Луганський національний педагогічний університет

імені Тараса Шевченка

Найрулін Анатолій Олександрович

УДК 811.161.2’371

Епістолярій Михайла Коцюбинського

в історії української літературної мови

(особливості конотації епістолярію письменника)

Спеціальність 10.02.01 – українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Луганськ – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Луганському національному педагогічному університеті імені Тараса Шевченка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник – доктор філологічних наук, професор

Зеленько Анатолій Степанович,

Луганський національний педагогічний

університет імені Тараса Шевченка,

завідувач кафедри української філології

та загального мовознавства.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Сологуб Надія Миколаївна,

Інститут української мови НАН України,

провідний науковий співробітник

відділу культури мови

кандидат філологічних наук, доцент

Ткач Людмила Олександрівна,

Чернівецький національний університет

ім. Ю.Федьковича,

доцент кафедри сучасної української мови

Провідна установа – Донецький національний університет, кафедра української мови, Міністерство освіти і науки України, м. Донецьк

Захист відбудеться 18.04.2006 р. о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 29.053.02 в Луганському національному педагогічному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 91011, м. Луганськ, вул. Оборонна, 2.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 91011, м. Луганськ, вул. Оборонна, 2.

Автореферат розіслано 16.03.2006 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради К.Д.Глуховцева

Загальна характеристика роботи

Сучасна лінгвістична наука значну увагу приділяє дослідженню семантичних категорій, орієнтованих на пізнання об’єктивної реальності. Помітні досягнення спостережено у вивченні денотативного значення, але проблемним залишається з’ясування особливостей конотативного значення. яке є розмитим, дифузним і таким, що не піддається чіткому визначенню й структуризації. Лінгвістичні дослідження, пов’язані з проблематикою теорії конотації та її виявів у мовленнєвій практиці, насамперед зосереджені на вивченні конотативних особливостей у лексиці та фразеології (Ю.Д.Апресян, О.С.Ахманова, В.І.Говердовський, Є.С.Отін, В.М.Манакін, О.О.Тараненко, А.С.Зеленько, В.Л.Іващенко, Л.В.Мельник), бо саме тут конотативний компонент є найбільш значущим, оскільки крізь призму емоційно-раціонального світосприйняття людина пізнає об’єктивну дійсність.

Конотативні дослідження орієнтовані також на граматичний рівень мови та семантику художнього тексту (Р.Х.Вольперт, Є.М.Бєліцька, Н.І.Іванова, Г.Ю.Сіднєв, І.М.Лебедєва, Н.Нешпір). Отже, конотація є універсальною категорією текстового рівня й здатна виявляти себе в епістолярному тексті приватного характеру з його елементами інтимізації, психологізації, емоційності, оцінності, експресивності, індивідуалізації, які, наближаючи епістолярій до розмовного стилю, що за своєю природою є найбільш конотованим, зумовлюють актуальність нашої дисертаційної роботи. До того ж майже не дослідженим щодо конотативних особливостей залишається український письменницький епістолярій, тоді як конотативний компонент у ньому є не тільки показником індивідуальності (конотація – психічний феномен індивідуального характеру), а й чинником інтегруючим, явищем узуального характеру (конотація актуалізується в соціумі).

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації узгоджена з планами науково-дослідної роботи кафедри української філології та загального мовознавства Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка й затверджена вченою радою університету (протокол № 3 від 31 жовтня 2003 р.).

Мета дисертації: виявити індивідуальні стилістичні риси епістолярію М.М.Коцюбинського крізь призму конотацій культурологічного та прагмалінгвістичного характеру.

Поставлена мета зумовлює основні завдання дисертації:

1) удокладнити параметри, властивості та культурологічно-історичну характеристику епістолярного мовлення як окремого функціонального стилю сучасної української літературної мови;

2) уточнити дефініцію категорії конотації щодо епістолярного тексту;

3) визначити загальні особливості конотації при з’ясуванні місця й значення епістолярію М.М.Коцюбинського в його житті й творчості;

4) з’ясувати конотативні властивості лексико-фразеологічного та граматичного рівнів епістолярію письменника.

Таким чином, об’єктом дисертаційної роботи є епістолярій М.М.Коцюбинського.

Предмет дослідження – конотативні особливості (конотації) листовної спадщини М.М.Коцюбинського як вияв індивідуальних авторських рис, що є основою для створення загальних лінгвістичних ознак епістолярного стилю сучасної української літературної мови.

Методологічну основу дослідження становлять теорія діалогічності і двоголосся М.М.Бахтіна; учення Ю.М.Лотмана про культуру як ієрархічно вищий і складно побудований текст; концепція лінгвістичного детермінізму А.С.Зеленька; теоретичні положення про конотацію Ю.Д.Апресяна, В.М.Телії, В.І.Говердовського.

Методи дослідження. У роботі використано описовий метод (прийом безпосереднього спостереження), частково – зіставний метод, а також семно-компонентний і лінгвокраїнознавчий прийоми.

Матеріал дослідження охоплює листи М.М.Коцюбинського, уміщені в шеститомному зібранні творів, опублікованому в Києві видавництвом АН УРСР протягом 1961 – 1962 рр. (томи V і VІ); семитомному зібранні, здійсненому Київським видавництвом „Наукова думка” в 1974 – 1975 рр. (томи V – VІІ); листи М.М.Коцюбинського до О.І.Аплаксіної, представлені виданнями 1938 та 1999 років; „Листи до Михайла Коцюбинського” в чотирьох томах (2002 – 2003 рр.); листи М.Ф.Чернявського, що містяться у фондах Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника, та інші епістолярні зразки, оприлюднені в періодичних виданнях. Усього опрацьовано близько 2000 листів.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше в українському мовознавстві досліджено конотативні особливості епістолярію М.М.Коцюбинського в культурологічному та прагмалінгвістичному аспектах; уточнено визначення конотації щодо епістолярного тексту; виявлено основні особливості конотації з урахуванням формули контекст (дискурс) > текст.

