НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ АРХЕОЛОГІЇ

ПІСТРУЇЛ Ігор Володимирович

УДК 902.64”632.5” (477.7) (043.3):903.01

РІЗЦІ НА ПАМ’ЯТКАХ ПІЗНЬОГО ПАЛЕОЛІТУ

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНОГО ПРИЧОРНОМОР’Я

Історичні науки – 07.00.04 – археологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі археології та етнології України Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор,

Станко Володимир Никифорович

Миколаївський державний університет

ім. В. О. Сухомлинського,

кафедра історії України, професор

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор,

Мацкевий Леонід Георгійович,

Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, відділ археології,

провідний науковий співробітник

кандидат історичних наук, старший науковий співробітник,

Кротова Олександра Олександрівна,

Інститут археології НАН України,
відділ археології кам’яного віку,

старший науковий співробітник

Провідна установа: Київський національний університет
ім. Тараса Шевченка, кафедра археології
та музеєзнавства,
Міністерство освіти і науки України

Захист відбудеться “16” січня 2006 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.234.01 по захисту докторських дисертацій при Інституті Археології Національної Академії Наук України за адресою: 04210, Україна, м. Київ, пр. Героїв Сталінграду, 12

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту Археології НАН України, м. Київ, пр. Героїв Сталінграду, 12

Автореферат розісланий “15” грудня 2005 р.

Вчений секретар спеціалізованої

вченої ради, кандидат історичних наук Є.І. Архипова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Кам’яний інвентар – основне і найчисленніше джерело, яке одержують дослідники в процесі вивчення пам’яток пізнього палеоліту. Його аналіз є основою відтворення різних аспектів життєдіяльності давніх колективів. Однак, далеко не всі категорії кам’яного інвентарю повною мірою використовуються для вирішення проблем розвитку первісних суспільств. Як правило, окреслюються “провідні” типи знарядь, за якими визначається специфіка індустрії, або її місце поміж інших пізньопалеолітичних комплексів. Для культурної і/або хронологічної інтерпретації пам’яток використовується, в основному, мікроінвентар або наконечники стріл, до яких іноді додаються деякі специфічні типи виробів (напр.: скребачки високої форми, ножі “костьонківського типу”, різці “супоневського типу” і т.п.). Щоправда, в археології кам’яного віку широко запроваджений типолого-статистичний метод, розроблена низка номенклатурних списків знарядь, але, як свідчать сучасні дослідження, здебільшого вони не “спрацьовують” на регіональному рівні, доповнюються “специфічними” типами з конкретного регіону, що практично зводить їх використання до рівня “провідних”, “специфічних” і т.п. типів, або груп.

Однією з таких “фонових” категорій кам’яного інвентарю є різці. Це – одна з самих численних груп виробів пізнього палеоліту (~ 40-10 тис. років тому), хоча з’являються вони в попередню, мустьєрську епоху. Незважаючи на їх численність на пам’ятках пізнього палеоліту, залишаючись “фоновими”, ці вироби не часто залучаються дослідниками для вирішення актуальних проблем розвитку крем’яної індустрії. Їх масовість (вони знайдені практично на всіх пам’ятках пізнього палеоліту), уявна однорідність, більш-менш чіткий розподіл на пам’ятках різних регіонів призвели до “зневажливого” ставлення до цієї категорії крем’яного інвентарю. Незважаючи на те, що практично всі дослідники палеоліту якоюсь мірою торкались в своїх штудіях різців, вони так і не стали об’єктом самостійного вивчення як археологічне джерело.

На більшості пам’яток пізнього палеоліту Північно-Західного Причорномор’я різці представлені, в основному, статистично невеликими серіями. Виключенням є лише комплекс крем’яного інвентарю пізньопалеолітичного поселення Анетівка 2, серед матеріалів якого категорія різців складає статистично презентабельну групу (більш ніж 5 тис. виробів). Така вибірка дозволяє всебічно проаналізувати техніко-морфологічні параметри цієї категорії знарядь та визначити їх місце в системі археологічних джерел.

Дискусії, які точаться навколо інтерпретації археологічних комплексів пам’яток палеоліту, в першу чергу обумовлені недостатньою розробленістю класифікації крем’яного інвентарю, в тому числі – і категорії різців. В цьому контексті детальна морфологічна і технологічна класифікація різців є актуальною, як з суто археологічної практики, так і для подальшого вивчення актуальних проблем палеоліту.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках комплексної наукової теми № 122 (наказ ОНУ № 801-18 від 08.06.99) кафедри археології та етнології історичного факультету Одеського Національного університету ім. І.І.Мечникова “Археологія та давня історія степової України”, № держреєстрації 0199U003115.

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є розробка багаторівневої типологічної класифікації різців, вивчення закономірностей їх формоутворення, і на цій підставі з’ясувати можливості залучення цієї категорії знарядь для створення хронології і культурно-історичної атрибуції пам’яток пізнього палеоліту.

У відповідності до поставленої мети були визначені такі задачі:

1. На основі колекції різців пізньопалеолітичного поселення Анетівка 2 створити типологічну класифікацію цих виробів з урахуванням максимальної кількості значущих морфологічних і технологічних ознак.

