ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ім. В.Н. КАРАЗІНА
Мисюра Олександр Олександрович
УДК 930 (477)(092) „18” Кониський
Олександр Кониський
у громадсько-політичному І культурно-освітньому
житті україни (друга половина ХІХ ст.)
Спеціальність 07.00.01 – історія України
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук
Харків – 2005
Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі українознавства і політології Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г.Шевченка Міністерства освіти і науки України
Науковий керівник: доктор історичних наук, професор
Половець Володимир Михайлович,
Чернігівський державний педагогічний
університет імені Т. Г. Шевченка,
завідувач кафедри українознавства і політології
Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор
Білоцерківський Василь Якович,
Харківський національний педагогічний
університет ім. Г.С. Сковороди,
професор кафедри історії України
кандидат історичних наук, доцент
Наумов Сергій Олександрович,
Харківський національний університет
ім. В.Н. Каразіна,
доцент кафедри історії України
Провідна установа: Донецький національний університет
(кафедра історії України)
Захист відбудеться 16 грудня 2005 року о 16.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.10 Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, площа Свободи, 4, ауд. IV-65.
З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна (61077, м. Харків, площа Свободи, 4)
Автореферат розісланий 8 листопада 2005 року
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Пугач Є.П.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність дисертаційного дослідження визначається потребами, переосмисленням ролі і значення українського ліберального та національно-визвольного руху в другій половині ХІХ ст. і його провідних постатей, до яких по праву належить Олександр Якович Кониський – письменник, публіцист, науковець і громадський діяч. Зумовлюється вона, по-перше, необхідністю реконструювати наукову біографію О.Кониського, акцентувати увагу на періодах, коли він працював у Полтаві, перебував на засланні та за кордоном, брав участь у роботі Київської громади і обирався гласним Київської міської думи, налагоджував зв’язки з українськими діячами в Галичині, був ініціатором заснування Літературного товариства імені Т.Шевченка та сприяв перетворенню його в НТШ; по-друге, потребами аналізу творчого доробку автора і з’ясуванням його ролі у розвитку шевченкознавства, громадянської поезії та видавничої справи.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обрана тема виконана згідно з планом науково-дослідницьких робіт з історії України на кафедрі українознавства і політології Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г.Шевченка.
Об’єктом дисертаційного дослідження є особа, життєвий шлях Олександра Яковича Кониського.
Предметом дисертаційного дослідження є громадсько-політична та культурно-просвітницька діяльність О.Кониського, зокрема участь у наукових, просвітницьких, громадських і політичних організаціях, система поглядів на відродження національно-культурного та громадського життя українського народу.
Хронологічні рамки дисертації, враховуючи специфіку дослідження персоналій, охоплюють період життя О.Кониського – (1836-1900 рр.)
Мета даного дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу спеціальної літератури, опублікованих та нововиявлених документальних матеріалів реконструювати життя і діяльність О.Кониського, з’ясувати його роль і місце в суспільно-політичних процесах України другої половини ХІХ ст., дати характеристику його наукової і культурно-просвітницької діяльності, проаналізувати публіцистичну та епістолярну спадщину.
Для досягнення поставленої мети автор повинен вирішити такі дослідницькі завдання:
- проаналізувати стан і ступінь дослідження проблеми в українській та зарубіжній історіографії, визначити рівень і повноту її джерельного забезпечення;
- відтворити наукову біографію О.Кониського, приділити головну увагу київському періоду його життя;
- дослідити його участь у громадсько-політичному житті України другої половини ХІХ ст. в цілому та в українському культурно-просвітницькому русі зокрема;
- з’ясувати роль і місце О.Кониського в утворенні Наукового товариства імені Т.Шевченка та заснуванні „шевченкознавства” як окремої наукової галузі.
Методологічними засадами дисертаційного дослідження є принципи історизму, науковості та об’єктивності, які дають можливість виявити діалектику взаємодії структурних елементів історіографічного процесу, здійснити аналіз подій і явищ минулого. Такий підхід дозволяє досліджувати вчинки і дії конкретної історичної особистості, враховувати особливості її характеру, реалії політичного й економічного життя держави, а також специфіку суспільного середовища та близького оточення об’єкту дослідження.
У процесі виконання дисертації використовувався проблемно-хронологічний принцип, який визначив вивчення життєвого шляху О.Кониського в динамічному розвитку. Конкретно-історичний принцип дозволив виявити взаємозв’язки між громадівською діяльністю О.Кониського і його внеском у справу об’єднання розмежованих імперіями українських земель. Порівняльний підхід дав можливість з’ясувати загальні закономірності й особливості становлення громадянської поезії О.Кониського як важливої складової культурно-просвітницької діяльності.
Описовий метод історичного дослідження дозволив відтворити цілісну картину участі О.Кониського в утворенні наукового товариства імені Т.Шевченка та в організації видавничої справи. У ході дослідження були також застосовані методи критики історичних джерел, що визначається специфікою предмету вивчення. Комплексне застосування різноманітних способів пошуку, аналізу і синтезу забезпечило можливість оптимального використання архівних матеріалів, опублікованих джерел та монографічної літератури.
