ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

НАМЛІЄВ ЄВГЕН ВОЛОДИМИРОВИЧ

УДК 658:338.152

ФОРМУВАННЯ І РОЗВИТОК ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН В СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ

08.07.02 – економіка сільського господарства і АПК

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Дніпропетровськ – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Дніпропетровському державному аграрному університеті

Міністерства аграрної політики України

Науковий керівник – доктор економічних наук, професор

Плаксієнко Валерій Якович,

Дніпропетровський державний

аграрний університет, завідувач

кафедри обліку та аудиту

Офіційні опоненти: доктор економічних наук

Крисанов Дмитро Федоcович, Об’єднаний Інститут економіки НАН України, (м. Київ)

головний науковий співробітник відділу соціально-економічних аспектів розвитку АПК

кандидат економічних наук, доцент

Колокольчикова Ірина Володимирівна, Таврійська державна агротехнічна академія Міністерства аграрної політики України, (м. Мелітополь)

доцент кафедри організації виробництва та агробізнесу

Провідна установа – Державний агроекологічний університет Міністерства аграрної політики України, кафедра менеджменту організацій, м. Житомир

Захист відбудеться 13 травня 2005 р. о 1300 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.804.01 у Дніпропетровському державному аграрному університеті за адресою: 49600, м. Дніпропетровськ-27, вул. Ворошилова, 25, ауд. 342.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Дніпропетровського державного аграрного університету за адресою: 49600, м. Дніпропетровськ-27, вул. Ворошилова, 25.

Автореферат розісланий 13 квітня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Миронова Р.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Трансформаційні процеси, що відбуваються в Україні при переході до ринкової економіки, мають забезпечити в майбутньому просування на світовий ринок та сталий розвиток й економічну безпеку нашої держави, що, у свою чергу, сприятиме стабільному економічному зростанню й підвищенню рівня життя населення. З погляду зростання ефективності виробництва в окремих сільськогосподарських галузях спостерігаються сталі негативні тенденції розвитку, що в чисельних випадках спричинені порушенням існуючих нещодавно зв'язків, які виявляються в системі економічних відносин. До того ж реформування аграрного сектора економіки зумовило появу нових суб'єктів господарювання на землі, у переробній промисловості, продовольчому ринку та соціальній сфері села, які потребують уважного вивчення, що й визначає актуальність дисертаційного дослідження.

Розв'язанню проблем формування і розвитку взаємовідносин у сільському господарстві присвячені праці вітчизняних вчених: С.П. Азізова, В.Я. Амбросова, В.І. Благодатного, П.І. Гайдуцького, П.М. Гарасима, А.С. Даниленка, С.Л. Дусановського, О.Ю. Єрмакова, І.Г. Кириленка, М.Х. Корецького, Ю.С. Коваленка, Д.Ф. Крисанова, І.В. Колокольчикової, М.Й. Маліка, Л.Ю. Мельника, П.М. Макаренка, В.Я. Мессель-Веселяка, О.М. Онищенка, А.Т. Опрі, В.Я. Плаксієнка, П.Т. Саблука, В.П. Ситника, М.М. Федорова, М.Й. Хорунжого, І.І. Червена, Г.В. Черевка, В.В. Юрчишина та інших.

Економічне вирішення цих проблем в економічній літературі не знайшло достатнього обґрунтування та висвітлення, а саме: недостатньо розроблено механізми розвитку інтеграції й кооперації в сільському господарстві, тоді як існуючі механізми виявилися недостатньо ефективними, недостатньо досліджено організаційно-економічний механізм формування та функціонування агропромислових фінансових груп у сільському господарстві.

Незавершеність наукових розробок у галузі формування й розвитку економічних відносин у сільському господарстві та істотна практична значимість цієї проблеми для розвитку сільського господарства підтверджує об'єктивний характер актуальності теми дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукові результати, теоретичні положення і висновки дослідження були отримані в межах держбюджетної наукової тематики Дніпропетровського державного аграрного університету “Організація, розвиток та державне регулювання аграрного підприємництва в умовах ринкових перетворень” (номер державної реєстрації 0102U005022).

Мета й завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексне вирішення методологічних, методичних питань і розробка практичних рекомендацій з формування і розвитку економічних відносин в сільському господарстві в ринкових умовах. Для досягнення цієї мети в роботі були поставлені та вирішені такі завдання:–

дослідити основи розвитку економічних відносин в сільському господарстві на основі інтеграції та кооперації;–

провести аналіз виробництва сільськогосподарської продукції підприємствами різних форм господарювання;–

розкрити розвиток економічних відносин на продовольчому ринку;–

розкрити економічні відносини сільського господарства з підприємствами агросервісу та соціально-побутового призначення;–

визначити напрями державної підтримки розвитку економічних відносин в сільському господарстві;–

удосконалити організаційно-економічний механізм формування та функціонування агропромислових фінансових груп.

Предмет і об’єкт дослідження. Об’єктом дослідження є процес формування і розвитку економічних відносин в сільському господарстві.

Предметом дослідження є організаційно-економічні відносини, що складаються в сільському господарстві.

Методи дослідження. У процесі дослідження використані такі методи проведення економічних досліджень: абстрактно-логічний (теоретичні узагальнення та формування висновків), статистико-економічний (аналіз виробництва сільськогосподарської продукції підприємствами різних форм господарювання), монографічний (вивчення наявних зв'язків у відносинах), розрахунково-конструктивний, табличний і графічний способи відображення економічної інформації.