2. Експериментальним шляхом виявити причини виникнення тих чи інших ознак. Виокремити найбільш істотні з них для створення моделі/моделей виготовлення та реутилізації різців поселення Анетівка 2 і взагалі різців пізнього палеоліту.

3. Розглянути технологічний процес виготовлення і реутилізації різців.

4. На підставі створеної типологічної схеми і моделей виготовлення та реутилізації різців порівняти археологічні комплекси цих знарядь на пам’ятках пізнього палеоліту Північно-Західного Причорномор’я.

Об’єкт дослідження – закономірності морфологічного і технологічного процесу формування різців різних типів та вивчення їх місця в дослідженні та реконструкції історичних процесів степової зони України.

Предмет дослідження – різці з матеріалів розкопаних пам’яток пізнього палеоліту Північно-Західного Причорномор’я.

Методи дослідження – для вирішення поставлених задач, в роботі використана низка методів:

типологічний метод – за допомогою якого виділяються певні типи виробів, що групуються у різні схеми на основі їх передбачуваної функції та визначених ознак;

експериментальний метод – практичне виготовлення виробів з метою моделювання процесу/процесів одержання різців різних типів і встановлення технологічного взаємозв’язку між модельованими типами;

статистичний метод – на основі виробленої багаторівневої типологічної класифікації провести статистичне порівняння пам’яток Північно-Західного Причорномор’я і дати наукове тлумачення статистичних розбіжностей.

Наукова новизна одержаних результатів. На матеріалах колекції пізньопалеолітичного поселення Анетівка 2 (розкопки 1978 – 2002 рр.) вперше створена багаторівнева типологічна класифікація різців, яка враховує максимальну кількість значущих ознак. Проведено комплексне (типологічне, експериментальне, статистичне) вивчення різців поселення Анетівка 2, в процесі чого виділені найбільш істотні ознаки цих виробів. На основі розробленої техніко-типологічної класифікації вперше проведено детальне порівняння різців пам’яток пізнього палеоліту Північно-Західного Причорномор’я та встановлена неоднорідність цих комплексів, виявлені важливі для культурно-хронологічної періодизації закономірності розвитку цієї категорії знарядь.

Практичне значення одержаних результатів. Типологічна схема різців, розроблена на масовому матеріалі поселення Анетівка 2, може бути використана для проведення техніко-типологічного аналізу різців інших пам’яток пізнього палеоліту; єдина техніко-морфологічна схема, розроблена в дисертації, дозволяє більш чітко з’ясувати культурно-хронологічну періодизацію пізньопалеолітичних пам’яток; особливо корисна розроблена класифікація для інтерпретації крем’яних комплексів пам’яток, репрезентованих лише підйомним матеріалом. Залучення результатів даної роботи під час обробки археологічних матеріалів дозволить більш “коректно” підходити до вирішення питань хронології та “культурної” інтерпретації палеолітичних пам’яток цієї території. Крім суто професійного впровадження, наслідки наших розробок можуть бути використані в учбовому процесі підготовки фахівців по спеціальності “археологія”, при написанні узагальнюючих робіт по палеоліту і розробки спецкурсів з типології кам’яних індустрій.

Апробація результатів дослідження. Результати, отримані при проведенні дисертаційного дослідження, були апробовані на ІІІ міжнародній археологічній конференції студентів та молодих вчених “Древние культуры и цивилизации Восточной Европы” (м. Одеса, лютий 1995 р.), на ІІІ міжнародній науковій конференції “Палеолит Левобережной Украины” (м. Донецьк, листопад 1998 р.), на VIII міжнародній науковій конференції “Проблемы археологии и этнической истории Дона и Северного Кавказа” (м. Ростов-на-Дону, листопад 2002 р.), на міжнародній науковій конференції “Гінцівська стоянка та проблеми кам’яного віку України” (м. Лубни, травень 2003 р.), на міжнародній конференції “Археологія та етнологія Східної Європи” (м. Одеса, листопад 2003 р.) та на на V міжнародній науковій конференції “Палеолит Левобережной Украины” (м. Донецьк, квітень 2004 р.).

Публікації. За матеріалами дисертаційного дослідження опубліковано 9 наукових праць, з яких 4 – статті у наукових фахових виданнях, 2 – у збірках наукових праць та 3 – у збірках матеріалів та тез конференцій.

Структура та об’єм дисертації. Дисертація складається зі вступу, п’яти розділів, висновків, списку літератури та двох додатків. Об’єм: основний текст – 180 сторінок, список використаних джерел – 13 сторінок (133 позиції), додаток А – зведена таблиця – 29 сторінок; додаток Б – ілюстрації – 66 сторінок. Загальний обсяг – 291 сторінка.

ЗМІСТ РОБОТИ

Вступ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначена її мета та завдання дослідження. Охарактеризовано стан наукової розробки проблеми, а також наукова новизна дисертації та практичне значення одержаних результатів.

Розділ 1. Історіографія, джерельна база та методологічні засади дослідження

Розділ містить історіографічний аналіз поставлених в дисертації проблем. Висвітлюються методи вивчення категорії різців, які застосовуються в археологічній практиці. Особлива увага приділена типологічному методу дослідження колекцій кам’яного інвентарю та роботам, в яких розглянуті або запропоновані різні типологічні схеми різців.

В історіографії чітко виокремлюються три варіанти типологічної класифікації, що застосовуються для вивчення кам’яних виробів (і зокрема – різців).

