КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Прудченко Інна Іванівна

УДК 378 (09) (048)

КИЇВСЬКИЙ ФРЕБЕЛІВСЬКИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ ІНСТИТУТ

В СИСТЕМІ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ

(1907-1920 рр.)

13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі педагогіки Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор

Дем’яненко Наталія Миколаївна,

Національний педагогічний університет

імені М.П. Драгоманова,

завідувач кафедри освітньо-виховних систем.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор

Майборода Василь Каленикович,

Національна академія державного управління

при Президентові України,

професор кафедри управління освітою;

кандидат педагогічних наук,

старший науковий співробітник

Антонець Михайло Якович,

Інститут педагогіки АПН України,

старший науковий співробітник

лабораторії історії педагогіки.

Провідна установа: Чернігівський державний педагогічний університет імені Т.Г. Шевченка, кафедра педагогіки, психології і методики викладання математики, Міністерство освіти і науки України, м. Чернігів.

Захист дисертації відбудеться 15 квітня 2005 року о 16 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.16 Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. № .

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці ім. М.О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, кім. 12).

Автореферат розісланий 15 березня 2005 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради О.О. Безносюк

Загальна характеристика роботи

Актуальність і ступінь дослідженості проблеми. У Національній доктрині розвитку освіти України в XXI ст., Законі України „Про вищу освіту” наголошується на стратегії випереджувального інноваційного розвитку вищої освіти як соціального інституту з метою самоствердження і творчої самореалізації особистості впродовж життя. Однією з умов створення конкурентоспроможної й гнучкої системи вищої освіти, поряд із інтеграцією до Болонського процесу, визначається необхідність збереження і збагачення українських культурно- історичних традицій. Особливо важливим при цьому є утримання балансу між новаціями та традиціями. Україна має цінний досвід створення вищих навчальних закладів, результативність функціонування яких перевірена часом. Унікальним за значенням, змістом і формами діяльності вважається Київський Фребелівський педагогічний інститут (1907-1920 рр.). Звернення до дослідження еволюції окремих навчальних закладів дозволяє, по-перше, з'ясувати особливості розвитку системи освіти конкретної країни на певному історичному етапі та місце і роль у ній досліджуваного навчального закладу; по-друге, обґрунтувати основні тенденції і особливості становлення освітньої установи на фоні загального розвитку освітніх процесів у країні; по-третє, актуалізувати цінний досвід діяльності навчального закладу щодо сучасних модернізаційних процесів в освіті.

Діяльність Фребелівського педагогічного інституту (1907-1920 рр.) досліджується на тлі розвитку вищої освіти в Україні кінця ХІХ – початку ХХ ст., відображеного у публікаціях відомих організаторів освіти, науковців, громадсько-педагогічних діячів зазначеного періоду: В.І.Вернадського, М.С.Грушевського, О.І.Дорошенка, М.М.Ланге, І.І.Огієнка, М.І.Пирогова, С.Ф.Русової, С.Сірополка, І.М.Стешенка та ін.

Проблеми становлення педагогічної освіти в Україні ХІХ – початку ХХ століття, в тому числі жіночої, аналізуються в сучасних дослідженнях за авторством М.Я.Антонця, Л.П.Вовк, Н.М.Дем’яненко, М.Б.Євтуха, Т.К.Завгородньої, А.Є.Іванової, В.П.Кеміня, Д.Ю.Коржова, І.Г.Малінко, В.К.Майбороди, О.Л.Сидоренка, Л.О.Смоляр, О.В.Сухомлинської, В.В.Тригубенка, С.М.Філоненка, М.Д.Ярмаченка та ін. Стислі відомості про діяльність Фребелівського педагогічного інституту містяться у монографіях Н.М.Дем’яненко, В.К.Майбороди, Ф.Г.Паначина.

Особливості формування професійно-педагогічної підготовки вчителя у вищих навчальних закладах кінця ХІХ – початку ХХ ст. висвітлюються у публікаціях відомих педагогів, психологів – викладачів вищої школи визначеного періоду: Г.В.Александровського, С.А.Ананьїна, А.В. Володимирського, М.Ф.Даденкова, В.В.Зеньківського, П.П.Кудрявцева, М.Д.Мукалова, О.Ф.Музиченка, В.П.Роднікова, О.В.Селіхановича, І.О.Сікорського, В.О.Флєрова, І.П.Четверікова, П.Ф.Лесгафта, А.П.Нечаєва, Г.І. Челпанова та ін. Цінними для дослідження є праці зарубіжних педагогів кінця ХІХ - початку ХХ ст.: Ф.Клейна, В.Лая, Е.Меймана, М.Монтессорі, Г.Спенсера, Ф.Фребеля, С.Холла та ін., теоретичні підходи яких мали вплив на формування змісту підготовки вчителя в Україні цього періоду.

Вагомими для обґрунтування наукової концепції розвитку Фребелівського педагогічного інституту вважаємо фундаментальні праці з філософії, філософії освіти, психології: А.І.Введенського, Б.С.Гершунського, С.І.Гессена, Е.Н.Гусинського, А.Ф.Лосєва, Е.Л.Радлова, М.М.Рубінштейна, І.О.Сікорського, Ю.І.Турчанінова та ін.

Окремі аспекти діяльності Київського Фребелівського педагогічного інституту (організація навчально-виховного процесуПопиченко С.С. Розвиток теорії і практики дошкільного виховання в Україні (кінець ХІХ – початок ХХ ст.): Дис... канд. пед. наук: 13.00.01 / Ін-т пед. АПН України. – Умань, 1998. – 197с.; Улюкаева И.Г. Становление и развитие дошкольного педагогического образования в Украине (1905-1941 гг.): Дис... канд. пед. наук: 13.00.01 / Київ. ун-т ім. Т.Шевченка. – К., 1993. – 197 с. , особливості загальнопедагогічної підготовкиСлободянюк Т.Б. Становлення та розвиток професійної підготовки фахівців з дошкільного виховання в Україні (кінець ХІХ – початок ХХ століття): Дис... канд. пед.наук: 13.00.01 / Київськ. пед. унів. – К., 2000. – 183 с.; Дем’яненко Н.М. Загальнопедагогічна підготовка вчителя в історії вищої школи України (ХІХ – перша чверть ХХ ст.): Дис... доктора пед. наук.: 13.00.04 / Інст. пед. і психол. проф. осв. АПН України. – К., 1999. – 469 с. ) висвітлено в ряді дисертаційних досліджень.

