НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ М.П. ДРАГОМАНОВА

Петренко Ірина Миколаївна

УДК 37.014.52:281.9 (470) (477.5) „311”

ЦЕРКОВНОПАРАФІЯЛЬНІ ШКОЛИ ЛІВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ В СИСТЕМІ

ОСВІТНЬОЇ УРЯДОВОЇ ПОЛІТИКИ ЦАРСЬКОЇ РОСІЇ

(1884-1917 рр.)

07.00.01 – історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі давньої та нової історії України Київського

національного університету імені Тараса Шевченка, Кабінет Міністрів

України

Науковий керівник доктор історичних наук, професор

Катренко Андрій Миколайович,

Український науково-дослідний інститут архівної справи та документознавства,

завідувач науково-інформаційного відділу.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Гусєв Віктор Іванович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри історії для гуманітарних факультетів історичного факультету;

кандидат історичних наук, доцент

Щербак Надія Олександрівна,

Національна академія внутрішніх справ України, професор кафедри гуманітарних дисциплін.

Провідна установа Інститут історії України НАН України, відділ історії України ХІХ – початку ХХ ст., м. Київ.

Захист відбудеться „_20___” _травня __ 2005 р. о _1400_____ годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради К 26.053.02 у Національному

педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова, 01601, м. Київ,

вул. Пирогова, 9.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного

педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, 01601, м. Київ,

вул. Пирогова, 9.

Автореферат розісланий „_10___ ” __квітня___ 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Стоян Т.А.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Вступ. Актуальність теми дослідження. Освіта є однією із головних умов культурного, інтелектуального й економічного розвитку держави. За плечима українського суспільства на цей час усталені традиції, які полягають у широкій участі громадськості в розбудові освітніх закладів, повазі до приват-ної ініціативи, визнанні прав особистості на вибір змісту навчання. Ставлення до релігії та релігійного виховання в сучасному суспільстві досить супереч-ливе і викликає гострі дискусії. Українське православне духовенство нині ви-ступає силою, яка підтримує освітні традиції. При українських храмах зростає популярність недільних шкіл. У деяких сучасних школах відкриваються про-фільні класи духовно-просвітницького спрямування. У таких умовах зростає суспільний інтерес до вивчення функціонування церковнопарафіяльних шкіл в минулому України, адже вони вписали помітну сторінку в історію освіти та виховання. Цей процес був перерваний десятиліттями радянської влади. Нині він потребує якісно нового осмислення.

У вітчизняній історичній науці формується нова концепція історії Украї-ни, переосмислюється роль церкви у суспільних процесах, що зумовлює науко-ву значимість теми дисертації. Залучення до широкого обігу нових мате-ріалів сприяло тому, що діяльність православної церкви в Україні у сфері освіти наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. стала не такою однозначною, якою вона вважалася до того. Тому в наукових колах значно поширився інтерес до дослідження культурно-просвітницької функції духовенства.

Зв’язок теми дисертації з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота здійснена в рамках науково-дослідної теми „Історія фор-мування і розвитку Української держави” (державний реєстраційний номер 01БФ046-01), включеної до комплексної наукової програми Київського націона-льного університету імені Тараса Шевченка „Наукові проблеми державотво-рення України”. Тема дисертації затверджена Вченою радою Київського націо-нального університету імені Тараса Шевченка 22 квітня 2003 року, протокол № 8.

Об’єктом дослідження є урядова політика Російської імперії у сфері почат-кової освіти духовного відомства, починаючи з 80-х років ХІХ ст. і до 1917 року.

Предметом дисертаційного дослідження є функціонування церковно-парафіяльних шкіл Лівобережної України в системі освітньої урядової полі-тики царського самодержавства в 1884-1917 роках.

Територіальні межі дослідження охоплюють три губернії Лівобережної України (Чернігівську, Полтавську і Харківську), які перебували у складі Росій-ської імперії. Обрання таких територіальних меж зумовило можливість виявити закономірності розвитку церковнопарафіяльних шкіл і з’ясувати регіо-нальні особливості їхньої діяльності.

Хронологічні рамки дослідження обумовлені внутрішньою логікою по-дій і охоплюють період 1884-1917 років. Верхня хронологічна межа дисерта-ційного дослідження – 1884 рік – обумовлена затвердженням „Правил про цер-ковнопарафіяльні школи”, згідно з якими заклади даного типу набули нового статусу в Російській імперії. Нижня – 1917 рік – зумовлена докорінною зміною політичного устрою Російської імперії внаслідок революційних подій 1917 року.

Мета даної дисертаційної роботи – виявити та проаналізувати особливос-ті еволюції освітньої урядової політики царського самодержавства щодо церковнопарафіяльних шкіл Лівобережної України протягом 1884-1917 років, створити цілісну картину їх виникнення та діяльності, узагальнити ос-новні тенденції їхнього розвитку. Для досягнення поставленої мети ставляться такі основні завдання:

- визначити ступінь наукової розробки теми та джерельної бази дослід-ження;

- проаналізувати основні передумови реформування початкової освіти духов-ного відомства;

- відтворити процес створення мережі церковнопарафіяльних шкіл та вияви-ти джерела їхнього матеріального забезпечення;

- простежити динаміку учнівського контингенту, статевий склад і соціаль-не походження учнів;

- охарактеризувати специфічні особливості організації навчально-виховно-го процесу в церковнопарафіяльних школах, рівень їхнього методичного забезпечення;

- з’ясувати склад викладацького корпусу і процес підготовки вчителів для шкіл даного типу;

- дослідити внесок православного парафіяльного духовенства у справу органі-зації та функціонування церковнопарафіяльних шкіл.

