ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ імені Г.С.СКОВОРОДИ

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

Медвєдєва Наталія Сергіївна

УДК 159.9.061.1+141.7+316.61

Проблема співвідношення тілесності

та соціальності в людині і суспІльстві

09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ-2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Луганському національному педагогічному університеті ім. Тараса Шевченка, Міністерство освіти і науки України (кафедра філософії та соціології)

Науковий керівник:

кандидат філософських наук, доцент

Кононов Ілля Федорович

Луганський національний педагогічний університет ім. Тараса Шевченка

МОН України, завідувач кафедри філософії та соціології

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор, член кореспондент НАН України

Михальченко Микола Іванович,

Інститут політичних та етнонаціональних досліджень НАН України,

головний науковий співробітник;

кандидат філософських наук

Киселева Оксана Олександрівна,

Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України

старший науковий співробітник

Провідна установа – Центр гуманітарної освіти НАН України, кафедра філософії, м. Київ

Захист відбудеться 20 січня 2006 р. о 14 год.00 хв. на засіданні спеціалізованої вченої ради

Д 26.161.02 в Інституті філософії імені Г.С. Сковороди НАН України за адресою:01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська,4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, за адресою: 01001, м. Київ, вулиця Трьохсвятительська ,4.

Автореферат розіслано 14 грудня 2005 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат філософських наук Л.А. Ситніченко

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Проблема людини у всьому розмаїтті характеристик її сутності й існування завжди виступала актуальною проблемою філософії. Проте сьогодні вона набуває особливої гостроти.

Сучасність характеризується небувалими за своїми масштабами економічними, соціально-політичними, духовними потрясіннями, які проявляються у конфлікті між людиною та її соціальним середовищем. Водночас – це період надзвичайно швидкого технічного прогресу і фундаментальних наукових відкриттів, які перевертають уявлення про місце людини в світі. Сучасні вчені підкреслюють велику різницю між темпами формування тілесності людини та революційними перетвореннями в ході розвитку цивілізації. В цьому зв’язку актуалізується проблема співвідношення тілесного і соціального, як важливих складових буття людини.

Глобальні проблеми сучасного суспільства, такі як демографічна криза, голод, війни, насильство тощо, мають безпосередній вплив на тілесність та призводять до виникнення значних суперечностей між тілесністю і соціальністю. Наочною тенденцією, яка характеризує процес взаємодії тіла з соціумом, є його всезростаюча залежність від численних факторів соціального характеру. Співвідношення тілесного і соціального проблематизується не тільки у сферах соціального буття, які безпосередньо стосуються тіла, наприклад, медицина, екологія тощо, але й, фактично, у всіх сферах соціуму.

Зміни, які відбуваються в структурі соціальних відносин, також проблематизують співвідношення тілесного та соціального. Зокрема це стосується гендерних відносин. Крім того, стійкість традиції відокремлення тілесного і соціального, яка й досі репродукується в найважливіших соціальних інститутах, таких як родина чи школа, породжує суттєві соціальні проблеми, серед яких ми можемо визначити відсутність справжньої культури здоров’я, збільшення випадків девіантної поведінки серед підлітків та молоді, закріплення уявлень, згідно з якими тілесний розвиток відірвано від інших аспектів становлення особистості (насамперед інтелектуальних і моральних).

Таким чином, проблема співвідношення тілесного і соціального стосується не окремих сфер соціального буття, а охоплює всі сторони існування сучасної людини та суспільства. Така ситуація примушує по-новому звернути увагу на людину в нерозривній єдності її тілесного і соціального буття.

Ступінь розробки проблеми. В історії філософії проблема співвідношення тілесного і соціального вирішувалася за допомогою обґрунтування ряду концепцій, кожна з яких, маючи єдиний стрижень, набувала різної модифікації залежно від історичного періоду.

Однією з найдавніших є концепція, яка формується вже в античній філософії. Згідно з останньою, тіло людини виступає моделюючою системою суспільства і містить в собі засади соціопорядку. Це положення набуває свого подальшого розвитку в епоху Відродження (М.Кузанський, П. Помпонацці, Піко делла Мірандола).

У Стародавньої Греції (Геракліт, Демокріт) також розробляється концепція, згідно з якою соціальність людини визначається її тілесною організацією. З часом ці уявлення набувають все більш натуралістичного характеру, зокрема в філософії Просвітництва (Ламетрі, Руссо, Вольтер, Гельвецій). Подальшого розвитку ця концепція набула в соціобіологічних теоріях XIX – XX ст. (Г.Спенсер, А.Гелен, Е.О.Вілсон ). Зв’язок інстинктів і рефлексів, як функцій людського тіла, з соціальними якостями людини встановлюють такі вчені, як З.Фрейд, У.Джеймс, У.Мак-Дугал, Дж.Уотсон, Б.Скіннер. Значна кількість філософів вбачали основу моральної та соціальної поведінки людини в її природі – біологічно обумовлених бажаннях і почуттях (К.Льюїз, І.Бентам, Дж.Ст.Міл, Дж.Старт ), або розглядали моральну поведінку, як обумовлену природним відбором, ототожнюючи його з біологічними якостями (В.Блекстоун, Х.Стоун, Дж.Флетчер та ін.)

