ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Москалюк Микола Миколайович

УДК 94 (477) ,,18/19”

РОЗВИТОК ХАРЧОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ

НА ПРАВОБЕРЕЖНІЙ УКРАЇНІ

(друга половина XIX – початок XX ст.)

07. 00. 01 – історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

ЧЕРКАСИ – 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі українознавства і філософії Тернопільського державного технічного університету імені Івана Пулюя Міністерства освіти і науки УкраїниРобота виконана на кафедрі українознавства і філософії Тернопільського державного технічного університету імені Івана Пулюя Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент

КРИСЬКОВ АНДРІЙ АНАТОЛІЙОВИЧ,КРИСЬКОВ АНДРІЙ АНАТОЛІЙОВИЧ,

доцент кафедри українознавства та філософії,

Тернопільський державний технічний університет імені Івана Пулюя

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, член-кореспондент

НАН України, завідувач відділу історії України ХІХ – початку ХХ ст.

Інституту історії НАН України

РЕЄНТ ОЛЕКСАНДР ПЕТРОВИЧ,

заступник директора Інституту історії НАН України

кандидат історичних наук, доцент

МЕЛЬНИЧЕНКО ВАСИЛЬ МИКОЛАЙОВИЧ,

доцент кафедри історії України,

Черкаський національний університет імені Богадана Хмельницького

Провідна установа: Донецький національний університет, кафедра історії України

Захист відбудеться “ 15 ” квітня о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 73.053.01 у Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького за адресою: 18031, м. Черкаси, бульв. Шевченка, 81, кім. 211.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького (18031, м. Черкаси, вул. Університетська, 22).

Автореферат розісланий “ 14 ” березня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат історичних наук, доцент Корновенко С.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У сучасних умовах трансформації економічної структури народного господарства України, у тому числі й харчової промисловості, важливим є звернення до історичного досвіду цієї галузі на Правобережній Україні в другій половині XIX – на початку XX ст. Це зумовлено цілою низкою факторів. По-перше, при визначенні шляхів соціально-економічного розвитку певного значення набуває врахування історико-економічної спадщини з її досягненнями, перевагами та недоліками, вона має велику цінність, є школою, уроки якої важливі і для сьогодення. По-друге, сучасному етапу економічних перетворень в Україні значною мірою притаманні явища, події, які мали місце в другій половині XIX – на початку XX ст. По-третє, виникає потреба розкрити сутність і напрями розвитку харчової промисловості Правобережної України зазначеного періоду. По-четверте, доцільно проаналізувати альтернативні підходи у визначенні перспектив, напрямів, форм і методів розвитку харчової промисловості України в сучасних умовах. Знання цих підходів дозволить із багатьох моделей ринкової економіки вибрати ту, яка найбільше відповідає сьогоднішнім умовам.Актуальність теми. У сучасних умовах трансформації економічної структури народного господарства України, у тому числі й харчової промисловості, важливим є звернення до історичного досвіду цієї галузі на Правобережній Україні в другій половині XIX – на початку XX ст. Це зумовлено цілою низкою факторів. По-перше, при визначенні шляхів соціально-економічного розвитку певного значення набуває врахування історико-економічної спадщини з її досягненнями, перевагами та недоліками, вона має велику цінність, є школою, уроки якої важливі і для сьогодення. По-друге, сучасному етапу економічних перетворень в Україні значною мірою притаманні явища, події, які мали місце в другій половині XIX – на початку XX ст. По-третє, виникає потреба розкрити сутність і напрями розвитку харчової промисловості Правобережної України зазначеного періоду. По-четверте, доцільно проаналізувати альтернативні підходи у визначенні перспектив, напрямів, форм і методів розвитку харчової промисловості України в сучасних умовах. Знання цих підходів дозволить із багатьох моделей ринкової економіки вибрати ту, яка найбільше відповідає сьогоднішнім умовам.

Актуальність теми дослідження проявляється також в тому, що багато явищ і процесів, які відбувалися у XIX ст., проявляються у нових умовах і на новій основі в Україні.

Звернення до розвитку харчової промисловості на Правобережній Україні в другій половині XIX – початку XX ст. зумовлено ще й тим, що в українській історіографії на сьогодні немає єдиної узагальнюючої праці, яка б розкривала проблеми, пов’язані з харчовою промисловістю зазначеного періоду. Актуальність теми дослідження визначило й те, що необхідно всебічно і критично проаналізувати історіографію проблеми та архівні матеріали, які вводяться в науковий обіг вперше. Наступним, важливим моментом, який визначає необхідність вивчення даної проблеми, є той факт, що харчова промисловість Правобережної України представляла собою сферу активного втручання поміщиків і експлуатації ними селянської праці.

Таким чином, все це свідчить, що обрана тема дослідження має науково-теоретичне та практичне значення. Весь комплекс економічних та політичних заходів, які були запроваджені в другій половині XIX – на початку XX ст., є певним уроком для розробки стратегії суспільно-політичних та економічних реформ на утвердження та зміцнення української державності.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно наукової проблематики кафедри українознавства і філософії Тернопільського державного технічного університету імені Івана Пулюя, вона органічно пов’язана з науково-дослідною темою ,,Основні закономірності економічного розвитку України в XVI – XX столітті” (№ державної реєстрації 0101U000992).

