Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди

НІКУЛІНА Неля Василівна

УДК- 811.161.2:001.4

СТАНОВЛЕННЯ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ

ТЕРМІНОЛОГІЧНОЇ СИСТЕМИ

АВТОМОБІЛЕБУДУВАННЯ ТА РЕМОНТУ

ТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ

10.02.01 – українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Харків – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Харківському національному педагогічному університеті

імені Г.С.Сковороди, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник – кандидат філологічних наук, професор

Олексенко Олена Андріївна,

Харківський національний педагогічний

університет імені Г.С.Сковороди,

завідувач кафедри української мови.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Полюга Лев Михайлович,

Інститут українознавства імені

Івана Крипякевича НАН України,

провідний науковий співробітник;

кандидат філологічних наук,

Медведь Олена Вікторівна,

Національний аерокосмічний університет

імені М.Є.Жуковського „Харківський

авіаційний інститут”,

доцент кафедри українознавства.

Провідна установа - Прикарпатський національний університет

імені В.Стефаника, кафедра української мови,

Міністерство освіти і науки України,

м. Івано-Франківськ.

Захист відбудеться 15 березня 2005р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.053.03 у Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С.Сковороди за адресою 61002, м. Харків, вул. Артема, 29, ауд. 216.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди (61168, м. Харків, вул. Блюхера, 2, ауд. 215 В).

Автореферат розіслано 11 лютого 2005 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Т.І. Тищенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Серед багатьох проблем сучасної української лінгвістики однією з основних є проблема становлення науково-технічної мови. Зростання загального культурного рівня населення, стрімкий розвиток науки й техніки, розширення масштабів науково-технічної інформації вимагають від науковців з одного боку розвою, удосконалення національної терміносистеми, а з іншого – гармонізації української термінології з міжнародною. У цьому сенсі автомобільна терміносистема як порівняно молода підсистема загальнонародної мови привертає увагу своєю лінгвістичною невивченістю.

Актуальність теми дослідження полягає в тому, що в сучасній україністиці, незважаючи на бурхливе піднесення термінознавства, не існує наукових робіт, у яких би системно досліджувалося становлення й перспективи розвитку термінів названої галузі. На цей час відомі дослідження термінознавців Т.Кияка, І.Кочан, Г.Мацюк, Г.Наконечної, Т.Панько, Л.Полюги, Л.Симоненко та ін., які, розробляючи загальні проблеми унормування української термінології, торкаються і питань мовного забезпечення технічних галузей науки. Описом і мовознавчим аналізом, загальним удосконаленням й уніфікацією політехнічної термінології займалися О.Гриджук (художня різьба по дереву), І.Зінченко (вишивальні техніки), Л.Козак (електротехніка), Н.Ктитарова (металургійна промисловість), Н.Левун (художня кераміка), В.Марченко (будівництво), О.Литвин (машинобудування), І.Сабадош (лісосплав), Н.Шило (лісова і деревообробна промисловість) та інші.

Галузевим технічним термінологіям російської мови протягом останніх десятиріч присвятили свої дисертаційні дослідження Н.Буре, О.Вакулова, І.Гулякова, Р.Калініна, І.Лаптєва, О.Мотузенко, Ю.Ніколаєва, О.Павловська, Т.Хейлик, Л.Черкасова та інші. У наукових статтях російських мовознавців Д.Лотте, Т.Мішиної, О.Шиловського в описі науково-технічної термінології згадується автомобільна термінолексика, однак монографічного дослідження термінології галузі автомобілебудування в українському та зарубіжному мовознавстві немає.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрямок дисертації відповідає загальній науковій плановій темі кафедри української мови Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди „Закономірності розвитку й функціонування української мови”, що передбачає вивчення системних зв'язків одиниць спеціалізованого лексико-семантичного рівня мови та координується Інститутом української мови НАН України (тема кандидатської дисертації затверджена на засіданні наукової координаційної ради „Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності” Інституту української мови НАН України 22 червня 2004 р., протокол № 3).

Разом з тим дисертаційна робота виконувалася згідно з тематичним планом наукового дослідження кафедри українознавства Харківського національного автомобільно-дорожнього університету „Граматичні та лексичні особливості української літературної мови XVII-XX століть”. Висвітлення лінгвістичних аспектів формування та функціонування автомобільної термінології відповідає і науковому профілеві ХНАДУ, і суспільним вимогам більш ефективного функціонування наукової мови в освітньому середовищі.

Мета дисертаційної роботи полягає у виробленні наукових засад розв’язання різноаспектних проблем стандартизації мови автомобілебудування, що сприятиме глибшому розумінню функціонування української наукової мови в цілому. Для досягнення поставленої мети було визначено такі теоретичні та практичні завдання: проаналізувати виникнення і утвердження автомобілебудівного терміна в термінополі й терміносистемі; дослідити способи й засоби термінологічної деривації, словотвірні типи (моделі) термінів автомобілізму, їх продуктивність; проаналізувати функціонування автомобільного терміна на рівні лексичної парадигматики: дослідити синонімічні парадигми, виявити антонімічні відношення та можливість виникнення полісемії в українській автомобільній терміносистемі (далі УАТ – Н.Н.); схарактеризувати структурні типи термінів автомобілебудування (однослівні терміни УАТ, терміни-словосполучення, абревіатури); виявити тенденції до подальшого вдосконалення, стандартизації й унормування термінолексики автомобілебудування на сучасному етапі.