У рамках екзистенціальної філософії тіло розглядається як джерело особливого роду чуттєвості (чутливості), завдяки якому людина спроможна пізнавати довколишній світ (Х.Маріс, Х.Ортега-і-Гассет, М.Гайдеггер, К.Ясперс Г.Марсель, М.Мерло-Понті). Постструктуралісти (Ж.Лакан, М.Фуко) визнають реалізацію тілесності людини через соціум, але це втілення відбувається не просто при взаємодії з іншими людьми, а в соціокультурному просторі, який і наділяє тілесність конкретним змістом.

Символічна концепція у своїй основі виходить з положення Аристотеля про душу, як форму тіла, яка набула свого подальшого розвитку в філософії схоластів, а також в російській релігійній філософії (Флоренський П.А., Соловйов В.С., Розанов В.В., Бердяєв М.А.). Як показав М.Мерло-Понті, за допомогою тіла відбувається не лише символічне відображення внутрішнього змісту особистості, але й символічне відображення світу в цілому. Сучасні вчені М.Дуглас і Б.Тернер підкреслювали, що тіло з давніх давен є символічним способом передачі інформації про соціальну реальність.

Концепції, які відображають вплив соціальності на тілесність, починають розроблятися з кінця XIX ст. Негативний вплив соціуму на тілесність підкреслювали, зокрема, К.Маркс у теорії “відчуженості”, а також З.Фрейд, Е.Фромм та ін. Найбільш активно ця проблема почала вивчатися сучасною філософією, для якої характерно розгляд проблеми співвідношення тілесного і соціального з погляду різних засобів впливу, або використання тілесності соціумом (М.Мосс, Б.Тернер, М.Дуглас, П.Фрейнд), а також з акцентом на соціокультурну природу тілесності (Л.Жаров, І. Биховська, С. Фролова та ін.).

Проблемам тілесності присвячені роботи сучасних українських філософів таких як О.Гомілко, Л.Газнюк, О.Кисельова, В.Косяк, А.Осипов, Ю.Семенова. Особливо хотілося б відзначити, що у вітчизняній філософії тілесність розглядається не тільки як соціокультурне утворення, але й як найсуттєвіший чинник буття людини.

Відзначаючи суттєвий вклад вітчизняної філософії у вивчення ціннісного змісту тілесності, головний акцент в розгляді проблеми співвідношення тілесного і соціального в сучасній філософії все-таки робиться на вивчення різних засобів впливу або використання тілесності соціумом.

Крім того, незважаючи на те, що в філософії, як ми показали вище, склалося багато концепцій, які відображають співвідношення тілесного і соціального, виникає потреба не лише в теоретичному узагальненні набутого знання, але й у побудові єдиної концепції, яка була б спроможна охопити всі найбільш актуальні для сучасного суспільства сторони співвідношення тілесного і соціального.

Зв’язок з науковими програмами. Дисертація виконана в рамках планів наукових досліджень кафедри філософії та соціології Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка за державною темою “Роль гуманістичних ідей в процесі вироблення моделі економічної, політичної і культурної інтеграції України”. Номер державної реєстрації науково-дослідницьких робіт № 01980002640.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є комплексний аналіз проблеми співвідношення тілесного і соціального в людині і в суспільстві в історичній ретроспективі та сучасному суспільстві.

Для реалізації зазначеної мети необхідно вирішити такі завдання:

- розробку методології дослідження у вигляді принципово нової концептуальної схеми співвідношення тілесності і соціальності, а також конкретизацію вищевказаних понять із використанням багатомірного підходу;

- проаналізувати концепції співвідношення тілесності і соціальності, що сформувалися в історії філософії, виявити новизну ідей, характерну для філософії тієї чи іншої епохи, простежити еволюцію ідей в їхній генетичній єдності;

- виявити основні підходи до проблеми співвідношення тілесності і соціальності в сучасній філософії;

- розкрити особливості співвідношення тілесності і соціальності, характерні для періоду формування людини та суспільства;

- розкрити специфіку уявлень про співвідношення тілесності і соціальності в історичній ретроспективі, реконструювати конкретно-історичні умови, в яких формувалися ті або інші уявлення;

- з'ясувати, чи виникали суперечності між тілесністю і соціальністю в минулі історичні періоди. Визначити причини їх виникнення, а також шляхи їх подолання;

- виявити особливості співвідношення тілесності і соціальності в сучасному суспільстві. Розкрити причини, що призвели до загострення суперечностей між тілесністю і соціальністю та визначити шляхи подолання суперечностей, що між ними існують;

- виділити соціальні функції тілесності, які є найбільш значимими для існування соціальної реальності;

Об’єкт дослідження – соціокультурний простір буття людини.

Предмет дослідження – особливості співвідношення тілесності й соціальності в людині і суспільстві, характерні для минулих епох і сьогодення.