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що в ньому вперше на підставі аналізу широкого кола документів і матеріалів відтворено життєвий шлях О.Кониського в контексті українського національного відродження другої половини ХІХ ст. У дисертації всебічно висвітлена його наукова, громадсько-політична та культурно-просвітницька діяльність. До наукового обігу залучено відомі раніше і неоприлюднені донині документи особового походження, що дало можливість комплексно дослідити громадівську, шевченкознавчу, видавничу діяльність та участь О.Кониського у створенні НТШ і зв’язках із західноукраїнською інтелігенцією. Доповнена бібліографія праць вченого.
Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що основні положення дисертації, узагальнені факти, спостереження та висновки можуть бути використані при написанні наукових праць, лекційних курсів з історії України, культури, етнографії, з історії і теорії українських громадсько-політичних та культурно-просвітницьких рухів і організацій.
Широке використання цих матеріалів стане в пригоді у роботі з молоддю та серед громадян нашої держави: вихованні любові до Батьківщини, формуванні патріотичних почуттів, національної гідності, поваги до українського народу, його історії та культури, оскільки особа О.Кониського є прикладом високих людських моральних якостей, а його діяльність була присвячена боротьбі за духовне відновлення українського народу.
Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації обговорювалися у доповідях і повідомленнях автора на засіданнях кафедри українознавства і політології Чернігівського державного педуніверситету імені Т.Г.Шевченка. Загальна концепція дослідження, його окремі аспекти апробовані на наукових конференціях молодих вчених та студентів ЧДПУ (2001, 2002, 2003, 2004 рр.); щорічних підсумкових та міжвузівських науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу ЧДПУ впродовж 2002-2004 рр.; обласному науковому семінарі з актуальних питань історичного і географічного краєзнавства Чернігівщини (2001, 2002); ІІІ і ІV Міжнародних наукових конференціях „Історія та культура Лівобережної України” (листопад 2002 р., жовтень 2004 р., м. Ніжин).
Матеріали дослідження знайшли відображення в наукових публікаціях загальним обсягом – 5 друк. арк.
Структура дисертації обумовлена проблемно-хронологічним принципом, а також специфікою мети та завданнями дослідження і складається зі вступу, чотирьох розділів, 10 підрозділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (579 позицій). Обсяг рукопису становить 206 сторінок (з них 165 сторінок основного тексту).
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, визначено предмет і об’єкт дослідження, його мету і завдання, окреслено хронологічні межі, розкрито наукову новизну, практичне значення та апробацію роботи.
У першому розділі „Історіографія проблеми та джерельна база дослідження” проаналізовано стан його наукової розробки, здійснено огляд використаних джерел.
В історичній літературі, присвяченій особі О.Кониського, можна виділити три жанри: перший – рецензії на його наукову і літературну творчість; другий – біографічні статті та нариси, в тому числі в енциклопедичних і довідкових виданнях; третій – загальні праці, в яких є згадка про відомого діяча національно-визвольного руху другої половини ХІХ ст.
У відповідності до методологічних засад і практичних завдань, що вирішувалися дослідниками, нами виділено кілька періодів в історіографії проблеми. Перший – охоплює час від кінця ХІХ – до кінця 20-х років ХХ ст., що характеризується найбільшою інтенсивністю досліджень, наповнений досить широким колом праць про його життя та діяльність. Перші стислі повідомлення про О.Кониського „як просвітителя в Галицькій Русі” та коротку біографію подав протягом 1890-1896 рр. видатний український культурно-освітній діяч Василь Лукич (псевдонім В.Левицького) Лукич Василь [Левицький В.]. Ол. Кониський. „Запомога”, збірник з 5 оповідань. Рец. // Зоря. – 1890. – № 20. – С. 319-320; Його ж. Наші хиби (Про деякі закиди видавцям Ол. Кониського) // Там само. – № 21. – С. 330; Його ж. Ол. Кониський. Просвещение в Галицкой Руси. Стаття в „Русской мысли”. Рец. // Там само. – 1891. – № 16. – С. 318; Його ж. Олександр Кониський // Там само. – № 17. – С. 339-340; Його ж. Олександр Кониський // Там само. – 1896. – № 12. – С. 239; Його ж. Ол. Я. Кониський. У тісної баби. К., 1896. 32 с. Рец. // Там само. – № 16. – С. 317-318.. У 1899 р. ім’я О.Кониського було внесено до російського словника Ф.Брокгауза та І.Ефрона Конисскій А.Я. // Энциклопедический словарь / Издатели: Ф.А.Брокгауз (Лейпциг), И.А.Ефрон (С.-Петербург). – СПб., 1895. – Т. 15А. – С. 953-954., а 1903 р. – до „Большой энциклопедии” за редакцією С.Южакова Конисскій А.Я. // Большая энциклопедия.Словарь общедоступных сведений по всем отраслям знания / Под ред. С.Н.Южакова. – СПб., 1904. – Т. 11. – С. 265.. Діяльність О.Кониського як громадсько-політичного і культурно-освітнього діяча знайшла певне відображення у працях О.Авдиковича, М.Грушевського, С.Єфремова, К.Студинського, І.Франка Авдикович О. Огляд літературної діяльності Олександра Кониського. – Перемишль: Коштом автора, 1908. – 23 с.; Грушевський М.С. Памяти Олександра Кониського // Записки НТШ. – 1901. – Т. XXXIX. Кн. 1. – С. 1-14; Єфремов С.О. Історія українського письменства. – К., 1995. – 688 с; Студинський К. Зв’язки Олександра Кониського з Галичиною в рр. 1862-1866 // Записки НТШ. – 1901. – Т. ХХХІХ. – С. 271-338; Франко І. Про житє і діяльність Олександра Кониського. – Львів, 1901. – 36 с..
