ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Ніколаєва Тетяна Михайлівна

УДК 947. 083. (477)

ВНЕСОК ПІДПРИЄМЦІВ В ОСВІТНЬО-КУЛЬТУРНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНИ

(остання третина ХІХ – початок ХХ ст.)

Спеціальність 07.00.01 – історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

ЧЕРКАСИ – 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі історії України ХІХ – початку ХХ ст. Інституту історії України Національної академії наук України

Науковий керівник: доктор історичних наук, член-кореспондент

НАН України, завідувач відділу історії

України ХІХ – початку ХХ ст.

Інституту історії України НАН України

РЕЄНТ ОЛЕКСАНДР ПЕТРОВИЧ,

заступник директора Інституту історії

України НАН України

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

завідувач кафедри архівознавства

ДОВЖУК ІГОР ВОЛОДИМИРОВИЧ,

Східноукраїнський національний університет

імені Володимира Даля

кандидат історичних наук, доцент

МЕЛЬНИЧЕНКО ВАСИЛЬ МИКОЛАЙОВИЧ,

доцент кафедри історії України,

Черкаський національний університет

імені Богдана Хмельницького

Провідна установа: Харківський національний університет

імені В.Н. Каразіна (кафедра історія України)

Захист відбудеться “28” грудня 2005 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 73.053.01 у Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького за адресою: 18031, м. Черкаси, бульв. Шевченка, 81, кім. 211.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького (18031, м. Черкаси, вул. Університетська, 22).

Автореферат розісланий “24” листопада 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат історичних наук, доцент Корновенко С.В.

загальна характеристика РОБОТИ

Актуальність теми. Звернення сучасних дослідників до історії підприємництва – багатопрофільної діяльності в галузі торгівлі, промисловості, сільського господарства, фінансів тощо набуває нині особливої актуальності, викликає значний науковий інтерес. Остання третина ХІХ – початок ХХ ст. стали “золотою епохою” підприємництва в Російській імперії, до складу якої входила більшість українських земель. Оновлення всього суспільно-економічного життя, помітні зрушення в науці й техніці, інтенсивний розвиток ринкових відносин, які були спричинені реформами 1860–1870-х рр., призвели до утвердження капіталістичного способу виробництва, гігантського розширення меж підприємницької діяльності, появі нових її сфер і форм. Ця доба на передній край суспільного життя покликала торгово-промисловий прошарок, який з кожним наступним десятиліттям економічно міцнів і кількісно зростав. Джерелом його поповнення були представники різних соціальних верств та етносів.

Промисловці й купці, пов’язані з передовим у технічному й організаційному планах господарством, справляли великий вплив не лише на економічне, а й на громадське та культурно-освітнє життя всього суспільства через виборні посади в міських, земських і господарських установах, як почесні члени доброчинних товариств, фундатори та попечителі філантропічних, навчальних, лікувальних та інших закладів, що передбачало передусім доброчинні пожертви. Водночас влада намагалася стимулювати громадську активність підприємців, підвищуючи їхній соціальний статус і престиж через надання звань, чинів, державні нагородження. З останньої третини ХІХ ст. благодійна діяльність серед купців і промисловців набула престижної форми соціальної поведінки.

Сьогодні необхідно визначити соціокультурну роль буржуазії, перш за все промислової, як найбільш помітної частини у підприємницькому загалі, простежити її участь у процесі розвитку освіти й культури в Україні, який був перерваний зміною політичного устрою в країні після жовтня 1917 р. Діяльність відомих представників підприємницького прошарку, його представницьких і професійних об’єднань, які володіли великими матеріально-фінансовими коштами, у зазначених суспільних сферах мала вагомі здобутки. Однак у радянський час це замовчувалося або просто перекручувалося. Роль буржуазії висвітлювали винятково у негативному плані як експлуататора трудящих мас. Утім, завдяки фінансовим й організаційним зусиллям багатьох промисловців і купців, їхній творчій та будівничій діяльності протягом останньої третини ХІХ – початку ХХ ст. в Україні, насамперед у великих містах, з’явилося чимало навчальних, лікувальних і культурно-мистецьких закладів, громадських споруд, фінансових і комерційних установ, приватних будинків, які й досі слугують потребам співвітчизників. Внесок підприємців України в розвиток освітньої та духовно-культурної сфер життя суспільства зазначеного періоду був досить суттєвим і потребує належного та ґрунтовного вивчення.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано з урахуванням планів науково-дослідницької роботи відділу історії України ХІХ – початку ХХ ст. Інституту історії України НАН України (реєстраційний № 0101U00553).

Об’єктом дослідження є підприємці України, їхні представницькі й професійні об’єднання, які протягом останньої третини ХІХ – на початку ХХ ст. брали активну участь у розбудові освітньої та духовно-культурної сфер життя суспільства, міської інфраструктури.

Предметом дослідження є сукупність основних напрямів, форм і методів діяльності промисловців та купців в освітній і духовно-культурній сферах, її значення для розвитку відповідної мережі закладів.