Однак, у цілому, як засвідчує аналіз науково-педагогічної літератури та дисертаційних робіт, цілісного дослідження діяльності Фребелівського педагогічного інституту (1907-1920 рр.) не було здійснено. Так, не з’ясовано місце і роль вищого навчального закладу в системі вищої освіти України початку ХХ ст., не визначено специфіку його функціонування як центру навчально-виховного, науково-педагогічного комплексу, не розкрито тенденції, особливості формування змісту навчально-виховного процесу й т. ін. Усе це зумовило вибір теми дисертаційного дослідження: “Київський Фребелівський педагогічний інститут в системі вищої освіти України (1907-1920 рр.)”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до тематичного плану наукових досліджень Київського національного університету імені Тараса Шевченка при розробці теми „Зміст та шляхи покращення освіти у вищій школі в умовах багатоступеневої підготовки спеціалістів”, державний реєстраційний номер № 0102U03106. Тема дисертаційного дослідження затверджена Вченою радою факультету соціології та психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол № 8 від 7 грудня 2001 р.) та узгоджена рішенням бюро Ради з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 2 від 24 лютого 2004 р.).

Об’єкт дослідження – система вищої освіти в Україні початку ХХ ст.

Предмет дослідження – Київський Фребелівський педагогічний інститут в системі вищої освіти України (1907-1920 рр.).

Мета дослідження – здійснити цілісний науковий аналіз становлення Київського Фребелівського педагогічного інституту в системі вищої освіти України (1907-1920 рр.), обґрунтувати основні тенденції його розвитку, актуалізувати досвід діяльності.

Концептуальна ідея дослідження. Перспективи євроінтеграції України, спрямування модернізаційних процесів на соціальну модифікацію суспільства зумовлюють прискорення інноваційного розвитку вищої освіти і водночас збереження й примноження національних освітніх традицій, що актуалізує ретроспективний аналіз становлення вищої школи України, визначення місця і ролі окремих навчальних закладів у системі вищої освіти відповідного історичного періоду, моделей їх функціонування, тенденцій і суперечностей розвитку з метою врахування історичного досвіду в розв’язанні стратегічних завдань сучасної освітньої політики України.

Відповідно до об’єкта, предмета і мети визначено завдання дослідження:

- здійснити аналіз організаційно-педагогічних передумов і тенденцій становлення Фребелівського педагогічного інституту в системі вищої освіти України початку ХХ ст.;

- з’ясувати його місце і роль в розвитку вищої освіти України досліджуваного періоду;

- розробити періодизацію діяльності Фребелівського педагогічного інституту (1907-1920 рр.);

- обґрунтувати організаційну структуру, визначити зміст, провідні тенденції і особливості розвитку навчально-виховного процесу вищого закладу освіти;

- здійснити аналіз науково-педагогічної діяльності професорсько-викладацького складу Фребелівського педагогічного інституту;

- актуалізувати досвід організації і функціонування Фребелівського педагогічного інституту (1907-1920 рр.) в сучасних умовах модернізації вищої педагогічної освіти.

Методологічною основою дослідження є філософська чотиримірність в єдності й взаємозумовленості онтологічного, гносеологічного, аксіологічного і праксіологічного аспектів; цивілізаційний, культурологічний, антропологічний, соціально-історичний і культурно-генетичний наукові підходи; положення про взаємозв’язок явищ об’єктивної реальності; ідеї загального і особливого, національного і загальнолюдського у їх єдності.

Дослідження ґрунтується на принципах науковості, системності, історизму, об’єктивності, єдності історичного й логічного, теорії та практики.

Методи дослідження: історико-логічний аналіз і систематизація наукової літератури, архівних джерел (з метою узагальнення досвіду діяльності Фребелівського педагогічного інституту); хронологічно-системний і проблемно-пошукові методи (для наукового обґрунтування еволюції змісту навчально-виховного процесу Київського Фребелівського педагогічного інституту (1907-1920 рр.), розроблення періодизації його діяльності); структурно-порівняльний аналіз документальних і науково-літературних джерел (з метою співставлення даних архівних та друкованих джерел з досліджуваної проблематики); ретроспективний логіко-системний аналіз (з метою виокремлення провідних ідей діяльності вищого навчального закладу); проблемно-генетичний аналіз (для обґрунтування логіко-структурних компонентів сучасних освітньо-виховних систем та прогнозування розвитку вищої педагогічної освіти).

Організація дослідження. Здійснювалося впродовж 2001-2004 рр. і включає три основних етапи: проблемно-аналітичний (2001-2002 рр.) – обґрунтовано методологічні засади, структуру, науковий апарат, програму дослідження; систематизовано наукову історичну, педагогічну та психологічну літературу з проблеми дослідження; теоретико-узагальнюючий (2002-2003 рр.) – здійснено ретроспективний логіко-системний аналіз літературних джерел і архівних матеріалів щодо становлення і розвитку структури та змісту навчально-виховного процесу Київського Фребелівського педагогічного інституту; визначено провідні тенденції й узагальнено досвід діяльності вузу; системно-структурний (2003-2004 рр.) – систематизовано одержані дані, зіставлено результати дослідження з його метою і завданнями, актуалізовано виявлений досвід в сучасних умовах модернізації вищої педагогічної освіти.

