ІНСТИТУТ ПСИХОЛОГІЇ ім. Г. С. КОСТЮКА

АПН УКРАЇНИ

ПІДЛАСА ІРИНА АНДРІЇВНА

УДК 159.922

ПСИХОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ КАТЕГОРІЇ

ЖИТТЄВОГО ШЛЯХУ ОСОБИСТОСТІ

19.00.01 — загальна психологія. Історія психології

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Київ — 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті психології імені Г.С.Костюка АПН України

Науковий керівник | кандидат психологічних наук, старший науковий співробітник Панок Віталій Григорович, Український науково-методичний центр практичної психології і соціальної роботи МОН та АПН України

Офіційні опоненти: | доктор психологічних наук, професор Яковенко Сергій Іванович, Київський юридичний інститут психології МВС України, начальник кафедри психології

кандидат психологічних наук, доцент Соловієнко Валентин Олександрович, Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова МОН України, доцент кафедри психології

Провідна установа | Південноукраїнський державний педагогічний університет імені
К.Д. Ушинського МОН України, кафедра психології, м. Одеса

Захист відбудеться 6 липня 2005 року о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К.26.453.02 в Інституті психології імені Г.С.Костюка АПН України за адресою: 01033, м. Київ-33, вул. Паньківська, 2

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Інституту психології імені Г.С.Костюка АПН України.

Автореферат розіслано 4 червня 2005 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.В.Андрієвська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність та доцільність дослідження. В сучасній психологічній науці існує значна кількість концепцій життєвого шляху особистості. Це зумовлено низкою причин. По-перше, категорія життєвого шляху особистості у багатьох психологічних концепціях є змістовним інтегруючим поняттям, за допомогою якого можна узгодити і систематизувати цілу низку явищ індивідуального розвитку людини. Інтерпретації феноменів людського буття із застосуванням категорії життєвого шляху у філософії, соціології, педагогіці і психології, особливо — у практичній психології, набувають повноти, системності та остаточного значення. В сучасній психології, особливо в практичній, приділяється велика увага окремим складовим життєвого шляху, серед яких — життєві і психологічні ситуації, проблеми і кризи, психологічний час особистості, проектування життєвого шляху, методи і техніки життєдіяльності, вчинок та інші, що складають певну поняттєву систему і мали б узгоджуватись між собою.

По-друге, специфічною умовою, за якої відбувається дослідження проблем життєвого шляху особистості сьогодні, є ситуація суспільної кризи, під час якої загострюються всі життєві і сутнісні проблеми індивіда. Це вимагає від особистості рефлексії своїх вчинків і поведінки, здібностей, інтенцій і нахилів, а також планування своєї поведінки у найближчій і віддаленій перспективі, формування умінь і навичок розв’язання різного роду конфліктів і проблем, узгодження своїх життєвих планів і задумів з власними можливостями, з одного боку, та з суспільними умовами — з іншого.

По-третє, велика кількість практикуючих психологів, що надають кваліфіковану допомогу особистості в скрутних для неї життєвих ситуаціях, на емпіричному рівні оперують поняттями життєвого шляху, оскільки саме останні є адекватними змісту і результатам психокорекційної і психотерапевтичної практики.

По-четверте, постійна підвищена увага з боку науковців, методологів — соціологів і психологів до зазначеної проблеми зумовлюється й тим, що подальша розробка проблеми життєвого шляху особистості вимагає конкретизації, уточнення, систематизації та узагальнення основних понять цієї категорії.

Усі ці проблеми складали предмет уваги значної кількості радянських і пострадянських, вітчизняних та зарубіжних дослідників, таких як К. А. Абульха-нова-Славська, А. Адлер, Б. Г. Ананьєв, Л. І. Анциферова, О. Г. Асмолов, Г. О. Балл, Н. А. Бердяєв, Л. С. Виготський, М. Вебер, Е. Дюркгейм, І. С. Кон, Д. О. Леонтьєв, Б. Ф. Ломов, К. Левін, С. Д. Максименко, А. Маслоу, В. О. Моляко, С. Московічі, К. Роджерс, С. Л. Рубінштейн, В. Франкл, Е. Фромм та багато інших, що здійснювали вивчення проблеми на загальнометодологічному рівні. На рівні конкретних теоретико-експериментальних і прикладних досліджень проблеми життєвого шляху були предметом таких дослідників, як О.Ф.Бондаренко, М. Й. Боришевський, Л. Ф. Бурлачук, Є. І. Головаха, О. А. Донченко, В. П. Казмиренко, О. В. Киричук, З. Г. Кісарчук, В. В. Клименко, Г. С. Костюк, О. О. Кронік, І. П. Маноха, В. Ф. Моргун, В. В. Москаленко, В. Г. Панок, Ю. Н. Пахомов, В. В. Рибалка, В. А. Роменець, М. Л. Смульсон, В. О. Соловієнко, Л. В. Сохань, О. Б. Старовойтенко, В. О. Татенко, Т. М. Титаренко, Ю. М. Швалб, С. І. Яковенко, Т. С. Яценко та ін.

Здійснений нами аналіз літературних джерел засвідчив, що більшість публікацій з цієї проблематики присвячено розвиткові окремих аспектів проблеми життєвого шляху, які можуть скласти певну картину життєвого шляху особистості. Проте важко не помітити, що створення відповідної інтегруючої категорії вимагає обґрунтованого розгляду. Виправданим в цьому зв’язку постає бажання осягнути, як поступово складається цілісна категорія життєвого шляху особистості у всій її повноті. Зазначені обставини зумовили вибір теми даного дисертаційного дослідження — “Психологічний аналіз категорії життєвого шляху особистості”.

