НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М. КОРЕЦЬКОГО

НУМАН РАЖА АХМАД АЛЬ ДАУД

УДК 341.221.1(04803)

Міжнародно-правовий режим міжнародних водотоків ненавігаційного використання

Спеціальність 12.00.11 – міжнародне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ-2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі міжнародного права і порівняльного правознавства Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України

Науковий керівник |

доктор юридичних наук, професор

ВИСОЦЬКИЙ Олександр Федорович,

Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, провідний науковий співробітник відділу міжнародного права та порівняльного правознавства |

Офіційні опоненти:

|

доктор юридичних наук , професор

БУРОМЕНСЬКИЙ Михайло Всеволодович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, професор кафедри міжнародного права та державного права зарубіжних країн

кандидат юридичних наук

ПЕРЕДЕРІЄВ Євген Петрович,

Київська державна академія водного транспорту, доцент кафедри |

Провідна установа | Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кафедра міжнародного права, Київ |

Захист відбудеться “8 липня” 2005 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.236.03 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул.Трьохсвятительська, 4

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці інституту

Автореферат розіслано “7 червня” 2005 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Т.І. Тарахонич

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. В сучасних умовах розвитку міжнародних відносин, що відзначаються широкими та різноманітними контактами між державами, одним із пріоритетних напрямів міжнародно-правового регулювання постає проблема міжнародних прісноводних ресурсів і, як її складова, питання стійкого управління міжнародними водотоками (МВ).

В останні роки міжнародне урегулювання різних аспектів МВ набуває особливої актуальності в контексті транснаціональних наслідків створення водних та енергетичних систем; політичних складових ситуації, пов’язаної з нестачею водних ресурсів в „гарячих точках”, а також в площині взаємозв’язку питань МВ з іншими глобальними проблемами сучасності.

Отже, питання справедливого розподілу, розважливого використання та охорони міжнародних водотоків стають предметом особливої уваги міжнародного співтовариства, обумовлюючи динаміку та кількісне зростання норм, що регулюють зазначені аспекти.

Наукова актуальність теми дослідження визначається інтересом сучасної міжнародно-правової доктрини щодо вивчення тенденцій розвитку нових нормативних сукупностей з метою встановлення їх місць в загальносистемних зв’язках, а також питань кодифікації та систематизації нормативного масиву нових галузей та міжнародного права в цілому.

Актуальність теми дисертаційної роботи обумовлюється, серед інших факторів, тісною взаємопов’язаністю теоретичних проблем права міжнародних водотоків (ПМВ) з практикою міждержавної взаємодії, з необхідністю розв’язання міжнародних суперечок з приводу справедливого та розважливого розподілу частин МВ. Збиток, що спричинено водотоку, нерідко стає причиною міждержавного конфлікту, загострення політичних відносин між державами басейну.

Міжнародно-правовий аналіз питань становлення та розвитку ПМВ є науково-актуальним внаслідок взаємозв’язку цих питань з актуальними аспектами міжнародно-екологічного права. Актуальність проблеми отримує нормативне визначення в універсальній рамочній Конвенції про право несудноплавних видів використання міжнародних водотоків 1997р. та в європейських конвенціях 1990-х років, де принцип неспричинення шкоди, як один з центральних принципів ПМВ розкривається в двох аспектах: неспричинення шкоди басейну на державному рівні; неспричинення шкоди водотоку.

Отже, наукова актуальність теми дослідження обумовлюється завданнями узагальнення нового правового матеріалу, а також доктринальних і нових підходів до тлумачення звичаєвих та договірних норм, що регулюють стійке керування міжнародними водотоками.

Всебічний аналіз норм МПВ, які регулюють екосистемний розвиток та стійке керування МВ, має певну наукову актуальність в площині дослідження полісистемних принципів та норм міжнародного права, в тому числі пов’язаних з новими аспектами розкриття полісистемної категорії „загального наслідку людства”.

В останні роки проблема співвідношення національних доктрин щодо керування водними ресурсами з міжнародними аспектами спільного керування МВ набуває важливого значення для України та Йорданії, що визначається особливостями гідрологічного та географічного розташування цих країн. Зокрема, Йорданія поділяє з кількома близькосхідними державами такі міжнародні водотоки, як ріки Йордан та Ярмук, а також джерело ґрунтових вод Арава. Виходячи з цього, наукове узагальнення договірної практики різних держав, принципів і норм універсального та регіональних угод, двосторонніх та субрегіональних моделей правового урегулювання водних конфліктів в різних частинах світу визначає практичну актуальність теми дослідження для близькосхідних держав, які готуються до підписання субрегіональної угоди про справедливий розподіл ресурсів МВ регіону.

Вивчення міжнародно-правових аспектів несудноплавного використання міжнародних водотоків має певну наукову актуальність також для України, яка не тільки володіє частинами басейнів міжнародних рік, але й розташована в низинах дельти Дунаю, що в правовому аспекті обумовлює її безпосередню зацікавленість в різноаспектному міжнародному урегулюванні проблем МВ.

Актуальність теми дисертаційного дослідження визначається недостатнім рівнем вивченості проблеми міжнародно-правового урегулювання міжнародних водотоків, відсутністю спеціальних монографічних робіт, присвячених питанням становлення та розвитку права міжнародних водотоків як нової нормативної сукупності сучасного міжнародного права. Питання становлення та розвитку права міжнародних водотоків як нової нормативної сукупності міжнародно-правових принципів та норм до теперішнього часу не були об’єктом окремого дослідження.

