ІНСТИТУТ СОЦІАЛЬНОЇ ТА ПОЛІТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

АПН УКРАЇНИ

Панова Наталя Юріївна

УДК 159.922.27

Психологічні функції ненормативних

мовленнєвих конструктів

у комунікативній поведінці особистості

19.00.05 – соціальна психологія; психологія соціальної роботи

Автореферат

дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Бердянському державному педагогічному університеті, МОН України.

Науковий керівник: кандидат психологічних наук

Белавіна Тетяна Іванівна, докторант Інституту соціальної та політичної психології.

Офіційні опоненти: доктор психологічних наук, доцент

Лактіонов Олександр Миколайович, декан факультету психології Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна;

кандидат психологічних наук, доцент

Ніколенко Дмитро Олександрович, начальник кафедри психолого-педагогічних основ роботи з персоналом Київського юридичного інституту (МВС).

Провідна установа: Інститут психології ім. Г.С.Костюка АПН України,

лабораторія соціальної психології, м. Київ

Захист відбудеться 4 жовтня 2005р. об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К .457.01 в Інституті соціальної та політичної психології АПН України за адресою: вул. Андріївська, 15.м. Київ, 04070

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту соціальної та політичної психології АПН України за адресою: вул. Андріївська, 15, м. Київ, 04070.

Автореферат розісланий 2 вересня 2005р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради І.В.Жадан

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Проблема комунікативної компетент-ності особистості, мовленнєвої культури міжособистісного спілкування належить до одного із важливих напрямків психології. Особливого значення вона набуває у перехідні періоди, коли у суспільстві відбувається трансформація системи усталених ціннісних орієнтацій, змінюються пріоритети у виборі змісту діяльності зокрема, і способу життя особистості загалом. За таких умов інтерес до соціально психологічних особливостей мовленнєвої діяльності набуває особливої гостроти, зокрема до комунікативної поведінки у молодіжному середовищі.

Дослідженню вказаної проблеми присвячено праці психологів і лінгвістів (Л.С.Виготський, В.В.Виноградов, Е.С.Істрін, В.Г.Костомаров, О.О.Леонтьєв, А.Р.Лурія, С.І.Ожегов, Л.С.Рубінштейн, Л.В.Щерба).

У другій половині ХХ століття проблема мовлення стає предметом не тільки психологічного вивчення, але й – психолінгвістики, психосемантики, нейролінгвістики (І.О.Зимня, Н.Ф.Каліна, А.Р.Лурія, В.Ф.Петренко, Н.Хомскі, Н.Ф.Чепелєва, Л.В.Щерба). Дослідженню функціональної ролі мови і мовлення в міжособистісній взаємодії, а також психологічному змісту цих явищ присвячені роботи Н.Д.Арутюнової, Б.Ф.Баєва, Л.В.Долинської, М.І.Жинкіна, О.О.Леонтьєва, Е.Л.Носенко та інших.

У площині соціально-психологічного аналізу проблеми ненормативної лексики в комунікативній поведінці особистості, остання залишає чимало відкритих питань, зокрема – про походження і побудування лихослів’я у певній соціокультурній ситуації (О.Ф.Бондаренко, В.І.Жельвіс, І.С.Кон, В.Л.Леві, Д.С.Ліхачов, Б.А.Успенський, Л.А.Широкорадюк).

Зазначається, що соціокультурними факторами, які зумовлюють міру активності прояву ненормативної лексики, постає, насамперед, ставлення до цього явища та характер її прийняття-неприйняття у певному суспільстві, зокрема, певна лояльність до вживання ненормативної лексики в нашому суспільстві у порівнянні із японським, де такі випадки суворо засуджуються.

Лихослів’я традиційно розглядається як форма сублімації фізичної агресії – остання може заміщатися більш соціально прийнятими засобами прояву негативних емоцій або у формі інвективи – вживання в мовленні лайок і висловів, або у формі підкресленої ввічливості, етикету, різноманітних словесних ритуалів (В.І.Жельвіс). Щодо мовної традиції України, то для неї, так само як і для європейської культури в цілому є типовою інвектива, у той час як для японської культури властива підкреслена ввічливість.

Проблема зв’язку лихослів’я із фізичним проявом агресії перебувала й перебуває у центрі уваги як вітчизняних (Н.В.Алікіна, З.С.Карпенко, А.О.Реан), так і зарубіжних психологів (А.Б.Байярда, Р.Берона, К.Лоренца, Д.Ричардсона, З.Фрейда та ін.).

Зазначається, що до соціально-психологічних детермінант лихослів’я належить перекручування у свідомості особистості певних цінностей, пропаганда насилля та лексики кримінального середовища засобів масової інформації, інших форм прояву асоціальної поведінки. Значну роль відіграють і певні соціальні настановлення – уявлення про жорстокий і повний насильства світ, орієнтація на досягнення високого соціального статусу, ідеалізація успішної і впевненої особистості як людини, здатної дати словесну відсіч тощо.

До соціально-психологічних причин поширення ненормативних мовленнєвих конструктів належать також особливості сучасного процесу соціалізації, що характеризуються загостренням психологічного дискомфорту в ситуації фрустрації, що супроводжується підвищенням схильності до мовленнєвої агресії. Послаблення рівня саморегуляції призводить до тимчасового обмеження впливу соціальної прийнятності, засвоєння соціально бажаних форм поведінки. Це, у свою чергу, провокує мовну агресію, що часто супроводжується вживанням ненормативної лексики, яка сприймається суб’єктом як адекватна у певній ситуації.