Матеріалами для дослідження стали: спеціальна література з проблем теорії та практики формування економічних відносин в сільському господарстві, статистичні збірники Державного комітету статистики України, Дніпропетровського обласного управління статистики, матеріали окремих районів області та господарств.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в такому:–

запропоновано авторське визначення категорії “відносини” як системи причинно-наслідкових зв’язків, що знаходяться у постійному русі та змінах, зумовлених різноманіттям наявних (організаційних, виробничих, маркетингових, трансформаційних тощо) процесів у суспільстві та економіці;–

обґрунтовано підходи щодо підтримки і подальшого розвитку соціальної інфраструктури на засадах комунальної власності та справляння відповідних внесків з агроформувань та інших суб’єктів господарювання на селі;

удосконалено:–

систему економічних відносин на продовольчому ринку розробкою організаційних та економічних напрямів забезпечення збалансованості кількісних та якісних параметрів попиту і пропозиції, їхнього оптимального співвідношення шляхом впровадження елементів державного регулювання, організації маркетингових служб в АПФГ;–

схему взаємодії підприємств, які входять до складу агропромислової фінансової групи, включенням агросервісного виробничого, центрального виробничого, ринкового ланцюгів;

дістало подальшого розвитку:–

оцінка ефективності виробництва сільськогосподарської продукції з врахуванням наявних природних, матеріально-технічних ресурсів та оптимальних економічних зв’язків між сільськогосподарськими підприємствами, що дозволяє в кожній конкретній ґрунтово-кліматичній зоні визначити найвищий рівень можливої урожайності при високій якості продукції з одночасним підвищенням родючості ґрунтів та економічного ефекту;–

визначення підприємництва в сільському господарстві як законної, новаторської, пов’язаної з ризиком діяльності з виробництва та реалізації сільськогосподарської продукції, виконання робіт, надання послуг, спрямованої на одержання прибутку і задоволення суспільних потреб;–

поняття необхідності подальшого розвитку агропромислової інтеграції та кооперації, як органічного сполучення сільського господарства із суміжними галузями, що займаються обслуговуванням і доведенням його продукції до споживача на принципах прямих економічних зв’язків, виключивши у законодавчому порядку посередників.

Практичне значення отриманих результатів. Результати досліджень використані в процесі підготовки Програми стабілізації та розвитку сільського господарства Дніпропетровської області на період до 2010 року (дов. № 15 - 728 від 06.01.2005 р.).

Основні положення, висновки й пропозиції дисертаційної роботи використані в практичній діяльності управління сільського господарства та продовольства Солонянського району Дніпропетровської області (дов. № 12а від 19.01.2005 р.). Методику впровадження внутрішньогосподарського розрахунку та планування затрат застосовано на сільськогосподарських підприємствах Дніпропетровської і Запорізької області (довідка № 47 від 11.01.2005 р.; № 211 від 21.12.2004 р.; № 24 від 12.01.2005 р.).

Теоретичні розробки дисертаційної роботи використовуються у навчальному процесі Дніпропетровського державного аграрного університету при викладанні таких курсів: „Економічна теорія”, „Мікроекономіка”, „Теорія економічного аналізу”, „Аналіз господарської діяльності сільськогосподарських підприємств” (дов. № 9-11-21 від 12.01.2005 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є повністю науковим здобутком автора.

Апробація результатів дослідження. Наукові положення основних результатів дослідження та їх практичне застосування обговорювалися на науково-практичних конференціях: „Економічні та соціальні аспекти реформування та постреформованого розвитку сільського господарства в Україні”, м. Дніпропетровськ (2000 р.), „Оптимізація агроландшафтів: раціональне використання, рекультивація, охорона”, м. Дніпропетровськ (2003 р.), „Проблеми формування підприємництва та використання виробничих ресурсів в аграрному секторі економіки України”, м. Дніпропетровськ (2004 р.), „Наука і освіта – 2004”, м. Дніпропетровськ (2004 р.), “Формування управлінського потенціалу суспільного розвитку”, м. Запоріжжя (2004 р.).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи опубліковано в 9 статтях у наукових журналах, збірниках наукових праць та матеріалах науково-практичних конференцій, загальним обсягом 3,5 обл.-вид. арк., з них 5 – у фахових виданнях.

Обсяг і структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Повний обсяг роботи – 251 сторінок, з яких: 12 рисунків займають 10 сторінок, 26 таблиць – 17 сторінок, список використаних джерел (162 найменування) – 14 сторінок, 12 додатків – на 51 сторінці.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі дисертації обґрунтовано актуальність дослідження, визначено мету та завдання роботи. Викладено найбільш вагомі результати, що характеризують науково-практичну новизну дослідження. Вказано практичне значення та можливості застосування одержаних результатів.

У першому розділі “Теоретико-методологічні основи розвитку економічних відносин в сільському господарстві” встановлено, що функціонування сучасних ринкових відносин є передумовою становлення і розвитку підприємництва та його організаційно-правових форм, які здійснювались на основі перетворень у відносинах власності на засоби виробництва і результати праці. Головна мета цих перетворень – розбудова конкурентоспроможного аграрного сектора економіки України шляхом створення умов для прискореного формування ефективного господаря-власника, який має стати провідною ланкою розвитку товарно-грошових відносин та форм господарювання.

