НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ СХОДОЗНАВСТВА ім. А. КРИМСЬКОГО
ПРОХОРОВ ДМИТРО АНАТОЛІЙОВИЧ
УДК 930.9 (Р 477.22): 371.97
І.І. КАЗАС – ПРОСВІТИТЕЛЬ КАРАЇМІВ ТА КРИМСЬКИХ ТАТАР
07.00.02 – Всесвітня історія
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук
Київ–2005
Дисертацією є рукопис.
Роботу виконано у Кримському відділенні Інституту сходознавства ім. А. Кримського Національної академії наук України.
Науковий керівник:
доктор історичних наук, професор
Ганкевич Віктор Юрійович,
професор кафедри iсторiї України та
допоміжних дисциплін Таврійського національного університету
ім. В.I. Вернадського МОН України
Офіційні опоненти:
доктор історичних наук, професор
Петрова Елеонора Борисівна
професор кафедри історії
стародавнього світу та середніх віків
Таврійського національного університету
ім. В.I. Вернадського МОН України
Шендрікова Сніжана Павлівна,
кандидат історичних наук,
науковий співробітник
Кримського наукового центру
НАН і МОН України
Провідна установа:
Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна,
Міністерство освіти і науки України
Захист відбудеться 4 листопада 2005 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.174.01 в Інституті сходознавства ім. А. Кримського Національної академії наук України за адресою: 01001, Київ, вул. Грушевського, 4.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту сходознавства ім. А. Кримського НАН України (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4, кім. 207).
Автореферат розісланий 4 жовтня 2005 р.
Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,
кандидат історичних наук Василюк О.Д.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми обумовлена тим, що зараз Україна переживає складний період державного будівництва, і в умовах багатонаціонального соціуму нашої країни дуже важливо проводити зважену державну політику в освітній сфері, яка б враховувала етнічні та конфесійні особливості громадян України. Звернення до позитивного досвіду минулого покликане допомогти у вирішенні завдань із забезпечення мирного співіснування різних за мовами, культурами і віросповіданнями народів у межах єдиної держави. Дослідження просвітницької діяльності І.І. Казаса, яке свого часу не було достатньо вивчене й узагальнене, дозволило виявити конкретний приклад творчої діяльності представників різних національностей і конфесій, прослідкувати етапи формування російської державної системи народної освіти кримських татар і караїмів.
Зв’язок роботи з науковими програмами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках науково-дослідної теми Кримського відділення Інституту сходознавства ім. А. Кримського Національної академії наук України “Історичний досвід міжнаціональних і міжконфесійних відносин у Криму”, зареєстрованої в ЦНТІ під № 0103V008793, та наукового напряму “Суспільно-політичні та соціокультурні трансформації українського суспільства: історичні передумови, тенденції та прогнози”.
Мета дисертаційної роботи: реконструкція процесу формування і розвитку просвітницького і суспільного руху серед кримських татар і караїмів, а також висвітлення тієї ролі, яку відіграв у цьому процесі І.І. Казас. Відповідно об’єктом дослідження виступає біографія і творчість І.І. Казаса в умовах поліетнічного кримського регіону, предметом роботи – просвітницька діяльність І.І. Казаса в контексті російської державної системи освіти кримських татар і караїмів.
Хронологічні рамки дисертаційної роботи обумовлені датами народження і смерті І.І. Казаса (1832–1912), але при висвітленні питань, пов’язаних з розвитком його просвітницьких ідей, вони дещо розширюються, охоплюючи період з кінця XIX до середини XX ст.
Територіальні рамки роботи представлені, перш за все, Кримом, де жив і працював І.І. Казас. При висвітленні окремих епізодів біографії просвітителя в них включалися місця, в яких він перебував за службовим обов’язком або у зв’язку з науковою, суспільною і політичною діяльністю (м. Москва, Санкт-Петербург, Одеса та ін.).
Реалізація поставленої мети у дисертаційному дослідженні досягається в ході послідовного вирішення пов’язаних між собою завдань:
- визначення основних видів джерел та кола питань в історіографії з даної проблематики;
- вивчення подій, пов’язаних з роботою І.І. Казаса в діяльності Таврійської вченої архівної комісії;
- виділення основних етапів просвітницької діяльності І.І. Казаса в учбових закладах Таврійської губернії на тлі розвитку загальних тенденцій у російській державній системі народної освіти караїмів і кримських татар у кінці XIX – на початку XX ст.;
- визначення ролі І.І. Казаса у видавничо-публіцистичному русі у Криму в другій половині XIX – на початку XX ст.;
- формулювання загальних висновків про роль і місце І.І. Казаса в просвітницькому і суспільному русі кримських татар і караїмів кінця ХІХ – початку ХХ ст.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що:
- вперше у вітчизняній науці зроблена спроба комплексного вивчення історії життя і творчості видатного просвітителя і громадського діяча І.І. Казаса;
- комплексно розглянута культурно-просвітницька діяльність вченого та громадського діяча; зокрема, визначено його місце в справі розвитку історичного краєзнавства;
- продемонстрована прогресивність роботи просвітителя в російській державній системі освіти тюркомовних народів Криму;
- вперше глибоко і послідовно вивчена діяльність І.І. Казаса на терені формування і розвитку караїмської та кримськотатарської національної періодики, а також вітчизняного видавничо-публіцистичного руху.