Деякі аспекти проблеми висвітлюються в роботах Ю.Баскіна, А.Висоцького, Л.Корбу та Пітера Глайха, П. Йола, Люсіуса Кафлиша, Стефана Кафрі, Роберта Енгельмана і Памели ле Рой та інших дослідників. Певний інтерес для нашого дослідження мали роботи, присвячені аналізу політики міжнародних організацій щодо урегулювання міжнародних водотоків та розробки проектів, що стосуються водних шляхів. Таким аспектам присвячені роботи Бранко Боснякович, Радж Кріпни, С. Кірмані, П. Ренджері.

Для вирішення проблем дисертаційної роботи важливими є також наукові результати, отримані авторами досліджень у сфері багатостороннього, двостороннього, субрегіонального та регіонального урегулювання міжнародних водотоків. Серед вчених, які узагальнили та проаналізували практику підписання таких угод, слід назвати Бен Гроу, Рейнер Ендерлайн, С. Ягата,
Т. Кліна, Філіпа Фрадкіна, Й. Вотебері, Мамун Мустафа Ель-Мана та інш.

Серед джерельної бази, що використовувалась під час аналізу аспектів нашого дослідження, особливе місце займають роботи арабських та ізраїльських юристів, які розглядали питання урегулювання близькосхідного водного конфлікту. Це, зокрема, монографічні дослідження Шаріфа С. Ель Муси, Нас ера Абірі, Гамаля Аболі, Самара Абу Гуші, наукові статті Старр Джойс Ширі, Халеха Хатамі та інших юристів.

Виходячи з того, що правовий режим міжнародних водотоків регулюється не тільки міжнародними угодами, але й внутрішнім законодавством, нами залучалися роботи, що аналізують водні та екологічні кодекси різних країн, зокрема, дослідження С.Боголюбова, Д. Вінтера, Н.Робінзона та інших юристів.

Серед представників загальної теорії міжнародного права, чиї праці мали певний вплив на визначення методологічних основ дисертації, слід, перш за все, назвати роботи В.Василенка, В.Денисова, В.Евінтова, М.Лазарева,
А. Тимошенка, Л. Деттера, С. Дженкса, Ш. Фішера, Г. Шварценбергера та інш.

Проте, навіть за наявності наукових досліджень, які торкаються проблеми міжнародно-правового регулювання міжнародних водотоків в аспекті їх ненавігаційного використання, тема, обрана в дисертації, до теперішнього часу не була об’єктом окремого спеціального дослідження в українській та арабській міжнародно-правовій літературі.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у руслі загальної науково-дослідної роботи Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України по дослідженню актуальних питань розвитку міжнародного права в рамках теми: “Застосування норм міжнародного права в комплексних галузях законодавства України” (номер державної реєстрації РК 0100U000800).

Метою і завданням дисертаційного дослідження є аналіз особливостей становлення та розвитку права несудноплавних видів використання міжнародних водотоків як нової галузі сучасного міжнародного права.

Відповідно до мети дослідження основна увага в дисертації зосереджена на розв’язанні таких завдань:

· розглянути проблему прісноводних ресурсів в контексті інших глобальних міжнародних проблем сучасності;

· визначити міжнародно-правові джерела та принципи права міжнародних водотоків, що формуються;

· обґрунтувати роль міжнародних організацій у визначенні міжнародно-правового режиму міжнародних водотоків ненавігаційного використання;

· розглянути особливості розвитку права міжнародних водотоків в двосторонніх, субрегіональних та багатосторонніх угодах, ураховуючи значення цих угод для розробки моделі урегулювання МВ близькосхідного регіону; проаналізувати вплив на становлення нової галузі норм національних законодавств;

· проаналізувати сучасний стан, тенденції та перспективи правового урегулювання проблеми міжнародних водотоків близькосхідного регіону;

· запропонувати найбільш ефективну модель двох-, трьох та багатостороннього урегулювання питань розподілу та використання міжнародних водотоків близькосхідного регіону.

Об’єктом дослідження є комплекс правовідносин, які виникають між державами з питань розподілу та несудноплавного використання міжнародних водотоків.

Предметом дослідження є міжнародно-правові норми, що регулюють різні аспекти міждержавних відносин із спільного керування міжнародними водотоками, в тому числі універсальна рамкова конвенція, регіональні, субрегіональні та двосторонні угоди; водне та екологічне законодавство різних країн, а також джерела, принципи та норми права міжнародних водотоків як галузі, що формується в системі міжнародного права.

Методи дослідження. Для досягнення наукової об’єктивності дисертантом використовувався комплекс загальнонаукових та спеціальних методів дослідження, які знаходять застосування в сучасній науці міжнародного права.

Аналізуючи еволюцію таких спеціальних принципів права міжнародних водотоків, як принцип справедливого та розважливого використання та принцип неспричинення шкоди, автор роботи виходить із об’єднання природно-правового та позитивно-правового підходів.

Під час порівняльного аналізу особливостей розвитку права міжнародних водотоків в універсальній та європейських конвенціях, в двосторонніх і субрегіональних угодах використовувався порівняльно-правовий метод.

