Одеський національний університет ім.І.І.Мечникова

Надибська Світлана Богданівна

УДК 94(477.7-21)“1861/1900”

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК

МІСТ ПІВДЕННОЇ УКРАЇНИ В 1861-1900 рр.

(за матеріалами Херсонської та Катеринославської губерній)

07.00.01 – історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Одеса-2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на історичному факультеті Одеського національного універ-ситету ім. І.І. Мечникова

Науковий керівник – кандидат історичних наук, доцент

Самойлов Федір Олександрович,

Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова, завідувач кафедри нової та новітньої історії

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Скрипник Микола Онисимович,

Одеський державний економічний університет, завідувач кафедрою історії України

кандидат історичних наук, доцент

Рижева Надія Олександрівна,

Миколаївський державний університет ім. В.С. Сухом-линського , кафедра політології

Провідна установа – Інститут історії України Національної академії наук України, відділ історії України кінця ХІХ – початку ХХ ст.

Захист відбудеться “_24_” _червня 2005 р. о _13:00 годині на засідані спеціалізованої вченої ради Д41.051.08 Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова за адресою: 65026, м.Одеса, вул.Щепкіна, 12.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Одеського націо-нального університету ім. І.І. Мечникова за адресою: 65026, м.Одеса, вул. Преображенська, 24.

Автореферат розісланий “_23_” _травня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої ради Лозовський А.К.

Загальна характеристика роботи

Протягом років незалежності в Україні триває пошук оптимальної моделі соціально-економічного й політичного розвитку. Сьогодні стало очевидним – її створення неможливе без звернення до минулого і це потребує глибокого та об’єктивного вивчення фактів і процесів, що дозволить осмислити вітчизняний історичний досвід.

Актуальність теми. Сучасній українські історичній науці притаманне зростання уваги до регіональних досліджень. Однією з її складових є вивчення історії окремих міст. Великі зрушення в розвитку більшості міст країни, особливо її півдня, мали місце в пореформений період. Саме в 1861-1900 рр. помітно зросла економічна, торговельна, фінансова інтеграція регіону до складу відповідних загальнодержавних структур Російської імперії та його вихід на міжнародну арену, що суттєво вплинуло на динаміку соціально-економічних змін. Досвід стрімкого розвитку ринкових відносин в Російській імперії в зазначений період, спроб розв’язання соціальних проблем є досить актуальним для нашого часу.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана в рамках наукової теми кафедри історії України Одеського національного університету імені І.І.Мечникова: “Південна Україна: історія, історіографія, джерела” (№ 233, державна реєстрація 0101U008289).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу залучених джерел, значна частина яких вперше введена до наукового обігу, та праць попередників визначити роль міст Південної України у соціально-економічних процесах порефор-меного часу.

Досягнення мети передбачає розв’язання таких дослідницьких завдань:

- здійснити пошук, відбір, класифікацію та аналіз джерел;

- проаналізувати існуючу літературу з історії південноукраїнських міст для створення надійного історіографічного каркасу дослідження;

- простежити історичні і соціальні умови, які обумовили необхідність проведення у Російській імперії реформ 1860-1880 рр.;

- показати вплив реформ зазначеного часу на розвиток міст регіону;

- виявити особливості соціально-економічних процесів в окремих містах;

- розкрити суть основних соціально-економічних процесів в містах регіону, динаміка яких розглянута окремо за такими параметрами:

а. Розвиток внутрішньої та зовнішньої торгівлі.

б. Розвиток промисловості й транспорту.

в. Демографічні процеси.

Об’єктом дисертаційного дослідження є міста Південної України: Одеса, Херсон, Миколаїв, Єлизаветград (сучасний Кіровоград), Катери-нослав (Дніпропетровськ), Бахмут (Артемівськ) та Луганськ.

Предметом дослідження є комплекс проблем, пов’язаних із соціаль-но-економічним розвитком названих міст.

Методи дослідження. Дисертація побудована на принципах істориз-му, суть якого полягає у використанні загально-історичних та спеціальних методів: класифікації, системного підходу, історико-порівняльного, істо-рико-генетичного та ін., а також об’єктивності й діалектичного підходу до аналізу процесів розвитку суспільства.

Хронологічні рамки дослідження обмежені періодом від 1861 р. до 1900 р., тобто від скасування кріпацтва до початку світової економічної кризи 1900-1903 рр.

Територіальні межі роботи охоплюють територію Херсонської та Катеринославської губерній Російської імперії в кордонах сучасної України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в ній вперше здійснена спроба комплексно дослідити соціально-економічний розвиток міст Південної України протягом означеного часу, визначити їхню роль, а також проаналізувати внесок окремих національних груп у економіку. В роботі простежені підйоми та спади у соціально-еконо-мічному розвитку міст, які пояснюється факторами як загальнодержавного, так і регіонального характеру.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що наведені в дисертації статистичні дані, історичні факти та висновки можуть бути використані при читанні курсів історії України, історичного краєзнавства та економічної історії у вищих та середніх навчальних закладах; при підготовці узагальнюючих праць з історії України; при дослідженні сучасних соціально-економічних проблем країни.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації були апробовані в доповідях на конгресах та конференціях:

- “Українці серед підприємців у галузі промисловості Одеського гра-доначальства у пореформений період: 1861-1900 роки” (V-й Міжнародний конгрес україністів. Чернівці, 26-29 серпня 2002 р.);

- “Євреї та їх роль у підприємництві міст півдня України наприкінці ХІХ ст.” (Міжнародна конференція “Підприємництво як форма соціальної та економічної діяльності”. Одеський державний економічний університет, 23-24 жовтня 2003 р.).