Однорівневі схеми. Різці розподіляються на декілька основних груп чи типів, як правило кутові, бокові (ретушні), серединні (двогранні), які супроводжуються коротким описом. Ці групи/типи охоплюють основну масу виробів пам’ятки. Вони членуються за різними критеріями: за способом оформлення різцевого леза, за розташуванням різцевого сколу відносно осі сколювання чи довгої осі знаряддя, іноді – за двома цими критеріями (напр.: Воеводский, 1952; Ефименко, 1958; Гвоздовер, 1967; Григорьева, 1967 та інші). Надалі ці терміни різними дослідниками по різному використовуються в публікаціях, внаслідок чого виникає небезпека порівняння загодя непорівнянних речей. Основні групи/типи доповнюються “специфічними” групами/типами. Причому, цих “специфічних” груп може бути досить багато. Дані схеми, в основному, застосовуються для опису невеликих колекцій однієї категорії.

Багаторівневі класифікації побудовані за ієрархічним принципом. Вперше така класифікація в археології була запропонована В.О. Городцовим (Городцов, 1930), а в подальшому деталізована і доведена до логічної моделі В.М. Гладиліним (Гладилин, 1976). Використання принципів побудови таких схем дозволяє класифікувати великі колекції не тільки окремих категорій виробів, але і комплексів в цілому. Порівняння комплексів, або окремих категорій виконується за “зрівнюваними” критеріями, які закладено в схему з самого початку (Гладилин, Ситливый, 1990; Хайкунова, 1992).

“Закриті” схеми. Ці схеми є проміжними між однорівневими та багаторівневими. Класифікація матеріалів пам’яток проводиться за заздалегідь складеними тип-листами, які здебільшого розроблені на підставі комплексів окремих регіонів. Як правило, дослідники інших регіонів доповнюють таки тип-листи новими типами, що змінює принципи порівняння. Ці схеми, в порівнянні з попередніми мають на перший погляд низку переваг, тому широко застосовувались дослідниками 60-х – 90-х років ХХ століття (Sonneville-Bordes, Perrot, 1965; Tixier, 1963; Черныш, 1965 та інші). Але в останній час були з’ясовані їх недоліки і більшість дослідників знову повернулась до описового принципу. Однак, схеми ці дозволяють досить чітко розподіляти як незначну, так і досить велику кількість матеріалу і порівнювати між собою окремі комплекси, однак їх дискретність заважає виявляти взаємозв’язок між окремими типами, що знижує інформативність таких класифікацій.

В публікаціях пізньопалеолітичних комплексів останнього часу відсутній єдиний підхід до класифікації. В роботі розглянута лише одна категорія знарядь – різці і запропонована схема їх систематизації, а також показано її запровадження для інтерпретації культурного процесу в пізньому палеоліті.

Для вирішення поставлених задач в цій роботі, при типологічній обробці різців на стоянках пізнього палеоліту Північно-Західного Причорномор’я, була застосована багаторівнева схема, що обумовлено, в першу чергу, необхідністю типологічного аналізу великої колекції різців пізньопалеолітичного поселення Анетівка 2.

Застосування, паралельно з типологічним методом, інших методів вивчення (комплексний підхід) дозволяє детально прослідкувати процеси виготовлення, використання, підправки і/чи переоформлення кам’яних виробів.

Розділ 2. Класифікація різців пізньопалеолітичного поселення Анетівка 2

Застосований принцип багаторівневої класифікації в роботі був обумовлений, перш за все, чисельністю різців в комплексі пам’ятки Анетівка 2, а також – їх значною варіабельністю.

Категорія різців поселення Анетівка 2 чисельно переважає над іншими категоріями виробів з вторинною обробкою (виключаючи мікроінвентар). Дослідження різців проводилось на матеріалах розкопок 1978-2002 рр. Всього було опрацьовано 5542 вироби.

2.1. Характеристика сировини та заготовок для виготовлення різців.

В порівнянні з іншими регіонами, долина р. Бакшали багата кременевими родовищами, що в значній мірі обумовило концентрацію на її схилах великої кількості пам’яток кам’яного віку.

Сировину, яка використовувалась для виготовлення виробів, за зовнішніми ознаками було розділено на дві групи:

а) місцевий кремінь – біля 60 % всієї колекції різців;

б) гальки алювіального походження – біля 40%.

Сировина першої групи – жовнові конкреції кременю місцевого походження (іноді до 30 см в діаметрі), поганої якості (сухий, тріщинуватий, з глибокою корозією), виходи якого відомі і в наш час в долині р. Бакшали, на терасах, прилеглих в місці її впадіння в р. Південний Буг.

Сировина другої групи – кременеві гальки високої якості. Визначити джерело їх походження поки ще важко. Судячи з розмірів нуклеусів і первинних відщепів, розміри цілих гальок не перевищували 7-10 см у довжину. Аналіз поверхні нуклеусів і первинних сколів з гальковою кіркою, дозволяє припустити, що на поселення приносились цілі, або первинно апробовані гальки, подальше розщеплення яких здійснювалось на площі поселення. Таким чином, цілком можливо, що місцезнаходження галькової сировини знаходилось неподалік від самого поселення. З іншого боку, як показав петрографічний аналіз виробів з галькової сировини стоянки Анетівка 1, виконаний В.Ф. Петрунем, така сировина була принесена на стоянку з місцезнаходжень, які знаходились за багато десятків кілометрів від стоянки.

