МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

МАКАРА ОКСАНА ВАСИЛІВНА

УДК 336.414+338.962::338.242::658

СОЦІАЛЬНО-ОРІЄНТОВАНЕ ПЛАНУВАННЯ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ПРОМИСЛОВОГО ПІДПРИЄМСТВА

08.06.01 – Економіка, організація і управління підприємствами

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Науковий керівник

Кузьмін Олег Євгенович

доктор економічних наук,

професор,

Заслужений працівник

народної освіти України

Ужгород - 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі менеджменту і міжнародного підприємництва Національного університету “Львівська політехніка” Міністерства освіти і науки України, м. Львів

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор,

заслужений працівник народної освіти України

Кузьмін Олег Євгенович

Національний університет “Львівська політехніка”,

завідувач кафедри менеджменту

і міжнародного підприємництва

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

Захарченко Віталій Іванович

Одеський національний університет ім. Мечникова

МОН України, м. Одеса

професор кафедри економіки та управління

кандидат економічних наук, доцент

Пойда-Носик Ніна Никифорівна,

Ужгородський національний університет,

МОН України, м. Ужгород,

доцент кафедри фінансів

Провідна установа: Одеський національний політехнічний університет,

МОН України, м. Одеса, кафедра менеджменту

Захист відбудеться “24” березня 2005 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 61.051.02 в Ужгородському національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 50027, м. Ужгород, пл. Народна, 3, аудиторія 47.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Ужгородського національного університету Міністерства освіти і науки України за адресою: м. Ужгород, вул. Капітуліна, 9.

Автореферат розісланий “21” лютого 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої ради К 61.051.02

к.е.н., доцент О.Г. Чубарь

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Соціальні проблеми розвитку національних економік в останній час вийшли на перший план у всіх країнах світу. Держави, що розвиваються, стикаються переважно з проблемами недостатнього бюджетного фінансування соціальних програм, викликаного малими надходженнями до бюджетів усіх рівнів через повільне економічне зростання, що, в першу чергу, пов’язане з низьким рівнем споживання через невисокий рівень оплати праці і відповідно низьку платоспроможність населення (споживчого ринку). Високорозвинені країни мають проблеми соціального характеру, переважно екологічного змісту. Хоча й для них існує проблема глибокої диференціації доходів різних груп населення і пов’язані з цим питання соціальної нерівності. Світова економічна криза 1997-1998 років, нафтова криза 2004 року, збільшення питомої ваги непрацездатних громадян пенсійного віку та інші кризові фактори впливають на економічне зростання і вимагають кардинальних змін в економіці. Одним із провідних шляхів подолання кризових явищ визнано інноваційний розвиток економіки. Однак впровадження інновацій також може поглиблювати соціальні проблеми. Зменшення доходів працюючих викликає скорочення відрахувань до соціальних бюджетних і позабюджетних (наприклад, пенсійних, страхових) фондів. Останнє послаблює пенсійне і соціальне забезпечення, що на фоні зростання цін може призвести до погіршення становища значної частини суспільства, викликати скорочення споживання, а пізніше і скорочення виробництва. І криза, спочатку економічна, а потім соціальна, стає все глибшою.

Питанням взаємовпливу економічних і соціальних явищ у суспільстві приділя-ється достатньо уваги як зарубіжними, так і вітчизняними дослідниками. Цю проблематику останнім часом багато дослідників розглядають під кутом зору глобалізації світової економіки, коли розширюються економічні кордони, зникають будь-які перепони щодо руху товарів, капіталів, трудових ресурсів. В Україні ця проблема постійно розглядається такими вченими, як А.С. Гальчинський, В.М. Геєць, В.І. Голіков, М.І. Долішній, В.П. Мікловда, В.І. Захарченко, І.П. Продіус, Н.Н. Пойда-Носик, А.П. Ревенко. З позицій впливу соціуму, окремої особистості, інтелектуального потенціалу людини на економічний розвиток, на стимулювання глобалізаційних процесів досліджує вказану проблематику С.Й. Вовканич. Взаємозв’язок регіональ-них соціально-економічних процесів з питаннями екології вивчає С.К. Харічков, Ю.І. Стадницький, В.М. Степанов. Важливим аспектом є розв’язання соціальних проблем безпосередньо на мікроекономічному рівні, який досліджували в контексті організування і оплати праці А.М. Колот, О.Є. Кузьмін, в контексті інноваційних впливів на соціальний розвиток підприємств І.В. Алєксєєв, І.П. Продіус, Б.В. Буркинський, Є.В. Бельтюков, В.М. Соколенко, в аспекті логістичних зв’язків та процесів Є.В. Крикавський, А.О. Старостін, Н.І. Чухрай. Питанням моделювання вибору стратегій соціально-економічного розвитку підприємств присвячені праці В.Є. Юринця, М.І. Долішнього, О.О. Орлова та ін. Проте постановка проблеми у контексті виявлення і планування соціальних наслідків інноваційного розвитку підприємства ще вимагає дослідження і розв’язання.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота пов’язана з виконанням держбюджетних науково-дослідної теми “Організаційно-економічний механізм управління підприємствами в сучасних умовах господарювання”, передбаченої планом НДР Луцького державного технічного університету (ЛДТУ), номер державної реєстрації 0105U000804, затвердженою рішенням науково-технічної ради ЛДТУ, протокол № 4 від 15 липня 2004 р. Особисто дисертанту належать результати щодо формування теоретичних і методичних підходів визначення соціальних наслідків інноваційного розвитку підприємства і визначення засад соціально-орієнтованого планування інноваційного розвитку.