Зв’язок роботи з науковими планами, програмами, темами. Тема дисертаційного дослідження є складовою частиною комплексу програм науково-дослідної роботи Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України, зокрема проблемної теми лабораторії консультативної психології і психотерапії “Теоретико-методичні основи індивідуального та сімейного консультування і психотерапії”, РК  №0100U000066.

Об’єктом дослідження є процес дослідження життєвого шляху особистості у вітчизняній і зарубіжній психології.

Предметом дослідження є теоретичні та експериментальні моделі дослідження психологічного змісту, становлення і розвитку поняттєвого апарату категорії життєвого шляху особистості.

Мета дослідження — здійснити теоретичний аналіз та систематизацію концепцій життєвого шляху особистості у вітчизняній і зарубіжній психології на основі узгодження базових понять.

Основні завдання дослідження:

1.

2.

3.

4.

Гіпотези дослідження:

1.

2. Життєвий шлях особистості, як явище — це багатовимірна, узагальнена і цілісна програма індивідуального розвитку та життєдіяльності особистості, яка має свої межі, певні періоди, міру завершеності й вичерпаності; як категорія психології  — це фундаментальне системне поняття, що передбачає розкриття індивідуальної історії людини, сукупність подій та обставин індивідуального розвитку особистості.

3. Проектування життєвого шляху особистістю — це процес програмування життєтворчості за умов невизначеності; складання і реалізація планів, зміст і методи здійснення яких недостатньо визначені.

Методологічну і теоретичну основу дослідження становлять положення гуманістичної філософії і психології про проблему особистості і творення нею власного життєвого шляху (Г. О. Балл, А. Маслоу, К. Роджерс, В. А. Роменець, В. Франкл, Е. Фромм), теоретичні праці з проблем розвитку особистості і її самосвідомості (Б. Г. Ананьєв, Л. С. Виготський, В. В. Давидов, Г. С. Костюк, С. Д. Максименко, В. О. Моляко, К. К. Платонов, В. В. Столін), дослідження з проблем самовизначення особистості (М. Й. Боришевський, Є. І. Головаха, М. Р. Гінзбург, Є. О. Клімов, О. О. Кронік, І. П. Маноха, Л. В.Сохань), вітчизняні та зарубіжні підходи щодо дослідження категорії життєвого шляху особистості (К. А. Абульханова-Славська, А. Адлер, Л. І. Анциферова, О. Г. Асмолов, М. Вебер, З. Г. Кісарчук, І. С. Кон, Г. С. Костюк, О. О. Кронік, Д. О. Леонтьєв, В. Ф. Моргун, С. Д. Максименко, І. П. Маноха, В. Г. Панок, В. В. Рибалка, С. Л. Рубінштейн, Т. М. Титаренко, В. Франкл, Е. Фромм, Н. В. Чепелєва, С. І. Яковенко).

Методи дослідження: теоретичний аналіз проблеми на базі вітчизняних і зарубіжних джерел, теоретичне дослідження психологічного змісту категорії життєвого шляху особистості у наукових психологічних концепціях та практичних розробках, експеримент.

Наукова новизна і теоретичне значення отриманих результатів полягає в тому, що в роботі:*

на основі теоретичного аналізу робіт вітчизняних і зарубіжних дослідників обґрунтовано структуру категорії життєвого шляху особистості через психологічний аналіз та узгодження змісту понять “життєві проблеми”, “проектування життєвого шляху особистості”, “життєтворчість”, “техніки життєтворчості”, “життєві стратегії” тощо, розкрито їх динаміку в індивідуально-психологічному просторі, подано характеристику теоретичних концепцій дослідження даної проблеми;*

конкретизовано теоретичні уявлення про психологічну модель життєвого шляху як багатовимірної і цілісної програми індивідуального розвитку та життєдіяльності особистості, як фундаментальну системну багатовимірну категорію, що передбачає розкриття індивідуальної історії людини, сукупність подій та обставин індивідуального розвитку особистості;*

дістали подальший розвиток концептуальні положення щодо формування стратегій життєтворчості особистості, подано узагальнений аналіз шляхів та умов формування навичок планування особистістю життєвого шляху із застосуванням психотехнік життєтворчості.

Практичне значення дослідження полягає в обґрунтуванні системи методів, технік і технологій надання соціально-психологічної допомоги особистості на основі проектного підходу до власного життя; у систематизації підходів до інтерпретації категорії життєвого шляху особистості та побудові на цій основі навчальних курсів з підготовки практичних психологів у вищих навчальних закладах.

Апробація та впровадження результатів дослідження в практику. Основні ідеї та результати дисертації повідомлялись та обговорювались на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Сучасний стан вищої освіти в Україні: проблеми та перспективи” (Київ, 2000 р.), засіданнях лабораторії консультативної психології і психотерапії Інституту психології ім. Г. С. Костюка, засіданнях кафедри психології Тернопільського експериментального інституту педагогічної освіти.

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладено у шести публікаціях, з них п’ять у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (206 найменувань, з них — 5 іноземною мовою). Робота містить 3 таблиці й 3 рисунки. Основна частина дисертації займає 169 сторінок друкованого тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено об’єкт, предмет, мету дослідження, сформульовано гіпотезу і основні завдання, розкрито наукову новизну, теоретичну та практичну значущість роботи, названо методи дослідження.