Недостатнє дослідження психологічних функцій ненормативних мовленнєвих конструктів у комунікативній поведінці учнівської молоді спричинило вибір теми дисертаційного дослідження „Психологічні функції ненормативних мовленнєвих конструктів у комунікативній поведінці особистості”

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційна робота здійснювалася відповідно до основного науково-дослідницького напрямку роботи кафедри психології Бердянського державного педагогічного університету “Освіта і розвиток особистості у суспільстві”. Тема дисертації затверджена Вченою Радою Бердянського державного педагогічного університету (протокол № 3 від 23.11.2003р.) і Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол № 2 від 24.02.2004р.)

Об'єкт дослідження - комунікативна поведінка особистості.

Предмет дослідження – соціально-психологічні чинники вживання ненормативних мовленнєвих конструктів у комунікативній поведінці учнівської молоді.

Мета дослідження полягала у визначенні психологічних функцій й соціально-психологічних детермінант використання учнівською молоддю ненормативних мовленнєвих конструктів у комунікативній поведінці.

Відповідно до предмета і мети була висунута основна гіпотеза дослідження:

соціально-психологічний статус молодої людини, її належність до певної референтної групи зумовлюють специфіку її комунікативної поведінки, зокрема, використання ненормативних мовленнєвих конструктів.

Для досягнення мети дослідження і перевірки висунутої гіпотези були поставлені наступні завдання:

1. Здійснити теоретичний аналіз основних підходів до досліджуваної проблеми.

2. Здійснити емпіричне дослідження психологічних функцій, що виконують ненормативні мовленнєві конструкти у молодіжному середовищі.

3. Визначити соціально-психологічні чинники вживання ненормативної лексики учнів професійно-технічних закладів освіти і студентів, що займають різний внутрішньогруповий соціальний статус.

4. Встановити залежність особливостей використання ненормативних мовленнєвих конструктів від самооцінки досліджуваних, а також від соціокультурного розвитку групи, цінностей її членів і соціально-рольової позиції індивіда та групи.

Теоретичну і методологічну основу дисертаційної роботи склали принцип детермінізму, принцип єдності свідомості і діяльності, системний підхід до аналізу психічних явищ (Б.Ф.Ломов), принципи розвитку, особистісного підходу (К.К.Платонов, С.Л.Рубінштейн); найбільш важливими у контексті здійснюваного дослідження слугували ідеї Л.С.Виготського, Г.С.Костюка, С.Д.Максименка про закономірності психічного розвитку особистості, К.О.Абульханової-Славської, В.А.Брушлинського, З.С.Карпенко, О.Б.Старовойтенко, В.ОТатенка, Т.М. Титаренко положення про людину як суб'єкта життєдіяльності; а також уявлення про механізм інтерперсональної та міжгрупової взаємодії особистості як суб’єкта соціальних відносин та свідомої діяльності (Б.Г.Афанасьєв, Г.М.Андреєва, Т.І.Белавіна, Л.І.Божович, Е.І.Драніщева, В.П.Казміренко, Л.М. Карамушка, А.Б. Коваленко, М.М. Корнєв, В.В.Москаленко, Л.Е. Орбан-Лембрик, В.В.Третьяченко, Л.А.Ши-роко-ра-дюк.)

Методи дослідження. Програма дослідження включала такі методи і прийоми: включене спостереження, бесіду, інтерв'ю, контент-аналіз, метод експертних оцінок, метод ранжування, а також методика ціннісних орієнтацій (М.Рокича), методика підставної самооцінки, модифікований варіант методики “репертуарних граток” Дж.Келлі, особистісний опитувальник Леонгарда-Шмішека, розроблений автором опитувальник “Суб’єктивна оцінка функцій ненормативних мовленнєвих конструктів”. Оброблення результатів емпіричного дослідження здійснювався стандартними методами математичної статистики.

Наукова новизна і теоретичне значення дослідження. Розроблений підхід і отримані дані поглиблюють уявлення про особливості комунікативної поведінки особистості загалом, вживання ненормативної лексики учнівською молоддю зокрема. Отримані результати дозволили розширити психологічні уявлення про умови становлення мовної культури особистості, зокрема учнів ПТУ і студентів. У роботі встановлено психологічні особливості використання ненормативних мовленнєвих конструктів у комунікативній поведінці учнівської молоді. Знайшло своє підтвердження припущення про те, що належність до соціальної групи з певним соціальним статусом, а також відмінності у демографічних, соціальних, статусно-рольових характеристиках особистості визначають специфіку психологічних функцій ненормативної мовленнєвої поведінки.

Практичне значення результатів. Отримані результати можуть бути використані в ході розробки методичних і корекційних програм, спрямованих на превенцію та подолання проявів ненормативної лексики в молодіжному середовищі із врахуванням належності до певного рольового статусу. Комплекс методик, а також результати дослідження можуть бути використані у роботі практичних психологів і соціальних працівників, а також у процесі підготовки науково-методичних посібників і рекомендацій з культури мовлення та спілкування.

