ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО
Медалієва Оксана ЗахарівнаМедалієва Оксана Захарівна
УДК 94 (477) „18/19"УДК 94 (477) 18/19"
РОЛЬ УНІВЕРСИТЕТСЬКИХ ІСТОРИЧНИХ НАУКОВИХ ТОВАРИСТВ УКРАЇНИ В УКРАЇНСЬКОМУ НАЦІОНАЛЬНОМУ ВІДРОДЖЕННІ РОЛЬ УНІВЕРСИТЕТСЬКИХ ІСТОРИЧНИХ НАУКОВИХ ТОВАРИСТВ УКРАЇНИ В УКРАЇНСЬКОМУ НАЦІОНАЛЬНОМУ ВІДРОДЖЕННІ
(остання третина ХІХ ст. – 1917 р.)(остання третина ХІХ ст. – 1917 р.)
07.00.01 – історія України
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук
ЧЕРКАСИ – 2005
Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі новітньої історії Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького Міністерства освіти і науки України
Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент
ПЕРЕХРЕСТ Олександр Григорович,ПЕРЕХРЕСТ Олександр Григорович,
Черкаський національний університет
імені Богдана Хмельницького,
завідувач кафедри всесвітньої історії
Офіційні опоненти: доктор історичних наук, доцент
ХМАРСЬКИЙ Вадим Михайлович,ХМАРСЬКИЙ Вадим Михайлович,
Одеський національний університет
імені Іллі Мечнікова, завідувач кафедри історії України завідувач кафедри історії України
кандидат історичних наук, доцент
МОЙСІЄНКО Василь Миколайович,
Черкаський національний університет
імені Богдана Хмельницького, доцент кафедри права
Провідна установа: Інститут української археографії та джерелознавства
ім. М. С. Грушевського НАН Україниім. М. С. Грушевського НАН України
Захист відбудеться “ 13 травня о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 73.053.01 у Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького за адресою: 18031, м. Черкаси, бульв. Шевченка, 81, кім. 211.
З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького (18031, м. Черкаси, вул. Університетська, 22).
Автореферат розісланий “ квітня 2005 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради
кандидат історичних наук, доцент Корновенко С. В.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Демократичні зміни у сучасному українському суспільстві, що відбулись й відбуваються в Україні призводять до переосмислення окремих проблем історичної науки. Нині Україна переживає новий період національного піднесення, складовою якого є посилення інтересу науковців і громадськості до вітчизняної історії та національної культури. Чітко окреслилась тенденція поглиблення інтересу до історії окремих регіонів, міст, конкретних пам’яток, а також до маловідомих діячів української науки, культури, громадського й просвітницького руху. У цьому контексті актуальною є і проблема вивчення історії української інтелігенції, зокрема її ролі у відродженні української національної культури та впливу на розвиток самосвідомості українського народу у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. У цей період українська інтелігенція, в тому числі й професорсько-викладацький склад українських університетів, застосовувала різні форми і методи для організації українознавчих досліджень та популяризації української культури.
Важливу роль у цьому відіграли створені в останній третині ХІХ ст. на території Наддніпрянської України офіційні історичні наукові товариства (далі - ІНТ): Історичне товариство Нестора-літописця при університеті св. Володимира (далі - ІТНЛ), Історико-філологічне товариство при Харківському університеті (далі - ХІФТ), Історико-філологічне товариство при Новоросійському університеті (далі - ІФТНУ) та Історико-філологічне товариство при Історико-філологічному інституті князя О. Безбородька у Ніжині (далі - ІФТНІ).
Висвітлення діяльності ІНТ в останній третині ХІХ ст. – 1917 р. важливе з огляду на дослідження витоків вітчизняної історичної науки, з’ясування їх внеску в національно-духовний розвиток українського народу та у формування національної самосвідомості. Актуальність порушеної нами проблеми пояснюється й потребою об’єктивного відтворення особливостей розвитку історичної науки в ІНТ, переосмислення їх ролі та значення як наукових центрів Наддніпрянської України в останній третині XIX – на початку XX ст. Актуальність теми дисертації зумовлена також недостатнім висвітленням цієї проблеми в українській історіографії, відсутністю цілісного ґрунтовного й об’єктивного дослідження, присвяченого саме діяльності системи ІНТ України та з’ясуванні їх ролі в період українського національного відродження. У сучасних умовах формування національної самосвідомості та активізації інтересу до історичної спадщини українського народу, автентичне відтворення перебігу громадсько-просвітницьких заходів, проведених ІНТ, матиме не лише наукове, а й дидактичне та виховне значення.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно наукової проблематики кафедри новітньої історії Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького, вона органічно пов’язана з темою наукового пошуку Науково-дослідницького інституту селянства Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького „Історичні форми ментальності, соціально-економічної та громадсько-політичної самоорганізації українського селянства” (номер державної реєстрації 0102U006796).
Об’єктом дослідження є офіційні історичні наукові товариства Наддніпрянської України
Предмет дослідження – роль ІНТ в українському національному відродженні останньої третини ХІХ ст. – 1917 р.
Хронологічні межі дослідження охоплюють період останньої третини ХІХ ст. – 1917 р. Вибір верхньої межі пов’язаний із появою в Наддніпрянщині першого історичного наукового Товариства, діяльність якого розпочалася на базі університету святого Володимира у Києві з 9 березня 1874 р. Нижня межа (лютий 1917 р.) обумовлена революційними подіями, докорінними змінами всієї системи освіти та науки, в результаті яких громадські організації діяли в абсолютно нових умовах, що потребують окремого вивчення.
