НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

ПЕЛЕШКО АДРІАНА ВОЛОДИМИРІВНА

УДК 94 (495) “1797/1844”

СТАНОВЛЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ ГРЕЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ:

1797-1844 рр.

07.00.02 - всесвітня історія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Київ-2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі “Кабінет українсько-грецьких відносин НАН України” Інституту історії України НАН України

Науковий керівник:

Офіційні опоненти:

кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Терентьева Наталія Олексіївна,

Інститут історії України НАН України, завідувач відділу “Кабінет українсько-грецьких відносин НАН України”

доктор історичних наук, професор Іваницька Ольга Павлівна,

Київський міжнародний університет, завідувач кафедри міжнародних відносин;

Провідна установа:

кандидат історичних наук, Стрельчук Наталія Василівна

Чернівецький національний університет

імені Юрія Федьковича, доцент кафедри політології

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка, історичний факультет, м. Київ

.Захист відбудеться 2/ січня 2006 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради по захисту дисертацій Д 26.235.01 в Інституті історії України НАН України (адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інститугу історії України НАН України (адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4).

Автореферат розісланий “26” грудня 2005 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор історичних наук, професор

О.І. Гуржій

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Відсутність упродовж багатьох століть власної державності визначала специфіку конкретно-історичної ситуації, що складалася на території Греції та суттєво впливала на долю греків, визначаючи не тільки особливості національного самоусвідомлення, але й шляхи становлення і розвитку державності. „Грецьке питання” було питанням національного самовизначення грецького народу, яке було складовою частиною дипломатії європейських держав.

Процес національного відродження, який розпочався наприкінці ХVIIІ ст., та розгортання національно-визвольного руху грецького народу в кінцевому підсумку привели до утворення суверенної, незалежної держави. У цьому контексті актуальним і на сьогоднішній день є вивчення передумов консолідації різноманітних політичних сил та соціальних верств суспільства навколо національної ідеї наприкінці ХVIIІ – початку ХІХ ст., ролі та місця національно-визвольного руху у процесі формування грецької нації, його впливу на розвиток її національної самосвідомості. Зазначена тема актуальна не лише в зв’язку з необхідністю пізнання загального історичного процесу становлення державності одного із православних народів, але й для розвитку двосторонніх греко-українських зв'язків на належному цивілізованому рівні.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася відповідно до науково-дослідних тем Інституту історії України НАН України, зокрема, в рамках підрозділу, який розробляє відділ “Кабінет українсько-грецьких відносин НАН України”: “Суспільно-політична та господарська діяльність греків в Україні (XVIІ – поч. XX ст.)”; номер держреєстрації – 0103U005538.

Об’єктом вивчення є найважливіший етап нової історії Греції – звільнення від османського поневолення та створення незалежної держави.

Предметом дослідження є діяльність правлячих кіл та зусилля народу, спрямовані на возз’єднання грецьких земель, перебіг боротьби за незалежність, розбудова державних інститутів, суспільно-політичний та економічний розвиток країни періоду правління регентів та короля Оттона.

Хронологічні межі охоплюють період 1797 – 1844 рр. Визначення нижньої межі обумовлено переходом Іонічних островів під протекторат Франції, а незабаром – під заступництво Росії, що стало передумовами створення першого незалежного утворення на території грецьких земель – Республіки Семи З’єднаних островів. Верхня межа пов’язана зі встановленням конституційної монархії в Греції.

Територіальні межі охоплюють терени грецьких земель, що були частиною Османської імперії.

Мета дослідження полягає у розкритті передумов, загальних принципів, напрямів та основних закономірностей становлення незалежної грецької держави, насамперед, утворення органів влади, прийняття конституцій, реформування судової та конфесійної систем і реорганізація армії. Для досягнення поставленої мети передбачено розв’язати такі наукові завдання:

– визначити ступінь наукової розробки теми та її джерельне забезпечення;

– встановити історичні передумови та напрями розгортання національно-визвольного руху грецького народу;

– проаналізувати ступінь російського втручання в активізацію боротьби за незалежність проти османського поневолення;

– розкрити роль духовно-релігійного фактору в формуванні ідеології революції 1821 р.;

– визначити завдання та особливості діяльності перших загальнонаціональних органів влади в революційній, а потім незалежній Греції;

– проаналізувати значення конституції 1844 р. та особливості конституційної монархії в Греції.

Методологічною основою наукового пошуку є принципи історизму, об’єктивності й системності дослідження. Оптимально використати архівні джерела, опубліковані документи та наукові праці вдалося завдяки застосуванню методів пошуку, аналізу та синтезу матеріалу. Історико-порівняльний метод був використаний, щоб побачити певні зрушення у суспільно-політичному та економічному розвитку греків у період боротьби за незалежність та становлення державності. Ретроспективний метод дозволив простежити еволюцію політичної системи незалежної грецької держави. Порівняльно-статистичний метод був застосований для кількісного визначення змін в аграрних відносинах греків наприкінці XVIII ст. Хронологічний метод дозволив послідовно розглянути тему.