У першому розділі — “Теоретико-методологічний аналіз категорії життєвого шляху особистості у психології” — проаналізовано творчі здобутки вітчизняних і зарубіжних психологів щодо вивчення проблем життєвого шляху особистості; обґрунтовано теоретичні та методологічні підходи до визначення основних понять даної категорії; представлено особливості розвитку концепцій життєвого шляху особистості.

Дослідження проблем життєвого шляху особистості відбувається в основному у межах психологічних підходів, для яких є характерним намагання відійти від позитивістської концепції, тобто не обмежуватись встановленням загальних закономірностей.

У теоріях психоаналізу З. Фройда, індивідуальної психології А. Адлера, аналітичної психології К. Юнга, транзактного аналізу Е. Берна особистість не тільки вивчається, — вона піддається психотерапевтичним впливам і корекціям, які здійснюються на основі усвідомлення клієнтом своїх глибинних внутрішніх процесів і оволодіння ними.

У межах гуманістичного підходу в працях А. Маслоу, К. Роджерса, В. Франка, Ф. Перлза уявлення про людину полягають в тому, що це істота, яка перебуває в стані розвитку, прагне самоактуалізації, їй притаманна свобода волі, вона має можливість приймати рішення і брати на себе відповідальність.

Категорія життєвого шляху особистості є однією із найважливіших категорій практичної психології. Найбільш близькими до неї за змістом є такі поняття, як “психологічна проблема” і “психологічна ситуація”, “життєва ситуація”, “життєва криза”, “життєва перспектива”, “доля” та ін., які входять до категоріальної системи практичної психології.

Як вихідну категорію практичної психології, яка може виконувати системотворчу функцію, В. Г. Панок пропонує психологічну проблему, — проблему, яка постає перед особистістю і є головним моментом для практичного психолога, підставою для застосування методів психологічної корекції, головним мотивом для практичного психолога або соціального працівника, який породжує суб’єктивний або об’єктивний запит на діяльність соціальної або психологічної служби.

Психологічна проблема є наслідком протиріччя між очікуваними результатами поведінки і реальними результатами дій людини. При цьому категорія психологічної проблеми навіть в процесі свого визначення вимагає розгляду інших категорій, які відповідають внутрішнім і зовнішнім умовам життєдіяльності особистості (В. В. Рибалка, Т. М. Титаренко та ін.).

Психологічна ситуація виникає, по-перше, тоді, коли реальні обставини перешкоджають досягненню мети, задоволенню потреб або коли вони тлумачаться як такі, що містять певні перешкоди або проблеми. А, по-друге, ще однією причиною виникнення психологічної ситуації є наявність внутрішніх перешкод, які відображають особистісні психологічні проблеми людини.

Психологічні ситуації мають різний рівень усвідомленості: від неусвідомлюваних, які виявляються на емоційному рівні, через частково усвідомлювані до цілком усвідомлюваних, що можуть бути сформульованими вербально. Сюди слід додати ситуації, які усвідомлюються неправильно, наприклад, внаслідок застосування захисних механізмів.

Поняття життєвої ситуації особистості визначається сукупністю обставин життєдіяльності, природних і соціальних чинників, які певним чином, прямо або опосередковано, впливають на поведінку людини, її стан і внутрішній світ, зумовлюють зміст і напрями її розвитку, сприяють виникненню та розв'язанню проблем. Життєва ситуація складається з усвідомлюваних особистістю обставин своєї життєдіяльності та обставин неусвідомлюваних, які хоча й існують об’єктивно, але не помічаються людиною. Це вимагає дослідження механізму взаємодії психологічних проблем і життєвих ситуацій в процесі поступового усвідомлення особистістю умов своєї життєдіяльності. При цьому ми вважаємо, що між поняттям ситуації і поняттям проблеми немає значної різниці. Точніше, ситуацію створює низка проблем, проблема визначає певну ситуацію. Осмислення життєвої ситуації відбувається на основі внутрішніх проблем. Іншими словами, звичайна життєва ситуація може бути основою для перетворення на психологічну ситуацію, за якою стоїть певна проблема. Це робить можливим таку ситуацію, коли певний психічний настрій формується впродовж довгого часу, навіть впродовж цілого життя, щоб потім раптом змінити звичні реакції людини на звичайні життєві проблеми.

Життєвою кризою називають період, більш-менш довгий, протягом якого модифікується особистість, змінюється спосіб детермінації процесів розвитку, життєвий задум, траєкторія життєвого шляху, тобто сценарій життя (Т. М. Титаренко).

Причинами кризи можуть бути як зовнішні (війна, аварія, репресії, стихійні лиха, соціальні катаклізми, насилля, смерть родича або розлука тощо), так і внутрішні події, які відбуваються у вигляді “раптової” переоцінки цінностей, настання неможливості жити за старим сценарієм або керуватись старим життєвим задумом. Дія зовнішніх причин може бути дуже сильною і негативною, не залишаючи людині багато можливостей для зміни ситуацій, у які вона потрапляє. Незважаючи на це, внутрішні причини є важливішими, оскільки за одних і тих же несприятливих зовнішніх умов люди з різним досвідом і загартованістю, з різним загальним настроєм здатні до різного переживання кризового стану.