Територіальні межі дослідження. Опрацьовані матеріали стосуються території України у складі Російської імперії, що, згідно з тогочасним адміністративно-територіальним поділом, визначалася кордонами Волинської, Київської, Подільської, Чернігівської, Харківської, Полтавської, Катеринославської, Херсонської та Новоросійської губерній.
Мета дослідження полягає у тому, щоб на основі виявленого комплексу джерел, здобутків історіографії з’ясувати роль ІНТ у національно-духовному відродженні українського народу останньої третини ХІХ – початку ХХ ст.
Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:–
з’ясувати стан наукового вивчення теми, рівень і повноту забезпечення джерельної бази;–
дослідити обставини виникнення ІНТ;–
розкрити нормативно-правові основи функціонування ІНТ;–
висвітлити внутрішню структуру та персональний склад ІНТ;–
вивчити напрями, форми та методи наукової роботи ІНТ;–
проаналізувати просвітницько-громадську та видавничу діяльність ІНТ;–
виявити міжнародні зв’язки ІНТ.
Наукова новизна і теоретичне значення дисертації полягають у наступному:
уперше на дисертаційному рівні комплексно досліджено роль ІНТ в українському національному відродженні останньої третини ХІХ ст. – 1917 р.;–
на основі аналізу відомих та введення у науковий обіг значного масиву нових документів та матеріалів істотно доповнено знання про систему функціонування ІНТ в останній третині ХІХ ст. – 1917 р.;–
переглянуто усталені радянською історіографією стереотипи стосовно наукової проблематики ІНТ у період, що досліджується;–
з’ясовано напрями та види наукової співпраці між ІНТ і Науковим товариством ім. Т. Шевченка (далі НТШ);–
неупереджене вивчення широкого кола джерел та літератури дозволило зробити висновок про те, що роль ІНТ в українському національному відродженні протягом останньої третини ХІХ ст. – 1917 р. визначалась перш за все проведеною ними різноплановою роботою.
Практичне значення дослідження полягає у тому, що фактологічний матеріал, теоретичні положення, висновки й узагальнення розширюють знання про функціонування українських громадських наукових організацій. Матеріали роботи можуть бути використані в лекційних курсах з історії України, історії української культури, регіоналістики. Концептуальні положення дисертації слугуватимуть ґрунтом для створення наукових студій з історії українського національного відродження, української еліти, української суспільної та наукової думки, українсько-російських культурних взаємозв’язків.
Апробація результатів дослідження. Основні положення роботи обговорювались на засіданнях кафедри новітньої історії Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького, Ради Наукового товариства істориків-аграрників. Загальна концепція дослідження знайшла своє відображення у доповідях і повідомленнях на українсько-німецькому семінарі „Європейська регіональна історіографія у ХХ ст.” (Київ, 2003), на Міжнародній науковій конференції „Історія релігій в Україні” (Львів, 2004), Міжнародних науково-практичних конференціях „Тарас Шевченко у контексті національної та світової культури” (Кам’янець-Подільський, 2004) й „Знаки питання в історії України: українська історія у східноєвропейському контексті” (Ніжин, 2004), Всеукраїнських наукових конференціях „Селянство Півдня України: історія і сучасність” (Миколаїв, 2003), „Національна ідентичність у контексті політичного процесу: історія і сучасність” (Черкаси, 2004), „Україна і Росія: досвід історичних зв’язків та перспективи співробітництва” (Кривий Ріг, 2004), „Національна інтелігенція в історії та культурі України у ХХ – ХХІ ст.” (Вінниця, 2004), Перших Богданівських (Черкаси, 2003) та Всеукраїнських Максимовичівських читаннях (Черкаси, 2004), на Міжрегіональній науковій конференції „ХХІ краєзнавча конференція молодих вчених” (Харків, 2003), на електронних Міжнародних науково-практичних конференціях „Наука і освіта” та „Динаміка наукових досліджень” (Дніпропетровськ, 2004).
Публікації. За матеріалами дослідження опубліковано 12 наукових статей, 6 із яких – у фахових виданнях, визначених переліком ВАК України. Загальний обсяг публікацій становить 3, друкованих аркушів.
Обсяг і структура дисертації зумовлені метою, завданнями, проблемно-хронологічним принципом дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, що містять 12 підрозділів, висновків, списку використаних джерел та літератури. Обсяг дисертації становить 253 с., список джерел та літератури нараховує 660 найменувань (63 сторінки).
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано актуальність теми, наукову новизну результатів дисертаційної роботи, визначено її основні завдання, хронологічні та територіальні межі, сформульовано мету, об’єкт, предмет, окреслено практичну значимість і апробацію одержаних результатів.
У першому розділі „Історіографія, джерельна база та теоретико-методологічні засади дослідження”, який складається з трьох взаємопов’язаних підрозділів, проаналізовано стан наукової розробки проблеми, джерельну базу дослідження, обґрунтовано його методологію.
У першому підрозділі першого розділу „Історіографія проблеми” з’ясовано стан наукового вивчення проблеми. Історіографію з обраної теми умовно поділено на: 1) дорадянську (70-ті рр. ХІХ ст. – 20-ті рр. ХХ ст.); 2) радянську (20 – початок 90-х рр. ХХ ст.); 3) сучасну (початок 90-х рр. ХХ ст. – початок ХХІ ст.).