Методологічна база роботи ґрунтується на основі принципів науковос-ті, історизму, об’єктивності. При написанні дисертації були використані загально-наукові та спеціально-історичні методи. Зокрема, конкретно-пошуко-вий (аналіз і систематизація джерел з проблеми), історико-географіч-ний (вивчення специфіки регіонального розвитку церковно-парафіяльних шкіл), хронологічний (дослідження динаміки змін мережі шкіл у часовій послідовності), а також історико-аналітичний, порівняльно-історичний і метод статистичного кількісного аналізу.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що вперше з позицій сучасної методології розкрито особливості освітньої урядової полі-тики Російської імперії, Синоду, місцевої влади та приватної ініціативи щодо церковнопарафіяльних шкіл Лівобережної України протягом 1884-1917 ро-ків. Зроблено узагальнюючий аналіз процесу функціонування церковнопара-фіяльних шкіл, визначено ступінь ефективності їхньої роботи у справі нав-чання та виховання підростаючого покоління; показано прагнення частини служителів церкви і передових вчителів на початку ХХ ст. до викладання у школах українською мовою; спростовано ряд концептуальних положень ра-дянської історіографічної науки щодо окремих фактів діяльності церковно-парафіяльних шкіл та ролі духовенства у поширенні освіти.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що висновки, узагальнен-ня та фактичний матеріал її можуть бути використані у процесі викла-дання історії церковної освіти в Україні, при підготовці навчальних посіб-ників, наукових праць, розробці лекцій з вітчизняної історії, при напи-санні видань краєзнавчого характеру, а також у музейній і бібліотечній справі.

Апробація основних положень дисертації здійснювалась у формі висту-пів на Міжнародній науковій конференції „Історія релігій в Україні” (Львів, травень 2003, 2004 рр.), Полтавській науковій конференції з історич-ного краєзнавства (Полтава, грудень 2003 р.), Всеукраїнській науково-практич-ній конференції „Православ’я – наука – суспільство: проблеми взаємо-дії” (Черкаси, травень 2004 р.), науково-практичній конференції „Національна ідентичність у контексті політичного процесу: історія і сучасність” (Черкаси, 2004), Міжнародній науковій конференції „Релігія і громадянське суспільство” (Чернівці, квітень 2004 р.). Зміст дисертації обговорювався на кафедрі давньої та нової історії України Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Публікації. Основні положення дисертації знайшли своє відображення у 17 публікаціях, з них – одна колективна монографія, 7 є науковими статтями у фахових виданнях.

Структура дисертації обумовлена логікою розкриття теми, специфікою мети і завдань та характером дослідження. Дисертаційне дослідження складаєть-ся із вступу, чотирьох розділів (дев’ять параграфів), висновків та списку використаних джерел і літератури. Загальний обсяг дисертації стано-вить 247 сторінок, у тому числі основний текст – 199 сторінок, список використа-них джерел і літератури – 48 сторінок (433 найменування).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі „Історіографія та джерела” аналізується історіографіч-на традиція та характеризуються джерела теми, що відображають основні напрямки дослідження історії початкової церковної освіти.

Загальні праці з історії початкової освіти почали з’являтися наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. 1 У них вміщено важливий фактичний матеріал та проаналізовано політику уряду щодо освіти, приділено увагу проблемам організа-ції навчального процесу в церковнопарафіяльних школах.

Становить інтерес праця М.В.Чехова, у якій вперше зроблено спробу об’єктивного аналізу етапів розвитку початкової освіти, проаналізовано перешко-ди в шкільній справі.2 Автор намагався неупереджено охарактеризу-вати діяльність церковнопарафіяльних шкіл, порівняти їх із початковими школами відомства міністерства народної освіти.

З кінця ХІХ ст. з’явилися загальні праці, які висвітлювали розвиток церков-них початкових шкіл, і написані вони були переважно представниками духовенства.3 Незважаючи на певну заангажованість, у них аналізується став-лення духовенства до народної освіти, дається оцінка заходам, що їх вживало церковне керівництво з метою розширення мережі шкіл.

На рубежі ХІХ-ХХ ст. було видано регіональні статистичні дослідження з історії церковної освіти. У них досліджено динаміку зростання шкіл, контин-гент учнів та учительського персоналу. Одними із перших було опубліко-вано праці по окремих регіонах Лівобережної України. 4

В історіографії досліджуваної теми дореволюційного періоду закладено передумови створення бази для розробки проблеми. Значення цих праць для дослідників полягає у наявності в них фактичного і статистичного матеріалу.

________________________

1 Кудрявцев П. К вопросу о характере народной школы (По поводу некоторых суждений нашей периодической печати о церковно-приходских школах). – К., 1898; Григорьев В.В. Исторический очерк русской школы. – М., 1900; Демков М.И. Начальная народная школа, ее история, дидактика и методика. – М., 1911.

2 Чехов Н.В. Народное образование в России с 60-х годов ХІХ в. – М., 1912.