Теоретичне значення дослідження виявляється в удокладненні лінгвістичних параметрів епістолярного стилю; установленні актуальних мовних критеріїв, що апелюють до проблеми вивчення конотації епістолярного тексту.

Практичне значення. Результати роботи можуть бути використані в теоретичних лекційних курсах зі стилістики та історії української літературної мови, при розробці спецкурсів та спецсемінарів, спрямованих на вивчення епістолярної спадщини українських письменників, написанні курсових, дипломних та магістерських робіт.

Особистий внесок здобувача. Дисертант уперше визначив структуру конотації через диференціацію змісту цієї категорії, самостійно виявив й описав конотації в епістолярію М.М.Коцюбинського та засоби їх вираження.

Апробація результатів дослідження. Основні положення й результати дисертаційної роботи обговорювалися на науково-методичних семінарах і засіданнях кафедри української філології та загального мовознавства Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка, на Всеукраїнській (Луганськ, 2001) та міжнародних (Луганськ 2003; 2005) науково-практичних конференціях „Проблеми загальномовної та ареальної семантики”, Всеукраїнській науковій конференції „Історія і сучасні проблеми функціональних стилів української літературної мови” (Чернівці, 2001), Всеукраїнському семінарі „Актуальні питання української лінгвогеографії” (Луганськ, 2001), VІІІ Міжнародній науковій конференції „Семантика мови і тексту” (Івано-Франківськ, 2003), Регіональній науковій конференції „Творча спадщина Бориса Грінченка в системі національних духовних вимірів” (Луганськ, 2003), Регіональній конференції з ономастики, топоніміки, ергономіки (Луганськ, 2004), І Міжнародній науково-практичній конференції „Загальні питання філології” (Дніпродзержинськ, 2004), ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції „Динаміка наукових досліджень” (Дніпропетровськ, 2004), Науково-практичній конференції „Перспективные разработки науки и техники” (Росія, Бєлгород, 2004), Міжнародній науковій конференції „Українська мова в часі і просторі” (Львів, 2004). З теми дисертаційної роботи опубліковано 12 статей, з яких 7 – у фахових виданнях, 1 тези доповіді.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел (193 позиції). Загальний обсяг роботи – 190 сторінок, текстова частина – 172 сторінки.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, указано на зв’язок з науковими програмами, планами, темами, сформульовано мету й завдання дослідження, визначено об’єкт, предмет, наукову новизну роботи, її теоретичне і практичне значення, окреслено методи дослідження.

У першому розділі „Епістолярій і конотація” подано короткі відомості з історії наукового дослідження українського епістолярію, розкрито питання історії та теорії епістолярного стилю сучасної української літературної мови, наголошено на теоретичному осмисленні конотації в епістолярному тексті.

Доведено, що епістолярій є об’єктом дослідження різних гуманітарних наук: історії, лінгвістики, культурології, народознавства, педагогіки, психології та ін. Наукове дослідження українського епістолярію започатковане у 20-х роках ХХ ст. літературознавчою наукою, у якій об’єктом дослідження стали листи Т.Г.Шевченка (С.О.Єфремов, Ж.Т.Ляхова та ін.), Лесі Українки (В.Ф.Святовець та ін.), В.С.Стуса (М.Х.Коцюбинська), письменників 20-х – 50-х рр. ХХ ст. (В.І.Кузьменко, М.П.Кодак), Марії Загірньої (Л.Л.Нежива), Григора Тютюнника (О.І.Неживий). Дослідження українського епістолярію в лінгвістиці зосереджені на розгляді приватного листування ХVІІІ ст. (В.А.Передрієнко); мовностилістичних особливостях листування письменників, культурних діячів, науковців (А.Й.Багмут, С.К.Богдан, Т.І.Должикова та ін.); впливі епістолярію українських письменників ХІХ – початку ХХ ст. на процес нормалізації української літературної мови (М.М.Пилинський, К.В.Ленець); визначенні лінгвостилістичних характеристик епістолярного стилю, вивченні його історії, дискусіях щодо статусу епістолярію (К.В.Ленець, Б.А.Шарпило); ролі письменницької листовної спадщини в розв’язанні проблем літературної мови та мовознавства (В.І.Статєєва); вивченні мовленнєвого етикету (С.К.Богдан, К.В.Ленець); проблемі мовної культури епістолярного стилю (Н.М.Журавльова); розгляді фразеологічних, етикетних та дискурсивних одиниць (С.А.Ганжа, Е.С.Вєтрова, Н.В.Павлик); зіставленні епістолярних дискурсів української і сербської мов (Л.Попович).

Розвиваючи погляди українських мовознавців на епістолярний стиль як на окремий функціональний різновид літературної мови (І.К.Білодід, Л.А.Булаховський, М.А.Жовтобрюх та Б.М.Кулик, П.П.Плющ, М.М.Пилинський, К.В.Ленець, Б.А.Шарпило, П.С.Дудик, Л.І.Мацько), виходячи з того, що основна функція епістолярію апелятивна й асоціативна, виділяємо диференційні ознаки текстів епістолярного стилю, серед яких одна з основних – дискурсивність, що передбачає широкий зв’язок з позамовною дійсністю: спільність інтересів адресата й адресанта; „пристосування” до стилю адресата; двобічність, зумовлена діалогічними властивостями епістолярного стилю.

Синкретизм виражальних засобів епістолярного стилю, що споріднює приватний епістолярій, з одного боку, з розмовно-побутовим, а з іншого – з художнім мовленням, зумовлює лаконізм у висловленні думки, поширення еліпсисів. Стандартна структура тексту, яка, на перший погляд, обмежує адресата, насправді відкриває перед ним значні можливості у висловленні емоцій, почуттів, станів, що свідчить про конотованість епістолярію.

