Одеський національний університет імені І.І. Мечникова

МАЛИНЕНКО ТЕТЯНА ІВАНІВНА

УДК 159.7.072

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРОЦЕСУ

ЦІЛЕПОКЛАДАННЯ У КЕРІВНИКІВ ВИЩИХ

НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

19.00.01 – загальна психологія, історія психології

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Одеса – 2005

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано в Донецькому інституті післядипломної освіти інженерно-педагогічних працівників АПН України

Науковий керівник: | доктор психологічних наук, професор Максименко Юрій Борисович, Донецький інститут психології і підприємництва, ректор

Офіційні опоненти: | доктор психологічних наук, професор Томчук Михайло Іванович, Вінницький соціально-економічний інститут університету “Україна”, ректор

кандидат психологічних наук, професор Потапова Валентина Дмитрівна, Донецький національний університет, завідувач кафедри психології

Провідна установа: | Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова МОН України, кафедра психології, м. Київ

Захист дисертації відбудеться 08.04.2005 року об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 41.051.07 у Одеському національному університеті ім. І.І. Мечникова (65026, м. Одеса, вул. Дворянська, 2)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова за адресою: 65026, м. Одеса, вул. Преображенська, 24

Автореферат розісланий 05.03.2005 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

доктор психологічних наук, професор Вісковатова Т.П.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Проблема постановки людиною свідомої мети є однією з ключових психологічних проблем. У роботах Б.Г. Ананьєва, М.І. Бобневої, А.Л. Журавльова, В.Ф. Рубахіна, Б.Ф. Ломова, С.Д. Максименка, О.К. Тихомирова, і ін. підкреслюється, що дослідження цілепокладання має важливе теоретичне й практичне значення. Зокрема, сьогодні загальновизнано, що процес цілепокладання лежить в основі будь-якої цілеспрямованої діяльності людини і входить до її психологічної структури як невід’ємний компонент. Більш того дослідження останніх років (Р.Р. Бибрих, В.В. Знаков, Л.М. Карамушка, Н.Л. Коломенський Т.Б. Корнилова, Ю.М. Швалб та ін.) довели, що ефективність цілепокладання є суттєвою складовою особистості, яка сприяє її соціальній активності, здатності до вироблення нових стратегій життєдіяльності, адаптації до соціально-економічних змін у суспільстві.

Водночас, не дивлячись на значну кількість досліджень, особливості цілепокладання у керівників ВНЗ не були предметом спеціального дослідження, тому вивчення цілепокладання в діяльності керівників вузів буде сприяти не тільки підвищенню якості навчально-виховного процесу, але і дозволить перейти від оперативного до програмно-цільового керування вузом, що, у свою чергу, забезпечить більш оптимальну інтеграцію вищої школи України до вимог Болонської декларації.

Таким чином, соціальна значущість, недостатня дослідженість проблеми визначили вибір теми даного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в межах планової наукової діяльності лабораторії організаційної психології Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України (Тема: “Теоретико-методичні основи психологічної підготовки практичних психологів до надання психологічної допомоги управлінському персоналу організації” (номер держреєстрації 0100U000100) та затверджено вченою радою Донецького інституту післядипломної освіти інженерно-педагогічних працівників АПН України (протокол № 5 від 19.03.1999 р.).

Об’єкт дослідження – цілепокладання як інтегральний процес регуляції професійної діяльності.

Предмет дослідження – психологічні особливості функціонування цілепокладання у керівників вузів.

Мета дослідження – виявити особливості прояву цілепокладання у керівників вузів з урахуванням його взаємозв’язку з деякими особистісними характеристиками, що виявляються в управлінській діяльності.

Гіпотеза дослідження. Цілепокладання керівників вузів являє собою складну динамічну систему, що формується під впливом бажаного результату управлінської діяльності і багато в чому визначається особистісними особливостями керівників, орієнтацією їхньої професійної діяльності на минуле, сьогодення, майбутнє.

Для досягнення мети дослідження та перевірки висунутої гіпотези були поставлені такі завдання:

–

–

–

Методологічну та теоретичну основу дослідження склали: положення психологічної науки про структуру особистості в її зв’язку з діяльністю (Л.С. Виготський, Г.С. Костюк, С.Д. Максименко); теорія розвитку свідомості і самосвідомості (О.М. Леонтьєв, В.В. Столін, Ю.М. Швалб); принцип індивідуальної варіабельності керування у залежності від особистісних проявів керівника (Г.М. Андрєєва, Б.Г. Ананьєв, Л.М. Карамушка).

Методи дослідження: для розв’язання поставлених завдань та перевірки висунутої гіпотези була розроблена програма дослідження, яка включала методи теоретичного аналізу проблеми, методи спостереження, бесіди, інтерв’ю, анкетування, психодіагностичні методи, психометричні та статистичні процедури.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що:

–

–

–

Теоретичне значення роботи полягає в поглибленні та подальшому розвитку найважливіших положень психологічної науки про структуру особистості та її взаємозв’язок з діяльністю, а також у науковому обґрунтуванні положення про зв’язок процесу цілепокладання керівних працівників вузів з їх особистісними проявами.

