Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова

Мандрик Марія Вікторівна

УДК: 94 (477) “192/193”: 329

СТАНОВЛЕННЯ ІДЕОЛОГІЇ ІНТЕГРАЛЬНОГО НАЦІОНАЛІЗМУ

В ІНТЕЛЕКТУАЛЬНІЙ СПАДЩИНІ

УКРАЇНСЬКОЇ ЕМІГРАЦІЇ:

(1920-1930 рр.)

07.00.01 – Історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії та культури України Переяслав-Хмельницького державного університету імені Григорія Сковороди,

Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник кандидат історичних наук, доцент

Коцур Надія Іванівна

Переяслав-Хмельницький педагогічний університет

імені Григорія Сковороди,

доцент кафедри валеології, анатомії та фізіології.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор,

член-кореспондент НАН України,

Даниленко Віктор Михайлович,

Інститут історії України НАН України,

завідувач відділу історії України другої половини ХХ ст.

кандидат історичних наук, доцент

Борисенко Мирослав Володимирович,

Київський національний економічний університет,

доцент кафедри політичної історії.

Провідна установа Київський національний університет

імені Тараса Шевченка, історичний факультет

Кабінет Міністрів України, м Київ.

Захист відбудеться 18 березня 2005 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.053.02 у Національному педагогічному університеті імені М.П.Драгоманова, 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9.

Автореферат розісланий 17 лютого 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Стоян Т.А.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Вступ. Актуальність дослідження. Критичне переосмислення досвіду історичного минулого дає пояснення сучасним суспільно-політичним та державотворчим процесам в Україні. Відмова від ідеологічних кліше, крізь які тривалий час висвітлювалися окремі періоди історії України, дозволяє об’єктивно оцінити досягнення та прорахунки національно-визвольної боротьби, що в радянську добу трактувалася як прояви шовінізму, фашизму, нацизму. В підрадянській дійсності українським націоналізмом таврувався національний опір неросійських народів централізмові Москви, а також всі інакомислячі, які частіше не поділяли засад націоналізму, але перебували в опозиції до існуючої влади.

Проблема зародження та становлення націоналізму як політичного руху і чіткої ідеологічної системи у міжвоєнну добу є складною і малодослідженою. Поверхово розглядаються ці питання в контексті оформлення провідних центрів української політичної еміграції в 1920–1930 рр. Процес виокремлення радикального крила - ряду молодіжних, студентських, громадських організацій - від еміграційного загалу внаслідок розвитку явищ суспільно-політичного характеру 1917–1920 рр. оцінюється істориками як зрада національним ідеалам, але не як прагнення за кордоном сконсолідувати національні сили і спрямувати їхню працю на справу визволення. Не завжди береться до уваги факт, що когорта українства, яка не змирилася з існуючим станом речей в Україні і усвідомила неможливість продовжити тут політичну діяльність, ідентифікувала себе як політична еміграція. Неадекватним є сприйняття ідейно-політичних орієнтирів, яких притримувалися її провідні центри в країнах Європи та Америки.

Поза увагою сучасних дослідників перебувають маловідомі постаті фундаторів ідеології інтегрального націоналізму Д.Андрієвського, О.Зибачинського, Є.Онацького, М.Сціборського, О.Бойдуника, Ю.Вассияна, інтелектуальна спадщина яких заслуговує на неупереджене вивчення та відведення їй належного місця у суспільно-політичній думці України. Формування ідеології, її ідейних витоків в західноєвропейській та українській політико-філософській традиції продовжують розглядатися відірвано від історичного контексту. Тому виникає необхідність неупередженого підходу до окресленої проблеми, тим більше, що це носить не лише дослідницьку необхідність. Адже українська нація також є позбавленою внутрішнього консолідуючого стрижня, роль якого має відіграти чітко продумана і науково обґрунтована національна ідеологія. Це зумовлює актуальність докладного вивчення та об’єктивної оцінки історичної практики організаційного та ідеологічного оформлення націоналізму.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках науково-дослідної теми кафедри історії та культури України “Соціально-політичне життя України в ХХ ст.”, що є складовою частиною теми “Київська філософська школа в українському державотворенні та культурі” (реєстраційний № 0100U003739), включеної до тематичного плану Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Г.Сковороди. Тема дисертації затверджена Вченою радою Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Г.Сковороди 27 лютого 2001 р., протокол № 7.

Метою дисертаційного дослідження є з'ясування стану, повноти і достовірності вивчення факторів, причин та безпосередньо умов становлення українського інтегрального націоналізму, історичної практики вироблення його основоположних засад; виявлення недостатньо вивчених питань та вироблення рекомендацій щодо подальшої розробки теми. У відповідності до поставленої мети автор визначає основні наукові завдання:

- вивчити й проаналізувати стан наукової розробки теми та джерельної бази дослідження;

- дослідити сутність проблеми ідентифікації терміну “інтегральний” з існуючими назвами “чинний”, “організований”, “вольовий”, “донцовський”, “революційний”;

- окреслити суспільно-політичні чинники формування націоналістичних осередків в українському еміграційному середовищі;

- висвітлити місце націоналістичних організацій в консолідаційних процесах національних сил, що відбувалися в еміграції;

- відтворити основні етапи становлення мережі націоналістичних центрів за кордоном та налагодження ними контактів з окупованими українськими землями;

- відтворити механізм поширення націоналістичних ідей в країнах перебування української еміграції;

- розкрити вплив української та західноєвропейської політико-філософської думки на кристалізацію ідейних засад українського націоналізму;

- дослідити інтелектуальну спадщину фундаторів українського інтегрального націоналізму 1920–1930 рр.