Формування ринкових відносин потребує становлення та розвитку підприємництва як їх обов’язкового атрибута. Воно у свою чергу забезпечує функціонування ринкової економіки та її сталий розвиток. Підприємництво стимулює розвиток економічних відносин в сільському господарстві. Його проявами є самостійність сільськогосподарських підприємств, ініціатива їх керівників. На сьогодні підприємництво в сільському господарстві можна визначити як законну, новаторську, пов’язану з ризиком діяльність з виробництва та реалізації сільськогосподарської продукції, виконання робіт, надання послуг, що спрямована на систематичне одержання прибутку і задоволення суспільних потреб.

Подальший розвиток економічних відносин в сільському господарстві не можливий без агропромислової інтеграції, яка, на нашу думку, є органічним поєднанням сільського господарства із суміжними галузями, що займаються обслуговуванням і доведенням його продукції до споживача. Вона є результатом розвитку продуктивних сил, поглиблення суспільного поділу праці, її спеціалізації в аграрному секторі економіки. Доводиться констатувати, що глибокий спад ефективності сільськогосподарського виробництва певною мірою компенсується надмірною інтенсифікацією живої праці й переексплуатацією невідтворюваних елементів виробничого потенціалу агросередовища (насамперед природної родючості угідь). Іншими словами, саме існування сільського господарства як галузі української економіки поставлено під загрозу, яку не може усунути ніякий ринок землі, у тому числі необмежена свобода купівлі-продажу земель виробничого призначення. У цих умовах одним із ключових стабілізуючих факторів може стати міжгосподарська кооперація й агропромислова інтеграція, які сприятимуть зростанню фінансового потенціалу розширеного відтворення у сільському господарстві через механізми міжгалузевого розподілу й перерозподілу доходів від реалізації сільськогосподарської сировини й продовольства.

Основні тактичні завдання стимулювання виробничої кооперації в короткостроковій перспективі випливають із фінансових проблем галузі та з необхідності забезпечення стартових фінансових можливостей виходу із кризи за відсутності мінімально достатньої бюджетної (як на державному, так і на регіональному рівнях) підтримки сільськогосподарських виробників.

Крім того, за допомогою кооперації можна значною мірою відновити технологічну цілісність і керованість галузей та підприємств агропромислового виробництва на рівні основної виробничої ланки й стосовно компактної території. Із створенням достатніх фінансових ресурсів будуть посилюватися суто виробничі й збутові функції кооперативів.

У рамках виробничої кооперації стартові фінансові ресурси для виходу з аграрної кризи можуть бути отримані на основі: перерозподілу доходів від реалізації продуктів харчування й сільськогосподарської сировини; економії на позиках комерційних банків у зв'язку з організацією власного фінансово-кредитного обслуговування; диверсифікованості виробництва на сільськогосподарських підприємствах, у тому числі по лінії спільної організації найбільш рентабельних у нинішніх умовах підсобних виробництв, не пов'язаних з виробництвом продуктів харчування; скорочення сукупних витрат і збільшення доходів від виробництва й реалізації продуктів харчування при оптимізації спільно прийнятих рішень, проведення узгодженої цінової політики.

У другому розділі “Тенденції розвитку економічних відносин в сільському господарстві” визначено, що перехід економіки до ринкових умов багато в чому позначився на діяльності підприємств агропромислового комплексу. Формування ринкових відносин у агропромисловому виробництві України супроводжується адаптацією всіх підприємств до нових зовнішніх і внутрішніх умов господарювання, які сприяють удосконаленню та розвитку їх економічних відносин, зв'язків, прояву підприємливості, самостійності та ініціативи. Основним завданням агропромислових формувань на цьому етапі є необхідність досягнення високих кінцевих результатів з мінімальними витратами на одиницю продукції, прискорення переходу до інтенсивного характеру розвитку виробництва на засадах впровадження новітніх ресурсо-природозберігаючих технологій з метою забезпечення їх прибуткового функціонування та задоволення потреб споживача, який у системі товарно-грошових відносин виступає головною фігурою, що формує склад та структуру попиту і визначає якість, обсяги та асортимент пропозиції. Одначе, як свідчить аналіз ефективності сільськогосподарського виробництва в Україні, Дніпропетровській області спостерігається значне погіршення показників (табл.1).

Таблиця 1

Урожайність основних сільськогосподарських культур у Дніпропетровській області, ц/га

Групи культур, культура | 1990 | 1995 | 2000 | 2001 | 2002 | 2003 | 2003 у % до 1990

Зернові | 39,0 | 22,5 | 20,3 | 35,2 | 31,9 | 17,4 | 44,6

-озима пшениця | 45,1 | 26,9 | 16,6 | 43,2 | 36,8 | 6,3 | 14,0

-ячмінь | 35,2 | 20,8 | 19,8 | 30,5 | 28,3 | 12,6 | 35,8

-кукурудза на зерно | 32,9 | 30,4 | 29,1 | 33,4 | 34,1 | 30,8 | 93,6

Цукрові буряки (фабричні) | 284,0 | 227,0 | 161,0 | 187,0 | 167,0 | 198,0 | 69,7

Соняшник | 15,9 | 17,8 | 13,1 | 10,8 | 12,9 | 10,6 | 66,7

Картопля | 77,0 | 71,0 | 135,0 | 106,0 | 79,0 | 125,0 | 162,3

Овочі | 153,0 | 171,0 | 126,0 | 133,0 | 138,0 | 167,0 | 109,2

Кормові коренеплоди | 410,0 | 260,0 | 206,4 | 278,8 | 269,8 | 273,6 | 66,7

Кукурудза на силос і зелений корм | 177,6 | 181,9 | 106,2 | 89,9 | 96,9 | 138,2 | 77,8