Методологічні засади дисертаційного дослідження. Методологічну основу дослідження становлять принципи діалектики, історизму, системно-структурного, ретроспективно-історичного, порівняльно-історичного, феноменологічного та інтегрального підходів, герменевтичний метод пізнання, метод компаративного аналізу, мультидисциплінарний підхід. Найважливішим методологічним принципом вивчення співвідношення тілесного і соціального є застосування багатомірного підходу, спираючись на який було розроблено нову методологію дослідження особливостей співвідношення тілесного і соціального.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в дисертації вперше у вітчизняній філософії запропоновано суміщення діахронічного і синхронічного аналізів проблеми співвідношення тілесності й соціальності в людині і суспільстві.

Наукова новизна одержаних результатів розкривається в таких положеннях:

- розроблено методологію дослідження співвідношення тілесності і соціальності із застосуванням багатомірного підходу, в якій тілесність і соціальність людини виступають як багатомірні структурні іпостасі, кожний із вимірів якої перебуває в постійній взаємодії одне з одним. Особливості цих взаємодій розглядаються як визначальні для всього буття людини і суспільства;

- запропоновано класифікацію теоретичних підходів вирішення проблеми співвідношення тілесності і соціальності, що сформувалися в історії філософії. З огляду на те, що дана проблема розв’язувалась залежно від світоглядних і методологічних позицій дослідників, кожний з підходів був направлений на обґрунтування примату або значущості тілесного для соціального або соціального для тілесного;

- з’ясовано, що на етапі соціоантропогенезу, при переході на більш високий ступінь розвитку, виникали реальні суперечності між тілесністю і соціальністю, які долались шляхом перебудови тілесності у відповідності з рівнем розвитку соціальності, що було необхідною умовою подальшого формування людини и суспільства;

- з’ясовано, що в усі історичні епохи взаємодія тілесності та соціальності відображалася в соціальних формах суперечностей між тілесністю та соціальністю конкретної людини або людини і суспільства, які долалися через перебудову поглядів на тілесність і соціальність; що було важливою умовою для подальшого розвитку суспільства;

- показано, що суперечності між тілесністю і соціальністю, характерні для сучасного суспільства, аналогічні тим суперечностям, які виникали на етапі соціоантропогенезу, внаслідок чого сучасна епоха є такою ж кризовою і переломною, як і період соціоантропогенезу;

- показано, що проблема співвідношення тілесності і соціальності в сучасному суспільстві може бути успішно вирішеною за домінуючої ролі соціальних факторів;

- доведено, що проблема співвідношення тілесності і соціальності в історичному (діахронічному) плані завжди вирішувалася у контексті соціокультурних здобутків суспільного поступу;

- вдосконалено концепцію ціннісного змісту людської тілесності шляхом виокремлення соціальних функцій людської тілесності, які забезпечують можливість соціального буття і є постійними й незмінними незалежно від рівня розвитку соціуму;

- показано, що вже на ранніх етапах існування соціуму в суспільстві починають вироблятися способи освоєння смерті, з якими пов’язані соціальні функції смерті.

Теоретичне і практичне значення роботи. Отримані результати мають також і теоретичне значення. Розроблені в дисертації методологічні установки можуть використовуватись при подальшому дослідженні проблемного поля людського буття як філософією, так і науками, що досліджують проблему людини, такими, як соціологія і психологія. Теоретичні положення, сформовані в роботі, можуть бути використані при викладанні загальних курсів соціальної філософії, філософії історії, філософської антропології. Матеріали і висновки можуть бути використані при створенні спецкурсів, які присвячені проблемам тілесності і соціальності в сучасному суспільстві та історичній ретроспективі.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що основні висновки і положення сприяють розумінню, а, отже, й пошукові ефективних шляхів вирішення фундаментальних проблем людського буття. Зокрема, розуміння причин, що викликали виникнення і загострення суперечностей між тілесністю і соціальністю, дозволить будувати таку соціальну політику, яка б сприяла розвитку гармонійних відносин між соціальною і тілесною сферами буття людини, а, отже, і всього життя соціуму. Положення, сформульовані в дисертації, можуть бути взяті за основу для напрацювання конкретних соціальних програм, спрямованих на підвищення тілесної культури і формування всебічно розвиненої особистості.

Апробація роботи. Основні ідеї, положення і висновки дисертації подано в доповідях на XVI щорічній науково-практичній конференції кафедри філософії РАН “Современная философия науки: состояние и перспективи развития” (Москва, 2003); на VII міжнародній науково-практичній конференції “Наука і освіта 2004” (Дніпропетровськ, 2004); на II міжнародній конференції “Человек в современных философских концепциях” (Волгоград, 2004).

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, дванадцяти додатків, чотирьох ілюстрацій. Повний обсяг дисертації становить 219 сторінок, додатки розміщені на 62 сторінках, з яких таблиці – на 20 сторінках. При написанні дисертації було використано 230 джерел.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, показано ступінь розробки проблеми, визначаються мета і завдання дослідження, його об'єкт, предмет, методологічні засади, формулюється новизна отриманих результатів, теоретична і практична значимість роботи, зазначено де і коли проводилась апробація роботи, а також, де і коли було опубліковано результати дисертації.