3 Смирнов П. Церковно-приходская школа. Упадок ее на западе Европы и значение для России. – СПб., 1887; Петрищев А. Церковь и школа. – СПб., 1906; Корольков К. Личность императора Александра ІІІ и воссоздание им церковной школы. – К., 1909; Миропольский С. Очерк истории церковно-приходской школы от первого ее возникновения на Руси до настоящего времени. – СПб., 1910.

4 Шаховской М.Л. Начальная народная школа в Харьковской губернии. – Х., 1892; Яцевич Ю.В. Начальное народное образование в Полтавской губернии. – Полтава, 1894; Хижняков В. Народное образование в Черниговской губернии // Русская мысль. – 1897. – Книга VI. – С. 22-43; Фомин П. Начальное народное образование в Харьковской губернии. – Х., 1899.

У 20-30-ті роки ХХ ст. з’явились публікації, що мали здебільшого опи-совий характер. 1 У них підсумовано діяльність початкових шкіл Російської імперії. Автори критикували патріархальний уклад церковнопарафіяльних шкіл і діяльність духовенства у сфері народної освіти.

Після Другої світової війни було поновлено дослідження з проблем освіти. Наприкінці 40-х – на поч. 50-х рр. ХХ ст. з?явились монографії з історії початкової освіти, в яких були й окремі відомості про церковнопарафіяльні школи. Вивчення історії школи продовжили М.Ф.Даденков, А.Г.Рашин, М.О.Константинов, В.Я.Струминський. 2 Праці цих авторів хоча й не висвітлю-вали безпосередньо проблематику церковнопарафіяльних шкіл Лівобе-режної України, проте торкалися напрямків політики царського уряду в галузі початкової освіти.

Антирелігійна кампанія кінця 50-х – 60-х рр. ХХ ст. супроводжувалася появою досліджень, у яких церква трактувалась як ворог освіти, критику-валась участь духовенства у діяльності шкіл. Останні розглядались як допов-нення до церкви, разом з якою мали виховувати підростаюче покоління в релі-гійному дусі. 3

Одним із головних напрямків вивчення освіти в Україні стало дослід-ження школи окремих регіонів. Першим на дисертаційному і монографічному рівнях історію народної освіти Лівобережної України минулого почав дослід-жувати В.Й. Борисенко. Одне з головних місць у працях ученого займає характе-ристика діяльності церковнопарафіяльних шкіл у межах Полтавської, Чернігівської та Харківської губерній. Автор навів цікаві, почерпнуті з архів-них джерел, відомості про динаміку зростання кількості шкіл, роль земств, сільських громад у поширенні їх. Незважаючи на те, що робота обмежена ра-мками – 60-90-ми ХІХ ст., дисертація та монографія В.Й. Борисенка започат-кували систематичне вивчення історії народної освіти Лівобережної України, у тому числі й початкових шкіл духовного відомства пореформеного періоду. 4

Отже, 50-ті – 80-ті рр. ХХ ст. стали часом розширення тематики дослід-ницької роботи, створення узагальнюючих праць з історії освіти в Україні та її регіонах.

Після проголошення незалежності Української держави та розпаду СРСР змінилися умови й пріоритети дослідницької роботи в галузі історії освіти.

______________________

1 Каменев С.А. Церковь и просвещение в России. – М.: Атеист, 1929. – 162 с.; Медынский Е.Н. Исто-рия русской педагогики. – М.: Учпедиз, 1938. – 498 с.

2 Даденков М.Ф. Історія педагогіки. – К.: Радянська школа, 1947. – 328 с.; Рашин А.Г. Грамотность и народное образование в России в ХІХ и начале ХХ в. // Исторические записки. – М.: Наука, 1951. – Т.37. – С. 28-80; Константинов Н.А., Струминский В.Я. Очерки по истории начального образования в России. – М.: Госуд. учебно-пед. изд-во Мин-ва просвещения РСФСР, 1953. – 272 с.

3 Грекулов Е.Ф. Православная церковь – враг просвещения. – М.: Наука, 1962. – 192 с.; Гре-куловЕ.Ф. Церковь, самодержавие, народ (2-ая половина ХІХ – начало ХХ в.). – М.: Наука, 1969. – 184 с.; Богданов И.М. Грамотность и образование в дореволюционной России и в СССР. – М.: Статистика, 1964. – 196 с.; Грищенко М.М. Великодержавна політика царсь-кого уряду в питанні освіти трудящих України // Український історичний журнал. – 1968. – № 7. – С. 51-57.

4 Борисенко В.И. Сельское начальное образование на Левобережной Украине в 60-х – 90-х гг. XIX в.: Дис. ... канд. ист. наук: 07.00.02. – К., 1976. – 215 с.; Борисенко В.Й. Боротьба демократичних сил за народну освіту на Україні в 60-90-х роках ХІХ ст. – К.: Наукова дум-ка, 1980. – 155 с.

З’явилися дослідження, які хоча й не акцентують увагу на стані освіти в Лівобережній Україні, однак, дають уявлення про національну політику царського уряду щодо українського шкільництва наприкінці ХІХ – поч. ХХ ст. 1

Свідченням зростання інтересу до досліджуваної проблематики стало збіль-шення кількості дисертацій, захищених в Україні. В них з викорис-танням нових методологічних підходів проаналізовано освітню діяльність ду-ховенства. 2

Предмета нашого дослідження торкалися й історики діаспори. На увагу заслуговує монографія І.Власовського „Нарис історії української православної церкви”. Праця написана з позицій україноцентризму. Автор засуджує руси-фікаторські заходи царизму в сфері освіти. У монографії С. Сірополка проана-лізовано освітню політику Росії, участь духовенства в організації церковнопарафіяльних шкіл. 3

Отже, дослідниками була проведена значна робота з вивченням проблем, пов’язаних із функціонуванням початкових шкіл духовного відомства. Однак, питання щодо ролі церковнопарафіяльних шкіл Лівобережної України в сис-темі освітньої політики Російського уряду протягом 1884-1917 років не було предметом спеціального дослідження.