Теоретичне дослідження конотації реалізоване в багатьох напрямах, проте конотація епістолярного тексту ще не була предметом опису. Вивчення конотативних особливостей епістолярію здійснюємо в прагмалінгвістичному та культурологічному аспектах. Орієнтація на соціально-індивідуальну природу конотації зумовлює аналіз мовних явищ від індивідуального до загальновживаного, за формулою контекст > текст (як прояв певної життєвої ситуації в плані дискурсу). Такі диференційні ознаки епістолярного тексту, як жорсткість структури; його комунікативна, когнітивна й емотивна функції (особливо дві останні); співвіднесеність з мовною ситуацією, яка властива діалогу на відстані; припустимість, експериментування в доборі, часом творенні слів і фразеологізмів; авторська установка; експресивність; пресупозиція, – апелюють до дослідження конотативних особливостей епістолярного тексту, вивчення яких в епістолярію окремого письменника пов’язане з антропоцентричним підходом (антропоцентризмом у науці). Якщо зважити, що конотація є універсальною текстово-семантичною категорією, яка тісно пов’язана з такими лексико-семантичними категоріями, як оцінка, експресивність, емотивність (емоційність, емоція), то можна припустити, що кожен мовний стиль оперує системою мовних засобів для вираження конотативного значення. В епістолярному стилі найбільш конотованими є обов’язкові структурні частини листа – формули-звертання, привітання, побажання, прохання й підпису, прощання, постскриптуми, які містять оцінку, насичені емоціями, експресією тощо.

У другому розділі „Значення епістолярної спадщини у висвітленні життя і творчості М.М.Коцюбинського (зміст конотації письменника)” зауважено, що художня спадщина М.М.Коцюбинського вивчена достатньо як у літературознавстві (М.С.Грицюта, М.М.Потупейко, В.В.Фащенко, П.Й.Колесник, В.І.Півторадні, Ф.А.Приходько, Й.Я.Куп’янський, І.М.Коцюбинська, Н.Л.Калениченко, М.О.Костенко, В.М.Борщевський, Ю.Б.Кузнецов, П.І.Орлик та ін.), так і в мовознавстві (І.К.Білодід, Л.С.Паламарчук, В.І.Масальський, Н.М.Бажан, В.В.Коптілов, С.Д.Єрмакова, Л.І.Мацько та ін.).

Епістолярій письменника вже давно перебуває в полі зору науковців (збирання листів до друку розпочате С.О.Єфремовим, продовжене І.І.Стебуном, представлене в шеститомному й семитомному зібраннях творів; репрезентоване роботами І.М.Коцюбинської, М.М.Олійник, П.М.Федченка, В.Дудка, Л.І.Зеленської, М.М.Пилинського, К.В.Ленець, Н.М.Журавльової, Ж.Т.Ляхової, М.Х.Коцюбинської та ін.), хоча на сьогодні відсутній окремий монографічний опис специфіки епістолярного стилю М.М.Коцюбинського щодо вивчення конотативних особливостей листовної спадщини.

Листування М.М.Коцюбинського свідчить про широкі особисті й творчі зв’язки з письменниками, громадськими діячами, науковцями. Збереглись листи до Панаса Мирного, І.С.Нечуя-Левицького, Б.Д.Грінченка, Ганни Барвінок, І.Я.Франка, В.М.Гнатюка, Н.І.Кобринської, В.С.Стефаника, М.Ф.Чернявського, А.Єнсена, В.Горошовського, М.С.Грушевського, С.О.Єфремова, В.К.Винниченка, М.В.Лисенка та ін.

Аналіз епістолярного тексту (дискурсів) засвідчує загальні конотативні особливості з домінуючими позитивними культурними конотаціями ідеологічності з боку адресатів і адресанта, які реалізуються мовними засобами з ініціативною, альтруїстичною, інформаційною, емоційно збільшеною, політичною та ін. семантикою, наприклад, у листуванні з Б.Д.Грінченком: замір надрукувати (серію книжок для народу); про гонорар мені байдуже; передав Вам задля мене свою розвідку про Т.Зіньківського і Зіньківського листи; незмірно радує мене; не маємо права зборів, спілок та ін.

Культурні конотації ідеологічності найчастіше виявляють себе в контексті з іншими культурними конотаціями: естетичності, етикетно-заохочувальними; гідності, які є визначальними в українському культуротворенні, бо уможливлюють розуміння повнозначності української культури в загальносвітовому культурному контексті; конотаціями авторитетності й патріархальності, які виявляються в професійному дискурсі стосовно старшого покоління письменників; патріотичними конотаціями; конотаціями континуумності, які виявляють себе в безперервності традицій та суцільності зв’язку між старшим і молодшим поколінням українських письменників: „Нехай буде потіхою Вам, як і всій Україні, що він був серед нас, що його велика праця, його велика любов до народу не загинуть ніколи і він ще довго житиме серед вдячних нащадків” (лист до дружини Б.Д.Грінченка); конотаціями ідейної та творчої спорідненості; соціокультурного закону „імені батька” (термін Т.І.Гундорової): „Минуло вже чотири роки, як помер П.Куліш, – і дедалі все видніше й видніше стає, яку велику вагу в нашому письменстві має це славне ім’я; а яку матиме своїми роботами, що тільки тепер виявляються на світ, – про те можна догадуватися. Могутній майстер української мови й творець українського правопису ... має право на нашу велику повагу й вдячність” (лист до І.Я.Франка); світоглядно-язичницькими конотаціями; схвально-іронічними; вдячності; недосвідченості, які протиставляються конотаціям авторитетності й патріархальності; відповідальності; фаховості; професійності; винятковості; перспективності; етикетними конотаціями; імпліцитними конотаціями етикетного вибачення; конотаціями запобіжного характеру; конотаціями залучення; еротичними конотаціями культурно-історичного плану, що виступають евфемістично-перспективними до експліцитних психологічних конотацій смутку; стратегічними конотаціями, репрезентованими мовними засобами із семантикою приреченості, неперспективності: „... деспотичні держави мусять розложитися, перейти в федерацію народів, що їх складають” (лист до Б.Д.Грінченка).