Апробація роботи. Основні положення і результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри психології Бердянського державного педагогічного університету, на науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу Бердянського державного педагогічного університету: Науково-практичній конференції “Актуальні проблеми слов’янської філології” (Бердянськ, 2001), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Теорія і практика особистісно-орієнтованого навчання” (Запоріжжя, 2003), “Навчання, виховання та розвиток” (Бердянськ, 2004р.).

Головною базою проведення емпіричного дослідження були Бердянський машинобудівний професійний ліцей і Бердянський державний педагогічний університет.

Надійність та вірогідність результатів дослідження забезпечувалися методологічною обґрунтованістю основних положень дослідження, теоретичним аналізом проблеми, використанням стандартизованих методик, застосуванням методів математичної статистики.

Публікації. Матеріали дослідження відбито у 9-х наукових публікаціях автора, з них 4 - у наукових фахових виданнях України.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (що налічує 236 найменувань, з них 12 – іноземних), додатків. Робота містить 18 таблиць, 10 рисунків. Загальний обсяг – 208 сторінок, основний зміст викладений на 184 сторінках друкованого тексту.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено його об'єкт, предмет, мету, гіпотезу і завдання, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення, подано відомості щодо її апробації.

У першому розділі – “Історія і теорія соціально-психологічного розуміння культури комунікативного простору” розкривається проблема мовної культури в контексті психології мови, ролі мови і мовлення у спілкуванні, а також співвідношення особистісних властивостей з вибором особистісного мовного репертуару в комунікативній поведінці.

Показано, що ненормативна лексика є предметом вивчення багатьох напрямків і галузей психології, лінгвістики, психолінгвістики. Здійснений у розділі аналіз літератури дозволив встановити, що проблемам мови і мовлення, структури і змісту міжособистісних повідомлень присвячено значну кількість робіт вітчизняних дослідників з психології та лінгвістики (Н.Д.Арутюнова, Б.Ф.Баєв, Л.В.Долинська, М.І.Жинкін, Е.Л.Носенко, Т.М.Сагач).

Зокрема, у працях Б.А.Успенського, В.І.Жельвіиса, І.С.Кона, Д.С.Лихачова лихослів'я розглядається як складне соціально-психологічне явище. Вживання ненормативної лексики певною мірою відбиває бажання особистості інтегруватися в референтну соціальну спільноту.

Традиційно культура мовлення являє собою сукупність норм, форм застосування мовних засобів, що прийнятні у певній соціальній групі як своєрідні еталони спілкування, прояв соціального життя людей. Як слушно зазначає І.А.Зимня, культура мовленнєвої поведінки людини є її істотною соціальною характеристикою.

У літературі існує кілька параметрів, що презентують культуру мовленнєвої поведінки особистості: культура мовленнєвого етикету (Н.І.Формановська), культура мислення, культура мовлення (Е.А.Адамів, В.А.Артем'єв, В.В.Одинцов), культура мовлення, культура “соматичної комунікації” (Е.М.Верещагін, Т.М.Ніколаєва, В.Г. Костомаров, Ж.Е.Амбарцумова).

Нормативна мораль, як свідчить практика спілкування, не може розповсюджуватися на всі можливі прояви життєдіяльності індивіда й групи. Саме через таке обмеження вбачається походження випадків ненормативної мовленнєвої поведінки залежно, зазвичай, від рівня культурного розвитку особистості й групи.

У контексті дослідження індивідуально-стильових особливостей прояву ненормативних мовленнєвих конструктів важливе місце у їх складі займає інвективна лексика, або мова лайки й образи, що відбиває символіку статевого символізму (І.С.Кон, В.І.Жельвис, Б.А.Успенський). У цьому сенсі І.С.Кон розглядає “мат” як особливу форму експресивного нестандартного мовлення, що за своєю сутністю нейтральна відносно значень. У такий спосіб інвективна образа відіграє роль специфічного емоційного регулятора міжособистісних стосунків яка дозволяє виявити агресивність без фізичного насильства. Перша людина, за В.І. Жельвисом, яка вилаяла іншу, замість того, щоб розколоти їй череп, і заклала основи нашої цивілізації.

Звернення до апарату соціальної психології, на думку Н.Д.Арутюнової і Т.П.Богуславської, сприяло активізації досліджень проблеми мови, підвищенню інтересу до фольклору, міфології, звичаїв народу, які передавалися у прислів'ях, приказках, загадках та інших мовних формах, що втілюють народну мудрість і які нерідко включають елементи ненормативної лексики.

Як відомо, мова – це система знаків і символів, а мовлення – це процес користування мовою. Спосіб реалізації мови посідає важливе місце в мовленнєвій комунікативній поведінці особистості, яка, в свою чергу, зазнає впливу з боку середовища, групи, культурного рівня і наявних цінностей.

Визначальним фактором мовлення є зміст, що може передаватися різними засобами (нормативними чи ненормативними). Згідно теорії особистісних конструктів, одна й та сама подія різними людьми тлумачиться неоднаково, а залежно від сформованої у попередньому досвіді системи особистісних конструктів мовця.

Констатується, що інвективні мовленнєві конструкти властиві кожній людині, яка вживає останні залежно від ситуації і їх обсягу.