__________________________________

1 Опыты православной педагогики: Сб. / Сост. А. Стрижев, С. Фомин. – М.: Литерат. учеба, 1993. – 240 с.; Нариси історії українського шкільництва 1905-1933: Навч. посібник / За ред. О.В.Сухомлинської. – К.: Заповіт, 1996. – 304 с.; Шип Н.А. Церковно-православний рух в Україні (поч. ХХ ст.). – К.: НАН України. Ін-т історії України, 1995. – 66 с.; Щербак Н.О. З історії боротьби царського уряду проти українства і українського слова в ІІ пол. ХІХ ст. // Наукові записки з української історії: Зб. наук. ст. Переяслав-Хмельницький. – 1999. – Вип.VIII. – С.39-43.; Даниленко В.М., Кравченко А.А. Володимир Дурдуківський – педагог, критик, громадський діяч (1874-1938). – К.: Ніка-Центр, 2000. – 72 с.; Чиненный А, Стоян Т. Сейте разумное, доброе, вечное... Благотворительность - просвещению // Высшее образование в России. – 2001. - № 5. – С.115-124; Теоретико-методичні основи християн-ської педагогіки. Історико-педагогічний аспект: Монографія / Автори: Т.Д.Тхоржевська, І.Я. Мищишин, Ю.А. Щербяк: В 2 ч. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2002. – 480 с.; Гусєв В.І. Історія України: навч. посібник / В.І. Гусєв, Ю.О. Калінцев, С.В. Кульчицький; За ред. С.В. Кульчицького. – К.: Вища школа, 2003. – С.167-190.

2 Стельмах С.П. Политика самодержавия в области народного образования на Украине в 60-90-х гг. XIX в.: Дис. ... канд. ист. наук: 07.00.02. – К., 1991. – 231 с.; Гладкий С.О. Пра-вославне парафіяльне духовенство в суспільному житті України на початку ХХ ст.: Дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01. – Полтава, 1997. – 189 с.; Кравченко Т.М. Розвиток початкової освіти на Харківщині в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.: Дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01. – Х., 1999. – 239 с.; Надтока Г.М. Православна церква в Україні 1900-1917 років: соціально-релігійний аспект: Дис. ... д-ра іст. наук: 09.00.11. – К., 1999. – 486 с.; Драч О.О. Розвиток початкової освіти в Україні (1861-1917 рр.): Дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01. – Х., 2001. – 280 с.; Степаненко Г.В. Освітня діяльність православного духовенства в Україні (ХІХ – початок ХХ ст.): Дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01. – К., 2002. – 225 с.; Кравченко О.В. Благодійна діяльність православної церкви в Харківській єпархії (1799-1917 рр.): Автореф. дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01 / Харк. нац. ун-т ім. В.Н. Каразіна. – Х., 2003. – 19 с.

3 Власовський І. Нариси історії Української Православної Церкви: В 4 т. – К.: АТ „Книга”, 1998. – Т. ІІІ (ХVІІІ – ХІХ ст.). – 390 с.; Сірополко С. Історія освіти в Україні. – К.: Наукова думка, 2001. – 912 с.

Джерельною базою дослідження є комплекс різноманітних архівних та опублікованих звітних документів: історико-статистичних, єпархіальних учили-щних рад, місцевих спостерігачів церковнопарафіяльних шкіл; поста-нови земських з’їздів; центральна та місцева періодика.

Основою джерельної бази є документи державних архівів. Значний інте-рес становлять документи Центрального державного історичного архіву України в м.Києві (ЦДІА України в м. Києві), які знаходяться у фондах „Київ-ська духовна консисторія” (ф.127), „Управління Київського навчального округу” (ф.707), родинні фонди Галаганів (ф.1475), Скоропадських (ф.1219), іменний фонд Сумцова (ф.2052). Вищезазначені фонди містять документи: поста-нови, циркуляри Синоду, місцевих органів влади, і міністерства народ-ної освіти, попечителів навчальних округів, кошториси витрат на церковнопа-рафіяльні школи. Родинні фонди Галаганів, Скоропадських, Сумцова містять відомості про благодійницьку діяльність цих особистостей по підтримці шкіл.

Важливий матеріал про стан церковнопарафіяльних шкіл Полтавської єпар-хії міститься у Державному архіві Полтавської області (ДАПО). Інтерес являють фонди „Полтавської духовної консисторії” (ф.706), „Полтавської єпа-рхіальної училищної ради” (ф.512), „Дирекції народних училищ Полтавської губернії” (ф.545). У фонді Полтавської духовної консисторії (ф.706) цін-ність становлять укази Синоду, постанови духовної консисторії. У фонді Полтавської єпархіальної училищної ради (ф.512) збереглися звіти про стан церковнопарафіяльних шкіл, вимоги на придбання підручників для них. Фонд Дирекції народних училищ Полтавської губернії (ф.545) містить ві-домості про видачу допомоги вчителям шкіл. Ці матеріали дали можливість виявити ступінь участі органів місцевого самоврядування в організації роботи церковнопарафіяльних шкіл.

