КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ПОТЕРЯЙКО ГАННА ВОЛОДИМИРІВНА

УДК 323.15:321.01

ОСОБЛИВОСТІ ПОЛІТИЧНОЇ СУБ’ЄКТИВАЦІЇ

НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН В УКРАЇНІ

23.00.02 - політичні інститути та процеси

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Київ - 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Київському національному

університеті імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор

Хилько Микола Іванович,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

професор кафедри політології.

Офіційні опоненти: доктор політичних наук, професор

Варзар Іван Михайлович,

Київський національний педагогічний університет

імені М.П.Драгоманова,

професор кафедри політичних наук;

кандидат політичних наук,

Ходаківський Михайло Дмитрович,

Інститут держави і права ім.В.М.Корецького НАН України,

науковий співробітник відділу історико-правових досліджень.

Провідна установа: Інститут політичних та етнонаціональних досліджень,

відділ теоретичних і прикладних проблем політології, НАН України, м.Київ.

Захист відбудеться 19 грудня 2005 року о 14 годині на засіданні

спеціалізованої ради Д 26.001.41 у Київському національному університеті

імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м.Київ, вул. Володимирська, 60, к. 330.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці

імені М.О.Максимовича Київського національного університету імені

Тараса Шевченка за адресою: 01033, м.Київ, вул.Володимирська, 58.

Автореферат розісланий 16 листопада 2005 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Постригань Г.Ф.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Політична система українського суспільства в умовах динамічного розвитку вимагає постійного вивчення та аналізу усіх її елементів. Одним із таких елементів є суб’єкти політики. Становлення України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної, правової держави сприяє тому, що різноманітні соціальні сили, серед яких і національні меншини, прагнуть заявити про себе як про суб’єктів політики. Відтак, у середовищі представників близько 130 національностей, що проживають на території нашої держави, протікають процеси відродження самосвідомості, етнічних почуттів, духовних цінностей, мови, культури, традицій, історичної пам’яті. Усвідомлення національними меншинами реальної політичної ситуації через призму своїх інтересів та ціннісних орієнтацій є важливим чинником функціонування усієї політичної системи держави. Нерівноправне становище національних меншин і будь-які прояви їх дискримінації також є причинами переходу етнонаціональної спільноти від національно-культурного відродження до вимог участі у політичному житті суспільства, включення у процеси здійснення політичної влади. Схвалення чи протидія національних меншин політичній владі, рівень їх політичної свідомості, широкий спектр політичних інтересів і ціннісних орієнтацій може призвести до напруги і конфліктів у суспільстві.

В Україні процеси включення національних меншин у політичне життя суспільства історично характеризуються переважно поміркованим, демократичним характером. Проте, міграційні та глобалізаційні процеси сучасного світу свідчать про те, що етнонаціональний чинник політичного функціонування суспільства не втрачає своєї ваги. Тому актуальною постає проблема політичної суб’єктивації національних меншин як умова збереження державної цілісності України.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України”, науково-дослідної теми філософського факультету “Філософська та політологічна освіта в Україні на перетині тисячоліть” (01БФ041-1).

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розкриття особливостей політичної суб’єктивації національних меншин в Україні. Реалізація цієї мети передбачає вирішення наступних задач:

з’ясувати сутність поняття “національна меншина”;

дослідити теоретичні аспекти процесів політичної суб’єктивації;

розглянути умови, що визначають особливості політичної суб’єктивації національних меншин в Україні;

розкрити основні форми політичної суб’єктивації національних меншин і виявити можливу небезпеку крайніх форм політичної суб’єктивації в умовах українського поліетнічного суспільства;

визначити особливості механізму реалізації інтересів як складової політичної суб’єктивації національних меншин у сучасній Україні.

Об’єктом дослідження є політична суб’єктивація як одна з важливих процесорних характеристик політичної системи суспільства.

Предметом дослідження є особливості політичної суб’єктивації національних меншин в Україні.

Методи дослідження. Специфічність предмету дисертаційного дослідження зумовила необхідність застосування комплексного підходу, який, при використанні здобутків різних галузевих суспільствознавчих наук – політологічних, історичних, етнологічних, юридичних, геополітичних, соціологічних, культурологічних тощо, - створює можливості для всебічного аналізу проблеми. Застосування логіко-семантичного підходу до дослідження політичної суб’єктивації національних меншин дало змогу розглянути базові елементи понятійно-категоріального апарату. Досить широко застосовується у дисертації і компаративістський метод, за допомогою якого було здійснено порівняльний аналіз етнополітологічних концепцій зарубіжних та вітчизняних науковців, деяких політичних явищ та процесів в Україні та інших країн, а також виявлено спільні та відмінні риси окремих етнополітичних феноменів, зокрема, між різними етнонаціональними спільнотами. Метод структурного функціоналізму дозволив розглянути поліетнічну державу як систему (деяку структуру, одним з елементів якої є національні меншини) через аналіз взаємодії її структурних елементів. За допомогою методу аналізу документів було опрацьовано міжнародні та вітчизняні нормативно-правові акти, що стосуються сфери політичних прав національних меншин. Історико-генетичний метод допоміг дослідити еволюцію політичної суб’єктивації національних меншин з давніх часів до сучасності.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вперше здійснено політологічне дослідження національних меншин як суб’єктів політики поліетнічних держав, зокрема, виявлено особливості політичної суб’єктивації національних меншин в Україні, із визначенням можливих шляхів вирішення поставленої проблеми. У цьому контексті одержані такі основні результати даного доробку, які характеризуються науковою новизною, розкривають базову концепцію дисертації і виносяться на захист:

