ІНСТИТУТ РЕГІОНАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Мікула Надія Анатоліївна

УДК 339.92:332.1

ТРАНСКОРДОННе СПІВробітництво в умовах інтеграційних процесів України

Спеціальність: 08.10.01 – Розміщення продуктивних сил
і регіональна економіка

Автореферат
дисертації на здобуття наукового
ступеня доктора економічних наук

Львів - 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті регіональних досліджень НАН України

Науковий консультант: доктор економічних наук, професор
Бєлєнький Петро Юхимович,
Інститут регіональних досліджень
НАН України, завідувач відділу

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор Бураковський Ігор Валентинович, Інститут економічних досліджень та політичних консультацій, директор

доктор економічних наук, професор Макогон Юрій Володимирович, Донецький національний університет ім. М.Туган-Барановського, завідувач кафедри

доктор економічних наук, професор Мальський Маркіян Зеновійович, Львівський національний університет ім. І.Франка, завідувач кафедри

Провідна установа: Інститут проблем ринку та еколого-економічних досліджень НАН України, відділ соціально-економічного розвитку приморських регіонів, м. Одеса

Захист відбудеться 14 вересня 2005 року об 11 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .154.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора наук в Інституті регіональних досліджень НАН України за адресою: 79026, м. Львів, вул. Козельницька, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту регіональних досліджень НАН України за адресою: 79026, м. Львів, вул. Козельницька, 4.

Автореферат розісланий 24 липня 2005 року

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради,
кандидат економічних наук Жовтанецький В.І.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. За сучасних умов розширення процесів глобалізації зростає роль транскордонного співробітництва (ТКС) регіонів та відкриваються нові можливості для активізації господарської діяльності на периферійних територіях й підвищення їх конкурентоспроможності. Наприкінці минулого століття регіональна політика ЄС перейшла до нової парадигми - від застосування механізмів ліквідації диспропорцій регіонального розвитку шляхом міжрегіонального перерозподілу ресурсів до мобілізації природно-ресурсного потенціалу територій і застосування принципу субсидіарності. Цей підхід був використаний суміжними прикордонними регіонами Європи, які налагодили взаємні контакти між державними регіональними органами влади, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями, суб'єктами господарювання територій, об'єднуючи зусилля для вирішення спільних проблем, і від співробітництва за окремими транскордонними угодами перейшли до співробітництва в рамках єврорегіонів. Німеччина, Польща, Чехія та інші країни створили єврорегіони по всьому периметру своїх кордонів, що зумовлювалося, зокрема, поглибленням євроінтеграційних процесів та удосконаленням механізмів фінансування регіонального розвитку в ЄС. Основні пріоритетні напрями фінансової підтримки ЄС базувалися на загальних засадах просторового облаштування європейського континенту, прийнятих Радою Європи, і передбачали підвищення координованості та узгодження розвитку суміжних прикордонних територій сусідніх країн шляхом розробки концепцій спільного розвитку транскордонних регіонів. Таким чином, з метою виявлення спільних проблем і пошуку ефективних шляхів їх вирішення постала необхідність системного дослідження транскордонного регіону як бази розвитку транскордонного співробітництва, що потребувало належного теоретико-методичного підґрунтя.

З середини 90-х років минулого століття проявилася значна зацікавленість вчених до проблематики транскордонного співробітництва. Велику увагу цим проблемам приділили: Р.Ратті, Г.-М.Чуді (Швейцарія), Д. Віллерс (Німеччина); П. Еберхардт, Р.Федан, Т. Коморніцкі, T. Лієвські, З. Макєла, M. Ростішевскі, А.Стасяк, З.Зьоло (Польща); Б.Борісов, М. Ілієва (Болгарія); С.Романов, В. Білчак, Л. Вардомський, Й. Звєрєв (Росія); П.Кузьмішин, Ю.Тей, (Словаччина) та вітчизняні вчені: О. Амоша, П.Бєлєнький, З.Бройде, В.Будкін, І.Бураковський, Б.Буркинський, О.Вишняков, С.Гакман, М. Долішній, В. Євдокименко, Є.Кіш, М. Козоріз, М.Лендьел, Н.Луцишин, П.Луцишин, В.Ляшенко, Ю. Макогон, М.Мальський, A.Мельник, В. Мікловда, A. Moкій, В.Пила, С. Пирожков, С. Писаренко, І.Студенніков, О.Чмир та ін. Більшість досліджень стосувалася соціально-економічного розвитку конкретних прикордонних територій та практичної діяльності єврорегіонів. Перші доробки були використані вітчизняними вченими при створенні "Карпатського єврорегіону", єврорегіонів "Буг" та "Нижній Дунай". Подальші дослідження дали основу для створення ще трьох єврорегіонів – "Верхній Прут", "Дніпро" та "Слобожанщина". Цей процес триває – готуються проекти щодо створення єврорегіонів –"Дністер" (Вінницька та Одеська обл., Молдова), "Сян" (Львівська обл., Підкарпатське воєводство Польщі), "Земплін" (Закарпатська обл., Кошицький край Словаччини), "Ярославна" (Сумська обл., Курська обл. Росії). Співпраця в рамках єврорегіонів сприяє розвитку інтеграційних процесів у культурній, освітній, економічній, комунікаційній та інших сферах, створює можливості прискорення адаптації європейського законодавства, обумовлює підвищення життєвого рівня мешканців прикордоння. Проте реалізація проектів єврорегіональної співпраці в Україні лише на основі використання практичного досвіду, без належного теоретико-методологічного обґрунтування, не сприяє досягненню потенційної ефективності транскордонного співробітництва, використанню всіх його можливостей та поширенню по всьому периметру кордону, як це відбувається в інших європейських країнах.