Під час розгляду політико-правових, соціально-економічних та культурних факторів становлення та розвитку права міжнародних водотоків, характеристики національних систем водного права та визначенні проблеми прісноводних ресурсів як однієї з глобальних проблем сучасності використовувались загальна теорія наукового пізнання суспільно-правових явищ.

Використання історичного, формально-юридичного та порівняльно-правового методів надало можливість проаналізувати історію, особливості та перспективи правового урегулювання проблеми міжнародних водотоків близькосхідного регіону.

Логіко-юридичний метод використовувався під час тлумачення норм права міжнародних водотоків в аспекті визначення їх нормативного змісту та юридичної сили.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дисертаційного дослідження можуть бути корисними під час розробки двосторонніх та регіональних угод з питань справедливого розподілу, розважливого використання та охорони спільних міжнародних водотоків близькосхідного регіону, включаючи розподіл та охорону трансграничних ґрунтових вод. Результати дисертаційного дослідження можуть бути також використані з метою удосконалення водних та екологічних законодавств арабських країн та України у відповідності до світової практики.

Значимими є наступні аспекти практичного використання дисертаційного дослідження:

· науково-дослідницький: в сфері систематизації норм права ненавігаційного використання міжнародних водотоків;

· освітній: в процесі викладання загальних вузівських курсів з міжнародного права, а також окремих спецкурсів з права міжнародних водотоків;

· правозастосувальний: запропоновані конкретні рекомендації державно-правовим органам країн Близького Сходу з метою підготовки відповідних двосторонніх та регіональних угод щодо справедливого розподілу та охорони спільних водних ресурсів.

Наукова новизна дисертації. Дана дисертація є першим в Україні монографічним дослідженням, яке присвячене комплексному аналізу сучасного стану та перспектив розвитку права ненавігаційного використання міжнародних водотоків.

Наукова новизна одержаних результатів знайшла своє втілення в таких висновках і пропозиціях:

· в обґрунтуванні значення проблеми міжнародних прісноводних ресурсів як однієї з глобальних проблем міжнародного співтовариства; у визначенні факторів, що перешкоджають розв’язанню цієї проблеми, а також можливих напрямків її міжнародно-правового урегулювання;

· в авторській концепції права ненавігаційного використання міжнародних водотоків як нової, що динамічно розвивається, галузі сучасного міжнародного права; у здійсненні комплексного аналізу основних та допоміжних джерел права міжнародних водотоків, визначенні юридичного змісту категорій і термінів, важливих для встановлення видів правовідносин галузі міжнародного права, що формується;

· у здійсненні порівняльного аналізу різнорівневих міжнародних угод, що регулюють питання ненавігаційного використання міжнародних водотоків; у розкритті юридичного змісту та обґрунтуванні ролі спеціальних принципів права міжнародних водотоків в нормативно-змістовному структуруванні галузі, що формується; у визначенні тенденцій та перспектив подальшого розвитку нової нормативної сукупності;

· в авторській концепції норм та нормативних комплексів, що мають полісистемний характер та визначають зв’язок галузі, яка формується, з ціннісними пріоритетами сучасного міжнародного права;

· в обґрунтуванні найбільш ефективної моделі двох-, трьох- та багатостороннього урегулювання питань розподілу та використання регіональних міжнародних водотоків близькосхідного регіону на основі аналізу ізраїльсько-палестинських, йордано-ізраїльских договорів 1990-х років, існуючих проектів міжнародно-правового регулювання водного конфлікту на близькому Сході та зіставлення результатів аналізу з сучасним півнем розвитку ПМВ;

· в авторській концепції двоступененевого вирішення проблеми встановлення міжнародно-правового статусу спільних водних ресурсів країн басейну ріки Йордан, що включає в себе два основних аспекти: питання розподілу поверхневих водних ресурсів між всіма прибережними країнами басейну ріки Йордан та питання загального управління спільними ізраїльсько-палестинськими підземними водами;

· в пропозиціях щодо можливості використання як юридичної основи угоди про справедливий розподіл та спільне управління поверхневими ресурсами басейнів рік Йордан та Ярмук звичаєвих та конвенціональних принципів і норм сучасного права міжнародних водотоків, норм двосторонніх ізраїльсько-палестинських угод та йордано-ізраїльського Договора; як матеріальної основи - положень Плану Джонсона, що ураховує фактори гідрологічних та географічних особливостей країн басейну, їх соціально-економічних потреб, зростання та урбанізації населення; в авторських пропозиціях щодо сучасної редакції Плану Джонсона і заміни фіксованого розподілу квот процентним розподілом;

· в авторській концепції, пропозиціях та запропонованій моделі багатосторонньої екологічної конвенції з охорони, захисту та відновлення рік Йордан та Ярмук;

· в пропозиціях щодо можливості використання як юридичної основи близькосхідної угоди про сумісне управління спільними підземними водами моделі правового урегулювання, розробленої в рамках міжнародних неурядових організацій.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження пройшли апробацію на засіданні відділу міжнародного права та порівняльного правознавства Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України; доповідалися у виступах на конференції “Юридичні читання молодих вчених” ( м.Київ, 23 квітня 2004 р., тези опубліковані).