Запропоновано авторський підхід до визначення поняття “національна меншина”. Національною меншиною є відділена від своєї історичної батьківщини, де вона становить національну більшість, група осіб, яка надалі проживає на території іншої держави, є громадянами цієї держави, але відрізняється від титульного етносу та інших етнонаціональних спільнот самобутніми рисами культури, звичаями, іноді мовою.

Уперше проведено комплексне теоретичне дослідження проблеми політичної суб’єктивації національних меншин. Установлено, що політична суб’єктивація означає складний процес набуття національними меншинами основних рис суб’єкту політики (зокрема, набуття ними політичної свідомості, наявність політичних інтересів, внутрішня організація для досягнення політичних цілей, політична активність, спрямована на участь у прийнятті політичних рішень і контроль за їх виконанням), і який передбачає деякий рівень політичної суб’єктності як сформованої здатності до політичної діяльності, що характеризується певним рівнем свідомості та організованості національних меншин.

На новому науковому рівні дана оцінка деяким умовам, які визначають особливості політичної суб’єктивації національних меншин в Україні. Показано, що важливу роль у цьому процесі відіграють: історично сформована схильність українського народу до безконфліктного сусідства з різноманітними етнонаціональними спільностями, що створює толерантне забарвлення їх участі у політиці; неоднорідність етнонаціональної структури українського суспільства (відмінність у дисперсному і компактному розміщенні, кількісному представленні, культурній спорідненості з титульним етносом тощо); демократичність законодавчої бази, що гарантує широкі політичні права для національних меншин, проте передбачає ще недосконалий механізм їх правової участі у політиці; одночасні процеси етнічного ренесансу як серед представників національних меншин, так і титульного етносу, що створює для них специфічні умови реалізації їх політичних інтересів, оскільки політична суб’єктивація національних меншин співпадає з конституюванням титульного етносу як суб’єкту політики.

Поглиблено дослідження основних форм політичної суб’єктивації національних меншин в Україні та виявлена політична небезпека крайніх форм політичної суб’єктивації. Особливість включення національних меншин у політику полягає у тому, що вони можуть впливати на політичне життя держави, по-перше, індивідуально (як рівноправні громадяни брати участь у виборах, референдумах), по-друге, колективно - через інституціоналізовані форми демократії (парламент, органи місцевої влади, представницькі органи партійних та інших громадських організацій). Національні меншини можуть створювати власні політичні інститути або ж долучатися до роботи вже існуючих. Доведено, що територіально-політичне відокремлення національних меншин з метою створення власного державного утворення в умовах зростаючої поліетнічності не виправдовується, оскільки наявність історичної батьківщини національних меншин спричинить ситуацію дублюючих державних утворень.

Дістало подальшого розвитку вивчення особливостей механізму реалізації інтересів як складової політичної суб’єктивації національних меншин у сучасній Україні. Провідну роль у реалізації політичних інтересів національних меншин відіграють створювані ними громадські організації, які виражають їх потреби у певних політичних структурах, орієнтацію та спрямованість поведінки національних меншин у сфері політичних відносин. При цьому плюралізм політичних інтересів у середовищі тієї чи іншої національної меншини вимагає функціонування альтернативних інституцій, що ускладнює механізм представництва даної національної меншини у політиці. Хоча національні меншини використовують помірковані правові методи реалізації своїх політичних інтересів, різноспрямованість цих інтересів містить потенційну загрозу для стабільності політичної системи України, тому важливим є формування української політичної нації, яка пропонує механізм інтеграції регіональних політичних інтересів усіх етнонаціональних спільнот, що проживають у нашій державі.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що вони можуть сприяти наступним теоретичним і практичним пошукам розв’язання проблем політичної суб’єктивації національних меншин у поліетнічних державах. Зокрема, деякі положення запропонованого дослідження можуть зробити вагомий внесок у справі вдосконалення понятійно-категоріального апарату політологічної проблематики, розробки концепції вітчизняної етнополітики. Матеріали дисертації можуть бути використані у навчальному процесі при підготовці курсів навчальних дисциплін “політологія”, “етнополітологія”.

Особистий внесок здобувача. Особистий внесок здобувача, котрий має написану спільно з О.Половко статтю під назвою “Тероризм у процесах національного самовизначення“, полягає у здійсненні теоретичного дослідження крайніх форм політичної суб’єктивації національних меншин. Розглядаючи проблему політичної активізації національних меншин у загальносвітовому руслі пробудження етнонаціональної свідомості, розкрито умови та небезпеку використання насильницьких методів реалізації їх політичних інтересів.