Перший розділ "Філософсько-методологічні засади вивчення співвідношення тілесності і соціальності” складається з двох підрозділів.

В підрозділі1.1. „Розвиток уявлень про співвідношення тілесного і соціального в історії філософії” проводиться докладний аналіз розвитку філософської думки стосовно зазначеної проблеми.

Показано, що в рамках світової філософії формується ряд концепцій, які віддзеркалюють різні аспекти співвідношення тілесності і соціальності. Ми виділяємо наступні концепції: 1) універсальна концепція: тіло людини виступає моделюючою системою суспільства і містить у собі основи соціопорядку; 2) організмична концепція: соціальність людини визначається її тілесною організацією; 3) концепції, які виокремлюють чуттєвість тілесності як визначальну для соціальності; 4) символічна концепція: тіло виконує ряд символічних функції; за допомогою тіла відбувається не тільки символічне відображення внутрішнього змісту особистості, тобто його індивідуальної соціальності, але й символічне вираження світу в цілому, тіло з давніх часів є символічним засобом передачі інформації про соціальну реальність; 5) концепції про взаємообумовленість тілесного і соціального; 6) концепції про фундаментальну реалізацію тілесної людини в соціумі. Ці концепції мають спільну ідею про те, що людське тіло не лише організм. Тіло це сама людина, яка існує як втілений суб’єкт; 7) концепції, які відображають вплив соціальності на тілесність.

Зроблений аналіз показав, що розмаїття підходів до вирішення проблеми співвідношення тілесності і соціальності свідчить про складність поставленої проблеми і необхідність подальшого її дослідження.

У підрозділі 1.2. „Методологічні принципи вивчення співвідношення тілесності і соціальності” формуються методологічні принципи вивчення зазначеної проблеми. Обґрунтовується необхідність вивчення співвідношення тілесності і соціальності через елементи багатомірності. Розроблено методологію вивчення співвідношення тілесності і соціальності людини, в якій вони виступають як багатомірні структурні іпостасі, виміри яких перебувають у постійній взаємодії одне з одним. Тілесність і соціальність виступають як сутнісні елементи людини, об’єднані сукупністю зв’язків.

Тілесність – це субстрат людської життєдіяльності, що являє собою багатомірне утворення, яке існує в трьох вимірах: біологічне (природне) тіло, внутрішня тілесність, зовнішня тілесність, і конструюється на їхньому перетині.

Перший вимір: біологічне тіло людини – тіло як організм.

Другий вимір: внутрішня тілесність – містить у собі сукупність тілесних відчуттів людини, почуття “самості”, відчуття “Я” – тіла в тілі.

Третій вимір: зовнішня тілесність – тіло для інших – тіло як символ, що відображає особистісні характеристики людини, а також, за допомогою якого здійснюється самовираження, те, що безпосередньо сприймається оточенням, завдяки якому людина включається в соціальні зв'язки.

Соціальність – це сукупність особистісних характеристик людини, які сформувалися під дією соціальних чинників. Соціальність також має характеристику багатомірності і конструюється на перетині трьох вимірів:

Перший вимір: індивідуальна соціальність – являє собою індивідуальні соціально значимі характеристики людини: мораль, моральність, духовність, характерологічні особливості людини, що сформувалися під впливом соціальних чинників.

Другий вимір: суспільна соціальність людини на мікрорівні – соціальний стан і соціальні ролі, які посідає людина в найближчому для неї соціальному оточенні, способи самореалізації людини як частини суспільства.

Третій вимір: суспільна соціальність на макрорівні – це залученість людини до громадського життя в цілому, тобто людина – частина соціуму.

Людина в усіх своїх основних сутнісних характеристиках є тілесно-соціальним формуванням. Все людське існування обумовлене взаємодією і взаємовпливом його тілесності і соціальності на кожному рівні.

Використання даної концепції дозволило наочно показати важливість взаємовпливу тілесного й соціального для формування та існування особистості, а також найбільш повно розкрити особливості цієї взаємодії між усіма вимірами тілесності і соціальності впродовж усієї історії людства і в сучасному суспільстві.

У другому розділі „Співвідношення тілесності і соціальності в культурі і суспільному житті з давніх часів і до наших днів” здійснюється дослідження специфіки співвідношення тілесності і соціальності, починаючи з первісного суспільства і в наступні епохи. Виділяються причини, що призвели до формування тих або інших уявлень і до виникнення суперечностей між тілесністю і соціальністю. Показано шляхи подолання суперечностей і їх значення для подальшого розвитку суспільства.

Кожна історична епоха характеризується своїми особливостями співвідношення тілесності і соціальності. На певному етапі історичного розвитку виникають суперечності між тілесністю і соціальністю, подолання яких є необхідним для подальшого розвитку суспільства. Існують два способи подолання суперечностей між тілесністю і соціальністю – реальне (матеріальне) та ідеальне. Реальний спосіб передбачає перебудову морфології людської тілесності у відповідності з рівнем розвитку соціальності. Таким способом долалися суперечності між тілесністю і соціальністю на етапі соціоантропогенезу, що було найважливішою умовою подальшого формування людства.