- “Розвиток залізничного транспорту на півдні України протягом пореформеного періоду як соціально-економічне явище” (Міжнародний науковий семінар “Кайндлівські читання”. Чернівецький національний університет, 22-23 травня 2004 р.).

Структура роботи обумовлена метою та завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків (загалом 150 сторінок), списку використаних джерел і літератури, який становлять 496 найменувань, а також додатків (93 таблиці).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт і предмет дослідження, методологічну основу, хронологічні та географічні рамки і наукову новизну дисертації. Сформульовано мету та задачі дослідження, охарактеризовано його апробацію та практичне значення.

Перший розділ “Історіографія та джерельної база дослідження” складається з 4 підрозділів, в яких розглянуті проблеми статусу міст, проаналізовані дослідження по окремих містах, та охарактеризовано джерельну базу дослідження.

У 1860-х рр. в Російській імперії офіційно розрізняли 9 видів міських поселень: 1) міста губернські та повітові; 2) міста безповітові та заштатні; 3) посади; 4) містечки; 5) пригороди міст та містечок; 6) військові поселен-ня; 7) духовні поселення; 8) фабрики та заводи; 9) промислові заклади (рудники, шахти та ін.). В ході перепису 1897 р. містечка, слободи, посади та інші були виключені зі складу міських поселень Рындзюнский П.Г. Крестьяне и город в капиталистической России второй половины ХІХ в. – М., 1983. – 268 с.. Пізніше була розроб-лена інша класифікація міст, причому більшість міст регіону увійшла до складу “південного долинного”, інші (Бахмут і Луганськ) – до “гірничо-заводського” типу. За кількістю населення визначалось 5 груп міст: крупні (з населенням від 100 тис. до 1 млн. осіб), великі (від 40 до 100 тис. осіб), середні (від 10 до 40 тис. осіб), малі (від 5 до 10 тис. осіб), містечки (від 1 до 5 тис. осіб) Семенов-Тяншанский В. Город и деревня Европейской России. – С.Пб., 1910. – 212 с..

В Херсонській та Катеринославській губерніях у 1860-1890-х рр. міс-тами були Одеса, Катеринослав, Херсон, Миколаїв, Єлизаветград, Лу-ганськ (з 1882 р.) та Бахмут.

Історіографічний аналіз проведений в роботі по окремим містам.

Одеса. Перші праці з історії міста з’явились до 1861 р. Скальковский А. Первое тридцатилетие истории города Одессы. 1793-1823. – О., 1837. – 296 с. У поре-формені часи була видана низка досліджень, найбільш значущим з яких є книга “Одесса. 1794-1894”. Історія міста подана в ній з точки зору не-впинного розвитку, розглянуті еволюція торгівлі, промисловості, транспорту, зростання населення та ін. Автори дійшли висновку, що Одеса має завдячувати своєму зростанню торгівлі, передусім експорту хліба, що дало поштовх для розвитку обробної промисловості Одесса. 1794-1894: К столетию города. – О.: Тип. А.Шульце, 1895. – 836 с.. Пізніше був виданий нарис С.Плаксіна, який зосередив увагу на комерційно-промисловій ха-рактеристиці Одеси Плаксин С. Коммерческо-промышленная Одесса. – О., 1901. – 201 с.. У 1911 р. була опублікована книга Д.Г.Атлас, в якій була подана концепція Одеси як багатонаціонального міста, при цьому роль українців та навіть росіян принижувалась Атлас Д. Старая Одесса, ее друзья и недруги. – О., 1992. – 208 с..

Нові праці з історії міста з’явились у радянські часи. Однією з них є робота С.Я.Борового, який зауважив, що скасування кріпацтва одразу ж викликало підйом Одеси. Особлива увага в ній приділена пролетаріату і класовій боротьбі Боровой С.Я. Одесса в период промышленного капитализма // Одесса. Очерк истории города-героя. – О., 1957. – С. 35-52.. В аналогічному ключі витримана праця В.А.Загоруйко, який навів значний масив бібліографії, а також підкреслив роль українців у житті пореформеної Одеси Загоруйко В. По страницам истории Одессы и Одесщины. – Вып. I: Историо-графический и библиографический обзор-очерк. – О., 1957. – 152 с.; То же. – Вып. 2: Период промышленного капитализма. – О., 1960. – 152 с.. Загальний розвиток міста з точки зору тієї ж концепції наведений в томі “Одеська область” серії “Історія міст і сіл Української РСР”, де значна увага приділена харчовій та металообробній промисловості, а також ролі Одеського порту та морського транспорту Боровой С.Я., Коновалов В.Г., Лопата П.П., Вольський С.А., Раковський М.Ю., Рубін М.А. Одеса // Історія міст і сіл УРСР. Одеська область. – К., 1969. – С. 85-138..