Практичне значення визначається в тому, що виявлені у керівників вузів стратегії цілепокладання можуть використовуватися в якості певних критеріїв для відбору та психологічної підготовки керівників вищої школи, корекції стилю їх управлінської діяльності.

Особистий внесок здобувача полягає в тому, що розроблені автором наукові положення та отримані емпіричні дані є самостійним внеском у розробку проблеми впливу особливостей цілепокладання керівників вузів на ефективність їх управлінської діяльності. У публікаціях використано результати експериментального дослідження автора.

Вірогідність та надійність отриманих результатів забезпечувалась використанням комплексної уніфікованої системи методів, яка дозволила на основі виміряної поетапності надання рандомізованих завдань отримувати достовірну інформацію про стан тих явищ, які вивчались. Надійність забезпечувалась шляхом використання статистичних методів комп’ютерного статистичного пакету STATISTIKA та експертних оцінок; достовірність висновків забезпечувалась відповідним підбором досліджуваних, побудовою адекватних цілям дослідження ситуацій, достатньою кількісною та професійною представленістю досліджуваних.

Апробація та впровадження результатів дослідження. Основні положення дисертації, її результати, висновки висвітлювались та отримали схвалення на VI Костюковських читаннях (Київ, 2003 р.): засіданнях Ради ректорів вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації Донецького регіону (Донецьк, 2001, 2002, 2003 рр.); апробовані на семінарах керівників вузів I-IV рівнів акредитації (Донецьк, 2002, 2003 рр.); використовувались при підборі резерву на заміщення вакантних посад керівників вузів Донецького регіону.

Теоретичні положення та висновки, статистичні матеріали ввійшли в “Концепцію розвитку вищої освіти Донецької області до 2020 року” та “Регіональну програму підготовки кадрів для економіки Донбасу до 2020 року”, а також використовуються в процесі викладання курсів “Основи менеджменту в освіті” у Донецькому інституті післядипломної освіти інженерно-педагогічних працівників АПН України та Єнакіївській філії Донбаського гірничо-металургійного інституту (Довідки № 31-п від 14 липня 2003 р. та № 27 від 18 серпня 2003 р.).

Публікації. Зміст та результати дослідження відображено в 9 наукових публікаціях, 3 з яких входять до видань, затверджених ВАК України.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних літературних джерел із 224 найменувань, із них 33 іноземною мовою, 4 додатків. Рукопис дисертації містить 186 сторінок тексту, із них 159 сторінок основного. Основний текст містить 13 таблиць та 6 рисунків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтована актуальність роботи, виділено об’єкт і предмет дослідження, вказано на його зв’язок із науковими програмами, планами, темами, визначено мету і завдання, методи дослідження, висвітлено наукове та практичне значення роботи, а також особистий внесок здобувача, розкрито форми його апробації та подані відомості про структуру дисертації.

У першому розділі: “Цілепокладання як процес регуляції діяльності” представлено теоретичні аспекти дослідження, у яких цілепокладання розглядається з точки зору його генези та структури у загальнопсихологічному аспекті з позицій психодинамічних та клінічних досліджень, а також виділяються його прояви в безпосередній діяльності керівника.

Поняття “цілепокладання” у психологічній науці є відносно новим, хоча в науковій літературі сьогодні воно вже зайняло досить помітне місце (О.Ф. Коган, О.К. Тихомиров, Ю.М. Швалб тощо).

Більш тривалу історію, пов’язану з вивченням цілепокладання, має філософія. Зокрема відзначається (М.Т. Макаров, Ю.Б. Молчанов та ін.), що в рамках загальнофілософського підходу до вивчення цілепокладання проблема про сутність і походження цілей розкривається з позицій основних питань філософії: про матеріалістичну детермінацію цілей людини об’єктивним світом, про діалектику можливості і дійсності формування і реалізації цілей, про відображальну природу цілей і характер їхнього зв’язку з пізнанням, про їх істинність і хибність, про діалектичну єдність волі і необхідності при виборі людиною цілей у житті тощо.

З точки зору психології проблема дослідження цілепокладання визначається рішенням наступних питань: по-перше, встановлення сутності процесу цілепокладання, наповнення його психологічним змістом; по-друге, вичленовування загальних закономірностей функціонування даного процесу; по-третє, вивчення специфіки протікання цілепокладаючих процесів у професійній діяльності керівників вузів, що, насамперед, обумовлені їхніми особистісними якостями.

Важливими джерелами, які розкривають ці питання, є дослідження К.О. Абульханової-Славської, Л.І. Анциферової, Р.Р. Бибріха, Л.М. Карамушки, Н.Л. Коломенського, Д.О. Леонтьєва, С.Д. Максименка, С.Г. Москвичова, О.П. Саннікової, Б.Й. Цуканова, Ю.М. Швалба та ін.

Визначені автори обстоюють положення про те, що цілепокладання є інтегральним системним утворенням, яке характеризує людину в цілому, а не в окремих її аспектах. Це цілісне утворення необхідно досліджувати в контексті життя людини, його часовій перспективі, що включає минуле, сьогодення, майбутнє.

Звернення до робіт (Б.С. Братусь, Л.Ф. Бурлачук, Б.В. Зейгарник, М.С. Курек, Ю.Б. Максименко, З. Фрейд та ін.), які торкаються різних варіантів дизадаптивного розвитку цілепокладання, дозволило глибше проникнути у феноменологію цілепокладання.