Дорадянська історіографія історії університетських ІНТ відзначається фактологічним, описовим, а не дослідницьким характером. Першими узагальненими роботами були так звані ювілейні матеріали ІНТ та їх структурних підрозділів Дашкевич Н. П. 25-летие Исторического общества Нестора-летописца. – К., 1899; Сумцов Н. Ф. Двадцатипятилетие Историко-филологического общества при Императорском Харьковском университете // Сборник Харьковского историко-филологического общества (далі – СХИФО). – Х., 1905. – Т. 14; Ветухов А. В. О деятельности Педагогического отдела Харьковского историко-филологического общества в первое десятилетие (1892 – 1902 гг.) // СХИФО. – Х., 1905. – Т. 14; Иванов Е. М. Харьковский Исторический архив // СХИФО. – Х., 1905. – Т. 14. . Автори намагались висвітлити діяльність відповідного Товариства чи структурного підрозділу за певні роки. У цих виданнях, як правило, представлено короткий нарис наукової та громадської діяльності ІНТ, повні списки їх дійсних й почесних членів, а також членів-кореспондентів, перераховано посадові особи, додатково надруковано списки тем рефератів, прочитаних на засіданнях товариств. Водночас названі матеріали мають і суттєві недоліки, зокрема, йдеться про тенденційність викладу матеріалу та брак критичного аналізу. Основну увагу було акцентовано на успіхах ІНТ. Однак замовчувалися невдалі результати їх діяльності, внаслідок чого автори публікацій певною мірою спотворювали істинний характер подій у житті товариств на користь головної ідеї – показати важливе значення ювіляра в науковому житті Російської імперії і, зокрема, України.
Цінний матеріал з історії ІНТ містять дорадянські ювілейні видання російських університетів Маркевич А. И. Историко-филологическое общество // Маркевич А. И. Двадцатипятилетие Императорского Новороссийского университета. Историческая записка. – О., 1890; Редин Е. Историко-филологическое общество // Ученые общества и вспомогательные учреждения Харьковского университета (1805 – 1905). – Х., 1911; Данилевич В. Е. Этнографический музей // Ученые общества и вспомогательные учреждения Харьковского университета (1805 – 1905). – Х., 1911. . В цілому ж, з об’єктивних причин, діяльність університетських історичних наукових товариств на першому етапі історіографічної розробки проблеми не стала предметом спеціального дослідження.
У радянському періоді розвитку вітчизняної історичної науки умовно можна виділити такі етапи: 1) 20-ті роки; 2) 30-ті – початок 50-х років; 3) середина 50-х – початок 60-х років; 4) друга половина 60-х – початок 80-х років; 5) друга половина 80-х – початок 90-х років.
У 20-ті роки ХХ ст. відбувся розподіл українського історичного наукового простору на радянський та діаспорський. Звернувшись до вивчення наукової спадщини ІНТ, зокрема ХІФТ, радянські (В. Барвінський, П. Петров Барвінський В. До 50-ти річчя заснування Харківського Центрального Історичного Архіву (1880 – 1930) // Архівна справа. – 1930. – № 3; Петров П. Справи Малоросійської колегії, що переховуються в Архіві давніх актів // Архівна справа. – 1929. – №1. ) та діаспорські (Д. Дорошенко Дорошенко Д. І. Огляд української історіографії. Державна школа: Історія. Політологія. Право. – К., 1996.) дослідники прийшли до висновку про їх важливий внесок у розробку джерельної бази історії України. У цих роботах більш об’єктивніше, порівняно з дорадянською історіографією, оцінювалася діяльність українських ІНТ. В той же час названі дослідження носили побіжний або фрагментарний характер.
У 1930-х – на початку 1950-х рр. радянська історична наука зазнала докорінних змін. Зі згортанням НЕПу, формуванням адміністративно-командних методів управління економікою, культу особи Й. Сталіна у суспільно-політичному житті СРСР та УСРР (пізніше УРСР) історична наука потрапила під цілковитий контроль сталінської ідеології. У цей період науковій, просвітницько-громадській та видавничій діяльності ІНТ бракує предметної уваги з боку радянської історіографії, яка зверталася до них лише у разі вивчення університетської тематики Кричун А. В. Одесский университет в 1865 – 1899 гг. // Одесский университет за 75 лет (1865 – 1940). – О., 1940; Харьковский государственный университет им. А.М. Горького за 150 лет. – Х., 1955.
. Дослідники перш за все зосереджували увагу на соціально-економічних передумовах виникнення ІНТ, класовому аналізі університетських реформ 1863 та 1884 років.
У середині 50-х – на початку 60-х років ХХ ст. під впливом широкомасштабної десталінізації суспільства намітилися деякі зрушення у вивченні обраної нами для дослідження теми. Елементи демократизації громадського життя, відродження краєзнавчого руху викликали появу низки публікацій про наукові здобутки ІНТ. Лейтмотивом видань цього хронологічного відрізку було прагнення презентувати корисну діяльність ІНТ. Хоча при цьому використовувалися певні штампи в оцінюванні їх внеску у розвиток історичної науки кінця ХІХ – початку ХХ ст. Історія Київського університету. 1834 – 1859. (До 125-річчя з дня заснування). – К., 1959; Очерки истории исторической науки в СССР / Под ред. М. В. Нечкиной. – Т. 2. – М., 1960; Разгон А. М. Этнографические музеи в России (1861 – 1917) // Очерки истории музейного дела в России. – Вып. III. – М., 1961.