Оскільки мовленнєва комунікація має власний код, індивід самостійно обирає спосіб кодування відповідно до роду своїх занять, соціального стану і рівня культури.

У розділі встановлено рівні дистанціювання у формальній і неформальній комунікативній взаємодії; окреслено сферу вживання ненормативної лексики: інтимна, особистісна, соціального контролю, суспільно-публічна; визначено базові функції мови та мовлення; розглянуто питання щодо співвідношення особистісних якостей та вибору особистістю певного мовленнєвого конструкта у комунікативній поведінці.

У другому розділі – “Соціально – психологічні чинники прояву у комунікативній поведінці учнівської молоді ненормативної лексики” подано програму, процедуру і результати емпіричного дослідження соціально-психологічної обумовленості виникнення та використання певних моделей змістовного рівня комунікації та специфіки психологічних функцій ненормативних мовленнєвих конструктів у комунікативній поведінці учнівської молоді. У розділі подано матеріали дослідження ставлення студентів й учнів до ненормативної лексики, міри її вжитку у комунікативній поведінці, а також результати аналізу соціального статусу і ціннісних орієнтацій, що чинять вплив на активність вживання ненормативних мовленнєвих конструктів; визначено основні функції й соціально-психологічні особливості прояву ненормативної лексики в комунікативній поведінці, а також залежність обсягу використання ненормативних мовленнєвих конструктів від самооцінки досліджуваних, соціокультурного рівня групи, особистісних цінностей її членів, а також від соціально-рольової позиції особистості та групи.

Дослідження здійснювалося у трьох групах учнів І-ІІ курсів Бердянського машинобудівного професійного ліцею, які навчалися за спеціальностями: бухгалтер, газоелектрозварювальник, оператор комп'ютерного набору, а також у трьох групах студентів І-ІІ курсів Бердянського державного педагогічного університету (індустріально-педагогічного факультету) за спеціальностями: механізація сільського господарства, комп'ютерні технології. Такий вибір досліджуваних був зроблений передусім з метою урахування соціального статусу груп. Загальна кількість досліджуваних складала 483 осіб (239 студентів університету, 244 учня ліцею). Учні закладів професійно-технічної освіти та студенти університету належали до однієї вікової групи (юнацький вік), і мали при вступі до навчальних закладів повну середню освіту. Досліджувані групи добиралися за змістом професійної діяльності та рівнем професійної підготовки (кваліфіковані робітники й інженерно-технічні працівники).

Розроблена програма дослідження передбачала використання методик, які у комплексі дозволили визначити основні психологічні функції та соціально-психологічні чинники прояву ненормативної лексики, ставлення до неї випробуваних з різним соціальним статусом, ступінь впливу соціокультурного рівня групи й цінностей особистості на особливості мовленнєвої поведінки. Використовулися метод контент-аналізу, матеріали особових справ, що дозволило встановити соціальний стан, оцінки, особливості родинного виховання тощо. Окрім цього застосовувся метод експертних оцінок. У ролі експертів виступали викладачі університету і ліцею( по 7 для кожної групи).

Додатковим прийомом емпіричного дослідження слугувало анонімне опитування за допомогою розробленого автором опитувальника “Виявлення суб’єктивної оцінки функцій ненормативних мовленнєвих конструктів”. Поруч з цим, з досліджуваними проводилися тематичні співбесіди за відповідним переліком запитань, а також діагностика індивідуально-психологічних особливостей. Результати бесід та експертні оцінки співвідносилися із даними спостереження за мовленнєвою поведінкою, вибором досліджуваними мовленнєвих конструктів, стилем спілкування. Результати опитування дали можливість визначити уявлення досліджуваних про причини вживання ними ненормативної лексики, про їх ставлення до лихослів'я, про ситуації та умови вживання ненормативної лексики, про ступінь поширення ненормативної лексики в учнівському середовищі.

Для визначення ступеня впливу соціокультурного рівня розвитку групи і особистісних цінностей на специфіку комунікативної мовленнєвої поведінки була використана методика М.Рокича “Ціннісні орієнтації”; для визначення статусу досліджуваних у групі - методика ранжування; для аналізу самооцінки – методика підставної самооцінки (створена Е.Ю.Уваріною і модифікована Т.І.Белавіною). Отримані результати піддавалися кількісному і якісному аналізу, з використанням методів рангової кореляції Спірмена, і - t-критерія Ст’юдента.

Результати дослідження дозволили встановити: постійно вживають ненормативну лексику в повсякденному житті 21,7% студентів і 39,1% учнів. Не лихословлять 10% студентів і 2,8% учнів. У переліку варіантів відповідей опитувальника було запропоновано кілька причин вживання ненормативної лексики: а) приховування інформації, б) “для забави”, в) для виразності. 56,4% студентів і 57,9% учнів дали такі варіанти випадків вживання ненормативної лексики, які дозволили виокремити декілька груп, за традиційно визначеними функціями – експресивною, образливою, експресивно-образливою. Проте мали місце і такі відповіді, що виходили за межі вказаних више і були виділені нами в окремі групи (за критеріями рідкості і ситуативності). Наприклад: бажання розлютити супротивника з метою провокації, відповідь на фізичне насильство, демонстрація переваги, безсилля, несподіванка. Було встановлено також доволі широке використання досліджуваними вербальних, невербальних (жестів, міміки) та екстралінгвістичних засобів, що вважаються непристойними, до вживання яких вдавалося 66,1% студентів і 52,1% учнів. На за запитання: “Де і в чиєї присутності Ви можете дозволити собі вживання ненормативної лексики?” були отримані такі відповіді. (Див. рис.1.)