Об’єктом дослідження є процес становлення українського націоналістичного руху.

Предметом дослідження є організаційні та ідеологічні аспекти діяльності націоналістичного руху в контексті консолідаційних спроб в еміграційному середовищі протягом 1920-1930 рр.

Хронологічні межі обумовлено періодом між двома світовими війнами, оскільки по-перше, стосовно цього періоду можна говорити про сформованість українського політико-емігрантського соціуму, який був зруйнований з початком Другої світової війни, по-друге, організаційне становлення націоналістичного руху, його розгалуженої мережі підструктур та паралельно його ідеологічна кристалізація відбувалися переважно протягом 1920–1930-х рр. Загибель Є. Коновальця в 1938 р., як один з чинників розколу ОУН, стала початком відліку поступового перегляду базових ідеологічних положень обома її відгалуженнями.

Географічні межі дослідження охоплюють українські землі, що перебували у складі іноземних держав у 20-30-х рр. ХХ ст. і з яких сформувалася міжвоєнна хвиля політичної еміграції, а також країни Європи, Північної та Південної Америки, Далекого і Близького Сходу, куди сягав вплив ідеї українського націоналізму.

Методологічна база дослідження. В ході дослідження дотримано основоположний методологічний принцип історизму, який зорієнтував автора на з'ясування чинників, передумов та обставин окреслення етапів ідеологічного та організаційного становлення українського націоналізму. Принцип об’єктивності потребував аналізу того, що іманентно властиве для конкретної течії історичної думки, її представників, співставлення різних точок зору. При розв’язанні поставлених завдань використано загальнонаукові методи історіографічного аналізу та синтезу розвитку знань, критики джерельної бази, а також порівняльний, проблемно-хронологічний, структурно-логічний, ретроспективний та ін. Характер дисертації, її багатоплановість, спроба розглянути обрану тему крізь призму специфіки конкретних дисциплін – всесвітньої історії, історії України, політології зумовили застосування методу структурно-системного (міждисциплінарного) аналізу. Робота базується на методах системного аналізу, коли об’єкт дослідження розглядається як певна система, а її компоненти взаємодіють між собою, складаючи якісно нову сукупність наукових знань, пов’язаних з філософсько-теоретичною спадщиною ідеологів націоналізму, висвітленням їхньої ролі в становленні українського націоналізму.

Наукова новизна одержаних результатів зумовлена сукупністю і масштабністю поставлених завдань і полягає у постановці та розробці актуальної проблеми, яка не отримала всебічного й об’єктивного висвітлення в історичній науці. Вперше використано інтелектуальний доробок фундаторів націоналізму, який, як “буржуазний”, на десятиліття був вилучений з української суспільно-політичної думки. На основі широкого масиву архівних документів, переважна більшість яких вперше введена до наукового обігу, проаналізовано ідеологічний аспект діяльності ОУН. Розшифровано значну епістолярну спадщину членів Проводу ОУН, листування між різними осередками та політичними організаціями в Європі, Америці, Далекому та Близькому Сході і встановлено їх авторство. Вперше відтворено послідовність формування організаційної мережі націоналістичного руху за кордоном та на українських землях на підставі документальної бази. Вперше комплексно досліджено історію націоналістичного руху: його ідейних витоків, передумов та факторів організаційного становлення, кристалізації ідеології. Результатом науково-дослідницької роботи стало виправлення цілого ряду неточностей і свідомих фальсифікацій, переосмислення низки стереотипних тверджень, концептуальних підходів, фактологічних та аналітичних розбіжностей, які домінували в історіографії даної проблеми.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення дисертації, висновки та введені до наукового обігу документальні матеріали можуть застосовуватися науковцями при подальшій розробці теми й дослідженні організаційних та ідеологічних аспектів історії ОУН, національно-визвольного руху в Україні, а також при підготовці нормативних та спеціальних курсів у ВНЗ.

Апробація та впровадження результатів дисертації. Основні положення дослідження доповідались на Міжнародній наукової студентської конференції “Спадщина Олега Кандиби – О.Ольжича у контексті національного відродження України” (Т., 1997); на міжнародному науковому конгресі “Українська історична наука на порозі ХХІ століття” (Чернівці, 2000); на науково-практичних конференціях “Проблеми активізації рекреаційно-оздоровчої діяльності населення” (Л., 2000), “Національно-духовне відродження України ХІХ - ХХ ст.” (Коломия, 2001), “Українське державотворення: від минувшини до сьогодення” (Коломия, 2004), “Організація Українських Націоналістів: 75-ліття створення” (Л., 2004).

Публікації Основні результати дисертації були оприлюднені в монографії, опублікованій у співавторстві та вісімнадцяти ав-торських публікаціях, з них 2 – у міжнародному журналі, 7 – у фахо-вих наукових виданнях, що входять до переліку ВАК України, 9 – у матеріалах конференцій та міжнародного конгресу.

Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження. Вона складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел та літератури. Загальний обсяг дисертації становить 232 стор. З них основного тексту 180 сторінок, список використаних джерел та літератури нараховує 51 сторінок (578 позицій).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі “Історіографія та джерельна база дослідження” аналізується стан наукової розробки проблеми, дається характеристика використаних джерел.