Об’єктом дослідження є українська лексика на позначення процесів автомобілебудування: конструювання вузлів, агрегатів і деталей автомобільної техніки, технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів.

Предмет дослідження – лексико-семантична диференціація, словотвірні процеси й парадигматичні відношення як організуюча основа автомобільної термінологічної системи.

Для розв’язання поставлених завдань і досягнення кінцевого результату використовується низка методів дослідження: лінгвістичне спостереження як різновид динамічно-описового методу; зіставний – для встановлення відмінностей і загальних ознак у лексиці автомобілебудування на різних етапах її становлення; контекстуальний – для уточнення значення терміноодиниці; елементи статистичного методу – для більшої наочності висновків; метод етимологічного аналізу за потреби визначення походження окремих термінів; метод компонентного аналізу – для розмежування полісемії й омонімії.

Джерела дослідження. Матеріалом нашого дослідження стали термінологічні, тлумачні та перекладні словники і тексти різних жанрів наукового стилю автомобілебудування та ремонту транспортних засобів: підручники, посібники, атласи автомобілів, порадники, статті у наукових журналах, дисертації та монографії викладачів автомобільно-дорожнього університету. До масиву досліджуваної лексики дисертації залучено термінофонд науково-технічної літератури та словники, починаючи з 20-30-х років ХХ століття і до сьогодення. На основі зібраного матеріалу укладено картотеку (понад 8 тисяч термінів).

Наукова новизна дисертаційної робити полягає в тому, що вона є першою лінгвістичною спробою уніфікації й комплексного аналізу української термінолексики галузі автомобілебудування та ремонту транспортних засобів. Зіставлено й узагальнено різновиди парадигматичних зв'язків автомобільної термінолексики, досліджено її дериваційні особливості, запропоновано шляхи вирішення окремих питань функціонування УАТ як окремої терміносистеми сучасної української літературної мови, її взаємозв’язок з іншими національними галузевими терміносистемами.

Теоретичне й практичне значення роботи. У дисертації поглиблено теоретичні аспекти понять термін, термінологія, номенклатура, з’ясовано продуктивні шляхи творення термінологічних одиниць українською терміносистемою автомобілебудування, розроблено їх лексико-семантичну класифікацію, виявлено особливості парадигматичних відношень в автомобільній терміносистемі. Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості їх використання у лексикографічній практиці, у розробці наукових курсів з термінології, у написанні підручників і довідників з автомобілебудування, а також у підготовці фахівців технічного профілю. Зокрема, на основі матеріалів дисертації створено дисципліну „Термінологія автомобілебудування та ремонту транспортних засобів”, що викладається на автомобільному й механічному факультетах і проводиться як додатковий курс на факультеті управління і бізнесу Харківського національного автомобільно-дорожнього університету.

Апробація результатів дослідження відбувалася на щорічних науково-технічних і науково-методичних сесіях та засіданнях науково-методичного семінару при кафедрі українознавства Харківського національного автомобільно-дорожнього університету, на засіданнях кафедри української мови Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди. Окремі положення й результати дослідження викладені на регіональній науково-практичній конференції „Особливості навчання державної мови в південно-східному регіоні” (Луганськ, 2002), ІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції „Крок у майбутнє” (Київ, 2002), VІІ Міжнародній науковій конференції „Проблеми української термінології СловоСвіт 2002” (Львів, 2002), міжнародній науково-методичній конференції „Здобутки, проблеми та перспективи безперервної мовної підготовки студентів у вищих технічних навчальних закладах України” (Харків, 2003), науково-практичній конференції „Інноваційні технології викладання латинської та української мов у вищих навчальних закладах” (Харків, 2003), міжнародній науковій конференції „Викладання мов: нові методики та технології” (Харків, 2004), VІІІ Міжнародній конференції „Проблеми української термінології СловоСвіт 2004” (Львів, 2004).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладено в 11 публікаціях, серед них 4 статті – у провідних наукових фахових виданнях України.

Структура і обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, переліку умовних скорочень, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та трьох додатків. Обсяг основного тексту дисертації – 178 сторінок, список використаної літератури включає 310 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження й актуальність проблеми, проаналізовано стан її опрацювання в науковій літературі, сформульовано мету й завдання дослідження, визначено наукову новизну роботи, окреслено теоретичну та практичну цінність одержаних результатів.

У першому розділі „Теоретичні засади дослідження терміносистеми автомобілебудування та ремонту транспортних засобів” здійснено теоретичне осмислення загальних понять сучасного термінознавства, простежено функціонування науково-технічного терміна в термінополі й терміносистемі, визначено ступінь лінгвістичної дослідженості автомобільної терміносистеми.

Початок вивчення власне наукової термінології в Україні припадає на час формування національної літературної мови, і пов’язаний із цим інтерес до українського наукового слова створює потужні стимули для формування терміносистем. Утворення єдиного Інституту української наукової мови Академії наук (1921 р.), що поставив на науковий ґрунт справу унормування української термінолексики, було найвидатнішою подією в історії „українського термінологічного життя”, однак брутальне втручання партійних органів у діяльність термінологів (нападницькі статті О.Фінкеля, А.Хвилі) зупинили еволюційний розвиток національного термінотворення. Серед відомих українських мовознавців, що займалися питаннями термінознавства та термінотворення в часи існування СРСР, можна назвати таких учених, як В.Акуленко, І.Білодід, І.Квітко, Е.Скороходько та інші. Однак слід зазначити, що питома термінологія мала надто малі можливості для розвитку та застосування, особливо в останні десятиріччя існування Союзу. І тільки з отриманням Україною статусу незалежної держави українська мова науки й техніки дістала змогу функціонувати на належному рівні, що сприяло розвитку терміносистем і власної термінологічної лексикографії.