Основні положення дисертації викладені автором у чотирьох публікаціях у відповідних фахових наукових виданнях.

Структура дисертації визначена метою й завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел.

Загальний обсяг дисертації 204 сторінок, в тому числі список використаних джерел – 15 сторінок (200 посилань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, розкривається зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначаються мета і завдання дослідження, його об’єкт і предмет, а також методологічні і теоретичні основи дисертації. Характеризується наукова новизна отриманих результатів, обґрунтовується практичне значення отриманих результатів, зазначаються дані щодо апробації результатів дослідження, структури і змісту роботи.

Перший розділ – „Особливості сучасного міжнародно-правового регулювання проблеми розподілу, використання та охорони міжнародних водотоків” – складається з трьох параграфів. У розділі досліджено проблему прісноводних ресурсів як одної із глобальних міжнародних проблем сучасності. Визначено міжнародно-правові джерела та принципи права міжнародних водотоків. Проаналізовано роль міжнародних організацій у визначенні міжнародно-правового режиму міжнародних водотоків.

Визначено, що проблема прісноводних ресурсів є однією з світових проблем сучасності, глобальний характер якої розкривається в площині її взаємодії з іншими глобальними міжнародними проблемами в двох основних аспектах: скорочення та забруднення світових прісноводних ресурсів і справедливого розподілу, використання та охорони міжнародних водотоків. Автор дійшов висновку, що подальше урегулювання цих проблем має здійснюватися з урахуванням специфіки об’єкта регламентації, який, окрім екологічної складової, включає економічний, геополітичний, морально-етичний та соціальний аспекти свого змісту. Зокрема, вирішення проблеми нестачі прісноводних ресурсів пропонується автором в контексті забезпечення таких основних прав народів, як право на існування, право на розвиток та гідний рівень життя і здоров’я.

Складність регламентації питання щодо встановлення універсального міжнародно-правового статусу міжнародних водотоків визначається специфікою об’єкту регламентації. Так, міжнародний водоток підпадає під національну юрисдикцію кожної з країн басейну і є сферою дії одночасно декількох правових полів. Під час взаємодії цих полів виникають правові колізії, оскільки будь-який пов’язаний з міжнародним водотоком вид діяльності країн тією чи іншою мірою впливає на режим басейну і, відповідно, торкається інтересів інших прибережних держав. Окрім цього, міжнародний водоток є частиною субрегіональної, регіональної і, опосередковано, глобальної системи прісних вод, особливо беручи до уваги проблему невідновності ґрунтових вод як системної складової міжнародного басейну та питання наслідків трансграничного забруднення та зараження водних і морських ресурсів. Це дозволяє авторові дійти висновку, що використання міжнародних водотоків має бути регламентовано комплексними механізмами багатостороннього урегулювання як частина глобальних питань сучасності.

Аналіз джерел та принципів ПМВ дозволили авторові дійти висновку про те, що міжнародне-правове урегулювання охорони та використання міжнародних водотоків формується в теперішній час як підсистема міжнародного права, що характеризується специфічним колом урегульованих міжнародних відносин, власною структурою, своєрідністю джерел, принципів та інститутів, що формуються.

Доведено, що переважними джерелами ПМВ є наступні: а) норми звичаєвого права, а також введене в його сферу прецедент не право федеративних держав та загально правові принципи не зловживання правом, справедливості та інш.; б) система міжнародних договорів двостороннього та субрегіонального рівня, що регулюють відносини держав з приводу конкретних міжнародних водотоків; в) регіональні конвенції, що фіксують обов’язкові для учасників норми; г) рамкова конвенція універсального характеру; д) акти „м’якого” права міжнародних міжурядових організацій; кодекси рекомендованої практики під час розробки державами басейну національних правил; є) резолюції неурядових міжнародних організацій; ж) рішення та консультативні висновки міжнародних арбітражних судів та Міжнародного Суду ООН.

Встановлено, що в рамках ПМВ як галузі, що формується, інституційне співробітництво держав визначається такими характеристиками: міжнародні організації є постійно діючим механізмом для обговорення та оперативного вирішення країнами-членами проблем, пов’язаних з встановленням правового режиму міжнародних водотоків та розробки проектів договорів, що мають універсальний, регіональний або локальний характер. Однією з особливостей інституційного співробітництва держав з охорони та використання міжнародних водотоків є відсутність єдиної міжнародної міжурядової організації, сфера предметної компетенції якої була б безпосередньо пов’язана с міжнародними прісноводними ресурсами. Отже, універсальні та регіональні міжнародні міжурядові організації займаються окремими аспектами ПМВ в межах своєї предметної компетенції.

Досліджуючи особливості сучасного міжнародно-правового регулювання проблеми розподілу, використання та охорони міжнародних водотоків, автор дійшов основного висновку: своєрідність джерел ПМВ та засобів їх створення, визначення спеціальних галузевих принципів (неспричинення шкоди, справедливого розподілу та обов’язкового інформування), потенційна ділимість ПМВ на галузі та інститути, наявність кодифікуючого акту і системи регіональних та двосторонніх угод, а також зацікавленість міжнародного співтовариства в розвитку нової галузі права дозволяють говорити про якісну своєрідність та відносну автономність даної групи норм як галузі міжнародного права, що формується.