Історіографія проблеми. Враховуючи те, що націоналізм як суспільно-політичне явище і як ідеологічна система протягом ряду десятиліть неоднозначно сприймався дослідниками, зроблено спробу відтворити стан дослідження націоналізму як наукової проблеми в українській, радянській, діаспорній та закордонній історіографії. Подається аналіз джерельного комплексу дослідження, на підставі якого вдалося виокремити декілька основних історіографічних періодів та умовних підперіодів у розробці проблеми. Так, перші праці в цьому напрямку з'явилися ще в 1920-х рр. Однобічний підхід істориків радянського періоду до висвітлення проблеми українського націоналізму, процесу формування націоналістичних організацій за кордоном призвів до навмисного замовчування та спрощення складних процесів у політичному житті еміграції. Цілий ряд “викривальних” публікацій М.Любченка, С.Тудора, Є.Гірчака, А.Сенченка протягом 1920–1940-х рр. задали тон подальшим оцінкам політичної еміграції та її течій, у тому числі націоналістичної.Любченко М.Чотири роки української еміграції // Червоний шлях. – 1923. - № 2. - С. 111-117; Сенченко А. Небезпека нової інтервенції та український фашизм // Знищити український націоналізм на теоретичному фронті: Зб. ст. - К., 1934. – Вип. 1. – С. 3-25; Довоєнний період історіографії проблеми характеризується замовчуванням факту існування української еміграції як такої і, зокрема її національного характеру, започаткуванням нищівної критики ідеологічних засад націоналізму, ідентифікації з фашизмом. Тоді ж почалася підміна наукових підходів цькуванням та замовчуванням реальних фактів, що відбилося і на післявоєнній літературі. Протягом 1950–1960-х рр. у ряді робіт, присвячених безпосередньо ідеології націоналізму, окреслилося його визначення як реакційної ідеології і політики української буржуазії, її угрупувань. Євдокименко В. Критика ідейних основ українського буржуазного націоналізму. – К., 1968. – 293 с.; Римаренко Ю. Буржуазний націоналізм та його “теорії” нації. – К., 1974. – 383 с. Лише у 1980-х рр. дещо підкореговано зміст терміну, позбавлено ідеологічного забарвлення, розуміючи під націоналізмом буржуазну ідеологію, політику і психологію в національному питанні. Націоналізм // УРЕ: У 12 т. / Бажан М.П. (голов. ред.) та ін. – 2-е вид. – К., 1982. – Т. 7. – С. 278. Кроком вперед у другій половині 70–80-х рр. ХХ ст. стала постановка проблеми дослідження українських емігрантських угруповань, у тому числі націоналістичних, які досі розглядалися виключно в загальноросійському контексті. Чередниченко В. Анатомія зради: український буржуазний націоналізм – знаряддя антирадянської політики імперіалізму. – К., 1978. – 334 с.; Трощинський В.П. Найманці фашизму: (українські буржуазні націоналісти на службі гітлерівців у міжвоєнний період (1921-1939 рр.). – К., 1981. – 139; с. Кулик Г. Українські буржуазні націоналісти – люті вороги трудящих: Дис. канд. іст. наук. – К., 1947. – 272 с.; Почапский А. Борьба против идеологии украинского буржуазного национализма ...на Западной Украине (20-30 гг. ХХ в.): Автореф. дис…канд. филос. наук: 07.00.01. – К., 1965.

Важливими з точки зору аналізу причин та особливостей формування української еміграції й зародження націоналізму в її середовищі є післявоєнні праці вчених з діаспори, в яких вперше використано термін “інтегральний” стосовно ідеології та практики ОУН. Хоча окремі з них не позбавлені двозначностей.Наріжний С. Українська еміграція: культурна праця української еміграції між двома війнами. – Прага. 1942. – Ч.1. – 352 с.; Бойко Ю. Основи українського націоналізму. – [Б. м.], 1951. – 128 с.; Верига В. За межами Батьківщини / Упоряд. і авт. передм. М.Литвин. – Л., 2002. – 364 с.; Лисяк-Рудницький І. Між історією та політикою. – Мюнхен, 1973. – 441 с.; Сосновський М. Дмитро Донцов: політичний портрет. З історії розвитку ідеології українського націоналізму. – Нью-Йорк; Торонто, 1974. – 412 с. Кармазин Д. До проблеми українського націоналізму // Орлик (Берхтесгаден). – 1947. – Ч. 3-4, берез. – квіт. – С. 17-22; Винар Л. Ідеологія Д.Донцова // Розбудова держави. – 1951. – Ч. 1. – С. 7-10; Гунчак Т. Українська політична думка 1920-х років: монархізм, націоналізм, націонал-комунізм // Сучасність (Мюнхен). – 1986. – Ч. 1, січ. – С. 69-78. Окрему історіографічну групу становлять праці колишніх членів ОУН – представників її т. зв. мельниківського та бандерівського відгалужень, в яких осмислюються окремі трансформаційні процеси в ідеологічних засадах. Їх неправомірно однозначно віднести до мемуарної літератури, оскільки вони побудовані на значній документальній базі і носять аналітичний характер. Саме представнику “революційної” ОУН П.Мірчуку належить чи не перша спроба “розконспірування” історії зародження українського націоналізмуДужий П. Українська справа: вчора і сьогодні: Зб. ст., спогадів. – Л., 2002. – 560 с.; Кричевський Р. Організація Українських Націоналістів в Україні – Організація Українських Націоналістів закордоном і ЗЧ ОУН. – Нью-Йорк, 1962. – 116 с.; Мірчук П. Нарис історії Організації Українських Націоналістів. – Мюнхен, 1968. – Т. 1: 1920-1939. – 639 с.. Окремих аспектів досліджуваної теми торкалися іноземні дослідники, зокрема румунські історики С.Неагоє та З.Орня, праці яких дають змогу простежити моменти спорідненості румунського націоналізму 1920-1930-х рр. з українським. Однією з найґрунтовніших праць, присвячених аналізу ідеології українського інтегрального націоналізму є робота О.Мотиля. Neagoe S. Istoria unirii romвnilor. - Bucureєti, 1999. – 392 p.; Ornea Z. Anii treizeci: extrema dreapta romвneasca. Bucureєti, 1995. – 474 p.; Motyl А. The Turn to the Right: The Ideological Origins and Development of Ukrainian Nationalism. 1919–1929. Boulder; New York, 1980.