Найчастіше заготовками для виготовлення різців слугували відщепи, 48% яких мали залишки жовнової кірки. Пластини, що використовувались для виробництва різців, – правильно- і неправильнопризматичні (при переважній більшості останніх). Близько 20% пластин – з жовновою кіркою. Близько 9% різців виготовлено на пластинчатих сколах поновлення нуклеусів.

Розподіл відщепів і пластин за метричними групами проводився згідно схеми, прийнятої в публікаціях матеріалів даної пам’ятки: відщепи в перетині менші 1,5 см – дрібні, від 1,5 до 3 см – середні, більше 3 см – великі; пластини – шириною менші 0,9 см – мікропластинки, від 0,9 до 2 см – середні пластини, більше 2 см – великі пластини. Для виготовлення різців використовувались, переважно, відщепи великих і середніх розмірів та пластини середніх розмірів.

2.2. Типологічна класифікація різців поселення.

Ми мали можливість перевірити на серіях близьких за формою знарядь важливість і необхідність врахування суперечливих ознак, визнаючи їх другорядними або принципово важливими. Це дозволило нам врахувати оптимальну кількість ознак, відносячи їх до різних рівнів класифікації.

Класифікація різців поселення проведена за ієрархічною схемою, на основі принципів класифікації різців В.О. Городцова. На кожному таксономічному рівні розподіл виробів проводився з дотриманням правил ієрархії ознак (по одній або сукупності чітко визначених ознак). Було виділено сім таксономічних рівнів: категорія, відділ, група, підгрупа, тип, підтип і різновид.

Категорія. Різці – вироби зі специфічними робочими лезами, які оформлені за допомогою різцевих сколів.

Відділ. Поділ категорії різців за кількостю різцевих лез, оформлених на одній заготовці: одинарні, подвійні, потрійні і четверні.

Групи. Розподіл різців за способом оформлення ударної площадки для нанесення різцевого сколу. Виділено три групи: кутові, ретушні, двогранні. Кутові – ударною площадкою для нанесення різцевого сколу слугував або злам заготовки, або зручна ділянка заготовки, що сформована попередніми сколами і не піддана цілеспрямованій обробці; ретушні – ударна площадка для нанесення різцевого сколу цілеспрямовано створювалась ретушшю; двогранні – лезо цих різців було утворено перетином не менш як двох різцевих сколів, які слугували один для одного ударними площадками. Подвійні, потрійні і четверні різці відповідно підрозділені по комбінації груп одинарних різців на одній заготовці.

Підгрупи. Кожна з груп розділяється на підгрупи за типом заготовки: відщеп, пластина, осколок/нуклеус.

В залежності від складності морфології виробів, всередині кожної підгрупи виділяються більш низькі таксонометричні рівні: типи, підтипи, різновиди.

Типи. Виділяються за орієнтацією різцевого сколу і ударної площадки відносно осі сколювання заготовки. У кутових і ретушних різців – скошений, поздовжній, поперечний типи; у двогранних – симетричний і асиметричний. Підгрупи подвійних, потрійних і четверних різців підрозділені на типи за кількостю і взаєморозміщенням ударних площадок на заготовці: з однією площадкою, з двома протилежними площадками і з альтернативними площадками.

Підтипи. Виділення підтипів проведено за характером ударної площадки для нанесення різцевого сколу. В групі кутових виділені два підтипи – з природною площадкою і на зламі заготовки. В групі ретушних – три підтипи – прямі, ввігнуті, випуклі. В групі двогранних – два підтипи – прості і багатофасеткові. У подвійних, потрійних і четверних різців підтипи виділялись за поєднанням підтипів окремих різців на одній заготовці.

Різновид. Критерієм виділення різновиду є додаткова обробка граней або леза різця. У відділі подвійних та потрійних різновиди виділялись за комбінацією напряму різцевих знять та додаткової обробки робочих площин: з одностороннім сколюванням і з альтернативним сколюванням.

Проведений типологічний аналіз колекції різців пізньопалеолітичного поселення Анетівка 2 за поданою схемою дозволяє зробити наступні висновки:

а) давні мешканці пізньопалеолітичного поселення Анетівка 2 цілеспрямовано виготовляли лише кутові або ретушні різці. Двогранні різці – продукт вторинного переоформлення означених груп, поява якого була обумовлена необхідністю поновлення спрацьованого або зламаного знаряддя, наслідком чого і була поява нової групи різців (двогранних).

б) особлива увага при виробництві різців приділялась робочому лезу. Форма неробочої частини знарядь принципового значення не мала, що підтверджується великою кількістю сколів з жовновою кіркою, “ребристих сколів”, осколків і нуклеусів серед заготовок для виготовлення різців. На характері заготовок, без сумніву, відобразилось і погана якість крем’яної сировини.