Тема дисертаційного дослідження вимагає наукового осмислення і уточнення ряду понять термінознавства, зокрема таких, як термін, термінологія, номенклатура. Мовознавці намагалися й намагаються дати термінові чітке визначення (О.Ахманова, Б.Головін, Г.Васильєва, В.Гондюл, О.Реформатський, Л.Симоненко, С.Шелов та інші). Сумарною і прийнятною для наукового обігу вважаємо таку дефініцію: термін – це слово чи словесний комплекс, який співвідноситься з поняттям певної організованої галузі пізнання (науки, техніки) і вступає в системні відношення з іншими словами та словесними комплексами, утворюючи разом з ними в кожному окремому випадку та в певний час замкнену систему, що характеризується високою інформативністю, однозначністю, точністю та експресивною нейтральністю. Саме в такому ракурсі визначає термін І.Квітко, синтезуючи раціональне різних наукових поглядів щодо структури та ознак терміна як мовної одиниці. Термінологією в сучасному мовознавстві називають і науку про терміни, і термінофонд, накопичений і використовуваний нацією протягом її пізнавально-інтелектуального розвитку (українська термінологія), і окрему терміногрупу (із лінгвістичного погляду – окрему групу слів-термінів). Номенклатуру науковці визначають як систематизований перелік різновидів певних предметів тієї чи іншої спеціальної сфери діяльності, що виражені термінологічними одиницями. На основі такого розуміння номенклатури номенклатурні одиниці (номени) можна вважати особливими типами термінів, що співвідносяться з конкретними поняттями і актуалізують предметні зв’язки.

У термінології, як і в ономастиці, вкрай важливою вважається проблема вивчення поля. Термін поле у мовознавстві вводився і раніше, однак наукова ідея термінологічного поля належить О.Реформатському, який вважав полем терміна ту термінологію, поза якою слово втрачає свою характеристику терміна. В автомобільній термінології виділяємо: ядро поля, яким вважаємо вербалізацію поняття модель автомобіля, що дає можливість розрізняти транспортні засоби за їх призначенням або спеціалізацією. Елементи моделі номінують поняття про загальну будову, наприклад, вантажний автомобіль КрАЗ-257Б1 або легковий автомобіль ЗАЗ-1102 „Таврія”; центр поля, куди входять спеціальнотехнічні терміни, що позначають: основні агрегати автомобіля (двигун, шасі, кузов) і їх складові (наприклад, до шасі належить трансмісія, ходова частина, механізми керування; до трансмісії – зчеплення, коробка передач, карданна передача, диференціал, приводні вали коліс та ін.); спеціальне обладнання автомобіля (лебідки, буксирні пристрої, сідельно-зчіпні пристрої тощо); систему технічного обслуговування, а також установки та обладнання для механізованого процесу технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів; периферія, до складу якої входять спеціальнотехнічні машинобудівні терміни більш широкого значення, уживані в автомобілебудуванні на позначення наукових реалій з опору матеріалів, деталей машин, технічних матеріалів, передач та механізмів, машин та устаткування, технічного креслення, ливарного виробництва, оброблення тиском, зварювання, термооброблення, слюсарно-складальні роботи та ін.; дифузна зона, де містяться терміни, що обслуговують потреби не тільки машинобудування і автомобілебудування, що перебуває в його складі, а й інші галузі науки і техніки. Це масив природничо-математичних термінів з фізики, хімії, математики тощо.

Початком становлення української автомобільної терміносистеми, свідомим її творенням можна вважати 20-30-ті роки ХХ століття, коли Інститут української наукової мови Академії наук, зокрема індустріальний відділ і сектор термінології та номенклатури, проводив систематизовану термінологічну роботу, апробація якої здійснювалася шляхом видання кількох російсько-українських транспортних словників („Російсько-український транспортовий словник” – 1926 р.; „Словник транспортової термінології” – 1932 р.), лексичний фонд яких дотичний терміносистемі автомобілебудування та ремонту транспортних засобів. Терміни автомобільної галузі в 30-ті роки ХХ століття ставали широко відомими й завдяки пресі (часопис „Авто та шляхи”, що з 1928 по 1933 рік видавався у Харкові), мова якої не тільки відносно повно фіксувала термінологію, вироблену в науково-популярній та лексикографічній літературі, але й більш-менш активно відображала процес творення термінолексики.

Творчі здобутки і поразки термінологів доби „золотого десятиліття” у лексиці на позначення автомобілебудування можна проілюструвати і прикладами з технічної літератури навчального характеру. Здійснений нами зіставний аналіз термінологічної лексики, взятої з порадника Н.Задоріна і М.Артьомова (далі М.Артемова – Н.Н) „Що треба знати шоферові на іспиті” (Харків, 1931р.) і посібника для водіїв А.Бабіча (далі А.Бабича – Н.Н) „Вантажні автомобілі ЯГ-3 і ЯГ-4” (Харків-Київ, 1935 р.), дозволив статистично довести, що у пораднику Н.Задоріна і М.Артемова на 100 розглянутих слів 14% чужоземного (іншомовного) походження, 86 % питомої лексики (чи то діалектного, чи то літературного походження). На 100 слів, використаних укладачем А.Бабичем на позначення частин автомобіля, іншомовного (неслов’янського) походження – 31%, запозичених з російської мови – 56%, власне українських – 13%. Отже, починаючи з 1935 року до автомобільної терміносистеми введено багато кальок з російської мови і чужомовних запозичень через її посередництво.