Об’єктом дослідження є легка промисловість Правобережної України в другій половині XIX – на початку XX ст.

Предметом дослідження є харчова промисловість Правобережної України другої половини XIX – початку XX ст.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють другу половину XIX ст. (50-і рр. XIX ст.) – початок XX ст. (1914 р.). Нижня хронологічна межа обумовлена тим, що у 50-х рр. ХІХ ст. відбувається зародження галузі. Верхня межа наукового пошуку – 1914 р. – зумовлена тим, що з початком Першої світової війни в народному господарстві Російської імперії, складовою частиною якої було Правобережжя, відбувається переорієнтація на “військові рейки”, пріоритетними стають галузі ВПК.

Територіальні межі дослідження. Опрацьовані матеріали стосуються території Правобережної України, яка в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. становила окремий історико-географічний, адміністративно-територіальний та господарський регіон, до складу якого входили Волинська, Київська й Подільська губернії.

Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі виявленого комплексу джерел, досягнень історіографії дослідити розвиток харчової промисловості на Правобережній Україні у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.

Для досягення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:–

з’ясувати стан наукового вивчення теми, рівень і повноту забезпечення джерельної бази;–

дослідити соціально-економічні передумови виникнення харчової промисловості;–

вивчити особливості розвитку галузі за її умов державного регулювання;–

проаналізувати еволюцію матеріально-технічного оснащення харчової промисловості Правобережжя;–

визначити джерела і шляхи формування та поповнення кадрів галузі;–

розкрити умови праці робітників харчової промисловості;–

охарактеризувати напрямки та обсяги збуту продукції галузі.

Наукова новизна і теоретичне значення дисертації полягають у наступному:–

вона є першим комплексним дослідженням з історії харчової промисловості на Правобережній Україні;–

на основі широкого кола джерел, частину яких вперше вводиться до наукового обігу, досліджено передумови та особливості розвитку галузі в окреслений хронологічний період;–

вивчено матеріально-технічну базу харчової промисловості;–

з’ясовано забезпечення харчової промисловості сировиною;–

проаналізовано джерела формування і шляхи поповнення кадрів галузі у регіоні, розкрито умови праці, соціальне походження, освітній та фаховий рівні працівників харчової промисловості;–

по-новому осмислено організаційно-виробничу діяльність власників заводів;–

досліджено процес збуту продукції харчової промисловості на внутрішньому та зовнішньому ринках.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що його основні висновки, положення можуть бути використані при читанні загальних курсів та спецкурсів з історії України, економічної історії, підготовці узагальнюючих праць з краєзнавства.

Апробація результатів дисертації. Основні положення роботи обговорювалися на засіданнях кафедри українознавства і філософії Тернопільського державного технічного університету імені Івана Пулюя. Загальна концепція дослідження знайшла своє відображення на 4 форумах: ,,VII наукова конференція Тернопільського державного технічного університету імені Івана Пулюя” (Тернопіль, 2003), ,,VIII наукова конференція Тернопільського державного технічного університету імені Івана Пулюя” (Тернопіль, 2004), ,,Україна наукова’2003” (Дніпропетровськ, 2003), ,,Наука і освіта’2004” (Дніпропетровськ, 2004).

Публікації. За матеріалами дослідження автором опубліковано 12 робіт, з яких 4 у фахових виданнях, визначених переліком ВАК України. Загальний обсяг публікацій становить 4,3 друкованих аркушів.

Обсяг і структура дисертації зумовлені метою, завданнями, проблемно-хронологічним принципом дослідження. Дисертаційна робота складається зі вступу, чотирьох розділів, які включають десять підрозділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (188 позицій), 17 таблиць, 3 рисунків. Загальний обсяг рукопису становить 219 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано актуальність обраної теми, наукову новизну результатів дисертаційної роботи, визначено його основні завдання, хронологічні та територіальні межі, сформульовано мету, об’єкт, предмет, окреслено практичну значимість і апробацію одержаних результатів.

У першому розділі ,,Історіографічний огляд та джерельна база дослідження”, який складається з двох взаємопов’язаних підрозділів, проаналізовано стан наукової розробки проблеми, джерельну базу дослідження, обгрунтовано його методологію.

У першому підрозділі першого розділу ,,Проблеми розвитку харчової промисловості в літературі” з’ясовано стан наукового вивчення проблеми. Історіографію з обраної теми умовно поділено на 1) дорадянську; 2) радянську; 3) сучасну.