Особливий інтерес становлять документи, що містяться у Державному архіві Харківської області (ДАХО). Зокрема, вони є у фондах „Харківської духовної консисторії” (ф.40), „Канцелярії директора народних училищ” (ф.266). У фонді Харківської духовної консисторії (ф.40) зберігаються докуме-нти про відкриття церковнопарафіяльних шкіл при монастирях та джерела їх-нього утримання. У фонді Канцелярії директора народних училищ (ф.266) мі-стяться розпорядження міністерства народної освіти, Синоду, попечителя Ха-рківського навчального округу.

Цінними з даної проблематики дослідження є документи Державного ар-хіву Чернігівської області (ДАЧО), зокрема вони містяться у фондах „Черні-гівської духовної консисторії” (ф.679), „Чернігівського губернського по земсь-ких і міських справах присутствія” (ф.145). У фонді Чернігівської духовної консисторії (ф.679) зберігаються укази Синоду, накази Чернігівського єпис-копа, відомості про учнів церковнопарафіяльних шкіл. Фонд „Чернігівське губернсь-ке по земських і міських справах присутствіє” (ф.145) вміщує мате-ріали про будівництво шкіл.

Певне значення для висвітлення освітньої діяльності церкви мають збір-ники законів і постанов центральних установ.1 На початку ХХ ст. з’явилися узагальнюючі звіти про школи духовного відомства. 2 У них подано інформа-цію про кількість шкіл, учнів і склад учителів. При

_____________________

1 Сумароков П. Собрание правил, законоположений и распоряжений Святейшего Синода о церковно-приходских школах и школах грамоты. – Вятка, 1897; Спасский П.Н. Сборник правил о школах церковно-приходских и грамоты. – СПб., 1898; Пругавин А.С. Законы и справочные сведения по начальному народному образованию. – СПб., 1904.

2 Статистические сведения о церковных школах Российской империи со времен издания Высочайше утвержденных 13 июня 1884 г. Правил о церковно-приходских школах. – СПб., 1909; Церковные школы Российской империи к 1907 году (Статистические сведе-ния). – СПб., 1907.

написанні дисертації вико-ристовувалися також звіти училищних рад про стан церковнопарафіяльних шкіл у губерніях. 1

Одним із важливих джерел для написання дисертації стали матеріли періо-дичних видань: „Полтавские епархиальные ведомости”, „Черниговские епархиальные известия”, „Вера и разум”, „Церковно-приходская школа”, „Церко-вные ведомости”, „Вера и жизнь” та інші. У них вміщено розпоряд-ження єпархіального управління, звіти спостерігачів церковнопарафіяльних шкіл, журнали постанов з’їздів духовенства, спогади з педагогічного досвіду роботи вчителів, умови їх роботи.

Таким чином, джерельна база достатня для того, щоб розкрити тему достові-рно і неупереджено. Всього було опрацьовано 29 архівних фондів (101 справа), в результаті чого до наукового обігу введено ряд нових документів. Перспективним напрямком подальшого дослідження проблеми може стати ви-вчення особливостей функціонування шкіл духовного відомства в Україні у ХІХ – на поч. ХХ ст., їх ролі у наданні початкової освіти, у моральному і трудо-вому вихованні дітей.

Другий розділ дисертації – „Передумови створення та розгортання мережі церковнопарафіяльних шкіл” – складається із трьох параграфів. У першому з них – „Загальний стан початкової освіти на початок 80-х років ХІХ ст.” – проаналізовано законодавчі акти по створенню початкових шкіл. Показано, що, починаючи з 60-х років ХІХ ст., йшов процес розбудови сис-теми освіти. Проводились шкільні реформи, діяльність органів місцевого са-моврядування сприяла зрушенням у шкільній справі, з’явилися нові типи почат-кових шкіл. Поворот у освітній політиці уряду, пов’язаний із виданням 1884 року „Правил про церковнопарафіяльні школи”, був спрямований не на те, щоб передати школу в руки церковнослужителів, а на те, щоб з їх допомо-гою зміцнити свій ідеологічний вплив, тримати народні маси у покорі. У той же час само духовенство було зацікавлене в організації шкіл для дітей, адже воно було давнім просвітителем народу.

У другому параграфі – „Передумови та основні напрямки реформування початкової освіти духовного відомства” – досліджено політику уряду Росій-ської імперії щодо шкіл духовного відомства з початку ХІХ ст., розглянуто діяль-ність громадських установ, приватних осіб у створенні церковнопара-фіяльних шкіл. Показано, що внутрішня політика царської Росії була спрямо-вана на русифікацію українського народу. Проте, не слід нівелювати значен-ням церковнопарафіяльних шкіл у підвищенні рівня освіченості населення. Синод все ж піклувався про освіту через свої школи: вирішував матеріальні, педагогічні, організаційні проблеми. Починаючи з 1884 року, ці школи отри-мали державну підтримку і стали основним типом початкових шкіл.

У третьому параграфі – „Створення мережі церковнопарафіяльних шкіл” – висвітлено процес зростання мережі шкіл даного типу. Показано, що церковнопарафіяльні школи становили важливу ланку системи народної освіти. Особливо їхня кількість зросла у 1890 – на поч. 1900-х років, що було пов’язано із збільшенням державних асигнувань на їхнє утримання. Після 1905 року мережа церковнопарафіяльних шкіл почала поступово скорочуватися.

