ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

МАРКОВА НАТАЛЯ СЕРГІЇВНА

УДК 658.011

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ

Й РОЗВИТКУ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО КАПІТАЛУ

Спеціальність 08.09.01 – демографія, економіка праці,

соціальна економіка і політика

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Харків – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському національному економічному університеті, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник – кандидат економічних наук, доцент

Гавкалова Наталія Леонідівна

Харківський національний економічний університет,

доцент кафедри управління персоналом

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

Амосов Олег Юрійович

Харківський регіональний інститут національної

академії державного управління

при Президентові України,

перший заступник директора

доктор економічних наук, професор

Михайлова Любов Іванівна

Сумський національний аграрний університет,

проректор з наукової роботи,

завідувач кафедри менеджменту ЗЕД

Провідна установа – Інститут економіки промисловості НАН України,

відділ проблем управління виробництвом

(м. Донецьк)

Захист відбудеться “13” жовтня 2005 р. о 1300 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради, шифр К 64.055.02, у Харківському національному економічному університеті за адресою: 61001, м. Харків, пр. Леніна, 9-а.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського національного економічного університету за адресою: 61001, м. Харків, пр. Леніна, 9-а.

Автореферат розісланий “7” вересня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Красноносова О. М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Процеси трансформаційних перетворень та інтеграції України у міжнародне співтовариство, перехід до соціально орієнтованої економіки зумовлюють дотримання таких стандартів діяльності, які прийняті на провідних підприємствах світу і продемонстрували свою ефективність у вирішенні завдань господарювання. При управлінні будь-яким суб’єктом пріоритетним є залучення до процесу відтворення не лише матеріальних активів, але й інтелектуального капіталу.

Актуальність теми. До недавнього часу Україна знаходилася перед вибором відносно подальших перспектив функціонування: обрання інтенсивного шляху розвитку, який передбачає надання пріоритетів інтелектуальній діяльності, розвитку підприємництва в інноваційній сфері, забезпеченню стійкого соціально-економічного зростання держави, або надалі використовувати екстенсивну модель розвитку, що пов’язано із застосуванням застарілих методів управління, неефективним менеджментом, відсутністю уваги до людського капіталу тощо. Соціально орієнтований напрям діяльності на всіх рівнях управління в ринковій економіці спрямований на інтелектуалізацію людського капіталу, що відповідає інноваційній моделі розвитку інтелектуального капіталу.

Усвідомлення значення і ролі інтелектуального капіталу відбулося на Заході на початку 60-х рр. ХХ ст. та знайшло відображення у роботах Г. Беккера, Л. Едвінссона, М. Мелоуна, І. Рооса, Т. Стюарта, Т. Шульца та ін. Українські вчені почали працювати над цим питанням дещо пізніше. Значний вклад у розробку методологічних засад і практичних рекомендацій внесли О. Ю. Амосов, Д. П. Богиня, З. С. Варналій, Н. Л. Гавкалова, В. М. Гриньова, О. А. Грішнова, М. І. Долішний, М. С. Дороніна, О. В Кендюхов, А. М. Колот, В. І. Куценко, Н. Д. Лук’янченко, Л. І. Михайлова, В. В. Онікієнко, Л. К. Семів, А. А. Чухно та ін. На теренах колишнього СРСР значний внесок у розробку цих проблем зробили Л. Абалкін, С. Дятлов, В. Іноземцев, І. Левяш, Б. Леонтьєв, В. Пузанов, С. Струмілін, К. Циренова, В. Щетинін та ін.

Актуальність обраної теми дисертації обумовлена тим, що, незважаючи на існування значної кількості досліджень у соціальній та економічній сферах життєдіяльності, багато питань, пов’язаних з оцінкою та розвитком інтелектуального капіталу, формуванням його складових, з теоретичної та практичної точок зору є відкритими для подальших розробок.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана згідно з планом науково-дослідних робіт, відповідає тематичній спрямованості наукових розробок, що здійснюються кафедрою управління персоналом Харківського національного економічного університету за темою № 5/04-05 “Відтворення трудового потенціалу на підприємствах АПК” (номер державної реєстрації 0104U007502). При здійсненні цих досліджень особисто дисертантом було теоретично обґрунтовано вплив чинників на формування й розвиток трудового потенціалу підприємств АПК.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка теоретико-методичних положень і науково-практичних рекомендацій щодо формування інтелектуального капіталу, а також визначення пріоритетних напрямів розвитку його складових.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі задачі:

систематизація теоретичних концепцій та наукових досліджень щодо необхідності інтелектуалізації людського капіталу;

визначення сутності та відмінностей категорій “інтелектуальний капітал” та “соціальний капітал”;

виявлення основних чинників, які впливають на інтелектуалізацію людського капіталу;

комплексне обґрунтування складових інтелектуального капіталу та основних чинників, що на них впливають;

обґрунтування пріоритетних напрямів забезпечення інтелектуалізації людського капіталу;

розробка методики визначення рівня інтелектуального капіталу на основі розрахунку інтегрального показника;

удосконалення методичного підходу до визначення та забезпечення рівня соціальної складової інтелектуального капіталу.

Об’єктом дослідження є процес формування й розвитку інтелектуального капіталу.