Другий розділ – „Основні характеристики правового режиму міжнародних водотоків в національних законодавствах, двосторонніх, субрегіональних та регіональних угодах” – складається з трьох параграфів. У розділі досліджено особливості впливу національних законодавств на розвиток права міжнародних водотоків. Проведено аналіз двосторонніх та субрегіональних міжнародних угод, що встановлюють правовий режим міжнародних водотоків. Проаналізовано роль регіональних договорів в розвитку права міжнародних водотоків ненавігаційного використання.

Автором визначено основні принципи сучасного національного управління водними ресурсами, а саме: стійкого розвитку національних водних ресурсів; комплексного екологічного підходу; взаємозв’язку поверхневих та підземних вод як етапів єдиного гідрологічного циклу; участі громадськості в розробці стратегій ефективного водокористування; зобов’язання сумлінності та неспричинення шкоди водним ресурсам; „забруднювач сплачує” та інш.

Зазначені принципи, а також норми, що їх розкривають, виконують по відношенню до ПМВ подвійну функцію. З одного боку, вони інкорпорують та уточнюють діючі норми міжнародного водного права. З іншого боку, спільне в нормах водного права різних країн створює сумісні та функціональні взаємозв’язки між ними з приводу спільного управління МВ, що впливає на розвиток міжнародного звичаєвого права міжнародних водотоків.

Аналізуючи двосторонні та багатосторонні субрегіональні угоди, якими регламентовано взаємозв’язки сторін в площині охорони та використання конкретного водотока, а також впроваджено механізми контролю за додержанням договірних зобов’язань, автор дійшов висновку, що їх вплив на розвиток принципів та норм ПМВ визначається їх значенням у конкретизації та тлумаченні конвенційних норм ПМВ під час їх застосування до конкретних водотоків.

Встановлено, що у відповідності до основної предметної сфери регулювання взаємовідносин країн всі двосторонні угоди розподіляються на дві великі групи: 1) угоди, які регламентують обмеження (попередження, скорочення, усунення) шкідливого трансграничного впливу на спільні водотоки; 2) угоди, що встановлюють правовий режим рівного, розважливого та справедливого розподілу ресурсів міжнародних водотоків.

Порівнюючи договірний масив 1950-1980-х років з сучасними двосторонніми угодами, що регулюють охорону водних ресурсів та їх захист від забруднення, автор дійшов висновку щодо розвитку договірних норм в напрямку їх диверсифікації та збільшення юридичної сили. Так, на відміну від сучасних договорів, в угодах 1950-1980-х років відсутні конкретні юридичні зобов’язання, або рівень їх виконання обумовлюється техніко-економічними можливостями сторін та іншими факторами. В угодах зазначеного періоду відсутні узгоджені стандарти та стратегії визначення якості води, положення про відповідальність у разі спричинення шкоди. Зміст принципу застережних заходів відрізняється від сучасного і включає в себе зобов’язання повідомлення не на етапі планування діяльності, а безпосередньо у разі спричинення водостоку значної шкоди. Угоди 1990-х років виражають принципи стійкого управління водними ресурсами, екосистемного підходу, всебічної та комплексної оцінки трансграничного впливу на водні ресурси, попередження впливу на ранніх етапах планування, спільного моніторингу сторонами якості води, відшкодування шкоди забруднювачем.

Аналізуючи другу групу двосторонніх угод, пов’язаних з реалізацією принципу „розважливого, рівного та справедливого” використання МВ, автор дійшов висновків про розмежування цими угодами різних елементів нормативного змісту зазначеного принципу. Відповідно в угоді встановлюються різні комплекси зобов’язань, що пов’язані з різними предметними сферами правового регулювання. Так, принцип „розважливого” використання реалізується в двосторонніх зобов’язаннях, що контролюють добування вод із спільного водоносного слою, а також пов’язані з питаннями економії водних ресурсів, з їх поповненням та захистом від забруднення, з обмеженнями щодо добування підземних вод. Принцип справедливого та рівного використання МВ втілено в договірних нормах, що регулюють:
а) відпуск вище розташованими країнами фіксованої або встановленої пропорційно до природного стоку кількості води країнам, що знаходяться у низинах; б) рівне дольове розподілення ресурсів; в) компенсацію коштів на будівництво гідроспоруд спільного використання; г) компенсаційне відшкодування енергоресурсами за фіксований відвід води.

Зроблено висновок, що норми двосторонніх угод, які реалізують принцип справедливого водовикористання, заміняють негативне правило про неспричинення шкоди конкурентним користувачам та видам використання МВ позитивним правилом, що встановлює паритетне розподілення спільних водних ресурсів.

Визначено, що регіональні конвенції, які тією чи іншою мірою регулюють питання МВ, підрозділяються на три групи: а) екологічні конвенції, що розглядають проблему МВ як одну із складових комплексної проблеми охорони навколишнього середовища в масштабах регіону; б) конвенції, об’єктом яких є безпосередньо питання охорони та використання міжнародних водотоків.

Встановлено, що серед регіональних угод особливе місце належить європейським договорам, якими розроблено структуру найбільш оптимального управління та стійкого розвитку міжнародних водотоків, а саме: норми та принципи охорони та використання МВ, що мають обовязкову юридичну силу для країн-учасниць конвенцій; оформлення концепції відповідальності за забруднення трансграничних вод; розвитку судового механізму захисту інтересів держав (та осіб), що постраждали або можуть постраждати від забруднення МВ; прийняття та введення в силу національних законодавчих актів у відповідності до нових конвенційних норм та принципів.