Можна вказати на парадоксальну закономірність, яка особливо характерна для сьогодення. З одного боку, чим екстремальніші зовнішні умови, в яких опиняється людина, тобто чим ворожішим стає довкілля, тим вірогідніше, що для виходу з кризи їй залишаються тільки можливості внутрішніх резервів. Але, з другого боку, в умовах, на перший погляд далеких від екстремальних, ці резерви, її внутрішні потенції, якщо вони не реалізуються людиною достатньою мірою, якщо в них немає потреби, можуть ставати джерелом кризи, вихід з якої потребує допомоги із зовні. З точки зору психології такі внутрішні проблеми не менш цікаві, ніж психологічні проблеми, які переживає людина під час подолання явно негативних кризових ситуацій, що виникають внаслідок зовнішніх причин.

Розгляд категорії життєвого шляху, врахування того факту, що послідовність життєвих подій складається не випадково, а згідно з необхідністю вирішення певних життєвих ситуацій і проблем, призводить до необхідності включення до складу системи понять практичної психології поняття життєвої стратегії. Як правило, під життєвою стратегією розуміють сукупність життєвих планів і програм особистості, які вона будує на основі уявлень про себе, своє минуле і майбутнє, відповідно до своїх бажань, потреб, життєвих цілей і прогнозів (В. О. Моляко, В. А. Роменець, Л. В. Сохань, С. І. Яковенко).

Поняття долі дозволяє розглянути життєвий шлях під широким кутом зору. Це поняття є широко вживаним. Визначають долю людини моменти вирішення найважливіших життєвих ситуацій і проблем, які відіграють на життєвому шляху роль “поворотних пунктів”. Ці моменти створюють нові подальші ситуації і нові більш або менш сприятливі умови для їх вирішення. Проблема долі породжує, з одного боку, питання про співвідношення зумовленого, нормативного, передбачуваного, а з іншого боку, — власної активності людини, її здатності протистояти зумовленості, впливаючи на перебіг життєвих подій.

Важливим для дослідження проблем життєвого шляху особистості є той факт, що кожне із зазначених понять пов’язане з іншими, кожне з них зумовлює інше. Таким чином, з’являється можливість дослідити життєвий шлях особистості як систему певним чином пов’язаних між собою понять. Разом з тим, застосування цих понять у найпоширеніших напрямах сучасної практичної психології дає можливість застосувати результати різних психологічних підходів для розгляду проблем, що виникають під час дослідження життєвого шляху.

Категорія життєвого шляху є узагальнюючою щодо таких понять, як “життєвий цикл”, “онтогенез”, “час життя” і “віковий розвиток”. Вона створює можливості для пояснення численних тенденцій у межах однієї біографії. Жива людина має життєвий світ — відкриту систему, яка поряд із більш-менш визначеною лінією розвитку має численні “чернетки”, гіпотези, варіації і навіть несподівані імпровізації.

Підсумовуючи, слід зазначити, що, по-перше, категорія життєвого шляху стає найбільш узагальнюючою і ефективною насамперед тому, що вона дозволяє звернути головну увагу на здатність людини бути особистістю, бути самостійною, самоактуалізованою, на те, що, врешті-решт, тільки вона сама є творцем власної біографії, головним режисером своєї унікальної долі. Названі положення складають основу концепції подієво-біографічного підходу (Є. І. Головаха, О. О. Кронік, Л. В. Сохань та ін.).

По-друге, ця категорія дозволяє вказати на залежність досягнутого від минулого людини, яке безпосередньо або опосередковано впливає на неї, а також від об’єктивних умов, у яких відбувається її життя. Це дає можливість врахувати той факт, що вплив минулого людини та сучасних умов існування на її майбутнє має багатоаспектний, багатовимірний і багатоваріантний характер.

По-третє, категорія життєвого шляху дозволяє розширити поняття умов існування людини за рахунок їх включення в широкий культурно-історичний контекст, у певну низку суспільно-історичних подій, традицій, звичаїв, які стосуються етносу, держави, поєднуючи біографічне з історичним.

Розвиваючись, особистість творить як свою історію, так і історію свого часу. Загалом, хоча вирішальними для розгортання життєвого шляху виявляються життєва подія і конкретний вчинок, але наявність життєвого проекту, здатність людини не тільки до вибору зовнішніх умов, а й до їх формування в певних межах, не можуть не вплинути на її здатність до вибору конкретної життєвої стратегії. І якщо з більшою упевненістю про вирішальний вплив на життєвий шлях особистості подій і вчинків можна говорити у її ранньому віці, то для зрілої людини більш значущою і характерною є її здатність (звісно, за умов наявності життєвого досвіду, життєвого плану, бажання і волі) до вибору та формування обставин і вчинків. Такий підхід до особистості дозволяє простежувати, з одного боку, вплив культурно-історичного часу на людину, а з другого, — вплив людини на свій час. Останній може бути в окремих випадках значним або навіть вирішальним.

Нарешті, категорію життєвого шляху можна розглядати у поєднанні із поняттям творчого шляху особистості (В. О. Моляко, В. А. Роменець), який є шляхом постійної модифікації особистісного світу з метою творення людиною самої себе. Якщо життєвий шлях можна уявити вичерпаним, то творчий шлях розвивається неначе в паралельній площині і може виглядати як постійне піднесення до нових висот, яке, в кращому разі, фізично закінчується після досягнення людиною чергової висоти, а в гіршому — раптово обривається під час чергового сходження.

Категорію життєвого шляху окремої людини можна, таким чином, віднести, з одного боку, до розуміючої соціальної психології і, насамперед, критичного підходу, а, з другого, — до одного із напрямків практичної психології, спорідненого з останніми її течіями (О. Ф. Бондаренко, О. В. Киричук, В. Г. Панок, Т. М. Титаренко, Т. С. Яценко та ін.).