Хронологічні рамки роботи охоплюють останню третину ХІХ – початок ХХ ст. Нижня хронологічна межа обумовлена результатами проведення реформ 1860-1870 рр., активним розвитком ринкових відносин у Російській імперії, що стало запорукою інтенсивного формування підприємницького прошарку та його активної участі в суспільно-політичному житті України. Верхня хронологічна межа – більшовицький переворот 1917 р., після якого в країні утвердився новий соціально-економічний лад, а власність буржуазії було націоналізовано.

Територіальні межі дослідження. Опрацьовані матеріали стосуються дев’яти українських губерній, що входили до складу Російської імперії у вказаний період. Найбільшу увагу зосереджено на суспільній активності промисловців і купців та їхніх об’єднань у таких великих торгово-промислових центрах України, як Київ, Харків, Одеса і Катеринослав, у регіонах, тісно пов’язаних з підприємницькою діяльністю найвідоміших промисловців.

Мета дослідження полягає у тому, щоб на основі виявленого комплексу джерел, досягнень історіографії проаналізувати діяльність підприємців України в сфері освіти, культури і духовності; висвітлити її головні напрями й форми; визначити вагомість внеску промисловців і купців у становлення мережі навчальних і культурно-мистецьких закладів, у розвиток міської інфраструктури, у формування суспільства на гуманістичних засадах.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі наукові завдання:

- визначити стан наукової розробки теми, рівень і повноту забезпечення джерельної бази;

- розкрити соціально-економічний розвиток українських земель в останній третині ХІХ – на початку ХХ ст., організаційні форми існування підприємців;

- визначити суспільні й морально-психологічні чинники тогочасної епохи, що спонукали й стимулювали буржуазію до активної громадської діяльності;

- проаналізувати діяльність окремих промисловців і купців, їхніх представницьких та професійних об’єднань у сфері освіти, показати їхнє сприяння поширенню й розвитку мережі закладів початкової, середньої, вищої, ремісничо-професійної, комерційної та художньої освіти;

- окреслити місце і роль підприємницької ініціативи в розвитку системи освіти в Україні в останній третині ХІХ – на початку ХХ ст.;

- висвітлити вплив промисловців і купців на розвиток міської інфраструктури насамперед у найбільших торгово-промислових центрах;

- дослідити рівень, масштаби, напрямки та особливості меценатської діяльності й колекціонування творів мистецтва відомими промисловцями, визначити внесок підприємницького класу в культурну й духовну спадщину України

Наукова новизна і теоретичне значення дисертації полягають у наступному:

- на дисертаційному рівні поставлено і розроблено проблему, яка до цього не отримала всебічного висвітлення в історичній науці;

- на основі широкого масиву джерел, у тому числі вперше введених у науковий обіг, із позицій сучасної методології проаналізовано діяльність підприємців у сфері освіти й культури в останній третині ХІХ – на початку ХХ ст.;

- визначено головні напрямки та форми участі купців і промисловців у культурно-освітньому житті України окресленого періоду;

- з’ясовано значимість внеску купців і промисловців у розвиток освітнього і культурно-духовного процесу українського суспільства в останній третині ХІХ – на початку ХХ ст.;

- досліджено морально-психологічні та соціальні чинники, що спонукали представників торгово-промислового класу до широкої громадсько-корисної діяльності, зокрема благодійності;

- вивчено засади, завдяки яким держава стимулювала благодійництво;

- показано конкретну участь окремих підприємців, купецьких товариств, біржових комітетів та інших об’єднань у розвитку мережі освітніх, культурно-мистецьких, духовно-релігійних закладів, у створенні на високому мистецькому рівні архітектурного обличчя багатьох міських центрів України, у розширенні фінансово-комерційної та комунальної інфраструктури міст;

- розкрито роль підприємницького прошарку у поступальному розвитку українського суспільства в останній третині ХІХ – на початку ХХ ст. на культурно-освітніх, гуманістичних і релігійно-моральних засадах.

Практичне значення дослідження полягає у тому, що його основні положення, висновки, фактичний матеріал можуть залучатися при подальшій розробці обраної теми, при написанні наукових праць з історії освіти, культури України останньої третини ХІХ – початку ХХ ст., історії вітчизняної благодійності, становлення та розвитку громадянського суспільства, при підготовці нормативних та спеціальних курсів для студентів вищих навчальних закладах. Фактичний матеріал, введений у науковий обіг, також важливий для краєзнавців та мистецтвознавців.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дослідження обговорювалися на засіданнях відділу історії України ХІХ – початку ХХ ст. Інституту історії України НАН України. Концепція, положення та висновки дисертації апробовано в доповідях на наукових конференціях: Перше засідання Всеукраїнського круглого столу – “Сарбеєвські читання” (Київ, 30 січня 2003 р.); Всеукраїнський круглий стіл – “Перша світова війна й Україна” (Київ, 15 січня 2004 р.); 15 березнева сесія НТШ у м.Черкасах.

Публікації. Основні положення дисертації викладено в шести статтях, чотири з яких у фахових наукових виданнях, що входять до переліку ВАК України, загальним обсягом 4,5 друк. арк., та в матеріалах наукових конференцій.

Обсяг і структура дисертації зумовлені метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (393 позиції). Загальний обсяг рукопису становить 224 сторінки.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено предмет та об’єкт вивчення, хронологічні та географічні межі наукового пошуку, мету і завдання дослідження, наукову новизну, практичне значення дисертації та апробацію одержаних результатів.