Публікації після смерті О.Кониського стисло подають цінну інформацію про його життя і діяльність, бо написані друзями й учнями Олександра Яковича, людьми, з якими він працював на громадсько-політичній та культурно-просвітницькій ниві. Комплексне вивчення цього матеріалу дає можливість доповнювати життєвий шлях новими, маловідомими фактами. Такими були повідомлення М.Грушевського, С.Єфремова, П.Куліша, І.Франка, М.Лисенка, В.Антоновича, П.Стебницького Єфремов С. Олександр Якович Кониський (Некролог) // Киевская старина. – 1901. – Т. 72. – С. 125-130; Єфремов С. О.Я.Кониський (Некролог) // Літературно-науковий вісник. – 1901. – Т. 14. – Кн. 3. – С. 15; Куліш П. А.Я.Конисский (Некролог) // Исторический вестник. – 1901. – № 1. – С. 413-414; Франко І. О.К. (Некролог) // Літературно-науковий вісник. – 1901. – Роч.4. – Т. 13. – С. 46; Лисенко М.В. Неопублікований лист О.Я.Кониського // Український історик. – 1971. – № 1-2. – С. 76-77; Антонович В.Б. Олександр Якович Кониський (Некролог) // Літературно-науковий вісник. – 1901. – Т. 13. – Кн. 1. – С. 46-47; П.С. Спомини про О.Я.Кониського // Літературно-науковий вісник. – 1902. – Т. 20. – Кн. 12. – С. 162-167..
Зберігався науковий інтерес до постаті О.Кониського і у 20-ті роки ХХ ст. Найбільшу активність у вивченні О.Кониського на той час проявив академік М.Возняк Возняк М. З життя чернігівської громади в 1861-3 рр. (Листи Леоніда Глібова й Степана Носа до Ол. Кониського) // Там само. – 1927. – Кн. 6. – С. 114-124; Його ж. Ів. Белей і Ол. Кониський. До зв’язків Галичини з Наддніпрянщиною в 80 рр. ХІХ в. – Львів: Діло, 1928. – 45 с; Його ж. Ол. Кониський і перші томи „Записок” (3 додатком його листів до Митр. Дикарева) // Записки НТШ. – 1929. – Т. 150. – С. 339-390; Його ж. Драгоманов у відновленій „Правді”. З додатком його листів до Ол. Кониского й Ол. Барвінського та й останнього до нього // За сто літ: Матеріали із громадського і літературного життя України ХІХ і початку ХХ століття. – 1930. – Кн. 5. – С. 229-329.. Його праці відзначалися широтою поглядів, обґрунтованістю та зваженістю висновків, залученням джерельної бази, зокрема глибоким аналізом епістолярію. Відомий український історик В.Міяковський найбільшу увагу звертав у 20-х роках саме на історію українських громад Міяковський В. Дослідження громадських течій XIX століття в праці ВУАН 1919-1930 // Науковий збірник (1945-1950-1995) / Ред. М.Антонович. – Нью-Йорк, 1999. – Вип. IV. – С. 187-200; Його ж. Київська громада (3 історії українського громадівського руху 60-х років) // Джерела до новітньої історії України. – Нью-Йорк, 1984. – Т. 1. – С. 264-286..
Другий період – від початку 30-х до кінця 80-х рр. ХХ ст. – це період замовчування значення О.Кониського в українському національно-визвольному русі, хоча в еміграційних колах певною мірою дослідження продовжувалися. З відомих істориків, хто найбільше уваги приділив дослідженню громадівської діяльності О.Кониського, належить відзначити М.Антоновича Антонович М. Вплив шевченкознавчої праці О.Кониського на його літературну творчість // Новий літопис. – 1965. – Ч. 14 (січень-березень). – С. 9-23; Його ж. П.О.Куліш і О.Я.Кониський // Український історик. – 1970. – № 1-3. – С. 39-53; Його ж. Дві замітки до життєпису О.Я.Кониського // Там само. – 1971. – № 1-2. – С. 89-94; Його ж. Між двома народними революціями // Календар-альманах „Нового Шляху” на 1978 р. – Торонто (Онтаріо), [1977] – С. 42-46; Його ж. О.Кониський та М.Грушевський // Український історик. – 1984. – № 1-4. – С. 48-63; Його ж. Олександр Кониський // 125 років Київської української академічної традиції. 1861-1986: Збірник / Ред. М. Антонович. – Нью-Йорк: Українська Вільна Академія наук у СІЛА, 1993. – С. 181-194; Його ж. З історії громад на рубежі 1850-1860-х років // Київська старовина. – 1998. – № 2. – С. 28-49.. Ще один відомий історик діаспори – В.Дорошенко теж присвятив свою розвідку 55-й річниці від дня смерті О.Кониського Дорошенко В. Герой національної праці // Календар „Відродження” на 1955 р., [1955]. – С. 98-106.. Добрим словом згадують справи О.Кониського в США і Великобританії Міяковський В. Київська громада. (З історії українського громадівського руху 60-их років) // Джерела до новітньої історії України. – Нью-Йорк, 1984. – Т. 1. – С. 264-286; Михальчук (Майден) О. Концепція людини в добі реалізму в українській культурі XIX століття // Визвольний шлях. – 1995. – Кн. 7. – С. 854-868..