Наукова новизна одержаних в процесі вивчення теми результатів:

1. На основі введення в науковий обіг архівних матеріалів з фондів Російського державного історичного архіву, Державного архіву Одеської області, Історичного архіву Міністерства закордонних справ Грецької Республіки, а також систематизації документів, які зберігаються в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського, відділу рукописів Російської національної бібліотеки, комплексно відтворено цілісну картину становлення незалежної грецької держави (1797–1844 рр.).

2. Виявлено та розкрито взаємозв’язок між змінами у соціально-економічному й політичному житті Османської імперії та активізацією національно-визвольного руху грецького народу.

3. Доведено, що утворення Республіки Семи З’єднаних островів стало першим етапом у розбудові незалежної держави та стимулом до розвитку національно-визвольного руху в балканському регіоні.

4. Визначені основні закономірності формування органів влади та характер їх діяльності.

5. Розкрито роль російського фактора в активізації боротьби за незалежність проти османського поневолення та в процесі становлення грецької держави.

6. Висвітлені маловідомі аспекти діяльності першого президента Іоанна Каподистрії, його внесок у розбудову державності в незалежній Греції.

Науково-практичне значення роботи полягає в тому, що отримані в ній результати та положення можуть бути використані при написанні відповідних розділів узагальнюючих праць і навчальних посібників із всесвітньої історії, досліджень з історії Греції, України та російської держави, у вивченні формування незалежних держав на Балканах, при розробці спецкурсів з нової історії.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації та її результати обговорено на засіданні відділу “Кабінет українсько-грецьких відносин НАН України” Інституту історії України НАН України. Головні ідеї та висновки пройшли апробацію також у виступах і дискусіях на: ІІ Міжнародній науково-теоретичній конференції “Знаки питання в історії України: українська історія
у східноєвропейському контексті” (листопад, 2004, м. Ніжин), III, IV та
V Всеукраїнських наукових конференціях “Від духовних джерел Візантії до сучасної України” (лютий, 2003, 2004, 2005, м. Київ).

Публікації. За темою дослідження автором опубліковано 7 наукових статей, у тому числі 3 у фахових виданнях (обсяг 2,6 авт.арк.), які входять до переліку ВАК України.

Структура роботи побудована за проблемно-хронологічним принципом, що обумовлено метою та завданнями дослідження. Вона складається зі вступу,
3 розділів, поділених на 10 параграфів, висновків (6 с.), списку використаних джерел, літератури (375 позицій), додатків (14 обсягом 51 с.). Загальний обсяг дисертації становить 253 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, визначено об’єкт, предмет, мету й завдання, хронологічні та географічні межі, сформульовано методологічні засади, з’ясовано наукову новизну та практичне значення дослідження, зазначено апробацію результатів наукової роботи.

Перший розділ – „Стан дослідження проблеми та характеристика джерел” складається з двох підрозділів і присвячений аналізу історіографії теми та джерельній базі дослідження.

У підрозділі 1.1. „Історіографія теми” за хронологічною ознакою проведено аналіз наукового доробку українських, російських та зарубіжних вчених, які досліджували різнопланові аспекти боротьби грецького народу за незалежність.

Опрацювання літератури з теми дозволило виокремити блоками українську, російську історіографію та зарубіжну, зокрема грецьку. В хронологічній послідовності проаналізовані найбільш ґрунтовні праці вчених ХІХ – поч. ХХІ ст., в яких досліджувались окремі питання становлення незалежної грецької держави.

Перші праці, присвячені темі, з’явились ще в період національно-визвольної війни Висковатов А. Блокада и осада Корфу. 1798 и 1799. – СПб., 1828; Глинка С.И. Картина историческая и политическая новой Греции. – М., 1829. і пореволюційних років Базили К. Архипелаг и Греция в 1830 и 1831 г. Сочинение Константина Базили. Ч. 1-2. – Спб., 1834; Палеолог Г.Н., Сивинис М.С. История вмешательства России, Англии и Франции в войну за независимость Греции. – СПб., 1863; Феоктистов Е. Борьба Греции за независимость. – СПб., 1863.. Основна увага вчених була приділена характеристиці постатей збройних ватажків повсталих греків – Теодороса Колокотроніса, Одіссеоса Андруцоса, Нотіса Боцаріса, Бубуліни, адміралів Суктуріса та Міауліса, майбутнього державного діяча А. Маврокордатоса, першого президента І. Каподистрії – розчаруванню еллінів у надіях на допомогу їм з боку Наполеона Бонапарта, падінню під тиском османів грецької фортеці Міссолунгі.