Аналізуючи дорадянську літературу, варто відмітити праці таких авторів як А. Дем’яненко Демьяненко А. Статистические сведения о Подольской губернии за 1862, 1863 и 1864 годы. – Каменец-Подольский, 1865., А. Братчикової Братчикова А. Материалы для изследования Волынской губернии в статистическом, этнографическом, сельскохозяйственном и других отношениях. – Вып. 1. – Житомир, 1868., в яких розкрито функціонування ярмарків, їхня роль у внутрішній торгівлі Правобережної України, проаналізовано становище харчової промисловості Правобережжя та її значення для України в цілому. Соціально-економічним аспектам розвитку Подільської губернії присвячено роботу В. Гульдмана Гульдман В.К. Подольская губерния. Опыт географическо-статистического описания. – Каменец-Подольский, 1889.. У ній автор з’ясував генезис торгівельного обігу у пореформений час, зміни у стаціонарній та ярмарковій торгівлі. Значним у вивчення історії харчової промисловості є внесок М. Толпигіна Толпыгин М.О. Ежегодник по сахарной промышленности Росийской империи за 1906-1907 гг. – Вып. I. – К., 1908.. Його перу належить більше сотні праць, що містять чисельний статистичний матеріал з проблем становища і розвитку у харчовій галузі. Йому вдалося прослідкувати динаміку виходу цукру в процентному відношенні із переробленого буряку. Разом із тим, статистичні дані, якими оперує М. Толпигін, необхідно доповнювати матеріалами з інших джерел, оскільки відомості для щорічників збиралися способом розсилання і заповнення відповідних статистичних формулярів, які, хоч і заповнювалися під наглядом чиновників акцизного управління та обліковців, але статистики роботу виконували не дуже старанно.

Роль ярмарків у внутрішній торгівлі Правобережної України вивчав В. Денисов Денисов В.И. Ярмарки. – СПб., 1911.. Він не лише охарактеризував ярмарки, а з’ясував їхнє місце у внутрішній торгівлі як України, так і Правобережжя. Побіжно він зупинявся на аналізі торгівлі на ярмарках товарами харчової промисловості. Становище і розвиток окремих галузей харчової промисловості регіону досліджено М. Новинським Новинский М.Г. Винокуренная промышленность Волынской губернии. (Оттиск из Трудов Киевского Агрономического Общества). – К., 1913.. Автор проаналізував випуск продукції винокурних заводів Волині, їхню матеріально-технічну та сировинну базу, яку використовували на заводах для випуску продукції. Вивченню розвитку цукрової промисловості, яка є однією із галузей харчової промисловості, присвячено роботу К. Воблого Воблий К.Г. К вопросу о причинах современной дороговизны. - К., 1915.. У ній простежено зародження цукробурякової промисловості, промисловий переворот у цій галузі, головні показники розвитку заводів, торгівля цукром, становище робітників та службовців, урядова політика в галузі цукрової промисловості тощо. Однак практично поза увагою автора опинилися питання формування буржуазії, робітників і технічної інтелігенції, технічних і технологічних вдосконалень внутрішньої і зовнішньої торгівлі цукром.

Підсумовуючи аналіз дореволюційної історіографії з проблем розвитку харчової промисловості слід зауважити, що для неї характерним було насичення статистичним матеріалом, багато робіт носило описовий характер, був відсутній глибокий історичний аналіз.

У радянський період розвитку вітчизняної історичної науки помітною стала тенденція до створення узагальнюючих праць із соціально-економічної історії України, в яких висвітлювалися й окремі сюжети розвитку харчової промисловості Правобережної України в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Слабченко М.Є. Матеріяли до економічно-соціальної історії України XIX століття: В 2 т. – К., 1925. – Т. 1.. Історія розвитку промисловості й становища пролетаріату стали предметом наукової уваги О. Нестеренка Нестеренко А.А. Очерки истории промышленности и положения пролетариата Украины в конце XIX и начале XX веков. – М., 1954.. Історик досліджує як в цілому історію промисловості України, так і окремих її галузей, зокрема, цукрової. Він простежив процес перебудови поміщицьких господарств на капіталістичний лад, перехід від цукроварень мануфактурного вогневого типу до фабричного, машинно-парового.

У своїй праці І. Гуржій Гуржій І.О.Україна в системі всеросійського ринку 60-90-х років XIX ст. – К., 1968. значне місце приділяє висвітленню становища цукрової промисловості в дореформений період. Також науковець дає характеристику такої найпоширенішої галузі промисловості дореформеної України, як гуральництво. Зупиняючись на характеристиці технічного перевороту в цукроварінні, вчений вказує, що найбільш успішно останній здійснювався на Правобережжі, особливо у Київській губернії. Досліджуючи технічну революцію в Україні в перші пореформені десятиліття, Л. Мельник у своїй праці Мельник Л.Г. Технічний переворот на Україні у XIX ст. – К., 1972. приділяє певну увагу процесу формування промислової буржуазії, характеризує соціальний і національний склад окремих груп промисловців. Для праць радянських істориків була властива марксистська методологія, а звідси й певна заідеологізованість досліджень. Розвиток харчової промисловості вивчався через призму формаційного підходу, зокрема, акцентувалася увага на розвитку капіталістичних відносин в цій галузі, виділялася так звана імперіалістична стадія розвитку. Позитивним було залучення значної частини матеріалів, які публікувалися вперше, а також вдалі спроби історичного аналізу.