Значну роль в розкритті проблеми цілепокладання в управлінській діяльності відіграють дослідження К. Бландеда, Е.Е. Вендерова, В. Врума, К. Вернеріда, Д. Мак-Грегора, У. Оучи, О.О. Свенцицького і ін.

Таким чином, узагальнення наукових джерел дало змогу стверджувати, що цілепокладання становить одне з провідних місць у професійній діяльності керівника, яка, перш за все, опосередковується його особистісними властивостями.

У другому розділі: “Основи побудови емпіричного дослідження особливостей цілепокладання у керівних робітників ВНЗ” надані основні теоретичні положення, побудована дослідницька модель та етапи дослідження, обґрунтовані та наведені експериментальні методики дослідження.

Методологія системного підходу (Г.С. Костюк, Б.Ф. Ломов, С.Д. Максименко, О.П. Саннікова та ін.) передбачає використання трьох системних принципів: проблемну побудову дослідження; розгляд об’єкта як активного утворення і, нарешті, визначення системи як організації знань про об’єкт, який вивчається.

На базі цих принципів і була побудована стратегія дослідження, яка включала розв’язання наступних питань: по-перше, теоретичне обґрунтування способу операціоналізації гіпотези, для чого були використані декілька шляхів її емпіричної реалізації, аналіз різних варіантів дослідницьких завдань і їх емпіричного вираження; по-друге, виявлення різних способів перевірки результатів; по-третє, обґрунтування послідовності етапів дослідження таким чином, щоб, з одного боку, отримані дані виступили своєрідним відправним пунктом для виявлення наступних, а з іншої сторони – для самої безпосередньої побудови наступного етапу вивчення, і, нарешті, по-четверте, забезпечення систематичного зворотного зв’язку отриманих даних з вихідною гіпотезою (не тільки на заключній стадії роботи).

На підставі конкретизації принципів і стратегії обстеження була побудована модель вивчення особливостей цілепокладання.

Для безпосереднього експериментально-психологічного дослідження особливостей цілепокладання у керівників ВНЗ, крім методів бесіди, анкетування, сконструйовано й обґрунтовано блок методик, що включав: метод контент-аналізу виступів і інтерв’ю керівників; тест смисложиттєвих орієнтацій (Дж. Крамбо, Л. Махолік в адаптації Д.О. Леонтьєва); методику дослідження макіавеллізму особистості (D.S. Wilson et al. в адаптації В.В. Знакова); методику діагностики рівня суб’єктивного контролю Дж. Роттера в адаптації Ю.Ф. Бажіна та ін.; 16-РF опитувальник Р. Кеттела.

Усього в дослідженні взяли участь 131 керівник ВНЗ Донецької області: проректори – 26 чоловік, декани – 41 чоловік і завідувачі кафедр – 64 чоловіки.

У третьому розділі: “Експериментально-психологічне дослідження функціонування процесу цілепокладання у керівників ВНЗ” викладено основні результати експериментального дослідження.

Таблиця 1

Кількість елементарних мовних проявів

у виступах і інтерв’ю керівників вузів

№

п/п | Елементарні мовні прояви | Частота використання на 100 слів

Середні показники | Виступи | Інтерв’ю

зав. кафедрами | декани | проректори | зав. кафедрами | декани | проректори

1. | “Я” | 5,52 | 2,06 | 7,39 | 2,42 | 3,18 | 13,76 | 4,29

2. | “Ми” | 7,47 | 6,47 | 14,21 | 6,18 | 3,62 | 10,01 | 4,31

3. | “Я/Ми” | 0,74 | 0,32 | 0,52 | 0,61 | 0,88 | 1,37 | 0,99

4. | “Мені” | 2,03 | 1,04 | 6,03 | 0,98 | 0,49 | 7,22 | 0,32

5. | Вираження почуттів | 2,16 | 1,16 | 2,47 | 1,63 | 1,39 | 4,14 | 2,17

Продовження таблиці 1

6. | Оцінка | 7,09 | 2,12 | 16,88 | 2,09 | 1,31 | 18,03 | 2,16

7. | Пряме звернення | 3,29 | 0,89 | 12,32 | 1,24 | 0,25 | 7,36 | 0,46

8. | Використання дієприкметників | 8,2 | 7,54 | 9,04 | 10,24 | 6,93 | 8,73 | 10,53

9. | Риторичні запитання | 2,38 | 2,73 | 4,23 | 5,43 | 0,26 | 2,06 | 3,86

10. | Відступи від тексту | 1,12 | 0,00 | 0,00 | 1,12 | 0,00 | 0,00 | 0,00

11. | Негативи | 26,47 | 37,67 | 13,07 | 32,57 | 28,62 | 9,31 | 37,58

12. | Позаособисті відступи | 6,73 | 1,16 | 25,48 | 1,92 | 1,03 | 7,73 | 3,11

13. | Творчі вираження | 4,26 | 2,46 | 3,96 | 5,16 | 0,67 | 2,47 | 4,27

14. | Кваліфікатори | 2,41 | 1,52 | 2,07 | 3,39 | 2,16 | 1,68 | 3,65

Визначено, що в результаті проведеного контент-аналітичного дослідження (таблиця 1) відображення цілепокладання у проректорів, деканів і завідувачів кафедр як у виступах, так і в інтерв’ю були певні розбіжності.