Доведено, що в регіональних європейських конвенціях отримали нормативне закріплення нові принципи, формулювання та тлумачення яких текстами угод відрізняються від універсально визнаних: прийняття застережних заходів; „забруднювач сплачую”; стійкого управління міжнародними водотоками; участі громадськості в процесі прийняття рішень відносно діяльності, що спричиняє або може спричинити шкоду міжнародним водотокам.

Аналізуючи європейські конвенції, автор дійшов висновків, що значення нових принципів європейських конвенцій виходить за рамки регіонального співробітництва, оскільки їх зміст відбиває сучасний рівень екологічного планування та правового інтересу держав та має широко використовуватись на різних рівнях міжнародно-правового регулювання МВ – від двостороннього до універсального.

Третій розділ – „Сучасний стан, тенденції та перспективи правового урегулювання проблеми міжнародних водотоків близькосхідного регіону” – складається із трьох параграфів. У розділі проаналізовано особливості правового режиму спільних водних ресурсів, встановленого ізраїльсько-палестинськими та йордано-їзраїльськими угодами. Досліджено міжнародно-правові аспекти урегулювання режиму рік Нилу, Йордана, Тигру та Євфрату. Запропоновані можливі моделі та перспективи правового урегулювання проблеми водного режиму ріки Йордан.

Визначено, що проблема встановлення правового статусу спільних ізраїльсько-палестинських ресурсів має вирішуватися в двох взаємопов’язаних аспектах: трансграничному, що охоплює питання розподілення та спільного управління водними ресурсами західної частини ріки Йордан та басейну ріки Йордан, та окупаційному, пов’язаному з питаннями окупації Ізраїлем палестинських земельних та водних ресурсів.

Як тимчасова правова основа регламентації ізраїльсько-палестинського водного конфлікту автором визначені та проаналізовані Декларація принципів 1993 року та імплементаційні угоди 1994-1996 років. Позитивними моментами цих угод є наступні: формулювання принципів справедливого використання та спільного управління; регламентація питань передачі Палестинській Автономії часткових повноважень щодо управління водними ресурсами на території сектору Газа та Ієріхону (Каїрська угода); закріплення положень, що регулюють: а) передачу Палестинській Автономії повних прав на управління водними ресурсами на території ЗБРЙ, що знаходяться під її юрисдикцією;
б) більш пропорційний розподіл спільних підземних вод, збільшення квоти палестинців; в) спільне ізраїльсько-палестинське управління водними ресурсами палестинського сектору; г) принцип неспричинення шкоди спільним водним ресурсам.

З’ясовано, що негативними факторами, які перешкоджають ефективній реалізації „водних” положень ізраїльсько-палестинських угод, є наступні:
а) надання палестинцям прав на воду поставлено в залежність від отримання Палестиною суверенного статусу; б) в договорах відсутні чіткі кількісні та якісні критерії розподілення прав сторін на спільні водні ресурси; в) в текстах угод містяться численні обмовки та застереження на користь ізраїльської влади; г) відсутній відкритий та ієрархічний механізм розв’язання „водних” спорів;
д) передбачені положення про однобічне інспектування Ізраїлем палестинських свердловин; д) система ліцензування та процедура освоєння палестинцями квот надає Ізраїлю право вето на будь-які проекти палестинців, пов’язані з опануванням нових свердловин.

Узагальнюючи критерії справедливого розподілу МВ, що розроблені міжнародним правом (національної належності водних ресурсів; географії басейну; критерію “prior use”; економічних та соціальних потреб держав-користувачів; численності населення, що злежить від вод басейну; перспектив розвитку альтернативних джерел водопостачання тощо) і застосувавши їх щодо специфіки спільних ізраїльсько-палестинських вод, автор дійшов висновку, що сучасна частка палестинців має бути збільшена принаймні у декілька разів. Правовою основою для кількісного уточнення ізраїльської та палестинської квот можуть служити положення Плану Джонсона, що набули на Близькому Сході статус норм міжнародного звичаєвого права.

Визначено, що ефективна модель врегулювання водного конфлікту, яка базується на принципах та нормах сучасного ПМВ, встановлена Мирним Договором між Йорданією та Ізраїлем 1994 року, де нормативно закріплені принципи справедливого та розумного використання, неспричинення шкоди водотоку та інтересам одне одного, а також взаємного інформування щодо будь-якої діяльності у басейні ріки Йордан. Договором передбачено більш ніж двократне збільшення квоти Йорданії за рахунок доступу до поверхневих вод басейну ріки Йордан; доступ йорданської сторони до ізраїльських технологій водопостачання та водозбереження, відкачки, транспортування та опріснення води; спільної пропорційної участі у будівництві гідротехнічних об’єктів на ріках Йордан та Ярмук; заходи контролю, повідомлення та механізм вирішення взаємних суперечок.