Історіографія другої половини 60-х – першої половини 80-х років ХХ ст. несла на собі відбиток поступового згортання демократичних процесів у суспільстві, повернення до „неосталінізму” брежнєвського ґатунку. Домінуючою стала тематика внеску ІНТ та їх членів у класову й революційну боротьбу селян і робітників. В той же час, суттєвий внесок у досліджувану проблему зробили В. Фрадкін, В. Сарбей, О.Степанський. В. Фрадкін дослідив етнографічний спадок ХІФТ, особливості його фольклорно-просвітницької діяльності Фрадкин В. З. Фольклорно-этнографическая деятельность Харьковского историко-филологического общества. 1877 – 1919 гг.: Автореф. дисс… канд. ист. наук. – Л., 1973. . Не заперечуючи висновків наукових пошуків дослідника, вважаємо за доцільне кваліфікувати фольклорно-етнографічну діяльність ХІФТ лише як один із напрямів наукових пошуків його членів. У наступних працях Фрадкін В. З., Шейко В. М. Науково-освітня діяльність Харківського історико-філологічного товариства (1877 – 1919 рр.) // Вісник Харківського університету. – 1979. – № 182 – Вип. 11; Фрадкин В. З. Харьковское историко-филологическое общество (1877 – 1919 гг.) // История и историки. Историографический ежегодник. 1979. – М., 1982. учений цілком справедливо звернув увагу на те, що серед активних членів ХІФТ були не лише чоловіки, але і жінки: О. Єфименко, М. Салтикова, О. Радакова, О. Калмикова та інші. Досить слушним на нашу думку, є висновок В. Фрадкіна про те, що члени ХІФТ, проводячи в складних умовах Російської імперії наукову та просвітницько-пропагандистську роботу, виявляли громадянську мужність. В. Сарбей наголошував на важливому значенні творчого доробку ХІФТ, відзначаючи праці найбільш відомих членів Товариства: П. Єфименка, О. Єфименко, М. Плохинського, Д. Яворницького, М. Дринова та Д. Багалія. Можливість вивчати історію Слобідської України членами ХІФТ В. Сарбей справедливо пов’язував із розширенням історико-документальної бази Товариства – створенням Історичного архіву Сарбей В. Г. Харківське історико-філологічне товариство та його вклад в історіографію України (До 100-річчя заснування і початку діяльності) // Український історичний журнал (Далі – УІЖ). – 1977. – № 12.. Серед публікацій радянського періоду на особливу дослідницьку увагу заслуговують роботи О. Степанського, який системно й комплексно підійшов до вивчення історії ІНТ у Російській імперії Степанский А. Д. К истории научно-исторических обществ в дореволюционной России // Археографический ежегодник за 1974 г. – М., 1975. Степанский А. Д. Материалы легальных общественных организаций царской России (середина XVIII – февраль 1917 г.) // Археографический ежегодник за 1978 г. – М., 1979.. Студії ученого презентують відомості майже про всі історичні товариства Російської імперії: названо роки заснування та ліквідації, склад дійсних і почесних членів, подано короткий аналіз їх статутних документів, визначено основні напрями наукової та просвітницько-громадської діяльності. О. Степанський перший у радянській історичній науці створив класифікацію історичних товариств, поклавши в її основу предмет дослідження, напрями дослідження, завдання та види діяльності таких громадських організацій.
Зміна суспільно-політичних орієнтирів, започаткована перебудовою, позначилася і на розвитку історіографії обраної теми дослідження. У другій половині 80-х – на початку 90-х років ХХ ст. історики, оперуючи розсекреченими матеріалами, раніше невідомою літературою, переосмислили зроблене, доповнили знання з наукової, просвітницько-громадської та видавничої діяльності ІНТ. Характерною ознакою є поступовий відхід від усталених радянською історичною наукою методологічних принципів, стереотипів. М. Колесник у своїй кандидатській дисертації та публікаціях з історії ІТНЛ висвітлив передумови створення та діяльність Товариства, проаналізував статути, склад, напрями та форми його наукової й громадської роботи Колесник М. П. Историческое общество Нестора-летописца. 1872 – 1931. (Историографический очерк): Автореф. дисс… канд. ист. наук. –К., 1990; Колесник М. П. Історичне товариство Нестора-літописця – основні етапи й напрями діяльності (1872 – 1931 рр.) // УІЖ. – 1989. – № 9.. Дослідник вважав провідним напрямом у дослідженнях членів ІТНЛ вітчизняну історію, до складових якої зараховував історію України та Росії.
