НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

Пепеляєв Сергій Геннадійович

УДК 340.12+343.131

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПРАВОВИЙ ГУМАНІЗМ ЯК ЧИННИК РЕФОРМУВАННЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

Спеціальність 12.00.12 – філософія права

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософі ї права та юридичної логіки

Національної академії внутрішніх справ України

Науковий керівник

доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент АПН України,

дійсний член Академії правових наук України, заслужений юрист України

Костицький Михайло Васильович,

Конституційний суд України, суддя.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Шумило Микола Єгорович, Університет економіки і права “КРОК”, проректор з наукової робот

доктор філософських наук, професор Кушаков Юрій В’ячеславович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри історії філософії

Провідна установа - Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, Міністерство освіти і науки України, м. Харків.

Захист відбудеться “ 4 ” липня 2005 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.01 у Національній академії внутрішніх справ України за адресою: 03035, м. Київ, Солом’янська площа 1.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії внутрішніх справ України, за адресою: 03035, м. Київ, Солом’янська площа 1.

Автореферат розісланий “1” червня 2005 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.І.Казміренко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Основний сенс сучасного періоду формування демократичного суспільства і розбудови правової держави в Україні полягає у створенні сприятливих умов для життя і всебічного розвитку кожного громадянина, які б цілком відповідали міжнародним стандартам і загальновизнаним у провідних країнах Західної Європи уявленням про ставлення до людини як найвищої соціальної цінності. У досягненні цієї головної мети особливе місце належить такому важливому соціокультурному фактору впливу на рівень духовного розвитку нації, як право, здатному за своєю природою наповнювати суспільні відносини гуманістичним змістом.

Політичні та соціальні зрушення, що відбулися з моменту утворення незалежної української держави, обумовили необхідність розв’язання щонайменше трьох основних проблем, так чи інакше пов’язаних із гуманістичною сутністю права: по-перше, на основі отриманої після розпаду СРСР спадщини створити нову, цілісну, національну правову систему; по-друге, здійснити раціональну адаптацію права до нових соціально-економічних і політичних відносин; по-третє, досягти оптимальної інтеграції права України в європейський і світовий гуманітарно-правовий простір. Саме тому в останні роки рішуче здійснюється реформування правової сфери та внесено низку радикальних змін в організацію і функціонування чинної системи судових та правоохоронних органів, яку зорієнтовано на забезпечення прав, свобод і законних інтересів людини.

На такому етапі розвитку суспільства не можуть не переосмислюватися практично всі основні правові категорії, оскільки їх невдале вживання в оновленій системі правових цінностей, привнесення до неї елементів, яких потрібно позбутися вітчизняній юстиції, може завадити не лише досягненню очікуваного результату, а й несподівано призвести до штучних перекручень та інших негативних наслідків. Це у повній мірі стосується й розуміння сутності гуманізму як принципу юриспруденції, оскільки в теорії немає глибоких розробок феномена правового гуманізму, хоча про нього згадують, як правило, під час дослідження проблем, пов’язаних із взаємозв’язком права й моралі, моральних і правових цінностей тощо.

Так, філософсько-правовою основою дослідження, де зокрема науковці звертаються до проблеми гуманістичного спрямування права є праці С.С. Алексєєва, В.Д. Бабкіна, О.О. Бандури, В.А. Бачиніна, І.В. Бичка,С.А. Бублика, Л.В. Василенка, О.І. Гвоздіка, В.С. Журавського, К.К. Жоля, А.П. Зайця, О.В. Зайчука, М.М. Ібрагімова, А.А. Козловського, М.І. Козюбри, В.В. Копейчикова, О.Л. Копиленка, М.В. Костицького, О.М. Костенка, Л.В. Кравченка, П.М. Кудрявцева, В.К. Ларіонової, О.О. Лукашова, В.М. Ляшенко, О.Є. Манохи, С.І. Максимова, Г.В. Мальцева, В.М. Мельника, О.М. Мироненка, О.Г. Мурашина, В.С. Нерсесянца, Ю.М. Оборотова, О.В. Петришина, Л.В. Петрової, М.І. Панова, П.М. Рабіновича, Ю.І. Римаренка,

В.М. Свінціцького, В.М. Селіванова, В.Й. Скиби, С.С. Сливки, Б.Г. С’єдіна, Т.С. Ткаченко, Б.Ф. Чміля, В.В. Чернєя, В.М. Шаповала, Я.М. Шевченка, Ю.С. Шемшученка,

В.В. Шкоди, Л.С. Явича та ін.

Вагомий внесок у дослідження проблеми удосконалення кримінально-процесуального права зробили такі українські теоретики та практики, як: С.А. Альперт, Ю.М. Грошевий, А.Я. Дубинський, B.C. Зеленецький, В.К. Лисиченко, М.В. Костицький, О.Р. Михайленко, М.М. Міхеєнко, В.Т. Hop, А.Л. Рівлін, В.А. Сєрбулов, З.Д. Смітієнко, І.В. Строков, Г.І. Чангулі, М.Є. Шумило; російські вчені: В.П. Бож'єв, П.М. Давидов, СІ. Катькало, А.А. Квачевський, З.Ф. Коврига, В.Г. Лукашевич, Я.О. Мотовиловкер, А.Г. Міхайлянц, В.М. Парадєєв, І.О. Покровський, М.М. Полянський, Р.Д. Рахунов, М.М. Розін, М.С. Строгович, І.Я. Фойницький, М.А. Чельцова-Бебутов та ін., вчені інших країн світу, наприклад, такі: Э. Аннерс, Ч. Беккарія, Г. Берман, К. Біндінг, Р. Девіс, Д. Стифен.

Проте й досі поза увагою науковців залишається вплив правового гуманізму на формування кримінально-процесуального права і практики його застосування під час проведення судово-правової реформи в Україні.

Європейське право, в раціоналістичних традиціях якого започатковано гуманізм як політико-правову течію, пройшло складний шлях і привело до об’єднання європейців в єдину спільноту. Єдність культурно-духовної спадщини визначає своєрідність права європейського континенту. У зв’язку з цим важливим для прогресивного розвитку українського права є використання історичного досвіду країн Європи й аналіз різних європейських політико-правових доктрин.

Правовий гуманізм найбільш яскраво відображено в нормах міжнародного права (Загальної декларації прав людини 1948 року, Європейської конвенції з прав людини 1950 року та ін.). У них, з одного боку, враховуються особливості культурно-правового розвитку різних народів і країн, а з іншого, – фіксуються родові сутнісні ознаки людини, що дозволяє від абстракції юридичної норми переходити до реального й дієвого регулювання соціальних відносин.Важливим завданням правової науки, нормотворчості та юридичної практики під час проведення судово-правової реформи в Україні є реальне забезпечення реалізації гуманістичних ідей, закріплених як у міжнародно-правових документах, так і в Конституції України.

Викладені обставини зумовили вибір теми дисертаційного дослідження і свідчать про її актуальність.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукове дослідження спрямовано на виконання основних положень Постанови Верховної Ради України “Про Концепцію судово-правової реформи в Україні” від 28 квітня 1992 року, здійснено в межах плану науково-дослідних робіт Національної академії внутрішніх справ України і кафедри філософії права та юридичної логіки названого закладу.

Мета і завдання дослідження. Метою проведеного дослідження є визначення змісту і соціальної цінності правового гуманізму як чинника реформування українського кримінально-процесуального права.

Для досягнення поставленої мети в дисертації вирішуються такі завдання:

- розкрити найбільш істотні характеристики гуманізму як продукту європейського культурно-історичного розвитку;

- розкрити гуманістичну цінність європейського права;

- обґрунтувати зміст поняття правового гуманізму як принципу юриспруденції;

- проаналізувати взаємозв’язок правових і гуманістичних засад у кримінальному процесі;

- дослідити наявність тенденцій, які склалися під впливом традиційного європейського гуманізму в сучасному кримінально-процесуальному праві України;

- установити співвідношення принципів справедливості, законності та гуманізму під час здійснення кримінального судочинства в Україні;

- розробити рекомендації щодо втілення провідних ідей європейського гуманізму під час удосконалення сучасного кримінально-процесуального права України.

Об’єктом дослідження є правовий гуманізм як феномен культурно-історичного розвитку європейської цивілізації.

Предметом дослідження є вплив правового гуманізму на кримінально-процесуальне право і кримінально-процесуальну діяльність в Україні.

Методи дослідження зумовлені його об’єктом і предметом. Методологічну основу дисертаційного дослідження склали сучасні концепції наукового пізнання соціальних явищ, що передбачають комплекс теоретичних методів, серед яких чільне місце посідає метод поєднання історичного й логічного. Його застосування дало змогу висвітлити процес формування поняття гуманізму як соціального феномена культурно-цивілізаційного розвитку європейського суспільства, дозволило показати, як поступово в різних історичних типах світогляду європейського суспільства здійснювалося становлення гуманістичних ідей у правовій сфері, як відбувалося зростання соціальної цінності правового гуманізму, а згодом – на теоретичному рівні – історію логіки формування поняття правового гуманізму в різних наукових системах.

Системний підхід з його структурно-функціональним аналізом, методи аналогії, моделювання, кореляції та діалектичний метод, які передбачають розкриття зв’язків причини-наслідку, частини й цілого, форми й змісту, загального, особливого й часткового, можливості й дійсності, застосовані в дослідженні моральних і гуманістичних засад реформування кримінально-процесуального права України, співвідношення справедливості, законності та гуманізму в кримінально-процесуальній діяльності, а також дієвості принципу гуманізму в кримінальному процесі.

Наукові висновки й рекомендації, що містяться в дисертації, ґрунтуються на методі структурно-функціонального аналізу положень міжнародних документів (Загальна декларація прав людини, Європейська конвенція з прав людини та ін.), Конституції України, Кримінально-процесуального кодексу України, проекту нового Кримінально-процесуального кодексу України та інших нормативно-правових актах. Теоретичною основою дослідження стали наукові праці в галузі філософії, філософії права, загальної теорії права, конституційного, кримінального та кримінально-процесуального права.

Емпірична база дослідження складається з даних, одержаних за результатами аналізу анкет опитування 247 громадян, які залучалися до сфери кримінально-процесуальних відносин, і 147 працівників органів дізнання і досудового слідства системи МВС України.

Наукова новизна одержаних результатів відображена у висновках дисертаційного дослідження:

- розкрито цінність правового гуманізму як продукту європейського культурно-історичного розвитку, що має конкретно-історичний зміст, є показником цивілізованості людини й суспільства, витворів духовної і матеріальної культури людства, і пронизує усі сфери життєдіяльності людини, має універсальний характер та належить до основних загальнолюдських цінностей;

- дана дефініція поняття правового гуманізму як принципу юриспруденції, що пов’язаний із системою державного примусу та забезпечує виховання в кожній людині людяного, захищає її моральні якості, спрямований на реалізацію прав людини та виконання нею обов’язків у процесі суспільного життя;

- проаналізовано та запропоновано напрямки реформування кримінально-процесуального права України, які склалися під впливом традиційного європейського гуманізму (інститут судового контролю за діями й рішеннями органів досудового розслідування, якими обмежуються конституційні права і свободи людини: оскарження дій і рішень зазначених органів до суду, і судових рішень – в апеляційному та касаційному порядку тощо);

- виявлено взаємозв’язок правових і гуманістичних засад у реформуванні кримінально-процесуального права, що дало підстави для твердження про те, що: по-перше, процес сучасного реформування судово-правової системи і кримінально-процесуального законодавства України є орієнтованим на загальнолюдські цінності; по-друге, Україна не може копіювати законодавство, що регламентує судоустрій, побудову органів дізнання і досудового слідства та здійснення кримінально-процесуальної діяльності жодної з європейських країн; по-третє, для посилення гуманістичних засад у чинному кримінально-процесуальному законодавстві України й удосконалення системи правових гарантій прав, свобод і законних інтересів осіб, які беруть участь у кримінально-процесуальних відносинах, необхідним є доповнення Кримінально-процесуального кодексу України низкою нових норм, зміст яких запропоновано;

- запропоновано шляхи розвитку кримінально-процесуального права України з урахуванням принципів справедливості, законності та гуманізму в діяльності, слідчого та судді, в реалізації норм кримінально-процесуального права України в чинному законодавстві, які в процесі розслідування кримінальних справ здебільшого доповнюють одна одну.

Практичне значення одержаних результатів безпосередньо пов’язане з процесом удосконалення кримінально-процесуальної законотворчості, стимулюватиме розробку філософсько-правової проблематики в цілому та може сприяти як теоретичному забезпеченню, так і практичному насиченню гуманістичним змістом положень кримінально-процесуального законодавства й діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури й суду.

Результати дослідження були подані до комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності (акт впровадження № 06- 19/15- 709). Комісія комітету вважає, що подані автором пропозиції здобуті на основі проведеного дослідження в цілому ефективні, мають практичну значимість і можуть бути враховані робочою групою при подальшому вдосконаленні проекту Кримінально-процесуального кодексу України ( реєстр. № 3456 - 1).

Результати дослідження використовуються під час проведення занять із курсу “Професійна етика та естетична культура працівників органів внутрішніх справ” у Національній академії внутрішніх справ України, а також можуть застосовуватись при підготовці окремих розділів підручників відповідних правових дисциплін та в подальшій науково-дослідницькій роботі.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювалися на науково-практичних конференціях “Духовність та злагода в українському суспільстві на перехресті тисячоліть” (Київ, 1999), “Християнство на межі тисячоліть (економічні, правові, історичні та культурологічні аспекти)” (Київ, 2001), на VI Харківських міжнародних Сковородинівських читаннях “Ідея справедливості на схилі ХХ століття” (Харків, 1999), під час методологічного семінару з обговорення проекту Кримінально-процесуального кодексу України (Київ, Національна академія внутрішніх справ України, 1999).

Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження відображені в п’ятьох наукових статтях автора, опублікованих у фахових наукових виданнях.

Структура та обсяг дисертації Мета і характер дослідження зумовили послідовність і логіку викладу матеріалу. Дисертація складається із вступу, двох розділів, що містять чотири підрозділи, висновків, списку використаних джерел та додатків. Повний обсяг дисертації – 192 сторінки друкованого тексту, з них основний текст – 169 сторінок. Список використаних джерел містить 195 найменувань на 15 сторінках, додатки на 9 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі визначається вибір теми дисертації, її актуальність. Формулюється мета і завдання, наукова новизна дослідження, які виносяться на захист, визначається науково-теоретична і практична значимість дослідження.

Розділ перший “Ідеї гуманізму в європейській філософсько-правовій культурі” містить два підрозділи, в яких аналізуються світоглядно-методологічні засади гуманізму як соціально-філософської категорії і принципу юриспруденції. З’ясовується зміст поняття “правовий гуманізм”, розкриваються форми, методи й шляхи його застосування при формуванні сучасної української правової системи.

Підрозділ 1.1 “Гуманізм як продукт європейського культурно-історичного розвитку та особливості його відображення в європейському праві” має на меті висвітлити необхідність дослідження особливостей формування європейської політично-правової традиції права та гуманізму, з’ясувати сутнісні зв’язки між ними. Для того, щоб розкрити цей зв’язок, його зміст, здійснена історична ретроспектива формування економічних, політичних, філософських, релігійних ідей в європейському культурно-цивілізаційному процесі та їх втілення в гуманістичній спрямованості європейського права. Йдеться про визначення висхідних загальнометодологічних ознак гуманізму, що характеризують увесь культурно-історичний процес.

Таким чином, правовий гуманізм як феномен є продуктом раціонального осмислення людьми своєї історії, найбільш яскраво проявився в західноєвропейській культурі, в її філософських, політичних, економічних, релігійних, художньо-творчих доктринах.

Проведене дослідження дає підстави стверджувати, що саме гуманістичні цінності, які притаманні західноєвропейській культурі, обумовили витоки сучасного поняття “європейське право”. Для цього розкрито гуманістичну цінність права, як такого, і європейського зокрема, що уособлює в собі гуманізм. Отже, якщо розглядати право як соціальну цінність західноєвропейської цивілізації, то слід його бачити саме у співвідношенні з філософським раціоналізмом, християнським моралізмом та художньо-образним символізмом. Доведено, що сутність гуманізму конкретизується в юридично-правових доктринах європейської культури і в європейському праві взагалі.

Всебічно проаналізувавши філософсько-правові погляди провідних зарубіжних та вітчизняних вчених, автор робить висновок, що у науковій літературі ще немає однозначного визначення такого соціокультурного феномена, як європейське право, і необхідним для осмислення природи феномена європейського права є філософсько-правове його розуміння в контексті цінностей європейської цивілізації.

Також у підрозділі розкрито напрямки впливу на розвиток держав світу ідей європейського права, які вбирають в себе в практичному розумінні як загальнолюдські цінності, так і національні традиції. Європейська традиція права не відокремлена від інших світових традицій, а взаємозбагачується у зв’язках з ними. У цьому дисертаційному дослідженні увага звертається на конструктивні ідеї консолідації європейських країн на гуманістичних засадах.

Таким чином, європейське право як наднаціональна та особлива різновидність міжнародного права, можна відносити до типу права, своєрідність якого полягає в обумовленості соціокультурними історичними традиціями, започаткованими ще ідеями еллінської філософії, римського права та християнської етики, поглиблення і розширення яких відбувається на основі захисту загальнолюдських цінностей, гуманізму, лібералізму й демократизму. Це право, у процесі історичного розвитку якого всебічно розкривається його гуманістична цінність.

Підрозділ 1.2 “Зміст правового гуманізму як принципу юриспруденції” має на меті розкрити зміст поняття правового гуманізму та на основі обраних методів дослідження довести, що правовий гуманізм є одним з найважливіших принципів сучасної української юриспруденції.

Враховуючи специфіку вживання терміна “гуманізм”, яка полягає в багатозначимості його змісту як соціально-філософської категорії і принципу юриспруденції, дає підстави в рамках дослідження означеної проблеми показати взаємозв’язок змін у соціально-філософському розумінні поняття змісту гуманізму з розвитком основних теорій походження і функціонування права.

Коли йдеться про розбудову в Україні правової держави, то необхідно враховувати той досвід, який мали інші країни, у тому числі й західноєвропейські; тому є обґрунтованою необхідність дослідити розвиток соціально-філософських ідей гуманізму в ХХ столітті, які прямо чи опосередковано впливали на вироблення політико-правових доктрин та юридично-правових течій сучасності. З аналізу наведених філософських основ різноманітних теорій походження і сутності права випливає, що в історії їх виникнення послідовно принцип гуманізму все більш виразніше виявляється як висхідна цінність права, як його основний принцип.

Правовий гуманізм, як принцип юриспруденції, випливає із соціально-культурної цінності права, виражається через загальнолюдські ідеали – Істини, Добра і Краси і конкретизується в категоріях справедливості, свободи, відповідальності, рівності порядності, законності, демократизму, лібералізму, плюралізму тощо.

Вважаючи доцільним на основі аналізу існуючої нормативно–правової бази виділити специфічний зміст саме правового гуманізму як особливого виду гуманізму, виділяємо три основні особливості правового гуманізму: перша – це те, що він за своїм змістом має конкретний практичний характер; друга особливість правового гуманізму полягає в тому, що він має реальну захисну функцію особистого та суспільного життя людей; із цих двох особливостей випливає третя стосовно співвідношення гуманістичності юридично-правових цілей і засобів, за допомогою яких вони досягаються.

Названі проблеми становлять спеціальну тему філософсько-правового дослідження, актуалізація яких очевидна в умовах українського державотворчого сьогодення. Отже, змістом правового гуманізму як світоглядного принципу юриспруденції є законодавчий захист прав людини як вищої соціальної цінності і створення умов для її особистісного самовияву, становлення справедливої міри співвідношення між її свободою і недоторканністю та обов’язком і відповідальністю за дії відносно самої себе як людини і суспільства в цілому. Правовий гуманізм передбачає покарання як справедливу, законну і примусово-виховну дію відносно протиправної поведінки особи і громадянина. Таким чином, гуманізм відображає процес культурно-історичного виявлення соціально-сутнісних сил людини, його зміст розкривають категорії “справедливість”, “рівність”, “добро”, “щастя”, “права людини”, “громадські права”, “громадський обов’язок” тощо. Як світоглядний методологічний принцип він є продуктом і показником цивілізованості людини й суспільства, витворів духовної, матеріальної культури людства.

Правовий гуманізм є принципом сучасної юриспруденції, пов’язаним із системою державного примусу та спрямованим на встановлення справедливого співвідношення свободовиявлення особи і її відповідальності за свої вчинки перед суспільством, а також гармонії державного і громадського інтересів.

Вплив правового гуманізму не обмежується лише тими правовими нормами, що регулюють і встановлюють права людини, а включений до всієї системи регулювання відносин у суспільстві за допомогою права. Він має конкретно-історичний зміст, залежить від політико-економічних умов, що зумовлюють дієвість правових норм. Правовий гуманізм найбільш яскраво виявляється в міжнародному праві, яке, враховуючи особливості культурно-правового розвитку різних народів і країн, фіксує родові сутнісні ознаки людини і від абстракції юридичної норми переходить до реального регулювання стосунків між людьми.

Розділ другий “Роль правового гуманізму в реформуванні кримінально-процесуального права та судочинства України” складають два підрозділи, в яких докладно проаналізовано основні принципи та напрямки судово-правової реформи в Україні, яка є необхідною складовою демократичних змін в українському суспільстві, що орієнтується у своєму виборі на цивілізовані європейські стандарти. Гуманізм як один з основоположних принципів європейського права, має стати провідним в утворенні нової системи правоохоронної діяльності. Те, як може принцип правового гуманізму впливати на одну із форм судочинства – кримінальний процес, також досліджується в цьому розділі.

Підрозділ 2.1. “Гуманістичні засади реформування кримінально-процесуального права” визначає шляхом аналізу світоглядно-методологічних основ, джерел та змісту кримінально-процесуального права можливі напрямки реформування кримінально-процесуального права України.

Гуманізм має характерні риси і знаходить вираз в принципах і функціях, які відображені в юридичних кодексах. Найбільш яскраво це знаходить прояв у кримінально-процесуальній діяльності, в якій морально-гуманістичні засади висвітлюються повністю через дії державних органів і посадових осіб – слідчих, прокурорів, суддів та інших учасників процесу, що здійснюють розслідування, встановлюють істину у кримінальних справах і є наділеними повноваженнями щодо застосовування засобів державного примусу.

Аналізуючи сучасні підходи, в науковій, юридичній і етичній літературі до морально-правових аспектів проведення реформ, можна констатувати, що існують труднощі методологічного характеру, є необхідність удосконалення інструментарію, який застосовувався б при дослідженні таких проблем. Зокрема, йдеться про створення загальноюридичного механізму захисту людиною своїх прав.

Поряд з тим, якщо існують моральні засади в діяльності учасників кримінального процесу, то чи може мати моральні засади вся судово-правова система? Визнаючи верховенство права, а не закону, сучасне українське правознавство виходить із визначення нової сутності права, яку мають утворювати лише загальнолюдські цінності. Але новий підхід до розуміння права не ігнорує значення держави для формального визначення норм права та їх захисту, спирається на поняття правового закону, тобто нормативно-правового акта який, визначає необхідність конституційності й законності діяльності законодавчої, виконавчої, судової влади та органів місцевого самоврядування.

Система кримінально-процесуального права в правовій державі має відігравати одну з провідних ролей, оскільки вона наочно всім громадянам країни демонструє моральні засади суспільства, спрямованість держави на ті чи інші соціальні цінності. Специфіку європейського правового гуманізму можна виділити в трьох основних функціях, які виконує в державі кримінальний процес: 1) захист прав і законних інтересів осіб; 2) викриття осіб, винних у вчиненні злочину, і їх справедливе покарання; 3) виховання громадян у дусі поваги до закону.

Мораль виконує забезпечувальну функцію і виступає як додаткова гарантія чіткого, точного й неухильного дотримання правових норм. Практично всі принципи, що закріплені у кримінально-процесуальному законодавстві й реально діють у кримінальному судочинстві, засновані на моральних принципах, що відображають етичну суть належного в кримінальному процесі.

У галузі кримінального судочинства цей зв’язок права і моралі надзвичайно плідний. Глибокий моральний зміст процесуально-правових приписів підсилює їх авторитет, а тому і регулюючий вплив.

Отже, моральні норми створюють основу для здійснення кримінально - процесуальній діяльності розслідування відповідно до “літери закону” і є внутрішнім мотиваційним чинником для прийняття справедливого й законного рішення. Суб’єкт, щодо якого здійснюється судочинство, має бути упевнений у законності, повноті, об’єктивності, а отже, у справедливості процесу розслідування й ухвалення судового рішення у його справі. Дотримання справедливості й законності як принципів суспільних відносин у сфері кримінального процесу може вирішити багато суперечностей, що існують у слідчій і судовій діяльності. Власне кажучи, тільки той закон дійсно слугує зміцненню законності, який спрямований на посилення охорони прав і свобод громадян, подальшу гуманізацію всіх сфер життя суспільства.

Підрозділ 2.2 “Реалізація принципу гуманізму в кримінальному судочинстві” має на меті виявити, проаналізувати та знайти шляхи подолання існуючих суперечностей між принципом загальнолюдського гуманізму та кримінальним процесом.

Успішне досягнення цілей досудового слідства залежить від забезпечення не тільки правових, а й моральних аспектів діяльності слідчого. Їх дотримання гарантує право і свободу громадянам при проведенні досудового розслідування, а також досягнення головної мети кримінального судочинства – прийняття законного, обґрунтованого і справедливого рішення у кримінальній справі, з тим щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до кримінальної відповідальності і жодний невинуватий не був покараний.

Необхідність розгляду моральних засад кримінального процесу в даний час обумовлена низкою причин. По-перше, останні роки характеризуються значним зростанням злочинності, яка породжується проблемами економічного розвитку і великих соціальних ускладнень у суспільстві. По-друге, це недосконалість законодавчої бази, що призводить до величезних навантажень на органи досудового розслідування, які здійснюють розкриття і розслідування злочинів.

Мета кримінального судочинства залишається незмінною: покарання винних і реабілітація невинних. Тому моральні питання кримінального судочинства сьогодні набувають особливого значення та є дуже важливими. Відповідно до вимог справедливості в кримінально-процесуальному законі мають бути більш докладно закріплені положення, що забезпечують дотримання прав і свобод учасників процесу й моральні аспекти досудового слідства.

Необхідність розробки та практичної реалізації розглянутої проблеми обумовлюється також специфікою професії слідчого, що відрізняється від роботи інших працівників правоохоронних органів. Це дозволяє говорити про особливі вимоги, що ставляться до поведінки осіб, які здійснюють досудове слідство. Визначення співвідношення справедливості й законності в слідчій діяльності необхідно здійснити з урахуванням особливостей, які притаманні кримінальному судочинству.

Вирішення поставленої проблеми може бути пов’язане з визначенням обов’язкових моральних вимог, що мають бути враховані при проведенні слідчих дій. На нашу думку, такі вимоги повинні бути повніше виражені в кримінально-процесуальному кодексі.

Дотримання принципу справедливості, забезпечення прав і законних інтересів особистості в процесі досудового розслідування кримінальної справи обумовлюють необхідність більш чіткого визначення в законі правового становища всіх учасників процесу.

Проведений нами аналіз показав, що вимоги закону повинні відповідати вимогам моралі й забезпечити пріоритети моральних цінностей у процесі досудового розслідування кримінальних справ. Такий підхід сприятиме закріпленню в законі вимог справедливості та створюватиме надійну систему її забезпечення при проведенні слідчих дій.

З метою посилення гуманістичних засад у чинному кримінально-процесуальному законі й удосконалення системи правових гарантій прав, свобод та законних інтересів осіб, які беруть участь у кримінально-процесуальних відносинах, а також засобів захисту їх моральних цінностей, необхідно доповнити загальну частину Кримінально-процесуального кодексу України новою нормою-принципом такого змісту: “Під час здійснення кримінального судочинства забороняється вчинення дій, прийняття рішень й оформлення кримінально-процесуальних документів, якими принижується честь і гідність осіб, що беруть у ньому участь, а також поводження, яке принижує їх честь і гідність або створює загрозу для їх здоров’я чи життя.

Жодний з учасників кримінального судочинства не може бути підданий тортурам, насильству, іншому жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його особисту честь і людську гідність поводженню.

За порушення положень частини першої і другої цієї статті особи, які здійснюють кримінальне судочинство, підлягають притягненню до встановленої законом відповідальності”;

статтю 47 чинного Кримінально-процесуального кодексу України “Порядок запрошення і призначення захисника” після частини першої новими частинами такого змісту: “Особа, яка затримана за підозрою у вчиненні злочину або взята під варту, для запрошення захисника має право один раз зателефонувати в присутності й під контролем особи, що здійснює дізнання або досудове слідство, а за її дозволом – і більше разів, адвокату, родичу або іншій особі, яка здатна запросити йому захисника.

Особі, яка проводить дізнання, слідчому, прокурору й судді забороняється особисто запрошувати для підозрюваного (обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого) як захисника конкретного адвоката чи юриста, який має право надавати правову допомогу. Запрошення захисника вони мають право здійснювати лише через керівників адвокатських об’єднань або підприємств, установ, організацій, які мають право надавати правову допомогу”;

частину другу ст. 43 “Обвинувачений і його права”, частину другу ст. 43-1, частину третю ст. 49 “Потерпілий”, частину першу ст. 69-1 Кримінально-процесуального кодексу України “Права свідка”, частину першу ст. “Роз’яснення обвинуваченому його прав на слідстві” таким положенням: “… використовувати чи не використовувати десятихвилинний відпочинок після кожної години його участі у слідчій дії і годинну перерву після чотирьох годин його участі у слідчій дії, що триватиме протягом робочого дня”;

статтю 107 “Допит підозрюваного у вчиненні злочину”, ст. 170 “Протокол допиту свідка”, ст. Кримінально-процесуального кодексу України “Протокол допиту обвинуваченого” після третьої частини кожну новими частинами такого змісту “У протоколі зазначається про надані особі кількість і час перерв для відпочинку і прийому їжі.

Допит особи не може тривати, без її згоди, понад вісім годин, а якщо вона неповнолітня, без згоди також її законних представників, лікаря, педагога та психолога, якщо участь їх є обов’язковою за законом, – понад чотири години на день”.

Для збереження демократичних традицій вітчизняного кримінального процесу й посилення гуманістичних тенденцій сучасного кримінально-процесуального права України пропонуємо повернути до чинного Кримінально-процесуального кодексу України ст. 265 з назвою “Громадський захисник”.

Вимоги закону повинні забезпечувати пріоритет моральних цінностей у процесі досудового і судового розслідування кримінальних справ, що надійно гарантуватиме реалізацію під час здійснення кримінального судочинства принципу справедливості, який характеризує не лише мету кримінально-процесуальної діяльності, а й саму цю діяльність як засіб досягнення загальних цілей кримінального процесу.

У процесі досудового слідства вимоги справедливості, законності й гуманізму здебільшого доповнюють одна одну. Вони встановлюють та регулюють хоч і різні, але тісно пов’язані між собою аспекти слідчої діяльності, визначають параметри припустимої та доцільної поведінки слідчих, установлюють міру їх свободи і відповідальності, і таким чином здійснюють регулюючий вплив на всю систему кримінально-процесуальних відносин.

Відмінність між проявами гуманізму й законності полягає, передусім, у тому, що вимоги законності забезпечуються державою за допомогою прийняття нормативних актів, тобто через закріплення їх у нормах права. Вимоги гуманізму під час здійснення кримінально-процесуальної діяльності є продуктом суспільної свідомості, зазнають постійних змін у процесі практичної діяльності органів досудового розслідування і правосуддя і є справою совісті відповідних посадових осіб.

ВИСНОВКИ

.

У висновках представлені підсумки та визначені перспективи подальшої роботи. Обґрунтовані та узагальнені наукові результати, одержані в процесі дисертаційного дослідження, а також рекомендації щодо їх використання містяться у таких положеннях:

1. Гуманізм – це соціально-філософська категорія, що відображає процес культурно-історичного виявлення соціально-сутнісних сил людини, як самоцінності, котра виражається у взаємоповазі, взаємовизнанні особистої неповторності індивідів, суспільного визнання їх права на життя, свободу волевиявлення, фізичну, моральну, політичну недоторканність, захищених суспільством і його інститутами від втручання зовнішніх сил, що можуть їм перешкоджати. Для здійснення глибоких наукових досліджень й ефективного впровадження їх результатів у суспільне життя доцільним є класифікація видів гуманізму за своїм проявом у різних формах свідомості людей (моральний, правовий, політичний, естетичний, релігійний тощо), за кінцевими цілями свого спрямування (істинний, псевдогуманізм, дегуманізм), за суб’єктом носія (індивідуальний, колективний) і за об’єктом пізнання (абстрактний, реальний).

2. Правовий гуманізм як принцип юриспруденції - це реальний вид гуманізму, закріплений в юридично-правових нормах, що регулюють відносини між людьми, між особою і суспільством, громадянином і державою. Правовий гуманізм поширюється не тільки на зміст юридичних норм, а й на усі ті відносини, що належать до поля правового регулювання. Правовий гуманізм як принцип юриспруденції, пов’язаний із системою примусу, покарання, яка має на меті виховання в людині людяного, і захищає моральні якості людини, встановлює права й обов’язки в життєдіяльності людини. Правовий гуманізм спрямований на визначення справедливої міри між волевиявленням і відповідальністю особи за свої вчинки перед суспільством, а також міру співвідношення державних і громадських інтересів. Таким чином, правовий гуманізм поєднується з моральним і політичним гуманізмом і виражається через категорії „справедливість”, „рівність”, „свобода”, „відповідальність”, „добро”, „щастя”, „права людини”, „громадські права”, „громадський обов’язок”.

3. Визначаючи гуманістичну цінність європейського права та основні риси правового гуманізму, можна зазначити, що правовий гуманізм є критерієм цивілізованості й культури суспільних відносин, реалізація яких забезпечується нормативно-правовим регулюванням. Він завжди має конкретно-історичний зміст, який залежить від політико-економічних умов, що зумовлюють дієвість норм права. Зміст правового гуманізму так само мінливий, як і узгоджені з ним категорії справедливості, добра, зла, демократії тощо. Однак поглиблення й поширення змісту правового гуманізму залишається незмінним у тій мірі, в якій цінність права і правові цінності стверджують і захищають індивідуальну самобутність людини. Невипадково в історії розвитку теорії про походження і сутність права спадково наводиться логіка його поступового формування через залежність усіх надособових, трансперсональних і соціальних політико-правових інтересів від інтересів людини і постійне пристосування названих інтересів саме до останнього. Ценз правової держави виявляється в її гуманності, а саме в розвинутості її механізму правового захисту людської свободи і в культивації законодавства, здатного забезпечити рівність усіх громадян у можливостях їх соціального самовиразу, де рівність означає однакову правову захищеність й індивідуальну відповідальність. Правовий гуманізм найбільш яскраво відображений в нормах міжнародного права, в якому, з одного боку, враховуються особливості культурно-правового розвитку різних народів і країн, а з іншого – фіксуються родові сутнісні ознаки людини, що дозволяє від абстракції юридичної норми переходити до дієвого регулювання стосунків між людьми в будь-яких державах.

4. Досліджуючи тенденції, які склалися під впливом традиційного європейського гуманізму в сучасному кримінально-процесуальному праві України, можна констатувати, що європейське право є різновидом міжнародного права, в раціоналістичних традиціях якого започаткований гуманізм як політико-правова течія, розвиток якої проходив через лихоліття, і об’єднала європейців в одну спільноту. Візантійський символізм, римське право, християнська релігія, філософський раціоналізм, політичний лібералізм і демократизм становлять висхідні чинники духовної культури народів Європи, започатковують її гуманістичне спрямування. Єдність культурно-духовної спадщини визначає своєрідність права європейського континенту. Якщо для англосаксонської правової сім’ї головна увага юрисдикції приділялася формуванню “загального права”, в якому “процедура понад все” і процесуальне право стояло на першому місці, то для романо-германської правової системи пріоритетне значення завжди надавалося питанням матеріального права, встановленню реальних прав і обов’язків суб’єктів у їх правових відносинах. У такому праві гуманізм встановлювався не милістю судового рішення, а юридично-правовою нормою, що закладена в законі. Саме через цю обставину у XX столітті англосаксонське право активно запозичувало положення, які характеризують гуманізм у західноєвропейській системі права, що й сприяло зближенню цих правових систем. Формування європейського права сьогодні здійснюється під впливом нових тенденцій в геополітичній структурі континенту, і певною мірою з урахуванням невідомих раніше для його системи понять і категорій, що були розроблені юристами Східної Європи під час її вимушеної політико-ідеологічної ізоляції. Водночас орієнтація вітчизняної правознавчої науки на принципи правового гуманізму, політичного демократизму й лібералізму не означає механічного копіювання західноєвропейської правової традиції. Молода українська демократія йде в європейську спільноту з достатньо розвинутим механізмом правової системи, гуманістична спрямованість якої зафіксована в конституційних нормах.

5. Процес сучасного реформування як судово-правової системи, так і кримінально-процесуального законодавства України є орієнтованим на загальнолюдські цінності, у тому числі на гуманізм, справедливість та законність. Проте Україна не може копіювати законодавство, яке регламентує судоустрій і здійснення кримінально-процесуальної діяльності жодної з європейських держав, оскільки система органів кримінальної юстиції тісно пов’язана з національними традиціями, ментальністю народу України, іншими інститутами українського суспільства. І тому необґрунтоване залучення її елементів з чужої правової системи, штучне перенесення їх до нашого правового простору не стільки сприятиме досягненню очікуваної мети – покращанню ситуації у кримінальному процесі, скільки призведе до несподіваних шкідливих наслідків. Органи дізнання, досудового слідства, прокуратури й суду в Україні склалися історично, починаючи з 60-х років XIX століття, і в чомусь вони вже виправдали себе, стали звичним елементом у суспільстві, і тому їх не слід руйнувати, а лише треба провести раціональну реформу їх організації і діяльності.

6. Для реформування кримінально – процесуального права України системи правових гарантій, забезпечення прав, свобод та законних інтересів фізичних осіб – учасників кримінального процесу, засобів захисту їх моральних цінностей і посилення гуманістичних засад у кримінальному судочинстві України автором запропоновані доповнення до кримінально-процесуальний кодексу України.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Пепеляєв С.Г. Європейське право: його витоки і напрямки розвитку // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 2001. – № 3. – С. 127–135.

2. Пепеляєв С.Г. Людина і гуманізм в соціальному контексті // Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених: Науково-практичний збірник (Додаток до журналу “Міліція України”). – 2001. – № 7. – С. 18–25.

3. Пепеляєв С.Г. Проблеми гуманізму суспільства на прикладі сучасних філософських вчень Західної Європи // Актуальні проблем юридичних наук у дослідженнях учених: Науково-практичний збірник (Додаток до журн. “Міліція України”). – 2001. – № 6. – С. 21–25.

4. Пепеляєв С.Г. Історичний розвиток кримінального процесу Європи та шляхи наближення кримінально-процесуального права України до норм Європейського правового гуманізму// Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 2005. – № 1. – С. 344–351.

5. Пепеляєв С.Г. Гуманізм як основна риса європейського права // Мультиверсум. Філософський альманах: Збірник наукових праць / Гол. ред. В.В. Лях. – Вип. 20. – К.: Укр. центр духовної культури, 2001. – С. 66–77.

АНОТАЦІЯ

Пепеляєв С. Г. Європейський правовий гуманізм як чинник реформування кримінально-процесуального права України. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.12. – філософія права. – Національна академія внутрішніх справ України. Київ 2005.

Дисертаційне дослідження націлене на розробку шляхів удосконалення методології кримінально-процесуальної законотворчості, розробку філософсько – правового та концептуально - методологічного апарата у сучасній філософії права.

Метою проведеного дослідження є визначення змісту і соціальної цінності правового гуманізму як чинника реформування українського кримінально-процесуального права.

Обґрунтовується, що рішення цих проблем може бути найбільш ефективним за комплексного до них підходу. В роботі доведено, що правовий гуманізм виступає ключовим принципом юриспруденції. Автором проаналізовано взаємозв’язок правових і