Найбільш численна група розробок припадає на ХХ ст., зокрема радянську добу, коли питання історії Греції висвітлювалось як окремо, так і в контексті розвитку балканських країн История Эллады от древнейших времен по настоящее время. Необходимая для народных и городских школ. Пер. с греч. Г. Варелопуло. – Кишинев, 1905.. Міжнародні аспекти грецького повстання і ставлення передової громадськості Росії до боротьби грецького народу за своє визволення знайшли своє відображення у працях російських дослідників Н. Свіріна, О. Нарочницького, О. Фадеєва, І. Іови, В. Віноградова Свирин Н. Пушкин и греческое восстание // Знамя. – 1935. – № 1. – С. 31-45; Нарочницкий А.Л. Международные отношения европейских государств с 1794 до 1830 гг. – М., 1946; Фадеев А.В. Россия и восточный кризис 20-х годов XIX в. – М., 1958; Иова И.Ф. Южные декабристы и греческое национально-освободительное движение. – Кишинев, 1963; Виноградов В.Н. Джордж Каннинг, Россия и освобождение Греции (1770 – 1827 гг. Документальный очерк) // Новая и новейшая история. – 1981. – № 6. – С. 112-131.. Аналіз ролі церкви та грецького просвітництва у підготовці революції 1821 р. проводили Г. Арш, А. Улунян, К. Леонтьєв, О. Місюревич.

Щодо української історіографії, слід зазначити, що вченими досліджувалися лише окремі аспекти становлення незалежної грецької держави. Серед узагальнюючих робіт можна назвати колективну працю „Історія Центрально-Східної Європи” під редакцією Л. Зашкільняка (Львів, 2001). Також на поч. ХХІ ст. побачили світ дослідження, присвячені історії грецьких підприємців та меценатів, діяльності І. Каподистрії у світлі зовнішньої політики Російської імперії першої чверті ХІХ ст. Гедьо А.В. Деятельность И. Каподистрии в свете внешней политики Российской империи первой четверти ХІХ в. // Новый Часовой. – Санкт-Петербург, 2004. – №15-16. – С. 291-299. , таємному грецькому товариству “Філікі Етерія” Терентьєва Н.О. Таємне грецьке товариство “Філікі Етерія”. – Київ, 2005..

Значною і багатоаспектною є грецька історіографія, що базується на ґрунтовній джерельній базі та вирізняється аналітичним методом викладення матеріалу. Перша історична праця про діяльність таємної грецької організації “Філікі Етерії” була надрукована учасником боротьби грецького народу
І. Філімоносом Цйлймпнпт Й. Дпкймйпн йуфпсйкпн ресй фзт Цйлйкзт Ефбйсебт. - Нбхрлйбй, 1834. . До появи цієї книги свідчення про таємну організацію носили уривчастий характер. Він вперше видав документи, що розкривали роль видатних діячів національно-визвольної боротьби братів Іпсіланті у підготовці революції 1821 р.

Важливими для дослідження теми є праці, в яких висвітлюється історія створення Республіки Семи З'єднаних островів та діяльності її уряду. Відзначаючи значний вплив ідей Французької революції на іонічних греків, ?. Кордатос у своїй роботі “Історія Греції” розкрив причини симпатії народу до правління Франції.

Історіографія боротьби грецького народу проти османського панування була висвітлена в 70-х рр. ХХ ст. Т.?Грицопулосом та Є. Протопсалтісом Гксйфупрпхлпх Ф.Б. Йуфпсйпгсбцйб фпх Бгщнпт // Мнзмпухнз. – Ф. 3. – 1970; Рсщфпшблфзт Е.Г.
З ербнбуфбуйт фпх 1821 кбй з ресз бхфзт йуфпсйпгсбцйб // ЕЕЦУРБ. Рес. В’. – Ф. 24. – 1973-1974. – У. 264-281.. Значний матеріал з історії формування незалежної грецької держави міститься у фундаментальній багатотомній колективній праці “Історія еллінського етносу”.

До вивчення історії Республіки Семи З'єднаних островів зверталися й американські вчені. Так, 1965 р. Дж. Макнайт захистив дисертацію про діяльність Ф. Ушакова на Іонічних островах McKnight J.L. Admiral Ushakov and the Ionian Republic: The Genesis of Russia’s First Balkan Satellite. Ph. D. Dissertation. – University of Wisconsin, 1965.. Робота присвячена передумовам прийняття іонічної Конституції 1799 р., розкривається роль Ф.?Ушакова у її створенні, приділена увага боротьбі адмірала проти місцевого нобілітету. Н. Соул у своїй монографії приділив окремий розділ історії створення органів влади та судочинства на островах Saul N. Russia and the Mediterranean, 1797-1807. – Chicago; London, 1970..