___________________________

1 Давыденко В. Отчет Харьковского епархиального наблюдателя школ церковно-приход-ских и грамоты в учебно-воспитательном отношении за 1898-1899 год. – Х., 1900; Отчет о состоянии церковно-приходских школ и школ грамоты в Полтавской епархии за 1894/95 учебный год. – Полтава, 1896; Отчет о состоянии церковных школ, субсидируемых Глухов-ским земством в 1903 году. – Чернигов, 1903.

Отже, церковнопарафіяльні школи на Лівобережній Україні протягом 1884 – 1917 років становили одну із важливих ланок системи освіти. Початок 1884 року пов’язаний із тим, що ці школи стали основним типом початкових шкіл. Мережа їх поширення була нерівномірною.

Серед губерній Лівобереж-ної України Полтавська займала перше місце по мережі церковнопарафіяльних шкіл.

Третій розділ – „Функціонування церковнопарафіяльних шкіл” – складається з трьох параграфів. У першому з них – „ Матеріальне забезпе-чення” – розглянуто матеріальні витрати на церковнопарафіяльні школи. Ви-світлено роль приватних осіб, попечителів, сільських громад, кліру в їхньому функціонуванні. Наголошено на матеріальній підтримці шкіл земствами. До-ведено, що матеріальні витрати на ці школи характеризувалися нерівномір-ністю. Якщо до 1890-х років основним джерелом їхнього утримання були міс-цеві надходження, то починаючи з 1890 – поч. 1900-х років держава збільшила матеріальні витрати. Аналіз витрат на церковнопарафіяльні школи з боку міс-цевих сільських громад дає підстави спростувати точку зору, яка переважала у радянській історіографії, про небажання парафіян навчати своїх дітей у цих школах.

У другому параграфі – „Характеристика учнівського контингенту” – прослідковано динаміку учнівського контингенту, статевий склад, соціальне походження учнів церковнопарафіяльних шкіл. Проаналізовано причини не-стабільності і нерегулярності відвідування учнями цих шкіл. Відзначено ті пе-реваги, які вони мали порівняно з школами інших типів. Доведено, що у цер-ковнопарафіяльних школах здебільшого навчалися діти незаможних верств сільського населення – селян, ремісників, міщан, духовенства, для яких навча-льні заклади інших типів були недоступні.

У третьому параграфі – „Предмети викладання та організація навча-льно-виховного процесу” – відзначено домінування у церковнопарафіяльних школах релігійних дисциплін. Виховання у них ґрунтувалося на християнсь-ких принципах. Проаналізовано методичне забезпечення учнів та вчителів. Наголошено на тому, що хоча у цих школах домінували релігійні дисципліни зв’язок із реальністю залишався тісним. Велике значення шкіл полягало у тому, що вони охопили навчанням і дівчаток. Однак, церковнопарафіяльні школи використовувалися урядом Російської імперії для русифікації, викорі-нення залишків національної свідомості українців.

Таким чином, джерелами утримання церковнопарафіяльних шкіл були місцеві та державні надходження, кошти від приватних осіб, церков, сільських громад, земств. У школах даного типу навчалися переважно діти незаможних верств населення. Хоча у церковнопарафіяльних школах домінували релігійні дисципліни зв’язок із реальністю залишався. Не можна не враховувати того факту, що ці школи використовувалися для русифікації дітей. Однак вони ви-ховали цілі покоління українських селян, дали їм освіту.

Четвертий розділ – „Кадрове забезпечення церковнопарафіяльних шкіл” – складається з трьох параграфів. У першому з них – „ Викладацький корпус” – проаналізовано законодавчі акти уряду Російської імперії, які визна-чили статус вчителя церковнопарафіяльних шкіл. Відзначено, що вчителями у них були, в основному, представники кліру. Встановлено, що царський уряд виявляв малу зацікавленість у підтримці й соціальному захисті вчителів цих шкіл. Наслідком цього стала плинність кадрів, залучення молоді та жінок до роботи. Лише на початку ХХ ст. становище вчителів церковнопарафіяльних шкіл стало змінюватися на краще.

У другому параграфі – „Підготовка вчителів” – проаналізовано мережу тих навчальних закладів, які готували вчителів для церковнопарафіяльних шкіл. Зазначено, церковне керівництво вживало заходів, щоб забезпечити школи необхідною кількістю вчителів і підвищити рівень їхньої кваліфікації. З ініціативи Синоду створювалися спеціальні навчальні заклади – церковно-учи-тельські школи. Найбільш плідною їхня діяльність виявилася у Полтавській губернії. Наголошено на тому, що для підвищення кваліфікації вчителів про-водилися курси, які мали свою спеціалізацію.

У третьому параграфі – „Роль духовенства у поширенні початкової освіти” – вказано на вагому роль духовенства у процесі функціонування цер-ковнопарафіяльних шкіл. На священиків було покладено обов’язок викладати у початкових церковних школах Закон Божий та піклуватися про благоустрій школи. Освітня діяльність духовенства частково задовольняла реальні потреби суспільства: вона сприяла підвищенню його грамотності й культурного рівня. Наведено приклади боротьби представників кліру та вчителів за викладання у школах рідною мовою.