Суперечності, що виникали від початку формування людського суспільства і аж до ХХ ст. не заторкували біологічної тілесності і суспільної соціальності на макрорівні, тому вони, переборювалися ідеальним способом – шляхом перебудови поглядів на тілесність і соціальність, і не вимагали морфологічних змін тілесності. Оскільки взаємодія тілесного і соціального – це співвідношення найважливіших складових буття людини, то подолання цих суперечностей навіть на ідеальному рівні було важливою умовою подальшого розвитку суспільства.

Так, уявлення про співвідношення тілесного і соціального, як єдності тілесності і суспільної соціальності, в первісному суспільстві являли собою найважливішу світоглядну основу, що забезпечувала цілісність, а, відтак і можливість існування ранньородової громади.

У ранніх класових суспільствах закладаються уявлення про співвідношення тілесного і соціального, які стали домінуючими в усій світовій культурі. В дискурсі про співвідношення тілесного і соціального закладаються уявлення про морально-етичні якості людини. Тілесність (її біологічний вимір) через кревно-родинні зв’язки стає тією основою, яка закріплює соціальне розшарування суспільства.

В епоху Середньовіччя формуються дві взаємопротилежні установки: з одного боку соціальність людини прив'язана до його стану, з іншого боку визначальною для неї в майбутньому стає, у відповідності з офіційною ідеологією, аскетичне ставлення до власної тілесності. Таким чином, виникають серйозні суперечності між тілесністю людини, її індивідуальною соціальністю, оскільки ідеалом останньої стає аскетичне ставлення до тіла і його суспільної соціальністю, тому що існуючий ідеал останньої заперечується в новій концепції тілесності.

Ці суперечності було подолано в епоху Відродження шляхом формування нового, не характерного для всього минулого періоду, ідеалу соціальності, яким стає індивідуальна соціальність конкретного індивіда. Зародження уявлень про самовизначення суспільної соціальності на мікрорівні і формування при цьому нового ідеалу індивідуальної соціальності породжує чергові суперечності. З одного боку, людина, усвідомивши, що “зерна” усіх людських можливостей закладені в кожному, а не лише у вищих станах, кинеться реалізовувати свої можливості. З іншого боку, оскільки ідеалом соціальності в епоху Відродження стає модель індивіда, а не суспільства, то будь-який соціальний успіх людини означає поразку її як особистості, а те, що здається невдачею, обертається успіхом. Крім цього, незважаючи на формування уявлень про можливість самовизначення соціального статусу, визначальним в суспільстві, як і раніше, залишається генеалогічний принцип. В результаті, особистість і суспільство перебувають у стані подвійного конфлікту, породженого суперечностями між новою тілесною рефлексією і старими соціальними установками.

Ці суперечності переборюються шляхом формування нової концепції тілесності. В XVII ст. посилюється культ плоті як такий. Нова тілесна рефлексія, що склалася в умовах абсолютизму, просто знімає викладену вище опозицію. В епоху Абсолютизму ідеал тілесності, як ніколи раніше, стає відображенням пануючих соціальних установок і моральних якостей. У результаті виникає серйозні суперечності між тілесністю і суспільною соціальністю, оскільки остання, відповідно до пануючих соціальних установок, веде не просто до деградації тіла, але й до реального тілесного виродження.

Ці суперечності було подолано в епоху буржуазної культури шляхом перегляду відповідних установок щодо тілесності і соціальності. Природа (тіло) людини проголошується основою рівності всіх прошарків суспільства. Крім того, стираються зовнішні відмінності між пануючими і нижчими прошарками суспільства. Але гасло, що проголошує тілесність основою загальної соціальної рівності, не має прояву в реальному житті і використовується для приховування реальних соціальних суперечностей, які виникли в буржуазному суспільстві. Таке використання тілесності супроводжувалося пригніченням останньої на всіх рівнях її існування – біологічному, індивідуальному, суспільному, що, призвело до виникнення суперечностей між тілесністю і соціальністю, які особливо загострилися у ХХ ст.

Проведене дослідження показало, що проблема співвідношення тілесності і соціальності в історичному плані завжди вирішувалася в контексті соціокультурних здобутків суспільного поступу.

Третій розділ „Проблеми співвідношення тілесності і соціальності в сучасному суспільстві. Суспільні функції тілесності” складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. „Суперечності між тілесністю і соціальністю як фактор розвитку людства” з метою пошуку причин кризи сучасного суспільства ми звертаємося до етапу соціоантропогенезу. Це дослідження показало, що в процесі соціоантропогенезу при переході на наступну стадію розвитку виникали суперечності між тілесністю і соціальністю людей в період формування. Їх подолання здійснювалося шляхом перебудови людської тілесності, що дозволяло перейти на більш високий ступінь розвитку, і тому було найважливішою умовою подальшого формування людини і суспільства.