Вироблення автомобільної термінології простежується й у часописі „Рідна мова” (Варшава, 1936 р.), що можна вважати першим фактом пильної уваги саме до термінолексики автомобілебудування в Україні, тому що надалі здійснювалася розбудова й вивчення терміносистеми машинобудування і не виокремлювались терміни, які відображають виробничі процеси досліджуваної нами галузі. У мові діаспори ця лексика репрезентована у виданому 1946 року в місті Реґенсбурґ (Німеччина) інженером М.Домбровським „Підручнику шофера”. В основу наукового підходу до укладання підручника покладено протиставлення української термінології російській автотранспортній лексиці через запозичення з німецької і польської мов. Але це єдине зафіксоване нами україномовне зарубіжне видання, де відбито автомобільну українську термінологію.

Розглянувши деякі дотичні до автомобілебудування словники й технічну літературу 20-х років ХХ ст. – початку ХХІ ст., можна зробити висновок, що процес термінотворення здійснювався свідомо й цілеспрямовано, з оглядом на існуючі наукові засади термінотворення, однак, незважаючи на досягнення термінознавства, вивчення лінгвістичних засад автомобільної терміносистеми в Україні носить фрагментарний характер, оскільки здійснювалося переважно в контексті термінології машинобудування, тому специфічні мовні риси, системна організація, перспективи розвитку термінології автомобілебудування та ремонту транспортних засобів залишаються недослідженими.

У другому розділі „Ономасіологічні проблеми автомобільної термінології” здійснено опис основних способів номінації у царині автомобілебудування, проведено структурну класифікацію термінів автомобілебудування (однослівні терміни, абревіатури, термінологічні словосполучення), вказано на тенденції до подальшого вдосконалення, стандартизації та унормування УАТ на сучасному етапі.

Термінологічна науково-технічна номінація, будучи пов'язаною з загальномовною, для створення нового слова використовує різноманітні засоби: вторинна лексична номінація (пістолет оливороздавального пристрою, поршневий палець, голка розпилювача); збагачення термінологічного фонду за рахунок власномовних лексичних і дериваційних ресурсів (склоочисник, підсилювач); лексичні запозичення - інгібітор (ingibitor), ежектор (ejector), ніпель (der Nippel), гільза (die Hьlse), жиклер (gicleur), шасі (chвssis); аналітична номінація (пневмопривод гальм, п’ятиступінчаста коробка передач).

Серед назв досліджуваної нами терміносистеми можна визначити лише два основні найбільш активні структурні типи: терміни-однослови (однокомпонентні терміни) і терміни-словосполучення (багатокомпонентні терміни). Окремо слід виділити вкрай продуктивний спосіб найменування – абревіацію, який, власне, є проміжним між двома названими, бо словосполучення абревіюється у формально одне слово. До однослівних термінів належать: термінологічні одиниці коренево-флективної будови, тобто такі, в яких з погляду сучасної мови не виділяються словотворчі афікси (рама, вісь, фільтр, канал); терміни-афіксальні деривати (змішувач, фільтрувальний, проставка); терміни-композитні деривати (втулково-роликовий, лямбда-зонд, оливоприймач, повнопотоковий, витратомірний).

В основу аналізу термінів-однословів покладено словотворчість як різновид деривації, що реалізується за допомогою службових морфем, і словоскладання, при якому для творення нового терміна використовується кілька кореневих морфів або лексичних одиниць. Префіксальний спосіб словотворення вважаємо малопродуктивним у термінотворенні автомобілебудування. Припускаємо, що причина нечастого використання полягає у нездатності префіксів утворювати слова з абсолютно новим лексичним значенням, бо цей афікс виконує функцію мутаційну, а не транспозиційну. Однак мутаційна функція префіксів дає можливість використовувати їх як форманти при називанні антонімічних, тобто протилежних понять в автомобілебудуванні: контактне – безконтактне, дренажний – протидренажний, блокувальний – антиблокувальний, поршневий – безпоршневий.

Префіксально-суфіксальний спосіб словотворення (конфіксація) від інших афіксних способів відрізняється, як відомо, двокомпонентним переривчастим словотвірним формантом, префіксальна і суфіксальна частини якого діють комплексно і утворюють словотвірну рамку, в яку вкладається твірна основа. Цим способом найчастіше творяться слова, що мотивуються прийменниково-іменниковим сполученням, на зразок без рами – безрамний, після ремонту – післяремонтний, під фарою – підфарник тощо. Словотвірне значення таких дериватів в основному ґрунтується на темпоральній та локативній семантиці конфіксів, що нечасто використовується в автомобільній термінології.

Суфіксальний спосіб деривації застосовується при творенні термінів-іменників, в основному віддієслівного походження: водити > водій, відстоятися > відстійник, лічити > лічильник, запалювати > запалювання, ущільнювати > ущільнювач, підвісити > підвіска, що зумовлене характером терміносистеми: поняття сприймається і оформлюється як субстанціальні одиниці; поширені також віддієслівні та відіменникові прикметники: розвантажувальний, акумуляторний.