Помітною подією в дослідженні міста став вихід книги П.Герлігі “Odessa: A History. 1794-1914” у 1986 р., пізніше перевиданою українською мовою. В ній йдеться, що до кінця ХІХ ст. промисловість Одеси була обробною, а у 1900 році вона вступила в етап, пов’язаний з розвитком важких галузей. Авторка вважає, що наприкінці ХІХ ст. хлібна торгівля Одеси увійшла в кризу через застарілість порту та занепад сільського господарства півдня України Герлігі П. Одеса: Історія міста. 1794-1914. – К., 1999. – 383 с.. Низка аспектів розвитку Одеси розглянута Ф.О.Самойловим, М.О.Скрипником і О.Т.Ярещенком, які звернули особ-ливу увагу на морський транспорт, промисловість і культурне життя міста. У 2002 р. частина цієї праці увійшла до колективної монографії “Історія Одеси” Самойлов Ф.О., Скрипник М.О., Ярещенко О.Т. Одеса на зламі століть (кінець ХІХ – початок ХХ ст.): історико-краєзнавчий нарис. – О., 1998. – 232 с.; Вони же. На початку ХХ століття // Історія Одеси. - О., 2002. – С. 195-272.. В тій же книзі є розділи, що безпосередньо стосуються теми дисертації. Це нарис В.П.Ващенко про розвиток міста у 1800-1861 рр., в яких розглядається “феномен Одеси” – бурхливий розвиток, що розпочався на початку ХІХ ст. Важливим є розділ З.В.Першиної, що на сьогодні є найбільш повним дослідженням соціально-економічного розвитку Одеси у пореформені часи Ващенко В.П. Десятиріччя бурхливого розвитку: 1800-1861. // Там само. – С. 87-112; Першина З.В. Шляхами подальшого розквіту: 60-90 роки ХІХ ст. // Там само. – С. 139-178..

Існують і тематичні праці, зокрема, присвячені експорту збіжжя. Цінною є робота Р.Орбінського, в якій описаний процес постачання хліба до Одеси Орбинский Р. О питании хлебного отпуска Одессы // Правит. вестник. – 1882. – № 124-140. – 24 с. - (отд. оттиск).. Грунтовною є монографія О.Бориневича Бориневич А. Очерк хлебной торговли в Одессе. – О., 1890. – 110 с.. Кілька книг присвя-чені історії фабрик та заводів, що діяли у пореформені роки Першина З.В. Имени январского восстания. – О., 1963. – 228 с.; Гречуха И.В., Тарнавский В.В. Одесский канатный: Очерк. – О., 1971. – 37 с.; Бужор Ю.И. Имени 50-летия Советской Украины. – О., 1973. – 198 с. . Серед інших слід відзначити статтю О.П.Оглобліна, який розглянув наслідки скасу-вання в Одесі порто-франко Оглоблін О. Одеське порто-франко // Наук. зап. Київс. ін-ту нар. гос-ва. – 1928. – Т. 9. – С. 37-47.. Заслуговує на увагу і книга Т.Г.Гончарука, в якій проаналізований стан зовнішньої торгівлі Одеси, а також роль в ній українського національного капіталу Гончарук Т.Г. З історії вивчення української економіки першої половини ХІХ ст.: Історіографічні нариси. – О., 1999. – 152 с.. Група досліджень стосується транспорту Скальковский А.А. Биография Одесской железной дороги // Тр. Одес. Стат. ком. – 1865. – Вып. 1. – С. 129-136; Его же. Русское Общество пароходства и торговли. 1857-1869 гг. // Там же. – 1870. – Вып. 4. – С. 193-210; Маркевич А. Железные доро-ги, соединяющие Одессу с остальной Россией // Южно-рус. альманах. – О., 1900. – С. 6-29; Иловайский С.И. Исторический очерк пятидесятилетия общества паро-ходства и торговли. – О., 1907. – 337 с.. Пізніше до цих проблем звертались інші автори Коновалов Ю. Отечественное торговое пароходство на Юге в середине ХІХ в. // Историческое краеведение Одесщины. – Вып. 4. – О., 1993. – С. 49-52; Коновалов Ю.П., Чумак В.М. Одесса – центр коммерческого судоходства на Черном и Азовс-ком морях (80-90-е гг. ХІХ в.) // Одесі – 200. Тези доповідей конференції. – Ч. І. – О., 1994. – С. 24-26; Глеб-Кошанский Н. Порт и Одесса. 200 лет. – О., 1994. – 288 с..

Катеринослав. Перші книги видані наприкінці ХІХ ст. Одна з них є офіційним виданням, в якому історія міста описана стисло Владимиров В.В. Первое столетие г.Екатеринослава: 1787-1887 гг. – Екатери-нослав, 1887. – 261 с.. У іншій хід подій поданий детальніше, дії місцевої влади піддані критиці, наведені також дані щодо будівництва залізниць, підприємств, кількість населення та ін. Яворницкий Д.И. История города Екатеринослава. – Днепропетровск, 1989. – 198 с. Наступний огляд історії міста опублікований у одному з томів “Історії міст і сіл УРСР” Борщевський В.Я., Бріккер Б.Л. та ін. Дніпропетровськ // Історія міст і сіл УРСР. Дніпропетровська область. – К.:, 1969. – С. 63-112.. Слід відзначити і нарис, в якому є стисла історія місцквих підприємств Андрущенко Н.П., Зубарев С.Е., Ленченко В.А. Днепропетровск: архитектурно-исторический очерк. – К.:, 1985. – 151 с..