Практичне значення дисертаційної роботи полягає в можливості використання отриманих результатів органами влади й управління у вирішенні сучасних освітніх і соціальних проблем тюркомовного населення Криму, а також у створенні узагальнюючої праці з історії караїмів і кримських татар, у написанні біографічних і бібліографічних довідників.
Особистий внесок дисертанта. Всі статті, тези доповідей і матеріали конференцій дисертанта виконано ним самостійно, тому його особистий внесок у цих публікаціях складає 100 %.
Апробація результатів дослідження. Окремі аспекти проблематики дисертаційної роботи були представлені автором у вигляді доповідей на 20 регіональних і міжнародних наукових конференціях: “Ломоносівські читання – 2002” (Севастополь, квітень 2002 р.), III, IV та V Таврійські вчені читання (Сімферополь, травень 2002 р.; травень 2003 р.; травень 2004 р.), I та II Наукові читання “Актуальні питання історії кримських татар” (Сімферополь–Бахчисарай, травень 2002 р.; Алушта, вересень 2003 р.), “Кримськотатарська школа в полікультурному освітньому просторі Криму” (Сімферополь, червень 2002 р.), “Науково-теоретичні основи виявлення, розвитку і підтримки обдарованих дітей і молоді” (Сімферополь, листопад 2002 р.), науково-практична конференція, присвячена 125-річчю з дня народження У.А. Боданинського (Бахчисарай, листопад 2002 р.), науково-практична конференція, присвячена 130-річчю з дня відкриття Сімферопольської татарської вчительської школи “Естафета поколінь” (Сімферополь, листопад 2002 р.), “Етнографія Криму XIX – XX ст. і сучасні етнокультурні процеси” (Сімферополь, грудень 2002 р.), “Міжкультурні комунікації: діалог і співпраця” (Алушта, травень 2003 р.), VII та IX Сходознавчі читання А. Кримського (Київ, червень 2003 р.; червень 2005 р.), “Археологія та етнологія Східної Європи” (Одеса, листопад 2003 р.); “Кримськотатарський національний і правозахисний рух: витоки та еволюція” (Сімферополь, грудень 2003 р.), “Пам’ятники Криму: історичне минуле і сучасність” (Ялта, квітень 2004 р.), “Проблеми інтеґрації кримських репатріантів в українське суспільство” (Київ, травень 2004 р.), “Діалог культур у поліетнічному світі” (Сімферополь, травень 2004 р.), XII Міждисциплінарна конференція з іудаїзму (Москва, лютий 2005 р.).
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження відображені в 16 наукових публікаціях, у тому числі 10 статтях, серед яких 8, що були своєчасно опубліковані у спеціалізованих виданнях зі списку ВАК України. Інші роботи публікувалися в наукових збірниках різного профілю, збірниках матеріалів і тез доповідей конференцій.
Структура та обсяг роботи. Дисертація складається з списку скорочень (с. 3), вступу (с. –9), чотирьох розділів (с. 10–171), висновків (с. 172–178) та з списку використаних джерел (759 позицій).
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі детально обґрунтована актуальність і наукова новизна теми дисертації, сформульовані мета, завдання, основні методи, практичне значення, географічні та хро-нологічні рамки дослідження.
Перший розділ “Джерела, історіографія і методика дослідження просвітницької діяльності І.І. Казаса” складається з трьох підрозділів. У першому підрозділі висвітлені основні групи джерел, що були використані в дослідженні. Основну категорію джерел представляють письмові. Їх можна поділити на чотири групи: твори І.І. Казаса, офіційні та діловодні документи, преса і мемуари. До творів І.І. Казаса треба віднести, по-перше, різні підручники і навчальні посібники, які розробив І.І. Казас для кримськотатарських і караїмських учбових закладів; по-друге, наукові та науково-популярні статті, написані І.І. Казасом і опубліковані в періодичних друкарських виданнях, а також поетичні твори та деякі зразки епістолярного жанру. При висвітленні основних віх життя і діяльності І.І. Казаса були використані архівні матеріали трьох архівосховищ України і Росії. Це Державний архів при Раді міністрів Автономної республіки Крим (ДААРК) (м. Сімферополь), Державний архів Одеської області (ДАОдО, м. Одеса) і Російський державний історичний архів (РДІА, м. Санкт-Петербург).
Найбільший інтерес серед фондів з архівними справами, що знаходяться в ДААРК, представляють такі як: “Канцелярія Таврійського губернатора” (ф. 26), “Дирекція народних училищ Таврійської губернії” (ф. 100), “Сімферопольська чоловіча казенна гімназія” (ф. 104), “Сімферопольська татарська вчительська семінарія” (ф. 111), “Таврійське й Одеське караїмське духовне правління” (ф. 241), “Олександрівське караїмське духовне училище” (ф. 450) і ряд інших. Використані архівні матеріали можна поділити на декілька типів, серед яких є різноманітні положення, доповідні записки, рапорти, протоколи, звіти, службові листи, заяви, повідомлення, прохання, телеграми та ін. Важливі інформативні дані містять також фонди “Канцелярії опікуна Одеського учбового округу” (ф. 42) ДАОдО та “Департаменту народної освіти МНП” (ф. 733) РДІА.