Джерельна база дослідження. Проаналізовано документально-фактологічні матеріали з фондів Центрального Державного архіву вищих органів влади та управління України: ф. 166 – Наркомос УРСР. Звіт Київського губернського підвідділу дошкільного виховання про роботу; Центрального Державного історичного архіву України: ф. 442 – Канцелярія київського, подільського та волинського генерал-губернатора, ф. 707 – Київський учбовий округ; Державного архіву м. Києва: ф. 16 – Київський університет, ф. 163 – Київська міська управа, ф. 216 – Київський Фребелівський інститут Київського Фребелівського товариства, ф. р-346 – Київський державний педагогічний інститут ім. М. Горького; Державного архіву Київської області: ф. 2 – Київський цивільний губернатор, ф. 10 – Київське губернське у справах про товариства присутствіє, ф. р-142 – Відділ народної освіти Київського губернського Виконавчого комітету Рад робітничих, селянських та червоноармійських депутатів (ГубВНО), м. Київ; Інституту рукописів Центральної наукової бібліотеки ім. В. Вернадського НАН України: ф. І – Літературні матеріали, ф. ІІІ – Листування; фонди наукових установ та вищих навчальних закладів: ф. VIII – Київський університет св. Володимира, ф. X – Українська Академія наук – Всеукраїнська Академія наук (УАН - ВУАН), ф. 160 – Київська духовна академія; персоніфіковані фонди: ф. 119 – Галагани (родовий фонд), ф. 139 – Кудрявцев П.П., ф. 162 – Корольков І.М., ф. 175 – Титов Ф.І., ф. 179 – Степович А.О., ф. 207 – Стешенко І.М., ф. 216 – Лященко Т.І., ф. 275 – Карацуба С.І., ф. 278 – Таранушенко С.А.; наукові фонди Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського НАН України, Педагогічного музею АПН України, Державної науково-педагогічної бібліотеки України АПН України, Державної історичної бібліотеки України, Наукової бібліотеки ім. М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Опрацьовано матеріали Другого з’їзду вітчизняних психіатрів (1905), Першого Всеросійського з’їзду з педагогічної психології (1906), Першого Всеросійського з’їзду з освіти жінок (1912), Київського Педагогічного з’їзду (1916), З’їзду діячів позашкільної освіти та дошкільного виховання (1919), проаналізовано публікації 15 періодичних видань: „Вільна Українська школа”, „Вестник воспитания”, „Дошкольное воспитание”, „Журнал Министерства народного просвещения”, „Народный учитель”, „Русская школа”, „Рідна школа”, „Педагогика”, „Початкова школа”, „Вестник высшей школы”, „Освіта”, „Дошкільне виховання”, „Вища освіта України”, „Вища освіта”, „Высшее образование в России”.

Хронологічні рамки дослідження визначаються періодом діяльності Фребелівського педагогічного інституту – 1907-1920 рр. (нижня хронологічна межа – 1907 р. – відкриття Фребелівського педінституту при Товаристві Трудової допомоги інтелігентним жінкам у Києві, верхня – 1920 р. – об’єднання його з Інститутом Народної Освіти). У цілому ж хронологічні рамки дисертаційного дослідження дещо ширші і охоплюють період 1861-1921 рр., де 1861 р. – дата надання офіційного дозволу жінкам слухати лекції в університетах, а 1921 р. – початок освітньої реформи в Радянській Україні.

Наукова новизна та теоретичне значення дослідження. На основі обґрунтованих організаційно-педагогічних передумов і виявлених тенденцій розвитку вищої освіти України початку ХХ ст. (університезація, професіоналізація освіти, фемінізація педагогічної освіти, автономізація профільних навчальних закладів), розробленої авторської періодизації діяльності вищих жіночих закладів освіти зазначеного періоду (1900-1911рр., 1911-1916 рр., 1916-1920 рр.) вперше визначено місце і роль Фребелівського педагогічного інституту в системі вищої освіти України (1907-1920 рр.); обґрунтовано процес становлення й розвитку навчального закладу в єдності 4-х етапів (1907-1908 рр., 1908-1910 рр., 1910-1916 рр., 1916-1920 рр.); виявлено його специфіку як приватного вищого жіночого педагогічного навчального закладу-комплексу; обґрунтовано організаційну структуру Фребелівського педінституту, визначено зміст навчально-виховного процесу (через теоретичну і практичну складові), тенденції його розвитку (педагогізація, медико-психологічна зорієнтованість, гуманізація, гуманітаризація, вузька спеціалізація, інтеграція знань), виявлено особливості розроблення теоретичних навчальних дисциплін (орієнтація на принципи дитиноцентризму і природовідповідності, застосування системи „вільного виховання”, врахування специфіки зарубіжних та вітчизняних авторських педагогічних технологій (Ф.Фребеля, М.Монтессорі, С.Русової, І.Сікорського) та організації педагогічної практики (структурованість, поліваріативність); віднайдено й проаналізовано авторські навчальні програми („Дошкільне виховання”, „Історія та сучасний стан позашкільної освіти в Росії та в інших країнах” (С.Ф.Русова), „Загальна психологія” (І.П.Четверіков), „Душа дитини”, „Діти, важкі у виховному відношенні”, „Міміка та фізіогноміка”, „Гігієна дитячого віку” (І.О.Сікорський) та ін.); актуалізовано досвід діяльності Фребелівського педагогічного інституту в сукупності ідей фундаментальності освіти вчителя, єдності теоретичної і практичної професійно-педагогічної підготовки, багатоукладності педагогічної практики, психолого-медико-педагогічної спрямованості навчального процесу та ін.; з урахуванням історичних здобутків розроблено авторську теоретичну модель сучасного навчально-виховного, науково-педагогічного комплексу (НВНПК) (обґрунтовано його мету, структуру, принципи побудови).

Практичне значення дослідження полягає в актуалізації та обґрунтуванні можливості застосування провідних ідей та досвіду діяльності Київського Фребелівського педагогічного інституту (1907-1920 рр.) в умовах модернізації педагогічної освіти в Україні.