Рис. 1 Ситуації вживання ненормативної лексики

За результатами опитування було з’ясовано, що особливе місце в мовленні респондентів посідає молодіжний жаргон. 72% усіх випробуваних вживають жаргонні вислови і тільки 15% уникає такого вживання. На підставі отриманих результатів ми дійшли висновку, що вживання жаргонної лексики відбиває вплив психологічних і соціальних факторів, а також потребу досліджуваних у самоствердженні в референтній групі.

Встановлено також, що ненормативна лексика вживається як у студентському середовищі, так і у ліцеїстів. Натомість ліцеїсти демонструють значно більшу толерантність до її вживання. Виявлено різний рівень активності й частотності, а також мотивації вживання інвектив ліцеїстами та студентами. У складі ліцеїстів за ступенем інтенсивності, активності та вираження брутальності під час вживання ненормативної лексики встановлено вираженішу статеву диференціацію, на відміну від студентства, де вона виявляється меншою мірою. Вживання ненормативної лексики студентами має переважно експресивний характер, їх лексичний запас більший, ніж в учнів ліцею, тому функція заміщення чітко не виражена.

Порівняльний аналіз статусних позицій у групах студентів й учнів ліцею дозволив зробити висновок про те, що в закладах професійної освіти, незалежно від спеціалізації (газоелектрозварювальник, бухгалтер, оператор комп'ютерного набору) толерантність до вживання ненормативних мовних конструктів вища порівняно зі студентським середовищем. Результати порівняння засвідчили, що рівень культури і виховання в родині має значний вплив на обсяг вживання ненормативної лексики: у студентів він значно менший аніж у ліцеїстів. Як і припускалося, статусна позиція зумовлює певний вплив на комунікативну поведінку, у студентському середовищі цей вплив виражений не так чітко, як у ліцеїстів. Отже, міра впливу статусної позиції є важливим чинником реалізації авторегулятивної функції. У студентському середовищі, на відміну від високостатусних осіб з ліцею, належність до зазначеної групи виявляється у значно вищій потребі в самоконтролі, виборі соціально бажаної поведінки. Високостатусні досліджувані ліцею значно толерантніші до вживання ненормативної лексики; ґендерні відмінності виражені менше у студентів, де високо статусні особи намагаються уникати публічності в мовних девіаціях і звужують сфери вживання ненормативної лексики до інтимної або до тих ситуацій, де вони не можуть бути впізнані.

У вибірках ліцеїстів наявність певного статусу є визначальною детермінантою у виборі суб’єктом стилю мовленнєвої поведінки. Зокрема, були встановлені такі функції вживання ненормативної лексики носіями різних статусів ліцею й університету: привертання уваги, розвага (“для забави”), психологічне розвантаження, прояв емоційного стану, образа співрозмовника. Студенти надають перевагу жаргонам, сленгам, рідше – інвективі. Вживання ненормативних мовних конструктів не набуває образливого характеру, є швидше дружнім У ліцеїстів вживання ненормативної лексики часто виконує саме образливу функцію. Студенти здійснюють значно вищий самоконтроль за мовленнєвою поведінкою, а ніж ліцеїсти.

Встановлено, що ціннісні орієнтації студентів істотно відрізняються від ціннісних орієнтацій учнів ліцею, що пояснюється пріоритетом духовних цінностей студентської групи, на відміну від ліцейської, де останні займають маргінальні позиції. Отримані дані свідчать про те, що ціннісні орієнтації певною мірою впливають на мовленнєву поведінку індивіда, на частоту і варіативність вживання ненормативної лексики учнями та студентами.

Встановлено також, що у мовленнєвому репертуарі студентів частіше вживається жаргонна лексика, сленги, в той час як учні ліцею надають перевагу “матові”. У досліджуваних з ліцею вживання ненормативної лексики носить до того ж грубий, образливий характер, а у студентів - дружній, жартівливий, проте має місце спонтанний прояв вживання нецензурної лайки, що супроводжується жестами, які традиційно визнаються непристойними.

Одержані результати самооцінки дозволили встановити, що учні ліцею, занижують власні позитивні, соціально схвалювані характеристики, рівень інтелектуального розвитку. У свою чергу студенти університету завищують позитивні та занижують власні негативні характеристики, що пояснюється їх більш високим соціальним статусом у суспільстві. На самооцінку учнів ліцею впливають суспільні упередження щодо не престижності середньої професійної освіти. У суспільній свідомості по відношенню до ліцею спостерігається упереджені соціально-позитивні очікування, які, на жаль, підтверджуються поведінкою останніх. Зазначені соціальні очікування впливають на внутрішній контроль і мовленнєву поведінку. З одного боку, ненормативні мовленнєві конструкти впливають на поведінку, а з іншого – соціальне очікування впливає на мовленнєву поведінку, на норми вживання мовленнєвих конструктів. Результати самооцінки учнів та студентів дозволили дійти висновку про те, що остання суттєво впливає на специфіку й обсяг використання ненормативної лексики.