У сучасному суспільстві рівень соціальної еволюції значною мірою випереджає рівень еволюції біологічної, що призводить до виникнення суперечностей між тілесністю і соціальністю. Кризова ситуація сучасного суспільства аналогічна тій, яка виникла на етапі соціоантропогенезу. Таким чином, сучасна епоха є такою ж перехідною, кризовою, переломною, як і період формування людини і суспільства. Як наслідок, одним з суттєвих моментів виходу з існуючої кризи є подолання суперечностей між тілесністю і соціальністю, які загострилися у сучасному суспільстві. В зв'язку з цим, одним із найважливіших шляхів подолання сучасної кризи є така перебудова або мобілізація прихованих резервів тілесності людини, головним чином вищих структур центральної нервової системи, в результаті якої тілесність відповідала б рівню розвитку соціальності.

У підрозділі 3.2. „Особливості співвідношення тілесності і соціальності в сучасному суспільстві” на основі аналізу специфіки співвідношення тілесності і соціальності в різних сферах соціуму наочно показано, що в сучасному суспільстві відбувається деструкція людини, як тілесно-соціального утворення, обумовлена, насамперед, тим що тілесний фактор фактично втратив свої позитивні, значущі характеристики, як для конкретної особистості, так і для соціуму, що ставить під загрозу саме існування людини і суспільства.

У підрозділі 3.3. „Проблема гендерних відносин в сучасному суспільстві. Тілесно-соціальний аспект” показано, що однією з важливих причин, яка призвела до виникнення суперечностей між тілесністю і соціальністю, є порушення традиційно сформованих гендерних відносин. Перегляд як жінками, так і чоловіками параметрів власної гендерної ідентичності, внаслідок чого статеві відмінності перестають бути способом вираження останньої, призводить не тільки до дисгармонії у взаємовідносинах між статями, але й до руйнації соціальних зв'язків всередині суспільства.

У підрозділі 3.4. „Тілесність як необхідна умова існування суспільства” виокремлено ціннісно-значущі характеристики, соціальні функції тілесності, що є постійними і незмінними, незалежно від рівня розвитку соціуму, а також є найбільш важливими для існування соціальної реальності. Показано, що саме тілесність забезпечує можливість існування суспільних відносин. Виділяються основні соціальні функції тілесності, які забезпечують цю можливість:

1. Тіло є посередником у міжособистісних стосунках; тілесність вводить людину в соціум.

2. Тілесні форми поведінки, висловлення свого ставлення до інших людей – один з основних способів спілкування.

3. Тілесність служить матеріальним субстратом матеріальної і духовної діяльності людини.

4. Наявність тілесності передбачає територіальну локалізацію всіх видів суспільних відносин.

5.Завдяки тілесності людина спроможна використовувати довколишній простір для передачі інформації іншим людям.

В підрозділі, на основі робіт таких значних вчених як Е.Фромм, У.Джеймс, А.Маслоу, У.Мак-Дугал, З.Фрейд, Дж.Уотсон, Б.Скіннер зазначено, що інстинкти становлять основу не тільки тілесних, але й соціальних потреб. Також розглянуто роль потреб людини у формуванні суспільних відносин і суспільства в цілому. Так, основні аспекти суспільної діяльності в соціумі спрямовані на задоволення інстинктивних (тілесних) потреб людини, таких як потреба в їжі, безпеці тощо. Нездатність суспільства задовольнити ці потреби ставить під загрозу існування не тільки тілесності, але й соціальності людини і, як наслідок, призводить до краху соціальних зв'язків. Яскравим прикладом величезного значення для нормальної соціалізації людини контролю над інстинктами може служити демографічна ситуація у світі. Контроль над народжуваністю – ніщо інше як соціально-регламентований спосіб придушення або, навпаки, стимулювання статевого інстинкту, іншими словами, демографічна політика – це спосіб маніпулювання статевими (тілесними) потребами людини за допомогою формування соціальних норм. Таким чином, інстинкти, як функція тілесності, відіграють важливу роль у формуванні суспільних відносин і соціуму в цілому:

1. Інстинкти, як біологічна функція тілесності, лежать в основі не лише тілесних, але й соціальних потреб людини.

2.Втіхи, а також контроль над основними інстинктивними потребами людини, є основою не тільки її нормального існування в суспільстві й соціалізації, але також забезпечують нормальне існування суспільства в цілому.

Також виявлено, що здавна людина, усвідомлюючи, що смертність пов'язана не тільки зі скінченністю його тілесної природи, вона також виключає людину з соціуму, починає виробляти способи освоєння людської смертності. Ми визначаємо чотири способи освоєння смерті соціумом:

1. Формування уявлень про безсмертя: а) релігійні повчання, як джерело ідеї про безсмертя; б) безсмертя в нащадках; в) реальне безсмертя за допомогою підвищення рівня життя; г) соціальне безсмертя.

2. Використання смерті соціумом: а) як регулятора соціального життя; б) для впливу на соціальність конкретного індивіда.

3. Освоєння смерті через формування суспільної позиції стосовно вмираючих і померлих членів суспільства.

4. Осмислення смерті за допомогою мистецтва.

У рамках цих способів формуються соціальні функції смерті:

1. Дискурс із приводу смерті заклав фундамент морально-етичних норм поведінки в соціумі.

