосування системного підходу дозволило визначити сукупність економічних проблем формування і функціонування ринку цукру. Для оцінки економічного стану бурякосіючих господарств використовувались методи групування, зіставлення і порівняння; для прогнозування розмірів посівних площ цукрових буряків - метод економіко-математичного моделювання. Для оцінки рівня державної підтримки та регулювання цукробурякового підкомплексу в економічно розвинутих країнах застосовувалися методи зіставлення, порівняння і узагальнення.

У процесі дослідження вивчені відповідні законодавчі та нормативно-правові акти України, матеріали досліджень вітчизняних і зарубіжних вчених, опубліковані у періодичних виданнях та розміщені в мережі Інтернет, інші спеціальні та науково-практичні інформаційні джерела за темою дисертаційної роботи. Використані аналітичні і статистичні матеріали Держкомстату України, Національної асоціації цукровиків України “Укрцукор”, Продовольчої та сільськогосподарської організації (FAO).

Наукова новизна одержаних результатів полягає у наступному:

вперше:

- розроблено організаційну модель механізму економічних взаємовідносин між виробниками цукрових буряків та цукровими заводами, яка передбачає створення обслуговуючого сільськогосподарського кооперативу для надання послуг сільськогосподарським товаровиробникам, пов’язаних із їхньою виробничою діяльністю: матеріально-технічне постачання, заготівля, збут і переробка продукції тощо (С. 13-14);

- запропоновано формулу для визначення обсягу виробництва цукру в межах квоти А, що враховує рекомендовані норми споживання цукру населенням, потребу в цукрі як сировині для підприємств харчової промисловості, обсяги запасів цукру в державному резерві, прогнозований імпорт цукру (С. 14-15);

дістало подальшого розвитку:

- розробка комплексу заходів щодо удосконалення застосування економічних важелів захисту підприємств цукробурякового підкомплексу в умовах вступу України до СОТ, які включають тарифні та нетарифні обмеження щодо імпорту всіх видів цукру в тому числі тростинного цукру-сирцю (С. 15);

- встановлення економічних наслідків впливу Закону “Про державне регулювання виробництва та реалізації цукру” від 17 червня 1999 року на розвиток цукробурякового підкомплексу, як таких, що не узгоджуються з реальною ситуацією на аграрному ринку та не забезпечують належного розширеного відтворення в підкомплексі (С. 11);

- виявлення закономірностей, тенденцій розвитку цукробурякового підкомплексу, що дало змогу науково обґрунтувати основний напрям виходу з кризи, який полягає у використанні економічних важелів державного регулювання та підтримки (С. 7-8);

- визначення економічних проблем формування і функціонування ринку цукру на основі системного аналізу, зокрема питання ціноутворення та впливу держави на цей процес, а також функції ціни в системі удосконалення економічного механізму для розвитку цукробурякового підкомплексу в умовах трансформації агропромислового комплексу (С. 6);

- концептуальні положення соціально-економічної сутності державного регулювання цукробурякового підкомплексу (підвищення ефективності виробництва дозволить забезпечити внутрішню потребу в цукрі, валютні надходження, зберегти робочі місця, підвищити рівень життя населення, покращити соціальну інфраструктуру села) (С. 5-6);

- обґрунтування особливостей впровадження світового досвіду щодо державного регулювання та підтримки цукробурякового підкомплексу, які полягають в тому, що економічні умови України відрізняються від умов розвинених бурякосіючих країн (С. 12);

удосконалено:

- економічний механізм регулювання ринку цукру, основними важелями якого є квотування виробництва, введення мінімальних цін на цукор, здійснення закупок у державний резерв та пільгове кредитування (С. 16-17).

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що теоретичні узагальнення, висновки і пропозиції, що містяться у дисертації, можуть бути використані органами виконавчої влади під час розробки державних програм щодо виробництва та реалізації цукру. Результати дисертаційного дослідження використані для роботи конкурсної комісії Національної асоціації цукровиків України “Укрцукор” по розподілу квот щодо виробництва та реалізації цукру.

Результати роботи також використовуються при викладанні курсу “Економіка світового сільського господарства” у Національному аграрному університеті, а також при підготовці навчальних і методичних посібників з економіки світового сільського господарства.