Третій – сучасний період розробки проблеми розпочався з 90-х років ХХ ст. і відкрив можливість для об’єктивного вивчення життя та діяльності О.Кониського, залучення до наукового пошуку всіх відомих джерел і літератури. Так, останнім часом зусиллями певного кола дослідників успішно вивчаються представники громадівського руху, але разом з тим до цього часу немає монографічних праць, де б усі аспекти визначеної проблеми, особливо, що стосується персоналій, знайшли більш-менш повне відображення. Як це не прикро констатувати, але з числа інших громадівців, а поміж них, як відомо, яскравих особистостей не бракувало, О.Кониський привертав до себе чи не найменше уваги.
Окремі аспекти життя та творчості О.Кониського досліджують літературознавці П.Храпко, В.Гориславець Хропко П. Речник національної ідеї // Дивослово. – 2000. – № 8 – С. 59-61; Його ж. О.Кониський і його спадщина // Радянське літературознавство. – 1986. – № 8. – С. 51-58; Його ж. Проза Олександра Кониського // Дивослово. – 1996. – № 1. – С. 10-15; Гориславець В.І. Фольклорно-етнографічні зацікавлення О.Кониського // Література та культура Полісся. – Ніжин, 1991. – Вип. 2. – С. 100-106; Його ж. Національна ідея як функціональний чинник українського літературознавства // Молода нація. – 1996. – Вип. 2. – С. 113-117.. Помітним внеском у вивчення праць Кониського-педагога стала публікація Г.Горбонос Горбонос Г. До питання культурологічного аспекту педагогічно-просвітницької спадщини Олександра Кониського // Освіта і управління. – 2003. – Т. 6., Ч. 1. – С. 173-181.. Певні біографічні факти та оцінки різних аспектів участі О.Кониського в Науковому товаристві імені Т.Шевченка знайшли місце в працях В.Зайцевої Зайцева З.І. „Записки наукового товариства ім. Т.Г.Шевченка”: започаткування та шлях до академічного стандарту (1892-1914 рр.) // Український історичний журнал. – 2004. – № 2. – С. 104-112; № 5. – С. 122-135.. Серед інших вирізняється дослідження чернігівських істориків Т.Демченко і С.Кулінської Демченко Т., Кулінська С. „Надзвичайно характерна постать” на тлі „досвітньої доби” (штрихи до життєпису О.Кониського) // Сіверянський літопис. – 2000. – № 6. – С. 93-101., присвячене вивченню „надзвичайно характерної постаті” на тлі „досвітньої доби” – О.Кониського. Деякі факти та оцінки діяльності О.Кониського знайшли місце у праці В.Сарбея Сарбей В.Г. Етапи формування української національної самосвідомості (кінець XVIII - початок XX ст.) // Історія України. – 1997. – № 3. – С. 1, 4-5; № 4. – С. 1,4-5; № 5. – С. 1,8; Його ж. Національне відродження України. – К., 1999. – 335 с; Його ж. ...Його національне серце повне до верху найблагороднішого націоналізму і патріотизму... // Історичний календар. – 1998. – К., 1999. – С. 172-173., статтях дослідників громадівського руху Чорновол І. Польські та українські політичні доктрини 70-90-х років XIX ст. // Україна модерна. – 1999. – Ч. 2-3. – С. 34-57; Його ж. Політичні аспекти народницької історіографії: від М.Костомарова до М.Грушевського // Там само. – № 3. – С. 132-159; Дудко В. Полтавська громада початок 1860-х pp. У листах Дмитра Пильчикова до Василя Білозерського // Київська старовина. – 1998. – № 2. – С. 155-178; Побірченко Н.С. Бібліографія педагогічної спадщини членів українських громад (ІІ пол. ХІХ – поч. ХХ ст.). – К., 2000. – 125 с; Супронюк О. Харківська громада наприкінці 1862 р. // Київська старовина. – 1998. – № 2. – С. 178-191; Світленко С. Українські громади другої половини ХІХ – початку ХХ ст. (Особливості ідеології та діяльності) // Київська старовина. – 1998. – № 2. – С. 9-28..