Культурні конотації можуть виявляти себе в комплексі із ситуативно-психологічними конотаціями. Таке об’єднання є показником не тільки професійних письменницьких якостей, а й суто людських. Так, конотації авторитетності й патріархальності інтегруються з конотаціями схвильованості, співпереживання, престижності, пошани, поваги, підсилення: „... стріча з Франком була дуже болюча. За цей короткий час, як я бачив його переїздом у Львові, він значно змінився на гірше: якийсь став жовтий, прозорий, аж світиться, і вже зовсім заговорюється ... у мене ж серце боліло, коли я дивився, як тане, як догоряє Франко. Я й досі під тяжким впливом тої стрічі і не можу її забути” (лист до В.М.Гнатюка); конотації колегіальності й професійності об’єднуються з конотаціями виділюваності.

Значною мірою в листуванні М.М.Коцюбинського та його адресатів представлені ситуативно-психологічні та власне психологічні конотації, до яких зараховуємо: іронічні; виділюваності; підсилення як позитивного, так і негативного плану вираження, в останніх конотації підсилення зумовлені семантичними опозиціями з переважаючою позитивною гіперсемантикою: „Ваша звістка зовсім прибила мене, ходжу сам не свій, не найду місця собі. Тепер, коли встала перед очима можливість катастрофи, – тепер ще яскравіше зарисувалась могутня постать Франка і всі його заслуги, ще дорожчим став нам той чоловік” (лист до В.М.Гнатюка); оптимістичності; неочікуваності; корпоративного співчуття; вразливості; святковості; шанобливості та душевної спільності. Психологічні конотації як різновид ситуативно-психологічних найчастіше переплетені з культурними конотаціями естетичності й актуалізуються почуттями адресанта через синтаксичні конструкції з наростаючою емоційно-експресивною однорідністю. Результат такого переплетення – це вияв основ письменницького світогляду, світосприйняття: „Плохо быть писателем. Вечно чувствуешь какие-то обязанности, вечно имеешь открытые глаза для наблюдений, вечно натягиваешь струны сердца и настраиваешь их для мелодий природы” (лист до О.І.Аплаксіної).

До психологічних також відносимо конотації скромності та еротичні конотації.

В епістолярію М.М.Коцюбинського наявні власне мовні конотації: іншомовності, що вплетені в тканину культурних конотацій і апелюють до розуміння й сприйняття інших культур незалежно від їх осібності й різниці; архаїчності; соціолінгвістичні конотації розмовності, що переплітаються із ситуативно-психологічними та власне мовними конотаціями – термінологічності та іншомовності. Конотації розмовності актуалізуються лексемами просторічного вжитку, створюючи колорит авторитетності й невимушеності. Перетинаючись із власне мовними конотаціями, соціолінгвістичні актуалізують важливу на той час проблему нормалізації не тільки літературної мови, а і її терміносистеми.

До власне негативних конотацій насамперед слід віднести ситуативно-психологічні конотації: невротичності, які виявляються як у загальному, так і в індивідуальному плані: „Найгірше, що нічого не можу робити, нерви перевтомлені, треба спочити, а тут бюрова робота не дає навіть дихнути вільно” (лист до В.М.Гнатюка); „Не знаю, переживу ли я тяжелую душевную драму – этот конфликт между долгом и чувством. Что делать? Мучительно тяжело” (лист до О.І.Аплаксіної). У першому випадку конотації невротичності апелюють до загальних умов українського культуротворення. У другому – розкривають особисту драму письменника, драму його роздвоєності.

Негативні ситуативно-психологічні конотації роздратування в епістолярію М.М.Коцюбинського переплетені з культурними конотаціями ідеологічності, тобто конотації роздратування є реакцією на перешкоди в українському культуротворенні. Конотації співчуття, жалю, які маніфестуються мовними засобами із семантикою тривоги, певного побоювання, є важливими в загальнолюдському й загальнопсихологічному аспектах як вияв людяності, тонкої душевної організації адресанта. Негативні конотації буденності, позначені характером подання інформації та обов’язковістю, властиві листам до В.У.Коцюбинської, є результатом душевної й фізичної втоми, а також особистої драми.

Культурні конотації ідеологічності й патріархальності, зумовлені соціокультурним законом „імені батька”, мають також і негативний характер. Названі конотації представлені мовними засобами із семантикою вимушеної погоджуваності, поганого внутрішнього стану адресанта та директивно-настановчою семантикою в листах адресата: „Ще один клопіт: І.С.Левицький застерігає, щоб ми друкували його оповід[ання] „Гастролі” так, як він хоче: скрізь треба щоб було не цей, ця, а сей, ся. Міні, а не мені, йїх, а не їх. Листя, життя, а не листє, життє. Мусимо догодити старому, що ж діяти” (лист до М.Ф.Чернявського).

У третьому розділі „Конотативні та структурні особливості лексико-фразеологічного та граматичного рівнів епістолярію М.М.Коцюбинського” розглянуто вираження конотації в структурі епістолярію, проаналізовано його лексико-фразеологічний та граматичний рівні, констатовано, що:

1) оніми й патроніми створюють: а) інтимні, іронічні, родинні конотації, які репрезентуються демінутивами (Вірунечко, Вірусенька, Хомця, Юрочку, Оксанко, Ірочко, Ромочко та ін.); б) конотації шанобливості, поваги, ввічливості, патріархальності, які актуалізуються патронімами (Михайле Федоровичу, Ольго Петрівно, Іване Семеновичу та ін.); в) конотації престижності, авторитетності, культурно-часові конотації, створювані в результаті метонімічних перейменувань;

2) конотативно онімізовані апелятиви створюють: а) іронічно-насмішкуваті, глузливі конотації, актуалізовані просторічною афіксацією та графічним оформленням (Бонзиха); б) пошанні, шанобливо-іронічні, іронічно-доброзичливі конотації репрезентовані вживанням лексем із семантикою високого соціального статусу адресата або його віросповідання (генерал, штунда); в) дружньо-іронічні або псевдополітичні як елемент мовної гри (Октябрист).