Особистий внесок здобувача. Наукові результати, що викладені в дисертації і виносяться на захист, отримані автором особисто. Автором самостійно зібрано статистико-економічний матеріал для проведення дослідження. Методика дослідження базується на загальноприйнятих положеннях економічних досліджень і опрацюванні комплексних методичних підходів до вивчення проблеми державного регулювання та підтримки цукробурякового підкомплексу за допомогою економічних важелів, сформульовано практичні рекомендації щодо застосування одержаних результатів дослідження у здійсненні державного регулювання внутрішнього ринку цукру та цукрових буряків.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та наукові результати дисертаційної роботи доповідались і обговорювались на Першій всеукраїнській конференції молодих вчених-аграріїв “Роль молодих вчених в реформуванні аграрного сектору економіки України” (м. Київ, НАУ, 15-16 березня 2001 р.), Всеукраїнській конференції молодих вчених-аграників “Організаційно-економічні проблеми розвитку АПК” (м. Київ, ІАЕ УААН, 22-23 листопада 2001 р.), Міжнародній науково-практичній конференції студентів і молодих учених “Сталість, екологізація і ефективність сільськогосподарського виробництва в умовах аграрної реформи” (м. Харків, ХНАУ, 2-3 жовтня 2002 р.), Міжнародній науково-практичній конференції “Аграрна політика України в період вступу в СОТ: ефективність, якість і безпека” (м. Київ, НАУ, 23-24 квітня 2003 р.).

Публікації. За темою дисертаційної роботи опубліковано 5 наукових праць, в тому числі 3 у фахових виданнях загальним обсягом 1,2 друк. арк., 2 тези конференцій загальним обсягом 0,3 друк. арк.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота викладена на 178 сторінках основного тексту, складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел із 200 найменувань, містить 19 таблиць, 23 рисунки, 1 додаток.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються мета і завдання, об’єкт і предмет дослідження, його наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, відображено їх апробацію, окреслено особистий внесок здобувача.

У першому розділі – „Теоретичні засади формування економічних важелів державного регулювання і підтримки цукробурякового підкомплексу“ – узагальнено теоретичні підходи до державного регулювання економічних процесів, визначено основні тенденції розвитку та особливості регулювання цукробурякового підкомплексу, проаналізовано систему методів державного впливу на виробництво та реалізацію цукру й цукрових буряків.

Проведене дослідження дає змогу стверджувати, що зростання ролі економічних функцій держави зумовлене різним рівнем усуспільнення виробництва, масштабами та складністю соціально-економічних завдань, необхідністю ефективного використання природних багатств, науково-технічного потенціалу, дією інших внутрішніх та зовнішніх чинників. У кожній окремо взятій країні держава забезпечує правові засади функціонування економіки, визначає політику макроекономічної стабілізації, розробляє різні програми, спрямовані на соціально справедливий розподіл ресурсів і доходів.

На сучасному етапі державне регулювання економіки в усьому світі базується на таких основних концепціях: кейнсіанській та неокейнсіанській, теорії меркантилізму, теорії економіки пропозицій, теорії раціональних очікувань, теорії неокласичного синтезу та економічній теорії добробуту. Їх комбінації активно застосовуються для створення моделей державного регулювання в багатьох країнах, зокрема таких як західноєвропейська, американська, японська.

Досвід розвинутих країн щодо регулювання сільського господарства свідчить, що в умовах ринкової економіки ефективність аграрного виробництва, життєздатність господарств та стабільність соціальної сфери в сільській місцевості значною мірою залежать від державної підтримки. Це зумовлено особливостями сільськогосподарського виробництва, зокрема: різноманітністю природно-кліматичних умов та залежністю від них; нееластичним попитом на сільськогосподарську продукцію та коливанням цін і доходів в агропромисловому виробництві; високим ступнем монополізації в ресурсозабезпечувальних і переробних сферах; повільними темпами обертання капіталу, сезонністю виробництва, порівняно довгим відтворювальним процесом та високим рівнем ризику, що робить аграрну сферу малопривабливою для інвесторів; потребою екологізації сільського господарства.

Таким чином, розміри та вибір важелів державного регулювання аграрної сфери залежать від рівня економічного і соціального розвитку, від збалансованості попиту і пропозиції на сільськогосподарських ринках. Економічні важелі регулювання та підтримки дозволяють державі здійснювати непрямий вплив на економічні процеси і не стримують дію ринкових законів, в чому полягає їхнє соціально-економічне значення. Застосування цих важелів потребує певних затрат і здійснюється за рахунок споживачів продукції сільського господарства й продовольства (цінове регулювання) і платників податків (урядові програми). Це призводить до нарощування обсягів виробництва, стимулює виробників до використання ресурсозберігаючих технологій, дозволяє створювати додаткові робочі місця і зберігати існуючі, підвищує рівень доходів працівників, а отже збільшує обсяги споживання продукції, сприяє розбудові соціальної інфраструктури села. Отже використання державою економічних важелів регулювання та підтримки підприємств АПК сприятливо впливає на рівень життя населення, зокрема тієї його частини, яка проживає в сільській місцевості.