Результати дисертаційного дослідження використано при обґрунтуванні концепції діяльності Центру магістерської підготовки факультету соціології та психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, у розробленні матеріалів з ліцензування спеціальностей „Педагогіка вищої школи” і „Управління навчальним закладом”, нормативних навчальних курсів „Освітньо-виховні системи”, „Історія соціальної роботи” (рівень бакалаврату) та елективного курсу „Основи християнської педагогіки” (рівень магістратури).

Теоретичні положення дисертаційної роботи, провідні тенденції діяльності, виявлений досвід організації і функціонування Фребелівського педагогічного інституту знайдуть втілення при моделюванні структури та змісту навчально-виховного процесу сучасних вищих педагогічних закладів освіти, можуть бути використані в подальших наукових дослідженнях з історії вітчизняної освіти, при розробленні навчальних курсів „Історія педагогіки”, „Педагогіка”, „Педагогіка вищої школи”, „Дошкільна педагогіка”, спецкурсів та спецсемінарів, при написанні підручників і навчальних посібників.

Основні наукові положення і рекомендації, викладені в дисертаційному дослідженні, впроваджено в навчальний процес Київського національного університету імені Тараса Шевченка (довідка № 017/38 від 7 грудня 2004 р.), Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова (довідка № 07-10/301 від 23 лютого 2005р.)

Вірогідність наукових результатів дослідження забезпечено ґрунтовними методолого-теоретичними засадами, використанням архівних матеріалів, фондів рукописів, науково-педагогічної літератури з проблеми дисертаційного дослідження, застосуванням комплексу методів, адекватних меті й завданням дослідження.

Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри педагогіки Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кафедри освітньо-виховних систем Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова, висвітлено у доповідях на Міжнародній науково-практичній конференції „Педагогіка вищої школи у ХХІ столітті: проблеми та перспективи розвитку” (Київ, 2002), Всеукраїнській науково-практичній конференції „Оновлення змісту та форм дошкільної і початкової освіти України” (Миколаїв, 2003), Перших Міжнародних Драгоманівських читаннях (Київ, 2003), науковій конференції з нагоди Днів факультету соціології та психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, 2003), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Перспективи розвитку соціогуманітарних наук у класичних університетах (соціологія, психологія, педагогіка)” (Київ, 2004), Всеукраїнській науково-практичній конференції „Педагогічна освіта в Україні: проблеми, перспективи розвитку” (Миколаїв, 2004).

Публікації: результати дослідження відображено у 6 одноосібних друкованих працях, з яких 4 опубліковано у наукових фахових виданнях та 2 – у збірниках матеріалів наукових конференцій.

Структура дисертації. Дисертаційне дослідження складається із вступу, двох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаної літератури і архівних джерел, додатків. Обсяг основного тексту – 184 сторінки, список використаної літератури становить 16 сторінок. У дисертаційному дослідженні вміщено 15 таблиць, 1 рисунок; 15 додатків розміщено на 42 сторінках.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, його хронологічні межі, аргументовано актуальність, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, методологію, методи, джерельну базу дослідження, розкрито його наукову новизну, практичне значення, відображено апробацію та впровадження результатів.

У першому розділі „Передумови й тенденції становлення Фребелівського педагогічного інституту в системі вищої освіти України початку ХХ ст.” обґрунтовано процес становлення системи вищої освіти в Центральній і Східній Україні наприкінці ХІХ – початку ХХ ст., проаналізовано наукові концепції і проекти її організації, досліджено еволюцію і розроблено періодизацію вищої жіночої професійної освіти, на основі чого визначено організаційно-педагогічні передумови та провідні тенденції становлення Фребелівського педагогічного інституту в системі вищої освіти України зазначеного періоду

Зміни в соціально-економічному та суспільно-політичному житті України другої половини ХІХ – початку ХХ ст. (відміна кріпосного права (1864); ліберальні реформи 1860-1870 рр.; революційні події 1905-1907 рр. та ін.) об’єктивно призвели до необхідності реформування вищої школи. Актуалізувалася проблема автономізації діяльності вищих навчальних закладів (незалежний від міністерства управлінський апарат, виборність керівного складу, колегіального самоврядування). Під тиском наростаючих революційних подій урядом було видано „Тимчасові правила” 1901 р. (дозвіл на організацію студентських гуртків, каси взаємодопомоги тощо) та „Тимчасові правила” 1902 р. (організація інституту кураторів, професорських дисциплінарних судів й т. ін.). Переломним для культурного розвитку України став 1905 рік. Урядові й відомчі розпорядження (Маніфест 17 жовтня 1905 р. про „громадські свободи”, скликання законодавчої Думи, надання права брати участь у виборах представникам усіх верств населення та ін.) стали поштовхом до змін у галузі вищої освіти. Започатковувалися численні вищі навчальні заклади (переважно приватні). Відповідно до дозволу на відкриття вищих жіночих курсів (3 грудня 1905 р.), було започатковано вищі жіночі курси в Одесі (1906), Харкові (1907), відновлено діяльність Київських (1906) курсів та відкрито Київський Фребелівський педагогічний інститут (1907). Таким чином, отримала розвиток тенденція фемінізації педагогічної освіти.

На початку ХХ ст. в Україні намічається також тенденція професіоналізації вищої школи. Особливої ваги набуває питання організації вищої педагогічної освіти, яка до 1905 р. надавалась переважно класичними університетами (Харківським (1804), Київським (1834) та Одеським (1865), Ніжинським історико-філологічним інститутом кн. Безбородька (1875) та Київськими вищими жіночими курсами (1878). Водночас зберігається тенденція університезації педагогічної освіти, характерна для ХІХ ст. Її розвиток спостерігаємо й у ряді проектів організації вищих навчальних закладів, які розроблялися в досліджуваний період (проект створення педагогічних факультетів при університетах, модель педагогічного інституту на базі університету (післяуніверситетська професійна освіта) та проект „Головного училища наставників”).