Іншим блоком джерел, використаних при реконструкції життя і діяльності І.І. Казаса, є опубліковані документи. У свою чергу, вони діляться на такі категорії: законодавчі акти центральних органів влади; збірники законів, офіційних ухвал і розпоряджень уряду; ділова документація, що друкувалася у відомчих журналах і циркулярах; щорічні звіти про роботу установ і організацій різного рівня, а також протоколи засідань; статути і програми діяльності різних товариств та ін. При реконструкції життя і діяльності І.І. Казаса істотно доповнює джерельну базу преса того часу. Насамперед, це такі газети, як “Таврида”, “Переводчик–Терджиман”, до яких І.І. Казас мав безпосереднє відношення як редактор-видавець і цензор. Певний інтерес представляють також численні мемуари та біографічні описи, надруковані сучасниками І.І. Казаса. Вони містять цінні факти з історії його життя і діяльності.
У другому підрозділі послідовно розглядається рівень вивчення історії життя і просвітницької діяльності І.І. Казаса. Треба відзначити, що вона не одержала належного висвітлення ні його сучасниками, ні дослідниками пізнішого періоду. Крім того, оцінка його ролі в розвитку освіти караїмів і кримських татар далеко неоднозначна. Проте певні напрацювання у вивченні даної теми все ж таки мали місце. Першими дослідженням на цю тему стали біографічні нариси про І.І. Казаса І.Й. Сінані та Б.С. Єльяшевича. У цих публікаціях автори представили деякі відомості про дитячі та юнацькі роки І.І. Казаса, а також про його педагогічну і суспільну діяльність. Відомий російський сходознавець В.Д. Смірнов також розглядав діяльність І.І. Казаса в контексті реформування російської державної системи народної освіти кримських татар. У його працях позитивну оцінку одержала робота І.І. Казаса з підготовки навчальних посібників для кримськотатарських народних шкіл. Відомий український сходознавець А.Ю. Кримський у своїх творах також згадував про діяльність І.І. Казаса в аспекті поширення освіти серед тюркомовних народів Криму.
Педагогічна діяльність І.І. Казаса в російській державній системі освіти “інородців” знайшла відображення в публікаціях Ф.Ф. Лашкова, Н.К. Щербини, Ф.М. Андрієвського, Е.Є. Троїцького, С.С. Єльяшевича, А.І. Катика. Проте слід сказати, що література про І.І. Казаса представлена порівняно невеликою кількістю досліджень. Необхідно відзначити, що в публікаціях авторів дореволюційних часів науковий підхід до проблеми практично був відсутній. Для більшості робіт, у яких досліджувалися життя і діяльність І.І. Казаса, характерний недолік джерельної бази; представлені в цих працях висновки носять досить суб’єктивний характер.
У 1920–30-ті рр. спостерігався певний підйом у справі вивчення історії караїмів і кримських татар. Помітним явищем в історіографії стали праці А.М. Самойловича, в яких автор освітив ряд проблем, що стосувалися історії та етнографії караїмів і кримських татар – зокрема, він згадував і про роботу І.І. Казаса у сфері лінгвістики. Проте слід сказати, що серйозні дослідження про життя і діяльність І.І. Казаса в цей період у пресі не з’являлися. А у середині 1930-х рр., у зв’язку із згортанням програми національного культурного будівництва і розгромом українських науково-краєзнавчих організацій, просвітницький рух серед караїмів і кримських татар фактично не вивчався. Що ж до дослідження культурно-просвітницьких процесів у караїмському суспільстві в післявоєнні роки, то необхідно сказати, що діяльність І.І. Казаса на терені розвитку караїмської народної освіти не одержала належного висвітлення в радянській історіографії у цей період.
За останні роки, завдяки підйому у вітчизняному сходознавстві, з’явилася велика кількість статей і монографій, присвячених проблемам національної освіти в Російській імперії в кінці XIX – початку XX ст. У публікаціях В.Ю. Ганкевича, в яких реконструюється історія культурного розвитку тюркомовних народів Росії, значне місце відведено освітленню тієї ролі, яку відіграли національні педагоги у справі освіти кримських татар. Окремі його публікації присвячено співпраці І.І. Казаса та І. Гаспринського, ролі І.І. Казаса у справі становлення кримськотатарської національної періодики. Діяльність І.І. Казаса в контексті розвитку російських державних учбових закладів для кримських татар та караїмів також знайшла віддзеркалення в розробках Л.Я. Медведєвої, В.Ф. Шарапи, Л.І. Редькіної, Д.І. Абібуллаєвої, Р.А. Аїрчинської, С. Пріднєва, Н.В. Павленкової.
У публікаціях С.Б. Філімонова та А.А. Непомнящего детально представлені історія створення і діяльності Таврійської вченої архівної комісії, активним членом якої впродовж багатьох років був І.І. Казас. Про його роботу як редактора-видавця газети “Таврида” і цензора газети “Переводчик–Терджиман” писали Н.В. Андрєєва, О.С. Хоменок, М.Р. Мальгіна та І.А. Керімов.
Необхідно вказати і на розробки представників сучасного караїмського краєзнавчого руху: Е.І. Лебедьової, Я.І. Бараша, В.І. Кефелі, С.Я. Шамаша, І.О. Шайтана, в яких висвітлюються питання, пов’язані з історією розвитку караїмської народної освіти. Проте загальним недоліком цих публікацій є дефіцит джерельної бази; крім того, при складанні біографії І.І. Казаса названі автори використовували, в основному, праці Б.С. Єльяшевича, тому багато помилок і фактичних невідповідностей з його мемуарів містяться у творах сучасних караїмських краєзнавців.