Предметом дослідження є теоретичні, методичні й практичні аспекти формування й розвитку інтелектуального капіталу підприємства.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження стали фундаментальні положення економічної теорії, законодавчі та нормативні акти, загальнонаукові методи, а також наукові праці відомих вчених з досліджуваної проблеми.

Дослідження базується на використанні таких методів: структурно-логічного аналізу – при побудові логіки та структури дослідження; статистичного аналізу – для визначення динаміки, структури та результативності розвитку інтелектуального капіталу на досліджуваних підприємствах; порівняння – для зіставлення особливостей світового і вітчизняного досвіду вимірювання інтелектуального капіталу; графічного зображення – для наочного представлення статистичних даних і схематичної побудови теоретичних і практичних положень дисертації; анкетування – для проведення опитування керівного складу підприємств, що досліджувалися, на предмет пріоритетів розвитку складових інтелектуального капіталу; експертної оцінки – для визначення системи показників, що описують рівень соціального капіталу; факторного аналізу – для виявлення груп показників, які формують сукупну величину інтелектуального капіталу; економіко-математичного моделювання – для визначення інтегрального показника інтелектуального капіталу та кластеризації підприємств залежно від рівня цього показника.

Інформаційними джерелами дослідження стали офіційні матеріали Державного комітету статистики України та органів статистики Харківської області, інформаційно-аналітичні матеріали та науково-методичні розробки.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в такому:

вперше:

запропоновано методику визначення рівня інтелектуального капіталу підприємства на основі розрахунку інтегрального показника при виділенні чотирьох груп факторів: системи матеріального стимулювання, сприятливості організаційної культури, кваліфікаційно-професійної структури персонального капіталу, системи інформаційної підтримки діяльності підприємства;

удосконалено:

методичний підхід до здійснення процесу інтелектуалізації людського капіталу, що відбувається на основі реалізації системи управління знаннями працівників, за допомогою запровадження ефективно діючої кадрової політики підприємства;

дістали подальший розвиток:

структуризація чинників інтелектуалізації людського капіталу за рахунок виділення соціально-економічного, до складу якого входять такі елементи, як рівень загальної освіти і професійної підготовки, здоров’я населення, ступінь розвитку соціальної інфраструктури, система стимулювання праці, рівень техніко-економічного розвитку підприємства;

методичний підхід до визначення рівня соціальної складової інтелектуального капіталу на основі обґрунтування системи кількісних показників і тих, що вимірюються із застосуванням експертних методів оцінки, а також чинників впливу, які зумовлюють соціальну або технологічну спрямованість підприємства;

уточнено:

зміст понять “інтелектуальний капітал”, який запропоновано визначати на основі інтелектуальних ресурсів, що втілені у сукупності наукових, професійних та загальних знань працівників, їх досвіді, вміннях, навичках, які створюють продукти інтелектуальної діяльності, що можуть належати як його винахіднику, так і іншим суб’єктам господарювання і використовуються з метою одержання додаткової вартості, та “соціальний капітал” як складову інтелектуального капіталу підприємства, яка включає соціальні зв’язки та відносини, визнані норми і цінності, що сприяють взаємодії усередині груп чи між ними та при застосуванні яких можливе отримання певного соціально-економічного ефекту;

структуру інтелектуального капіталу підприємства, склад якої формують: персональна компонента, а саме освіта, знання, вміння, навички, здоров’я, мотивація, професіоналізм і досвід працівників; технологічна компонента, тобто сукупність об’єктів інтелектуальної власності та інтелектуальних технологій; соціальна компонента, що ототожнюється із соціальним капіталом; клієнтська компонента, яка відображає відносини підприємства із зовнішніми контрагентами.

Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані у роботі теоретико-методичні положення та запропоновані практичні рекомендації є основою для визначення рівня інтелектуального капіталу вітчизняних підприємств. Основні теоретичні розробки можуть бути використані при викладанні у ВНЗ окремих курсів з менеджменту персоналу, менеджменту продуктивності, соціальної політики, лідерства.

Практичне значення мають запропоновані у дисертації методика визначення рівня інтелектуального капіталу підприємства, а також методичний підхід до управління знаннями на основі реалізації кадрової політики.

Основні результати досліджень знайшли практичне застосування при визначенні рівня інтелектуального капіталу на ДП “Завод ім. В. О. Малишева” (довідка № 285/43 від 15.07.2005 р.), АТ ЗТ “ХЗЕМВ-1” (довідка № 209 від 19.08.2005 р.), КП “ХКБД” (акт про впровадження № 95/24 від 18.05.2005 р.), при розробці пріоритетних напрямів розвитку підприємництва, сформу-льованих Головним управлінням промисловості, транспорту і зв’язку (довідка № 481а від 21.07.2005 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаною науковою працею, в якій викладено авторський підхід до проблеми формування й розвитку інтелектуального капіталу. Наукові положення, висновки й пропозиції, які виносяться на захист, одержані автором особисто. З наукових публікацій, що опубліковані у співавторстві, використані лише ті положення, що є результатом особистого дослідження автора.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретико-методичні положення й практичні результати оприлюднено на IV Міжнародному конгресі “Державне управління та місцеве самоврядування” (Харків, 2004); ІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції “Економіка підприємства: проблеми теорії та практики” (Дніпропетровськ, 2004); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Регіональні проблеми зайнятості і ринку праці” (Тернопіль, 2004); ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Динаміка наукових досліджень ’2004” (Дніпропетровськ, 2004); V Міжнародній науково-практичній конференції “Теорія і практика сучасної економіки” (Черкаси, 2004); Міжнародній науково-практичній конференції “Современная парадигма укрепления российской государственности: проблемы, тенденции и пути их решения” (Курськ, 2004).