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є розробка теоретико-методологічних засад формування системи соціально-орієнтованого планування інноваційного розвитку підприємства.

Відповідно до мети дослідження необхідно було вирішити такі основні завдання:

1. Дослідити зміст інноваційного процесу та його наслідки для соціального розвитку колективу підприємства, громади, регіону. Уточнити поняття "місія" для інноваційного процесу і для окремих інновацій з урахуванням їх впливу на соціальні процеси, як чинника соціального розвитку.

2. Дослідити соціальні аспекти стратегічного планування інноваційного процесу на підприємстві.

3. Розробити модель визначення стратегій соціально-економічного розвитку.

4. З’ясувати методологічні основи організування процесу планування іннова-ційного розвитку підприємства за умов врахування вимог його соціальної орієнтації.

5. Сформувати методологічні підходи до оцінювання соціальної ефективності інновацій.

Об’єктом дослідження є соціально-економічні аспекти інноваційного розвитку промислового підприємства.

Предметом дослідження є теоретичні та методичні засади соціально-орієнтованого планування інноваційного розвитку промислового підприємства.

Теоретичною та методичною основою проведеного дослідження були праці вітчизняних і зарубіжних вчених, Закони України, Укази Президента України, постанови і нормативні матеріали Верховної Ради України, Кабінету міністрів України, міністерств і відомств.

Методи дослідження, що використані в дисертації:

- діалектичний метод і методи аналізу та синтезу, по-перше, для дослідження: взаємозв’язків між інноваційним і соціальним розвитком підприємства; по-друге, для визначення складу соціальних наслідків інноваційного розвитку підприємства; по-третє, для визначення взаємовпливів інноваційного розвитку підприємства і соціального розвитку території (громади), регіону; по-четверте, для встановлення складу соціальних завдань інноваційного розвитку підприємства; по-п’яте, для визначення складу соціальних функцій інноваційного розвитку підприємства; по-шосте, для дослідження змісту спеціальних функцій реалізації соціальних завдань інноваційного розвитку підприємства; по-сьоме, для визначення взаємозв’язку стратегічного і тактичного планування в процесі формування і реалізації соціально-орієнтованих планів інноваційного розвитку підприємства.

- статистичні методи і методи прогнозування для обґрунтування висновків щодо стану і характеру соціальних впливів інноваційного розвитку підприємств в Україні.

Наукова новизна одержаних результатів. Результати виконаного дослідження у своїй сукупності вирішують важливе науково-прикладне завдання щодо розроблення теоретико-методологічних засад формування системи соціально-орієнтованого планування інноваційного розвитку підприємства, в якій підприємства поряд із здійсненням заходів інноваційного процесу планово реалізують соціальні завдання щодо розвитку підприємств і регіонів. Наукова новизна результатів полягає у такому:–

вперше:

1) запропоновано проводити оцінювання соціальних наслідків від інновацій у грошовій формі для випадків, які характеризуються збільшенням грошових потоків у напрямі бюджетних та позабюджетних соціальних фондів, що використовуються як джерела фінансування соціальних послуг і програм соціального забезпечення, екологічних програм. На цій підставі розроблені методологічні та методичні підходи стосовно оцінки соціальної ефективності інновацій.–

набули подальшого розвитку:

2) модель визначення стратегій соціально-економічної діяльності підприємств України, яка розроблена на основі теорії скінчених антагоністичних ігор, і дає змогу, на відміну від існуючих підходів, проводити кількісний аналіз та оцінку рівня соціально-економічного забезпечення з урахуванням їхніх основних економічних показників.

3) тлумачення такого важливого поняття стратегічного планування як “місія”, за рахунок формулювання понять “місія інноваційного процесу” і “місія інновацій”, в яких, на відміну від визначень інших дослідників, відображено соціальну складову процесу розвитку, а інновації розглядаються як чинники соціального розвитку.

4) положення щодо стратегічного планування інноваційного процесу, в якому, на відміну від відомих підходів, запропоновано враховувати поряд з головними економічними результатами також соціальні наслідки, що містять: покращання надання соціальних послуг і соціального забезпечення, задоволення нових соціальних потреб, покращання екологічного стану довкілля, умов праці та умов життя. На цій підставі запропоновано враховувати у стратегічному і тактичному плануванні необхідність визначення соціальних завдань інноваційного розвитку підприємства і відповідних їм функцій, що сприятимуть розв’язанню цих завдань.–

удосконалено:

5) методологічні основи організування процесу планування інноваційного розвитку підприємства за рахунок включення до їх складу вимоги соціальної орієнтації. Як засіб реалізації соціальної орієнтації інноваційних планів підприємства, визначено операцію включення до планів поряд з показниками соціального розвитку також показників соціальної ефективності інноваційного процесу.

Практичне значення одержаних результатів полягає у розробці методичних рекомендацій щодо планування інноваційних процесів та окремих заходів на підприємстві з урахуванням соціальних результатів їх впровадження.