Зі становленням української національної історіографії з'явився інтерес до об’єктивного вивчення даної проблеми і завдяки дослідженням Я.Дашкевича, Ф.Заставного, С.Віднянського, М.Павленка, В.Трощинського та інших у 1990-х рр. були закладені підвалини нового напряму в українській науці – діаспорознавства. Проте в цих працях перевага віддається організаційним питанням, ідеологічні аспекти розглядаються побіжно. Проблемі формування державно-соборницької ідеї в українському еміграційному середовищі присвячено ряд досліджень І.Дробота. Дробот І.І., Кучер В.І. Пошуки шляхів до визволення України. – К., 1999. – 280 с.; Дробот І.І. Трансформації української державно-соборницької ідеї (1920-1930-ті рр.). – К., 2002. – 343 с. З середини 1990-х спостерігається спеціалізація досліджень щодо розрізнення політичної, культурно-освітньої та наукової, військової еміграції. Віднянський С. Культурно-освітня і наукова діяльність української еміграції в Чехословаччині: Український Вільний Університет (1921-1945 рр.). – К., 1994. – 82 с.; Павленко М.І. Українські військовополонені й інтерновані у таборах Польщі, ЧСР та Румунії: ставлення влади й умови перебування (1919-1924 рр.). – К., 1999. – 352 с. Питання формування ідеології інтегрального націоналізму через свою специфічність та багатоаспектність в 1990-х рр. стало предметом і політологічних досліджень. Касьянов Г.В. Теорії нації та націоналізму. – К., 1999. – 352 с.; Лісовий В. Ідеологія націоналізму // Лісовий В. Культура – ідеологія – політика. – К., 1997. – С. 80-115; Кузьо Т. Організований український націоналізм // Політологічні читання. – 1995. - № 2. – С. 266-272. Протягом 1994–2004 рр. в Україні було захищено ряд дисертацій, автори яких у деякій мірі торкалися історії української військової еміграції як основного середовища зародження націоналістичних тенденцій. Трощинський В.І. Міжвоєнна українська еміграція в Європі як історичне і соціально-політичне явище (1918-1939 рр.): Автореф. дис... д-ра іст. наук: 07.00.03. – К., 1994. – 38 с.; Іващенко К.В. Українські емігрантські політичні партії в Чехословацькій Республіці (1918-1938 рр.): Автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.01. – Донецьк. 1999. – 19 с. Проте історія ОУН стала предметом окремого вивчення лише в 1995–1997 рр. Бондаренко К.П. Діяльність Організації Українських Націоналістів напередодні і під час Другої світової війни (1938-1945): політичний та військовий аспекти: Автореф. дис... канд. іст. наук: 20.02.22. – Л., 1997. – 17 с.; Патриляк І.К. Діяльність Організації українських націоналістів (бандерівців) у 1940-42 рр. (військовий аспект): Автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.01. – К., 2001. – 19 с. Певний інтерес становлять узагальнюючі праці згаданого періоду. Політична історія України ХХ століття: У 6 т. – К., 2002. – Т. 5: Українці за межами УРСР (1918-1940) / В.П. Трощинський, А.А. Шевченко, Р.Г. Симоненко. – К., 2003. – 717 с.; Україна крізь віки: У 15 т. – К., 1999. – Т. 15: Трощинський В.П., Шевченко А.А. Українці в світі. – 351 с.

Таким чином, на сьогодні у вітчизняній історичній науці відсутня комплексна узагальнююча праця, присвячена проблемі організаційного та ідеологічного становлення українського націоналізму в міжвоєнну добу. Остання досліджувалася фрагментарно, тільки в деяких її аспектах та напрямах.