Більшість прикордонних територій у країнах Європи є менш розвиненими, ніж центральні, і регіональна політика ЄС спрямована на ліквідацію диспропорцій розвитку регіонів, підвищення життєвого рівня населення. Для України ситуація дещо інша, пов'язана з тим, що лише західні прикордонні території розвивалися зі специфікою периферійності – всі останні (у даний час прикордонні) розвивалися як внутрішні регіони країни. Поява кордону на цих теренах внесла суттєві корективи в життєдіяльність мешканців. Нівелювати наявність кордону, використати нові можливості при вирішенні проблем територіального розвитку прикордоння, забезпечити зростання життєвого рівня місцевого населення – це основні цілі розвитку транскордонного співробітництва, які необхідно враховувати у регіональній політиці.

У даний час у вітчизняній науці здійснюються лише перші спроби системних досліджень транскордонних регіонів та транскордонного співробітництва; на початковому етапі формування перебувають система підтримки ТКС, регіональна політика у цій сфері. Порівняння вітчизняного досвіду розвитку ТКС із здобутками країн ЄС, Центральної та Східної Європи, Балтії і СНД, з одного боку, та необхідність урахування рекомендацій Ради Європи щодо специфіки прикордоння у регіональній політиці; пріоритетів фінансової підтримки міжнародних фінансових установ; розширення регіональної політики ЄС на західні прикордонні області України, - з іншого, стали передумовами розробки теоретико-методичних засад транскордонного співробітництва. Це, в свою чергу, лягло в основу вироблення підходів до формування регіональної політики розвитку транскордонного співробітництва в Україні.

З цього погляду здійснене дослідження теоретико-методологічних проблем транскордонного співробітництва та формування регіональної політики його розвитку є актуальним та має важливе значення для реалізації інтеграційної стратегії України і зростання якості життя населення прикордонних регіонів. Концепцію даного дослідження можна представити наступними положеннями. 1.Активізація розвитку ТКС в Україні розглядається в контексті вирішення генеральної задачі – вступу до ЄС. 2. Розвиток ТКС повинен стати важливим попереднім доповнюючим етапом на шляху до євроінтеграції України, який може здійснюватися уже в даний час, не чекаючи офіційних рішень на державному рівні, оскільки рішення щодо ТКС можуть прийматися на рівні регіонів або територіальних утворень, які мають адміністративний статус. Крім того, розвиток ТКС не втрачає своєї актуальності й після вступу до ЄС, бо сприяє створенню інтегрованого простору в транскордонному регіоні. 3. Рішення про форми і механізми розвитку ТКС повинні прийматися на засадах законів і нормативних актів, які діють на теренах ЄС та Ради Європи. Відповідно, їх необхідно глибоко вивчати та адаптувати до умов України. 4. Для ефективного вирішення проблем розвитку ТКС необхідні поглиблені дослідження теоретичних основ, форм і механізмів ТКС з урахуванням світового, а особливо, європейського досвіду, і тих країн-сусідів, які ввійшли до ЄС, з метою створення відповідної законодавчої та нормативної бази ТКС в України, а також формування регіональної політики у цій сфері.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до наукового напряму Інституту регіональних досліджень НАН України, в рамках наукових тем "Механізм реалізації регіональної політики в умовах формування національної економіки" (номер державної реєстрації 0100U002572) та "Організаційно-економічні механізми розвитку ринкової інфраструктури (РІС) і створення конкурентного середовища" (номер державної реєстрації 0100U002774), "Розвиток ринкової інфраструктури в умовах глобалізації та регіоналізації економіки" (номер державної реєстрації 0102U000426).

Крім того, робота пов'язана з прикладними дослідженнями, що використовувалися в практиці господарювання та планування розвитку транскордонних регіонів на українсько-польському та українсько-румунському прикордонні, а саме: з розробкою Державної програми "Проблеми і механізми формування зовнішньоекономічної політики прикордонних областей" (Проект ДКНТ 08.05.03./021-93); “Формування програм транскордонного співробітництва і створення точкових вільних економічних зон на Яворівщини" (ГД 1-95 від 05.01.1995 р); “Розробка установчих документів створення комплексної точкової вільної економічної зони (ВЕЗ) в Жовківському районі. (ГД 4 - 95 від 15.02.1995 р); з розробкою та організацією реалізації „Проекту будівництва та експлуатації ділянки автомагістралі Краковець-Львів на концесійних засадах", та з проектами: „Розробка Стратегії економічного та соціального розвитку Львівської області до 2011 року" (номер державної реєстрації 0103U004869), „Розробка концепції стратегічного розвитку системи транскордонного співробітництва Львівської області із Підкарпатським та Люблінським воєводствами Республіки Польща" (номер державної реєстрації 0103U004998), „Проект розвитку Львівщини", що реалізується Міністерством Міжнародного Розвитку Великої Британії (лист № 15 від 29.04.04). При виконанні вказаних робіт автор безпосередньо брала участь у формуванні теоретико-методологічних підходів до досліджуваних проблем та у розробці механізмів та шляхів їх вирішення, проведенні аналітичних та прогнозних розрахунків, експертних оцінок щодо формування ефективної регіональної політики у прикордонних регіонах та розвитку транскордонного співробітництва.