Отже, учительські посади у церковнопарафіяльних школах займали світ-ські особи та духовенство. З метою підготовки вчителів для них було створено церковно-учительські школи. Фактично всі проблеми щодо відкриття школи, її благоустрою лежали на плечах священиків. Окрім того, деякі з них ставали на захист українського слова перед натиском русифікації в державі.

Внаслідок проведеного дослідження дисертантка дійшла до таких ви-сновків:

- У вітчизняній історіографії питання про функціонування церковнопа-рафіяльних шкіл на Лівобережній Україні впродовж 1884-1917 рр. не було предметом спеціального наукового дослід-ження. Дана проблема досліджувалась фрагментарно, лише в окремих напрямках і аспектах. Наявна джерельна база дисертаційного дослід-ження є достовірною та являє собою комплекс архівних і опублікова-них документів, які дали змогу автору повною мірою здійснити уза-гальнюючий аналіз проблеми.

- До реформ 60-х років ХІХ ст. початкові школи духовного відомства були майже єдиними навчальними закладами, де діти незаможних верств населення могли отримати початкову освіту. Самодержавний уряд утверджувався в думці, що ніхто, крім духовенства, не в змозі так результативно виховувати народ у дусі покірності імперії. У той же час само духовенство було зацікавлене в організації шкіл для на-роду. З 1884 року уряд видав низку указів щодо освітньої діяльності духовенства, церковнопарафіяльні школи отримали державну підтри-мку і стали основним типом початкової школи. Церковнопарафіяльні школи були вилучені із відання училищних рад і передані єпархіаль-ним училищним радам.

- Церковнопарафіяльні школи становили одну з важливих ланок сис-теми початкової освіти. Найвищий період їх розквіту припав на 1890-ті і початок 1900-х років. Це пояснювалося збільшенням матеріальних витрат на них із боку держави, адже до цього часу головними джере-лами фінансування цих закладів були місцеві органи влади, духовен-ство, благодійники, сільські громади, церкви й селяни. Після 1905 року мережа церковнопарафіяльних шкіл почала скорочуватися. Роль приватної ініціативи у їх розвитку замовчувалася радянською історіогра-фією. Аналіз витрат на церковнопарафіяльні школи з боку місцевих сільських громад дає підстави спростувати точку зору про те, що парафіяни не бажали навчати своїх дітей у школах даного типу.

- Динаміка учнівського контингенту обумовлювалася соціальними умо-вами життя учнів. Особливо активізувався процес зростання кіль-кості учнів церковнопарафіяльних шкіл у 90-ті роки ХІХ ст. і на почат-ку ХХ ст. Вагоме значення церковнопарафіяльних шкіл поля-гало у тому, що вони охоплювали навчанням і дівчаток. Соціальне поход-ження учнів цих шкіл було майже однорідним: діти незаможних верств сільського населення.

- У церковнопарафіяльних школах домінували релігійні дисципліни (Закон Божий, церковнослов’янська мова, церковний спів), однак, зв’язок їх із реальністю все ж залишався тісним (уроки рукоділля, го-родництва, садівництва). Виховання у цих школах ґрунтувалося на християнських принципах. Школи даного типу мали певні недоліки щодо організації навчально-виховного процесу, що було зумовлено їхнім незадовільним фінансово-матеріальним становищем і традицій-ним консерватизмом церковного мислення.

- Низький рівень заробітної плати вчителів, відсутність методичних по-сібників із організації навчально-виховного процесу були звичним явищем. Наслідком цього стала непристижність вчительської посади, плинність кадрів, широке залучення молоді та жінок до роботи в церковно-парафіяльних школах. Окрім того, переважна більшість учи-телів цих шкіл належала до кліру. Духовне відомство вжило заходів щодо забезпечення власних шкіл необхідною кількістю кваліфікова-них викладачів. З метою підготовки вчителів для церковнопарафіяль-них шкіл було створено церковно-учительські школи. Для підвищення кваліфікації вчителів проводилися курси.

- Православне духовенство Лівобережної України не залишилося бай-дужим до проблем розвитку освіти. Фактично всі питання щодо відкриття шкіл, їх благоустрою лежали на плечах священиків. Останні нерідко витрачали на утримання шкіл власні кошти, при відсутності вчителів сами викладали предмети, нерідко ставали на захист україн-ського слова перед натиском загальної русифікації в державі. У де-яких церковнопарафіяльних школах протягом першого року навчання велося українською мовою й епізодично викладалася історія України. Такі прояви патріотизму священиків мали місцевий характер, однак, вони свідчили про критичне осмислення дійсності, бажання навчати дітей рідною мовою, принаймні на початковому етапі.

Основний зміст та висновки дисертації викладені у публікаціях:

1. Петренко І.М. Церковнослов’янська мова як один із навчальних предме-тів у початкових школах духовного відомства у кінці ХІХ – на початку ХХ ст. (на прикладі Полтавської єпархії) // Комплексне дослід-ження духовної культури слов’ян. Колективна монографія. / Під ред. І. М. Юдкіна. – К.: НАН України, 2004. – С. 27-33.

2. Петренко І.М. Навчально-виховний процес у сільських церковно-пара-фіяльних школах Лівобережної України наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. // Український селянин: - Зб. наук. пр. / За ред. С.В.Кульчицького, А.Г.Морозова. – Черкаси, 2003. – Вип. 7. – С. 37-39.