Джерельну базу дисертаційної праці ставлять наукові та публіцистичні праці фундаторів ідеології націоналізму в Україні, а також праці відомих західних філософів, соціологів, що в певній мірі досліджували націоналізм як явище; мемуаристика, збірники статей, збірники матеріалів конференцій, резолюції та постанови конгресу й Великих Зборів ОУН, бюлетені, вісники, періодичні та інформаційні матеріали української еміграції, джерела епістолярного характеру. Безпосереднім джерелом при написанні праці слугували політико-філософські та програмові статті, есе, розвідки фундаторів ідеології інтегрального націоналізму, а також зразки української суспільно-політичної думкиАндрієвський Д. До ідеольогічно-статуарної підготовки організації українських націоналістів // Розбудова Нації (Прага). – 1928. – Ч. 6, черв. – С. 217-222; Вассиян Ю. Ідеольогічні основи українського націоналізму // Розбудова Нації. – 1929. – Ч. 3-4, берез. – квіт. – С. 65-77; ЗибачинськийО. Інтегральна революція. – Мюнхен. 1960. – 342 с.; Сціборський М. Соборність психології та політики – основа націоналізму // Розбудова Нації. – 1928. – Ч. 1, груд. – С. 11-15; Ніцкевич М. До основних питань націоналізму. – Париж, 1936. – 56 с; Міхновський М. Справа української інтелігенції в програмі Української народної партії // Міхновський М.І. Самостійна Україна. – К., 2002. – С. 47-48; Міхновський М. Самостійна Україна // Міхновський М.І. Самостійна Україна. – К., 2002. – С. 27-44; Донцов Д. Культура примітивізму (головні підстави російської культури). – Черкаси, 1918. – 39 с.; Донцов Д. Модерне москвофільство. – К., 1913. – 30 с.; Донцов Д. Підстави нашої політики // Донцов Д. Твори. – Л., 2001. Т.1. Геополітичні та ідеологічні праці. – С. 91-242; Донцов Д. Націоналізм // Донцов Д. Твори. – Л., 2001. Т.1. Геополітичні та ідеологічні праці. – С. 243-425.. Враховуючи багатоаспектність інтегрального націоналізму, який зазнав різнопланових трансформацій, для здійснення порівняльно-аналітичних паралелей з аналогічними рухами було використано праці західних філософів.Альтер П. Звільнення від залежності і пригноблення: до типології націоналізму // Націоналізм: Антологія. – К., 2000. – С. 664-686; Гелнер Е. Нації та націоналізм // Націоналізм: Антологія. – К., 2000. – С. 292-310; ЛебонГ. Психологические законы эволюции народов. – СПб., 1906. – 150 с.; Ортега-и-Гассет Х. Восстание масс // Вопросы философии. – 1989. - № 3. – С. 119-154; Ницше Ф. Полное собрание сочинений. Т. 9. Воля к власти. Опыт переоценки всех ценностей (1884-1888). – М., 1910. – 362 с.; Моррас Ш. Повернення до живих речей // Націоналізм: Антологія. – К., 2000. – С. 121-132.

Першорядне значення у контексті досліджуваної тематики становили відповідні фонди Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВОУ), що були утворені на основі колекції документальних матеріалів Празького архіву. Документи, що відображають історію організаційного оформлення та становлення ідеології націоналістичного руху в 1920-1930-х рр., контакти з іншими націоналістичними осередками на теренах Європи, Канади, США містяться у фондах “Крайовий Провід ОУН на західноукраїнських землях” (ф.3833) та “Українська Військова Організація” (ф. 4331). Важливими для відновлення історії участі націоналістичних ГУНМ, ЛУН та цілого ряду еміграційних установ, організацій у спробах консолідації національних сил в еміграції стали матеріали фонду “Колекція окремих документальних матеріалів українських націоналістичних емігрантських установ, організацій та осіб” (ф. 4465). Неабияку цінність становлять вперше введені автором до наукового обігу матеріали фонду “Редакція часопису “Розбудова Нації” – органу ПУН в м. Празі” (ф. 4363). До нього ввійшли документи, на підставі яких відтворено послідовність появи відділів ОУН та окреслено сітку сягання впливу ОУН на теренах Європи, Америки, Азії, Далекого Сходу, т. зв. “Зеленого клину”. Окрему групу документів становлять фонди українських політичних діячів, які емігрували за кордон - І.Мазепи (ф. 3933), Б.Мартоса (ф. 4000), К.Коберського (ф. 4003), Д.Петрашевського (ф. 4025), С.Наріжного (ф. 4432), С.Сірополка (ф. 4433).

Неабияку цінність для дослідження історії становлення українського націоналізму в 1920-1930-х рр. мають румуномовні фонди Державного архіву Чернівецької області (ДАЧО), більшість матеріалів якого дисертантом введено до наукового обігу вперше. Використано рапорти і звіти міністерських секретаріатів, переважно під грифом “confidenюial”, матеріали архівно-слідчих справ, донесення агентурної сітки, листування державних установ, протоколи судових засідань, книги реєстрації вироків, винесених трибуналом по політичним процесам, пакети програмно-статутної документації. Так, до фонду “Другий міністерський директорат м. Чернівці” (ф. 13) ввійшли рапорти інспекторату поліції і 2-го інспекторату жандармерії щодо діяльності українських організацій, донесення агентів про наростання антирумунських настроїв серед українців, їхні контакти з галичанами та еміграцією. Використано фонди “Префектура Чернівецького повіту” (ф. 15) та “Королівський намісник округу Сучава в м. Чернівці” (ф. 26) - таємне та офіційне листування МЗС Румунії з місцевою адміністрацією, рапорти жандармського легіону, “досьє” на підозрілих осіб, організації, накази МЗС. Фонд “Квестура поліції м. Чернівці” (ф. 38) включив у себе рапорти комісарів поліції, донесення, рапорти, інформаційні бюлетені, циркуляри і накази МВС. До фонду “Чернівецький повітовий трибунал м. Чернівці” (ф. 118) ввійшли томи справ по обвинуваченню українців в антирумунській діяльності. Використано документи Особливого відділу Сигуранци (таємної поліції) (ф. 119), Генерального інспекторату сигуранци міністру Буковини, “Генерального санітарного інспекторату” (ф. 286) та “Головного директорату народної освіти” (ф. 213).