Важливим конотативно утворюючим компонентом є інтелектуалізація епістолярію в результаті вживання „інтелігентської” лексики, яка створює: а) конотації ділового, шанобливо-іронічного, стимулюючого характеру за рахунок уведення до словникового складу слів іншомовного походження (консеквентна, лавреат, антракт замість перерва та ін.); б) експліцитні конотації етикетного характеру у формулах-проханнях та подяках (мушу прохати, зважуюсь просити, дуже дякую, сердечно дякую, красненько дякую, спасибі та ін.), а також конотації зобов’язання, несміливості, невпевненості, поваги, зумовлені прагмалінгвістичним аспектом і спрямовані на ідейний, творчий та особистий зв’язок.

Як свідчить дослідження конотативних особливостей фразеологізмів в епістолярію М.М.Коцюбинського, більшість із них створюють конотації негативного плану: а) що позначають поганий фізичний або психічний стан людини (це конотації внутрішнього напруження, безвихідності, надламу, безцільності, непотрібності, невгамовної нудьги, душевної й фізичної втоми, невідомості, невпевненості, неприхованого невдоволення собою та ін. – світ немилий став, нудьга жере мене, душа ледве держиться в тілі, аби день до вечора тощо); б) які оцінюють діяльність людей, їх поведінку, риси характеру (це сатирично-глузливі, принизливо-глузливі конотації, конотації поблажливої байдужості, знервовано-дратівливі, псевдокомпетентності, псевдодемократичності, „обивательщини”, осудливі, викривальні та ін. – як свиня в хомуті, ведмежа послуга, яко „руський”, загруз по самі вуха, бояться й голос подати, й пальцем поворухнути тощо); в) що зумовлені філософсько-психологічним світосприйняттям (це конотації сенсуальності, покори й смиренності, іронічно-вибачливі, жартівливо-дружні, жалісливо-співчутливі та ін. – кожна людина несе свій хрест, вир життя крутить і крутить тобою, працював як віл та ін.). Меншою мірою фразеологізми створюють конотації позитивного плану: а) пов’язані з оцінкою людини (це іронічно-жартівливі конотації скромності, іронічно-вибачливі, жартівливо-дружні, жалісливо-співчутливі та ін. – як кіт наплакав, гірш за редьку гірку, одною кулею двох зайців забити, набалакав сім мішків гречаної вовни тощо); б) конотації оптимізму, „сподівальності” (не втрачаю надії, не розійдуться димом тощо); в) що свідчать про гарний психічний і фізичний стан людини (душа співає, мов на світ народився, ходив як уві сні тощо).

Діалектизми позначені: а) конотаціями комунікативної й психологічної єдності (близькості, спорідненості, „свійськості”, парадоксальності, пристосування та ін.); б) конотаціями патріархальної непогрішимості, зумовленими соціокультурним законом „імені батька”.

Не менш важливі конотативні властивості притаманні стандартним епістолярним формулам: звертанням, проханням, побажанням, постскриптумам тощо. Формули-звертання насичені позитивними конотаціями (закоханості, любові, інтимності, ввічливості, пошани, поваги, доброзичливості), які актуалізуються вживанням демінутивів, атрибутивів з позитивною семантикою, завдяки графічному оформленню: Кохана моя дитиночко!; Дорога дитиночко моя! та ін.; атрибутивів з першою частиною високо-, вельми-, вокативів з першою частиною добро-, патронімічних вокативів: Високоповажана добродійко Ольго Петрівно!; Вельмишановна Маріє Костянтинівно! Важливе значення для з’ясування конотативних особливостей звертань мають їхні структурні властивості (однокомпонентні, де значущими при створенні позитивних конотацій є демінутиви; двокомпонентні, у яких визначником позитивних конотацій є мобільний характер опорного слова – його препозиція або постпозиція, а також сполучення демінутивів та онімів-вокативів; трикомпоненті, у яких позитивні конотації посилюються завдяки звертанням пане, добродію; чотирикомпоненті, у яких позитивні конотації створюються нагнітанням атрибутивів, слів-титулів, онімів: Високоповажаний і дорогий пане Володимире тощо.

Формули-прохання в епістолярію М.М.Коцюбинського породжують конотації інтимності, спорідненості, „свійськості”, ввічливості, іронічного, грайливого величання. Вони виражаються дієсловами в наказовому способі другої особи однини; структурами прошу + інфінітив, будьте ласкаві + дієслово у формі другої особи множини наказового способу; вставними конструкціями: коли Ваша ласка, коли ласка тощо; структурами ласкавий добродію + звертання, звертання + ласкавий добродію; складеним дієслівним присудком, вираженим дієсловом спонукального способу в препозиції, та інфінітивом, вираженим каузативним дієсловом у постпозиції: прохав би звістити, прохав би помістити тощо; структурою прислівник коли + дієслово умовного способу; уживанням прикметників уклінний, уклінна, прислівника уклінно; моделями дуже прохаю, дуже Вас прохаю та ін.

Формули-побажання в епістолярію М.М.Коцюбинського є складовими формул-прощань і створюють позитивний конотативний компонент, виступаючи інтегруючим комунікативним чинником завдяки позитивній семантиці. Позитивні етнокультурні та етикетні конотації ввічливості в них утворюються означеннями, вираженими прикметниками найвищого ступеня порівняння й прикметником здоровий та ін.: Бажаю Вам здоров’я та всього найкращого; Бувай здорова; Бувайте здорові тощо.