Публікації. Результати дисертації опубліковані у 15 наукових працях, серед яких 9 статей у наукових журналах і збірниках наукових праць, що визнані ВАК України фаховими з економіки, та 6 тез доповідей на науково-практичних конференціях. Загальний обсяг робіт становить 7,51 ум.-друк. арк., особисто автору належить 5,3 ум.-друк. арк.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг дисертаційної роботи – 209 сторінок. Робота містить 17 таблиць, 23 рисунки (з яких 4 – цілосторінкові), список використаних джерел з 202 найменувань – на 19 сторінках, 5 додатків – на 24 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету, предмет і об’єкт дослідження, сформульовано задачі, відображено наукову новизну і практичне значення отриманих результатів, а також подано інформацію про апробацію основних положень дисертації.

У першому розділі – “Науково-теоретичні засади інтелектуалізації людського капіталу” – обґрунтовано необхідність інтелектуалізації людського капіталу на основі визначення та дослідження основних чинників, що впливають на цей процес; проаналізовано та узагальнено понятійно-категоріальний апарат з метою розкриття економічного та соціального змісту інтелектуалізації людського капіталу; встановлено зв’язок людського та соціального капіталу підприємства.

Акцентуалізація уваги на пріоритетності соціально-економічного розвитку підприємств ставить під сумнів застосування не лише директивних, але й соціально-психологічних методів управління, адже основою такої діяльності виступає насамперед людина, яка здатна до інтелектуальної праці, визначення й обґрунтування інноваційних підходів в господарюванні, креативного вирішення складних питань. Тому інтелектуалізація людського капіталу – закономірний процес прагнення до створення сприятливих умов розвитку як окремої особистості, так і підприємства.

У зв’язку з цим під інтелектуалізацією людського капіталу запропоновано розуміти процес поступового підвищення інтелектуального рівня людського капіталу на основі синтезу інформації, загальних і професійних знань, умінь і навичок окремого індивіда, що відбувається задля забезпечення відповідності сучасним умовам господарювання та отримання соціально-економічного ефекту. Результатом процесу інтелектуалізації праці виступають створення, формування і нагромадження людського та інтелектуального капіталу, які визначають ефективність будь-якої діяльності.

Дослідження показало, що на сучасному етапі розвитку держави суттєвий вплив на інтелектуалізацію людського капіталу справляє соціально-економічний чинник, що був виділений як системоутворюючий поряд із економічним, демографічним, соціально-демографічним, правовим та екологічним (рис. 1). У роботі доведено, що соціально-економічний чинник значною мірою впливає на формування й використання людського капіталу, виступає як головна умова його розвитку за рахунок рівня загальної освіти та професійної підготовки населення, стану здоров’я і культури, рівня розвитку соціальної інфраструктури, системи стимулювання праці, рівня техніко-економічного розвитку підприємства.

Економічний зміст інтелектуалізації людського капіталу розкривається через визначення сутності, особливостей формування й управління інтелектуальним капіталом. Аналіз наукових концепцій сучасних дослідників щодо визначення інтелектуального капіталу дозволяє зробити висновок: діапазон підходів до трактування цього поняття досить великий. Тому запропоновано визначати інтелектуальний капітал як інтелектуальні ресурси, що втілені у сукупності наукових, професійних та загальних знань працівників, їх досвіді, вміннях, навичках, які створюють продукти інтелектуальної діяльності, що можуть належати як його винахіднику, так і іншим суб’єктам господарювання та використовуються з метою одержання додаткової вартості.

Рис. 1. Групи чинників, що впливають на інтелектуалізацію людського капіталу підприємства

Процеси інтелектуалізації та інформатизації позначаються на особливостях функціонування сучасних підприємств, а саме: при використанні нових засобів комунікацій знижуються витрати на передачу інформації, спрощується і стрімко прискорюється процес обміну знаннями. Це можливо за рахунок створення комунікаційних зв’язків між певними соціумами, що характеризується поняттям “соціальний капітал”. Проведені дослідження дозволили уточнити сутність поняття “соціальний капітал”, який запропоновано визначати як складову інтелектуального капіталу підприємства, що включає соціальні зв’язки та відносини, визнані норми і цінності, які сприяють взаємодії усередині груп чи між ними, й при застосуванні яких можливе отримання соціально-економічного ефекту. Таким чином, у дисертації запропоновано застосовувати поняття “соціальний капітал” не тільки при розкритті особливостей управління на макрорівні, але й при створенні й розвиткові комунікаційних зв’язків на рівні окремого господарюючого суб’єкту.

Результатом проведеного теоретичного дослідження є нове тлумачення категоріального апарату інтелектуалізації людського капіталу, його економічного й соціального змісту, що дозволяє визначити й обґрунтувати пріоритетні напрями соціально-економічного розвитку підприємства, які стосуються формування й нарощування інтелектуального капіталу.

У другому розділі – “Визначення особливостей інтелектуалізації людського капіталу” – розроблено структуру інтелектуального капіталу підприємства; досліджено проблеми формування й розвитку інтелектуального капіталу промислових підприємств Харківської області в контексті аналізу основних чинників впливу; виявлено та узгоджено суперечності інтелектуалізації людського капіталу за допомогою анкетного опитування.