У зарубіжній літературі найбільша кількість публікацій припадає на турецьких учених. Значна кількість праць, присвячених історії розвитку кримськотатарської періодики, базується на вже відомих фактах і матеріалах. Проте про участь І.І. Казаса у створенні і розвитку газети “Переводчик–Терджиман” згадується лише в роботі Я. Акпінара. Американський дослідник Е. Лаззеріні описав деякі моменти, пов’язані із співпрацею І. Гаспринського та І.І. Казаса в газеті “Таврида”. У монографії “Караїмізм. Його доктрини та історія” караїмського автора С. Шишмана, який жив у Франції, роль І.І. Казаса у справі освіти караїмського народу в кінці XIX – на початку XX ст. представлена в негативному світлі.
Крім вищезгаданих праць, в яких, у тій чи іншій мірі, висвітлюються деякі моменти історії життя і діяльності І.І. Казаса, наше дослідження істотно доповнюють матеріали, представлені в численних публікаціях з історії розвитку кримськотатарської та єврейської народної освіти.
Не дивлячись на досить великий об’єм публікацій, багато епізодів життя і діяльності І.І. Казаса ще недостатньо вивчені, або не вивчені зовсім. Обійдена увагою дослідників його участь у суспільному житті Таврійської губернії; немає інформації про роботу І.І. Казаса в органах муніципалітету. Відсутній аналіз його поглядів на освіту тюркомовних народів Криму. Таким чином, необхідно сказати, що література, що стосується різних епізодів життя І.І. Казаса, відрізняється вузькою джерельної базою і не дозволяє створити цілісне уявлення як про особистість просвітителя, так і про його діяльність.
У третьому підрозділі “Методика вивчення просвітницької діяльності І.І. Казаса” зазначається, що при дослідженні основних життєвих віх ученого було використано низку методологічних принципів і застосовано загальнонаукові та спеціальні методи. Теоретичні принципи історизму та об’єктивності посідають чільне місце в даному дослідженні. З використанням принципу об’єктивності з’являється можливість відтворити реальні події з житті та діяльності І.І. Казаса. Серед конкретно-історичних методів, що застосовувалися, треба виділити такі: порівняльно-історичний, за допомогою якого можлива реконструкція історичних подій із залученням широкого кола джерел різного походження; історико-генетичний, що передбачає вивчення динаміки та еволюції певного історичного явища; історико-типологічний, що дає змогу систематизувати і класифікувати на якісно певні типи сукупності ті або інші об’єкти, явища. Крім того, у дисертації також було використано проблемно-хронологічний та історико-системний методи.
У другому розділі “Життя та діяльність І.І. Казаса”, що складається із двох підрозділів, у першу чергу була розглянута біографія І.І. Казаса. У першому підрозділі освітлюються основні віхи життя просвітителя. Під час роботи з архівними матеріалами було встановлено, що насправді І.І. Казас народився не у січні 1833 р., як це стверджувала більшість дослідників, а 11 березня 1832 р., в місті Вірменський Базар Перекопського повіту Таврійської губернії (нині – смт Армянськ). У віці п’яти років І.І. Казас було віддано батьками в приходське училище при місцевій кенасі, а потім він продовжив освіту в Євпаторійському училищі. У 1853 р. юнак вступив на історичний факультет Московського університету, в якому навчався протягом двох років. Як вільний слухач, він відвідував лекції відомого російського історика, професора Т.М. Грановського, а також гурток під його керівництвом. У 1855 р. І.І. Казас перевівся в Санкт-Петербурзький університет на факультет східних мов. У вересні 1859 р. він закінчив цей учбовий заклад з ступенем кандидата наук. Не дивлячись на пропозицію залишитися на державній службі в столиці, молодий вчений переїхав до Одеси, де відкрив приватну караїмську школу, яка проіснувала чотири роки. У 1863 р. І.І. Казас переїхав до Сімферополя, де був призначений викладачем історії в Сімферопольській чоловічій казенній гімназії (СЧКГ), а з 1866 р. – вчителем латинської мови у тому ж закладі.
У 1859 р. І.І. Казас одружився з Б.Б. Пампуловою. Подружжя мало восьмеро дітей – шість хлопчиків та двох дівчаток. Усім своїм дітям турботливий батько дав прекрасну освіту. Вони також залишили помітний слід у суспільному і культурному житті Криму.
І.І. Казас став одним з ініціаторів створення Сімферопольської татарської вчительської школи (СТВШ), в розробці проекту якої він у 1869 р. брав безпосередню участь. У завдання цього учбового закладу входила підготовка вчителів для початкових кримськотатарських училищ. У 1872 р. СТВШ була відкрита. У 1881 р. він одержав місце викладача педагогіки в жіночій гімназії, а в листопаді того ж року І.І. Казас був призначений інспектором цього закладу. Знаходячись на цій посаді більше 13 років, він підготував декілька випусків народних вчителів.
На початку 1860-х рр. І.І. Казас був редактором караїмського рукописного журналу “Давул” (“Барабан”), що виходив, з невеликою перервою, в Одесі до 1872 р. У 1880–1882 рр. він видавав і редагував газету “Таврида”, а у 1884 р. вчений був призначений МВС цензором газети “Переводчик–Терджиман”, що видавалася І. Гаспринським.