Задля розуміння епохи і відтворення соціально-політичних та культурно-просвітницьких процесів другої половини ХІХ ст. було використано загальні праці – Д.Дорошенка, Я.Грицака, І.Крип’якевича, Н.Полонської-Василенкота інших Дорошенко Д.І. Нарис історії України. – Львів, 1991. – 573 с; Дорошенко Д.І. Огляд української історіографії / Упор. та нарис Ю.Пінчук, Л.Гриневич. – К., 1996. – 256 с; Грицак Я. Нарис історії України: Формування модерної української нації ХІХ-ХХ століття. – К., 1996. – 360 с; Крип’якевич І.П. Історія України / Відп. ред. Ф.П.Шевченко, Б.З.Якимович. – Львів, 1990. – 520 с; Полонська-Василенко Н.Д. Українська Академія Наук. Нарис історії. – К., 1993. – 414 с; Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2 т. Т.2 Від середини ХVІІ століття до 1923 року. – К., 1992. – 608 с; Рибалка І.К. Історія України. Частина 2: Від початку ХІХ ст.. до лютого 1917 року: – Х., 1997. – 480 с; Субтельний Орест. Україна: історія / Пер. з англ. Ю.І.Шевчука; Вст. ст. С.В.Кульчицького. – 2-е вид. – К., 1992. – 512 с; Верт Н. История советского государства. 1900-1991 / Пер. с фр. – М., 1991. – 480 с; Миллер А.И. „Украинский вопрос” в политике властей и русском общественном мнении (вторая половина ХІХ в.). – СПб., 2000. – 260 с., ряд колективних монографій Політична історія України: Посібник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. В.І. Танцюри. – К., 2001. – 488 с; Нариси з історії українського національного руху / Ред. В.Сарбей. – К.: НАН України. Інститут історії України, 1994. – 189 с; Голобуцький О., Кулик В.Український політичний рух на Наддніпрянщині кінця ХІХ – початку ХХ століття: Дослідження. – К., 1996. – 126 с; Катренко А.М., Катренко Я. А. Національно-культурна та політична діяльність Київської громади (60-80-ті роки ХІХ ст.). – К., 2003. – 180 с; Історія України: нове бачення: У 2 т. / О.І. Гуржій, Я.Д.Ісаєвич, М.Ф. Котляр та ін.; Під ред. В.А. Смолія. – К., 1995. – 350 с. та дисертаційних досліджень філологів Ожоган Л.А. Проза А.Конисского в контексте идейно-эстетических исканий украинской литературы второй половины ХІХ ст.: Автореф. дис. ... канд. филолог. наук: 10.01.03 / Киевский гос. пед. ин-т. – К., 1990. – 24 с..
Таким чином, історіографічний аналіз свідчить, що переважна більшість публікацій про О.Кониського носить біографічний характер. Багатогранна діяльність і творчість Олександра Яковича комплексно не вивчалася. Дослідників більше цікавили літературні аспекти та громадська діяльність, але й вони сьогодні потребують поглибленого вивчення. Не дослідженими залишаються наукова та громадсько-політична діяльність О.Кониського. Висвітлювалися вони нерідко фрагментарно і в контексті матеріалів біографії. Нез’ясована також культурно-просвітницька робота, внесок ученого в діяльність українського громадівського руху. Отже, тема дисертації до цього часу досліджена не повністю і може бути об’єктом спеціального вивчення.
Джерельна база дисертаційного дослідження, яка складається з опублікованих та нововиявлених в архівах України документів і матеріалів, багата й різноманітна. Були опрацьовані документи 35 фондів 9 архівних установ України. Її основу становлять праці О.Кониського: замітки, огляди, рецензії, спогади, наукові й публіцистичні статті - усього понад 120 позицій. Неопубліковані його твори виявлені нами у фондах Інституту рукопису НБУ ім. В.Вернадського НАН України (далі - ІР НБУВ), чимало з них розпорошені по інших фондах країни. Досить вагома частина їх опинилася у Відділі рукописів Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України (далі - ВР ІЛ) і зберігаються в особовому фонді О.Кониського (Ф.77).
Для відтворення біографії О.Кониського неабияку роль відіграють актові матеріали і діловодна документація. Як джерела офіційного походження вони дозволяють з’ясувати життєвий шлях О.Кониського. Його народження зафіксували метричні книги Смолянської церкви (Ф.127), які зберігаються у фондах Центрального державного історичного архіву України у м. Києві (далі - ЦДІАУК). Свідчення про навчання Олександра в Ніжинському парафіяльному училищі збереглися в (ЦДІАУК. – Ф.1239). Чернігівській період навчання в гімназії міститься у сховищах Державного архіву Чернігівської області (ДАЧО. – Ф.970).
Документи про його службу в судових установах Полтави в 1854-1863 рр. зберігаються у фондах Київського і Полтавського архівів (ЦДІАУК. – Ф.331), (Державний архів Полтавської області. – Ф.417).
Звинувачення О.Кониського в розповсюдженні сепаратисьтких ідей і заслання спочатку до Вологди, а потім у Тотьму, де він перебував до 1865 р., разом з іншими джерелами – донесеннями, протоколами обшуків, вилученням „речових доказів” – знайшли своє відображення у фондах Полтавського (ЦДІАУК. – Ф.274), Київського (ЦДІАУК. – Ф.275), Чернігівського (ЦДІАУК. – Ф.1439) жандармських управлінь.
Цінним джерелом для вивчення життєвого шляху О.Кониського стали документи особового походження. Ретельний і критичний аналіз визначених матеріалів, які мають суб’єктивний характер, у співставленні з іншими документами, дає можливість з’ясувати аспекти, що відсутні в інших джерелах.