Херсон. Роботи з історії міста з’явились у 1860-х рр. Чирков А. Краткий исторический очерк города Херсона // Памятная книжка для Херсонской губернии... на 1864 год. – Херсон, 1863. – С. 1-17. Пізніше був описаний соціально-економічний розвиток Херсона Горловский Д.Н. Итоги двадцатипятилетия Херсонского городского самоуправ-ления. – Херсон, 1896. – 184 с.. У 1920-х рр. опублі-ковані дві праці О.Петражицького Петражицкий А. Порт: описательно-экономический очерк // Весь Херсон на 1925 год. Адрес-календарь. – Херсон, 1926. – С. 150-156; Його ж. Херсон: исто-рический очерк // Весь Херсон на 1925 год. Адрес-календарь. – Херсон, 1926. – С. 141-149.. Тоді ж С.А.Сільванський виказав думку, що місто почало занепадати у 1830-х рр. Сильванский С.А. Старый Херсон. – Херсон, 1928. – 45 с. Майже така схема розвитку міста простежується у нарисах, виданих у 1970-х рр. Їх автори зауважили, що помітне зростання міста почалось лише на початку ХХ ст. Авдальян М.М., Власенко П.Г. та ін. Херсон // Історія міст і сіл УРСР. Хер-сонська область. – К., 1972. – С. 71-115.; Херсон: Страницы истории 1778-1978 / Под ред. В.М.Сурина. – Симферополь, 1978. – 78 с.

Миколаїв. У першій книзі з історії міста наведені дані про кількість населення, промисловість та обсяги торгівлі через порт до 1880-х рр. Ге Г.Н. Исторический очерк столетнего существования города Николаева при устье Ингула (1790-1890). – Николаев, 1890. – 123 с. Автор пов’язав початок розвитку міста з відкриттям морського порту у 1862 р. та проведенням залізниці у 1873 р. У 1960-70-х рр. з’явились нариси, в яких підйом Миколаєва пояснювався відкриттям суднобудівних заводів у 1890-х рр. Бородатий В.П., Кром Л.І. та ін. Миколаїв // Історія міст і сіл УРСР. Миколаївська область. – К., 1971. – С. 74-112; Выборный П. Николаев. – О., 1969. – 110 с.. В тому ж дусі витримана книга, в якій підкреслена роль міста як бази Чорноморського флоту Крючков Ю.С. История Николаева от основания до наших дней. – Николаев, 1996. – 301 с.. Кілька праць присвячено суднобудівній промисловості Багмет М.О., Дем’янова Т.О., Ляпіна Л.А. Місто Миколаїв – центр суднобу-дування України // Історія міст і сіл України в контексті регіональних досліджень. Мат-ли кон-ції з істор. краєзнавства. – К.-Донецьк, 2001. – С. 161-164; Выборный П. Имени 61 коммунара. – О., 1973. – 200 с.; Кац Р.С. Черноморский судостроитель-ный завод. – Л., 1973. – 356 с.; Степаненко В.В. Вплив іноземного капіталу на суд-нобудівну галузь промисловості Миколаєва // Зап. Іст. ф-ту ОДУ. – 1999. – Вип. 9. – С. 124-132.. Крім того, є стаття, що безпосередньо стосується історії Миколаївського порту Людковський Ш.С. Миколаївський морський торговельний порт: до 100-річчя з дня заснування // Укр. іст. журнал. – 1962. – № 3. – С. 141-142. .

Єлизаветград. Перша праця з історії міста опублікована у 1897 р. Її автор описав історію місцевих ярмарків, зауваживши, що після приходу до міста залізниці у 1869 р. воно стає центром хлібної торгівлі та борошно-мельної промисловості Пашутин А.Н. Исторический очерк г.Елизаветграда. – Елизаветград, 1897. – 311 с.. Пізніше була підкреслена роль в його розвитку заводів, що виробляли сільськогосподарську техніку Безтака П.М. Кіровоград: історико-краєзнавчий нарис. – Дніпропетровськ: Про-мінь, 1972. – 76 с.; Безтака П.М., Нагорний О.Ф. та ін. Кіровоград // Історія міст і сіл УРСР. Кіровоградська область. – К., 1972. – С. 81-124; Безтака П.М. Красная звезда. – Днепропетровск, 1974. – 127 с..