Зокрема, при формуванні цілей проректори характеризувалися деякою авторитарністю, вони не схильні детально міркувати над основними аспектами розв’язуваних проблем, недостатньо приділяли увагу пошуку аргументів pro et contra. Вони переважно впевнені у правильності власних дій і, якщо рішення прийняте, то ніяких сумнівів щодо його неправильності у них не виникало.

В якості основного мотиву–цілі у них виявився мотив досягнень (7,03), у той же час орієнтація на відносини в них досить низька (2,32). Очевидно, ця обставина свідчить про те, що проректори більшою мірою орієнтовані на “використання” для досягнення цілей інших людей. До того ж, незважаючи на те, що в них досить високий мотив влади (6,48), можна зробити припущення, що він “підлеглий” мотиву досягнень, тому влада необхідна проректорам для того, щоб більш ефективно вирішувати поставлені цілі.

Декани при постановці цілей більш демократичні, ніж проректори; вони здебільшого орієнтовані на думку колективу. Однак їхня демократичність деякою мірою блокується тим, що їм приходиться враховувати, з одного боку, думку керівництва, а з іншого боку – думку колег по роботі.

Аналіз мотиваційно-цільових установок у деканів показує, що домінуючим мотивом–метою у них є мотив влади (8,15), хоча і мотив досягнень представлений досить високо (7,36). У цьому зв’язку можна припустити, що влада для деканів у структурі цілепокладання у більшій мірі, ніж для проректорів, необхідна для того, щоб деякою мірою нівелювати “тиск” керівництва і забезпечити діяльність співробітників для досягнення когнітивно відрефлексованих цілей.

Підвищення більш ніж у два рази мотиваційно-цільових установок, пов’язаних з відносинами, у деканів (4,74), у порівнянні з проректорами, (2,32) вказує на те, що декани при формуванні цілепокладаючих установок більш демократичні, ніж проректори, а у стосунках з іншими в них істотно зростають емпатийні прояви.

Дані контент-аналізу у завідувачів кафедр в цілому свідчать про те, що при формуванні цілей у них порівняно з проректорами і деканами, більш виражена орієнтація на колектив. При конструюванні цілей вони більшою мірою, ніж проректори і декани, мають у своєму розпорядженні певний набір когнітивних засобів і механізмів формування гнучких схем сприймання і переробки інформації.

Мотиваційно-цільові компоненти цілепокладання у завідувачів кафедр значною мірою детерміновані досягненнями членів кафедри (9,12); мотив влади (4,05) у них порівняно з проректорами (6,48) і деканами (8,15), виражений менше, що, очевидно, свідчить про деякий перерозподіл ресурсу цілепокладання у бік стабілізації відносин (13,64) на базі формування безпосередніх досягнень працівників.

Такого роду положення вказує на те, що ситуація цілепокладання завідувачами кафедр оцінюється ширше, ніж просто наявна не тільки в тимчасовому відношенні (можливість як майбутнє), але й у соціальному, оскільки більш висока орієнтація на досягнення і відносини неможлива без соціального порівняння.

Аналіз факторів методики “Осмислення життя” (ОЖ), наведених на рисунку 1, показує, що загальний показник ОЖ у всіх груп керівників вузів знаходиться у середньому діапазоні (92-115 балів). Можна припустити, що всі керівники досить упевнені в принциповій можливості самостійного здійснення вибору, що цілком погоджується із загальними тенденціями цілепокладання, відзначеними при аналізі матеріалів контент-аналітичного дослідження.

Примітка: 1 – загальний показник ОЖ; 2 – цілі; 3 – процес; 4 – результат;

5 – локус контролю–Я; 6 – локус контролю–життя.

При постановці цілей у житті показники у всіх групах приблизно знаходяться на рівні середнього і високого діапазону, що в цілому характеризує цілепокладання керівників як досить осмислене, спрямоване на тимчасову перспективу. Однак, хоча і незначне зниження цих показників у проректорів (34,25) порівняно з деканами (34,71) і завідувачами кафедр (36,05), свідчить про те, що проректори при постановці життєвих цілей, на відміну від деканів і, особливо, від завідувачів кафедр меншою мірою характеризуються цілеспрямованістю; їх плани недостатньо підкріплюються особистою відповідальністю і реальною опорою на сьогодення при реалізації.

Наступна група показників, пов’язаних із процесом сприйняття життя, також знаходиться на рівні середніх і високих значень. У цьому зв’язку можна припустити, що в цілому керівники сприймають процес свого життя як цікавий, емоційно насичений, наповнений змістом. Разом з тим, і тут на рівні субшкал, розподіл показників відрізняється: проректори (30,61); декани (29,94); завідувачі кафедр (33,47). Подібного роду розподіл показників, очевидно, свідчить про те, що найбільшу незадоволеність стосовно свого життя відчувають декани, за якими ідуть проректори, що знову ж погоджується з даними, які були отримані при проведенні контент-аналізу.