Якісно новий етап у вивченні обраної нами проблематики розпочався із проголошенням Україною державної незалежності. 1990-ті роки характеризуються подоланням догматичних штампів у висвітленні історичного процесу, залученням до наукового обігу більш повного кола історичних джерел, поверненням в історію імен багатьох громадських діячів та вчених. У ці роки доба українського національного відродження набуває комплексного вивчення. Поряд із дослідженнями, що стосуються загальних питань розвитку історичної науки України в останній третині ХІХ – на початку ХХ ст. Першина З. В. Історія України в працях одеських дослідників // УІЖ. – 1994. – № 6; Гейда О. С. Розвиток церковно-історичного краєзнавства на Чернігівщині у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.: до постановки проблеми // Україна і Росія в панорамі століть: Зб. наук. пр. – Чернігів, 1998; Коцур В. П., Коцур А. П. Історіографія історії України. – Чернівці, 1999; Острянко А. М. Ніжинська історична школа кінця ХІХ – першої третини ХХ ст.: Автореф. дис... канд. іст. наук. – К., 2001; Масненко В. В. Історична думка та націотворення в Україні (кінець ХІХ – перша третина ХХ ст.). – К.; Черкаси, 2001. , з’являються і спеціальні студії, присвячені історії власне університетських ІНТ України Ульяновський В. Невидані 25-й том і покажчик „Чтений в Историческом обществе Нестора-летописца” // Записки Наукового товариства імені Шевченка. – Т. CCXXII. – Львів, 1991; Лащенко Х. Науковий і просвітницький осередок у провінції. До сторіччя з дня утворення Ніжинського історико-філологічного товариства (1894 – 1919) // Наукові записки. – Т. 1. – К., 1996; Зайцева З. Наукові товариства як інституції української науки другої половини ХІХ ст. – початку ХХ ст. // Питання історії, історіографії, джерелознавства та архівознавства Центральної та Східної Європи: Зб. наук. пр. – Вип. 1. – К.; Чернівці, 1997.. Про активізацію інтересу до проблематики ІНТ свідчать і наукові конференції, що відбулись у другій половині 90-х рр. ХХ ст. Було проголошено низку доповідей, де окреслювались актуальні проблеми дослідження українських ІНТ Коваленко О. Б. Ніжинське історико-філологічне товариство і його внесок у розвиток краєзнавства на Чернігівщині // Друга Чернігівська обласна наукова конференція з історичного краєзнавства: Тези доповідей. – Вип. ІІ. – Чернігів; Ніжин, 1988; Симоненко В. І. До 100-річчя заснування Ніжинського Історико-філологічного товариства // До 100-річчя Ніжинського Історико-філологічного товариства: Тези і матеріали конференції Історико-краєзнавчого товариства. – Ніжин, 1995..
На початку ХХІ ст. в українській історіографії з’явились наукові праці, які суттєво доповнили знання істориків про наукову та просвітницьку діяльність ІНТ. До таких студій слід зарахувати роботи В. Хмарського, А. Катренка, В. Мойсієнка, М. Колесника, В. Назаренка, Л. Круглової, Л. Губицького Хмарський В. М. Археографічна діяльність Одеського товариства історії і старожитностей. – О., 2002; Катренко А. М., Мойсієнко В. М. Демократичний рух в Україні 70 – 80-х рр. ХІХ ст. – Черкаси, 1994; Мойсієнко В. М. Життєвий шлях та громадсько-політична діяльність О. О. Русова // Український селянин: Зб. наук. пр. – Вип. 8. – Черкаси, 2004; Колесник М. Внесок науково-історичних товариств Лівобережної України у розвиток вітчизняного слов’янознавства (70-ті роки ХІХ – 30–ті роки ХХ ст.) // Київська старовина. – 2004. – № 1; Назаренко В. Ю. Харьковское историко-филологическое общество. Вопросы литературоведения. – Х., 1999; Губицький Л. В. Дослідження історії Росії в Історичному товаристві Нестора-літописця (1872 – 1931 рр.): Автореф. дис… канд. іст. наук. – К., 2003. , інших дослідників.
Окремі аспекти наукового дослідження історії загальноросійських ІНТ висвітлено в роботах іноземних дослідників, зокрема російських: Е. Есенгараєва, О. Вовіної, О. Камардіної Есенгараев Е. Ж. Научные общества и их роль в исторической науке России конца ХIХ – начала ХХ веков: (На материалах деятельности исторических обществ при Московском и Петеребургском университетах): Автореф. дисс…. канд. ист. наук. – М., 1991; Вовина О. П. Научные общества в истории отечественной этнографии второй половины XVIII – начала ХХ вв. – Чебоксары, 1993; Камардина О. В. Императорское русское историческое общество (очерк истории и научной деятельности). 1866 – 1916: Дисс. … канд. ист. наук. – Самара, 1999.. Проте питання ролі університетських історичних наукових товариств України в українському національному відродженні (останньої третини ХІХ ст. – 1917 р.) в іноземній історіографії залишаються малодослідженими.
Отже, аналіз історіографічної спадщини проблеми дозволяє твердити, що діяльність університетських історичних наукових товариств України достатнього висвітлення в історичній літературі не знайшла, чим і обумовлений вибір дисертанткою теми дослідження.
У підрозділі 1. 2 „Джерельна база” проаналізовано джерельну базу дослідження, що постає достатньо репрезентативною. У відповідності із загальноприйнятим поділом джерел, вони умовно диференціюються на неопубліковані (архівні) та опубліковані. Під час наукового пошуку автором опрацьовано матеріали, які зберігаються в архівосховищах та наукових інститутах України: Центральному державному історичному архіві України м. Києва (ЦДІАУК), Центральному державному історичному архіві України м. Львова (ЦДІАУЛ), Інституті рукописів Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського (ІРНБУВ), а також державних архівах Дніпропетровської (ДАДО), Київської (ДАКО), Одеської (ДАОО), Полтавської (ДАПО) областей, філії Чернігівського обласного державного архіву у м. Ніжині (ФЧОДАН). Архівні матеріали характеризуються розпорошеністю та фрагментарністю: поточна документація, особові архіви членів ІНТ, прибутково-витратні записи, листи від кореспондентів та установ.