Вивчення науково-педагогічних праць відомих педагогів-науковців (М.І.Пирогова, В.І.Вернадського, І.О.Сікорського та ін.), ознайомлення з їх основними ідеями щодо розбудови вищої освіти дає змогу виокремити наукові підходи, тенденції розвитку системи вищої освіти. Так, характерними для даного періоду були: вже зазначена нами ідея автономізації вищої школи; пошуки оптимальної організації системи вищої освіти, спрямованої на задоволення потреб суспільства і потреб кожної людини в інтелектуальному та духовному розвитку. Серед тенденцій розвитку системи вищої освіти у проектах виділяємо: 1) демократизацію (загальнодоступність, свобода вибору, відмова від командно-бюрократичної моделі), 2) гуманізацію (створення умов для всебічного розвитку особистості), 3) регіоналізацію вищої освіти, 4) єдність загальної і професійної освіти, 5) інтеграцію вищої освіти, науки та виробництва, 6) різноманітність форм (державні та приватні) і типів (університети, академії, інститути, вищі жіночі курси) вищих навчальних закладів початку ХХ ст., 7) функціонування вищих закладів освіти як навчально-виховних та наукових комплексів). Щодо розвитку педагогіки, відмічається: 1) становлення педагогіки вищої школи як окремої галузі педагогічного знання, 2) розмаїття педагогічних течій (синтетично-антропологічна, природничо-наукова, соціологічна, філософська тощо), 3) виокремлення нових галузей педагогічної науки (експериментальна педагогіка, педагогічна тестологія, дитяча, вікова, педагогічна психологія), 4) впровадження у вітчизняну систему освіти зарубіжних освітніх технологій (Ф.Фребель, М.Монтессорі), що мали значний вплив на організацію і зміст вищої освіти.

Ці тенденції і особливості впливали на зміст професійно-педагогічної підготовки вищих жіночих курсів. У їх діяльності виокремлюємо три періоди: 1900-1911рр. – вияв ініціативи з боку приватних осіб та громадських організацій (товариств) щодо відкриття вищих жіночих курсів. Заснування Одеських вищих жіночих педагогічних курсів (1903). Надання права міністру народної освіти вирішувати питання відкриття подібних навчальних закладів (від 3 грудня 1905 р.). Реорганізація Одеських вищих жіночих курсів (1906), поновлення діяльності Київських (1906) і відкриття Харківських вищих жіночих курсів (1907). Розробка планів та проектів статутів вищих жіночих навчальних закладів. Структуризація діяльності курсів: відкриття нових факультетів, відділень, навчально-допоміжних закладів; 1911-1916 рр. – затвердження законопроектів та урядових постанов щодо організації вищих жіночих курсів („Правила про випробовування осіб жіночої статті на знання курсу вищих навчальних закладів та про порядок присудження їм учених ступенів і звання вчительки середніх навчальних закладів” від 19 грудня 1911 р., Циркуляр 20 травня 1912 р. про порядок застосування закону 19 грудня 1911 р., Циркуляр Міністерства народної освіти від 21 березня 1913 р., згідно з яким слухачки вищих жіночих курсів м. Києва отримували право складати іспити в державних комісіях без спеціального дозволу Міністерства). Навчальні програми і плани курсів фактично дублювали університетські. Цим зумовлювався високий рівень загальнонаукової і, водночас, зменшувалося значення професійно-педагогічної підготовки (педагогіка відноситься до групи додаткових навчальних предметів); 1916-1920 рр. – період реконструкції вищих жіночих курсів. Українізація вищої жіночої школи: відкриття українських відділень, уведення в навчально-виховний процес жіночих освітніх закладів навчальних курсів з історії України, української мови та літератури тощо. Початок процесу об’єднання вищих жіночих закладів освіти з іншими вищими навчальними закладами України.

У цілому період 1917-1920 рр. в історії України відзначився вагомими зрушеннями у справі освіти. Освітянська політика урядів характеризувалась зміною принципів управління освітою: децентралізація (Центральна Рада (1917 р.), централізація (доба Гетьманату (квітень-грудень 1918 р.) та повернення до децентристських позицій в управлінні освітніми процесами під час Директорії (грудень 1918 р.). Спостерігаємо перші спроби (на офіційному рівні) створення національної системи освіти. Характерною рисою зазначеного періоду стала розробка теоретико-концептуальних положень розвитку національної школи (І.М.Стешенко, М.П.Василенко, І.І.Огієнко, П.І.Холодний та ін.). У процесі українізації школи та структуризації системи освіти велика увага приділялась підготовці та перепідготовці педагогічних кадрів. Провідною стає тенденція професіоналізації змісту освіти.

Дослідження дозволило зробити висновок, що до організаційно-педагогічних передумов становлення Фребелівського інституту в системі вищої освіти України початку ХХ ст. відносилися: урядові й відомчі розпорядження („Тимчасові правила” 1901-1902 рр., Маніфест 17 жовтня 1905 р. і т.д.), серія урядових постанов щодо організації вищої жіночої освіти, законопроекти з питань підготовки педагогічних кадрів (1917-1920 рр.); проекти організації вищого педагогічного закладу освіти: проект педагогічного факультету при університеті, педагогічного інституту на базі університету та проект „Головного училища наставників”; розширення мережі вищих жіночих педагогічних навчальних закладів (вищі жіночі курси, Фребелівський інститут, педагогічні й вчительські курси). Серед провідних тенденцій розвитку системи вищої освіти України другої половини ХІХ – початку ХХ ст. та становлення Фребелівського педагогічного інституту (1907-1920) визначаємо: університезацію педагогічної освіти (1860–1875; 1917–1920), її фемінізацію (1861–1920), професіоналізацію освіти (1867–1921), автономізацію профільних навчальних закладів (1875–1920).