Однорічні трави на сіно | 40,2 | 31,7 | 23,9 | 25,9 | 21,1 | 20,6 | 51,2

Багаторічні трави на сіно | 37,4 | 29,1 | 20,4 | 25,6 | 21,7 | 21,2 | 56,7

Дані таблиці свідчать про значне зниження урожайності. Причинами такого явища є порушення агротехніки вирощування сільськогосподарських культур внаслідок гонитви, часом не зовсім виправданої, за такою високорентабельною культурою як соняшник (по Україні рівень рентабельності її коливається в межах 64,3-236,5%, а у Дніпропетровській області відповідно 52,6 –228,7%), площі під якою у 2003 році в Україні збільшилися понад 2,4 рази в порівнянні з 1995 роком і займають у структурі посівів майже 16% проти 5,1% в 1990 році. До речі, таке, на наш погляд, необґрунтоване розширення площ негативно відбилося й на урожайності насіння соняшника, яка знизилася за відповідний період на 4,6 ц/га. Окрім того, маємо констатувати, що поповнення поживними речовинами наших ґрунтів катастрофічно скоротилося. Так, на 1 га посівної площі в Дніпропетровській області у 2003 році внесено по 0,4 т органічних добрив та 21 кг (діючої речовини) мінеральних добрив, що майже у 15 та 4 рази менше доз 1990 року.

Більш загрозливим є стан виробництва продукції тваринництва (табл. 2).

Таблиця 2

Виробництво продукції тваринництва господарствами усіх категорій в Україні та Дніпропетровській області

Види продукції | 1990 | 1995 | 2000 | 2001 | 2002 | 2003 | 2003 до 1990, %

Україна

М'ясо всіх видів, тис.т (у забійній вазі) | 4358 | 2294 | 1663 | 1517 | 1648 | 1725 | 39,6

Молоко, млн. т | 24,5 | 17,3 | 12,7 | 13,4 | 14,1 | 13,7 | 55,9

Середній річний надій молока від 1 корови, кг | 2863 | 2204 | 2359 | 2709 | 2873 | 2887 | 100,8

Яйця, млн. шт. | 16287 | 9404 | 8809 | 9688 | 11309 | 11477 | 70,5

Вовна, тис. т | 29,8 | 13,9 | 3,4 | 3,3 | 3,4 | 3,3 | 11,1

Дніпропетровська область

М'ясо всіх видів, тис.т (у забійній вазі) | 265 | 123 | 85 | 69 | 80 | 97 | 36,6

Молоко, млн. т | 1,3 | 0,9 | 0,5 | 0,5 | 0,6 | 0,5 | 38,5

Середній річний надій молока від 1 корови, кг | 2832 | 2068 | 2231 | 2743 | 3084 | 2857 | 100,9

Яйця, млн. шт. | 1066 | 591 | 437 | 603 | 715 | 686 | 64,4

Вовна, тис. т | 2,4 | 0,6 | 0,6 | 0,4 | 0,4 | 0,4 | 16,7

Зменшення поголів'я тварин та птиці стало превалюючою причиною зниження виробництва продукції тваринництва.

На прикладі виробництва молока маємо зробити висновок, що хоча продуктивність корів незначно підвищилась, але за рахунок зменшення поголів'я їх по Україні на 4094 тис. голів (2003 рік у порівнянні з 1990 роком), а по Дніпропетровській області – на 291,2 тис. голів, валове виробництво молока знизилося відповідно майже в 1,8 і 2,6 разів. Значного скорочення зазнало й валове виробництво вовни: по Україні – у 9 разів, по області – у 6 разів, що зумовлено зменшенням поголів'я відповідно на 6560 тис. голів (або на 77,9%) і на 411,9 тис. голів (або на 88,3%).

Відомо, що ефективність роботи підприємств визначається не тільки змінами натуральних показників в сторону збільшення чи зменшення. Важливими є встановлення також рівня затрат праці, матеріально-технічних ресурсів, собівартості, ціни реалізації, прибутку та рентабельності. Причому, в останніх двох показниках саме й проявляється весь сенс господарювання (табл. 3).

Таблиця 3

Рівень рентабельності (збитковості) основних видів сільськогосподарської продукції у сільськогосподарських підприємствах Дніпропетровської області, %

Галузі та види продукції | 1990 | 1995 | 1999 | 2000 | 2001 | 2002 | 2003 | 2003 до 1990, +;- | Рослинництво | 143,2 | 53,8 | 11,3 | 26,2 | 42,8 | 32,1 | 40,8 | -102,4 | Зернові культури | 296,5 | 67,5 | 0,1 | 35,4 | 38,8 | 19,9 | 26,9 | -269,6 | Соняшник | 228,7 | 162,2 | 51,9 | 52,6 | 76,4 | 84,8 | 60,4 | -168,3 | Цукрові буряки | 33,3 | 4,5 | -19,3 | 22,9 | 41,7 | 8,5 | 22,4 | -10,9 | Овочі відкритого ґрунту | 20,5 | -12,6 | -3,2 | 13,9 | 8,8 | 10,5 | 75,9 | 55,4 | Картопля | 12,8 | -14,4 | 11,8 | 53,2 | -22,4 | -4,0 | 44,3 | 31,5 | Плоди | 67,6 | -4,0 | -8,3 | 23,8 | 14,7 | 26,4 | 40,4 | -27,2 | Тваринництво | 13,9 | -23,4 | -48,5 | -34,7 | 9,2 | -1,7 | 8,3 | -5,6 | М'ясо великої рогатої худоби | 7,5 | -33,0 | -65,0 | -47,7 | -20,6 | -34,2 | -41,9 | -49,4 | М'ясо свиней | 27,4 | -24,8 | -50,4 | -35,4 | 28,6 | -3,2 | -21,0 | 48,4