в) основною ознакою різця є специфічне робоче лезо, яке формувалось перетином природної або цілеспрямовано виготовленої ударної площадки і знятим з неї сколом. До основних ознак слід віднести і розташування різцевого леза відносно осі сколювання у ретушних різців на пластинах. Дана ознака виділена емпірично при статистичній обробці ретушних різців на пластинах. Велика кількість ретушних різців на поселенні дала можливість напевно встановити, що переважна більшість з них є різці зі скошеними різцевим сколом і площадкою, а також – різці з повздовжнім сколом і поперечною площадкою. Ретушні різці з поперечним різцевим сколом представлені в комплексі одиничними екземплярами. Скоріш за все, цей тип різця є “випадковим” в комплексі поселення. Різного роду додаткова обробка частин заготовки (напр. – ретуш), не зв’язаних з лезом різця, є ознакою вторинною, так як вона беспосередньо не пов’язана з виробництвом робочого леза, а є наслідком, попереднього використання заготовки в іншому трудовому процесі.

г) до другорядних ознак, на наш погляд, треба віднести і так званий “плоский” різцевий скол, який в більшості випадків є браком виробництва. На відміну від нього, цілеспрямована підправка плоским сколом, слугувала для зменшення ширини леза різця.

д) форму ретушованої ударної площадки також не можна відносити до основних ознак. Єдине, що однозначно вдалося встановити на даний момент, це залежність форми площадки від товщини і форми заготовки.

є) аналіз ретушних різців на відщепах не дозволяє виділяти серед данної групи знарядь поселення Анетівка 2 поперечні різці (“різці супоневського типу”). До того ж запропоновані дослідниками критерії виділення даного типу різців на відщепах поки що чітко не вироблені, якщо вони взагалі існують (Хайкунова, 1992, с. 123). Відносно поперечних ретушних різців на пластинах можна стверджувати, що цей тип різця теж не цілком можна співставляти з різцями “супоневского типу” на пластинах. Єдине, що їх об’єднує – поперечний різцевий скол. Відмінності за всіма іншими параметрами (характер ретуші, довжина ретушованого краю і його форма) достатньо виразні. Поперечні ретушні різці Анетівки 2 за всіма параметрами (характер заготовки, форма і довжина ретушованого краю, характер ретуші) майже ідентичні поперечним ретушним різцям стоянки Анетівка 1.

ж) цікаві дані одержані при вивченні кутових і ретушних різців на пластинах на рівні типу. В групі кутових абсолютно переважають різці з повздовжнім різцевим сколом і поперечною або слабо скошеною ударною площадкою. Різців же зі скошеною площадкою – одиниці. В групі ретушних різців – вони, навпаки, складають переважну більшість. Це дає нам підстави стверджувати, що вибір способу оформлення ударної площадки залежав виключно від форми ділянки заготовки на якій формувалось робоче лезо різця. Це спостереження підтверджено експериментом. На “пероподібному” кінці заготовки абразивною ретушшю нами дуже легко формувалась типова площадка для нанесення різцевого сколу.

Розділ 3. Технологічний аналіз різців поселення Анетівка 2

Численна та представницька колекція різців поселення Анетівки 2 відкриває широкі можливості для всебічного аналізу не тільки морфології, але й технологічного процесу виготовлення різців та їх переоформлення в процесі використання або невдалого зняття первинного різцевого сколу.

В основу технологічного аналізу виготовлення різців нами покладено детальний аналіз морфології різцевого леза, площин його формування, а також спостереження над характером і різновидами різцевих сколів. Крім того, вивчаючи процеси виробництва кам’яного віку необхідно пам’ятати й те, що переважна більшість форм знаходиться в перехідному, динамічному стані.

Для реконструкції виробництва різців на пізньопалеолітичному поселенні Анетівка 2 був використаний метод фізичного моделювання, який доповнює результати типологічного аналізу.

3.1. Експериментальне виготовлення різців.

Для більш детального уявлення про процеси виготовлення та переоформлення різців, було проведено серію експериментів з виготовлення, підправки та переоформлення різців. Під час експерименту були виготовлені всі типи різців, які присутні на поселенні Анетівка 2.

Аналіз морфології різцевого леза, площин його формування та результати експериментів дозволили детально прослідкувати процеси виготовлення і переоформлення різців, а також прояснити деякі дискусійні моменти їх обробки.

Виготовлення та використання заготовок. Основні моменти, яким приділялась увага при морфологічному аналізі і експериментальному виробництві цих артефактів – їх параметри та форма.

При морфологічному аналізі різців Анетівки 2 було встановлено, що для виготовлення подвійних і потрійних різців (в порівнянні з одинарними) мешканці поселення використовували більшу за розмірами заготовку. Ця, закономірність була підтверджена в ході експерименту, так як на більш великій (за розміром) заготовці було набагато легше виготовити кілька різцевих лез.

Форма заготовки не мала принципового значення. В комплексі Анетівки 2 серед заготовок переважають відщепи.

При порівнянні результатів експериментів по фрагментації заготовок з фрагментованими заготовками знарядь поселення було встановлено, що тонкі заготовки ламали руками, а більш масивні – за допомогою ковадла і відбійника.

2. Експериментальне виготовлення різців на відщепах підтвердило спостереження про те, що різці вироблялись на “зручних” ділянках заготовок, незалежно від їх розташування відносно осі сколювання.

3. Форма ударної площадки для нанесення різцевого сколу при виготовленні ретушних різців залежала виключно від масивності і контуру відповідної ділянки заготовки.

4. В процесі роботи, леза різців періодично піддавались поновленню (підправці і переоформленню). При підправці леза різець “залишався” в тій же групі, при переоформленні – “переходив” в іншу групу. Двогранні різці, як зазначалось вище, – наслідок переоформлення різців інших типів. Цей момент необхідно враховувати при типологічній класифікації різців.

5. Експерименти підтвердили різне технологічне навантаження “плоских” різцевих сколів та плоскої підправки лез різців. Якщо “плоский” різцевий скол в більшості випадків є просто браком (за виключенням кутових поперечних різців на пластинах), то плоска підправка лез – цілеспрямовано проведена операція по зменшенню ширини леза різця.

3.2.Реконструкція процесу виробництва та поновлення різців на поселенні Анетівка 2.

Реконструкція процесу виробництва та утилізації різців на поселенні Анетівка 2 виконана на підставі порівняльного аналізу результатів типологічної класифікації експериментального виробництва.

Наслідком аналізу є виділення двох основних моделей виготовлення та підправки використаних лез різців на пам’ятці Анетівка 2.

Модель перша. Використання однієї заготовки для виготовлення на ній одного різцевого леза. При застосуванні цієї моделі, на одній заготовці оформлялось одне лезо кутового або ретушного різця, яке в процесі використання періодично підправлялось або переоформлялось.

Модель друга. Використання однієї заготовки для виробництва на ній декількох (від двох до чотирьох) різцевих лез.

Не виключено, що різцеве лезо, яке постійно поновлюється (в одному випадку), а також всі різцеві леза, виготовлені на одній заготовці (в іншому випадку) застосовувались в одному й тому ж технологічному процесі. По мірі виходу з ладу леза різця, його або постійно поновлювали, або на цій же заготовці формували інший різець і т.д.

Використання обох моделей різців базувалося на єдиних технічних прийомах, направлених на сколювання повздовжнього (якщо використовувалась пластина) різцевого сколу. Крім того, необхідно відмітити, що специфічний прийом підправки лез плоским різцевим сколом також застосовувався в обох моделях використання різців на Анетівці 2.

Також необхідно зауважити, що на поселенні Анетівка 2 присутня і третя модель виготовлення та підправки робочих лез різців. До цієї моделі віднесені ретушні різці на пластинах з поперечним різцевим сколом. За такою технологією одна заготовка використовувалась для виготовлення одного ретушного різця, лезо якого, у разі потреби, поступово підправляли додатковими поперечними сколами.

Розділ 4. Співвідношення різців на пам’ятках пізнього палеоліту Північно-Західного Причорномор’я

В роботі були проаналізовані різці стаціонарно досліджених пам’яток пізнього палеоліту Північно-Західного Причорномор’я – Ліски, Анетівка 1 (верхній і нижній горизонти), Велика Акаржа та Івашково VI, які дослідниками датуються від кінця ранньої – початоку середньої пори пізнього палеоліту (Ліски) до фінального палеоліту (Івашково VI). Вони також різні за господарською структурою та культурною приналежністю.

4.1. Типологічна класифікація колекції різців стоянки Ліски.

Стоянка досліджена на площі 47 м2 Кодимським загоном Причорноморської експедиції ІА АН УРСР під керівництвом С. П. Смольянинової (Смольянинова, 1990, с. 14-21). Серед виробів з вторинною обробкою переважають різці (42,2 %). В якості заготовок різців використовувались пластини (75 %), відщепи (20 %) і осколки (1 різець).

Основна група різців – двогранні – 9 екз. (45 %), які виготовлені на пластинах. Представлені симетричним і асиметричним типами. В групах кутових і подвійних – по 4 різця, в групі ретушних – 3 різця. Кутові різці на пластинах (2 екз.) – з повздовжнім різцевим сколом. Ретушні різці на пластинах (2 екз.) – з поперечним (1 екз.) та скошеним (1екз.) сколами. Підправка лез різців плоским сколом не зафіксована.

4.2. Типологічна класифікація колекції різців стоянки Анетівка 1.

Стоянка Анетівка 1 була відкрита і досліджена на площі 35 м2 в 1978 році Причорноморською експедицією ІА АН УРСР під керівництвом В.Н. Станко. На стоянці виділені два зв’язаних між собою культурних горизонти (Станко, Смольянинова, Швайко, 1984; Станко, Смольянинова, 1985, с. 7-10; Смольянинова, 1990, с. 27-34).

В археологічному комплексі нижнього горизонту знайдено 21 різець, що складає 22,3 % від загальної кількості виробів з вторинною обробкою. В археологічному комплексі верхнього горизонту виявлено 63 різця, що складає 24,2 % від загальної кількості виробів з вторинною обробкою.

За техніко-типологічними показниками різці верхнього і нижнього горизонтів стоянки Анетівка 1 практично ідентичні. Близька схожість комплексів різців цих горизонтів спостерігається як в процентному співвідношенні груп різців, так і в практично однакових технологічних прийомах оформлення і переоформлення різцевих лез. Напевно, що невелика процентна розбіжність між комплексами різців обох горизонтів є наслідком різниці вибірок різців, знайдених в двох горизонтах пам’ятки. Підкреслимо три важливі моменти в типологічній структурі комплексів різців цієї пам’ятки. По-перше, в обох комплексах серед кутових різців на пластинах відсутні поперечні. По друге, підправка лез різців плоским сколом не зафіксована. В тих випадках, коли різцевий скол плоский, він знаходиться в прямому взаємозв’язку з іншими різцевими сколами, які формують робоче лезо. По трете, в обох комплексах пам’ятки серед ретушних різців на пластинах до 50 % складають різці з поперечним різцевим сколом. Це – досить специфічний тип різця, який доволі рідко зустрічається на пам’ятках пізнього палеоліту. Наявність різців цього типу, напевне, пов’язана з культурними традиціями виготовлення цих знарядь праці.

4.3. Типологічна класифікація колекції різців стоянки Велика Акаржа.

Стоянка знайдена В.І. Красковським в 1955 році. В 1959 і 1961 роках пам’ятка досліджувалась під керівництвом П.І. Борисковського (Борисковский, 1961; Красковский, 1957; Григорьева, 1967). Різці стоянки вивчались по матеріалам досліджень П.І. Борисковського. Всього було оброблено 171 екз.

Серед колекції різців переважають ретушні – 70 екз. (40,9 %). Ретушних різців на пластинах – 48 екз. Різці з поперечним різцевим сколом серед них відсутні.

Кутові різці – 31 екз. (18,1 %) – вироблені на відщепах (12 екз.) і пластинах (19 екз.). Серед різців на пластинах присутні 4 екз. з поперечним різцевим сколом.

Двогранні різці – 43 екз. (25,2 %) – вироблені на відщепах (27 екз.) і пластинах (16 екз.). Серед різців на пластинах переважає симетричний тип (12 екз.).

Подвійних різців – 27 екз. (15,8 %), з них на відщепах – 9 екз., на пластинах – 18 екз.

В усіх групах різців стоянки зафіксована підправка лез різців плоским різцевим сколом.

4.4. Типологічна класифікація колекції різців стоянки Івашково VI.

Стоянка знайдена в 1972 г. загоном ОДУ під керівництвом В.Н. Станко. Загальна досліджена площа стоянки складає 90 м2 (Смольянинова, 1990, с. ). З розкопу стоянки походить 59 різців.

Серед груп різців стоянки переважають кутові – 32 екз. (53,5 %), з яких на відщепах вироблені 10 екз., на пластинах – 22 екз. Кутові різці на пластинах представлені, в основному, повздовжнім типом (18 екз.). Присутні 2 різця поперечного типу.

Ретушних різців – 15 екз. (25,9 %), з яких – 13 екз. – на пластинах (поперечні – 1 екз., повздовжні – 6 екз, скошені – 6 екз.) і 2 екз. – на відщепах.

Двогранні різці – 5 екз. (8,6 %), вироблені на пластинах, представлені, в переважній більшості, асиметричним типом (4 екз.).

В колекції зафіксовано 6 подвійних різців і 1 потрійний.

Порівняльний аналіз різців на різних таксономічних рівнях за розробленою нами класифікацією, не зважаючи на різну кількість різців в комплексах пам’яток, дав наступні результати. Три моделі виготовлення та переоформлення різців, виділені за матеріалами пізньопалеолітичного поселення Анетівка 2, простежені на всіх пам’ятках пізнього палеоліту Північно-Західного Причорномор’я. Але міра їх застосування на окремих пам’ятках була різною. Так, перша модель широко використовувалась на всіх розглянутих пам’ятках. Таким чином, дану модель можна вважати стандартною для всіх пам’яток пізнього палеоліту Північно-Західного Причорномор’я. Застосування другої моделі залежало, на наш погляд, від віддаленості родовищ кременю та інтенсивності крем’яного виробництва на кожній пам’ятці. Широке використання третьої – самої специфічної моделі зафіксоване тільки у Лісках і Анетівці 1 (нижній і верхній горизонти). Це дозволяє простежити різні технологічні традиції в різцевому виробництві.

Розділ 5. Місце категорії різців у визначенні культурно-хронологічної спрямованості пізньопалеолітичних пам’яток

5.1. Порівняльний аналіз різців на пам’ятках пізнього палеоліту Північно-Західного Причорномор’я.

За співвідношенням груп одинарних різців пам’ятки поділяються на три групи: пам’ятки, в категорії різців яких абсолютно переважає група двогранних – Ліски; ретушних – Анетівка 1 (верхній і нижній горизонти), Анетівка 2, Велика Акаржа; кутових – Івашково VI.

На пам’ятках середньої пори – Анетівка 2 і Велика Акаржа – простежено практично однакове розподілення різців по групах. Незначна відмінність в розподілі на рівні відділів різців полягає в відсутності на Великій Акаржі потрійних різців. Однак і на Анетівці 2 вони представлені невеликою кількістю. Виразні риси схожості розподілу різців по відділах і групах простежуються між верхнім і нижнім горизонтами стоянки Анетівка 1. В порівнянні з колекціями різців Анетівки 2 і Великої Акаржі, на Анетівці 1 помітно підвищений вміст ретушних різців і знижений – кутових і двогранних. Однак, процентне співвідношення різців по групах, показує, що комплекс різців верхнього горизонту Анетівки 1 за всіма показниками займає середнє положення між нижнім горизонтом стоянки Анетівка 1 і стоянками Анетівка 2 і Велика Акаржа.

Порівняння кутових різців на пластинах на рівні типів уявляється утрудненим у зв’язку з невеликою кількістю цих різців на деяких пам’ятках, а також значною варіабельністю їх частки в комплексах. Можна виділити групу пам’яток, на яких присутні поперечні кутові різці: Анетівка 2, Велика Акаржа і Івашково VI. При порівнянні інших типів кутових різців на цих пам’ятках велика схожість спостерігається між Анетівкою 2 і Івашково VI.

Аналізом ретушних різців скошеного та повздовжнього типів не виявлено чіткої закономірності їх розподілу на пам’ятках. За даними експерименту, виготовлення цих типів ретушних різців безпосередньо залежало від масивності заготовки і/або форми ділянки заготовки. Зіставлення поперечного типу ретушних різців показало, що на одних пам’ятках процент їх набагато більший, ніж на інших.

Таким чином, за розташуванням ударної площадки і різцевого сколу відносно осі сколювання пластини (і відповідно – абсолютно різному технічному рішенню у виготовленні різців), стоянки поділяються на 2 групи: 1) пам’ятки з незначною кількістю (від 1 до 10 %) або повною відсутністю ретушних різців поперечного типу – Анетівка 2, Велика Акаржа, Івашково VI; 2) пам’ятки, на яких серед ретушних різців на пластинах, різці поперечного типу складають від 40 до 50 % (Ліски, Анетівка 1 (верхній і нижній горизонти)).

Порівняння двогранних різців на пластинах на рівні типів не виявило чіткої закономірності їх розподілу на пам’ятках.

5.2. Порівняльний аналіз категорії різців пам’яток Нижнього Подніпров’я та Північного Приазов’я.

Різці вказаних регіонів вивчались за публікаціями матеріалів розкопок, при цьому перевага надавалась пам’яткам з докладно опублікованими комплексами різців. З аналізу були виключені пам’ятки, в комплексах яких різці одиничні, а також стоянки, переважна кількість знахідок яких представлена підйомним матеріалом. Додатково були залучені опубліковані матеріали широко відомих стоянок Нижнього Дону – Каменна Балка 2 та Муралівка.

За співвідношенням різців пам’ятки нижнього Подніпров’я та Приазов’я поділяються на три групи: пам’ятки, в колекціях різців яких переважає група двогранних – Нововолодимирівка II; пам’ятки, в колекціях різців яких переважає група ретушних – Солоне Озеро IX, Дмитрієвка, Федорівка 1 (верхній і нижній горизонти); пам’ятки, в колекціях різців яких переважає група кутових – Говоруха, Янісоль.

В результаті вивчення різців на пам’ятках Північного Причорномор’я і Приазов’я вдалося прослідкувати дві лінії в розвитку технології виготовлення і зміни в співвідношенні груп різців в часі. Перший варіант (лінія) – Ліски – Анетівка 1 (верхній і нижній горизонти) в Побужжі і Муралівка в Приазов’ї (хронологічно простежується з кінця ранньої/початку середньої пори пізнього палеоліту – середня пора пізнього палеоліту) характеризується значною кількістю різців поперечного типу серед ретушних різців, виготовлених на пластинах (от 40 до 50 %) та відсутністю кутових різців поперечного типу і техніки підправки лез різців плоским різцевим сколом. При цьому на більш ранніх пам’ятках серед різців переважає група двогранних, а на більш пізніх – група ретушних.

Другий варіант (лінія) – Анетівка 2 – Велика Акаржа – Івашково VI в Побужжі і Нововолодимирівка II, Дмитрієвка, Солоне озеро ІX в Нижньому Поднепров’ї, а також Федорівка, Каменна Балка 2, Янісоль, Говоруха в Приазов’ї (хронологічно простежується з середньої пори пізнього палеоліту – фінальна пора пізнього палеоліту) – характеризуються наявністю в комплексах кутових різців поперечного типу, а також абсолютним переважанням серед ретушних різців повздовжнього і скошеного типів і незначною кількістю (від 1 до 10 %) або повною відсутністю різців поперечного типу. До цього треба додати і використання специфічної техніки по зменшенню ширини різцевого леза, яка досить часто застосовувалась на пам’ятках другої групи. На більш ранніх пам’ятках серед різців переважає група ретушних, а на більш пізніх – група кутових. Група двограних різців на цих пам’ятках є останньою стадією реутилізації цих виробів.

Варіанти (лінії) технології виготовлення та подальшої реутилізації різців достатньо чітко співвідносяться з іншими категоріями виробів з вторинною обробкою (наприклад – мікроінвентар та скребачки).

Серед крем’яних колекцій пам’яток першого варіанту досить своєрідний комплекс виробів присутній на стоянці Анетівка 1. В обох горизонтах пам’ятки знайдені специфічні мікровістря сагайдаксько-муралівського типу, при практично повній відсутності мікропластин та мікровістер з притупленим краєм. Окрім цього, серед скребачок значну долю (до 40 %) складають скребачки високої форми. Кременеві комплекси пам’ятки, за всіма основними типами виробів, є аналогічними матеріалам стоянки Муралівка, яка досліджена в Північному Приазов’ї. Її матеріали опубліковані не повністю, однак за представленими ілюстраціями серед виробів з вторинною обробкою достатньо чітко виділяються ретушні різці з поперечним різцевим сколом на пластинах, які характерні для інвентарю пам’яток, виділених в перший