АКАДЕМІЯ АДВОКАТУРИ УКРАЇНИ

Пушкар Павло Валентинович

УДК 343.137. 2

УГОДА ПРО ВИЗНАННЯ ВИНИ У СУЧАСНОМУ КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ: ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

Спеціальність 12.00.09 –

кримінальний процес і криміналістика; судова експертиза

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі правосуддя Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент

Шибіко Василь Петрович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, юридичний факультет, завідувач кафедри правосуддя

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

Шумило Микола Єгорович,

Університет економіки і права “Крок”, перший проректор

кандидат юридичних наук, професор

Молдован Валеріан Васильович,

Міжгалузевий інститут управління, перший проректор

Провідна установа: Національна юридична академія імені Ярослава Мудрого

Міністерства освіти і науки України, кафедра кримінального процесу, м. Харків

Захист відбудеться “5” липня 2005 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.122.01 в Академії адвокатури України за адресою: 01032, м. Київ-32, бульвар Тараса Шевченка, 27.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Академії адвокатури України за адресою: 01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27.

Автореферат розіслано “3”червня 2005 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

кандидат юридичних наук, доцент О.П. Кучинська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Згідно зі ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Завдання кримінального судочинства – швидке і повне розкриття злочинів та викриття винних – поєднуються з охороною прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть у ньому участь, і забезпеченням правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до кримінальної відповідальності і жоден невинний не був покараний (стаття 2 КПК).

Проблемою в Україні є злочинність та у зв’язку з цим великий обсяг кримінальних справ, що розглядаються судами України. Так, у 2001 р. судами першої інстанції розглянуто 527 442, у 2002 р. – 607 101, у 2003 р. – 610 680, а у першому півріччі 2004 р. - 260 560 кримінальних справ. Після проведення в 2001 р. “малої судової реформи” на суд покладається обов’язок не лише розглядати та вирішувати справи, але й розв’язувати питання щодо застосування заходів процесуального примусу в стадії досудового розслідування. У 2002 р. судами загальної юрисдикції з зазначених питань було розглянуто 138 108 подань органів досудового слідства, у 2003 р. – 137 814, у першому півріччі 2004 р. – 67 547 подань. Середньомісячне навантаження у 2001 р. на одного суддю місцевого суду становило 74,7 всіх справ і матеріалів. Це навантаження збільшилося у 2002 р. до 98,6, у 2003 р. до 110,2, а у першому півріччі 2004 р. становило 116,1 справ і матеріалів.**. Стан здійснення правосуддя в Україні. – К.: Верховний Суд України, 2004 р. .

З огляду на це постає проблема диференціації процесуальної форми, необхідності прискорення і спрощення судового провадження за умови забезпечення прав учасників процесу. Така проблема існує й в інших державах, в яких також намагаються знайти оптимальну модель процесуальної форми. Це особливо необхідно в тих справах, в яких до суду подаються достатні докази вини особи у вчиненні злочину, а сама вона її не заперечує, й тому можливо вирішити справу без повного судового розгляду.

У зв’язку з цим значний інтерес становить інститут угоди про визнання вини, який є розвиненим у державах класичного обвинувального кримінального процесу, особливо в Англії та США, де 70-90% усіх кримінальних справ вирішується у спрощеному порядку, шляхом укладання угоди про визнання вини між сторонами обвинувачення і захисту. Таке вирішення розглядається як важлива умова збереження ефективного функціонування судової системи цих держав, бо дозволяє не проводити повний розгляд справи, що відповідно зменшує навантаження на суди та суддів.

Процедури спрощеного розгляду кримінальних справ набувають все більшого розвитку в державах Європи, зокрема в Німеччині, Італії, Іспанії, державах Бенілюксу, в Польщі, Чехії, Словаччині та Росії.

У кримінальному процесі України вже існують положення щодо скорочення і спрощення провадження у кримінальних справах. Це і протокольна форма досудової підготовки матеріалів (розділ VII КПК України), і положення про примирення потерпілого із особою, що вчинила злочин (підсудним), яке тягне за собою відмову в порушенні кримінальної справи або її закриття суддею (ч. 1 ст. 27, ст. 251, ч. 3 ст. 282 КПК), про примирення обвинуваченого з потерпілим (ст.  КПК, ст. 46 КК), і, нарешті, про можливість для суду не проводити судове слідство, обмежившись лише допитом підсудного, який повністю визнав себе винним у пред’явленому йому обвинуваченні (ст.ст. 299, 301-1 КПК).

У зв’язку з переосмисленням існуючих і пошуками нових процесуальних форм швидкого і ефективного здійснення правосуддя у кримінальних справах в Україні актуальним є наукове дослідження угоди про визнання вини й аналогічних інститутів у кримінальному процесі зарубіжних держав, їх порівняння з відповідними положеннями чинного кримінально-процесуального законодавства України для визначення можливості й доцільності впровадження даного інституту в кримінальний процес України.