Результати зазначеного етапу дослідження дозволили встановити факт соціально-психологічної зумовленості породження та використання досліджуваними певних моделей змістовного рівня комунікації, характерного вибору лексичних одиниць і соціально-бажаної поведінки; встановлено залежність особливостей вживання ненормативних мовленнєвих конструктів від соціокультурного рівня групи, особистісних цінностей, а також від соціально-рольової позиції індивіда та групи.

У третьому розділі – “Психологічні функції ненормативних мовленнєвих конструктів у комунікативній поведінці учнівської молоді” був застосований модифікований нами варіант методики “репертуарних ґраток” Дж.Келлі, за допомогою якої фіксувалося наявність нормативних і ненормативних конструктів у мовленні досліджуваних, соціально-психологічні особливості їх прояву, специфіка психологічних функцій інвективи залежно від інтрагрупового статусу досліджуваних.

Процедура отримання інформації будувалася на уявленні про біполярний характер оцінки за ознакою “подібність-відмінність” (відносно як внутрішньогрупового статусу досліджуваних, так і використання нормативних і ненормативних лексичних одиниць). Отримані результати дозволили типізувати оцінні характеристики “подібність-відмінність” за групами, їх сенсом, а також залежно від соціального статусу групи. Виявлено, що для студентів основним критерієм типізації “подібності-відмінності” є особистісні, інтелект-туальні, морально-етичні, емоційні характеристики, а для учнів ліцею вагомими виявилися демографічні, зовнішні, поведінкові та наочні. Зокрема, учні ліцею частіше вдавалися до соціально-несхвалюваних висловлювань та інвективної лексики під час оцінки різностатусних членів групи, що може бути проявом їхнього неусвідомленого сприйняття власного низького статусу у групі, і низького зовнішнього статусу групи. Студенти, навпаки, виконуючи аналогічне завдання, використовували виключно нормативні вислови, що пояснюється не лише більш високим рівнем їх загальної культури, а й значно вищим рівнем відповідальності у процесі вибору мовленнєвих конструктів для оцінювання ознак “подібності-відмінності” різностатусних членів власної групи. Окрім того, характерною ознакою відмінності досліджуваних груп є ступень жорстокості інтрагрупової статусної ієрархії. Практично в усіх досліджуваних студентських групах має місце „відкритість”, що через близькість статусних позицій інколи неможливо чітко визначити статусні позиції. Навпаки, в групах ліцею, статусні межі виражені досить чітко, через існуючу жорстку статусну ієрархію. Зазначені відмінності певною мірою спричиняють відповідний рівень конформізму у бажанні інтегруватися у референтну групу за рахунок довільної саморегуляції норм вербальної поведінки.

Таблиця 1

Характеристика розподілу ненормативних мовленнєвих конструктів у комунікативній поведінці учнівської молоді

№ | Мотиви вживання ненормативних мовленнєвих конструктів | Студенти | Ліцеїсти

1 | 2 | 3 | 4

1. | Задля “забави” | 40% | 10%

2. | Привертання уваги | 30% | 10%

Продовж. табл.

1 | 2 | 3 | 4

3. | Психологічне розвантаження | 5% | 5%

4. | Демонстрація домінування | - | 10%

5. | Корпоративна функція | - | 3%

6. | Образа співрозмовника | 8% | 15%

7. | Захисна функція | - | 5%

8. | Функція заміщення | - | 12%

9. | Самоствердження в колективі | 6% | 4%

10. | Прояв емоційного стану | 5% | 10%

11. | Демонстрація дорослості | - | 5%

12. | Заміна фізичного насилля | - | 6%

13. | Експресивний прояв | 6% | 5%

Таким чином, проведене емпіричне дослідження засвідчило, що функції вживання ненормативних мовних конструктів у студентів й учнів ліцею мають специфічні відмінності, які стосуються, зокрема різної мотивації вживання ненормативної лексики, що значною мірою зумовлюється належністю досліджуваних до різних соціальних груп і відповідного соціального статусу. На підставі отриманих даних було виокремлено сім основних функцій вживання ненормативної лексики у студентів і тринадцять в учнів ліцею. Відмінною ознакою є те, що вживання ненормативної лексики студентами не є грубим, вульгарним, образливим. Зокрема, 40% із загального складу студентів вживають ненормативну лексику задля “забави”, 5% у функції „психологічного розвантаження”, для емоційності і виразності мови, і 30% – для привертання уваги і „образності” у передачі емоційного стану. Загалом отримані результати дослідження виявили, що мовлення студентів має переважно нормативний характер і наближається до літературних еквівалентів вживання ненормативних мовленнєвих конструктів, і як правило, застосовується у молодіжних жаргонах та сленгах і лише інколи – в інвективі.

Отже, якщо студенти можуть, в разі бажання, уникати, у взаємодії, ненормативної лексики, то для учнів ліцею вживання такої лексики певною мірою є вимушеним кроком. Адже лексичний запас їх в край обмежений, саме тому іноді для них набагато простіше і легше передавати власні думки за допомогою інвективної лексики, і в цьому випадку інвектива виконує функцію заміщення (12%). Встановлено, що найбільш розповсюдженими у досліджуваних групах ліцею є такі функції: демонстрація домінування (10%), привертання уваги (10%), образа співрозмовника (15%), демонстрація дорослості (10%), задля „забави” (10%), корпоративна (3%). Учні ліцею традиційно схильні до вживання як жаргону і сленгу, так й інвективної лексики, і тому комунікативна поведінка їх носить грубий, вульгарний, образливий характер.