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є розробка теоретико-методологічних основ транскордонного співробітництва та методичних рекомендацій щодо формування регіональної політики його розвитку.

Досягнення зазначеної мети зумовило визначення та вирішення наступних завдань:

узагальнення світового досвіду транскордонного співробітництва, уточнення та адаптація категорійного апарату;

аналіз сучасних теорій регіонального розвитку і механізмів формування регіональної політики;

визначення місця та ролі транскордонного співробітництва у регіональному розвитку;

виявлення специфіки розвитку прикордонних територій;

розробка теоретико-методологічних засад транскордонного співробітництва;

дослідження організаційно-правових та фінансових механізмів забезпечення транскордонного співробітництва;

дослідження діяльності міжнародних регіональних структур та участі у них областей України;

розробка методичних підходів до формування транскордонної статистики та оцінки ефективності транскордонної співпраці, зокрема, діяльності єврорегіонів;

аналіз транскордонного співробітництва прикордонних областей України;

дослідження системи управління транскордонною співпрацею в Україні;

аналіз організації та діяльності єврорегіонів;

оцінка перспектив розвитку транскордонної співпраці областей України і відображення її в планах соціально-економічного розвитку регіонів;

розробка науково-методичних рекомендацій щодо формування регіональної політики розвитку транскордонного співробітництва в Україні.

Об'єктом дослідження є процеси транскордонного співробітництва.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні положення транскордонного співробітництва та механізми формування регіональної політики його розвитку.

Методи дослідження. Теоретико-методологічною основою дослідження стала теорія постіндустріального суспільства, яка інтерпретується через прикладні аспекти теорії регіонального розвитку, конкурентних переваг, інституціалізму, міжнародної економіки та міжнародної інтеграції, стратегічного та проектного управління. В основі дослідження лежить системний підхід.

У процесі наукового дослідження використано методи порівняльно-статистичного та SWOT-аналізу, експертних оцінок, соціологічних досліджень, логічного узагальнення результатів тощо.

Основними джерелами інформації стали законодавчі акти та статистична звітність Ради Європи, Європейського Союзу, країн Центрально-Східної Європи, України. Окрім того, використовувались матеріали Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції, інших міністерств та центральних відомств України, обласних державних адміністрацій.

У роботі використано праці західноєвропейських, українських, польських та російських авторів з проблем транскордонного співробітництва, матеріали спеціальних видань у рамках програм ООН, Світового банку, Ради Європи, ЄС, Асамблеї європейських регіонів, періодичні видання, результати соціологічних опитувань.

Наукова новизна отриманих результатів:

вперше:

- сформульований новий напрям наукового дослідження, суть якого полягає у розробці теоретико-методологічних та методичних засад транскордонного співробітництва регіонів в умовах інтеграційних процесів України;

- запропонована концепція транскордонного регіону як територіальної системи, що включає: 1) основні системотворчі чинники транскордонного регіону; 2) підсистеми транскордонного регіону; 3) процеси та стадії формування і розвитку транскордонного регіону. Така концепція дозволяє системно проводити дослідження транскордонного регіону з метою виявлення спільних проблем та вибору ефективних шляхів їх вирішення, зокрема при організації єврорегіону;

- введено поняття транскордонних ринків, під якими розуміються об'єднані національні регіональні ринки товарів, послуг, капіталів, праці, якими неформально користуються громадяни сусідніх територій для задоволення власних потреб (домашнього господарства) в межах діючих національних та міжнародного законодавств. Це дає можливість більш цілеспрямовано досліджувати транскордонне співробітництво та його вплив на рівень життя мешканців прикордонних регіонів;

- розроблені науково-методичні підходи до формування регіональної політики транскордонного співробітництва, яка розглядається як стратегія розвитку транскордонних регіонів та транскордонного співробітництва, містить програми використання можливостей ТКС для підвищення життєвого рівня населення прикордоння та прискорення інтеграційних процесів України і формується у двох вимірах: регіональна політика ТКС держави та власне політика регіону;

- виявлені та обґрунтовані об'єкти регіональної політики розвитку транскордонного співробітництва. До них, зокрема, слід віднести: єврорегіони, прикордонну торгівлю, транскордонні ринки, прикордонну інфраструктуру, стійкий розвиток транскордонного регіону тощо, для яких виробляються система цілей і відповідні механізми реалізації;

- обґрунтована загальна концепція розвитку єврорегіонів за участю областей України, яка базується на основних засадах теорії інституціального розвитку та передбачає залучення широких верств населення шляхом організації асоціацій, громадських об'єднань міських та сільських громад прикордонних територій та створення єврорегіонів по всьому периметру кордону України;

- обґрунтовані методичні засади формування транскордонної статистичної інформації й методика дослідження ефективності транскордонного співробітництва та єврорегіонів, яка базується на непрямих методах оцінки ефективності та показниках якості життя мешканців прикордоння;

удосконалено:

- зміст понятійно-термінологічного апарату транскордонного співробітництва, що дало можливість більш змістовно визначити місце ТКС у регіональній економіці та розкрити суть регіональної політики транскордонного співробітництва як стратегії розвитку транскордонних регіонів та транскордонного співробітництва України;

знайшли подальший розвиток:

- систематизація єврорегіональних структур (єврорегіонів) за цілями співпраці та механізмами фінансового забезпечення, що дало можливість оцінити ефективність їх діяльності за участю областей України;

- розмежування функцій різних інституцій транскордонного співробітництва, а саме: територіальні органи влади безпосередньо здійснюють транскордонне співробітництво і вони є його суб'єктами; держава та центральні органи влади забезпечують нормативно-правове середовище для здійснення транскордонного співробітництва та розробляють програми сприяння; міжнародні регіональні організації, агенції регіонального розвитку сприяють розвитку ТКС;

- обґрунтування методичних рекомендацій формування стратегії розвитку транскордонного співробітництва прикордонних територій як модуля стратегії соціально-економічного розвитку регіону.