На окремі аспекти даного дослідження проливають світло вже опубліковані документи і матеріали, які відтворюють процес насадження більшовицької державності на теренах України, створення й розгортання мережі репресивно-каральних органів та придушення ними діяльності ОУН. Окремі матеріали стосуються здійснення НКЗС політики рееміграції. Певну цінність мають документи щодо розколу ОУН. Унікальним є збірник документів і матеріалів Комісії Державного Планування ОУН. Певне значення для висвітлення чинників зародження українського націоналізму мають документи, які розкривають зміст державної політики в 1920-1930-і в галузі національного питання. Розкол ОУН (1939-1940): Зб. док. / Упоряд. В. Косик. – Л., 1997. – 136 с.; Сталин И. Статьи и речи об Украине: Сб. – К., 1936. - 216 с.; Документи і матеріали з історії Організації Українських Націоналістів / В. Верига та ін. (редкол.): НАН України. – К., 2002. – Т. 7. – 206 с. Було використано ряд офіційних документів ГУНМ, ЛУН, СОУН, ОУН – відозви, програми, статути, матеріали Великих Зборів, заяви, резолюції. Витяг з устрою Організації Українських Націоналістів // Розбудова Нації (Прага). – 1929. – Ч. 1-2, січ. – лют. – С. 62-63; Програма Організації Українських Націоналістів. – [Б. м.], 1947. – 16 с.; Програма праці ідеольогічної референтури ПУН // Розбудова Нації. – 1930. – Ч. 5-6. трав. – черв. – С. 135-139; Постанови Конгресу Українських Націоналістів // Розбудова Нації. – 1929. – Ч. 3-4, берез. – квіт. – С. 131-134.

Окрему увагу приділено аналізові літератури мемуарного характеру, яка суттєво доповнює уявлення про витоки українського націоналізму, зародження радикальних тенденцій серед студентства, причини формування самостійницької течії на зламі ХІХ - ХХ ст. Шемет С. Микола Міхновський // Хліборобська Україна (Відень). – 1924-1925. – кн.. 5. – С. 3-24; Липа І. Братерство Тарасівців // ЛНВ. – 1925. – Т. 87. – С. 262-267; Завваги Д.В. Антоновича до Спогадів О. Коваленка та Ю. Колларда // Праці українського Наукового Інституту. – Т. 2, кн. 8. З минулого. – 1939. – С. 70-73. Важливу групу становлять мемуари колишніх учасників націоналістичного руху, які містять критичні оцінки, історичні факти, що не публікувалися раніше з конспіративних причин Євген Коновалець та його доба. – Мюнхен, 1974. – 672 с.; Організація Українських Націоналістів: 1929-1954. – [Б. м.], 1955. – 446 с.; На зов Києва. – Торонто; Нью-Йорк, 1985. – 542 с.; Непогасний огонь віри. – Париж, 1974. – 763 с..

Джерельну базу помітно збагатили українські періодичні видання в еміграції та окупованих українських землях – “Національна Думка”, “Державна Нація”, “Розбудова Наці”, “Сурма”, “Самостійна Думка”, “Самостійність”, “Чортополох”, “Будяк”, “Літературно-Науковий Вісник”, “Заграва”, а також діаспорні видання “Свобода”, Визвольний шлях”, “Новий шлях”.

Таким чином, проведений історіографічний аналіз літератури, присвяченої окресленій проблемі свідчить про необхідність здійснення ґрунтовних досліджень, що уможливлюється доступом до цілого ряду архівних документів, мемуаристики, зарубіжних та вітчизняних часописів, інтелектуальної спадщини фундаторів ідеології інтегрального націоналізму.

У другому розділі “Українська політична еміграція між двома війнами” висвітлено суспільно-політичні фактори зародження осередків політичної еміграції в країнах Європи й Америки, процес становлення радикального крила еміграції й відокремлення від українського загальноеміграційного загалу, його місце у спробах консолідації національних сил за кордоном.

У результаті Першої світової війни і трагічних підсумків визвольних змагань українські землі після нетривалого періоду самостійності УНР, ЗУНР знову опинилися в складі інших держав: Наддніпрянщина стала складовою Радянської Росії, Східна Галичина і Західна Волинь – Польщі, Північна Буковина – Румунії, Закарпаття – Чехії. З цим етапом був пов’язаний вихід за кордон десятків тисяч найактивніших учасників подій 1917–1920-х рр. – керівних діячів Центральної Ради, Гетьманської держави, Директорії УНР і ЗУНР, військовослужбовців обох українських армій і працівників державного апарату, значної частини членів тодішніх політичних партій; представників наукової і культурної інтелігенції. Відповідно, фіаско державотворчих зусиль спричинило еміграцію прихильних поваленим урядам членів українських політичних партій: представників соціалістичної, монархістської, ліберально-демократичної та націоналістичної течій. Серед основних еміграційних осередків були Берлін, Варшава, Відень, Белград, Париж, Прага, Подебради, Софія. Частина колишніх українських військовиків емігрували до країн Північної та Південної Америки.

Еміграційні умови дали змогу діячам різних ідеологічних та політичних таборів критично оцінити наслідки визвольних змагань, проаналізувати діяльність політичного проводу та з'ясувати причини національної катастрофи. Молоде покоління відчувало потребу переосмислення ідейно-політичних цінностей, визнавши засади нової ідеології та створивши відповідні їй організаційні форми. Так, у 1920 р. у Відні військовиками була започаткована підпільна Українська Військова Організація. Протягом 1920-х рр. в еміграції – ЧСР та Австрії – виникають націоналістичні організації: ідеологічні гуртки націоналістів при студентських організаціях – Групи Української Національної Молоді, Леґія Українських Націоналістів у ЧСР – як політична організація, військові товариства – стрілецькі громади в США, Канаді, Європі, студентські корпорації в Данцигу.