Підсумовуючи отримані результати можна констатувати, що у досліджені визначено перелік психологічних функцій й соціально-психологічних умов прояву ненормативних мовленнєвих конструктів у комунікативній поведінці молоді, залежність вибору форми мовленнєвої поведінки і лексичних одиниць від інтрагрупового статусу особистості та соціальної позиції групи. У висновку зроблено підсумок проведеного дослідження, результати якого підтвердили висунуту гіпотезу, а також намічено перспективи подальшої розробки проблеми.

ВИСНОВКИ

1. Отриманий у дослідженні матеріал дає вагомі підстави вважати підтвердженою висунуту у ньому гіпотезу, а відтак і належно обґрунтованими розроблені і верифіковані емпіричним шляхом інструментальні засоби діагностики.

2. Здійснений аналіз і узагальнення досвіду дослідження у психологічній літературі порушеної проблеми дозволив окреслити, визначити і конкретизувати ту соціально-психологічну реальність, яка прямо чи опосередковано чинить вплив на мотивацію вживання учнівською молоддю ненормативної лексики.

3.Підтверджено висунуте припущення щодо особливостей і регулярності використання ненормативних мовленнєвих конструктів у комунікативній поведінці учнівської молоді. Встановлено, зокрема, що 21,7% студентів університету та 39,1 % учнів ліцею постійно вживають ненормативні мовленнєві конструкти і тільки 10% студентів та 2,8% учнів не вживають його взагалі.

4. Здійснений емпіричний аналіз соціально-психологічних детермінант використання учнівською молоддю ненормативної лексики у процесі комунікації дозволив уточнити структуру, функції та комплексний характер останніх. До зазначеного комплексу належать зокрема: статус особистості у групі, соціокультурний розвиток, система ціннісних орієнтацій і рольова позиція, належність до певної соціальної групи (студентство та учні).

5. Встановлено, що представники всіх статусних груп ліцею (високостатусні, середньостатусні, низькостатусні) лояльніші до вживання ненормативної лексики, порівняно із аналогічними представниками студентської вибірки. Належність до високостатусних у студентському середовищі супроводжується значно більш високим самоконтролем у виборі мовного репертуару, а також форм комунікативної поведінки. Випадки використання ненормативної лексики трапляються здебільшого в ситуаціях „face to face”.

6. Показано, що упереджене ставлення соціуму щодо статусу ПТУ чинить опосередкований вплив на самооцінку учнів, послаблюючи тим самим механізм самоконтролю й упевненості, які компенсуються цими неадекватними засобами, а саме – шляхом активного вживання ненормативної (відносно вищої статусної позиції соціальної групи) лексики, включаючи і відверті інвективи.

7. У процесі дослідження виявлено значущі відмінності у вживанні ненормативної лексики студентами й учнями. Зокрема, встановлені специфічні особливості мотивації вживання ними ненормативної лексики.

Відзначається, що поданий у дослідженні матеріал не претендує на повне висвітлення й остаточний розв’язок досліджуваної соціально-психологічної проблеми. У цьому зв’язку перспективним вбачається звернення до лонгітюдної стратегії, що дасть змогу отримати відповідь на питання про співвідношення соціального й особистісного у толерантності – інтолерантності до ненормативної лексики у процесі мовленнєвого розвитку особистості, а також на питання щодо розробки ефективніших психологічних засобів оптимізації мовленнєвої комунікативної компетенцій учнівської молоді у процесі їх професійної підготовки як у закладах середньої, так і вищої освіти.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації:

1. Ненормативна лексика у молодіжному мовленні як відображення психологічних та соціальних конструктів // Психологія. Збірник наукових праць. – К.: НПУ ім. М.П.Драгоманова. – 2005. – Вип. 20. – С. 34-41.

2. Знакове навантаження інвективи у формуванні психологічних конструктів // Науковий часопис НПУ ім. М.П. Драгоманова, Серія №12: Психологія: Збірник наукових праць. – К.: НПУ ім. М.П.Драгоманова, 2005. - №3(27). – С. 15-22.

3. Неблагополучна родина як фактор інвективізації лексики підлітків // Соціальна психологія. – 2005. – №3. – С. 122-125.

4. Інвективне слововживання як один з проявів вербальної агресії // Збірник наукових праць Інституту психології ім.. Г.С.Костюка АПН України / За ред. С.Д.Максименка. – К.: Гнозіс, 2005. – Т.7 – Вип.2. – С. 137-143.

5. Коваріювання особливостей мовця з вибором мовного конструкта в комунікативній поведінці (Теоретичний аспект) // Збірник наукових праць (Психологічні науки) – Бердянськ: БДПУ, 2005. – №2.– С. 150-161.

6. Превенція розповсюдження ненормативної лексики серед молоді (методичний аспект) // Збірник наукових праць: (Психологічні науки). – Бердянськ: БДПУ, 2004. – №1. – С. 162-171.