Для України особливо актуальною є проблема створення регульованих товарних ринків, зокрема ринку цукру. Протягом останніх десяти років Україна не задовольняє внутрішню потребу в цукрі власного виробництва через різке зниження посівних площ та урожайності цукрових буряків. Цукробурякове виробництво є традиційною галуззю народного господарства, що пов’язано перш за все із сприятливими грунтово-кліматичними умовами та наявністю в достатній кількості трудових ресурсів. З моменту зародження галузь підтримувалася державою, в сучасних умовах ця підтримка є особливо необхідною. На кінець ХІХ століття в Україні був сформований регульований ринок цукру із запровадженням акцизів, граничних цін, із застосуванням механізму квотування виробництва, захистом вітчизняного виробника через застосування ввізного мита на імпортований цукор та системою адміністративних заходів для контролю виконання запроваджених правил виробництва та реалізації цукру. На цій основі побудовані моделі ринків цукру економічно розвинутих країн, зокрема Франції та Німеччини. Створення регульованого ринку цукру та цукрових буряків в Україні дозволить вирішити ряд соціально-економічних проблем, зокрема забезпечення внутрішнього попиту на цукор та надходження валютних ресурсів від експорту за рахунок нарощування обсягів та зниження собівартості виробництва цукрових буряків і цукру; ліквідація бартерних стосунків, підвищення рівня життя працівників підкомплексу та покращення соціальної інфраструктури села.

На даний час одним із найважливіших економічних важелів державного впливу на цукробуряковий підкомплекс є регулювання цін. Це пов’язано з тим, що до його складу входять дві основні групи підприємств - сільськогосподарські та переробні. Тому ефективність його функціонування залежить, перш за все, від налагодженої системи економічних відносин між виробниками сировини та цукровими заводами. Ціноутворення є важливим фактором у регулюванні даних відносин, оскільки диспаритет цін блокує розвиток як окремо взятої галузі, так і підкомплексу в цілому.

Так, прийняття Закону України “Про ціни і ціноутворення” у грудні 1991 р., згідно з яким повинен відбутися перехід до вільного формування цін, призвело до виникнення цілого ряду негативних явищ: погіршення фінансового стану бурякосіючих господарств, зниження рівня їх платоспроможності; неспроможність придбати нове обладнання призвела до того, що ступінь зносу основних фондів став критичним, господарства цукробурякового підкомплексу не могли дозволити собі скористатися кредитами для придбання необхідних виробничих ресурсів. Систему державного регулювання необхідно спрямовувати на досягнення стабілізації цін і підтримання їх на рівні, який дозволить вести розширене відтворення.

На ринку цукру розвинутих країн діють два види цін – ринкова та інтервенційна (мінімальна) ціна, яка, звичайно, нижча за ринкову і є гарантією для виробників. Слід відмітити, що застосовують мінімальну гарантовану ціну та інтервенційну ціну на цукор лише тоді, коли відсутній попит на ці товари, в решті випадків ціна формується під дією законів ринку – закону попиту та закону пропозиції.

Для регулювання внутрішнього ринку цукру держава використовує такі цінові інструменти, як встановлення мінімальних цін на цукор та цукрові буряки, які б забезпечили отримання прибутку виробником, в обсягах достатніх для здійснення простого відтворення, встановлення інтервенційних цін на цукор, за якими цукор, призначений для реалізації на внутрішньому ринку, може скуповуватися Інтервенційним фондом або Державним резервним фондом. Цей механізм передбачає обов’язкове впровадження квотування виробництва.

У другому розділі – „Сучасний стан державного регулювання та підтримки цукробурякового підкомплексу“ – проаналізовано ефективність функціонування цукробурякового підкомплексу України в умовах ринкових перетворень, досліджено динаміку і тенденції розвитку та результативність державного регулювання виробництва та реалізації цукрових буряків та цукру, оцінено світовий ринок цукру та досвід економічно розвинутих країн щодо державного регулювання та підтримки сільськогосподарських товаровиробників.