Найскладнішою для націоналістів виявилася проблема сконсолідувати згодом цю розгалужену мережу еміграційних організацій в Європі, Америці та Канаді в єдине національне русло. Спроби об’єднання робилися на академічному, військовому, культурно-просвітницькому та ідеологічному рівнях, але найскладніше було утворити загальноеміграційну спілку на політичному ґрунті, до якої б увійшли територіальні еміграційні союзи країн з метою боротьби з окупантами українських земель та побудови соборної Української держави. Створення об'єднання українських організацій було актуальною проблемою починаючи з 1924–1925 рр. Вже в 1926 р. відбулися наради представників товариств, громадських організацій, фондів, установ, навчальних закладів з метою створення загальноеміграційного об'єднання. Потужним еміграційним центром був Центральний Союз Українських Студентів (ЦЕСУС) - конгломерат організацій зі Львова, Варшави, Чернівців, Бухареста, Софії, Данцига, Берліна, Граца, Парижа, Любляни, Відня, Нью-Йорка, який у перспективі міг би об’єднати всю українську еміграцію. Вже до кінця 1930-х рр. ЦЕСУС сформував навколо себе впливове націоналістичне крило молоді, об’єднавши сформовані по країнах студентські еміграційні спілки. Наступною хвилею консолідаційних спроб в еміграції став кінець 1928–1930 рр. Новостворений орган мав би об’єднати радикальне крило еміграції. Спроби об'єднання еміграції були зроблені в грудні 1930р. заснуванням Союзу Українських Емігрантських Організацій в ЧСР (СУЕО) на чолі з М.Галаганом, створенням т. зв. “5-членної комісії по об'єднанню українських емігрантських організацій в ЧСР”, Контактного комітету (це понад 50 організацій в ЧСР) та ін. – з перспективою перетворення у всееміграційне об'єднання в Європі. Націоналістичні організації були представлені в усіх нарадах по створенню всееміграційного об'єднання, від статусу якого залежало майбутнє націоналістичного руху і місце політичної еміграції у визвольній справі. Проте доля об'єднання постійно була предметом внутрішньоеміграційних колізій, що і спричинило відмежування націоналістів. Зрозумівши неможливість об’єднання всієї еміграції на ідеологічному ґрунті, націоналісти створили Союз Організацій Українських Націоналістів, Національно-Військовий Союз в ЧСР, Організацію Українських Націоналістів, поширюючи розгалужену систему організацій на всіх теренах перебування українців.

Таким чином, десятилітнє організаційне оформлення та консолідування націоналістичних організацій у єдине русло зустрічало перешкоди, які штучно створювалися реакційними політичними колами в еміграції. Проте у доланні протидії націоналістичний рух внутрішньо та ідейно скристалізувався, охопивши осередки, які чітко усвідомили свою роль у боротьбі за незалежність України.

У третьому розділі “Формування ідеологічних засад інтегрального націоналізму” проаналізовано вплив української й західноєвропейської суспільно-політичної думки на формування ідеологічних засад націоналізму та роль націоналістичних видань у його популяризації та кристалізації. Ідеологи інтегрального націоналізму простежують генеалогію руху, починаючи з М.Міхновського та його однодумців, яким належать перші спроби перенести націоналістичну ідеологію на ґрунт практичної політичної роботи. Підтвердженням цього є матеріали для ідеологічно-політичного вишколу членів ОУН, в яких з М.Міхновським та його програмою асоціюється зародження радикальних тенденцій щодо постановки питання про майбутнє українських земель у вигляді виключно державної самостійності. Радикалізм його ідей став поштовхом до створення на зламі століть цілої низки молодіжних гуртків, студентських громад, політичних партій. Серед найважливіших моментів у діяльності Революційної Української Партії (РУП), а згодом Української Народної Партії (УНП) стало акцентування на політичній боротьбі та постановка питання української державності, що було згодом розвинуто й визнано ключовим фундаторами українського націоналізму в 1920–1930 рр.

Одним з важливих чинників у формуванні ідеологічних засад українського націоналізму стала публіцистика Д.Донцова - “Сучасне положення нації і наше завдання” , “Російські впливи на українську психіку” та “Модерне москвофільство”, які підсилювали антиросійські тенденції і були покладені в основу фундаментальної праці “Підстави нашої політики” (1921 р.). Очоливши “Літературно-Науковий Вісник”, Д.Донцов уособив нове обличчя “Вісника” та колишню популярність журналу, тому прагнув використати це видання для формування націоналістичного світогляду. Усі матеріали, що друкувалися на сторінках ЛНВ, на думку Д.Донцова, повинні були віддзеркалювати таку необхідну тоді кардинальну зміну світоглядних тенденцій у бік волюнтаризму, індивідуалізму, інтуїтивізму, енергетизму, відобразити роль сильних політичних особистостей в історичному поступі народів, у першу чергу українського. Він намагався зруйнувати невидимий мур, яким була оточена впродовж століть українська суспільно-політична думка, і дати наукове обґрунтування засад нового національного світогляду. У 1926 р. з’являється його політико-філософський твір “Націоналізм”, що став своєрідним наріжним каменем у розвитку суспільно-політичної думки не лише 1920-х рр. Оскільки Д.Донцов ніколи не прагнув створити чіткої ідеологічної системи чи дати своєрідний “рецепт” визволення України, його яскраве апелювання до західноєвропейських зразків мало зумовити переосмислення ролі націоналізму, його принципових засад та завдань. Тому не дивно, що ідеологи ОУН робили посилання на Д.Донцова в прямій чи завуальованій формі, особливо у матеріалах пропагандистського характеру 1930-х рр. Факт, що завдяки Д.Донцову для покоління 1920–1930-х рр. була відкрита західноєвропейська соціологічна, філософська, політична спадщина, що в значній мірі відбилося на світосприйнятті ідеологів націоналізму.