В оцінці результативності цілепокладання в житті показники у проректорів і деканів приблизно однакові (відповідно 24,27 і 24,40). Збільшення у порівнянні з ними даного показника у завідувачів кафедр (29,76) вказує на те, що вони більш позитивно, ніж проректори і декани, розглядають прожите життя.

Аналіз показників, пов’язаних з локус контролем–Я (Я – “хазяїн” життя) і локус контролем–життя (керованість життям), показує, що проректори і декани (локус контролю–Я: проректори – 22,79; декани – 20,94; локус контролю–життя – відповідно: 34,39 і 32,22), на відміну від завідувачів кафедр (локус контролю–Я: 20,44; локус контролю–життя: 27,94), більш упевнені в собі, вважають, що їм дана можливість вільно приймати рішення і втілювати їх у життя.

При спробі з’ясувати питому вагу і співвідношення складових свідомості життя керівників вузів, кореляційний аналіз виявився малопридатним через дві основні причини. По-перше, практично всі кореляції окремих показників (субшкал) між собою і з загальним показником ОЖ виявилися достовірними на дуже високому рівні значущості і не давали можливості диференціювати ці співвідношення досить коректно. Це було обумовлено тим, що багато пунктів у методиці ОЖ “працюють” одночасно на кілька шкал і практично усі входять у структуру загального показника. По-друге, кореляційний аналіз, як відомо, не дає уявлення про причинно-наслідкові зв’язки. Факторний аналіз також не міг дати досить достовірних моделей через недостатню представленість досліджуваних щодо числа перемінних.

Тому, як менш залежна від розміру вибірки, була обрана процедура регресійного аналізу. При цьому відповідно до нашої гіпотези і завдань дослідження в якості залежної перемінної брався загальний показник свідомості життя, а в якості незалежних, тобто складових чи детермінант загальної свідомості життя – окремі показники методики ОЖ.

Таке рішення виявилося більш вдалим у всіх трьох отриманих регресійних моделях, тому що значення коефіцієнтів детермінації (квадрата коефіцієнта множинної кореляції) було вище, ніж 0,82, тобто навіть найслабша модель по проректорах пояснювала більш 82% дисперсії. Найбільш вдала модель була отримана у підгрупах деканів і завідувачів кафедр, що пояснювала 92% усіх варіацій чи відхилень індивідуальних показників від середнього рівня.

При розгляді моделей у кожній з підгруп питому вагу (ступінь впливу кожної з незалежних перемінних на залежну) найбільш виражено відбивав показник “В” (коефіцієнт при відповідному члені в регресійному рівнянні), а також рівень значущості цього впливу p-level (рівень значущості Т–критерію).

Зокрема, у проректорів до достовірного наближається тільки показник, що відноситься до процесу життя (р=0,057), всі інші далекі від значущого. Це можна пояснити двояко: або відповіді досліджуваних даної підгрупи недостовірні, або детермінація їх життєвого цілепокладання, а якщо бути більш точним, їх свідомості, лежить у сфері, що не відноситься до конструктів методики ОЖ. З огляду на оцінки вірогідності результатів за іншими методиками, більш ймовірним тут представляється друге припущення. Тому, незважаючи на те, що показники впливу не доходять до достовірних, по групі проректорів можна зробити два попередніх висновки. Перший полягає в тому, що детермінація їхньої свідомості життя малодиференційована у галузі, розрахованої на вимір за допомогою методики ОЖ. Другий висновок полягає в тому, що на загальну свідомість життя, на суб’єктивно-психологічному рівні, визначену як переживання наповненості–ненаповненості життя, у проректорів найбільшою мірою впливає установка, пов’язана з тим, що “єдиний сенс життя полягає в тому, щоб жити”. Іншими словами, якщо досліджувані в цій групі сприймають процес свого життя як цікавий, емоційно насичений і наповнений змістом, то і загальна свідомість їхнього життя буде висока. Усе це, мабуть, указує на те, що для проректорів проблема контролю життя малоактуальна, і свідомості власного життя вони досягають переважно переживаючи свідомість своєї повсякденної діяльності. Тут певною мірою виникають, принаймні, два альтернативних пояснення: це може бути обумовлено або їх віковими особливостями, або специфікою їхньої професійної діяльності, зокрема, її рутинності.

Набагато краще диференційовані регресійні моделі свідомості життя в групах деканів і завідувачів кафедр, крім того, вплив всіх окремих субшкал на загальний показник згідно з цими моделями вірогідний. Вони були проаналізовані у порівнянні один з одним, спираючись на ранги, а виразність оцінювалася по “p-level”, тому що всі коефіцієнти “В” при незалежних перемінних достовірні.