Практичне значення отриманих результатів полягає у розробці методологічних та методичних засад формування та реалізації політики розвитку транскордонного співробітництва на державному та регіональному рівнях.

Прикладний характер результатів дослідження проявляється у наступному. Матеріали дисертаційного дослідження використані Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України при розробці проекту Закону України "Про транскордонне співробітництво" у складі робочої групи Мінекономіки (лист Мінекономіки № 17-23/317 від 11.10.02) та в діяльності департаментів та відділів Міністерства (довідка 17-23/219 про впровадження досліджень від 11.05.04), при підготовці Указу Президента та Концесійної угоди № 1 від 23.12.99 (довідка 3/10.35-3-2534 від 01.12.04 ДК "Укравтодор" Міністерства транспорту України); при створенні Консорціуму "Трансмагістраль" для реалізації проекту "Будівництво та експлуатація ділянки автомагістралі Краковець-Львів на концесійних засадах" (довідка 75 від 14.05.2004); у діяльності Львівської обласної державної адміністрації (довідка 5/13-5035/7-10 від 09.11.2004 р.), у діяльності консультаційних та робочих груп (наказ № 18 від 25.03.03 Головного управління зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності та іноземних інвестицій) та щодо створення єврорегіону "Сян" (розпорядження голови ЛОДА № 459 від 20.05.2003), а також Стратегії соціально-економічного розвитку Львівської області до 2015 року (розпорядження голови ЛОДА № 21 від 15.01.03); при реалізації Проекту розвитку Львівщини Міністерством Міжнародного розвитку Великої Британії (довідка № 15 від 29.04.04). Зауваження та пропозиції дисертанта були також враховані при доопрацюванні проекту Програми діяльності Кабінету Міністрів України на 2003-2004 роки (довідка ЛОДА 5/29-1171/7-10 від 27.03.2003 р.).

Особистий внесок здобувача. Усі наукові досягнення, представлені у дисертації, та наукова новизна, що виноситься на захист, є результатом власних осмислень і наукових досягнень автора. Це стосується також наукових праць, що використані автором у дисертації. Із наукових праць, виконаних у співавторстві, використано тільки ті ідеї та положення, які є результатом особистої роботи автора і вказані у переліку основних публікацій.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації пройшли апробацію на багатьох наукових конференціях, у т.ч. міжнародних.

Зокрема, серед найважливіших конференцій, на яких були представлені вагомі теоретичні та прикладні досягнення автора, слід вказати наступні: міжнародні конференції "Проблеми європейської інтеграції і транскордонної співпраці" (Луцьк, вересень 2001); "Стратегія охорони довкілля і пам'яток культури на Розточчі" (Любачув - Горелець Здруй, Польща, грудень 2001), "Транскордонна співпраця в умовах трансформації економіки" (Ярослав, Польща, червень 2002); „Регіональна політика: досвід Європейського Союзу та його адаптація до умов України" (Львів, жовтень 2003); "Проблеми та перспективи розвитку співробітництва між країнами Південно-Східної Європи в рамках ЧЕС та ГУАМ" (Албена, Болгарія, вересень 2003); "Регіональний розвиток України в міжнародному контексті" (Львів, червень 2004); "Проблеми розвитку зовнішньоекономічних зв'язків і залучення іноземних інвестицій: регіональний аспект" (Донецьк, січень 2001-2005), щорічні Економічні форуми з питань розвитку прикордонного співробітництва (Львів, жовтень 2001-2004) та міжнародні семінари: "Засади розвитку західних і східних прикордонних територій Польщі" (проект № 6 6130 92 03 1992-1996), "Єврорегіон „Буг", (проект PBZ -059-01, 1996-1998) "Проблеми міжрегіональної та транскордонної співпраці" (Львів, 2002-2003) тощо.

Наукова доповідь „Теоретико-методологічні аспекти та практика функціонування єврорегіонів" була обговорена на засіданні Бюро Наукової ради з соціально-економічних проблем регіональної політики при Президії НАН України (постанова № 7 від 19.04.2004, м. Київ).

Публікації. За результатами досліджень опубліковано 65 наукових робіт (у т. ч. п'ять монографій) загальним обсягом 191,4 др. арк., з них - 72,24 особисто автора.

Обсяг та структура наукової роботи. Структура наукової роботи містить перелік умовних скорочень, вступ, шість розділів, проміжні висновки до розділів, загальні висновки, список використаних джерел та додатки. Дисертація викладена на 426 сторінках комп'ютерного тексту, містить 46 таблиць, 38 рисунків та карт. Список використаних джерел включає 292 найменувань.

Основний зміст дисертації

У дисертації на підставі проведених досліджень і особистих розробок автора представлені на захист теоретико-методологічні засади транскордонного співробітництва, організаційно-правові та фінансові механізми його забезпечення, концепції розвитку та методичні підходи формування регіональної політики розвитку ТКС в умовах інтеграційних процесів України.