Зв’язок роботи з науковими програмами, темами. Дисертаційне дослідження виконане згідно з цільовою комплексною науково-дослідною програмою юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Удосконалення правового механізму реалізації та захисту прав, інтересів людини і громадянина в Україні” (номер державної реєстрації ТЗ НДР №01 БФ 042-01) та пов’язане з напрямком наукових досліджень кафедри правосуддя Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Проблеми удосконалення законодавства про судоустрій та судочинство” (номер державної реєстрації 97165).

Мета та завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розвиток теорії кримінального процесу та удосконалення кримінально-процесуального законодавства України шляхом визначення можливості та доцільності впровадження інституту угоди про визнання вини в кримінальний процес України на основі дослідження теорії і практики реалізації угоди про визнання вини в кримінальному процесі зарубіжних держав.

З урахуванням мети дослідження дисертантом було поставлено такі основні завдання:

-

-

-

-

-

-

-

Об’єктом дослідження є угода про визнання вини та інші процедури спрощеного кримінального судочинства у сучасному кримінальному процесі зарубіжних держав.

Предметом дослідження є правове регулювання та практика застосування угоди про визнання вини в зарубіжних державах і певних процедур спрощеного кримінального судочинства в Україні.

Методи дослідження обрано з огляду на поставлені мету і завдання, з урахуванням об’єкта і предмета дослідження. Основу дослідження становить загальний діалектичний метод наукового пізнання соціальних явищ і практики застосування угоди про визнання вини в кримінальному судочинстві. Використовувалися також системно-структурний, історичний, порівняльно-правовий, формально-догматичний, дедуктивний, соціологічний методи та метод функціонального аналізу.

Системно-структурний метод застосовувався при визначенні поняття та змісту угоди про визнання вини, її співвідношення з іншими інститутами кримінального процесу і основними засадами здійснення правосуддя у кримінальних справах, а також можливості її запровадження у кримінальний процес України.

Використання історичного та порівняльно-правового методів дозволило простежити еволюцію угоди про визнання вини в законодавстві та юридичній практиці зарубіжних держав, проаналізувати різні підходи до розуміння сутності, форми, змісту та значення досліджуваного явища.

Формально-догматичний і дедуктивний методи аналізу норм законодавства зарубіжних держав та практики його застосування сприяли виявленню недоліків процесуального регулювання угоди про визнання вини та формулюванню пропозицій щодо внесення змін і доповнень до чинного КПК та проекту нового КПК України з урахуванням природи, цілей і завдань здійснення правосуддя у кримінальних справах.

Соціологічний метод використовувався під час вивчення правозастосовчої практики України та зарубіжних держав, аналізу змісту судових прецедентів Англії та США, а також проведення анкетування фахівців (суддів, прокурорів, адвокатів та інших фахівців у галузі права) щодо доцільності застосування угоди про визнання вини у кримінальному процесі України.

Метод функціонального аналізу дав змогу розкрити угоду про визнання вини як поліфункціональну систему кримінально-процесуальних правовідносин, що виникають у практиці спрощеного та скороченого розгляду кримінальних справ, висвітлити значення існування угоди про визнання вини у кримінальному судочинстві.

У роботі всі методи дослідження використовувалися у взаємозв’язку, що забезпечило вирішення поставлених завдань і повноту дослідження.

Теоретичну основу дисертації становлять наукові праці в галузі загальної теорії держави і права, конституційного, кримінального, кримінально-процесуального, цивільного права, прав людини і зокрема регіональних систем захисту прав людини, а також дослідження з основ судоустрою та юридичної психології, праці зарубіжних вчених.

До проблем удосконалення кримінально-процесуального законодавства, уніфікації та диференціації кримінально-процесуальних форм постійно звертаються провідні вчені-процесуалісти, зосереджуючи увагу на пошуках оптимальних кримінально-процесуальних форм, які б надали можливість більш раціонально і економно використовувати бюджетні видатки, що асигнуються на здійснення правосуддя, скоротити строки розгляду кримінальних справ, зняти надмірне навантаження з судів та суддів.

Наукова розробка диференціації процесуальних форм розгляду кримінальних справ провадилася у дореволюційній правовій літературі Росії такими відомими вченими, як А.Ф.Коні, В.К.Случевський, Д.Г.Тальберг та І.Я.Фойницький.