У другому розділі „Зміст навчально-виховного процесу Київського Фребелівського педагогічного інституту (1907-1920 рр.)” проаналізовано теоретичну і практичну складову навчально-виховного процесу Фребелівського педінституту (1907-1920 рр.), виявлено провідні тенденції його розвитку. Визначено організаційну структуру навчально-виховного, науково-педагогічного комплексу Фребелівського інституту. Узагальнено досвід діяльності вищого навчального закладу, виявлено і актуалізовано провідні педагогічні ідеї, обґрунтовано можливість їх упровадження в навчальний процес сучасних вищих педагогічних навчальних закладів.

Нами виявлено, що теоретична складова навчально-виховного процесу Київського Фребелівського педагогічного інституту охоплювала три цикли дисциплін: загальнокультурний, педагогічний, спеціально-предметний. До загальнокультурного циклу входили: „Богослов’я”, „Фізика”, „Хімія”, „Ботаніка”, „Анатомія”, „Логіка”, „Історія мистецтв”, „Нові мови”, „Вступ до філософії” й т. ін. Педагогічний цикл дисциплін у навчальному плані інституту представлений предметами: „Історія педагогічних учень”, „Вступ до експериментальної дидактики”, „Школознавство”, „Питання релігійного виховання”, „Педагогічна психологія”, „Душа дитини”, „Теорія дошкільного виховання”, „Педагогічна патологія” тощо. Серед дисциплін спеціально-предметного циклу виокремлюємо: а) по шкільному відділенню (спеціальність „російська мова”: „Історія російської мови”, „Вступ до мовознавства” і. т.д.; спеціальність „Історія та географія”: „Курс загальної географії”, „Географія Росії” й т. ін.; спеціальність „Математика”: „Загальна арифметика”, „Елементи вищої математики” тощо); б) по позашкільному відділенню: „Історія та сучасний стан позашкільної освіти”, „Теорія і практика екскурсійної справи”, „Бібліотекознавство” й т. ін.

За логікою дослідження виділяємо людинознавчі („Анатомія”, „Фізіологія людини”, „Загальна психологія”, „Питання релігійного виховання”, „Вчення про фізичний розвиток людини”, „Надання першої медичної допомоги” і т. д.), природознавчі („Зоологія”, „Біологія”, „Мінералогія з геологією” тощо) та суспільствознавчі („Державний лад Росії і основи самоврядування”, „Статистика у зв’язку з політичною економікою”) дисципліни з метою обґрунтування тенденцій гуманізації і гуманітаризації навчально-виховного процесу Фребелівського інституту.

Зазначимо, що більша частина навчального часу відводилася на вивчення дисциплін загальнокультурного та педагогічного циклів. Значний їх відсоток поряд із малим на спеціально-предметні дисципліни у навчальних планах (у середньому 46–50–4вказує на тенденцію до збагачення загальної культури та посилення професіоналізму майбутніх учителів.

Широкий спектр антропологічних наук, представлений у навчальних планах, засвідчував особистісну орієнтованість педагогічної підготовки. З цієї позиції слід розглядати й специфіку побудови авторських теоретичних курсів, спрямованих на становлення особистості. Людиноцентрованість навчальних планів демонструє й відсоткове співвідношення навчальних дисциплін природознавчого, людинознавчого та суспільствознавчого циклів (у середньому, відповідно 37–61–2Методика викладання окремих дисциплін розглядалася як теорія навчання з елементами майстерності й спрямовувалася на оволодіння студентами окремими навичками.

Загалом, теоретична складова професійно-педагогічної підготовки вчителя у Фребелівському педагогічному інституті будувалася як з урахуванням розвитку педагогічної науки, так і зумовлювалася потребами практики. Взаємозв’язок теоретичної і практичної професійно-педагогічної підготовки вважався запорукою майбутньої повноцінної педагогічної діяльності студентів.

Практична підготовка у Фребелівському педагогічному інституті була багатоаспектним, поліваріантним формоутворенням. З огляду на специфіку організації педагогічного вузу (інститут об’єднував навчально-виховні, науково-педагогічні заклади), педагогічна практика студентів проходила одночасно у двох площинах – навчально-виховній та науково-дослідній і зосереджувалась у допоміжних установах інституту. В цілому система педпрактики у вищому навчальному закладі включала: 1) працю у навчально-виховних допоміжних закладах (дитсадках, притулках, початкових школах, вищому початковому училищі); 2) діяльність у науково-дослідних установах (педагогічній лабораторії, лабораторії експериментальної психології, педологічній лабораторії, амбулаторії педагогічної патології); 3) педпрактику на літніх майданчиках для дитячих ігор і в дитячому осередку. Відповідно до типу практики, визначався її зміст: 1) педпрактика в навчально-виховних закладах: а) пасивна: ознайомчі екскурсії, двотижневі чергування в дитсадку, школі; відвідування уроків учителів-наставників і практикантів, їх обговорення, аналіз; б) активна: проведення пробних уроків (занять); педагогічні спостереження за учнями; самостійна робота з дітьми (двічі на тиждень); 2) педпрактика в науково-дослідних установах: а) спостереження за роботою педагога-консультанта (лікаря) під час проведення лікарсько-педагогічних обстежень дітей та консультацій з батьками, вчителями; б) участь студента в лікарсько-педагогічних обстеженнях дітей та консультуванні батьків, учителів; 3) педпрактика на літніх майданчиках для дитячих ігор і в дитячому осередку передбачала безпосереднє включення студента в організаційно-виховну роботу з дітьми.

Особливість проведення педпрактики слухачок у притулку, дитсадку, школі визначалась застосуванням технології „вільного виховання”. Специфіка організації навчально-виховного процесу дошкільних та початкових освітніх закладів, що втілювали в життя принципи „вільного виховання”, полягала в спрямованості навчально-виховного процесу не на результат, а на розвиток змісту навчання, зміщенні акценту на методику викладання, опосередкованому впливові вчителя на учня, активізації дитини на уроках (заняттях), максимально вивірених програмах-мінімумах замість громіздких, об’ємних навчальних планів та програм.