У 1879 р. І.І. Казаса було обрано голосним Сімферопольської міської Думи. Завдяки відповідальному ставленню до справи і бездоганній репутації він обирався у цей орган міської влади на чотирирічний термін ще двічі (у 1883–1886 і в 1887–1890 рр.). З організацією в 1887 р. Таврійської вченої архівної комісії (ТВАК) на одному з перших її засідань І.І. Казаса було обрано заступником голови. Беручи активну участь у роботі цієї науково-просвітницької організації, вчений зробив на засіданнях ТВАК декілька важливих доповідей.
Коректність, чесність і справжня безкорисливість І.І. Казаса здобули йому справжню пошану й авторитет серед караїмів. В 1878 р. його кандидатура розглядалася на пост духовного глави караїмського народу – гахама. Але науковець, не дивлячись на надану йому високу честь, відмовився від вступу на цей пост. У 1910 р. в Євпаторії проходив I загальнонаціональний караїмський з’їзд. За свідченнями сучасників, І.І. Казас суттєво допоміг вирішенню питань, що обговорювалися на цьому з’їзді.
І.І. Казас був широковідомий завдяки своїй добродійній діяльності. Він був одним з ініціаторів створення декількох благодійних товариств, що допомагали кримській молоді в отриманні освіти.
Усвідомлюючи необхідність реформування народної освіти караїмів, І.І. Казас склав проект установи національного учбового закладу, який знайшов підтримку у караїмській общині і в російській адміністрації. У 1895 р. було засновано Олександрівське караїмське духовне училище (ОКДУ), інспектором якого став сам просвітитель. На цій посаді він залишався до виходу на пенсію в 1907 р., підготувавши за цей час більше 60 молодих фахівців.
Наприкінці 1911 р. здоров’я І.І. Казаса серйозно похитнулося, а 14 січня 1912 р. він помер. У багатьох періодичних виданнях Криму і Росії було опубліковано некрологи у зв’язку з смертю видатного вченого та громадського діяча, а один з номерів журналу “Караїмське життя” було присвячено пам’яті просвітителя.
У другому підрозділі “Науково-краєзнавча і літературна спадщина І.І. Казаса” розглянута багаторічна діяльність І.І. Казаса у рамках ТВАК, було проведено аналіз його наукових і науково-популярних праць з історії та етнографії караїмів, а також його перекладів на староєврейську мову декількох творів західноєвропейських філософів (Вігуру, П. Жане, Ж. Симона). Дуже важливим виявилось повідомлення І.І. Казаса на засіданні Комісії про відкриття ним документів, що збереглися у кримських архівах та пов’язаних із існуванням у 1850-х рр. на Чуфут-Кале першого російсько-караїмського учбового закладу. Особлива увага у дослідженні була приділена науковій співпраці просвітителя з відомими ученими того часу – В.Д. Смірновим, Д.А. Хвольсоном, А.Я. Гаркаві, А.І. Маркевичем та ін. Розглянуто участь І.І. Казаса в заходах, що проводилися ТВАК щодо збереження культурно-історичної спадщини Криму.
В літературній творчості науковця важливе місце також займають поетичні збірки, в яких він опублікував свою лірику, у тому числі й громадянську. Творча спадщина І.І. Казаса дозволяє одержати повніше уявлення про особу видатного педагога, його переконання і погляди. Активна подвижницька робота, якою займався вчений у ТВАК, принесла свої відчутні плоди у справі розвитку історичного краєзнавства в Криму в кінці XIX ст.
Третій розділ “Просвітницька діяльність І.І. Казаса” складається з трьох підрозділів. У першому підрозділі розглядається діяльність І.І. Казаса в таких учбових закладах Криму, як Сімферопольська чоловіча казенна гімназія та Сімферопольська жіноча казенна гімназія (СЖКГ). Як учений і педагог з європейським складом мислення, І.І. Казас став автором численних прогресивних нововведень, що позитивно вплинули на хід учбового процесу в цих установах. Перш за все, це стосується розроблених І.І. Казасом програм з історії та латинської мови, що дозволили істотно підняти рівень успішності вихованців СЧКГ і поліпшити підготовку учнів. Так, наприклад, у 1864 р. з 187 учнів гімназії 149 мали позитивні оцінки з історії. І.І. Казас істотно доповнював викладання цих предметів, використовуючи останні досягнення у розвитку вітчизняної та зарубіжної історичної думки. Він знайомив дітей з творами Т.Б. Маколея, Г.Т. Бокля, Т. Карлейля, книгами М.І. Костомарова, Т.М. Грановського, П.М. Кудрявцева і Д.І. Іловайського. Крім того, просвітитель активно застосовував на практиці передові західноєвропейські методи викладання, з якими йому вдалося познайомитися під час відрядження за кордон у 1872 р. Подвижництво І.І. Казаса в науково-просвітницькій діяльності, ефективна виховна робота і творчий підхід до справи, безумовно, залишили помітний наслідок в історії розвитку педагогіки й освіти в Криму.