Важливе значення серед неопублікованих досі матеріалів мають, зокрема, автографи: рецензія на монографію Д.Д.Протопопова „Історія С-Петербурзького комітету грамотності”. – Спб., 1898; Замітки до поеми Т.Г.Шевченка „Гайдамаки”; Матеріали до творчості Т.Г.Шевченка (копії 155 листів рукою О.Кониського; Записи народних пісень, щоденник, матеріали до творчості Т.Г.Шевченка; До Біографії М.О.Дикарева; Жіноча освіта на Україні. Зі скорбних пісень. Лист до редакції ж. „Зоря”; Йосип Бодянський. Біографічний начерк; Словник (від Б до С) рукою О.Кониського; Записна книжечка О.Кониського та інші, що зберігаються у фонді (ВР ІЛ. – Ф.77.).
Не менш цінним джерелом дослідження є епістолярна спадщина. Олександр Якович залишив велику кількість приватних і ділових листів. Епістолярій дозволив нам висвітлити як коло його ідейних друзів, так і широку діяльність самого О.Кониського. Він мав багато адресатів і надзвичайно інтенсивно з ними листувався. Особливу увагу істориків привернула епістолярна спадщина в 20-х роках ХХ ст., коли розпочалася її публікація Возняк М. Листування П.Куліша з Ол. Кониським // Нова Україна. – 1923. – Ч. ХІ (листоп.) – С. 158-159; Його ж. Листування Костомарова з Кониським // Україна. – 1925. – Кн. 3. – С. 72-75; Його ж. Тринадцять листів Ів. Франка до Ол. Кониського // Життя й революція. – 1927. – № 4. – С. 84-98.. Проте переважна її частина залишається неопублікаваною. Проаналізоване ділове та приватне листування з представниками наукових, громадських кіл і діячами культури другої половини ХІХ ст.: І.Франком (ВР ІЛ. – Ф.3), Ю.Федьковичем (ВР ІЛ. – Ф.58), О.Маковей (ВР ІЛ. – Ф.59), Д.Мордовець (ВР ІЛ. – Ф.24), П.Кулішем (ВР ІЛ. – Ф.18), С.Єфремовим (ВР ІЛ. – Ф.120), П.Грабовським (ВР ІЛ. – Ф.10), І.Белеєм (ВР ІЛ. – Ф.100), К.Білиловським (ВР ІЛ. – Ф.72), І.Капустянським (ВР ІЛ. – Ф.111), І.Шрагом (Чернігівський історичний Музей. – Ал. 59-113/603), Г.Берло (ІР НБУВ. – Ф.X) – дало змогу проникнути у внутрішній світ О.Кониського, побачити малопомітні риси його характеру, з’ясувати деякі маловідомі моменти життя, простежити еволюцію його поглядів, дослідити творчу лабораторію письменника, творчі і громадські плани.
Наступною групою джерел є мемуари. Важливими для вивчення діяльності Київської Старої громади взагалі та життєвого шляху, громадсько-політичної і культурно-просвітницької роботи О.Кониського зокрема є його автобіографічні статті та спогади, більшість з яких була опублікована ще за життя автора Кониський О. Павло Чубинський (Некролог) // Зоря. – 1884. – № 10; Його ж. Микола Костомаров (Некролог) // Там само. – 1885. – № 8. – С. 94-95; Його ж. Олександр Афанасьєвим Чужбинський // Там само. – 1887. – № 4. – С. 69-70; Його ж. Про Анатолія Свидницького // Там само. – 1888. – № 2. – С. 123-124; Його ж. З літньої подорожі по Чернігівщині // Там само. – 1890. – № 21. – С. 297-330; Його ж. Андрій Миколайович Максимович // Там само. – 1893. – № 6. – С. 123-124; Його ж. Дмитро Пильчиків // Там само. – 1894. – Ч. 4. – С. 92-93; Його ж. Михайло Максимович. Біографічна замітка // Діло. – 1886. – № 56-57; Його ж. Конокрад Іван Дранка (З споминок адвоката) // Там само. – 1887. – № 33-34; Його ж. Воспоминания о Полтаве в начале 60-х годов // Днепровская Молва. – 1900. – № 3; Його ж. Мої давні знайомі. Етюди з життя: Дмитро Книш, Марта Михайлівна Перепічка, Сила Федорович Гарбуз // Правда. – 1875. – № 20-24; Його ж. Згадка про І.І.Срезневського // Там само. – 1880. – № 1. – С. 74-77; Його ж. Споминки про В.Шашкевича, Е.Желехівського, К.Заклинського і М.Гоголя // Там само. – 1889. – № 2. – С. 302-305; Його ж. Пам’яті Опанаса Марковича // Там само. – № 3. – С. 88-89; Його ж. Салтиков-Щедрін. (Некролог) // Там само. – № 5. – С. 152; Його ж. Трохим Зайончківський (Некролог) // Там само. – 1891. – Т. 7. – С. 71; Його ж. Потебня (Некролог) // Там само. – Т. 12. – С. 375; Його ж. Харитонеко (Некролог) // Там само. – С. 376; Його ж. Чернишевський М. (Некролог) // Там само. – С. 377; Його ж. Репніна В. (Некролог) // Там само. – С. 375; Його ж. Похорони Л. Ів. Глібова // Там само. – 1893. – №12. – С. 698-700.. Ці матеріали дозволяють глибше розглянути життєвий шлях, наукову та громадську діяльність О.Кониського, зрозуміти умови, в яких він працював. Висвітлити діяльність О.Кониського допомагають спогади українських діячів. З-поміж останніх треба виділити спогади Є.Чикаленка та О.Лотоцького Чикаленко Є.Спогади. (1861-1907). – Нью-Йорк, 1955. – 504 с; Лотоцький О. Сторінки минулого: У 3 ч. – Варшава, 1932-1934.. Важливим джерелом є щоденникові записи. З доступних нам документів такого виду треба особливо виділити щоденники М.Грушевського Грушевський М.С. Щоденник (1886-1894 pp.). – К., 1997. – 261 с., що охоплює період від 1886 по 1894 рр., та С.Єфремова Єфремов С. Щоденники 1923-1929. – К., 1997. – 848 с., що був написаний в двадцятих роках ХХ ст. Дещо осібно стоїть щоденник О.Кістяківського Кістяківський О.Ф. Щоденник (1874-1885): В 2 т. – К., 1994., який був значно старшим за О.Кониського і тому, можливо, більш скептично налаштований на його діяльність та поведінку.