Французький історик Е.?Родоканакі в своїй роботі “Бонапарт та Іонічні острови” підкреслив прогресивну сторону діяльності адмірала Ф. Ушакова. Стаття румунського історика Н. Камаріно “Організація та структура “Філікі Етерії” в Росії напередодні 1821 р.” охоплює період від заснування товариства до обрання О. Іпсіланті його головою. Автор зазначив, що умови для діяльності таємної грецької організації в Росії були сприятливими, приділив увагу складному питанню про відношення І. Каподистрії до “Філікі Етерії”, і, зокрема, його переговорам з Е. Ксантосом.

Проаналізувавши ступінь наукової розробки обраної теми, слід зазначити, що вченими піднімались питання національно-визвольного руху і становлення незалежної грецької держави наприкінці XVIII – першій пол. XIX ст., однак,
у вітчизняній науці зазначена проблема не досліджувалась комплексно,
а вивчалися окремі її аспекти та напрями.

У підрозділі 1.2. „Джерельна база дослідження” проаналізовано та систематизовано значний масив документів та матеріалів, які різняться за походженням, інформативними можливостями, ступенем об’єктивності та місцем зберігання.

Джерельна база дослідження містить аналіз документів, що зберігаються в архівних установах України, Росії та Греції і рукописних відділах бібліотек. Всі джерела можна поділити залежно від походження, форми і змісту на наступні видові групи: 1) неопубліковані (архівні) документи; 2) збірки опублікованих матеріалів: особові архіви, дипломатичні документи, тексти міжнародних договорів та ін.; 3) мемуари, щоденники, записки та листи; 4) енциклопедичні та статистичні довідники.

Важливий матеріал для розкриття теми становлення грецької держави зберігається в Російському державному історичному архіві (РДІА). Відомості про початок діяльності таємного товариства “Філікі Етерія”, яке підготувало національно-визвольну революцію 1821 р., деякі політичні та військові новини з повсталої Греції, містяться в документах фонду “Кантакузин, Георгий, князь”
(ф. 673). Дані щодо діяльності першого президента Греції Іоанна Каподистрії, його листування з російськими та іноземними дипломатами зберігаються у фондах “Каподистрия, Иоанн, граф, министр иностранных дел” (ф. 1101), “Академия художеств” (ф. 789), “Рибопьер Александр Иванович” (ф. 1040).

Про вилучення зброї у греків, які у зв’язку з національно-визвольною революцією перейшли російський кордон, про заснування 1821 р. в Одесі комітету з надання допомоги грекам, які прибули з Константинополя, можна довідатися зі справ фонду 1 „Канцелярія Новоросійського та Бессарабського Генерал-Губернатора” Державного архіву Одеської області (ДАОО).

Відомості про повстання греків 1821 г., відмову тим особам, які брали участь у виступах проти грецького уряду в 1832 р., у мешканні в Росії, про заборону російським підданим виховувати дітей в Греції містяться у фонді „Канцелярія Одеського Градоначальника” (ф. 2).

В Історичному архіві Міністерства закордонних справ Грецької Республіки був опрацьований фонд „Іноземні консульства”. Ці документи є цінним джерелом при дослідженні зовнішньополітичної діяльності країни та її відносин з урядами Росії, Англії та Франції. Доповідні записки за 1833-1834 рр. подають деякі відомості щодо політичної обстановки в Греції під час правління регентів. Листування грецького уряду з російським консульством містить дані про діяльність російських представників на території Греції Г. Катаказі та І. Персіяні.

У Відділі рукописів Російської національної бібліотеки (РНБ) був опрацьований фонд „Архів С.Ю. Деступіса” (ф. 250), який містить дипломатичні документи російського посланця в Константинополі С. Деступіса. Збірка матеріалів репрезентує діяльність турецького уряду та його політику по відношенню до поневолених народів взагалі та греків зокрема, хід військових дій 1823 р., стан справ у незалежній грецькій державі та на територіях, які залишались на початок 40-х рр. ХІХ ст. під османським пануванням. У своєму щоденнику, що зберігається у фонді, С. Деступіс характеризує ватажків Теодороса Колокотроніса та Одіссеоса Андруцоса.

У 1997 р. у Греції вийшло друком фундаментальне видання „Архів Еммануїла Ксантоса” у трьох томах Бсчейп Еммбнпхзл Обнипх. – Фпм 1-3. – Бизнбй, 1997.. Документи, що опубліковані в збірнику є цінним джерелом для вивчення історії національно-визвольної боротьби грецького народу проти османського поневолення та становлення незалежної держави. Тексти міжнародних договорів, за якими Греція набула статусу спочатку автономії у складі Османської імперії, а згодом і незалежної держави містяться у збірнику трактатів і конвенцій Ф. Мартенса.