Проектування життєвого шляху особистості нерозривно пов’язано із зовнішніми умовами існування людини, зокрема з поняттям історичного часу. Історичний час, у якому живе людина, накладає певні межі як на розвиток суспільства загалом, так і на можливості розвитку кожної людини, на умови її існування.

Згідно з культурологічними та історіософськими концепціями О. Шпенглера, А. Тойнбі, Л. М. Гумільова та інших дослідників, умови життя в історичному плані можуть бути різними, тому що суспільство, а точніше — етнос, який його створює, може перебувати на різних етапах свого довготривалого розвитку.

Запропонована категоріальна система в багатьох аспектах узгоджується з основними течіями у практичній психології. Так, категорія життєвого шляху особистості використовується в психоаналітичному підході, який робить наголос на реконструкції життєвого шляху особистості, намагаючись віднайти зв’язок між негативними переживаннями дитинства та неврозами дорослої людини. Проте можливості використання цієї категорії далеко не вичерпуються психоаналітичним підходом. Одне з понять життєвого шляху, а саме поняття життєвої ситуації використовується біхевіористським підходом, який приділяє основну увагу не минулому, а теперішньому, пропонуючи певний аналіз поточних ситуацій і засоби вирішення проблем людини в процесі психокорекції. У свою чергу, гуманістична та когнітивна психологія орієнтуються на структуру цінностей людини, на її життєві плани і перспективи.

У другому розділі — “Проектування життєвого шляху особистості” — подано обґрунтування програми і методики емпіричного дослідження проектування життєвого шляху особистості через аналіз життєвого задуму, життєвої програми, життєвого сценарію; відображено напрями активності особистості, особливості проектування життєвого шляху молоддю.

З метою вивчення особливостей проектування життєвого шляху особистості, відповідно до завдань дослідження, нами вивчалася специфіка побудови життєвих планів і перспектив у молоді. Зважаючи на те, що юнацький вік є основою побудови життєвого шляху особистості, нами було обрано цю вікову категорію для емпіричного дослідження особливостей проектування життєвого шляху.

Результати вивчення проектування життєвого шляху студентською молоддю викладені у другому розділі дисертаційного дослідження. До експерименту були залучені студенти вищих навчальних закладів Києва і Тернополя.

Для дослідження життєвих планів і перспектив студентської молоді було застосовано методику “Футурологічне опитування”, за допомогою якої виявлялися прогнози студентів стосовно матеріальних і соціальних досягнень та діяльності студентів після закінчення вищого навчального закладу.

У результаті проведеного дослідження очікувань студентів щодо власних майбутніх матеріальних і соціальних досягнень до 40 років життя отримано такі дані (див. табл. 1).

Таблиця 1

Прогнози респондентів стосовно основних досягнень життя (у %)

Досягнення

(“Буду мати”) | Загальні показники

Студенти

Чол. | В середньому | Жін.

1. | Власний будинок (квартиру) | 0,87

1. | 0,86 | 0,88

2. | Автомобіль | 0,51

1. | 0,53 | 0,49

3. | Сім’ю | 0,83

1. | 0,86 | 0,80

4. | Дітей | 0,55

1. | 0,39 | 0,71

5. | Авторитет серед оточуючих | 0,71

1. | 0,78 | 0,65

6. | Високу кваліфікацію | 0,4

1. | 0,31 | 0,48

7. | Міцне здоров’я | 0,52

1. | 0,56 | 0,48

8. | Можливість подорожувати | 0,2

1. | 0,23 | 0,17

9. | Гроші | 0,17

1. | 0,18 | 0,15

10. | Велику власну бібліотеку | 0,16

1. | 0,18 | 0,13

11. | Престижну роботу | 0,09

1. | 0,11 | 0,06

12. | Добрих друзів | 0,05

1. | 0,06 | 0,03

13. | Власний бізнес | 0,03

1. | 0,04 | 0,01

14. | Впевненість у реалістичності прогнозів | 0,03

0,01 | 0,04

Наведені показники свідчать про певний рівень соціальної зрілості студентів, їх сміливість, що детермінується, вірогідно, загальним цілісним баченням ними власного життя, реалістичним осмисленням власного життєвого шляху.

Що стосується розподілу прогнозів студентів стосовно виду їх діяльності після закінчення навчального закладу, то виявлено такі дані: у студентів переважає бажання працювати, другу позицію посідає прагнення отримати вчену ступінь, третю позицію визначає прагнення займатися самоосвітою (див. табл. 2).

Таблиця 2

Прогнозовані види діяльності

після закінчення навчального закладу (у %)

Типи діяльності | Загальні показники

Студенти

Чол. | Жін.

Працювати | 0,87

0,84 | 0,89

Займатись наукою (здобуття вченого ступеня) | 0,18

0,23 | 0,14

Займатися самоосвітою | 0,17

0,18 | 0,16

Таким чином, соціальні успіхи та досягнення студентів зумовлюють розвиток у них більш реалістичного, цілісного осмислення власного життєвого шляху, що сприяє здатності краще будувати власні майбутні прогнози, зокрема матеріального та духовного вдосконалення, і спричиняє особистісне орієнтування на майбутню професійну діяльність.