Вагомий внесок у розробку проблем реформування кримінального процесу зробили вчені-правники колишнього СРСР, держав СНД та України, зокрема: Ю.В.Баулін, Т.В.Варфоломеєва, Ю.М.Грошевий, В.Г.Гончаренко, К.Ф.Гуценко, В.Т.Маляренко, В.Н.Махов, О.Р.Михайленко, М.М.Михеєнко, В.В.Молдован, В.М.Ніколайчик, В.Т.Нор, Г.М.Омельяненко, І.Л.Петрухін, М.А.Пєшков, А.К.Романов, Х.У.Рустамов, А.В.Смирнов, М.С.Строгович, В.М.Тертишник, В.П.Шибіко, М.Є.Шумило та інші.

Вони розглядали різні види можливої диференціації процесуальної форми: звичайної, ускладненої у справах неповнолітніх і спрощеної, з протокольною формою досудової підготовки матеріалів у справах про нетяжкі злочини. За радянських часів угода про визнання вини як підстава для скорочення і прискорення вирішення справ наражалась на різку критику. Проте пошуки шляхів зменшення навантаження на суддів, швидкого розгляду і вирішення справ за умови дотримання достатнього рівня забезпечення прав обвинувачених змусили дослідників змінити своє ставлення до угоди про визнання вини – від різкої критики і повного неприйняття до спроб виявлення переваг її позитивних рис перед негативними. Однак комплексного дослідження угоди, її сутності, змісту, прав і обов’язків учасників угоди з метою виявлення можливості її впровадження у кримінальний процес України не проводилось.

Питання диференціації кримінально-процесуальних форм і спрощених та скорочених процедур розгляду кримінальних справ, зокрема із застосуванням угоди про визнання вини, досліджували такі зарубіжні вчені: А.Альшулер, А.Гольдштейн, Л.Л.Уайнреб, М.Філі, Л.Фрідман, М.Хейманн, В.Штрунц, Р.Веннігер, Г.Веттер, Д.Дресслер, Д.Ленгбайн, В.Макдоналд, Ч.Мірскі та Р.Скотт (всі – США), Д.Болдуїн, Е.Доуб, С.Коен, М.Макконвілл, Д.Роулз, Е.Сандерз та Е.Ешворт (всі – Англія), А.Ж.Арно і Р.Давід (Франція), Бертел (Австрія), Б.Зварт, К.Вінгаерт та Н.Йорг (всі – Нідерланди), С.Трехселл (Швейцарія) та інші.

Емпіричну базу дослідження становлять: а) статистичні дані Верховного суду України за 2002-2004 рр.; б) узагальнення судової практики розгляду кримінальних справ, проведені Верховним Судом України у 1999-2003 рр.; в) результати анкетного опитування науковців, суддів, прокурорів, адвокатів та інших вітчизняних фахівців стосовно угоди про визнання вини та можливості й доцільності її застосування в кримінальному процесі України.

Нормативно-правову базу дослідження становлять правові акти України, міжнародно-правові акти, законодавство та судова практика зарубіжних держав, зокрема Англії, США, Італії, Іспанії, Німеччини, Франції, країн Бенілюксу, Польщі, Чехії.

Наукова новизна одержаних результатів визначається самою темою дисертації, а також сукупністю завдань дослідження і засобів їх вирішення. Робота є першим вітчизняним комплексним системним порівняльним дослідженням угоди про визнання вини в сучасному кримінальному процесі.

Підсумком дослідження стали отримані дисертантом такі наукові результати:

1. Визначення угоди про визнання вини як юридичної домовленості сторін обвинувачення та захисту щодо вирішення кримінальної справи на взаємовигідних умовах – визнання обвинуваченим/підсудним своєї вини в обмін на м’якшу міру покарання, ніж та, що визначена законом за злочин, у вчиненні якого його обвинувачено. Угода має на меті, з одного боку, процесуальне спрощення розгляду справ, зменшення навантаження на систему здійснення правосуддя у кримінальних справах, а з іншого – пом’якшення покарання обвинуваченого/підсудного. Угода є ефективним інститутом кримінального процесу, передусім при прискореному розгляді кримінальних справ про злочини невеликої тяжкості.

2. Визначення видів угод про визнання вини за різними критеріями:

-

-

-

-

-

3. Виділення в угоді про визнання вини її стадій: первісна згода сторін вступити у переговори по визнанню вини; погодження сторін щодо фактичних обставин справи; кваліфікація злочину згідно з нормами кримінального права; визнання обвинуваченим/підсудним відповідних обвинувачень; досягнення домовленості про зняття обвинувачення, застосування обвинувачення в меншому обсязі та призначення м’якшого покарання; затвердження угоди про визнання вини судом.

4. Визначення ролі учасників угоди про визнання вини у процесі її узгодження та укладання. Ними можуть бути обвинувачений та його захисник, обвинувач, потерпілий, а в деяких випадках – суддя або суд.

5. Виявлення недосконалостей та процесуальних прогалин у законодавстві та практиці держав загальної та континентальної правової традиції під час укладання угоди з метою їх врахування при розробці відповідних пропозицій до чинного КПК та проекту нового КПК України.