Постскриптуми в епістолярію М.М.Коцюбинського насичені позитивними конотаціями: етикетними, етикетно-родинними, інтимно-етикетними, образно-ліричними та ліричними, нагадувально-виділюваними, які представлені іменниками та дієсловами з традиційно позитивною конотацією, лексемами на позначення родинних стосунків, дієслівними формами першої особи однини теперішнього часу, градацією питальних речень, словами з традиційно позитивними фольклорними конотаціями та демінутивами: „Юрасика цілую. Богданці, Лізе й Марині кланяюсь. Тебе ще цілую”; „Коли береш одпуск? Коли поїдеш з дому на село? Чому ти не описала мені розмови з Д[ядичен]ком?” тощо. Негативні імпліцитні конотації дорікання, незадоволення, іронічно-глузливі конотації досягаються формами нема, не маю, уживанням знака оклику, протиставленнями слів з позитивною конотацією фразеологізму з негативною: „Обличчя сяє, в рухах еластичність, помолодшав навіть ... виглядає, як свиня в хомуті” тощо.

Висновки

1. Епістолярний стиль, однією з визначальних рис якого є дискурсивність, споріднюється з публіцистичним стилем екстралінгвістичною структурою, з художнім та розмовно-побутовим стилями – наповненням лінгвістичної структури. Однак він характеризується узуальними та оказіональними конотаціями мовних одиниць, що дозволяє сприймати листовну спадщину передових культурних діячів через призму загального й конкретного.

2. Конотація є мовною універсалією як у плані індивідуальному, так і в плані узусу й може виявляти себе на різних лінгворівнях, але в епістолярному тексті її слід співвідносити з текстово-семантичною категорією, що тісно пов’язана з такими лексико-семантичними категоріями, як оцінка, експресивність, емотивність (емоційність, емоція).

3. Епістолярій М.М.Коцюбинського має ознаки інтелектуалізації, що є свідченням його вдосконалення в історії української літературної мови: поліфункціональність його стає все очевиднішою, багатоаспектність – дієвішою, а виражальні засоби – різноманітнішими.

4. Найбільш конотованими в родинно-побутовому, інтимно-товариському та приватно-діловому листуванні є епістоляризми, до яких належать особливі слова й сполучення слів, синтаксичні конструкції, що репрезентують своєрідність, неповторність цього стилю. Формули звертань, привітань, прощань, постскриптумів виступають стилемами епістолярію, тобто компонентами, емоційно-експресивний зміст яких виокремлює епістолярний текст з-поміж інших.

Стилістемами в епістолярію М.М.Коцюбинського є загальновживані мовні одиниці – від фонеми до тексту, використання яких підпорядковане меті й завданням комунікації.

Епістолярій М.М.Коцюбинського позначений:

а) домінуючими позитивними культурними конотаціями ідеологічності;

б) конотаціями естетичності;

в) етикетно-заохочувальними конотаціями;

г) конотаціями гідності. Подібні конотації стають вирішальними в процесі українського культуротворення, даючи можливість розуміння нашої культури в загальносвітовому культурному контексті; авторитетності й патріархальності, що виявляють себе насамперед у письменницькому, або професійному дискурсі стосовно старшого покоління українських митців слова;

ґ) ситуативно-психологічними конотаціями: схвильованості разом з конотаціями авторитетності й патріархальності; конотації співпереживання з авторитетно-патріархальними конотаціями; конотації престижності, поваги, підсилення з конотаціями авторитетності;

д) власне психологічними конотаціями: іронічності; підсилення позитивного або негативного плану вираження; оптимістичності; неочікуваності як підтвердження високоморальних характеристик адресата; корпоративного (професійного) співчуття; шанобливості та душевної спільності; скромності; еротичними конотаціями, що виявляють себе як позитивні в індивідуальному плані. Психологічні конотації як варіант ситуативно-психологічних доволі часто переплетені з культурними конотаціями естетичності. До власне психологічних відносимо також негативні конотації буденності;

е) власне мовними конотаціями: термінологічності та іншомовності, що складають єдине ціле з культурними конотаціями;

є) соціолінгвістичними конотаціями розмовності, що, безперечно, переплетені із ситуативно-психологічними та власне мовними конотаціями – термінологічності й іншомовності;

ж) власне негативними конотаціями: невротичності як у загальному, так і в індивідуальному плані: у першому – вони апелюють до умов культуротворення, у другому – розкривають особисту драму письменника, драму його душевного роздвоєння; роздратування (дратівливості), що переплетені з культурними конотаціями ідеологічності й патріархальності, зумовленими соціокультурним законом „імені батька”.

6. Формули-звертання позначені переважно позитивними конотаціями: закоханості, любові, інтимності, ввічливості, пошани, поваги, доброзичливості. Конотації в цих формулах великою мірою залежать від їхньої структури. Індивідуальною рисою епістолярію М.М.Коцюбинського є формули, у яких використана низка звертань з переважаючою більшістю атрибутивів, що актуалізують насамперед інтимні конотації завдяки інтонаційним можливостям тексту. До індивідуальних також відносимо формули-звертання в поєднанні з привітаннями, що актуалізують конотації шанобливості та інтимності.

7. Антропоніми (імена та імена по батькові, останні є важливим елементом епістолярного стилю письменника в листах до представників як Наддніпрянщини, так і Галичини) створюють інтимні, іронічні, родинні конотації; конотації шанобливості, поваги, ввічливості, патріархальності; культурно-часові конотації, престижності, авторитетності метонімічного характеру.

8. Формули-прохання породжують конотації інтимності, спорідненості, „свійськості”, ввічливості, шанобливості, етикетні конотації, конотації іронічного або грайливого величання, імпліцитні конотації нагадування, наказовості, „дипломатичної” наказовості, гумористичні конотації, конотації комунікативної і психологічної єдності, доброзичливості, які виражаються дієслівними формами наказового способу, різноманітними етикетними конструкціями, уживанням російських офіційно-ділових кліше, спільнокореневими прикметниками й прислівниками, прикметниками найвищого ступеня порівняння, лексемами з етнокультурними позитивними конотаціями й підрядними реченнями причини.

9. Постскриптуми створюють позитивні (етикетні, етикетно-родинні, інтимно-етикетні, образно-ліричні та ліричні, нагадувально-видільні конотації) та негативні конотації імпліцитного та напівімпліцитного характеру: дорікання, незадоволення, іронічно-глузливі конотації, імпліцитні конотації байдужості, розчарованості.