Апробація результатів дисертації. Наукові положення та висновки дисертаційного дослідження були апробовані в наступних наукових заходах:

науково-практичних конференціях викладачів, докторантів, аспірантів та студентів філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Дні науки філософського факультету” 2003-2005 рр.;

міжнародній науковій конференції “Людина – Світ – Культура. Актуальні проблеми філософських, політологічних і релігієзнавчих досліджень (до 170-річчя філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка)”, Київ, 20-21 квітня 2004 року;

науковій конференції “Демократичні процеси та демократична освіта: основа розвитку соборності України”, Полтава, 26-27 січня 2005 року;

VІ Всеукраїнській науково-практичній конференції “Гуманітарна освіта в профільних вищих навчальних закладах: проблеми і перспективи”, Київ, 16-18 березня 2005 року;

науково-теоретичних семінарах аспірантів філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка 2002-2005 рр.

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладені автором у 3 статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях, і 5 тезах виступів на наукових конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, загальних висновків та списку використаної літератури. Загальний обсяг дисертації складає 198 сторінок, із них обсяг основного тексту - 171 сторінок, список використаних джерел включає 307 найменування, обсягом 27 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У “Вступі” обґрунтовується актуальність теми, її наукова новизна, визначені об’єкт і предмет дослідження, його мета і завдання, методи дослідження, показано ступінь новизни розробки теми та практичне значення роботи.

У першому розділі “Теоретичні аспекти дослідження політичної суб’єктивації” подається огляд літератури з проблематики та аналіз теоретичних підходів до сутності політичної суб’єктивації, визначається її роль і місце у політичній системі суспільства, а також розглянуто поняття “національна меншина”.

Історія дослідження політичної суб’єктивації національних меншин є відносно нетривалою. Власне, предметом наукових досліджень виступають національні меншини переважно не як суб’єкти, а як об’єкти політики чи права. Події ХХ століття – крах європейських імперій у ході Першої світової війни, національні революції у Центральній та Південно-Східній Європі – не дозволили проблемі меншин відійти з так званого центру до периферії політико-філософської думки. Чимало досліджень з проблем національних меншин налічується у доктрині міжнародного права.

Проблема політичної суб’єктивації національних меншин – комплексна і багатогалузева, її повноцінний науковий аналіз неможливий без опори на фундаментальні дослідження, авторами яких є Л.Вірт, М.Гарріс, Дж.Гатчінсон, Е.Гелнер, У.Кімліка, Я.Крейчі, Ф.Майнеке, Г.Плетнер, К.Поппер, Р.Скемергон, Е.Сміт, А.Фене, Р.Шермергорн, Ж.Шльян.

Чимало цікавого наукового матеріалу міститься в роботах учених так званого близького зарубіжжя, зокрема, А.Абашидзе, Ю.Бородая, М.Губогло, А.Гусейнова, А.Казіна, М.Мартинової, Г.Марченка, В.Межуєва, С.Романенка та деяких інших.

Звичайно, не можемо обминути увагою науковий доробок із питання національних меншин вітчизняних дослідників. Окремі аспекти так званої “меншинної проблематики” знаходимо у працях деяких українських учених ще попередніх поколінь (В. Антоновича, Ю.Бачинського, М.Грушевського, М.Драгоманова, М.Костомарова, В.Липинського, М.Міхновського).

Сьогодні в Україні формується ціле коло вчених (О.Антонюк, Б.Білик, І.Варзар, В.Вілков, В.Євтух, О.Картунов, Г.Касьянов, В.Котигоренко, І.Кресіна, І.Курас, О.Майборода, В.Наулко, О.Нельга, В.Нікітюк, М.Обушний, М.Панчук, О.Рафальський, Ю.Римаренко, С.Римаренко, М.Ходаківський, Б.Чирко, Л.Шкляр, М.Шульга), предметом наукового інтересу яких є окремі проблеми етнополітичного характеру.

Огляд названих наукових досліджень свідчить про те, що проблемами національних меншин займаються переважно етнологи, історики, філософи, юристи, соціологи, однак національні меншини недостатньо досліджені як політичний феномен. У наукових дослідженнях розглянуті окремі аспекти політичної суб’єктивації (як-то питання суб'єктів політики), з одного боку, та загальні питання меншинної проблематики, з іншого, - не ставлячи за самостійну мету комплексно дослідити проблему політичної суб’єктивації національних меншин в Україні.

Національні меншини стають суб’єктом політики у процесі захисту на державному рівні своєї етнокультурної специфіки. Не всі національні меншини активно беруть участь у політичному житті суспільства. Національні меншини як сукупний суб’єкт політики є структурним елементом політичної системи поліетнічних держав і у широкому розумінні позначають всі ті етнонаціональні спільноти, що не належать до титульного етносу, тобто не є національною більшістю. У плані дослідження проблеми політичної суб’єктивації національних меншин запропоновано керуватись вузьким розумінням цього поняття.