Луганськ. Вже у першій праці з історії міста відзначалось, що воно розвивалось повільно, а зростання Луганська пов’язувалось з будівницт-вом машинобудівного заводу у 1896 р. Гарковський Д.А., Гончаренко М.Г. та ін. Луганськ // Історія міст і сіл УРСР. Луганська область. – К., 1968. – С. 66-116. Аналогічні схеми розвитку міста наведені ще в кількох роботах Довжук І.В. Деякі аспекти соціально-економічного розвитку Луганська (кін. ХІХ – поч. ХХ ст.) // Історія міст і сіл України в контексті регіональних досліджень. Мат-ли кон-ції з істор. краєзнавства. – К.-Донецьк, 2001. – С. 157-160; Костин В.И. Ворошиловоград. – К., 1987. – 223 с.; Луганск: истор. очерк. – Донецк, 1969. – 206 с.. Крім того, існують праці з історії місце-вого ливарного заводу та згаданого машинобудівного – сучасного теплово-зобудівного заводу Крутіков В.В. Із історії Луганського ливарного заводу // Південна Україна XVIII-XIX ст. – Вип. 4 (5). – Запоріжжя, 1999. – С. 188-195; Жданов Г. В коммуне остановка. – Донецк, 1967. – 150 с..

Бахмут. Історії міста присвячений нарис, автори якого підкреслили, що у 1861-1870-х рр. воно занепадало, а його підйом пов’язаний з почат-ком видобутку солі у 1876 р. та з приходом до нього залізниці у 1878 р. Вінк Н.В., Кацаль В.Ф., Тітенко М.П. Артемівськ // Історія міст і сіл УРСР. До-нецька область. – К., 1970. – С. 150-158.

Отже, огляд історіографії дозволяє дійти висновку, що узагальнюючі праці з аналізу соціально-економічного розвитку міст півдня України у 1861-1900 рр. відсутні. Підкреслимо, що ці процеси вивчались у окремих містах нерівномірно, більшість досліджень присвячена Одесі.

Для розуміння соціально-економічних процесів пореформених років особливе значення має розгляд економічних криз, що впливали на розвиток усього регіону і окремих міст. Перша з них мала місце у 1861-1864 рр. Гуржій І.О. Зародження робітничого класу України. – К., 1958. – C. 20-21; Со-ловьева А.М. Промышленная революция в России в ХІХ в. – М., 1990. – C. 133-134. Наступні – в 1873-1875 рр., 1882 р. та 1890 р. Яковлев А.Ф. Экономические кризисы России. – М., 1955. – C. 81,127,163. Кінець порефор-менного періоду пов’язується з початком кризи 1900-1903 рр. Ленин В.И. Развитие капитализма в России // Полн. собр. соч. – Т. 3. – М., 1967. – с. 316; Лось Ф.Е. Формирование рабочего класса на Украине и его революционная борьба в конце ХІХ и в начале ХХ ст. – К.:, 1955. – C. 111..

Джерельна база представлена різними джерелами, центральне місце серед яких посідають опубліковані документи. Останні складаються з кількох груп:

Законодавчі (нормативні) акти, які стосуються історії міст, які опубліковані у Повному зібранні законів Російської імперії (2 та 3 збірки).

Економіко-географічні та військові описи. В першу чергу, це - військово-статистичні огляди. Міста Катеринославської губернії описані в них станом на 1858 р., а Херсонської губернії – на 1858-1859 рр. На підставі цих описів були складені спеціальні видання Материалы для географии и статистики России, собранные офицерами Генерального штаба. Т. 6: Екатеринославская губерния. / Сост. В.Павлович. – С.Пб., 1862. – VII, 351 с.; То же. Т. 24: Херсонская губерния. / Сост. А.Шмидт. – Ч. 1. – С.Пб., 1863. – VІІ, 601 с.; Ч. 2. – С.Пб., 1863. – V, 874 с.; Городские поселения в Российской империи. – Т. 5. – Ч. 2. Херсонская и др. губернии. – С.Пб., 1865. – 498, 58, 47 с..

У 1880-1890-х рр. вийшли описи й інших міст Волости и важнейшие селения Европейской России. – Вып. 8.: Губернии Новороссийской группы – Екатеринославская, Таврическая, Херсонская и Бессарабия. – С.Пб., 1886. – 119 с.. Цінними є описи транспортних систем – залізниць та портів Андреев П. Юго-западные железные дороги. – К., 1896. – 54, 594, 9 с.; Иллюст-рированный путеводитель по юго-западным казенным железным дорогам. / под ред. П.Н.Андреева. – К., 1898. – 594, 9 с.; Приморские торговые порты Европейской Рос-сии. – С.Пб., 1908. – 25, 32, 95, 127, 91, IV c..

Ділова документація. З цієї групи найціннішими є звіти установ місцевої влади, які друкувались невеликими накладами. Вони видавались з ініціативи губернаторів, одеського градоначальника, одеського комітету торгівлі та ін.

Статистичні джерела. Ця група документів серед опублікованих є найзначнішою за обсягом. Матеріали для них збирали статистичні комі-тети: Новоросійського краю (1843-1864 рр.), Катеринославський та Хер-сонський губернські, Одеський міський (з 1863 р.) та ін. Вони публіку-вались у щорічних збірках Центрального статистичного комітету. Існують також видання, присвячені торгівлі, транспорту, промисловості та іншим галузям господарства.

Статистичні данні відносно соціальної структури міст регіону містять передусім матеріали Першого загального перепису населення Російської імперії 1897 р., а також місцевих переписів населення Перепись населения г.Одессы, произведенная 5-го сентября 1873 года. – О., 1875. – 81 с.; Результаты однодневной переписи г.Одессы 1 декабря 1892 года. Часть І: Население. – О., 1894. – 249 с.; Николаев с его пригородами и хуторами по переписи, произведенной 27 апреля 1875 года. – Николаев, 1877. – 58 с.; та ін.. Чимало статис-тичних матеріалів друкувалась у періодичних виданнях, репрезентованих пресою, а також часописами і щорічними довідниками.