М'ясо овець та кіз | -21,9 | -47,7 | -81,7 | -46,5 | -43,4 | -62,7 | -65,0 | -43,1 | М'ясо птиці | 18,5 | -56,2 | -61,7 | -43,5 | 15,8 | 18,2 | 62,0 | 43,5 | Молоко та молочні продукти | 14,5 | -23,8 | -30,3 | 7,0 | 18,1 | 5,7 | 25,1 | 10,6 | Яйця | 16,4 | 13,1 | -31,3 | -11,5 | 16,6 | 0,8 | 14,8 | -1,6 | Вовна | -7,3 | -62,3 | -76,8 | -70,2 | -84,9 | 89,2 | -79,5 | -72,2 |

Дані таблиці свідчать про те, що особливо загрозливим на Дніпропетровщині є стан у тваринництві, яке має лише за трьома видами продукції далеко не оптимальний рівень рентабельності. Хоча у цілому в останні роки показники прибутковості рослинницької галузі дещо змінилися на краще у порівнянні з 1999 роком, одначе за виключенням соняшнику та овочів відкритого ґрунту теж не досягли рекомендованого оптимуму.

Завдяки формуванню ринкових відносин в сфері сільськогосподарського виробництва, яке поєднує в собі на основі різних господарсько-виробничих зв’язків усі стадії виробництва, переробки й реалізації сільськогосподарської продукції та визначає розвиток внутрішнього ринку держави, забезпечується виконання наступних функцій аграрного ринку:

1. Аграрна продукція набуває суспільного визнання, одержує реальну ціну.

2. Механізм “попиту – пропозиції” сприяє регулюванню обсягів аграрного виробництва, формує так зване соціальне замовлення на ті чи інші види продукції.

3. Підвищується зацікавленість аграрного підприємства в ефективному використанні наявних ресурсів, зниженні витрат на одиницю продукції, підвищенні рентабельності виробництва.

Ефективність і результативність економічних відносин на продовольчому ринку буде досягнута за умови, що вітчизняний агропромисловий комплекс стане надійним джерелом забезпечення населення продовольством відповідної якості та асортименту, що продаватиметься за доступними для більшості споживачів цінами і в розмірах, які визначаються науково обґрунтованими нормами споживання.

Ми вважаємо, що подальший розвиток економічних відносин в умовах ринку полягає також і у впровадженні та підвищенні ефективності маркетингу сільськогосподарських підприємств, в основу концепції якого покладено ідею задоволення потреб потенційних споживачів, і запровадження маркетингових служб, що дозволить товаровиробникам координувати виробничо-господарську діяльність: виробляти потрібну продукцію в необхідних обсягах, планувати збутові операції, виходити на нові канали реалізації продукції, що забезпечить умови збільшення обсягу продажу і маси прибутку. Саме тому в умовах ринкових відносин виникає необхідність здійснювати дослідження ринку та поділу його на відповідні сегменти з метою орієнтації товаровиробника на потенціального споживача. Безумовно, не кожне господарство в змозі створювати маркетингові служби та здійснювати маркетингові дослідження (за браком додаткових коштів на його організацію), але за ринкових умов господарювання повинне обов'язково користуватися маркетинговою інформацією, яка має сприяти прийняттю правильних рішень при плануванні виробництва, виборі покупців, постачальників засобів виробництва, підготовці товару до реалізації тощо. До речі, організація маркетингових служб має проводитися виходячи з форм господарювання та розмірів конкретних аграрних формувань. На наш погляд, для великих за розміром виробництва продукції та її реалізації підприємствам доцільним було б створення спеціальних маркетингових служб, а в малих – таких же служб, функціонування яких відбувається на засадах об'єднання ресурсів та задоволенні відповідних інтересів товаровиробників (див. рис. 1).

Сільське господарство в умовах ринку не може існувати само по собі, а знаходиться у тісному взаємозв'язку з промисловими, заготівельними, переробними, торгівельними підприємствами, науковими установами тощо. Тісного поєднання в процесі створення потрібних суспільству матеріальних благ потребує сільськогосподарське виробництво з агросервісною сферою. Воно базується, з одного боку, необхідністю переробки в кінцевий продукт споживання аграрної сировини, з другого - потребою споживання промислової продукції.

З цього приводу необхідно зазначити, що до АПК, який являє собою органічне поєднання взаємозалежних видів діяльності та його виробничо-економічне оформлення в рамках єдиної господарської підсистеми, входять забезпечувальні галузі і підприємства, сільськогосподарські товаровиробники

Рис. 1. Схема маркетингових досліджень на продовольчому ринку

різних форм господарювання, транспортно-заготівельні, переробні та торговельні підприємства.

Безумовно, така розгалуженість складових АПК не може не впливати на сучасний його стан, особливо у зв'язку з ринковими перетвореннями, які сталися останнім часом.