2. Скінченність людини, як носія соціального досвіду, породжує необхідність збереження соціальності як потенційно безсмертної. Це досягається через створення інститутів соціалізації, які забезпечують спадковість соціального досвіду незалежно від скінченності окремого індивіда. В підсумку сама структура соціуму здебільшого визначається скінченністю тілесного буття.

Таким чином у підрозділі показано, що незважаючи на зростаючий тиск соціальних факторів на тілесність, остання виступає найважливішим регулятором і організатором соціального життя, який забезпечує саму можливість соціального буття.

Висновки

У дисертації наведено теоретичні узагальнення і нове рішення проблеми співвідношення тілесності й соціальності.

1. Важливим методологічним принципом дослідження співвідношення тілесності і соціальності є застосування багатомірного підходу. Відповідно до запропонованої концепції тілесність і соціальність виступають як сутнісні багатомірні іпостасі людини, об’єднані сукупністю зв’язків.

Тілесність – це субстрат людської життєдіяльності, що являє собою багатомірне утворення, яке існує в трьох вимірах: біологічне (природне) тіло, внутрішня тілесність, зовнішня тілесність, і конструюється на їхньому перетині.

Соціальність – це сукупність особистісних характеристик людини, які утворилися під впливом соціальних чинників. Соціальність також має характеристику багатомірності і конструюється на перетині трьох вимірів: індивідуальна соціальність, суспільна соціальність людини на мікрорівні, суспільна соціальність на макрорівні.

Людина, за своїми основними сутнісними характеристиками, тілесно-соціальне утворення. Все людське існування обумовлене взаємодією і взаємовпливом його тілесності і соціальності на кожному рівні.

2. На певному етапі історичного розвитку виникають суперечності між тілесністю і соціальністю, подолання яких необхідне для подальшого розвитку суспільства. Існують два способи подолання суперечностей між тілесністю і соціальністю – реальне (матеріальне) та ідеальне. Реальний спосіб передбачає перебудову людської тілесності у відповідності з рівнем розвитку соціальності. Таким способом долалися суперечності між тілесністю і соціальністю на етапі соціоантропогенезу, що було найважливішою умовою подальшого формування людства. В наступні етапи і до сьогоднішнього дня суперечності, які виникали, долалися ідеальним способом – за допомогою перебудови уявлень стосовно тілесності і соціальності, що також є важливою умовою подальшого розвитку суспільства.

3. Для сучасного суспільства характерно загострення суперечностей між усіма вимірами тілесності і соціальності. Це пов'язано з тим, що в сучасному суспільстві відбувається деструкція людини як тілесно-соціального утворення, а також порушені традиційно сформовані гендерні відносини, що призводить до руйнації соціальних зв'язків усередині суспільства. Таким чином, проблема співвідношення тілесності й соціальності в людині і суспільстві може бути успішно вирішена на засадах домінування соціальних факторів.

4. Головна причина загострення суперечностей між тілесністю і соціальністю на сьогодні полягає в тому, що тепер рівень соціальної еволюції значною мірою випереджає рівень еволюції біологічної. В зв’язку з цим, кризове становище сучасного суспільства аналогічне тому, яке виникло на етапі соціоантропогенезу. Тому сучасна епоха є такою ж перехідною, кризовою і переломною, як і період становлення людського суспільства. Оскільки сучасні суперечності охоплюють також граничні виміри – біологічну тілесність та суспільну соціальність на макрорівні, одним із найважливіших шляхів подолання кризи є така перебудова або мобілізація прихованих резервів тілесності людини, в результаті якої тілесність відповідала б рівню розвитку соціальності.

5. Дискурс про співвідношення тілесності і соціальності стає тією основою, яка заклала ряд важливих принципів буття людини в соціумі. В дискурсі про співвідношення тілесного й соціального і з приводу смерті закладаються уявлення про морально-етичні якості та морально-етичні норми поведінки в соціумі.

6. Тілесність – це сутнісна складова людини, що забезпечує саму можливість соціального буття. Феноменом є той факт, що власне тілесність здійснює важливий вплив на структуру соціуму, який виявляється надбіологічним утворенням і виступає необхідною умовою існування останнього.

7. Скінченність людської тілесності (смерть) пов'язана не тільки зі скінченністю тілесної природи, вона також виключає людину із соціуму. Тому вже на ранніх етапах існування суспільства соціум починає виробляти способи освоєння людської смертності, у рамках яких формуються соціальні функції останньої.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

1.Андросова Н.С. Противоречие между телесностью и социальностью как фактор развития человечества // Фiлософськi перипетiї. Вiсник Харкiвського нацiонального унiверситету ім. В.Н.Каразiна. – Харкiв, 2001. –№ 531.-С. 117 – 122.

2. Медвєдєва Н.С. Еволюція уявлень про співвідношення тілесного і соціального в людині в філософії епохи Відродження та філософії епохи Просвітництва // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць / Гол. ред. В.В. Лях. – Вип. 43. – К.: Український центр духовної культури, 2004. – С. 61 – 69.