У першому розділі “Історіографія проблеми. Джерела та методологія дослідження”, який складається з двох взаємозв’язаних підрозділів, проаналізовано стан наукової розробки проблеми, джерельну базу дослідження, обґрунтовано його методологію.

У першому підрозділі першого розділу “Історіографія проблеми” з’ясовано стан наукового вивчення теми, що досліджується.

Опрацьована нами наукова література за тематикою дисертації дозволяє виділити три основні етапи у дослідженні задекларованої проблеми. До першого належать праці дореволюційних авторів (остання третина ХІХ – початок ХХ ст.). Другий етап – роботи радянських вчених (20-і – кінець 80-х рр. ХХ ст.). Третій – сучасна історіографія (початок 90-х – початок ХХІ ст.).

Аналіз робіт дореволюційних авторів дозволяє стверджувати, що вони в основному були присвячені вивченню соціокультурної активності найбільш визначних представників вітчизняного підприємництва. Як правило, у збірниках, брошурах, написаних наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст., висвітлювалася їхня життєдіяльність. У них подавався фактологічний матеріал стосовно громадської діяльності промисловців, перераховувалися найзначніші благодійні справи на користь окремих закладів Харитоненко Иван Герасимович (30 ноября 1891 года). – Х.: Тип. “Южного края”, 1894. – 24 с.; Восьмидесятилетие тайного советника Николы Артемьевича Терещенко. 1819–1899. – К., 1900. – 157 с.; Памяти Николы Артемьевича Терещенко. (Ко дню открытия ему памятника в г. Глухове 23 августа 1909 г.). – К.: Тип. “Печатня С.П. Яковлева”, 1909. – 18 с.; Белов В.Д. А.К. Алчевский (1835–1901). – М.: Печатня А.И. Снегеревой, 1903. – 21 с.; Вертоградов И.Ф. Памяти А.Н. Поля. – Екатеринослав: Тип. Н.И. Бухмана, 1910. – 27 с.; Синявский А.С. Александр Николаевич Поль. (Биографический очерк к открытию здания Областного музея его имени). – Екатеринослав: Тип. С.И. Барановского, 1905. – ХХХІV с.. Поза увагою дослідників окресленого періоду залишилися такі питання, як соціально-економічний розвиток та умови, в яких відбулося формування підприємницького прошарку в Україні, їхні мотиви та напрями соціокультурної діяльності.

Радянські історики здебільшого досліджували питання соціально-економічної історії другої половини ХІХ – початку ХХ ст. У контексті пануючої на той час ідеології вони вивчали розвиток торгівлі, промисловості, інших галузей виробництва. Побіжно та однобічно висвітлювалося і становлення буржуазії в окреслений період. Зрозуміло, що цей процес розкривався у негативному плані. Купці, промисловці, підприємці, їхня діяльність оцінювалася однозначно – експлуататори трудящих Історія народного господарства Української РСР: У 3-х т. – Т. 1: Економіка досоціалістичних формацій. – К.: Наукова думка, 1983. – 463 с.; Крутиков В.В. Формирование промышленной буржуазии // Некоторые проблемы социально-экономической и политической истории Украинской ССР: Сб. науч. ст.: Вип. 5. – Дн., 1974. – С. 145–155.; Лаверычев В.Я. Крупная буржуазия в пореформенной России. 1861–1900. – М.: Мысль, 1974. – 252 с.; Лугова О.І. Міські промислові осередки на Україні (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) // Український історико-географічний збірник: Вип. 1. – К., 1971. – С. 182–197.; Лугова О.І. Зростання буржуазії // Історія Української РСР. – Т. 3: Україна в період розкладу і кризи феодально-кріпосницької системи. Скасування кріпосного права і розвиток капіталізму (ХІХ ст.) – К.: Наукова думка, 1978. – С. 348–355.; Мельник Л.Г. Формування робітничого класу на Україні. Транспортний пролетаріат у 60–90-х роках ХІХ ст. – К.: Вища школа, 1988. – 102 с.; Мельник Л.Г. Технічний переворот на Україні у ХІХ ст. – К.: Вид-во Київського ун-ту, 1972. – 240 с.; Нестеренко О.О. Розвиток капіталістичної промисловості і формування пролетаріату на Україні в кінці ХІХ і на початку ХХ ст. – К.: Держполітвидав УРСР, 1952. – 180 c.; Несторенко О.О. Розвиток промисловості на Україні. – Т. 2. – К.: Вид-во Академії наук УРСР, 1962. – 580 с.; Шепелев Л.Е. Царизм и буржуазия во второй половине ХІХ в. Проблемы торгово-промышленной политики. – Л.: Наука, 1981. – 275 с.. Виняток із загальної чисельності праць становить робота Г.А. Романченка про О.М. Поля Романченко Г.Н. Александр Николаевич Поль (1832–1890). [Из истории освоения Криворожского железнорудного месторождения] // Труды Института истории естествознания и техники Академии наук СССР. – 1960. – Т. 33. – С. 201–210.. Також фрагментарно радянські історики згадували про організаційні та фінансові заходи по розширенню мережі навчальних закладів відомими промисловцями, окремими великими підприємствами, купецькими товариствами, біржовими комітетами тощо Борисенко В.Й. Боротьба демократичних сил за народну освіту на Україні в 60–90-х роках ХІХ ст. – К.: Наук. Думка, 1980. – 155 с.; Кізченко В.І. Культурно-освітній рівень робітничого класу України напередодні революції 1905–1907 рр. – К.: Наук. думка, 1972. – 162 с.; Лавров Ю.П. Питання освіти робітників на з’їздах гірничопромисловців Півдня Росії (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) // Історичні дослідження. Вітчизняна історія: Зб. наук. пр.: Вип. 16. – К.: Інститут історії НАН України, 1990. – С. 70–77.; Луценко Є.М. Виникнення комерційних училищ на Україні у другій половині ХІХ ст. // Історичні дослідження. Вітчизняна історія. – 1990. – Вип. 16. – С. 78–84.; Луценко Е.М. Развитие среднего специального образования на Украине во второй половине ХІХ столетия: Дис... канд. ист. наук: 07.00.02 / Киевский государственный ун-т им. Т.Г. Шевченка. – К., 1991. – 196 с.; Степанович Е.П. Высшая специальная школа на Украине (конец ХIX – начало XX в.) / АН УССР, Ин-т истории. – К.: Наук. думка, 1991. – 100 с..