Розроблені теоретичні положення та практичні рекомендації апробовані та знайшли використання при формуванні соціально-орієнтованої стратегії діяльності підприємства Головним управлінням економіки Волинської обласної державної адміністрації (довідка № 1465/02-11 від 26.10.2005 р.)

Практичні пропозиції та рекомендації автора впроваджені на підприємствах Волинської області: ВАТ “Луцький автомобільний завод” (довідка № 2279/1-29 від 28.10.05 р.), ВАТ “Електротермометрія” (довідка № 397/1-11 від 26.10.05 р.), ТзОВ Хедос-Луцьк (довідка № 86 від 26.10.05 р.).

Матеріали дисертації використовуються в навчальному процесі при викладенні дисциплін “Економіка праці”, “Розміщення продуктивних сил”, “Основи менедж-менту” при підготовці бакалаврів (напрями “Економіка і підприємництво” та “Менеджмент”) в Луцькому державному технічному університеті (довідка № 73-437 від 11.10.2005 р.)

Особистий внесок здобувача. Усі наукові результати, викладені в дисертації, отримані автором особисто. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертації використані лише ті ідеї та положення, які є результатом особистих досліджень здобувача.

Апробація результатів дисертації. Результати досліджень оприлюднені на 7-ми наукових, науково-практичних і науково-технічних конференціях та семінарах, зокрема: IV міжнародній конференції “Маркетинг та логістика в системі менеджменту” (м. Львів, 2002 р.), Науково-практичній конференції ЛІВС (м. Львів, 2003 р.), ІV Міжнародній науково-практичній конференції “Перспективи розвитку внутрішнього ринку промислових товарів в Україні” (м. Київ, 2004 р), Науково-практичній конференції ЛІВС (м. Львів, 2004 р.), а також на 3-х щорічних науково-технічних конференціях професорсько-викладацького складу НУ “Львівська політехніка” (підсекція “Менеджмент і міжнародне підприємництво”).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковані в 12 друкованих працях, в тому числі 7 статтей у фахових виданнях (п’ять статей одноосібних і дві у співавторстві), 3-х статтях в інших виданнях та 2-ох тезах наукових та науково-практичних конференцій.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг дисертації 197 сторінок, з них 175 сторінок основного тексту. Робота містить 19 таблиць на 13 сторінках, 5 рисунків на 2 сторінках. Список використаних джерел містить 171 найменування і займає 17 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено стан наукового розроблення проблеми, сформульовано мету і задачі роботи, об’єкт і предмет дослідження, відображено її наукову новизну та практичне значення, подано інформацію про апробацію роботи, публікації автора, зв’язок роботи з науковими програмами і планами, структуру та обсяг дисертації.

У першому розділі “Теоретичні та прикладні засади соціально-орієнтованого інноваційного розвитку підприємства” розглядаються питання участі промислових підприємств у соціальних процесах, впливу соціальних чинників інноваційного розвитку, реалізації соціального розвитку як для колективу підприємства, так і суспільства. В акумульованому фінансовому вигляді результат участі підприємств у формуванні соціального розвитку суспільства відображається у створюваному ВВП (табл. 1) та витратах бюджету на заходи соціального характеру (табл. 2 і 3).

Таблиця 1

Динаміка ВВП в Україні в 1991 – 2003 рр., %.

Показ-ник | Роки

1990 | 1991 | 1995 | 1996 | 1997 | 1998 | 1999 | 2000 | 2001 | 2002 | 2003

ВВП | 100 | 91,3 | 47,8 | 43,0 | 41,6 | 40,9 | 40,7 | 43,1 | 51,7 | 57,2 | 66,9

Важливо відзначити, що реалізація інноваційних проектів та програм на підприємствах стає передумовою зміни соціального становища не тільки працівників окремого підприємства, але й цілого регіону, а при значних масштабах і країни. Інноваційний розвиток надає підприємству можливість отримання значних прибутків, які в процесі розподілу виступають джерелом формування ВВП та бюджетів усіх рівнів, а також позабюджетних фондів. Наслідки інноваційного розвитку підприємства мають розглядатися як об’єкт планування та подальшого управління і на рівні самого підприємства, і на рівні державних органів.

Важливим аспектом дослідження є орієнтація на розв’язання соціальних проблем суспільства, окремих територіальних громад. Інноваційний розвиток підприємства слід розуміти не лише як деякий позитивний науково-технічний та організаційно-виробничий процес, що характеризує потенційну можливість виробляти певні види найсучаснішої продукції чи послуг, але й як комплексний фактор створення чи збереження робочих місць, в тому числі для висококваліфікованих кадрів. Саме за рахунок збільшення чи збереження певної кількості робочих місць з’являється можливість вирішення низки соціальних проблем. Адже зростання чисельності зайнятих працездатних громадян є практично збільшенням числа громадян, які самі забезпечують свої потреби за рахунок продуктивної праці, а відтак зменшують тиск на відповідні видаткові статті державного та місцевих бюджетних і позабюджетних фондів. Також через сплату більших сум податків (податку на доходи фізичних осіб, податку на прибуток підприємств, ПДВ та інших) і платежів до пенсійних фондів зростають доходи бюджетних та позабюджетних фондів, що служать джерелом фінансування багатьох соціальних та економічних програм уряду та органів місцевого самоврядування.