Дослідження процесу формування структури інтелектуального капіталу обумовлене необхідністю побудови взаємозв’язків, а також визначення величини його окремих складових з метою обґрунтування управлінських рішень щодо напрямів інтелектуалізації людського капіталу. На основі вивчення різноманітності підходів до структуризації інтелектуального капіталу уточнено його структуру, яка містить технологічний, персональний, соціальний та клієнтський капітал (рис. 2).

З метою виявлення інтенсивності впливу чинників інтелектуалізації людського капіталу проаналізовано дані статистичного й управлінського обліку 15 промислових підприємств Харківської області. Результати аналізу можна сформулювати таким чином: 1) щорічне зниження технологічного капіталу через відсутність підходів і практики обліку нематеріальних активів; 2) необхідність розвитку персонального капіталу на основі запровадження безперервного навчання й управління знаннями; 3) неефективність комунікаційних зв’язків і велика кількість ієрархічних рівнів зумовлюють нівелювання значущості соціального капіталу; 4) налагоджені зв’язки із зовнішніми контрагентами дозволяють утримувати клієнтській капітал на високому рівні.

Рис. 2. Структура інтелектуального капіталу підприємства

Для визначення й узгодження суперечностей інтелектуалізації людського капіталу, які полягають у виборі пріоритетних напрямів діяльності підприємства – вдосконалення технологічної складової інтелектуального капіталу, перевага розвитку персонального, соціального та клієнтського капіталу або однаковий розвиток їх усіх, проведене анкетне опитування. На основі розробленої анкети, що містить 37 запитань, було проведено аналіз якості людського капіталу, інтелектуального рівня персонального капіталу, стану і можливостей нарощування об’єктів інтелектуальної власності.

Узагальнення відповідей дало змогу виявити, що існують взаємозв’язок та взаємообумовленість між складовими частинами інтелектуального капіталу. Перш за все персональний капітал є поєднуючим засобом інших складових інтелектуального капіталу підприємства. Тільки за участі людини можливе створення і інтелектуальних продуктів, і забезпечення сприятливої соціально-психологічної атмосфери в колективі задля зміцнення довіри в ньому, і сприяння лояльності клієнтів (партнерів) до підприємства, створення іміджу на основі розробленої та ефективно діючої кадрової політики. При цьому основою управління персональним капіталом є забезпечення зацікавленості людини у досягненні поставлених цілей діяльності за допомогою вибору методів мотивації: матеріальне стимулювання або заохочення вільним часом, надання можливості навчання або просування кар’єрними сходами, залучення до прийняття управлінських рішень тощо (рис. 3).

Рис. 3. Причини, через які респонденти працюють на досліджуваних підприємствах: 1 – наявність дружнього колективу; 2 – робота відповідає моїм знанням і вмінням; 3 – стабільний та високий рівень зарплати; 4 – робота залишає час та сили для вирішення своїх власних проблем; 5 – робота цікава, змістовна, вона мені подобається; 6 – існує можливість професійного зростання; 7 – немає інших варіантів працевлаштування; 8 – приваблює можливість користування широкою мережею об’єктів соцкультпобуту; 9 – існує можливість для самореалізації своїх здібностей; 10 – мені подобається відносна самостійність прийняття управлінських рішень; 11 – за станом здоров’я (або за віком) іншої роботи не можу знайти; 12 – поточний стаж роботи

Отримані емпіричні дані приводять до висновку, що створення реальних умов для розвитку персоналу можливе при наявності матеріальної бази, що відображено у технологічному капіталі. Підприємства постійно стоять перед проблемою вибору – інвестування грошей у техніку та технологію виробництва або спрямування їх на розвиток інтелектуального потенціалу співробітників. Разом з тим актуальності набувають і здійснення заходів, що направлені на поліпшення комунікаційних зв’язків між підрозділами та окремими співробітниками, і забезпечення прихильності зовнішніх контрагентів на основі формування позитивного іміджу та відкритості підприємства.

Результати проведеного дослідження свідчать, що існують всі передумови для нарощення інтелектуального капіталу підприємств, діяльність яких аналізувалася, на основі узгодження пріоритетності розвитку технологічного, персонального, соціального та клієнтського капіталу. Тобто виникає необхідність визначення рівня інтелектуального капіталу, що уможливлює обґрунтування методичних рекомендацій щодо його управління.

У третьому розділі – “Методичні основи розвитку інтелектуального капіталу” – обґрунтовано необхідність управління знаннями персоналу на основі запровадження дійової кадрової політики; наведено методику визначення рівня інтелектуального капіталу при обґрунтуванні системи показників, що покладені в основу розрахунку інтегрального показника; представлено методичний підхід до визначення рівня соціального капіталу, а також рекомендації щодо посилення його дії в межах окремого господарюючого суб’єкта.

Поступова переорієнтація від пріоритетного управління матеріальним виробництвом до управління знаннями вимагає від керівництва підприємств значну увагу приділяти підвищенню інтелектуального рівня людського капіталу. Зростаючий інтерес до інтелектуальної праці ставить в залежність ефективне управління знаннями й досвідом, створюючи такі умови, за яких їх нагромадження ефективно використовується для виконання важливих завдань. У контексті цього в дисертації запропоновано реалізувати процес управління, формування й розповсюдження знань на основі запровадження кадрової політики знанієбазованого підприємства, що створює сприятливі умови для їх накопичення та використання.