Через варіативність у визначеннях поняття “національна меншина”, породжену, насамперед, множинністю самих форм існування національних меншин, у вітчизняних та зарубіжних наукових дослідженнях, а також міжнародно-правових актах відсутнє загальновизнане тлумачення даного поняття.

На основі аналізу існуючих різноманітних наукових підходів виокремлено ряд ознак національних меншин, що дало надалі можливість розглядати їх як суб’єктів політики: компактне або дисперсне проживання на території держави поряд з представниками інших етнонаціональних груп; відмінність самобутніх рис культури, у звичаях, мові; обов’язкове громадянство; наявність історичної батьківщини, тобто країни, де дана меншина становить національну більшість.

Досліджуючи поняття “суб’єкт політики”, “політична суб’єктність”, “політична суб’єктивація”, з’ясовано, що суб’єктами політики можуть бути як окремі індивіди, так і цілі спільноти - носії багатоманітної політичної діяльності, спрямованої на завоювання, захист чи використання влади з метою реалізації своїх корінних інтересів. На основі критеріїв свідомості та активності подана понятійна відмінність між “суб’єктом політики” та “політичним суб’єктом”.

Розглядаючи різні суб’єкти політики, наголошується на думці, що не кожний з них однаковою мірою здатний до реалізації власних інтересів через політику, впливати на розподіл влади у суспільстві. Таку здатність визначено як політична суб’єктність - здатність творити політику, зокрема, брати участь у політичному житті держави, реалізовуючи власні політичні інтереси, викликати важливі зміни у політичних відносинах.

Процес набуття якостей суб’єкта політики (політична свідомість, наявність політичних інтересів, внутрішня організація для досягнення політичних цілей, політична активність, спрямована на участь у прийнятті політичних рішень і контроль за їх виконанням) називається політичною суб’єктивацією.

У розділі розмежовані об’єктивні та суб’єктивні фактори, які є складовими процесу включення національних меншин у політику. Аналізуються критерії політичної суб'єктивації, а також умови перетворення соціального суб’єкта на політичний.

Політична суб’єктивація розглядається, з одного боку, як одна із сутнісних характеристик самовизначення національних меншин у широкому розумінні цього слова, з іншого, - як процесорна характеристика політичної системи суспільства, оскільки передбачає формування політичних відносин “держава – національні меншини”, створення громадсько-політичних організацій національних меншин, зміну їх політичної поведінки та свідомості відповідно до чинних у державі політичних принципів та норм.

У другому розділі “Форми політичної суб’єктивації національних меншин в українському суспільстві” розкриваються шляхи політичної суб’єктивації національних меншин у нашій державі.

Насамперед проаналізовано умови, які впливають на вибір форми включення національних меншин у політику, і таким чином зумовлюють деякі особливості політичної суб’єктивації національних меншин. Серед важливих умов політичної суб’єктивації національних меншин названо здобутки політичної історії національних меншин в Україні, специфіку етнонаціональної структури українського поліетнічного суспільства, характер законодавчого забезпечення названого процесу, одночасний характер процесів етнічного ренесансу для титульного етносу та національних меншин.

Становлення поліетнічності України має тривалу історію, і представники різних національностей, котрі здавна проживали поряд з українцями на території нашої держави, поруч з титульним етносом виборювали для себе культурні, економічні, соціальні, політичні права і свободи в умовах становлення української державності.

Сьогодні в етнонаціональній структурі України (за даними перепису 2001 року) присутні представники близько 130 національностей, що відрізняються між собою кількісним показником, способом поселення (компактними і дисперсним), тривалістю проживання, культурною близькістю з титульним етносом тощо. Названі характеристики визначають для кожної національної меншини особливі форми включення у суспільно-політичне життя України.

Правові засади політичної суб’єктивації національних меншин викладені у низці законодавчих актах, що прямо чи опосередковано стосуються участі національних меншин у політичному житті суспільства і визначають характер їхніх політичних інтересів: Конституція України, Декларація прав національностей України, Закони України “Про національні меншини в Україні”, “Про об’єднання громадян”, "Про вибори народних депутатів в Україні", "Про вибори депутатів місцевих рад і сільських, селищних, міських голів", а також ряд ратифікованих міжнародних нормативно-правових актів у сфері забезпечення прав національних меншин (Рамкова конвенція про захист національних меншин, Європейська хартія регіональних мов або мов меншин, Рекомендації щодо мовних прав національних меншин, Гаазькі рекомендації щодо прав національних меншин на освіту та пояснювальна записка). У цьому відношенні вітчизняна законодавча база, підкріплена міжнародними зобов’язаннями, теоретично гарантує широкі політичні права для національних меншин, відкриває сприятливі перспективи для їх правової участі у політичному процесі.

На політичну суб’єктивацію національних меншин безпосередній вплив здійснюють процеси етнонаціонального відродження, що у теоретико-політичній думці пояснюються пробудженням етнічної самосвідомості і прагненням до відродження етнічної самобутності, пошуками шляхів до ефективної участі у суспільно-політичних процесах, до самоутвердження як дійових чинників державотворення із зайняттям відповідних ніш у політичному житті держави. Характерною рисою названих процесів в Україні є те, що вони водночас властиві як національним меншинам, так і титульному етносу, що, безумовно, створює для них специфічні умови для участі у політиці.