Одним з важливих аспектів управління процесом соціального розвитку,

Таблиця 2

Дані про державні витрати на сфери охорони здоров’я та освіти

Роки | Державні витрати на сфери:

Охорони здоров’я | Освіти

У % до всіх державних видатків | У % до ВВП | У % до всіх державних видатків | У % до ВВП

1990 | 10,1 | 2,6 | 14,7 | 3,8

1991 | 9,5 | 3,1 | 14,0 | 4,6

1992 | 9,8 | 3,7 | 21,6 | 4,8

1993 | 10,4 | 4,0 | 11,8 | 4,5

1994 | 9,1 | 4,8 | 10,2 | 5,3

1995 | 10,3 | 4,7 | 12,1 | 5,4

1996 | 9,2 | 3,9 | 11,7 | 4,9

1997 | 11,5 | 4,2 | 15,1 | 5,4

1998 | 11,6 | 3,5 | 14,6 | 4,4

1999 | 10,9 | 2,9 | 13,5 | 3,6

2000 | 14,3 | 3,4 | 15,7 | 4,8

2001 | 18,0 | 4,9 | 22,4 | 6,1

2002 | 20,0 | 5,3 | 24,3 | 6,5

2003 | 18,2 | 5,2 | 22,7 | 6,5

планування соціальної орієнтації інноваційних програм, проектів та заходів є правильне оцінювання соціальних чинників інноваційного розвитку підприємства, для чого розроблено класифікацію соціальних наслідків інноваційного розвитку підприємства (табл. 4).

Поділяючи соціальні наслідки інноваційного розвитку на вісім груп, ми передбачаємо відповідні їм результати, а також оцінювання їх за напрямами (безпосередньо на підприємствах-виробниках і для споживачів чи користувачів) і методами (прямими та опосередкованими). По-перше, підприємство може бути причетним до надання деяких соціальних послуг, які може підвищувати у якості, а може докорінно змінювати їх склад. По-друге, підприємство має вплив на соціальне забезпечення, зробивши відрахування у відповідні бюджетні та позабюджетні фонди. У цьому випадку, як і в першому, ефект можна визначати прямо, але лише для споживачів. По-третє, підприємства можуть ініціювати випуском нових товарів чи наданням нових видів послуг задоволення нових соціальних потреб, збільшуючи їх число та задоволення кола запитів, що розширюється. По-четверте, запроваджуючи інноваційні проекти чи програми, підприємство впливає на умови життя, насамперед своїх працівників. По-п’яте, інноваційні заходи можуть впливати на умови праці, а ефект від зміни умов праці можна рахувати прямо, оскільки напряму від них залежить не тільки продуктивність праці, але й професійна захворюваність, у деяких випадках

Таблиця 3

Видатки зведеного бюджету України на соціальний захист населення

Роки | Одиниці виміру | Сума і частка видатків зведеного бюджету

Сума | У процентах до ВВП

1992 | млрд. крб. | 358,6 | 7,1

1993 | млрд. крб. | 18059,9 | 12,2

1994 | млрд. крб. | 70350,1 | 5,8

1995 | млн. грн. | 3321,3 | 6,1

1996 | млн. грн. | 4105,6 | 5,0

1997 | млн. грн. | 5607,7 | 6,0

1998 | млн. грн. | 4227,0 | 4,1

1999 | млн. грн. | 4147,1 | 3.2

2000 | млн. грн. | 5967,5 | 3,4

2001* | млн. грн. | 10005 | 4,9

2002* | млн. грн. | 12080 | 5,3

2003* | млн. грн. | 13767 | 5,2

Примітки: * видатки на охорону здоров’я та соціальну допомогу.

безпека праці і травматизм. По-шосте, інновації можуть безпосередньо впливати на інфраструктуру підприємства, викликати зміни складу та якості послуг для підприємства з боку підрозділів інфраструктури. По-сьоме, інноваційні проекти підприємств впливають на інфраструктуру території, оскільки дозволяють змінити склад та якість послуг для території з боку підрозділів інфраструктури. По-восьме, інноваційні заходи часто мають вплив на екологічний стан довкілля.

Оцінку соціально-економічної результативності інноваційного розвитку підпри-ємства слід розглядати не лише як кількісний вимір якісної зміни у параметрах соціального стану колективу підприємства та екологічних показниках довкілля, але також як певну оцінку соціально-екологічного стану оточуючого середовища, з якого у майбутньому отримуватимуться здорові трудові ресурси, а також буде забезпечуватись повноцінний споживчий попит. Така оцінка повинна бути інтегро-ваною і включати складові. Першою складовою повинна бути оцінка результативності економічного зростання, для чого не потрібно пропонувати якісь нові показники, а можна скористатися вже достатньо відомими і випробуваними показниками. Другою складовою має стати оцінка соціального стану підприємства, яку можна здійснювати за певними напрямами. Зокрема, такими напрямами оцінювання слід обрати: по-перше, зміни у кваліфікаційному рівні працюючих, які можна запропонувати вимірювати питомою вагою працівників, для яких було змінено кваліфікаційні вимоги (розряди для робітників, категорії для спеціалістів тощо). Для цього напряму можна запропонувати оціночний коефіцієнт зміни кваліфікаційних вимог (); по-друге, зміни у професійному рівні працюючих, які можна запропонувати вимірювати питомою вагою працівників, яким було запропоновано змінити спеціальність або навіть професію. Для цього напряму можна рекомендувати