Важливі й цінні матеріали документального характеру містять періодичні видання, що виходили в Російській та Австро-Угорській імперіях. У періодичній пресі О.Кониський виступав протягом 40 років свого життя, розпочавши з публікації в „Черниговских губернских ведомостях” у 1858 році. Працював кореспондентом багатьох видань, був членом редакційних колегій та редактором. Цінними є статті, замітки, кореспонденції, рецензії, огляди, опубліковані в таких газетах і журналах, як „Черниговский листок” (Чернігів), „Основа” (С.-Петербург), „Слово” (Київ), „Галичанин” (Львів), „Вечорниці” (Львів), „Русская сцена” (С.-Петербург), „Мета” (Львів), „Русалка” (Львів), „Правда” (Львів), „Зоря” (Львів), „Світ” (Львів), „Діло” (Львів), „Буковина” (Чернівці), „Ватра” (Стрий), „Вестник Европы” (С. – Петербург), „Дзвінок” (Львів), „Русская мысль” (С.-Петербург), „Записки НТШ” (Львів), „Киевская Старина” (Київ), „Русская старина” (Київ), „Крымский вестник” (Крим), „Руслан” (Львів), „Літературно-Науковий Вісник” (Львів), „Журнал для всех” (С.-Петербург). У цих матеріалах розкриваються наукові та суспільно-політичні погляди, життєва позиція О.Кониського.
До специфічних, але вкрай важливих історичних джерел треба віднести художні твори О.Кониського. Особливо характерна в цьому плані його поезія – своєрідний ключ до душі автора. Густо насичена автобіографічними моментами, вона розкриває нам сторінки життя, показує, як проходило формування його світогляду. Заслуговує на увагу також рання повість „Молодий вік Максима Одинця”.
Вивчення і порівняння джерельних матеріалів дали можливість об’єктивно визначити роль і місце О.Кониського у суспільно-політичному житті України, охарактеризувати не тільки його участь у національно-визвольному русі другої половини ХІХ ст., а й оцінити як науковця, публіциста, організатора, його внесок у розвиток української культури, шевченкознавства та громадської думки.
Аналіз джерельної бази свідчить, що вона дозволяє достовірно і всебічно розкрити визначену тему дисертаційного дослідження.
У другому розділі „Життєвий шлях О.Кониського” відтворено біографію О.Кониського, прослідковано витоки його світогляду, чинники формування ідеологічних переконань, етапи життєвого шляху. Майбутній письменник і громадський діяч народився 6 (18) серпня 1836 р. на хуторі Переходівка Ніжинського повіту Чернігівської губернії. Аналіз джерел і монографічної літератури показує, що основні віхи життя і діяльності О.Кониського можна поділити на три періоди. Перший – дитинство, юність, початок трудової діяльності, який охоплює альтернативну службу під час Кримської війни та дрібного адвокатського чиновника в Пирятині і Полтаві. Для цього періоду характерний початок формування особистості як потенційного учасника громадівського руху, індивіду, якому властиві природні і соціальні якості захисника знедолених.
Другий – становлення взаємовідносин особистості і суспільства, пов’язаний з перебуванням на засланні, одруженні, лікуванні за кордоном і проживанням під наглядом поліції в Катеринославі. 9 січня 1863 року Олександра Яковича було заарештовано і вивезено з Полтави до Вологди, а пізніше ще далі – в Тотьму. Є всі підстави вважати, що серйозні проблеми зі станом здоров’я та жебрацьке існування підштовхнули його в 1865 році до шлюбу. Того ж року О.Кониський прибув до Львова, а потім направився у Варшаву на лікування. З 1866 року Олександру Яковичу дозволили жити в Катеринославі, де він ще шість років був під наглядом поліції.