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовані мета та завдання дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі „Науково-методологічні засади транскордонного співробітництва" подаються основні положення сучасних економічних теорій та концепцій просторового розвитку, що стали базою структурно-функціонального дослідження транскордонного співробітництва. Автор визначає місце ТКС у системі міжнародного співробітництва регіонів, яке реалізується як міжтериторіальне, міжрегіональне та транскордонне. Найбільш нормативно опрацьованим є транскордонне співробітництво, що означає ...будь-які спільні дії, спрямовані на посилення та поглиблення добросусідських відносин між територіальними общинами або властями, що перебувають під юрисдикцією двох або декількох договірних сторін, а також укладення з цією метою необхідних угод або досягнення домовленостей. Міжрегіональне співробітництво розуміють як різнобічні зв'язки, встановлені між регіонами, що належать до різних держав. Автор зазначає, що найбільш широким поняттям є міжтериторіальне співробітництво, яке визначає право будь-якого територіального органу влади (для України – АРК, області, райони, селищні ради, міста) співпрацювати з будь-якими відповідними територіальними органами влади інших держав. Міжрегіональне співробітництво окреслює правові рамки територій, що стоять на другому після центрального рівня (для України - це області та Автономна республіка Крим, м. Київ та Севастополь, для Швейцарії – кантони, для Австрії, Німеччини - землі, Польщі - воєводства тощо). Транскордонне співробітництво означає співпрацю суміжних територій сусідніх держав, тобто визначальною є наявність кордону між співпрацюючими територіями.

Для окреслення ролі транскордонного співробітництва у регіональному розвитку дисертант звертає увагу на появу нового об'єкта досліджень, а саме,- транскордонного регіону, який, на відміну від прикордонного, обов'язково охоплює, як мінімум, дві суміжні прикордонні території сусідніх держав. Його межі визначаються цілями дослідження. Поява такого об'єкта обумовлена динамікою інтеграційних процесів, посиленням взаємовпливу розвитку сусідніх прикордонних територій на їх просторове облаштування, наявністю спільних ресурсів та, відповідно, спільних проблем тощо.

Підкреслюється, що транскордонне співробітництво в умовах розвитку інтеграційних процесів має властивість прискорювати процеси вирівнювання якості життя населення прикордонних територій, приводити її до середньоєвропейського рівня та сприяти досягненню вільному переміщенню товарів, капіталів і людей через кордон. Воно забезпечує мобілізацію місцевих ресурсів та підвищення ефективності їх використання, робить можливим об'єднання зусиль для вирішення спільних проблем у транскордонному регіоні. Транскордонне співробітництво відіграє важливу роль як „полігон" для випробовування та адаптації європейського законодавства, інструментарію підвищення ролі регіонів, адаптації механізмів фінансової підтримки.

Методологічною основою розвитку транскордонного співробітництва стала теорія постіндустріального суспільства, парадигмою якої є пріоритет людини, її творчий та інтелектуальний потенціал, умови її життєдіяльності. На сучасному етапі відбувається трансформація у напрямку формування постіндустріального суспільства, яке базується на взаємодії між людьми, а значить, - на співпраці – спільній діяльності людей, спрямованій на вирішення окремих завдань. В основі транскордонної співпраці лежить намагання створити якісні умови проживання населення по обидва боки кордону, ліквідувати ознаки периферійності, наявності кордону, забезпечити необхідну свободу людині, без якої не можлива реалізація її творчого потенціалу, і, таким чином, закласти основу для створення локального життєвого простору, який може трактуватися як своєрідна і самобутня багатофункціональна територія.

Як член Ради Європи Україна у просторовому розвитку прикордонних регіонів повинна опиратися на головні ідеї просторового розвитку, закладені у Європейських хартіях, які мають реалізуватися, серед іншого, через національну регіональну політику.

Базуючись на основних положеннях теорії інституціалізму, автор досліджує процес впровадження Україною інституту транскордонного співробітництва – формальні та неформальні правила здійснення співробітництва та інституції, що забезпечують його реалізацію та виконання правил. Порівнюючи цей процес із його перебігом у Польщі, Чехії та Угорщині, які використали принципи теорії інституціалізму в процесі становлення та розвитку транскордонного співробітництва, автор обґрунтовує, що Україні для попередження відторгнення або розвитку відхилень у функціонуванні нового інституту необхідно внести певні корективи у процес його впровадження. Виділяються наступні етапи формування інституту ТКС в Україні: створення законодавчого середовища; інституційне забезпечення ТКС (основні та допоміжні структури); формування громадянського суспільства в контексті розвитку ТКС (активна участь громадян у співробітництві); формування регіональної політики розвитку транскордонного співробітництва. З аналізу реалізації цих етапів можна зробити висновок: якщо перші два досить активно виконуються, то два інші – потребують значно більшої уваги та науково-методичного обґрунтування.

У другому розділі "Розвиток теоретико-методологічних засад транскордонного співробітництва" автор розвиває новий напрям регіональної економіки, суть якого полягає у розробці науково-методологічних та методичних засад транскордонного співробітництва регіонів.

Пропонується розглянути концепцію транскордонного регіону як територіальної суспільної системи, яка включає три блоки досліджень: І.Основні системотворчі чинники регіону; ІІ. Підсистеми регіону; ІІІ. Процеси та стадії формування і розвитку регіону. Запропонована методологічна схема дослідження транскордонного регіону базується на закономірностях його формування та розвитку, а також враховує специфічні аспекти функціонування суб'єктів господарювання, розташованих по обидва боки кордону. Вона може бути використана для вибору пріоритетних напрямів розвитку транскордонного співробітництва та при створенні єврорегіону.