Для дослідження теми становлення незалежної грецької держави важливою є тритомна збірка документів “Адмірал Ушаков”. Для нас важливим є другий том збірки, що охоплює період з січня 1798 по червень 1799 р. Він містить документи, що стосуються діяльності Ф.?Ушакова по звільненню Іонічних островів та встановленню на них республіканської форми правління.

Фундаментальна праця “Зовнішня політика Росії XIX – початку XX століття: документи російського Міністерства закордонних справ”, що хронологічно охоплює 1801-1830 рр., містить російські дипломатичні документи, що відбивають основні події у Південно-Східній Європі.

Значну цінність для дослідників являє собою “Записка графа Іоанна Каподистрії про його службову діяльність”. У грецькій літературі вона відома як “Автобіографія Каподистрії”, або Меморандум 1826 р. Відомості про службу в Міністерстві закордонних справ Росії містяться й у листах І. Каподистрії до батька Енерекйндзт Р. Йщбннзт Кбрпдйуфсйбт, 176 гсбммбфб рспт фпн рбфесб фпх. Бизнбй, 1972.. Важливим є також особистий архів першого президента Греції І. Каподистрії Бсчейпн Кбрпдйуфсйб Б’. Енерекйндзт Р. Йщбннзт Кбрпдйуфсйбт, 176 гсбммбфб рспт фпн рбфесб фпх. – Бизнбй, 1972., опублікований 1972 р.

Серед мемуарів слід назвати працю Германа Патрського “Спогади”, Макріяніса “Спогади генерала Макріяніса”, К. Метаксаса “Спогади з історії грецької революції”, “Історичні спогади” Н. Драгуміса. Єдиним з авторів спогадів, хто усвідомлював особливості мемуарного жанру був Н. Драгуміс. Він не просто викладає події, але й намагається з’ясувати їх причини, робить узагальнення історичного характеру.

Таким чином, проаналізувавши ступінь наукової розробки обраної теми, можна зазначити, що узагальнюючої праці у вітчизняній історіографії не існує. Разом з тим, використовуючи надбання попередників, залучивши архівні та опубліковані джерела, на наш погляд, можна відтворити цілісну картину становлення незалежної грецької держави в означений період, що становить науковий інтерес і є неординарним явищем у всесвітній історії.

Другий розділ – „Боротьба за встановлення незалежності в Греції (кінець XVIII – початок XIX ст.)” складається з чотирьох підрозділів, де визначені передумови національно-визвольного руху греків, приділено увагу створенню Республіки Семи З’єднаних островів, окреслені шляхи визволення від османського панування, розкрито роль церкви та просвітників у підготовці революції 1821 р.

У підрозділі 2.1. „Суспільно-політичні та економічні передумови національно-визвольного руху греків” показано, що наприкінці XVIII ст. військова міць і центральна влада в Османській імперії були ослаблені, посилилися сепаратистські тенденції з боку місцевих феодалів і пашей. Доведено, що національні і соціальні протиріччя, які мали місце у сфері аграрних відносин, стали однією з головних причин розгортання визвольного руху греків. Російсько-турецькі війни сприяли загостренню внутрішньої кризи Османської імперії, що зробило її неспроможною придушити рух за незалежність балканських народів, які знаходились під її пануванням. На початку ХІХ ст. на Пелопоннесі відбувався розвал військово-ленної системи. Він виявився у зростанні великого землеволодіння, розбійництві, послабленні центральної влади. Саме Пелопоннес став епіцентром грецької революції.

Нижче духовенство, як і селяни, страждало від безправ’я та сваволі османської влади. Тому сільські священики нерідко брали участь у повстаннях проти турецького панування.

Торгова буржуазія формувалася як нова соціальна сила. У цей прошарок входили не тільки представники грецьких колоній з різних областей Османської імперії, але й грецькі купці з європейських країн, які підтримували міцні зв’язки з батьківщиною. Життя й економічний добробут грецьких купців часто були непередбачуваними в обстановці анархії та безладу, які панували в Османській імперії на той час. Соціальні протиріччя загострювались, невдоволення османською владою зростало, поширюючись навіть на привілейовані прошарки грецького суспільства, тісно пов’язані з Портою.

Нерідко поштовхом до цих повстань слугували війни християнських держав проти Османської імперії. Повстання, що стихійно спалахували, як правило, були слабо підготовлені, носили розрізнений характер та жорстоко придушувалися османською владою.

У підрозділі 2.2. „Республіка Семи З’єднаних островів – перше державне незалежне утворення на території грецьких земель (1797-1807 рр.)” розкрито передумови створення Республіки, діяльність адмірала Ф. Ушакова з організації органів правління та судочинства на островах, розробка її конституції.