Дослідженням підтверджено, що цукробуряковий підкомплекс є важливою стратегічною галуззю народного господарства України. Виробництво цукру як продукту харчування та сировини для харчової промисловості є визначальним при забезпеченні продовольчої та економічної безпеки держави; порівняно висока трудомісткість культури забезпечує зайнятість значної частини сільського населення.

Перед початком економічних перетворень Україна була п’ятою державою у світі по виробництву цукру, випереджали її Бразилія, Індія, Китай та США (де виробляють тростинний цукор). Цукрова галузь держави виробляла 13,3% обсягу бурякового цукру у світі, крім того, обладнання та потужність цукрових заводів дозволяло займатися переробкою тростинного цукру-сирцю, і, таким чином, Україна виробляла близько 5% від загального світового виробництва тростинного та бурякового цукру.

З початку 90-х років ситуація в цукробуряковому підкомплексі значно погіршилася. Скоротилися площі посівів, знизилася урожайність, зменшився валовий збір, виробництво цукру, практично припинилося виробництво цукру-рафінаду. Зниження обсягів виробництва цукрової сировини в Україні призвело до того, що обсяги виробництва і рівень споживання цукру зменшилися. Так, у 1990 р. в розрахунку на одну особу було вироблено 131 кг цукру, споживання на 1 особу становило 50,0 кг, то у 2003 р. ці показники були нижчими (відповідно, 52 та 36 кг на одну особу). Урожайність цукрових буряків в Україні завжди була нижчою за середньосвітовий рівень, однак з 1990 р. вона знизилась ще на 48,1% і у 2003 р. сільськогосподарські підприємства отримали по 201 ц/га, тоді як у світі цей показник за відповідний період у середньому становив 405,79 ц/га, а в основних європейських країнах виробниках цукрових буряків, відповідно, 540 ц/га. Зменшення урожайності пов’язано з недотриманням технологій вирощування цукрових буряків: так, у 2001 р. було удобрено лише половину посівної площі цукрових буряків; зношена техніка не давала змоги у визначені строки виконувати всі технологічні операції, що призвело до збільшення затрат праці; знижувалася ефективність використання земельних ресурсів. Причинами такого занепаду виробництва є загальна економічна криза, недостача фінансових засобів, зростання цін на техніку, паливо-мастильні матеріали, добрива, засоби захисту рослин. Внаслідок цього собівартість цукрових буряків збільшилась і підприємствам довелося скоротити площі посіву або відмовитись від вирощування цукрових буряків.

Встановлено, що кількість господарств, які займаються виробництвом цукрових буряків протягом останніх дванадцяти років знизилася на 36,2% - з 6026 у 1990 р. до 3844 у 2003 р. Значно скоротилися обсяги виробництва коренеплодів в розрахунку на 1 господарство: у 1990 р. в середньому по Україні на одне господарство вироблялося 72787 ц, а у 2003 р. – лише 21915 ц. При чому, у 1990 році 61% господарств виробляли більш ніж по 72 тис. ц. цукрових буряків, а у 2003 році лише 482 господарства виробили більш ніж по 40 тис. ц. Знизилася кількість рентабельних бурякосіючих господарств та господарств у яких питома вага виручки від реалізації цукрових буряків в загальній товарній структурі становила понад 15 відсотків. У 1990 році у 61,5% господарств цей показник був вищим ніж в середньому по державі, а найчисельнішою була група господарств в яких виручка від реалізації цукросировини складала в 16-20% - 1366 підприємств або 22,7% від загальної кількості, у 2003 році у 64,4 % підприємств питома вага виручки від реалізації становила в середньому від 2,5% до 12 відсотків (табл. 1).

Таблиця 1

Економічна ефективність виробництва цукрових буряків по групах господарств в Україні, 2003 р.

Групи за рівнем рентабельності (збитковості) продукції | Кількість господарств у групі | На 1 ц продукції | Рівень рентабельності (збитковості), % | Питома вага виручки від реалізації цукрових буряків в загальній товарній продукції, %

виробнича собівартість, грн | повна собівартість, грн | ціна реалізації, грн | затрати праці, люд.-год.