Складання як спосіб словотворення, як відомо, відбувається шляхом об'єднання в одне ціле кількох слів або основ і має два різновиди:

1. Словоскладання, яким творяться складені терміни-однослови, що є поєднанням в одну лексичну одиницю кількох (найчастіше в УАТ двох) слів: клапан-жиклер, карбюратор-змішувач, дозатор-розподільник, поршень-рейка, вентиль-покажчик, інженер-механік, шестерні-сателіти. Як свідчать приклади, значну частину складених термінів-однословів утворюють прикладкові сполучення (поршень-рейка, вентиль-покажчик). До словоскладання відносимо і творення словесно-цифрових сполучень (номенклатурних назв) типу Фольксваген-1200, Рено-4, Ситроєн-2CV, ФІАТ-126Р; Мольвин-МЛ, Тектил-309 МЛ; БС-124.000.

2. Основоскладання, що ним утворюються складні слова поєднанням кількох основ у цілісну лексичну одиницю, у мовознавстві їх називають терміни-композити: повітрозабір, кулькопідшипник, гідропривод.

Абревіатури як порівняно новий структурний тип слів досить активно використовуються укладачами навчальної та наукової літератури з автомобілебудування. Скорочення автомобільної термінолексики можна розподілити на такі структурні типи: прості скорочення, що активно поєднуються з усіченнями від інших повнозначних слів, утворюючи скорочення на кшталт бензопокжчик, вантажотакс; часткові скорочення, що поділяються на поскладові (Цудортрнс, завгр) і частковоскорочені (облавтоуправлння, запчастна); ініціальні абревіатури, що, в свою чергу, поділяються на ініціально-буквені (АЗС, СТО), ініціально-звукові (РАФ), буквено-цифрові і звуково-цифрові (АБЗ-51, ВОД-30), буквено-звукові (ДІБДР, НДКТІД); комбіновані скорочення, переважна більшість яких є складово-ініціальними (НТТмашпром); графічні (умовні) скорочення, серед яких слід виділити: крапкові (рис., табл.), дефісні (г-р, т-ра), скіснолінійні або дробові (д/е, м/с, об/хв), комбіновані (н.-т.), нульові або курсивні (мГ, кгс ).

Негативною стороною способу абревіації є можливість збігу початкових голосних і приголосних у абсолютно різних аналітичних назвах, що призводить до омонімії скорочень, яка утворюється у зв'язку з побудовою нового, найчастіше двоелементного або багатоелеметного терміна, що здійснюється усіченням одного або кількох елементів (бензин> бенз- > бензороздавальний, бензол> бенз- > бензофуран; автомобільний > авто- > автосигналізація, автоматичний> авто- > автоблокування) і за рахунок збігу початкових літер терміноодиниць, що підлягають скороченню, але за розшифрування означають абсолютно різні денотати (КТС – кмплексна трнспортна систма і КТС – контйнерна трнспортна систма).

Учення про термінологічне словосполучення має досить давню історію і багато досі не вирішених теоретичних питань. Про природу термінологічного словосполучення писали С.Гаврін, Т.Горшкова, В.Лейчик, Д.Лотте, В.Марченко. Найбільш продуктивними для номінування автомобільних понять виявилися двочленні терміни-словосполучення (напр. газобалонний автомобіль, кривошипно-шатунний механізм, плунжер розподільника, форсунка впорскування), що складають 47,5% від загальної кількості аналізованих номінацій, пріоритетними у творенні автомобільних термінів є двочленні конструкції за моделлю „прикметник + іменник” (А + N). Серед зазначеного найчисленнішого типу складених атрибутивних термінів, утворених за моделлю „прикметник + іменник” (А + N) можна визначити три групи:

1) складені терміноодиниці, компонентами яких виступають слова термінологічного характеру, тобто терміни-однослови: магнітоіндукційний спідометр, кривошипно-шатунний механізм, телескопічний амортизатор та ін.

2) терміносполучення, до складу яких входять нетермінологічного (загальновживаного) характеру прикметники в термінологічному значенні: примусове блокування, зовнішнє сумішоутворення, головний циліндр, часткове навантаження, передній ліхтар, холостий хід, штовхальний клапан та інші;

3) терміни-словосполучення, до складу яких входять нетермінологічного (загальновживаного) характеру іменники в термінологічному значенні: поршневий палець, компресійні кільця, рідинне охолодження, дискова пружина, лабіринтне ущільнення, гіпоїдне зачеплення, роздавальна коробка та інші.

Афіксний і безафіксний спосіб словотвору вважаємо продуктивним для утворення саме термінів-однословів (афіксальних і композитних дериватів), однак він не вичерпує потреби номінації понять галузі автомобілебудування, тим більше, що серед однослівних термінів, є частина, що належить до загальнотехнічного шару наукової лексики. Для більш точної галузевої віднесеності терміни-однослови вводяться в термінологічне словосполучення, і такий спосіб називання понять для автомобільної терміносистеми вважаємо особливо активним.

У процесі унормування автомобілебудівної термінології пройдено шлях пошуку терміна на суто українській мовній основі, подекуди перевантаженій діалектизмами, через штучне засилля росіянізмів до певної усталеності на сучасному етапі, яка ґрунтується на поміркованому використанні іншомовної лексики поряд з українськими термінами, а інколи навіть до повернення багатьох питомих термінів, про що свідчить здійснений нами аналіз багатьох сучасних термінографічних та навчальних видань. Для надання автомобільній термінології більш виразних національних рис пропонуємо вдатися до таких кардинальних змін:

1)

2)

3)

4)

Такі позитивні процеси українського термінотворення слід враховувати у фаховій підготовці, у виданні й перевиданні спеціальної літератури, у словникарстві.