З метою обґрунтування рівня інтелектуального капіталу запропоновано визначити інтегральний коефіцієнт, який розраховується на основі системи показників (табл. 1).

Зазначені показники у табл. 1, на основі використання пакета статистичного аналізу “STATGRAPHICS Plus” сформували чотири фактори: систему матеріального стимулювання, сприятливість організаційної культури, кваліфікаційно-професійну структуру персонального капіталу, систему інформаційної підтримки діяльності підприємства.

Таблиця 1

Система показників, що визначає рівень інтегрального коефіцієнта інтелектуального капіталу підприємства

Показники,

що сформували фактори | Наванта-ження | Фактори

1. Частка витрат на оплату праці в операційних витратах підприємства | 0,99 | Система матеріального стимулювання

2. Частка преміальних виплат в операційних витратах підприємства | 0,99

3. Частка нематеріальних активів у сумі активів підприємства | 0,744 | Сприятливість організаційної культури

4. Рівень виробничої культури підприємства | 0,66

5. Ступінь довіри працівників до вищого керівництва | 0,74

6. Частка працівників, що пройшли професійне навчання | 0,89 | Кваліфікаційно-професійна структура персонального капіталу

7. Якість програмного забезпечення | 0,70 | Система інформаційної підтримки діяльності підприємства

8. Наявність уніфікованої бази даних постачальників і споживачів | 0,86

Інтегральний коефіцієнт (ІК) розраховується за формулою:

де НРilt – нормоване значення і-го показника для l-го підприємства за t-ий період;

Вi – вага i-го показника;

l – кількість підприємств (l = 1…15);

і – кількість показників (і = 1…8).

Інтегральний коефіцієнт інтелектуального капіталу підприємства інтерпретується таким чином: чим ефективніша діяльність підприємства, тим значення коефіцієнта ближче до одиниці.

Результати розрахунку інтегрального показника інтелектуального капіталу промислових підприємств Харківської області наведено в табл. 2.

Застосування запропонованого інтегрального коефіцієнта оцінки рівня інтелектуального капіталу суб’єкта господарювання уможливлює не тільки визначення абсолютного значення, а й надає можливість якісного аналізу складових формування інтелектуального капіталу.

Таблиця 2

Результати розрахунку інтегрального показника інтелектуального капіталу промислових підприємств Харківської області

№ | Підприємство | Величина інтегрального показника

2002 рік | 2003 рік | 2004 рік

1 | АТ ЗТ “ХЗЕМВ-1” | 0,487 | 0,597 | 0,597

2 | ВАТ “Автрамат” | 0,495 | 0,580 | 0,583

3 | ВАТ “Електромашина” | 0,461 | 0,391 | 0,383

4 | ВАТ “Турбоатом” | 0,509 | 0,577 | 0,542

5 | ВАТ “Укрелектромаш” | 0,421 | 0,397 | 0,471

6 | ВАТ “Харківське машинобудівне

підприємство “Світло шахтаря” |

0,455 |

0,435 |

0,482

7 | ДП ВАТ “Зміївський машинобудівний завод” |

0,322 |

0,521 |

0,433

8 | ДП “Завод “Електроважмаш” | 0,417 | 0,461 | 0,565

9 | ДП “ХЕМЗ” | 0,496 | 0,478 | 0,423

10 | ДП ХРЗ “Радіореле” | 0,688 | 0,795 | 0,758

11 | ЗАТ “Завод “Південкабель” | 0,428 | 0,554 | 0,505

12 | КП “Харківське конструкторське бюро з двигунобудування” |

0,649 |

0,653 |

0,536

13 | СП ЗАТ “ХЕМЗ-ІРЕС” | 0,547 | 0,637 | 0,676

14 | СУРФ “Інек” ТОВ | 0,473 | 0,439 | 0,648

15 | ХДПЗ ім. Т. Г. Шевченка | 0,389 | 0,353 | 0,361

Виявлені складові, які впливають на становлення інтелектуального капіталу на українських підприємствах, відображають, з одного боку, пріоритетність матеріального стимулювання в умовах трансформаційної економіки, а з другого, – наявність елементів організаційної культури, націленої на підтримку інтелектуальних цінностей. Прагнення до підвищення кваліфікаційного рівня персоналу та впровадження на базі світових стандартів управління новітніх інформаційних технологій свідчать про початкові ознаки формування постіндустріального суспільства, що, безумовно, сприятиме розвитку інтелектуального капіталу України.

У ході дослідження було доведено, що необхідною умовою зміцнення конкурентоспроможності підприємства, підвищення рівня соціально-економічної ефективності є нарощення рівня інтелектуального капіталу.

У дисертації запропоновано методичний підхід до визначення рівня соціального капіталу, який ґрунтується на розробці системи показників його виміру, які можна визначити як в кількісному виразі, так і за допомогою експертних методів оцінки, а також чинників впливу (рис. 4). В контексті дослідження питань соціального капіталу, проблем його ідентифікації та представлення висновків дисертант спирається на результати анкетного опитування, проведеного на промислових підприємствах Харківської області.