Метою практичної професійно-педагогічної підготовки у науково-дослідних установах було всебічне вивчення дитини, що давало можливість з позицій наукового обґрунтування вирішувати питання її навчання та виховання, консультування батьків. Це сприяло налагодженню активної співпраці сім’ї та школи. Психолого-педагогічні консультації з батьками, крім прямого завдання допомоги у справі виховання дітей, опосередковано впливали на психологічне оздоровлення сім’ї.

Вагомими в системі педагогічної практики в школі (дитсадку) вважалися практичні заняття з окремих навчальних дисциплін: біології, ботаніки, зоології, мінералогії, фізики та хімії, навчання ремеслам, екскурсії, народний театр, заняття з фізичного виховання, малювання, ліплення, співів, ритміки та гімнастики, заняття з виразного читання, дикції та декламації, ручної праці, дитячі ігри.

В цілому, практична професійно-педагогічна підготовка у Київському Фребелівському педінституті була спрямована на розв’язання двох взаємозумовлених завдань: всебічного вивчення дитини і проектування навчально-виховного впливу на неї. Педпрактика виступала орієнтиром у розробці теоретичних навчальних дисциплін і організації навчально-виховного процесу вищого навчального закладу.

Характерним було застосування у змісті навчання авторських зарубіжних (Ф.Фребеля, М. Монтессорі) і вітчизняних (С.Русової, І.Сікорського) педагогічних технологій. Так, в інституті протягом 1907-1909 рр. викладалась дисципліна „Теорія занять за системою Фребеля”, за фребелівською системою проводились практичні заняття; в роботі з дітьми в притулках, дитячих садках, початкових школах слухачки використовували метод „центральної ідеї” (Ф.Фребель), метод „номенклатури” (М.Монтессорі).

Отже, здійснений нами аналіз змісту навчально-виховного процесу Фребелівського інституту дозволяє виокремити провідні тенденції його розвитку: педагогізація, медико-психологічна зорієнтованість, гуманізація, гуманітаризація, вузька спеціалізація, інтеграція знань у змісті навчальних дисциплін, застосування авторських (зарубіжних і вітчизняних) педагогічних технологій (Ф.Фребеля, М. Монтессорі, С.Русової, І.Сікорського та ін.) і системи „вільного виховання”.

Щодо організаційної структури Київського Фребелівського педінституту, то протягом усього періоду діяльності (1907-1920 рр.) він функціонував як навчально-виховний, науково-педагогічний комплекс. До нього входили: допоміжні навчально-виховні заклади (дитячі притулки, садки, початкові школи, вище початкове училище, клуб для підлітків, бібліотеки, музей, школа для дорослих) та науково-дослідні установи (педагогічна амбулаторія, амбулаторія педагогічної патології, педологічна лабораторія, лабораторія експериментальної психології).

Головне призначення допоміжних навчально-виховних і наукових установ полягало в їх широкому використанні як бази проходження педагогічної практики слухачок, місця творчо-критичного апробування нових педагогічних технологій, застосування здобутих на лекціях знань, проектування власної педагогічної діяльності. Поряд з цим, навчально-наукові установи спрямовувалися на поглиблення загальнокультурної складової змісту навчання студентів. Існуючи в рамках єдиної ідеології змісту навчання (навчально-виховний процес інституту базувався на провідній психолого-педагогічній ідеї – навчання та виховання дитини принципово неможливе без її всебічного вивчення та знання дитячої природи), науково-дослідні установи педагогічного комплексу були центром всебічного вивчення дитини, експериментальним майданчиком впровадження наукових розробок педагогічних питань. Відповідно до змін у змісті навчання, поглиблення мети й завдань вищого навчального закладу (за статутами 1908, 1910, 1915, 1917 рр.), збільшувалася й кількість та номенклатура допоміжних науково-освітніх установ.

Навчально-виховне, науково-педагогічне об’єднання забезпечувало комплексну професійно-педагогічну підготовку майбутнього вчителя. Важливим чинником інтеграції науково-освітніх закладів Фребелівського педінституту в єдиний навчально-науково-виховний комплекс виступала підготовка вчителя-вихователя, професійно-якісною характеристикою якого висувалась вимога слідувати у навчанні та вихованні природі дитини, застосування з цією метою інноваційних педагогічних технологій.

На основі узагальнення досвіду організації НВНПК Київського Фребелівського педагогічного інституту (1907-1920 рр.) нами розроблено авторську теоретичну модель організації сучасного навчально-виховного, науково-педагогічного комплексу: визначено його мету (всебічний розвиток особистості, її самореалізація та самоствердження в процесі професійного становлення), принципи побудови (науковості, інтеграції наукових знань, єдності педагогічної теорії та практики, інноваційності та варіативності підходів в оновленні навчально-виховного процесу, фундаментальності і ґрунтовності засвоюваних знань та науково-дослідних розробок), структуру і зміст діяльності (НВНПК має трирівневу організацію: І рівень – педагогічний вуз, ІІ рівень – навчально-виховні заклади, ІІІ рівень – науково-дослідні установи).

Дослідження дозволило виявити й актуалізувати провідні ідеї діяльності Київського Фребелівського педінституту, серед яких: гуманістична науково-педагогічна спрямованість діяльності вищого закладу освіти; „педагогізація” й „психологізація” навчально-виховного процесу; багатоаспектність організації практичної професійно-педагогічної підготовки студентів; інтегративна медико-психолого-педагогічна підготовка вчителя; оптимізація методичної підготовки студента; організація післядипломної освіти педагога, підготовка організаторів позашкільної справи та ін.

Висновки

У дисертації здійснено цілісний науковий аналіз процесу становлення Київського Фребелівського педагогічного інституту в системі вищої освіти України (1907-1920 рр.), обґрунтовано основні тенденції його розвитку, актуалізовано досвід діяльності.