При переході до ринкової економіки змінилися тенденції у економічних відносинах між постачальниками матеріально-технічних засобів, виробниками сільськогосподарської продукції та її споживачами.

Високі ціни на мінеральні добрива, хімічні засоби захисту рослин і сільськогосподарську техніку призвели до різкого зменшення обсягів їх використання. Особливо негативно на ефективність ведення сільськогосподарського виробництва впливає стан матеріально-технічної бази, відновлення якої скоротилося в 10-20 разів. Тому товаровиробники змушені ремонтувати техніку переважно власними силами, у складних виробничих умовах (відсутність у ремонтних майстернях господарств висококваліфікованих технічних спеціалістів і робітників, обладнання й устаткування, а часом в умовах відсутності їх взагалі). За цих умов господарства вимушені використовувати застарілі основні засоби або користуватись послугами лізингодавців та машинно-тракторних станцій.

Економічні відносини в сільському господарстві щодо використання аграрної техніки у виробництві можуть бути внутрішньогосподарськими і міжгосподарськими. Останні забезпечують ряд переваг при їх використанні у конкретних господарствах, а саме:

-

-

-

-

Водночас у відносинах виникають і негативні прояви:

-

-

У третьому розділі “Напрями удосконалення економічних відносин” встановлено, що агропромислове виробництво – ланцюг послідовно зв'язаних ланок, процес взаємодії яких проходить усі стадії виробництва, переробки й реалізації сільськогосподарської продукції, де продукт кожної ланки призначений для наступної і споживається нею, який, на жаль, поряд з іншими галузями має найбільш вразливіший характер господарювання в процесі міжгалузевого обміну, що проявляється у диспаритеті цін на сільськогосподарську та промислову продукцію. Так, з 1990 по 2003 рік індекс цін на промислову продукцію, що споживається у АПК, у 6 разів перевищив індекс цін на сільськогосподарську продукцію. Тому, на нашу думку, цінова політика в сільському господарстві має здійснюватися на основі вільного ціноутворення у поєднанні з державним регулюванням і підтримкою доходів сільськогосподарських товаровиробників та антимонопольним контролем за цінами на продукцію сільського господарства та матеріально-технічні ресурси, роботи, послуги, що ним споживається. До того ж, цінова політика та підтримка доходів сільськогосподарських товаровиробників спрямовується на забезпечення відтворення виробництва сільськогосподарської продукції на основі запровадження заставних цін (цін підтримки), за якими визначаються обсяги фінансування виробництва стратегічно важливих видів останньої, регулювання доходів через систему державних дотацій та субсидій. Причому, заставні ціни відшкодовують середньогалузеві нормативні витрати та забезпечують отримання нормативного прибутку, достатнього для відтворення виробництва.

Можливі наступні організаційні напрями регулювання продовольчого ринку: створення і розвиток інфраструктури; формування нормативно-правової бази; інформаційно-аналітичного забезпечення; створення міжвідомчих і регіональних узгоджувальних комісій з питань врегулювання міжгалузевих та міжгосподарських відносин; введення моніторингу та прогнозування кон’юнктури аграрного ринку; посилення контролю за якістю та безпекою сільськогосподарської продукції; запровадження нових ринкових стандартів; щорічна сертифікація умов зберігання сільськогосподарської продукції; щомісячне декларування запасів зерна.

Економічні напрями регулювання аграрного ринку мають включати складання балансів продовольчих ресурсів, їхню оптимізацію; узгодження попиту і пропозиції, підтримку їхньої рівноваги; регулювання та підтримку пропозиції, а також збалансування та стимулювання попиту; регулювання пропозиції шляхом здійснення резервних, інтервенційних, заставних та регіональних закупівель і продажу продукції через прозорі процедури ринку, регулювання експорту та імпорту продукції.

Важлива роль в удосконаленні економічних відносин у сільському господарстві та забезпеченні продовольчої безпеки як окремого регіону, так і країни в цілому належить агропромисловій інтеграції, становлення і поширення якої залежить від регіональних особливостей та має сприяти: створенню відповідних умов для впровадження інтенсивних технологій, високопродуктивної техніки та інших науково-технічних досягнень, що забезпечить раціональність використання наявних виробничих ресурсів та підвищення ефективності господарської діяльності всіх сфер агропромислового виробництва; вдосконаленню технологічних процесів пов'язаних із зберіганням, транспортуванням та реалізацією продукції; формуванню належних економічних взаємовідносин через становлення основ паритетного розвитку та вирівнювання економічних умов господарювання у системі АПК. На нашу думку, одним з можливих шляхів впровадження інтеграції агропромислового виробництва є інтеграція на засадах партнерської кооперації на окремих стадіях технологічного процесу. Саме кооперація виступає як засіб об'єднання капіталу (у грошовій та матеріальній формі) і інтеграції господарських одиниць та поєднання інтересів їх членів з метою раціональної організації виробництва сільськогосподарської продукції та його матеріально-ресурсного забезпечення, її переробки та реалізації. Кооперація забезпечує участь сільськогосподарських товаровиробників на всіх етапах руху продукції – „виробництво, зберігання, переробка, транспортування, збут, споживання”. Зазначимо, що при формуванні й удосконаленні економічних зв'язків у регіональній сфері агропослуг велика роль повинна відводитися саме становленню і розвитку сільськогосподарської обслуговуючої кооперації. Остання є перспективним напрямком для ведення агробізнесу, що надає можливість сільськогосподарським товаровиробникам значно зміцнити свої позиції на внутрішніх та зовнішніх продовольчих ринках і збільшити доходи за рахунок економії коштів на виробництво сільськогосподарської сировини та продуктів її переробки, їх збут через уникнення затрат на послуги посередницьких комерційних структур.