На основі структурно-функціонального підходу автор визначає, що предметом теорії транскордонного співробітництва є закономірності формування транскордонного регіону; основні принципи, чинники здійснення транскордонного співробітництва та його організаційні форми, зокрема єврорегіони, фінансові механізми та методи їх реалізації, інституційне забезпечення, а також основні засади формування регіональної політики розвитку транскордонного співробітництва. В роботі визначається специфіка транскордонного регіону, яка зумовлюється: 1. Наявністю кордону і усім, що з ним пов'язане. 2. Транзитністю території, що визначає специфіку територіально-просторового розвитку (економічної, культурної, політичної підсистем). 3. Наявністю спільних природних ресурсів (простору), що належать, як мінімум, до двох суспільно-економічних систем.

За результатами дослідження специфіки транскордонного регіону були узагальнені основні закономірності його формування та розвитку, які полягають у наступному:

§ Оскільки транскордонний регіон є територіальною системою, що складається, як мінімум, з двох національних частин (підсистем), то спосіб організації його структури є комбінацією способів, за якими організовані структури складових підсистем.

§ Структура транскордонного регіону завжди має поліцентричний характер і організована навколо стількох домінантних центрів мережі поселень, скільки різних територіальних підсистем входить до складу транскордонного регіону.

§ Поліцентричний характер зумовлює те, що рівень інтеграції регіональної структури є нижчим порівняно з прикордонним (вузловим) регіоном. Це також спричиняє те, що зміни структури транскордонного регіону відбуваються повільніше і, розпочаті в якійсь з підсистем, не обов'язково охоплюють цілу систему. Процеси саморегулювання відбуваються не лише у межах підсистем, а координуються через домінуючі центри, одночасно спираючись на зв'язки між тими центрами.

Визначені та представлені у двох групах основні чинники розвитку транскордонного співробітництва:

об'єктивні: необхідність користування спільними природними ресурсами; наявність спільних проблем, для вирішення яких доцільно об'єднувати зусилля (передусім, екологічні проблеми); реалізація єдиної політики просторового облаштування європейського континенту;

суб'єктивні: можливості прискореного соціально-економічного та екологічного розвитку прикордонних регіонів та підвищення якості життя мешканців; можливості отримання значної фінансової підтримки з ЄС та інших міжнародних структур; формування єдиного інтегрованого простору в межах транскордонного регіону.

Основні загальні принципи розвитку ТКС ґрунтуються на тому, що розвиток транскордонного співробітництва повинен здійснюватися з огляду на збереження специфіки самобутності та індивідуальності кожної зі сторін, тобто зберігати багатогранність регіонів і протидіяти кожній окремій спробі уніфікації. Розвиток ТКС також повинен враховувати всі до сих пір відомі громадські, господарські, зовнішньополітичні точки зору; здійснюватися на основі взаємодопомоги та партнерства; посиленої регіональної поінформованості; сприяти зміцненню регіональної та громадської ідентифікації (самоусвідомлення) населення.

Основними специфічними принципами розвитку ТКС, які вироблені практикою діяльності єврорегіонів, є:

§ засади партнерства, рівноправності, рівнозначності сторін;

§ принцип субсидіарності, який розуміється як передача на вищий рівень лише тих завдань, що не можуть бути реалізовані власними силами на регіональному рівні; та допомоги, який розуміється як допомога міжнародних, державних та регіональних інституцій та організацій у досягненні цілей транскордонної співпраці, що реалізуються регіонами та місцевими спілками;

§ принцип солідарності прикордонних територій, що ввійшов до останньої версії Європейської хартії прикордонних та транскордонних регіонів – документа Асоціації європейських прикордонних регіонів.

§ принцип існування концепції стратегії транскордонного розвитку. Виконання цього принципу є обов'язковим для створення стратегічних меж та для перспективи довготривалої співпраці. Ця стратегія повинна відповідати Стратегічній програмі соціально-економічного розвитку кожної країни/ регіону – сторони транскордонного регіону, та окреслювати потреби і майбутні цілі транскордонної співпраці з метою уникнення ізольованого розвитку лише однієї з сторін. Стратегія повинна також включати розробку відповідної спільної перспективи регіонального транскордонного розвитку.

Автором систематизовані зв'язки, що зумовлюють появу спільної діяльності - транскордонного співробітництва: родинні та соціо-гуманітарні контакти; прикордонна торгівля; зовнішня торгівля товарами та послугами у прикордонних регіонах; виробнича кооперація; спільні підприємства; транснаціональні компанії; взаємодопомога у надзвичайних ситуаціях, у боротьбі з контрабандою, нелегальною міграцією; спільне використання природних ресурсів, природоохоронні заходи, екологічна безпека; територіальне (просторове) планування та облаштування території; спільне використання об'єктів інфраструктури. Найбільш повною співпраця стає тоді, коли розробляється спільна стратегія розвитку транскордонного регіону.