З метою поглиблення дослідницько-аналітичних процедур щодо вивчення життєвого шляху студентської молоді було застосовано методику “Life-Line” (О. О. Кронік) як ефективний засіб розгляду цілісної карти життя та причинно-наслідкових міжподієвих зв’язків у контексті формування індивідуального способу самовизначення особистості. Результати показують, що студенти переважно виокремлюють три найважливіші події життя за сферами “Робота — навчання”, “Внутрішній світ”, “Сім’я”. Сфери “Суспільство”, “Здоров’я”, “Природа”, “Дозвілля” виражені слабо, що, на нашу думку, є непрямим свідченням зростання у студентів відповідальності щодо опанування професією в умовах вищого навчального закладу.

Проведене дослідження дозволило виявити особливості сприйняття студентами власного життя. За допомогою методики “Life-Line” виявлено певні показники, які характеризують сприймання студентами власного життєвого шляху в цілому часовому континуумі або лише в його теперішньому та майбутньому психолого-часовому аспекті (див табл. 3).

Таблиця 3

Сприйняття респондентами власного життєвого шляху

Фактори | Середні показники

Насиченість подіями | 80,7

Впевненість | 71,2

Раціональність | 68,3

Цілеспрямованість | 54,2

Задоволеність | 52,1

Емоційна насиченість | 48,1

Стратегічність | 7,1

Конфліктність | 6,2

Почуття реальності | 3,2

Щодо насиченості картини життя респондентів подіями виявлено, що цей показник найвищий.

Високі показники впевненості, раціональності та цілеспрямованості серед студентів свідчать про їх прагнення до мети. Вони вміють докладати вольові зусилля для її досягнення, виявляти критичність суджень щодо власних життєвих перспектив і впевненість у них.

Крім того, в дослідженні виявлено низькі показники внутрішньої конфліктності та почуття реальності у студентів, що зумовлюється обставинами життя, реалістичним уявленням щодо суб’єктивної значущості різних життєвих подій.

Таким чином, результати проведеного обстеження студентів дозволяють виявити певні закономірності, які узгоджуються з робочими гіпотезами дослідження. Зокрема, студенти характеризуються соціальною активністю, реалістичним сприйманням власного життя, комунікабельністю, виваженою оцінкою актуальної життєвої ситуації, об’єктивнішим баченням власного майбутнього життєвого шляху.

До основних психотехнік і механізмів життєтворчості можна віднести такі засоби самоздійснення життєвого шляху особистості: розв’язання життєвих ситуацій, когнітивна репрезентація, тематичне структурування світу, особистісні смисли і життєва стратегія.

У третьому розділі — “Психотехніка життєтворчості як засіб самоздійснення життєвого шляху особистості” — наведено аналіз проблеми виявлення життєвих цінностей особистості, визначено життєтворчість особистості як умову самоздійснення життєвого шляху, проаналізовано внутрішні умови життєтворчості, представлено аналіз психотехнік вирішення життєвих ситуацій, узагальнених психотехнік життєтворчості.

Дотримання певної життєвої стратегії вимагає подолання низки перешкод, які стають на життєвому шляху людини і визначаються нестійкістю її бажань і намірів, дефіцитом часу, незнанням своїх можливостей та ін. Людина, яка потрапляє у важкий психологічний стан, часом потребує допомоги інших людей, а іноді — кваліфікованої психологічної допомоги.

Отримання конкретної допомоги в умовах подальшої урбанізації стає дедалі проблематичнішим, якщо суспільство не створює спеціальних закладів і служб для такої допомоги. Життєвий шлях особистості розгортається в певному соціокультурному середовищі, яке, з одного боку, постійно відтворюється внаслідок життєдіяльності кожної особистості, а з іншого боку, створює культуру в межах безперервного історичного процесу, виробляючи структури духовного порядку.

Загалом, внутрішні і зовнішні умови та обставини встановлюють межі, в яких відбувається життєтворчість особистості.

Конкретизувати загальні положення технік життєтворення допомагає свідоме ставлення до процесу життєтворення, який визначає необхідність розробки особистістю певної життєвої стратегії. Під останньою розуміємо модель життя особистості, зокрема можливість її побудови з урахуванням цілей особистості, а також її співвідношення з суспільними цілями і можливостями їх здійснення. Таким чином, стратегія життя передбачає, насамперед, вибір вирішального для особистості напряму, способу життя, визначення головних життєвих цілей і етапів їх досягнення, а крім того, розв’язання протиріч існування, які виникають в процесі здійснення ідеального плану життя, досягнення особистістю своїх цілей і реалізації планів.

Наявність життєвої стратегії і намагання дотримуватись її дозволяє особистості набути досвіду життєтворчості, який полягає не тільки в тому, що особистість навчається орієнтуватись у своєму внутрішньому світі, виявляє труднощі, які повинна подолати на шляху здійснення життєвих планів, з’ясовує свої ресурси, нові бажання і можливі цілі, але також і в тому, що вона починає усвідомлювати, що життєві плани потрібно весь час змінювати, пристосовуючи їх до нових обставин, які з’являються або виявляються в процесі життєтворення і життєдіяльності. Все це сприяє підвищенню творчого потенціалу особистості, ставить перед нею нові питання і проблеми, які б в іншому випадку не з’явились.

Дослідження проблем життєвого шляху особистості вимагає розвитку психології саме в цьому напрямку, тобто в напрямку виявлення психологічних механізмів, які дозволяють людині звернути увагу на своє життя і обрати правильну для себе життєву стратегію, і які потрібно формувати у людини. Іншими словами, потрібно досліджувати, що треба робити, щоб особистість ставала все більш здатною поліпшити внутрішні умови свого існування, набуваючи досвіду мислення, рефлексії своїх проблем, виховуючи в собі інтелектуальних і дієздатних внутрішніх співрозмовників (Г. О. Балл).