Тільки в роки існування незалежної України розпочалося об’єктивне наукове відтворення загальної картини політичного, соціально-економічного, етноконфесійного, ідеологічного та культурного життя українського народу, дослідження соціальних і культурно-освітніх процесів в ХІХ – на початку ХХ ст. Вивчено урядову політику в галузі промислового будівництва, процес формування буржуазії в пореформову добу як у цілому по Україні, так і за окремими регіонами та галузями економіки; соціальні й національні джерела поповнення торгово-промислового прошарку, господарську та громадську діяльність деяких промисловців і купців Крутіков В.В. Буржуазія України та економічна політика царизму в пореформений період. – Дн., 1992. – 172 с.; його ж. В.В. Соціальна структура міської буржуазії України напередодні революції 1905–1907 рр. // Укр. іст. журн. – 1992. – № 3. – С. 57–66; Ляшенко В.Г. История предпринимательства в Украине (1861–1917 г.). – Д., 1998. – 146 с.; Лазанська Т.І. Історія підприємництва в Україні (на матеріалах торгово-промислової статистики ХІХ ст.). – К., 1999. – 282 с.; Довжук І.В. Промисловий розвиток Донбасу в системі економіки Наддніпрянської України (кінець ХІХ – початок ХХ ст.). – Луганськ., 2003. – 312 с. та ін.. Зокрема, співробітники відділу історії України ХІХ – початку ХХ ст. Інституту історії України НАН України на чолі з чл.-кор. НАНУ О.П. Реєнтом чимало зробили в цьому напрямку Реєнт О.П. Україна в імперську добу (ХІХ – початок ХХ ст.). – К., 2003. – 340 с.; Реєнт О.П., Сердюк О.В. Перша світова війна і Україна. – К., 2004. – 480 с.; Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр.: Вип. 1–9. – К., 2000–2005.. Стосовно соціокультурної діяльності окремих відомих підприємців та їхніх об’єднань, то серед масиву публікацій слід назвати монографію Ф.Я.Ступака “Благодійні товариства Києва (др. пол. ХІХ – поч. ХХ ст.) (К., 1998). В ній автор проаналізував розвиток благодійних інституцій у Києві, на конкретних прикладах показав сприяння цьому процесу з боку найбільш відомих підприємців краю.

Т.І.Лазанська в “Історії підприємництва в Україні (на матеріалах торгово-промислової статистики ХІХ ст.) та інших працях Лазанська Т.І. Витрати підприємців України по забезпеченню соціальних потреб робітничого класу наприкінці ХІХ ст. // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. – Вип.. І. – К., 2000. – С. 114–136; її ж. “Прагнути до громадських справ” – девіз підприємницької родини Терещенків // Історіографічні дослідження в Україні: Наук. зб. – Вип.. 9. – К., 1999. – С. 167–181. вказала на широкий спектр практичної участі буржуазії у вирішенні гострих соціальних проблем усього суспільства. В монографії І.А.Добрянського і В.В.Постолатія поряд із зусиллями представників різних суспільних прошарків у розбудові освітньої сфери на українських землях у вказаний час, розглянуто й значну фінансову участь у цьому процесі окремих заможних підприємців, передусім на ниві професійної освіти Добрянський І.А., Постолатій В.В. Громадська та приватна ініціатива в розвитку освіти в Україні (кінець ХІХ – початок ХХ ст.). – Кіровоград, 1998. – 143 с..

Відомий києвознавець В.В.Ковалинський у збірнику історико-краєзнавчих нарисів “Меценаты Киева” розглянув життя та діяльність уславлених меценатів, серед яких зустрічаємо відомих підприємців, насамперед цукрозаводчиків. Він указав на їхню роль у розбудові соціальної інфраструктури міста, розширенні мережі освітніх, культурно-мистецьких закладів, релігійних споруд та ін. Ковалинский В. Меценаты Киева. – К., 1998. – 528 с.. Ю.В.Ковальова розглянула найбільш значні благодійні акції промисловців у Донецько-Придніпровському районі, переважно в освітній сфері Ковалева Ю.В. Благотворительная деятельность предпринимателей Донецко-Приднепровского региона (вторая половина ХІХ – начало ХХ ст.) // Нові сторінки історії Донбасу: Зб. ст.: Кн. 7. – Донецьк, 1999. – С. 217–225..