В роботі використані архівні документи, що зберігаються у державних архівах Одеської, Миколаївської, Дніпропетровської, Кіровоградської та Херсонської областей. Найбільша кількість документів по темі сконцент-рована у Одеському обласному архіві, оскільки тут діяли управління Ново-російського та Бессарабського генерал-губернатора та тимчасового Одесь-кого генерал-губернатора. Певна кількість джерел зберігається у Херсонсь-кому обласному архіві у фондах міської управи (Ф. 4, 1874-1920 рр.), мит-ної застави (Ф. 7, 1797-1918 рр.) та ін. В порівнянні з Херсонським зібран-ня Миколаївського обласному архіву є більш повним. Важливі джерела містять фонди: міської думи (Ф. 222, до 1920 р.), канцелярії військового губернатора (Ф. 230, до 1900 р.), міського статистичного комітету (Ф. 239, 1862-1917 рр.), портової митниці (Ф. 266, 1862-1919 рр.), заводу “Наваль” (Ф. 297; 1895-1919 рр.). У Дніпропетровському обласному архіві цінним є фонд Катеринославського губернського правління (Ф. 20, 1874-1917 рр.). Цікаві данні містяться у трьох фондах Єлизаветградської міської думи. Там же є фонди підприємств: машинобудівного заводу (Ф. 1, 1891-1920 рр.) та сільськогосподарських машин (Ф. 331, 1874-1920 рр.). У Лугансь-кому обласному архіві справи, що відносяться до часу який розглядається, взагалі відсутні, оскільки до 1920 р. в місті не було жодної архівної установи.

Таким чином, історіографічна та джерельна база роботи є значною за обсягом, але більшість матеріалів та існуючих досліджень присвячені Одесі. Виявлені і проаналізовані нами джерела краще за все висвітлюють стан зовнішньої торгівлі. Гірше просліджується динаміка розвитку промис-ловості, а дані соціальної статистики є найбільш фрагментарними. Всі виявлені показники динаміки соціально-економічного розвитку міст півдня України згруповані у таблицях, які репрезентовані у додатках.

Другий розділ “Роль південноукраїнських міст у розвитку внут-рішньої та зовнішньої торгівлі” cкладається з 4 підрозділів. В першому розглянута ярмаркова торгівля, яка мала місце в усіх містах регіону. Напередодні реформ у Херсонській губернії діяв 121 ярмарок, 35 з них у містах і містечках. Останні давали 90,0% обсягу продажу товарів. 293 ярмарки існували у Катеринославській губернії, з них в містах близько 30 з обсягом продажу 59%. Наведені в розділі данні дозволяють поставити під сумнів тезу про провідну роль сільських ярмарків в зазначений період. Протягом пореформених років ярмаркова торгівля у цих губерніях суттєво не зросла, але й не занепала, причому переважаюча роль “міських ярмар-ків” збереглась. Значним центром цієї торгівлі у 1880-1890-х рр. став Єли-заветград, через який сільськогосподарська продукція (хліб, худоба та ін.) постачалась для експорту у Одеський та Миколаївський морські порти.

Постійна торгівля грала значну роль, причому вона нерідко переби-рала на себе постачання експортного збіжжя, яке продавалось на базарах та через мережу хлібних магазинів. У 1880 р. на Херсонщині товарообіг база-рів перевищив товарообіг ярмарків. Найбільше закладів постійної торгівля (базарів, крамниць, магазинів та ін.) було в Одесі. У 1880-1890-х рр. тут переважали вже заклади “стаціонарної торгівлі” при зменшенні ролі база-рів. З’являються компанії, які володіли мережами спеціалізованих магази-нів. Аналогічна картина простежена у інших містах.

В розділі розглядається стан зовнішньої торгівлі по окремих містах регіону.

В Одесі в 1860-1863 рр. серед експортних вантажів переважав хліб (90-92% від обсягу). На другому місці була вовна, на третьому – олійні культури. Існувала складна інфраструктура, через яку товари поступали на причали порту. До відкриття залізниці у 1866 р. більшість з них достав-лялась в Одесу гужом і продавалась через магазини та склади (понад 600). Пізніше оптова торгівля хлібом та його зберігання зосередились у Хлібно-му містечку на Тіраспольській заставі. В 1873-1875 рр. між ним та прича-лами порту збудували залізничну гілку з естакадою. Існує думка, що з будівництвом залізниць на півдні України у 1860-1870-х рр., гужовий тран-спорт занепадає. Проте, відомо, що у 1883-1899 рр. в середньому 12,4% усього збіжжя доставлялось в до Одеси гужом, хоча возами хліб приво-зився лише з найближчих районів. Ще більшою була роль каботажного флоту, яким привозили в середньому до 40% збіжжя. Отже, залізниці відігравали провідну роль у хлібній торгівлі, але вони не стали моно-полістом, в окремі роки поступаючись каботажному та гужовому транс-порту. Протягом пореформеного періоду структура експорту Одеси зміни-лась, але вивіз хліба залишився провідним. Наприкінці ХІХ ст. в експорт-ній торгівлі одеського порту на другому місці був ліс, на третьому цукор, а на четвертому – жива худоба.