Встановлено, що агропромислова фінансова група поєднує на добровільній основі суб'єктів господарювання. Для учасників АПФГ об'єднання в групу є способом стабілізації і підйому сільськогосподарського виробництва за рахунок зближення інтересів сільських товаровиробників і переробних підприємств, розвитку технологічної й організаційно-економічної кооперації підприємств агропромислового комплексу Дніпропетровської області, підвищення ефективності використання власних і залучених ресурсів.

Одна з основних цілей створення агропромислової фінансової групи – формування замкнутої, закінченої схеми виробництва кінцевої продукції: виробництво сільськогосподарської продукції – її поглиблена переробка – зберігання – реалізація кінцевої продукції (продуктів харчування, товарів і послуг), фінансових і матеріальних ресурсів для підвищення ефективності виробництва якісної, екологічно чистої продукції.

В умовах обмеженості інвестиційних ресурсів велике значення буде мати координація учасників групи в сфері капіталовкладень, концентрація засобів на ключових інвестиційних проектах. Провідну роль у забезпеченні такої координації учасники АПФГ відводять управлінню. У складі групи підприємства повинні працювати у чотирьох напрямках: сільськогосподарські, виробничі (переробні), фінансові структури й обслуговуючі підприємства.

Відносини між учасниками фінансово-промислової групи ґрунтуються на кооперації. Усі ці підприємства і фінансово-кредитні установи пов'язані в одному виробничому процесі. Для одержання максимальної віддачі від виробництва у вигляді прибутку необхідно налагодити мережу прямих зв'язків. Через встановлення стійких відносин між конкретними споживачами і виробниками можна вирішити проблему конкурентоспроможності окремих видів продукції.

Формування АПФГ сприяє: створенню ринкової інфраструктури (маркетингової й інформаційної служби) усередині формування; підвищенню рівня управлінського складу підприємств, що входять до АПФГ; можливості нормальними економічними методами (управлінськими рішеннями) ліквідувати неплатоспроможність і підвищити ліквідність сільськогосподарських підприємств; залученню інвестиційних ресурсів і концентрації їх на пріоритетних напрямах розвитку сільського господарства.

ВИСНОВКИ

Проведені дослідження формування і розвитку економічних відносин у сільському господарстві в умовах ринку дають змогу зробити висновки, що мають теоретичне і практичне значення.

1. Розвиток сільськогосподарського виробництва і становлення ефективного сільськогосподарського товаровиробника зумовлює реформування економічних відносин. Розвиток та становлення підприємництва в сільському господарстві є передумовою функціонування сучасних ринкових відносин. Формування організаційно-правових форм господарювання на селі здійснювалось на основі перетворень у відносинах власності на засоби виробництва (земля, майно) і результати праці. Їх функціонування на засадах приватної власності на землю та майно стимулює працівників до ведення підприємницької діяльності у сільському господарстві з позитивними результатами і на перспективу стає передумовою позитивних соціально-економічних зрушень на селі.

2. Формування ринкових відносин потребує становлення та розвитку підприємництва, яке стимулює розвиток економічних відносин в сільському господарстві. Його проявами є самостійність сільськогосподарських підприємств, ініціатива їх керівників. На сьогодні підприємництво в сільському господарстві можна визначити як законну, систематичну, новаторську, пов’язану з ризиком діяльність з виробництва та реалізації сільськогосподарської продукції, виконання робіт, надання послуг, що спрямована на систематичне одержання прибутку і задоволення суспільних потреб.

3. Для здійснення підприємницької діяльності необхідно забезпечити економічне середовище комплексом соціально-економічних умов, а саме: ринкова економіка вимагає становлення самостійної господарської діяльності товаровиробників; наслідком підприємницької самостійності виступає підприємницька (економічна) відповідальність, що означає повну відповідальність підприємця за результати господарської діяльності; становлення ринкової економіки неможливе без наявності конкуренції; розвиток соціально-економічних відносин нерозривно пов’язаний з економічними інтересами суспільства; необхідною умовою для розвитку підприємництва є впровадження інституту приватної власності; основним напрямом становлення підприємництва є налагодження еквівалентності обміну; при переході до ринкових відносин виникає необхідність прийняття раціональних управлінських рішень з метою ефективного господарювання.

4. При визначенні економічної ефективності виробництва сільськогосподарської продукції необхідно враховувати післядію гною і мінеральних добрив. Такий підхід має бути прийнятий за побажанням суб'єкту господарювання, витрати на добрива мають розподілятися у пропорціях за роками післядії. Сьогодні витрати на добрива відносяться по об'єктах калькуляції повністю (на зразок прискореної амортизації). При вирощуванні сільськогосподарських культур запропоновано застосовувати метод програмування, який дає змогу на підставі правильного обліку наявних природних та матеріально-технічних ресурсів з урахуванням оптимальних економічних зв’язків між сільськогосподарськими підприємствами в кожній конкретній ґрунтово-кліматичній зоні, районі визначити найвищий рівень можливої урожайності й підвищити родючість ґрунтів, оптимізувати використання ресурсів.