У третьому розділі „Парадигматичні відношення в українській автомобільній терміносистемі” проведено тематичну класифікацію термінів автомобілебудування і ремонту транспортних засобів, розглянуто синонімічні парадигми, висвітлено явище антонімії, полісемії в системі УАТ.

Тематична класифікація сучасної термінолексики автомобілебудування і ремонту транспортних засобів є обов'язковою передумовою лінгвістичного аналізу. Ф.Філін вважає найбільш правильним і виваженим такий підхід до аналізу термінології, якому передує традиційний метод опису терміносистем за тематичними групами, що дозволяє повно і всебічно встановити зв'язок між словами і позначуваними ними явищами, з'ясувати повний обсяг значень слів-термінів та особливості їх вживання.

Для дослідження системних відношень нами використано традиційний метод опису лексико-тематичних груп із покомпонентним аналізом окремих лексико-семантичних мікрогруп. У межах сучасної автомобільної терміносистеми виділено найбільш узагальнюючі об'єднання – тематичні розряди (ТР), що об'єднують терміни, близькі за тематичною спрямованістю; тематичні групи (ТГ), які складаються з менших термінологічних об'єднань – тематичних підгруп (ТП), що у свою чергу поділяються на тематичні гнізда (ТГн). Подібний аналіз термінів машинобудівної терміносистеми провела О.Литвин. Здійснена нами тематична класифікація сучасної автомобільної термінології поділяє наукові поняття галузі на три сегменти, що відображено і в І розділі нашого дослідження при побудові термінополя системи автомобільних термінів: І сегмент – природничо-математичні терміни, притаманні всім загальнотехнічним системам наукових понять; ІІ сегмент – терміноодиниці загального машинобудування з суміжних галузей знань; ІІІ сегмент – спеціальнотехнічні для автомобільної галузі знань термінологічні номінації.

Наше дослідження не ставило за мету вичерпно описати всі термінологічні розряди першого і другого сегментів, вказані тільки найосновніші, без яких не може обійтися повна характеристика процесів автомобілебудування і ремонту транспортних засобів. Більша частина термінів, зокрема математики, фізики і хімії, взята з навчальних програм для спеціальностей автомобільного і механічного факультетів Харківського національного автомобільно-дорожнього університету.

Третій сегмент нашої тематичної класифікації формує основу понять автомобільної терміносистеми. Хоча терміни стосуються безпосередньо будови автотранспортних засобів, особливостей їхньої експлуатації, технічного обслуговування агрегатів і вузлів автомобіля, при побудові власне автомобільної спеціальнотехнічної терміносполуки часто залучаються терміни, що відбивають загальнотехнічні поняття, про що йшлося у попередньому розділі при розгляді способу аналітичної номінації. В основу такої класифікаційної моделі ІІІ сегмента лягла термінологія всіх чинних державних стандартів термінів автомобілебудування. У сегменті „Спеціальнотехнічні для автомобільної галузі знань термінологічні номінації” виділяємо 4 розряди, 14 груп, 52 підгрупи, 23 термінологічні гнізда, тому повну тематичну класифікацію термінів цього сегмента подаємо в окремому додатку до дисертації.

Становлення української термінолексики на позначення вузлів, агрегатів і деталей автомобільної техніки, технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів супроводжувалося і супроводжується загальномовними семантичними процесами, що виражаються у явищах синонімії, антонімії, полісемії серед складових різних рівнів мови. Однак парадигматичні відношення терміноодиниць мають іншу системоорганізуючу навантаженість, ніж у загальнонародній мові, оскільки перебувають під впливом законів творення і функціонування термінів як елементів автономної специфічної метамови.

Синонімія, властива термінології, класифікується як явище негативне, що суттєво ускладнює проблему перекладу наукової літератури, тим більше, що синоніми-терміни не передають відтінків значення, вони в основному абсолютні. У межах автомобільної термінологічної системи нами виділено чотири групи синонімів:

1 група – це терміни-варіанти, що позначають, як правило, тотожні поняття, але мають афікси одного плану змісту і різного плану вираження, тобто їх можна назвати словотвірними синонімами (паливневий бак (-ев-) – паливний бак (-н-); карданівський вал (-івськ-) – карданний вал (-н-). Різновидом дериваційних синонімів вважаємо також номінації, в яких явище словотвірної синонімії відбиває різні мотивуючі основи, зазвичай дієслівні, що різняться видовим граматичним значенням або семантикою афіксів: камера горіння < горіти, камера згоряння < згоряти; запалення < запалити, запалювання < запалювати.

2 група – лексичні синоніми, що більшою мірою представлені так званими термінами-дублетами, які реалізуються в автомобільній терміносистемі п'ятьома типами лексичної синонімії: 1) національний термін – російський термін (пальне – горюче); 2) національний термін – інтернаціоналізм – російський термін (водяний смок - водяна помпа - водяний насос); 3) національний термін – інтернаціоналізм (збагачувач суміші – економайзер, нагнітач – компресор, розпилювач – інжектор, завихрювач – турбулізатор); 4) запозичений термін – запозичений термін (демпфер – амортизатор, стопорний штифт – фіксатор, бензин – газолін); 5) термін, що містить у своєму складі епонім – термін без епоніма (шарнір Гука – шарнірна муфта, підвіска Макферсон – незалежна підвіска з телескопічним механізмом).