Сучасна історіографія продовжує досліджувати питання, пов’язані з різними аспектами історії харчової промисловості. Зокрема, проблемам розвитку винокурної промисловості у дореформений період присвячено статтю В. Мельниченка Мельниченко В.М. Винокурна промисловість Правобережної України у дореформений період // Український селянин. – Черкаси, 2001. – Вип. 3.. Монографія І. Фаренія Фареній І.А. З історії становлення кооперативного руху в Наддніпрянській Україні (друга половина XIX – початок XX ст.). – Черкаси, 2003. висвітлює розвиток харчової промисловості через становлення кооперативного руху. Р. Буравченко, С. Боровко Буравченко Р.В., Боровко С.Г. Оцінювання вартості продукції цукрової галузі України в історичному контексті (1802-1912 рр.) // Український селянин. – Черкаси, 2003. – Вип. 7. та Ю. Сергієнко Сергієнко Ю.Г. Формування торгово-промислової та сільськогосподарської буржуазії в Україні у другій половині XIX ст.: регіональний аспект // Український селянин. – Черкаси, 2003. – Вип. 7. дослідили оцінювання вартості продукції цукрової галузі України в 1802 – 1912 рр., формування товарно-промислової та сільськогосподарської буржуазії у другій половині ХІХ ст. Отже, попри значну історіографічну спадщину, спеціального комплексного дослідження з історії розвитку харчової промисловості на Правобережній Україні (друга половина XIX – початок XX ст.) ще не існує, чим і зумовлене звернення автора до цієї теми.

У підрозділі 1.2 ,,Джерельна база та методологія дослідження” проаналізовано джерельну базу дослідження, що постає достатньо репрезентативною.

Під час наукового пошуку автором були опрацьовані матеріали Центрального державного історичного архіву України в м. Києві (ЦДІАУК), Кам’янець-Подільського міського державного архіву (КПМДА).Під час наукового пошуку автором були опрацьовані матеріали Центрального державного історичного архіву України в м. Києві (ЦДІАУК), Кам’янець-Подільського міського державного архіву (КПМДА).

Із матеріалів ЦДІАУК були залучені документи ф. 442 („Канцелярія Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора”). У КПМДА вивчалися матеріали ф. 226 („Подільська казенна палата”), ф. 228 („Канцелярія Подільського губернатора”). За типолого-видовом критерієм залучені джерела можна поділити на такі групи: 1) документи центральних та адміністративних установ; 2) документи господарських установ; 3) документи громадських установ; 4) матеріали діловодства; 5) листування. Ця група джерел дає можливість відтворити реальний стан харчової промисловості на Правобережній Україні; заходи уряду по його покращенню; питому вагу галузі у структурі господарства регіону; чисельність робітників та службовців, оплату їхньої праці, умови побуту, соціальні гарантії, продуктивність їх труда. Разом із тим вони потребують критичного підходу при їх залученні, співставленні, з’ясуванні розбіжностей, оскільки у зазначений хронологічний період використовувалися різні одиниці виміру: берківці, фунт тощо.

До опублікованих джерел належать законодавчі акти, вищих органів влади, які дозволяють з’ясувати правові та організаційні засади діяльності підприємств харчової промисловості, умови праці робітників, огляди Волинської, Київської та Подільської губерній, у яких міститься цінна інформація з приводу взаємодії галузі з іншими секторами народного господарства, зокрема аграрним; статистичні звіти, що розкривають стан галузі, рівень її забезпеченості сировиною; дані по повітах дозволяють з’ясувати причини розвитку або занепаду окремих підприємств галузі, врожайність культур, ринкову кон’юктуру тощо. Серед матеріалів періодичної преси з обраної нами для дослідження теми найбільш цінним є „Вестник сахарной промышленности”. Це спеціалізоване видання наповнене статистикою, узагальнюючими статтями, є неупередженим джерелом при вивченні аспектів, пов’язаних із збутом продукції харчової промисловості як внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.

Отже джерельна база роботи дозволяє реалізувати визначені дослідницькі завдання.

Методологічну основу дослідження становить сукупність загальнонаукових принципів і методів пізнання, використання яких спрямоване на об’єктивне, всебічне висвітлення подій, фактів та явищ: принципи науковості, історизму, об’єктивності, системності, плюралізму, пріоритету конкретної істини; методи аналізу, синтезу, проблемно-хронологічний історико-хронологічний, аналогії, логічного та статистичного аналізу.

У другому розділі ,,Стан розвитку харчової промисловості”, що складається із трьох взаємопов’язаних підрозділів, розкрито стан і перспективи розвитку харчової промисловості на Правобережній Україні в другій половині XIX – на початку XX ст., простежено процес капіталізації галузі, проаналізовано динаміку розвитку харчової промисловості. Дисертантом підкреслено, що одним з найважливіших показників розкладу феодально-кріпосницької системи і формування капіталістичних відносин на Правобережній Україні в другій половині XIX ст. був подальший розвиток промисловості, зокрема харчової, яка включала в себе цукрову, спиртову (винокурну), тютюнову та олійну галузі й була пов’язана з переробкою сільськогосподарської продукції. Проте найпоширенішим в означений період було виробництво цукру.