7. К вопросу о разработанности проблемы личностных особенностей субъекта речевой деятельности в ненормативной лексике // Актуальні проблеми слов’янської філології: Міжвуз.зб. наук.ст.: Лінгвістика і літературознавство. – К.: Знання України, 2002. – Вип.7 – С. 46-53.

8. К вопросу о типологии нарушений стандартов вербальной публичной коммуникации // Актуальні проблеми слов’янської філології: Міжвуз.зб.наук.ст.: Лінгвістика і літературознавства. – К.: Знання України, 2003. – Вип.8 – С. 37-46.

9. Личностно ориентированный подход в решении проблемы культуры речи учащейся молодежи // Теорія і практика особистісно-орієнтованої освіти: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції 8-10 квітня 2003р. – Київ-Запоріжжя: Просвіта, 2003. – Ч.1. – С. 305-307.

Анотація

Панова Н.Ю. Психологічні функції ненормативних мовленнєвих конструктів у комунікативній поведінці особистості. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.05 – соціальна психологія; психологія соціальної роботи – Інститут соціальної та політичної психології АПН України, Київ, 2005.

Дисертацію присвячено теоретичному та емпіричному дослідженню соціально-психологічних детермінант вживання учнівською молоддю у комунікативній поведінці ненормативних мовленнєвих конструктів. Виявлено зв’язок між основними функціями вживання вказаних конструктів із статусом, самооцінкою і належністю до певної соціальної групи.

Отримані результати дозволили стверджувати, що культура мовлення як соціально-психологічний феномен відбиває своєрідність її носія, визначає норми комунікативної поведінки через соціальні ролі і рівень освіченості, мовленнєву компетентність і самоставлення.

У результаті проведеного дослідження були визначені основні психологічні функції та особливості прояву ненормативних мовленнєвих конструктів у комунікативній поведінці учнівської молоді яка навчається у закладах ліцейного типу і вищої освіти.

Ключові слова: психологічні функції, ненормативні мовленнєві конструкти, комунікативна поведінка, особистість, ціннісні орієнтації, соціальний статус.

Аннотация

Панова Н.Ю. Психологические функции ненормативных речевых конструктов в коммуникативном поведении личности. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата психологических наук по специальности 19.00.05. – социальная психология; психология социальной работы. – Институт социальной и политической психологии АПН Украины, Киев, 2005.

Данное исследование посвящено изучению психологических функций использования учащейся молодежью ненормативных речевых конструктов в актах коммуникации.

На основе теоретического анализа существующих подходов к проблеме констатируется, что культура речи является своеобразным социально-психологическим феноменом, который отражает национальное своеобразие народа, определяется нормами культуры общения, конкретной социальной ролью человека, его социальным статусом.

Социокультурный уровень развития группы, ценности личности, а также ее сознание и самосознание оказывают существенное влияние на особенности речевого поведения, на восприятие и использование ненормативной лексики в коммуникативном поведении.

В исследовании показано, что основными факторами, влияющими на развитие и формирование компетентности личности являются среда, наследственность, “жизненные обстоятельства”, материальные и культурные условия, ценностные ориентации, социальный статус, потребности и интересы, а также коммуникативный опыт.

Выявлено, что коммуникативное поведение человека, определяется индивидуальной системой личностных конструктов, социальным статусом, уровнем самосознания и направленностью.

Проведенное эмпирическое исследование подтвердило выдвинутую в работе гипотезу относительно роли психологических функций использования ненормативных речевых конструктов в коммуникативном поведении учащейся молодежи. Выявлено, что 21,7% студентов и 39,1% учащихся постоянно употребляют ненормативную лексику и только 10% студентов и 2,8% учащихся не употребляют её вообще. В исследования установлены значимые различия в степени активности и мотивации употребления исследуемыми группами ненормативной лексики. В частности, у учащихся, по степени активности и выраженности употребления ненормативных речевых конструктов превосходят студенческую группу.

Определена взаимосвязь между ценностными ориентациями и особенностям использования ненормативной лексики. В частности, в содержании ценностных ориентаций лицеистов ведущее место занимают материальные, в то время как в студенческой среде преобладаю духовные ценности.

Ключевые слова: психологические функции, ненормативный речевой конструкт, коммуникативное поведение, личность, ценностные ориентации, социальный статус.

Summary

Panova N.Y. Psychological functions of non – standard speech constructs in communicative behavior of personality – Manuscript.

The dissertation is devoted to the theoretical and empirical research of social – psychological determinants of using non-standard lexics by youth in the communicative behavior. Connection between the main functions of using non-standard speech constructs with status, self-appreciation, and belonging to the giving social group have been determined in the dissertation.

Results of this research work gave a chance to affirm that culture of speech as a social – psychological phenomena is a display of public life of people, defines the norms of communicative behavior through the social roles and level of education, speech competention.

The main psychological functions and peculiarities of using non-standard speech constructs in the communicative behavior of youth (students, pupils) have been defined in this research work.

Key words: psychological functions, non-standard, speech construct communicative, behavior, personality, value orientation, social status.

Підписано до друку 02.08.2005 р. Формат 60х84 1/16. Папір офс.

Друк. офс. Умовних друкарських аркушів 1.

Тираж 100 прим. Замовл. № 145.

ТОВ РА „Оріон”, 69035, м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 63