Метою прийняття Конституції 1799 р. було досягнення компромісу та примирення місцевих протиборчих сил: дворянства та буржуазії, які прагнули отримати політичні права. Статті ж Конституції 1803 р. закріплювали умови вступу до „конституційного дворянства” представникам великої буржуазії, які за певний майновий ценз отримували титул дворянина і таким чином набували політичних прав. Останнє зменшило суспільно-політичну напругу на островах. Селянство, міські низи, дрібна буржуазія політичних прав не одержали. Було створено систему виборчих установ, закріплено поділ законодавчої, виконавчої та судової влади, запроваджувався інститут присяжних та публічне судочинство, гарантії особистої свободи і власності. Іонічні острови на той час були центром національно-визвольного руху греків.

Інтереси і допомога Росії обумовлювалися тим, що острова були тимчасовим опорним стратегічним пунктом російської політики в Середземноморському регіоні під час війни проти наступаючої Франції.

Створення Республіки Семи З’єднаних островів було подією всебалканського значення, стало стимулом до розвитку національно-визвольного руху в цьому регіоні.

У підрозділі 2.3. „Створення таємних товариств: радикальний та поміркований шляхи визволення від османського панування” з’ясовано, що наприкінці XVIII – поч. ХІХ ст. сформувалася політична та ідеологічна платформа грецького національно-визвольного руху, з’явилися перші революційні організації, визначилися лідери боротьби за незалежність загальнонаціонального масштабу. Широкого розповсюдження набули таємні політичні організації під назвою “етерія”, що об’єднували поневолених греків як у Греції, так і за кордоном, де були численні грецькі колонії.

З початку ХІХ ст. греки заснували таємні товариства та легальні гуртки з просвітницькими цілями, що часто використовувалися як ширма для революційної пропаганди. З 1789 по 1814 рр. вони неодноразово об’єднувалися в політичні організації, членами яких були переважно представники середніх верств населення грецьких колоній. Товариства засновувалися в тих європейських країнах, де суспільно-політичні умови для їхньої діяльності були сприятливими:
у Північній Італії була організована “Етерія” (1806 р.), у Парижі – “Готель грецької мови” (1809 р.), у Бухаресті – “Літературне товариство” (1810 р.),
в Афінах – “Товариство прихильників муз” (1813 р.).

Схарактеризовані перші політичні програми, організаційна структура та діяльність таємного товариства “Філікі Етерія”, заснованого в Одесі 1814 р.
Її представники безпосередньо брали участь у підготовці революції 1821 р.: переправляли до Греції волонтерів, зброю, кошти. Виділено та розкрито основний зміст трьох етапів діяльності товариства.

Визначено два шляхи визволення від османського панування: радикальний, шляхом збройного повстання, та поміркований (просвітницький), через поширення освіти на території Греції, як необхідного чинника для встановлення незалежності.

У підрозділі 2.4. „Роль церкви та грецьких просвітників у підготовці революції 1821 р.” доведена беззаперечна заслуга церкви у справі збереження грецької мови та християнської віри, які були основою національної ідентичності еллінів, монастирі діяли як осередки освіти, складалися спеціальні молитви про урятування від турків. Ця діяльність церкви підтримувала її суспільний авторитет і сприяла тому, що національно-визвольний рух на певному етапі набув релігійного забарвлення.

Запропонована періодизація грецького просвітництва. Зокрема, виділено два напрями: теоретичний, тобто розвиток суспільної думки, і практичний, а саме – діяльність з розширення мережі навчальних закладів і підвищення рівня освіти, видання творів античних авторів (Гомера, Гіппократа, Марка Аврелія, Езопа) і тогочасних західноєвропейських письменників і філософів (Вольтера, Корнеля, Расіна, Боккаччо), поява перших грецьких газет (“Ефемеріс” й “Логіос Гермес” у Відні, “Афіна” й “Меліса” у Парижі) – все це значною мірою сприяло усвідомленню греками того, що вони є нащадками античної цивілізації і цей волелюбний народ не може надалі залишатися під владою Османської імперії. Освіта внесла у свідомість греків почуття історизму. Основними з провідників ідей просвітництва серед греків були фанаріоти, оскільки вони були тісно пов’язані із французькими освітою і культурою. Велике значення мали Іонічні острови, що пов’язували Грецію з Європою через італійську культуру, а також греки діаспори, серед яких було багато меценатів. Розповсюджувачами західного впливу були й купці, котрі, везли на кораблях з Європи не тільки товари, але й ідеї. Розкрито роль просвітників Є. Вулгаріса, Н. Феотокіса, А. Кораїса у справі поширення ідей просвітництва на території грецьких земель.

Третій розділ – „Встановлення конституційної монархії в Греції (1821 – 1844 рр.)” складається з чотирьох підрозділів, в яких досліджено процес створення інститутів державності, визнання європейськими державами незалежності Греції та її шлях перетворення з президентської республіки на конституційну монархію.