10. Конотонімізовані загальні назви породжують в епістолярному тексті конотації: іронічно-глузливі або суто глузливі; пошани; шанобливо-іронічні або іронічно-доброзичливі; дружньо-іронічні (псевдополітичні, що є актуальними для нашого часу) як елемент мовної гри.

11. Фразеологічні одиниці в епістолярію М.М.Коцюбинського насамперед позначені негативними конотаціями: поганого душевного або фізичного стану; оцінного характеру стосовно діяльності людей, їхньої поведінки, індивідуальних рис; філософсько-психологічного світосприйняття. Фразеологізми породжують також позитивні конотації оцінного характеру: оптимістично-„сподівальні”, відмінного душевного та фізичного стану.

12. Діалектизми в листуванні М.М.Коцюбинського породжують насамперед конотації комунікативної та психологічної єдності; патріотичності; патріархальної непогрішимості.

Таким чином, виділення основних стилістичних та конотативних особливостей листування М.М.Коцюбинського дає підстави для визнання його авторського епістолярного стилю зразковим і типовим як в аспекті індивідуальному (що саме виокремлює епістолярій письменника з-поміж українського письменницького епістолярію), так і в аспекті узуальному (визначення місця й значення письменника в становленні епістолярного стилю сучасної української літературної мови).

Основні положення дисертації висвітлено в таких публікаціях:

1. Борис Шарпило – дослідник історії й теорії епістолярного стилю // Вісн. Луганського держ. пед. ун-ту імені Тараса Шевченка. – 2000. – № 4. – С. 26 – 27.

2. Особливості вираження конотації в епістолярію Михайла Коцюбинського // Вісн. Луганського держ. пед. ун-ту імені Тараса Шевченка: Філол. науки. – 2001. – № 3. – С. 172 – 177.

3. Питання історії та теорії епістолярного стилю української мови // Наук. вісн. Чернівецького ун-ту: Зб. наук. пр. – Вип. 117 – 118. Слов’янська філологія. – Чернівці: Рута, 2001. – С. 53 – 62.

4. Діалектизми як засіб вираження конотації в епістолярію Михайла Коцюбинського // Вісн. Луганського держ. пед. ун-ту імені Тараса Шевченка: Філол. науки. – 2001. – № 12. – С. 167 – 171.

5. Конотативні та структурні особливості формул-звертань в епістолярію Михайла Коцюбинського // Вісн. Луганського держ. пед. ун-ту імені Тараса Шевченка: Філол. науки. – 2003. – № 3. – С. 147 – 152.

6. Конотативні особливості постскриптумів в епістолярії Михайла Коцюбинського // Вісн. Львів. ун-ту. Серія філологічна. – 2004. – Вип. 34. – Ч. 2. – С. 303 – 307.

7. Конотативні особливості фразеологізмів в епістолярії Михайла Коцюбинського // Вісн. Луганського нац. пед. ун-ту імені Тараса Шевченка: Філол. науки. – 2005. – № 9. – С. 125 – 132.

8. Структурні елементи в епістолярії М.Коцюбинського як засіб виявлення конотативного компонента // Зб. ст. VІІІ Міжнар. наук. конф. – Івано-Франківськ: Плай, 2003. – С. 348 – 352.

9. Культурологічний аспект листування Бориса Грінченка та Михайла Коцюбинського // Творча спадщина Бориса Грінченка в системі національних духовних вимірів: Матер. наук. конф. (11 – 12 грудня 2003 р.). – Луганськ: Знання, 2004. – С. 88 – 93.

10. Конотативні особливості онімів та онімізованих апелятивів в епістолярію Михайла Коцюбинського // Регіональна ономастика: Матер. І регіон. наук.-практ. конф. – Ч. 1. – Луганськ: Альма-матер, 2004. – С. 77 – 79.

11. „Інтелігентська” лексика як засіб виявлення конотації в епістолярію Михайла Коцюбинського // Динаміка наукових досліджень – 2004: Матер. ІІІ Міжнар. наук.-практ. конф. – Т. 18. Риторика і стилістика. – Д.: Наука і освіта, 2004. – С. 30 – 32.

12. К проблеме теоретического осмысления коннотации в эпистолярном тексте // Перспективные разработки науки и техники: Матер. науч.-практ. конф. – Т. 8. Филология. – Белгород: Руснаучкнига; Днепропетровск: Наука и образование, 2004. – С. 44 – 47.

13. Епістолярні формули як засіб виявлення конотативного компонента в листуванні Михайла Коцюбинського // Загальні питання філології: Матер. І Міжнар. наук.-практ. конф. – Т. 1. – Д.: Наука і освіта, 2004. – С. 65 – 66.

Анотація

Найрулін А.О. Епістолярій Михайла Коцюбинського в історії української літературної мови (особливості конотації епістолярію письменника). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.01 – українська мова. – Луганський національний педагогічний університет імені Тараса Шевченка. – Луганськ, 2006.

У дисертації досліджено особливості конотації епістолярної спадщини М.М.Коцюбинського в прагмалінгвістичному й культурологічному аспектах. Установлено, що конотація є універсальною текстово-семантичною категорією, яка реалізується в опозиціях позитивна/негативна. З’ясовано, що епістолярний текст характеризується такими диференційними ознаками: емоційність, експресивність, оцінність, які апелюють до дослідження конотативних особливостей у ньому. Виявлено, що в епістолярію письменника переважають позитивні культурні конотації, які можуть виступати в комплексі з ситуативно-психологічними конотаціями (останні значною мірою представлені разом з власне психологічними конотаціями). До позитивних віднесено також власне мовні конотації. З’ясовано, що серед негативних домінують ситуативно-психологічні конотації, меншою мірою представлені культурні конотації ідеологічності й патріархальності. Визначено, що в епістолярному стилі найбільшої конотації зазнають формули-звертання, привітання, побажання, прохання й підпису, постскриптуми, у яких переважають позитивні конотації.