6. Обґрунтування висновку, що угода про визнання вини у такому вигляді, в якому вона існує в Англії та США, певною мірою суперечить традиційним цінностям справедливої системи правосуддя. Проте поряд з негативними рисами угода має значні переваги, які полягають у оптимізації кримінального судочинства, раціональному і економному використанні бюджетних видатків, що асигнуються на здійснення правосуддя, скороченні часу розгляду кримінальних справ, а, отже, і строку тримання обвинуваченого/підсудного під вартою, зменшенні навантаження на суддівський корпус, забезпеченні прав потерпілого тощо.

7. Обґрунтування можливості та доцільності впровадження угоди про визнання вини у кримінальний процес України та формулювання пропозицій щодо внесення змін до проекту нового Кримінально-процесуального кодексу України з урахуванням положень Конституції України, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (1966 р.), Конвенції про захист прав людини і основних свобод (1950 р.), рекомендацій Ради Європи щодо забезпечення прав людини, в тому числі й під час спрощеного та скороченого розгляду кримінальних справ.

Практичне значення отриманих результатів конкретизується в сформульованих автором положеннях, висновках та пропозиціях, які можуть бути використані:

а) у законодавчій діяльності – для удосконалення чинного і проекту нового Кримінально-процесуальних кодексів України, інших нормативно-правових актів, що регулюють кримінально-процесуальну діяльність та правовий статус її суб’єктів;

б) у правозастосовчій діяльності суддів, прокурорів, адвокатів у галузі кримінального судочинства у разі прийняття законодавцем України внесених дисертантом пропозицій стосовно впровадження угоди про визнання вини;

в) у науково-дослідній діяльності – при подальшому дослідженні проблемних питань принципів кримінального процесу, правового статусу суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності, доказового права, прискореного і спрощеного провадження у кримінальних справах;

г) у навчальному процесі – під час викладання курсів “Кримінально-процесуальне право України”, “Порівняльне кримінально-процесуальне право”, “Теорія судових доказів”, для підготовки навчально-методичної літератури з цих курсів, при написанні підручників, навчальних посібників та наукових статей і в науково-дослідній роботі студентів.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Положення, висновки і рекомендації, викладені в дисертації, доповідались автором і обговорювались на засіданнях кафедри правосуддя юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, на науково-практичних семінарах: “Тренінг з прав людини для викладачів Харківської академії внутрішніх справ” (Ялта, 16-18 липня 2004 р.), “Застосування Європейської конвенції з прав людини та спрощені і скорочені процедури судового розгляду кримінальних справ” (Київ, 2001, 2002 рр.), “Практика застосування статті 6 Європейської конвенції з прав людини і спрощені та скорочені процедури судового розгляду” (Ужгород та Київ, листопад 2003); “Прецедентна практика Європейського суду з прав людини. Співвідношення права на справедливий судовий розгляд і скорочених та спрощених процедур розгляду кримінальних справ” (Страсбург; березень та травень 2004 р.) та конференціях: “Реформування правової системи України: проблеми і перспективи розвитку в контексті європейських інтеграційних процесів” Київ: Національна академія управління. – 28-29 квітня 2004 р. і “Механізм правового регулювання в правозахисній та правоохоронній діяльності в умовах розбудови української демократичної правової держави”- Львів.- 30 квітня 2004 р.

До Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності направлено пропозиції щодо вдосконалення кримінально-процесуального законодавства України та впровадження скороченого і спрощеного розгляду кримінальних справ на основі угоди про визнання вини, які прийняті до розгляду (лист-відповідь Комітету № 06-19/3-1592 від 29/11/2004).

Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано сім наукових статей, з яких 5 – у фахових виданнях ВАК України, та тези двох доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації обумовлена предметом, метою та завданнями дослідження. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, що містять сім підрозділів, висновку, списку використаних джерел та 11 додатків. Загальний обсяг дисертації – 225 сторінок (з додатками), обсяг основного тексту – 189, у тому числі список використаних джерел – 276 найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, визначається ступінь її науково-теоретичної розробленості, мета і завдання, методичні, теоретичні та емпіричні основи; вказується на ступінь наукової розробки теми, визначається наукова новизна отриманих результатів, їх практичне значення, наводяться відомості про апробацію та опублікування основних результатів дослідження.

РОЗДІЛ 1 “Сутність, види та юридична природа угоди про визнання вини” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Поняття, юридична природа і значення угоди про визнання вини у кримінальному процесі” висвітлено поняття, юридичну природу і значення угоди про визнання вини. Автор проводить аналіз поняття та визначення угоди про визнання вини, розглядає загальні засади угоди про визнання вини у порівняльному аспекті, досліджує походження терміну “угода про визнання вини” та проводить порівняння угоди з іншими подібними процедурами, що існують у різних правових системах. Дисертант дає визначення угоди про визнання вини як юридичної домовленості сторін обвинувачення та захисту щодо вирішення кримінальної справи на взаємовигідних умовах – визнання обвинуваченим / підсудним своєї вини в обмін на м’якшу міру покарання, ніж та, що передбачена законом за злочин, у вчиненні якого його обвинувачено. Угода має на меті, з одного боку, пом’якшення покарання обвинуваченого / підсудного, а з іншого – зменшення навантаження на систему здійснення правосуддя у кримінальних справах, процесуальне спрощення розгляду справ. Вона є ефективним інститутом кримінального процесу при прискореному розгляді кримінальних справ, передусім при розгляді кримінальних справ про нетяжкі кримінально-карані діяння.

За своєю юридичною природою угода про визнання вини є правовим інститутом, яким визначаються кримінально-процесуальні відносини між обвинувачем, обвинуваченим / підсудним (або його захисником), пов’язані з домовленістю між обвинувачем та обвинуваченим / підсудним стосовно внесення обвинуваченим / підсудним клопотання про визнання вини на розгляд та затвердження судом на основі домовленості щодо кваліфікації діяння, вчиненого обвинуваченим / підсудним, фактичних обставин справи, застосовного покарання, а також компенсування шкоди, заподіяної потерпілому. Клопотання про визнання вини є складовою частиною угоди про визнання вини, на основі якого вирішується кримінальна справа шляхом винесення судом обвинувального вироку.

“Угода” не є класичною цивільно-правовою угодою (правочином), оскільки вона не є обов’язковою для сторін та суду. Її розуміння як правочину перешкоджало б дійсному вільному волевиявленню сторін, гласності та прозорості здійснення кримінального правосуддя.

На особливе значення угоди про визнання вини у кримінальному процесі зарубіжних держав вказує те, що приблизно 90% кримінальних справ у Англії та США розглядаються шляхом її укладання; це свідчить про залежність функціонування систем кримінального правосуддя у Англії та США від кількості вирішення справ на основі угоди. Угода є важливою з точки зору швидкого судового вирішення кримінальних справ з одночасним забезпеченням прав і законних інтересів учасників процесу.

У підрозділі 1.2. “Види угод про визнання вини та етапи їх укладання” автор на основі аналізу теоретичних розробок американських, англійських вчених та вчених інших держав стосовно угоди про визнання вини виділяє та розглядає такі види угод: за етапами провадження у справі, на яких вони укладаються: досудова (“рання”) угода про визнання вини та угода, що укладається вже під час судового розгляду справи; за ступенем прозорості: “явна угода” та “презюмована угода про визнання вини”; за метою угоди: угода про визнання обвинувачення, угода про визнання міри покарання та угода про зменшення обсягу обвинувачення; за обсягом обвинувачення: угода про зменшення обсягу обвинувачення до одного злочину або злочину, що охоплений складом іншого злочину; та угода про зняття інших обвинувачень; за мірою покарання: угода за рекомендацією прокурора щодо певного виду покарання (штраф, умовне покарання тощо) та  угода за рекомендацією прокурора щодо пом’якшення покарання (розміру штрафу, тривалості застосовного покарання тощо).

В угоді про визнання вини між обвинувачем та обвинуваченим/підсудним автор виділяє такі стадії укладання угоди про визнання вини: а) первісна згода сторін вступити у переговори щодо угоди про визнання вини; б) погодження сторін щодо фактичних обставин справи; в) кваліфікація злочину згідно з нормами кримінального права; г) визнання обвинуваченим / підсудним відповідних обвинувачень; д) досягнення домовленості про зняття обвинувачення, застосування обвинувачення в меншому обсязі та призначення м’якшого покарання; є) затвердження угоди про визнання вини судом.

У підрозділі 1.3. “Учасники угоди про визнання вини” дисертант визначає процесуальний статус осіб, які беруть безпосередню участь в процесі укладання угоди про визнання вини. Ними можуть бути обвинувачений, його захисник, обвинувач, в деяких випадках суддя або суд, а також потерпілий. Автор зосереджує увагу на недопустимості впливу з боку захисника та обвинувача на підозрюваного / обвинуваченого / підсудного під час формування його рішення стосовно укладання угоди про визнання вини чи невизнання своєї вини. Основними учасниками угоди є обвинувачений та обвинувач / прокурор, які на початковому етапі обговорення угоди про визнання вини висувають взаємовигідні пропозиції, на основі яких буде вирішено, чи матиме місце угода про визнання вини. Обвинувачений і обвинувач також мають право та можливість відмовитися від участі в угоді на будь-якому її етапі.

Аналізуючи законодавство та практику зарубіжних держав, автор привертає увагу до проблем “добровільності” та “розумності” угоди про визнання вини, до неприпустимості здійснення тиску захисником, обвинувачем та суддею на обвинуваченого / підсудного з метою примусити його заявити клопотання про визнання вини. Досліджуються можливості запобігання зловживанням під час вирішення кримінальної справи на основі угоди про визнання вини з боку службових осіб суду, обвинувачення та захисників. На прикладі США розглядаються проблеми щодо необхідності обмеження широких дискреційних повноважень прокурора.

РОЗДІЛ 2 “Порівняльна характеристика угоди про визнання вини в кримінальному процесі зарубіжних держав” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Угода про визнання вини в державах загальної правової традиції” автор розглядає історію виникнення, розвитку, становлення угоди про визнання вини та сучасні форми її існування в Англії, США та інших державах прецедентного права. Висвітлює проблеми правового регулювання угоди про визнання вини. Звертає увагу на відсутність її законодавчого закріплення, наводить приклади з практики та витяги з основних прецедентних рішень Палати лордів та Високого суду Англії, Верховного Суду та судів окремих штатів США; аналізує положення Федеральних правил кримінального процесу США (Правило 11), якими регулюється процес вирішення кримінальних справ на основі угоди про визнання вини та рекомендації Англійської комісії з питань кримінального правосуддя Рансіманна стосовно реформування кримінального правосуддя в напрямку його подальшого спрощення і застосування угоди про визнання вини. Комісія, незважаючи на деякі критичні зауваження щодо угоди про визнання вини, яка деякою мірою знижує стандарти доказування у кримінальних справах, у цілому позитивно оцінює вирішення справ на основі угоди і вносить пропозиції лише щодо необхідності посилення відповідних процесуальних гарантій прав обвинуваченого/підсудного під час розгляду таких справ.

Дисертант привертає увагу до переваг спрощеного кримінального судочинства та наявності певних недосконалостей і процесуальних прогалин у законодавстві зазначених держав. Цих недоліків слід уникнути при виробленні пропозицій стосовно застосування угоди про визнання вини в кримінальному процесі України, з метою забезпечення її добровільності та “розумності”, а також обмеження дискреційних повноважень прокурора, посилення наглядової функції суду та захисту прав учасників процесу.

У підрозділі 2.2 “Угода про визнання вини в державах континентальної правової традиції” автор аналізує законодавство та практику Бельгії, Нідерландів, Люксембургу, Німеччини, Італії, Іспанії, Франції, Швеції, Польщі, Чехії, Словенії, Російської Федерації та інших держав, приходить до висновку про досить успішне застосування в них спрощених процедур (подібних до вирішення кримінальних справ шляхом угоди про визнання вини), таких як паттежіаменто (Італія), інформель абшпрахен (Німеччина), трансакті (Нідерланди), медіація та конформація (Франція) тощо. Визначає спільні риси та особливості процедур, подібних до угоди про визнання вини.

Дисертант розглядає зміни, внесені у кримінально-процесуальне законодавство вищезазначених держав, та намагання гармонізувати його і привести у відповідність із загальноєвропейськими положеннями, зокрема з Рекомендацією № R (87) 18 Комітету Міністрів Ради Європи від 17 вересня 1987 р. стосовно спрощення розгляду кримінальних справ. Аналіз законодавства і практики держав континентальної правової традиції та змішаної (змагально-інквізиційної) форми кримінального процесу дає змогу вирішити, стосовно яких саме категорій кримінальних справ може застосовуватися угода про визнання вини.

РОЗДІЛ 3 “Щодо доцільності впровадження угоди про визнання вини в кримінальний процес України” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1. “Відповідність угоди про визнання вини міжнародно-правовим стандартам захисту прав людини” досліджується відповідність практики “угоди про визнання вини”, вже існуючої в інших державах, таким стандартам, як право на справедливий судовий розгляд (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод та стаття 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права), гарантіям презумпції невинуватості, праву не давати свідчення проти себе, праву на захист, на швидкий суд і оскарження судових рішень та іншим положенням міжнародно-правових документів. Розглядається практика Європейського суду з прав людини стосовно кримінальних справ, вирішених на основі угоди про визнання вини. Вона свідчить про те, що Суд не відкидає практику застосування угоди про визнання вини, а лише вказує, чи допущено при цьому порушення права особи на справедливий судовий розгляд.

Дисертант вважає, що перевага застосування процедури угоди про визнання вини як спрощеної та скороченої процедури розгляду кримінальних справ в основному полягає у заощадженні видатків на здійснення кримінального правосуддя та зменшенні тягара на систему правосуддя, пов’язаного з повним судовим розглядом кримінальних справ, скороченні строків тримання обвинуваченого і підсудного під вартою під час досудового слідства і судового розгляду справи, швидшому відшкодуванні шкоди, заподіяної потерпілому.

У підрозділі 3.2. “Можливість і доцільність впровадження угоди про визнання вини в кримінальний процес України та її законодавче врегулювання” автор розглядає можливість впровадження угоди про визнання вини в кримінальний процес України. При цьому він наголошує на необхідності урахування негативних аспектів практики кримінального судочинства зарубіжних держав у застосуванні цього інституту та вносить відповідні пропозиції до проекту КПК України. Дисертант пропонує визначити поняття угоди про визнання вини, механізм реалізації угоди, окреслити основні права і обов’язки учасників угоди, врегулювати питання посилення ролі суду у забезпеченні прав обвинуваченого / підсудного, а також підвищити статус і процесуальні можливості захисника та потерпілого під час укладання угоди про визнання вини.

Дисертант вносить пропозиції на підставі клопотання про визнання вини укладати угоду про визнання вини в справах про нетяжкі кримінально-карані діяння (покарання за які не перевищує п’яти років позбавлення волі). Угода має бути “добровільною” (відповідати дійсному волевиявленню особи) та “розумною” (особа має розуміти правові наслідки угоди), відповідати фактичним обставинам справи (вина особи повинна бути належним чином доведена), а збитки, заподіяні потерпілому, відшкодовані. Цивільний позов може бути виділено також і в окреме провадження.

Внаслідок угоди спрощується процедура розгляду та доказування справи в суді. Підсудний відмовляється від оскарження вироку в апеляційному порядку, при цьому йому роз’яснюється його право на касаційне оскарження вироку.

Дисертантом подано до Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України пропозиції щодо змін і доповнень до проекту КПК України щодо застосування угоди про визнання вини у кримінальному процесі України (Додаток “3”). У додатках містяться також виконані автором переклади Федеральних правил розгляду кримінальних справ на основі угоди про визнання вини США (Додаток “К”) та Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи стосовно спрощеного розгляду кримінальних справ (Додаток “Ж”).

У висновках сформульовано теоретичні положення, що розкривають сутність, юридичну природу, значення, подано порівняльну характеристику угоди про визнання вини в кримінальному процесі зарубіжних держав і розроблено рекомендації щодо доцільності та можливості впровадження угоди в кримінальний процес України.

На основі проведеного порівняльного дослідження застосування угоди та інших аналогічних процедур спрощеного та скороченого розгляду кримінальних справ в різних зарубіжних державах дисертант дійшов висновку про доцільність подальшого впровадження в кримінальний процес України прискорених і спрощених процедур судового розгляду кримінальних справ, зокрема угоди про визнання вини.

Автором визначено угоду про визнання вини як домовленість між сторонами кримінального процесу (обвинувачення та захисту) стосовно певного офіційного обвинувачення щодо конкретного кримінального діяння в обмін на знижку застосовного покарання. Внаслідок дослідження функціонування угоди про визнання вини в державах загальної правової традиції (Англія, США та ін.) і вивчення доступної авторові судової практики цих держав виявлено недоліки правового регулювання, що спричиняють порушення прав обвинуваченого / підсудного та їх процесуальних гарантій.

Досліджено види і етапи укладання угоди про визнання вини та окремі її складові, процесуальні ролі учасників угоди, проведено комплексний історико-теоретичний і правовий аналіз виникнення та розвитку угоди про визнання вини в законодавстві та юридичній практиці зарубіжних держав.

Вивчено можливість і доцільність застосування інституту угоди про визнання вини як спрощеної та прискореної процедури розгляду кримінальних справ в Україні та запропоновано шляхи її впровадження в кримінальний процес України і приведення його у відповідність з міжнародно-правовими стандартами захисту прав людини.

Визначено механізм реалізації угоди про визнання вини, процесуальні ролі учасників угоди у кримінальному процесі. Сформульовано пропозиції стосовно відповідних змін та доповнення проекту нового КПК України.

ПУБЛІКАЦІЇ, В ЯКИХ ВИСВІТЛЕНО ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Пушкар П.В. Визначення, правова природа, види та елементи угоди про визнання вини в сучасному кримінальному процесі.// Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. – Вип. 42. – 2001. – С.65 – 69.

2. Пушкар П.В. Інститут угоди про визнання вини: поняття та визначення. //Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. – Вип. 47. – 2002. – С. 236 – 239.

3. Пушкар П.В.Механізми вирішення справи без повного судового розгляду в країнах Європи.// Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. – Вип. 52. – 2003. – С.36 – 38.

4. Пушкар П.В. Концепція справедливості у судовому розгляді. //Збірник наукових праць “Держава і право”.– Вип. 17. К.: 2002. – С. 377 – 382.

5. Пушкар П.В. Угода про визнання вини у кримінальному процесі Федеративної Республіки Німеччини.// Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. – Вип. 59 – 2004. – С. 179 – 181.

6. Пушкар П.В. Реформування Європейського суду з прав людини та розвиток його прецедентної практики стосовно України// Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. – 2004. – № 2 (22) – С.215 – 238.

7.Pushkar. “The Reform of the System of Criminal Justice in Ukraine: the Influence of the European Convention on Human Rights”// European Journal of Crime, Criminal Law and Criminal Justice.– 2003. – No.2. – Р.195 – 215. (англ. мовою).

8. Пушкар П.В. Застосування скорочених та спрощених процедур кримінального судочинства в аспекті рекомендацій Ради Європи // Реформування правової системи України: проблеми і перспективи розвитку в контексті європейських інтеграційних процесів. Міжнародна науково-практична конференція (Київ, 28-29 квітня 2004 р.). Збірник наукових праць. В 2 ч./Редкол.: С.А.Єрохін, В.Ф.Погорілко, Я.М.Шевченко та ін. – К.: Національна академія управління. – 2004. Ч.2. – С.326 – 330.

9. Пушкар П.В. Гармонізація законодавства України у галузі правосуддя з вимогами Європейської конвенції про захист прав та основних свобод людини// Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним правом. Матеріали науково-практичної конференції. К.: Вид-во Інституту законодавства Верховної Ради України. –1998. – С. – 424.

АНОТАЦІЯ

Пушкар П.В. Угода про визнання вини у сучасному кримінальному процесі: порівняльно-правове дослідження. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 – кримінальний процес і криміналістика; судова експертиза. – Академія адвокатури України. – Київ, 2005.

Дисертація присвячена важливим у теоретичному і практичному плані питанням сутності, юридичної природи, значення та порівняльної характеристики угоди про визнання вини у кримінальному процесі держав загальної правової традиції та держав континентальної правової традиції. Досліджено виникнення та розвиток інституту угоди про визнання вини в законодавстві та практиці зарубіжних держав, у прецедентах Європейського суду з прав людини. На основі міжнародно-правових актів, законодавства та правозастосовчої практики зарубіжних держав комплексно досліджено питання сучасного стану та перспектив правового регулювання угоди про визнання вини. Обґрунтовано доцільність запровадження у кримінальний процес України угоди про визнання вини як спрощеної та скороченої процедури розгляду кримінальних справ, що має на меті зменшення строків розгляду справ, розвантаження судів та суддів, зменшення строків тримання осіб під вартою, заощадження бюджетних асигнувань на здійснення правосуддя, тощо. Проаналізовано проблеми, пов’язані з функціонуванням угоди про визнання вини у різних правових системах. Запропоновано шляхи їх вирішення та врегулювання процедури угоди про визнання вини у проекті КПК України з приведенням її у відповідність із міжнародно-правовими стандартами захисту прав людини.

Ключові слова: угода про визнання вини, клопотання про визнання вини, учасники кримінального процесу, правова традиція, спрощені та скорочені процедури розгляду кримінальних справ, прецедентне право.

АННОТАЦИЯ

Пушкар П.В. Сделка о признании вины в современном уголовном процессе: сравнительно-правовое исследование. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.09 – уголовный процесс и криминалистика; судебная экспертиза. – Академия адвокатуры Украины. – Киев, 2005.

Наличие преступности в Украине и большого количества дел, рассматриваемых судами, вызывает необходимость внедрения в уголовный процесс новой формы ускоренного и упрощенного судебного производства при соблюдении условий обеспечения прав участников процесса.

Диссертант исследует юридическую природу и значение сделки о признании вины в уголовном процессе, формулирует понятие сделки как юридического соглашения обвинителя и обвиняемого в отношении разрешения уголовного дела на взаимовыгодных условиях – признания обвиняемым / подсудимым своей вины в обмен на более мягкую меру наказания, чем предусмотренная законом за конкретное совершенное преступление.

Юридическая природа сделки состоит в том, что она является эффективным правовым институтом уголовного процесса – формой упрощенного рассмотрения уголовных дел, так как она, с одной стороны, смягчает наказание обвиняемого / подсудимого, а с другой – уменьшает нагрузку на систему осуществления правосудия по уголовным делам, сокращает сроки и стадии судебного производства, уменьшает сроки содержания обвиняемого / подсудимого под стражей.

Автором исследованы виды сделок, стадии их заключения, процессуальные роли их участников. Проведен анализ эволюции института сделки о признании вины в уголовном процессе государств общей правовой традиции и континентальной правовой традиции, определены их общие черты и различия.

Диссертант обращает внимание на преимущество упрощенного уголовного судопроизводства и наличие в нем определенных недостатков и процессуальных пробелов в законодательстве указанных государств, которых следует избежать в процессе введения сделки в уголовный процесс Украины. Исследованы решения Европейского суда по правам человека по