Досить повно на сьогодні вивчено життєвий шлях та благодійну діяльність родини цукропромисловців Терещенків Кальницкий М., Факторович М. Терещенки // Пам’ятки України. – 1993. – № 1–6. – С. 66–72; Ковалинский В.В. Семья Терещенко. – К., 2003. – 388 с.; Донік О.М. Родина Терещенків в історії доброчинності. – К., 2004 та ін.. Так, В.В.Ковалинський познайомив читачів з історією цієї родини, віддавши належне яскравим її особистостям, на конкретних прикладах висвітлив деякі аспекти їхньої меценатської практики, в тому числі в сфері освіти й культури. О.М.Донік значну увагу приділив висвітленню діяльності членів родини Терещенків як фундаторів і покровителів навчальних закладів різних рівнів у Києві, Глухові, при цукрозаводах Терещенків, показав їхній вагомий внесок у заснування картинних галерей і музеїв, у культурну й духовну спадщину України.

Не залишилася поза увагою дослідників і родина цукрозаводчиків Харитоненків Марелл К. Бертон. Сахарные короли // Огонек. – 1991. – № 50. – С. 23–25; Скибицька Т. Харитоненки // Пам’ятки України. – 1992. – № 2–3. – С. 39–40, 117–118; Григорьев Д. Востребованные временем: Династия Харитоненко. – Сумы, 2003. – 69 с.; Шудрик І.О, Даниленко Л.А. Династія Харитоненків. – Суми, 2003. – 192 с.. Так, Т.Скибицька та англійська дослідниця Марелл К.Бертон ще на початку 1990-х рр. у своїх розвідках повідомили про найбільш відомі акції цих підприємців на користь суспільства. У працях Д.Григор’єва, І.О.Мудрика, Л.А.Даниленка детально проаналізовано діяльність І. Г.Харитоненка та його сина Павла на користь м. Сум. Автори показали, що завдяки їхнім фінансовим й організаційним зусиллям центр міста набув європейського вигляду, став на початку ХХ ст. культурно-освітнім центром краю.

У збірнику статей одеських істориків, праці Н.А.Терентьєвої Григорий Григорьевич Маразли: меценат и коллекционер: Сб. ст. / Л.В. Арюпина и др. (сост.). – Одесса, 1995. – 288 с.; Терентьева Н.А. Греки в Украине: экономическая и культурно-просветительская деятельность (ХVII–ХХ ст.). – К., 1999. – 352 с. купець й промисловець Г.Г.Маразлі постає як людина, котра всебічно опікується не тільки своїми співвітчизниками, а й усіма без національної і релігійної різниці одеситами, їхнім освітнім і культурним розвитком. Підприємницькій та громадській діяльності катеринославського поміщика й підприємця О.М.Поля присвячена монографія В.Платонова Платонов В. Человек-легенда: Александр Поль. – Дн., 2002. – 208 с., в якій ця непересічна для свого часу людина зображена як великий патріот краю, котрий піклувався не тільки про його економічний розвиток, а й про освіту, культуру, духовність.

Про окремі епізоди щодо сприяння підприємцями розвитку різних сфер життя таких міст, як Катеринослав, Харків, Одеса та інших, особливо це стосується освітньої і культурно-мистецької, спорудження видатних пам’яток архітектурного і монументального мистецтва, згадується у сучасних виданнях з історії окремих українських міст Болсуновский С.М. Катеринослав-Дніпропетровськ 225. Видатні особистості та обличчя міста. – Дн., 2001. – 248 с.; Історія Одеси / Під ред. В.Н. Станко. – Одеса, 2002. – 560 с.; Харьков. Вчера, сегодня, завтра. – Х., 2002. – 206 с.; Лейбфрейд А.Ю., Полякова Ю.Ю. Харьков. От крепости до столицы: Заметки о старом городе. – Х., 2004. – 335 с.; Степкин В.П. Иллюстрированная история Юзовки-Сталино. – 2-е изд. – Д., 2002. – 164 с.; Вечерський В., Бєлашов В. Глухів. – К., 2003. – 165 с. та ін.. У дослідженнях з історії київської архітектури О.Друг, Д.Малакова, К.Третяка наводяться конкретні дані щодо участі місцевих промисловців і купців у забудові цього міста спорудами як громадського, фінансового, комерційного, виробничого призначення, так і приватного, чимало з яких мали високий архітектурно-мистецький рівень Третяк К.О. Історія забудови та архітектури Києва наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.: Дис... канд. іст. наук. – К., 1999. – 192 с.; Друг О., Малаков Д. Особняки Києва. – К., 2004. – 824 с..