3 група – морфолого-синтаксичні синоніми, що виникають при трансформації словосполучення в складне слово внаслідок усічення деривативних елементів: тензометричний давач – тензодавач, антидетонаційна присадка – антидетонатор, дизельне пальне - дизпальне.

4 група – лексико-синтаксичні синоніми, представлені синонімією на рівні синхронного існування двох варіантів найменувань – аналітичного і синтетичного. До лексико-синтаксичних синонімів відносимо термінологічні одиниці, що збігаються за значенням, але різняться кількістю значеннєвих елементів: відстійник – фільтр грубої очистки, замок – вмикач запалювання, демпфер – демпфувальний дросель, літраж – робочий об’єм циліндра.

Перенасиченість синонімами є свідченням незавершеності, активності процесів становлення терміносистеми, що відбиває пошук понятійно точних назв. Найбільшою мірою це явище притаманне було 20-30-м рокам ХХ століття – періоду „дитинства” автомобільної терміносистеми, який позначено до того ж згадуваними екстралінгвальними чинниками. Усталення терміна через віднайдення кращого серед інших – характерна риса і сучасного автомобільного термінотворення, що перебуває у динаміці устандартування.

Терміни-антоніми досліджуваної нами терміносистеми утворюють більшою мірою пари, а інколи навіть цілі мікросистеми лексем, але не протидіють розумінню характеризованих явищ і предметів галузі. Виділяємо такі групи термінів-антонімів автомобільної терміносистеми:

Перша група — терміни, що виражають градуальну якісну протилежність і протилежність координаційних понять. Наприклад, у тематичній підгрупі „Стартер” градуальність ознаки виявляється у термінах-антонімах початок запалювання – середина запалювання – кінець запалювання; пуск електродвигуна – робота електродвигуна – зупинка електродвигуна. Власне антонімію у цих прикладах виражають крайні члени (початок – кінець, пуск – зупинка), а середні протилежні члени виступають проміжними координаційними поняттями, тобто мезонімами.

Другу групу складають координатні антоніми, що позначають дві протилежні точки певного просторового або часового відрізка, а також сумісні з цими полюсами поняття. В автомобільній термінології цю групу представляють терміноодиниці напрямку дії та стану: вмикач запалювання – вимикач запалювання, заїзд на естакаду – з'їзд з естакади, монтаж шини – демонтаж шини, обслуговування автомобіля знизу – обслуговування автомобіля зверху. Цей клас антонімів не відзначається градуальністю й не має проміжних між антонімічними поняттями та словами членів.

Третю групу становлять векторні антоніми, що позначають дві протилежно спрямовані або взаємно зворотні дії, явища, ознаки, напрями, відношення тощо. Найбільш широко цей тип антонімії представлений дієсловами й віддієслівними іменниками, дієприкметниками, що позначають: cтиск – розширення, випередження запалювання — відставання запалювання, впускний клапан – випускний клапан, підвідний канал – відвідний канал.

Четверта група — антоніми, які відтворюють комплементарну протилежність, тобто протилежність понять, що характеризуються кожне своїм значенням і доповнюють одне одного до вираження всього родового поняття. Антоніми цього типу протиставляються попарно, між ними не може бути слова, що відбиває проміжний стан: усе, що не відповідає поняттю, названому одним із антонімів, називається другим: передні колеса – задні колеса, верхня камера – нижня камера.

Як свідчить аналізований матеріал, явище полісемії поширене не лише в загальновживаній лексиці, а й у предметно-професійному полі з іншою організацією лексичних засобів порівняно з загальновживаними. Дослідження багатозначності терміноодиниць здійснювали науковці І.Кочан, Н.Лящук, Д.Лотте, В.Марченко, Г.Мацюк, Т.Михайлова, О.Микитюк, Т.Мішина, О.Олексенко, Т.Панько та інші.

Нами виявлено значну кількість полісемічних термінологічних одиниць, які можна згрупувати за двома ознаками: 1) кількість значень в автомобільній техніці, тобто внутрішньогалузева полісемія: багажник: а) „місце в кузові автомобіля, призначене для розміщення багажу” і б) „пристосування для розташування і закріплення багажу поза кузовом”; 2) кількість значень у декількох галузях, тобто міжгалузева полісемія: купе: а) „закритий кузов легкового автомобіля з одним або двома рядами сидінь та двома дверима” і б) „відділений та ізольований дверима простір для 2 - 4 пасажирів у вагоні потягу”. Усунути полісемію терміна практично неможливо, бо метамова, до якої він належить, - динамічна система, що перебуває у розвитку як частина загальнонародної мови і зазнає тих же семантичних процесів, тому термінографам слід чіткіше диференціювати окремі лексико-семантичні варіанти, використовуючи різні лінгвістичні методи.

Отже, лексико-семантичний аналіз сучасної автомобільної терміносистеми доводить існування в її межах таких загальномовних явищ, як синонімія, антонімія, полісемія, омонімія. І звідси випливає необхідність уніфікації термінологічної системи через відбір того терміна, який найповніше відбиває суть позначуваного поняття, повністю відповідає нормам і правилам сучасної української літературної мови. Зробити це слід у колективній співпраці фахівців галузі автомобілебудування та українських мовознавців, бо саме за взаємодії цих спеціалістів можна якнайкраще визначити мовну і фахову цінність терміна.