До -60 | 323 | 44,17 | 45,58 | 13,00 | 3,76 | -71,49 | 4,73

-59…-40 | 454 | 24,79 | 25,98 | 13,20 | 2,17 | -49,19 | 6,76

-39…-20 | 594 | 18,41 | 19,04 | 13,47 | 1,87 | -29,26 | 10,56

-19 - 0 | 855 | 14,81 | 15,20 | 13,79 | 1,59 | -9,32 | 12,47

1 - 20 | 765 | 12,62 | 12,71 | 13,77 | 1,17 | 8,28 | 15,88

21 - 40 | 371 | 11,04 | 10,99 | 14,04 | 1,11 | 27,76 | 17,53

Понад 40 | 482 | 8,56 | 8,35 | 14,37 | 0,84 | 72,06 | 19,98

Всього | 3844 | 12,83 | 13,11 | 13,93 | 1,26 | 6,20 | 14,55

Групи господарств з вищим рівнем рентабельності мають нижчу собівартість цукрових буряків, менші затрати праці на одиницю продукції і вищу ціну реалізації. Прослідковується зв’язок між питомою вагою виручки від реалізації цукрових буряків в загальній товарній структурі та рівнем рентабельності: у спеціалізованих вирощування коренів є більш прибутковим. Тому концентрація виробництва повинна стати одним із шляхів виводу галузі з кризи, нарощування обсягів виробництва та підвищення економічної ефективності виробництва.

Зменшення валових зборів цукрових буряків призвело до того, що у 2001 р. із 192 працювали всього 147 заводів, причиною простою підприємств стали не лише відсутність технологічної готовності, але й, особливо, відсутність сировини. Навіть ті підприємства, які розпочали виробничий сезон не були забезпечені цукровими буряками на повну потужність (рис. 1).

Ефективність роботи цукрових заводів залежить від ефективної діяльності сільськогосподарських підприємств виробників сировини. Заводи є основними споживачами цукрових буряків (70-90% в структурі каналів реалізації). Тому урегулювання економічних стосунків між виробниками і переробниками, зокрема процесу ціноутворення, є першочерговим завданням державного регулювання підкомплексу.

Рис. 1. Забезпеченість цукрових заводів України сировиною, 2003 рік.

Цінова ситуація на ринку цукрових буряків не стабільна: 2002 р. середня оптова ціна реалізації цукрових буряків становила 128,1 грн/т, порівняно з попереднім роком вона знизилась на 8%, а у 2003 р. зросла майже на 9 %. Ціна на цукор починаючи з 1998 р. покриває витрати на виробництво та реалізацію. Із введенням мінімальної ціни на цукор, у 1999 р. середня оптова ціна зростає на 44,6%, у 2000 р. – на 36%, у 2003 р. вона досягає 2 грн/кг. Однак починаючи з 2001 р. мінімальна ціна замість того щоб гарантувати виробникам отримання мінімального прибутку, гальмує роботу цукрових заводів, оскільки вони не мають права продавати товар за цінами, нижчими за мінімальні, а ринкова ціна опустилася нижче встановленого рівня (рис. 2).

Зменшення обсягів виробництва та висока собівартість цукру призвели до втрати Україною своїх позицій на ринку. Основним споживачем вітчизняного цукру була Російська Федерація, яка сьогодні перетворилася в одного з найбільших світових імпортерів цукру-сирцю. За таких обставин основну частку в торгівлі України з Росією займають білий цукор та цукровий сироп, перероблені за давальницькою схемою. Основні ринки збуту українського цукру – країни СНД, зокрема азіатські. Враховуючи, що уряд України вилучив білий цукор з режиму вільної торгівлі з Росією, Білоруссю та Молдовою імпорт здійснюється лише на давальницьких засадах для виготовлення цукровмісних кондитерських виробів.

Найбільшим імпортером цукру-сирцю в Україну, за даними Держкомстату, є Бразилія – лідер з виробництва тростинного цукру. Білий цукор Україна імпортувала в невеликих кількостях і, переважно, на давальницьких умовах. У розрізі маркетингових років спостерігається зменшення імпорту білого цукру та збільшення експорту білого цукру та цукрового сиропу.

Рис. 2. Динаміка цін на цукор з цукрових буряків на внутрішньому ринку України

Скорочення експорту та збільшення імпорту цукру-сирцю також є наслідком невиконання державою своєї регулятивної функції. Одним з перших кроків уряду в сфері цінової політики була лібералізація цін на матеріально-технічні ресурси та жорсткий контроль закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію і продовольчі товари. Але наслідком стало те, що більшість бурякосіючих господарств та цукрових заводів опинилися на грані банкрутства через значне зростання кредиторської заборгованості. Наступним кроком було запровадження орієнтовної стартової закупівельної ціни з метою стимулювання сільськогосподарського виробництва, при чому передбачалася індексація її в залежності від темпів інфляції. Але через те, що питання індексації залишилось недопрацьованим, запровадження нової системи ціноутворення знову призвело до значного порушення паритету цін між промисловістю і сільським господарством.