3. Медвєдєва Н.С. Проблема гендерних відносин у сучасному суспільстві. Тілесний і соціальний аспекти // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць / Гол. ред. В.В. Лях. – Вип. 45. – К.: Український центр духовної культури, 2005. – С. 218 – 222.

4. Медвєдєва Н.С. Представления о соотношении телесного и социального в эпоху Средневековья // Труды членов РФО. – М., 2002. – № 2. – С. 187 – 197.

5. Медвєдєва Н.С. Рецензия. Быховская И.М. “Homo somatikos”: аксиология человеческого тела // Вестник РФО. – М., 2003. – № 4. – С. 180 – 182.

6. Медвєдєва Н.С. Человек, как философская проблема, или мультидисциплинарный подход в философской антропологии // Тезисы XVI ежегодной научно-практической конференции кафедры философии РАН “Современная философия науки: состояние и перспективы развития”. – М., 2003. – С. 290 – 292.

7. Медвєдєва Н.С. Деструкция современного человека как телесно-социального образования // Матеріали VII науково-практичної конференції “Наука і освіта 2004”.Том 2. Філософія. – Дніпропетровськ, 2004. – С. 20 – 22.

8. Медвєдєва Н.С. Телесность человека, как необходимое условие существования общественных отношений // Человек в современных философских концепциях: Материалы ІІІ Международной конференции, г. Волгоград, 14 – 17 сентября 2004 г.: В 2 т. Т. 2. – Волгоград: ПРИНТ, 2004. – С. 220 – 224.

АнотаціЯ

Медвєдєва Н.С. Проблема співвідношення тілесності і соціальності в людині і суспільстві. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 – соціальна філософія і філософія історії. Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України, – Київ, 2005.

В дисертації порушується проблема співвідношення тілесності і соціальності в людині та суспільстві. Обґрунтовується необхідність вивчення даної проблеми через елементи багатомірності. Проводиться дослідження особливостей співвідношення тілесності і соціальності, починаючи від періоду соціоантропогенезу та в усі наступні епохи. Показано, що криза сучасного суспільства аналогічна тій, що існувала на етапі соціоантропогенезу. Виділяються основні соціальні функції тілесності. Показано, що скінченність людської тілесності призводить до вироблення в суспільстві способів освоєння смерті, з кожним із яких пов'язана соціальна функція смерті. Наведені в дисертації результати показують, що проблема співвідношення тілесності і соціальності викликає не лише значний інтерес, як мало розроблена сфера, але й відповідає соціальним запитам сучасного суспільства.

Ключові слова: тілесність, соціальність, співвідношення, виміри, суперечності, криза, соціальні функції, смерть, суспільство, людина, епоха.

Аннотация

Медведева Н.С. Проблема соотношения телесности и социальности в человеке и обществе. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 – социальная философия и философия истории. Институт философии им. Г.С. Сковороди НАН Украины, – Киев, 2005.

В диссертации ставится проблема соотношения телесности и социальности в человеке и обществе. Обосновывается необходимость изучения обозначенной проблемы через элементы многомерности. Проводится исследование особенностей соотношения телесности и социальности, начиная с этапа социоантропогенеза и во все последующие эпохи. Показано, что кризисная ситуация современного общества аналогична той, которая складывалась на этапе социоантропогенеза. Выделяются социальные функции телесности. Выявлено, что конечность человеческой телесности приводит к тому, что в обществе вырабатывются способы освоения смерти, с каждым из которых связана социальная функция смерти. Приведенные результаты показывают, что проблема соотношения телесности и социальности представляет собой не только значительный интерес, как сфера мало разработанная, но и отвечает социальному запросу современного общества.

Ключевые слова: телесность, социальность, соотношение, измерения, многомерность, противоречие, кризис, социальные функции, преодоление, смерть, общество, эпоха.

ABSTRACT

Medvyedyeva N.

Ratio problem of somatikos and sociality in the person and society. - The manuscript.

The thesis for obtaining of degree of candidates of philosophical sciences on specialty 00.09.13 - social philosophy and philosophy of history-Institute of Philosophy named after G.Skovoroda of National Academy of Sciences of Ukraine. - Kiev, 2005.

In the thesis, the problem of a ratio of somatikos and sociality in the person and society is put. The concept of a ratio of somatikos and sociality as multilevel systems is formulated, which measurements are in constant interaction. In the work a deep study of the concept of ratio somatic and socialites, generated in a history of philosophy is carried out, the novelty of ideas, characteristic of philosophy of these or those epochs is determined, and as the main philosophical traditions in study of our problem are selected.

On a new methodological basis the research of features of a ratio of somatikos and sociality, since period of shaping of the person and society and in all consequent epochs is carried out. Is shown that the features of a ratio of somatikos and sociality characterize each historical epoch. At the certain stage of historical development, arise an inconsistency between somatikos and sociality, which overcoming is a necessary condition of further development of society.

There are two methods of overcoming of an inconsistency - actual and ideal. The actual method assumes reorganization of human morphology in the correspondence with a level of development of sociality. The inconsistency at a stage socioanthropogenesis has been in such a way overcome. The overcoming of inconsistencies originating in this period acted on a major basis of further shaping of mankind. In the following epochs