Доведено, що Договір 1994 року є єдиною на Близькому сході угодою, що включає положення про захист поверхневих та підземних вод спільних водотоків від забруднення, окреслює різні сфери екологічного співробітництва двох країн. Проте в Договорі 1994 року не закріплена така важлива норма ПМВ, як принцип урахування інтересів інших користувачів і, зокрема, Лівану, Сирії та палестинського народу.

Важливим висновком в роботі є те, що для майбутніх багатосторонніх угод, які встановлюють правовий режим рік Йордан та Ярмук та регулюють різні види їх використання, особливого значення набуває нормативне закріплення принципу співробітництва держав басейну в тій редакції, що запропонована ст. ст. 3, 4, 8, 21, 24, 30 Універсальної рамкової Конвенції 1997 року, а також європейськими конвенціями 90-х років, що має забезпечити дійсно ефективний механізм спільного управління МВ на Близькому Сході в інтересах всіх держав-користувачів.

Автором запропоноване власне визначення „прав на воду”, що враховує регіональні особливості та може використовуватись в майбутній багатосторонній угоді, а саме: „права на воду” визначаються як визнаний всіма сторонами договору доступ кожної з них до фіксованої або процентної квоті басейну ріки Йордан з урахуванням сезонних змін рівня води та за умовою взаємного узгодження пріоритетів водокористування та міст відводу вод.

В роботі обґрунтовується, що матеріальною основою майбутньої угоди мають стати положення Плану Джонсона, оскільки: а) Планом враховані фактори гідрологічних та географічних особливостей країн регіону, їх соціально-економічних потреб, зростання та урбанізації населення, що є сьогодні актуальними як критерії справедливого розподілу квот; б) План залишається єдиною моделлю врегулювання арабо-ізраїльського конфлікту, яка визнається як Ізраїлем, так і Лігою арабських держав; в) положення Плану використовуються державами регіону як норми звичаєвого міжнародного права.

Автор дійшов висновку, що сьогодні є необхідною деяка технічна корекція окремих положень плану Джонсона, пов’язана з заміною фіксованого розподілу процентним, що більш точно враховує коливання у випадінні опадів та різні сезонні фактори річного розподілу квот.

Автором встановлено, що проблема визначення міжнародно-правового статусу спільних водних ресурсів держав басейну ріки Йордан включає два основних аспекти, а саме: питання розподілу поверхневих водних ресурсів між всіма прибережними державами басейну ріки Йордан та питання управління спільними ізраїльсько-палестинськими підземними водами.

Виходячи з того, що обмеженість регіональних водних ресурсів посилюється їх забрудненням та попаданням в них морської солі, автором зроблено висновок щодо необхідності підписання багатосторонньої екологічної конвенції про охорону, захист та відновлення рік Йордан та Ярмук. Підписанню цієї конвенції має передувати ізраїльсько-палестинський договір про спільне управління міжнародними підземними водами, що є одним із основних джерел забруднення поверхневих вод. Як правова основа спільного управління міжнародними підземними водами може використовуватись Проект Беллажіо; ст. ст. 1 та 2 Монреальських правил, а також модель врегулювання, запропонована щодо підземних вод у Мирному Договорі між Йорданією та Ізраїлем.

Доведено, що однією з моделей регіонального співробітництва держав на Близькому Сході є єгипетсько-суданський Договір про води Нілу 1959 року. З’ясовано, що переваги Договору у порівнянні з іншими регіональними угодами, реалізуються у положеннях, які формально визнають права інших держав нільського басейну на отримання квот на справедливій та розумній основі і з цією метою встановлюють Спільну Технічну Комісію із представників договірних сторін для дослідження та розвитку водних ресурсів ріки Ніл. З іншого боку, автором визначено фактори на користь перегляду Договору 1959 року та підписання загальнобасейнової угоди, а саме: перерозподіл всього стоку ріки Ніл між договірними сторонами здійснено на основі концепції „набутих прав”, фактично не враховуючи інтересів інших країн басейну і, перш за все, Ефіопії.

Автор дійшов висновку, що квоти, встановлені Договором 1959 року, мають бути переглянуті в субрегіональній угоді всіх 10 держав басейну ріки Ніл з урахуванням демографічних, економічних, гідрологічних та кліматичних факторів, а також на основі поєднання принципу справедливого розподілу з принципом екосистемного підходу до використання водних ресурсів Нілу під час здійснення різних видів діяльності держав.

ВИСНОВКИ

У висновках автор формулює найбільш суттєві результати та положення дисертаційного дослідження, наводить теоретичні узагальнення й нове вирішення наукової проблематики, пов’язаної МВ режимом, серед них:

1. В сучасних умовах розвитку міжнародних відносин право міжнародних водотоків ненавігаційного використання є нормативним комплексом, що характеризується специфічним колом урегульованих міжнародних відносин по розподілу, охороні й використанню МВ, власною структурою, наявністю спеціальних галузевих принципів та інститутів, своєрідністю джерел і засобів їхнього створення.

2. Переважними джерелами права міжнародних водотоків є: низка загально-правових принципів; норми міжнародного звичаєвого права; практика таких як США федеративних держава; норми двосторонніх, субрегіональних та регіональних міжнародних договорів; акти “м'яке право” – рішення міжнародних організацій; рекомендації міжнародних форумів в процесі розробки державами регіональних водних басейнів щодо національних правил; рішення та консультативні висновки міжнародних арбітражних судів та Міжнародного Суду ООН.