Особливість форм політичної суб’єктивації національних меншин полягає у тому, що вони можуть включатися у політику, по-перше, індивідуально (як рівноправні громадяни держави), по-друге, колективно (і цей шлях є найбільш ефективним для вираження соціальних, етнокультурних і політичних потреб національних меншин на державному рівні). Про демократичність політичної системи суспільства свідчить різноманітність форм участі національних меншин у політичному житті держави.

Детально досліджено основні форми включення національних меншин у політичне життя України - участь у виборах і створенні органів представницької демократії, створення власних представницьких органів (Фольксрат), політичних партій та громадських організацій, участь у роботі органів державної влади та місцевого самоврядування. Розглянуті різні види автономій як форм самозбереження та самоорганізації національних меншин. Особлива увага приділена проблемі національно-культурної автономії, зокрема, розкрита її історична значимість періоду Центральної Ради, коли були конституційно утверджені демократичні традиції вітчизняної політики у сфері національних меншин.

З’ясовано, що національно-культурні товариства у точному розумінні не є суб’єктом політики, оскільки вони не створюються для боротьби за владу, а політична діяльність не є їх сутнісною характеристикою, проте вони можуть бути політичними суб’єктами, оскільки дедалі частіше проймаються загальнодержавними інтересами, беруть участь у політичному житті суспільства і можуть суттєво на нього впливати.

Окремо розкрита проблема сепаратизму та іредентизму як стратегічних цілей політичної активності національних меншин, спрямованої на зміну територіальної цілісності країни з метою створення власного державного утворення (у випадку сепаратизму) чи приєднання до території іншої держави під гаслами етнокультурної єдності населення (йдеться про іредентизм). Проаналізовані реальні та потенційні загрози названих явищ в Україні.

В умовах існування потенційної загрози для територіальної цілісності України висунення деякими національними меншинами, що відзначаються усіма ознаками політичного суб'єкта, вимоги власного державного оформлення, обґрунтовується думка про неприпустимість такої форми політичної суб’єктивації, як територіально-політичне відокремлення від держави проживання.

У третьому розділі “Механізми реалізації політичних інтересів національних меншин в Україні” розкрито особливості механізму реалізації інтересів як складової політичної суб’єктивації національних меншин у сучасній Україні.

Політична діяльність національних меншин, спрямована на реалізацію їх політичних інтересів, пов’язаних із завоюванням, утриманням, використанням і впливом на владу з метою збереження та розвитку своєї національно-культурної особливості, реалізується через інститути політичної системи (органи державної влади, політичні партії тощо).

Представлення політичних інтересів національних меншин до органів державної влади та місцевого самоврядування здійснюється через прямий вплив на владу шляхом створення власних політичних партій, представницьких органів влади, або шляхом залучення до роботи вже існуючих політичних інститутів (політичних партій, виборчих блоків, суспільно-політичних рухів).

На основі аналізу чинного законодавства України відмічена специфіка процедури висунення національними меншинами представників до органів законодавчої влади та місцевого самоврядування.

Політичні інтереси є рушійною силою, що спонукає національні меншини у тій чи іншій формі брати участь у політичному житті суспільства, сприяє їх самоорганізації. Особливість механізму реалізації політичних інтересів національних меншин у сучасній Україні полягає у тому, що усвідомленню політичних інтересів національних меншин передує створення ними громадських організацій, культурно-просвітницька діяльність яких часто набуває політичного змісту, аж до створення власне політичних інституцій. Наведено приклади діяльності деяких громадських об’єднань національних меншин, реалізація політичних інтересів яких може здійснювати відчутний вплив на політичну систему України.

Громадські організації виступають носіями інтегрованих інтересів національних меншин, є усвідомленим і узагальненим виразом їхніх потреб у певній політиці і політичних структурах як інструментах їх реалізації. Відтак, налагоджують співпрацю з органами державної влади, привертаючи до своїх проблем увагу громадськості, нерідко міжнародного рівня.

Іншою особливістю механізму реалізації політичних інтересів національних меншин в Україні є плюралізм самих інтересів в середовищі тієї чи іншої національної меншини, що перешкоджає створенню нею єдиного інституційного представника політичних інтересів. Успішна діяльність у сфері політики однієї національної меншини та досягнення нею політичних цілей підживлює політичну активізацію інших національних меншин. Використання національною меншиною силових методів реалізації політичних інтересів може викликати відповідний резонанс в середовищі інших етнонаціональних спільнот.

Суб’єктивація національних меншин у політиці обумовлена об’єктивними можливостями діяти і залежить від зовнішньополітичних умов, які створює та чи інша модель політичних відносин між державою та національними меншинами. Вихід на арену політичного життя національних меншин містить у собі потенційну небезпеку сваволі й насильства, джерелом якої можуть бути як національні меншини, так і держава. Остання може здійснювати вплив на національні меншини як суб’єктів політики, таким чином визначаючи матрицю їх політичної діяльності, обмежуючи простір політичної активності. Чим вищим є рівень політичної суб’єктності національних меншин, тим менше вони виступають об’єктом політики.