З матеріалів ЦДІАУК були залучені документи таких фондів: ф. 222 („Колекція документів Київського історичного товариства Нестора-літописця”), ф. 264 („Особовий фонд Ю. А. Кулаковського”), ф. 335 („Канцелярія тимчасового генерал-губернатора м. Одеса”), ф. 442 („Канцелярія Київського, Подільського й Волинського генерал-губернатора”), ф. 707 („Управління Київського учбового округу”), ф. 858 („Особовий фонд М. М. Паше-Озерського”), ф. 1439 („Чернігівське жандармське губернське управління”), ф. 2017 („Харківське історико-філологічне товариство”), ф. 2052 („Особовий фонд М. Ф. Сумцова”). У ЦДІАУЛ вивчалися матеріали ф. 309 („Наукове товариство імені Т. Шевченка”); в ІРНБУВ – ф. V („Особовий фонд Е. Р. Штерна”), ф. 59 („Особовий фонд М. М. Ясинського”), ф. VIII („Київський університет св. Володимира”), ф. ХХІІІ („Особовий фонд М. М. Бережкова”), ф. 46 („Особовий фонд В. С. Іконнікова”) та ф. 83 („Особовий фонд І. М. Каманіна”).
У регіональних архівах було опрацьовано такі матеріали: ДАДО – ф. 11 („Канцелярія Катеринославського губернатора м. Катеринослав”); ДАКО – ф. 1 („Київське губернське управління”), ф. 2 („Канцелярія Київського губернатора”), ф. 10 („Київський губернський у справах про товариства відділ”); ДАОО – ф. 45 („Новоросійський університет”); ДАПО – ф. 222 („Лубенський музей Катерини Миколаївни Скаржинської”); ФЧОДАН – ф. 1334 („Фонд документальних матеріалів Ніжинського Історико-філологічного товариства при Інституті князя Безбородька в м. Ніжині”), ф.1105 („Історико-філологічний інститут князя О. Безбородька”).
Загалом автором опрацьовано 24 фонди державних архівів України. Частина архівних документів за темою дослідження вводиться до наукового обігу вперше.
За типологічним критерієм, залучену джерельну базу пропонується поділити на наступні групи.
Першу групу складають офіційно-нормативні документи, які висвітлюють процес створення ІНТ, звітні документи голів цих наукових об’єднань на ім’я губернаторів, попечителів навчальних округ, а також листування центральної й місцевої влад із головами ІНТ, які містяться у фондах ДАКО (ф. 1, ф. 2), ФЧОДАН (ф. 1105), ЦДІАУК (ф. 442, ф. 335, ф. 707, ф. 1439, ф. 2017) та ІРНБУВ (ф. VIII).
Другу групу джерел складають статути ІНТ та їх структурних одиниць, які зберігаються у відповідних справах ЦДІАУК (ф. 858, ф. 2017), ФЧОДАН (ф. 1105) та ДАОО (ф. 45).
Найбільша кількість інформації міститься у матеріалах третьої групи – у протокольних матеріалах і звітній документації ІНТ та їх структурних підрозділів: Педагогічних відділів, архівів, комітетів, музеїв, бібліотек, що була виявлена у фондах ІРНБУВ (ф. 83), ЦДІАУК (ф. 2017), ФЧОДАН (ф. 1334) та ДАОО (ф. 45). Їхнє вивчення дозволяє з’ясувати та визначити як загальні, так і специфічні тенденції в роботі ІНТ окресленого хронологічного періоду. Суттєвим доповненням до них є списки членів правління ІНТ та списки дійсних, почесних і членів-кореспондентів, залучені з ЦДІАУК (ф. 222) та ДАКО (ф. 10).
Четверту групу складають матеріали, що фіксують факти організації та участі ІНТ у науково-просвітницьких заходах: археологічних з’їздах, публічних читаннях, наукових експедиціях тощо. У цьому аспекті важливими є архівні матеріали ДАДО (ф. 11), ДАКО (ф. 2), ІРНБУВ (ф. V, ф. ХХІІІ), ЦДІАУК (ф. 222, ф. 264, ф. 707, ф. 2017), ФЧОДАН (ф. 1334) та ДАОО (ф. 45). Для вивчення наукових інтересів та творчих зв’язків членів ІНТ залучено документи закордонних наукових товариств, із якими товариства Наддніпрянської України підтримували наукові зв’язки, зокрема використано матеріали фонду Наукового товариства ім. Т. Шевченка у ЦДІАУЛ (ф. 309).
П’ята група – чернетки наукових робіт найбільш активних членів ІНТ. Окремі з них зберігаються в ІРНБУВ (ф. 59, ф. ХХІІІ).
До опублікованих джерел належать: 1) законодавчі акти, які регламентували функціонування ІНТ (статути); 2) матеріали офіційного діловодства, передусім звітна документація ІНТ (щорічні звіти, протоколи засідань, списки членів); 3) наукові розвідки, статті та епістолярії членів ІНТ. Джерела даного типу надруковані у виданнях ІНТ („Чтения в Историческом обществе Нестора-летописца” (далі – ЧИОНЛ), „Сборник Харьковского историко-филологического общества” (далі – СХИФО), „Вестник Харьковского историко-филологического общества” (далі –ВХИФО ), „Летопись Историко-филологического общества при Новороссийском университете”(далі – ЛИФОНУ), „Сборник Нежинского историко-филологического общества” (далі – СНИФО) та „Труды Педагогического отдела Харьковского историко-филологического общества” (далі – ТПОХИФО)), наукових збірниках українських університетів („Университетские записки”, „Записки Харьковского университета”, „Известия Историко-филологического института князя Безбородко в Нежине”) та періодичній пресі того часу.