Таблиця 4

Склад соціальних наслідків інноваційного розвитку підприємства

№ п/п | Соціальні наслідки інноваційного розвитку | Передбачуваний результат | Оцінювання наслідків інноваційного розвитку за

Напрямами | Методами

А* | Б* | А* | Б*

1. | Вплив на надання соціальних послуг | Зміна складу та якості соціальних послуг | + | П

2. | Вплив на соціальне забезпечення | Покращання або погіршення соціального забезпечення | + | П

3. | Задоволення нових соціальних потреб | Збільшення числа соціальних потреб та їх задоволення | + | + | П | П

4. | Вплив на умови життя | Покращання або погіршення умов життя | + | П,О

5. | Вплив на умови праці | Покращання або погіршення умов праці | + | + | П | П

6. | Вплив на інфраструктуру підприємства | Зміна складу та якості послуг для підприємства з боку підрозділів інфраструктури | + | + | П | П

7. | Вплив на інфра-структуру території | Зміна складу та якості послуг для території з боку підрозділів інфраструктури | + | + | П

8. | Вплив на екологіч-ний стан довкілля | Покращання або погіршення екологічного стану | + | + | П | О

*Примітки: 1) напрями оцінювання: А – для підприємства-виробника; Б – для споживачів, користувачів або зацікавлених юридичних чи фізичних осіб; 2) методи оцінювання: П – прямий; О - опосередкований.

оціночний коефіцієнт зміни професійних вимог (); по-третє, зміна періоду часу, через який має відбуватися підвищення кваліфікації (переважно скорочення цього періоду у зв’язку з необхідністю прискорення опанування працюючими нових технологій та видів техніки, технологічного устаткування). Для цього напряму можна запропонувати оціночний коефіцієнт зміни тривалості періоду між підвищеннями кваліфікації ().

Для розрахунку коефіцієнта зміни кваліфікаційних вимог можна обрати таку формулу:

, (1)

де - коефіцієнт зміни кваліфікаційних вимог, частка од.; - чисельність працюючих, які змінили кваліфікацію, кількість осіб; - загальна чисельність працюючих, кількість осіб.

Для визначення коефіцієнта зміни професійних вимог пропонується така залежність:

. (2)

де - коефіцієнт зміни професійних вимог, частка од.; - чисельність працюючих, які змінили професію (або спеціальність), кількість осіб; - загальна чисельність працюючих, кількість осіб.

Коефіцієнт зміни тривалості періоду між підвищеннями кваліфікації можна визначити за розробленою формулою:

, (3)

де - коефіцієнт зміни тривалості періоду між підвищеннями кваліфікації, частка одиниці; - період перекваліфікації новий, тобто після впровадження інновації, роки (місяці); - період перекваліфікації старий, до впровадження інновації, роки (місяці).

Третьою складовою варто було б обрати порівняння вартісної оцінки економічного та соціального результату інноваційного розвитку із витратами на досягнення цих результатів. Необхідність запровадження такого показника можна пояснити тим, що окрім вартісної оцінки безпосередньо отриманого в результаті виробничої діяльності товару чи послуги необхідно виміряти соціальний результат, оскільки витрати на одержання обох результатів відомі – це витрати на розроблення та впровадження інновації. Слід зауважити, що складові результатів можуть мати різні знаки (як плюс, так і мінус). Економічний результат передбачається отримувати позитивний, хоча можливі випадки, коли він буде від’ємним. Щоправда, останній варіант притаманний переважно для наукових досліджень, причому фундаментальних. Однак за умови проведення науково-дослідних робіт (в тому числі фундаментальних) безпосередньо власними силами підприємства від’ємний економічний результат може з’являтися. Вартісна оцінка соціального результату, отримуваного внаслідок впровадження інновації (або інновацій), має являти собою деяку суму коштів, яка визначається: по-перше, як зміна у надходженнях на підприємство внаслідок збільшення (зменшення) обсягів виробництва продукції (послуг), для яких споживачами визнано підвищення (зниження) соціальної значущості або якості продукції (послуг); по-друге, як зміна у витратах підприємства на проведення соціальних заходів, зокрема зменшення витрат на кожного вивільненого працюючого. Визначати такий показник можна запропонувати у такий спосіб:

, (4)

де - показник порівняння отриманих соціально-економічних результатів від впровадження інновації з витратами на цю інновацію, частка одиниці; - економічний результат від впровадження інновації як вартісна оцінка збільшення коштів, які надходять внаслідок збільшення обсягів виробництва продукції (послуг), підвищення якості продукції (послуг) тощо, грн. (тис. грн.); - соціальний результат від впровадження інновації як вартісна оцінка зміни потоку коштів, які надходять на підприємство, або які не витрачаються підприємством на соціальні потреби, грн. (тис. грн.); - витрати на розроблення та впровадження інновації, грн. (тис. грн.).