В обох моделях провідними щодо впливу були субшкали, що відносяться до власне смисложиттєвих: “цілі”: 3-й ранг у проректорів; 2-й ранг у деканів і 1-й – у завідувачів кафедр, “результативність життя” (перший ранг в обох підгрупах). У той же час за шкалою “процес життя”: 5-й ранг у проректорів; 4-й ранг у деканів і 5-й, найменший, у завідувачів кафедр. Якщо врахувати, що цілі у житті відбивають орієнтацію на минуле, процес життя – на сьогодення, а результативність життя – на майбутнє, то можна припустити, що це деякі базові детермінанти досягнення мети, а сама посада є символом цього досягнення. Отже, дуже сильним повинне бути прагнення до збереження посади чи, принаймні, до усвідомлення результатів своєї праці на відповідних посадах. Величина рівнів значущості коефіцієнтів “В” при перемінних показує, що орієнтації на минуле і на сьогодення (“процес життя”) у вимірі їхнього впливу на загальний показник ОЖ у деканів відрізняються зовсім незначно – розходження “В” складає 0,197, а в рівнях значущості – усього 0,002. Та ж різниця (не рангів, а коефіцієнтів регресії “В”) у завідувачів кафедр складає 0,19. Вони ніби рівні, але тут варто врахувати, виходячи з коефіцієнтів “В” при вільному члені, різний масштаб цих оцінок. У грубому наближенні він дорівнює 1:1,5, причому вільний член менше в завідувачів кафедр. Це означає, що однаковим за модулем розходженням у “В” варто надавати більшого значення у завідувачів кафедр, а, отже, у них більш значна різниця між орієнтацією на минуле і сьогодення.

Порівняльний аналіз результатів регресійного аналізу за методикою ОЖ з показниками прояву макіавеллізму показав, що в цілому вони у всіх групах вірогідно перевищують середні значення для змішаної вибірки стандартизації. При цьому найбільш високий рівень макіавеллізму у деканів (М=119,73), а його розкид найменший (S=6,27). З огляду на найбільш виражене в деканів, у порівнянні з іншими підгрупами керівників, вплив субшкали ОЖ “процес життя”, можна висловити припущення, що маніпулятивність для деканів при постановці цілей більшою мірою необхідна для того, щоб, як уже відзначалося, компенсувати їх “усереднене” положення між керівництвом вузу і викладачами.

Далі за ступенем виразності середніх показників Мак-шкали ідуть проректори (М=107,34; S=13,06). На жаль, через недостатню вірогідність їхньої регресійної моделі за методикою ОЖ не можна зробити досить обґрунтований висновок про зв’язок макіавеллізму з життєвими орієнтаціями. Однак можна припустити, що в проректорів у силу їхнього службового становища більше можливостей діяти прямими адміністративними методами і менше потреби в маніпулюванні.

Найменш виражений показник Мак-шкали при настільки ж високому розкиді, як і в проректорів, у завідувачів кафедр (М=79,33; S=12,28). Відповідно до їхньої регресійної моделі ОЖ можна припустити їхню велику орієнтацію на майбутнє, стратегічне конструювання цілей.

Аналіз результатів за методикою дослідження рівня суб’єктивного контролю (РСК) показує, що в цілому всі керівники вузів характеризуються інтернальним типом контролю. Ця обставина свідчить про те, що переважна більшість керівників вузів відповідають за все, що відбувається, здебільшого приймають на себе, пояснюючи їх своєю поведінкою, характером, здібностями тощо. Водночас, наявність у профілі РСК у завідувачів кафедр двох показників (Із=5,0; при р?0,05; Ім=3,0; при р?0,05) і одного показника (Ів=4,5; р – н/д) у деканів зі зсувом профілю вліво (<5,5 стенів) свідчить про те, що завідувачі кафедр не належною мірою впевнені у наявності у них неформальних здібностей контролювати свою діяльність, впливати на колег по роботі. Екстернальні тенденції шкали, пов’язаної з виробничими відносинами у деканів, підтверджують раніше висловлене припущення про їх “усереднене” положення, тому при формуванні цілепокладаючих установок декани більшого значення надають зовнішнім обставинам: керівництву вузу, колегам по роботі, везінню–невезінню.

Подальший розгляд результатів, отриманих за методикою РСК по показниках, диференційованих за емоційним знаком цілепокладання і його ситуаційно-специфічним проявом, показав, що в структурі цілепокладання проректорів найбільшого значення набуває здоров’я (Із=8,5; р?0,05), виробничі відносини (Ів=8,0; р?0,01) і міжособистісні відносини (Ім=7,0; р?0,01). У цьому зв’язку можливо припустити, що досить високі показники в проректорів за зазначеними шкалами обумовлені, як уже відзначалося раніше, їхніми віковими особливостями (серед 26 проректорів практично усі віднесені до підгруп середньої–пізньої дорослості і предпенсійного віку); тому проректори, певною мірою вичерпавши життєвий ресурс і домігшись певного положення, намагаються зберегти свій статус за рахунок доброго здоров’я, більш скрупульозної організації виробничої діяльності і бажання викликати симпатію і повагу в міжособистісних відносинах з колегами.

Трохи інша картина за показниками РСК складається у деканів. Так, у них найбільш значними показниками виявилися Ід=8,5 при р?0,01; Ін=7,0 (р?0,05) і Із=7,0 (р?0,01). Подібного роду результати в основному відповідають раніше виявленим за іншими методиками тенденціям і свідчать про те, що декани орієнтовані на майбутнє, досягнуті результати у своїй діяльності приписують собі, вважають, що більшість важливих подій у їхньому житті були результатом їхніх власних дій, і вони можуть ними керувати.

У завідувачів кафедр найбільш значущі результати за методикою РСК виявилися Ін=8,5 при р?0,01 и Іс=7,0 (р?0,05). Значущі високі показники за шкалою Ін говорять про розвинуте почуття суб’єктивного контролю; у той же час, як відзначалося вище, низькі показники за шкалою Ім свідчать про деякий “дефіцит” самостійності в прийнятті рішень, більшій орієнтації на колектив.