5. З розвитком ринкових відносин у сільському господарстві в системі економічних зв’язків основним напрямом при розподілі товаропотоків сільськогосподарської продукції стає збут її комерційно-посередницьким структурам, діяльність яких зумовлена непрозорими умовами купівлі-продажу, визначення кількості, якості продукції та цін, що потребує нагального впровадження та застосування регуляторних дій держави. Це може здійснюватись в таких напрямах: регулювання кількісного та якісного наповнення ринку товаропотоками сільськогосподарської продукції; стимулювання споживчого попиту шляхом підвищення купівельної спроможності населення; застосування механізмів зміцнення позицій вітчизняних сільськогосподарських товаровиробників на внутрішньому і зовнішньому ринках.

6. Економічні відносини в сільському господарстві щодо використання аграрної техніки у виробництві можуть бути внутрішньогосподарськими і міжгосподарськими. Останні забезпечують ряд переваг при їх використанні у конкретних господарствах, а саме: впровадження прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та виробництва продукції; застосування нової високопродуктивної техніки, що сприяло скороченню експлуатаційних і трудових затрат (у розрахунку на одиницю площі, продукції); скорочення капітальних вкладень, необхідних для придбання й утримання у належному стані техніки; підвищення можливостей господарства щодо маневрування та більш повного завантаження техніки з одночасним вивільненням робочої сили в інших галузях підприємства.

7. На сьогодні подальший розвиток економічних відносин у сільському господарстві неможливий без агропромислової інтеграції, яка є органічним сполученням сільського господарства із суміжними галузями, що займаються обслуговуванням і доведенням його продукції до споживача. Інтеграція є результатом розвитку продуктивних сил, поглиблення суспільного поділу праці, її спеціалізації в аграрному секторі економіки. Практика реформування агропромислового виробництва виявила три основних форми виробничої кооперації підприємств АПК: горизонтальна, вертикальна, внутрішньогалузева. Схема взаємодії підприємств, які входять до складу агропромислової фінансової групи, має включати агросервісний виробничий, центральний виробничий, ринковий ланцюги.

8. Важливим етапом процесу створення агропромислової фінансової групи є розробка інвестиційних програм з обґрунтованих інвестиційних проектів. Інвестиційна програма як елемент програми розвитку АПФГ включає: затвердження учасниками групи цілей і напрямів спільної інвестиційної діяльності, а також зазначеної сукупності інвестиційних проектів (пропозицій) і заходів. Інвестиції, спрямовані в АПФГ, зосереджені на чотирьох основних напрямах: рослинництво, тваринництво, ремонт, реконструкція, придбання техніки, купівля обладнання. Розрахунки свідчать, що додаткові інвестиції у сільськогосподарське виробництво в розмірі 89585 тис грн дозволять збільшити обсяг виробництва сільськогосподарської продукції в 1,6 раза.

9. Стабільність продовольчого ринку забезпечується через застосування механізмів його державного регулювання. Їх суть полягає в забезпеченні збалансованості кількісних та якісних параметрів попиту і пропозиції, їхнього оптимального співвідношення. Система регулювання продовольчого ринку має охоплювати організаційні та економічні напрями. Організаційні напрями передбачають створення і розвиток інфраструктури продовольчого ринку. До економічних напрямів слід зарахувати складання балансів продовольчих ресурсів, їхню оптимізацію; узгодження попиту і пропозиції, підтримку їх рівноваги; регулювання та підтримку пропозиції, а також збалансування та стимулювання попиту; регулювання попиту і пропозиції шляхом здійснення резервних, інтервенційних, заставних та регіональних закупівель і продажу продукції через прозорі процедури ринку, регулювання експорту та імпорту продукції.

10. Дослідження особливостей розвитку економічних відносин дали змогу визначити заходи стабілізації виробництва сільськогосподарської продукції, які полягають у впроваджені системи гарантованих закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію, забезпеченні авансування сільських товаровиробників і своєчасності розрахунків за реалізовану продукцію; перейняття досвіду західних країн зі здійснення економічних заходів, які обмежують імпорт продовольчих товарів, у достатній кількості вироблених в Україні; передачі лізингових засобів безпосередньо сільськогосподарським товаровиробникам; забезпеченні бюджетного фінансування соціальної інфраструктури, сільськогосподарської науки й освіти; відновленні капітальних інвестиції агропромислового комплексу за рахунок всіх джерел фінансування; розробка і впровадження організаційної структури управління агропромисловим комплексом; створення продовольчого ринку країн СНД.

11. Поширення і становлення інтеграційних процесів у сільському господарстві, залежно від його регіональних особливостей, сприяє: створенню відповідних умов для впровадження інтенсивних технологій, високопродуктивної техніки та інших науково-технічних досягнень, що забезпечить раціональність використання наявних виробничих ресурсів та підвищення ефективності господарської діяльності всіх сфер агропромислового виробництва; вдосконаленню технологічних процесів, пов'язаних із зберіганням, транспортуванням та реалізацією продукції; формуванню належних економічних взаємовідносин шляхом становлення основ паритетного розвитку та вирівнювання економічних умов господарювання в АПК.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

1. Намлієв Є.В. До питань удосконалення матеріально-технічного забезпечення фермерських господарств // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. - 2002. – № 3. – С. 150 – 152.

2. Намлієв Є.В. Земельні взаємовідносини на селі // Вісник Дніпропетровського державного аграрного університету. – 2002. –