У першому підрозділі другого розділу ,,Становище харчової промисловості” вивчено розвиток цукрової промисловості на Правобережжі (Волинська, Київська та Подільська губернії). Після скасування кріпосного права цукрова промиловість вступила в смугу кризи, яка найгостріше проявилася у 1861 – 1863 рр. Причиною став великий дефіцит вільних капіталів у поміщиків-цукрозаводчиків. Крім того, повністю не задовольнялася потреба підприємств галузі у сировині, робочих руках. Тому кількість заводів почала швидко зменшуватись, а розмір річного виробництва цукру на початку 1860-х років значно скоротився. У наступні роки ситуація стабілізувалася, що було зумовлено збільшенням ринку праці. Селяни для виконання податкових та решти зобов’язань повинні були мати кошти. Одним із засобів заробітку стала праця на цукроварнях. Питому вагу в структурі народного господарства Російської імперії в окреслений хронологічний період мала горілчана (винокурна) галузь харчової промисловості. Велика кількість підприємств галузі розташовувалася на півдні України. Для горілчаної, як і для цукрової, були характерними концентрація виробництва, застосування нової техніки і технології. Однак запровадження в липні 1861 р. норми виходу спирту, за яку власник заводу мав сплачувати державі акциз незалежно від виробничих показників підприємства, призвело до того, що багато невеликих винокурень припинило своє існування. Крім горілки й спирту на Правобережжі вироблялося й пиво, проте, обсягів цієї продукції вистачало лише для задоволення місцевих потреб.

Крім уже двох вище згаданих галузей харчової промисловості, розвивалися тютюнова та олійна. Тютюнові фабрики існували в усіх губерніях України, але, як свідчать виявлені нами джерельні дані, найбільша їхня кількість була у Київській (21). За даними перепису 1897 р., у тютюновій галузі було зайнято 5765 чоловік. Олійна промисловість мала значно меншу питому вагу у структурі народного господарства, у порівнянні з трьома вище наведеними. У 1913 р. під посівами олійних культур по всій Російській імперії перебувало 2,8 тис. дес., з них на Україні – 491 тис. дес. або близько 18 %.

У підрозділі 2.2 ,,Капіталізація харчової промисловості” відзначено, що на рубежі ХІХ – ХХ ст. значну роль у багатьох галузях господарства, в тому числі і харчовій промисловості, відігравав капітал.

Автором досліджено, що з кінця XIX ст. почалося активне інвестування харчової промисловості іноземними капіталами. Іноземних вкладників приваблювали дешевизна робочої сили, родючі чорноземні грунти, мінеральні ресурси. Припливу капіталу з інших країн сприяла також грошова реформа 1897 р., внаслідок якої було досягнуто стабілізації карбованця і встановлено золотий монополізм. В останній чверті XIX ст. найбільшими інвесторами були бельгійські, французькі, американські, німецькі й англійські бізнесмени. До 96% всіх іноземних капіталів припадало на чотири європейські країни: Францію, Англію, Німеччину і Бельгію, при цьому кожна з цих країн мала свої галузеві орієнтації. За останнє десятиліття XIX ст. обсяг іноземних інвестицій в промисловість і банківську систему Російської промисловості зріс із 214,7 до 911 млн. крб. Вкладаючи капітали в найрозвинутіші галузі промисловості України, в тому числі й харчову, іноземні підприємці у першу чергу переймалися проблемаами отримання надприбутків, що неодмінно зумовлювало надмірну експлуатацію як людських, так і природних ресурсів регіону. В останній чверті XIX ст. в харчову промисловість проникає й акціонерний капітал.

Підрозділ 2.3 ,,Динаміка розвитку харчової промисловості” присвячено аналізу динаміки розвитку харчової промисловості на Правобережній Україні в зазначений період. Якщо до середини 40-х років XIX ст. майже три чверті промислових підприємств України, в тому числі й Правобережної, що належали переважно поміщикам, були розташовані в містечках і селах, а трохи більше однієї чверті – в містах, то надалі підприємства, особливо фабрично-заводського типу, власниками яких ставали купці, міщани і багаті селяни, здебільшого будувалися в містах. Аналізуючи динаміку чисельності цукрових заводів на Правобережній Україні в другій половині XIX – на початку XX ст. є підстави стверджувати, що вона спрямовувалася у бік зростання. Хоча при цьому були і свої особливості. Так, наприклад, згідно виявлених нами джерел, за 1860 – 1897 рр. їхня кількість залишалася майже незмінною, коливаючись у межах 113 – 125 заводів. За наступні сім років, 1898 – 1904 рр., зросла із 122 до 144, тобто на 22 заводи. У подальшому, до 1914 р., кількість заводів залишалася практично незмінною, у межах 144 – 145, лише у 1905 – 1906 рр. – 146 заводів.

У другій половині XIX – на початку XX ст. на Правобережній Україні відбувалося зростання продуктивності цукроварень шляхом удосконалення їх техніки та технології виробництва. Хоча і тут, як дають підстави про це говорити архівні матеріали, була своя специфіка. Дані за 1902 – 1903 рр. відзначають неухильне зростання обсягів виробництва цукру, спад і часткову стабілізацію у 1905 – 1906 рр., знову зростання у 1906 – 1907 рр., спад у 1907 – 1910 рр., стрибкоподібне зростання у 1910 – 1912 рр., зменшення обсягів у 1912 – 1913 рр. і часткове відновлення потенціалу в 1913 – 1914 рр.