На українському ринку економічні важелі державного регулювання та підтримки цукробурякового підкомплексу були введені в дію Законом України № 758-ХІ від 17 червня 1999 року „Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру“. Визначені обсяги квот „А“ та „В“ на виробництво та реалізацію цукру і цукрових буряків з урахуванням внутрішніх потреб, розроблені рекомендації щодо розподілу цих квот між підприємствами на конкурсній основі; здійснена спроба удосконалити систему оптової торгівлі через впровадження її ліцензування, передбачене пільгове державне кредитування виробників, встановлені мінімальні ціни на цукрові буряки та цукор, передбачені закупки продукції в Держрезерв. Однак закон спрацював не у всіх напрямках, оскільки постанови на виконання закону виходили із запізненням; принципи і умови конкурсу для розподілу квот не були чітко викладені, встановлення мінімальних цін не поширювалося на продукцію, реалізовану за бартерними угодами та на тростинний цукор, підприємствам не гарантувалася реалізація товару за цінами, які дозволили б отримати прибуток, тобто мінімальна ціна не виконувала свою функцію, однак застосовувалися штрафні санкції за недотримання умов торгівлі цукром. Фактично державою для регулювання ринку цукру використовуються не стільки економічні, скільки адміністративні методи. Економічними наслідками впливу даного закону стало гальмування роботи цукрових заводів, які не могли реалізувати цукор, коли ринкова ціна стає нижчою за мінімальну; вітчизняний цукор на витримував конкуренцію з тростинним, стосунки між сільськогосподарськими підприємствами та цукровими заводами будувалися на давальницьких умовах.

Для України важливим є досвід розвинутих країн щодо використання економічних важелів регулювання та підтримки цукробурякового підкомплексу. Характерною особливістю державного регулювання ринку цукру в країнах ЄС є застосування механізму квотування виробництва. Для всіх країн були встановлені загальноєвропейські правила організації ринку цукру, які передбачають визначення обсягів виробництва цукру, мінімальних цін на цукор та цукрові буряки та розмірів мита, що забезпечує повний захист внутрішнього ринку від дешевого імпортного цукру.

Державні органи встановлюють два види квот – квота А та квота В. Основною є квота А: цукор, вироблений в цих межах призначений для реалізації на внутрішньому ринку, при чому збут гарантується державою. На цукор квоти А щорічно встановлюються мінімальні ціни, які повинні застосовувати організації, що здійснюють втручання на ринках. Цукор вироблений в межах квоти В також може реалізуватися в середині ЄС з гарантією збуту, однак ціни на цукор цих двох квот відрізняються. Цукор вироблений понад встановлені обсяги відноситься до квоти С і може реалізуватися тільки за межами ЄС. В країнах ЄС не передбачено встановлення квот на виробництво цукрових буряків, однак передбачено визначення мінімальних цін на кожний виробничий сезон.

Країни Європейського Союзу підтримують експорт цукру через застосування експортних субсидій і захищають власних виробників, контролюючи імпорт цукру, за допомогою встановлення ввізного мита. Для забезпечення завантаженості та для пом’якшення впливу фактора сезонності виробництва Європейський Союз практикує імпортування тростинного цукру-сирцю з метою переробки і подальшої реалізації на зовнішньому ринку.

В США діють програми підтримки для конкретно визначених сільськогосподарських товарів. На виробників цукрових буряків, цукрової тростини та цукру поширюються наступні: кредити ТКК, державні закупки, ввізні мита, міждержавні імпортні квоти. Всі програми спрямовані на підтримку внутрішнього виробника, створення йому оптимальних умов для виробництва, захист внутрішніх ринків від дешевого імпортного цукру. Для попередження перевиробництва і надмірної пропозиції цукру на ринку, уряд встановив виробничі квоти, для того щоб контролювати постачання цукру як із зовнішніх, так і з внутрішніх джерел. Кліматичні умови та географічне розташування дозволяють США вирощувати і цукрові буряки, і цукрову тростину. Тому Міністерство сільського господарства слідкує за тим, щоб рівень підтримки виробництва цукрових буряків був еквівалентним і справедливим стосовно підтримки виробництва цукрової тростини, яка має нижчу собівартість.