Сукупність усіх використаних у дисертації джерел дозволяє виокремити й проаналізувати еволюцію наукової, просвітницько-громадської та видавничої діяльності ІНТ досліджуваного періоду, і, на думку автора, є достатньою для вирішення поставлених у цьому дослідженні завдань.
У підрозділі 1. 3 „Теоретико-методологічні засади дослідження” визначено, що методологічну основу дисертації становить сукупність загальнонаукових принципів і методів пізнання, спрямованих на об’єктивне, всебічне висвітлення подій, фактів, явищ: принципи науковості, історизму, об’єктивності, системності, розвитку, плюралізму; методи комплексного підходу, порівняльно-історичний, синхронний, проблемно-хронологічний та біографічний.
Другий розділ „Організаційні засади діяльності історичних наукових товариств” структурно поділяється на два взаємопов’язані підрозділи, присвячені питанням нормативно-правового функціонування ІНТ, висвітленню їх організаційної структури та особового складу.
У першому підрозділі „Нормативно-правові основи функціонування історичних наукових товариств” відображено особливості політики царського уряду Російської імперії щодо розвитку історичної науки в останній третині ХІХ ст. – 1917 р., вивчено умови та чинники, що призвели до появи ІНТ.
За різними підрахунками, на території Російської імперії протягом 1759 – 1917 рр. існувало від 71 до 113 історичних товариств. З них на території України, яка входила до складу Російської імперії в останній третині ХІХ – на початку ХХ ст., наукову та просвітницьку діяльність проводило 13 товариств, у тому числі 3 університетські. До останніх українська історіографія традиційно зараховує ІТНЛ, ХІФТ, ІФТНУ. На нашу думку, доцільним є до такої групи залучити й ІФТНІ. На користь цього свідчать декілька факторів: а) подібність організаційної структури та складу товариств; б) проведення аналогічної наукової, просвітницько-громадської та видавничої діяльності; в) високий рівень наукових праць членів ІФТНІ, який відповідав якості „університетських” історичних товариств.
Історичні наукові товариства – продукт свого часу, своєї епохи, їх поява була закономірною у процесі розвитку вітчизняної історичної науки за економічних, соціальних і культурних умов, які мали місце в Російській імперії в окреслений період. Діяльність ІНТ відбувалась відповідно до державної програми розвитку історичної науки в Російської імперії другої половини ХІХ – на початку ХХ ст. У роботі таких товариств органічно поєднувався помірний контроль і фінансова допомога уряду з добровільною діяльністю частини місцевої інтелігенції. ІНТ мали статус державних закладів, залежних від центральних установ і місцевих органів влади, їх видавнича діяльність, здебільшого, відбувалася лише завдяки урядовій фінансовій підтримці.
У підрозділі 2. 2 „Структура та склад історичних наукових товариств” досліджено внутрішню структуру ІНТ, діяльність керівників підрозділів, чисельність їх особового складу.
Згідно нормативних документів ІНТ, їх структура й принципи організаційної діяльності були однотипними в межах Російської імперії. Статути, як базовий документ, містили перелік дослідницьких завдань, засобів їх досягнення, предмети наукового дослідження, відомості про структурні одиниці товариств (відділи, архіви, музеї, бібліотеки), дані про джерела та суми фінансування, функції керівництва, обов’язки та права особового складу. Очолював Товариство виборний колегіальний орган – рада: голова, секретар, скарбник, бібліотекар та керівники структурних підрозділів. До складу ІНТ входили дійсні та почесні члени, а також члени-кореспонденти. За своїм складом товариства були досить демократичними: у їх роботі разом із чоловіками брали участь і жінки, разом із професорами та доцентами – студенти, разом із професіоналами – шанувальники історичної науки. ІНТ мали різну чисельність: від 50 – 70 до 100 – 200 чоловік. Вивчаючи питання про персональний склад ІНТ можна відзначити серед їх членів таких видатних науковців, як В. Антонович, В. Іконніков, О.Потебня, М. Сумцов, О. Маркевич, М. Бережков та ін. Результати організаційної діяльності ІНТ у вигляді створених архівів, музеїв та бібліотек і сьогодні мають особливе наукове значення, оскільки їм (товариствам) удалося віднайти, систематизувати й зберегти цінний історичний матеріал з історії та культури українського народу.
Третій розділ „Українознавство як пріоритетний напрямок наукових досліджень членів історичних наукових товариств”, який складається із трьох органічно пов’язаних підрозділів, присвячено діяльності ІНТ по вивченню українознавчої проблематики. Найбільш національно активні члени ІНТ прекрасно усвідомлювали, що національні почуття українського народу ґрунтуються на його історичній пам’яті, яка підносить патріотичні почуття та підкреслює національну гідність людей, сприяє широкому залученню їх до соціальної діяльності, що є виявом їх національної самосвідомості.
У підрозділі 3. 1 „Дослідження історії козацтва” проаналізовано основні теми, над якими працювали члени ІНТ, стверджується, що вивчення українськими науковцями актуальних питань історії козацтва в межах історичних наукових товариств здійснювалося без певної послідовності.