У російській історичній науці за останні півтора десятка років зроблено чимало у вивченні історії підприємництва. Світ побачили ґрунтовні дослідження, в яких розглядаються різні аспекти цієї теми до початку XX ст. Боханов А.Н. Крупная буржуазия России. Конец ХІХ в. – 1914 г. – М., 1992. – 260 с.; його ж. Коллекционеры и меценаты в России. – М., 1989. – 187 с.; Прохоров В.Л. Российское предпринимательское благотворение: неизвестные страницы (ХІХ – начало ХХ ст.). – М., 1998. – 238 с.; Ульянова Г.Н. Благотворительность московских предпринимателей 1860–1914. – М., 1999. – 510 с.; История предпринимательства в России. – М., 2000. – Кн. 2: Вторая половина ХІХ – начало ХХ века / В.И. Бовыкин, М.Л. Гавлин, Л.М. Епифанова и др. – 575 с.; Власов П.В. Благотворительность и милосердие в России – М., 2001. – 445 с.; Думова Н.Г. Московские меценаты. – М., 1992. – 333 с. та ін. Науковці приділили значну увагу вивченню такого явища, як благодійність, її роль у вирішенні проблем соціальної й культурно-освітньої сфер суспільства, участь купців і промисловців у цьому процесі, з’ясували чинники, які сприяли активній громадській діяльності.

Водночас набуває популярності жанр життєписів відомих підприємців, які мали вагомі здобутки на ниві громадської діяльності, передусім у благодійності й меценатстві, у чому проглядалося бажання показати невідомі сторони життя людей попередньої епохи, на дослідження багатьох сторін якої протягом десятиліть радянського періоду існувало чимало табу.

Підсумовуючи огляд історіографії, слід наголосити, що на сьогодні у вітчизняній історичній науці немає спеціальної узагальнюючої праці, присвяченої діяльності підприємців у сфері освіти й культури України в останній третині ХІХ – на початку ХХ ст., їхній ролі й місцю в цьому процесі. Досліджувалася зазначена проблема на рівні окремого міста чи регіону, найбільш відомих промисловців. Тому її ґрунтовна наукова розробка є одним із завдань української історичної науки, що й зумовило вибір теми дослідження.

У другому підрозділі першого розділу “Джерельна база та методологія дослідження” проаналізовано джерельну базу дослідження, що постає достатньо репрезентативною, та обґрунтовано його методологію.

Під час наукового пошуку опрацьовано комплекс різноманітних як архівних, так і опублікованих матеріалів, передусім статистичні звіти, описи, преса, мемуари та ін. Для дослідження внеску підприємців України у розвиток освіти й культури в останній третині ХІХ – на початку ХХ ст. найбільш вагомою групою джерел є архівні документи, які зберігаються у фондах Центрального державного історичного архіву України, м. Київ (ЦДІАУК), Державного архіву м. Києва (ДАК), Державного архіву Харківської області (ДАХО), Державного архіву Одеської області (ДАОО), Російського державного історичного архіву, м. Санкт-Петербург (РДІА) та ін.

Значний інтерес викликають документи ЦДІАУК, які зберігаються у фондах “Канцелярія київського, подільського і волинського генерал-губернатора” (ф. 442), “Київське відділення Російського імператорського технічного товариства” (ф. 730), “Терещенки – землевласники і цукрозаводчики” (ф. 830), “Бродські – власники цукрових заводів” (ф. 890), “Рада з’їзду гірничопромисловців Півдня Росії” (ф. 2161) та ін. Клопотання, заяви, доповідні записки, листи дають змогу з’ясувати дані про активну участь окремих промисловців, у першу чергу таких відомих цукрозаводчиків, як Симиренки, Терещенки, Харитоненки, Бродські, Бобринські, з’їздів гірничопромисловців Півдня Росії, купецьких товариств, біржових комітетів у заснуванні навчальних закладів при підприємствах, вказують про розміри внесків і пожертв на користь земських початкових шкіл, ремісничих, технічних та реальних училищ, гімназій, університетів, на участь відомих промисловців в заснуванні й діяльності Київського художньо-промислового і наукового музею, у виданні періодичних видань, колекціонуванні творів мистецтва та старожитностей.

Про сприяння підприємцями поширенню та розвиткові початкової, середньої і спеціальної професійної освіти свідчать відомості про капітали, листи, циркуляри державних установ, а також заяви самих благодійників про зроблені ними пожертви на заснування та діяльність навчальних закладів, що містяться у ф. 707 – “Управління попечителя Київського навчального округу”. Вони допомагають, до речі, з’ясувати погляди промисловців на розвиток початкових і середніх загальноосвітніх закладів для молоді відповідно до зростаючих вимог того часу.

Описи, історичні довідки, звіти, постанови, формулярні списки почесних попечителів, статути навчальних закладів, які містяться в ДАК, вказують на значну роль промисловців і купців у заснуванні й роботі комерційних і технічних середніх та вищих навчальних закладів цього губернського центру, чинники, які сприяли підприємницькій ініціативі в освітній сфері. Зокрема, матеріали ф. 18 – “Київський політехнічний інститут” і ф. 153 – “Київський комерційний інститут” містять дані про участь купців та промисловців в організації й фінансуванні цих перших у краї вищих спеціальних навчальних закладів, відомості про їхні внески на користь товариств допомоги незаможним учням, ф. 94 – “Київське Перше комерційне училище” – вказують на вирішальну роль місцевого купецького товариства в заснуванні закладу й фінансуванні його роботи, містять відомості про внески підприємців краю на заснування при ньому стипендій. Ці матеріали свідчать про особливу увагу купців до розвитку комерційної освіти в Україні, заклади якої майже повністю утримувалися коштом громадськості, до справи підтримки незаможної молоді.