При реалізації рекомендованих заходів необхідно врахувати той факт, що економічні умови в Україні відрізняються від умов розвинених країн: по-перше, економічна ефективність виробництва цукру в Україні значно нижча ніж в ЄС та США. Тому, перш за все, необхідно відшукати резерви її підвищення, що потребує залучення значних коштів; по-друге, основною проблемою застосування досвіду США в умовах України є неспроможність уряду фінансувати проведення цінової підтримки доходів виробників; по-третє, використання досвіду цінової підтримки доходів виробників цукру та цукрових буряків в країнах ЄС є проблематичним, оскільки весь тягар лягає на споживачів, що може призвести до соціальних проблем. Споживання цукру на душу населення в Україні вище, а доходи громадян нижчі, ніж в країнах Європейського Союзу; по-четверте застосування експортних субсидій потребує фінансування з боку держави, по-п’яте квотування виробництва вимагає від держави гарантій на збут та на ціни.

Таким чином, аналіз виробництва цукрових буряків та цукру, цінової ситуації на ринку цукрових буряків та цукру, дослідження економічних стосунків між виробниками сировини та переробниками свідчить про недостатню роль держави у регулюванні цукробурякового підкомплексу. Внутрішній ринок цукру економічно розвинутих регулюється державою навіть за умов стабільної ситуації в економіці. В період становлення ринкових відносин ця регулююча функція повинна посилюватися.

У третьому розділі – „Формування та подальший розвиток економічних важелів державного регулювання та підтримки цукробурякового підкомплексу в контексті світових інтеграційних процесів“ – здійснено аналіз відносин учасників ринку цукру в Україні та розвинутих країнах, досліджено форми організації ринку та, зокрема, форми економічних відносин між основними учасниками – бурякосіючими підприємствами та цукровими заводами, запропоновані економічні важелі державного захисту внутрішнього ринку цукру.

Одним із важливих чинників організації цивілізованого ринку цукру в Україні є поєднання дії ринкових законів з державним регулюванням виробництва і реалізації цукру та цукрових буряків та державною підтримкою виробників. Ринок цукру взаємопов’язаний з ринком засобів виробництва, ринком робочої сили, фінансовим ринком, тому вивчення проблем формування та розвитку ринку цукру вимагає комплексного підходу. Операторами на ринку цукру є бурякосіючі господарства, цукрові заводи, насіннєві заводи, підприємства легкої та харчової промисловості, які використовують цукор як сировину, промислові підприємства та компанії, які постачають аграрний сектор необхідними засобами виробництва. Неузгодженість дій операторів ринку, відсутність механізму регулювання оптового ринку, нерозвиненість його інфраструктури призводить до його дестабілізації і, як наслідок, до диспаритету цін, недоотримання прибутків, зниження надходжень в бюджет.

Створення інфраструктури ринку цукру передбачає формування оптових ринків. Кінцевим продуктом всього виробничого циклу в цукробуряковому підкомплексі є цукор, який може реалізовуватись як оптом, так і через мережу роздрібної торгівлі. Цукрові буряки є сировиною, проміжним продуктом і вирощуються на фабричні цілі – для отримання цукру. Отже, збут цукрових буряків повинен здійснюватись лише через оптовий ринок. Світовий досвід показує, що для формування взаємовідносин між виробниками цукрових буряків та цукровими заводами найдоцільніше застосовувати договірну вертикальну інтеграцію. Договір укладається кожним бурякосійним господарством з цукровим заводом в межах однієї сировинної зони. Метою договору є досягнення високого кінцевого результату виробництва, в ньому обумовлюються обов’язки для здійснення безперервного виробничого процесу та умови розподілу кінцевого результату. Сам договір повинен передбачати рівність всіх сторін.

Перспективною формою організації виробництва для бурякосіючих господарств може бути створення обслуговуючих кооперативів, які дозволять забезпечити конкурентоспроможність власної продукції (рис. 3).