Стосовно імпортної торгівлі відзначимо, що у пореформені роки вона була меншою за експорт. У 1864-1865 рр. серед імпорту переважало кам’я-не вугілля. На другому місці знаходилась дерев’яна олія, на третьому-четвертому місцях різні машини та тютюн. Далі йшли колоніальні товари – чай, кава, перець та ін. До кінця ХІХ ст. структура імпорту дещо змінилась, але вугілля залишилось на першому місці.

Таким чином, зовнішня торгівля, особливо експорт хлібних товарів та іншої сільськогосподарської продукції, була одним з головних факторів, який сприяв економічному розвитку Одеси. Структура промисловості міста прямо залежала від потреб експорту і імпорту, оскільки інші можливості для власного виробництва (вугілля, руда та ін.) навколо Одеси були відсутні.

1 червня 1862 р. миколаївський порт набув статусу міжнародного. З самого початку Миколаїв спеціалізувався на експорті хліба. У 1860-1890-х рр. роль цього порту зростала швидше, ніж Одеського. У 1880-х рр. за обсягами вивозу збіжжя він став третім в імперії (після Одеси та Санкт-Петербургу) і іноді називався “хлібним”. Тут у постачанні хліба другу роль після залізниці грали не судна каботажного флоту, а гужовий транспорт (до 50% вантажів у 1884 р.). Що стосується імпорту, то порівняно з експор-том, він був незначним і до середини 1890-х рр. складався переважно з вугілля.

Загалом стан торгівлі у більшості міст регіону був доволі розвиненим. Внутрішня торгівля швидко розвивалась і входила до складу всеросійсь-кого ринку. Розширювалась мережа ярмарків, базарів, магазинів, крам-ниць, тощо. Основні види внутрішньої торгівлі півдня України (ярмаркова, постійна, оптова та ін.) були пов’язані з зовнішньою експортною торгів-лею. Склалася структура постачання сільськогосподарської продукції на зовнішні ринки, в основі якої стояли ярмарки, базари та оптові хлібні магазини.

Зовнішня торгівля зосереджувалась у портових містах. Загалом екс-порт через чорноморсько-азовські порти у 1860 р. складав понад 32% експорту Російської імперії, а по хлібу 70-78%. Пізніше (до 1900 р.) ці цифри складали відповідно 50% та 60-70%.

Отже, саме торгівля, передусім зовнішня, була одним з головних факторів розвитку міст регіону за винятком промислових (Катеринослава, Луганська та Бахмуту). Вона давала поштовх і створювала матеральні базу для соціально-економічного розвитку Одеси, Миколаєва, Херсона та Єлизаветграда.

Третій розділ “Міста півдня України у розвитку промисловості та транспорту” складається з 3 підрозділів. В першому розглянуто розвиток промисловості окремих міст. Напередодні реформ вона складалось пере-важно з невеликих переробних підприємств. Крупні заводи (ливарні, суд-нобудівні та ін.) були державними. Їх розвиток гальмувався поганим ста-ном транспорту та нестачею вільнонайманих робітників. Більшість про-дукції давали міські підприємства: у Херсонській губернії 82%, у Катери-нославській – 96%. Залучені статистичні дані дозволили уточнити тверд-ження дослідників попереднього часу про характер впливу врожайності хлібних культур на розвиток промисловості і дійти висновку, що врожай-ність збіжжя на півдні України дійсно впливала на динаміку промислового розвитку міст регіону, але цей зв’язок не був прямим та безпосереднім.

Загалом початок підйому промисловості півдня України припадає на 1880-ті рр. За кількістю крупних підприємств найбільше зростання відбулось у Катеринославській губернії за рахунок гірничої та мета-лургійної галузей. Промисловому підйому з 1884 р. сприяв початок функ-ціонування Катеринославської залізниці, яка пов’язала “донецьке кам’яне вугілля з криворізькою залізною рудою”. Наприкінці ХІХ ст. Катеринослав став центром металургійної та металообробної промисловості півдня України. У 1895 р. в місті діяли 1240 підприємств, на яких працювало 48 тис. робітників. Обсяг промислового виробництва губернії протягом поре-форменого періоду зріс в 15 разів, а Херсонської губернії – у 11 разів, причому більша частина приросту припадала на Одесу. За кількістю підприємств Херсонська губернія, в якій у 1895 р. було 14,8 тис. фабрично-заводських закладів, посідала перше місце на Україні. У 1898-1899 рр. серед міст за обсягами промислового виробництва перше місце займала Одеса, але за темпами його зростання вона поступалась Катеринославу, Луганську та Миколаєву.

Будівництво залізниць на півдні України розглянуте як складова так званої “транспортної революції”. Першою залізницею стала дорога Одеса-Балта (1866 р.), яка була відрізком дороги Одеса-Москва через Київ. У 1869 р. завершили її відгалуження до Крюкова, а також Роздільної-Паркан. У 1870 р. відкрита лінія Балта-Жмеринка-Київ. На лівобережній частині першою стала залізниця Курськ-Харків-Таганрог-Ростов (1869 р.). У 1870-1871 рр. прокладена залізниця Харків-Кременчук-Полтава, яка після будів-ництва мосту через Дніпро (1872 р.), з’єдналась з лінією Крюків-Балта.