ВИСНОВКИ

1. Спеціальні галузі науки і техніки за останні десятиріччя активно збагатилися передовими технологіями й інноваціями, що вимагає від науково-лінгвістичної спільноти пошуків нових шляхів найменування термінологічних понять і подальшої їхньої систематизації, а відповідно і впорядкування давно існуючої термінолексики. Утворення термінів на початковому етапі формування термінологічної системи не завжди відповідає тим науковим вимогам, що роблять термін адекватним змістові поняття, тому лінгвістами вироблено мовні вимоги до терміна, що ґрунтуються на результатах багаторічних досліджень загалу науковців, вони видаються найбільш науково виваженими, чіткими й прийнятними для користування як мовознавцями, так і технічними галузевими науковцями, в тому числі автомобілебудівниками.

2. Національна автомобільна термінологія входить до системи сучасної української мови як одна з її підсистем, підлягаючи всім загальномовним впливам і тенденціям, хоча й має певні ознаки автономності. Тому можна констатувати складну єдність постійності автомобільних термінів і прагнення термінологів удосконалити номінацію відповідно до вимог часу. Якісні зміни в терміносистемі супроводжуються й кількісними змінами, бо будь-яка галузева термінологія перебуває в постійному русі, номінуючи нові або вдосконалені й ускладнені технічні пристрої, агрегати. Українське термінотворення в досліджуваній нами галузі автомобілебудування здійснювалося протягом останнього століття й мало „хвилеподібний” характер через різного роду екстралінгвальні чинники. Сучасний розвиток терміносистеми характеризується виваженим ставленням науковців як до українських, так і до запозичених одиниць мови, однак перевага почала надаватися питомим лексемам і словотворчим елементам.

3. Традиційні способи номінації в автомобільній термінології, що існують в арсеналі національного термінотворення і використовуються науковцями протягом останніх років, передбачають побудову нових термінів двома основними шляхами: а) використання внутрішніх ресурсів мови, до яких можна віднести розширення значень існуючих термінів і термінотворення; б) створення за законами української мови штучних термінів на кшталт протимерз, порскач. Поява нових номінацій, частина яких швидко виходить з ужитку, – характерна риса початкового, лексикографічного етапу процесу термінотворення. Однак друга частина таких новотворів може пройти стадію унормування і поповнити банк усталеної національної термінології.

4. Іноді набирає крайнощів природне прагнення повернути до наукового обігу спадщину Інституту української наукової мови. Діставши змогу користуватися термінографічними виданнями ІУНМ, науковці намагаються залучити набутки тих праць до сучасних термінологічних словників, причому лексикографи не завжди розуміють, що не можна знехтувати сім десятиріч мовного розвитку й забувати про те, що українська мова була мовою активного спілкування чималої частини науковців навіть за часів повного панування російськомовної науково-технічної літератури. Бажання відновити суто українські терміни з автомобілебудування на кшталт хлипак, толок, гонок інколи призводить до іґнорування широко вживаних інтернаціоналізмів або вдалих запозичень, до пуристичних спроб вилучити широковідомі сучасні терміни, що вже міцно ввійшли до мовного обігу фахівців.

5. Словотвірний аналіз УАТ свідчить про перевагу суфіксального способу, яким утворюються термінологічні одиниці з новим лексичним значенням. Досить продуктивним у термінотворенні номінацій на позначення частин автомобіля вважається в останні роки спосіб складання основ і цілих слів. Цілком сучасним і на перший погляд ефективним способом питомої номінації є досягнення економності в автомобільній терміносистемі за рахунок творення абревіатур, але це лише часткове розв'язання проблеми довгих термінів, бо словотворче значення абревіатури дорівнює значенню мотивуючої сполуки. Терміноодиниці синтаксичного словотворення становлять специфічну ланку автомобільної терміносистеми й характеризуються прозорою мотивацією, семантичною цілісністю, точністю відбиття змісту позначуваного в терміні, що і компенсує відсутність у терміносполук однієї з важливих ознак терміна – лаконізму форми. Номінація понять за допомогою термінів-словосполучень на сьогодні вважається одним із основних способів сучасного термінологічного словотвору в царині автомобільної терміносистеми.

6. Розгалужена синонімія найбільшою мірою притаманна початковому лексикографічному етапу формування УАТ, що засвідчено фаховою літературою 20-30-х років ХХ століття. Ідеально стандартизована терміносистема синонімів не допускає, однак і сьогодні УАТ перебуває ще в стадії формування банку усталеної термінології, тому укладачі багатьох сучасних словників свідомо подають синонімічні ряди у вигляді матеріалів для подальшої роботи, щоб надати змогу представникам автомобільної технічної галузі самостійно визначитися зі стрижневим словом. Автори таких термінографічних праць наводять різні за походженням і за часом виникнення терміни, покладаючись на головного арбітра – практику вживання.

7. На відміну від загальновживаної лексики, у терміносистемі автомобілебудування переважають словотвірні антоніми, а структурним різновидом антонімічних пар є спільнокореневі антоніми. Саме на ґрунті антонімічного протиставляння формуються видові відношення як структурні елементи родових відношень. Антонімію в автомобільній, як, напевно, і в інших терміносистемах, можна вважати позитивним явищем, за допомогою цього типу парадигматичних відношень здійснюється номінація понять із протилежним змістом, що надає змогу якнайточніше визначити місце термінологічної одиниці в термінополі та її асоціативні й логічні зв'язки з іншими термінами, а також розмежувати значення