Рис. 3 Організаційна схема формування обслуговуючого сільськогосподарського кооперативу

Виробництво цукрових буряків потребує значних фінансових та матеріальних ресурсів, а економічний стан підприємств не дозволяє в достатній мірі забезпечити себе високоякісним насінням, новою технікою, необхідною кількістю добрив та засобів захисту рослин, паливо-мастильними матеріалами; високі відсоткові ставки зводять до мінімуму отримання банківських кредитів, а можливостях держави щодо надання пільгових кредитів обмежені. Крім того, у структурі посівів цукрових буряків зросла частка особистих господарств населення, якими у 2002 р. було вироблено 26,2% цукрових буряків, у 2003 р. 23%, урожайність в цих господарствах була вищою в середньому на 50-100 ц/га.

В межах обслуговуючого кооперативу створюються відділи, кожен з яких виконує конкретну функцію. Для забезпечення виробничого процесу необхідними матеріалами та засобами створюється відділ постачання; відділ сервісу забезпечуватиме механізацію виробничих процесів, відповідно до технології; маркетинговий відділ займатиметься реалізацією виробленої продукції.

Обслуговуючий кооператив може бути багатофункціональним об’єднанням, в такому випадку створюється кілька відділів, або ж виконувати лише одну функцію (забезпечувати постачання чи збут). Основним джерелом фінансування кооперативу є внески його учасників, тому купівля дорогої техніки на початкових етапах функціонування об’єднання може бути замінена укладанням орендних угод. Реалізація цукрових буряків повинна здійснюватися через систему договірних відносин, при якій цукровий завод укладатиме угоду не з підприємством безпосередньо, а з обслуговуючим кооперативом. Держава може стимулювати утворення кооперативів, наприклад надаючи цінові пільги оптовим покупцям насіння, добрив, паливо-мастильних матеріалів тощо.

Обслуговуючі кооперативи не мають на меті отримання прибутку, оскільки їхніми клієнтами є засновники кооперативу. Завданням кооперативу є забезпечення безперебійного виробничого процесу в господарствах, які займаються вирощуванням цукрових буряків.

Оскільки одним із основних інструментів регулювання ринку цукру є квотування виробництва, важливо розробити метод точного визначення обсягів виробництва продукції в межах кожної з квот, зокрема квоти А, яка забезпечує потребу вітчизняних споживачів в цукрі. При встановленні ємності внутрішнього ринку враховуються наступні показники: чисельність населення, фактичні та планові норми споживання цукру на душу населення, кількість підприємств, для яких цукор є основною сировиною або необхідний для здійснення виробничого процесу і потужність цих підприємств, прогнозовані обсяги імпорту цукру та запаси в державному резерві, необхідні для забезпечення продовольчої та економічної безпеки України.

Обсяги виробництва цукру в межах квоти А пропонується розрахувати за наступною формулою (1):

(1)

де А – обсяги виробництва цукру в межах квоти А;

– прогнозована кількість населення, тис. чоловік,

– рекомендована медична норма споживання цукру, в розрахунку на 1 особу, кг;

– обсяги запасів цукру у державному резерві;

– потреба в цукрі як в сировині для підприємств харчової промисловості;

І – прогнозовані обсяги імпорту.

Передумовою виробництва цукру є забезпеченість заводів сировиною. Для планування площ посівів цукрових буряків пропонується використовувати метод економіко-математичного моделювання. В роботі розроблена оптимізаційна модель при побудові якої враховувалися наступні обмеження і показники: заплановані обсяги виробництва цукру, урожайність цукрових буряків (фактична та планова), потреба цукрових заводів в сировині на переробний сезон, собівартість цукрових буряків, вимоги до сівозміни для конкретної природної зони, тощо. Результати розрахунків показали, що для забезпечення мінімального терміну роботи цукрових заводів Київської області (40 діб), при фактичній урожайності 230 ц/га і заданій структурі посівів, площа цукрових буряків повинна бути не меншою за 5% або 50890 га. За аналогічних умов для забезпечення цукрових заводів сировиною на 90 діб, під посів цукрових буряків слід виділити 13% площі ріллі (139767 га). За основу розрахунків можна брати не лише забезпеченість сировиною цукрових заводів, але й обсяги сировини, які необхідні для виробництва цукру в межах квоти А. Однак, у випадку несприятливих кліматичних умов є загроза не виробити заплановану кількість продукції. Крім того при введенні в задачу такого обмеження не враховуються експортні можливості регіону і держави в цілому.

Головним завданням державного регулювання є створення стабільного економічного та фінансового середовища, добросовісної конкуренції та розробка протекціоністських заходів. На початковому етапі розвитку ринку цукру пропонується використовувати нетарифні важелі