До вивчення історії козацтва члени ІНТ ставилися по-різному. Інтерес до дослідження цієї теми більшою мірою проявляли члени ІТНЛ та ХІФТ. Вони вивчали такі важливі питання, як виникнення козацтва й заснування Запорозької Січі, роль козацтва у селянсько-козацьких повстаннях кінця XVI – 20 – 30-х рр. XVII ст. та у Національно-визвольній революції середини XVII ст., становище козацької верстви у Гетьманщині. Цим питанням, зокрема, присвячено роботи В. Антоновича, І. Каманіна, О. Лазаревського, О. Лучицького, Д. Яворницького, О. Єфименко та інших. Водночас у межах ІФТНУ та ІФТНІ, на превеликий жаль, таких досліджень майже не проводилось.
Вище вказані роботи ґрунтувалися на засадах народницької історичної школи. Згідно неї, основну увагу дослідники зосереджували на вивченні історії народу – його ідеалів, прагнень, здобутків і втрат, проблем економічного, культурного й духовного розвитку, відсуваючи на другий план питання державотворення. Окрім В. Антоновича, до заснованої ним школи в українській історичній науці належала й більшість членів університетських ІНТ, які через об’єктивні причини (служба в державних наукових і навчальних закладах, формування їх історичного світогляду та методології під впливом своїх учителів В. Антоновича, М. Костомарова, П. Чубинського, поміркована позиція щодо ідеї державності української нації тощо) не могли перебувати на засадах нової на той час історичної школи – державницької.
Незважаючи на це, факт звернення членами ІНТ до історії козацтва, опублікування першоджерел та створення наукових досліджень з окресленої проблематики свідчить про їх важливий внесок у загальний процес українського національного відродження.
У підрозділі 3. 2 „Проблеми соціально-економічної історії Наддніпрянської України XVII – середини ХІХ ст.” звернено увагу на вивчення членами ІНТ історико-економічної проблематики.
З’ясовано, що члени ІНТ досліджували історико-економічні особливості розвитку сільського господарства на українських землях протягом XVІI – середини XІХ ст., важливі та водночас малорозроблені аспекти поземельних відносин в українському селі. У їх працях проаналізовано питання про форми землеволодіння та землекористування, співвідношення різних форм ренти, специфічні риси розвитку сільського господарства Наддніпрянської України тощо. Дослідники, аналізуючи різні групи господарств, критикували кріпацтво, його пережитки, віддавали перевагу господарствам фермерського типу, вважали прогресивним перехід на цей тип господарювання шляхом реформ. Характерною рисою наукових пошуків членів ІНТ був відступ від широких узагальнень і спрямування своїх зусиль на пошук і запровадження до наукового обігу нового фактологічного матеріалу з проблематики, що досліджувалася.
До основних проблем соціально-економічної історії Наддніпрянської України, які були об’єктом дослідження членів ІНТ, слід зарахувати такі: вивчення питання про можливість існування протягом XVII – XVIII ст. на території Лівобережної України, на так званих старозайманських землях, громадського (общинного) землеволодіння, дослідження історії господарського освоєння південноукраїнських територій, пошук, аналіз і систематизація історичних джерел про підготовку та проведення селянської реформи 1861 р. і пов’язаних із нею селянських рухів і заворушень. Виявом зацікавленості соціально-економічними процесами в Україні з боку ІНТ були організовані у 1901 та 1911 рр. відкриті засідання товариств і читання членами ІНТ публічних лекцій для громадськості України з метою відзначення 40 та 50-річчя з часу звільнення селян від кріпацтва в Російській імперії.
Визначено, що особливий інтерес членів ІНТ до проблем соціально-економічної історії Наддніпрянської України XVII – середини ХІХ ст. пов’язаний зі швидким економічним розвитком Російської імперії у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. по шляху розвитку капіталістичних відносин. Саме економічні зміни в країні та поява нових явищ у соціальній сфері стимулювали звернення ІНТ до вивчення соціально-економічної історії.
У підрозділі 3. 3 „Краєзнавча робота” охарактеризовано фольклорно-етнографічні дослідження побуту та культури як українського, так і неукраїнського населення, що проживало на території підросійської України, членами ІНТ.
Встановлено, що вони були продовженням краєзнавчих студій, які в першій половині ХІХ ст. проводила Тимчасова комісія для розгляду давніх актів (археографічна комісія), Комісія для статистичного і природничо-історичного опису губерній Київської навчальної округи (1851 1864 рр.), яка діяла при університеті св. Володимира, експедиція, організована Імператорським Російським географічним товариством (1869 – 1870 рр.) в Україні, під керівництвом П. Чубинського, Південно-західний відділ Імператорського Російського географічного товариства, а також губернські статистичні комітети та архівні комісії.
Виявлені та зібрані членами ІНТ у процесі краєзнавчого вивчення фольклорно-етнографічні надбання і на сьогодні є цінними історичними джерелами. Серед них зафіксовано на папері особливості всього циклу родинних (родильні, весільні, поховальні, поминальні) та господарських звичаїв українського, російського, грецького, болгарського, сербського та інших народів, які в той час проживали на території України. Завдяки організації науково-пошукової роботи, членам ІНТ удалося зібрати зразки предметів побуту, домашнього приладдя, одягу, українських писанок, вишиванок тощо. За допомогою ентузіастів та шанувальників краєзнавства ІНТ зуміли реалізувати низку програм із метою краєзнавчого вивчення Київської, Харківської, Полтавської, Чернігівської, Катеринославської та Новоросійської губерній.
Зроблено висновок про те, що краєзнавчі студії в останній третині ХІХ – на початку ХХ ст. були складовою наукових досліджень членів ІНТ. Їх результати