Заяви підприємців до міської управи щодо отримання дозволу на заснування власним коштом різних закладів і установ, постанови про надання міською владою земельних ділянок для їх спорудження, які містяться у ф. 163 – “Київська міська управа”, вказують на активну участь підприємців у розширенні фінансово-комерційної й соціально-культурної інфраструктури міста: спорудженні фінансово-кредитних і комерційних установ, житлових будинків, готелів, православних храмів, благодійних, лікувальних та інших закладів, які мали архітектурну і мистецьку цінність та важливу соціальну й культурну потребу.

На активне сприяння підприємцями розширенню мережі навчальних закладів різних рівнів і типів, культурно-мистецьких закладів у Харкові, вказують документи ДАХО. Так, доповіді, звіти, статистичні дані, протоколи, листування з державними установами й органами міського самоврядування Купецького товариства, окремих промисловців, які містяться в ф. 3 – “Канцелярія харківського губернатора” і Ф. 45 – “Харківська міська управа”, свідчать про провідну роль місцевих підприємців у заснуванні комерційних училища й інституту, їхні організаційні й фінансові зусилля у подальшій роботі цих закладів та початкових і середніх загальноосвітніх закладів: міських училищ, чоловічих й жіночих гімназій, художньої школи, в опікуванні незаможною учнівською молоддю.

Матеріали ДАОО дають змогу з’ясувати заходи підприємців цього найбільшого морського порту і торговельного центру України в його благоустрої, розвитку соціальної інфраструктури, участі ділових кіл міста в розширенні мережі загальноосвітніх і професійних навчальних закладів. У фондах РДІА зберігаються документи, які розкривають організаційні й фінансові зусилля промисловців і купців Донецько-Придніпровського району в заснуванні Вищого гірничого училища, перетвореного згодом у Гірничий інститут. Доповідні записки, клопотання урядовців до вищих інстанцій про нагородження промисловців і купців високими званнями й орденами за значні досягнення на ниві благодійності вказують на мотиви й стимули, які спонукали підприємців сприяти розвитку освіти й культури, до активної громадської діяльності.

Для поглибленого аналізу внеску підприємницького прошарку в розвиток освіти, міської інфраструктури й культури України важливою групою джерел є дореволюційні періодичні видання, насамперед такі популярні часописи, як “Киевлянин”, “Харьковские губернские ведомости”, “Южный край”, “Приднепровский край”, “Одесский листок”. Тут постійно друкувалися статті, замітки, оголошення, повідомлення про пожертвування відомих місцевих підприємців на користь навчальних, благодійних, лікувальних, релігійних, культурно-мистецьких закладів та організацій, якими вони опікувалися, короткі історичні описи щодо їх заснування та щорічні звіти про роботу. У періодичних виданнях друкувалися також невеликі повідомлення, присвячені відомим промисловцям і комерсантам у зв’язку з їхніми ювілейними датами та некрологами, де також згадувалася їхня конкретна діяльність у галузі освіти й культури.

Друковані звіти, історичні огляди й нариси про роботу навчальних закладів, просвітницьких та наукових товариств, благодійних і лікувальних установ, музеїв, бібліотек, до яких були причетні промисловці й купці, становлять ще одну важливу групу джерел. У цьому плані важливе значення мають звіти про роботу, огляди про заснування комерційних училищ і торгових шкіл, гімназій, вищих навчальних закладів, до заснування й подальшої роботи яких доклали зусиль представники ділових кіл. Увесь цей масив друкованих матеріалів містить достовірну інформацію щодо їхнього заснування та функціонування, розміри пожертв і членських внесків тощо. Звіти й огляди дають змогу проаналізувати й порівняти різноманітні дані про пожертви благодійників протягом кількох років, визначити конкретний організаційний і фінансовий внесок промисловців і комерсантів, на загальному тлі громадських зусиль показати внесок тих підприємців-благодійників, котрі найбільше сприяли розвитку освіти й культури в Україні. Друковані доповіді, звіти, протоколи засідань з’їздів гірничопромисловців Півдня Росії вказують на ставлення цього найбільшого регіонального підприємницького об’єднання до справи розвитку професійної освіти в цьому краї України.

Беручи участь у всеросійських та міжнародних промислових і сільськогосподарських виставках, підприємці України разом з експонатами подавали й друковані історико-економічні описи власних підприємств і господарств. Поряд з їхніми суто економічними й технічними показниками тут міститься також інформація, що стосується освітніх закладів, заснованих промисловцями при власних заводах і в маєтках: короткі описи діяльності, закладені на їхнє утримання капітали, статистичні дані про роботу цих закладів тощо.