У розділі звернена увага і на те, що механізм внутрішньої мобілізації національних меншин, їх активність на арені політичного життя та боротьба за право на участь у прийнятті політичних рішень великою мірою залежить від дисперсного чи компактного розселення спільноти (особливо у прикордонних районах - росіяни Слобожанщини, Південної України, Криму; угорці Закарпаття; румуни і молдавани Північної Буковини, татари в Криму), від впливу зовнішніх чинників, наприклад, терористичних рухів, геополітичних стратегій іноземних держав, які сприяють активізації, радикалізації сепаратиських настроїв. Існування різноспрямованих регіональних політичних інтересів вимагає особливого механізму їх реалізації, за якого політичні інтереси окремих національних меншин не перешкоджають загальнодержавним інтересам.

Розглянуті ідейні засади концепції політичної нації. Досліджено умови та можливості формування української політичної нації, соціально-політичне значення якої полягає у зміцненні стабільності політичної системи суспільства шляхом політико-громадської включеності усіх етнонаціональних спільнот у політичне життя держави.

ВИСНОВКИ

1. Україна, як і більшість сучасних країн світу, є поліетнічною державою, тобто такою, в етнонаціональній структурі якої, окрім титульного етносу, під яким розуміється етнічна нація (українці), що дала назву державі, та корінних народів (кримських татар, гагаузів, кримчаків, караїмів - нащадків тих, хто населяв географічну область, частиною якої є дана країна, у період встановлення існуючих державних кордонів), особливе місце займають національні меншини. Останніх запропоновано визначати як віддалену від своєї історичної батьківщини, де вона становить національну більшість, групу осіб, яка надалі проживає на території іншої держави, є громадянами цієї держави, але відрізняється від титульного етносу та інших етнонаціональних спільнот самобутніми рисами культури, звичаями, іноді мовою.

Політична суб’єктивація національних меншин обумовлена включенням національних меншин у політичні процеси поліетнічних держав як соціального суб'єкта політики, джерело політичної активності якого спричинено тим, що в умовах розбудови суверенної демократичної Української держави разом з відродженням етнічної ідентифікації національних меншин формується почуття співучасті у розбудові держави, в якій вони проживають. Відтак, національні меншини як сукупний суб’єкт політики за тих чи інших обставин прагнуть впливати на внутрішню і зовнішню політику держави, до справедливого розподілу влади на усіх рівнях. З’ясовано, що здатність до політичної діяльності, що характеризується певним рівнем свідомості та організованості національних меншин, є суть поняття політичної суб’єктності, яка перебуває у кореляційному зв’язку з політичною суб’єктивацією національних меншин. Якщо політична суб’єктність – це здатність безпосередньо або через політичні інститути брати участь у політичному житті суспільства, впливати на поведінку інших, створювати важливі зміни у політичних відносинах, то політична суб’єктивація – це процес набуття названих якостей суб’єкту політики. Політична суб’єктивація національних меншин передбачає досягнення ними певного рівня політичної свідомості, наявність політичних інтересів, внутрішня організація для досягнення політичних цілей, політична активність, спрямована на участь у прийнятті політичних рішень і контроль за їх виконанням. Критеріями політичної суб’єктивації є усвідомлення національними меншинами спільних інтересів, укріплення внутрішнього взаємозв’язку, консолідація, самоорганізація та безпосередня діяльність у сфері політики як репрезентація усвідомлених спільних інтересів.

На вибір форм політичної суб’єктивації національних меншин впливають ряд умов, що, в свою чергу, і зумовлюють деякі особливості названого процесу: по-перше, історичне тяжіння українського етносу до безконфліктного сусідства з різними етнонаціональними спільнотами, що свідчить про об’єктивне утвердження демократичних передумов для участі національних меншин у політичному житті сучасного українського суспільства; по-друге, специфіка етнонаціональної структури України і різноманітність самих національних меншин унеможливлює функціонування єдиного механізму реалізації політичних інтересів національних меншин і передбачає впровадження різноманітних форм участі у політиці; по-третє, політична суб’єктивація національних меншин в Україні має одне з найдемократичніших у світі політико-правове забезпечення, однак не є досконалими механізми й умови реалізації національними меншинами гарантованих їм політичних прав; по-четверте, політична суб’єктивація національних меншин відбувається паралельно з утвердженням українського титульного етносу як державотворчого, що створює додаткові умови для представництва у сфері політики для усіх учасників політичного процесу, зокрема, на політичну суб’єктивацію національних меншин впливає становлення самого титульного етносу як суб’єкту політики.