Четвертою складовою має бути оцінка екологічного стану довкілля, що вже знайшло відображення у працях українських економістів. П’ята складова – це оцінювання впливу інноваційного розвитку підприємства на стан здоров’я людей, а шоста – показник оцінки впливу такого типу розвитку на повноту споживчого попиту. В подальшому система інтегрованих оцінок повинна перейти у плани діяльності підприємств. Планування соціальних показників інноваційного розвитку підприємства має слугувати гармонізації відносин між окремими суб’єктами господарювання і територією, громадою, суспільством у цілому.

Провідні дослідження та узагальнення досвіду вітчизняних і зарубіжних підприємств дозволяють запропонувати показники соціального розвитку, пов’язаного із впровадженням інновацій для оцінювання соціальних наслідків на різних етапах: 1) прогнозування можливих соціальних наслідків при проектуванні та розробленні інновацій; 2) планування показників соціальних наслідків безпосередньо в процесі впровадження інновацій, коли вже цілком зрозумілими стають ті економічні результати, які отримуються від конкретного набору інновацій технічного й організаційного змісту; 3) фактичне оцінювання соціальних результатів, отриманих від використання інновацій на підприємстві, в тому числі їх вплив на довкілля.

У другому розділі “Планування соціальних інструментів інноваційного розвитку підприємства” досліджуються, визначаються і уточнюються такі категорії, як соціальна місія, завдання і функції інноваційного розвитку підприємства. Пропонується розглядати поняття “місії” щодо процесу, зокрема інноваційного, і навіть вужче – щодо окремого інноваційного заходу – “інновації”. Метою інноваційного процесу – чітко вираженою сутністю його здійснення – є досягнення кращих споживчих характеристик продукту, що виробляється, за рахунок впровадження нових технічних засобів, нових видів сировини і матеріалів, комплектуючих виробів, інструментів, а також способів організації роботи. Метою інновації – вираженою сутністю її реалізації – є досягнення кращих споживчих характеристик продукту, що виробляється, за рахунок: або впровадження нових технічних засобів, або нових видів сировини і матеріалів, або комплектуючих виробів, або інструментів, або способів організації роботи.

Відмінність місії інновації від місії інноваційного процесу полягає у тому, що інновація є окремим елементом – складовою значно ширшого явища, яке називається процесом, і яке містить низку елементів, низку взаємопов’язаних інновацій, окремих заходів. Інновація несе певну місію, а інноваційний процес, об’єднуючи низку інновацій, акумулює їх місії і набуває певної інтегрованої характеристики, яку можна назвати місією процесу. Аналізування фактичних матеріалів дає можливість стверджувати, що місія інноваційного процесу не є простою сумою місій окремих інновацій, а сам процес характеризується емерджентністю з можливим ефектом синергії в деякий момент часу.

Інновації впливають на соціальні сторони життя як споживачів, так і виробників продукції, їх наслідками є: покращання надання соціальних послуг (наприклад, вироблення більшої кількості продуктів дитячого харчування, інвалідних візків тощо); покращання соціального забезпечення (зокрема, внаслідок зростання прибутку можливе збільшення податкових платежів підприємства, зростання сум платежів до пенсійних фондів, до фондів соціального страхування на випадок безробіття, від нещасних випадків і професійних захворювань тощо); задоволення нових соціальних потреб (наприклад, такі товари або їх елементи, що поступово переходять із сфери космонавтики чи військової до цивільних виробів: діагностично-лікувальні прилади, фотоапаратура, відеоапаратура, засоби спостереження і захисту від небажаних викидів газів і рідини в атмосферу, одяг і спеціальні матеріали для нього тощо); покращання екологічного стану довкілля (наприклад, товари, які можуть від початку свого створення відповідати вимогам щодо екологічної чистоти, або незабруднення довкілля); покращання умов життя для споживачів товарів чи послуг (наприклад, кондиціонери, побутові вентилятори тощо); покращання умов праці для працівників, які виробляють товари чи послуги.

Узагальнення літературних джерел та фактичних матеріалів дає можливість сформулювати соціальну складову місії інновацій на підприємстві як покращання надання соціальних послуг, соціального забезпечення, задоволення нових соціальних потреб, покращання екологічного стану довкілля, умов життя і праці. Відповідно до названої складової місії інновацій визначено відповідні завдання, реалізація яких в процесі інноваційного розвитку підприємства дозволить цілеспрямовано досягати бажаних соціальних результатів. Виходячи із соціальної ролі того чи іншого інноваційного заходу можна заздалегідь моделювати ситуацію щодо впливу комплексу інноваційних заходів підприємства на соціальний розвиток колективу, а також певної громади, яка є споживачем продукції підприємства, або розвивається під впливом його технологій в екологічному та соціальному плані.

Висновок щодо непрямого способу діяння інновацій у соціальному аспекті, який було виявлено в процесі дослідження, не заперечує побудови усієї системи категорій управління. Навпаки, виявлення такого опосередкованого впливу на соціальні процеси з боку певної групи цільових заходів (зокрема інноваційних) зобов’язує у подальшому, принаймні, враховувати наслідки цього впливу, а при можливості й використовувати зазначені заходи для досягнення як прямих цілей, так і опосередкованих.