У другому підрозділі розглядається діяльність І.І. Казаса, пов’язана з поширенням освіти серед кримськотатарської молоді та її подальшому культурно-освітньому розвитку. Зокрема, висвітлюється його роль і місце в заходах, які здійснювалися урядом з реформування російської державної системи кримських татар. У цьому контексті одним з напрямів просвітницької діяльності І.І. Казаса стала організація і керівництво центром національної освіти кримських татар – Сімферопольською татарською вчительською школою. СТВШ була відкрита в грудні 1872 р. за проектом, розробленим І.І. Казасом, а в 1881 р. він був призначений на посаду інспектора цієї школи. Вчений обіймав цю посаду більше 13 років, підготувавши декілька випусків народних вчителів для початкових кримськотатарських училищ. Крім цього, І.І. Казасом був написаний ряд навчальних посібників з вивчення російської мови в кримськотатарських школах. Популярність цих підручників була така, що вони витримали декілька перевидань, а їхні тиражі завжди швидко розходилися. Навчальні посібники, підготовлені І.І. Казасом, стали у пригоді для викладачів народних шкіл у навчанні кримськотатарських дітей російської мови. Піклуючись про поліпшення вченого процесу в СТВШ, І.І. Казас ініціював і брав участь у наступних заходах: упроваджував нові програми з історії і географії, здійснив розширення і систематизацію бібліотечного фонду, постійно корегував і модернізував програми проведення педагогічних курсів при цьому учбовому закладі і т.п. Період роботи вченого в СТВШ може вважатися одним найбільш плідних в історії школи. І.І. Казас зіграв важливу роль у процесі формування кримськотатарських національних педагогічних кадрів.
У третьому підрозділі аналізується просвітницька діяльність І.І. Казаса в контексті розвитку російської державної системи народної освіти караїмів. Її реформа, потребу в якій відчували передові кола караїмських общин, привела просвітителя до думки про необхідність відкриття учбових закладів, метою яких була б підготовка караїмських національних педагогічних кадрів і духівництва. При організації караїмських шкіл і училищ І.І. Казас застосував багато прогресивних ідей своїх попередників – представників єврейського і караїмського просвітницького руху.
При безпосередній участі І.І. Казаса в Одесі і в Сімферополі були відкриті приватні караїмські школи з прогресивною програмою викладання; організована мережа російсько-караїмських міністерських училищ; нарешті, в Євпаторії було відкрито Олександрівське караїмське духовне училище. Створення вищого караїмського духовного училища стало важливою подією в історії східноєвропейських караїмів. Найважливішою складовою освіти караїмів була розробка І.І. Казасом підручників і навчальних посібників, що відповідали сучасним науково-методичним вимогам. Важлива його заслуга і як педагога – І.І. Казас брав безпосередню участь у підготовці національних педагогічних кадрів і духівництва.
І хоч загальним недоліком караїмських учбових закладів була відсутність взаєморозуміння їхнього керівництва з ортодоксально налаштованими представниками караїмської громадськості, позитивним підсумком діяльності просвітителя було те, що молодь, здобуваючи державну світську освіту, активно інтеґрувалася в російське суспільство; серед караїмів зростала кількість представників інтелектуальної, творчої еліти і просто освічених людей.
У четвертому розділі “Видавнича і цензорська діяльність І.І. Казаса” дана характеристика праці просвітителя з видання та редагування караїмського журналу “Давул”, газети “Таврида” та виконання І.І. Казасом цензорських обов’язків стосовно газети “Переводчик–Терджиман”.
У першому підрозділі наводиться аналіз подій, які стосуються видавничо-публіцистичної діяльності І.І. Казаса. На початку 1860-х рр. І.І. Казас редагував рукописний молодіжний журнал “Давул” (“Барабан”), що виходив в Одесі. Крім І.І. Казаса, в журналі працювали відомі караїмські інтелектуали – І.Й. Ерак, А.Ю. Мічрі, І.І. Шамаш, Ш.В. Дуван та ін. Журнал мав сатиричний напрям. Крім того, в ньому публікувалися поетичні, прозаїчні твори і навіть наукові статті. І.І. Казасом у різних одеських та сімферопольських періодичних виданнях були опубліковані статті, що стосувалися актуальних питань, пов’язаних з історією караїмського народу, а також присвячені проблемам народної освіти.
З 1880 по 1882 рр. І.І. Казас видавав у Сімферополі приватну політико-літературну газету “Таврида”. З газетою співпрацювало багато відомих кримчан – Є.Л. Марков, Ф.Ф. Лашков, І. Гаспринський та ін. Будучи трибуною суспільної думки, “Таврида” стала провідником прогресивних ідей у справі народної освіти і виховання молоді. За порівняно короткий термін свого існування “Таврида” завоювала популярність у населення. Треба підкреслити, що видавничо-публіцистична діяльність І.І. Казаса залишила яскравий слід у культурному і суспільному житті Таврійської губернії кінця XIX ст.
У другому підрозділі систематизуються дані відносно багаторічної діяльності І.І. Казаса як цензора газети “Переводчик–Терджиман”, редактором-видавцем якої був І. Гаспринський. Перший номер цієї газети побачив світ 10 квітня 1883 р., а 25 серпня 1884 р. кандидатура І.І. Казаса була затверджена на посаді цензора газети. З сторінок “Переводчика–Терджимана” слов’янський читач міг безпосередньо знайомитися з духовним життям, розвитком суспільної думки, цікавим побутом багатомільйонного тюрко-мусульманського конгломерату народів Російської імперії.
Громадянська позиція, яку зайняв по відношенню до своїх цензорських обов’язків І.І. Казас, неодноразово викликала незадоволення з боку влади. Проте, не дивлячись на догани від начальства, просвітитель всіляко сприяв розвитку видання І. Гаспринського. Принципове ставлення цензора до своєї справи дозволило І. Гаспринському друкувати в газеті гострі та полемічні матеріали на актуальні теми.