Таким чином, життєтворчість є одним із основних понять категорії життєвого шляху, однією з умов самоздійснення життєвого шляху особистості. Водночас вона сприяє реалізації програми індивідуального розвитку особистості. Тому подальше дослідження категорії життєвого шляху особистості вимагає теоретичного аналізу понять “життєтворчість”, “техніки життєтворчості”, “культура життя особистості”, “життєві стратегії” тощо.

Головним у цьому випадку слід визнати здатність правильно оцінити не тільки свої сили, а й ті можливості, які надає суспільство в даний момент, можливості вибору і можливості утворення власних внутрішніх умов життєдіяльності, які б не залежали прямо від зовнішніх умов, а навпаки, мали б здатність, врешті-решт, визначати і їх. А це передбачає здатність особистості до рефлексії власних здібностей, до рефлексії своєї самореалізації, свого самовизначення і самовиявлення.

Як свідчать результати, динаміка життєтворчості особистості зумовлюється насамперед її індивідуальним розвитком (онтогенезом) та особливостями соціалізації (зміст, форми і методи виховання, опанування надбаннями культури). Виявлено закономірності життєвого планування особистості в молодості, які полягають у тому, що із набуттям соціального досвіду, розвитком механізмів особистісної рефлексії підвищується адекватність, об’єктивність та обґрунтованість життєвих планів молодої людини.

Поняття активності суб’єкта, точніше суб’єкта як носія активності, стає необхідним у разі розгляду всіх понять, які стосуються самореалізації, тобто самовизначення, самовираження, самоствердження. Самовизначення є найважливішим аспектом самореалізації, адже особистість, роблячи вибір серед доступних варіантів, включається в ті чи інші структури суспільного життя, фактично самообмежуючись, тобто усвідомлюючи певні реальні межі, в яких доводиться існувати. Проблема самовизначення виникає в зв’язку із проблемами свободи, оскільки психологічні механізми самовизначення складають основу свободи людини.

Високий рівень соціальної активності особистості сприяє постійному уточненню життєвої програми і висуває на перший план здатність до швидкої корекції життєвої програми, яка пов’язана із здатністю до мислення взагалі, але насамперед — до вирішення проблем, які стосуються рефлексії бажань, потягів, уподобань, тверджень, певних правил, якими користується особистість, тощо.

Узагальнену характеристику структури і психотехнік життєтворчості відображено на рис. 1.

Отже, визначення своїх життєвих перспектив, життєвих намірів, і проектування життєвого шляху (визначення життєвої програми) неможливо швидко завершити раз і назавжди. Цей процес динамічний характер, по-перше, внаслідок складності відповідних питань, а по-друге, внаслідок постійної зміни обставин, зовнішніх і внутрішніх, упродовж усього життя.

Зовнішні обмеження

Рис. 1. Структура і психотехніки життєтворчості

У висновках викладено основні результати дослідження.

Дослідження процесу становлення і розвитку концепцій життєвого шляху особистості відбувалося шляхом переходу від дослідження безпосередніх методів проектування життєвого шляху до методів застосування технік життєтворчості. Така стратегія була обумовлена тим, що на практиці проектування життєвого шляху ускладнюється швидкою зміною зовнішніх умов існування людини, а також підвищенням вимог до окремої особистості, які виникають у зв’язку з появою нових, більш варіативних умов життєдіяльності.

Невизначеність майбутнього, постійні зміни зовнішніх умов вимагають від особистості більшої динамічності внутрішнього життя, вимагають планування життєдіяльності в нових, невідомих раніше умовах, збільшення ролі творчості, волі, утворення подальших планів і проектів, які доводиться весь час змінювати і коригувати. Наслідком цього є збільшення ролі віртуального життя, тобто програвання життя у фантазіях, мріях, імітаційних (анімаційних) моделях.

Узагальнено результати дисертаційного дослідження можна представити у вигляді таких тверджень:

1. Категорія життєвого шляху особистості є однією із найважливіших категорій практичної психології. Вона розкривається через такі поняття, як “життєва ситуація”, “соціальна ситуація розвитку”, “життєві плани”, “життєва програма”, “життєва стратегія”, “психологічна проблема” та інші, які складають певну систему. Систематизація та узгодження названих понять здатна об’єднати різні психологічні школи і технології практичної психології. Система базових понять і пояснювальних принципів, побудована в межах такого підходу, здатна бути внутрішньо несуперечливою і теоретично обґрунтованою.

На основі теоретичного аналізу встановлено, що життєвий шлях особистості  — це багатовимірна, узагальнена і цілісна програма індивідуального розвитку особистості, яка має свої межі, періоди, міру завершеності й вичерпаності. Як категорія психології життєвий шлях розглядається в якості фундаментального системного багатовимірного поняття, що передбачає розкриття індивідуальної історії людини, сукупність подій та обставин індивідуального розвитку особистості.

2. Визначення життєвих перспектив, життєвих намірів і проектування життєвого шляху (визначення життєвої програми) має динамічний характер, по-перше, внаслідок розвитку особистості та окремих її рис і якостей (життєвий досвід, спрямованість, здатності і нахили, інтереси, образ “Я” та ін.), а по-друге, внаслідок постійної зміни обставин життєдіяльності (соціальних, політичних, економічних умов тощо).

Життєвий шлях, виступаючи предметом і результатом проектувальної діяльності особистості, зумовлює, у свою чергу, вдосконалення методів і прийомів проектування, залучення до цього процесу життєвого досвіду, суб’єктивних уявлень про час життя, життєвих задумів і стратегій.