Таким чином, матеріали, виявлені за методикою РСК, багато в чому збігаються з результатами, отриманими в результаті контент-аналітичного дослідження, методиками ОЖ і Мак-шкали.

З метою більш глибокого вивчення впливу особистісних якостей на процес цілепокладання по кожній з підгруп був проведений кореляційний аналіз результатів, отриманих за методикою 16-PF і відповідними формами його репрезентації в тимчасовій перспективі (синхронність, періодичність, послідовність, зв’язаність, щільність, темп). Для цього методом лінійної стандартизації для кожної з категорій форм цілепокладання були визначені області високих, середніх і низьких значень, де за широту інтервалу для середнього рівня був узятий інтервал: середнє ± половина стандартного відхилення.

У результаті кореляційного аналізу у підгрупі проректорів практично між усіма формами цілепокладання (за винятком темпоральных характеристик) виявлені достовірні зв’язки. Найбільша кількість факторів -Q1***, +В**, -М* і +Q2* при постановці цілей у них зв’язана з послідовністю. Це, очевидно, указує на те, що послідовність цілепокладаючої діяльності проректорів здебільшого “завантажується” минулим досвідом, вони досить консервативні, з деяким сумнівом відносяться до нових ідей, дотримуються загальноприйнятих норм.

Періодичність, щільність і синхронність цілепокладання проректорів визначалася трьома особистісними факторами 16-PF: періодичність – -М***, +В** і -F*; щільність – -Q1**, -F* і +В*; синхронність – +В*, -М*, -Q1. Як видно, у всіх трьох відзначених формах цілепокладання визначальне значення має фактор “інтелекту”, що за рахунок присутності факторів М, F і Q3 можна охарактеризувати як “практичний”, що базується на багатому життєвому досвіді, достатньому рефлексивному аналізу минулих помилок.

Зв’язаність цілепокладання – одна з основних форм цілеспрямованої діяльності. У проректорів зв’язаність цілепокладання визначалася факторами: -М** і +Q3*, що вказує на ті ж особистісні детермінанти цілепокладаючої діяльності, що були виявлені під час обговорення інших форм цілепокладання: деякий консерватизм, досить непоганий самоконтроль над своїми емоціями і поведінкою. Висловлені припущення певною мірою знаходять своє підтвердження у відсутності значущих зв’язків між факторами 16-PF і темпоральними характеристиками проректорів, відсутність яких ніби “блокує” емоційні прояви при постановці і практичній реалізації цілей.

Під час обговорення основних особистісних детермінант, що визначають функціонування форм цілепокладання, у деканів була виявлена більша кількість значущих факторів 16-PF, ніж у проректорів (7 у деканів проти 6 – у проректорів). Очевидно, це свідчить про більшу особистісну включеність деканів у формування і реалізацію цілей.

Що стосується безпосередньої особистісної опосередкованості різних форм цілепокладання, то стосовно деканів можна відзначити наступне: найбільш представленими тут з’явилися такі форми цілепокладання як періодичність (фактори -Q2*, -М*, -F4*); послідовність (+В*, +N*, +С*) і щільність (-Q2**, -F*, +N*). Подібного роду розподіл факторів 16-PF у деканів стосовно перерахованих вище форм цілепокладання, мабуть, свідчить про більш гармонійний розподіл особистісного ресурсу при формуванні і реалізації цілей у тимчасовій перспективі. Водночас, достатня представленість у даних формах цілепокладання таких факторів як +N, -Q2, -F указує на те, що при конструюванні і реалізації своїх цілепокладаючих установок декани характеризуються недостатньою впевненістю у своїх діях, деякою стриманістю і підвищеним хвилюванням при прийнятті рішень, орієнтацією на думку інших. Це припущення підтверджується відсутністю у деканів значущих зв’язків між їх особистісними якостями і такою формою цілепокладання як зв’язаність, а також достатньою представленістю факторів +В і +С за синхронністю і, навпаки, малою представленістю (один фактор Q4) за темпом.

У завідувачів кафедр тимчасові форми цілепокладання в їх зв’язках з особистісними особливостями за рівнем представленості і за їх змістом відмінні як від деканів, так і від проректорів. Так, якщо загальна кількість значущих факторів у проректорів, як уже відзначалося, дорівнювало шести, у деканів – семи, то в завідувачів кафедр вони були представлені в кількості дев’яти. Звідси можна зробити припущення, що в завідувачів кафедр цілепокладання в цілому при його структуруванні в тимчасових параметрах періодичності, щільності, темпу і, особливо зв’язаності, більшою мірою, ніж у проректорів і деканів, пов’язано з їх особистісними якостями. Водночас, відсутність у завідувачів кафедр значущих зв’язків факторів 16-PF із синхронністю і послідовністю, мабуть, свідчить про те, що ці тимчасові цілепокладаючі утворення переважно формуються певною мірою спонтанно, у процесі рішення якихось виробничих, “поточних” завдань і особистісно практично не детермінуються.