В роботі вводиться поняття транскордонних ринків, що дає можливість більш цілеспрямовано досліджувати транскордонне співробітництво, виявити та оцінити вплив транскордонного співробітництва на життєдіяльність прикордонних територій. Транскордонні ринки - це об'єднані національні регіональні ринки товарів, послуг, капіталів, праці, якими неформально користуються громадяни сусідніх територій для задоволення власних потреб (домашнє господарство) в межах діючого національних та міжнародного законодавств. Тобто, система забезпечення життєдіяльності населення прикордонного регіону виходить за національні межі, а в умовах розвитку транскордонного співробітництва вона набуває формалізованих ознак (рис.1 та 2). Якщо для внутрішнього регіону систему забезпечення благ можна умовно зобразити у вигляді повного кола з центром О (для спрощення пояснень ми замінили шестикутник решітки Кристаллера колом Тюнена), то для прикордонного регіону це коло буде урізане лінією кордону (коло з центром О1). Незалежно від ступеня закритості кордону відбуваються контакти на рівні домашніх господарств (І рівень, сектор "а"), тобто люди здійснюють, як мінімум, родинні поїздки і можуть купувати окремі товари чи послуги для власного користування. При цьому ширина (площа) сектора "а" вказує на кількість контактів: чим більше контактів, тим більша площа, тим більше благ можна отримати на суміжній території, і, таким чином, урізане коло розширюється на сектор "а". Транскордонне співробітництво відбувається у своїй найпростішій формі, а саме, - через "прямі контакти", і на цьому рівні немає ніяких взаємних зобов'язань і тому не підписуються угоди (коло з центром у т. О2).

При поїздках з метою налагодження контактів щодо можливої співпраці у будь-якій сфері (торгівлі, виробництва, транспорту, освіти, туристичних та інших послуг), коли залучаються до співпраці багато осіб, громада на рівні селищної, районної чи обласної ради може укласти угоди щодо сприяння розвитку транскордонного співробітництва або щодо визначених взаємних зобов'язань сторін (ІІ рівень, сектор „b"). Таким зобов'язанням може бути, наприклад, взаємне визнання територіальних медичних страхових полісів для мешканців прикордоння. У цьому випадку розробляються механізми взаємозаліків по страхових

Рис.1. Просторова локалізація забезпечення благами у прикордонних регіонах

Рис.2. Система забезпечення життєдіяльності мешканців прикордоння в умовах транскордонного співробітництва

зобов'язаннях лікарських установ, що розташовані на території співпрацюючих сторін. Таких угод може бути багато у всіх сферах, а при виявленні спільних проблем і за необхідності об'єднання зусиль для їх вирішення виникає потреба не лише укладення окремих транскордонних угод, а створення організаційної структури з власними системами управління та фінансування – зокрема, єврорегіонів. Таким чином, коло системи благ розширюється на суму секторів „а + b".

Чим більше співпрацюючих транскордонних територій, тим більше виникає зобов'язань з боку держави щодо "опіки" над суб'єктами ТКС (ІІІ рівень, сектор „с") та забезпечення їм сприятливих умов для вирішення проблем територій. Тобто коло системи благ розширюється на суму секторів „а + b + с". У ці процеси включаються Рада Європи та ЄС, формуючи свою регіональну політику (ІV рівень, сектор „d"), впроваджуючи загальноєвропейські пріоритети. Коло системи благ розширюється на суму секторів „а + b + с + d", яке при повністю інтегрованому транскордонному просторі збігається з повним колом забезпечення благ, як для будь-якого внутрішнього регіону. Таким чином, транскордонне співробітництво сприяє розширенню національних законодавчих рамок щодо отримання благ з транскордонних ринків і формалізує відносини у транскордонному регіоні, залучаючи, крім громадян, й інші господарюючі суб'єкти та установи, тобто система забезпечення життєдіяльності населення прикордонного регіону виходить за національні межі.

В дисертації окреслюється специфіка розвитку прикордонних районів, що зумовлює віднесення їх до проблемних. Диференціація регіонів за визначеною методикою дає можливість ідентифікувати проблемні регіони, зокрема, сформувати проблемний каталог прикордонного та транскордонного регіону.

Аналіз розвитку прикордонних областей України виявив наступне.

1. З огляду на те, що 76% території України охоплюють прикордонні області, не можна відзначити суттєву різницю у розвитку прикордонних та центральних областей. Значна відмінність у розвитку спостерігається лише між містом Києвом та рештою областей.

Лише п‘ять областей - Волинська, Львівська, Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька, Одеська - були прикордонними до 1991 р. Із цих областей до 2002 р. лише Одеська та Львівська посідали 6 та 10 місця за рейтингом участі у ВДВ України, а Івано-Франківська -19, Волинська -24, Закарпатська - 25, Чернівецька – 26, тобто, всі останні місця. Останнім часом ситуація почала дещо змінюватися.

Наявність закритого кордону, прикордонної зони та прикордонної смуги до 1991 р. зумовила появу всіх ознак периферійності, передусім, на районному та селищному рівнях: найнижчий рівень щільності населення поблизу кордону, паралельні дороги вздовж кордону, найнижчий рівень розвитку інфраструктури, соціального забезпечення і, в цілому, найнижчий життєвий рівень населення.

Розвиток території спостерігався лише вздовж основних магістралей, передусім, міжнародних, які прямували до пунктів перепуску через кордон – Шегині (Львівська область) та Ужгород-Чоп (Закарпатська область). Відкриття протягом останнього десятиріччя нових пунктів перепуску через кордон призвело до значної активізації життєдіяльності населення у прикордонних територіях, підвищення його життєвого рівня. Це чітко простежується у всіх шести прикордонних областях. Відкриття п/п Ягодин привело до активізації розвитку всієї Волинської області, п/п Рава-Руська та Краковець - Жовківського та Яворівського районів, а Смільниці – Самбірського, Старосамбірського та Турківського районів Львівської області.. Водночас відсутність пунктів перепуску в Івано-Франківській області зумовлює подальшу деградацію її Верховинського району, подібна ситуація у Путивльському та Вижницькому районах Чернівецької області.