Особливість форм політичної суб’єктивації національних меншин полягає у тому, що вони можуть включатися у політику як індивідуально, так і колективно (цей шлях є найбільш ефективним для вираження соціальних, етнокультурних і політичних потреб національних меншин на державному рівні). Політична суб’єктивація національних меншин відбувається через участь у різноманітних формах політичного процесу: участь у роботі органів державної влади та місцевого самоврядування, участь у виборах та створенні органів представницької демократії, створення власних громадсько-політичних організацій. Автономія (територіальна, національно-культурна, регіональна) є оптимальною формою самоорганізації і самоврядування національних меншин. Різноманіття форм політичної суб’єктивації є одним з показників демократичності політичної системи. Реалізація політичних інтересів національних меншин у формі територіального відокремлення компактно поселеної національної меншини з метою створення власного державного утворення в умовах зростаючої поліетнічності українського суспільства не виправдовується, оскільки наявність історичної батьківщини національних меншин спричинить ситуацію дублюючих державних утворень. Політична суб’єктивація національних меншин, котрі поселені у прикордонних районах України і переслідують сепаратиські чи іредентиські цілі, несе небезпеку державній цілісності України і повинна тяжіти до інших, більш поміркованих форм.

Політична активність національних меншин визначається політичними інтересами, які є усвідомленим виразом їхніх потреб у певній політиці і політичних структурах. Артикуляція інтересів, підкріплена внутрішньою згуртованістю дозволяють національним меншинам створювати громадські організації, діяльність яких в Україні, окрім етнокультурного значення, свідчить про певний рівень їх політичної суб’єктності. Громадські організації, що об’єднують представників тієї чи іншої національної меншини насамперед за національно-культурною ознакою, репрезентують їх культурні і соціальні потреби на державному рівні, тим самим включаючи їх у сферу політики. Чим вищим є рівень політичної суб’єктності національних меншин, тим менше вони виступають об’єктом політики. Реалізація політичних інтересів відзначається плюралізмом самих інтересів та альтернативністю представницьких інституцій національних меншин, наростаючим характером руху національних меншин до самоорганізації, перевагою поміркованих і правових методів реалізації політичних інтересів, аніж силових. Як важливий компонент політичної системи політична суб’єктивація національних меншин може нести дестабілізуючу функцію, якщо реалізація їхніх інтересів суперечитиме загальнодержавному курсу. Однак, участь національних меншин у політиці все ж повинна скріплювати стабільність політичної системи поліетнічного українського суспільства. У цьому зв’язку доцільним буде зміцнення національної єдності та збереження територіальної цілісності України шляхом формування політичної нації, яка передбачає інтеграцію усієї різноманітності етнонаціональних спільнот не за етнічним походженням, а через громадсько-політичну спільність, тобто асиміляцію не в націю (мається на увазі титульний етнос), а в державу. Відповідно, участь різних національних меншин в політичному житті суспільства відбуватиметься через наявність суверенної держави, демократичних процедур її функціонування, інституту громадянства і ґрунтуватиметься на основі спільних символів, спільної лояльності до держави та її законів, спільної волі, спільних інтересів, спільних надій на майбутнє.

Таким чином, проблема політичної суб'єктивації як процесорної характеристики політичної системи суспільства, складна і суперечлива за своєю суттю, потребує подальших різнопланових наукових досліджень. Зокрема, розв'язанню проблеми політичної суб'єктивації національних меншин сприятиме вдосконалення механізмів реалізації політичних інтересів національних меншин з принциповим запереченням можливості їх територіального відокремлення від держави проживання з метою створення власного державного утворення. Сподіваємося, що дане дослідження стане корисним внеском у вирішенні суспільно-політичних проблем, що виникли перед людством на порозі третього тисячоліття.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Особливості етнонаціональної структури поліетнічних держав //Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - Серія: Філософія. Політологія. – 2004. - № 68-69. – С. 54-57.

Поняття “поліетнічна держава” та “багатонаціональна держава” як предмет політологічного аналізу //Політологічний вісник. – К., 2004. - №16. – С. 268-278.

Тероризм у процесах національного самовизначення //Вісник СевДТУ. Вип.62. Політологія: Зб.наук.праць. – Севастополь, 2005. – С. 71-85 (у співавторстві з Половко О.О.).

Етнічна асиміляція у процесі формування політичних націй //Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - Серія: Філософія. Політологія. – 2003. - № 54-55. – С. 127-128.

Ще раз про ідею “одна нація – одна держава” //Актуальні проблеми філософських, політологічних і релігієзнавчих досліджень (до 170-річчя філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка). Матеріали міжнародної наукової конференції “ЛЮДИНА – СВІТ – КУЛЬТУРА” (20-21 квітня 2004 року, Київ). – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – С. 776-777.

Роль освіти у процесі інтеграції національних меншин України у політичну націю //Матеріали наукової конференції “Демократичні процеси та демократична освіта: основа розвитку соборності України”, 26-27 січня. – Полтава: АСМІ, 2005. – С.66-67.

Особливості самовизначення національних меншин в Україні //Міжнародна наукова конференція “Дні науки філософського факультету – 2005” (26-27 квітня 2005 року): Матеріали доповідей та виступів. – К.: ВПЦ “Київський університет”, 2005. – Ч. VІ. – С.94-95.