Розроблення програм соціального розвитку в сучасних умовах неможливо відірвати від генерального напряму розвитку економіки, яким є інноваційний розвиток. Таке становище у суспільстві, коли розвиток економіки має передувати соціальному розвитку, визначає і підпорядкованість останнього першому на всіх етапах управління. Тому важливо використовувати для забезпечення соціального розвитку інші плани, інші програми. Не заперечуючи самостійного соціального планування і програмування, пропонується соціальні програми зробити обов’язковим етапом формування інноваційних планів. Визначені потреби програмування соціального розвитку дозволили сформувати відповідність між сформованим переліком соціальних функцій інноваційного процесу і складом соціальних завдань цього розвитку (табл. 5).

Таблиця 5

Відповідність соціальних функцій соціальним завданням інноваційного розвитку

№ п/п | Соціальні завдання інноваційного розвитку підприємства | Соціальні функції інноваційного розвитку підприємства

1. | Передбачити і спланувати покращання надання соціальних послуг |

Споживча

2. | Передбачити і спланувати покращання соціального забезпечення

3. | Передбачити і спланувати задоволення нових соціальних потреб

4. | Передбачити і спланувати покращання умов життя

5. | Передбачити і спланувати покращання умов праці | Виробнича

6. | Передбачити і спланувати покращання екологічного стану довкілля | Екологічна

Реалізація соціальних завдань і соціальних функцій інноваційного розвитку підприємства має відбуватися на планових засадах, через складання планів чи програм інновацій з урахуванням соціальних наслідків, зокрема інноваційних планів.

Інноваційний розвиток є досить складним процесом, який вимагає перспективного і комплексного підходу, забезпечити який можливо лише за умов застосування методології стратегічного планування. При оцінці стратегічних альтернатив відбувається їхня перевірка на оптимальність за основними критеріями, серед яких є соціальні наслідки інноваційного розвитку.

Стратегічне планування визначає що і коли хоче досягнути організація. Проте для досягнення її цілей важливо знати як реалізувати стратегію, тобто існує необхідність в оперативному (поточному) плануванні, що можливо лише при докладному виконанні бізнес-планів і тактичних планів. Саме від нижчого рівня планування залежить впровадження інновацій, а відповідно й отримання соціальних результатів, на кожному робочому місці, на дільницях, у цехах та в управлінських підрозділах.

Врахування особливостей соціальних наслідків інноваційного розвитку підпри-ємства у бізнес-плануванні визначається призначенням і змістом бізнес-планів, які потрібні для задоволення потреб учасників інвестиційного, інноваційного та виробни-чого процесів. Зміст розділів бізнес-плану можна вважати визнаним і усталеним. Відображувані в ньому інновації та їх потенційні соціальні наслідки можуть бути цілком адекватно описані як щодо організаційних аспектів, виробництва, так і з пози-цій юридичних та фінансових наслідків. Дослідження показує, що важливо особливу увагу приділяти характеристикам фінансової діяльності, серед яких мають міститися також і соціальні оцінки, зокрема можливі характеристики соціальних напрямів використання прибутку, спрямування інвестиційних потоків підприємства тощо.

Соціальні характеристики, які слід включати до бізнес-плану, мають подати потенційним інвесторам, партнерам підприємства необхідні відомості щодо соціальної ситуації в регіоні, фактичних і потенційних соціальних зобов’язань підприємства. Участь підприємств у соціальних програмах не є чимось винятковим, а тому слід розглядати таку діяльність як цілком об’єктивно обґрунтовану, необхідну як з точки зору маркетингу і конкурентної боротьби, так і участі у соціальному розвитку колективу підприємства, громади, території, держави.

У третьому розділі “Виконання та економічне оцінювання реалізації соціально орієнтованих планів інноваційного розвитку підприємства” розглядаються проблеми реалізації соціальних завдань інноваційного розвитку підприємства як комплексного завдання, що повинно охоплювати увесь набір управлінських засобів, починаючи від планування соціальних наслідків інновацій до втілення заходів щодо ефективного використання таких наслідків.

З точки зору завдань підприємства та його менеджменту щодо виявлення та використання позитивних соціальних наслідків інновацій, або запобігання негативним соціальним наслідкам, то варто наголосити на двох підходах до вирішення зазначених проблем. Перший підхід полягає у тому, що з позицій і пріоритетів організації управління виконанням планів необхідно діяти у такій послідовності: по-перше, вивчити ті аспекти, на які менеджмент підприємства може реально вплинути і розробити відповідні організаційні засоби для такого впливу, а по-друге, вивчати зовнішні збурення, що позначаються на ефективності управлінських дій і сформувати комплекс засобів для врахування зовнішніх чинників в управлінні виконанням планів. Другий підхід базується на пріоритетах соціального розвитку, коли інтереси трудового колективу є складовою соціальних інтересів громади, на території якої працює підприємство, а інтереси громади є частиною соціально-економічних інтересів суспільства. За цим підходом слід починати з організаційних аспектів урахування суспільних інтересів, інтересів громади, а тоді вже переходити до рівня підприємства, соціально-орієнтованих планів інноваційного розвитку. Виходячи з таких міркувань, доцільно спочатку висвітлити макроекономічні аспекти, зовнішні фактори впливу на соціальні орієнтири розвитку підприємства, побудови організації виконання планів, а вже тоді спинитися на організаційних засадах реалізації соціальних завдань інноваційного розвитку підприємства.