3. Петренко І.М. Становлення та розвиток церковнопарафіяльних шкіл на Полтавщині (друга половина ХІХ- початок ХХ століття) // Істори-чна пам’ять. Наук. зб. – № 1. – Полтава, 2004. – С. 107-117.

4. Петренко І.М. Роль статистичних матеріалів при вивченні історії почат-кової церковної освіти Лівобережної України наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. // Історичні і політологічні дослідження – № 2 (20). – Донецьк, 2004. – С. 12-16.

5. Петренко І.М. Педагогічні кадри церковнопарафіяльних шкіл Лівобере-жної України як носії культури і національної ідеї на початку ХХ ст. // Наукові записки Вінницького державного педагогічного уні-верситету імені М.Коцюбинського. Серія: Історія. Зб. наук. пр. – Він-ниця, 2004. – Вип. 8. – С. 76 – 82.

6. Петренко І.М. Роль приватної ініціативи у розвитку сільських церковно-парафіяльних шкіл Лівобережної України (1884-1917 рр.) // Український селянин: Зб. наук. праць / За ред. С.В. Кульчицького, А.Г.Морозова. – Черкаси, 2004. – Вип. 8. – С. 107-110.

7. Петренко І.М. Політика уряду Російської імперії і Синоду щодо участі духовенства у справі початкової освіти на Лівобережній Україні (друга половина ХІХ ст.) // Вісник Східноукраїнського національного універ-ситету імені Володимира Даля. – № 9 (79). – Луганськ, 2004. – С. 128-134.

8. Петренко І.М. Церковнопарафіяльні школи Лівобережної України в сис-темі урядової освітньої політики царської Росії (1884-1917 рр.): істо-ріографічний огляд // Вісник Київського національного універси-тету імені Тараса Шевченка. Серія: Історія. – 2004. – Випуск 74-76. – С. 31-34.

9. Петренко І.М. Підготовка вчительських кадрів для церковно-парафіяль-них шкіл Лівобережної України наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. // Історичний журнал. – № 6. – К., 2003. – С. 39-44.

10. Петренко І.М. З історії церковнопарафіяльної школи при Сампсоніївській церкві на Полтавщині // Історія релігій в Україні: Праці ХІІІ-ї міжн. наук. конф. (Львів, 20-22 травня 2003 р.). – Кн. І. – Львів, 2003. – С. 441-446.

11. Петренко І.М. Роль духовенства у поширенні початкової освіти на Лівобережній Україні (1884-1917 рр.) // Матеріали ІІ Міжнар. наук.-практ. конф. „Динаміка наукових досліджень, 2003”. Том 3. Історія. – Дніпропетровськ, 2003. – С. 22-23.

12. Петренко І.М. Церковнопарафіяльні школи міста Полтави наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. // П’ята Полтавська наук. конф. з історичного краєзнавства. Матеріали доповідей і повідомлень (3-4 грудня 2003 р.). – Полтава, 2003. – С. 207-213.

13. Петренко І.М. Релігійна початкова освіта на початку ХХ ст. у контексті духовно-культурної консолідації українців // Науковий вісник Чернівецького університету. Зб. наук. пр. – Чернівці, 2004. – Вип. 203-204. Серія: Філософія. – С. 187-191.

14. Петренко І.М. Використання краєзнавчого матеріалу при вивченні історії початкової церковної освіти другої половини ХІХ – початку ХХ століття (на прикладі Чернігівської губернії) // Національна ідентичність у контексті політичного процесу: історія і сучасність // Матеріали наук.- практ. конференції. 29 січня 2004 р. – Черкаси, 2004. – С. 140-145.

15. Петренко І.М. Висвітлення на сторінках часопису „Полтавские епархиальные ведомости” стану початкової церковної освіти в єпархії (1884-1917рр.) // Історія релігій в Україні. Науковий щорічник. – 2004. – Кн. 1. – Львів, 2004. – С. 450-454.

16. Петренко І.М. Жіночі школи у системі початкової церковної освіти Лівобережної України наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття // Матеріали VIІ Міжнар. наук.-практ. конф. „Наука і освіта, 2004”. Том 5. Історія України. – Дніпропетровськ, 2004. – С. 45-46.

17. Петренко І.М. Роль благодійництва у розвитку церковнопарафіяльних шкіл Полтави наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. // Православ’я – наука – суспільство: проблеми взаємодії: Матеріали Другої Всеукр. наук.- практ. конф. – Черкаси, 2004. – С. 151-153.

Анотація

Петренко І. М. Церковнопарафіяльні школи Лівобережної України в системі освітньої урядової політики царської Росії (1884-1917 рр.). – Руко-пис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 – історія України. – Національний педаго-гічний університет імені М.П. Драгоманова. – Київ, 2005.

У дисертації вперше зроблено спробу на основі комплексного аналізу дже-рел та літератури об’єктивно проаналізувати політику царського уряду щодо церковнопарафіяльних шкіл. У дослідженні висвітлено основні напря-мки реформування початкової освіти духовного відомства, процес створення мережі вищезгаданих шкіл та джерела їхнього матеріального забезпечення. Охарактеризовано динаміку учнівського контингенту, висвітлено особливості організації навчально-виховного процесу в школах, а також проаналізовано їхній викладацький корпус. У дисертаційному дослідженні з’ясовано внесок православного духовенства у справу організації та функціонування церковно-парафіяльних шкіл.

Ключові слова: церковнопарафіяльні школи, православне