Будівництво залізниць було обумовлено потребами розвитку торгівлі і промисловості, але зі свого боку помітно вплинуло на розвиток саме промисловості. З 1870-х рр. підприємства регіону починають виробляти рейки, вагони, а у 1900 р. (в Луганську) – паротяги. Деякі майстерні, в яких ремонтувався рухомий склад (у Катеринославі і Єлизаветграді), стали значними промисловими закладами.

Четвертий розділ “Населення міст півдня України” складається з 5 підрозділів, в яких розглядається вплив реформ на соціальний розвиток міст, динаміку чисельності населення, зміни у його соціальному, конфесійному і національному складі.

Крім розглянутих економічних факторів, на соціальний розвиток міст, впливала і внутрішня політика уряду, зокрема реформування країни у 1860-1880-х рр. Вважається, що звільнення селян від кріпацтва стимулю-вало їхнє переселення у міста і зростання таким чином питомої ваги горо-дян в загальній чисельності населення, в тому числі вільнонайманих пра-цівників, а також ремісників і торгівців. Чимале значення мали й інші ре-форми: міська (1870 р.), яка запровадила міське самоврядування (в Одесі існувало з кінця ХVІІІ ст.), освітня (1862-1873 рр.), судова (1864 р.), фінан-сова (1860 р.), військова (1861-1874 рр.). В ході “контрреформ” (1889-1892 рр.) були обмежені права міських дум та скорочена кількість виборців.

Протягом пореформеного періоду збільшилось чисельність населення усіх міст регіону. В Одесі у другій половині ХІХ ст. населення зросло майже у 4 рази. В інших містах з 1861 по 1897 рр. населення зросло: у Ка-теринославі – у 7,2; Єлизаветграді – у 3,9; Миколаєві, Бахмуті та Лугансь-ку – у 2,3-2,4; Херсоні – у 1,5 рази. Загалом за означений період міське населення зросло у Херсонській губернії у 3,9, а у Катеринославській – у 2,3 рази. Однак, з початком реформ (до 1865 р.) чисельність населення скоротилось у Миколаєві, Катеринославі, Херсоні і Луганську, а в Одесі відзначений лише природній ріст. Незначним було скорочення населення Одеси у 1874-1875 рр. На початку ХХ ст. з 10 найбільших міст країни два (Одеса і Катеринослав) знаходились у Південній Україні. Загалом темпи зростання міського населення у регіоні були найбільшими в країні. Збільшення населення відбулося як за рахунок природного приросту, так і в значній мірі за рахунок його переселенням на південь з українських губерній та інших земель Російської імперії.

Відбулися зміни в соціальному складі населення міст, проте у 1860-1880-х рр. переселення селян було спрямовано в сільську місцевість, а піс-ля 1887 р. ця міграції йшла переважно до міст. Отже, спочатку переважну більшість переселенців у міста складали особи “вільного стану” – реміс-ники та дрібні торгівці (міщани), частка державних селян та колишніх кріпаків серед них була незначною. Тому в містах півдня України перева-жали міщани. Простежено також збільшення кількості фабрично-заводсь-ких робітників: в Одесі з 1860 р. по 1900 р. – у 20,2 рази, а їхня частка серед мешканців – з 0,9% до 4,5%; в Катеринославі з 1886 р. до 1897 р. – у 8 разів. Протягом означеного часу в усіх містах скоротилася питома вага військовослужбовців і купців, трохи збільшується частка дворян, відсоток духовенства майже не змінився.

Динаміка релігійно-конфесійного складу населення міст була такою. На початку пореформеного періоду в усіх містах регіону переважали пра-вославні християни (60-90%). Другою за чисельністю віруючих конфесією був іудаїзм. Старообрядці займали помітне місце у Єлизаветграді, а католики – у Херсоні, Миколаєві та Одесі. Протестанти, вірмено-григоріа-ни, мусульмани не складали значних груп, мешкаючи в усіх містах. По-дальша динаміка краще простежена в Одесі, де до 1897 р. частка право-славних зменшилась, а іудеїв і католиків зросла. Аналогічні тенденції мали місце у Єлизаветграді, Херсоні та Миколаєві. Загалом в регіоні існували досить сприятливі умови для розвитку більшості основних релігійних кон-фесій. Так, в Одесі на межі ХІХ-ХХ ст. існувало 55 православних храмів, грецька церква, три католицькі собори та костьол, лютеранська кірха, 63 синагоги, реформаторська церква та ін.

Охарактеризовані основні етнічні групи міського населення регіону, характер їхніх занять їх внесок в соціально-економічний розвиток краю.

Таким чином, розвиток економіки та реформи 1860-1880-х рр., при-звели до змін у кількості городян регіону. Темпи зростання міського насе-лення протягом пореформеного періоду були тут чи найбільшими в країні. Це відбулось значною мірою за рахунок переселення з сільської місцевості українських та інших губерній імперії, але міграційний фактор стає помітним в Одесі у 1870-1880-х, а у інших містах – з 1890-х рр. Загалом в