Організаційні основи реалізації соціально орієнтованих планів інноваційного розвитку підприємства мають передбачати формування необхідного комплексу процедур та регламентів здійснення інновацій з відповідним соціальним результатом, а також створення організаційних структур, які будуть реалізовувати названий комплекс дій. Слід також зауважити на необхідності впровадження процедур щодо визначення соціально-економічної ефективності соціальних наслідків інноваційного розвитку та закріпленні цих процедур за конкретним виконавцем або підрозділом, що має бути пов’язаним із плануванням інноваційного розвитку підприємства.

Соціальну оцінку наслідків інноваційного розвитку підприємства майже неможливо відокремити від економічної оцінки цього процесу. Саме тому у вітчизняній науковій і методичній літературі з питань оцінювання результативності економічних, організаційних, технологічних та інших заходів, а нині частину таких заходів виокремлюють й називають інноваційними, прийнято говорити про соціально-економічну оцінку. Щоправда, усталеною є також уява про переважно невартісну оцінку соціальних заходів, що не завжди коректно переносять на заходи із соціальними наслідками. Дотримуємося точки зору тих дослідників і практиків, які розділяють оцінювання соціальних наслідків, зокрема інноваційного розвитку підприємства, на дві групи. До першої групи відносяться соціальні наслідки, які мають суто соціальний вимір. Наприклад, зміну числа робочих місць на підприємстві, або зміну рівня зайнятості чи безробіття для економіки в цілому. До другої групи відносяться соціальні наслідки, які мають вартісний вимір. Наприклад, зростання пенсійних внесків до пенсійних фондів.

Саме необхідність врахування впливу інноваційних проектів на соціальний розвиток колективу підприємства є особливістю нашого підходу до оцінювання соціальної та економічної ефективності інноваційних заходів.

Виходячи з досягнень попередників, можна сказати про те, що є потреба конкретизувати зміст так званих супутніх (для інноваційних заходів та ефектів) корисних результатів (екологічних, соціальних, економічних) для можливих подальших їх вартісних оцінок. Супутні інноваційним заходам корисні результати отримуються внаслідок появи нових технічних і технологічних умов функціонування підприємств, коли створюються сприятливі висхідні умови для: а) запобігання забрудненню довкілля та відповідні суми економії витрат (), б) покращення очищення викидів різноманітних виробництв і відповідне скорочення витрат (), в) ліквідації втрат від штрафів за забруднення навколишнього середовища та відповідних витрат на його рекультивацію, дезактивацію, знезараження (), г) ліквідації або скорочення витрат на відшкодування громадянам (як працівникам підприємства, так і мешканцям прилеглих територій) сум коштів, пов’язаних з їх лікуванням від набутих захворювань внаслідок аварій на підприємстві (), або професійних захворювань () тощо. Встановити так званий закритий (тобто вичерпний для класифікації даної категорії) список подібних екологічних ефектів практично неможливо через багатоманітність наслідків, передбачити які наперед не вбачається можливим, оскільки непередбачуваними є самі інновації, їх вплив на розвиток технологій. Названі супутні ефекти пов’язані з екологічними наслідками інноваційних заходів, які можна описати такою формулою:

, (5)

де - сумарна вартісна оцінка супутніх екологічно корисних результатів від інноваційних заходів, тис. грн.; - сума вартісних оцінок n-них супутніх

екологічно корисних результатів різного (i-го) спрямування від інноваційних заходів, тис. грн.

Окрім екологічних можуть бути соціальні наслідки, що можуть бути оцінені вартісними показниками. Зокрема, сюди мають бути включені: а) збільшення податкових відрахувань до бюджетів усіх рівнів (), б) збільшення доброчинних внесків підприємства до спеціальних соціальних фондів на реалізацію соціальних програм загальнодержавного () та місцевого значення (); в) збільшення податкових надходжень за рахунок відрахувань від заробітної плати тих працівників, яких було прийнято на нові робочі місця, створені за рахунок інноваційних заходів () та інші. Усю сукупність ефектів соціального спрямування можна описати формулою:

, (6)

де - сумарна вартісна оцінка супутніх соціально корисних результатів від

інноваційних заходів, тис. грн.; - сума вартісних оцінок m-тих супутніх соціально

корисних результатів різного (j-го) спрямування від інноваційних заходів, тис. грн.

Підсумком досліджуваного складу екологічних та соціальних ефектів від впровадження інноваційних програм, проектів чи заходів є запропонована формула для визначення вартісної оцінки їх наслідків (економічного ефекту):

, (7)

де - вартісна оцінка супутніх корисних результатів (екологічних, соціальних, економічних) в розрахунку на одиницю виробу, тис. грн./ од. виробу.

Розглядаючи досліджувану проблему у масштабі, адекватному загальному обсягу виробництва, слід прийняти формулу:

, (8)

де - частина величини річного економічного ефекту за рахунок супутніх корисних результатів, тис. грн.; - обсяг виробництва річний за другим варіантом (або після впровадження інвестиційного заходу), тис. шт. (тис. кв. м; тис. т тощо відповідно до прийнятої одиниці виміру обсягів конкретної продукції).

Представлення частини річного економічного ефекту, отримуваного як супутні корисні результати, через залежність (8)