Аналізуючи ідейні витоки інтегрального націоналізму, можна стверджувати, що останній не був радикально новою ідеологією, ввібравши в себе ідеологічні конструкції попередньої епохи та ставши результатом складної взаємодії і взаємопроникнення західноєвропейських ідеалістично-волюнтаристичних, елітаристських концепцій та української політичної традиції.

Безпосередньо становлення філософсько-теоретичних та статутно-програмових засад ідеології українського націоналізму відбувалося на шпальтах суспільно-політичних видань - “Національна Думка”, “Державна Нація” та “Розбудова Нації”. Перелік цих видань вдалося розконспірувати лише через двадцять років – “Літературно-Науковий Вісник”, “Заграва”, “Юнак”, “Юнацтво”, “Голос Нації”, “Смолоскипи”, “Студентський Шлях”; “Сурма” (Каунас); у Чернівцях – “Самостійність”, “Самостійна Думка”, “Молода Буковина”, в еміграції, крім вже названих, “Український Націоналіст”, “Вісник ОДВУ” (США). Заснування націоналістичними організаціями певного видання переслідувало конкретні завдання. Майже одночасне існування “Державної Нації” та “Національної Думки” відобразило формування нового політичного русла в еміграції шляхом відокремлення молодих радикалів від еміграційного загалу. “Розбудова Нації” провела колосальну роботу з підготовки до створення ОУН та заснування цілої мережі її відділів у Стамбулі, Софії, Загребі, Люксембурзі, Женеві, Берліні, Данцигу, Олександрії, Тегерані, Каунасі, Шанхаї, Шаньтуні, о.Суматра. Журнал сприяв кристалізації ідеології інтегрального націоналізму через політико-філософський зміст публікацій, консолідації розрізнених осередків, згуртуванню кола ідеологів руху - Д.Андрієвського, Ю.Вассияна, М.Сціборського, Є.Онацького, О.Бойдуника, М.Ніцкевича.

- Таким чином, український націоналізм виник і розвивався на тлі подібних загальноєвропейських та світових процесів, тому став результатом складної взаємодії і взаємопроникнення західноєвропейських ідеалістично-волюнтаристичних, елітаристських концепцій та української політичної традиції, формуючи свою специфіку як інтегруючий, консолідуючий та державотворчий чинник у житті нації.

Внаслідок проведеного дослідження дисертант дійшов таких висновків:

- Таким чином, проведений історіографічний аналіз радянської, вітчизняної та зарубіжної літератури, присвяченої дослідженню питання ідеологічних й організаційних аспектів зародження та становлення українського інтегрального націоналізму в еміграції свідчить про певну прогалину, що штучно формувалася протягом десятиліть та необхідність кардинальної зміни акцентів у сприйнятті націоналізму як наукової проблеми. За понад вісім десятиріч дослідження цієї проблеми створено величезний масив літератури, в якій розкриваються лише окремі аспекти проблеми. Зі становленням нової української національної історіографії з'явився інтерес до неупередженого вивчення деяких аспектів теми дослідження. Проте на даний час є відсутнім комплексне ґрунтовне дослідження, в якому були б розглянуті суспільно-політичні фактори, обставини організаційного та ідеологічного оформлення націоналізму в окрему політичну течію, побудоване на докладному вивченні джерельної бази.

- Внаслідок публіцистично-політичної діяльності Д.Донцова та дискусії з приводу неї в українській публіцистиці, а також фундаторів української націоналістичної ідеології у 20-30-х ХХ ст. відбулася ідентифікація “українського націоналізму” з політичним рухом та ідеологією ОУН. Проте термін “інтегральний” був використаний для означення ідейних і тактичних засад ОУН значно пізніше, в 1980-1990 рр., у зарубіжній історіографії. Ідеологи ОУН та діячі руху не вживали таку назву, ідентифікуючи український націоналізм як “чинний”, “організований”, згодом після відмежування від ОУН(б) – як “революційний”. В офіційних документах ОУН та в публіцистиці її ідеологів використовувалися назви “інтеґралізм”, “інтегруючий” стосовно засад діяльності, що уможливило небезпідставну ідентифікацію українського націоналізму з відомим тлумаченням терміну “інтегральний”, запровадженим Ш.Моррасом.

- Трагічні результати кількох спроб державотворення в Україні протягом 1917-1920 рр. - УНР, ЗУНР, ЗОУНР, що призвело до встановлення на українських теренах окупаційних режимів, дали найбільшу хвилю політичної еміграції. Причина залишення України десятками тисяч найактивніших учасників подій 1917-1920 рр., характер та цілі діяльності за кордоном обумовили політичний статус української еміграції. Сприятлива політика ряду європейських країн дали змогу найсвідомішій частині