Поліетнічна держава: новий тип мислення і нова етнополітика //Матеріали VІ Всеукраїнської науково-практичної конференції “Гуманітарна освіта в профільних вищих навчальних закладах: проблеми і перспективи”, 16-18 березня 2005 р. – К.: НАУ, 2005. – С. 243-244.

АНОТАЦІЯ

Потеряйко Г.В. Особливості політичної суб’єктивації національних меншин в Україні. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 – політичні інститути та процеси. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2005.

Дисертація є комплексним дослідженням політичної суб’єктивації національних меншин у поліетнічних державах, зокрема в Україні. Через призму всебічного аналізу проблеми включення національних меншин як суб’єктів політики у політичні процеси, з’ясовано сутність понять “національна меншина”, “політична суб’єктивація”, “політична суб’єктність”. Розкриваючи політичну суб’єктивацію як процес включення та безпосередньої участі національних меншин у політичному житті суспільства, обумовлену певним рівнем їх політичної свідомості, внутрішньої мобілізації для досягнення цілей, розглянуті основні форми політичної суб’єктивації національних меншин, механізм реалізації їх політичних інтересів. Визначені деякі особливості політичної суб’єктивації національних меншин в Україні, які обумовлені, насамперед, історичними традиціями етнонаціональної стратегії державної політики, існуючою етнополітичною ситуацією, специфікою етнонаціональної структури українського суспільства, демократичністю законодавчої бази. Обґрунтовано ідею про доцільність формування української політичної нації, яка пропонує механізм інтеграції політичних інтересів усіх етнонаціональних спільнот, що проживають в Україні.

Ключові слова: національна меншина, політична суб’єктивація, політична суб’єктність, політичні інтереси, політична нація.

АННОТАЦИЯ

Потеряйко А.В. Особенности политической субъективации национальных меньшинств в Украине. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02 – политические институты и процессы. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. – Киев, 2005.

Диссертация является комплексным исследованием политической субъективации национальных меньшинств в полиэтнических государствах, к которым и относится Украина. В ходе всестороннего анализа проблемы вовлечения национальных меньшинств как субъектов политики в политические процессы, определена сущность понятий “национальное меньшинство”, “политическая субъективация”, “политическая субъектность”. Особое внимание уделено проблеме субъекта политики, раскрыто терминологическое различие в понятиях субъекта политики и политического субъекта. Показано, что в этнонациональной структуре украинского полиэтнического общества национальные меньшинства представляют собой весомую социальную силу, которая способна оказывать влияние на политику.

Раскрывая политическую субъективацию как процесс вовлечения и непосредственного участия национальных меньшинств в политической жизни общества, обусловленную определенным уровнем их политического сознания, внутренней организации для достижения целей, рассмотрены основные формы политической субъективации национальных меньшинств, механизм реализации их политических интересов. Обосновано положение о том, что такая форма политической субъективации национальных меньшинств, как территориальное обособление с целью создания собственного государственного образования в условиях возрастающей полиэтничности современного мира не оправдывается, потому что наличие исторической родины национальных меньшинств послужит причиной возникновения дублирующих государственных образований.

Выявлены некоторые особенности политической субъективации национальных меньшинств в Украине, которые связаны, прежде всего, с историческими традициями этнонациональной стратегии государственной политики, существующей этнополитической ситуацией, спецификой этнонациональной структуры украинского общества, демократичностью законодательной базы.

Исходя из того, что некоторые следствия политической субъективации национальных меньшинств могут угрожать территориальной целостности украинского государства, показано, что процессы участия национальных меньшинств в политической жизни общества все же имеют положительное социально-политическое значение, поэтому обоснована идея о целесообразности формирования украинской политической нации, которая предполагает механизм интеграции политических интересов всех национальных меньшинств.

Ключевые слова: национальное меньшинство, политическая субъективация, политическая субъектность, политические интересы, политическая нация.

SUMMARY

Poterjayko A.V. Features of the political subjection of national minorities in Ukraine. - Manuscript.

The dissertation for Ph.D. in Political Sciences, speciality 23.00.02 - political institutes and processes. - Kyiv National Taras Shevchenko University. - Kyiv, 2005.

The dissertation is complex research of the political subjection of national minorities in the polyethnic states, separately in Ukraine. Through a prism of the all-round analysis of a problem of involving of national minorities as subjects of a policy in political processes, the essence of concepts “national minority”, “political subjection“, “political subjected“ is found out. Opening the political subjection as process of inclusion and direct participation of national minorities in a political life of the society, caused by the certain level of their political consciousness, internal mobilization for achievement of the definite purposes, basic forms of realization of political interests of national minorities in Ukraine are considered. Some features of the political subjection of national minorities in our state which are caused, first of all, by historical traditions of ethnonational strategy of the state policy, existing ethnopolitical situation, specificity of ethnonational structure of the Ukrainian society, democratic character of legislative base are determined. The idea about expediency of formation of the Ukrainian political nation, which proposes the mechanism of integration of political interests of all ethnonational communities, is proved.

Key words: national minority, political subjection, political subjected, political interests, political nation.