Рис. 4. Взаємозв’язок показників оцінки та чинників соціального капіталу підприємства

Основними напрямами розвитку інтелектуального капіталу є такі, що підвищують рівень його інтегрального показника і водночас не потребують вкладення значних фінансових ресурсів. Разом з тим підприємство повинно відстежувати основні недоліки і невідповідності у тенденціях розвитку інтелектуального капіталу, а також виявляти резерви зростання окремих його складових. Представлені методичні підходи й рекомендації запропоновано враховувати керівництвом при розробці політики інтенсивного зростання.

ВИСНОВКИ

У дисертації розглянуто теоретико-методичні основи інтелектуалізації людського капіталу за рахунок визначення чинників впливу й структури інтелектуального капіталу, досліджено роль управління знаннями у формуванні інтелектуального капіталу підприємства, запропонована методика визначення інтегрального показника інтелектуального капіталу, розроблений методичний підхід до визначення рівня соціальної складової інтелектуального капіталу.

Результати проведеного дослідження дозволяють зробити такі висновки теоретичного і практичного спрямування:

1. Комплексне дослідження різноманітних підходів до сприйняття людини у процесі виробництва дозволило дійти висновку, що її слід розглядати не тільки з позицій наявності навичок до виконання певних трудових функцій, але й враховувати індивідуальні особливості, здатність до саморозвитку, рівень інтелектуального потенціалу, що переводить її із категорії об’єкта до категорії суб’єкта управління. У зв’язку з цим переміщується акцент з управління людськими ресурсами до управління людським капіталом.

2. Результатом узагальнення теоретико-методичних підходів зарубіжних і вітчизняних вчених стало уточнення змісту понять “інтелектуальний капітал” і “соціальний капітал”, які виступають у безпосередньому взаємозв’язку та взаємообумовленості один з одним. При цьому в роботі доведено, що соціальний капітал є складовою інтелектуального капіталу підприємства.

3. Зазначено, що на процес формування й розвитку інтелектуального капіталу впливають такі групи чинників: соціально-економічні, економічні, демографічні, соціально-демографічні, правові та екологічні. У свою чергу визначено, що соціально-економічний чинник має найбільший вплив. До складу цього чинника входять такі елементи, як рівень загальної освіти, професійної підготовки й здоров’я населення, ступінь розвитку соціальної інфраструктури, система стимулювання праці, рівень техніко-економічного розвитку підприємства

4. Обґрунтовано структуру інтелектуального капіталу підприємства, склад якої формують технологічний, персональний, соціальний та клієнтський капітал. Під технологічним капіталом розуміємо сукупність об’єктів інтелектуальної власності та інтелектуальних технологій, за допомогою яких створюються інтелектуальні продукти. Щодо персонального капіталу, то він акумулює в собі наукові, професійні та загальні знання, досвід, професіоналізм, компетентність, здоров’я, мотивацію всіх співробітників підприємства. Клієнтський капітал відображає відносини підприємства із постачальниками та споживачами його продукції або послуг. Особливості формування соціального капіталу відображаються рівнем довіри співробітників між собою та до вищого керівництва, а також через ефективність комунікаційних зв’язків.

5. Визначені основні чинники, що впливають на рівень інтелектуального капіталу, які розподілені окремо за його чотирма складовими (технологічною, персональною, соціальною та клієнтською). Особливу увагу приділено чинникам, які здійснюють вплив на рівні окремого господарюючого суб’єкта з урахуванням макроекономічної ситуації в країні. Аналіз здійснено на прикладі функціонування 15 промислових підприємств Харківської області за допомогою даних управлінського та бухгалтерського обліку.

6. На підставі даних анкетного опитування працівників промислових підприємств Харківської області виявлені й узгоджені суперечності інтелектуалізації людського капіталу, які полягають у виборі пріоритетів розвитку окремих складових інтелектуального капіталу: технологічної, персональної, соціальної та клієнтської. Результати дослідження засвідчили, що до формування складових інтелектуального капіталу необхідно підходити диференційовано, тобто рівень соціально-економічного ефекту від їх використання обґрунтовується пріоритетністю інвестування їх розвитку.

7. Доведено, що формування й розвиток персональної складової інтелектуального капіталу доцільно здійснювати на основі діяльності знанієбазованого підприємства, в межах якого відбувається реалізація системи управління знаннями працівників. Це зумовило розробку етапів переходу до підприємства подібного типу, що передбачає запровадження ефективно діючої кадрової політики. Такий підхід передбачає, що управління знаннями персоналу реалізується за допомогою управлінських та інтелектуальних технологій.

8. Розроблена методика визначення інтегрального коефіцієнта інтелектуального капіталу залежно від величини оцінки факторів – системи матеріального стимулювання, сприятливості організаційної культури, кваліфікаційно-професійної структури персонального капіталу, системи інформаційної підтримки діяльності підприємства, – які сформовані на основі групування системи показників, що описують інтелектуальний капітал.

9. Запропонований методичний підхід до визначення рівня соціальної складової інтелектуального капіталу на основі обґрунтування системи показників, які можна визначити як у кількісному виразі, так і за допомогою експертних методів оцінки. Разом з тим виявлені чинники, що впливають на рівень соціального капіталу, такі, як мотиваційна складова персонального капіталу, величина соціального пакета і функціонування об’єктів соцкультпобуту, згуртованість колективу, інформаційна доступність основних ресурсів підприємства, соціально-психологічна атмосфера в колективі, частота проведення навчальних програм, основні норми і правила, якими керуються при роботі в колективі.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Гавкалова Н. Л., Маркова Н. С. Обучение как фактор повышения интеллектуального уровня персонала организации// Економіка розвитку. ХНЕУ. – 2004. – № 1 (29). – С. 64 – 67.