Останнім часом спостерігається випереджувальний розвиток прикордонних територій районного рівня на західному кордоні, порівняно з іншими кордонами: з Росією, Білоруссю, Молдовою. Дослідження виявили значний вплив рівня розвитку сусідніх країн на прискорення процесів підвищення життєвого рівня населення України.

У третьому розділі " автор систематизує нормативно-правове забезпечення транскордонного у чотирьох групах: 1) європейське законодавство, що стосується безпосередньо транскордонного співробітництва; 2) європейське загальне законодавство щодо регіонів; 3) інші європейські документи, у яких згадується транскордонне співробітництво; 4) національне законодавство. Такий підхід дозволив виокремити законодавство, якого повинна дотримуватися Україна як член Ради Європи, законодавство, яке доцільно адаптувати з огляду на її інтеграційні устремління, та те, що стосується формування національної системи ТКС.

В роботі також досліджуються основні, найпростішою серед яких є прямі контакти. При виникненні будь-яких взаємних зобов'язань сторони можуть укладати транскордонні угоди; найвищою організаційною формою транскордонного співробітництва є єврорегіони. Автор пропонує узагальнене поняття єврорегіону як однієї з організаційних форм транскордонних відносин, де у межах своєї компетенції та за згодою центральних державних органів - на базі спеціальних розширених повноважень на міжнародне співробітництво - місцеві органи влади прикордонних областей мають можливість розробляти спеціальні комплексні програми економічної, культурної та гуманітарної взаємодії, реалізувати конкретні транскордонні економічні проекти, вирішувати проблеми зайнятості, інфраструктури, екології.

У процесі дослідження виникла необхідність чітко визначити суб'єкти та їх функції у системі ТКС. Так, зазначається, що територіальні громади або органи влади безпосередньо здійснюють транскордонне співробітництво і вони є його суб'єктами. Господарські структури та організації, розміщені на прикордонній території, є учасниками транскордонного співробітництва. Держава та центральні органи влади, укладаючи угоди про міжрегіональне та транскордонне співробітництво, підписуючи декларації та приєднуючись до Конвенцій, забезпечують нормативно-правове середовище для здійснення транскордонного співробітництва та розробляють програми підтримки транскордонного співробітництва. Міжнародні регіональні організації, агенції регіонального розвитку сприяють розвитку міжтериторіального та транскордонного співробітництва.

Дисертант узагальнює досвід діяльності міжнародних організацій, які представляють інтереси регіонів в Європі, зокрема Конгресу місцевих та регіональних влад Європи, Асоціації європейських прикордонних регіонів та Асамблеї європейських регіонів, участь у діяльності яких бере Україна. Вказується на необхідність підвищення активності та поінформованості українських суб'єктів транскордонного співробітництва у функціонуванні міжнародних організацій, що, в свою чергу, вимагає повноцінного державного управління цією сферою. Управління транскордонним співробітництвом полягає, в основному, у його координації. Для загальної координації транскордонного співробітництва на державному рівні створена Міжвідомча комісія з питань розвитку транскордонного співробітництва та єврорегіонів, діяльність котрої значною мірою залежить від суб'єктивного чинника. Удосконалення діяльності Міжвідомчої комісії можна досягти, наприклад, шляхом передачі її функцій Центру моніторингу транскордонного співробітництва, створення якого заплановане Мінекономіки України.

Залучення широких верств населення та суб'єктів господарювання до транскордонного співробітництва можливе через досконале інституційне забезпечення ТКС, яке, у тому числі, охоплює мережу агентств регіонального розвитку, створених на різних правових засадах та формах власності, діяльність яких, зокрема у Львівській області, проаналізована автором. Одночасно із єврорегіонами, у контексті ТКС, діяльність цих структур сприяє формуванню громадянського суспільства у прикордонних територіях держав.

Для ефективного застосування законодавчої бази та враховуючи, що транскордонне співробітництво є пріоритетним напрямом регіональної політики ЄС і після розширення ЄС введена нова програма взаємовідносин України та ЄС, автор узагальнив досвід Європейського Союзу щодо механізмів фінансової підтримки транскордонного співробітництва, яка здійснюється шляхом використання ряду ініціатив, програм та проектів, а саме: INTERREG, PHARE CBC, TACIS CBC, PHARE CREDO, Cadses. MEDA, CARDS, LACE. При цьому зазначається, що Україна користується з фінансової допомоги за програмами TACIS CBC та Cadses (За весь період їх дії на розвиток прикордонних територій Україна отримала близько 50 млн. дол. США грантових коштів).

У четвертому розділі „Удосконалення методів дослідження транскордонного співробітництва та механізмів сприяння його розвитку" акцентовано, що дослідження транскордонного регіону, оцінка ефективності ТКС не можливі без використання транскордонної статистики, специфіку формування якої представлено у роботі. Транскордонний регіон та єврорегіони у системі регіональної статистики належать до регіонів вторинного територіального поділу. Складність отримання транскордонної статистики полягає у тому, що вона складається як мінімум з двох національних частин (проблема порівняльності) і у єврорегіонах може охоплювати різного рівня територіально-адміністративні одиниці. Так, зазначається, що необхідно організувати збір транскордонної інформації територіальними статистичними управліннями та відповідними підрозділами територіальних органів влади, національними секретаріатами чи представництвами учасників єврорегіонів. Порівняння діяльності єврорегіонів на базі транскордонної статистики дасть можливість оцінювати ефективність транскордонного співробітництва, прогнозувати тенденції його розвитку, обґрунтовувати вибір основних напрямів подальшої співпраці та прийняття управлінських