3. Основу сучасного міжнародно-правового режиму міжнародних водотоків ненавігаційного використання становлять загальні конвенційні принципи справедливого та розумного використання МВ, неспричинення шкоди та інформування всіх зацікавлених держав щодо заходів, які впливають на статус МВ; спеціальні принципи: прийняття запобіжних заходів, “забруднювач сплачує”, стійкого керування міжнародними водотоками; участі громадськості в процесі прийняття рішень щодо діяльності, яка заподіює шкоду міжнародним водотокам.

4. Основними чинниками, що перешкоджають ефективному міжнародному-правовому врегулюванню міжнародних водотоків Близького Сходу, є відсутність у чинних договорах кількісних та якісних критеріїв розподілу водних квот сторін, принципу врахування інтересів інших користувачів, крім сторін договору; обумовленість водних угод результатами політичного врегулювання палестино-ізраїльської проблеми.

5. Матеріальною основою майбутньої угоди на Близькому Сході про розподіл поверхневих водних ресурсів можуть стати, за умовою їх відповідної редакції, положення Плану Джонсона, в якому враховуються фактори гідрологічних і географічних особливостей країн басейнів річок Йордан та Ярмук та інші критерії справедливого розподілу квот на Близькому Сході.

6. Юридичною основою майбутньої близькосхідної угоди про спільне керування регіональними підземними водами може бути модель правового регулювання, розроблена в рамках міжнародних неурядових організацій, а також регламентація, запропонована у Мирному Договорі між Йорданією та Ізраїлем 1994 р.

список опублікованих праць за темою дисертації

1. Нуман Ража Ахмад Аль Дауд. Современный уровень урегулирования проблемы международных водотоков Ближневосточного региона // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – Вип. 23. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004. – С. 542-547.

2. Нуман Ража Ахмад Аль Дауд. Особенности правового статуса реки Иордан в контексте современного права международных водотоков // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – Вип. 34 (Частина I). – К.: Київський Національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут Міжнародних Відносин, 2002. – С. 144-149.

3. Нуман Ража Ахмад Аль Дауд. Становление и развитие права международных водотоков как новой отрасли современного международного права // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – Вип. 36 (Частина II). – К.: Київський Національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут Міжнародних Відносин, 2002. – С. 149-154.

4. Нуман Ража Ахмад Аль Дауд. Роль региональных соглашений в развитии права международных водотоков ненавигационного использования // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – Вип. 39 (Частина I). – К.: Київський Національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут Міжнародних Відносин, 2003. – С. 214-219.

АНОТАЦІЇ

Нуман Ража Ахмад Аль Дауд. Міжнародно-правовий режим міжнародних водотоків ненавігаційного використання. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
за спеціальністю 12.00.11. – міжнародне право. – Інститут держави і права
ім. В.М. Корецького НАН України, Київ, 2005.

Дисертація присвячена визначенню, науковому обґрунтуванню та системному аналізу міжнародно-правових джерел і принципів права міжнародних водотоків як нової нормативної сукупності в системі сучасного міжнародного права.

Узагальнено специфіку розвитку права міжнародних водотоків у двосторонніх, субрегіональних та багатосторонніх угодах, а також вплив цього права на становлення правових норм у внутрішньому праві держав.

Сформульовані наукові висновки та пропозиції щодо правового урегулювання проблеми міжнародних водотоків Близького Сходу.

Ключові слова: міжнародні водотоки ненавігаційного використання; розподіл, використання, охорона; міжнародно-правові джерела; поверхневі та підземні води; принцип справедливого та розумного використання.

Нуман Ража Ахмад Аль Дауд. Международно-правовой режим международных водотоков ненавигационного использования. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.11. – международное право. – Институт государства и права им. В.М. Корецкого НАН Украины, Киев, 2005.

Диссертация посвящена определению, научному обоснованию и системному анализу международно-правовых источников и принципов права международных водотоков как новой нормативной совокупности в системе современного международного права.

Обобщается специфика развития права международных водотоков в двусторонних, субрегиональных и многосторонних договорах, а также воздействие этого права на становление правовых норм во внутреннем праве государств.

В работе сделан вывод о том, что основными источниками права международных водотоков является: ряд общеправовых принципов; нормы международного обычного права; практика отдельных федеративных государств; нормы двухсторонних, субрегиональных и многосторонних международных договоров; акты “мягкого права” - решения международных организаций; рекомендации международных форумов; решения и консультативные выводы международных арбитражных судов и Международного Суда ООН.

Подчеркивается, что основу современного международно-правового режима международных водотоков ненавигационного использования составляют общие конвенциональные принципы справедливого и разумного использования водотоков, непричинения ущерба и информирования всех заинтересованных государств в отношении мероприятий, которые способны воздействовать на статус МВ; специальные принципы, закрепленные в ряде европейских конвенций, а именно: принятия мер предосторожности, “загрязнитель платит”, устойчивого управления международными водотоками; участия общественности в процессе принятия решений в отношении деятельности, которая наносит ущерб международным водотокам.

В диссертации установлено, что основными факторами, препятствующими эффективному международно-правовому урегулированию проблемы международных водотоков на Ближнем Востоке, являются отсутствие в действующих договорах количественных и качественных критериев распределения водных квот