2. Гавкалова Н. Л., Маркова Н. С. Моніторинг соціально-трудових відносин// Управління розвитком. ХНЕУ. – 2005. – № 1. – С. 16 – 19.

3. Маркова Н. С. Стратегическое управление интеллектуальным развитием персонала// Управління розвитком. ХНЕУ. – 2004. – № 2. – С. 81 – 83.

4. Маркова Н. С. Дослідження тенденцій формування інтелектуальних складових людського капіталу// Україна: аспекти праці. – 2005. – № 3. – С. 45 – 49.

5. Гавкалова Н. Л., Маркова Н. С. Забезпечення інтелектуалізації людського капіталу засобами розвитку знанієбазованої організації// Менеджмент організацій і управління людськими ресурсами: Зб. статей. Ч. 3. – Ялта: РВВ КДГІ, 2005. – С. 93 – 102.

6. Гавкалова Н. Л., Маркова Н. С. Проблеми ідентифікації соціального капіталу// Формування ринкової економіки: Зб. наук. пр. Спеціальний випуск. Т. 1: Сучасні технології управління людськими ресурсами. – К.: КНЕУ, 2005. – С. 117 – 125.

7. Гавкалова Н. Л., Хорошун Н. С. Проблемы подготовки кадров для государственной службы// Економіка: проблеми теорії та практики: Зб. наук. пр. Вип. 182. В 3 т. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2003. – Т. 1. – С. 129 – 134.

8. Маркова Н. С. Сучасні підходи до визначення інтелектуального капіталу// Социально-экономические аспекты промышленной политики. Управление человеческими ресурсами: государство, регион, предприятия: Сб. научн. тр. В 2 т. – Донецк, 2004. – Т. 2 – С. 476 – 483.

9. Гавкалова Н. Л., Маркова Н. С. Человек – носитель интеллектуаль-ной собственности// Вестник науки и техники – Харьков: ООО “ХДНТ”, 2003 г. – № 4 (15). – С. 59 – 65.

10. Гавкалова Н. Л., Маркова Н. С. Нові підходи до адаптації працівників державної служби з метою підвищення їх кваліфікації// Тези ІV Міжнар. наук. конгресу “Теорія та практика державного управління”, 26 лют. 2004 р. Вип. 9: Державне управління та місцеве самоврядування. – Харків. – Вид-во ХарРІНАДУ “Магістр, 2004”. – С. 280 – 282.

11. Маркова Н. С. Запровадження інноваційного підприємництва за допомогою реалізації людського капіталу// Матеріали V Міжнар. наук.-практ. конф. “Теорія і практика сучасної економіки”, 15 – 17 верес. 2004 р., Черкас. держ. технол. ун-т. – Черкаси: ЧДТУ, 2004. – С. 305 – 307.

12. Маркова Н. С., Зубчинська Н. М. Організація сучасного робочого місця// Матеріали ІІ Всеукр. наук.-практ. конф. “Економіка підприємства: проблеми теорії та практики”, 23 берез. 2004 р., Дніпропетр. нац. ун-т. Т. І. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. – С. 71 – 73.

13. Маркова Н. С. Соціальна складова інтелектуального капіталу// Матеріали всеукр. наук.-практ. конф. “Регіональні проблеми зайнятості й ринку праці”, 13 – 14 трав. 2004 р., Терноп. акад. нар. госп-ва. – Тернопіль: Економічна думка, 2004. – С. 270 – 271.

14. Маркова Н. С., Садчиков С. О. Перспективи розвитку кадрової служби підприємства// Матеріали ІІІ Міжнар. наук.-практ. конф. “Динаміка наукових досліджень ’2004”. Т. 47: Економіка підприємства, 21 – 30 жовт. 2004 р. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. – С. 53 – 55.

15. Маркова Н. С. Использование объектов интеллектуальной собственности в работе персонала госслужбы// Сб. науч. ст. по материалам конференции “Современная парадигма укрепления российской государст-венности: проблемы, тенденции и пути их решения”. Т. II: Правовое государст-во: административная реформа в зеркале права, 19 – 20 ноябр. 2004 г. – Курск: Изд-во КИГМС, 2005. – С. 79 – 83.

АНОТАЦІЯ

Маркова Н. С. Теоретико-методичні основи формування й розвитку інтелектуального капіталу. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.09.01 – демографія, економіка праці, соціальна економіка і політика. – Харківський національний економічний університет, Харків, 2005.

Дисертацію присвячено актуальній проблемі формування й розвитку інтелектуального капіталу підприємства. У роботі розкрито необхідність інтелектуалізації людського капіталу з урахуванням вимог соціально орієнтованої економіки. Визначено основні групи чинників, що впливають на інтелектуалізацію людського капіталу, серед яких виділено: соціально-економічну, економічну, демографічну, соціально-демографічну, правову та екологічну. На основі аналізу наукових підходів уточнено зміст понять “інтелектуальний капітал” і “соціальний капітал”.