Друге місце у фабрично-заводському виробництві Правобережжя поряд із цукроварінням посідало борошномельне вирбництво та винокуріння, тютюнова промисловість розвивалась нерівномірно.

Третій розділ ,,Роль і місце харчової промисловості в економіці країни”, який складається із трьох органічно пов’язаних підрозділів, присвячено дослідженню матеріально-технічної, сировинної баз харчової промисловості, проаналізовано форми власності підприємств харчової промисловості, вивчено процес формування кадрів та умови їх праці.

У підрозділі 3.1 ,,Розвиток сировинної бази харчової промисловості” зазначено, що у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. сировина для цукрової, винокурної, тютюнової та олійної галузей харчової промисловості на Правобережній Україні та Україні взагалі відігравала винятково важливу роль. У період зародження і становлення промисловості, в умовах панування кріпосного права, сировиною забезпечували помістя, маєтки, на території яких розташовувалися підприємства. Якщо брати цукрову промисловість, то лише в окремих, нечисельних випадках цукор повністю або частково закуповувався у сусідніх господарствах. Натомість поширеною була практика, коли підприємство цукрової галузі забезпечувалося сировиною, скажімо, буряком, вирощеною на площах, що належали заводу або власнику, на території якого воно розташовувалося.

Сировиною для виробництва горілки було борошно, а згодом – картопля та патока. Завдяки застосуванню паровиків високого тиску стали широко вживати картоплю для її переробки на спирт. Це, зокрема, сприяло зростанню кількості заводів, зайнятих переробкою місцевої сировини (картоплі), що призвело до інтенсифікації землеробства та прискореного розвитку капіталізму в сільському господарстві. Протягом 70-х років XIX ст. кількість таких заводів швидко зросла. Інтенсивно розвивалося винокуріння з картоплі протягом 1880-х років. Однак питома вага великих капіталістичних гуралень, що переробляли на спирт зерно, була значно більшою.

Для тютюнової галузі сировиною були посіви тютюну. В другій половині XIX ст. в руках 2773 господарств (з 25000) було зосереджено понад 3/5 тютюнових посівів. 324 найбільші тютюнники мали 2360 дес. посіву тютюну, тобто понад третину їх загальної кількості. В середньому це давало на одне господарство понад 7 дес. посіву тютюну. У пореформений період з інших харчових виробництв порівняно швидко розвивалось олійне. Для цієї галузі сировиною було насіння льону, коноплі, соняшнику. Особливо високих темпів розвитку олійництво досягло в середині 80-х років XIX ст.

У підрозділі 3.2 ,,Матеріально-технічна база і форми власності підприємств харчової промисловості” досліджено матеріально-технічну базу і форми власності підприємств харчової промисловості. Автор дійшов до висновку, що одним із чинників якісного зростання харчової промисловості став технічний переворот, який розпочався в 30-40-х роках XIX ст. Найхарактернішою ознакою цього було широке застосування у виробництві парових двигунів, систем машин, механізмів та верстатів. Слід відзначити, що технічний прогрес на цукроварнях відбувався шляхом переходу від ,,вогневих” заводів до ,,парових”. Процес переустаткування виробництва в цукроварінні досяг значних успіхів, головним чином, на Правобережжі. Протягом 70-80 рр. XIX ст. в Україні остаточно завершилася технічна перебудова цукрової промисловості. У ході технічної революції капіталісти-цукрозаводчики широко застосовували новітні досягнення європейської та вітчизняної науки й технології цукрового виробництва.

Варто відмітити, що перехід до мануфактурної стадії виробництва у винокурінні України відбувся переважно до реформи 1861 р. Перетворення гуральництва у галузь великої капіталістичної промисловості вимагало створення адекватної їй машинної бази. Це знайшло вияв у широкому впровадженні у винокурній промисловості парових двигунів. Протягом 60-80-х рр. ХІХ ст. відбувся процес технічного переустаткування підприємств, який охопив всі без винятку гуральні. Запровадженя парових машин у борошномельне виробництво просувалося повільніше. Зокрема на Волині, в порівнянні з Київщиною менш розвинутій технічно, з 2993 млинів у 1875 році 1910 були водяними, 1038 – вітряними, 16 приводилися в рух кіньми і лише в 29 використовувались парові машини. Специфічною була ситуація у тютюновій галузі України. З одного боку, на кінець XIX ст. більше половини тютюнових фабрик мали парові й газові двигуни, а з іншого – на багатьох із них продовжували застосовували ручні верстати і ступи.

Розвиток капіталізму супроводжувався завершенням формування промислової буржуазії та пролетаріату. Українська буржуазія поряд з російською, єврейською, польською та іноземною посідала чільне місце в багатьох галузях економіки України, в тому числі Правобережної. Великі підприємці – Терещенко, Римаренко й Харитоненко – володіли значною кількістю цукрових і горілчаних заводів, млинів, олійниць та інших підприємств. Після реформи 1861 р. цукрове виробництво Правобережжя та всієї України набрало капіталістичного характеру і сконцентрувалося в руках великих підприємців. Проте створення великих підприємств часто було непосильною справою для окремих поміщиків, які стали на шоях капіталізації.