Важливою групою друкованих джерел є мемуари відомих сучасників тієї доби. Вони доповнюють та уточнюють знання про відомі постаті з підприємницького середовища влучними характеристиками їх як особистостей, громадських діячів, конкретними прикладами меценатської діяльності. Каталоги, альбоми, довідники, складені знаними мистецтвознавцями, свідчать про рівень і склад мистецьких зібрань членів родин Терещенків, Харитоненків, О.М.Поля, Г.Г.Маразлі та ін.

При написанні праці дисертантка використовувала також альбоми й путівники з історії архітектури і мистецтва українських міст, відомих музеїв, збірники документів з історії заснування вищих навчальних закладів, культурно-мистецьких установ, матеріали і збірники статистичних даних з історії окремих міст, регіонів, галузей промисловості тощо, які дають змогу відобразити загальну картину стану освіти, архітектури, мистецтва, культури й духовності в Україні в останній третині ХІХ – на початку ХХ ст.

Таким чином, дослідження ґрунтується на достатньому комплексі джерел. Використання всіх зазначених архівних і друкованих матеріалів, чималу кількість яких введено в науковий обіг уперше, критична їх оцінка та узагальнене осмислення доробку попередників дали змогу авторові вирішити основні завдання дисертаційного дослідження.

Методологічну основу дослідження складають принципи історизму, об’єктивності, системності і комплексності, розвитку та плюралізму. У процесі написання дисертації використовувалися такі наукові методи: порівняльно-історичний, проблемно-хронологічний, конкретно-історичний, статистичний, описовий, логічно-аналітичний та метод кількісного аналізу. Для глибшого вивчення явищ було використано передусім порівняльно-історичний метод. Він дозволив виявити в процесі порівняння головних напрямів громадської діяльності підприємців та їхніх об’єднань у загальноукраїнському масштабі й на регіональному рівні її закономірності й особливості. Використання статистичного методу й кількісного аналізу дало змогу проаналізувати рівень підприємницької організаційної й фінансової ініціативи в освітній і культурно-духовній сферах, в розбудові міської інфраструктури. Для аналізу одержаної з різних джерел інформації дисертантка користувалася описовим і проблемно-хронологічним методами, дотримуючись принципу критичного підходу та зіставляючи дані з різних джерел. Застосування у дослідженні логічно-аналітичного методу дозволило подати матеріал у чіткій послідовності та логічній завершеності.

У другому розділі “Підприємництво в України в останній третині ХІХ – на початку ХХ ст.”, який складається з двох взаємопов’язаних підрозділів, вивчено соціально-економічний розвиток та умови, в яких відбувалося формування підприємницького прошарку в Україні у пореформену добу, з’ясовано мотиви й напрямки його соціокультурної діяльності.

У першому підрозділі другого розділу “Економічний розвиток українських земель у складі Російської імперії” висвітлено соціально-економічне становище, що склалося в українських землях в останній третині ХІХ – на початку ХХ ст., виділено головні економічні райони, розглянуто характер і специфіку розвитку окремих галузей та внесок підприємців у цей процес, організаційні форми існування торгово-промислового прошарку.

Розвиток капіталізму в Україні, покликаний реформами 1860–1870-х рр., серед яких найважливішою була відміна кріпацтва, висунув на арену економічного і суспільного життя буржуазію. На уламках феодально-кріпосницької системи зростало індустріальне суспільство, до розбудови якого взялася найбільш енергійна і підприємлива частина населення, котра рекрутувалася з різних соціальних станів – від привілейованого дворянства до колишнього кріпосного. Молода когорта підприємців післяреформеної доби активно заявила про себе створенням окремих галузей фабрично-заводської промисловості – цукрової, вугільної, залізорудної, металургійної, машинобудівної та інших, нових засобів сполучення – залізниць, які з’єднали між собою різні економічні райони України, форм торгівлі, розвитком банківської справи, перебудовою сільського господарства на капіталістичних засадах. Із 80-х рр. ХІХ ст. відбувався посилений приплив іноземних капіталів у провідні галузі економіки, разом із тим, активізувалося акціонування вітчизняних капіталів, засновувалися монополістичні об’єднання. На початок ХХ ст. припадає завершення індустріалізації країни, коли склався в основних рисах промисловий комплекс України. Велику капіталістичну промисловість було створено в Катеринославській, Київській, Харківській і Херсонській губерніях. Внаслідок цього відбувалася швидка модернізація економічного та деякою мірою громадського життя. Отже, в останній третині ХІХ – на початку ХХ ст. мав місце бурхливий розвиток капіталістичних відносин.

Активним рушієм, організатором і провідним суб’єктом цього процесу поряд із державою виступили підприємці, серед яких найвпливовішими були представники цукрової та гірничозаводської промисловості. З іншого боку, молода буржуазія України навіть на початку ХХ ст. була ще політично інертною та суспільно пасивною. Велика індустрія, а у ширшому розумінні вся промисловість, все ще залишалася окремими острівцями в селянському світі. У державі не встиг сформуватися стійкий середній прошарок капіталістів, які б могли становити надійну соціальну опору великої приватної промисловості та всього капіталістичного господарства.

У підрозділі 2.2 “Соціокультурна характеристика торгово-промислового прошарку України” з’ясовано основні напрямки громадської діяльності підприємців, чинники, які впливали на активізацію їхніх зусиль поза межами безпосередньої професійної діяльності, роль держави у залученні великої