Істотна завантаженість факторами -L*, +Н*, -М*, -Q2* зв’язаності в завідувачів кафедр показує, що організація й упорядкування їх цілепокладаючих установок, насамперед, обумовлені доброзичливістю і терпимістю стосовно колег. Вони досить “відкриті” до нових ідей, хоча до деякої міри й орієнтовані на зовнішню реальність, ідуть за загальноприйнятою думкою, воліють працювати і приймати рішення з іншими людьми, орієнтуючись на соціальне схвалення. Це припущення деякою мірою співпадає з тим, що, як уже відзначалося, по синхронності і послідовності в загальній структурі цілепокладання значущих зв’язків не виявлено, а також з тим, що щільність і темп “завантажені” факторами +В**, +F*, -С*, +F1*.

Таким чином, проведений аналіз матеріалів, що відбивають зв’язок різних форм цілепокладання з особистісними якостями керівників вузів, підтвердив припущення про те, що на формування як “далеких”, так і “близьких” цілей впливають їхні особистісні якості. При цьому, у результаті розгляду цілепокладання в тимчасовій перспективі минулого, сьогодення, майбутнього особистісне опосередкування в проректорів, деканів і завідувачів кафедр мало досить виражені розходження.

Проведене теоретико-експериментальне дослідження особливостей прояву цілепокладання у керівників вузів підтвердило нашу гіпотезу і дозволило сформулювати загальні висновки.

ВИСНОВКИ

1. Процес постановки людиною цілей являє собою досить складне багаторівневе і багатопланове утворення, істотною особливістю якого є його ситуативність, певний зв’язок з реальною і перспективною ситуацією, що включає активне опосередкування тимчасової перспективи минулого, сьогодення і майбутнього. Активність цілепокладаючої діяльності людини пов’язана з його уявленнями про рух “назустріч” часу в його емпірично виділених формах синхронності, періодичності, послідовності, зв’язаності, щільності і темпу.

2. Орієнтація людини на минуле, сьогодення, майбутнє залежить від особливостей цілепокладання, що багато в чому детермінується особистісними якостями людини, а в більш широкому змісті – його життєвим ресурсом, ослаблення якого приводить до того, що у своїй цілепокладаючій діяльності людина ніби підсилює свою орієнтацію від минулого через сьогодення до майбутнього, на відміну від “активної” диспозиції, де вектор “руху” протилежний – від майбутнього через сьогодення до минулого.

3. Авторська теоретична модель вивчення цілепокладання у керівників ВНЗ, що включає різні рівні репрезентації цілепокладання дозволяє враховувати особистісні складові цілепокладання керівників вузів не тільки в їх конкретній (дискретній) діяльності, але і, що особливо важливо, у системі стратегічного продукування цілей.

4. Найважливішими елементами системи стратегічного цілепокладання є побудова внутрішніх особистісних передумов рішення. Наявність у цілепокладаючій діяльності цієї постійної і необхідної внутрішньої роботи і різних варіантів позаекономічного стимулювання можуть істотно мінятися переважно лише на рівні конкретної “тактичної” цілеспрямованості; у той же час, на стратегічному рівні цілепокладання “вага” цих особистісних складових у цілому залишається постійною, отже, звернення до аналізу стратегічних вимірів цілепокладання більш перспективні (хоча їхня ефективність може мінятися в залежності від “тактичних” рівнів).

5. Розпочата в дослідженні диференціація цілепокладання на “зовнішні” і “внутрішні” складові дозволила, можливо, в першому наближенні, сформулювати основний онтогенетичний закон функціонування цілепокладання: постановка мети і її досягнення, спочатку розділені між людьми, потім поєднуються в діяльності однієї людини. Тому постановку мети перед іншою людиною можна, з певною умовністю, назвати “зовнішнім” цілепокладанням, а постановку мети перед собою – “внутрішнім” цілепокладанням. Звідси, закон онтогенетичного розвитку цілепокладання можна сформулювати як перехід від зовнішнього цілепокладання до внутрішнього.

6. Процес цілепокладання має свої відмінності у керівників ВНЗ різних рівнів. Так, проректори досить успішні у своїх діях; при формуванні цілепокладаючих установок домінуючим мотивом у них є мотиви досягнення влади. При цьому, якщо мотив влади якоюсь мірою і підпорядкований мотиву досягнень, влада їм необхідна насамперед для того, щоб забезпечити досягнення поставлених цілей.

Цілепокладання у деканів формується з опорою на думку членів колективу, однак воно деякою мірою блокується тим, що їм, з одного боку, необхідно враховувати думку керівництва, а з іншого боку – думку підлеглих. У той же час, збільшення у деканів у порівнянні з проректорами мотиваційно-цільових установок, що стосуються відносин, свідчить про те, що в них істотно зростають емпатийні складові цілепокладання.

Завідувачі кафедр при цілепокладанні, на відміну від проректорів і деканів, мають у своєму розпорядженні більш значний набір когнітивно-психологічних засобів, ситуація цілепокладання ними оцінюється більш широко, ніж просто наявна не тільки в тимчасовому контексті, але й у соціальному, тому що виявлена в них висока оцінка досягнень, як і висока оцінка відносин, неможлива без соціального опосередкування.

7. З позицій свідомості свого життя як однієї з основних детермінант цілепокладання при постановці цілей у житті показники