У підрозділі 3.1. „Створення перших органів влади в період національно-визвольної революції. Державотворча діяльність президента Греції Іоанна Каподистрії” проаналізовано діяльність перших органів керування революційною Грецією: Пелопоннеського Сенату, Ареопагу Східної Еллади та Сенату Західної Еллади. Їх члени виступили делегатами Перших (Епідаврських) Національних Зборів (1822 р.), на яких була прийнята Конституція (“Органічний статут”) та “Декларація незалежності”. Доведено, що це були перші кроки на шляху державотворення. “Органічний статут” запровадив у звільненій частині Греції республіканську форму правління, принцип поділу законодавчої, виконавчої та судової влади. В ньому була зроблена спроба реалізувати деякі принципи державотворення західного типу: створення централізованої конституційної держави, регулярної армії, відокремлення церкви від держави. “Декларація незалежності” проголошувала політичну незалежність нації та зазначала причини відокремлення від Османської імперії, насамперед, необхідність відновлення в цивілізованому християнському європейському суспільстві.

Проаналізовано роботу Других, Третіх і Четвертих Національних Зборів, на яких були внесені зміни до Конституції. Доведено, що причиною суперечок серед делегатів Зборів стало питання про володіння національними землями (колишніми турецькими), які використовувались у якості гарантії під позики європейських держав, що згодом призвело до економічної залежності Греції від урядів останніх та можливості їх втручання у внутрішні справи молодої країни.

Розкрито головні напрями діяльності першого президента Іоанна Каподистрії у справі розбудови державності в Греції. Щодо армії, частину війська він залишив іррегулярною, іншу частину організував на європейський лад. Щоб позбутися поширеного піратства, заснував військовий флот. Був створений банк, який не тільки приймав грошові внески, а й видавав квитки під заставу товарів. Банк надав казначейству кредит у розмірі 136 тис. талерів. Були організовані шпиталі, загальноосвітні та технічні школи, військові училища, бібліотеки, університет, археологічний музей, дитячі притулки.

У підрозділі 3.2. „Визнання європейськими державами незалежності Греції та їх боротьба за вплив у внутрішні справи молодої країни” приділено увагу відношенню європейських урядів до повстання 1821 р., визначені інтереси Англії, Франції, Австрії та Росії в балканському регіоні. Встановлено, що “Записка про умиротворення Греції” (1824 р.), за авторства петербурзького кабінету, стала першою винесеною на міжнародне обговорення пропозицією про створення трьох автономних Грецьких князівств у великих територіальних межах. Пункт щодо поділу Греції викликав особливі заперечення тимчасового уряду цієї країни.

Розглядається дипломатична боротьба навколо підписання Адріанопольського мирного договору (1829 р.), за яким проголошувалась автономія грецької держави. Договір запроваджував монархічну форму правління, хоча з початку війни за незалежність була республіканська, визначав кордони, розмір данини Османській імперії та порядок її сплати, питання амністії та права виселення. За Лондонським протоколом (1830 р.) Греція стала незалежною державою. У Лондоні грецьким питанням продовжував займатися постійний орган – конференція в складі британського міністра іноземних справ і послів Росії та Франції. За умовами Лондонської угоди (1832 р.) уряди держав-покровительок обрали на грецький престол баварського принца Оттона; до досягнення ним повноліття (1835 р.) правити повинно було регентство з трьох чоловік, яких призначив батько Оттона король Баварії Людвіг І. Доведено, що завдяки статтям про позику, держави залишали за собою право вирішувати долю Греції та втручатися у внутрішні справи. За Константинопольською конвенцією (1832 р.) були значно розширені кордони молодої країни. Щодо впливу великих держав у внутрішні справи Греції, то слід зазначити, що вони ігнорували етнічний принцип, впливаючи на встановлення кордонів першого балканського королівства.

У підрозділі 3.3. „Суспільно-політичне життя та економічний розвиток країни за правління регентів та короля Оттона” встановлено, що одним із невирішених питань залишилося аграрне: 80% селян, так само як при турках, залишалися безземельними. Тільки один селянин із шести мав власний наділ, інші були орендарями. Це можна пояснити тим, що регенти використовували ці землі як заставу під іноземні кредити. Тому питання “національних земель” було вирішено не на користь грецьких селян. Сільськогосподарське виробництво у 1830-1840-х рр. продовжувало залишатись примітивним і, певною мірою, натуральним. Єдиним видом промислового виробництва тут було суднобудування. У зовнішньоторговому балансі країни імпорт, переважно промисловий, більш ніж у два рази перевищував виключно сільськогосподарський експорт.