Третій підрозділ третього розділу ,,Формування кадрів та умови їх праці” присвячено дослідженню процесу формування кадрів харчової промисловості та умовам їхньої праці. Дисертант прийшов до висновку, що забезпечення підприємств галузі кваліфікованими спеціалістами було основною проблемою. Брак досвідчених цукроварів спонукав власників цукроварень вживати тих чи інших заходів, щоб подолати цей дефіцит. Цікавим щодо цього є досвід цукроварні Яхненка та Симирена. Яхненко та Симиренко, щоб підготувати кадри, організували на своїх цукроварнях практичну школу цукроварства: вони почали приймати на цукроварні молодих людей різних станів, щоб на практиці навчити їх майстерності. Вітчизняні навчальні заклади випускали у 90-х роках XIX ст. тільки 10% інженерів, технологів, агрономів від потреби. Таким чином, вища технічна і агрономічна освіта у країні наприкінці XIX ст. перебувала у незадовільному стані. Вихованці Петербурзького технологічного інституту посідали домінуюче становище серед директорів із спеціальною вищою освітою. Поступово у цукровій промисловості склалася система найму інженерно-технічних працівників та службовців. Між власником цукрозаводу і фахівцем укладалися так звані контракти. У них визначався рівень заробітної плати, обов’язки та права сторін, умови праці.

Питання розвитку торгівлі на Правобережній Україні в другій половині XIX – на початку XX ст. досліджено у четвертому розділі ,,Ринок харчової промисловості та особливості його розвитку”, який складається із двох взаємопов’язаних підрозділів.

У підрозділі 4.1 ,,Внутрішня торгівля” проаналізовано соціально-економічні зміни, що відбувалися в другій половині XIX – на початку XX ст., які зумовили розвиток внутрішньої торгівлі, в якій важливу роль відігравали магнатські господарства Правобережної України. Головними формами організації внутрішньої торгівлі в Україні, в тому числі й Правобережної, у зазначений період залишались ярмаркова, базарна та постійна стаціонарна торгівля. Важливу роль у внутрішній торгівлі відігравали базари. Вони були однією із форм постійних економічних зв’язків між містом і селом. Кількість базарів і базарних днів постійно зростала: у 1860-90-ті рр. із 351 до 897, а базарних днів з 50,8 до 77,3 тис. Щорічний обіг їх наприкінці XIX ст. становив понад 80 млн. крб. Якщо в перші пореформені роки базари відкривалися переважно в містах, то у 80-90-х рр. ХІХ ст. і в більшості сіл. В міру розвитку капіталізму постійно діючі базари перетворювалися у своєрідну форму стаціонарої торгівлі. Слід сказати, що ярмарки проходили в усі пори року: взимку, навесні, влітку і восени. У зв’язку з відсутністю удосконалених шляхів сполучення і відсталістю засобів транспортування, найбільші торгові операції на ярмарках проводили у січні, лютому, червні, липні, серпні, коли грунтові шляхи були найбільш зручні для транспортування вантажів.

Внутрішня торгівля в Україні, в тому числі й Правобережній, представлена значно меншою джерельною базою, ніж зовнішня, але все ж таки її розміри можна визначити. Все виробництво Російської імперії на початку XX ст. оцінювалося в 9 млрд. крб. Близько половини продукції споживалося самим виробництвом. До тих 4,5 млрд. крб., що надходили на ринок, потрібно додати обіг транспортних підприємств, банків, бірж (близько 5,5 млрд. крб.). Отже, весь обіг внутрішньої торгівлі становив близько 10 млрд. крб. Величезні відстані, незначна густота населення в окремих регіонах імперії, слабкий розвиток залізниць – стояли на заваді формування внутрішньо-торгівельних відносин. Бідність сільського населення зумовлювала зосередження її в містах. Тому наприкінці XIX – на початку XX ст. продовжували відігравати велику роль базари і ярмарки.

У другому підрозділі четвертого розділу ,,Зовнішня торгівля” відзначено, що неабияке значення для зовнішньої торгівлі відігравав залізничний транспорт. Зростаюча протяжність та значна густота українських залізниць сприяли концентрації сільськогосподарських продуктів і сировини розпорошених виробників на численних залізничних станціях та вузлах, подальшому просуванню їх для внутрішнього споживання та на експорт. Взаємодія сільського господарства з усіма видами транспорту посилювалась в міру поглиблення рівня індустріалізації країни. За допомогою залізниць з України, в тому числі Правобережної, в різні райони Російської імперіїї та за кордон транспортувалася велика кількість цукру. Важливе значення у зовнішній торгівлі відігравала винокурна промисловість. Крім збуту на місці, горілка і спирт з України вивозилися до багатьох міст і повітів Центральної Росії, в Білорусію, Область Війська Донського.

Також важливою статтею експорту з України було зерно та борошно. Зокрема, у 50-х роках XIX ст. основна частина хліба з Правобережної України йшла на продаж. Експорт хліба дорівнював 2,5% щорічного врожаю. Основний хліб продавали на місцевих і внутрішньому ринках, переробляли на горілку, постачали для армії. 40% хліба, що вивозився з Російської імперії, припадало на Правобережну Україну (пшениці – 57%), близько 38% - на південні губернії, понад 22% - на Бессарабію. Товари харчової промисловості збувались на близьких і віддалених ринках країни. Розвиток залізничного, морського і річкового транспорту забезпечив безпосередній вихід їм у Центральну Росію, Білорусію, Прибалтику, Царство Польське, Кавказ, Сибір, Далекий Схід. Отже, достатньо високий вантажообіг на території Правобережної України характеризував економічний і промисловий розвиток України.