Ключові слова: епістолярний стиль, епістолярний текст, конотація, позитивна конотація, негативна конотація.

Аннотация

Найрулин А.А. Эпистолярий Михаила Коцюбинского в истории украинского литературного языка (особенности коннотации эпистолярия писателя). – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 – украинский язык. – Луганский национальный педагогический университет имени Тараса Шевченко. – Луганск, 2006.

В диссертации исследуются особенности коннотации эпистолярного наследия М.М.Коцюбинского в прагмалингвистическом и культурологическом аспектах. Установлено, что эпистолярный стиль – это отдельный функциональный вариант литературного языка, основными функциями которого являются аппелятивная и социативная. Среди основных особенностей текстов эпистолярного стиля выделяются дискурсивность, предполагающая широкую связь с внеязыковой деятельностью: общность интересов адресата и адресанта; “приспособляемость” к стилю адресата; двусторонность, обусловленная диалогическими особенностями эпистолярного стиля.

Синкретизм выразительных способов эпистолярного стиля роднит частную переписку с разговорным стилем, с одной стороны, а с другой – с художественным, обусловливает лаконизм выражения мысли, расширение эллипсисов.

Установлено, что коннотация является языковой универсалией как в индивидуальном плане, так и в плане узуса и может выявлять себя на всех лингвистических уровнях, однако в эпистолярном тексте ее следует соотносить с универсальной текстово-семантической категорией, которая тесно связана с такими лексико-семантическими категориями, как оценка, эспрессивность, эмотивность (эмоциональность, эмоция). Категория коннотации реализуется в оппозициях позитивная/негативная.

Определено, что переписка М.М.Коцюбинского, в которой продолжены традиции, заложенные в истории украинского литературного языка и обработанные писателями новой украинской литературы, имеет признаки интеллектуализации, поскольку вербальное наполнение писем, авторская модальность и общие коннотативные особенности текстов свидетельствуют, что эпистолярий в истории украинского литературного языка совершенствуется: полифункциональность его становится все более очевидной, многоаспектность – более действенной, а выразительные способы – более разнообразными.

Выяснено, что дифференциальные признаки эпистолярного текста (эмоциональность, экспрессивность, оценочность) аппелируют к исследованию коннотативных особенностей в нем.

Замечено, что авторская модальность эпистолярия образуется с помощью формул, употребления общеязыковых и окказиональных деминутивов, атрибутивов с качественной оценкой и др. Стилистемами в эпистолярии М.М.Коцюбинского являются общеупотребительные языковые единицы – от фонемы до текста, использование которых подчинено целям и задачам коммуникации.

Исходя из оппозиции категории коннотации, выявлено, что в эпистолярии М.М.Коцюбинского преобладают позитивные культурные коннотации: идеологичности, эстетичности, этикетно-поощрительные, авторитетности, патриархальности и др. Культурные коннотации проявляют себя в комплексе с ситуативно-психологическими коннотациями волнения, сопереживания, которые в значительной степени представлены вместе с собственно психологическими коннотациями: ироничности, выделения, усиления и др. К позитивным отнесены также собственно языковые коннотации. Выяснено, что среди негативных коннотаций доминируют ситуативно-психологические: невротичности, раздражительности, культурные коннотации идеологичности и патриархальности, обусловленные социокультурным законом “имени отца”. Преобладающими коннотациями в обязательных эпистолярных формулах также являются позитивные; негативные частично проявляют себя в постскриптумах и в значительной степени выступают во фразеологизмах.

Выявлено, что наиболее коннотированными в семейно-бытовой, интимно-дружеской переписке являются эпистоляризмы (эпистолы), к которым относятся особенные слова и сочетания слов, синтаксические конструкции, репрезентирующие своеобразие, неповторимость эпистолярного стиля. Формулы обращений, приветствий, прощаний, постскриптумов выступают стилемами, то есть компонентами, эмоционально-экспрессивное содержание которых выделяет эпистолярный текст среди других. Преобладающими коннотациями в эпистолярных формулах также являются позитивные (влюбленности, любви, интимности, вежливости, уважения, доброжелательности), свойственные формулам обращениям и частично – формулам-просьбам; коннотации родства, “свойскости”, этикетные коннотации, “дипломатичной” повелительности и др., свойственные формулам-просьбам. Этикетно-семейными, образно-лирическими, интимно-этикетными, коннотациями напоминания и выделения обозначены постскриптумы; последним свойственны также негативные коннотации имплицитного и полуимплицитного характера: упрека, неудовлетворения, иронично-саркастические коннотации, имплицитные коннотации равнодушия, разочарования.

Установлено, что лексико-фразеологический и грамматический уровни эпистолярного текста в большей степени насыщены позитивными коннотациями, хотя фразеологизмам, представленным в эпистолярии М.М.Коцюбинского, в значительной степени свойственны и негативные коннотации: плохого душевного и физического состояния, оценочного характера и философско-психологического мировосприятия.

Ключевые слова: эпистолярный стиль, эпистолярный текст, коннотация, позитивная коннотация, негативная коннотация.

Summary

Nairulin A.О. Epistolary Heritage of Mykhailo Kotsyubynsky in the History of the Ukrainian Literary Language (Peculiarities of Connotations of the Writer’s Epistolary Heritage). – Manuskript.

Dissertation for the scientific degree of Candidate of Philological Sciences, speicality 10.02.01 – the Ukrainian Language. – Lugansk National Pedagogical University named after Taras Shevchenko. – Lugansk, 2006.

The dissertation deals with the analysis of the peculiarities of connotations of the epistolary heritage of M.Kotsyubynsky in pragmatic linguistic and cultural aspects. It has been defined that connotation is a universal textual and semantic category which is realized in the opposition positive/negative. It has been proved that a letter is characterized by certain differential features such as emotionality, expressivity and evaluation which appeal to the analysis of connotative peculiarities in it. It has been