Третій період розпочинається з 1872 р. Переїхавши на постійне місце проживання в Київ, О.Кониський своєю участю активізував суспільно-політичне життя, під час якого упродовж майже 30-річної своєї діяльності він виріс до одного з провідних лідерів громадівського руху. У 1878 році, О.Кониського було обрано гласним Київської міської думи, після чого він розпочав відігравати визначальну роль у громадсько-політичному житті міста. 1885 р. на нього пішли брудні наббріхування та політичні доноси, що привели до процесу, коли О.Кониському почало загрожувати нове заслання, і він знову опинився під поліційним наглядом. Цей процес змусив О.Кониського усунутися від активної громадсько-політичної діяльності. Він жив самотньо, товаришуючи головно з молоддю, яку дуже любив і якій допомагав усвідомлюватись національно. Особливо тісні взаємовідносини були в О.Кониського зі студентами Київської духовної академії, де не без його впливу постала українська громада. Члени цієї громади, на чолі з О.Лотоцьким, який став згодом відомим українським діячем, були його духовними дітьми й учнями. Останні роки життя О.Кониський тяжко хворів. Помер О. Кониський 29 листопада (12 грудня) 1900 р. Поховали його 1 (14 грудня) на Байковому кладовищі в Києві.
Життєпис О.Кониського засвідчує, що він, пройшовши тернистий шлях, сповнений труднощів і поневірянь, своєю повсякденною працею допомагав українському народові збагнути, що соціальна і національна справедливість можлива лише в умовах самостійності, бо все багатство в Україні належало чужинцям. Своїми художніми творами він стверджував, що соціальне визволення неможливе без національного, що український народ стане свідомим своєї єдності тільки витворюючи спільні цінності і тільки власною працею дійде до розуміння необхідності возз’єднання в єдиній українській державі.
У третьому розділі „Громадсько-політична діяльність О.Кониського” розглянуто комплекс питань, пов’язаних з основними напрямками громадівського руху, який об’єднував провідних діячів українського національного відродження і набував суспільно-політичного характеру. Ставши складовою частиною національного життя, громадівський рух відкривав перед інтелігенцією перспективи розвитку України, її мови, історії і культури. Водночас нерідко за ухвалою слідчої комісії у справі поширення „української пропаганди” громадівців у супроводі жандармів відправляли на заслання. Не обминула гірка доля і О.Кониського, який під наглядом поліції понад два роки перебував на засланні у Вологодській губернії, а повернувшись на постійне місце проживання до Києва, знов потрапив під пильне око охоронки, незважаючи на те, що був обраний гласним міської думи. За активну участь в суспільно-політичному житті, лист до уряду з проханням скасувати Емський указ, виступи з промовами в Київській громаді він звинувачувався в сепаратизмі, за який 16 місяців відсидів у в’язниці. Так реагував уряд на громадівську діяльність О.Кониського.
Аналіз творчості О.Кониського показує, що перш за все він звертався до національної інтелігенції з метою спрямувати її зусилля на пропаганду демократичних ідеалів, розвиток національного руху, культури та політичної думки. Глибокою за змістом була інформація в нарисах О.Кониського до львівських часописів про життя українського селянства. Увага галичан приверталася до особливостей суспільно-політичного і культурного життя українців Наддніпрянщини. Як українофіл він дбав про створення єдиної національної школи, поширення освіти серед всього українського народу, виховання української провідної верстви та розбудову національної науки.
Безпосереднє відношення до розвитку української науки мало Товариство імені Т.Шевченка у Львові, одним із засновників якого був О.Кониський. Створене як Літературне товариство імені Т.Шевченка, воно тривалий час займалося культурно-просвітницькою та видавничою діяльністю, в якій переважали комерційні мотиви. Реорганізація Літературної фундації в наукове товариство імені Т.Шевченка у Львові, проведена з ініціативи О.Кониського і В.Антоновича, затвердження нового статуту дали можливість об’єднати наукові сили та розпочати широкі дослідження з метою перетворення НТШ в українську академічну наукову структуру, яка сприяла розвитку української науки. Так з’явився центр, що об’єднав професійно зайнятих науковою діяльністю людей, здатних виконувати дослідницьку роботу, спрямовану на отримання наукових знань про Україну, її історію, культуру, природу і суспільство. У своєму подальшому існуванні НТШ серйозно впливало на характер і зміст усіх культурологічних процесів в українському суспільстві, об’єднуючи представників Галичини і Наддніпрянщини.
У четвертому розділі „культурно-просвітницька діяльність О.Кониського” досліджуються умови, характер та особливості громадсько-освітнього культурного руху, що в другій половині ХІХ ст. охопив усю Україну. Вивченні джерела та література свідчать, що О.Кониський у своїй монографії одним із перших дослідників біографії Т.Шевченка показав поета геніальною суспільно-політичною особистістю, а його твори – надзвичайною подією українського національного відродження. Життя і діяльність Т.Шевченка, які, на думку О.Кониського, сприяли поширенню і утвердженню серед українців національної самосвідомості, викликали всенародну любов до своєї рідної землі, її славного і водночас тяжкого минулого.
Поезія,