3. Накопичений досвід дослідження життєвого шляху особистості дозволяє зробити висновок, що найбільш адекватним засобом застосування методології проектування у практичній психології є використання психотехнік життєтворчості. Йдеться про те, щоб зробити їх ефективнішими, а ставлення до них з боку молоді — свідомішим. До основних психотехнік життєтворчості можна віднести такі засоби самоздійснення життєвого шляху особистості: розв’язання життєвих ситуацій, когнітивну репрезентацію, тематичне структурування світу, особистісні смисли і життєву стратегію.

4. У результаті проведеного емпіричного дослідження життєвих планів і перспектив студентів виявлено їх прогнози стосовно матеріальних і соціальних досягнень та видів діяльності після закінчення вищого навчального закладу. Зокрема, аналіз результатів дослідження засвідчив, що студентам притаманна соціальна зрілість, розкутість, детерміновані, вірогідно, загальним цілісним баченням ними власного життя, реалістичним осмисленням життєвого шляху. Водночас студенти, заохочені соціальними успіхами, прагнуть нових досягнень у майбутньому, що зумовлено їх досить реалістичним, цілісним, об’єктивним сприйманням життя із закономірними на цьому шляху помилками, невдачами, фрустраціями, втратами.

Розвиток подальших досліджень проблеми життєвого шляху особистості може відбуватись в таких напрямках: уточнення станів, які можна назвати пастками життєтворчості; виявлення моментів упродовж життєвого шляху, які щонайкраще підходять для того, щоб робити корекцію в методах і техніках життєтворчості, у програмуванні життєвого шляху, в наданні допомоги під час творення життєвих планів і проектів; виявлення і розвиток технік життєтворчості; адаптація до вітчизняних умов зарубіжних технік і методів життєтворчості.

Основний зміст дисертації викладено у таких публікаціях:

1. Підласа І. А. Значення концепцій життєвого шляху особистості в процесі викладання психологічних дисциплін у вищій школі // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції “Сучасний стан вищої освіти в Україні: проблеми та перспективи”. — К.: ВЦ “Київський університет”, 2000. — С. –352.

2. Підласа І. А. Життєвий шлях особистості в теорії психології // Практична психологія та соціальна робота. — 2001. — № . — С. –17.

3. Підласа І. А. Розвиток концепції життєвого шляху особистості // Психологія. Збірник наукових праць НПУ ім. М. П. Драгоманова. — К.: Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2001. — Випуск 13. — С. –102.

4. Підласа І. А. Проблема часу у теорії життєвого шляху // Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України. — К., 2001. — Т. . — Ч. . — С. –213.

5. Підласа І. А. Узагальнюючі техніки життєтворчості: мудрість // Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України. — К., 2001. — Т. . — Ч. . — С. 258–263.

6. Підласа І. А. Життєва ситуація особистості та життєва проблема // Наукові записки Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України. — К., 2002. — Випуск 22. — С. –289.

АНОТАЦІЯ

Підласа І. А. Психологічний аналіз категорії життєвого шляху особистості. — Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.01. — загальна психологія, історія психології. — Інститут психології ім. Г. С. Костюка АПН України, Київ, 2005.

Дисертацію присвячено комплексному дослідженню категорії життєвого шляху особистості через психологічний аналіз основних його понять та механізмів життєтворчості.

На основі теоретичного аналізу встановлено, що життєвий шлях особистості — це багатовимірна, узагальнена і цілісна програма індивідуального розвитку особистості, яка має свої межі, періоди, міру завершеності та вичерпаності. Збагачено, конкретизовано психологічну модель життєвого шляху особистості та узагальнено шляхи розвитку механізмів цієї категорії.

У результаті проведеного емпіричного дослідження життєвих планів і перспектив студентської молоді виявлено прогнози стосовно матеріальних і соціальних досягнень та розподілу видів діяльності у студентів після закінчення вищого навчального закладу.

Ключові слова: життєвий шлях, життєва подія і життєва ситуація, психологічна ситуація, психологічна проблема, життєва криза, доля, вчинок, соціальна активність суб’єкта, психологічний час, самовиявлення особистості, самовизначення особистості, життєвий задум, життєва програма, життєві стратегії, психотехніки життєтворчості.

АННОТАЦИЯ

Пидласа И. А. Психологический анализ категории жизненного пути личности. — Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата психологических наук по специальности 19.00.01. — общая психология, история психологии. — Институт психологии им. Г. С. Костюка АПН Украины, Киев, 2005.

Диссертация посвящена комплексному исследованию категории жизненного пути личности посредством психологического анализа и изучения главных ее категорий и механизмов жизнетворчества.

Предпринятый в первом разделе работы теоретический анализ психологических подходов к данной проблеме со стороны зарубежных и отечественных исследователей позволил констатировать разнообразие взглядов относительно содержания категории жизненного пути личности.

Показано, что категория жизненного пути личности раскрывается через такие понятия, как “жизненная (психологическая) ситуация”, “социальная ситуация развития”, “жизненные планы и программы”, “образ “Я”, “культура жизни”, “техники жизнетворчества”, “социальная активность личности”, “психологическая проблема” и др., которые составляют определенную систему.

Установлено, что категория жизненного пути личности используется в психоаналитическом, бихевиористском подходах, в гуманистической, когнитивной психологии и психотерапевтической, психокоррекционной практике.

Эмпирическое изучение проектирования жизненного пути молодежью отображено во втором разделе. В итоге обнаружено