У результаті проведеного наукового дослідження автор виносить на захист наступні висновки і положення:

1. Аналіз стану наукової розробки проблеми засвідчив, що досі вона не була предметом спеціального вивчення, залучена до дослідження джерельна база є репрезентативною і достовірною, що дозволяє повно дослідити обрану тему.

2. Еволюція соціально-економічних відносин і розвиток окремих галузей народного господарства України, зокрема харчової промисловості, в період утвердження та панування капіталістичних відносин, відбувалась у складних, неоднозначних соціально-економічних і сусіпльно-політичних умовах. З одного боку, входження Правобережжя до складу Російської імперії в середині XVIII ст., з іншого – пряме втручання в економічну сферу України російського купецтва і дворянства. Вони засновували спочатку маленькі, а згодом значні промислові підприємства. Із підсобних сільськогосподарських промислів, що значно поширились у XVII – XVIII ст., власне і зародилась харчова промисловість.

3. На рубежі ХІХ – ХХ ст. значну роль у багатьох галузях господарства, в тому числі й харчовій промисловості, відігравав капітал, зокрема іноземні інвестиції.

4. Прослідковуючи динаміку розвитку харчової промисловості Правобережної України, слід відмітити, що інтенсивно розвивались такі галузі промисловості, як цукрова та винокурна. Ця закономірність спостерігається в усіх губерніях Правобережжя.

5. У період, що досліджується важливу роль для належного функціонування харчової промисловості Правобережної України відігравало забезпечення її сировиною. В цьому брали участь різні прошарки населення, які володіли і орендували землю, постачали на заводи на різних умовах продукти харчової промисловості. В другій половині XIX ст. будували заводи, на яких перероблялася місцева сировина, що призводило до прискореного розвитку капіталізму в сільському господарстві та харчовій промисловості.

6. Від матеріально-технічної бази та від її застосування власниками підприємств харчової промисловості залежала її подальша доля. Це також сприяло збільшенню обсягів виробництва галузі.

7. З розвитком харчової промисловості в зазначений період постала проблема у кваліфікованих спеціалістах, дефіцит на які в дореволюційний період був значним. Обмежена кількість закладів професійно-технічної підготовки фахівців середньої ланки перешкоджала розвитку промисловості. У зв’язку з цим передові представники вітчизняної науково-технічної інтелігенції почали вживати заходів щодо створення професійно-технічних навчальних закладів, тим самим частково ліквідуючи їх недостатню кількість.

8. Скасування кріпосного права, швидкий розвиток капіталістичної промисловості, зокрема харчової, зростання міст, залізничного транспорту, внутрішньої і зовнішньої торгівлі сприяло капіталізації сільського господарства.

9. Перебуваючи у складі Російської імперії, економіка України, в тому числі й Правобережної, пройшла всі етапи розвитку, які були властиві економіці Центральної Росії. Після скасування кріпосного права почалося швидке зростання промисловості, сільського господарства, створювався залізничний транспорт, розширювалася внутрішня торгівля і збільшувалася питома вага України у зовнішній торгівлі країни.

10. Важливу роль на Правобережній Україні відігравала внутрішня торгівля. Зростаючи в обсязі товарообігу, вона охоплювала все нові райони, досягала найвіддаленіших пунктів. В пореформений період на Правобережжі, як і по всій Україні, виникло багато нових торгових центрів, а чимало старих втратило своє попереднє значення. Важливу роль у зміцненні економічних зв’язків Правобережної України з всеросійським ринком відігравала стаціонарна, магазинно-крамнична торгівля, що особливо почала швидко розвиватись з 60-х років XIX ст. Як і в промисловості, в торгівлі відбулася концентрація капіталів, поступове витіснення з оптової торгівлі дрібних та середніх торговців. Для стаціонарної торгівлі другої половини XIX ст. було характерним як збільшення кількості торгових закладів, так і зміни в їх географічному розміщенні. Як і в дореформений період, важливе значення у внутрішній торгівлі мали базари, безпосередньо зв’язані з стаціонарною торгівлею. На них зосереджувався продаж сільськогосподарської продукції, запасами якої поповнювались міські продуктові крамниці. Через великі ярмарки, що зв’язувались між собою, відбувався широкий обмін товарами Правобережної України з іншими економічними районами Росії.

11. Зростання внутрішньої торгівлі збільшувало питому вагу Правобережної України в зовнішній торгівлі Росії, що велася через морські порти й сухопутні митниці. Особливість зовнішньої торгівлі полягала в тому, що експорт відбувався переважно великими партіями, що задовільняло інтереси малих, а інколи і середніх підприємств. Відіграючи важливу роль у зовнішній торгівлі, Правобережна Україна експортувала за кордон велику кількість не тільки сільськогосподарських