1. До організаційно-педагогічних передумов становлення Фребелівського педагогічного інституту в системі вищої освіти України початку ХХ ст. відносимо: 1) урядові розпорядження („Тимчасові правила” (1901 та 1902 рр.), Маніфест 17 жовтня 1905 р.; урядові й відомчі постанови щодо організації вищої жіночої освіти („Правила про випробовування осіб жіночої статті” від 19 грудня 1911 р., Циркуляр 20 травня 1912 р. про порядок застосування закону 19 грудня 1911 р., Циркуляр Міністерства народної освіти від 21 березня 1913 р. (про дозвіл слухачкам вищих жіночих курсів м. Києва складати іспити в державних комісіях без спеціального дозволу Міністерства); законопроекти та циркулярні розпорядження з питань підготовки педагогічних кадрів 1917-1920 рр.); 2) проекти організації вищого педагогічного навчального закладу (педагогічний факультет, педагогічний інститут на базі університету (післяуніверситетська педагогічна освіта), модель „Головного училища наставників”); 3) розширення мережі вищих жіночих педагогічних навчальних закладівза рахунок громадсько-приватного сектору (вищі жіночі курси в Києві (1878), Одесі (1906), Харкові (1907), Фребелівський педагогічний інститут (1907) та відкриття державних вищих педагогічних навчальних закладів (педагогічні і вчительські курси).

Виокремлено основні тенденції розвитку системи вищої освіти України другої половини ХІХ – початку ХХ ст. та становлення Фребелівського педагогічного інституту (1907-1920): університезація вищої освіти (1860–1875; 1917–1920); фемінізація педагогічної освіти (1861–1920); професіоналізація освіти (1867–1921), автономізація профільних навчальних закладів (1875–1920).

2. Визначено місце і роль Фребелівського педінституту в системі вищої освіти України початку ХХ ст. як приватного жіночого вищого педагогічного навчального закладу-комплексу, що здійснював підготовку вихователів і вчителів (для дошкільних і позашкільних установ, початкових шкіл, гімназій), забезпечував широку культурно-просвітницьку, організаційно-педагогічну, консультативну (медико-психологічну) роботу. За період свого функціонування (1907-1920 рр.) інститут став осередком науково-педагогічних розробок з педагогічної практики, експериментальним майданчиком для впровадження нових освітніх технологій (як вітчизняних, так і зарубіжних), центром реалізації методики „вільного виховання”. З 1917 року стає провідною установою у розробці концепції розвитку вищої педагогічної освіти. В 1920 р. увійшов до складу Київського ІНО.

3. Розроблено періодизацію діяльності Фребелівського педагогічного інституту (1907-1920 рр.) в єдності чотирьох етапів: 1) 1907-1908 рр. – функціонування педагогічного інституту під патронатом товариства Трудової допомоги інтелігентним жінкам у м. Києві. Навчально-виховний процес вищого закладу освіти регламентовано „Положенням про Фребелівський педагогічний інститут” (1907 р.), згідно з яким основними характеристиками змісту навчання визначаються: орієнтація навчально-виховного процесу на поглиблення професійно-педагогічної підготовки педагога (особлива увага приділяється дисциплінам психолого-педагогічного циклу), практична спрямованість змісту навчання, низький відсоток методичних курсів, певна неузгодженість змісту теоретичної та практичної підготовки, різнорівневість професійно-педагогічної підготовки вчителя-вихователя (педагогічний інститут (2 роки навчання), „Школа нянь” (1 рік навчання); 2) 1908-1910 рр. – діяльність Київського Фребелівського педінституту під егідою Фребелівського товариства сприяння справі виховання (з 1908 р.). Реконструкція навчального плану вузу (за Статутом 1908 р.) з переходом на трирічний термін навчання, розширення змісту теоретичної професійно-педагогічної підготовки студентів за рахунок збільшення кількості дисциплін методичного циклу. Впровадження авторських навчальних курсів. Структуризація педагогічної практики, узгодження її змісту з теоретичними навчальними курсами та зосередження в навчально-виховних допоміжних закладах (дитячих садках, початкових школах, педагогічній амбулаторії, лабораторії експериментальної психології); 3) 1910-1916 рр. – регламентація навчально-виховного процесу педагогічного інституту Статутами 1910 та 1915 рр., відповідно до яких навчальний план поєднував загальнокультурні та педагогічні предмети. Домінування теоретичних дисциплін людинознавчого циклу, розширення загальнокультурного та методичного циклів, узгодження змісту теоретичних та методичних дисциплін. Поглиблення професійно-педагогічної підготовки слухачок (головним чином практичної складової) за рахунок її зосередження на літніх ігрових майданчиках і осередку для дітей військових, організації самостійної роботи в бібліотеці та педагогічному музеї при інституті. Оформлення педагогічної практики в систему (зосередження у навчально-виховних допоміжних закладах, науково-дослідних установах, на літніх майданчиках для дитячих ігор і в дитячому осередку), дотримання принципу єдності теоретичної і практичної професійно-педагогічної підготовки; 4) 1916-1920 рр. – регулювання діяльності Фребелівського педагогічного інституту Статутом 1917 р. Удосконалення навчального плану (три відділи: пропедевтичний (предмети загальнокультурного циклу), основний (цикл педагогічних дисциплін) і спеціально-предметний (розмежування навчальних курсів у відповідності до специфіки дошкільного, шкільного і позашкільного відділень, де предмети дошкільного відділення визначались базовими для всіх спеціальностей). Модифікація системи педагогічної практики за рахунок відкриття нових відділень (шкільного, позашкільного), її розширення і зосередження в педологічній лабораторії та амбулаторії педагогічної патології, залі ручної праці, бібліотеках (педагогічній, загальній, дитячій), вечірній школі для дорослих, у клубі для підлітків. Домінування дисциплін загальнокультурного,