Слід відзначити, що значний відсоток статей, що друкувалися в газеті, складали ті, що безпосередньо стосувалися питань освіти мусульман Росії в цілому, і кримських татар, зокрема. Саме вони викликали живий інтерес у І.І. Казаса. Перш за все, це стосується матеріалів, присвячених реформуванню російської державної системи кримськотатарської народної освіти. Багато схожих ідей висловлювали цензор та видавець стосовно жіночої мусульманської освіти, відкриття новометодних шкіл, модернізації СТВШ і т.п.
Після маніфесту 17 жовтня 1905 р. контроль держави за періодичними виданнями істотно послабшав. І. Гаспринський добився того, що “Переводчик–Терджиман” став виходити три рази на тиждень; було розширено й програму видання. А з кінця 1905 р. газета виходила тільки кримськотатарською мовою, без перекладу на російську. Всі ці причини, а також похилий вік, спонукали І.І. Казаса скласти з себе повноваження цензора.
Треба відзначити, що тісна плідна співпраця двох видних представників караїмського і кримськотатарського народів може слугувати прикладом плідної взаємодії носіїв різних культур, прихильників різних конфесій, що населяли Кримський півострів.
ВИСНОВКИ
Вивчені джерела й історіографія свідчать про те, що І.І. Казас зробив істотний вплив на освіту караїмів і кримських татар. Це повністю підтверджують факти, представлені в дисертаційній роботі. Комплексне використання археографічної та історіографічної спадщини, що проводилося із застосуванням загальнонаукових та спеціальних історичних методів дослідження, склало основу наукового та об’єктивного вивчення поставленої проблеми.
Діяльність І.І. Казаса в контексті розповсюдження ідей освіти серед тюркомовних народів Криму істотно вплинула на процес формування і розвитку російської державної системи народної освіти караїмів і кримських татар у XIX – початку ХХ ст. Важливим етапом роботи І.І. Казаса у цьому напрямі була його служба в СЧКГ і СЖКГ, де І.І. Казас став автором нових методичних і дидактичних розробок у викладанні таких дисциплін, як історія, латинська й російська мови.
І.І. Казас був автором проекту СТВШ – центру освіти кримських татар. Ним також було написано і видано підручники з російської мови із перекладом на кримськотатарську, які впродовж багатьох років використовувалися в учбових закладах Криму, Уфи, Казані, Москви і неодноразово перевидавалися. Результатом роботи вченого на посаді інспектора СТВШ стала підготовка кваліфікованих фахівців для кримськотатарських шкіл.
Важливим аспектом просвітницької діяльності І.І. Казаса стала його участь у заходах щодо формування і розвитку російської державної системи караїмської народної освіти. І.І. Казас ініціював створення сучасних приватних караїмських шкіл в Одесі та Сімферополі; впродовж декількох років він займався викладацькою діяльністю в російсько-караїмських учбових закладах Таврійської губернії. Одним з результатів активної роботи І.І. Казаса з модернізації системи караїмської народної освіти стало створення Олександрівського караїмського духовного училища, інспектором і викладачем якого він був упродовж тринадцяти років. Складовою учбового процесу в ньому стало застосування розроблених І.І. Казасом сучасних підручників.
І.І. Казасу вдалося зробити багато позитивного для розвитку вітчизняної науки. Його діяльність у рамках Таврійської вченої архівної комісії відрізнялася своєю просвітницькою спрямованістю. Він сприяв ознайомленню вихованців учбових закладів Криму з історією півострова, збереженню культурно-історичної спадщини, підготував і опублікував декілька науково-популярних статей.
Дослідження показало прогресивну діяльність І.І. Казаса в питаннях розвитку видавничої справи в контексті культурного життя Росії. Видання і редагування журналу “Давул”, газети “Таврида”, співпраця з багатьма періодичними друкарськими виданнями країни, робота на посаді цензора газети “Переводчик–Терджиман” сприяли широкому розповсюдженню ідей гуманізму й освіти в багатонаціональному російському суспільстві.
Таким чином, слід відзначити, що багаторічна просвітницька діяльність І.І. Казаса здійснила істотний вплив на культурно-освітній розвиток караїмів і кримських татар. Працюючи понад сорок років у приватних і державних загальноосвітніх установах різного рівня, науковець сприяв інтеґрації тюркомовних народів Криму в поліетнічну спільність Російської імперії. Просвітницька діяльність І.І. Казаса сприяла зміцненню довіри, релігійній та етнічній толерантності між народами. Подібний історичний досвід необхідний і в умовах сучасного багатонаціонального суспільства.
СПИСОК ОСНОВНИХ ПУБЛІКАЦІЙ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
Статті:
1. Прохоров Д.А. И.И. Казас – редактор газеты “Таврида” // Материалы по археологии, истории и этнографии Таврии. – Симферополь, 2002. – Вып. IX. – С. 548–569.
2. Прохоров Д.А. Использование Ильей Казасом методов исторического краеведения в учебном процессе в Симферопольской татарской учительской школе // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Сер.: Педагогика. Психология.– Симферополь, 2002. – Т. 15 (54), № 1. – С. 153–157.