Досліджено структуру інтелектуального капіталу та виділено такі його складові: технологічний, персональний, соціальний та клієнтський капітал. На основі аналізу даних статистичного й управлінського обліку 15 промислових підприємств Харківської області визначено основні чинники впливу на рівень інтелектуального капіталу, які розподілені окремо за його чотирма складовими. Виявлено та узгоджено основні суперечності інтелектуалізації людського капіталу за допомогою анкетного опитування, що було проведене на АТ ЗТ “ХЗЕМВ-1”, КП “ХКБД”, ВАТ “Електромашина” та ВАТ “Укрелектро-маш”.

Обґрунтовано, що управління знаннями персонального капіталу доцільно здійснювати на основі реалізації ефективно діючої кадрової політики. Запропоновано методику визначення інтегрального показника інтелектуального капіталу за допомогою факторного моделювання. Представлено методичний підхід до визначення рівня соціальної складової інтелектуального капіталу підприємства та чинників, що на нього впливають.

Ключові слова: інтелектуалізація людського капіталу, інтелектуальний капітал, соціальний капітал, чинники інтелектуалізації людського капіталу, кадрова політика, управління знаннями.

АННОТАЦИЯ

Маркова Н. С. Теоретико-методические основы формирования и развития интеллектуального капитала. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономический наук по специальности 08.09.01 – демография, экономика труда, социальная экономика и политика. – Харьковский национальный экономический университет, Харьков, 2005.

В диссертации рассмотрены вопросы необходимости развития интеллектуального капитала для повышения социально-экономической эффективности хозяйствующих субъектов. Определены основные группы факторов, влияющих на интеллектуализацию человеческого капитала, среди которых выделены: социально-экономическая, экономическая, демогра-фическая, социально-демографическая, правовая и экологическая. Представлен новый подход к трактовке понятий интеллектуальный капитал и социальный капитал. Обосновано экономическое и социальное содержание интеллектуали-зации человеческого капитала.

Уточнена структура интеллектуального капитала предприятия и установлено, что она формируется за счет технологического, персонального, социального и клиентского капитала. Проанализированы основные факторы макро- и микросреды, которые влияют на формирование и развитие составляющих интеллектуального капитала. Определены и устранены основные противоречия развития составляющих интеллектуального капитала, которые заключаются в поиске приоритетных направлений их инвестирования, на основе проведения анкетного опроса на ряде крупных промышленных предприятий Харьковской области.

В работе обоснован методический подход, согласно которому управление общими и профессиональными знаниями персонального капитала осуществляется с помощью эффективно действующей кадровой политики предприятия в контексте функционирования знаниебазированного предприя-тия. Разработаны основные этапы перехода к предприятию подобного типа.

На основе факторного моделирования разработана методика определения интегрального показателя интеллектуального капитала. Выявлено, что система показателей, описывающая интеллектуальный капитал, формирует следующие группы факторов: систему материального стимулирования, благоприятность организационной культуры, квалификационно-профессиональную структуру персонального капитала, систему информационной поддержки деятельности предприятия. По результатам факторного моделирования проведена кластеризация предприятий и представлены практические рекомендации по управлению каждым из кластеров.

Обоснован методический подход определения уровня социальной составляющей интеллектуального капитала на основе разработки системы количественных показателей и тех, которые рассчитывают с помощью экспертных методов оценки. Выявлены группы факторов, влияющие на формирование, развитие и использование социального капитала, а именно: мотивационная составляющая персонального капитала; величина социального пакета и функционирование объектов соцкультбыта; сплоченность коллектива; информационная доступность основных ресурсов предприятия; социально-психологическая атмосфера в коллективе; частота проведения обучающих программ; основные нормы и правила, которыми руководствуются при работе в коллективе.

Разработаны научно-практические рекомендации по повышению уровня социального капитала на предприятии.

Ключевые слова: интеллектуализация человеческого капитала, интеллектуальный капитал, социальный капитал, факторы интеллектуализации человеческого капитала, кадровая политика, управление знаниями.

ANNOTATION

Markova N. S. Theoretic-methodic fundamentals of the intellectual capital formation and development. – Manuscript.

Thesis for degree Candidate of Sciences (in Economics) in specialty 08.09.01 – Demographics, Economics of Labour, Social Economics and Politics. The Kharkiv National University of Economics, Kharkiv, 2005.

The Theses is devoted to the actual problem of the enterprise intellectual capital formation and development. In the manuscript there has been discovered the necessity of the human capital intellectualization considering demands of the socially minded economy. There have been shown the essential groups of factors influencing the human capital intellectualization. Among them there are social-economics, economic, demographic, social-demographic, legal and ecological ones. On the basis of the scientific approach analysis there has been specified the content of the notions “intellectual capital” and “social capital”. The research of the social and economic content of the human capital intellectualization has been carried out.

There has been investigated the intellectual capital structure and such of its components as technological, personal social, and customer capital have been separated. On the analysis of statistic and managerial audit data basic of 15 industrial enterprises in Kharkiv region the essential factors influencing the level of the intellectual capital have been defined and divided according to its four components. There have been revealed coordinated the essential contradictions of the human capital intellectualization by carrying out sociological survey at enterprises. Methodic approach has been grounded. According to it, it has been recommended to realize the human capital knowledge management on the base of the efficient personnel policy. The method of the integral index designation of the intellectual capital with the help of factor modeling has been proposed. The methodic approach concerning designation