Визначено, що регенти зневажливо ставились до греків, вважаючи їх малоздатними до управління власною країною. Однак, була створена міністерська рада з грецьких політичних діячів, які офіційно одержали назву статс-секретарів. Доведено, що регенти не змогли вирішити проблему армії. Вони скасували іррегулярні формування, а для ветеранів війни за незалежність створили спеціальний військовий корпус. Ними ж укомплектовувалася жандармерія. Однак більша половина ветеранів залишилася незадіяною.

Окремо приділено увагу церковній реформі регентства, якою заборонялося заснування будь-якої нової релігії, прозелітизм, а духівництво зобов’язувалося присягати на вірність і втрачало права скликати собори без санкції уряду. За монастирською реформою, багато монастирів було закрито, а їхнє майно продане з молотка. Самим важливим актом стало відокремлення Елладської церкви від Константинопольської патріархії й проголошення її автокефалії. Цей акт суперечив церковним канонам, оскільки був здійснений без санкції патріарха.
В подальшому відокремлення церкви спровокувало багаторічний конфлікт як між грецьким урядом і патріархом, так й усередині самого грецького суспільства.

Заходи регентства мали також і позитивні наслідки: розроблені Карний та Цивільний кодекси, покращені шляхи сполучення, впроваджена поштова служба, були проведені певні заходи щодо ліквідації наслідків війни, розширена площа оброблюваних земель, знову насаджені виноградники, відновлена розробка родовищ мармуру. Баварці значною мірою сприяли заснуванню Археологічної служби. Провели вагомі роботи з дослідження й консервації старожитностей і,
в зв’язку з переносом столиці з Навплії до Афін, почали модернізацію та перебудову цього міста. Але нововведення проводились дуже поспішно і часто механічно. В якості моделі створення адміністративних інститутів Греції була взята структура високоцентралізованої німецької монархічної держави.

Найважливішим завданням незалежної грецької держави в області зовнішньої політики було звільнення грецьких земель, що залишалися у складі Османської імперії. З урахуванням міжнародної обстановки й військового безсилля Греції в цей період єдиним можливим шляхом дій був дипломатичний.

У підрозділі 3.4. „Революція 1843 р. та прийняття Конституції (1844 р.)” проаналізовані передумови спалаху селянських повстань: 1834 р., 1836 р., 1838 р. Конституційні обіцянки баварського уряду, надані при обранні Оттона грецьким королем, були “забуті”, його режим набув усіх рис абсолютної монархії. Рішення будь-якого, навіть самого дрібного питання, залежало від волі короля. Без його згоди, на яку часто доводилося чекати місяцями, не можна було призначити навіть польового сторожа.

На початку 1843 р. загострилась фінансова криза: грецький уряд оголосив, що він не в змозі робити платежі в рахунок погашення позики. Лондонська конференція представників Англії, Франції й Росії зажадала від грецького уряду скорочення щорічних витрат на 3,5 млн. драхм, щоб забезпечити регулярні виплати по позиці. Почалося зменшення державних витрат, що торкнулося різних верств населення. Новий закон про мита, прийнятий з метою збільшення надходжень до королівської скарбниці, негативно вплинув на доходи грецьких купців. Ці заходи адміністрації ще більше підсилили загальне невдоволення баварським правлінням. Загальні почуття: ненависть до баварців і протест проти деспотизму Оттона –об'єднали політиків всіх трьох існуючих у Греції партій.

Революція 1843 р. завершилась безкровно. Вона не вирішила будь-яких соціальних завдань, але призвела до встановлення в Греції нової системи політичного правління – конституційної монархії. Хоча були збережені широкі повноваження та права короля, введення у країні конституції свідчило про прагнення грецької буржуазії, яка поступово закріплювала свої позиції в економіці країни, зайняти місце в системі державного управління, обмеживши королівську владу. Конституція 1844 р. була значно консервативнішою за конституції революційної епохи 1820-х рр. В ній був відсутній принцип народного суверенітету. Через революцію 1843 р. феодально-монархічне оточення разом з Оттоном були вимушені піти на компроміс із грецькою буржуазією, результатом чого і стало прийняття Конституції 1844 р. Однак боротьба за демократизацію державного устрою Греції на цьому не завершилась, вона тривала до 60-х років ХІХ ст., коли вибухнула буржуазно-демократична революція 1862 р., що призвела до повалення короля Оттона та встановлення парламентської монархії.

ВИСНОВКИ

Проведений аналіз передумов створення та становлення незалежної грецької держави, дозволяє зробити такі висновки:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

Виходячи з проведеного нами дослідження та основних зроблених перелічених висновків, можна на закінчення з певністю твердити, що утворення та становлення незалежної грецької держави стало результатом складних процесів, що розгортались як на Балканському півострові так і в Східноєвропейському регіоні загалом. Процес формування кордонів був завершений на початку ХХ ст., коли останні землі з переважаючим грецьким населенням ввійшли до складу Грецької Республіки.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ
ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1.