3. Прохоров Д.А. Научно-краеведческая деятельность И.И. Казаса // Этнография Крыма XIX–XX вв. и современные этнокультурные процессы: Материалы и исследования. – Симферополь, 2002. – С. 372–379.
4. Прохоров Д.А. Разработка И.И. Казасом учебных пособий для караимских и крымскотатарских учебных заведений (вторая половина XIX – начало XX вв.) // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Сер.: Педагогика. Психология. – Симферополь, 2002. – Т. 15 (54), № 2. – С. 78–85.
5. Прохоров Д.А. И.И. Казас – цензор газеты “Переводчик–Терджиман” // Культура народов Причерноморья. – 2003. – № 37. – С. 234–238.
6. Прохоров Д.А. И.И. Казас и вопросы развития исторического краеведения в Крыму в конце XIX – начале XX вв. // Историческое наследие Крыма. – Симферополь, 2003 – № 1. – С. 44–52.
7. Прохоров Д.А. И.И. Казас – инспектор Симферопольской татарской учительской школы // Материалы по археологии, истории и этнографии Таврии. – Симферополь, 2003. – Вып. X. – С. 599–621.
8. Прохоров Д.А. Роль И.И. Казаса в формировании крымскотатарской интеллигенции (вторая половина XIX – начало XX вв.) // Проблеми інтеграції кримських репатріантів в українське суспільство. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. м. Київ, 13–14 травня 2004 р. – К.: Світогляд, 2004. – С. 264–273.
9. Прохоров Д.А. Цензорська діяльність І.І. Казаса в контексті розвитку кримськотатарської національної преси (до історії газети “Переводчик–Терджиман”) // Східний Світ. – 2004. – № . – С. –51.
10. Прохоров Д.А. И.И. Казас – организатор караимских учебных заведений (вторая половина XIX – начало XX вв.) // Материалы по археологии, истории и этнографии Таврии.– Симферополь, 2005. – Вып. XI. – С. 504–543.
Матеріали і тези доповідей конференцій:
1. Прохоров Д.А. Исмаил Гаспринский – корреспондент газеты “Таврида” // Актуальные вопросы истории крымских татар. I научные чтения. Симферополь – Бахчисарай, 10–12 апреля 2002 г. – Симферополь–Бахчисарай, 2002. – С. 48–54.
2. Прохоров Д.А. Ілля Казас та питання створення кримськотатарської національної періодики (до історії газети “Переводчик–Терджиман”) // VII Сходознавчі читання А. Кримського: Тези доповідей міжнародної наукової конференції, м. Київ, 4–5 червня 2003 р. – К., 2003. – С. 79–81.
3. Прохоров Д.А. И.И. Казас – организатор и инспектор Симферопольской татарской учительской школы // Эстафета поколений: Материалы научно-практической конференции, посвященной 130-летию со дня открытия Симферопольской татарской учительской школы (21–22 ноября 2002 г.). – Симферополь: Доля, 2003. – С. 40–47.
4. Прохоров Д.А. Исмаил Гаспринский, Илья Казас и вопросы просвещения крымских татар в конце XIX – начале XX вв. // Актуальные вопросы истории крымских татар. II научные чтения. Алушта, 15–18 апреля 2003 г. – Симферополь–Алушта, 2003. – С. 87–92.
5. Прохоров Д.А. И.И. Казас – организатор и инспектор Александровского караимского духовного училища в Евпатории // IV Таврические научные чтения: Сб. материалов; Под ред. Е.Б. Вишневской. Симферополь, 23 мая 2003. – Симферополь, 2004. – С. 108–116.
6. Прохоров Д.А. Турецкие школы в Крыму в контексте развития системы крымскотатарского народного образования (конец XIX – начало XX вв.) // IX Сходознавчі читання А. Кримського: Тези доповідей міжнародної наукової конференції, м. Київ, 1–2 червня 2005 р. – К., 2005. – С. –76.
АНОТАЦІЯ
Прохоров Д.А. “І.І. Казас – просвітитель караїмів та кримських татар”. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальностю 07.00.02 – Всесвітня історія. – Інститут сходознавства ім. А. Кримського НАН України. Київ, 2005.
У дисертації реконструюється життя і діяльність відомого просвітителя караїмів і кримських татар середини XIX – початку XIX ст. Іллі Ілліча Казаса. Використання численних джерел та синтез історіографічної спадщини з даної проблеми дає підстави зробити висновок про особливе значення цієї неординарної особистості в суспільно-політичному та просвітянському русі караїмського та кримськотатарського народів.
Охарактеризовано роль І.І. Казаса у створенні учбових закладів нового типу, розробці учбово-методичної літератури із використанням останніх наукових досягнень, проведено компаративний аналіз політичних, соціально-економічних передумов розвитку російської державної системи освіти караїмів та кримських татар.
Як результат науково-краєзнавчої діяльності були продемонстровані основні досягнення І.І. Казаса в рамках ТВАК – публікація ним різноманітних статей, архівна і музейна робота, пропаганда історичних знань серед населення Криму. Просвітницька діяльність І.І. Казаса включає і його роботу з видання періодичної друкарської продукції, поетичних і науково-популярних творів. Крім того, він здійснив вагомий внесок у становлення кримськотатарської національної преси.
Ключові слова: караїми, кримські татари, просвітянство, народна освіта, історичне краєзнавство, видавнича справа.
АННОТАЦИЯ
Прохоров Д.А. И.И. Казас – просветитель караимов и крымских татар. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности