НАЦІОНАЛЬНИЙ НАУКОВИЙ ЦЕНТР

“ІНСТИТУТ АГРАРНОЇ ЕКОНОМІКИ”

УКРАЇНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ АГРАРНИХ НАУК

ПАНКРАТОВА Леся Анатоліївна

УДК 338.431

АДАПТАЦІЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ

ДО РИНКОВОГО СЕРЕДОВИЩА

08.07.02 – економіка

сільського господарства і АПК

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національному науковому центрі “Інститут аграрної економіки” Української академії аграрних наук.

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор,

член-кореспондент УААН,

заслужений діяч науки і техніки України

Малік Микола Йосипович,

Національний науковий центр

“Інститут аграрної економіки”,

завідувач відділу підприємництва

Офіційні опоненти: доктор економічних наук,

член-кореспондент УААН

Лупенко Юрій Олексійович,

Міжнародний фонд сприяння інвестицій,

директор програм

кандидат економічних наук

Минка Андрій Павлович,

Радник віце-прем’єр міністра України

Провідна установа: Національний аграрний університет

Кабінету Міністрів України, м. Київ

Захист дисертації відбудеться “ 20 ” грудня 2005 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.350.01 в Національному науковому центрі “Інститут аграрної економіки” УААН за адресою: 03680, м. Київ, МСП, вул. Героїв Оборони, 10, 3-й поверх, конференц-зал, к. 317.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національному науковому центрі “Інститут аграрної економіки” УААН за адресою: 03680, м. Київ, МСП, вул. Героїв Оборони, 10, 2-й поверх, к. 212.

Автореферат розісланий “ 18 ” листопада 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат економічних наук Пулім В.А.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

Актуальність теми. Трансформація вітчизняної економіки шляхом ринкового реформування зазнає значних, в більшості випадках об’єктивно невиправданих труднощів, що гальмують розвиток суспільства. Не розглядаючи макроекономічних умов, які мають значний вплив на ефективність функціонування як агропромислового комплексу в цілому, так і окремих сільськогосподарських господарств, можна відмітити, що результативність господарювання підприємств значною мірою визначається їхньою можливістю швидко та об’єктивно орієнтуватися в мінливому ринковому середовищі. Становлення ринкового середовища призвело до докорінних змін як зовнішніх, так і внутрішніх економічних умов господарювання. Це створило якісно нову економічну систему господарювання в аграрному секторі, що змушує сільськогосподарські підприємства гнучко адаптуватися до нестабільного розвитку ринкової кон’юнктури.

Економічні труднощі господарювання стали наслідком кризового стану більшості раніше успішно функціонуючих аграрних підприємств. Недостатність нових теоретичних розробок і концепцій, спрямованих на вирішення проблем адаптації сільськогосподарських підприємств до умов ринкового середовища, які вивірені практикою та відповідають сучасній економічній ситуації, зумовлює необхідність та актуальність системного дослідження даної проблеми.

Теоретичні, методичні та практичні аспекти механізму функціонування сільськогосподарських підприємств в умовах реформування економіки ґрунтовно висвітлені в економічній літературі. Зокрема в наукових працях В.Я. Амбросова, В.Г. Андрійчука, П.І. Гайдуцького, Д.П. Доманчука, М.Ю. Коденської, Ю.О. Лупенко, М.Й. Маліка, В.Я. Месель-Веселяка, В.П. Рябоконя, П.Т. Саблука, В.В. Юрчишина та інших. Дослідження аспектів адаптації сільськогосподарських підприємств до умов становлення та нестабільного розвитку ринкового середовища знайшли відображення у наукових публікаціях В.Н. Гончарова, В.А. Забродського, Ю.С. Коваленка, В.А. Козловського, П.М. Макаренка, А.П. Минки, Т.В. Ландіної, А.Ю. Пекіна, Ю.М. Соломенцева, В.Н. Скурихина.

Проте динамічність і невизначеність процесів ринкового розвитку сучасної економіки країни потребує подальших досліджень щодо побудови організаційно-економічних механізмів адаптації сільськогосподарських підприємств до ринкових умов, підвищення ефективності господарювання, удосконалення науково-методичних засад оцінки рівня адаптованості. Важливість і необхідність вивчення вказаної проблематики зумовили вибір і характеризують актуальність теми та напрями дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснювалося у відповідності до тематичного плану науково-дослідних програм відділу підприємництва Національного наукового центру “Інститут аграрної економіки” УААН, зокрема в межах теми: “Розробити методологічні та організаційно-економічні засади функціонування підприємницьких структур на основі кооперації та інтеграції агропромислового виробництва” (номер державної реєстрації 0102U000257), 2001-2005 рр.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у всебічному науковому обґрунтуванні, розробці теоретико-методологічних, методичних і практичних підходів щодо побудови, впровадження та використання механізмів адаптації сільськогосподарських підприємств, що націлені на зміцнення їхньої економічної стабільності, поліпшення виробничої діяльності в умовах становлення ринкового середовища.

Відповідно до поставленої мети в дисертаційному досліджені визначені та вирішувались наступні завдання:

- обґрунтувати теоретико-методологічну сутність процесу адаптації сільськогосподарських підприємств до нестабільних умов ринкового середовища і на їх основі визначити рівні адаптації;

- визначити й узагальнити види стратегії сільськогосподарського підприємства в ринковому середовищі;

- оцінити сучасний стан і ефективність аграрного виробництва, економічні умови формування його адаптації в умовах становлення ринкового середовища, виявити фактори, що стримують гнучку адаптацію галузі в сучасних умовах;

- визначити місце і роль виробничого потенціалу в процесі адаптації підприємств в контексті оцінки їхньої економічної стратегії;

- виявити пріоритети державного регулювання процесу адаптації аграрного сектору економіки;

- сформулювати методи оцінки рівня адаптованості аграрних формувань і розробити методичні підходи до оцінки адаптації сільськогосподарських підприємств у ринкових умовах.

Об’єктом дослідження є сукупність умов, процесів і механізмів, що забезпечують адаптацію сільськогосподарських підприємств до нестабільних ринкових умов господарювання.

Предметом дослідження є сукупність теоретичних, методичних і практичних положень обґрунтування форм та способів адаптації сільськогосподарських підприємств до умов розвитку та становлення ринкового середовища.

Методи дослідження. Теоретичною і методологічною основою дисертаційного дослідження є діалектичний метод пізнання та комплексний підхід до вивчення економічних явищ, що відбуваються в сільськогосподарських підприємствах; наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених-економістів присвячені теоретичним та практичним проблемам адаптації підприємств, організації й управлінню виробництвом, розвитку форм і методів господарювання.

У процесі виконання досліджень використовувалося широке поле як загальнонаукових, так і спеціальних економічних методів, зокрема: діалектичний метод пізнання та абстрактно-логічний (для узагальнення теоретичних і методологічних засад адаптації аграрних підприємств та формулювання висновків); монографічний (при всебічному і глибокому вивченні організації виробництва та механізмів адаптації сільськогосподарських підприємств до умов ринкового середовища, передового досвіду); розрахунково-конструктивний та порівняння (для дослідження й аналізу розвитку та адаптації аграрного виробництва в умовах ринку); статистично-економічні методи, зокрема кореляційно-регресійний аналіз (для дослідження впливу факторів на економічну ефективність аграрних підприємств, встановлення взаємозв’язків між явищами); графічні прийоми та інші.

Інформаційною базою дослідження були відповідні Закони України, Укази Президента України, акти Верховної Ради України, Накази Міністерства аграрної політики України, офіційні матеріали державного комітету статистики України, оперативна інформація Головного управління сільського господарства та продовольства Черкаської облдержадміністрації і районних сільськогосподарських управлінь, дані річних звітів сільськогосподарських підприємств, вибіркові спостереження, проведені автором, фахові літературні та інші джерела.

Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в обґрунтуванні теоретико-методологічних і практичних аспектів та механізмів адаптації діяльності сільськогосподарських підприємств за умов формування та поглиблення ринкових та трансформаційних відносин.

Найважливіші результати досліджень, що визначають наукову новизну та розкривають результати досліджень, полягають у наступному:

вперше:

-

-

поглиблено і доповнено:

-

-

дістали подальший розвиток:

-

-

Практичне значення одержаних результатів. Розробки дисертанта, які стосуються обґрунтування адаптаційної стратегії розвитку сільськогосподарських підприємств, прийняті до впровадження Головним управлінням сільського господарства та продовольства при Черкаській облдержадміністрації (довідка № 05-07/1726 від 05.04.2005) та районним управлінням сільського господарства та продовольства при Уманській райдержадміністрації (довідка № 327/06 від 31.05.2005). Окремі наукові розробки автора використовуються у навчально-методичному процесі Уманського державного аграрного університету при викладанні дисциплін: „Економіка АПК”, „Підприємництво” та „Організація ринку” (довідка № 197 від 16.05.05).

Особистий внесок здобувача. Усі наукові результати, висновки та пропозиції, викладені у дисертаційній роботі й винесені на захист, одержані автором самостійно та опубліковані в одноосібних наукових працях.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертаційного дослідження доповідались автором на Міжвузівській аспірантській конференції „Шляхи підвищення ефективності використання економічного потенціалу АПК України” у доповіді на тему „Стан і проблеми розвитку аграрних підприємств (на прикладі Уманського району)” (м. Умань, 2001р.); на міжвузівських науково-практичних конференціях молодих учених економістів-аграрників „Аграрна реформа: стан, проблеми та перспективи” у доповідях на теми: „Сільськогосподарські товаровиробники в ринковому середовищі” (м. Умань, 2001р.) та „Адаптація сільськогосподарських підприємств до ринкових умов” (м. Умань, 2003р.).

Публікації. Основні положення, ідеї та результати дисертаційного дослідження викладено у 7 наукових працях загальним обсягом 1,9 д. а., в т. ч. у 5 наукових фахових виданнях за переліком ВАК України обсягом 1,58 д.а.

Обсяг та структура дисертаційної роботи. Дисертацію викладено на 198 сторінках комп'ютерного тексту, складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, що налічує 167 найменувань, містить 38 таблиць, 20 рисунки, 19 додатків, довідки про впровадження результатів дослідження.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі – “Теоретичні основи адаптації сільськогосподарських підприємств до ринкового середовища” – розглянуто сутність і теоретичні аспекти процесу адаптації сільськогосподарських підприємств до умов ринкового середовища.

Широкий спектр трактувань процесу адаптації у вітчизняній та зарубіжній науково-економічній літературі доводить, що дана категорія є досить складним і багатогранним соціально-економічним явищем. Суть адаптації полягає в тому, що адаптивним є той стан виробництва, при якому забезпечується рівновага попиту і пропозиції на ринку сільськогосподарської продукції, а виробник має можливість постійно підтримувати економічні показники на бажаному рівні, спираючись на постійний моніторинг внутрішніх і зовнішніх умов господарювання. Недостатня економічна ефективність аграрних підприємств залежить не тільки від макроекономічних умов господарювання, а й від їхніх адаптаційних можливостей в ринковому середовищі.

Адаптаційний процес розглядається як складна категорія, що має подвійну природу: одночасно і як процес, і як результат, що характеризує адаптацію з економічної точки зору. Тому аналіз адаптаційних процесів необхідно здійснювати шляхом одночасного аналізу процесу змін організації й оцінки кінцевого їх результату.

Встановлено, що адаптаційний механізм – це сукупність безперервних процесів, за допомогою яких суб’єкт господарювання успішно пристосовується до змін як зовнішнього, так і внутрішнього середовища роботи для економічного зростання підприємства в ринкових умовах. Враховуючи те, що в процесі адаптації підприємства використовують різноманітні адаптаційні механізми, доцільно розрізняти два основних їх види:

- пасивні, коли підприємство застосовує систему заходів, що змінює його стратегію, щоб ефективніше діяти в нестабільному середовищі;

- активні, коли підприємство використовує сукупність процесів, які націлені на зміну зовнішнього середовища для того, щоб його діяльність була більш ефективною.

До активних механізмів адаптації пропонуємо відносити: моніторинг ринкової кон’юнктури; створення стабільної зони; активна ринкова позиція; система накопичення ресурсів; застосування новітніх технологій; розподіл ризику; пошук гаранта; самовдосконалення; стратегія виживання, а до пасивних – розвиток тіньового виробництва; бартерні операції; непрофільна діяльність; неплатежі.

Процес адаптації складається з декількох рівнів, що мають чітко виражену ієрархію (рис. 1).

Рис. 1. Ієрархічні рівні адаптації сільськогосподарських підприємств

до ринкового середовища

Усі рівні адаптації використовуються з однією метою – досягнути поставлених підприємством цілей господарювання. Чітка ієрархія рівнів адаптації визначає застосування кожного наступного рівня тільки в тому випадку, коли послідовно нижчі рівні не вирішили поставлених завдань процесу адаптації. Суть управління адаптаційними процесами полягає в цілеспрямованих змінах параметрів і структури об’єкта шляхом вибору алгоритму адаптації, який реалізується в розрізі ієрархічних рівнів управління об’єкта, що адаптується.

У другому розділі – “Формування економічної стратегії фінансово-господарської діяльності підприємств в ринкових умовах” – наведено аналіз процесів адаптації в аграрному секторі економіки Черкаської області; оцінку діяльності різних агроформувань, що виражає рівень їхньої адаптації в умовах становлення ринкової економіки.

У 2003 р. проти 1990 р. обсяг валового виробництва сільськогосподарської продукції в порівнянних цінах 2000 р. знизився на 2433 млн. грн., або на 66,4%, а в галузях рослинництва і тваринництва – відповідно на 62,7 та 71,3%. За визначений період сума кредиторської заборгованості в 2-4 рази перевищує суму дебіторської (у 2003 р. – 2,2 раза).

Оцінюючи процес реформування, з точки зору поставлених стратегічних цілей, потрібно відмітити: позитивний розвиток ринкових відносин, ліквідовано жорсткий адміністративний вплив у методах управління, сільськогосподарські підприємства самостійні у виборі виду діяльності й організаційно-правових форм господарювання. Проте основної мети – створення конкурентноспроможних аграрних підприємств і підвищення рівня життя сільського населення – ще не досягнуто.

Дослідження показало, що з 1990 по 2003 р. площа ріллі суттєво зменшилася – на 192,8 тис. га, або на 16,6%. Це пояснюється подрібненням земельних угідь сільськогосподарських підприємств, виділенням земельних паїв їхнім працівникам, що створило сприятливі умови для утворення нових організаційно-правових форм господарювання. З 2001 по 2003 рр. площі сільськогосподарських угідь збільшились у громадян (на 28,4%) та у фермерських господарствах (на 59,1%). Найбільшу питому вагу в загальній площі сільськогосподарських угідь підприємств Черкаської області займають господарські товариства (48,5%) та 20,3% відведено в користування громадянам. Спостерігається тенденція до зменшення земельних угідь в державних аграрних підприємствах. У 2004 р. в Черкаській області діяло 531 господарське товариство (що становить 63,2% від загальної кількості підприємств області), 106 приватних підприємств (12,6%), 42 виробничих кооперативи (5,0%), 31 державне підприємство (3,7%) та 130 суб’єктів інших форм господарювання (15,5%). Аграрний сектор економіки знаходиться в процесі реформування.

Результати аналізу показників ефективності суб’єктів різних організаційно-правових форм господарювання свідчать про їхню диференціацію, що й визначає адаптаційний потенціал (табл. 1).

Вибір найбільш адаптованої організаційно-правової форми господарювання до умов ринкової економіки є одним з основних факторів підвищення прибутковості сільськогосподарського виробництва. Однак зміна форми господарювання сільськогосподарських підприємств не вирішує автоматично проблему підвищення ефективності виробництва та не є єдиним механізмом адаптації.

Таблиця 1

Фінансові результати господарювання аграрних підприємств

Черкаської області станом на початок 2004 р.

Підприємства | Частка збиткових підпри-ємств, % | Чистий прибуток/ збиток (+/-),

тис. грн. | Прибуток у % до собівартості реалізованої продукції | Рівень рентабельності реалізації с.-г. продукції, % | Рентабель-ність операційної діяльності, % | Господарські товариства | 41,2 | 8394,9 | 1,1 | 9,5 | 0,6 | Приватні підприємства | 15,5 | 15215,2 | 17,0 | 32,4 | 21,2 | з них ФГ | 0 | 1731,9 | 16,5 | 28,3 | 19,2 | С.-г. виробничі кооперативи | 35,5 | -1517,8 | -3,6 | 4,6 | 0,6 | Інші підприємства | 35,7 | 34681,9 | 23,9 | 15,0 | 23,9 | Недержавні підприємства | 37,3 | 56774,2 | 5,5 | 11,9 | 5,5 | Державні підприємства | 57,1 | -1523,8 | -12,9 | -11,9 | -18,6 | С.-г. підприємства | 37,6 | 55250,4 | 5,3 | 11,6 | 5,5 |

Більшість сільськогосподарських підприємств Черкаської області у процесі своєї діяльності широко застосовують такий пасивний вид адаптації як збільшення обсягів виробництва високорентабельних видів продукції. Намагаючись зберегти дохідність, підприємства переорієнтувались на більш рентабельну галузь – рослинництво та на найбільш прибуткові культури, такі як зернові й соняшник. Протягом 1990-2003 рр. співвідношення між галузями рослинництва і тваринництва суттєво змінилося: частка виробництва продукції рослинництва збільшилась на 13,7% – до рівня 63,11%, в той час, як частка виробництва продукції тваринництва зменшилась на 17,1%. У 2000 р. галузь рослинництва займала найбільшу питому вагу в загальному виробництві 72,42% і почала поступово зменшуватися, що є наслідком відносної стабілізації економічної ситуації в підприємствах області.

Аналіз структури валової продукції за період 1996-2003 рр. підтвердив стрімке збільшення питомої ваги вирощування зернових культур, проте з 2001р. їхня частка дещо зменшується. Спостерігається поступове збільшення виробництва технічних культур, що були основною статтею експорту за радянських часів. За досліджуваний період частка виробництва м’яса у структурі товарної продукції підвищилася на 3,3%. Одночасно із збільшенням посівних площ під картоплею на 35,2% та під соняшником на 198,4%, товаровиробники відмовляються від низькорентабельних і високозатратних овочів відкритого ґрунту й цукрових буряків (посівні площі зменшились відповідно на 17,7 і 67,5%).

Надаючи перевагу галузі рослинництва, сільськогосподарські підприємства скорочують поголів’я тварин. У 2003 р. поголів’я великої рогатої худоби, свиней та овець знизилось порівняно з 1990 р. відповідно на 76,6; 80,8 і 98,1%. Зменшення продуктивності худоби та виробництва продуктів тваринництва знизило рентабельність молока і молочних продуктів на 4,3 процентних пункти, проте в 2003 р. воно мало рентабельність 17,6% (на 28,5 пункти більше, ніж у 2002 р.), а худоби та птиці на рівні 36,6%. За досліджуваний період виробництво яєць зменшилось на 35,8%. Дослідження виявило відносну стабілізацію виробництва, починаючи з 1999 р., практично по всіх видах продукції. Збільшення обсягів виробництва продукції тваринництва відбувається швидшими темпами, ніж по продукції рослинництва: виробництво м’яса з 1999 р. по 2003 р. зросло на 71,2%, у тому числі свинини – на 44,4%, виробництво яєць – на 61,2%, хоча виробництво молока та вовни зменшилося на 27,4 і 52,9% відповідно. З 1999 по 2003 р. відбулося зменшення валового збору зерна на 22,5%, а за період 1990-2003 рр. – на 48,1%.

Однак не всі підприємства застосовують таку стратегію розвитку: господарства, що поглиблюють розвиток тваринницької галузі, досягають високих показників ефективності. Прикладом є ДП ДГ „Христинівське” Черкаської області. Керівництво господарства приділило увагу не тільки високоприбутковому вирощуванню зернових культур, а й почало активно розвивати скотарство, в основному спеціалізуючись на виробництві молока. Зменшуючи собівартість молока та підвищуючи товарність продукції, підприємство збільшило прибуток на 210,6 тис. грн. і, як результат, у 2004 р. рівень рентабельності виробництва молока був на рівні 93,2%. Тобто застосування одного з видів активної адаптації дозволило підприємству суттєво збільшити рівень рентабельності виробництва.

Виробництво сільськогосподарської продукції в Черкаській області розвивається екстенсивним шляхом. Зниження урожайності культур і продуктивності тварин є наслідком державного регулювання розвитку й адаптації аграрних товаровиробників. Висока інфляція, диспаритет цін, недоліки в політиці ціноутворення спричинили суттєве скорочення забезпеченості матеріально-трудовими ресурсами аграрних підприємств. З 1990 по 2003 р. наявність сільськогосподарської техніки зменшилась практично на половину, що перешкоджає господарствам в агротехнічні строки виконувати всі сільськогосподарські роботи, а отже, безпосередньо впливає на ефективність виробництва. У світі в середньому на один трактор припадає 52 га ріллі, у країнах Європейського Союзу – 11 га, у США – 27 га, в Німеччині – 9 га, а в підприємствах Черкаської області цей показник становив 66,7 га у 1990 р. та 83,3 га у 2003 р. Найнижчим він був у 1995 р. – 58,8 га, а найвищим у 2002 р. – 90,9 га. Тобто на Черкащині навантаження на один трактор ріллі в декілька разів вище, ніж у країнах з розвиненою економікою. Зруйнована інфраструктура матеріально-технічного постачання та ремонтного обслуговування аграрних товаровиробників, значний диспаритет цін призвели до катастрофічного стану сфери агротехсервісу. На ремонт і технічне обслуговування сільськогосподарських машин щорічно витрачається 70% коштів, що направляються на придбання нової техніки, або 25% балансової вартості машин (у Франції – 10%, США – 7%). В той час як адаптація сільськогосподарських підприємств до умов ринку потребує значного фінансового забезпечення. Тому доцільно широко впроваджувати такий інструмент фінансування як лізинг. Удосконаленню системи лізингу сільськогосподарської техніки слід приділяти особливу увагу.

У Черкаській області на початок 2004 р. діяло 1025 фермерських господарств, загальна площа сільськогосподарських угідь яких становила 80293 га. За період з 1992 по 2004 р. площа сільськогосподарських угідь зросла на 79800 га, або практично в 163 рази, а площа сільгоспугідь та ріллі в розрахунку на 1 господарство – відповідно у 4,6 і 7,1 разів, господарства розвиваються та укрупнюються. На початок 2004 р. одне господарство мало в розпорядженні 78,3 га сільгоспугідь, тоді як в 1992 р. – лише 17 га. Укрупнення фермерських господарств пояснюється більшою адаптивністю до ринкової кон’юнктури ніж у сільськогосподарських підприємствах та високою заінтересованістю господарів ефективно працювати. В області формується сприятливе середовище для розвитку та становлення фермерства (табл.2). Однак фермерські господарства ще не посіли вагомого місця в розвитку сільськогосподарської галузі.

Таблиця 2

Основні економічні показники діяльності фермерських господарств, за 2003 р.

Показники | Черкаська

область | Україна | Вартість основних засобів, млн. грн. | 26,8 | 1479,5 | Питома вага в основних засобах:

робочої та продуктивної худоби, % | 1,7 | 0,6 | засобів, узятих у фінансовий лізинг, % | 0,7 | 1,1

Дохід від реалізації продукції на 1 господарство, тис. грн. | 47,5 | 34,3 | у т. ч. від продажу сільськогосподарської продукції власного виробництва на 1 господарство, тис. грн. | 40,2 | 28,6 | Питома вага доходу від сільгосппродукції в загальному доході, % | 84,6 | 83,6 | Собівартість реалізованої продукції, млн. грн. | 41,1 | 1213,5 | Чистий прибуток на 1 господарство, тис. грн. | 6,8 | 4,8 | Рівень рентабельності всієї діяльності, % | 17,0 | 17,0 |

Дослідження чотирьох основних груп виробничого потенціалу аграрних підприємств (природні та трудові ресурси, матеріально-технічний і соціальний потенціали) виявило тісну залежність (R = 0,9856) результату господарювання (у) від наступних факторів (х). Одержано рівняння регресії:

Ух = –60,92 + 90,80х1 +2,85х2 – 389,40х3 + 3,61х4,

де Ух – прибуток/збиток (+/-) на 100 га сільськогосподарських угідь, тис. грн.; х1 – продуктивність праці, тис. грн.; х2 – фондовіддача, грн.; х3 – вихід товарної продукції на 1 га с.-г. угідь, тис. грн.; х4 – питома вага продукції тваринництва в загальній виручці від реалізації сільськогосподарської про-дукції, %.

Подальші розрахунки коефіцієнта ефективності господарювання підприємств різних організаційно-правових форм виявили досить низький рівень використання виробничого (потенційно адаптаційного) потенціалу, що підкреслює невідкладність вирішення проблем адаптації на державному рівні.

Аналіз адаптаційних заходів на прикладі конкретних господарств виявив, що сільськогосподарські підприємства можуть прискорити процес адаптації до ринкового середовища застосовуючи адаптаційні заходи за рахунок власних ресурсів; до адаптаційних резервів сільськогосподарських підприємств можна віднести: удосконалення управління (поліпшення організаційної структури, розмежування обов’язків), створення інфраструктури підприємства (покращання матеріально-технічного обслуговування, забезпечення інформацією), впровадження нових технологій, досягнень науково-технічного прогресу (поліпшення системи землеробства, застосування нових сортів і порід тварин), стимулювання матеріальної заінтересованості працівників; реалізація власних адаптаційних резервів забезпечує значний економічний, організаційний і соціальний ефект та є основним джерелом успішної адаптації до ринкового середовища.

У третьому розділі – “Стратегічні аспекти адаптації сільськогосподарських підприємств у ринковому середовищі” – обґрунтовано пропозиції щодо удосконалення процесу адаптації аграрних підприємств і методику оцінки рівня адаптованості сільськогосподарських підприємств в умовах становлення ринкового середовища.

У дослідженні обґрунтовано доцільність визначення адаптованості сільськогосподарського підприємства за кількома аспектами, що є основними елементами адаптаційної стратегії сільськогосподарських підприємств у ринкових умовах господарювання (рис. 2).

Суть адаптації полягає у створенні механізму управління підприємством, що адекватно реагує на зміни в умовах господарювання. В ефективній оптимізації й адаптації аграрного виробництва важливу роль відіграє побудова алгоритму даного процесу відповідно до умов функціонування підприємства. Необхідність розробки алгоритму процесу адаптації на основі логістичної концепції зумовлена тим, що саме завдяки логістичному менеджменту можна забезпечити мінімізацію адаптаційних витрат підприємства. Логістичний метод адаптації сільськогосподарського підприємства полягає в коригуванні ресурсів і виробничої структури господарства відповідно до потреб ринку.

Формування визначальних аспектів процесу адаптації аграрних підприємств до умов ринкового середовища дало змогу виділити три основних типи адаптаційної поведінки господарств.

Рис. 2. Етапи адаптаційної стратегії сільськогосподарського підприємства

в ринкових умовах господарювання

Перший тип адаптаційної поведінки – консервативний (зберігаються традиційні господарські зв’язки, підприємство не проявляє активності в пошуку нових покупців і постачальників, які пропонують дешевші та якісніші сировину й матеріали; залишається майже незмінною структура товарної продукції; не використовується режим економії витрат та не змінюється організаційна структура підприємства). Підприємство характеризується пасивною й інертною поведінкою, воно намагається зберегти старі мотиви, зв’язки і структуру, не застосовує активні адаптаційні заходи ринкового середовища та вирішує проблеми традиційними шляхами, а якщо це неможливо, очікує на їхнє вирішення на державному рівні.

Другий тип адаптаційної поведінки – активне пристосування (підприємства активно шукають нові господарські зв’язки та нові ринки збуту продукції, пристосовують структуру виробництва до потреб ринку, збільшують виробництво рентабельних видів продукції, встановлюють ціни залежно від можливостей потенційних покупців, орієнтуються на біржові ціни); вводять жорсткий режим економії, звільняють зайвих робітників; заробітну плату нараховують залежної від вибраної фінансової стратегії (забезпеченості конкурентоспроможності продукції та стабільності збуту); проводять перебудову організаційної структури, надають самостійності своїм структурним підрозділам. Тобто основою є стратегія самостійного активного виживання, коли підприємство розраховує тільки на власні сили. Ініціатором визначеної адаптаційної поведінки є керівництво підприємства.

Третій тип адаптаційної поведінки – змішаний. Підприємства в одних випадках розраховують на допомогу держави (пільгові кредити, пільгові умови оподаткування тощо), а в інших – виключно на власні сили. Адаптаційні процеси на таких підприємствах здійснюються повільніше, ніж на підприємствах, що застосовують активний тип адаптаційної поведінки.

Для аналізу рівня адаптивності за нетривалий період часу на основі детального моніторингу аграрного сектору економіки на рівні області, району чи конкретного підприємства потрібно сформувати систему економічних показників, що комплексно характеризують процес і результативність адаптації сільськогосподарського підприємства до умов ринкового середовища. У процесі дослідження обґрунтовано дієвість застосування комплексного показника оцінки кінцевої результативності процесу адаптації господарської діяльності будь-якого сільськогосподарського підприємства, що відповідає реальній ринковій ситуації, який базується на визначених групах показників, що мають значний вплив на адаптаційний процес: рентабельність активів, рентабельність реалізації, рентабельність власного капіталу, коефіцієнт поточної ліквідності, коефіцієнт автономності, коефіцієнт стабільності економічного зростання, співвідношення дебіторської і кредиторської заборгованості, частка дебіторської заборгованості в реалізації продукції.

Комплексний коефіцієнт оцінки рівня адаптації розраховують множенням частки показника на критерій групи :

Г = ? ( ? і ? К і) (1)

де A – показник адаптації, бал; Р і – частка і-того показника в сукупності, %; ? і – критерій і-того показника, бал.

У результаті розрахунків, врахувавши частку кожного коефіцієнта в загальній формулі (матриця оцінки – табл. 3), отримуємо комплексний показник адаптації в балах, що характеризує рівень адаптації конкретного сільськогосподарського підприємства до умов ринкової кон’юнктури.

Таблиця 3

Матриця оцінки показників адаптації аграрних підприємств

Показники | Критерії | 1 група | 2 група | 3 група | 4 група | Рентабельність активів (? ра) | < 0 | 0-0,09 | 0,09-0,9 | > 0,9 | Рентабельність реалізації (? р) | < 0 | 0-0,09 | 0,09-0,9 | > 0,9 | Рентабельність власного капіталу (? вк) | < 0 | 0-0,09 | 0,09-0,9 | > 0,9 | Коефіцієнт поточної ліквідності (? л) | < 1 | 1-1,5 | 1,5-2 | > 2 | Коефіцієнт автономності (? а) | > 0,4 | 0,4-0,3 | 0,3-0,2 | < 0,2 | Коефіцієнт стабільності економічного зростання (? ер) | < 0,01 | 0,01-0,02 | 0,02-0,04 | > 0,04 | Співвідношення дебіторської і кредиторської заборгованості(? с) | < 0,5 | 0,5-0,75 | 0,75-1 | > 1 | Частка дебіторської заборгованості в реалізації продукції (? ч) | > 0,6 | 0,6-0,45 | 0,45-0,25 | < 0,25 |

Г=20• ? ра+20? К р+ 20? К вк+ 10? К л+ 10? К а+10? К ер+5? К с+5? К ч (2)

Групуємо підприємства за показником адаптації:

1 група. Підприємства неадаптовані до економічних умов. Мають мінусову рентабельність, низькі показники фінансового стану, ведуть неефективне виробництво;

2 група. Підприємства, які мають низьку адаптованість. Їхня мета – вижити, зберегти основні засоби та трудові ресурси. Рентабельність майже дорівнює нулю;

3 група. Адаптовані підприємства. Рентабельність вище нуля, мають стійкий фінансовий стан. Низькі показники рентабельності зумовлені загальним кризовим станом сільського господарства;

4 група. Добре адаптовані підприємства. Мета – збільшення обсягів виробництва. Характеризуються високою рентабельністю, стабільним фінансовим станом, ведуть розширене виробництво.

Дослідження оцінки рівня адаптованості аграрних підприємств Уманського району Черкаської області виявили, що більшість підприємств характеризуються низькою адаптованість до ринкового середовища внаслідок низького рівня економічного розвитку сільськогосподарського виробництва. За результатами відповідних розрахунків виявлено низький рівень коефіцієнта автономності, що свідчить про високий рівень залежності сільськогосподарських підприємств від зовнішніх джерел фінансування. Низький рівень адаптованості підприємств свідчить про те, що проблеми адаптації господарств до ринкового середовища не втрачають актуальності.

Методика визначення рівня адаптованості надає можливість швидко й на основі якісної інформаційної бази аналізувати адаптованість сільськогосподарських підприємств по області, району, а також конкретному господарству, що дозволить визначати тих, які вимагають підтримки в першу чергу. Підвищення ефективності забезпечується за рахунок: впровадження адаптаційних технологій сільськогосподарського виробництва на базі ресурсозбереження та екологічної безпеки; удосконалення організаційної структури агропромислового комплексу; забезпечення збалансованості ринку сільськогосподарської продукції шляхом проведеної відповідної державної регуляторної політики; розвитку та впровадження ефективних систем мотивації праці та виробництва; впровадження комплексної системи соціального захисту населення сільської місцевості.

В умовах ринкової економіки заходи щодо державного регулювання ринкового розвитку аграрних підприємств зводяться до затвердження комп-лексу законодавчих актів, спрямованих на стабілізацію й адаптацію соціально-економічної сфери до ринкових умов, а також розвиток ринкової інфраструктури.

ВИСНОВКИ

1. Здійснення реформи в аграрній сфері створили для сільськогосподарських товаровиробників умови для становлення ринкового середовища, до якого вони були вимушені адаптуватися. Отже, адаптація як економічна категорія набуває особливого значення в умовах ринку. У процесі дослідження встановлено, що адаптація – це безперервний процес сукупності активних заходів, які забезпечують зміни в режимі функціонування виробничо-господарського суб’єкта, його структурі та ресурсному потенціалі, що дасть змогу ефективно пристосовуватись до змін кон’юнктури ринку та нестабільної політики держави. Аграрні підприємства використовують активні та пасивні механізми, спрямовані на ефективний розвиток господарств.

2. Дослідженням встановлено, що в умовах ринкової економіки для успішної адаптації сільськогосподарських підприємств необхідно дотримувати наступних методологічних принципів:

- система господарства повинна бути динамічною, мобільно й легко пристосовуватись до потреб суспільства, кон’юнктури ринку;

- необхідна демократичність, свобода у виборі форм господарювання та власності; будь-яка зміна повинна відбуватися за ініціативи колективу та власників, з урахуванням потреб ринку (попиту і пропозиції, конкуренції);

- форма господарювання має відповідати економічним вимогам, забезпечувати раціональне використання земельних угідь і матеріально-технічної бази;

- система господарювання повинна відповідати соціальним та економічним потребам суспільства.

3. Реформи заклали основи розвитку різноукладності в сільському господарстві області. Проте реформування аграрного сектору ще не завершено. Аналіз показує, що в процесі господарювання спостерігається велика диференціація показників ефективності суб’єктів різних організаційних форм, що визначає їхній неоднаковий адаптаційний потенціал. Низькою ефективністю господарювання характеризуються сільськогосподарські виробничі кооперативи, що мають 35,5% збиткових господарств, державні підприємства та господарські товариства. Найбільш прибутковими й адаптованими є приватні підприємства, фермерські господарства та господарства інших форм власності, включаючи міжгоспи. Вибір найбільш адаптованої організаційно-правової форми господарювання до умов ринкової економіки є одним із чинників підвищення прибутковості сільськогосподарського виробництва.

4. Головною проблемою сільськогосподарського виробництва є недостатній розвиток інфраструктури ринку. Через її недорозвиненість аграрні товаровиробники не мають змоги для вигідної реалізації продукції по різних каналах. Структура каналів реалізації сільськогосподарської продукції значно змінилась: на 80% зменшились обсяги реалізації переробним підприємствам, зростає кількість продукції, виданої працівникам підприємств. Недостатньо розвинена реалізація на біржах, наслідком чого є недоодержання прибутку від реалізації продукції сільськогосподарськими підприємствами.

5. Адаптаційний потенціал сільськогосподарських підприємств, що виражається через внутрішні резерви господарств, передбачає удосконалення управління (поліпшення організаційної структури, розподіл обов’язків, делегування зобов’язань і т. д.); створення інфраструктури підприємства (матеріально-технічне й інформаційне забезпечення, внутрішньогосподарське транспортування); застосування нових технологій, досягнень науково-технічного прогресу (застосування нових елітних сортів і порід, модернізація техніки та т. ін.); стимулювання матеріальної заінтересованості працівників у кінцевих результатах. В результаті запровадження адаптаційних заходів ПСП „Конельська Попіївка” забезпечила високий економічний організаційний та соціальний ефект.

6. Динамічність розвитку ринкового середовища вимагає від сільськогосподарських підприємств для підвищення ефективності господарювання застосовувати адаптаційну стратегію розвитку. В процесі дослідження нами виділено три основних типи адаптаційної поведінки господарств. Перший тип адаптаційної поведінки – консервативний, другий тип – активний, третій тип – змішаний, тобто відсутній конкретний вибір типу поведінки. Підприємства в одних випадках розраховують на допомогу держави (пільгові кредити, пільгові умови оподаткування та ін.), а в інших – виключно на власні сили.

7. Адаптація в прямому розумінні – це механізм пристосування господарства до зовнішнього середовища та максимальне використання виробничого потенціалу підприємства. Визначено комплексний показник оцінки рівня адаптованості підприємства, який включає: рентабельність активів, рентабельність реалізації, рентабельність власного капіталу, коефіцієнт поточної ліквідності, коефіцієнт автономності, коефіцієнт стабільності економічного росту, співвідношення дебіторської і кредиторської заборгованості, частка дебіторської заборгованості в реалізації продукції.

8. Основні параметри, що визначають ефективність адаптації сільськогосподарських товаровиробників до умов ринкового середовища – це масштаби виробництва; технологічний рівень виробництва; продуктивність сільськогосподарських галузей; розвиток виробничої та ринкової інфраструктури (матеріально-технічне забезпечення, консультаційні послуги, ринкова інформація і т. д.); зв’язки з контрагентами й органами державного управління, які створюють зовнішнє середовище господарювання підприємства; діяльність державних органів влади, спрямована на формування зовнішнього середовища для товаровиробників (законодавство, інфраструктура, реалізація програм державної підтримки і т. д.).

Для успішної адаптації сільськогосподарських підприємств до ринкового середовища, крім ефективного використання наявного виробничого потенціалу, необхідною умовою є державне регулювання адаптації господарств. Заходи державного регулювання ринкового розвитку аграрних підприємств зводяться до затвердження комплексу законодавчих актів, контрольного й виконавчого характеру, спрямованих на стабілізацію й адаптацію соціально-економічної сфери до ринкових умов, а також розвиток ринкової інфраструктури.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у наукових фахових виданнях:

1. Самофал Л.А. Адаптація аграрних підприємств Уманського району Черкаської області до ринкових умов // Зб. наук. праць Харків. держ. аграр. ун-ту. Сер. “Економіка АПК і природокористування” / Редкол. В.П. Мартьянов (наук. ред.) та ін. – ХДАУ, 2001. – №9. – С. 235 – 237.

2. Панкратова Л.А. Проблеми адаптації підприємств до умов ринкового середовища // Зб. наук. праць Луган. нац. аграр. ун-ту / За ред. В.Г. Ткаченко. – Луганськ: Вид-во ЛНАУ, 2004. - № 37(49). – С. 244 – 248. (Серія „Економічні науки”)

3. Панкратова Л.А. Теоретичні аспекти адаптації підприємств до ринкових умов господарювання // Вісник Харк. нац. техн. ун-ту сільського господарства: Економічні науки. Ринкова трансформація економіки АПК. Вип.30. – Х.: ХНТУСГ, 2004 р. – С. 239 – 242.

4. Панкратова Л.А. Методика оцінки рівня адаптованості аграрних підприємств в умовах ринку // Зб. наук. праць Уман. держ. аграр. ун-ту / Редкол.: П.Г. Копитко (від. ред) та ін. – Умань, 2005. – Вип. 61 – ч. 2. – С. 374 – 383.

5. Панкратова Л.А. Адаптація підприємств в ринковій економіці // Агроінком. – 2005. – № 5 – 6. – с. 77 -79.

Статті в інших виданнях:

6. Самофал Л.А. Стан реформування аграрних підприємств Черкаської області // Проблеми ефективного функціонування АПК в умовах нових форм власності та господарювання: Кол. монографія у двох томах. Т.1/ За ред. П.Т. Саблука, В.Я. Амбросова, Г.Є. Мазнєва. – К.: ІАЕ, 2001- С. 331 – 332.

7. Самофал Л.А. Адаптація сільськогосподарських товаровиробників до ринкових умов // Організаційно-економічні проблеми розвитку АПК. У чотирьох томах. Т.2 / За ред. П.Т. Саблука. – К.: ІАЕ, 2001. – с. 209 – 212.

АНОТАЦІЯ

Панкратова Л.А. Адаптація сільськогосподарських підприємств до умов ринкового середовища. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.07.02 – економіка сільського господарства і АПК. – Національний науковий центр “Інститут аграрної економіки” Української